Реферат: Протестантизм

Зміст

Вступ

1. Виникнення протестантизму

1.1 Розповсюдження протестантизму

2. Релігійний зміст

3. Напрями сучасного протестантизму

3.1 Лютеранство

3.2 Кальвінізм

3.3 Англіканство

4. Тенденції в сучасному протестантизмі

Висновок


Вступ

Напочатку ХVI в. в країнах Центральної і Північної Європи спалахує буржуазне посуті рух, направлений проти феодалізму і його церковного виразу – католицизму,проти самовладдя і безсоромного здирства папської курії.

Найяскравішими вождями сталі Мартін Лютер (в Німеччині), ЖанКальвін і Ульріх Цвінглі (в Швейцарії). Одним з перших кроків руху реформації вНімеччині був виступ Мартіна Лютера проти індульгенцій. Лютер виступив протипретензій католицького духівництва контролювати віру і совість на правахпосередника між людьми і Богом. Проголошувався принцип індивідуалізму в справахвіри. Людина може врятувати душу тільки за допомогою віри, яка безпосередньодарується Богом, без допомоги церкви. Це вчення Лютера про порятунок абовиправдання вірою в спокутну жертву Хріста, стало одним з центральних догматівпротестантизму. Реформатори відкрито звинувачували католицьку церкву вспотворенні справжнього християнства і закликали повернутися до істинної вірихристиян, до загального священного.


1.Виникнення протестантизму

Протестантизмвиник в ХIV в. в епоху Реформації. Реформація (лат. reformatio – перетворення,виправлення) – рух у ряді європейських країн, направлене на перетворення церквиу дусі євангельських ідеалів і на усунення всього того, що в середньовічномукатолицизмі реформаторам представлялося відходом від цих ідеалів.

В Німеччині Реформація проходила під буттям на чолінімецького богослова Мартіна Лютера (1483–1546), професори Віттенбергськогоуніверситету. Приводом для його виступу послужила торгівля індульгенціями. 31жовтня 1517 р. він прибив на дверях церкви у Віттенберге 95 тез провідпущення гріхів. В них Лютер висунув принцип внутрішнього розкаяння, якимповинне стати все життя християнина, і критикував вчення про індульгенції, прочистилище, про молитву за померлих і порятунку заслугами святих. В подальшомуЛютер відкинув папську владу, особливу благодать священного і йогопосередництво в порятунку, висунув вимогу спростити обрядовість, підпорядкуватицеркву государям. Все це відповідало інтересам бюргерства і частини дворянства,що склала під буттям Лютера на чолі і його сподвижника Пилипа Меланхтона (1490–1560)помірний напрям німецької Реформації. В реформаторський рух в Німеччинівключилися і селянсько-плебейські шари, очолені Томасом Мюнцером (1490–1525).

Центрами Реформації в Швейцарії стали міста Цюріх і Женева,де Ульріхом Цвінглі (1484–1531) і Жаном Кальвіном (1509–1564) було здійсненерадикальне перетворення церковного пристрою. Тут Реформація набагато більшпослідовно, ніж лютеранин, виразила буржуазне єство руху реформації.Цвінгліанство більш рішуче порвало з обрядовою стороною католицизму, відмовившисьвід визнання особливої магічної сили (благодать) за останніми двома збереженимилютеранином таїнствами – хрещенням і причащанням; причащання розглядалося якпростий обряд, скований на згадку про смерть Ісуса Христа, в якому хліб і виноє лише символами його тіла і крові. Набагато більше розповсюдження отримав кальвінізм.Одним з головних догматів кальвінізму є вчення про «абсолютне визначення»: щедо «створення миру» Бог нібито зумовив долі людей: одним уготований рай, іншим– пекло, і ніякі зусилля людей не можуть змінити те, що визначено Всевишньому.З самого початку кальвінізму була властиванетерпимість до всякого прояву інакомислення. Кальвінізм радикально реформувавхристиянський культ і церковну організацію. Майже всі зовнішні атрибутикатолицького культу (ікони, одягаються, свічки і т. д.) були відкинуті.Основне місце в богослужінні зайняли читання і коментування Біблії, співпсалмів. Керівну роль в кальвіністських общинах сталі гратистаршини (пресвітери) і проповідники.

Реформація в Англії мала дещо інший характер в порівнянні зНімеччиною або Швейцарією. В XIV–XV вв. «лолларди» – «бідні священики» – проповідувалинавчання професора Оксфордського університету Джона Вікліфа (1320–1384), якийвимагав підкорення англійської церкви в цивільних справах королю. Вікліфвиступав проти поборів римських тат з Англії, засумнівався в праві ієрархіївідпускати гріхи і видавати індульгенції, наполягав на пріоритеті СвященногоПисання над церковним переказом. В 1534 р. англійський парламентпроголосив незалежність церкви від тата і оголосив її главою короля ГенріхаVIII. З часом вплив протестантизму на англійську церкву посилився і поглибивсяїї розмежування з католицизмом. Англійська церква прийняла протестантськідогмати про виправдання вірою і про «священне писання» як єдиному джерелі віри;відкинула вчення католицизму про індульгенції, про шанування ікон іпотужностей. Була збережена літургія і ряд інших характерних для католицизмуобрядів, залишився недоторканним епископат. У зв'язку із загостренням соціальнихсуперечностей в Англії кінця XVI – почала XVII в. складається буржуазнаопозиція абсолютистському режиму, яку не задовольняє королівська реформація.Серед англійської буржуазії набуває поширення кальвінізм, прихильників якогоназивали пуританами. Помірні пуритани обмежувалися вимогою встановленняпресвітеріанської церкви, тоді як радикальне крило, індепенденти (незалежні)повністю відкинули принцип державної церкви; кожна релігійна община повиннабути абсолютно вільною у виборі віросповідання.

Таким чином, в період Реформації в Німеччині і Швейцарії, апотім за часів буржуазних революцій, перш за все в Англії, сформувалися основнітечії, які представляють протестантизм в даний час. Головними різновидамиреформованого в буржуазному дусі християнства були і залишаються виниклібезпосередньо в період Реформації лютеранин і кальвінізм. Всі інші протестантськіутворення лише варіюють основні принципи цих течій.

На початку XIX в. протестантське відгалуженняхристиянства є строкатою і багатоманітною картиною. Надалі ця строкатістьзросла у великій мірі як в результаті дроблення основних підрозділів даноговіросповідання (лютеранин, кальвінізм і англіканство), так і в ході появи новихденомінацій (адвентисти, Армія порятунку, «Християнська наука», Свідки Ієгови іт. д.), отримали подальший розвиток наступні протестантські секти:баптизм, меннонитство, методизм, квакерство і ін.

1.1 Розповсюдження протестантизму

Впершій половині ХVI в. течія реформації стала швидко розповсюджуватися замежами Німеччини. Лютеранин затвердився в Австрії, Скандинавських країнах,Прибалтиці. Окремі лютеранські общини з'явилися в Польщі, Угорщині, Франції.Відображаючи спосіб життя людей, релігія як масова ідеологія багато в чомузумовлює їх повсякденну діяльність. Протестантизм в цьому відношенні вельмиповчальний. Він висунув нові уявлення про особу і моральність, про місцерелігії в суспільстві. Протестантизм не залишився за горизонтом минулихстоліть, він і сьогодні – впливова духовно-інтелектуальна сила Заходу. Йогопоява стала переломним моментом у всій європейській культурі. Підвищенийінтерес протестантизму до внутрішнього, особового світу людини, врешті-решт,пояснює його величезний вплив на європейську історико-культурну традицію.

Протестантизм – це третя, після православ'я і католицизму,найбільший різновид християнства, що охоплює безліч самостійних сповідань іцерков. Протестантизм – це порівняно молодий різновид християнства. Особливостіідеології і організації сучасного протестантизму багато в чому обумовленіісторією його виникнення і подальшого розвитку.


2. Релігійний зміст протестантизму

Розділяючиосновні особливості розвинутої релігії, тобто віруючи в буття Бога, безсмертядуші, надприродний і замогильний мир і т.п., протестанти так само, як ікатолики і православні, уявляють собі Бога як триєдиного Бога – батька, Бога –сина і Бога – святого духу. Ісуса Христа вони ототожнювали з другим лицем цієїТрійці. Разом з тим протестантизм має свої особливості, що відрізняють його відправослав'я і католицизму. Протестантизм очистив небо від цілого пантеонубогів, які перетворили католицизм і православ'я фактично в многобожжя.Протестанти поклоняються тільки триєдиному богу (у них немає культу святих ібогоматері), а особливо Христу, вважаючи його істинним розділом своїх церков вцілому і общин зокрема. Найважливішим догматом більшості конфесійпротестантизму є вчення про виправдання однією вірою в спокутну жертву Христа.Інші способи добитися порятунку (обряди, аскези, богоугодні справи і т. п.) вважаютьсянеістотними. Що стосується добрих справ, то вони є плодом любові до Бога, виникаючої з віри в ЄвангелієХриста. Разом з тим з католицизмом протестантизм ріднить багато що: і филіокве(вчення про те, що «святий дух» виходить не тільки від Бога – батька, яквважають православні, але і від сина), і органи, і хрещення через обливання, ізвичай сидіти під час богослужіння і багато що інше.

Відповідно до загального навчання християнства протестантизмвсіх різновидів стоїть на позиції, що знання релігійної істини дається людинібожественним одкровенням. Реформатори наполягали на особистому відношеннілюдину і Бога. В християнстві не викликає сумнівів положення про те, щоосновним джерелом одкровення є Біблія. Але в Біблії є багато суперечливого. Всеце підлягає тлумаченню і роз'ясненню. Для католицизму право такого тлумаченняналежить тільки церкві, причому мирянам навіть забороняється без керівництва збоку духівництва читати Біблію. В порядку тлумачення останній написаливеличезну кількість творів «батьки церкви» і богослови, винесли безлічвизначень і рішень церковні собори, а римські тата обнародували цілу бібліотекубулл, всяких непогрішимо істинних послань. Вся ця література разом з тим, чомуучать в проповідях і усних повчаннях служителі церкви, іменується Священнимпереказом. Таким чином, Священне писання в католицизмі можна правильно розумітитільки в світлі Священного додання. Цілком зрозуміло, яку силу давало папствутаке рішення питання. Щоб збити папство з цієї позиції, протестантизму булонеобхідне позбавити його монопольного права тлумачення Біблії за допомогоюСвященного додання і власного свавілля. Для цього він проголосив право кожноговіруючого не тільки самостійно читати, але і тлумачити Біблію. Що ж доСвященного переказу, то протестантизм повністю відмовив йому в значенні джерелаодкровення. «Тільки Біблія» – стало його основним девізом. Протестантизмвиступає проти ідеї, що при тлумаченні Біблії слід керуватися розумом.Допускаючи філософське мислення як свого роду приправ до віри, протестантизмвважав все ж таки лише останню єдиним критерієм істинності сприйняття біблійногоодкровення. Згідно основоположникам протестантизму, людина в гріхопадіннівтратила здатність скоювати добро. Через це він не може врятуватися своїмизаслугами. Порятунок може прийти тільки як результат божественного втручання,«дарма благодать».

Протестантське навчання завдало удару католицькомудухівництву і в тій області, яка торкалася впливу його молитов на земні долілюдей. Віруючий католик вважав достатнім помолитися за допомогою священикаБогородиці, або якому – або святому, щоб позбулася та або інша неприємністьабо, навпаки добитися життєвого успіху. Протестантизм же затверджує, що людськадоля не залежить ні від молитов, ні від діяльності людини, так що вся махинаважкоатлета католицького культу не має по суті ніякого життєвого значення. Великезначення придбаває спів релігійних гімнів. Таким чином, культові нововведенняпротестантизму йшли в основному по лінії «здешевлення» церкви і церковногоритуалу. Шанування біблійних праведників залишалося непорушним, але булопозбавлене тих фетишистських по суті політичних форм, які прийняв взагалі культсвятих в католицизмі. Протестантизм відмовився і від ряду інших елементівкульту – поклоніння потужностям, реліквіям, хресту, статуям і іконам. Відмовавід поклоніння видимим зображенням базувалася в догматичному відношенні настарозавітному пятікніжії, що розглядає таке шанування як ідолопоклонниця. Всіці принципи були направлені проти могутнього апарату католицької церкви.Протестантизм переносить центр тяжкості релігійного життя з церкви на окрему особу.

Через розбіжності з деяких питань Протестантизм із самогопочатку розбився на цілий ряд течій, церков, тямущий і дотепер на його ґрунтіпродовжується відділення сект. Серед різних відгалужень протестантизму не булоєдності в деяких питаннях, пов'язаних з культом, зовнішньою обстановкою церкові т. д. Лютерани, наприклад, зберегли в своїх церквах розп'яття, вівтар,свічки, органну музику; кальвіністи ж від всього цього відмовилися. Меса булазнехтувана протестантами майже всіх напрямів. Богослужіння стало вестися нимина національних мовах; воно складалося з проповіді, співу молитовних гімнів ічитання тих або інших глав Біблії, переважно Нового заповіту. Багатопротестантів дотримують найважливіші свята, успадковуванні від католицькогоцерковного року, головним чином пов'язані з життям Ісуса Христа. Деякіпротестантські об'єднання включають в свій календар цивільні свята, наприкладДень дяки в США.


3.Напрями сучасного протестантизму

Організаційнаі доктринальна картина протестантського табору християнства залишилася в ХХ в.приблизно такий же, який вона була і в попередньому сторіччі: йшли ті жнескінченні процеси дроблення і злиття, розділення і з'єднання, робилися спробиприйти до єдино істинного віровчення.

Організаційні форми сучасного протестантизму дужерізноманітні – від церкви як державної установи (в Швеції, наприклад) і домайже повної відсутності якої б то ні було об'єднуючій організації (наприклад,у квакерів); від великих конфесійних (наприклад, Всесвітній союз баптистів) інавіть міжконфесійних об'єднань (екуменічний рух) до дрібних ізольованих сект.

3.1 Лютеранин

Найпоширенішим відгалуженням протестантизму є лютеранин.Церкви, названі згодом лютеранськими, або євангельськими, оформилися впівнічних німецьких князівствах. Зараз такі церкви існують в багатьох країнах –Ісландії, Данії, Швеції, Норвегії, Фінляндії і Німеччини. Багато лютеранськихцерков в Північній Америці. Найбільшою є лютеранська церква Бразилії. В країнахАзії лютеран мало, сильніше відчувається їх вплив в таких країнах, як Ефіопія,Судан, Камерун і інші.

Мартін Лютер (1483–1546 рр.) – видний діяч Реформації,засновник протестантизму. Він зробив великий вплив на всі сфери духовного життяНімеччини ХVI – XVII вв. Лютеранський переклад Біблії зіграв важливу роль уформуванні загальнонаціональної німецької мови. Лютер був прихильником помірноїбюргерської реформації. Він заперечував роль церкви і духівництва якпосередників між людиною і богом. «Порятунок» людини, затверджував він,залежить не від виконання «добрих справ», таїнств, обрядів, а від щирості його віри. Джереломрелігійної істини є не «священний переказ» (рішення церковних соборів, думкитат і т. п.), а саме Євангеліє. В цих вимогах виразився конфлікт ранньобуржуазногосвітогляду з феодальною ідеологією і церквою. Разом з тим Лютер виступав протидоктрин, що виражали матеріальні інтереси німецького бюргерства, критикував теоріюприродного права, ідеї ранньобуржуазного гуманізму, принципи вільної торгівлі.У Великій селянській війні (1525 р.) Мартін Лютер став на сторону пануючогокласу. «…Лютер, – писав К. Маркс,– переміг рабство по набожності тільки тим, що поставив на його місце рабствона переконання».

Лютеранин визнає авторитет Апостольського іНикео-Константінопольського символу віри, має свої віроучительні книги –«Аугсбургськоє віросповідання» (1530), катехізиси М. Лютера, «Книгу згоди»(1580). Центральний момент лютеранського віровчення складає вчення провиправдання вірою. Лютер чітко розмежовував дві сфери: релігійне ісуспільне життя. Зміст першої складають віра, християнська проповідь,діяльність церкви; другий – мирська діяльність, цивільна мораль, держава ірозум. Лютеранин скасовує чернецтво, поклоніння святим і їх потужностям. Культв лютеранській церкві відповідає буржуазній вимозі «дешевої церкви». В лютераниновізберігається епископат, особливеприсвячення в духовний сан (ординація), літургія, два таїнства: хрещення (немовлят) ідієприкметник. Ще в 1526 р. створена «Німецька меса і послідувалобогослужіння», перекладений на німецьку мову молитвеник з ритуалом хрещення. Влютеранських кирхах немає ікон, але збережені розп'яття, одягається духівництваі вівтар.

Зараз в світі близько 75 млн. лютеран, 192 млн. лютеранськихцеркві. Близько 50 млн. віруючих з'єднано у Всесвітній лютеранський союз,створений в 1497 р. Головний упор в проповідничеськой діяльності зараз робиться на тлумачення питань суспільногожиття і, особливо, на морально – етичні проблеми. Лютеранські церкви берутьучасть в екуменічному русі. Лютеранин поширений в Естонії, Латвії, Казахстані,Киргизія і ін.


3.2 Кальвинизм

На другому місці за чисельністю прихильників після лютераниназалишається, як це було і раніше, кальвінізм. Саме послідовне втілення демократичні вимоги знайшли в цвингліанстві і кальвінізмі, які в XVI в. злилися вшвейцарській реформатськой церкві.

Жан Кальвін (1509–1564 рр.) – один з діячів Реформації вШвейцарії. В 1536 р. він був вимушений бігти з рідної Франції до Швейцарії(у Франції в цей час почали переслідувати реформаторів), де і влаштувався водному з самих волелюбних міст – Женеві. Саме Женеві і судилося стати місцемпроведення сміливих і суворих дослідів Кальвіна, що розповсюдилися пізніше повсій Європі. В 1541 р. він став фактичним диктатором міста, добивсяпідкорення світської влади церкви. Заснована Кальвіном система протестантизму –кальвінізм – виражала вимоги «найсміливішої частини тодішньої буржуазії» (Ф. Энгельс).Основи кальвінізму – вчення пробожественне визначення одних людей до «порятунку» і інших до «засудження». Алеце визначення не виключало активної діяльності, оскільки, згідно ж. Кальвіну,віруючий, хоча і не знає своєї долі, своїми успіхами в особистому житті можедовести, що він «божий обранець». Кальвінізм виправдав буржуазне підприємництвоепохи первинного накопичення. Це знайшло своє віддзеркалення в тому, щоякнайкращими чеснотами оголошувалися помірність і ощадливість, проповідуваврежим мирського аскетизму. Подібне навчання пригнічувало і сковувало протестпригноблюваних, робило їх покірливими і покірними. Від кожної людини Кальвінвимагав життя, гідного раю. Таке життя визначалося заповітом: «молися іпрацюй!». Послідовники Кальвіна відмовляли собі у відпочинку і розвагах.Кальвіністів часто відрізняв поношений одяг і стоптане взуття. Незабаром вониотримали прізвисько «пуритан» (від лат. «purus» – чистий) – ревнителів чистогожиття. Найстрогіша, доходить до скнарості ощадливість, дозволяла їм вигадуватикожний гріш, щоб, накопичуючи гроші, знову і знову пускати їх в оборот радинового прибутку, що володів всіма помислами пуританина. Женева часів Кальвінажила розміреним життям. З 9 годин вечора у всіх вікнах гаснуло світло, іпізніше за цю годину ніхто не сміливий з'являтися на спорожнілих вулицях. Якщохтось осмілювався оспорювати навчання Ж. Кальвіна, його осягала кара і навітьсмерть. Він також висував і політичні ідеї, кажучи, що государі поставленібогом над народами в покарання за людські гріхи, роз'яснюючи, що бог моженапоумити народних представників обійтися без монарха, і, узявши владу в своїруки, вони вчинять бажане богу справу. Не дивно, що учасники ранніх буржуазнихреволюцій в ХVI в. в Голландії, а в ХVII в. в Англії виступали під прапором кальвінізма, навчання, якевиправдало боротьбу молодої буржуазії проти феодального абсолютизму.

На відміну від лютеранина, в реформатстві немаєзагальнообов'язкового символу віри, єдиним джерелом віровчення вважаєтьсяБіблія. Авторитетними для теологів і проповідників залишаються написаніКальвіном «Повчання в християнській вірі» (1536–1559), в яких систематизувалиідеї Лютера і інших реформаторів, «Церковні встановлення» (1541), «Женевськийкатехізис» (1545), а також «Шотландське віросповідання» (1560),«Вестмінстерське сповідання віри» (1547) і ін.

Кальвінізм розпадається у свою чергу на три відгалуження:реформаторство, пресвітеріанство, конгрегационалізм. Разом узяті вониохоплюють близько 50 млн. людина. У Всесвітній пресвітеріанський союз входить125 самостійних кальвіністських церков з різних країн. Конгрегационалізм (відлат. – «з'єднання») склався ще за часів руху реформації в Англії як течія,опозиційна англіканській церкві. Відмітну його особливість складає принципнезалежності общин віруючих від світських властей і повної їх самостійності,автономності кожної общини – конгрегації. Найбільший розвиток конгрегационалізмотримав в Північній Америці. Конгрегационалісти ведуть активнупроповідническю і місіонерську діяльність, беруть участь в екуменічному русі зпрограмою, основним гаслом якої є відродження раннього християнства. Існує яквсесвітній центр конгрегационалізма Інформаційний конгрегационалістичний собор.

3.3 Англіканство

Англіканська єпископальна церква є в даний час державноюцерквою Англії. Англіканські церкви існують також в США, в Індії і т. д.,всього в 16 країнах. З 1867 р. англіканські церкви, зберігаючи своюсамостійність, об'єднуються Англіканським союзом церков. Главою церкви єанглійський король. Збережена ієрархія, що нагадує католицьку. Єпископів черезпрем'єр-міністра призначає король. На чолі духівництва двох графств –Кентерберійського і Йоркського – стоять архієпископи. Зовнішня обрядова сторонакатолицизму в англіканській церкві майже не була реформована. Головне місце вбогослужінні збереглося за літургією, яка відрізняється складною обрядовістю,урочистістю.

В США англіканство представлено Протестантською єпископальноюцерквою США. Її очолює довічно обираний глава з числа єпископів, до керівногосинодного органу входять представники кліра і прихожан. Єпископальна церква СШАведе велику місіонерську діяльність в країнах Азії, Африки, Латинської Америки.

Баптисти

Велике місце в системі протестантських церков займає баптизм.Баптистські общини виникли на початку XVII в., в них було введенохрещення дорослих зануренням. З цим пов'язана і назва конфесії (від греч. baptizo – занурювати уводу, хрестити). Першим англійським баптистом вважається Джон Сміт (1554–1612).Баптисти вимагали релігійної свободи, віротерпимості, відділення церкви віддержави, надання права проповіді всім членам общини. У віровченні баптизмуособливе значення надається особистій вірі і обігу. «Загальні баптисти»випробували вплив голландського реформатора XVI в. Якова Армінія, щовизнавав участь волі людини в порятунку. Вони дотримуються доктрини пропорятунок всіх повірили в Христа. «Приватні баптисти» строго слідують кальвинистському вченню про визначення.Ця течія в баптизмі стала переважаючою. По своєму віровченню баптизм багато вчому стуляється з іншими протестантськими організаціями. Розділяючи загальнохристиянські догмати про Трійцю, божественне походження Христа і т. п.,баптисти разом з тим заперечують роль церкви як посередниці між богом і людьми,проповідують принцип «виправдання вірою». Подібно кальвіністам, вони вірять увизначення, проте цей принцип не доведений ними до крайності. Значно спрощенийу баптистів культ. Вони відмовилися від шанування ікон, хреста, віра в святих.Богослужіння замінені у них молитовними зборами; хрещення проводиться наддорослими людьми і вважається не таїнством, а обрядом, символізуючи присвяченнялюдини в члени церкви. Джерелом віровчення баптисти рахують Біблію (перш за всеНовий Заповіт). Баптисти не визнають святих, чернецтво, сосредотачивая увага на Ісусі Христеяк єдиному посереднику між Богом і людьми, який своєю жертвою врятував грішників.Особливе значення баптисти додають проповіді своєї віри, яку вести зобов'язанийкожний (принцип загального священного), особливо серед дітей і молоді.

В даний час позиції баптизму особливо сильні в США. Окрім СШАбаптизм представлений у Великобританії, Бразилії, Канаді, Мексиці, Бірмі,Індії, ЮАР і ін. В 1905 г. був створений Всесвітній баптистський союз. Збаптизмом тісно зв'язані такі релігійні течії і організації, як «брати в Христе»,«молоді християни» і ін. В світі налічується зараз понад 40 млн. прихильниківцієї деномінації.

Квакери

В XVII в. в Англії виникло «Християнське суспільстводрузів внутрішнього світла». Його засновник ремісник Джордж Фокс (1624–1691)проголосив, що істина віри виявляється в акті осяяння «внутрішнім світлом». Донього прилучилися багато баптистських груп. Унаслідок того, що вони підкреслювалинеобхідність перебувати в постійному «трепеті» перед Богом, послідовники цьогоруху отримали назву квакерів (від англ. quake – трястися).

Основу віровчення квакерів складає уявлення про те, що Богукладений в серцях людей; істину слід шукати в «внутрішньому світлі», осяянняяким означає одночасно перемогу над гріхом, над силами мороку. Щоб знайти«внутрішнє світло» потрібно йти «правильним шляхом», потрібна, перш за все,молитва. Відповідно цьому квакери повністю відкидають зовнішню обрядовість і церковнуієрархію, у них немає строго регламентованого церемоніалу богослужіння, вони невизнають таїнств, не хрестяться і не причащаються. «Внутрішнє світло» адекватновтілено в Біблії, що розглядається квакерами як необхідне джерело релігійноїістини. Браки між квакерами скоюються на основі обіцянки вірності, даної уприсутності старійшин. Квакери розробили доктрину абсолютно безкомпромісногопацифізму, категорично відкидаючи насильство навіть як самозахисту. Томуквакери завжди відмовлялися брати в руки зброю. Вони виступають протизовнішньої розкоші, чиношанування, не дають клятв, прагнуть максимальноїпростоти в мові, одязі, поведінці, вимагають безумовної правдивості і чесностіу всьому, відмови від розваг. Вони широко практикують добродійність. Протягомстоліть квакери вели послідовну і енергійну боротьбу проти рабства, смертноїстрати, неписьменності, проституції. В даний час частина квакерськихорганізацій бере активну участь в боротьбі проти расизму. Основні принципи і формиорганізації, що склалися в ХVII в., збереглися і до нашого часу майженезмінними.

Квакерів в світі налічується близько 200 тис. Їх общиниіснують в США, Англії, Канаді і деяких інших країнах. Ними створений«Всесвітній консультативний комітет друзів».

Менноніти

До числа що склалися ще за часів Реформації різновидівпротестантизму належить секта меннонітів. Вона виникла в Північній Німеччині. Ця конфесія, історичноблизька анабаптистам, отримала в 1544 р.назву на ім'я голландського проповідника Менно Симонса (1492–1559), який відстоювавпринцип хрещення дорослих по вірі. Навчання меннонітів, висловлене в«Декларації головної статі нашої загальної християнської віри» (1632),проголошує рівність всіх членів общини, непротивлення злу насильством, аж дозаборони служити із зброєю в руках, автономію общин. Догматизм і обрядовість меннонітів багато в чомузапозичений у анабаптистів. Менноніти не вірять увизначення. Вони надають велике значення особистій вірі, яка, згідно їхнавчанню, має пріоритет навіть перед «Священним писанням». До основоположнихканонів навчання меннонітів відносяться принципи: покаяння в гріхах, хрещенняпо вірі, обмивання ніг, церковні відлучення, відмова від військової служби іряд інших догматів, ставлячих меннонітів в ситуацію самоізоляції відсуспільства, особливо від держави.

З Голландії і Німеччини менноніти розселилися по багатьох країнах, включаючи Росію. В данийчас секта меннонітів представлена переважно вПівнічній Америці і Європі. В Росії менноніти розділилися на церковних і братських, що зближувалися з баптистамиі що хрестяться за допомогою занурення. Зараз в світі налічується близьконапівмільйона меннонітів. Менноніти в зарубіжних країнах мають свій врозпорядженні сіть шкіл і семінарій для підготовки кадрів пропагандистів імісіонерів. Місіонерською діяльністю секта займається давно і надає їй великезначення, меннонітські місії можна зустріти майже у всіх країнах світу.Міжнародним органом меннонітів є Всесвітняконференція.

Методизм

Одне з найбільших церковних утворень в рамках протестантизму– методизм – склався в першій половині ХVIII в. на грунті англіканства. Йогозасновниками були брати Уеслі – Джон (1703–1788) і Чарльз (1707–1788). Назвузводять до методичного дотримання християнських розпоряджень, яке вонипроповідували в створеному ними в студентські роки в Оксфорді «Святому клубі»,і до нових методів проповідничеськой діяльності. Джон Уеслі затверджував, що всі люди при народженніодержують дар благодаті, що дозволяє їм відповісти на заклик Божий і вступитина шлях порятунку. Методисти надавали особливу увагу місіонерської діяльності іїї новим формам: проповіді просто неба, в робочих будинках, в'язницях і т. п.Відбрунькувавшись в 1795 р. від англіканської церкви, вони спростиливіровчення, скоротивши 39 статі символу віри до 25. З обрядів зберігаютьсяхрещення і причащання. Розглядаючи причащання як таїнство, методистизаперечують присутність тіла і крові Хріста в елементах дієприкметника.Повністю відкидається католицьке вчення про чистилище, заперечуєтьсянеобхідність сповіді. Принцип порятунку вірою з'єднується ними з вченням про добрихсправи. Відмінною рисою методизму є строгий централізм.

В 1881 р. була створена Всесвітня методистська порада.Окрім традиційних центрів – Англії і США, методистські церкви існують заразтакож в Австралії, Новій Зеландії, Південній Кореї, на Фіджі, в ЮАР, і низціінших країн. Найкрупнішою є методистська церква США, одна з найбільшихрелігійних організацій в країні.

Старокатоліки

До протестантів відносять і старокатоликів – прихильників щовідкололися від римсько-католицької церкви напрямів. Старокатолічна церква склаласяна основі опозиції рішенню Ватиканського собору, що проголосив в 1840 р. догмат пропапську непогрішність. В даний час старокатолицизм представлений декількомасамостійними церквами. Основні його центри –Німеччина, Австрія, Швейцарія, Нідерланди. Старокатолічеськіє церкви з'єднані вМіжнародний старокатоличний конгрес івходять у Всесвітню Раду церков. Віровчення старокатоликов займає проміжнеположення між католицизмом і протестантизмом. З одного боку, старокатоликизберігають цілий ряд моментів з католицького культу, з іншою, не визнаютьверховенства римського тата, відкидають шанування ікон, церковних реліквій,обов'язковий целібат для духівництва і т. п. У всьому цьому старокатоликиособливо близькі до англіканців, з якими вони підтримують постійні контакти.

Адвентисти

В 30‑х рр. XIX в. в США від баптизму відділивсярелігійний перебіг адвентистів (лат. adventus – пришестя). Засновникомсекти був проповідник Уїльям Міллер, що передбачив друге пришестя Хріста, якийповинен буде встановити тисячолітнє царство і вчинити над грішниками останнійсуд. Віра в це є основою віровчення секти. Адвентисти заявляють, що заперечуютьбезсмертя душі. Вони вважають, що після смерті душу людини як би занурюється всон, щоб прокинутися в позиковий день і або знайти вічне блаженство, або бутиостаточно знищеною. Вічне блаженство дарує адвентистам, які знайшли істиннувіру. Адвентисти заперечують багато що з християнського культу. Вони зберігаютьобряди хрещення і причащання. Причому хрещення скоюється над дорослими.Обов'язкової для членів секти є сплата десятини, тобто десятої частинизаробітку в касу общини. Характерні для цієї общини активна місіонерськадіяльність, а також «санітарна реформа», що вимагає піклуватися про своєздоров'я, бо тіло за адвентистськими уявленнями – «судина божа». Біблія – єдинеджерело віровчення для адвентистів – розглядається ними як «слово боже»,написане по натхненню зверху.

З різних напрямів адвентизма найбільш поширені адвентисти сьомого дня(АСД). Общини АСД, що налічують в даний час близько 5 млн. людина, організованів міжнародному масштабі. Вони очолюються Генеральною конференцією АСД.Провідним діячем цього руху став американський проповідник Хелен Уайт (1827–1915),що проголосив «одкровення» про сім дня тижня – суботі – як дні відпочинку, пропадіння всіх церков, окрім адвентистської, про доручення адвентистампроповідувати заповіді бога і ін.

Адвентисти ведуть енергійну місіонерську діяльність. Разом задвентистами сьомого дня існують і інші течії: адвентисти – реформісти,адвентисти – християни, суспільство другого пришестя і ін.

Свідки Ієгови

Ця секта виникла в другій половині ХIХ в. в США. ВіровченняІєговізму значно відрізняється від інших конфесій християнства. Вони заперечуютьТрійцю і учать про єдиного Бога – Ієгові, джерелі всього життя, творці. ДляСвідків Ієгови характерний заперечення віри в замогильне життя, а Христа вонивважають вищою надприродною істотою, створеним Богом. Після свого втілення влюдський образ і воскресіння Христос, об'єднуючи 144 тисячі вибраних – «свідківІєгови», готує на землі війну з Сатаною. Єговісти передрікають близькувирішальну битву Ієгови проти сил Сатани – «армагеддон», в результаті якоїдиявол і його прихильники загинуть, а єговісти житимуть в новому світі – єдинійтеократичній державі на чолі з Христом. «Свідків Ієгови» налічується близько 3млн. 600 тис. людина. Їх журнали «Сторожова башта», «Прокиньтеся!» і іншівидаються багатьма мовами великими тиражами. Штаб-квартира цієї організації, щомає відгалуження в багатьох країнах світу, знаходиться в Брукліні (передмістяНью-Йорка, США). Групи «свідків Ієгови» є і в нашій країні.

П'ятидесятники

П'ятидесятничество – одне з найпізніших утвореньпротестантизму, виникле в США в кінці XIX в. і звідти що розповсюдилося в іншікраїни. Активна діяльність місіонерів сприяла широкому розповсюдженню цьогорелігійного напряму в країнах Західної Європи і Африки. В Основі цієї конфесіїлежить розповідь про зішестя на апостолів Святого Духу на п'ятдесятий деньпісля Паски. Послідовники цього руху затверджують, що кожний істиннийхристиянин може отримати здібність до пророцтва, зцілення хворих, говору наінших мовах (глоссолалія) і т. п. В п'ятідесятнічестві особливе значеннядодається так званим біблійним «духовним дарам», які віруючий може отримати врезультаті «хрещення Духом Святим». В п'ятідесятнічестві, як і в багатьох іншиххристиянських течіях, дотримується строга структурно – організаційна і посадоваієрархія. Низькою структурою в п'ятідесятнічестві є община, в граве якої коштуєрукопокладений в духовний сан вищими ієрархами пресвітер. Окрім пресвітера є іінші посадовці: диякони, проповідники, регенти, а також певна категоріяслужителів: «пророки», майстра «зцілень» і «чудодійної відмінності духів», які необираються, а висуваються пресвітером таємно від рядових віруючих. Вони граютьвиключно велику роль в житті общини, навкруги них створюється ореол таємності,а в їх словах віруючі, особливо фанатично набудовані, убачають прореченубожественну таємницю. П'ятидесятники розділені на декілька напрямів.Найкрупніші об'єднання – «Церква Бога», «Асамблеї Бога», «З'єднана п'ятідесятнічеськацерква» – поширені в США і Латинській Америці. З 1947 р. існує Всесвітня п'ятідесятнічеськаконференція. П'ятидесятники – одна з конфесій, що постійно ростуть, налічуєпонад 51 млн. членів різних церков і більше 11 млн. співчуваючих.

Крім розглянутих конфесій є і інший перебіг протестантизму,одні з яких існують декілька сторіч (вальденси, данкери, моравські брати, гернгутери,унитаріі), інші склалися в XIX–XX вв. (мормони,Новоапостольськая церква, Християнська наука). Деякі дослідники називають їх«маргінальним протестантизмом», оскільки вони вводять положення віровчення,невластиві більшості християнських конфесій.


4.Тенденції в сучасному протестантизмі

Всесвітнямісіонерська конференція в Лондоні в 1910 р. поклала початок всесвітньомуекуменічному руху, що переслідує мету подолати догматичні і канонічнівідмінності в християнстві і пов'язати його з соціальними проблемамисучасності. Що відбулася в 1948 р. в Амстердамі Всесвітня асамблея церковутворила керівний орган екуменічного руху – Всесвітня рада церков (ВСЦ) зрезиденцією в Женеві. В 1968 р. у ВСЦ входила 231 церква з 80 країн. Середних – протестантські (євангельсько-лютеранські церкви, реформатські, менноніти, баптисти, квакери,методисти і ін.), а також старокатоличеська і деякі православні церкви. Хоча в руслі екуменічного рухубула своя символічна книга – «Хрістологичеськоє сповідання», виділяюча загальнохристиянські положення віровчення, асамблеї ВСЦ продемонстрували нездатність екуменістоврозробити прийнятну для більшості соціальну і віросповідну програму.Відмінності в сучасному протестантизмі – це не стільки розбіжності у віровченніі пристрої між різними конфесіями, скільки відмінності між тенденціямиусередині однієї і тієї ж конфесії. З середини XX в. крупні конфесіїпротестантизму: англіканство, лютеранин, реформатство, конгрегационалізм, методизм – випробовуютьсильну дію зовнішнього обмирщенной середовища. В них істотно скоротилося число людей,регулярно що беруть участь в богослужінні. Разом з тим з'являються кухліінтенсивного вивчення Біблії і осмислення її стосовно нової епохи; віра стає непросто успадковуванню від минулого покоління, але самостійно вистражданої.Найбільш інтенсивно ці процеси йдуть в американському протестантизмі. Вамериканських протестантських общинах сформувався склад релігійності, якийбагато дослідників і самих віруючих виділяють в особливий тип протестантизму –«євангельський». Віроучительні відмінності між ними відступають на задній плані майже стираються, головним же стає особистий обіг, власний релігійний досвіді прагнення звіряти своє життя з принципами Євангелія, вести активнумісіонерську діяльність. Як особливий тип дослідниками виділяється і «тубільнехристиянство», створене місіонерською діяльністю протестантів і налічує до 1980 р.вже близько 82 млн. людина. До середини XX в. більш динамічним стаєрозвиток протестантизму в Африці, Південній Америці, Океанії, Азії. Характернимє зростання Африканських незалежних церков, яких до 1968 р. налічувалосямайже 6 тис. з більш ніж 10 млн. послідовників. Деякі релігіоведи вважають навіть, що ціцеркви є четвертим крупним напрямом християнства разом з католицизмом, православ'ямі протестантизмом. В 70–80‑е роки в Європі і США знизилося членствопротестантських церков, що дотримуються ліберальної орієнтації (єпископальної,пресвітеріанської). В той же час фундаменталісти, євангельські деномінації іособливо общини, орієнтовані на особистий релігійний досвід відродження і дариСвятого Духу (перш за все п'ятидесятники), значно збільшили свою чисельність івплив. З кінця 60‑х років розвиваються, а в 70‑е рокиконсолідуються такі організації, як «Національна асоціація євангелістів».

В даний час екуменічний рух виступає за розрядку міжнародноїнапруженості, підтримує зусилля миролюбних держав в захист миру на землі.Багато протестантських об'єднань стурбовані наладкою екуменічних контактів іспівпраці з нашою країною.

Таким чином, політична орієнтація протестантських церковвельми строката і суперечлива. Протестантські конфесії в різних країнах знаходятьв сучасній міжнародно-політичній обстановці новий матеріал для своєїпропаганди.


Висновок

Протестантизм– один з трьох найбільших напрямів християнства разом з католицизмом іправослав'ям. Це поняття об'єднує ряд самостійних церков і сект, декількохвідмінних один від одного культом і організацією, але зв'язаних спільністюпоходження і догматизму. Поступово відбувалося перетворення старихпротестантських церков в державні, рівноправні з церквами інших віросповідань.В них посилювалася тенденція до перетворення в звичайні церковні організації звластивими церкві формалізмом і чисто зовнішнім «благочестивістью».

Протестантизм виник в XVI в. як новий, специфічно«буржуазний різновид» християнства – в протилежність середньовічному,феодальному в своїй основі, католицизму. Основні догматичні положення новогонапряму християнства були сформульовані найбільшими протестантськими теологами XVI в. – засновникамипротестантизму – М. Лютером, Же. Кальвіном, У. Цвінглі. В період XVI–XVII вв.протестантизм, сприйнятий самими різними соціальними шарами, був в першу чергуідейною зброєю буржуазії, що боролася з феодалізмом, прапором перших буржуазнихреволюцій.

До основних форм протестантизму відносяться лютеранин, кальвинізм і англіканство.Протестантські церкви налічують на сьогоднішній день близько 235 млн.прихильників. Релігія поширена в США, скандинавських країнах, Німеччині,Швейцарії, Нідерландах, Великобританії і її колишніх домініонах (Австралія, Канада,Нова Зеландія) і в інших. В XX в. розвернувся екуменічний рух, ставлячиза мету об'єднання християнських церков – Всесвітня рада церков.

еще рефераты
Еще работы по релгии и мифологии