Реферат: Внесок Піфагора в розвиток естетики

Зміст

Вступ… 2

1. Життєвий шлях Піфагора… 3

2. Мораль та релігійні уявлення… 3

3. Піфагорійськевчення про „гармонію сфер”… 4

4. Пізні піфагорейці… 8

Висновки… 10

Список використаної літератури… 12

 

Вступ

 

Антична культуравже давно стала предметом дослідження. Антична естетика значно вплинула нарозвиток світової естетичної думки. Не буде перебільшенням стверджувати, що цейвлив відчувається і до тепер. Ми до сих пір користуємося термінологією, щопородила антична естетика і, і займаючись різними питаннями сучасної теоріїмистецтва, постійно звертаємося до естетичних теорій Давньої Греції.

В античнійестетиці з класичною ясністю був поставлений цілий ряд проблем, що мализначення для всієї світової естетичної думки: про сутність мистецтва, проприроду естетичного сприйняття, про зміст, засоби та мету естетичноговиховання, про сутність основних категорій естетики.

Визнаючи сутністьмистецтва, античні мислителі намагалися з’ясувати, в чому полягає природаестетичного сприйняття, чому мистецтво здатне доставляти людині не тількизнання, але й насолоду, задоволення. Рішення цього питання для мислителівантичності багато в чому визначалось розумінням мистецтва як наслідування. Алеголовним, завдяки чому мистецтво може доставляти насолоду, греки вважализдатність мистецтва до очищення, катарсису.

Ідея очищаючоїролі мистецтва розвивалася в античній естетиці з давніх часів. Вже у VІ ст. дон. е. Піфагорійці вказали на те, що завдяки мистецтву стає можливим очищуватипсихіку людей від поганих пристрастей, сприяти лікуванню хвороб.

Піфагор та йогошкола заклали научні основи античної естетики, а на сучасному етапі розвиткусуспільства розуміння закономірностей функціонування світу роблять вивченняантичної естетичної думки дуже актуальним.

1.Життєвий шлях Піфагора

 

Згідно легенди,Піфагор народився на острові Самос у 585 році до н. е. Сповіщають також, що увіці приблизно 30 років, спасаючись від тиранії Полікрата, він поїхав доЄгипту, де вивчав мудрість єгипетських жерців. Це свідоцтво дає підставу рядудослідників пов’язувати витоки давньогрецької філософії та естетики зфілософією Давнього Єгипту, Індії та Китаю. Близько 530 року до н. е. Піфагороселився у місті Кротон на півдні Італії, де створює політичний та релігійно –філософський союз.

ВІталії він проповідував своє вчення багато чисельним послідовникам, частинаяких утворила свого роду релігійний орден, або братство. Цей орден фактичноприйшов в Кротоні до влади, однак через антипіфагорійські настрої в кінці VІ в.до н.е. Піфагору прийшлось поїхати в Метапонт, де він й помер. Потім, у другійполовині V ст. до н.е., орден був розгромлений.

Важкоі навіть неможливо провести кордон між ідеями самого Піфагора й тим, що булопривнесено його послідовниками, які преклонялися перед його авторитетом, але втой же час приписували йому пізніші уявлення. Деякі фундаментальні концепціїбез сумніву належать самому Піфагору.

/> 

2.Мораль та релігійні уявлення

 

Вантичності Піфагор був відомий більше як проповідник певного способу життя.Центральним в його вченні було уявлення про реінкарнації (переселення душ), що,звісно, передбачає здатність душі переживати смерть тіла, а значить їїбезсмертя. Оскільки в новому втіленні душа може переселитися в тіло тварини,Піфагор був противником умертвління тварин, споживання в їжу їх м’яса і навітьговорив, що не слід мати справу з тими, хто забиває тварин і буде розтинати їхтуші. Наскільки можна судити згідно творів Емпедокла, що розділяв релігійніпогляди Піфагора, пролиття крові розглядалося тут в якості первородного гріха,за який душу виганяють в бренний світ, де вона блукає, бувши зачинена то водному, то в іншому тілі. Душа пристрасно бажає визволення, але незмінноповторює гріховне діяння.

Визволитидушу від нескінченної череди перевтілень може очищення. Просте очищеннязаключається в дотриманні деяких заборон (наприклад, утримання від оп’янінняабо від споживання в їжу бобів) і правил поведінки (наприклад, вшануваннястарших, законопослушання та відсутність гніву).

Піфагорійцівисоко цінували дружбу, й за їх розумінням все майно друзів повинно бутиспільним. Небагатьом вибраним пропонувалась вища форма очищення – філософія,тобто любов до мудрості, а значить устремління до неї (слово це, як стверджуєЦицерон, було вперше використане Піфагором, який назвав себе саме не мудрецем,а любителем мудрості). За допомогою цих засобів душа приходить у зіткнення зпринципами космічного порядку і стає їм співзвучною, вона звільняється відсвоєї прив'язаності до тіла, його беззаконних та невпорядкованих бажань.

3.Піфагорійське вчення про „гармонію сфер”

 

Піфагорта його учні надавали музиці універсального значення. Розповсюджуючи законивідношення музичних тонів на весь Всесвіт, вони створили вчення прокосмологічне значення музики, вчення про так звану „гармонію сфер”. Згіднопіфагорійським поглядам, космос являє собою особливого виду музичнийінструмент. Рух небесних тіл, розташованих по відношенню один до одного в такійже пропорції, що й інтервали між звуками в октаві, видає нескінченну музику,настільки голосну, що люди, звикнувши, не чують її.

Разомз космологічним музика має і естетичну властивість. Вона здійснює катартичний,тобто очищаючий вплив на душу людини, виправляє її характер, створює певногороду духовний настрій. Згідно легенди, Піфагор використовував музику і вмедичних цілях, лікуючи за допомогою її всілякого рода хвороби та навіть виразки. Піфагорійці вперше висловилидумку про те, що мистецтво є наслідуванням (мимезисом), вважаючи, що музичнагармонія є відображенням гармонії небесних сфер. Піфагор говорив, що проприроду та гармонію треба думати так: сутність речей, будучи самою їх вічноюприродою, підкоряється не людському, а божественному ведінню. Тому стаєзрозумілим, що ми не змогли б пізнавати нічого з того, що є і пізнається нами,якщо б вона (ця природа – гармонія) не була внутрішньо притаманна речам, з якихскладений світ, — обмежений та безмежний. А так як самі начала різноманітні, тонеможливо, щоб космічний порядок був встановлений без допомоги та участігармонії, звідки б вона не являлась. Бо подібні та однорідні елементи непотребували б згоди; різні ж, відмінні за своєю природою і напрямкам повиннібути по необхідності пов’язані такою гармонією, щоб увійти до космічногопорядку.

Яквидно зі сказаного, вчення, про те, що від руху (планет) виникає гармонія, тояк – де (від цього) виникають гармонійні звуки, говорять про винахідливість тавеликій вченості тих, хто їх висловив. А саме: деякі вважають необхідним, щобвиникав звук від руху настільки великих тіл, так як (звук буває) при русі тіл,що не мають рівних мас та не рухаються з такою швидкістю. Коли ж рухаєтьсясонце, місяць та ще велика кількість таких великих планет з великою швидкістю,неможливо, щоб не виникав деякий незвичний за силою звук.

Передбачившице і було прийнято, що швидкості (їх рухи, що залежать) від відстані, маютьвідношення спів звучання, вони говорять, що від руху планет по колу виникаєгармонійний звук. А так, як здавалося дивним, що ми не чуємо цього звуку, то впояснення цього піфагорійці говорили, що причиною цього є те, що зразу ж принародженні існує той звук, так що він зовсім не відрізняється від протилежноїйому тиші, бо відмінність звука та тиші відносно і залежить від їхспіввідношення один до одного. Таким чином, подібно до того як внаслідок звичкиздається, що немає ніякої відмінності між тишею та стукотом при роботі, так і зіншими всіма людьми буває теж саме при сприйнятті гармонії сфер.

Якпояснює Піфагор саме таким є спосіб пізнання. Привчитися легко впізнавати центру всякому роді тварин і у всіх речах не по силам першому стрічному, але цясправа потребує великої наполегливості, довготривалого досвіду та широкогознання всіх деталей.

„Вихваляютьстатую Поліклета, що має назву „Канон”, яку отримала внаслідок точної симетріївсіх частин її відносно один одного. Бо Хрісіп ясно вказав на це за допомогоюречі, що приводилася дещо раніше, в якій він говорить, що здоров'я тіла євідповідність у складових його – теплому холодному, сухому та вологому. Це,очевидно, суть елементи тіл, краса ж, на його думку, криється не вспіввідношенні елементів, а в симетрії частин – очевидно, у відповідностіпальця відносно іншого пальця та всіх їх відносно ліктя, а ліктя відносно руки,і взагалі всіх частин відносно всіх, подібно тому, як написано в „Каноні”Поліклета.

Справав тому, що, показавши нам у своєму творі всю симетрію тіла, Поліклет довів насправі своє вчення, зробивши статую за правилами свого вчення і назвав і самустатую, як і твір Каноном. І дійсно, краса тіла заключається, згідно вченнявсіх лікарів та філософів, в симетрії частин.”

Насам кінець піфагорійцям належить і вчення про гармонію, яку вони визначали якєдність протилежностей. Однак це розуміння базувалося в основному накількісних, числових відношеннях.

Піфагорвстановив, що виховання за допомогою музики, тих або інших мелодій або ритмів,звідки витікає лікування людських нравів та пристрастей та відновлюється гармонія духовнихвластивостей в тому вигляді, якими вони були спочатку. І, дійсно, більше всьогопотребує згадування те, що він приписував та встановлював своїм знайомим такзване музичне на лаштування, вигадуючи дивним чином поєднання тих або іншихдіатонічних, хроматичних та енгармонійних мелодій, за допомогою яких він легкозвертав і повертав до протилежного стану пристрасті душі, що нещодавнопіднялися та зародилися в них в нерозумному вигляді, скорбота, роздратування,жалість, непотрібні ревнощі, страх; різноманітні бажання, гнів, бажання,виправляючи кожен з цих недоліків за допомогою певних мелодій, неначебто задопомогою яких-небудь рятувальних цілющих ліків. І коли його учні відходилиувечері до сну, він визволяв їх від денного смутку, очищуючи схвильованийрозумовий стан.

Піфагорвважав, що музика багато в чому сприяє здоров’ю, якщо її використовуватиправильним чином. І, дійсно, у нього була звичка використовувати таке очищення.Цим ім’ям він, вочевидь, і називав музичне лікування… Існували ті або іншімелодії, створені проти пристрастей душі, проти смутку та внутрішніх виразок,які (мелодії) він вочевидь вважав найбільш здатними допомогти. Інші, в своючергу, — проти роздратування, проти гніву, проти всілякої духовної зміни.Користувався він і танцями, а також вірші Гомера та Гесіода, що використовувавдля виправлення душі.

Отжемузична естетика піфагорійців була викликана до життя соціально – економічнимрозвитком. Міфологія перестала бути чимось недосяжним те без вимірним длялюдини і почала розкривати свої загадки. Тим самим готувалося нове, вженатурфілософське світорозуміння. Замість богів та демонів створюютьсяабстрактно – загальні категорії, серед яких головну роль починає відіграватичислова структура, піфагорійська естетика числових структур тому і трималасятак стійко протягом всієї античності, що вона була формою оволодіння природоюта життям вже без допомоги антропоморфної міфології, але завдяки розумовимпобудовам, поки що близьким до самої міфології. Ось чому культурно – історичнезначення піфагорійської естетики э дуже великим. Перш ніж стати консервативним світобаченням, в порівнянні знаукою та філософією, що розвиваються, вона дуже довго і в багатьох пунктахантичної теорії все ще продовжувала відігравати свою першочергову роль.

/>/>4. Пізні піфагорійці

Зпіфагорійством та самою особистістю Піфагора пов'язано багато легенд та чудовихісторій, які дійшли до нас у пізній неопіфагорійській та неоплатонівськійлітературі.

Близькимдо істини э передбачення багатьох дослідників, що спочатку піфагорійство носилопрактично – містичний характер і що тільки потім воно отримало своє теоретичне,математичне та музичне обґрунтування. Однак вже з самого початку ця містикаповинна була мати внутрішнє відношення до числової гармонії, передвісникамиякої піфагорійці були завжди.

Своїмвчення про число піфагорійці охопили все буття. Піфагорійство – це вчення:

прочисла самі по собі, або про богів як числа;

прокосмос, як число;

проречі як числа;

продуші як числа та

промистецтво як число

Впливпіфагорійського братства у першій половині 5 в. до н.е. безперервно ріс. Алейого намагання віддати владу «найкращим» прийшло в конфлікт з підйомом демократичнихнастроїв у грецьких містах південної Італії, й незабаром після 450 до н.е. вКротоні спалахнуло повстання проти піфагорійців, яке призвело до вбивства тавигнанню багатьох, якщо не всіх, членів братства. Ще в 4 в. до н.е. піфагорійцікористувалися впливом у південній Італії, а в Таренті, де жив друг ПлатонаАрхіт, він зберігався ще довше. Однак куди важливішим для історії філософії таестетики було створення піфагорійських центрів в самій Греції, наприклад уФівах, у другій половині 5 ст. до н.е. звідси піфагорійські ідеї проникли вАфіни, де, якщо вірити платонівському діалогу Федон, вони були засвоєніСократом та перетворились у широкий ідейний рух, початий Платоном та його учнемАристотелем.

В наступністоліття фігура самого Піфагора була оточена великою кількістю легенд: йоговважали перевтіленим богом Аполлоном, гадали, що у нього було золоте стегно йвін був здатен викладати в один і той же час у двох місцях. Батькиранньохристиянської церкви відвели Піфагору почесне місце між Мойсеєм таПлатоном. Ще у 16 ст. були посилання на авторитет Піфагора у питаннях не тольконауки, але й магії.

Висновки

 

Великий внесокПіфагора в розвиток естетики очевидне. До Піфагора естетика засновувалася,головним чином, на міфології, на фантастичному уявленні про природу тасуспільство. Саме з піфагорійців датується історія наукової естетики, щоспирається на закони природно – наукового пізнання. Піфагорійці вважали, що воснові всіх речей та явищ лежить число. Цим самим був зроблений перший крок дорозуміння закономірностей світу.

Піфагорійствоздійснило великий вплив на історію естетичних вчень. Це відчувалося протягомвсієї античності. Елементи піфагорійської естетики ми знаходимо у Платона.Спробу відродження піфагорійської естетики та філософії зробили так звані„неопіфагорійці”. Принципи піфагорійської естетики залишалися живими і всередньовічній естетиці як Західної Європи, так і країн Сходу.

Оригінальні твориПіфагора та піфагорійців не збереглися. Свідоцтва про піфагорійську естетику донас дійшли у висловлюваннях пізніших авторів давнини.

Все вище сказанеговорить про те, що антична естетика має специфічні риси, що відрізняли її відпізніх естетичних теорій. Перш за все категорії античної естетики універсальні,вони в однаковій мірі відносяться до самої дійсності, до законів будови тарозвитку речей, до процесів пізнання. Разом з тим ці категорії античноїестетики э і категоріями етики, діалектики, натурфілософії і т. д. Тим самимвся дійсність, всі форми суспільної діяльності виступають як предметестетичного пізнання.

Специфічніособливості античної естетики обумовлювалися багато в чому тією особливоюроллю, яку відігравало в суспільному житті Давньої Греції мистецтво.Характерним э те, що мистецтво у греків ще невиокремилося в окрему самостійну галузь. Воно ще тісно пов’язане з ремеслом, вихованням, гімнастикоюполітикою і навіть медициною. Тому греки дивилися на мистецтво менш духовно,надавали йому такого значення, яке ми, користуючись сучасною термінологією, неможемо назвати інакше ніж ужиткове. Але якщо в сучасному розумінні „ужиткове”значить несамостійне, то антична естетика, напроти, вважала основною самеутилітарно – практичну функцію мистецтва, так як прекрасне для греків означаловсе те, що потрібно і необхідно.

Характер античноїестетичної термінології дозволяє відтворити особливості естетичного сприйняттядавніх греків, специфіку античного типу естетичної чуттєвості. Бо вчення проміру, гармонію та інше не були у греків абстрактними метафізичними доктринами.Грецька міра, що втілилася в каноні грецької скульптури, в дорійських таіонійських орденах грецьких храмів, в дорійських та іонійських ладах грецькоїмузики, одночасно відображає внутрішній світ людей Давньої Греції, їхвідношення до світу, до людини і до мистецтва.

Списоквикористаної літератури

 

1.  Античная музыкальная эстетика. – М.,1960

2.  Віхи в історії античної естетики. –К., 1988

3.  Естетика. Навч. посібн. За ред В.Лозового. – К., 2003

4.  История эстетики. Памятники мировойэстетической мысли. – В 5-ти томах. – Т. 1. – М., 1962

5.  История эстетической мысли. В 6-nb томах. – Т. 1. – 1985

6.  Лосев А. История античной эстетики. –М., 1988

7.  Овсянников М. История эстетическоймысли. – М., 1984