Реферат: Етика благовіння перед життям
Міністерствоосвіти і науки України
Державний вищийнавчальний заклад
«Запорізькийнаціональний університет»
Контрольна робота
З філософії
На тему «Етика благовінняперед життям»
Виконала: студентка ІІкурсу
Групи 4128-1а
Лемешко Дар’я Андріївна
Перевірив: кандидат філософських
наук, доцент Манжура В.І.
2009
«Этика — этобезгранично расширенная ответственность по отношению ко всему живущему».
А. Швейцер
Зрозвитком цивілізацій набувало розвитку і суспільство, а разом з тимстворювалися норми, моральні правила поведінки, що регулювали би відносини унеоднорідній групі людей. Саме цими нормами і стала етика. Основними проблемамиетики є:
ü Проблема критеріїв добра і зла;
ü Проблема щастя;
ü Проблема сенсу життя і призначення людини.
Багатовчених-філософів намагалися роз’яснити ці проблеми, але і на цей час вони залишилисяактуальними. Одним із таких вчених є Альберт Швейцер.
АльбертШвейцер у своїй роботі «Етика благовіння перед життям» описав всі аспектиіснування, взаємозв’язку людини з природою; культури з етикою. В його роботіможна виділити такі основні ідеї:
- криза сучасної культури загрожує загибелі цивілізації, засібможливого подолання духовної кризи — нова загальнолюдська етика («душакультури»);
- нова етика (універсальна, оптимістична, гуманістична,практично-дієва) повинна базуватися на принципі благоговіння перед життям, якийвиступає як критерій розрізнення добра і зла (все, що зберігає, одухотворяє,прославляє життя, є добро; все, що завдає їй збитку — зло);
- значущість етичного самовдосконалення (на основі розумінняцінності «благоговіння перед життям» і віри в його конструктивні можливості),яке слід підтверджувати «особистою дією» (що має «чисту» мотивацію іздійснюваним «чистими» засобами).
Напочатку XXI століття стало очевидним, що існування цивілізації неможливе беззмінення поглядів на взаємовідношення людини і природи.
Згідноз етикою благоговіння, головною цінністю є життя у всіх її проявах, і якщолюдина сприяє збереженню і процвітанню життя, вона поступає природно і правдиво- творить добро, якщо знищує будь-яке життя і перешкоджає їй — здійснює зло.Знищення без потреби, будь-якої придорожньої квітки є зло; порятунок пораненоїтварини незалежно від її користі — добро.
Швейцерговорить про співчуття і співчуття до всіх живих істот, незалежно від їхположення і ієрархії в природі, як про норму співіснування в світі.Благоговіння перед життям вимагає співчуття, любові в найвищому сенсі, тобтолюбові як служіння всім творінням, незалежно від їх близькості до людськоїприроди. Учення Швейцера розширює християнську етику любові до вселенськихмасштабів.
КонцепціяА. Швейцера, що отримала назву «Етика благоговіння перед життям», будується нанаступних основних положеннях:
1. Безжиттєва ідея світу має бути замінена реальним світом, повнимжиття.
2. Про світ людина знає лише те, що все існує, як і вона сама, єпроявом волі до життя. До цього світу людина має як пасивне, так і активневідношення. Як істота, що стоїть в пасивному відношенні до світу, вонаприходить до душевного зв'язку з ним через упокорювання; як істота, що стоїть вактивному відношенні до світу, вона приходить до духовного зв'язку з нимзавдяки тому, що не живе для себе однієї, а відчуває себе одним цілим зі всімжиттям, яке знаходиться у сфері його впливу.
3. Почавши думати про таємницю свого життя і про зв'язки, щосполучають її з життям, людина вже не може відноситися до свого та оточуючогожиття інакше, як відповідно до принципу «Благоговіння перед життям», і цейпринцип не може не виявитися в етичному світо- і життєстверджуванні, якевиражається в її діях; вона буде не просто жити, а по-справжньому випробовуватижиття.
4. Для людини, по-справжньому етичної, життя священне, навіть те, якезнаходиться на нижньому кордоні шкали цінностей, вона робить відмінності лише укожному конкретному випадку, під тиском необхідності, наприклад, коли їй належитьвирішити, якому з двох життів вона повинна пожертвувати, щоб зберегти іншу. «Еслиэтика благоговения перед жизнью затронула его, — пишет А. Швейцер, — он наноситвред жизни и разрушает ее лишь в силу необходимости, которой он не можетизбежать, и никогда — из-за недомыслия.
Наскількивона є вільною людиною, настільки вона використовує будь-яку можливість, щобвипробувати блаженство: виявитися в змозі допомогти життю і відвести від ньогостраждання і руйнування. Етика Швейцера — Жива Етика, тобто етика Дії, якутреба здійснювати в світі тут і зараз, здійснюючи конкретні вчинки,реалізовуючи в них свої моральні переконання і світогляд.
Кризакультури кінець кінцем обумовлена кризою світогляду. Європейцям здається,помічає Швейцер, що прагнення до прогресу — це щось природне і само собоюзрозуміле. А тим часом це не так. До того і для того щоб в людях прокинулосяжадання діяльності, в них повинен сформуватися оптимістичний погляд на світ.Народи, що знаходяться на примітивній стадії розвитку і не виробили цілісногосвітогляду, не виявляють ясно вираженої волі до прогресу. Крім того, існуютьсвітогляди, що затверджують негативне відношення до світу: так, індійська думкаорієнтувала людей на практичну бездіяльність, життєву пасивність. Песимізммислення закриває дорога оптимізму дії. Та і в історії європейської культурисвіто- і життєстверджуючий світогляд виникає в новий час, за часів античності ісередньовіччя воно існує в кращому разі в зачатковому вигляді. Лише Відродженняостаточно обернулося до світо- і життєстверджування, і що особливо важливе,запліднило його християнською етикою любові, що звільнилася від песимістичногосвітогляду. Так виникає ідеал перетворення дійсності на етичних початках. Щопрокинувся в людях нового часу дух перетворення, воля до прогресу сходять самедо цього світо- і життєстверджуючого світогляду. Лише нове відношення до людиниі до світу породжує потребу в створенні матеріальної і духовної реальності, щовідповідає високому призначенню людини і людства. Оптимістичний світоглядтрансформується у волю до прогресу. Це і породжує культуру нового часу. Протедоля європейського мислення склалася трагічно. Суть трагедії Швейцер бачить увтраті первинного зв'язку світо- і життєстверджування з етичними ідеалами. Врезультаті цього воля до прогресу обмежилася прагненням лише до зовнішніхуспіхів, зростання добробуту, простого накопичення знань і умінь. Культуравтратила свого відвічного і найглибшого призначення — сприяти духовному іетичному піднесенню людини і людства. Це дуже важливий момент у філософіїкультури Швейцера: світогляд світо- і життєстверджування лише тоді стаєсправжньою культуро творчою силою, коли воно сполучене з етикою.
Що занезвичайна сила прихована в цих трьох словах: «благоговіння переджиттям»? Чому вони стали вирішенням загадки світогляду і етики, що мучилаШвейцера? Прослідуємо за ходом його думки.
Свідомий,або, як говорить Швейцер, «мислячий», світогляд характеризується тим,що дає собі ясний звіт про свою власну вихідну точку і елементарну основу.Мислячим можна рахувати лише той світогляд, який здатний витримати перевіркудумкою, є свого роду думкою про думку. Як будівля довговічна тоді, коли зведенона фундаменті міцнішому, ніж всі інші використовувані при його будівництвіматеріали так і світогляд, щоб придбати необхідну стійкість, повиненпокоїтися на думці, яка є думкою більшою мірою, чим всі інші вхідні в йогосклад розумові конструкції.
Роздумуючинад аксіоматичною підставою наукового методу, позначаючи «фундамент»,на якому можна звести будівлю світогляду, Декарт сформулював свою знаменитутезу «Я мислю, отже, існую». Такий початок, вважає Швейцер, прирікаєДекарта на те, щоб залишатися полоненим царства абстракцій. І справді, все, щовиходить з цього «я мислю», не виводить людину за межі самої думки.Декартове вирішення проблеми не задовольняє Швейцера. Думка завжди є думка прощось. І Швейцер намагається виявити первинну і постійну визначеність думки, їїспецифічну об’єктність. Таким елементарним, безпосереднім, постійноперебуваючим фактом є воля до життя. Швейцер формулює свою аксіому: «Я — життя, яке хоче жити, я — життя серед життя, яке хоче жити». Завжди, колилюдина думає про себе і своє місце в світі, вона затверджує себе як волю дожиття серед такої ж волі до життя. По суті Швейцер перевернув формулу Декарта,поклавши в основу самоідентифікації людини не факт думки, а факт існування.Його принцип, якщо користуватися термінами Декарта, можна було б виразити так:«Я існую, отже, мислю». Існування, виражене у волі до життя і щозатверджує себе позитивно як задоволення і негативно як страждання, вінрозглядає як останню реальність і дійсний предмет думки. Коли людина мислить вчистому вигляді, вона знаходить в собі не думку, а волю до життя, виражену вдумці.
Волядо життя в ученні Швейцера — на відміну від «я мислю» Декарта — говорить про те, що робити, дозволяє, і більш того, вимагає від людини виявитивідношення до себе і до навколишнього світу. Воля до життя приводить людину вдіяльний стан, вимушує його тим або іншим чином до неї віднестися. Це відношенняможе бути негативне з позиції заперечення волі до життя, як, скажімо, вШопенгауера. І тоді думка не може відбутися, розвернути себе з логічноюнеобхідністю, бо вона приходить в протиріччя сама з собою. Послідовнезаперечення волі до життя не може закінчитися нічим іншим, окрім як їїфактичним знищенням. Самогубство виявляється тією крапкою, яка логічно завершуєпропозицію, що формулює заперечення волі до життя. Заперечення волі до життяпротиприродно і — найголовніше — не може бути обгрунтовано в логічнопослідовному мисленні. Людина діє природно і істинно лише тоді, коли вінзатверджує волю до життя. Життєздатна лише думка, що затверджує волю до життя.Людина не просто усвідомлює те, що рухає ним інстинктивно, неусвідомлено, Він втой же час виявляє особливе, суто людське — благоговійне! — відношення дожиття. Адекватне пізнання волі до життя є в той же час її поглиблення іпіднесення. Воля до життя затверджує себе як така і стає початком мислення,лише усвідомлюючи свою ідентичність у всіх своїх багатообразних проявах. Умислячій людині воля до життя приходить в згоду з собою і така згодадосягається діяльністю, що направляється благоговінням перед життям. Тодімисляча людина стає етичною особою, а затвердження його волі до життяпереростає в етичне завдання.
«Этиказаключается, следовательно, в том, что я испытываю побуждение высказыватьравное благоговение перед жизнью как по отношению к моей воле к жизни, так и поотношению к любой другой. В этом и состоит основной принцип нравственного.Добро — то, что служит сохранению и развитию жизни, зло есть то, что уничтожаетжизнь или препятствует ей»
А. Швейцер
Отже,своє життя Швейцер присвятив служінню людству, його етичному прогресу,відродженню культури, захисту гуманізму. Служінню цим цілям підпорядкована унього філософія культури. Благоговіння перед життям, — писав він, — відкидаєчисто індивідуалістичне (тобто елітарне в розумінні Швейцера) і духовне (тобтогегелівське, неестетичне) розуміння культури.
Благоговінняперед життям не дозволяє людині нехтувати інтересами світу. Як би ми невідносилися до найетичнішого принципу благоговіння перед життям, наслідки, яківиводить з нього Швейцер, — справедливі і благородні. Ідея внутрішньої єдностіетики і культури, вимога зробити гуманізм і етичний розвиток особи критеріямипрогресу культури, захист принципу рівності всіх людей на землі без відмінностікольору їх шкіри, непохитний антимілітаризм і антифашизм в переконаннях і практичнійдіяльності — все це межі його подоби, які дають нам підставу характеризуватиШвейцера як видатне етичне явище в житті буржуазного суспільства в епохуглибокої кризи його культури.
Список літератури
1. Швейцер А. Культура иэтика — www.gumer.info/bogoslov_Buks/Philos/Schweitzer/_Intro.php
2. Мишаткина Т.В.,Бражникова З.В., Мушинский Н.И. и др. Этика. Учебное пособие. 5-е изд. –Минск.: Новое знание, 2008
3. Дубко Е.Л. Историяевропейской этики – Гардарики, 2007
4. Аристотель. Никомаховаэтика // Аристотель. Соч.в 4 т. M., 1984
5. Гусейнов А., Иррлитц Г.Краткая история этики — nehudlit.ru/books/detail8663.html