Реферат: Хаос, герменевтика, журналістика, або Світоглядницькі засади творчості у мас-медіа

В. М. Владимиров, докторантІнституту журналістики Київського національного університету імені ТарасаШевченка

ХАОС, ГЕРМЕНЕВТИКА,ЖУРНАЛІСТИКА,

або Світоглядницькі засадитворчості у мас-медіа

Непізнане,пізнання, розповсюдження знання- це триланки одного епістемологічного ланцюга. Розуміння суті кожної з ланок тазв'язків між ними допоможе ефективніше оперувати як у добуванні знань, так і уїх використанні.

Щодняармія журналістів займається своєю природною справою: збирає«фактаж». Дізнається, перевіряє, переконується, аналізує, робитьвисновки, коментує, дає прогнози… Перед кожним репортером зранку- сила силенна різноманітної інформації, щовіддзеркалює день вчорашній та нинішній, власне- відбиває перебіг життя.

Зовні вона виглядаєнадзвичайно хаотично, ця нерозібрана маса повідомлень інформаційних агентств,прес-служб, інших редакції, власних вражень та планів. В ній- про все, а отже ні про що. Вона вимагаєвпорядкування, а відтак розуміння.

Але кожен- репортер, відповідальний секретар, головнийредактор-прагне знайти, встановити в нійзакономірності. Зрозуміти, у які причинно-наслідкові ланцюги складаютьсядержавні, економічні, політичні, соціальні зрушення, що сталися за день.

Відтак під їхнімиперами хаотичність соціального життя починає виглядати як щось утворюванезакономірно, за імманентними чи нав'язаними іззовні причинами, як щось, що немогло не статися, бо так у цей день склалися різноманітні сили, що впливали наперебіг події, рішення й вчинки конкретних людей.

Це дуже високий соціальнийобов'язок- відшукувати у хаосі впорядкованість,пропонувати свої версії закономірностей, що заступають хаотичність, доводитисвою точку зору. Він вимагає від професіоналів сфери масової комунікаціїглибокого розуміння того, що таке хаос і як з ним поводитися. На жаль, теоріямасової комунікації розвивається окремо від цієї галузі сучасної науки та, які у випадку з теорією розуміння, поєднання її з хаосом ще тільки обіцяє намнові яскраві відкриття.

Першим з корінних є,на наш погляд, питання- чи справдіхаотичне те, що ми вважаємо (те, що нам здається) хаосом.

Другимможна вважати питання методології: як з ним поводитися.

Самхаос можна поділити на три очевидні рівні.

Хаос першого рівня- те, що ми вже бачимо (або про що вже здогадуємося),але чого ще не розуміємо. Так колись люди бачили грозу- але не розуміли її суті.

Хаос другого рівня- те, чого ми ще не знаємо, про що ми поки щонавіть не здогадуємося, темний простір абсолютно невідомого, що може завтраабо через багато років стати у порядок денний пізнання-перетворення. Так людиколись нічого не знали про ядерну енергію.

Хаостретього рівня- те, чого ми ніколи незрозуміємо, або чудо.

Фізики й математики,як на загал, вже давно придивляються до хаотично утворюваних систем або таких,що здаються хаотичними. Однак людинознавство та суспільствознавство роблять уцьому напрямкові перші кроки, і одним з таких кроків від світу зовнішнього досвіту внутрішнього є книга американця Джеймса Глейка «Хаос. Створення новоїнауки»(1), на жаль, ще неперекладена українською мовою.

Відколи я прочитав, як М. Ю.Лєрмонтов назвав зоряне нічне небо:

«Хорьістройньїе светил»,- я не сприймаюсвіт як хаос. Тому з таким зацікавленням була прочитана ця книжка. За неюзнайшлася й інша, що вийшла в Москві-колишнього киянина В. С. Єгорова «Рационализм й си_-нергизм».

Протиставлення того,що не є ще зрозумілим (хаосу), тому, що вже пройшло цикли нашого розуміння(знанню), дуже важливе в справі дослідження герменевтичного феномена. Хаос єпредметом герменевтики. З ним вона має справу, переробляючи невідоме спочатку унепізнане, потім у побачене (зрозуміле), далі в інтерпретоване й ще далі дозастосованого.

Так відбувалосябезліч разів за історію людства. Ніхто не знав нічого про електричну енергію. Авона існувала (в блискавці, у притягненні волосин до бурштинових гребенів(звідси й назва електрики, так давні греки називали бурштин, який вибирали зпіску, це слово причетне до слова «вибори», в нашій мові- електорат й інші подібні слова). Потімприйшов час досліджень, і те, що здавалося абсолютно хаотичним і некерованим- гроза!-стало простим і зрозумілим: світлом, теплом, засобом комунікації тощо.

Одна з найбільшихпроблем- чи насправді хаотичний хаос.Те, чого ми не знаємо, має власні закони чи, навпаки, співіснує без жодногозакону (що, втім, теж є свого роду законом «загального відкиданнязаконів»)? Чи справедливо броунівський рух часток називають хаотичним, чив такому разі плутають удаваність з видимістю й їх обидві з сутністю? Кажучимовою Глейка, чи пов'язаний політ метелика в одному штаті з результатамивиборів у іншому? Недарма університет Арізони спонсорував серію лекцій«Порядок у хаосі»(1, с.317). Глибока проблемність відносин порядку йхаосу віддзеркалена в Оксфордському словникові сучасної англійської мови:«Хаос: повна відсутність порядку або форми»(12, с.95). Більш наукововиклав сутність справи «Советский знциклопедический словарь»: «Угрецькій міфології безмежна первісна маса, з якої утворилося згодом усе існуюче.Пе-рен.: безладдя, гармидер(13, с.1437). Крім іншого, ці приклади показують, якшвидко й радикально змінюється в останні десятиліття наука.

Якщо хаос протистоїтьпорядку, й якщо порядок є окремим випадком хаосу, то чи можна в якийсь спосібвизначати або принаймні передбачати

результатипевних причин? Все це питання зовсім не байдужі для журналістів. Те, що вонивисвітлюють щодня, є віддзеркаленням хаосу чи пізнанням закономірностей,існуючих у хаосі? Зовсім небайдуже для людства запитання...

Наведемо тут думкуодного з найпопулярніших і найсуперечливіших філософів нашого часу Р. А.Уїлсона, «Стохастичний процес- цесерія випадкових подій, але серія особливого роду. У стохастичному процесіпевний фактор або дія здійснюює вибір- виділяєу випадковій послідовності процес, який не є випадковим»(15, с.112).

Неважко побачити, яклегко слова «певний фактор» замінюються на «свідомийжурналіст». Отже, дя нас (як і для всіх інших, але для нас, ПостачальниківІнформації до столу Її Величності Масової Свідомості, особливо) відділеннябеззаконня від стохастичності й співвіднесення стохастичного-на-наш-погляд зреальним законом, що діє у світі, й є справою професійної честі. Те, щопротирічить закону, є або облудою, або чудом (або ще не пізнаним законом).

Відтак треба розвестидві теорії окремо: теорію хаосу й теорію чуда, або вивести другу за межіпершої, й тоді все стане зрозумілим. Треба відокремити непізнане віднепізнанного.

Непізнаневивчає теорія хаосу. Але цього мало. Непізнане не можна вивчати за законамивже-пізнаного: в хаосі діють інші закони, теж ще не пізнані нами. Саме це далопідставу Глейку висловити ключову його думку:

«Колипочинається хаос, класична наука закінчується»(1, с.3). Тому його книга«Хаос» має підзаголовок: «Творення нової науки».

ему, шляху, яким теоретикиполітики обговорюють напруження, що призводять до збройного конфлікту.

Хаос ламає межі, що розділяють різні наукові дисципліни. Оскільки ценаука про глобальну природу систем, вона зібрала разом мислителів з напрямків,що далеко віднесені один від одного.

Найзавзятішізахисники нової науки йдуть так далеко, що стверджують, ніби наука двадцятогостоліття запам'ятається лише трьома речами:

відносністю, квантовоюмеханікою та хаосом"(1, с.5-6).

Наступна фраза, привсій її парадоксальності й надзвичайності для українського читача, сповненаглибокого змісту й має неспростовну аргументацію:

«Теоріявідносності показала іллюзорність ньютонівського абсолютного простору й часу;квантова теорія показала примарність ньютонівського контрольованого вимірюванняпроцесів; хаос показує нереальність лап-ласівських поглядів на визначеністьпередбачень...»(1, с.6).

«З появою(теорії) хаосу молоді вчені почали думати, що вони бачать початки надійноїзміни всього у фізиці»(1, с. б).

І хоч Глейк оперуєвсе-таки здебільшого на полі фізики, а не «лірики», зауважимо: такесаме відбувається і в науках про людину й суспільство, а

відтакмає бути віддзеркалене й у журналістиці. Й людям, що в ній працюють, кращевсе-таки розуміти, якими речами вони оперують.

Погляди Дж. Глейка насвітоустрій часом позначені справжньою геніальністю:

«Еволюція єхаосом зі зворотнім зв'язком (feed back)»,- сказав Джозеф Форд. Так, всесвіт є випадковість та розкиданість. Але випадковістьз напрямом (спрямуванням), що може створювати дивовижні складнощі. Та, як А.Лоренц віднайшов так давно, розкиданість є агентом (умовно) порядку".

«Бог грає вкості зі всесвітом,- була відповідьФорда на відоме запитання Ейнштейна.-Але у них кості зі зміщеною вагою'. І головний предмет для фізики зараз:знайти, якими правилами вони користуються та як ми можемо скористатися ними унаших власних цілях»(1, с. 314).

'Варіант перекладу: «Але Вінставить запитання з заздалегідь відомою відповідаю» (Тут і далі перекладмій-В. В.).

Створення теоріїхаосу є наближенням до теорії чуда, за якою йде теорія всього. Вище ж цієїостанньої не може бути ніяких теорій. Так випливає з книги Дж. Глейка, хочцього в ній і немає.

Вихідна фраза йогокниги звучить так: "… Відправна точка-ефект метелика"(1, с.8). Ціла її глава носить таку назву. При цьомуапріорно визнається, що метелик літає хаотично. Це наївне ствердження. Якось япрочитав, що однієї молекули з сигналом-інформацією від самки вистачає, щобсамець-метелик її знайшов і злучився з нею. Відтоді я не думаю, що метеликлітає хаотично.

Спостерігаючи життявуликів, зокрема«танці» бджіл, роботу мурашок навколо їхнього«міста», поведінку півня, курей, особливо їхнє«спілкування» між собою та з співродичами з сусідніх дворів,- я помітив, що в цій «комунікації»немає нічого зайвого. Це в людському спілкуванні є багато порожньоїбалаканини, брехні, жартів тощо. Дика природа з її напруженою боротьбою заіснування такого не визнає. Кожне вороняче «карр!» сповнене корисноїінформації для тих, хто летить поруч або стрибає по землі, воно має вагу вобмінові повідомленнями серед членів зграї. Це у світі людей свобода єусвідомленою необхідністю: в світі тварин, здається, вона є необхідністюнеусвідомленою, інстинктивною, але граничною.

Згадаймо: середчеснот казкових героїв є вміння розуміти мову звірів. Декому ж цвіріньканняптаства здається безладним, хаотичним гамором.

Більше того: я маювласні спогади про те, як мене маленьким хлопчиком було насильницьки вилученоз комунікативного світу природи.

Я пам'ятаю себе дужерано. Коли мені було три або чотири роки, мене на літо відвезли зДніпропетровська до бабусі Наталії Павлівни, що вчителювала в Шульгівці.Мешкала вона у хазяїв, у звичайній для післявоєнного села«шевченківській» хаті під стріхою. Цілий день я був наданий сам собі,порпався у дворі в купі піску. Згодом до мене звикли всі мешканці подвір'я. Умене з'явилася подружка: молоденька, чорна з коричневим, курочка-

підліток.Коли ціла їхня компанія на чолі з півнем виходила з-за хати, вона відбігала відсвоїх товарок, щоб поспілкуватися зі мною. Певна річ. я давав їй зерня, але,можу поклястися, вона дружила-зі мною не з цієї причини: це було щось більше,ніж просте годування однієї з курок. Ми дружили, ми обоє раділи зустрічі, миспілкувалися, обмінювалися новинами, ми разом відкривали світ у дворі й навітьза його межами, куди їй, як і мені, було суворо заборонено виходити. Півень,якого ми обоє побоювалися, не дуже схвально ставився до нашої дружби, алезагалом і не заважав додатковому харчуванню молодняка: іншим більше лишалося.Дорослі курки просто не звертали на нас уваги, перейняті власним клопотом.Тиждень минав за тижнем, липень котився селом, і зрештою (я пам'ятаю цеабсолютно точно й чітко) вони мене прийняли у свою компанію: до мене ставилисяяк до рівного, я став «свій». Я почав розуміти їхню мову! Вонавиявилася зовсім нескладною. Не пам'ятаю, чи «говорив» я щось їм, алеїхнє спілкування між собою й зі мною було мені дедалі більше зрозумілим. Багатороків по тому я читав чудову повість «Чорна курка або підземнімешканці» й з подивом пізнавав подібне (хоч і не під таким кутом зорувисвітлене).

І ось одного дня всерозвалилося геть. Півень (я навіть пам'ятаю, де він у ту мить стояв) щосьвигукнув, що мені здалося незрозумілим, і я запитав бабусю, щоб вона меніпереклала. Яким же було моє здивування, коли я почув, що півні- не люди, говорити не вміють, а простокукурікають, і не треба питати дурниць. Я перепитав бабуню- виходило те саме: півні говорити не вміють!Я був вражений, приголомшений: цілий світ перемінився в моїх очах. Виходить, ми- люди, а вони- ні! (Потім я зі здивуванням знайшов подібне висловлювання Дерсу Узала:«В тайга різні люди живуть: ведмідь, амба, ізюбр...». Стариймисливець теж не відокремлював себе від них).

Найгірше сталосяпотім. Як- не знаю, але в той же день цюмою переміну побачили у дворі і- щонайгірше- чорна з коричневим курочка,яка вже підросла та стала справжньою молодою куркою. Все змінилося в одну мить.Мене, як зрадника, було викинуто з їхнього товариства. Ніхто більше незвертався до мене з приязним «ко-ко-ко», мовляв, ми тобі раді, будь знами, але не заважай^ Ніхто тепер не дозволяв мені наближатися й гладити себепо пір'ю. Навпаки, при моїй появі всі розбігалися з полохливим гаміром.

Я був у відчаю. Цілемоє життя перевернулося. Я лишився у дворі-у світі!- сам. Я не розумів, що сталося,я невтішно плакав, я гукав до них, я просив мою подружку прибігти до мене й навітьвиніс її улюбленого насіння, яке мені було заборонено розкидати курям й я бравйого потай- але все було даремно.Насіння взяла як всі, й одразу втікла за хату. Ніякого спілкування, ніякоїщирості. Вона пробігала повз мене, як повз людину: стрімко поспішаючи, знеприхованим острахом. Між нами виникла безодня: вони-там, я- тут.

Тому, коли я пригадуюці події, я не можу погодитися з думкою, що в природі є хаос. Метелик«знає», чого він пурхає, і кожен його «пурх» суворо

обґрунтованийнеобхідністю його життя. Те, що ми цього ще не розуміємо-наші проблеми.

Отже,"інтерпретація" (саме в лапках) є у, живих істот. Чому б їй не бути,якщо у них є «мова»? І чим вищими за розвитком вони є, тим складнішоюмає бути й їхня "інтерпретація".

Ця думка не нова. Упіслямові А. І. Федорова, дослідника спадщини видатного австрійськогосоціобіолога Конрада Лоренца, до його книги «Зворотній бікдзеркала», визначено: «Лоренц відкрив спосіб, що дозволяє відновитиеволюційну історію поведінки»(4, с.485). І вже у своїй вихідній точці цяповедінка не була хаотичною, доводить К. Лоренц. То чому ж ми маємо визнатихаотичною поведінку розумної людини, нехай навіть й у бедламі сучасногосуспільства? А отже, не є хаотичним в принципі й саме суспільне життя- хоч ця його якість і не гарантує віднелогічностей у його перебігові (нелогічностей, що є наслідкомнепередбачуваності поведінки тієї чи іншої людини).

Один з найвідомішихросійських філософівXX ст. О. Ф. Лосєврішучо переносить поняття «хаос» на соціальну дійсність. «Людиставлять собі свої свідомі цілі й діють у відповідності з тими чи іншими своїмиособистими переконаннями або, в усякому разі, настроями, але виходить зцього щось таке, що їм і не приходило в голову. Бо таким є веління даноїсоціальної дійсності… Суспільство тим і відрізняється від індивідуалізму, щовоно- поза-індивідуальне,над-індивідуальне, зовсім не зважає на індивідууми й здійснює свій шлях нетільки незалежно від волі й знань окремих індивідуумів, але часто й цілкомвсупереч цій волі й цьому знанню»(3, 27).

Відтак, розвиваючи цідумки, дійдемо висновку: те, що здається хаосом репортеру-початківцю, легкопіддається розумінню досвідченим газетярам чи телевізійникам. Далі: те, щоздається хаосом досвідченому журналісту, є відкритими картами для керівниківдержав, академіків чи власників банків. Ще далі: те, що здається хаосомвласникам банків...

Хаосіснує не в природі, хаос існує у наших головах.

І, отже,впорядкуванню хаосу можна навчитися. І спочатку треба навчитися його розуміти.Це найперше й найскладніше- і водночаснайвідповідальніше завдання. На найпершому етапі добре навчитися розумітирізницю між причиною й приводом. Випадковою була зустріч пана М. з паном Н. уномері готелю «Київ», за якою розгорнулася масштабна співпраця двоїфірм. Однак зовсім не випадковою була їхня взаємна зацікавленість, що вжеіснувала об'єктивно задовго до тієї зустрічі. Приводом до початку І світовоївійни було вбивство ерцгерцога Фердинанда у Сараєво сербським націоналістом наім'я Принцип. Однак причини тієї війни коріняться набагато глибше, у принципахведення міждержавних стосунків європейських країн.

Отже, хаос ігерменевтика пов'язані між собою найтіснішим чином. В. Єгоров пише з цьогоприводу, протиставляючи річ і розуміння речі:

«У межахгерменевтики світ природи позбавлений реальності як дійсності поза зв'язком зсуб'єктом та пізнавальним відношенням. На місце природи встають її історичнозмінні образи як проекції культурно-історичних змістів»(3, с.26).

Не піддаючи сумнівуобґрунтованість цієї фрази на теренах філософії, зауважимо, що журналістицівистачить такого розуміння. Вона завжди має справу саме з вторинноюінформацією: репортер або нарисовець розуміє те, що герої репортажу чи нарисувже зрозуміли. Але це не принижує й герменевтики: як наука філософськогорівня, вона має справу не з природою, а з її абстракцією, світ природи у неїнезмінно «позбавлений реальності».

І.Пригожий таІ.Стенгерс, яких можна вважати попередниками В.Єгорова, взагалі вказують нанову сутність герменевтики у її поєднанні з теорією хаосу: «Хаос плюсквантова механіка… саме квантовий хаос, а не акт спостереження(виділено мною- В. В.), опосередковуєнаш доступ до природи»(6, с.10). Напевно, це не відкидає актуспостереження, але додає до нього певну «приставку» без якої не можнаприступатися до розуміння хаосу (див. також16,с.79: «Трагедія сучасного розуму,який „розгадав загадку всесвіту“, полягає у тому, що одну загадку вінзамінив іншою- загадкою самогосебе».

В. Єгоров, схвальноцитуючи своїх попередників, йде далі. У нього хаос включає й мислення, а нетільки неживу природу, тут хаос є дійсно ВСЕ. Творець створив матеріальний світй дав йому закони. У такий спосіб ідея хаосу приводить до думки, що праві якідеалісти, так і матеріалісти: світ дійсно є результатом саморозвитку матерії,але за непізнанним Божим задумом. Лишається останнє запитання- чи є Бог творцем також й світу ідеального,чи сам є його створінням? За відповіддю звернімося до Святого письма: спочаткубуло слово, і слово було завжди, і слово було у Бога і слово було Бог. Отже,Бог не є ні матеріальне, ні ідеальне, він є дещо зовсім інше. Згадаймо дискусіюЕйнштейна з Дж. Фордом, згадану в книзі Дж. Глейка: Бог задає всесвітовізапитання з заздалегідь відомими відповідями. Бог є над хаосом, а значить хаосне хаотичний, і тільки не пізнаний людиною -і не може бути пізнаний до кінця. Якщо б ми пізнали хаос до кінця, ми бопинилися впритул до розуміння чуда. У непізнанності є відстань від людини доБога: для Нього світ (що здається нам хаосом) має бути зовсім простим, аджеВін створив його. А відтак межі герменевтики сягають від передової лініїзнання (тобто початку хаосу) тільки до порогу теорії чуда: далі їй вхідзаборонено.

І перший урокздійснення герменевтичного феномену на межі знання й хаосу можна визначити так:«Коли настає „розуміння нерозуміння“? Коли ми переходимо відпершого до другого рівня хаосу, точніше, перетворюємо хаос другого рівня нахаос першого рівня? Може, тоді, коли:

-практичний досвід показав результати, що незадовольняють попереднього розуміння;

-нове знання показало можливістьнових результатів, для яких бракує розуміння.

Отже,перехід від незнання до розуміння має свої усталені канали, якими, звично абовперше, рухається людська думка. Герменевтика, трактована тут як методологія,дає багатий матеріал для роздумів та вчинків.

Встановленнязакономірностей є, в свою чергу, кроком до усвідомлення системності матеріалу,з яким працює журналіст чи будь-хто інший.

Однакз деякими поглядами В. Єгорова та його однодумців погодитися важко.

Протиставленнянезнання (хаосу) розумінню (герменевтиці), яке об'єктивно існує й долаєтьсясаме (й лише) через здійснення герменевтичного феномена, у П. Гайденко запідтримки В. Єгорова виглядає так: «Культурсуб'єктивізм герменевтики… нев змозі задовільно вирішити проблему раціональності й не може покласти на своїслабкі плечі важкий тягар- бути»всезагальною наукою"(9, с.8). Звісно, якщо бачити в герменевтиці самекультур-су б'єктивізм або надмірно наголошувати на ньому- нічого не лишається як відкидати усю безсилу герменевтику. Однак не можна не побачити(11, с.130і далі), що саме в сфері масової свідомості цей культурсуб'єктивізм ідолається. Саме в контексті спілкування, комунікації тощо, помножений намільйони інтерпретацій, починає проступати істинний смисл того, що перед цимздавалося хаосом.

Таксамо прихильно цитуючи В. І. Аршинова, автор пише: «Під самоорганізацією всинергетиці він розуміє процеси виникнення… структур у складних нелінійнихсистемах, що знаходяться далеко від рівноваги»(3, с. 55).

Ні,більш вірогідним здається, що ці системи знаходяться саме у.рівновазі- у своїй, специфічній, особливій, ще непізнаній нами рівновазі.

Авторзвертає увагу на те, що такі ефекти виникають «поблизу точок біфуркації,де поведінка системи стає нестійкою… Цей перехід часто характеризують яквиникнення порядку з хаосу» (там же).

Зцим погодитися також важко, і принаймні з двох причин. Перша: те, що описуєавтор, є скоріше виникненням нового порядку-з старого, який теж власне не є хаосом у розумінні безладдя, бо підкоренийзаконам (інакше він просто не існував би)-скажімо, законам створення нового з старого. Навіть, уточнимо далі, невиникнення, а явлення нам: все-таки хаос-це не-усвідомлений порядок. Друге (внаслідок першого): замість «виникненняпорядку» краще б сказати «усвідомлення нами певного фрагментупорядку».

«Динамічнийхаос як певна надскладна впорядкованість, що існує потенційно (ні, просто існує!- В.В.), може проявитися у величезномурізноманітті впорядкованих структур» (там же).

Врешті,головний висновок В Єгорова: «Відбувається відмова від образу світу якзбудованого з елементарних часток-цеглинок матерії- на ко-

ристьсвіту як сукупності нелінійних процесів" (там же, с.56). І з цією думкою не можна у захопленні непогодитися.

«Синергетикавідкриває нові принципи складання еволюційного цілого» (там же, с.65). Виходить, синергетика- матеріалістична теорія. Якщо світсамо(!)організується, тоді ідея Творця втрачає смисл- або виноситься «за скобки» цього світу!

«Цілевже не дорівнює сумі часток. Воно якісно інше» (там же).

Як журналістамзрозуміти частки, ціле й донести свій версії розуміння до масової аудиторії у світлінового знання про хаос та синергетику? Адже в цьому процесі передачі інформаціївідобразиться, втілиться й нелінійність самої журналістики або, інакше кажучи,її вплив доповниться звивами власної квантової хаотичності.

Якось на державномуіспиті я запитав студентку: чи додає журналістика у суспільстві хаосу, чи,навпаки, збільшує впорядкованість або, принаймні, зрозумілість? Без жоднихвагань студентка відповіла, що журналістика додає у суспільстві хаосу!

Що ж відбувається далі, на межі другого й третього рівнівхаосу, між невідомим і непізнанним?

Теоріячуда завершує остаточне розуміння (але вже не людиною, для людини тут може матимісце бачення, а не розуміння) всесвіту й втілення Бога. Теорія чудавінчає розуміння (але вже не людське), вона є кінцевим і всеохоплюючимгерменевтичним феноменом. Якщо людина зрозуміє чудо, воназагляне в очі Богу.Найвищий прояв протиставлення буття й свідомості- це протиставлення всесвіту й Бога: так випливає з книги ДжеймсаГлейка. Це не сказане, але воно присутнє в його книзі.

Теоріячуда- це теорія хаосу плюс ще щось.Теорія хаосу вимагає залучення всієї інформації, необхідної для розуміння. Аледля розуміння будь-чого- найменшоїдрібнички, такої як падіння яблука-вимагається вся інформація про всесвіт. А в теорії чуда- ще й про Бога.

ВоскресінняЛазаря не може бути пояснене в межах теорії хаосу: це подія з теренівчудесного. Все, що може бути пояснене фізикою, входить до теорії хаосу. Все, щозаконами фізики не просто ніколи пояснене бути не може, але, більше того, щопротирічить цим законам,- має бутивіднесене до теорії чуда.

Теоріяхаосу ніколи не може бути завершена (втім, як і будь-яка інша теорія, але ця- особливо). Однак теорія чуда ніколи не можебути розпочата:

людськийрозумі не здатен її створити й навіть приступитися до неї: це те саме, щотварину вчити людським знанням, наприклад, викладати псові таблицю множення чизакон Бойля-Маріотта. Теорія чуда охоплює розум вищого порядку, аніж людський.

Хаосвключає в себе все, що піддається випробуванню причинно-наслідкового зв'язку,хай і найтоншого, хай і найвіддаленішого, як ті глейківські бджоли, мурашки йхмари, вказівкою на протиставлену єдність

якихвін закінчує свою книгу. Політ метелика й наслідки виборів у сусідньому штаті можутьбути пов'язані між собою (спостерігаючи примхливий політ, кандидат вгубернатори штату може прийняти рішення відмовитися від голосування), а можутьбути й не пов'язані. Отже, на запитання, чи стохастичний хаос, треба датинегативну відповідь: ні, інакше нам доведеться «впустити» чудо в нашудійсність як норму нашого життя.

А все, що незумовлене причинно-наслідковими зв'язками, що не може бути простежене людськимрозумом в ланцюгові причин та наслідків, або не перебуває в даному ланцюгу, абоє чудом.

Теорія хаосу- теорія враховування всіх поцейбічнихдіючих факторів. А оскільки саме всіх, остільки вона не може бутизавершена. Всі фактори врахувати неможливо.

Хаос є предметомгерменевтики, бо, зрозумілий, він перестає бути хаосом. Але розуміння вимагаєверифікації. Повноцінною (внаслідок власної масовості) сферою верифікації ємасова свідомість, досконалим її інструментом виступає журналістика.

І нарешті, вищевсього, найвищою абстракцією є те, що Глейк та його однодумці називають«theory от everything- теоріявсього. Витончена завершеність цієї споруди з трьох найзагальніших теорій неможе не викликати захоплення.

Щож, однак, з цього випливає для журналістики?

Журналістика (черезгерменевтику) має справу з хаосом: вона прагне виявити порядок у хаосіповсякденності, вона органічно не може сприйняти світ як „чистий“хаос- для неї він вічно оновлюваний ітому вічно цікавий причинно-наслідковий ланцюг. Будь-яка „інформашка“в газетній полосі або блокові теленовин існує не сама по собі: об'єктивна- вона додає розуміння світу, перекручена- додає облуди. Ця проста думка має, як митепер побачили, бездонні філософські глибини.

В контексті цієї теминастав час подолати два упередження, що дуже шкодять творчості журналістів:

Перше- що світ цілковито контрольований абоцілковито ж некон-трольований. Як відоме є фрагментом більш широкого(безмежного!) невідомого, так і контрольованість є фрагментомнеконтрольованості. Цей баланс дуже важко дається філософам, можливо, він щеважче даватиметься журналістам. Так, популярний у радянські часи й зараз вченийМ. Парнюк писав: „Дана впорядкованість носить відносний, а не абсолютнийхарактер… невпорядкованість набуває більш диференційованого рівня й більшрізноманітного характеру, даючи більший простір для реалізації законів“(14, с.95, виділено мною- В. В.).Здається, це дає більший простір тільки для нашого усвідомлення більшоїкількості об'єктивно існуючих законів, за якими збудований світ, для більшефективного використання хаосу й його законів для задоволення своїх потреб.

Механістичне,вульгарне ставлення до проблеми під прапором "єдино істинної"діалектики ми бачимо у формулі цього ж автора: «Закон настількирозвинутий, наскільки він протилежний хаосу»(14, с.97). Це- приклад необгрунтованого протиставленняпорядку (закону) й хаосу, тобто закону пізнаного й закону ще не пізнаного,необгрунтоване ототожнення хаосу й відсутності будь-якого закону. На це можнавідповісти цитатою з В. І. Леніна, який набагато ближче підійшов до суті справи,аніж його численні послідовники: «Світ є закономірний рух матерії, й нашепізнання… у змозі тільки відображати цю закономірність (ПСС, т.18, с.174).

Ось інший прикладзвульгаризовано-марксистського підходу до суті справи цим же автором:»Речі, системи речей впорядковані по тій мірі, по якій достигла йдиференціювалася сутність" (там же). З цим також важко погодитися.Порядок- пізнане, хаос- ще не пізнане. Сутність завжди стигла, алене завжди нам дана її стиглість.

Друге упередження,яке нам треба подолати,- що світбезконфліктний. Нормальним станом світу є саме конфліктність. І в цьому сенсібула права та студентка: журналістика, збільшуючи поле масового знання, додає конфлікту між ним і масовим женезнанням. В кінцевом рахунку наша справа-сприяти подоланню хаосу (або, вірніше, відкриттю нехаотичності певних йогофрагментів) та випробувати це нове знання на істинність через інтерпретацію йверифікацію його масовою аудиторією.

Для людини західногоменталітету це азбучні істини. Нам, чиї світоглядницькі традиції вікамиформувалися під впливом самодержавства, диктатури пролетаріату та культу особи,ці істини ще треба усвідомити.

Журналіст не можеплідно працювати, не маючи певних сталих світоглядницьких позицій,«власної філософії», власного тлумачення «вічних питань»життя й свого місця в ньому. Тепер це може бути не тільки марксизм-ленінізм, ітому «власну філософію» кожен випрацьовує самотужки: з студентськихаудиторій, з конфліктів повсякденного буття, з спостережень, міркувань,дискусій.

Щоб не виглядати«містечковим філософом», журналіст має перебувати на передовихпозиціях науки, бути співучасником роздумів науковців над долями світу йлюдства. А відтак- він повинен прагнутирозуміти світ якнайближче до самого світу. Хаос, герменевтика й власне теоріяжурналістики (або масової комунікації)-три наріжні камені, навколо яких можна не тільки сміливо будувати світогляд, ай пропонувати масовій аудиторії своє бачення всесвіту, суспільства, людини.

Бібліографія

1.James Gleick. Chaos. Making a New Science.-London: Vintage,1998. — 352p.

2.Бобищев Г. С. Особенности культуры глубинного общения//Вопросы философии, — 1995-№3.

3.Егоров В. С. Рационализм и синергизм.-М,: Советский спорт,1997. — 308с.

4.Лоренц Конрад. Оборотная стороназеркала: Пер. с нем./Под ред. А. В. Гладкого', Сост. А. В. Гладкого,А. И. Федорова; Послесловие А. И… Федорова.-М.: Республика.-1998.-493с.

5.Лосев А.Ф. Хаос и структура/Сост. А. А.Тахо-Годи и В. П. Троицкого, общ. ред. А. А. Тахо-Годи и В. П. Троицкого.-М..: Мысль,1997. — 831с.

6.Пригожин И. Р., Стенгерс И. Время, хаос, квант.-М.,1994.

7.Пригожин И. Философия нестабильности//Вопросы философии, — 1991 — № 2.

8.Хакен Г. Информация и самоорганизация-М.: Мир,1991.

9.Яковенко С. И. Философия незамкнутости//Вопросы философии — 1996 — № 2.

10.Гайденко П. П. Проблема рациональностина исходеXXвека//Вопросы философии.-1991-№6.

11.Владимиров В. М. Герменевтикажурналістики/Монограф1я.-Луганськ: Вид-во Східноукр. держ.ун-ту,1999.

12.HombyА. В.Oxford Student's Dictionary of Current English-Moscow: Prosveshcheniye Publishers; Oxford University Press,1983.

13.Советский энциклопедический словарь/Гл. ред. А. М. Прохоров. Изд. третье.-М,:

Советская энциклопедия,1985.

14.Категории «закон» и«хаос»/Монография. М. А. Парнюк, Б. П. Лазоренко, Е. Н.Причепий и др.-К.: Наукова думка,1987. — 294с.

15.Роберт Антон Уилсон. Психологияэволюции. Перевод с англ. под ред. Я. Невструева. -К.: Янус,1998.-304с.

16.Пригожин И., Стенгерс И. Порядо

еще рефераты

Еще работы по литературе, лингвистике

Реферат по литературе, лингвистике

Сложное предложение

29 Августа 2013

Реферат по литературе, лингвистике

Глагольное управление в селькупском языке

29 Августа 2013

Реферат по литературе, лингвистике

Призыв к единению в "Слово о полку Игореве"

29 Августа 2013

Реферат по литературе, лингвистике

Разнообразие метрических средств характеризации шекспировского героя (Марк Антоний в трагедии «Антоний и Клеопатра»)

29 Августа 2013