Реферат: История СССР и Украины в 1953 - 1964 гг.

Визначте таохарактеризуйте основні тенденції в соціально-економічному розвитку тасуспільно-політичному житті СРСР у 1953 – 1964 рр… Визначте особливості цихпроцесів в Україні.

11-ий   клас.

Корюкалов   Михайло   Володимирович.

Український   гуманітарний   ліцей   при

Київському   Національному   Університеті

імені   Тараса   Шевченка.

СРСР  та  Україна  протягом  1953 – 1964  рр.

Назва   періоду :

 ¨ ”хрущовський період (десятиріччя)”– від імені 1-го секретаря Комуністичної

       партії СРСР, а з 1958 р. і  Голови Ради Міністрів СРСР  М. С.Хрущова ;

 ¨ “відлига” – від назви повісті Іллі Еренбурга,що була надрукована у  травневому номері журналу  “Прапор” за 1954 р., яка(назва) символізувала про переміни в політичному та соціальному житті держави(найпоширеніша назва) – але власне період “відлиги” закінчився на самомупочатку 60-тих років;

¨   найбільш правильною з точки зору історії є назва “1953– 1964 роки”.

Причини  “відлиги” :

(“відлига” –лібералізація в усіх сферах життя у СРСР.)

1)   найголовніша причина –смерть Сталіна (05. 03. 1953 р.), що призвело до :

2)   приходу до керівництва упартії М. С. Хрущова у вересні 1953 р. ;

3)   часткова зміна суспільноїсвідомості у народу – еволюція в бік часткової демократизації суспільнихвідносин.

Передумови  “відлиги” :

1)   29-річне перебування Й.Сталіна на посаді Генерального Секретаря     Комуністичної партії СРСР (далі –КПРС);

2)   Репресії, терор протинаселення, голодомори, страх людей перед режимом ;

3)   Боротьба за владу в партіїі в державі між Г. Маленковим (Головою Ради Міністрів СРСР), Л. Берією (головоюслужби внутрішніх справ та безпеки) і М. Хрущовим (1-им секретарем Московськогообкому партії) у 1953 р. та перемога М. Хрущова у цій боротьбі.

Основні  тенденції   періоду.

     З приходом до влади М. Хрущова у СРСРвідбувається демократизація, АЛЕ часткова, поверхнева, непослідовна. Посуті, монополію на владу мала КПРС, змінився лише її лідер, тобто, в даномувипадку про повну демократизацію говорити не можна, бо основні риси режимузберігались.

     Я почну з основних тенденційсуспільно-політичного життя (далі – СПЖ), бо в тоталітарній державі звідсутністю ринкової економіки визначальними факторами стають явища і зміни, щостосуються СПЖ.

      Примітка: до СПЖ я віднесу культурне життя народу і міжнароднуполітику, бо в іншому випадку їх доведеться обинути – але класично ці сферилюдської і державної діяльності до СПЖ не відносяться.

Основнітенденції суспільно-політичного життя :

1.   Десталінізація :

1)   розвінчання культуособи Сталіна – почалось з 25лютого 1956 року ( ХХ з’їзд КПРС), коли М. С. Хрущов виступив ізсекретною доповіддю “Про культ особи Сталіна та його наслідки”, в якій викривсталінські злочини, оприлюднив відомості про те, як діяла репресивна система.Доповідь була виголошена лише перед радянськими апаратниками, в той час як на з’їзді були присутні й іноземні учасники. ПОЗИТИВНЕ: Доповідьпоклала дорогу керованій десталінізації, мала ефект вибуху. Хрущов повідомивпро існування заповіту Леніна, звинуватив Сталіна у відході від ленінськихідей, поразках преших місяців війни з Німеччиною, викрив сталінські злочини(“справу лікарів”, мінгрельську справу”, “ленінградську справу”, конфлікт зТіто і т. д.).  НЕГАТИВНЕ: а)інформація була неповна; б) особистаучасть у репресіях нинішнього керівництва не розкрита; в)звинувачував Сталіна,Берію, Єжова, Ягоду, а сучасних апаратників називав “вірними ленінцями”;г)спроба скрити доповідь від народу і зарубіжжя; д)Хрущов схвальноговорив провнесок Сталіна у побудову соціалізму.

Розвінчання культу особи продовжилось й далі.28. 03. 1956 – стаття у “Правді”: “Чому культ особи чужий для духумарксизму-ленінізму”. 30. 06. 1956 – Постанова ЦК КПРС “Про подолання культуособи та його наслідків”. Критика культу особи продовжилась на ХХІ (1959) таХХІІ (1961) з’їздах партії. Тіло Сталіна винесли з мавзолеюі перепоховали на Червоній площі під стіною Кремля.

Але у партії і в народі був опірдесталінізації: демонстрація студентів у Тбілісі в жовтні 1956 на захистСталіна – розстріляна військами; сформувалась група “сталіністів” – Молотов,Каганович, Маленков, згодом Шепілов – організували спробу скинення Хрущова зпосади 1-го секретаря ЦК КПРС, були виведені з партії.

2)   припинення репресій,реабілітація, ліквідація ГУТАБу– 27. 03. 1953 – Верховна Рада СРСР оголосила амністію для усіх ув’язнених на термін до 5 років. ПОЗИТИВНЕ – ув’язнені за політичні злочини (термінперевищував 5 років) почали здійснювати заворушення у таборах: у Кімгірі, Воркуті, Ігарці – що призвело дореабілітації та звільнення й політичних в’язнів. НЕГАТИВНЕ– на волю вийшли біля 900 тис. кримінальних злочинців, що погіршиликриміногенну ситуацію, особливо у великих містах.

Після арешту Берії почався перегляд справполітв’язнів. Реабілітовано колишніх партійних і державнихдіячів, військових: Бубнова, Постишева, Рудзутака, Чубаря, Блюхера, Єгорова,Тухачевського, Якіра, Уборевича, інших, але мільйони звичайних радянських людейне були реабілітовані. Всі політв’язні, що залишились в живих, випущені на волю– але вони були невлаштовані матеріально. У вересні 1955 р. реабілітовані абовипущені люди, ув’язнені за контакти з нацистами під час Другоїсвітової війни. Отримали право повернутись на батьківщину чеченці, інгуші,карачаївці, балкарці, калмики. 1957 р. поновлено Чечено-Інгушську, Кабардино-Балкарську,Карачаєво-Черкеську АССР, але не було реабілітовано німців Поволжя, кримськихтатар, виселених вірменів, греків, болгар, інших народів, що були депортовані.Скасовано трибунали, Верховний суд отримав право переглядати рішення“трійок”.На цьому тлі цікавим виглядає засудження і розстріл Берії влітку 1953року – чи це повернення до репресій, чи ліквідація їх ініціатора.

3)   Початок переходу відтоталітаризму до авторитаризму –це проявилось у тому, що органи безпеки і партія “помінялись місцями” – ранішеНКВД стояв над партією і був підконторльний лише Берії та Сталіну, теперапаратники поставили КДБ під себе.

 4)  Реорганізація вландих структур, поділ влади, децентралізація,ротація кадрів.

2.    Запровадженняполітичних реформ :

1)   зростання ролі пленумів ЦККПРС, що мало особливу роль в боротьбі Хрущова з його політичнимисупротивниками і збільшення ролі КПРС в політичній боротьбі взагалі. Наприклад,в 1957 р. група “сталіністів” бажала скинути Хрущова з поста 1-го секретаря ЦККПРС поза пленумом, але пленум скликати довелось, і Хрущов переміг. Взагалівідбувається розширення колективності у керівництві, поширеннявнутрішньопартійної демократії.

2)   Партійний апарат буврозділений на міський й сільський – ця реформа є негативною, аджевідбувалось посилення розриву, зокрема економічного, між містом та селом тазагострювало суперництво в партії.

3)   Введення обмежень длякерівних функціонерів КПРС  – їм заборонялось обиратись на одну посаду більшеніж на два строки по 4 роки підряд – зменшило авторитет Хрущова серед членівпартії.

4)   Розширення Президіуму ЦКдо 15 чоловік – для того, щоб оточити себе “своїми людьми”.

Взагалі реформи мали сприяти демократизаціївлади, розширенню колективності її, але у 1958 р., коли Хрущов посів ще другупосаду – Голови Ради Міністрів СРСР, стало зрозуміло, що Хрущов використав ЦКдля того, щоб краще укріпитись на вершині бюрократичної піраміди, і сам непроти зосередити всю  владу в своїх руках. Реформи призвели до згуртуванняпартапаратників проти Хрущова.

3.   Часткове пом’якшення внутрішньопартійної боротьби :

Особливо гострою внутрішньопартійна боротьбастала у 1957 р. (літо 1953 р. я не беру, бо там мали місце розстріли). Назасіданні Президіуму ЦК КПРС 18. 06. 1957 сім з одинадцяти його учасників(Булганін, Ворошилов, Каганович, Маленков, Молотов, Первухін, Сабуров)виступили за відставку Хрущова. Потім був скликаний пленум, на якому Хрущовабуло підтримано, а “фракційна діяльність антипартійної групи” була засуджена.Молотов, Каганович, Маленков і Сабуров були виведені з Президіуму ЦК, Первухінпереведений у кандидати, АЛЕ вони не були репресовані. Маленков став директоромелектростанції в Сибіру, Молотов – послом у Монголію. В той же час почаласькритика Жукова, бо Хрущов ЗЛЯКАВСЯ  ЗРОСТАННЯ ВПЛИВУ маршала. У жовтні 1957 р.пленум ЦК вивів Жукова з Президіума та ЦК партії після того, як Хрущов передПрезидіумом ЦК поставив питання про “культ особи Жукова та його схильності доавантюризму, що відкриває шлях до бонапартизму”. 

4.   Волюнтаризм вуправлінні державою :

Він проявився і в політичних, і в економічнихреформах Хрущова, найголовніше – у програмі побудови комунізму за 20 років,висуненій на ХХІІ з’їзді партії (1961), що потім використалиполітичні опоненти Хрущова під час його скинення. Власне, волюнтаризм в певніймірі притаманний в певній мірі всім керівникам, а Хрущов же приймав рішення,які не могли бути вірними, раціональними та корисними для нього самого(наприклад, налаштував проти себе партапарат), тому його і скинули з посади 14.10. 1964 року і відправили на пенсію.

5.   Виступи трудящих протирежиму  :

Найважливіша демонстрація  — у 1962 році уНовочеркаську Ростовської області. Вона була придушена військами і танками. Потрудящих СТРІЛЯЛИ – загинуло кілька десятків чоловік, більше сотні поранено.Демонстрації відбувались і в інших містах країни, але не такі суттєві. Такийметод придушення переконав, що тоталітарна система з плановою економікою івідсутністю демократичних прав зберіглася – змінився тільки керівник.

6.   Основні тенденціїзовнішньої політики :

1)   Послаблення міжнародноїнапруженості – Хрущоврозумів, що ядерна війна небезпечна і для СРСР, тому проводив більш поміркованузовнішню політику. У 1955 та 1956 відбувалось скорочення збройних сил (на 640тис. чол і 1млн 200 тис. чол.). зроблено перші кроки щодо покращення відносиніз західними країнами: пом’якшено режим контактів, розпочався обмінтуристами, творчими колективами, науковцями, літературою, виставками, вівсяпошук взаємовигідних господарських зв’язків. Літо 1959 – візитвіце-президента США Р. Ніксона до СРСР, осінь 1959 – візит Хрущова до США. 1955– СРСР установив дипломатичні відносини з ФРН, підписав державний договір зАвстрією. Констуктивні преговори з провідними європейськими державами. В 1955СРСР відвідала делегація з ФРН на чолі з К. Аденауером. 05. 08. 1963 – у Москвіпідписаний договір про заборону випробовувань ядерної зброї в атмосфері, вкосмосі та під водою.

2)   Продовженняпротистояння соціалістичних та капіталістичних держав – Активне співробітництво з країнами РЕВ. 14. 05.1955 – у Варшаві підписано договір “Про дружбу, співробітництво і взаємнудопомогу” (Албанія, Болгарія, НДР, Польща, Румунія, СРСР, Угорщина,Чехословаччина). Посилення впливу СРСР на країни Східної Європи. Відкритевтручання СРСР у внутрішні справи НДР (1953, 1961), Польщі (1965), Румунії (1956). Берлінська криза (12-13. 08. 1961) – спорудження Берлінського муру; Карибськакриза (жовтень 1962) – вдалось вирішити мирним шляхом.

Відмова СРСР від курсу на зближення з США.Підстава – політ у травні 1960 р. американського розвідувального літака У-2 зпілотом Пауерсом над територією СРСР. Суд над Пауерсом, звинувачення США вагресивності.  Отже, сталінська ідеологія мала ще міцні позиції в КПРС,особливо в її керівництві. Керівництво побоювалось, що: 1)радянські людивідвернуться від комуністичної доктрини, коли побачать рівень життя населення(далі – РЖН) на заході; 2) від СРСР відійдуть союзники по соціалістичномутабору, коли США перестануть вважатись ворогами, тому курс на зближення зЗаходом був зупинений.

3)   Загострення відносин зКитаєм, Албанією – Мао Цзедун(лідер КПК) та Енвер Ходжа (керівник Албанії) негативно поставились дорозвінчаня культу особи Сталіна, бо створювали власний культ у своїх державах.До того ж, Мао Цзедун хотів зайняти місце Сталіна як неформального керівникасоціалістичних країн, що призвело до погіршення відносин між СРСР та Китаєм.

4)   Прагнення розширитивплив СРСР на позаблокові країни :

а) підтримка арабських країн у близькосхідномуконфлікті, нагородження лідерів  Єгипту та Сирії зірками Героїв СРСР, угоди міжСРСР та Єгиптом (1956), СРСР та Сирією (1957) ;

б) візити керівництва СРСР да країн “третьогосвіту”, наприклад, Хрущова і Булганіна до Індії та Бірми у 1955 р. ;

в) активна підтримка (зброєю, безвідплатноюдопомогою) національно-визвольних рухів і нових режимів, створених на руїнахколоніальних імперій.

7.   Основні тенденціїкультурного життя :

1)   Реформування школи – а) політехнізація; б) зміцнення зв’язку школи з життям; в) обов’язкове 8-річне навчання,10-річне навчання замінене на 11-річне; г) скасування плати за навчання у вузахта старших класах; д) пільги при вступі до вузів людям, зайнятим навиробництві; е) пільги при вступі у вузи людям, що активно займаютьсягромадською та політичною роботою (комсомол і партія); є) вводився “трудовийсеместр” – влітку студенти та старшокласники мали працювати на полях колгоспів;ж) створювались школи-інтернати. Негативне – а, б, д, е; Позитивне – в, г, ж; є– має позитивні і негативні сторони.

2)   Прогрес у розвиткунауки – 1953 – воднева бомба,1957 – перший штучний супутник Землі (радянський), міжконтинентальна балістичнаракета, 1954 – перша в світі АЕС, 1958 – перший в світі атомний криголам“Ленін”, 1961 – перший політ людини в космос (Ю. Гагарін). Збільшення кількостінауковців, наукових установ. Певна лібералізація науки, що призвело допожвавлення розвитку гуманітарних дисциплін.

3)   Суперечливі процеси врозвитку художньої культури.Митці розділились на “старе покоління” (консерваторів) та “молоде покоління”(лібералів). Консерватори – “придворні митці” – творили в дусі“соціалістичного реалізму”: журнали “Жовтень”, “Нева”, “Література і життя”.  Ліберали — зустрічались по суботах з 29. 07. 1958 біля памятника Маяковському уМоскві. Традиції “критичного реалізму”. “Самвидав” – перший журнал “Синтаксис”Гінзбурга. Журнали “Новий світ” (Твардовський), “Юність”. Формування“шістдесятників” – інтерес до неофіційної історії, опозиційність, бажаннявисловити свою думку, інтерес до духовного світу особистості.

“Відлига” закінчилась спочатку саме укультурному житті. 1957-58 рр. Критика Пастернака за “Доктора Живаго”, змусиливідмовитись від Нобелівської премії. 1961 – критика Гроссмана за роман “Життя ідоля”. З 1962 – критика художників-авнгардистів – остаточне завершення“культурної відлиги”. Після 1962 з боку влади: жостка критика ухилу відсоцреалізму, що набувала принизливого характеру, прямі погрози арештів.

Посилення наступу на культуру. 

Отже, в розвитку культури відбувалисьсуперечливі процеси: хоч і зроблено преші кроки десталінізації, але зберігавсяконтроль режиму над культурним життям.

4)   Дисидентський рух – зародження в кінці 1950-тих. Основні центри– Москва, Ленінград, Україна.  Вимагали: а) законність-конституційність; б)справедливість; в) мирні форми боротьби; г)дотримання прав людини.  Критикували:  а) радянський устрій, але в рамках ідеології Маркса-Енгельса; б)політику 30-40-вих, репресії; в) бюрократизм, безгосподарність, безправ’я; г) “рабство” селян, незадовільну діяльність профспілок.

Отже, відбувається зароджнення дисидентськогоруху, поширення його ідей, діяльність його найактивніших членів.

Основнітенденції соціально-економічного розвитку :

1.   Запровадженняекономічних реформ :

 1)  реформа управління економікою – 10. 07.1957 – сторення раднаргоспів, ліквідація 10 галузевих міністерств. Суть –децентралізація управління економікою. Зменшення чисельності  центральноїбюрократії, але збільшення – на перифірії. Хрущов все ж таки не утримався відцентралізації і створив республіканські ради народного господарства (1962) іВищу раду народного господарства у Москві (1963). Відбувалось також укрунпенняраднаргоспів, створювались державні (галузеві) комітети для проведення єдиноїтехнічної політики. ПОЗИТИВНІ наслідки реформи: а) можливість керуватиузгоджено всіма галузями; б) раціональне використання місцевих ресурсів; в)краще забезпечення місцевих економічних інтересів; г) зменшення нераціональнихвантажоперевезень; д) склались умови для переходу на госпрозрахунок.  НЕГАТИВНІнаслідки реформи: а) збільшення управлінського апарату; б) порушення зв’язків між підприємствами по країні; в) зберігся командний механізм; г)відсутність єдиної технічної політики в межах конкретної галузі; д) складнощі згалузевим плануванням і управлінням промисловістю; е) поява “місництва”(перевага місцевих інтересів над загальними). Наслідки “г” і “д” подолані. Реформа була корисною, бо сприяла розвитку місцевої економіки, але вона буланеперспетивною в умовах тоталітарної держави. Незважаючи на реформу, зберігласьадміністративно-командна система в управлінні народним господарством.

2)   Реформи в сільськомугосподарстві – почались ще доХрущова. Влітку 1953 – зниження податків на сільські господарства, анульованоборги сільським господарствам. З вересня 1953 – за Хрущова: збільшенозакупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію, авансування праціколгоспників – зарплата, колгоспники стали отримувати пенсії, паспоритзація сіл– все це – стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції.

Основні програми реформування сільськогогосподарства :

а) передача колгоспам техніки МТС (з 1958) –раціонально, але негативно, бо у колгоспників не було матеріальної бази дляприйому техніки та механізатори до колгоспів на пішли, бо там була малапорівняно з містом зарплатня, на колгоспи повісили нові борги за техніку ;

б) освоєння цілини ( з 1954) – старісільськогосподарські райони недоотримували капіталовкладень, а на нових місцях(36 млн га) за 5 років – ерозія грунтів – різкий спад виробництва – негативна ;

в) “кукурудзяна епопея” (з 1959) – післявізиту Хрущова до США – кукурудзою засіяли 18 млн га (збільшили посіви в 2рази), а врожайність зросла в 1,3 рази – абсолютно негативна реформа, щопризвела до кризи в сільському господарстві. В 1963 – голод – уряд вимушенийкупувати зерно за кордоном ;

г) “Догоним и перегоним Америку попроизводству мяса и молока на душу населения” – також негативна реформа, бомала місце, наприклад, Рязанська афера – коли молочних корів пустили під ніж  — на м’ясо.

     На початку 2-ої половини 50-тих роківрівень приросту валової сільськогосподарської продукції становив 7,6 % на рік,а на початку 60-тих – 11 % за семирічку (1959 – 1965).

3)   Грошова реформа (1961) – грощі, що перебували узаощаджненнях, зменшили свою реальну вартість в 10 разів – держава обікраланарод.

4)   Економічна дискусія –з 1961 р. – з приводу модифікаціїсистеми управління народним господарством – основний вчений – Ліберман (зХарківського Інституту).

5)   Високий рівень розвиткупромисловості – головнимчином це пов’язано з децентралізацією управлінняпромисловістю. VI-та п’ятирічка (1956 — 1960)була зупинена, бо ще в 1958 році стало ясно, що вона провалена. Спланованосемирічку (1959 – 1965) – приріст валової промислової продукції заплановано на80 %, а вийшло на 84 % — перевиконано план. Але: протягом 1951-55 рр.Промисловий потенціал зріс на 91,4 %, а протягом 1961-65 – на 53 %. Отже,припинилась сталінська надіндустріалізація. У розвитку промисловості1961-65 рр.( приріст валового продукту промисловості – 53 %): відставали –паливна (30 %), чорна металургія (40 %), легка промисловість (20 %); середнімитемпами розвивалась харчова – на 50 %; швидкими темпами – машинобудування (85%) та енергетика (80 %); надшвидкими темпами розввивалась хімічнапромисловість (120 %), що обумовлено потребою хімізації сільськогосподарськоговиробництва.

Відбувалось впровадження результатів НТР упромислове виробництво, що мало підвищити рівень продуктивності праці, аледиретори підприємств на місцях, які не звикли до нецентралізованих методівуправління виробництвом, не поспішали модернізувати виробництво на своїх підприємствах.

Причини високого рівня розвитку промисловості:

а) впровадження результатів НТР у виробництво(наприклад, освоєння космосу, атомна енергетика, хімізація, інші новітнітехнології ;

б) не вичерпались можливості екстенсивногорозвитку промисловості – переорієнтація напрямку капіталовкладень за Урал, вКазахстан, на Сибір – на спорудження нових промислових гігантів ;

в) розширення моральних стимулів праці –програма “комуністичне ставлення до праці”.

Отже, промисловий потенціал зростав доситьшвидкими темпами, інтеграція економіки республік в загальносоюзний комплексуповільнилась, зацікавленість робітників у праці збільшилась, АЛЕ якістьпродукції залишалась низькою та відбувалось погіршення екологічного стану(наприклад, створення каскаду ГЕС на Дніпрі, хімізація чи ерозія грунтів).

6)   Кризові явища всільському господарстві -  всільському господарстві кризові тенденції стали намічатись ще з кінця 50-тихроків, коли врожай з цілини зменшився в кілька разів. Це призвело до того, щостали зникати неперспективні села, колгоспи укрупнялись і сільське господарствознову стало найслабшою ланкою радянської економіки.

7)   Покращення РЖН – по-перше, Хрущов був “романтиком” і вірив,що систему можна зберігти шляхом покращення РЖН, по-друге, СРСР став більш“відкритим” і в підвищенні РЖН виникла потреба.

 Причини підвищення РЖН :

а) зміна ставлення керівництва до народу ;

б) розвиток народного господарства давав грошідля соціальної сфери ;

в) народне господарство вже було відбудоване.

 Позитивні зміни у РЖН :

а) скорочення робочого тижня до 5 днів, вдеяких галузях промисловості (наприклад, у важкій) – скорочення робочого дня до6 годин ;

б) доходи населення за рік зростають в 4 рази;

в) поява товарів тривалого використання, щостають доступними для населення ;

г) масове житлове будівництво – 18 млн людейпокращили житлові умови ;

д) позитивні зміни на селі – паспортизація,збільшення зарплати в 4 рази, впровадження пенсій для колгоспників ;

е) збільшення пенсій на 80 % ;

є) кількісні зміни в системі медичногообслуговування.

      ОТЖЕ, внаслідокхрущовських реформ у народному господарстві рівень приросту валової продукціїзалишився високим, рівень життя народу покращився, але зміни у сільськомугосподарстві призвели до негативних наслідків.

Україна.

     Україна ЗАЛИШАЛАСЬ ПРОВІНЦІЄЮ СОЮЗУ, тому майжевсі тенденції, характерні для СРСР, були характерні й для України, в той же часв Україні не могло бути нічого оригінального, відмінного від созного. Томуособливості розвитку України в даному аспекті можна розглядати як частинуцілого, частину особливостей розвитку (основних тенденцій) СРСР.  Отже, ще разповернусь до основних тенденцій періоду для СРСР, щоб виокремити особливостіцих тенденцій для України.

1.   Десталінізація – в Українуповернулось найбільше репресованих (до 300 тис. чол.) у процентному відношеннікількості населення, але реабілітація українців, ув’язнених за “націоналізм”, не відбувалась.

2.   Запровадження політичнихреформ у сукупності з введенням нових методів внутрішньопартійної боротьбидозволило Комуністичній партії України (далі – КПУ) активніше боротись за владув КПРС, збільшити свій вплив там.  Причиною було те, що українці були особистовіддані Хрущову, який був першим секретарем ЦК КПУ 11 років ( з перервою).По-перше, відбувалась “українізація” керівництва КПУ – і Кириченко, іПідгорний, і Шелест були українцями. По-друге, відбувалось переміщенняукраїнських керівних кадрів до Москви: Кириченко і Підгорний стали секретарямиЦК КПРС, Семичасний – головою КДБ СРСР, Полянський – членом Політбюро ЦК, Малиновський– членом Політбюро ЦК і Міністром оборони  СРСР. По-третє, українці підтрималиХрущова у 1957 році. По-четверте, знімали Хрущова також переважно українськікадри (Брєжнєв, Семичасний, підгорний та інші). Отже, КПУ відігравала всебільшу роль у боротьбі за владу в КПРС та СРСР. Україна вийшла на становище“другої серед рівних”(О. Субтельний).

3.   У зовнішній політиціУкраїна не проводила самостійних дій, а деякі форми економічногоспівробітництва були невигідними для неї. Українські делегації брали участьлише у міжнародних конференціях, не вступаючи у двосторонні контакти. Українабула представленою у бл. 30 міжнародних організаціях, відкрила постійнепредставництво в ООН у 1957 році. Але у своїй діяльності українські делегаціїзавжди керувались настановами з Москви, тобто, Україна йшла у руслі союзноїдипломатії.

4.   У розвитку культуриУкраїни значну роль відігравали “шістдесятники”: Виноградський, Вінграновський,Гуцало, Драч, Іваничук, Костенко, Калинець, Коротич, Павличко, Симоненко. Вїхній творчості були присутні і національні мотиви, що ставало додатковоюпідставою для ведення справ проти них. Українські дисиденти були найактивнішимидисидентами в СРСР. Крім всього, вони критикували також :

1)   національне гнобленняукраїнців, геноцид, гальмування української культури ;

2)   відсутність суверенітетуУкраїни ;

3)   становище української мови;

4)   економічну експлуатаціюУкраїни (якої, по суті, не було – з огляду на єдність економіки СРСР ).

Провідні українські дисиденти: академікЮхновський, комсомолець Литвин, Чорновіл (комуніст), викладачі вузів Осадчий,Іващенко, Мороз, вчителі Масютко, Озерний, вчені Дзюба, Бадзьо, Мартиненко, Лук’яненко і Кадиба (“група юристів”).

Проти них – репресії, суди, арешти, буливипадки самогубства.

Дисидентський рух в Україні був дуже потужним(у порівнянні з союзним).

5.   Економічні реформипроводились в Україні абсолютно так само, як і в СРСР, реформи в сільськомугосподарстві “забрали” 100 тис. чол. і значну частину капіталовкладень накористь цілини або кукурудзи. Значно погіршилась екологічна ситуація, булизатоплені плавні Дніпра. Рівень промислового виробництва так само залишавсявисоким, РЖН так само покращувався. Українська бюрократія, що керувалаекономікою, так само отримала більше прав, як і всі у Союзі. Україна булаекспериментальним майданчиком для впровадження нових економічних реформ. Тобто,в економічному відношенні Україна була звичайним регіоном СРСР – частиноюєдиного загальногосподарського комплексу. 

     Не дивлячись надеякі позитивні зрушення, Україна залишається провінцією СРСР у політичному,економічному та культурному аспектах.    

ОТЖЕ, зроблено перші кроки десталінізаціїполітичного життя, почався перехід від тоталітарного до авторитарного режиму.Були проведені політичні та економічні реформи: політичні були невдалими танеперспективними, а внаслідок економічних -  рівень приросту валової продукціїзалишився високим, рівень життя народу покращився, але зміни у сільськомугосподарстві призвели до негативних наслідків. Україна ж, як і раніше,залишалась провінцією СРСР.