Реферат: Лісова та лісопереробна промисловість України

--PAGE_BREAK--РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА ЛІСОВОЇ ТА ЛІСОПЕРЕРОБНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ
2.1 Загальна характеристика лісової та лісопереробної промисловості України

Як уже зазначалось вище, лісопереробна промисловість — це галузь лісової промисловості, яка займається обробкою деревини для подальшого використання в інших підгалузях. Особливістю даної промисловості є споживання великої кількості хімічної продукції (карбамідні смоли, лаки, пластмаси, хімічні волокна та ін.). Як нам відомо, лісопереробна промисловість включає фанерну, деревостружкову, деревоволокнисту, меблеву промисловості.

Фанерна промисловість сконцентрована у Львові, Києві, Чернівцях, Оржеві, Костополі. Найбільші меблеві фабрики розташовані у Києві, Харкові, Львові, Ужгороді, Мукачеві, Одесі, Луганську, Дніпропетровську, Донецьку, Івано-Франківську, Чернівцях. За виробництвом фанери Україна значно відстає від інших країн.

Меблева промисловість є найбільш розвиненою серед інших деревообробних галузей: на її підприємствах зайнята майже половина працюючих у лісопромисловому комплексі країни.Ефективний розвиток сучасного меблевого виробництва як такого, що з одного боку споживає природні ресурси (насамперед лісові — деревину), а з другого — чинить негативні впливи на довкілля, можливий лише за умови врахування екологічної складової шляхом впровадження систем екологічного менеджменту та екоаудиту.Меблева промисловість України, яка формувалася в умовах командно-адміністративної системи, була орієнтована на задоволення потреб планової економіки в уніфікованих, багатофункціональних меблях без врахування смаків потенційних покупців, у той час як меблева промисловість інших країн розвивалася у напрямку задоволення динамічно змінюваних — особливо в останні роки — потреб споживачів, внаслідок чого значних успіхів тут досягнуто у сфері якості та дизайну меблів, які є визначальними чинниками при прийнятті рішення про купівлю[25]. Це і стало однією з найважливіших причин малої конкурентоспроможності меблів, вироблених в Україні.

Виробництво деревостружкових плит виникло в Україні досить недавно — наприкінці 50-х років. Незважаючи на відносно високий рівень виробництва деревостружкових плит, їх ввіз на територію України зріс за період 1970-1990рр. у 4 рази, що пов’язано з постійно зростаючими потребами меблевої промисловості. Виробництво деревостружкових плит сконцентроване в Костополі, Сваляві, Тересві, Брошневі, Києві та ін.

Виробництво деревостружкових та деревоволокнистих плит тісно пов’язані, оскільки вони виробляються з відходів лісової промисловості[18, c.347].

На даний момент деревообробна промисловість бурхливо розвивається. У великих містах і довкола них постійно створюються все нові підприємства даної галузі. Вони виготовляють за новітніми іноземними технологіями вікна та двері, паркет і вагонку, дерев’яні панелі тощо. Асортимент і якість продукції постійно зростають. Відбувається і подальша територіальна конкуренція виробництва з наближенням його до масового споживача.

Розглядаючи структуру лісопромислового комплексу загалом, не можна оминути таких його важливих складових як целюлозно-паперова, лісохімічна та гідролізна промисловості.

Папір в Україні почали виробляти давно, більш як 400 років тому. Головним компонентом для одержання целюлози є низькоякісна деревина хвойних і листяних порід дерев, відходи лісопиляння і деревообробки. У спеціальному апараті деревину піддають обробці і вона перетворюється в целюлозу. За новими технологіями целюлозу можна виготовляти з очерету та соломи. Її використовують для виробництва паперу і картону в подальшому. Великі підприємства даної промисловості є в Києві (картонно-паперовий комбінат), Рахові (картонна фабрика), Херсоні (целюлозний завод), Корюківці Чернівецької області (фабрика технічних паперів), Малині Житомирської області (паперова фабрика)[18, c.347].

З 2006-2008рр. обсяг виробництва паперу знизився з 369тис. т до 100тис. т внаслідок відсутності коштів на модернізацію виробництва, оновлення продукції та поліпшення її конкурентоспроможності на внутрішньому та зовнішньому ринках[23]. Тому зараз для підвищення рентабельності функціонування целюлозно-паперової промисловості використовується нова сировина, новітні технології, випускаються шпалери, учнівські зошити, туалетний папір та інша продукція.

Лісохімічний підкомплекс включає в себе гідролізну, дубильно-екстрактну промисловість, гідроспергетичне (суха перегінна деревина), каніфольно-терпентинне, хвойно-ефірне і дьогте-курильне виробництво. Підприємства лісохімії використовують хвойну деревину, кору, гілки дерев, живицю тощо, тому у своєму розміщенні вони орієнтуються на лісопромислові райони.

Лісохімічний підкомплекс об’єднує галузі, підприємства яких виготовляють деревне вугілля, оцтовий порошок, оцтову кислоту, метиловий спирт, формалін, антиокислювачі, флотаційні масла, карбамідні смоли, каніфоль, скипидар, ефірну олію тощо. Для виготовлення цієї продукції використовують дрова листяних порід, соснову живицю, пне вий сосновий осман, дубову кору.

Перші лісохімічні промисли відомі в Україні з ХІІ ст. (смолокуріння і вуглевипалювання на Поліссі). Пізніше на Поліссі та у Карпатах розвинулося виробництво потану, який використовувався як мінеральне добриво[13, с.196].

Гідролізна промисловість є порівняно новою. На підприємствах цієї галузі методом гідролізу деревини (тирса) і нехарчової сировини (кукурудзяні качани без зерна, солома, костриця, соняшникове лушпиння) виробляють етиловий і метиловий спирти, білкові дріжджі, кристалічний цукор (глюкоза і та ін.). Сировиною є тирса та інші відходи деревообробної промисловості, подрібнена деревина, бавовняна та соняшникова лузга, кукурудзяні качани, солома хлібних злаків, лляна костриця. Галузь кооперується з олійно-жировою й консервною та іншими виробництвами лісової, деревообробної та целюлозно-паперової промисловості.

Отже, лісопереробна промисловість має досить розгалужену сітку та включає в себе меблеву, фанерну, промисловість деревоволокнистих та деревостружкових плит, целюлозно-паперову промисловість, лісохімічну та гідролізну. Більшість з цих підгалузей залежать одна від одної. Так, промисловість деревостружкових та деревоволокнистих плит використовує вторинну продукцію меблевої промисловості, тобто працює на відходах її виробництва. Саме це є причиною того, що часто підгалузі деревообробної промисловості розташовані поруч. Аналізуючи дані по підгалузям лісової промисловості в цілому, можна сказати, що вони є досить молодими, а отже і перспективними для розвитку. Основною перешкодою для розвитку є застаріле обладнання та нераціональне розміщення підприємств. Поліпшення розміщення в перспективі досягатиметься шляхом ліквідації дрібних відомчих лісопильно-деревообробних виробництв, розширення меблевого виробництва в Подільському, Причорноморському, Придніпровському районах, будівництва нових підприємств відповідно до основних принципів раціонального розміщення.
2.2

Показники функціонування лісової та лісопереробної промисловості
У роботі аналізується, перш за все, стан використання лісових ресурсів постійними лісокористувачами, підпорядкованими Держкомлісгоспу, оскільки за цим відомством закріплена найбільша частка лісових земель (68 %).

За даними Держкомлісгоспу приріст деревини в лісах України становить 24,0 млн. м кб. Середній приріст деревини на 1 га вкритих лісом земель в останньому десятилітті має тенденцію до зростання (у 1996 році становив 4,0 м3) .Площа вкритих лісовою рослинністю земель за останні 30 років зросла майже на 1 млн. га, а запас деревини в лісах збільшився у 2 рази. Позитивна тенденція спостерігається й у збільшенні середніх запасів на 1 га вкритих лісовою рослинністю земель. Зокрема, запас хвойних насаджень зріс на 90 м3, твердолистяних – 78 м3, м'яко-листяних – 81 м3, що в цілому становить 40 % порівняно із запасами насаджень за даними обліку 1961 року [25].

Обсяги заготівлі деревини в лісах Держкомлісгоспу України зменшились з 11,2 млн. м3 у 1994 до 10,7 млн. м3 у 2001 році. У лісах державних лісогосподарських підприємств, як і загалом по Україні, обсяги фактичної заготівлі деревини від рубок головного користування зменшені в результаті переведення лісів до 1 групи та збільшення площі заповідних територій у лісовому фонді. Варто зазначити, що рубками догляду заготовляють більше деревини, ніж у процесі головного користування. В останні роки лісосічний фондів Україні недовикористовують на 10-20 %, як правило, за рахунок тих регіонів, які характеризуються складними природними умовами(табл.2.1)[23].
Таблиця 2.1

Динаміка основних показників використання лісу в Україні за 2006-2008 роки, тис. куб. м


Отже, на основі проаналізованих даних можемо зробити такі висновки. Очевидно, що динаміка заготівлі деревини загалом в Україні у 2006-2008рр. є нестабільною. Так, у 2007-2006рр. показник зріс на 1254,1 тис.куб.м (1,07%). Однак за наступний рік він зменшився на 1326,4 тис.куб.м (0,93%). Якщо ж говорити конкретно про заготівлю деревини від вирубок, то тут спостерігається схожа ситуація. Спочатку у 2007-2006рр. показник абсолютного приросту збільшився на 88,1тис.куб.м (1,01%), а потім зменшився на 285,4 тис.куб.м (0,96%). В цілому динаміка заготовки лісу у період з 2006 по 2008 роки є негативною. Цей показник зменшився на 72,3 тис.куб.м. (0,96%). Що ж стосується заготівлі деревини від рубок, то тут аналогічна ситуація: динаміка зменшилась на 197,3 тис.куб.м (0,97%). За аналізом даних трьох років можемо зробити висновок, що тенденція негативна.

За офіційною інформацією, в останні десятиліття нові ліси створюються в обсягах, що перевищують площу їх вирубки. За даними Держкомлісгоспу, за останні 10 років співвідношення між лісовідновленням і суцільними рубками становить 1.24, тобто лісів створювалось на 24 % більше, ніж вирубувалось.

Згідно з даними про обсяги основних лісокультурних робіт, виконаних підприємствами Державного комітету лісового господарства України, у 2008 році порівняно з 2001 значно збільшились обсяги посіву і посадки лісових культур, зросли розміри природного поновлення, що є особливо перспективним напрямом лісовідновлення для України. Проте частка його порівняно з посівом та посадкою лісових культур становить тільки 20 %, тобто залишається низькою[16, c.182].

Важлива роль лісу як засобу охорони і збереження земель від водної і вітрової ерозії та запобігання їх від опустелення. Проте зараз спостерігається поступове скорочення створення захисних насаджень (з 11350 га у 2001 році до 3073 га у 2008 році) та полезахисних лісових смуг (відповідно з 1799 га до 335 га). Це негативна тенденція в розвитку лісового господарства, адже в Україні ерозійними процесами охоплено 26 % земель, з них середньо і дуже змитих —6,5 %.

Варто зазначити, що у 2007 році фактично в більшості об'єднань в результаті суцільних санітарних рубок деревини вирубується більше, ніж заплановано. Загалом у 2001 році суцільними санітарними рубками фактично пройдено 7132 га із вибіркою деревини загальною масою 1296154 м3, вибірковими сан рубками відповідно 139297 га та 2074713 м3.

Починаючи з 90-х років, в результаті впливу неурядових організацій щодо збереження природи, у світі зростає попит на продукцію сертифікованого лісогосподарського виробництва, тому лісова сертифікація стає одним з найважливіших чинників маркетингу та важливим аргументом для допуску на «екологічно чутливі ринки» світу, де реалізаційна ціна лісової продукції на 5-10 % вища, ніж на інших ринках. В останні роки обсяги сертифікованої продукції зростають за експонентою. Цьому сприяє ріст площі сертифікованих лісів, яких у всіх країнах світу налічується вже 124 млн. га. Для України сертифікація лісів може стати інструментом підвищення конкурентоспроможності вітчизняної деревини, деревної продукції та інших ресурсів і послуг лісу на зовнішньому ринку [16, c.28].

Загалом, завдяки відносній забезпеченості України лісовими ресурсами, це дає змогу експортувати товар у достатньо великій кількості, порівняно з імпортом (табл.2.2)[26]. Важливе значення у експорті лісової промисловості займає необроблена лісосировина, яка перевищує імпорт приблизно у 17 разів.




Таблиця 2.2

Експорт та імпорт лісоматеріалів в Україні за 2006-2008 рр.



Сучасне експортування деревини викликане наслідками соціально-економічної кризи 90-х років: слабкістю внутрішнього ринку та відносною дешевизною української деревини. Зростанню експорту української лісопродукції в останні роки сприяло залучення посередницьких організацій. Наслідки цього залучення, крім економічної вигоди, мали й негативні аспекти – порушення екологічних нормативів лісокористування, що певною мірою сприяли екологічним катаклізмам у Закарпатті у 2005 та 2007 роках.

Структура українського експорту істотно відрізняється від середньоєвропейської: значно більшою є частка пиляного лісу (36,1 % проти 13,5 %) та особливо круглого лісу (37,6 % проти 5,2 %), частка експорту деревних панелей (14,7 %) також переважає цей показник в загальноєвропейському експорті (9,1 %). В той же час частка експортованого Україною паперу та картону набагато менша, ніж загалом по Європі (11,3 % проти 60,3 %). Обсяги експорту деревної пульпи вимірюються сотими долями проценту, тоді як по Європі цей показник становить 9,8 % [3, c.37].

Виражений у фізичних одиницях український експорт за всіма позиціями, крім дров (яких експортується близько 2 % від загальноєвропейського експорту), не перевищує 1 % від загального рівня по Європі. Близько 1 % становить експорт круглого лісу, 0,64 % припадає на пиляний ліс, по решті видів лісопродукції український експорт не перевищує 0,25 %. З 2000 по 2001 рік український експорт круглого дубового лісу зріс на 54 % (з 3,0 до 4,6 млн. євро), пиляного лісу з дуба – на 51 % (з 8,3 до 12,5 млн. євро), пиляного лісу з бука – на 36 % (з 3,7 до 5,0 млн. євро) [3, c.38].

На європейському ринку лісової продукції Україна відіграє незначну роль, що є результатом переважно екологічної спрямованості розвитку національного лісового господарства, лісодефіцитності нашої держави, слабкої інтегрованості України до міжнародної торгівлі лісопродукцією, а також низької конкурентоспроможні лісової продукції, що пов'язано з недостатнім рівнем її переробки та маркетингу. Порівняно із структурою європейського експорту Україна вивозить переважно продукцію низького рівня переробки: майже втричі більше пиляного лісу та у 7 разів більше круглого лісу, ніж в середньому по Європі. В цілому, за співвідношенням імпорт/експорт наша держава є переважно дрібним імпортером відносно дешевої продукції.

Аналіз використання лісових ресурсів говорить про те, що особливу увагу потрібно звернути на такі аспекти ведення лісового господарства:

1)                збільшення лісистості території України;

2)                хоча продуктивність лісів відповідає середньому європейському рівню (3,8 м3 на одному га покритої лісом площі), проте відкритим залишається питання щодо ведення лісового господарства в лісах, що перебувають у користуванні неспеціалізованих відомств, де збільшення продуктивності насаджень, забезпечення належної охорони і захисту лісу повинні стати пріоритетними завданнями;

3)                зменшення обсягів лісокористування, яке намітилось за останні роки, не повинно негативно відображатись на деревообробній галузі, призводити до зростання дефіциту деревини;

4)                при відтворенні лісових ресурсів потрібно більше уваги звертати на природне поновлення лісу, плантаційне лісорозведення, формування складних за структурою лісових насаджень;

5)                експортні поставки лісопродукції повинні базуватись на принципах рівноправності та взаємоузгодженості;

6)                несприятливі погодні умови, техногенна ситуація впливають на високу пожежну небезпеку в лісах, не сприяють зменшенню уражених шкідниками площ.

Отже, як можемо прослідкувати, показники функціонування лісової промисловості мають негативну тенденцію. І з роками ця тенденція не покращується, а навпаки погіршується. Перш за все, потрібно звернути увагу на те, що ліси вирубуються у величезній кількості, а їх насадження залишаються такими ж, а то й взагалі зменшуються. На даному етапі розвитку лісової промисловості, важливим завданням є покращення, удосконалення та зміцнення міжнародної співпраці у даній галузі. Адже, якщо у наявних лісових ресурсах продовжуватиметься спадна тенденція, то вже через декілька років Україна не зможе забезпечити себе сировиною, не говорячи вже про її експорт. Загалом, обмін досвідом з іншими країнами може підвищити ефективність функціонування галузі і тим самим збільшити показники її функціонування.
2.3 Територіальна організація лісової та лісопереробної промисловості
Перш за все, щоб визначити шляхи удосконалення територіальної організації промисловості, потрібно визначити від яких факторів залежить ефективне функціонування даної галузі. Тож, значний вплив на темпи, ефективність і обсяги лісопромислового комплексу має територіальний чинник. Зокрема, це стосується покращення забезпечення підприємств сировиною, водними ресурсами, підвищення попиту і можливостей реалізації продукції тощо.

Підприємства лісопромислового комплексу розташовані в усіх областях та АР Крим. Проте розташовані вони досить нерівномірно. Це спричинено нерівномірним розміщенням лісового фонду — основної сировинної бази галузі та частково нерівномірністю розташування населення як джерела трудових ресурсів, а також основного споживача товарів даної галузі.

Найбільшого розвитку лісова промисловість досягла в сировинних центрах. Таке розміщення цілком раціональне, адже це області з найбагатшими лісовими ресурсами.

Своєю метою раціональне розміщення виробництв лісопромислового комплексу ставить найбільш повне використання лісових ресурсів, перетворення деревної сировини в готову продукцію з високим економічним ефектом. Але при цьому значна частина лісопильно-деревообробних підприємств виникла давно з обмеженими лісосировинними ресурсами через потребу у пиломатеріалах, будівельних матеріалах і столярних виробах та завдяки зручним шляхам доставки деревини до місць переробки та транспортування готової продукції. Так, найбільші лісопильні заводи розміщені не в багатому на лісову сировину Поліссі, а вздовж Дніпра від Києва до Херсона, одержуючи сировину водним шляхом. Всупереч принципам раціонального розміщення, тисячі лісопилень різних відомств і організацій виникли порівняно в недавні часи, особливо в колишніх радгоспах для забезпечення пиломатеріалами власних потреб. Такі дрібні лісопильно-деревообробні виробництва розпорошені по непрофільних підприємствах й досі, що негативно впливає на впровадження нової техніки і технології, ефективність виробництва, організацію комплексного використання деревної сировини, завантаження устаткування тощо[14, c.147]. Лісопильні підприємства розташовані в усіх областях, але найбільше (70% за потужністю устаткування) — у Карпатському, Поліському і Східному районах.

Окремим галузям і виробництвам лісопромислового комплексу, поряд з основними принципами, притаманна й власна специфіка розміщення.

Лісозаготівельна промисловість розміщується в основному в Карпатському, Поліському і Центральному районах. Обов’язковою умовою його функціонування є не наявність лісів взагалі, а експлуатаційних лісів, де можливо проведення рубок головного користування. Об’єктом виробничої діяльності лісозаготівельного підприємства є відведені ділянки лісу — лісосіки, площа й розміщення яких серед лісових масиві визначається проектом організації лісового господарства. Певне значення в розміщенні лісозаготівель має наявність транспортних шляхів загального користування для вивезення деревини в місця споживання[14, c.149].

Розміщення підприємств з виробництва деревних плит зосереджено в районах з розвинутою лісопильною промисловістю, де утворюється велика кількість деревних відходів. Це переважно Карпатський, Поліський і Центральний райони. У цих районах розміщується і фанерне виробництво.

Меблеві підприємства розташовуються ближче до споживача, тобто з урахуванням розміщення населення. Вони функціонують у всіх областях, проте за потужністю підприємств виробництво меблів найбільш поширене в Карпатському, Поліському і Східному районах. Найменша його частка (9%) припадає на Подільський і Південний райони, де проживає 11,9 млн. чол., або 24% усього населення України. У цих районах виробництво не збігається з розміщенням населення.

На розміщення підприємств целюлозно-паперової промисловості значний вплив має їх виробничий профіль: целюлозно-паперові комбінати, що виробляють напівфабрикати, і паперові та картонні фабрики, що працюють на готових напівфабрикатах. Целюлозно-паперові комбінати — це, переважно, потужні підприємства, що є великими споживачами деревної сировини, палива, електроенергії, води і хімікатів. Умови їх розміщення досить складні, оскільки доводиться мати справу з комплексом чинників, які впливають на вибір місця будівництва. Основними з цих умов є наявність сировинних ресурсів за кількісним і якісним складом, близьке розташування великих водних джерел, можливість скидання промислових стоків, наявність надійних енергетичних ресурсів, значної земельної ділянки для розташування підприємства з усіма її сировинними складами, допоміжними і очисними спорудами. Умови розташування паперових і картонних фабрик, що працюють на готових напівфабрикатах набагато простіші.

Поліпшення розміщення підприємств лісопромислового комплексу в перспективі досягатиметься шляхом ліквідації дрібних відомчих лісопильно-деревообробних виробництв, розширення меблевого виробництва в Подільському, Причорноморському і Придніпровському районах, будівництва нових підприємств відповідно до основних принципів раціонального розміщення[10, c.210].

Отже, підприємства лісової промисловості розташовані нерівномірно. Найбільша їх концентрація у сировинних центрах, оскільки підприємства даної промисловості розташовані відповідно до принципів розміщення галузей лісового господарства. Загалом, всі підгалузі забезпечують населення необхідною продукцією. Лише підприємства меблевої промисловості Подільського та Південного економічних районів поки що не здатні забезпечити населення продукцією в повній мірі. Це спричинене недостатньо кількістю сировини на даній території. В подальшому цю проблему планується вирішити, збільшивши число ресурсів даної території необхідною кількістю лісових насаджень.


    продолжение
--PAGE_BREAK--