Реферат: Етика поведінки державного службовця

РЕФЕРАТ

на тему: Етика поведінкидержавного службовця

План

Вступ

1. Поняття службового етикету

2.Основні принципи службового етикету3. Етичнікодекси державних службовців4.Етика державних службовців. Світова практикаВисновокСписоквикористаної літератури

Вступ

Кожна професіямає свою власну мораль. Особливе місце в системі професійної етики посідаєетика державного службовця, оскільки вона значною мірою характеризуєвзаємовідносини держави і громадянина. Моральність, переважно, розуміється якособиста чесність, порядність, а в адміністративній поведінці — як майжеуніверсальна норма, згідно з якою службова посада не повинна використовуватисядля досягнення особистих корисливих цілей. Антонім«етики-моральності» — корупція.

Етика державного службовця і юридичнавідповідальність — категорії нерозривні. Сьогодні, у разі порушення державнимслужбовцем етичних правил, які втілені у правових нормах, відразу викликаєреакцію громадськості.

Таким чином,державне і громадське життя значною мірою залежить від моральних цінностей, щоутвердилися в суспільстві, від моральних відносин держави і громадянина,соціальної справедливості, нетерпимості до моральних відхилень особи ідержавних інституцій.

1. Поняттяслужбового етикету

Етикет — це зібрання застиглих правил. Він тісно зв'язаний з життямсуспільства. Це складова частина культури суспільства.

Етикет службових взаємин, підсумовуючи і розвиваючи духовну культурулюдства, є логічним вираженням кращих норм і правил поведінки. Він набуваєсенсу обов'язковості повсякденного поважного відношення до людей, безвідноснодо чи їхньої посади, чи до суспільного положення. Чемне поводження з жінкою,шанобливе ставлення до старших, дотримання форм вітання, правила веденнярозмови, поводження за столом, виконання вимог, пропонованих до одягу — усі ціправила пристойності увібрали в себе загальні представлення про достоїнстволюдини, про норми взаємин між людьми в службовій сфері.

Етикет службових взаємин — це сукупність найбільш доцільних правилповедінки людей у трудових колективах, обумовлених найважливішими принципамизагальнолюдської моралі і моральності.

На початку XX ст. була широко відома «Пам'ятка правил поведінкиспівробітників установи», у якій, зокрема, говорилося: «ми проводимона роботі кращу частину свого життя. Потрібно ж навчитися працювати так, щобробота була легка і щоб вона була постійною життєвою школою».

Виконуючи свої службові обов'язки, усі ми стаємо об'єктом уваги інших: якми входимо, як здороваємося, як сідаємо, їмо, як розмовляємо і як слухаємо, якпитаємо і як відповідаємо, усе це викликає обговорення й осуд, указує напридатність чи непридатність на роботі.

Для успіху якої б те ні було діяльності на роботі необхідно бути ввічливиму спілкуванні з людьми будь-якого рангу; у робітнику (службовому) приміщенніговорити мало і не голосно. По телефону розмовляти напівголосно і коротко,стежити за культурою мови, ніколи не дозволяти собі сваритися, бути акуратним вусьому. Час — матеріальна цінність і економія свого і чужого робочого часу єефективне джерело виробничих успіхів усього колективу. Необхідно бути уважнимдо чужої думки, навіть якщо вона виявитьться невірною, а спростовуючи її, бутитерплячим, тактичним і ніколи не дратуватися. Безтактність ранить того, комувона адресована і принижує того, від кого виходить. Етикет службових взаєминстосується усіх — і підлеглих і керівників. Його правила і вимоги обов'язкові,тому що сприяють створенню здорового морально-психологічного клімату і гарногонастрою. Добре, якщо людина має почуття гумору і цінує його в інших. Ученимидоведено, що гарний настрій позитивно впливає на здоров’я людини і підвищуєпродуктивність його праці. Керівнику завжди необхідно пам'ятати, що зауваженняпідлеглому варто робити віч-на-віч. Треба уміти визнати свою помилку, якщо вашерозпорядження виявилося помилковим; уміти заохочувати, уміти карати; бутикоректним, не дозволяти собі сперечатися по дріб'язках. Треба бутидоброзичливим у від-носіннях з товаришами по службі і підлеглих; вести розмовав делікатній формі.

Співробітник любої установи повинний мати загальну культуру, інтелект,порядність. Однак завжди особливого значення набуває моральний потенціал.

Основною моральною умовою службових взаємин між керівниками і підлеглимиє збереження достоїнства інших, так само як і свого власного, тому що справдіінтелігентна людина не опускається до неправди, чванства, лицемірства,зазнайства й інших пороків, що принижують і ображають навколишніх його людей, аотже, і самого себе.

Ввічливість — головне правило етикету службових взаємин.

Правила службового етикету рекомендують залишати за межами установи,підприємства свої негоди і неприємності.

У службовому етикеті немаловажну роль грають і такі моральні якостіпрацівника, як сумлінність, добропорядність, чуйність, поважність, коректність,тактичність, точність, делікатність, чуйність, скромність і простота, жаль імилосердя.

Знання службового етикету – один з важливих показників професіоналізмупрацівника. Саме в етикеті людина постійно, у самих різних ситуаціях засвоює напрактиці “золоте правило моральності” – ставитися до інших так, як би вихотіли, щоб ставились до вас інші. Етикетні правила – це мова культурногоспілкування, його зовнішня формула.

Службовий етикет має внутрішній і зовнішній аспекти. До внутрішньогоналежить структура етикету податківця, до зовнішнього – правила службовоїповедінки.

Особливістю професійної діяльності є спрямованість інтересів податківцяна виконання головної мети і сенсу життя – служіння державі. Саме це є джереломнатхнення для власного морального удосконалення. Працівник ДПС має володітитакими моральними якостями: чесність, порядність, ввічливість, тактовність,вихованість, ерудованість, компетентність, рішучість, уважність тощо.

Вміння поводити себе з людьми належним чином є одним з важливих факторів,який допомагає досягти успіху у службовій діяльності. Існує шість основнихпринципів, які дозволять це зробити, а саме: пунктуальність, конфіденційність,доброзичливість, увага до оточуючих, зовнішній вигляд, грамотність.

Але навіть найдосконаліше знання етикетних правил не гарантуєправильності поведінки людини, якщо вона не здатна до емоційної підтримкиспіврозмовника. Реальні обставини настільки різноманітні, що ніякі правила танорми не в змозі охопити їх повністю. Визначити певну міру у висловлюваннях ідіях, а також у прояві щирого інтересу до іншої людини дозволяє розвиненийтакт.

Особливий такт і увагу слід приділяти тим, хто проявляє нервозність,страх або ніяковіє. Як правило, така реакція спостерігається у надмірнозбуджених, вразливих людей. Ніколи не слід відповідати різкістю на різкість,грубістю на грубість. Спокійна, тверда і доброзичлива манера спілкування –кращий засіб усунення негативної реакції і створення нормальної атмосфери длябесіди.

Якщо на зауваження платник податків реагує збуджено, необхідно дати йомучас заспокоїтись, а потім переконати, що у своїх діях працівник ДПС керуєтьсяінтересами держави, необхідністю наповнення бюджету. Роз’яснюючи платникуподатків правильність його дій, слід посилатися на певні закони, постанови таінші нормативно – правові акти.

Створюючи моделі поведінки у різних ситуаціях і пояснюючи, як себеповодити, етикет навчає людину манерам та кращим моральним якостям. Аджепрофесія податківця вимагає не тільки високої професійної майстерності, але йкультури поведінки.

2. Основні принципи службового етикету

Службовий етикет — це загальноприйняті (або декларативновстановлені) правила соціальної поведінки у професійному спілкуванні в конкретнійорганізації. Це система норм та атрибутів ділового етикету, притаманнаконкретній організації: вимоги до естетизації внутрішнього середовищаорганізації, стиль спілкування; стандарти спілкування, ведення справ з суб'єктамизовнішнього оточення організації; частка заходів щодо формування іміджуорганізації.

Службовий етикет має, з одного боку,забезпечувати нормативну регуляцію процесу спілкування нерівних за соціальнимстатусом партнерів шляхом вирівнювання їх позицій, але не в соціальному, атільки в комунікативному плані. З іншого — зберігати і підтримувати певну“нерівність” партнерів, що мають різний службовий статус, для забезпеченняналежної субординації і дисципліни.

Керівники провідних організаційзвертають особливу увагу наш питання ділового спілкування. Відомийамериканський підприємець Дж.Рокфеллер, добре розуміючи значення спілкуваннядля ділової діяльності, казав: «Вміння спілкуватися з людьми — такий жетовар, як цукор або кава. Але воно є таким важливим, що я готовий платити за цевміння більше, ніж за будь-яких інший товар у цьому світі».

Однією з функцій службового етикету єзближення людей з різними соціальними статусами, поліпшення їх взаєморозуміннята взаємоповаги. Етикет сьогодні — це, насамперед, засіб спілкування, засібрегуляції взаємовідносин людей, які спілкуються. Можна навести таку аналогію;без знання норм та правил службового етикету організації людина схожа наш якийопинився за кермом і виїхав на вулицю, не знаючи правил дорожнього руху.Організаційна поведінка в сучасних умовах народжує нові ситуації спілкування,вносить нові етикетні вимоги. Запам'ятати їх всіх неможливо. Життя набагатоскладніше, аніж правила, і в ньому трапляються такі ситуації, які досить важкопередбачити навіть у найповнішому зведенні правил етикету.

Можливо, на сьогодні важливішим є невивчити правила, а зрозуміти «дух», сутність та зміст етикету, тобто засвоїтиосновні прин­ципи. Можна виокремити декілька таких принципів службовогоетикету, які є надзвичайно важливими для посадових осіб та працівниківсільських, селищних рад та їх виконавчих комітетів.

Перший — це принцип гуманізму,людяності, який втілюється безпосередньо в моральних вимогах до культуривзаємовідносин: ввічливість; тактовність; скромність; точність.

Ввічливість — форма взаємовідносин між людьми, сутність яких — доброзичливість,бажання добра іншій людині. Ввічливість має такі вияви, як уважне ставлення,готовність надати послуги іншій людині. Добре ставлення до людей — це головнаоснова моральності службового етикету сучасної організації.

Тактовність. У латинській мові слово «такт» означало дотик, почуття. Це те чуттяміри, яке підказує людині в певній конкретній ситуації передбачливо незауважувати помилок і вад іншої людини, не робити їй зауважень у присутностіінших осіб, не ставити запитань, які ставлять співрозмовника в невигіднестановище.

Скромність — уміння співвіднести самооцінку з думками людей, які нас оточують, непереоцінювати себе, не підкреслювати своєї значущості та не афішувати своїхпереваг, вміти при цьому стримувати себе. Справжня скромність не має нічогоспільного зі скутістю, закомплексованістю. Усе це вияви комплексусором'язливості, що виникають у разі недостатнього володіння навичками вільногокультурного спілкування. Особа не знає, як розпочати розмову з іншими, про щоговорити, боїться щось або зробити не так, як треба.

Точність — вміння цінувати своє слово, виконувати те, що було обіцяно, своєчасноприходити, не запізнюватися. Існують різні сторони або відтінки ввічливості:

коректність;

шанобливість, ґречність;

люб'язність;

делікатність.

Коректність — підкреслено офіційна, переважно службова й дещосухувата, холодна ввічливість, особливе вміння стримувати себе в будь-якихобставинах, конфліктах.

Шанобливість, ґречність — ввічливість, якапідкреслює повагу до людини виявляється у ставленні до літніх людей, зокрема дожінок похилого віку.

Люб'язність — прагнення бути приємним і корисним (виявляєтьсяв дріб'язкових послугах, уважності).

Делікатність — ввічливість у поєднанні з особливою м'якістю йглибоким розумінням внутрішнього стану та настрою інших людей.

Другий принцип службового етикету — доцільністьдій. Сучасний службовий етикет передбачає, що все у спілкуванні має бутипоміркованими простим. Якщо ми не знаємо, як поводити себе в якійсьнестандартній для нас ситуації, то варто керуватись принципом доцільності ізручності. Треба пам'ятати, що зручно повинно бути не тільки нам, а й людям, зякими ми спілкуємося. Реальне життя складне й багатогранне, і тому виникаютьситуації, що не регулюються встановленими правилами і нормами. Сучаснийслужбовий етикет не догматичний, він передбачає можливість вибору.

Третій принцип службового етикету — це краса, або естетичнапривабливість поведінки.

Правила етикету визначаються вимогами естетики, їх логіка непроста; «непристойно, тому що некрасиво».

Сучаснийзагальний етикет та службовий етикет державної установи зорієнтовані на єдністьформи та змісту вчинків їх посадових осіб та працівників. Тому доброзичливеставлення до людей має бути естетично оформлене, бо будь-який вишуканий ішляхетний за намірами вчинок може за формою виглядати непривабливо й безглуздоабо й втратити свій благородний моральний зміст.Найбільше це виявляється в манерах, жестах, міміці.

Основним принципом поведінки з точки зору службового етикету можнавважати глибоку повагу до інтересів та почуттів інших співпрацівників, усіхгромадян, які переступають не лише поріг державної установи місцевогосамоврядування, а й контактують у неформальній ситуації.

3. Етичнікодекси державних службовців

У січні 1996 р. Комітет міністрів на 554-й зустрічі заступниківміністрів поставив перед GМС вимогу виробити проект (Європейського) Кодексуповедінки державних службовців.

Робоча група GMC (багатодисциплінарну групу з питань корупції) задміністративного та конституційного права зустрічалася 6 разів з 1997 по 1999роки, щоб розглянути та завершити проект зразкового кодексу поведінки. GMCрозглянув цей текст на своїй 18-й зустрічі, схвалив його у другому читанні на19-й зустрічі і подав до Європейської комісії з юридичного співробітництва(CDCJ) на розгляд. GMC взяв до уваги думку CDCJ та ухвалив проект рекомендаційна своєму 20-му-пленарному засіданні. Комітет міністрів Ради Європи ухваливрекомендацію на своєму засіданні (Страсбург) та вирішив опублікувати пояснювальнудоповідь.

Успішнастратегія боротьби з корупцією, повинна бути глобальною і підтримуватися усімазацікавленими сторонами, особливо тими, хто несе найбільшу відповідальність. Їїосновами повинні бути попередження, освіта та правоохоронні дії. Кожен з цихелементів є суттєвим, однаково важливим і таким, що доповнює інші. У цьомуконтекстікодекси поведінки мають значення для всіх трьох елементів стратегії. Їхголовний внесок стосується підвищення рівня правової освіти та попередженнязлочинів, але є у них також правоохоронні аспекти. Вони можуть бути ефективнимипри зміні етичного клімату як удержавному, так і у приватному секторах.

Враховуючивелику кількість завдань, що їх виконує сучасна державна адміністрація,персонал якої неоднорідний за походженням та соціальним складом, потреба укодифікації правил поведінки зараз більша ніж раніше, коли більш одноріднийперсонал виконував подібні функції і дотримувався подібних цінніснихорієнтацій.

Особливі статути державної служби слід брати до уваги, коли обговорюютьсякодекси поведінки, зокрема, коли кодекси треба використовувати, між іншим, якспосіб боротьби з корупцією. Державна служба вимагає чесності від державнихслужбовців. Вони знаходяться не лише на службі у керівництва у вузькомурозумінні, але й повинні виконувати свої обов'язки як службу суспільству зцілому. Тому вимоги до державного службовця до деякої міри відрізняються відвимог до найманого працівника приватного сектору.

Особливого розгляду потребують вищі щаблі цивільної служби і членикерівних, органів, які в той же самий час можуть бути обраними представниками,а можуть ними не бути. Ці категорії можуть вимагати особливих правил стосовноїх чесності та інших аспектів. Треба зазначити, однак, що кодекс поведінки неможе замінити статутного права у питаннях статусу державних службовців.

Кодекси поведінки повинні бути чіткими та стислими вказівками,якої поведінкичекає організація від своїх членів іяких ідеалівпрагне досягти.

Мета кодексу поведінки державних службовців є триєдиною:

· характеризувати етичний клімат, що переважає у державній службі;

· сформулювати, яких норм етичної поведінки чекають від державнихслужбовців;

· роз’яснити громадськості, якої поведінки слід чекати від державнихслужбовців та як треба поводити себе у стосунках з ними.

Це одночасно державний документ та звертання до кожного окремогодержавного службовця. Не можна вважати, що державний службовець знає, яких нормповедінки чекають від нього, якщо йому ніколи не говорили, в чому вони полягають.Покладання на якийсь неписаний, процес засвоєння норм у службовому оточенні євипадковим і недостатнім. Якщо державному службовцеві належить надати звіт просвою поведінку, то є суттєвим, щоб його було поінформовано, чого від ньогочекають і в чому його поведінка відрізняється від очікуваної. Чіткий, стислий тадоступний виклад норм, якими повинен керуватися державний службовець у своїйдіяльності, є головною вимогою.

Зразковий кодекс повинен бути придатним до того, щоб йогоприйняли, зі змінами або без них, у стосунку до більшості державних службовцівположення повинні встановлювати керівні принципи і, у той же час, надаватидорадчі відомості, достатньо конкретні для того, щоб їх використовували убудь-якій ситуації, яка може виникнути. Як зразок для загального використання,він може не містити детальних керівних вказівок необхідних для певних категорійслужбових осіб або найманих працівників, чиїфункції або професії потребують особливої регламентації.

Кодекси поведінки не повинні бути обмежені питаннями боротьби зкорупцією. Вони повинні йти далі і сприяти встановленню високих норм етичноїповедінки. Вони повинні проголошувати загальні принципи, що охоплюютьзаконність, дбайливість, ефективність та ощадливість, прозорість,конфіденційність та вміння поводитися з класифікованою інформацією, персональнувідповідальність та незалежність суджень, чесність і послідовність у співпраціта професійне вдосконалення.

Їх керівні положення взагалі можна розподілити на такі, щостосуються особистої чесності, і такі, що стосуються відповідальностікерівників за збереження чесності державної служби або фірми, а саме такі, що стосуютьсярозробки та впровадження відповідних систем функціонування, забезпеченняінформування підлеглих (також про їх обов'язки), застосування систем нагляду тазвітності та належних процедур відбору, вдосконалення кодексу поведінки тапідтримання дисципліни.

4. Етика державних службовців.Світова практика

Державна служба є ключовим елементомсистеми державного управління, від ефективного функціонування якого залежитьдодержання конституційних прав і свобод громадян, послідовний і сталий розвитоккраїни.

Як зазначено в Концепції адаптаціїінституту державної служби в Україні до стандартів Європейського Союзу (УказПрезидента України від 05.03.2004 р. № 278/2004), з огляду на стратегічнезавдання України щодо здійснення системних перетворень реальних (внутрішніх)передумов для вступу до Євросоюзу наближення державної служби до Тізагальноприйнятих засад для країн — членів ЄС набуває особливо актуальногозначення.

Одним із проблемних питань діючоїсистеми державної служби, яке потребує подальшого вирішення, є нормативневрегулювання вимог професійної етики державних службовців. Проте не лишевизначення морально-етичних принципів службової поведінки державних службовців,а й законодавче закріплення механізму їх запровадження і дотримання має великесоціальне значення та є головною тенденцією сучасного розвитку державної службизарубіжних країн.

Незважаючи на відмінності у підходахрізних країн до формування організаційної культури державних службовців,незмінною є її мета — забезпечити професійну діяльність службовців в інтересахгромадян і суспільства, а також запобігти можливим зловживанням владою іпорушенням закону.

Етична система державної служби США

Розвиток етичної системи державноїслужби США охоплює понад два сторіччя. Етичні принципи, норми, механізмифункціонування державного управління США було запозичено з американської моделіуправління бізнесом. Відмінною ознакою американської моделі розвитку теоріїдержавного управління є увага до розвитку індивідуальних здібностей працівниківта економічна мотивація. У 30-х роках XX ст. на зміну поняттю «економічналюдина» було запроваджено «школу людських відносин», основнимипоняттями якої стали «задоволення працею» і «моральнийвплив», а провідну роль став відігравати індивід, а не організація.Основна ідея школи полягала в тому, що зміна системи управління неможлива беззміни поведінки індивідів.

Американці надають дуже великогозначення питанням професійної етики державних службовців. У 1958 р. Конгрес СШАприйняв резолюцію, яка ухвалила етичний кодекс для працівників федеральнихслужб, а у 1989 р. — закон про реформу етичних норм. У жовтні 1990 р. президентСША посилив етичні вимоги до державних службовців виконавчим указом«Принципи етики поведінки посадових осіб і службовців держапарату».Основний мотив етичних вимог до державних службовців — це належне виконанняслужбового обов'язку, чесність і відповідальність.

Основним етичним інститутом вадміністрації США є Комітет з урядової етики. Він виконує декілька основнихфункцій: забезпечує підтримку високих етичних стандартів у середовищі державнихслужбовців, запобігання конфліктам інтересів і їх вирішення, підвищеннясуспільної довіри до виконавчої влади, надання етичної освіти службовцям (заданими Комітету таку освіту щороку здобувають понад 600 тис., або 50%,державних службовців). Комітет має також право видавати «коригуючірозпорядження стосовно окремих установ і службовців».

Крім Комітету з етики на особливу увагузаслуговує блок адміністративно-правового захисту персоналу, зокрема Рада іззахисту системи заслуг. Вона опікується постійними федеральними службовцями зприводу порушень принципу системи заслуг та є надзвичайно авторитетною середслужбовців. На думку дослідників, Рада є запорукою ефективності роботидержавних службовців і загалом «управлінської машини». Як ужезазначалося, система заслуг — це система принципів добору і просуванняслужбовців по службі на основі їх професійних і ділових якостей. Рішення Ради,завданням якої є захист службовців від свавілля керівників, практично ніхто непіддає сумніву. Саме існування Ради, вважають дослідники, змушує представниківвищої бюрократії дотримуватися належної службової поведінки. Державнийслужбовець США не відчуває себе гвинтиком бездушного механізму управління, асвідомо бере участь у вирішенні суспільних проблем. Самодіяльність у боротьбіза професійну честь державного службовця реалізується також засобамиАмериканської асоціації державних службовців, Національної організації Честі,які провадять щорічні наукові конференції «Державна служба — як честь тачесть державної служби» та ін.

Отже, сучасна етична система державноїслужби США є важливим елементом системи формування прозорого, етичного,відповідального уряду. Вона має цілісний характер, є децентралізованою, у нійлогічно поєднано політико-правові й суто морально-етичні засоби, які сприяютьстворенню умов для функціонування етичної професійної державної служби та їївдосконалення.

Стандарти професійної етики державнихслужбовців країн Європи.

Професійна етика у розвиненихдемократичних країнах Європи розглядається як основна мета управління людськимиресурсами. Якщо етичні принципи проголошено, то вони мають бути нормою щоденноїпрактики.

Професійна етика — це прагматичнийзасіб, її мета полягає в тому, щоб відмовитися від етики слухняності й віддатиперевагу професійній етиці переконання й відповідальності перед громадянами.Досягнення такої мети потребує не так розробки нових обов'язків або перебудови організаціїз використанням адміністративно-правових засобів, як створення державнимслужбовцям належних умов праці.

Комітет Міністрів Ради Європи схваливі рекомендував для прийняття країнами — членами Ради Європи зразок Кодексуповедінки державних службовців. У цьому Кодексі відсутні принципи щодопрофесіоналізму державних службовців, адже кваліфіковану працю мають виконуватилише професійно підготовлені особи.

Прийняття етичного кодексу можнарозглядати як один із способів подолання бюрократизму та корупції. Кодексвизначає стандарти чесності та поведінки, яких мають дотримуватися державніслужбовці, загальні принципи, що окреслюють етичні межі службової діяльності,норми і правила реалізації цих принципів.

Запропонований Комітетом зразокКодексу поведінки державних службовців сприяв прийняттю національних кодексів,створенню спеціальних державних інституцій з проблем етики, запровадженнюнавчання тощо.

Великобританія

Центральна ідея етичного врядування вЄвропі цілком відповідає підходу, який реалізується у США. Однак це не означає,що способи її реалізації є ідентичними. Найближчою до системи США є етичнасистема Великобританії.

Дослідники Британської державноїслужби відзначають, що їй притаманні висока корпоративна етика, суворавідповідність кодексу адміністративної моралі. Існує думка, що високі моральніякості державних службовців завжди були предметом особливої гордості британців.Британського державного службовця характеризують висока самодисципліна,чесність, моральність, турбота про «суспільний гаманець», професійначесть, прагнення завжди знайти найкраще рішення.

Громадянська служба і сьогоднірозглядається у Великобританії як «почесний обов'язок шляхетнихлюдей», як знак довіри до них з боку «корони» і суспільства.Поведінка «слуг корони» регламентується етичним Кодексом державногослужбовця. У світовій практиці немає аналога цього документа. Його своєрідністьполягає в тому, що він, з одного боку, регламентує етику професійної діяльностіслужбовців починаючи від надання послуг населенню до політичних консультаційміністрам, з іншого — визнає взаємні обов'язки службовців і міністрів. Тому вінскладається з двох частин: вимог до службової діяльності міністрів та вимог дорешти службовців.

Принципи відкритості тавідповідальності «нової» державної служби Великобританії з 1991 р.стали утверджуватися через десятирічну державну програму «Громадянськахартія». Метою програми є досягнення найвищих можливих.стандартівдіяльності в інтересах тих, хто користується державними послугами у Великій Британії.Хартією було встановлено стандарти державних послуг у 40 галузях (у тому числіу сфері оподаткування). Для виявлення і запозичення кращого досвіду наданнядержавних послуг, а також підвищення відповідальності державних установ зазадоволення потреб споживачів у 1992 р. Кабінетом Міністрів було введенозагальнонаціональну премію «Знак хартії». Загалом діяльність«Громадянської хартії» сприяла кращому розумінню населенням своїхправ під час отримання державних послуг, а також створила передумови для змінипсихології та культури самих державних службовців.

Етика доповнюється законом як засобомзовнішнього примусу. Етика державного службовця — це не стан, якого повиннідосягнути службовці, а безперервний процес етичного самовдосконалення. Етикуслід розглядати не як набір рецептів, а як допоміжний засіб у визначенні цілейдержавного управління і способів їх досягнення на державній службі.

У 1994 р. за наказом прем'єр-міністраВеликобританії було створено як постійний інститут Комітет з проблем стандартіву суспільному житті, завданням якого стало вивчення стандартів поведінки тароботи всіх державних службовців, у тому числі стандартів їх фінансової такомерційної діяльності.

Франція

У Франції, як і в більшості країнЄвропи, етика державного службовця означає, насамперед, повагу до закону. Як іу Великобританії, вирішальною в успішному реформуванні державної служби визнаноморальну мотивацію — свідоме ставлення державних службовців до реформ як доособистих цілей.

Ще в 70-ті роки XX ст. в законодавствіФранції про державну службу серед обов'язків державного службовця булорегламентовано дотримання ряду принципів і правил службової поведінки. У 90-тіроки склалася об'єктивна потреба реформування державної служби у зв'язку зізниженням її авторитету, виникненням нових комплексних завдань. Підвищена увагастала приділятися не лише законодавчому закріпленню правил службової поведінки,а й їх реалізації.

У 1991 р. було створено низку органів,зобов'язаних спостерігати, розкривати і відстежувати серйозні порушення правилслужбової поведінки державних службовців та доводити за необхідності відповіднуінформацію про це до прокуратури й інших органів (Центральний департамент позапобіганню корупції, Міжвідомча комісія з розслідування контрактів, щоукладаються службовцями, Вища рада з етики в національній поліції).

Важливим напрямом адміністративноїреформи є також підготовка державних службовців з менеджменту, який пов'язуєутвердження нового підходу до їх професійної етики з формуванням «новоїуправлінської культури». Такий підхід до вирішення проблеми було зумовленодвома основними припущеннями:

не можна змінити організацію беззацікавленості вищого керівництва;

менеджмент людських ресурсів повиненперестати бути виключною сферою компетенції фахівців у цій галузі й має статиодним із функціональних обов'язків кожного керівника.

Російський досвід

З різних причин реформа державноїслужби, особливо виконавчої влади, значно відстає від реформ в багатьох іншихнапрямах. Втратили силу колишні норми адміністративної моралі, нехай далекі віддосконалості, але все ж вони якось регулювали поведінку державних службовців іставали на заваді бюрократичним зловживанням. На місці цих норм виник моральнийвакуум з притаманною йому вседозволеністю та корупцією.

Тому основний акцент у реформуваннідержавної служби Росії робиться не на структурному, а на кадровому аспектівдосконалення. Процес реформування — справа не одного року і залежить від низкифакторів, у тому числі політичного характеру.

У нормативно-правових актах і в спеціальнійлітературі наводиться загальний перелік вимог, рис і якостей, які зумовлюють іхарактеризують етичну поведінку державного службовця. Проте завдання щодо їхпрактичного втілення залишається невирішеним у теорії та методології державногоуправління.

Підходи до реалізації етичних вимог тарозробки механізмів її практичного формування — в єдності індивідуального йсуспільного компонентів.

Аналіз етики державних службовців США,Великобританії, Франції та Росії свідчить: незважаючи на відмінності у підходахдо формування комплексної системи норм і способів функціонування етикидержавних службовців, незмінною є її мета — забезпечити професійну діяльністьслужбовців в інтересах громадян і суспільства, а також запобігти можливимзловживанням владою і порушенням закону.

Професійну етику не можна запровадитиавторитарними методами. До цього процесу потрібно залучати самих державнихслужбовців. Продуктивним є лише двосторонній спосіб її запровадження: з одногобоку, потрібно усвідомлення ролі професійної етики як основи професійноїкультури, колективне вироблення її цінностей і норм кожним службовцем, а зіншого — політична воля з належним формальним забезпеченням професійної етикияк робочого інструменту державної служби.

Суспільні цінності відіграють особливуроль у поведінці державного службовця. Вони формують своєрідну системукоординат, у просторі якої відбувається орієнтація його поведінки. Упрофесійній етиці державних службовців суспільна цінність може називатися«Батьківщина», «нація». Потрібна практична реалізація всуспільній діяльності й відносинах єдності двох цінностей — Людини іБатьківщини. Батьківщина — це не абстракція, не самоціль, а живий організм,який забезпечує повагу гідності людини, розкриття і сприйняття інтересівкожного і є осередком, в якому кожна особистість почуває себе захищеною,потрібною і належно оціненою.

Висновок

Таким чином, етикадержавного службовця — це система норм поведінки, порядок дій і правил, взаємині принципів у державно-службових відносинах, що є сукупністю найбільшпридатних, глибоко усвідомлених і конкретизованих норм загальнолюдської моралі,властивих даному суспільству.

Етикадержавно-службових відносин у широкому значенні є практично-виховною ірегульованою чинністю.

Відтак проблемапрофесійної етики державного службовця пов'язана з тим, що його діяльністьповинна відповідати не тільки Конституції України, чинному законодавству, а йморальним принципам і нормам.

При цьому етичнийкодекс, яким державні службовці мають керуватися, не просто спирається назагальноприйняту мораль, але й конкретизує її вимоги відповідно специфікислужбової діяльності, неординарних обов'язків і повноважень, що покладаються наних.

У цьому й полягає сутність етикидержавного службовця.

Список використаної літератури

 

1. Все про етикет. Про норми поведінки. –Ростов-на-Дону, 2002.

2. Дробницкий О.Г. Понятие морали. – М.: Наука, 1994.

3. Методичні рекомендації до проведення занять усистемі підвищення кваліфікації державних службовців. – К., 1997.

4. Методичні матеріали до написання випускної роботи.Випуск №10. Серія “Навчально-методичні матеріали”. – Івано-Франківськ, 2006.

5. Мицич П. Как проводить деловые беседы. – М.:Экономика, 1987.

6. Николаев В.И. Этикет и мы. – М., 2003.

7. Опалев А.В. Умение обращаться с людьми. Этикетделового человека. — М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, 1996.

8. Пост Э. Этикет. — М.: «Наука», 1996.

9. Протасова Н.Г. Теоретичні основи навчання державнихслужбовців у системі підготовки та підвищення кваліфікації. Навчальнийпосібник. – К., 2000.

10. Психология и этика делового общения. (Учебн.пособие под общ. ред. В.Н. Лавриненко). — М.: ЮНИТИ, 1997.

11. Соловьев Э.Я. Современный этикет. Деловой протокол.- М.: Ось-89, 1998.

12. Уткин Э.А. Деловая этика. – М.: Изд-во «Зерцало»,1988.

13. Формановская Н.И. Вы сказали: «Здравствуйте».Речевой этикет в нашем общении. — М., 1983

14. Фрюминг Р., Лаком Ж. Взаимодействие радирезультата: практикум делового общения. — Ростов/Д: Феникс, М.: Зевс, 1997

15. Холопова Т.И., Лебедева М.М. Протокол и этикет дляделовых людей. — М.: «Анкил» Инфа-ли, 1994.

16. Чиненный А.И., Стоян Т.А. Этикет на все случаижизни. — М.: Гном-пресс, 1997.

17. Шейнов В.П. Психология и этика делового контакта, — Минск: Амалфея, 1997.