Реферат: Уголовное право

Одесский Государственный Университет

Николаевский Учебный Центр

Шнейдерис Е. Л.

Николаев, 1998 г.
Призначення покарання при вчиненні кількох злочинів

     Якщо особу визнано  винною  у  вчиненні  двох   або   більше

злочинів, передбачених різними статтями кримінального закону,  ні

за один з якихїї не було засуджено,  суд,  призначивши  покарання

окремо  за кожний  злочин,  остаточно  визначає  покарання  за їх

сукупністюшляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим

або  шляхомповного чи часткового складання призначених покарань у

межах, встановлених статтею закону,  яка передбачає більш  суворе

покарання.

     До основного покарання  може  бути  приєднано   будь-яке   з

додатковихпокарань, передбачених статтями закону, що встановлюють

відповідальністьза ті злочини, у вчиненні яких особу було визнано

винною.

     За тими  ж правилами  призначається  покарання,  коли  після

винесення вирокув справі буде встановлено, що засуджений винен ще

і в іншомузлочині,  вчиненому ним до винесення  вироку  в  першій

справі.  В цьомуразі до строку покарання зараховується покарання,

відбуте повністючи частково за першим вироком.

            Визнавшипідсудного винним у  вчиненні  кількох  злочинів, відповідальність за якіпередбачена різними статтями Кримінальногокодексу чи частинами або пунктамистатті, судповинен призначити додаткове покарання окремо за кожний злочин,  а

потім  остаточновизначити його за сукупністю злочинів на підставі

ст.42 КК. Призначення додаткового покарання, як і основного, лише

за сукупністюзлочинів, є неприпустимим.

     У разіпризначення покарання  за  кількома  вироками  суд  на

підставі ст.43КК до  покарання,  визначеного  за  новим  вироком,

приєднуєповністю або частково те додаткове  покарання  (або  його

невідбутучастину), яке було призначено за попереднім вироком.

     При цьомузагальний строк додаткового покарання одного й того

ж виду не можеперевищувати  максимального  строку,  встановленого

законом дляданого виду покарання. Різновидні додаткові покарання,

призначені напідставі ст.43 КК, виконуються самостійно.

     Судам слідмати на увазі, що призначення кількох  різновидних

додатковихпокарань може мати місце:

     — коли вонипередбачені  санкцією  кримінального  закону,  за

якимзасуджується винний;

     — іззастосуванням статей 31, 37, 38 КК;

     — припризначенні покарання за  сукупністю  злочинів  або  закількома вироками.

Передбачені  закономправила   призначення    покарання    за    сукупністю    злочинівзастосовуються у випадках самостійної кваліфікації вчиненого як за різнимистаттями, так і за різними частинами або  пунктами  однієї статті кримінальногозакону, якими передбачена відповідальність за окремі склади злочинів і якімають самостійні санкції. В такому  ж порядку призначається покарання і в разівчинення особою дій, одні з яких кваліфікуються як закінчений злочин, а інші як  готування, замах або співучасть у злочині.

     Правила ст.42  КК  застосовуються  також  тоді,  коли  після

винесення вирокув справі буде встановлено, що засуджений винен ще

й в іншомузлочині, вчиненому ним до  винесення  вироку  в  першій

справі.

     За окремимиепізодами злочинної діяльності  або  за  окремими

пунктами статтіКримінального кодексу, які  не  мають  самостійної

санкції(наприклад, ст.93 КК), покарання на підставі ч.1 ст.42  КК

непризначається.

    Встановлений ст.42 КК порядок, згідно з яким суд зобов'язаний

призначити івказати у вироку покарання окремо за кожний злочин, а

потім визначитиостаточне покарання за їх  сукупністю,  стосується

як основних, такі додаткових покарань.

     При вирішенні  питання,  який  із  передбачених  ст.42    КК

принципівнеобхідно застосовувати  при  призначенні  покарання  за

сукупністюзлочинів  (поглинення  менш  суворого  покарання  більш

суворим абоповного чи часткового складання покарань,  призначених

за окремізлочини), суд повинен враховувати, крім даних про  особу

винного таобставин, що пом'якшують і обтяжують  відповідальність,

також кількістьзлочинів, що входять до сукупності, форму  вини  й

мотиви вчинення  кожного  з  них,  вид  сукупності  (реальна   чи

ідеальна), тяжкість  наслідків  кожного  злочину  окремо  та   їх

сукупності тощо.

     За змістомст.42 КК суд вправі визначити остаточне  покарання

шляхом поглинення  менш  суворого  покарання  більш  суворим  при

призначенні заокремі злочини, що входять у сукупність  як  одного

виду покарання,так і різних видів. Однакові за видом  і  розміром

покарання поглиненню  не  підлягають,  крім  випадку,  коли  вони

призначені  у максимальних  межах  санкцій  статей  Кримінального

кодексу.Застосовуючи на підставі ст.42 КК принцип поглинення менш

суворогопокарання більш суворим, суд повинен  вказати  у  вироку,

про яке самепокарання йдеться — основне чи додаткове.

     Принцип повного  або  часткового  складання   покарань    за

сукупністюзлочинів може застосовуватись у випадках призначення за

окремі злочинияк однорідних,  так  і  різновидних  покарань.  При

частковомускладанні остаточне покарання в усякому разі  має  бути

за розміромбільшим кожного  з  покарань,  призначених  за  окремі

злочини.

     Остаточнепокарання, що призначається за сукупністю злочинів,

повинно бути визначенеза найбільш суворим видом і в межах санкції

того закону,який передбачає більш суворе покарання.

     Припризначенні остаточного покарання за сукупністю  злочинів

шляхом  повного або  їх  часткового  складання  заміна   покарань

провадиться заправилами, передбаченими ст.43 КК. Коли за злочини,

які входять досукупності, призначено покарання різних видів,  які

не підлягаютьзаміні, суд може застосувати принцип поглинення менш

суворогопокарання більш суворим або призначити  кожне  з  них  до

самостійноговиконання.

     Призначившиза  найбільш  суворим  законом,  який  передбачає

відповідальністьза злочин, що входить до сукупності,  максимальне

покарання, а за інші  злочини  -  покарання,  які  не  підлягають

заміні, в тому числі  і  штраф  як  основне  покарання,  суд  при

визначенні остаточної  міри  покарання  зобов'язаний  застосувати

принциппоглинення покарань.

     Судамнеобхідно мати на  увазі,  що  в  разі  визнання  особи

винною увчиненні кількох злочинів, рішення про умовне засудження,

а також провідстрочку виконання вироку приймається  тільки  після

визначенняостаточного покарання, виходячи з його виду і  розміру.

Коли особа, щодоякої були застосовані відстрочка виконання вироку

або умовнезасудження, вчинила до винесення вироку в першій справі

інший злочин, заякий вона засуджується до покарання, що  належить

відбуватиреально, застосування принципів  поглинення,  часткового

чи повногоскладання  призначених  покарань  не  допускається.  За

таких умовкожний вирок виконується самостійно.

     Визначаючипокарання  за  правилами ч.3 ст.42 КК,

суди повиннівраховувати,  що остаточне  покарання  за  сукупністю

злочинів  не може  бути нижчим покарання,  призначеного за першим

вироком, оскільки в таких випадках при поглиненні  або  складанні

покарань суд маєвиходити з розміру всього покарання, призначеного

за першимвироком, а не з його невідбутої частини.

Припризначенні  покарання  у  вигляді  виправних  робіт  без

позбавлення воліна підставі ст.42 КК за сукупністю злочинів  суди

повинні  мати на  увазі,  що  в  такому   випадку    допускається

поглинення,часткове або  повне  складання  як  строків  виправних

робіт, так ірозмірів відрахувань у  доход  держави  із  заробітку

засудженого.Разом з тим,  при  призначенні  покарання  у  вигляді

виправних робітза кількома вироками (ст.43 КК), складатися можуть

лише строкивиправних робіт.  В  таких  випадках,  призначивши  за

новий злочинвиправні роботи із зазначенням розміру відрахувань із

заробітку вдоход держави,  суд  повністю  або  частково  приєднує

строк виправних  робіт  за  попереднім  вироком,  залишивши   для

приєднаногостроку попередній розмір відрахувань.

Призначенняпокарання за кількома вироками

    Якщозасуджений  після  винесення  вироку,  але  до   повноговідбуття   покарання, вчинив  новий  злочин,  суд  до  покарання, призначеного за новим  вироком, повністю  або  частково  приєднує

невідбутучастину покарання за попереднім вироком.

     Прискладанні покарань у порядку, передбаченому цією статтею,

загальний строк  покарання  не повинен перевищувати максимального

строку, встановленого для даного виду  покарання. 

     Прискладанні покарань у вигляді позбавлення  волі  загальний

строк покарання  не  повинен  перевищувати  десяти  років,  а  за

злочини, по яких  законом  допускається  призначення  позбавлення

волі  на  строк більше  десяти  років,  не  повинен  перевищувати

п'ятнадцятироків.

     Прискладанні  різновидних  основних  покарань застосовуються

такі положення:

     а) одному дню позбавлення волі відповідає один день тримання

вдисциплінарному батальйоні;

     б) одномудню позбавлення волі відповідають три дні виправних

робіт;

     г) штраф упоєднанні з іншими  видами  покарання  виконується

самостійно.

     Різновиднідодаткові покарання в  усіх  випадках  виконуються

самостійно.

Призначенняпокарання за  кількома  вироками  (ст.43  КК)

застосовується,коли особа була засуджена і  до  повного  відбуття

основного йдодаткового покарання вчинила новий злочин. Ці  вимоги

застосовуються й  тоді,  коли  новий   злочин    вчинено    після

проголошеннявироку, але до набрання ним законної сили.

     Визначаючи покарання  за  кількома  вироками,  суд   повинен

призначити вид ірозмір основного й додаткового покарань за  знову

вчинений злочин,а потім повністю чи частково приєднати  невідбуту

частинупокарання за попереднім вироком з посиланням на ст.43 КК.

     Прискладанні покарань у порядку, передбаченому цією статтею,

загальний йогорозмір не  може  бути  більшим  максимальної  межі,

встановленої дляданого виду покарання.  Якщо  за  знову  вчинений

злочин призначено  передбачене  законом  максимальне   покарання,

невідбута частина  покарання  за  попереднім  вироком    підлягає

поглиненню.

     Коли післявинесення вироку у  справі  буде  встановлено,  що

засудженийвинний ще в кількох злочинах, одні з яких вчинено до, а

інші — післявинесення першого вироку, покарання за другим вироком

призначається іззастосуванням  як  ст.42  КК,  так  і  ст.43  КК:

спочатку — заправилами  ч.1  ст.42  КК  за  сукупністю  злочинів,

вчинених довинесення першого вироку, після цього -  за  правилами

ч.3 ст.42 КК,потім  -  за  сукупністю  злочинів,  вчинених  після

винесенняпершого вироку, і остаточно — за кількома вироками.

     Маючи наувазі, що  при  визначенні  покарання  за  правилами

ст.43 КК допокарання, призначеного за новим вироком, повністю або

частковоприєднується невідбута частина  покарання  за  попереднім

вироком,  суди повинні  точно  встановлювати  невідбуту   частину

основного йдодаткового покарань і вказувати їх вид  та  розмір  у

вироку в новійсправі.

     Невідбутоючастиною  покарання  за  попереднім  вироком  слід

вважати:

     — приумовному засудженні (ст.45 КК), а також при  відстрочці

виконаннявироку  чи  відбування  покарання (статті 46-1,  46-2 КК,

  ст.405 КПК  — увесь строк  покарання  (за винятком часу тримання під вартою в порядкузапобіжного заходу або затримання,  перебування в медичному закладі зарішенням  слідчого чи суду тощо);

     — приумовно-достроковому звільненні від покарання -  частину

покарання, відякої засуджений був фактично звільнений.

     Припризначенні покарання за вчинення нового  злочину  особі,

якій внаслідокакту помилування, амністії або на  підставі  статей

52, 53 ККневідбуту частину покарання було замінено  більш  м'яким

покаранням, допокарання за новий злочин приєднується повністю або

частковоневідбута частина більш м'якого покарання.

     В томуразі,  коли  новий  злочин  вчинено  винним  в  період

відбуванняпокарання у вигляді позбавлення волі, невідбуту частину

покарання слід обчислювати  з  моменту  винесення  постанови  про

обраннязапобіжного заходу за новий злочин. При  цьому  до  строку

відбуванняпокарання зараховується час перебування  під  вартою  в

порядкузапобіжного заходу в останній справі.

     Судам необхідно  враховувати,  що  остаточне  покарання   за

кількомавироками за своїм розміром у  будь-якому  разі  має  бути

більшим  як покарання,  призначеного  за  новий  злочин,  так   і

невідбутоїчастини покарання за попереднім вироком, в тому числі і

тієї міри, якабула призначена  при  умовному  засудженні  чи  при

застосуваннівідстрочки виконання  вироку,  відстрочки  відбування

покарання,  а  також    невідбутої    частини    покарання    при

умовно-достроковомузвільненні.

     У випадках,коли особа була  засуджена  до  позбавлення  волі

умовно (ст.45КК), з відстрочкою виконання  вироку  (ст.46-1  КК),

або булазвільнена  з  місць  позбавлення  волі  умовно-достроково

(статті 52, 53КК) чи їй  було  відстрочено  відбування  покарання

(ст.46-2 КК , ст.405  КПК ) і в період іспитового  строку,  відстрочки  виконання  вироку чи  відстрочки відбування  покарання  або строку умовно-дострокового звільненняз місць позбавлення волі  вчинила  новий  злочин,  суд  зобов'язаний

призначити остаточне покарання у вигляді позбавлення волі і тоді,

коли за останнімвироком призначаються більш м'які види покарання,

ніж позбавлення  волі.  Застосування  статей 45,  46-1 КК в цьому

випадку єнеприпустимим.

Припостановленні вироків суди мають  враховувати,  що  в

разі вчиненнязасудженим до чи під час відбування позбавлення волі

за зліснеухилення від відбування виправних робіт нового  злочину,

за який йомупризначено  покарання  у  вигляді  позбавлення  волі,

остаточнепокарання визначається з урахуванням покарання у вигляді

виправних робіт,призначених  за  першим  вироком,  за  правилами,

передбаченимист.43 КК, тобто невідбута  частина  виправних  робіт

переводиться впозбавлення волі з розрахунку один день позбавлення

волі за три днівиправних робіт,  а  потім  проводиться  складання

покарань.  При цьому  до  невідбутого  строку  виправних    робіт

зараховуєтьсячас перебування  засудженого  в  місцях  позбавлення

волі  за злісне  ухилення  від  відбування  виправних  робіт    з

розрахунку одиндень  позбавлення  волі  за  один  день  виправних

робіт.

Якщопостановою судді, що набрала законної  сили,  засуджений

направлений длявідбування позбавлення волі, призначеного вироком,

виконання якогочи відбування покарання за яким було  відстрочено,

суд, призначившипокарання за новий злочин, зобов'язаний остаточно

визначити покарання  за  кількома  вироками.  Якщо  ж  засуджений

звільнений відпокарання, то правила ст.43 КК не застосовуються.

Призначеннябільш м'якого покарання, ніж передбачено законом

     Суд,враховуючи виняткові обставини справи та особу винного і

визнаючи необхідним призначити йому покарання нижче від найнижчої

межі,передбаченої законом за даний злочин, або перейти до іншого,

більш  м'якого виду покарання,  може допустити таке пом'якшення з

обов'язковимзазначенням його мотивів.

Згідноз законом суд може  призначити  покарання  в  межах

санкції статті,нижче від найнижчої межі, передбаченої законом  за

даний злочин,або перейти до більш м'якого виду покарання.

     Призначенняпокарання нижче від найнижчої межі,  передбаченої

законом за данийзлочин, або перехід до іншого, більш м'якого виду

покарання, можемати місце лише за наявності  виняткових  обставин

справи абовиняткових даних про особу винного.  У  кожному  такому

випадку судзобов'язаний в мотивувальній частині вироку зазначити,

які самеобставини справи або дані про особу підсудного він визнає

винятковими, а врезолютивній частині  послатись  на  застосування

ст.44 КК.

     Строкпокарання, призначеного судом  із  застосуванням  ст.44

КК, не може бутинижчим за  встановлену  законом  мінімальну  межу

відповідного виду  покарання,  тобто   меншим    трьох    місяців

позбавленняволі, двох місяців виправних робіт тощо.

     Призастосуванні більш  м'якого  покарання,  ніж  передбачено

законом, доособи, винної у вчиненні декількох злочинів, суд  може

призначити такепокарання за один із них або окремо  за  кожний  і

остаточновизначити покарання за правилами ст.42 КК.  Застосування

ст.44 КК щодопокарання, визначеного  за  сукупністю  злочинів,  є

неприпустимим.Це правило стосується як основних, так і додаткових

покарань.

Коли згідно  з  законом,  за  яким   засуджується    винний,

призначеннядодаткового покарання є  обов'язковим,  незастосування

його можливелише за наявності  умов,  передбачених  ст.44  КК,  з

обов'язковимнаведенням мотивів такого пом'якшення та з посиланням

на цю нормузакону в резолютивній частині вироку.

Задача:

 Лесовский за совершение злостного хулиганства был осужден к 3годам лишения свободы, за сопротивление работнику милиции, соединенное снасилием к 3 годам лишения свободы. Окончательное наказание по совокупностипреступлений – 3 года лишения свободы с отбытием наказания в ИТК общего режима.

Правильно ли назначенонаказание ?

Правильно, еслииспользовать метод поглощения.

Литература.

1.    Кримінальнийкодекс України

2.    Постановапленуму Верховного Суду України № 22 від 22.12.95

3.     М.Й. Коржанський Уголовне право України; Київ 1996

4.     Науково-практичнийкоментар Кримінальногокодексу України; ЮРінком; 1997 

5.     Практикасудів України в кримінальних справах – Київ; 1993

6.     ПостановиПленуму Верховного суду України в кримінальних та цівільних справах – Київ;1995

7.     AlexanderSmith 1994 – 1997. Legislation Sources for Windows; Ukrainian law data base. www.chakona.kiev.ua

8.     www.rada.kiev.ua– серверВерховной Ради Украины