Реферат: Економічна ефективність виробництва зерна та шляхи її підвищення

--PAGE_BREAK--За даними таблиці 1.1 простежується зростання з роками собівартості реалізованого зерна, причому більш високими темпами порівняно з ростом реалізаційних цін. Відповідно відчутно знижуються рентабельність та дохідність від реалізації збіжжя з <metricconverter productid=«1 га» w:st=«on»>1 га зернових. Зростає частка підприємств, які одержують збитки від реалізації зерна. В 2005 р. вона становила 46,7 % від числа підприємств, які вирощували зерно.
Переважна кількість зерна (понад 60 %) реалізується товаровиробниками комерційним та іншим структурам неринкового типу. При цьому простежується тенденція до зростання частки реалізації за цим каналом. У межах 13 % видається орендодавцям у рахунок орендної плати, приблизно стільки ж реалізується на ринку, близько 10 % видається населенню в рахунок оплати праці і тільки менше 1 % реалізується на біржовому ринку.
Зернове виробництво постійно перебуває під впливом двох найбільш впливових факторів: природного і економічного. Відсутність ефективної державної підтримки поглиблює дію природного фактора. Зокрема, при потребі коштів для державного регулювання цін на зерно в обсязі 1 млн. грн. (для закупівлі в державний продовольчий резерв не менше 1,5 млн. тонн зерна з метою здійснення інтервенційних операцій) у 2005 р. було виділено з бюджету лише третину від необхідного, закуплено ж менше 100 тис. тонн продовольчого зерна, а звідси і ефективність від реалізації зерна.
Державне регулювання цін на зерно шляхом запровадження механізму заставних та інтервенційних операцій у зв'язку з відсутністю достатніх фінансових та товарних ресурсів не справляє належного впливу. Так, за 2002-2005 рр. коливання між максимальною і мінімальною реалізаційними цінами на зерно в середньому склало 1,7 раза, у тому числі по пшениці та житу — майже двократне, а по ячменю 1,7 раза. В окремі періоди коливання досягало майже трикратного, тоді як у США, де вдаються до регулятивних функцій, воно не перевищує 30 %.
1.2 Показники ефективності виробництва зерна та методика їх визначення
Для обґрунтування напрямів та виявлення резервів підвищення ефективності виробництва зерна необхідно здійснити оцінку різних явищ, що відбуваються в цій галузі. Але на основі одного критерію цього зробити не можна. Тому потрібні конкретні показники, що відображують вплив різних факторів на процес виробництва. Лише система показників дає змогу провести комплексний аналіз і зробити правильні висновки щодо напрямів та резервів підвищення економічної ефективності виробництва.
В ефективності виробництва відображається вплив комплексу взаємопов’язаних факторів, що формують її рівень і визначають тенденції розвитку. Для оцінки економічної ефективності сільськогосподарського виробництва використовують відповідний критерій і систему взаємопов’язаних показників, які відбивають вимоги економічних законів і характеризують вплив різних факторів.
Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва визначається як народногосподарська ефективність, економічна ефективність галузей і виробництва окремих продуктів, а також господарської діяльності сільськогосподарських підприємств і окремих заходів. Залежно від цього використовують різні економічні показники, що повинні бути органічно взаємопов’язані і відповідати критерію ефективності. Вони не можуть бути єдиними для оцінки рівня народногосподарської ефективності, окремих галузей і видів продукції, агротехнічних і організаційно-економічних заходів, впровадження науки і передової практики.
При оцінці економічної ефективності сільськогосподарського виробництва на підприємствах необхідно правильно визначити систему взаємопов’язаних показників, які повинні більш ефективно відбивати її рівень. Для цього широко використовуються як натуральні, так і вартісні показники.
Натуральні показники виходу продукції з урахуванням її якості є вихідними при визначенні економічної ефективності сільськогосподарського виробництва. В умовах вільної підприємницької діяльності і ринкових відносин підвищується роль вартісних показників, які повніше враховують розвиток товарно-грошових відносин і сприяють зміцненню товарної форми економічних зв’язків та господарського розрахунку.
Розвиток зернового господарства відбуваються на основі підвищення економічної ефективності виробництва зерна. За цих умов забезпечується збільшення валової і товарної продукції зернових культур, зміцнюється матеріально-технічна база галузі. Економічна ефективність виробництва зерна характеризується системою таких показників:
·                   урожайність;
·                   затрати праці на 1 ц зерна або виробництво зерна в розрахунку на 1 люд.-год.;
·                   собівартість 1 ц зерна;
·                   ціна реалізації 1 ц зерна;
·                   прибуток в розрахунку на 1 ц зерна; на 1 люд.-год.; на <metricconverter productid=«1 га» w:st=«on»>1 га посівної площі;
·                   рівень рентабельності.
За кількісним співвідношенням валового збору зерна до витрат на його виробництво або урожайність до витрат на <metricconverter productid=«1 га» w:st=«on»>1 га посіву визначають рівень економічної ефективності виробництва зерна. Слід відзначити, що різні зернові культури потребують неоднакових матеріально-грошових і трудових витрат, що в кінцевому рахунку разом з їх урожайністю визначає рівень економічної ефективності виробництва.
Для визначення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва необхідно не лише обчислити одержаний при цьому результат, а й співставити його з витратами засобів виробництва і живої праці. Виробництво продукції супроводжується затратами живої і уречевленої праці. Продуктивність праці вимірюється лише затратами живої праці. Продуктивність праці розраховується як співвідношення виробленої продукції до затрат праці, що вимірюється в людино-годинах, людино-днях або середньорічних працівниках.
У сільському господарстві широко застосовують також і зворотний показник продуктивності праці – трудомісткість одиниці продукції, який характеризує затрати робочого часу на виробництво одиниці продукції. Зниження трудомісткості свідчить про підвищення продуктивності праці.
Важливим показником економічної ефективності виробництва зерна є собівартість продукції. Вона відображає якість роботи господарств і значною мірою визначає рівень його доходності. Протягом останніх років собівартість 1 ц зерна постійно зростає.
Ціна – важлива категорія ринкової економіки. У сільському господарстві вона є основою визначення таких економічних показників, як обсяг валової продукції, продуктивність праці, валовий і чистий доходи, прибуток, рентабельність, окупність затрат і самофінансування виробництва. Ціна реалізації зерна залежить від якості зернової культури. Так, щодо пшениці, ціни реалізації встановлені з урахуванням вмісту білка і клейковини.
Прибуток господарств – це реалізована частина їхнього чистого доходу. Тому маса прибутку сільськогосподарських підприємств не повністю відображає їх вклад у створення чистого доходу суспільства. У сільському господарстві величина прибутку підприємства залужить вад кількості і якості реалізованої продукції, її структури, рівня собівартості і фактичних цін реалізації. Прибуток на 1 ц зерна визначається як різниця виручки реалізації 1 ц зерна і собівартості 1 ц реалізованої продукції.
В умовах ринкової економіки кожний суб’єкт підприєм­ницької діяльності намагається максимізувати прибуток, найбільш ефективно використати всі виробничі ресурси й домогтися найвищої рентабельності. Рентабельність — найважливіша економічна категорія, якої намагаються досягти всі, хто займається підприємництвом.
Рентабельний — це той, що дає прибуток, доход, доціль­ний з погляду господарювання. Отже, рентабельність у буквальному розумінні цього слова означає прибутковість. Як уже згадувалося, в процесі підприємницької діяльності підприємства мають відшкодувати свої витрати виручкою від реалізації продукції й одержати прибуток. Тому рентабельність являє собою важливий показник економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, який свідчить про те, що підприємство від своєї діяльності одержує прибуток.
Характеризуючи рентабельність виробництва окремих видів продукції, галузей і господарств в цілому не достатньо визначити величину прибутку. Необхідно співставити її з виробничими витратами за допомогою таких показників, як рівень рентабельності і норма прибутку.
Рівень рентабельності визначається відношенням прибутку до повної собівартості реалізованої продукції і виражається у відсотках. Він показує величину прибутку на 1 грн. витрат виробництва і характеризує ефективність їх використання у поточному році.

Розділ 2. Рівень виробництва зерна та його економічна ефективність
2.1           Виробничі ресурси господарства та їх використання
Підприємство СВК “Пинчуки”, виробничу діяльність якого я аналізуватиму у даному курсовому проекті, розміщене у Васильківському районі Київської області.
Характеризуючи природні умови підприємства, потрібно згадати, що Рівненська область розташована в північно-східній частині України.
Клімат області помірно-континентальний (область лежить у помірному кліматичному поясі). Середня температура січня — -6°С, а липня — +18°С. Середньорічна кількість опадів становить 560-600мм, а на півдні – 650мм і більше. Територія області в холодну пору вкрита покривом снігу, який є нетривким.
Найпоширенішими типами ґрунтів Київської області є дерново-підзолисті, опідзолені, сірі опідзолені ґрунти, 60% дерново-підзолистих ґрунтів області інтенсивно використовуються в сільськогосподарському виробництві. Найбільше поширення в межах області мають сірі опідзолені ґрунти (вони характеризуються підвищеною кислотністю, низьким вмістом нітратів та гумусу. В зв’язку з недостатньою кількістю внесення органічних добрив за останні роки помічено тенденцію до зменшення вмісту гумусу на 0,07%.
Сільськогосподарські підприємства області усіх форм власності спеціалізуються на вирощуванні зернових, картоплі, цукрових буряків, льону-довгунця та виробництві м’яса і молока. Середньорічна чисельність працівників зайнятих в сільськогосподарському виробництві складає 65 тис. чол. Підприємство СВК “Пинчуки” займається діяльністю як у сфері рослинництва, так і у сфері тваринництва, тому володіє значними площами сільськогосподарських угідь. Земля – це основний засіб виробництва у сільському господарстві. Сільськогосподарські угіддя підприємств включають ріллю, сінокоси, пасовища.
Таблиця 2.1. Склад і структура сільськогосподарських угідь СВК “Пинчуки” Васильківського району Київської області
Сільськогосподарські угіддя
2004
2005
2006
2006/2004, %
га
%
га
%
га
%
Усього сільськогосподарських угідь, га
1095
100
1073
100
997
100
91,1
у т.ч. рілля
1092
99,7
1070
99,7
994
99,7
91,0
сінокоси
1
0,1
1
0,1
1
0,1
100
пасовища
2
0,2
2
0,2
2
0,2
100
За даними Таблиці 2.1. можна зробити висновок, що у структурі сільськогосподарських угідь спостерігаються незначні коливання. Площа сільськогосподарських угідь у 2006 році порівняно з 2004 зменшилася на 9 %, або на <metricconverter productid=«98 га» w:st=«on»>98 га в основному за рахунок зменшення площі ріллі (на 9 %, або на <metricconverter productid=«98 га» w:st=«on»>98 га ), структура сінокосів та пасовищ протягом 3 років залишалася незмінною. Щодо площі ріллі, то її частка у структурі сільськогосподарських угідь стабільно займала 99,7 %. За даними Таблиці 2.1, проведемо аналіз землезабезпеченості на підприємстві. Землезабезпеченість – це площа землі (сільськогосподарських угідь чи ріллі), яка припадає на 1 середньорічного працівника.
Таблиця 2.2. Землезабезпеченість СВК “Пинчуки” Васильківського району Київської області
Роки
Площа, га
Припадає на одного середньорічного працівника, га
Середньорічна чисельність працівниківчол.
Сільськогоспо-дарських угідь
ріллі
Сільськогоспо-дарських угідь
ріллі
2004
1095
1092
15
15
73
2005
1073
1070
14,7
14,7
73
2006
997
994
14,2
14,2
70
2006/2004, %
91,1
91,0
94,7
94,7
95,9
Зі зменшенням площі сільськогосподарських угідь, а в тому числі і ріллі, а також середньорічної чисельності працівників (на 4%, або на 3 працівника порівняно з 2004 роком) ), як площа сільськогосподарських угідь, так і ріллі, яка припадає на 1 середньорічного працівника, зменшилися на 5% або на <metricconverter productid=«0,8 га» w:st=«on»>0,8 га. Можна зробити висновок, що хоч і не значне, але постійне зменшення площі сільськогосподарських угідь призводить до зменшення землезабезпеченості.
Також слід вивчити наявність та ефективність використання трудових ресурсів на даному підприємстві. Трудові ресурси – це населення у працездатному віці (чоловіки – від 16 до 60 років, жінки – від 16 до 55 років), особи пенсійного віку та підлітки до 16 років, які за станом фізичного та психологічного здоров’я можуть брати участь у процесі виробництва. Але основною робочою силою на підприємстві є чоловіки та жінки працездатного віку, які становлять близько 90% річних затрат праці у виробництві. Підлітки та особи пенсійного віку відіграють допоміжну роль і є додатковою робочою силою. Трудові ресурси характеризують за такими показниками, як:
o Середньорічна чисельність працівників, чол. (а також окремо в рослинництві та в тваринництві);
o Загальні затрати праці, тис люд.-год. (а також окремо в рослинництві та в тваринництві);
o Кількість люд.-год., відпрацьованих одним працівником за рік;
o Фонд ресурсів праці, тис люд.-год., який використовують для порівняння із реально відпрацьованими люд.-год. і який розраховують шляхом множення нормативної кількості люд.-год. (1885) на кількість працівників.
o Коефіцієнт використання трудових ресурсів – відношення кількості відпрацьованих протягом року люд.-год. до фонду ресурсів праці.
Аналізуючи дану таблицю, можна сказати, що усі показники наявності та використання трудових ресурсів на СВК “Пинчуки” зменшилися. Так загальна чисельність працівників у 2006 році порівняно з 2004 роком зменшилася на 4%, або на 3 працівники, у тому числі в рослинництві на 6%, або на 2 працівники, а в тваринництві на 3%, або на 1 працівника. Відповідно зменшилися і затрати праці – на 15%, або на 30 тис. люд.-год. порівняно з 2004 роком: у галузі рослинництва – на 21%, або на 16 тис. люд.-год., у галузі тваринництва даний показник зменшився на 10%, або на 7 тис. люд.-год. Щодо кількості люд.-год., відпрацьованих 1 працівником, то в загальному по підприємству вони зменшилися на 12%, або на 240 люд.-год., це відбулося за рахунок галузі рослинництва, де даний показник зменшився на 16%, або на 343 люд.-год., і галузі тваринництва, де даний показник зменшився на 7%, або на 140 люд.-год. Щодо коефіцієнту використання трудових ресурсів, то порівняно з 2004 роком він зріс на 0,1%, порівняно з 2005 роком, він залишився незмінним.
Сільськогосподарське виробництво неможливе за наявності лише землі та трудових ресурсів. У процесі виробництва використовуються засоби виробництва (засоби та предмети праці). Засоби виробництва, виражені у грошовій формі, становлять виробничі фонди сільськогосподарських підприємств. Виробничі фонди поділяються на основні та оборотні.
Основні фонди — це ті засоби виробництва, які беруть участь у процесі виробництва багато разів, зберігаючи натурально-речову форму, а свою вартість на створюваний продукт переносять частинами. Земля, яка у сільському господарстві є головним засобом виробництва, ще не має грошової оцінки, тому до складу основних фондів не включається. Оборотні фонди — це та частина засобів виробництва, які повністю споживаються протягом одного виробничого циклу, втрачають натурально-речову форму і повністю переносять свою вартість на готовий продукт.
    продолжение
--PAGE_BREAK--Для забезпечення безперервності технологічного і виробничого процесу в кожному господарстві, яке нормально працює, крім основних і оборотних фондів, є ще й фонди обігу.
Фонди обігу— це кошти підприємств, вкладені у запаси готової продукції, призначеної для реалізації, кошти, що знаходяться у касі підприємства, на банківських рахунках і в дорозі (вартість відвантаженої покупцям готової продукції), а також суми незакінчених розрахунків за реалізовану продукцію. Фонди обігу та оборотні фонди разом становлять оборотні засоби підприємств. Вони переважають оборотні фонди на величину фондів обігу.
Економічна ефективність використання основних виробничих фондів у сільському господарстві характеризується системою показників. Основними з них є показники, які характеризують технічне оснащення підприємства: фондозабезпеченність, фондоозброєність, та показники, які характеризують ефективність використання основних виробничих фондів: фондовіддача, фондомісткість продукції та норма прибутку.
Фондозабезпеченість – це вартість основних виробничих фондів, яка припадає на 100га сільськогосподарських угідь. ЇЇ розраховують за формулою:
Фз=Вос.ф/П*100
де Фз – фондозабезпеченність, грн;
Вос.ф–вартість основних фондів сільськогосподарського призначення, грн.;
П – площа сільськогосподарських угідь.
Фондоозброєність – характеризує ступінь озброєності працівників основними фондами і обчислюється, як відношення вартості основних фондів до середньорічної чисельності працівників. Фоз=Вос.ф/К
Фондовіддача — це вартість валової продукції з розрахунку на 1 грн основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення. ЇЇ визначають за формулою:
Фвід= Вв.п.: Во.ф
де Фвід — фондовіддача, грн.;
Вв.п — вартість валової продукції, грн.;
Во.ф — середньорічна вартість основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення, грн.
Фондомісткість — це вартість основних виробничих фон­дів сільськогосподарського призначення з розрахунку на 1 грн. Валової продукції. Цей показник визначає розмір основних виробничих фондів, необхідний підприємству для виробництва валової продукції вартістю 1 грн. За даних умов. Обернений показник до фондовіддачі.
Для загальної і більш повної характеристики економічної ефективності використання основних та оборотних фондів застосовують показник норма прибутку. Його визначають як відношення прибутку до середньорічної вартості основних виробничих і оборотних фондів:
Нп= [П: (Фос + Фоб)]*100
де Нп — норма прибутку, %;
П — прибуток, грн.;
Фос: і Фоб – середньорічна вартість відповідно основних і оборотних фондів, грн.

Таблиця 2.4. Основні виробничі фонди та їх використання на СВК “Пинчуки” Васильківського району Київської області
Показники
2004
2005
2006
2006/2004, %
Вихідні дані:
Основні виробничі фонди сільськогосподарського призначення, грн.
2736950
3173300
3292950
120,3
Площа сільськогосподарських угідь, га
1095
1073
997
90,78
Працівники, зайняті в сільськогосподарському виробництві, чол.
73
73
70
95,9
Вартість валової продукції у співставних цінах, грн.
1951407,15
2072284,29
1748806,64
89,62
Прибуток, грн.
774700
120100
126400
16,32
Розрахункові дані:
 забезпеченість фондами, грн.
Фондозабезпеченість
2499,5
2957,4
3302,9
132,1
Фондоозброєність
37492,5
43469,9
47042,1
125,5
 ефективність використання фондів, грн.
Фондовіддача
0,7
0,7
0,5
71,4
Фондомісткість
1,4
1,5
1,9
135,7
Норма прибутку, %
17,4
2,4
2,3
З таблиці 2.4. видно, що дещо збільшилася вартість основних та оборотних фондів (на 20%, або 556 тис. грн). У порівнянні з 2004 роком збільшилися показники фондозабезпеченості та фондоозброєності на 32,1%, або на 803,4. грн… та на 25,5%, або на 9549,6. грн. відповідно. Проте у зв’язку із зменшенням вартості валової продукції на 10,4% (на 202600,51 грн.), показник фондовіддачі теж зменшився на 28,6% (на 0,2 грн.), а показник фондомісткості збільшився на 35,7% (0,5 грн.), що є дуже негативною тенденцію і показує, що фонди на підприємстві використовуються неефективно. Потрібно також відмітити щорічне зменшення норми прибутку – на 15,1% порівняно з 2004 роком.
Отже підприємство повинне вжити певних заходів для збільшення фондовіддачі та зменшення фондомісткості: зменшити кількість недіючого устаткування, підвищити рівень організації виробництва, підвищити коефіцієнт змінності роботи обладнання, удосконалити виробничу структуру основних фондів, модернізувати устаткування, ввести в дію нові технології, устаткування.
Результатом суспільного поділу праці є спеціалізація виробництва. Спеціалізація полягає у переважаючому виробництві певного виду продукції. Її поглиблення дає змогу ефективніше використовувати наявні ресурси, сприяє концентрації виробничих ресурсів на виробництві певної продукції та удосконалює технологію виробництва. Для того, щоб встановити спеціалізацію підприємства, розглядають структуру грошових надходжень від реалізації усієї продукції.
Таблиця 2.5Структура грошових надходжень від реалізації товарної продукції СВК “Пинчуки” Васильківського району Київської області
Види продукції
2004
2005
2006
2006/20004,%
тис. грн.
%
тис. грн.
%
тис. грн.
%
Зернові та зернобобові, з них:
968,1
45
1112,5
45,2
1191,7
48,2
123,1
Пшениця
769,6
35,8
993,8
40,33
830,9
33,6
108,0
Жито
—
—
—
—
2,2
0,1
—
Гречка
122,0
5,7
42,6
1,72
79,5
3,2
65,2
Кукурудза на зерно
—
—
9,7
0,4
75,0
3,0
—
Ячмінь
48,2
2,2
39,6
1,61
199,8
8,1
414,5
Горох
15,7
0,7
—
—
—
—
—
Овес
6,5
0,3
20,4
0,83
4,3
0,2
66,2
Інші зернові
6,1
0,3
6,4
0,3
—
—
—
Цукрові буряки (фабричні)
93,9
4,4
127,85
5,2
145,9
5,9
155,4
Силос
25,5
1,2
—
—
—
—
—
Інша продукція рослинництва
21,0
0,9
26,9
1,1
39,6
1,6
188,6
 Усього по рослинництву
1108,5
51,5
1267,2
51,4
1377,2
55,7
124,2
Продукція скотарства, у т.ч. молока
314,9
14,6
418,0
17,0
388,6
15,7
123,4
Приріст ВРХ
305,3
14,2
317,7
12,9
212,0
8,6
69,4
Свинарство
13,5
0,6
14,7
0,6
6,0
0,24
44,4
Коні
—
—
—
—
0,96
0,04
—
Інша продукція тваринництва
5,5
0,3
6,8
0,3
5,2
0,2
94,5
 Усього по тваринництву
639,2
29,7
757,2
30,7
612,7
24,8
95,9
Промислова продукція
368,4
17,1
386,7
15,7
401,4
16,2
109,0
Роботи і послуги
35,5
1,7
39,4
1,6
41,9
1,7
118,0
Реалізація товарів
—
—
13,4
0,5
37,7
1,5
—
 Усього по підприємству
2151,6
100
2463,9
100
2470,9
100
114,8
Вивчивши структуру грошових надходжень від реалізації продукції, можна зробити висновок, що протягом останніх трьох років СВК “Пинчуки” мало зерново-молочний напрям виробництва (а саме пшенично-молочний). Так у 2004-2006 роках зернові займали 45%, 45,2 %, 48,2%, а продукція скотарства склала 16,4%, 17%, 15,7% відповідно, при чому переважало виробництво молока. Значну частку зайняла реалізація промислової продукції (майже 17,1%, 15,7%, 16,2% відповідно). У 2004 році в структурі грошових надходжень переважала пшениця (35,8%), виробництво промислової продукції (17,1%) та молока(14,6%), у 2005 році — пшениця (40,3%), виробництво промислової продукції (15,7%) та молока(17%), у 2006 році — пшениця (33,6%), виробництво промислової продукції (16,2%) та молока(15,7%). Аналізуючи кількісні зміни у структурі грошових надходжень, варто відмітити, що реалізація зернових порівняно з 2004 роком зросла на 23,1%, при чому реалізація пшениці зросла на 8%, а ячменю –на 314,5%, за рахунок цього частка рослинництва зросла на 24,2 %, при чому частка цукрових буряків збільшилася на 55,4%. Також зросли частки промислової продукції (на 9%) та реалізації робіт та послуг (на 18%).
Для вивчення економічної ефективності я використаю такі показники, як вартість валової сільськогосподарської продукції в розрахунку на 1га посіву, 1 середньорічного працівника; прибуток або збиток в розрахунку на 1га посіву, 1 середньорічного працівника; валовий дохід в розрахунку на 1га посіву, 1 середньорічного працівника; а також рівень рентабельності.
Вартість валової продукції визначається шляхом множення валового виробництва кожного виду продукції, виробленого в галузі рослинництва, на співставні ціни 2000 року. Поділивши даний показник на загальну площу посіву, середньорічну кількість працівників, кількість відпрацьованих людино-годин та виробничу собівартість продукції, отримаємо усі вище перераховані показники.
Прибуток або збиток визначається, як різниця між виручкою від реалізації продукції та повною собівартістю продукції. Рівень рентабельності визначається як відношення прибутку до повної собівартості продукції. Рівень рентабельності відображує ефективність виробничих витрат на підприємстві.
Таблиця 2.6. Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва СВК “Пинчуки” Васильківського району Київської області
Показники
2004
2005
2006
2006/2004, %
 Вихідні дані:
Вартість валової сільськогосподарської продукції – всього, грн.
1951407,15
2072284,29
1748806,64
89,6
Прибуток, грн.
774700
120100
126400
16,3
Середньорічна чисельність працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві, чол.
73
73
70
95,9
Площа сільськогосподарських угідь, га.
1095
1073
994
91,1
Собівартість — всього, грн.
1376900
2343800
2344500
170,3
 Розрахункові дані:
Вартість валової продукції, грн.
1951407,15
2072284,29
1748806,64
89,6
 на 1 працівника
26731,6
28387,5
24983
93,5
 на <metricconverter productid=«1 га» w:st=«on»>1 га сільськогосподарських угідь
1782,1
1931,3
1852,5
104,0
Валовий дохід, грн.
2151600
2463900
2470900
114,8
 на 1 працівника
29474,0
33752,1
35298,6
119,8
 на <metricconverter productid=«1 га» w:st=«on»>1 га сільськогосподарських угідь
1964,9
2296,3
2485,8
126,5
Прибуток (збиток), грн.
774700
120100
126400
16,3
 на 1 працівника
10612,3
1645,2
1805,7
17,0
 на <metricconverter productid=«1 га» w:st=«on»>1 га сільськогосподарських угідь
707,5
111,9
127,2
18,0
Рівень рентабельності, %
156,3
105,1
105,4

Аналізуючи показники економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, необхідно вказати на те, що більшість з них зменшилася. Вартість валової сільськогосподарської продукції зменшилася, порівняно з 2004 роком, на 10,4% (або на 202600,5 грн.), так у 2004 році вона склала 1951407,15 грн., у 2005 — 2072284,29 грн., у 2006 — 1748806,64 грн., у тому числі вартість валової продукції в розрахунку на 1 працівника зменшився на 6,5% (або на 1748,6 грн.), на <metricconverter productid=«1 га» w:st=«on»>1 га сільськогосподарських угідь вартість валової продукції зросла на 4% (або на 70,4 грн.)
 Негативним явищем є також постійне збільшення собівартості сільськогосподарського виробництва. Порівняно з 2004 роком собівартість зросла на 70,3% (або на 967600 грн.), порівняно з 2005 роком зросла на 700 грн.
Позитивним у виробничій діяльності підприємства є збільшення валового доходу: так, порівняно з 2004 роком цей показник зріс на 15% (або на 319300грн.), порівняно з 2005 роком – лише на 0,3% (або на 7000 грн.), у тому числі валовий дохід в розрахунку на 1 працівника зріс на 20% (або на 5824,6 грн.), на <metricconverter productid=«1 га» w:st=«on»>1 га сільськогосподарських угідь валовий дохід зріс на 26,5% (або на 520,9 грн.)
Прибуток зменшився, оскільки зросла собівартість, порівняно з 2004 роком, на 84% (або на 648300 грн.), порівняно з 2005 роком – зріс лише на 5%.так у 2004 році він склав 774700 грн., у 2005 — 120100 грн., у 2006 — 126400 грн., у тому числі прибуток в розрахунку на 1 працівника зменшився на 83% (або на 8806,6 грн.), на <metricconverter productid=«1 га» w:st=«on»>1 га сільськогосподарських угідь зменшився на 82% (або на 580,3 грн.).
Найвищий рівень рентабельності спостерігався в 2004 році – 156,3%, у 2005 році – 105,1%, у 2006 – 195,4%. Порівняно з 2004 роком рівень рентабельності зменшився на 50,9% за рахунок зниження доходу та збільшення повної собівартості.

2.2 Посівні площі, урожайність і валовий збір зерна
Основною складовою сільськогосподарського виробництва та аграрного ринку в Україні є зернове виробництво і зерновий ринок. Від реалізації зернових культур сільськогосподарські товаровиробники одержують майже третину грошових надходжень (таб. 2.7).
2.7. Частка виручки від реалізації зернових культур у загальній виручці від реалізації усієї продукції сільськогосподарськими підприємствами України за 2002-2005 рр.
Рік
Загальна виручка від реалізації усієї продукції сільськогосподарськими підприємствами України, млн. грн.
У тому числі від реалізації зернових культур
млн. грн.
%
2002
17117,1
5747,8
29,8
2003
17293,5
4463,2
38,7
2004
23258,5
7138,3
32,6
2005
24840,9
8129,9
32,7
2002-2005 рр. в середньому
20627,5
6369,8
30,9
Зерно для України — стратегічна ринкова продукція. Проте її потенціал за 2002-2005 рр. використаний далеко не повною мірою. Про нестабільність зернового виробництва свідчать дані таблиці 2.7.
Великі коливання у виробництві зерна по роках викликані як зменшенням зібраних площ, так і, насамперед, строкатістю урожайності (табл. 2.8.). Амплітуда таких коливань досягає в окремі роки двократного розміру. Безумовно це відображається не лише на нестабільності аграрного виробництва в цілому, а й на підвищенні соціальної напруги у суспільстві, що мало місце, зокрема, у другій половині 2003 та першій половині 2004 років.
    продолжение
--PAGE_BREAK--

    продолжение
--PAGE_BREAK--
Розділ 3. Проектне обґрунтування урожайності зернових та визначення беззбиткового обсягу виробництва
3.1 Інтенсифікація виробництва зерна
Визначальним фактором розвитку зернового господарства має бути інтенсифікація галузі на основі досягнень науково-технічного прогресу та розвитку ринкових відносин. Поряд із впровадженням інтенсивних технологій значну увагу слід приділяти поліпшенню насінництва, зменшенню втрат урожаю при вирощуванні, зберіганні та переробці зерна, впровадженню нових організаційних форм господарювання, посиленню матеріальної заінтересованості працівників.
Суть інтенсивної технології полягає в оптимізації умов вирощування на всіх етапах росту й розвитку рослин, розміщенні культур після кращих попередників, вирощуванні інтенсивних сортів, застосуванні добрив з розрахунку на заплановану урожайність, використанні інтегрованої системи захисту рослин від бур'янів, шкідників та хвороб, захисті ґрунтів від ерозії.
Сільське господарство може розвиватися двома шляхами: екстенсивним чи інтенсивним. Інтенсивний шлях, передбачає збільшення виробництва продукції на основі застосування досконаліших засобів виробництва, кваліфікованої праці, нових технологій та методів господарювання. В свою чергу це вимагає додаткових вкладень у розвиток сільського господарства.
Інтенсифікація — це форма розширеного відтворення, яка ґрунтується на оптимальному формуванні та раціональному використанні на основі науково-технічного прогресу сукупних затрат уречевленої та живої праці на одиницю земельної площі з метою збільшення обсягу продукції та підвищення ефективності її виробництва.
Суть інтенсифікації полягає не тільки в ефективнішому використанні тварин, а й в удосконаленні всіх інших, факторів виробництва — матеріальних і трудових ресурсів, впровадженні нових організаційних форм господарювання, нових технологій і т. ін.
Матеріальною основою інтенсифікації сільського господарства є науково-технічний прогрес.
Науково-технічний прогрес — це процес розвитку та застосування досягнень науки і техніки у виробництві, що зумовлює вдосконалення техніки, технології та організації виробництва на основі механізації й електрифікації виробничих процесів, використання насіння високоврожайних, стійких проти захворювань сортів сільськогосподарських рослин дає змогу значно підвищити врожайність культур, підвищення професійного рівня працівників.
Науково-технічний прогрес пов'язаний також із розвитком організації виробництва і управлінням ним, оскільки за їх допомогою здійснюється об'єднання земельних, матеріальних та трудових ресурсів в єдиний процес виробництва.
Під впливом науково-технічного прогресу вдосконалюється соціальна підсистема: поліпшуються умови праці, зростає професійний і культурний рівень працівників.
Рівень інтенсивності розраховують також як у цілому по сільському господарству, так і в розрізі окремих галузей рослинництва і тваринництва. Він характеризує рівень витрат на одиницю об'єкта інтенсифікації (<metricconverter productid=«1 га» w:st=«on»>1 га сільськогосподарських угідь, 1 гол. тварин). Розрізняють загальні та часткові, вартісні й натуральні показники рівня інтенсивності.
Узагальнюючою характеристикою рівня інтенсивності є сума виробничих витрат на одиницю об'єкта інтенсифікації. Вона включає основні виробничі засоби в тій частині, в якій вони пішли на виробництво даної продукції, вартість оборотних засобів та оплату праці.
До показників рівня інтенсивності належить сума вартості основних засобів та поточних виробничих витрат (без амортизації) з розрахунку на <metricconverter productid=«1 га» w:st=«on»>1 га сільськогосподарських угідь. Ця характеристика відображує повні затрати живої та уречевленої праці на одиницю земельної площі й розраховується тільки в цілому по сільському господарству. В розрізі окремих галузей даний показник не визначається, оскільки продукція створюється не всією кількістю основних засобів, а лише в тій частині, в якій вони споживаються і переходять на вартість створеної продукції у вигляді амортизації.
Система показників рівня інтенсивності включає й вартість основних засобів виробництва з розрахунку на одиницю об'єкта інтенсифікації. Цей показник характеризує суму уречевленої праці й розраховується як у цілому по господарству, так і по комплексу галузей—рослинництву і тваринництву. При цьому в кожному випадку до розрахунку беруться засоби відповідних галузей.
Затрати живої праці з розрахунку на одиницю об'єкта інтенсифікації також характеризують рівень інтенсивності сільського господарства або його галузі. З підвищенням рівня інтенсивності затрати праці повинні скорочуватися, оскільки дедалі більший обсяг робіт повинен виконуватися за допомогою машин і механізмів. Впровадження прогресивних технологій, спеціалізація та концентрація виробництва також сприяють зниженню затрат живої праці.
Економічна ефективність інтенсифікації характеризується системою показників, які поділяють на вартісні та натуральні.
Одним з основних показників економічної ефективності інтенсифікації є обсяг валової продукції з розрахунку на <metricconverter productid=«1 га» w:st=«on»>1 га сільськогосподарських угідь. Він дає змогу здійснити аналіз у динаміці по одному підприємству й порівняти окремі підприємства за певний період. Збільшення обсягу виробництва продукції з <metricconverter productid=«1 га» w:st=«on»>1 га свідчить про підвищення ефективності використання земельних ресурсів і тих вкладень, які спрямовуються у виробництво сільськогосподарської продукції.
До показників економічної ефективності інтенсифікації належить також обсяг валової продукції, валового та чистого доходу, прибутку з розрахунку на одиницю виробничих витрат, одиницю вартості основних та оборотних виробничих фондів, 1 люд.–год., одного середньорічного працівника. Останні два характеризують продуктивність живої праці й рівень використання трудових ресурсів. Підвищення рівня цих показників свідчить про зростання продуктивності праці на основі механізації та автоматизації виробництва, впровадження нових технологій. Певною мірою це також відображує рівень кваліфікації праці та її організацію.
Фондовіддача, фондомісткість характеризують використання основних виробничих фондів, їх участь у процесі виробництва та ступінь поєднання з іншими ресурсами, зокрема з оборотними фондами.
Важливим показником економічної ефективності інтенсифікації є собівартість одиниці продукції, яка характеризує рівень затрат уречевленої та живої праці в грошовому виразі. Зниження собівартості свідчить про підвищення економічної ефективності інтенсифікації і, навпаки, її підвищення — про зниження ефективності інтенсифікації.
Показником економічної ефективності інтенсифікації є рентабельність виробництва, яка характеризується двома показниками: рівнем рентабельності та нормою прибутку. Норма прибутку визначається відношенням маси прибутку до суми основних та оборотних фондів сільськогосподарського призначення і виражається в процентах. Більшою мірою вона характеризує ефективність використання виробничих фондів. Рівень рентабельності визначається відношенням прибутку до повної собівартості продукції, виражається в процентах і характеризує масу прибутку з розрахунку на одиницю грошових витрат, пов'язаних із виробництвом та реалізацією продукції. Цей показник не лише характеризує матеріально-грошову форму процесу інтенсифікації, а й відображує підприємливість, вміння працювати в ринкових умовах, вивчати ринок, пристосовуватись до дії його законів.
Вивчимо рівень, результат інтенсивності та економічну ефективність інтенсифікації виробництва зерна на досліджуваній агрофірмі. Показники інтенсифікації поділяють на групи: результату, рівня інтенсифікації та економічної ефективності інтенсифікації. До показників результату інтенсифікації відносять урожайність, ц/га, та вартість валової продукції на 1га посіву, грн., прибуток на <metricconverter productid=«1 га» w:st=«on»>1 га посіву. До показників рівня інтенсифікації відносять: суму виробничих витрат на <metricconverter productid=«1 га» w:st=«on»>1 га посіву, грн., затрати праці на <metricconverter productid=«1 га» w:st=«on»>1 га посіву. Економічну ефективність інтенсифікації відображають такі показники, як вартість валової продукції на 1 грн. виробничих витрат, грн., валова продукція в розрахунку на 1 грн. виробничих витрат, грн., прибуток в розрахунку на 1 грн. виробничих витрат, грн., собівартість 1ц зерна, грн., ціна реалізації 1ц зерна, грн., рівень рентабельності, % та коефіцієнт окупності додаткових витрат.
Коефіцієнт інтенсифікації— це добуток середньорічного приросту урожайності та ціни у поточному році з розрахунку на 1 грн. додаткових витрат, що зумовили цей приріст у процесі інтенсифікації виробництва. А коефіцієнт окупності додаткових витрат— це середньорічний приріст вартості валової продукції з розрахунку на 1 грн. додаткових витрат, що зумовили цей приріст у процесі інтенсифікації виробництва. Дані показники характеризують економічну доцільність збільшення виробничих витрат.
Таблиця 3.1. Інтенсифікація виробництва зерна в СВК “Пинчуки” Васильківського району Київської області
Показники
2004
2005
2006
2006/2004, %
Вхідні дані:
Площа посіву, га
413
495
455
110,2
Виробничі витрати, грн.
582500
751800
642100
110,2
Прямі затрати праці, грн.
44000
34000
27000
61,4
Валова продукція, ц
25008
27682
19527
78,1
Вартість валової продукції зерна, грн.
1076702,5
1218226,8
843277,1
78,3
Прибуток, грн.
576000
447800
328700
57,1
Розрахункові дані:
 показники рівня інтенсифікації:
Сума виробничих витрат на <metricconverter productid=«1 га» w:st=«on»>1 га посіву, грн.
1410,4
1518,8
1411,2
100
Затрати праці на <metricconverter productid=«1 га» w:st=«on»>1 га посіву, люд.-год.
106,5
68,7
59,3
55,7
 показники результату інтенсифікації:
Одержано на <metricconverter productid=«1 га» w:st=«on»>1 га посіву:
вартості валової продукції зерна, грн.
2607,0
2461,1
1853,4
71,1
прибутку, грн.
1394,7
904,6
722,4
51,8
 показники економічної ефективності інтенсифікації:
Вартість валової продукції зерна на 1 грн. виробничих витрат, грн.
1,8
1,6
1,3
72,2
Одержано на 1 люд.-год. затрат живої праці:
вартості валової продукції зерна, грн.
24,5
35,8
31,2
127,3
прибутку, грн.
13,1
13,2
12,2
93,1
Собівартість 1 ц зерна, грн.
27,7
27,3
37,4
135,0
Ціна реалізації 1 ц зерна, грн.
68,4
45,7
51,7
75,6
Рівень рентабельності, %
246,9
167,4
138,1
—
Окупність витрат
0,04
0,04
0,03
75,0
Окупність додаткових витрат
Х
0,02
0,07
Х
Аналізуючи таблицю 3.1., можна вказати, що майже всі показники рівня, результату та економічної ефективгості інтенсифікації зменшилися.
Сума виробничих витрат на <metricconverter productid=«1 га» w:st=«on»>1 га посіву залишилася практично на тому ж рівні — 1410,4грн., 1518,8грн., 1411,2грн. протягом 3 років, а затрати праці на <metricconverter productid=«1 га» w:st=«on»>1 га посіву порівняно з 2004 роком зменшилися на 44,3% або на 47,2 люд.-год.
Показники результату інтенсифікації зменшилися: так, вартість валової продукції зерна на <metricconverter productid=«1 га» w:st=«on»>1 га посіву зменшилась на 29% або на 753,6 грн., а прибуток на <metricconverter productid=«1 га» w:st=«on»>1 га посіву порівняно з 2004 роком зменшився на 48,2% або на 672,3 грн.
Показники економічної ефективгості інтенсифікації теж зменшилися, окрім вартості валової продукції зерна на 1 люд.-год. затрат живої праці, яка збільшилася на 27,3% або на 6,7 грн. і собівартості 1 ц зерна на 35% або на 9,7 грн., інші показникизменшилися: вартість валової продукції зерна на 1 грн. виробничих витрат зменшилася на 27,8% або на 0,5 грн., прибуток на 1 грн. виробничих витрат зменшився на 6,9% або на 0,9 грн., ціна реалізації 1 ц зерна – на 24,4% або на 16,7 грн., рівень рентабельності зменшився майже у півтора рази.
Окупність витрат протягом 3 років була на одному рівні – 0,04-0,03.
Основними показником, що характеризують ефективність інтенсифікації, є коефіцієнт окупності додаткових витрат. Цей показник збільшився з 0,02 у 2005 році до 0,07 у 2006.
Підвищення ефективності виробництва зерна, насамперед, залежить від її урожайності й рівня використання землі, що впливає на собівартість, трудомісткість і рентабельність вироб­ництва зерна.
3.2 Шляхи підвищення економічної ефективності виробництва зерна
Підвищення економічної ефективності сільського господарства вцілому передбачає збільшення виробництва і підвищення якості сільськогосподарської продукції при одночасному зменшенні затрат праці і матеріальних засобів на одиницю продукції. Розв'язання цієї проблеми нерозривно пов'язане з подальшою всебічною інтенсифікацією сільськогосподарського виробництва, в процесі якої забезпечується підвищення врожайності сільськогосподарських культур та продуктивності худоби і птиці. В сучасних умовах сільське господарство розвивається переважно на основі інтенсифікації, що є основним джерелом підвищення його економічної ефективності.
Шляхи підвищення ефективності виробництва зерна, які забезпечують дальше збільшення обсягів виробництва продукції і зменшення витрат на одиницю продукції, передбачають комплекс таких основних заходів: поліпшення використання землі, підвищення її родючості; впровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва; поглиблення спеціалізації і концентрації виробництва на основі міжгосподарської кооперації і агропромислової інтеграції; раціональне використання виробничих фондів і трудових ресурсів; впровадження інтенсивних і ресурсозберігаючих технологій та індустріальних методів виробництва; підвищення якості і збереження виробленої продукції; широке використання прогресивних форм організації виробництва і оплати праці на основі колективного, сімейного і орендного підряду та оренди як прогресивної форми господарювання; розвиток сільськогосподарського виробництва на основі різноманітних форм власності і видів господарювання і створення для них рівних економічних умов, необхідних для самостійної та ініціативної роботи.
У комплексі заходів підвищення економічної ефективності виробництва зерна найважливішим є поліпшення використання землі на основі підвищення її родючості і зростання врожайності сільськогосподарських культур. Ці завдання успішно вирішуються шляхом вирощування сільськогосподарських культур за технологією програмованих урожаїв з використанням досягнень науки, передової практики і забезпеченням високої якості праці. У передових господарствах України одержують зерна озимої пшениці по 55-60 ц/га, кукурудзи – 70-80, а на зрошуваних землях — 100-120, цукрових буряків – 550-600, зеленої маси кукурудзи – 400-450, сіна багаторічних трав – 50-60 ц/га.
Водночас впровадження у виробництво культур і сортів інтенсивного типу може мати й негативні наслідки. Розвиток інтенсифікації землеробства без дотримання відповідних умов призводить до погіршення структури грунту, підвищення темпів деградації земель і загострення екологічної ситуації.
Передовий досвід вітчизняного землеробства, і світова практика свідчать, що науково-технічний прогрес має в своєму розпорядженні ефективні засоби захисту грунтів від руйнування та підвищення їх родючості.
Один із напрямів підвищення економічної ефективності виробництва зерна — впровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва. Вирішення цієї проблеми сприяє насамперед підвищенню продуктивності праці в сільськогосподарському виробництві, що є основним якісним фактором економічного і соціального розвитку.
Розвиток та підвищення економічної ефективності зернового господарства — необхідна умова не тільки забезпечення населення продуктами харчування, а й піднесення ефективності виробництва інших видів продукції сільського господарства. Зміцнення матеріально-технічної бази галузі, впровадження інтенсивних технологій виробництва та прогресивних форм організації праці зумовили підвищення урожайності зернових культур та збільшення виробництва зерна. Водночас досягнутий рівень виробництва не забезпечує потреби України в зерні.
    продолжение
--PAGE_BREAK--