Реферат: Комерційна діяльність посередницьких підприємств

1.Економічна суть, особливості організації та розвитку комерційногопідприємництва та бізнесу

 

1.1Підприємництво як елемент бізнесу і тип господарювання

 

Підприємництво — динамічний, активний елемент бізнесу, що являє собою ініціативну, самостійнудіяльність, яка здійснюється на свій ризик і під свою майнову відповідальністьгромадянами чи об'єднаннями громадян з виробництва продукції, виконання робіт інадання послуг з метою одержання прибутку [6].

Якелемент бізнесу підприємництво не може бути відокремлене від праці, від веденнягосподарства, від привласнення. Праця і підприємництво — процесицілеспрямованої діяльності, спрямовані на виробництво матеріальних і духовнихблаг, але якщо для підприємця праця є основною умовою його розвитку і джереломстворення життєвих благ, то підприємництво — це засіб, що надає працітворчості, це змістовний, якісний бік діяльності, який характеризуєтьсясамопримусом суб'єктів, що вибрали цю діяльність.

Підприємництво- якісно новий ефективний тип ведення господарства. Воно потребує прогресивнихспособів, прийомів, методів ведення та конкретного власника, господарявиробництва, оскільки тільки господар прагне до примноження своєї власності ізаради цього займається сам підприємницькою діяльністю або наймає працівників.Він не буде марно “розбазарювати” своє добро, не дасть це зробити й іншим. І вцьому розумінні поняття “підприємець” і «господар» тісно пов'язаніодне з одним.

 

1.2Стратегія і тактика бізнесу

Стратегіябізнесу – максимізація вигоди (доходу, прибутку) в процесі укладання різнихугод [6].

Тактика– реалізація цієї стратегічної установки з використанням конкретних умовздійснення, строків і предметів угод, тобто якими способами і методами будереалізована стратегія бізнесу.

Створеннявласної справи – завжди величезний ризик і подолання труднощів, які обов’язкововиникають при створенні нового. Створюючи власну справу, бізнесмен повиненрозуміти, що він буде не тільки користуватися благами, які обіцяють ціпочинання, а й нести відповідальність за їх розвиток. Важливо визначитистратегію своєї справи, бачити перспективу її розвитку.

1.3Економічна основа системи бізнесу та підприємництва

Власність- це відносини, які складаються між її суб'єктами з приводу присвоєння засобіввиробництва і результатів праці. Вони покладені в основу всіх виробничихвідносин будь-якої економічної системи господарювання і охоплюють:

присвоєння — повна економічна влада суб'єкта над об'єктом і повна відповідальність суб'єктаза результати користування;

володіння — відносини фактичного панування, але розпорядження і привласнення обмеженеіснуванням і правами власника;

розпорядження — фактичне здійснення влади власника над об'єктами власності, фактичне управліннянею;

користування — процес фактичного вилучення корисних властивостей з об'єкта власності длязадоволення конкретних потреб.

Відносинивласності — «основна конструкція» економіки, яка охоплює увесьгосподарський процес.

Економічноюосновою бізнесу і підприємництва є приватна власність. У системі бізнесувся власність належить окремим громадянам чи компаніям. Вся власність єприватною. Володіння власністю — це також володіння владою. Ті, хто контролюєвласність, здатні впливати на дії інших. Оскільки право приватної власності даєзмогу розширювати володіння власністю серед великої кількості людей, то і владарозподіляється між членами суспільства більш широко. Це обмежує небезпекуконцентрації влади в руках небагатьох, а історія показує, що концентрація владипризводить до зловживання цією владою.

Приватнавласність сприяє також збереженню ресурсів. Те, як ми поводимося із власністю,безпосередньо залежить від прав, які має власник цієї власності. Власник маєправо:

·  вирішувати, як використовувати свою власність;

·  передавати, продавати свою власність будь-кому;

·  користуватися доходами й іншими вигодами, які дає його власність.

Такі дії найбільше відповідають інтересам людей, оскількивласність визначає добробут. Право приватного володіння власністю змушує наспрацювати більше і продуктивніше, що, у свою чергу, веде до економічногозростання. Таким чином, приватна власність є економічною основою бізнесу ірозкриває простір для його функціонування і розвитку [6].

Економічнасвобода — основна умова розвитку бізнесу. На практиці це означаєправо розпочати або припинити свій бізнес, купувати будь-які ресурси,використовувати будь-яку технологію, виробляти будь-яку продукцію і пропонуватиїї до продажу за будь-якою ціною; вкладати свої кошти за власним розсудом. Алетакі права не забезпечують гарантованого успіху для кожного бізнесмена.

Економічнісвободи підприємців взаємопов'язані. Коли підприємство знаходиться у приватномуволодінні, то зазіхання на свободу бізнесу — це фактично зазіхання на свободуособи – володаря власності.

Практикаділових стосунків, використовуючи економічну свободу як умову розвитку,виробила систему взаємин, яка є обов'язковою для участі в бізнесі. Ценасамперед дотримання соціально-економічного суверенітету ділових стосунків таконсенсусу інтересів [6].

Суверенітетділових відносин означає, що законна діяльність суб'єктів знаходиться підзахистом державних органів влади та управління і жоден суб'єкт не має прававтручатися в неї та нав'язувати свої умови здійснення угод. Проте сувереннісуб'єкти ділових відносин не мають повної незалежності від своїх контрагентів.І якщо вони користуються свободою у прийнятті рішень, то не можна забувати, щоця свобода має певні рамки реалізації, зумовлені прагненням кожного ізсуб'єктів ділових відносин зберегти і відтворити свій власний суверенітет.

Консенсусінтересів — взаємні зобов'язання всіх учасників ділових стосунків непорушувати суверенітет своїх контрагентів. Такі зобов'язання не приймаютьсябезпосередньо учасниками угод при їх укладанні, вони формуються у процесірозвитку і постійного відтворення ділових стосунків на засадах взаємної вигодисторін і є обов'язковою умовою системи бізнесу.

2.Малі форми господарювання

 

2.1Критерії малого бізнесу

Підпоняттям «критерій» слід розуміти вимір для визначення оцінкипредмета, явища, ознаки, взятої за основу класифікації [6]. Яким би не буловизначення критерію, як і визначення малого бізнесу, треба відзначити, щовін має важливе значення для країн з ринковою економікою. Більшість з цих країнвикористовують цей термін, маючи на увазі невеликі магазини, ресторани, кафе,страхові агентства та інші дрібні підприємства.

ВУкраїні малими підприємствами вважаються підприємства (фірми, організації) зневеликою кількістю штатного персоналу: у промисловості і будівництві – зчисельністю персоналу до 200, в інших галузях виробничої сфери – до 50, у науціта науковому обслуговуванні – до 100, у галузях невиробничої сфери – до 25, уроздрібній торгівлі – до 15 осіб.

Узаконі США зазначається, що мала фірма — це таке підприємство, яке існує іфункціонує незалежно, його власник незалежний від інших суб'єктівпідприємництва.

Всіфірми США залежно від кількості найманих працівників поділяються на п'ятькатегорій: найменші (1-24 чол.), малі (25-99), проміжні (100-499), великі(500-999), дуже великі (1000 і більше працівників) [6].

Умалому бізнесі, крім розмірів, є ще й інші критерії та відмінні риси. Менеджер(власник) у малих фірмах незалежний і звітує тільки перед самим собою.Більшість малих фірм належать одній особі (сім'ї), а також можуть бутиорганізованими за принципом товариства (партнерства).

 

2.2Франчайзинг як різновид малого бізнесу та його роль у ринковому середовищі

 

Франчайзинг- системаугод, за якими власник торгової марки, торгового імені чи авторських прав (франчайзер)дозволяє іншій фірмі (франчизі) використовувати їх на певних умовах.

Популярностіфранчайзингу у всьому світі сприяє переважно те, що він поєднує перевагу малогоі великого бізнесу.

Уцивілізованому світі став популярним вид франчайзингу, який називають офіційним.При такому франчайзингу фірма-виробник не тільки постачає продукт і надає своюторгову марку, а й складає бізнес-план, який враховує маркетингову стратегію,інструкцію з експлуатації, контроль якості та двосторонній контракт.

Франчайзинг- це і один із шляхів зростання для малих фірм. З точки зору франчайзодавця перевагамицього бізнесу є:

1)        добування капіталу. Франчайзинг — шлях добування капіталу длярозширення бізнесу. Деякий капітал надходить до материнської компанії черезвнесок, який виплачується за отримання права франчайзингу;

2)        економія за рахунок масштабів (ефект масштабу). Франчайзингробить можливим досягнення економії за рахунок масштабів і здійсненнявиробництва сировини і матеріалів, якими материнська компанія (франчайзер)забезпечує дочірню (франчизі);

3)        мотивація. Власники місцевого франчайзингу часто працюютьстаранніше і є більш мотивованими, ніж менеджери філіалів;

2) здатність реагувати. Франчизі можуть швидше реагувати намісцеві умови і залучати до бізнесу місцеве населення;

3) трудові відносини. Оскільки франчизоотримувач (франчизі) не працюєна франчизодавця, то не виникають між ними і проблеми в трудових стосунках.

Франчайзингмає і недоліки, які є причиною невдач у франчайзингових операціях і заважаютьфранчайзингу розширювати масштаби деяких напрямів бізнесу. Серед недоліків зточки зору франчизодавця є:

1)кредиторські вимоги. Франчайзер часто повинен надавати кредит франчизі(дочірній компанії). Це знижує здатність цієї форми організації бізнесудобувати капітал;

2)      витратина управління. Стандартів якості не можна дотримуватися без високих витратна підготовку кадрів франчизі (дочірньої компанії) і на відродження персоналу.

3)      трудовівідносини. Конфлікти з франчизі можуть виникнути через погані умовипродажу, припинення франчизи, недоступність території тощо.

Перспективифранчайзингу. Франчайзинг має багато привабливих рис з точки зору людей,які хочуть розпочати бізнес. Успіх франчайзингу набагато вищий за середнійуспіх малого бізнесу. За даними Міжнародної франчайзингової асоціації (МФА) 90% усіх франчайзингів є успішними.

Головнимиперевагами для франчизі цієї форми бізнесу є:

а)      допомога у менеджменті. Франчизі одержує від материнської фірми допомогуна всіх стадіях управління. По-перше, він купує випробувану бізнес-концепцію ійому залишається лише «повернути ключ». По-друге, він часто проходитьспеціальну підготовку. По-третє, він отримує детальні інструкції і допомогу ущоденній роботі — від щорічного планування до місцевого рекламування;

б)      національний ринок. Ринкова діяльність франчизі пропонує не тількирекламу, а й вивчення ринку, розвиток нового виробництва тощо;

в)       фінансова допомога. Багато франчизодавців фінансують частинупочаткового капіталу франчизі. Інші надають короткострокові кредити назакупівлю сировини. У багатьох випадках підготовка для франчизі враховаєпораду, як вести справу з місцевими банками та іншими фінансовими інститутами.

Недолікифранчайзингу з точки зору франчизі:

а)розподіл прибутків. Франчизі, на відміну від незалежного власника,повинна ділитися прибутками з материнською фірмою. Виплати материнськійкомпанії можуть набувати форми товарної ціни або відсотка від продажів. До тогож франчизодавець часто одержує основний прибуток за сировину і матеріали, якимиторгують у місцевому фірмовому магазині;

б)      обмеженнянезалежності. Франчизі ніколи не має повної незалежності, яку мають іншіфірми. Материнська компанія часто наполягає на дуже скрупульозному дотриманністандартів;

в)       конфліктиз франчайзерами. Відмова відновити угоди з франчайзингу через те, що франчизівважають нечесним, є однією з головних причин конфлікту.

2.3Венчурний бізнес

Наступноюформою посередницьких взаємостосунків між великим та малим бізнесом є венчурний(ризиковий) бізнес. Із самого початку свого існування вінрозрахований на підприємницькі проекти, які у зв’язку з вищим ступенем ризику іймовірності невдачі не можуть отримати необхідної фінансової підтримки зтрадиційних джерел. Використовується також у тих випадках, коли майно та іншіактиви підприємства не можуть бути гарантією для забезпечення банківськогокредиту. Особливо важлива роль венчурного бізнесу в процесі здійсненнянауково-технічних нововведень. Він використовується для створення новихінноваційних компаній, розвитку й оновлення існуючих фірм, а також дляфінансування приватизації державної власності.

Венчурнефінансування відбувається у двох формах: шляхом придбання акцій нових фірм абочерез надання різних видів кредиту. До основних донорів ризикового капіталу, щоакумулюється венчурними фондами, належать приватні особи, пенсійні фонди,страхові компанії, великі корпорації, зарубіжні інвестори.

Малийвенчурний бізнес має ряд особливостей, які відрізняють його від традиційногомалого підприємства:

а)      охочеставлення до ризику, більш оперативна реалізація інновацій;

б)      існуваннямалих інноваційних підприємств є стимулом оновлення асортименту продукції, щовиробляється у таких промислових корпораціях, які змушені постійно враховуватиконкуренцію дрібних фірм;

в)      значнийінноваційний та економічний потенціали.

3.Стратегії посередницького підприємства

 

3.1Загальна характеристика і формування підприємницької стратегії

Стратегія- комплексна програма дій (заходів), яка забезпечує здійснення місії(генеральної мети) фірми і досягнення її множинних цілей. Стратегія завжди єбагатооб'єктною. Зокрема об'єктами стратегії можуть бути продукція, капітал,максимізація прибутку, поведінка на ринку, конкурентоспроможність, технологіята інші елементи ринкової системи господарювання.

Процесстратегічного планування (далекоглядного передбачення) є досить складним ітрудомістким, але він забезпечує успіх підприємницької діяльності, оскільки:

■ привчає підприємця до чесного й активного ведення справ у власномубізнесі;

■ допомагає підприємцю чітко усвідомити, у чому саме полягає бізнеста хто його вірогідні конкуренти і споживачі;

■       значнопідвищує шанси підприємця не лише вижити, а й ефективно діяти у конкретномусередовищі.

Загальнапроцедура формування підприємницької стратегії охоплює кілька взаємопов'язанихетапів, кожний з яких має свій сенс і спрямованість [2] (рис. 1).

/>/>

Рисунок1 – Основні етапи формування підприємницької стратегії

Діагностикастратегії фірми передбачає аналітичну оцінку її внутрішніх можливостей щодозадоволення потреб ринку і досягнутого ступеня їх використання. Дієздатністьстратегії має визначатися за допомогою відповідних критеріїв і умов. Основнимиз них є такі:

-          наскільки стратегія фірми характеризується цілісністю;

-          за яких умов кожна з її складових може «працювати» на загальнустратегію;

-          наскільки стратегія фірми «вписується» в навколишнє зовнішнє

-          ринкове середовище (відповідає принципу сумісності з ним) з оглядуна його швидкі зміни;

-          наскільки збалансовані між собою стратегічні цілі іматеріально-фінансові ресурси фірми;

-          наскільки стратегія фірми враховує потенційну можливість комерційногоризику і передбачає конкретні заходи для його мінімізації або повноїнейтралізації;

-          наскільки стратегія фірми відбиває обгрунтований горизонт діловогопланування і терміни реалізації;

-          наскільки стратегія фірми спирається на дії її лінійних та функціональнихструктур, їх перспективні орієнтири і цінності.

Аналіздіючої стратегії фірми може засвідчити, що фірма:

а)      перебуваєу більш-менш повній відповідності до сучасної інвестиційної, виробничої такомерційно-фінансової політики підприємництва;

б)      відповідаєсучасним вимогам ринку частково і потребує коригування стратегічнихальтернатив;

в)      потребуєдокорінного перегляду своєї діяльності.

Залежновід того, на якій стадії життєвого циклу знаходиться фірма у даний час, їїкерівництво може вибрати одну з наведених нижче базових стратегій [2]:

·         стратегію виживання— вона є, по суті,захисною стратегією і використовується при кризовому стані економічноїдіяльності підприємства;

·         стратегію стабілізації— стратегіюдіяльності підприємства з урахуванням нестабільності (коливання) обсягу продажусвоєї продукції і отримуваної величини доходів;

·         стратегію зростання— найприйнятнішу(найефективнішу) стратегію стабільного зростання обсягів продажу, прибутку,капіталу.

Процеспланування (передбачення) потенційно можливих господарських ризиків звичайноохоплює такі процедури:

§  визначення максимально можливих критичних допущень;

§  виявлення можливостей виникнення кожної з несподіванок ірозрахунки величини ризику кожного виду;

§  розроблення системи захисних (нейтралізуючих) дій за умовинастання кризової ситуації на підприємстві.

 

3.2Альтернативні стратегії посередницької діяльності

Наоснові результатів ситуаційного аналізу здійснюється конкретний вибірстратегічних альтернатив фірми. Можливі варіанти вибору таких стратегічнихальтернатив подані в табл. 1.

Таблиця1 – Можливі варіанти вибору стратегічних альтернатив

Базова стратегія Показник вибору альтернатив Можлива стратегічна альтернатива 1 Стратегія виживання (захисна)

1.1 Собівартість продукції

1.2 Мінімальний рівень рентабельності

1.3 Частка фірми на ринку

1.4 Чисельність персоналу

1.1 Зміна стратегії маркетингу

1.2 3міна товарної політики

1.З Жорстка економія ресурсів

1.4 Удосконалення управління фірмою

2 Стратегія стабілізації (наступально-захисна)

2.1 Дохід від продажу товарів

2.2 Дохід на активи фірми

2.3 Дохід на акції та облігації

2.4 Швидкість оновлення продукції

2.1 Економія ресурсів

2.2 Ревізія витрат, консолідація,

пожвавлення

2.3 3меншення питомих витрат,

відновлення рівня доходу

2.4 Стабілізація економічної ситуації

3 Стратегія зростання (наступальна)

3.1 Обсяг продажу продукції

3.2 Величина отримуваного доходу

З.З Частка фірми на ринку

3.4 Індекс зростання виробництва

3.1 Інтенсифікація ринку

3.2 Диверсифікація власного

виробництва

З.З Міжфірмове ділове співробітництво

і кооперація

3.4 Зовнішньоекономічна діяльність

 

Стратегіївиживання і стабілізації

Вибірстратегій виживання або стабілізації є об'єктивним і вимушеним процесом заумови катастрофічного занепаду економічної діяльності підприємницької структуричи настання нестабільності (значних коливань) у показниках фактичного продажупродукції та отримуваного прибутку.

Стратегія виживання має суто захиснийхарактер і передбачає здійснення системи заходів, що забезпечують вихід фірми ізкризового стану в максимально короткий термін.

Стратегіястабілізації передбачаєпередусім вирівнювання обсягу продажу, прибуткута інших найбільш важливих показників ефективності підприємницької діяльності зподальшим їх підвищенням.

Залежновід реальної економічної ситуації на підприємстві рекомендуєтьсявикористовувати один із трьох вірогідних підходів до практичного здійсненнястратегії стабілізації: 1) економія та найбільш ощадливе використання всіхвидів ресурсів з активним наміром швидкої стабілізації системи господарювання;2) позитивне зрушення в обсягах і ефективності виробництва з певною надією нашвидке пожвавлення підприємницької діяльності; 3) обґрунтована стабілізаціяекономічної ситуації, при якій стають необхідними довгострокові науково-технічніі соціально-економічні програми для досягнення міцної ринкової позиції фірми.

Стратегіяекономії може бути використана у випадках, коли спад виробництвапередбачений і контролюється дирекцією фірми або коли починаєтьсянепередбачений раптовий спад обсягу продажу і загальної величини прибутку.

Ціліназваної стратегії у відповідному вимірі часу можна сформулювати так: найближча(термінова) — зупинити спад ділової активності та результативностіпідприємницької діяльності; середньострокова— розпочати процес поліпшенняекономічного стану фірми; довгострокова— започаткувати стадію пожвавлення ізростання. При цьому стратегія економії може охоплювати три фази: 1) ревізіювитрат; 2) консолідацію; 3) пожвавлення.

Ревізія витрат звичайно передбачає: скорочення чисельностіперсоналу і витрат на його утримання; зменшення накладних витрат; здешевленнямаркетингових досліджень, науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіттощо. Консолідація пов'язана з обґрунтуванням часу і швидкостіпожвавлення економічної діяльності та розробленням програми підвищенняприбутковості фірми. Пожвавлення є особливою фазою стратегії фірми, щопередбачає в цілому поступовий перехід від суто захисної до наступальної стратегії.Це має супроводжуватися завершенням принципових перегрупувань у системіформування і використання ресурсів, активізацією маркетингової та фінансовоїдіяльності.

Стабілізаціяекономічної ситуаціїзвичайно здійснюється за умови, колирезультативність підприємницької діяльності характеризується значнимиколиваннями. Така стратегічна поведінка є характерною і раціональною дляпідприємств і організацій військово-промислового комплексу на стадії їхконверсії.

Специфічнідії дирекції фірми (підприємства, організації) щодо досягнення стабілізаціїзводяться до такого. Якщо коливання показників ефективності бізнесу маютькороткостроковий характер, то варто домагатися необхідної збалансованості міжобсягами виготовленої продукції і ринку її збуту. При досить тривалому періодіколивань, коли фірма тривалий час не спроможна забезпечити стабільністьвиробництва і продажу товарів, їй варто розпочати здійснення програми переходуна випуск іншого виду продукції.

Стратегіязростання є важливою і привабливою для будь-якої підприємницької структури.Її можна і треба розглядати як певну сукупність окремих стадій і адекватних їмрізновидів стратегій загального циклу зростання, а саме:

1) початкову:виявляють і ліквідують вузькі місця; обсяг продажу товару повільно зростає,проте прибутку фірма практично не отримує;

2) проникнення:подальше проникнення фірми на товарний ринок, знаходження нових збутовихніш; відносно пропорційне зростання обсягу продажу та прибутку (доходів); появапевних конкурентних переваг в окремих напрямках діяльності;

3) прискореногозростання: має місце позитивна тенденція, яка полягає у тому, що зростаннядоходів за своїми темпами випереджає динаміку обсягу продажу. Разом з тимспостерігається і негативна тенденція — необхідність вкладання великихфінансових ресурсів у технічний розвиток виробництва і післяпродажний сервіс;

4) перехідну:зменшуються темпи зростання обсягів продажу і загальної величини прибутку; назавершальній стадії цього періоду може настати стагнація, яка примушує фірмупереорієнтуватися на іншу базову стратегію (стабілізації або виживання).

 

3.3Вибір оптимальної стратегії для даного виду комерційної діяльності

Практикагосподарювання у країнах з розвиненою ринковою економікою засвідчує наявністьпевної низки стратегічних альтернатив діяльності підприємницьких структур. Процесрозвитку фірми розглянемо на прикладі можливих альтернатив стратегії зростання[2]:

-          інтенсифікації ринку;

-          диверсифікації діяльності;

-          міжфірмого співробітництва;

-          зовнішньоекономічної діяльності.

Інтенсифікаціяринкуспрямовує зусилля підприємства на закріплення своїх позиційна ринку. При цьому провідним функціональним напрямом діяльності фірми стаєстратегія маркетингу. Інтенсифікація ринку може здійснюватися у формі захистуабо експансії фірми.

Формазахисту фірми щодо малосприятливої в даний час ринкової кон'юнктури відображаєпевний спосіб проникнення на ринок за рахунок модифікації і зміни номенклатурипродукованого товару з використанням методів цінової і нецінової конкуренції.

Формаекспансії фірмиреалізується проникненням на відповідний ринок новихтоварів при базовій його структурі із застосуванням модифікованої системирозподілу і просування продукції на продаж.

Диверсифікаціявиробництвапов'язана з проникненням капіталу певної фірми в галузі, якіпрямо не торкаються основної сфери її діяльності. Прийнято виокремлювативертикальну, горизонтальну і конгломератну (побічну) диверсифікацію виробництваабо іншої сфери діяльності.

Вертикальнадиверсифікація означає придбання фірмою права контролю за діяльністюпостачальників, споживачів і торговельних організацій. Її перевага полягає уможливості здійснювати контрольні функції на всіх етапах виробництва — відсировини і матеріалів до готового виробу та його реалізації.

Горизонтальнадиверсифікація передбачає розвиток фірми за рахунок освоєння новоївиробничої системи «продукт—ринок» у своїй галузі.

Конгломератна(побічна) диверсифікація характеризує процеси придбання та поглинанняпотужною за можливостями і ресурсами фірмою принципово нових виробництв (малихінноваційних структур тощо), що забезпечує швидке економічне зростання іотримання надвисокого прибутку.

Міжфірмовеспівробітництво і кооперація. Необхідність їхзапочаткування і розвитку спричинюється такими обставинами:

•високі темпи інноваційних процесів ітехнологічного розвитку виробництва зумовлюють істотне зростання вартостідосліджень і розроблень за умови їх проведення виключно власними силами окремихфірм;

•ринкові умови господарювання ініціюютьпроблему витіснення або максимально можливого обмеження традиційногомонополізму у виробництві й інших сферах діяльності людей;

•транснаціональні корпорації іфінансово-промислові групи, що протягом останніх років швидко зростаютькількісно, укладанням взаємовигідних угод намагаються проникнути на світовийринок і закріпитися на ньому;

•об'єктивно зрозуміле нестримне бажаннявсіх без винятку фірм триматися на належному рівні у конкурентній боротьбі ведедо усвідомлення необхідності розвитку інтеграційних процесів.

Зовнішньоекономічнадіяльність— це одна з головних стратегічних альтернатив функціонуванняй розвитку підприємства.

Переваги:

1)збільшення обсягу продажу і відповідно величини отримуваного прибутку зарахунок виходу на нові ринки збуту;

2)пошук продукції з низькими витратами, з використанням «ноу-хау», новихтехнологій тощо;

3)захист ринку сировини через безпосередню участь у її видобутку та довиробничійпідготовці до використання.

Труднощі:

1)наявність більш жорсткої внутрішньої конкуренції порівняно з національнимринком;

2)дію факторів, пов'язаних зі специфікою чинного законодавства і нормативнихактів та особливості менталітету нації тощо.

4.Комерційне підприємництво в оптовій торгівлі споживчими товарами

 

4.1Організація оптово-посередницької діяльності

Оптоваторгівля — це сфера підприємницької діяльності із закупівлі і відповідногоперетворення товарів для подальшої їх реалізації підприємствам роздрібноїторгівлі іншим суб'єктам підприємницької діяльності [1]. Вона враховує якбезпосередні комерційні зв'язки в умовах договорів купівлі-продажу та поставкиміж підприємствами-виробниками і покупцями, так і зв'язки між ними черезторгових посередників.

Залежновід обсягу угоди поділяються на оптову і дрібнооптову (оптово-роздрібна)торгівлю.

Дрібнооптоваторгівля — це різновид оптової торгівлі, що пов'язаний із реалізацією партійтоварів виробниками і торговими посередниками для подальшого перепродажу уроздрібній торгівлі або іншому комерційному обороті. Мінімальна партія товарупри дрібнооптовій торгівлі не може бути меншою, ніж кількість одиницьвідповідного товару в одній упаковці виробника для роздрібної реалізації.

Оптово-посередницькаланка у системі товарного обігу посідає певне місце в організації раціональногоруху товарів між виробниками і роздрібними торговельними підприємствами.Організація системи товароруху вважається раціональною, якщо вона забезпечує:максимальний обсяг кінцевої реалізації товарів відносно ємності ринку, щорозширюється; максимальну сукупну (в усіх ланках товароруху) швидкість обігутоварів; мінімальний сукупний рівень витрат обігу в усіх ланцюгах товароруху.

Підприємстваоптової торгівлі повинні спеціалізуватися на комерційному посередництві увстановленні господарських зв'язків між підприємствами-виробниками товарів іроздрібними торговельними підприємствами, іншими оптовими покупцями, а також назакупівлі і продажу товарів зі складів та наданні супутніх послуг.

Головнев організації оптового підприємства — це торговий асортимент. Щоб гарантуватисвоєчасні поставки, оптові торговці вимушені збільшувати кількість найменуваньтоварних пропозицій і мати на складах достатню їх кількість. Але затрати назберігання великої товарної маси можуть призвести до мінімізації прибутку. Томуоптовики обґрунтовують, яку кількість асортиментних груп товарів їм потрібномати для успішного бізнесу. Для цього вони вивчають, які саме послуги необхіднідля побудови стійких комерційних відносин з покупцями; виявляють ті з них, відяких слід відмовитися. Слід не тільки запропонувати товар, а й набірнайважливіших послуг сервісного та комерційного характеру.

Американськівчені Дж.Нарус і Дж.Андерсон провели опитування провідних промисловихкомпаній-дистриб'юторів та виділили чотири способи укріплення комерційнихвідносин із виробниками [1]:

1 Оптовим компаніям треба укладати з виробниками чіткі угоди, щорегламентують їх функції в каналі товароруху.

2 Оптовикам бажано отримувати інформацію про потреби виробників(відвідування заводів, наради менеджерів, участь у виставках).

3 Оптовим компаніям доцільно сприяти виробникам, виконуючидомовленості за обсягами закупівель, своєчасно сплачуючи рахунки, пропонуючіінформацію про покупців.

4 Оптовикам слід проводити дослідження ринку та надавати додатковіпослуги, щоб допомогти своїм партнерам-постачальникам.

5 Оптову торгівлю належить розглядати не лише як спосіб збутупродукції, а й як важливу форму організації ринку, що формує базову,визначальну ціну, яка надалі стає орієнтиром для всіх інших каналів збуту.

4.2Закупівля товарів. Комерційні стратегічні рішення оптовиків

Оптовазакупівля товарів— важлива складова частина комерційної роботиторговельного підприємства. Оптові закупки можуть вести оптові та роздрібніторговельні підприємства незалежно від форми власності. Для торговельнихпідприємств оптові закупки дають можливість сформувати необхідний асортименттоварів, здійснювати вплив торгівлі на виробництво відповідно до вимогспоживчого попиту.

Кожнеторговельне підприємство самостійно повинно правильно, раціональноорганізовувати процес закупівельної роботи, активно вести пошук джерел закупкитоварів.

Напроцес організації оптових закупок впливають такі фактори:

Ø стан вітчизняного виробництва товарів народного споживання;

Ø обсяг та структура платоспроможності населення;

Ø тенденції та напрямки (мода) у споживанні товарів;

Ø рівень розвитку транспортних зв’язків;

Ø стан товарних запасів;

Ø фінансові ресурси;

Ø рівень розвитку складського господарства.

Увесьпроцес закупівельної роботи<sub/>складається з попередніх, власнезакупівельних та завершальних комерційних операцій щодо закупівель. Такіоперації повинні виконуватися з урахуванням економічної ефективності роботипідприємств, що досягається шляхом чіткого планування та раціональноїорганізації усього процесу оптових закупівель товарів.

Важливезначення в організації оптових закупок має визначення потреби у товарах, обсягузакупки відповідно до попиту населення, визначення строків та частоти доставкипартій товарів, забезпечення ритмічності та безперервності постачання товаріввід постачальників.

Приорганізації оптових закупівель слід дотримуватися таких вимог:

1)проводити закупівлю товарів на підставіматеріалів вивчення попиту покупців;

2)закуповувати товари у необхідному обсязі таасортименті для того, щоб виконати плановані завдання з товарообороту, підтримувативідповідний рівень товарних запасів;

3)забезпечувати регулярність товаропостачанняшляхом укріплення та розвитку господарських зв'язків із постачальниками;

4)за необхідності виявляти можливості додатковихзакупівель потрібних товарів на підставі укладання договорів або в порядкуодноразових комерційних угод;

5)вивчати не тільки існуючих постачальників, а й постійновести пошук нових потенційних джерел закупівлі товарів;

6)контролювати хід доставки за строками,асортиментом та якістю продукції, дотримуватись встановлених графіківвідвантаження та централізованої доставки товарів;

7)вимагати від постачальників постійного оновлення асортименту товарів,підвищення їхньої якості, включення до постачання нових видів товарів.

Виконанняцих функцій комерційною службою оптового підприємства повинно здійснюватися такимчином, щоб у кінцевому підсумку досягалась економічна ефективність роботи нетільки даного оптовика, а й роздрібних торговельних підприємств, щообслуговуються. Це досягається за рахунок планування та раціональноїорганізації усіх комерційних операцій щодо оптової закупівлі товарів.

Комерційніоперації оптових торговельних підприємств за спрямуванням можна поділити на двігрупи:

1)комерційні операції із закупівлі товарів;

2)комерційні операції з оптового продажу покупцям.

Комерційніоперації із закупівлі товарів відображають зв'язок оптового підприємства зпостачальниками-виробниками. Комерційні операції з оптового продажувідображають зв'язок оптового торговельного підприємства з роздрібною торгівлею.Це випливає з посередницьких функцій оптової торгівлі.

Основнаскладова закупівельної функції — це вибір джерел закупівель. Для цього кожнийзакупівельник складає базу даних про всі джерела поставок із зазначенням:якості товарів; ціни; умов поставок; послуг, що надаються; реєстраційнихзаписів про продаж новинок і нові торгові марки; рекламну підтримку.

Рівеньзакупівельної діяльності та обслуговування у системі товаропостачання залежитьтакож від таких факторів:

♦швидкості виконання замовлення (час відвідправки замовлення до отримання товару);

♦можливості термінової доставки товару наспеціальне замовлення;

♦готовності прийняти назад поставленийтовар, якщо в ньому виявлений дефект, і якомога швидше замінити його надоброякісний;

♦забезпечення різної груповостівідвантаження за бажанням покупця, вміння скористатись найзручнішим видомтранспорту;

♦високоефективної служби сервісу;

♦добре поставленої складської мережі;

♦достатнього рівня товарних запасів;   

♦рівня цін, за якими надаються послуги.

Співробітництвоміж виробником, оптовиком та роздрібним торговцем дозволяє підвищитиефективність роботи, наприклад, супермаркету та принести велику користьпокупцю. Головні удосконалення включають впровадження штрихового кодуванняпродуктів, системи міжкомп'ютерного поєднання, що об'єднує всі лініїпередавання даних для електронної обробки інформації (магазин-виробник).

Функціязакупівлі товару поділяється на дві складові:

Ø  процедура перезамовлення товарів, що входять до основного спискутоварних позицій (повторне замовлення);

Ø  прийняття рішення щодо придбання нових видів продукції.

Обидвіскладові з точки зору бізнесу повинні виконуватись якомога точніше, щобмагазини заповнювались товарами, на які є попит у споживачів. Отже, покупецьрозраховує придбати потрібний йому товар, враховуючи новий. Роль закупівельникаполягає в тому, щоб задовольнити споживчий попит.

Привиборі товару спеціалісту із закупівель слід відмовитися від суб'єктивності, аспробувати передбачити реальні потреби і наміри клієнтів.

 

4.3Комерційні стратегічні рішення оптовиків

Напрактиці можуть використовуватись такі закупівельні стратегії [1]:

1       Стратегіявибору зарубіжних постачальників. Передбачає організацію закупівлі наміжнародних ринках. Ця стратегія виправдовує себе, якщо потрібно:

·          уникнути періодичних перебоїв у постачанні потрібних товарів таторгових марок на національному ринку;

·          здійснити довгострокові програми співробітництва;

·          активізувати участь іноземних партнерів та капіталів;

·          вигідно використати різницю в обмінних курсах валют купівлі іпродажу;

·          закупити відомі торгові марки за вигідними цінами за кордоном зподальшим їх продажем на національному (регіональному) ринку;

·          застосувати бартерні форми торгівлі;

·          отримати доступ на ринки високих технологій.

2       Стратегіяодиничних постачальників. Полягає в тому, що постачання певних товарівтривалий час здійснюється силами одного або обмеженого кола постачальників.Мета — скоротити витрати із закупівлі та логістики. Таку стратегію доцільновикористовувати, якщо:

·          постачальник іде на цінові уступки, надає широкий спектр послуг,вигідні умови оплати за товар;

·          співробітництво з обраним постачальником дає більшу користь, ніж зіншими потенційними партнерами;

·          досягнуто взаєморозуміння між підприємством-закупівельником іпевним постачальником, ефективної взаємодії у питаннях маркетингу, логістики,інформаційних технологій.

Недолікистратегії:

— ціни продажу через певний проміжок часу можуть перестати бутиконкурентоспроможними;

—        збільшуєтьсяризик перебоїв у поставках;

—        зростаєзалежність від єдиного постачальника.

3       Стратегія«закупівлі модулів». Йдеться про закупівлю не окремого товару,а цілого модуля (комплексу) поставок різноманітного асортименту. Орієнтуєтьсяна обмежену кількість постачальників. Перехід від закупівель окремих видівтоварів до закупівлі модулів можливий за таких причин:

·          якщо метою є зменшення глибини асортиментних ліній власнихзакупівель;

·          необхідно скоротити витрати часу;

·          необхідно зменшити кількість постачальників;

·          гнучкий та персональний підхід до головних постачальників дозволяєзакупівельнику краще реагувати на зміни ринкового середовища.

4       Ексклюзивнастратегія закупівель. Йдеться про постачання ексклюзивних (престижних)товарів обмеженому колу торговців. Закупівельник може досягнути цього зарахунок:

Ø   більших обсягівпостійних закупівель у конкретного постачальника;

Ø   формуванняособливих відносин з постачальником, що має популярність у комерційному бізнесіта прихильність споживачів.

5       Селективназакупівельна стратегія. Передбачає закупівлю тільки тих товарів, які потрібнісеред запропонованого списку (переліку) товарних пропозицій.

5. Комерційнепосередництво у сфері роздрібної торгівлі

 

5.1Сучасні формати роздрібного бізнесу

 

Роздрібно-торговельнепідприємство — підприємство сфери торгівлі, яке реалізує споживчі товаривроздріб і надає послуги, призначені винятково кінцевим споживачам.

Магазин—пункт роздрібного продажу товарів, що має окремий будинок або приміщення зторговельним залом для покупців.

Форматторгівлі — це сукупність параметрів, за якими визначається належністьторговельного підприємства (як мережного або незалежного) до одного із найпоширенішиху світовій практиці видів.

Основніпараметри магазину:

-          площа торговельного залу;

-          кількість асортиментних найменувань;

-          кількість розрахунково-касових апаратів;

-          наявність продукції власного виробництва;

-          форма обслуговування;

-          середньоспискова чисельність персоналу;

-          середня кількість покупок за день;

-          вид ціни (роздрібна, оптова);

-          наявність післяпродажного сервісу;

-          години роботи;

-          оборот за певний період часу;

-          оборот з одиниці площі;

-          площа складських, допоміжних, адміністративних приміщень.

/>До традиційних форматіввідносять магазини з продажу продовольчих або непродовольчих товарів,гастрономи, універсами, універмаги та ін. До нових (західних) форматів належать:супермаркети, гіпермаркети, дискаунтери, саsh&саггу (табл. 2) [1].

Основніелементи комерційної діяльності роздрібних підприємств: вивчення споживчогопопиту і кон'юнктури ринку, пошук і вибір прийнятних постачальників,встановлення господарських зв'язків, закупівля товарів, розробленняасортиментної політики, організація роздрібних виставок-продаж, участь уярмарках, здійснення контролю за виконанням договірних відносин, стимулюванняпродажу товарів, організація товаропостачання, оперативне маневруваннятоварними ресурсами.

Завданняроздрібної торгівлі: вивчення потреби у товарах з орієнтацією на споживчуспроможність; визначення асортиментної політики; формування і регулюванняпроцесів поставки, зберігання, підготовки до продажу і реалізації товарів поєднаноз цілями діяльності підприємства; забезпечення заданого товарооборотуматеріальними і трудовими ресурсами.

Таблиця2 – Параметри найбільш поширених нових торгових форматів

Параметр

Саsh&

саггу

Гіпер-

маркет

Супермаркет

М'який

дискаунтер

Жорсткий

дискаунтер

Площа торговельного залу, кв.м

Кількість кас

Асортимент, тис. найменувань

Рівень цін

Кількість покупок на день, тис.

Чисельність персоналу, чол.

Власні виробничі цехи

Вид ціни

1000 —3000

до 15

до 10

низький

немає даних

50-150

–

оптові,

дрібнооптові

від 7000

25-40

від 25

спеціальні ціни

до 10

до 900

+

роздрібні

500-2000

8-16

7-15

вище середнього

до 5

50-190

-

роздрібні

400-800

5-10

1-2,5

нижче середнього

до 2,5

до 35

-

роздрібні

300-600

2-6

до 1,2

низький

до 2,7

до 28

-

роздрібні

Повнакласифікація роздрібних торговельних підприємств має такий вигляд (рис. 3):

/> /> /> /> /> /> /> /> /> <td/> /> /> /> /> <td/> /> <td/> /> /> />

·   Універсальний магазин

·   Спеціалізований магазин

·   Вузькоспеціалі-зований магазин

·   Магазином з комбінованим асортиментом

  <td/>

·   Універмаг

·   Гіпермаркет

·   Супермаркет

·   Мінімаркет

·   Магазин «Промтовари»

·   Магазин-склад

·   Торговий дім

·   Торговий центр

  <td/>

·   Дискаунтер

·   Дисконтний магазин

·   Комісійний магазин

·   Магазин «Секонд-хенд»

·   Бутік

·   Стоковий магазин

 

Рисунок3 – Розширена класифікація торговельних підприємств

Виходячиіз завдань роздрібної торгівлі комерційна робота здійснюється за такими напрямками:формування необхідного асортименту товарів у рамках споживчого попиту; розвитокзакупівельної діяльності; організація господарських зв'язків з постачальниками;здійснення процесу купівлі-продажу товарів, що супроводжується комерційнимиугодами, товарно-грошовим обміном; забезпечення стійких конкурентних позиційпри вирішенні комерційних завдань.

Вибірформату торгівлі — це вибір оптимального рівня рентабельності. Це виражаєтьсяв одиницях або частках відсотка, цільові прибутки отримуються за рахуноквеликого товарообороту, налагодженого організаційно-технологічного,управлінського, маркетингового, кадрового механізму. В міру насичення ринкуоператорами конкуренти змушують звертати увагу на ефективність торговогоформату підприємства.

Отже,на вибір формату торгівлі впливають певні фактори: цілі компанії,переваги та недоліки різних форматів, практичний досвід ритейлерів світового інаціонального рівнів, операційний витрати, наявне приміщення або ділянка, якавиділяється для будівництва нового, обсяг інвестицій.

Знаннямаркетингу дозволяють необхідним чином організувати роботу із споживачем,об'єктивно оцінити своїх конкурентів, їх силу і слабкі сторони, правильно вибратисегментну нішу.

Маркетингроздрібної торгівлі має такі специфічні моменти:

1 Покупцями є кінцеві споживачі.

2 Виробники більше уваги приділяють самому товару, необхідності йогомодифікації, покращання якості, технічних параметрів.

3 Якщо виробник зацікавлений у виробництві і збуті тільки свогопродукту, то роздрібне підприємство зацікавлене у формуванні широкого спектрутоварних позицій відповідно до спеціалізації та споживчого попиту.

4 Підприємство роздрібної торгівлі має можливість впливати на ринокшляхом залучення покупців за допомогою зміни асортименту, цінової політики,оперативної поставки, більш уважним і доброзичливим ставленням до покупців.

 

5.2Комерційні стратегії роздрібного торговельного підприємства

Позиціїроздрібних мереж, які розвиваються у рамках стратегії диференціації,зміцнюються за рахунок здешевлення асортименту, пропозиції покупцям якіснихтоварів та новинок. В умовах конкурентного середовища підприємці-комерсанти усфері роздрібної торгівлі починають створювати особливий індивідуальний імідж,призначений для досягнення ринкових цілей. Найбільш успішними стратегіями уцьому плані можна назвати такі:

1         Стратегію вартості товару. Роздрібний торговецьпропонує товари за цінами, нижчими, ніж у конкурентів. Він скорочує своївитрати, відмовляючи споживачам у додаткових послугах з доставки товарів,продажу у кредит та пропозиції безкоштовних призів від фірми у рамкахмаркетингово-стимулюючих заходів.

2         Стратегію споживчої зручності. Роздрібний торговецьнамагається максимально надати переваги споживачам, особливо тим, у кого малочасу. Застосовуючи підхід зручності, магазини з тривалим режимом роботи розміщуютьсяу безпосередній близькості від місця проживання.

3         Стратегію створення сегментного портфеля. Роздрібний торговець маєкілька різних магазинів, кожний з яких обслуговує певний сегмент ринку.

4         Стратегію обслуговування. Власник магазину у першу чергузосереджує увагу на формуванні особистих контактів із споживачами, надаєкваліфіковану допомогу під час покупки та здійснює післяпродажнеобслуговування.

5         Стратегію створення особливої атмосфери — збуджує фантазію тапривертає увагу покупців незвичайним оформленням та інтер'єром, рекламними імузичними ефектами.

5.3Організація дрібнороздрібної торгівлі та умови для її здійснення

Важливуроль у прискоренні процесу продажу товарів та забезпеченні максимального наближеннядо покупців відіграє дрібнороздрібна торговельна мережа, яку можна організуватина вулицях, у підземних переходах, на робочих місцях потенційних покупців підчас їхнього відпочинку, пересування на різних видах транспорту, тобто там, де єпотреба в торговельному обслуговуванні.

Дляцієї мережі характерні висока мобільність, гнучкість, оперативність вреагуванні на попит покупців та їх вимоги до обслуговування. Можливість швидкозмінювати своє місце розмішування дозволяє максимально наблизити її до покупцівта скоротити витрати часу на придбання товарів. Відкриття стаціонарнихдрібнороздрібних торговельних підприємств не потребує великих капіталовкладень,дозволяє використовувати недорогі матеріали і здійснюється в короткі строки,тимчасово заміняти магазини в районах нового житлового будівництва, а також умістах, де створення магазинів економічно недоцільне.

Дрібнороздрібнаформа торгівлі розширює можливості стаціонарної мережі (через магазини) або маєсамостійне значення. У першому випадку таку торгівлю здійснюють магазини черезвстановлені у безпосередній близькості від них лотків, палаток, кіосків, деспостерігається інтенсивність споживчих потоків. У другому випадкудрібнороздрібні точки належать індивідуальним підприємцям або компаніям. Така формапродажу зручніша:

• для населення, щомешкає на території з достатньо розвиненою

• стаціонарноюмережею;

• у районахновобудов, на околицях міст;

• у місцяхнасичення потенційних покупців;

• усезон масового продажу плодоовочевої продукції, організації роздрібнихярмарків;

• у курортній місцевості, у місцях масового відпочинку і дозвілля;

• напередодні свят, у дні спортивно-культурних заходів.

Важливимиумовами успішної дрібнороздрібної торгівлі є вдалий вибір точки розміщеннякіоска, павільйона, а також товарного асортименту. Асортимент конкретної точкиповинен відповідати її розміщенню. Часто дрібнороздрібні точки формуютьсягрупами, тобто проявляється ефект впливу однієї точки на іншу. Особливо такагрупова зона характерна для мережі лотків, що належать одномувласнику-підприємцю, наприклад, на продовольчому ринку.

Якщодрібнороздрібна торгівля організована у вигляді магазину, то асортимент точки —частина його асортименту. Для кіоска, павільйона розробляється асортиментнийперелік, згідно з яким здійснюється товаропостачання. Як правило, перелік враховуєнабір товарів повсякденного попиту, недорогих, з високою оборотністю.

Основнимиознаками класифікації є:

• улаштування пункту продажу товарів і ступінь постійності місця;

• місце продажу товарів;

• асортиментний профіль;

• періодичність функціонування;

• форма власності.

Дрібнороздрібнаторговельна мережа— частина роздрібної торговельної мережі, якаскладається з павільйонів, кіосків, палаток, пунктів пересувної торгівлі таавтоматів, нестаціонарних торговельних одиниць.

Павільйонторговельний — пункт роздрібного продажу товарів, що має окрему спорудуполегшеної конструкції і торговельний зал для покупців.

Кіоскторговельний— об'єкт дрібнороздрібної мережі стаціонарного типу, пунктпродажу товарів, що має окреме приміщення для організації продажу товарів бездоступу до нього покупців.

Палаткаторговельна— об'єкт дрібнороздрібної торговельної мережізбірно-розбірної конструкції, що має окреме торговельне місце, але безторговельного залу для покупців.

Пунктипересувної торгівлі— тимчасові торговельні місця для здійсненняроздрібного продажу товарів з використанням спеціально обладнаних транспортнихзасобів.

Торговельнемісце — відокремлене, спеціально обладнане місце поза магазином дляздійснення роздрібного продажу товарів із дотриманням діючих правилторговельного обслуговування населення і порядку розрахунку з покупцями.

5.4Роздрібні ринки як елемент комерційного підприємництва

Ринок— це суб'єкт господарювання, створений на відведеній за рішенням місцевогооргану виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування земельній ділянці ізареєстрований в установленому порядку, функціональними обов'язками якого єнадання послуг та створення для продавців і покупців належних умов у процесі купівлі-продажутоварів за цінами, що визначаються залежно від попиту і пропозицій.

Торгівлюна ринках можуть здійснювати (продавці): фізичні особи — громадяни України;іноземні громадяни; особи без громадянства; суб’єкти підприємницькоїдіяльності; юридичні особи незалежно від форми власності.

Ринокяк самостійний господарюючий статутний суб'єкт господарювання має праваюридичної особи, відокремлене майно, самостійний баланс, свій фірмовий бланк,печатку, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, діє на засадахсамооплати і самофінансування, може від свого імені укладати господарськідоговори і несе за них повну майнову відповідальність. Ринок діє на основістатуту, який затверджується власником (власниками) майна. Ринок набуває праваюридичної особи як суб'єкта підприємницької діяльності від дня його державноїреєстрації, що здійснюється в місцевих органах державної виконавчої влади за місцерозміщенням ринку в установленому чинним законодавством порядку.

Організаціяторгівлі на ринку

Натериторії відкритого ринку, у критих ринках та павільйонах, де реалізуютьсяпродукти рослинного і тваринного походження, мають бути обладнаніспеціалізовані зони з продажу окремих видів продукції: овочів і фруктів, м'ясаі битої птиці, яєць, молочних продуктів, риби, меду, олії.

Розміщенняторговельних місць на ринку, торгово-технологічного обладнання має бути зручнимдля здійснення торгівлі, відповідати вимогам санітарних, протипожежних правилта безпечних умов праці, забезпечувати вільний прохід покупців та належну культуруобслуговування.

Робочемісце продавця має бути належним чином обладнане (криті або відкриті столи,прилавки), мати площу для викладення і зберігання запасів товарів.

Розмірплати за послуги повинен забезпечити покриття витрат з утримання ринку і складатисяіз собівартості торгового місця та ПДВ. Вартість послуги розраховується окремодля фізичних і юридичних осіб залежно від розміщення торгових місць(приміщенні, на відкритих майданчиках) та асортименту товарів, що реалізуються.

Наданняпослуг ринками є важливою передумовою підвищення їх прибутковості, рівнякультури торгівлі та конкурентоспроможності в цілому.

Тарифина послуги ринку та інші види робіт, пов'язані із забезпеченням діяльностіринкового господарства, встановлюються адміністрацією ринку.

Ринковийзбір — це плата за право займання місця для торгівлі на ринках усіх формвласності, в тому числі у павільйонах, на критих та відкритих столах, майданчиках(включаючи орендовані), з автомобілів, візків, мотоциклів, ручних візків тощо.

Ставкаринкового збору встановлюється у розмірі від 0,05 до 0,15 неоподатковуваногомінімуму доходів громадян для фізичних осіб і від 0,2 до 2 неоподатковуванихмінімумів доходів громадян для юридичних осіб за кожне торгове місце.

Органимісцевого самоврядування самостійно встановлюють і визначають порядок сплатиринкового збору в межах установлених граничних розмірів ставок з урахуванняммісця розташування ринку, продукції, що реалізується, та місцевих умов.

Фізичніособи сплачують ринковий збір за рахунок власних доходів.

Продавціна ринках зобов'язані сплатити ринковий збір до початку торгівлі. Справлянняринкового збору, плати за утримання торгового місця в належному стані й іншіпослуги ринку здійснюють касири та контролери ринку із застосуваннямреєстраторів розрахункових операцій з видачею касових чеків.

6. Комерційне підприємництво у сфері туризму,готельного та ресторанного бізнесу, побутового обслуговування

 

6.1Підприємництво у сфері туризму

Суб'єкттуристичного підприємництва в Україні повинен [1]:

— мати ліцензію. Це регулюється Ліцензійними умовами провадження господарськоїдіяльності з організації іноземного, внутрішнього, зарубіжного туризму таекскурсійної діяльності;

— увизначені терміни подавати органу ліцензування або місцевим органам виконавчоївлади в галузі туризму державну статистичну звітність про діяльність, пов'язануз наданням туристичних послуг за встановленою формою та порядком;

— незалежно від відомчої підпорядкованості повідомляти орган ліцензування пронастання змін у туристичній діяльності;

— уразі зміни найменування (якщо зміна найменування не пов'язана з реорганізацією)чи зміни відомостей, зазначених у ліцензії, виданій фізичній особі-підприємцю,суб'єкт туристичної діяльності протягом 10 робочих днів письмово повідомити проце орган ліцензування;

— уразі зміни місцезнаходження має протягом 10 робочих днів письмово повідомитипро це орган ліцензування з наданням копій документів, що підтверджуютьзазначені зміни (договір оренди, купівлі-продажу);

— навидному для туриста місці розмістити такі документи: копію ліцензії органаліцензування; копію свідоцтва про державну реєстрацію; відомості пропрацівників суб'єкта туристичної діяльності (прізвище, ім'я, по батьковікерівника, його заступника, головного бухгалтера, менеджерів); книгу відгуківта пропозицій громадян; ліцензійні умови; перелік номерів телефонів, факсівсуб'єкта туристичної діяльності.

Уразі планового закриття службового приміщення суб'єкт туристичногопідприємництва не пізніше ніж за 5 днів повідомляє про це споживачів туристичнихпослуг, з якими укладено угоди про надання туристичних послуг, та встановлюєвідповідне оголошення при вході до службового приміщення суб'єкта туристичноїдіяльності.

Вимогидо інформаційно-рекламної діяльності суб'єктів туристичної діяльності. Суб'єкттуристичної діяльності повинен розмістити на видному місці інформацію протарифи та умови обслуговування ним туристів за кордоном і в Україні, рекламні,інформаційні, довідкові матеріали (довідники готелів, інших засобів розміщення,підприємств харчування, розклади руху та тарифи на перевезення різними видамитранспорту тощо). Здійснюючи рекламу в засобах масової інформації, суб'єкттуристичної діяльності керується Законом України «Про рекламу» і несевідповідальність за порушення законодавства про рекламу.

Суб'єкттуристичної діяльності зазначає в рекламі своє повне найменування, адресу,зазначену в ліцензії, номери телефонів, номер і дату видачі чинної ліцензії таорган ліцензування.

Вимогидо організації приймання та обслуговування іноземних туристів в Україні(іноземний туризм). Суб'єкти туристичної діяльності повинніорганізовувати для іноземних туристів групові та індивідуальні тури по Україніна підставі договорів (контрактів) з іноземними партнерами, а також ізвітчизняними партнерами, які забезпечуватимуть надання послуг з розміщення,харчування, транспорту, організації відпочинку та оздоровлення, розваг,екскурсійного обслуговування тощо.

Длянадання якісного обслуговування іноземним туристам під час їх подорожі натранспортних засобах; відповідно до умов договорів (контрактів) з партнерами татраспортними організаціями суб'єкти туристичної діяльності повинні забезпечити:розміщення туристів, доставку їх багажу та його збереження, харчування туристівпід час подорожі відповідно до умов надання послуг; контроль за оснащенням тасанітарним станом вагонів, автобусів, кают, своєчасністю подання тавідправлення транспорту.

Суб'єкттуристичної діяльності, який приймає іноземних туристів, повинен вести журналобліку іноземних туристів, яким надається туристичне обслуговування в Україні.

Вимогищодо організації туристичних поїздок за межі України [1]

Суб'єктитуристичної діяльності під час організації туристичних поїздок туристів закордон повинні оформити такі туристичні документи:

♦заяву туриста на бронювання туристичноїпослуги (туру);

♦підтвердження сторони, що приймає, щодозаброньованої туристичної послуги (туру);

♦договір між суб'єктом туристичноїдіяльності і туристом;

♦туристський ваучер (путівку);

♦страховий поліс;

♦документи (корінці прибуткових ордерів,квитанції, касові чеки тощо), що підтверджують внесення туристом до касисуб'єкта туристичної діяльності вартості туристичних послуг (авансу, а такожповної вартості туру), обумовлених у заявці туриста та договорі;

♦транспортні документи (квитки);

♦програму туру.

Заявкатуриста на туристичне обслуговування має оформлятися безпосередньо туристом абосуб'єктом туристичної діяльності в письмовій формі. Програма туру повиннаскладатися суб'єктом туристичної діяльності в письмовій формі на кожну груповутуристичну поїздку.

Вимогищодо організації приймання та обслуговування вітчизняних туристів в Україні(внутрішній туризм)[1]

Вітчизнянітуристи забезпечуються проїзними документами до першого пункту обслуговування івід останнього — до місця проживання через суб'єктів туристичної діяльності абосамостійно, залежно від умов договору.

Суб'єктитуристичної діяльності під час організації надання туристичних послугвітчизняним туристам в Україні повинні оформляти такі туристичні документи:

·          заяву туриста на бронювання туристичної послуги;

·          лист бронювання;

·          підтвердження засобу розміщення щодо заброньованої туристичноїпослуги;

·          договір між суб'єктом туристичної діяльності і туристом зінформацією щодо розміщення, харчування, переліку основних та додатковихпослуг, страховий поліс;

·          туристську путівку (ваучер);

·          документ (корінець прибуткового касового ордера, квитанції,касового чека).

Суб'єкттуристичної діяльності при наданні туристичних послуг повинен оформлятитуристичну путівку (ваучер), завірену його підписом і печаткою.

6.2Готельний бізнес

Підприємстваготельного господарства забезпечують розміщення та обслуговування гостей, щоприїжджають з метою відпочинку, проведення дозвілля, вирішення комерційнихсправ.

Готельніпослуги мають такі головні характеристики:

Ø   невіддільність,що передбачає здійснення виробництва та споживання послуги одночасно;

Ø   неможливістьзберігання (накопичення) послуги, що надається;

Ø   виробництвоготельної пропозиції зафіксовано в часі та просторі;

Ø   сезонністьколивань попиту. Попит на послуги готелю підвищується влітку і зменшується узимовий період, оскільки переважна частка туристів надає перевагу відпочинку улітні місяці;

Ø   взаємозалежність.

Наобсяг реалізації готельного продукту впливають різні чинники, такі, як:

ü  політичні та соціально-економічні умови в країні;

ü  розвиток зв’язків міжнародного співробітництва;

ü  маркетингові рішення, що приймають туроператори;

ü  обсяги залучення туристів;

ü  рівень транспортного обслуговування;

ü  міграція населення;

ü  проведення ярмарків, виставок;

ü  проведення спортивних змагань, масових заходів.

Сучаснеготельне обслуговування орієнтоване перш за все на забезпечення розміщеннятуристів. В усіх готелях туристичного профілю передбачено такі основні види послуг:розміщення, харчування, дозвілля, побутове обслуговування. Більш значноюорганізаційною формою гостинності є готельний комплекс, що має певніособливості в структурній побудові та організації господарської діяльності. Доготельного комплексу входить: готель, ресторан, аптечний кіоск, підприємствороздрібної торгівлі та громадського харчування (відділ з продажу газет,сувенірів, кафе та ін.), пункт обміну валюти, перукарню, пральню, службуремонту, конференц-зал.

 

6.3Послуги ресторанів

Потенційнийклієнт ресторану при виборі закладу керується певними критеріями. Основні з нихтакі:

Ø напрямок кухні;

Ø ціни на страви;

Ø якість страв;

Ø швидкість обслуговування;

Ø розміщення закладу;

Ø репутація (популярність);

Ø ввічливість персоналу;

Ø оформлення, чистота приміщення;

Ø наявність додаткових послуг;

Ø реклама, відгуки, рекомендації.

Щобпідтримувати інтерес до ресторану, необхідно змінювати і урізноманітнюватименю, розробляти системи знижок, оновлювати інтер'єр. Ресторани постійнорозширюють спектр послуг. Це бізнес-ланчі, сніданки за системою«шведського столу» або комплексного набору страв, «жива»музика, страви на винос, обмін валют, літні майданчики, більярд, ігровіавтомати.

Основнимиорієнтирами для фаст-фудів є: висока технологічність виробництва;помірні ціни; висока швидкість обслуговування відвідувачів; наявність залу дляприйняття їжі.

Незважаючина бажання виходу відомих фаст-фудів у ресторанні подвір'я торгових центрів, некожен заклад (оператор) може обрати для себе таку стратегію. Якщо порівнятипотік покупців, вартість оренди і середнього чека, малу площу залу, відведеногодля однієї точки, близьку присутність сусідів-конкурентів фаст-фуду, то можевиявитись, що працювати у таких умовах не зовсім вигідно. Адже кожна мережавимушена «ділитися» своїми покупцями з іншими операторами, а впідсумку в розрахунку на одну точку покупців стає не так багато.

Основніправила фаст-фуду:

1   Час обслуговування відвідувача у залі має бути мінімальним. Відповідноу меню — не дуже широкий вибір.

2   Основні страви і салати мають бути поставлені у фаст-фуд у виглядінапівфабрикатів.

3   Підрахувати собівартість і продажні ціни.

4   У фаст-фуді завжди має бути в наявності весь визначенийасортимент.

5   Коли мережа фаст-фудів розширюється і збільшує обсяги продаж, вонаможе собі дозволити влаштовувати тендери на поставки. Але не бажаноорієнтуватися на одного постачальника зважаючи на імовірні проблемні ситуації.Краще мати їх декілька: основних і допоміжних.

6   При заснуванні мережі ресторанів швидкого обслуговування бажанорозвивати підприємства двох видів: комплекс з виробництва напівфабрикатів;власні ресторани, у яких страви з напівфабрикатів готуються і реалізуються.

7   Вважається, що для досягнення нормальних термінів окупності черезодне посадочне місце ресторану фаст-фуд має проходити не менше 100 чоловік надень.

8   Під ресторани краще будувати окремі будинки. У цьому випадку вирішуютьсяпитання з під'їздом і паркінгом, плануванням приміщення з урахуванням специфікизакладу, вентиляцією, корпоративним стилем інтер’єра.

9   Приблизний розподіл площ у ресторані фаст-фуд самообслуговуваннятакий: кухня — 45%, холодильники — 4%, склад — 6%, адміністративні, підсобніприміщення — 5%, торговельний зал (лінія роздачі) — 10%, зал для прийняття їжі— 30% [1].

6.4Інтернет-технології

Домоделей електронної комерції належать: електронний магазин, електроннийкаталог, електронний аукціон; електронний торговий центр; інформаційний брокер;віртуальний центр розроблення; провайдер бізнес-операцій; віртуальна спільнота.

Електронниймагазин — це магазин у мережі Інтернет, створений у форміспеціалізованого сайту, що належить фірмі-виробнику або торговельній компаніїта призначений для просування товарів на ринок, підвищення обсягу продаж,залучення нових покупців. На такому веб-ресурсі є можливість підбирати товари,оформляти замовлення, навіть здійснювати оплату через Інтернет. Замовленняоформляються у режимі он-лайн, але в деяких випадках система розрахунку заотриманий товар і доставка можуть здійснюватись поза електронним каналом.

Електроннийкаталог-довідник — це спеціалізований сайт, за допомогою якого клієнт можепідбирати постачальників товарів для подальших переговорів з ними.

Електроннийаукціонвідображає у мережі Інтернет процедуру торгів по лотах, як назвичайному аукціоні. Провайдер такої системи заробляє на відсотках від транзакцій,а також на продажу програмного забезпечення для участі у торгах.

Електроннийторговий центр— це сайт, що містить ряд електронних магазинів і каталогів,об'єднаних загальним місцем розміщення.

Напрактиці електронну комерцію можна поділити на п'ять сфер як складовихкомпонентів інфраструктурного середовища.

Реклама — звернення уваги до товару — здійснюється вІнтернеті складніше, ніж при використанні звичайних (традиційних) її видів.

Представлення товару — показування виробів череззасоби Інтернету. Для показу товару застосовуються відеоролики, звук, анімації.

Проведення операцій — здійснення покупки — повинно бутишвидким, безпечним, супроводжуватися повідомленням по електронній пошті і бути доступнимдля відстеження завдяки веб-сайту.

Післяпродажна підтримка — допомога, що надаєтьсяклієнту під час оформлення покупки і після неї, враховуючи доставку товару,сервісне обслуговування.

Побудова відносин — формування у клієнта прихильності доторгової марки і компанії, намагання перетворити випадкового споживача упостійного клієнта.

Залежновід статусу користувача Інтернету та характеру його взаємодії з іншим учасникомелектронну комерцію можна класифікувати на окремі сектори:

1)        бізнес-бізнес. Включає у себе всі рівні взаємодії міжкомпаніями. При цьому можуть використовуватися спеціальні технології істандарти електронного обміну даними.

2)        бізнес-споживач. Основу даного напряму складає електроннароздрібна торгівля. В Інтернеті представлено торгові портали, віртуальнімагазини, що пропонують у режимі реального часу широкий спектр товарів і послугкінцевим споживачам.

3)        бізнес-адміністрація. Охоплюються ділові стосункипідприємницьких структур з місцевими органами влади, міністерствами, відомствами,торгово-промисловими палатами, податковою службою, іншими державними органами,фондами, міжнародними організаціями.

4)        споживач-адміністрація. Найменш розвинена категорія електронноїкомерції, але є достатній потенціал, який може бути використаний дляорганізації взаємодії державних структур і споживачів, особливо в соціальнійсфері, системі захисту прав споживачів.

5)        споживач-споживач. Характеризує процес взаємодії кінцевих покупцівдля обміну інформацією, досвідом придбання і експлуатації товарів.

Важливоюперевагою електронної комерції є більш низькі витрати обігу.

Неабиякезначення має маркетингова підтримка сайту поза Інтернетом, тобто в оф-лайні.До засобів реклами сайту в оф-лайні належать:

§  представлення інтернет-адрес у традиційних журналах, газетах,рекламних каталогах;

§  демонстрація інформаційного продукту зацікавленим особам в офісіфірми, під час проведення прийому делегацій, виставок, індивідуальнихзустрічей;

§  реклама сайту на радіо, по телебаченню, включаючи службу новин та спеціалізованітелепередачі, що охоплюють широку аудиторію глядачів.

Приплануванні рекламного бюджету підприємства поряд з іншими засобами реклами слідвизначити, скільки потрібно коштів на підтримку сайту у робочому стані в ціломуі за складовими компонентами, виходячи з призначення веб-ресурсу, стратегічнихустановок, фінансів, політики конкурентів.

 

6.5Показники ефективності сайту компанії

Напідставі проведеного наукового дослідження та вивчення практики функціонуванняІнтернет-ресурсів аналіз сайту компанії проводиться на підставі такихпоказників [1]:

1  Кількість відвідувачів сайту за певний період (день, місяць таін.). Характеризує розмір аудиторії веб-ресурсу.

2 Ефективність каналу входження на сайт (Ек). Вхід досайту може бути з Інтернет-адреси, посилання по тексту, банера. Вонавизначається шляхом поділу кількості відвідувачів, що скористались данимканалом (Пк), до загальної кількості відвідувань (Вз):

 

Ек = Пк / Вз * 100.                                                       (1)

Розрахунки,проведені окремо за кожним джерелом входження на сайт, дають змогу зробитивисновок, які з них найбільш результативні.

3 Частотавідвідування сайту. Це усереднена величина, що показує, як частокористувачі відвідують веб-ресурс. Визначається як середня кількістьвідвідувань сайту користувачем за одиницю часу (день, місяць тощо).

4 Глибинаінтересу — скільки часу користувач провів на сайті, скільки сторінок вінпродивився, які конкретно сторінки та розділи. Ступінь відвідування кожноїсторінки сайту (Рс) визначається як співвідношення відвідувачівсторінки (Вс) до загальної кількості відвідувань сайту (Вз).

Розрахунокздійснюється за формулою

 

Рс= Вс / Вз * 100.                                                        (2)

Зробивширозрахунок можна з’ясувати, наскільки популярна та чи інша сторінка. Можнатакож з'ясувати, з яких країн були відвідувачі.

5Кількість клієнтів (споживачів), які купили товари абозамовили послуги через сайт. Цей показник може бути використаний прианалізі діяльності інтернет-магазину, інтернет-проекту.

6Ступінь перетворення відвідувачів сайту у покупців (Ев).Розраховується шляхом поділу числа реальних покупців (Чп) назагальну кількість відвідувачів сайту (Чв)

Ев = Чп / Чв * 100.                                                       (3)

7Обсяг продажу товарів або замовлених послуг укількісному і вартісному виразі, їх асортиментна структура.

8Середня вартість однієї покупки (Сп). Розраховуєтьсяяк співвідношення обсягу продажу товарів через інтернет-магазин у вартісномувиразі (Ре) до кількості обслуговуваних «електронних»покупців (Пе):

 

Сп = Ре / Пе.                                                        (4)

9Ступіньзастосування віртуальної торгівлі на підприємстві (Зс). Показуєвідносну частку продажу товарів через інтернет-магазин (Ре) узагальному обсязі реалізації продукції компанії (Р3):

Зс= Ре / Рз * 100.                                               (5)

Зростаннявеличини даного показника свідчить про позитивні зрушення у розвитку передовихтехнологій, розширення масштабів електронної комерції.

10  Рейтинг сайту. Оцінюється рейтинговою системою за встановленимикритеріями з урахуванням тематики, профілю діяльності на основі сформованоїбази ресурсів.

11  Ступінь охоплення цільової аудиторії зворотними зв'язками. Показує кількістькористувачів сайту, які скористались спеціальними веб-формами, брали участь уголосуванні, опитуванні, веб-конференціях. За рахунок цього можна виявити тих,що не обмежились пасивним відвідуванням сайту, а надали цінну інформацію,висловили думки та побажання, вступили в інтерактивний діалог, відгукнулись напропозиції.

12      Ступінь відгуку банера (Еб) визначається шляхом поділукількості натискань на банер (Кн) на кількість його показів (Кп):

 

Еб= Кн / Кп * 100.                                                       (6)

13      Середня кількість показу банерів відвідувачу (Сп)розраховується шляхом поділу кількості показів банерів (Кп) накількість цільових відвідувачів (Чв):

 

Сп= Кп / Кв.                                                                             (7)

14      Витрати на залучення одного відвідувача сайту (Св).Розраховується як відношення сумарних витрат на організацію сайту (Ссум)до числа залучених відвідувачів за певний проміжок часу, наприклад рік (Чв):

 

Св= Ссум / Чв            .                                                                                            (8)

Сумарнівитрати становлять

 

Ссум= Скап + Сев,                                                  (9)

де Скап– сумарні капітальні витрати (одноразові) вкладення на проектування системи,придбання необхідних складових та її реалізацію;

Сев– експлуатаційні витрати.

Доодноразових витрат відносять: витрати на початковий аналіз та планування;вартість необхідного обладнання для роботи сайту; вартість програмногозабезпечення; вкладення на організацію ліній зв'язку та супутнє обладнання;вартість допоміжного обладнання; витрати на підготовку і перепідготовку кадрів.

Доексплуатаційних витрат належать: заробітна плата персоналу; витрати надопоміжні матеріали; внески за доменне ім'я; орендна плата за канали зв'язку;амортизаційні відрахування; додаткові витрати у випадку залучення сторонніхфірм на розвиток сайту, його дизайну, функціонального оснащення; витрати напроведення реклами.

15      Темпи залучення відвідувачів сайту (Тв). Цейпоказник дозволяє оцінити динаміку відвідуваності за часом і вимірюється у відсоткахвідносно попереднього проміжку часу:

 

Тв= Чв,j+1 / Чв,j * 100,                                         (10)

де Чв,j+1/ Чв,j – кількість відвідувачів у j+1 та j-й проміжок часу.

Якщоматиме місце зниження темпу залучення відвідувачів, то доцільно провестирекламну кампанію.

16      Витрати на залучення одного електронного покупця (Сп).Визначається як відношення сумарних витрат на організацію сайту (Ссум)до числа реальних покупців, що зробили хоча б одну покупку, тобто сталиклієнтами підприємства:

Сп= Ссум / Чп,                                                     (11)

де Чп– кількість реальних покупців.

17      Темпи зростання (зниження) доходів від електронних покупців (Тд).Цей показник вимірюється у відсотках відносно попереднього проміжку часу ірозраховується таким чином:

 

Тд= Дj+1 / Дj * 100,                                                      (12)

де Дj+1,Дj – доходи компанії від продажу товарів електронним покупцям за j+1та j-й проміжок часу.

18      Темпи зростання (зниження) доходів від постійних покупців (Тдп).Цей показник вимірюється у відсоткахвідносно попереднього проміжку часуі розраховується за формулою

 

Тдп= Дпj+1 / Дпj * 100,                                                   (13)

де Дпj+1,Дпj– доходи компанії від постійних електронних покупців заj+1 та j-й проміжок часу.

19      Ступінь перетворення електронних покупців у постійних клієнтів (Епк).Це відношення між кількістю постійних покупців, що здійснюють регулярні покупки(Чрп), і кількістю покупців, які здійснили хоча б одну покупку (Чп):

 

Епк= Чрп / Чп * 100.                                                     (14)

 

20      Витрати на утримання одного постійного покупця (Спп).Визначаються як відношення сумарних витрат (Ссум) до кількостіпостійних покупців, що здійснюють регулярні покупки через сайт (Чрп):

7. Міжнароднакомерційна діяльність посередницьких підприємств

 

7.1Загальна характеристика міжнародного посередництва

Упрагматичному значенні міжнародну підприємницьку діяльність можна трактувати якдіяльність, що передбачає науково-технічну, виробничу, торговельну, сервісну таіншу співпрацю суб'єктів господарювання двох або більше країн. Сучаснийміжнародний бізнес фактично охоплює всі сфери діяльності людей, що пов'язані зпереміщенням і взаємопроникненням головних чинників виробництва (трудовихресурсів, засобів та предметів праці), товарів і послуг через національнікордони.

Загальнимимотивами, що спонукають окремі суб'єкти господарювання брати участь уміжнародному бізнесі, є можливість розширення продажу товарів, придбання(використання) нових джерел ресурсів, диверсифікація виробництва. Постійнаприсутність на міжнародному ринку дає змогу підприємствам значно збільшуватисвій зиск, отримувати великі прибутки. Розвиток міжнародної підприємницькоїдіяльності може бути зорієнтований і на реалізацію довгострокових власнихінтересів, коли цілі забезпечення і збереження певної прибутковості не єпріоритетними.

Економічнізв'язки із зарубіжними фірмами у більшості випадків реалізуються черезздійснення комерційних операцій, тобто певних технічних і організаційнихприйомів (процедур) для підготовки і проведення міжнародного співробітництва.Традиційною і найбільш поширеною формою зовнішньоекономічної діяльності єзовнішньоторговельні операції: імпорт та експорт.

Обмеженістьконвертації національних валют у валюти інших країн, прагнення скоротитивалютні ресурси на імпорт зарубіжних товарів спричиняють відносно широкийрозвиток так званої зустрічної торгівлі.

Основніоперації зустрічної торгівлі [4]:

• бартер—одноразовий абопослідовний обмін товарів у натуральній формі без грошей. При такій торговельнійоперації гроші є лише розрахунковою категорією;

• зустрічназакупівля (паралельний бартер) — торгівля за одним або кількома контрактами,кожний з яких має бути оплачений покупцем негайно, але із зобов'язаннямпродавця закупити, в свою чергу, певний товар на відповідну суму в покупця. Уданому випадку операції оплати і закупівлі розмежовані у часі;

• кліринг(міжнародний) — безперервна зустрічна торгівля в обумовлених договорами(угодами) обсягах з використанням системи безготівкових розрахунків, тобтозаліку взаємних вимог і зобов'язань;

• компенсаційнаоперація — операція, подібна до бартерної, проте можливе часткове погашеннязаборгованості грошима;

• офсет — такі виробничівзаємовідносини, коли продавець зобов'язується або виготовляти товар, абоскладувати готовий виріб на місці збуту (в іноземній державі), або купуватипевні компоненти (комплектуючі деталі та вузли) для даного товару у конкретнихвиробників цих компонентів.

Найбільшважливою формою міжнародного бізнесу визнано спільне підприємництво —діяльність, що ґрунтується на співпраці вітчизняних та іноземних партнерів,спільному розподілі прибутків і солідарному ризику від її здійснення.

Практичнореалізувати окремі форми міжнародної підприємницької діяльності можна ідоцільно двома шляхами:

1) без створення нового підприємства (юридичної особи) вмежах міжнародної торгівлі та кооперації. У цьому випадку міжнародні відносиниміж партнерами регулюються відповідними економічними угодами або контрактами;

2) зі створенням нового спільного підприємства або зарубіжноїфілії (представництва), тобто нового суб'єкта господарювання і міжнародногобізнесу.

 

7.2Створення спільних підприємств у міжнародному бізнесі

 

Міжнароднеспільне підприємство (МСП) є формою співробітництва з поєднанням зусильрізнонаціональних партнерів щодо інвестування, управління, виробництвапродукції, розподілу підприємницьких доходів і ризиків.

МСПодночасно є: 1) формою міжнародного бізнесу і специфічним його суб'єктом; 2)способом виходу на зарубіжний ринок; 3) різновидом прямого іноземногоінвестування; 4) однією з нових форм господарювання для країн з економікою, щоактивно трансформується на ринкових засадах.

Мотивація,процедура і етапи створення МСП

Мотиваційниймеханізм створення МСП формується на макрорівні (через відповідну стратегічнуорієнтацію країн базування та країн, що приймають) і мікрорівні (мотиваціябезпосередніх партнерів).

Длякраїни, що приймає, привабливість МСП зумовлена тим, що вони:

• збільшують матеріальні та фінансові ресурси, виробничі потужності;

• сприяють розвитку національної науково-дослідної бази, поширеннюпередової технології й управлінського досвіду, підвищенню кваліфікації керівнихкадрів і менеджерів;

•        стимулюютьконкуренцію і пов'язані з нею позитивні явища (підрив позицій місцевихмонополій, підвищення якості імпортозамінної продукції та зниження цін на неї);

•        нарощуютьекспортні надходження у вигляді податків на прибутки спільних підприємств.

Основнімотиви формування і функціонування спільних підприємств:

— зниження питомих інвестиційних ресурсів і підприємницького ризику при створенніі використанні нових потужностей;

— розширення діючих виробничих потужностей;

— реалізація переваг меншої вартості факторів виробництва і насамперед збереженняресурсів;

-        можливістьуникнення сезонної нестабільності виробництва і пристосування до процесускорочення життєвого циклу продукції;

— підвищення ефективності маркетингу і започаткування нових каналів торгівлі;

-        проникненняна конкретний територіальний ринок і набуття управлінського досвіду на новихринках.

Процесстворення спільних підприємств базується на чинному законодавстві України,відображає логіку і порядок аналітично-організаційних робіт (процедур), охоплюєузгоджені у часі етапи [4]:

ІВибір сфери діяльності МСП.

1.1Оцінка вітчизняного (українського) партнера.

1.2Пошук зарубіжного партнера.

ІІПопередні переговори партнерів.

ІІІСкладання техніко-економічного обґрунтування.

ІVПідготовка проектів установчих документів.

VОстаточні переговори партнерів.

VIРеєстрація МСП як юридичної особи.

VIIРеєстрація МСП як учасника зовнішньоекономічних партнерів.

Оцінкавітчизняного (українського) партнера здійснюється за сукупністю показників, щохарактеризують: 1) рівень якості продукції та його порівнянність зі світовимианалогами; 2) технічний стан устаткування, наявність окремих будівель і споруд,вільних виробничих площ, що можуть бути зараховані до статутного фонду при йогоформуванні; 3) професійну підготовку і спеціалізацію персоналу; 4) місцерозміщення підприємства щодо постачальників сировини, напівфабрикатів,комплектуючих, забезпечення транспортними комунікаціями.

Пошукзарубіжного партнера має враховувати вихідні умови вітчизняногопартнера, який може мати досвід роботи із зарубіжним, коли створюване спільнепідприємство стає подальшим етапом розвитку експортно-імпортної діяльності,поглиблення науково-технічної чи виробничої кооперації з іншими зарубіжнимифірмами, або не мати такого досвіду. Проте в будь-якому випадку вартопроаналізувати діяльність можливого партнера за певною системою показників. Дляцього можна використати як прямі показники (величину активів та їх динаміку,частку власних чи позичкових коштів, отримуваний прибуток, кількість працюючих,кількість підприємств фірми, обсяг зарубіжного продажу), так і опосередковані(прибуток щодо поточних витрат виробництва, продуктивність праці, прирістпродукції в розрахунку на одиницю інвестицій тощо).

Зарезультатами такого своєрідного аналізу встановлюються безпосередні контакти іззарубіжним партнером і здійснюються попередні переговори. Процесзавершується підписанням партнерами протоколу про наміри, в якому маютьбути визначені і зафіксовані:

•    загальний обсяг виробництва, обсяги поставок на внутрішній ізовнішній ринки;

•    розмір статутного фонду і часток учасників у ньому, співвідношенняміж власними і позичковими коштами; можливий банк-кредитор;

•    наявність місцевої кваліфікованої робочої сили та потреба узалученні іноземного персоналу;

•    організація продажу виробів та післяпродажного технічногообслуговування, його тривалість;

• забезпеченнятрансферту прибутку іноземного партнера;

•    джерела надходження і напрямки використання іноземної, у томучислі вільно конвертованої валюти.

Деталізаціядомовленостей партнерів щодо створення міжнародного спільного підприємства маєздійснюватися у процесі підготовки відповідного техніко-економічногообґрунтування.

 

7.3Регулювання міжнародної підприємницької діяльності

Регулюванняпідприємницької діяльності практично здійснюють державні органи законодавчої тавиконавчої влади — Верховна Рада України, Кабінет Міністрів, Національний банкУкраїни, Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі, Державнеуправління митного контролю.

Регулюванняміжнародної підприємницької діяльності має здійснюватися за допомогою певноїсукупності методів, форм і конкретних інструментів на різних рівняхпросторового поля (рис. 4) [4].

Правовіметоди мають відповідне інституціональне забезпечення і охоплюютьцивільне та процесуальне право, державний арбітраж тощо. Розширенням іпродовженням правових треба вважати адміністративні методи, які юридичновизначають господарську суб’єктність МСП, регламентують форму власності майната результатів діяльності, а також процедурний механізм розв'язуванняконфліктних соціально-економічних ситуацій у судовому порядку.

Економічніметоди реалізуються у системі підприємницької діяльності наданнямкредитів і дотацій, здійсненням податкової політики та іншихфінансово-економічних операцій регулювального спрямування. Соціально-психологічніметоди мають бути орієнтовані на формування певної ідеології, типу менталітетугромадян України і суспільства в цілому за допомогою існуючих державнихінституцій.

/> <td/> />
Рисунок 4 –Методи, форми і рівні регулювання міжнародної комерційної діяльності

Прицьому варто зазначити, що методи регулювання міжнародної спільноїпідприємницької діяльності надають очевидний пріоритет правовим методам якоснові формування і функціонування інших механізмів управління такою системоюгосподарювання.

Нанаціональному рівні система регулювання міжнародної спільноїпідприємницької діяльності має враховувати такі елементи: 1) форми іноземнихінвестицій; 2) вимоги до результатів діяльності іноземного партнера; 3)трансферт (репатріація) прибутку іноземного інвестора; 4) інвестиційні пільгита обмеження; 5) гарантії дотримання прав іноземного партнера.

Іноземнимиінвестиціями називаються конкретні цінності, що вкладаються безпосередньоіноземними партнерами в об'єкти підприємницької діяльності з метою отриманняприбутку (доходу) або досягнення інших цілей, тобто довгострокові вкладеннякапіталу в різні галузі економіки і сфери діяльності.

Вимогидо результатів діяльності іноземного партнера зумовлюються передусімцілями країни, що приймає, і визначаються диференційовано за певнимипоказниками. До останніх можна віднести: частку вітчизняного партнера,спрямованість ринку, масштаби діяльності, рівень імпортної технології,необхідність підготовки кадрів відповідного фаху і професійної спрямованості.

Трансферт(репатріація) прибутку іноземного інвестора, як правило, має враховуватитакі регулювального заходи: обов'язкове створення резервного фонду зізберіганням його у банку країни, що приймає; фіксація розміру трансфертногокапіталу і прибутку відповідно до правил валютного регулювання та угод провалютне співробітництво.

Практикаінвестиційних пільг та обмежень може передбачати:

•        факторніпільги (субсидії підприємствам, гарантовані та пільгові позики, звільнення відподатків та їх часткове повернення, застосування прискореної амортизації);

•        спеціальнізаходи щодо обмеження діяльності іноземних партнерів і контролю за нею.

Системагарантій дотримання прав іноземних партнерів звичайно охоплює такігарантійні заходи: залучення у вітчизняне правове поле; дотримання існуючихпільг протягом (як мінімум) інвестиційного циклу; відмова держави від важелівконфіскаційного характеру.

Наміжнародному рівні звичайно регулюються: 1) ідентифікація інвестицій таінвесторів; 2) умови імпорту і заохочення іноземного капіталу; 3) вимоги доздійснення спільної підприємницької діяльності; 4) переведення платежів(коштів); 5) вирішення суперечок господарського характеру; 6) норми поведінкиіноземних партнерів.

Приідентифікації інвестицій та інвесторів важливо визначити не лишеусталені форми інвестицій, а й ті, що можуть з'явитись після укладення угодиабо підписання договору (контракту). Необхідно також зафіксувати тих юридичнихосіб, які вважаються національними об'єктами кожної країни—учасниці відповідноїугоди. Умови імпорту іноземного капіталу мають визначати порядокрегулювання розміщення інвестицій (загальними нормами права чи спеціальнимирежимними документами). Однією з таких важливих умов може бути політика«відкритих дверей» держав-партнерів у спільній підприємницькійдіяльності. Що ж до заохочення інвестицій, то більшість міждержавних дво- табагатосторонніх угод передбачає відповідні зобов'язання насамперед країни, щоприймає, щодо стимулювання іноземних інвестицій. В окремих міждержавних угодахкраїна базування може взяти на себе зобов'язання проводити політику заохоченняекспорту підприємницького капіталу.

Вимогидо здійснення спільної підприємницької діяльності можуть стосуватися наймуна роботу місцевого персоналу, використання певних джерел кредитування танадання необхідної інформації. Вони звичайно регулюються чинним законодавствомкраїни, що приймає.

Процедурниймеханізм переведення платежів (коштів) є важливим елементом угоди, щоукладається між іноземними і вітчизняними партнерами. У такій угоді країнабазування прагне зафіксувати конкретні та достатні гарантії щодобезперешкодного переведення коштів, а також використання відповідної валюти ітермінів переведення.

Вирішеннясуперечок господарського і фінансового характеру звичайно здійснюєтьсякомпетентним судовим чи адміністративним органом країни, що приймає. Якщосуперечка є достатньо складною, то зарадити справі може Міжнародний центрурегулювання інвестиційних суперечок. Варто додати, що Міжнародний центр видаєзбірник "Інвестиційне законодавство країн світу".

Нормиповедінки іноземних партнерів передбачають формування загальних понять,принципів і норм, яких мають дотримуватись іноземні підприємці та які сприяютьстворенню позитивного іміджу зарубіжної фірми у країні, що приймає.

Головноюметою регулювання спільної підприємницької діяльності на міждержавному рівні,що здійснюється здебільшого через укладені дво- та багатосторонні угоди, є, зодного боку, забезпечення країною базування правового захисту своїх інвестиційвід можливих некомерційних ризиків, а з іншого — підтримка стабільності інадійності економічних взаємин між країнами-партнерами.

Нанаднаціональному рівні в рамках інтеграційних угруповань регулюванняспільної підприємницької діяльності здійснюється складнішими угодами, якіфіксують взаємовідносини між багатьма країнами. Таке регулювання підприємництвавідбувається у випадках, коли забезпечується вільний рух капіталів,гармонізується економічна політика країн-учасниць, ефективно працюютьвідповідні наднаціональні інституції, наприклад, Європейський інвестиційнийбанк, що функціонує в межах Європейської Ради.

8. Підприємницькійуспіх. Формування підприємницького мислення

 

8.1Основні фактори успіху в бізнесі

Конкурентніпереваги неможливо зрозуміти, не вивчаючи підприємництво в цілому, тому що вониформуються у ході різнобічної діяльності: проектування, виробництво, маркетинг,збут, поява динамічних функцій. Саме такий аналіз дає змогу визначити, де виконкурентоспроможні, а де – вразливі, що лежить в основі вашоїконкурентоспроможності, які помітні і не помітні ресурси.

Помітні,або відчутні, ресурси — це фізичні і фінансові активи фірми, відображені вбухгалтерському балансі (основні фонди, запаси, грошові засоби тощо) [4].

Невідчутніресурси, або нематеріальні активи, – це, як правило, якісні характеристикифірми, тобто не пов'язані з людьми невідчутні активи: торгова марка, престиж,імідж фірми і невідчутні людські ресурси — кваліфікація персоналу, досвід,компетенція, популярність управлінської команди, в цілому людський капітал [4].

Напрактиці конкурентні переваги можуть мати різноманітні форми залежно відспецифіки галузі, товару і ринку. Головна вимога — ваша відмінність відконкурентів повинна бути реальною, виразною, суттєвою. Намагайтеся захиститисвої конкурентні переваги (монополія, патенти, таємність тощо).

Фірма,як правило, повинна мати декілька конкурентних переваг. Стратегію досягненняконкурентних переваг для вашої фірми становить диференціація продукції (послуг)та лідерство у витратах (собівартості), а також стратегія першопрохідника(ранній вихід на ринок), фокусування (зосередження), синергізм.

Доджерел унікальності слід віднести: репутацію високої якості товару; сервіс,який забезпечує фірма; ім'я фірми; орієнтацію на споживача; майстерність тадосвід працівників; відмінні риси товару; технічні новації і пріоритети;збутова мережа; місцезнаходження підприємства; інтенсивність окремихмаркетингових заходів.

Допереваг у витратах (собівартості), як правило, відносять такі складові відмінностіу їх рівні: економія на обсязі виробництва (масштаб); економія за рахунокнавчання персоналу та поліпшення організації праці; удосконалення конструкціїтовару; автоматизація виробничих процесів та збуту; місцезнаходження фірми;урядові пільги, субсидії тощо; культура низьких витрат; низькі витрати насировину, трудові ресурси і збут товарів; більш низькі витрати за рахунок угодз постачальниками, інтеграції тощо.

 

8.2Якості підприємця. Мотивація поведінки підприємця

Із 21виявлених характеристик підприємця виділяють 10 найбільш важливих [6]:

-     пошук можливостей та ініціативність;

-     наполегливість;

-     готовність до ризику;

-     орієнтація на ефективність і якість;

-     залучення до робочих контактів;

-     цілеспрямованість;

-     прагнення бути інформованим;

-     систематичне планування і спостереження;

-     здатність переконувати і встановлювати зв'язки;

-     незалежність і самовпевненість.

Звичайно,особистість із такими рисами відносять до ідеального типу.

Моральніпринципи та норми поведінки підприємця. Неекономічні мотивиповедінки підприємців зумовлюють необхідність розгляду моральних принципів інорм поведінки, прийнятих у суспільстві. Є точка зору, що поведінка сучасногопідприємця базується на трьох філософських принципах:

1) утилітаризм, згідно з яким метою моральної діяльності є досягненнянайбільшої користі для найбільшої кількості людей;

2) дотримання прав людини;

3) справедливість.

Враховуючитакі складові соціального механізму, як моральні відносини, моральна діяльністьі моральна свідомість, професійні етичні норми (так звані етичний кодекс)цивілізованого підприємця, передбачають:

а)переконаність у корисності справи не лише для себе, але й для суспільства;

б)      переконаність,що люди з його оточення здатні виконувати певну роботу;

в)      вірав свою діяльність як у творчість;

г)       визнаннянеобхідності конкуренції і розуміння необхідності співробітництва;

д)      повагадо себе як особистості й до інших;

е)самодовіра та довіра до інших, пріоритет професіоналізму і компетентності;

ж)цінування освіти, науки, культури, екології;

и)прагнення до нововведень;

к)гуманність.

Сучасніетичні норми у сфері бізнесу зводяться до того, що все, що робить бізнесмен,повинно узгоджуватися з поняттям правди і справедливості. Важливими рисами єскромність і стриманість у своїх витратах.

Доситьчасто в літературі акцентується увага на підприємницьких рисах, притаманнихкерівникові організації: вміння об'єднувати людей, бути професійно підготовленим,наполегливим і гнучким; заохочувати й карати, звертатися з проханням і наказом,критикувати, цінувати ініціативних і самостійних людей.

Розумінняпідприємця як особистості було б неповне без аналізу його мотиваційноїповедінки. Коли якийсь суб'єкт господарювання піднімається над рештою в своємудостатку, він витрачає зусилля на придбання нових благ, не замислюючись надновими ідеями, їх пошуком, механізмом реалізації, що, зрештою, веде добанкрутства. Після досягнення певного (для кожного індивідуального) рівнязадоволення потреб привабливість нових благ різко зменшується — це пояснюєзакон Госсена, за яким підприємницька діяльність перешкоджає одержуватинасолоду від тих благ, які є поза межами визначеної суми доходів.

Середмотивів, які активізують підприємницьку діяльність, на перше місце ставитьсямрія заснувати свою династію, свою імперію [6]. Цей мотив поведінки, щознаходиться поза межами економічної діяльності, та економічні закони для йогорозуміння не прийнятні, вони є сферою соціально-психологічних спонуканьпідприємця, який дана сфера пояснює введенням поняття соціального статусу.Однак в основі реалізації мотивів підприємця лежить приватна власність. Надруге місце ставиться воля до перемоги, успіх заради успіху. Третій мотив — церадість творчості. Підприємець працює, оскільки не вміє жити інакше, тільки упраці одержує насолоду. Це один із визначальних мотивів поведінки підприємців.

 

8.3Професійна культура бізнесової діяльності

Культурарозкриває, яким чином здійснюються в поведінці вимоги моралі. Розумінняпідприємницької культури передбачає початковий розгляд поняття культуривзагалі, яке трактується в широкому значенні як все, що створено суспільствомвнаслідок фізичної та розумової праці людей.

Культуране може бути відокремлена від матеріального світу. Кожна економічна система маєвідповідну організаційну культуру. Культура організації — це сукупність норм,що лежать в основі дії колективу.

Фірмисамі розробляють власні етичні кодекси за такими принципами:

а)      повагагідності і вміння кожного працюючого;

б)      повагаправ особистості;

в)      заохоченняініціативи працюючих в атмосфері новаторства і ризику;

г)       стимулюванняіндивідуальних здібностей за рахунок підвищення

кваліфікації,розподілу відповідальності;

д)      забезпеченняоднакових умов для розвитку і винагороди працівників на

основіоб'єктивних критеріїв.

Рівенькультури позначається на репутації підприємця і його організації. Як правило,споживачі орієнтуються на відомі їм продукти, послуги, а завоювання ринкупотребує формування відповідного іміджу підприємства. Таким чином, створенняіміджу означає формування і підтримання повного образу, певної картини щодотовару чи послуг у споживача.

Протедо конкретних дій підприємця господарська реальність висуває не менш важливівимоги (критерії оцінки діяльності) морально-етичного і духовного характеру.Йдеться про те, що у своїй діяльності підприємець має обов'язковокеруватися усталеними у всіх цивілізованих країнах нормами поведінки.

Підприємницькадіяльність значною мірою регулюється комплексом норм законодавства, протедалеко не всі норми можуть бути строго сформульовані. У практичній діяльностіпідприємця великого значення набувають неформальні контакти між бізнесменами,створення особливої атмосфери довіри, чесності та порядності у діловихстосунках, вірність слову, поважання законів і традицій, тобто тих неписанихправил поведінки і дій, які становлять суть поняття «етикапідприємництва».

Вартозвернути увагу на те, що підприємницька етика є одночасно і духовною, іекономічною категорією. На думку зарубіжних підприємців, існують певніусталені етичні норми бізнесу, яких треба обов'язково дотримуватися.Основні з них такі:

■ найвища продуктивність і найбільший прибуток не повинні досягатисяза рахунок завдавання шкоди довкіллю;

■ конкуренція має здійснюватися чесно, за встановленими правилами;

■ необхідно, щоб техніка слугувала людині, а не навпаки;

■ морально-етичні норми завжди мають перевагу перед економічнимиінтересами.

Високакультура підприємницької діяльності є неодмінною умовою досягнення великогогосподарсько-комерційного успіху.

Відомітакі передумови виховання високої культури підприємництва:

• наявністьпозитивних прикладів;

• забезпеченнямолоді можливості ознайомлення з основами бізнесової діяльності, їїпривабливістю і корисністю для всіх верств населення ще у період професійногонавчання;

• створення системинавчання й виховання, яка б сприяла розвитку підприємницьких нахилів протягомусього періоду формування особистості;

• наявність іпостійна підтримка сімейних контактів і особистих знайомств з успішнопрацюючими бізнесменами.

Професійнарепутація підприємця створюється роками, її нелегко набути, але втратити можнамиттєво.

9.Оцінка ефективності комерційної діяльності посередницького підприємства.Фінансова санація і банкрутство підприємства

 

9.1Основи аналітичної оцінки ефективності комерційної діяльності

ВУкраїні не існує офіційної та загальновизнаної методики комплексної оцінкирезультатів різних видів підприємницької діяльності. Натомість можнаорієнтуватися на такі визначальні положення цієї методики [4].

Аналітична оцінка економічної й соціальної ефективностіпідприємництва має базуватися на результатах комплексного аналізу діяльностіпідприємницької структури за певний час. Такий комплексний аналіз, що охоплюємоніторинг, фіксування фактичних (очікуваних) значень у динаміці й аналітичнуоцінку певної сукупності показників підприємницької діяльності, варто проводитиза наперед визначеною схемою в кілька етапів:

          I      Складання плану економічного аналізу.

         II      Підготовка матеріалів для аналізу.

       III      Попередня оцінка результатів аналізу.

       IV      Аналіз причин динамічних змін показників діяльності.

        V      Остаточна оцінка результатів аналізу.

За ринкових умов господарювання у переважній більшості випадківпідприємницькі структури запроваджують проведення експрес-аналізу своєїдіяльності. Головною метою такого експрес-аналізу можна вважати моніторингдинаміки рівня ефективності господарювання фірми, належну оцінку її достатностіта вжиття оперативних заходів щодо удосконалення управління виробництвом абоіншим видом підприємницької діяльності задля досягнення більшої прибутковості,фінансової стійкості та набуття іміджу надійного партнера.

Об'єктами економічного аналізу більшості підприємницькихструктур виробничого спрямування мають бути: 1) організаційно-технічний рівеньі обсяг виробництва; 2) використання основних фондів і виробничих потужностей,матеріальних ресурсів; 3) досягнутий рівень продуктивності праці (виробничоїсистеми); 4) собівартість продукції (поточні витрати виробництва);прибутковість, рентабельність; 5) фінансовий стан і його стійкість.

Векономічній теорії пропонують і на практиці використовують два основні методикомплексної оцінки ефективності (результативності) підприємницької діяльності:

1)порівняльний аналіз підприємницької діяльності даного підприємства та іншихсуб'єктів господарювання, які продукують однакові або подібні вироби;

2)аналіз господарської діяльності та фінансової результативності звикористанням еталонної моделі підприємства.

9.2Показник ефективності посередницької діяльності

Основнимрезультатом підприємництва у сфері товарного обігу є здійснення необхідногообсягу продажу і отримання додаткового прибутку від реалізації продукції. Щодовитрат, то необхідно розрізняти два їх види: контактні витрати (вартість пошукуспоживачів, прогнозування попиту, реклама тощо) і логістичні витрати (витратина зберігання готової продукції на складах, необхідне фізичне переміщення їїтощо). У зв'язку з цим ефективність підприємницької діяльності у сфері товарногообігу (коефіцієнт ефективності ЕТО)можна визначити заформулою [1]:

 

ЕТО= РТО / (Вк + Вл),                                                   (16)

де Рто—посередницько-торговий прибуток відповідної підприємницької діяльності (уширшому розумінні — результат товарного обігу); Вк, Вл —контактні та логістичні витрати з оплатою праці відповідного персоналу включно.

Головнийпринцип полягає в обґрунтованому підході до визначення комерційних, фінансовихта інших кількісно вимірюваних результатів діяльності, пов'язаних з неюпоточних витрат та їх порівнянні поділом (відношенням).

9.3Ознаки та фактори фінансової кризи на підприємстві

Банкрутствопідприємця відбувається внаслідок глибокої фінансової кризи. Фінансова криза – цефаза розбалансованості діяльності підприємства та обмеженість можливостейвпливу його фінансових менеджерів на фінансові відносини. З кризовими явищамипов'язані загроза неплатоспроможності та банкрутства, діяльність підприємства внеприбутковій сфері або брак у фірми ресурсів для подальшого функціонування. Зпозиції фінансового менеджменту кризовий стан підприємця полягає у йогонеспроможності здійснювати фінансове забезпечення поточної господарськоїдіяльності. Фінансова криза підприємства характеризується такими параметрами:

♦ джерела виникнення;

♦ вид кризового процесу;

♦ стадія розвитку кризи.

Фінансовукризу підприємства можуть зумовити внутрішні або зовнішні чинники [1].

Головнимизовнішніми факторами фінансової кризи можуть бути:

♦ спад ділової активності в економіці країни;

♦ зменшення купівельної спроможності населення;

♦ постійне підвищення рівня інфляції;

♦ нестабільність господарського та податкового законодавства;

♦ нестабільність фінансового та валютного ринків;

♦ посилення конкуренції в галузі;

♦ кризові процеси в окремих галузях;

♦ сезонні коливання попиту і пропозиції товарів;

♦ дискримінаційні заходи щодо підприємств з боку органів влади;

♦ політична нестабільність у країні або у країнахфірм-постачальників;

♦ конфлікти між засновниками підприємства.

До внутрішніхфакторів фінансової кризи належать:

♦ недосконалість системи менеджменту;

♦ недосконалість організаційних структур;

♦ низький рівень кваліфікації управлінських кадрів;

♦ недостатня потужність фірм-постачальників;

♦ неефективна система маркетингу, яка призвела до втрати ринківзбуту;

♦ прорахунки в інвестиційній політиці;

♦ відсутність інновацій;

♦ недостатнє фінансування;

♦ незадовільна робота служб контролінгу.

Типовиминаслідками впливу перелічених факторів на фінансово-господарськудіяльність підприємства є:

·          втрата цільових споживачів;

·          втрата кількості замовлень та контрактів;

·          підвищення собівартості продукції і зменшення прибутку;

·          збільшення неліквідних основних засобів та понаднормативнихзапасів;

·          збільшення плинності кадрів;

·          зменшення обсягів реалізації продукції.

Упрактиці підприємницької діяльності можуть траплятися такі види криз:

Ø  стратегічна — коли зруйнований виробничий потенціал та бракуєдовгострокових факторів зростання;

Ø   прибутковості — збитки«з'їдають» власний капітал, що призводить до незадовільної структурибалансу;

Ø   ліквідності — підприємство єнеплатоспроможним або існує загроза її виникнення.

Кризовіявища на підприємстві складаються із трьох фаз:

1) безпосередньо незагрожує функціонуванню підприємства, якщо його своєчасно переводять на режим антикризовогоуправління;

2) загрожуєподальшому існуванню підприємства і потребує проведення фінансової санації;

3) кризовий стан,який не сумісний з подальшим існуванням підприємства і потребує негайної йоголіквідації.

ЗаконУкраїни «Про банкрутство» визначає банкрутство як пов'язану знедостатністю активів в ліквідній формі нездатністю юридичної особи — суб'єктапідприємницької діяльності у встановлений строк задовольнити вимоги кредиторівта виконати зобов'язання перед бюджетом (ст. 1 Закону України «Пробанкрутство») [1].

Якщосуд ухвалив рішення про стягнення заборгованості, але боржник не в змозі їїпогасити, то протягом місяця з дня винесення ухвали судом кредитор можезвернутися із заявою про порушення справи про банкрутство боржника.

Діяльністьпідприємства може припинятися за таких обставин [1]:

♦ з власної ініціативи або за рішенням трудового колективу;

♦ на підставі рішення суду у зв'язку з невиконанням умов,встановлених чинним законодавством;

♦ у разі визнання його банкрутом;

♦ у разі закінчення строку дії ліцензії.

Ліквідаціюпідприємства здійснює ліквідаційна комісія, яка створюється власником абоуповноваженим ним органом, судом. Власник або суд, які приймають рішення проліквідацію, встановлюють порядок і строк проведення ліквідації, а також строкдля заяв претензій кредиторів, який не може бути менше двох місяців з моментуоголошення про ліквідацію.

Ліквідаційнакомісія здійснює оцінку майна ліквідованого підприємства, розраховується зкредиторами, складає ліквідний баланс і подає його тому, хто прийняв рішенняпро ліквідацію. Достовірність балансу підтверджується аудиторською фірмою.

Увипадку банкрутства проходження справи складається з таких процедур:

·          встановлення факту неплатоспроможності боржника і безспірностівимог кредитора, якщо він ініціював порушення справи;

·          виявлення усіх кредиторів і можливих санаторів;

·          здійснення санації або укладання мирної угоди;

·          визнання боржника банкрутом;

·          здійснення процедури задоволення вимог кредиторів за рахунокпродажу майнових активів боржника.

Мироваугода — це процедура досягнення домовленості між боржником ікредиторами щодо перенесення дати оплати боргів або щодо зменшення їх суми.

 

9.4План санаційних заходів

 

Санація– це системазаходів, які здійснюються в процесі проведення справи про банкрутство з метоюзапобігання визнання боржника банкрутом і його ліквідації. Вона спрямована наоздоровлення фінансового стану боржника, а також на задоволення в повномуобсязі або частково вимог кредиторів через кредитування, реструктуризацію боргіві капіталу та захисту виробничої і організаційної структур суб'єктівпідприємницької діяльності.

Досудовасанація– це система заходів щодо відновлення платоспроможностіборжника, які здійснюються власником підприємства-боржника з метою запобіганняйого ліквідації.

Менеджмент-санація– це системаантикризового управління, головною метою якої є ефективне використанняфінансового механізму для запобігання банкрутству та проведення фінансовогооздоровлення підприємства.

Планфінансового оздоровлення підприємства складається зі вступу та чотирьохрозділів. Окрім цього формулюється мета складання плану санації, називаютьсязамовники плану та методи, які використовуються при його розроблення. У таблиці3 наведена структура такого плану.

Заформальними ознаками санація може здійснюватися без залучення нового капіталуна підприємство та із залученням нового капіталу.

Заджерелами мобілізації фінансових ресурсів розрізняють автономну санацію (власнікошти підприємства та капітал його власників) та зовнішню санацію (коштикредиторів та держави). Виділяють також окремий вид санації — з допомогоюдержавної підтримки. Фінансування державою санаційних заходів можездійснюватися на компенсаційній і безкомпенсаційній основах. Крім того, державаможе вдаватися до непрямих методів сприяння санації (податкові пільги,створення особливих умов підприємницької діяльності).

Таблиця3 — Структурно-логічна схема плану санації [1]

Вступ

Загальна характеристика підприємства

Правова форма організації бізнесу та форма власності

Організаційна структура

Сфера діяльності

Історична довідка

1-й розділ

Аналіз вихідних даних

Оцінка зовнішніх умов

Аналіз фактичного фінансового стану підприємства

Аналіз причин кризової ситуації та слабких місць фірми

Стан ринків збуту продукції

Наявний потенціал фірми

Обґрунтування доцільності санації

2-й розділ

Стратегія санації, оперативна програма

Стратегічні цілі санації (дерево цілей)

Каталог оперативних заходів щодо відновлення ліквідності

3-й розділ

План санаційних заходів

План маркетингу та оцінка ринків збуту

План виробництва та інвестування

Організаційний план

Фінансовий план

4-й розділ

Ефективність санації та заходи щодо виконання плану

Організація реалізації плану

Критерії оцінки ефективності

Оперативний санаційний контролінг

Можливі ризики в процесі виконання

Суми можливих збитків

Можливі додаткові прибутки