Реферат: Теория государства и права (шпаргалка, Украина)

1. Теорія держави та права як наука та її предмет.

Предметом теорії держави і праває найбільш загальнізакономірності виникнення, розвитку, функціонування права і держави, а такожбезпосередньо пов’язаних з ними суспільних відносин і форм свідомості.

                Структурно теорія держави і права складається зтеорії держави та теорії права.

                Теорія держави вивчає закономірності виникнення тарозвитку держави.

                Теорія права вивчає закономірності виникнення,розвитку та функціонування права.

                Метод – це сукупність принципів, правил, засобівнаукової діяльності, які застосовуються для отримання знань, які об’єктивновідображають дійсність.

                Юридична наука використовуєсукупність методів. Всі методи можна поділити на три групи:

·<span Times New Roman"">         

філософсько-світоглядні;

·<span Times New Roman"">         

загальнонаукові;

·<span Times New Roman"">         

спеціальні.

Особливуувагу слід звернути на спеціальні методи і детально їх охарактеризувати.

Теоріядержави і права посідає особливе місце в системі суспільних і юридичних наук.Оскільки теорія держави і права з одного боку суспільна наука, а з іншого – юридичнанаука, то по відношенню до суспільних наук теорія держави і права вивчаєзакономірності, які стосуються тільки держави і права. Тому по відношенню досуспільних наук теорія деталізує і розвиває загальні філософські положеннявідповідно до свого предмету дослідження.

Повідношенню до спеціальних галузевих наук, теорія виступає як вступнадисципліна. Вона розглядає загальні питання спеціальних галузевих юридичнихнаук, тобто виступає як методологічна галузь правознавства.

               

2. Методологія теоріїдержави та права. Поняття та класифікація методів теорії держави та права.

Метод – сукупність прийомів, операційта способів практичного і теоретичного засвоєння дійсності, за допомогою якихздійснюється пізнання державно-правових явищ у процесі їх виникнення, розвиткуй функціонування.

Методологія – сукупністьрізноманітних методів, підходів, логічних прийомів та інших можливих засобівпізнання й дослідження державно-правових явищ.

Методологіюрозуміють як науку про методи; сукупністьметодів дослідження предмету науки.

Методи:

1.Метод діалектичного й історичногоматеріалізму. Діалектичний матеріалізм полягає взастосуванні принципів історизму, нерозривного зв'язку держави і права з іншимиявищами й інститутами цивільного суспільства, зв'язку державно-правових явищ ізпрактикою.

2.Порівняльний метод — процес відображення й фіксації відношень тотожності,подібності в державно-правових явищах, у т.ч. на рівні різних країн.

Порівнянню властивий цілий ряд пізнавальнихфункцій:

— пізнання одиничного.

— пізнання загального й особливого вдержавно-правових явищах. Порівняння дозволяє:

— класифікувати державно-правові явища.

— виявити їх історичну послідовність,

— виявити генетичні зв'язки між ними.

Об'єктипорівняння:

— системи й галузі права;

— організаційна форма державно-правовогоуправління;

— різноманітні установи;

— матеріали юридичної практики й положенняюридичної теорії. Форми здійсненняпорівняння:

— зіставлення;

— протиставлення.

Порівняння набуває науковості тоді, колипорівнюються не випадкові, а типові факти, враховуються взаємозв'язок ізконкретними обставинами, причинами виникнення, динаміка розвитку.

Порівнювані факти мають бути достовірними йвідображати тенденції розвитку держави і права.

3) Статистичний метод— вивчення кількісних змін у державно-правовому житті йопрацюванні цих спостережень в наукових і практичних цілях.

Цей метод дає можливість виявити певнітенденції у розвитку державно-правових явиш.

Спеціально-юридичний метод — опис державно-юридичних норм і т.д. За його допомогоювстановлюються зовнішні ознаки правових явищ, їх відмінності і виробляютьсяпоняття та їх формулювання.

Головне завдання методу — аналіз змістучинного законодавства і практики його застосування державними органами.

Системно-функціональний метод — необхідний в юридичній науці черезсистемно-функціональну природу держави і права, що регулюють суспільнівідносини.

Право, держава та їх структурні підрозділискладаються із систем більш низького порядку і входять в системи більш широкі.Право і держава функціонують, виконуючі певні функції, у цьому активністьсистемно-функціонального методу — в пізнанні цих складних явищ. Так, початковаклітина права — норма, і вона є системою цілісної і єдиної системи права.

Історичний і логічний методи

Історичний — суть в тому, що процес розвитку державно-правових явишвідтворюється у всій багатогранності, враховується все позитивне, накопиченеісторичним досвідом.

При логічномудослідженні держави і права потрібно відволіктися від усіхвипадковостей, окремих чинників, особливостей, несуттєвого.

 

3. Поняття такласифікація функцій теорії держави та права як науки та навчальної дисципліни.

Функції ТДП — основнінапрямки впливу науки на суспільні відносини, в яких виявляється її соціальнепризначення й цінність.

Єтакі функції:

1) Пізнавальна функція:

а)онтологічна функція,призначена пізнати й пояснити державно-правові явища, якідосліджує теорія держави і права. Ця функція властива всім наукам, оскільки вповному обсязі виражає основне призначення кожної науки — здійсненнядослідження свого предмета      ірозкриття, пояснення результатів цього дослідження;

б) евристична функція.За допомогою неї ми пояснюємо, пізнаємо, чомудержавно-правове явище є таким, яким ми його бачимо. Теорія держави   і  права   відкриває   нові  закономірності,   властиві   державно-правовим явищам в нових соціальнихумовах, їх відкриття дозволяє по-новому поглянути не лише на сучасність, нетільки передбачити майбутнє, але й оцінювати минуле.

2)Методологічна функція — вироблення юридичної науки, способів, прийомів пізнанняправа.

Теоретичні знання дозволяють правильноінтерпретувати факти, групувати їх за певними зв'язками й відношеннями.

Теоретичні знання та культура сприяютьбезпомилковому відшуканню належної до виконання правової норми й ефективному їїздійсненню. Ці знання є необхідною передумовою для правильного вирішеннябудь-якої правотворчої і правоохоронної проблеми.

3)Ідеологічна функція   -  вплив   юридичної науки   на  розум  і свідомість людини та її участь у формуванні певної юридичної думки, певногосвітогляду.

Кінцевий результат функції — народження ідей.Ідеї, як продукт теоретичного мислення, реалізують себе як необхідний матеріалдля творчо перетворюваної діяльності у сфері державно-правового житія. Вонивідображають цілі державно-правової активності і тому стають засобом досягненняцих цілей.

Ідеї, продуковані теорією держави і права, євідображенням і передбаченням реального буття державно-правової дійсності,спонуканням до дії, що перетворює цю дійсність.

Принципи ідеології: демократизм, гуманізм,ідеологія правової держави.

4)Системотворча функціятеорії держави і права полягає в тому, що вона об'єднуєвсю юридичну науку у злагоджено-гармонійну пізнавальну систему, визначає їїінтегральну єдність. Ця функція виступає як процес, зумовлений   властивостями   єдності  й   диференційованості   державно-правової надбудови суспільства.

5)Практично-прикладна функціятеорії держави і права підвищує рівень її престижності,бо як би глибоко абстрактні знання не відображали сутність державно-правовоїдійсності, узяті поза практичним їх виявом, вони мають обмежене значення.

Практичний аналіз будь-яких чинників і явищдержавно-правового життя здійснюється не лише на основі галузевих наук, а і зпозицій загальної теорії держави і права.

6)Комунікативна    функція    дозволяє   вирішувати    проблеми піднесенняюридичної науки в цілому. Цьому сприяє те, що найновіші досягнення деякихгалузей знання теорії держави і права переносить на юридичну науку, пристосовуєдо її потреб і ТДП, вирішує також проблеми забезпечення найкращих умов длярозвитку інших юридичних наук.

7)Навчальна функціятеорії держави і права € першоосновою в опануванніюридичних наук, викладається у більш чи менш популярній формі, спрощена дорівня можливостей її активного сприйняття особами, що не мають попередньоїюридичної підготовки.

8)Прогностична функція — вироблення юридичною наукою певних прогнозів проподальший розвиток державно-правового явища.

У системі юридичної науки теорія держави іправа дає найширше за обсягом і глибиною знання державно-правових явищ. Цізнання використовуються іншими юридичними науками як важливі, з методологічногоаспекту, вихідні пункти дослідження, що дозволяють уникнути однобокості увирішенні галузевих наукових проблем.

У системі юридичних наук теорія держави іправа виступає як наука методологічна за своїм характером.

 

4. Місце теоріїдержави та права в системі юридичних наук, її роль в оволодінні юридичнимизнаннями.

<span Times New Roman",«serif»; mso-ansi-language:UK">Складність таких об'єктів, як право і держава, призводитьдо того, що вони вивчаються багатьма юридичними науками. Останні вивчають тойчи інший бік, елементи і риси державно-правової дійсності у визначеномуаспекті, на визначеному рівні. Право і держава як складні соціальні феноменимають у своєму складі велику кількість різноякісних компонентів і підсистем.Їхні функції багатогранні, їхні структури складні. У залежності від того, які зцих компонентів, підсистем, структур і функцій чи їхніх аспектів і рівніввивчаються, і підрозділяються юридичні науки.

Веськомплекс юридичних наук, за досить усталеною в науці схемою, поділяється на тривеликі групи: фундаментальні історико-теоретичні, галузеві і спеціальніюридичні науки. Діюча в даний час класифікація юридичних наук, передбачаєнаступні розділи:

1)теорія й історія держави і права, історія політичних і правових навчань; 2)державне право і керування, державне будівництво, адміністративне право,фінансове право; 3) цивільне право, сімейне право, цивільний процес, міжнароднеприватне право; 4) господарське право, арбітражний процес; 5) трудове право,право соціального забезпечення; 6) сільськогосподарське право, земельне, водне,лісове і гірське право, екологічне право; 7) кримінальне право і кримінологія,виправно-трудове право; 8) кримінальний процес і криміналістика; 9) міжнароднеправо; 10) судоустрій, прокурорський нагляд, адвокатура. 

Тутокремі науки зведені в групи по деяких родових ознаках.

Існують й іншікласифікації, що так чи інакше мають сліди швидко мінливого часу чисуб'єктивних представлень авторів. Деякі з них, наприклад, включають вісторико-юридичний цикл римське і мусульманське право, а господарсько-правовийцикл (господарське право, земельне право, трудове право й ін.) відокремлюютьвід цивільно-правового циклу (цивільне право, сімейне право й ін.). Тут немаєособливої необхідності приводити різні точки зору. Ясно одне: ніякі детальніпідрозділи юридичних наук не зможуть адекватно відбити швидко мінливу,динамічну картину сучасного життя, для якої характерно не тільки виділеннянаукових напрямків, але і становлення галузей, підгалузей права, комплекснихгалузевих утворень і в той же час самоліквідація інших напрямків галузевоїюридичної науки. Справді, спеціалізація наукового знання, розвиток тих чи іншихпроцесів викликали до життя такі галузі, як космічне, атомне, комп'ютернеправо. Неблагополучне становище з охороною навколишнього середовища змусилонаукове співтовариство зайнятися розробкою екологічного, природоохоронногоправа. Політична лінія, спрямована на розвиток ринкових відносин, спонукуєюристів займатися комерційним, податковим, біржовим правом і т.п. Поява новихчи ускладнення правових явищ, що існували, (іпотека, застава, траст,приватизація, комерціалізація і т.д.), нових суб'єктів права (банки, акціонернітовариства, комерційні структури і т.д.), розширення сфери цивільного обороту,збільшення прав громадян і т.п. привертають увагу правознавців,юристів-практиків і стимулюють проведення наукових пошуків.

Галузевіі спеціальні юридичні науки займаються дослідженням, як правило, якої-небудьоднієї області, чи напрямків сфери державного чи правового життя. На відмінувід них теорія права і держави займається загальними специфічнимизакономірностями розвитку права і держави. Теорія права і держави виступаєсвоєрідним резервуаром, у який можуть “занурюватися” чи знову “спливати” деякіюридичні дисципліни загального чи “стикового” характеру. Так, філософські,політичні і соціологічні аспекти пізнання загальних закономірностей права ідержави в радянський період були інтегровані в єдиній науці — теорії держави іправа. Однак останнім часом з'являються підстави для виділення з цієї загальноїоснови самостійних дисциплін: політичної науки, філософії права, соціологіїправа, енциклопедії права.

Вивчаючиправо і державу в цілому, державно-правова теорія не обмежується аналізомдосвіду якої-небудь країни, чи окремого регіону, чи напрямку державно-правовогожиття, а на основі вивчення права і держави різних історичних епох, всіхобластей і напрямків державно-правової дійсності визначає загальні і специфічнізакономірності їхнього розвитку, основні ознаки й істотні характерні риси. Сама“логіка справи” виділяє загальну теорію права і держави в системі юридичнихнаук як самостійну наукову галузь знання, тому що в реальному житті діютьоб'єктивні державно-правові закономірності, найбільш істотні їхні зв'язки івідносини, що виступають загальним, властивим усім явищам даного роду. Безїхнього пізнання неможливо глибоке засвоєння всього того, що вивчають галузевіі спеціальні юридичні науки. Так, без загального наукового поняття сутності,змісти і форми права, галузі й інституту права, системи і систематики правил,норми права і правовідносини і т.п. жодна галузь юридичної науки не зможеефективно розвиватися, розраховуючи на соціально значимі результати. Без знаннязагальних питань правомірного поводження, правопорушень і юридичноївідповідальності і законності не можна сподіватися на успіх у боротьбі зізлочинністю, особливо з її найбільш складними й організованими формами. Безфундаментальних понять про сутність і її прояви, змісті і формах держави, йогоструктурі, соціальній ролі і призначенні неможливо з'ясувати особливості державрізних історичних типів, різних етапів свого розвитку, сформулювати задачі інапрямки формування основ демократичної соціальної правової держави і т.д.

Загальна теорія права ідержави стосовно галузевих і спеціальних юридичних наук виступає наукоюузагальнюючою, що має керівне, направляюче, методологічне значення. Вонапотрібна для розробки спеціальних, досить вузьких проблем, що стоять передгалузевими і спеціальними юридичними науками. Загальна теорія права і державиузагальнює, синтезує і систематизує висновки галузевого знання, включаючи їх варсенал власних наукових ідей. Це не означає, що висновки теорії зводяться досукупності останніх.

Державно-правоватеорія зв'язана з практикою не тільки через галузеві і спеціальні дисципліни, ай безпосередньо. При цьому, якщо галузеві науки роблять наголос на сучаснудержавну практику, на діюче право, то загальна теорія права і держави аж ніякне обмежена в просторі і в часі у своїх дослідженнях. Тому інтеграція данихусіх юридичних наук приводить до їхнього взаємного збагачення, а картинадержавно-правової дійсності стає більш вірної і цілісною. У кінцевому рахункурішення численних проблем юридичної практики, реформування суспільних відносин,забезпечення законності дій різноманітних суб'єктів права, удосконалюванняроботи механізму правового регулювання одержують адекватне, об'єктивно-науковеобґрунтування.

<span Times New Roman",«serif»; mso-ansi-language:UK">Таким чином, теорія права і держави — це суспільна наукапро закономірності виникнення, розвитку і функціонування права, правосвідомостіі держави взагалі, про типи права і держави, зокрема про їхні класово-політичніі загальнолюдські сутність, зміст, форми, функції і підсумки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. Суспільство,держава та право: поняття та співвідношення.

Держава і суспільствоне тотожні. Їх необхідно розрізняти.

Держававиділилася із суспільства на відомій ступіні його зрілості. Суспільство — матидержави, і відповідно держава — дитя суспільства, продукт суспільного розвитку.Яке суспільство — таке і держава. Держава виявляє турботу про чи суспільство,навпроти, чи паразитує навіть розтрощує суспільний організм. У міру того яксуспільство переходить у своєму поступальному розвитку від однієї формації до іншої,від нижчої ступіні до вищого, міняється і держава. Воно також стає більшзробленим і цивілізованим.

Виявленнязакономірностей співвідношення цивільного суспільства і держави дозволяєправильно проаналізувати весь шлях. пройдений людством, зрозуміти сучасніпроблеми державності, побачити перспективи політичних і власне державних форм,у яких розвиваються живі суспільства різних країн. Саме суспільство не єпростою сукупністю індивідів. Це складний соціальний організм, продуктвзаємодії людей, визначена організація їхнього життя, зв'язане насамперед звиробництвом, обміном і споживанням життєвих благ. Суспільство — складнадинамічна система зв'язку людей, об'єднаних сімейними узами, груповими,становими, класовими відносинами. Це така спільність індивідів, де діють уже небіологічні, а соціальні закони. Глобальні проблеми виживання людського родусьогодні стають визначальними для нормального суспільного розвитку.

            Розгляд суспільства як сукупністьсуспільних відносин дозволяє, по-перше, підходити до йому історично (виділитирізні суспільні формації, розрізняти етапи розвитку суспільства), по-друге,виявити специфіку головних сфер громадського життя (економічної, духовної),по-третє, називати суб'єктів соціального спілкування (особистість, родина,нація, держава й ін.).

Соціальна норма — це історично зумовлене правило поведінки чидіяльності людей, що має загальний характер, встановлюється різноманітнимисуб‘єктами, забезпечується різними засобами громадського чи державного впливу іспрямоване на регулювання і охорону різноманітних суспільних відносин ісоціальних цінностей.

Нормативне регулювання — це сукупність соціальнихнорм.

Всісоціальні норми залежно від їх ролі і місця в системі соціального регулюванняподіляються на правові(юридичні), моральні, політичні, естетичні, нормигромадських організацій, релігійні норми, корпоративні норми, звичаї ітрадиції.

1.Моральні — такі правила поведінки, що встановлюютьсярізними суб’єктами і виражаються в категоріях «добра і зла»,«справедливості і несправедливості» і можуть регулювати майже всісуспільні відносини(християнська мораль).

2.Політичні — регулюють політичні відносини між різнимисуб’єктами і ними встановлюються(статут політичної партії).

3.Естетичні — регулюють ставлення людей до порядку оформленняі оцінки предметів матеріальної і духовної культури з позицій краси зручностіякості.

4.Релігійні — регулюють відправлення релігійних культів,ставлення людей до Бога і навколишнього світу.

5.Корпоративні — встановлюються громадськими організаціями длясвоїх членів.

6.Звичаї — правила поведінки, що склалися історично врезультаті їх багаторічного застосування на основі звичок (весілля, хрестини).

Норми праварегулюють найважливіші економічні, політичні, моральні та інші соціальнівідносини. В правових нормах виражається економічна політика держави чисуспільства; в них закріплюється політична система; вони регулюють діяльністьполітичних партій і інших громадських організацій. Вони закріплюють основніправа людини(на життя, працю…).

Нормиправа офіційно встановлюються державною владою, виражені в законах і іншихнормативних актах, є загальнообов’язковими і охороняються державою відпорушень.

<span Times New Roman",«serif»; mso-ansi-language:UK"> 

<span Times New Roman",«serif»; mso-ansi-language:UK">6. Суспільна влада та соціальні норми в первісномусуспільстві.

Длякожного суспільства характерна визначена система підпорядкування між людьми(соціальна влада) і регулювання їхнього поводження за допомогою загальнихправил (соціальних норм). Відмітною рисою суспільної влади і нормпервіснообщинного ладу є те, що вони виражали і забезпечували єдністьспівтовариства людей, обумовлена суворою економічною необхідністю. Знаряддяпраці були примітивні, продуктивність праці — низька, і для людей не булоіншого виходу, як жити спільно — групами, родом, плем'ям, спільно мати івикористовувати засобу виробництва. Це спричиняло необхідність суспільноївласності на засоби виробництва і розподілу продуктів праці на засадахрівності.

Суспільнавлада первісного суспільства характеризувалася низкою рис.

По-перше,основою організації суспільства був рід (родова громада) — об'єднання людей подійсному чи умовному кровному спорідненню, а також спільності майна і праці.Кожен рід виступав у якості самостійної господарської одиниці. Родипоєднувалися в племена чи об‘єднання племен.

По-друге,соціальна влада будувалася на засадах первісної демократії, суспільногосамоврядування і спиралася на авторитет, повагу, традиції. Органами владивиступали родові збори, тобто збори всіх дорослих членів роду, і старійшини.Деякі функції влади виконували воєначальники. Загальними справами племенікерувала рада, утворена зі старійшин і воєначальників родів.

По-третє,соціальна влада була єдиною, тому що роду властива взаємодопомога; усерединіродової організації не було груп із протилежними інтересами, і тому всі питанняврівноважувалися порівняно легко, без конфліктів.

Правиламиповодження людей у первісному суспільстві були звичаї -  історично сформовані норми поводження, щоввійшли в звичку в результаті багаторазового застосування протягом тривалогочасу. Вони регулювали працю, побут членів роду, сімейні відносини і т.д.Одночасно це були і норми організації громадського життя, і норми первісноїморалі, і норми релігії, зв'язані з відправленням обрядів, ритуалів.

Длясоціальних норм первіснообщинного ладу характерно те, що вони були продиктованіекономічною необхідністю, виражали інтереси всіх членів первісного суспільства,існували у свідомості і поводженні людей, не передбачали чіткого розподілу направа й обов'язки, їхнє виконання забезпечувалося в основному звичкою.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

7.Поняття, структура та суб’єкти громадянського суспільства.

Вантичному суспільстві розподілу на громадянське суспільство і державу не було.Людина за Аристотелем визначалась як політична тварина. Свобода розуміласьтільки як політична свобода. Політичне значення мало все: сім'я, господарство, наука, культура, філософія та ін.

Виникненнягромадянського суспільства пов’язано з переходом від феодалізму до буржуазногосуспільства, з відокремленням економіки від політики, філософськими ідеямиНового часу: особистість, свобода, рівність, права і т. д.

Поняттягромадянського суспільства з’явилось у ХVІІІ столітті.

Держава і громадянськесуспільство розглядають­ся як суб'єкти права, тобто рівні і вільні. Публічнавлада є прерогативою держави і здійснюється на засадах державно­го суверенітетуу формі публічного права. Громадянське суспільство виступає як матеріальнаоснова правової дер­жави, що підпорядкована йому і діє в інтересах громадян.Народ — це джерело публічної влади держави. Він формує державну владу іконтролює її діяльність, безпосередньо створює право. Призначення державиформулювати конк­ретні правові відносини, правові звичаї, правові норми,створені суспільством, в юридичних нормативних докумен­тах і охороняти правовід порушень з боку окремих грома­дян. Громадяни володіють природними правами ісвобода­ми, які невід'ємні і є виразом самообмеження держави.

Правопанує у суспільстві, воно відображує як загальні, так і інтереси окремих осіб.Правові норми утворюються на широкому соціальному ґрунті, вбирають у себецінності,що існують у суспільстві, формальновідображають їх і охороняють за допомогою держави.

Громадянське суспільство– це система суспільних відносин, яка забезпечує вільнуреалізацію кожним громадянином його природних прав (права на життя, свободу,власність, гідне існування).

Суспільствоі громадянське суспільство – це не одне і теж. Суспільство старше відгромадянського суспільства. Воно складається із двох частин: громадянськесуспільство; політичне суспільство (політична система).

Сферагромадянського суспільства – це сфера свободи, рівності, сфера договірнихвідносин. А політичне суспільство – це сфера влади, управління, відносин владиі підкорення.

Передумовамивиникнення громадянського суспільства є: індивідуалізм (природні права особи);приватна власність; розвиток само управлінських засад.

Для відносин громадянського суспільства характернавідсутність прямого державного контролю і впливу. В сферу громадянськогосуспільства входять такі види відносин: економічні; сімейні; демографічні;духовні; соціально-культурні та інш.

Інститутами громадянського суспільства є: сім’я;школа; церква; політичні партії; громадські організації і інш.

Виникає питання про взаємодію громадянськогосуспільства і держави. Є два підходи.

Держававиходить на перший план, а потім вже все інше – економіка, культура тощо. Утаких умовах громадянського суспільства немає і не може бути. Такий суспільнийустрій називається тоталітаризм, де держава контролює все.

І другийпідхід – держава повинна бути заснована на громадянському суспільстві. Значнийрозвиток повинні отримати інститути громадянського суспільства.

Томусучасні демократичні держави засновані на громадянському суспільстві і тількиза умови розвинутого громадянського суспільства можлива правова держава.

8. Причини та форми виникненнядержави та права.

Суспільний поділ праці й розвиток найого основі більш потужних продуктивних сил зумовили появу надлишковогопродукту, його обмін, виникнення приватної власності, можливість не працювати,а жити за рахунок інших, поділ суспільства на специфічні групи людей (класи),які відрізняються між собою за роллю й місцем у суспільному виробництві;розподілі матеріальних благ, а відповідно — за соціальним і майновим станом,способом життя тощо. Між цими групами виникають різноманітні суперечності,які з часом стають все гострішими, антагоністичними, тобто такими, щохарактеризуються непримиренною боротьбою.

Тому на певному етапі розвиткусуспільства виникає необхідність у державі — специфічній організації, яка бзабезпечила узгодження інтересів цих груп населення, а відповідно — єдність іцілісність суспільства.

Ознаки, які відрізняють державу відвлади в первісному суспільстві:

1.<span Times New Roman"">       

Наявність особливої публічноївлади. Влада носить політичний характер та виражає інтереси лише окремої групилюдей. З’являються управлінські посади, є апарат держави.

2.<span Times New Roman"">       

Територіальна організація влади.

3.<span Times New Roman"">       

Наявність єдиної системиподатків, грошових засобів для підтримки державного апарату і для здійсненняфункцій держави.

4.<span Times New Roman"">       

Єдина оборона і зовнішняполітика.

5.<span Times New Roman"">       

Єдина транспортна, інформаційна,енергетична система.

6.<span Times New Roman"">       

Єдина мова спілкування на тій чиіншій території.

Всі ці ознаки в сукупностіхарактеризують суспільство як державно організоване.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

9. Теорії походження держави та права.

Питанняпро походження або виникнення держави можна розглядати з двох позицій.По-перше, яким чином в умовах ро­дового суспільства зародилась держава?По-друге, яким чином в останні століття і в сучасний період виникають новідержави? Умови виникнення держави в останні століття відомі, оскількизбереглись історичні джерела виникнення таких держав. Їх можна проаналізуватищодо виникнення нових суверенних держав після розпаду Радянського Союзу, в томучислі і виникнення України.

Складнішепитання — виникнення держави в “доісто­ричний” період, в умовах родовогосуспільства, оскільки дуже мало збереглось письмових джерел, де пояснюютьсяпричини і умови її виникнення. В зв'язку з цим (та з інших причин) в науцівиникло декілька теорій про історичне походження дер­жави. До таких теорій(концепцій) відносяться: теологічна (бо­жественна), космічна, договірна,патріархальна, патримоніаль­на, завоювання (насильства), соціально-економічнаабо класо­ва.

Однією знайдавніших теорій є теологічна або теорія божест­венногопоходження держави. Її суть зводиться до того, що дер­жава виникла по Божійволі, або визначена людині Богом. Підтвердження цієї теорії ми можемо знайти вБіблії (Старий Заповіт), де говориться про виникнення держави в Стародав­ньомуІзраїлі, коли Мойсей виводив євреїв з Єгипту. Ця теорія мала успіх устародавньому світі: в країнах Далекого Сходу, в Єгипті, Вавилоні, Сирії таінших.

Другоютеорією є договірна те­орія про походження держави, яка єскладовою частиною теорії “природного права” (XVII—XVIII століття). Суть цієїконцепції зводиться до того, що держава і право виникли із людських угод;створені по волі людей шляхом суспільного договору для захисту власності, життяі свободи людей. Елементи цієї теорії можна знайти в процесі виникнення державив Стародавньому Римі, коли точилася боротьба між патриціями і плебеями за дер­жавнувладу і, як наслідок, прийшли до компромісу — угоди.

Третя — патріархальнатеорія виводить походження держави від сім'ї, яка шляхом розвитку переходить врід, від роду до пле­мені, до об'єднання племен і до виникнення народності, яксо­юзу племен. Державна влада поступово виростає від влади батька в сім'ї довлади Ради старійшин племені і досягає влади кня­зя, короля або вождя.

Четвертоютеорією є теорія “завоювання” або насильства. Її суть зводиться до того, що держававиникла в результаті на­сильства і завоювання одного племені іншим, одногонароду іншим. Вона розглядається як панування сильного над слаб­ким. Ця теоріярозкриває зовнішні, політичні фактори ви­никнення держави, але упускаєсоціальні причини виник­нення держави.

Найбільшрозповсюдженою теорією виник­нення держави є соціально-економічнаабо класова(марксист­ська) теорія. Вона пояснюєпричини розпаду родового су­спільства вини

еще рефераты
Еще работы по теории государства и права