Реферат: Корран та Сунна - святий переказ та святе письмо мусульман

Міністерство освіти України

Львівській національний університетім. І. Франка

Економічний факультет

Контрольна робота

з курсу: “Релігіезнавство”

на тему: “Коран і Сунна – Святеписьмо та Святий переказ мусульман”

Роботу виконав

студент групи Екі-21з

Дмитрів Тарас Степанович

Львів – 2000

План:

1.  Коран – «книга книг» ісламу

2.  Коран і ранній іслам

3.  Історія людства по Корану

4.  Сунна

5.  Шаріат – правова ібогословська система

1. Коран – «книга книг» ісламу

 Убагатьох   релігіях   світу  маються  книги,  що  шануються віруючими  як священні.   Такі   Веди   в   індусів,   Авеста   в зороастрійців,  Біблія (Старий завіт) в іудеїв,  Біблія, що  включає крім Старого завіту Новий завіт,у християн. Звичайно в них містяться сказання  про  бога  і  про богів,  їхніхвісниках,  посланниках і пророках, розповіді про загробне царство,  ангелів ічортів, раї і пеклі, про те, як і ким створені світ,  земля, людина, тварини ірослини, установлені обряди  і   звичаї,   визначені   учинки   віруючих,  часом   навіть перелічується,  які з них похвальні,  гідні нагороди — земної ізагробної і які -  засуджувані,  переслідувані  людськими  і  небеснимизаконами...

 Проповідникивсіх релігій затверджують,  що тільки книги  їхньої  віри правильні, божественні, боговдохновенні. Наука ж підходить до всім цим  книгам  однаково, об'єктивно,  без   упередженості.   Так   вона розглядає і Коран  -  головну священну  книгу однієї з найбільше розповсюджених і щодо молодих релігій — ісламу.

Спочаткупророчі одкровення передавалися в громаді неписемно, по пам'яті. Але згодом, уМедині за вказівкою Мухаммеда стали вестися систематичні записи. Канонізаціязмісту Корану і складання остаточної редакції відбулося при халіфі Оліфі(644-656 р.р.). Коран наказує арабам залишити «звичаї батьків» накористь правил, встановлених ісламом. У самому Корані його правова значимістьвизначається в такий спосіб: «Отже, ми ниспослали його як арабськийсудебник» (№3 стор. 165-166).

Коран складається з 14 глав (сур), розчленованих на 6219 віршів (аята).Велика частина цих віршів має міфологічний характер, і лише близько 500 віршівмістить розпорядження, що відносяться до правил поведінки мусульман. При цьомуне більш ніж 80 з них можна розглядати як власне правові (в основному цеправила, що відносяться до шлюбу і родини), інші стосуються релігійного ритуалуй обов'язків (№6 стор.420).

Сурирозташовані без усякого порядку, просто по розмірах: більш довгі ближче допочатку, більш короткі — до кінця. Сури меккійські (більш ранні) і мединські(більш пізні) перемішані. Те саме повторюється багатослівно в різних сурах.Вигуки і прославляння величі і могутності Аллаха чергуються з розпорядженнями,заборонами і погрозами «гієною» у майбутнім житті всім непослушникам. У Коранізовсім непомітно слідів такої редакційно-літературної обробки, як ухристиянському Євангелії: це зовсім сирі, неопрацьовані тексти.

Велика частина положень Корана носить казуальний характер і являє собоюконкретні тлумачення, дані пророком у зв'язку з окремими випадками. Але багатовстановлень мають дуже невизначений вигляд і можуть набувати різного сенсу взалежності від того. який зміст у них вкладається. У наступнійсудово-богословській практиці й у правовій доктрині в результаті доситьвільного тлумачення вони одержали своє вираження в суперечливих, а нерідко і увзаємовиключних правових розпорядженнях.

Сури Корана різного розміру:  у 2-й,  найбільшої з  них  -  286 аятов, а в найменших — 103,  108 і 110-й — усього по трьох аята.  Довжина сурзменшується,  якщо не вважати невеликих відхилень, до кінця книги. Перша  сура -  «аль-фатіха»  — «Відкриваюча [книгу] » містить усьогосім аятов; уживається як молитва, свого роду мусульманський «Отченаш».

  По віровченню ісламу,  Коран — книга нестворена,  існуюча предвечно, як самбог,  Аллах;  вона його «слово» (2:70;  9:6;  48:15). Назва«Коран» походить від арабського дієслова «кара'а», щоозначає читати  вголос речитативом,  декламувати.  Оригінал Корана,  згідноісламу,  написаний арабською мовою на аркушах — сухуф і сувої  з  нимзберігаються  на  сьомому  небі,  звідси  й одне з його назв — Світки, Книга(74:52;  80:13;  98:2).  Коран — «Мати книги» -  розум  аль-кітаб,знаходиться  під  престолом Аллаха;  і тільки один Аллах у цієї небесний книзі«стирає,  що бажає,  і затверджує» (К.,  13:39)

Природно,що створення настільки великого добутку, як Коран, хоча і виробляючого принайближчому ознайомленні  враження  збірника висловлень,  проповідей,  сказань і  правових  норм,  як правило, тематично  і  хронологічно  не систематизованих,  було   справою непростим,  так  ще  в  народу, що  не  мав до цього настільки великих письмово  зафіксованих  релігійних  чи  світських творів.  Не випадково  в  самому  ж  Корані  поява  цього  великого письмовогопам'ятника не раз витлумачується як  небувале,  чудесне.  Від  імені Аллаха вньому написано: «Скажи: „Якби зібралися люди і джини, щоб зробитиподібне до цього Корана,  вони б не створили подібного,  хоча  б одні з нихбули іншим помічниками“ (К.,  17:90).  Звідси ж випливає,  що длясочинивших цю фразу казкові демонічні сили  -  джини  -були  настільки  жреальними,  як і люди,  їм здавалося навіть,  що люди і джини могли спільновиконувати ту саму  роботу,  допомагати  один одному.

Судячиз  цього  більш  пізнім  даним   мусульманської   традиції,»одкровення" Аллаха  передавалися  пророку  приблизно  в  610-632роках  н.е.,  а їхній запис,  збирання зафіксованого й особливе складання книгирозтяглися на довгі роки. Труднощі, що при цьому довелося переборювати,  якпобачимо,  не зводилися лише до відсутності в арабів  у минулому подібноїпрактики.

Історія,як відомо, підносить людям часом чимало несподіваних уроків.  У їхньому числі ітой, що книга, з початку додавання якої пройшло майже 14 століть, і в наші днів ряді країн зберігає значення не тільки як  історичний  і  релігійний пам'ятник,  але  і  як  добуток широкого  соціального змісту.  У країнах,  деіслам – державна релігія,  з  положень  Корана   виходять   багато   правових  норм, законодавство   -  шаріат,  на  Корані  присягають  і  дають  клятви,порушення яких визнається найважчим гріхом, злочином. Вивчення Корана  і  його тлумачень  (тафсир)  є  одним із профілюючих предметів багатьох навчальнихзакладів  у  таких  країнах,  як  Пакистан, Іран,  Саудівська  Аравія. Пояснимо  інтерес  до  цієї  книги  й у тих сучасних закордонних державах,  детруднощів  пошуку  «третього шляху» сприяють звертанню до минулого, плекають надію знайти в ньому бажаний вихід...

     Коран вивчаєтьсядавно:  не буде перебільшенням сказати — століттями. Але в країнах поширенняісламу, за рідкісними винятками, вивчення його було підлегле задачамконфесіонального і  правового  порядку.  У регіонах,   де  пануючими  є  інші релігії,  особливо католицизм і іудаїзм,  ця задача не тільки в середністоліття й  у  Нове час, але часто ще і тепер визначається цілями місіонерстваі тісно зв'язаного з ним колоніалізму і неоколоніалізму.

     Крахколоніальної системи імперіалізму вніс чимало позитивного  в життя  народів Ближнього  і  Середнього  Сходу,  розбудив  і підняв на принципово нову висотуісторична  самосвідомість  і  національні інтереси народів, що звільнилися,спонукав їх об'єктивно оцінити минуле і сьогодення своїх країн,  щоб намітитиможливі шляхи  в  завтрашній день, у майбутнє.

2. Коран і ранній іслам

Іслам зародився в Аравії в VII столітті нашої ери. Походження його ясніше, ніж походження християнстваі буддизму, тому що воно майже із самого початку висвітлюється письмовимиджерелами. Але і тут багато легендарного. За мусульманською традицією,засновником ісламу був пророк божий Мухаммед, араб, що жив у Мецці; він нібитоодержав від бога ряд «одкровень», що записані у священній книзі Коран, іпередав їх людям. Коран — основна священна книга мусульман.

Рівень пізнання основ мусульманськоїрелігії дуже різний в різних шарів населення й у різних країнах традиційногопоширення ісламу. Усякий мусульманин знає арабське звучання і зміст символувіри релігії ісламу: «немає ніякого божества, крім Аллаха, і Мухаммед — посланник Аллаха». Тут коротко виражені два головних догмати ісламу: існуєєдиний, один, і вічний усемогутній бог — Аллах; своїм посланником Аллах обравараба з Мекки, Мухаммеда, через нього бог передав людям текст священної книги — Корана, його руками він заснував громаду віруючих (умма). За 14 століть зневеликої групи Аравії вона перетворилася в багатомільйонну масу людей різнихнаціональностей, різних мов, різних соціальних шарів і культурних орієнтаций.

Зв'язок віри з традиційним життям був характернийдля ісламу за всіх часів, але особливо очевидним він постає сьогодні, колиідеологи і політики, що виступають під гаслом ісламу, намагаються якнайбільшелюдей оголосити мусульманами тільки тому, що вони дотримуються багатьох звичаївсвоїх батьків.

У сучасномурозумінні іслам – і релігія, і держава через активне втручання релігії вдержавні справи.

"Іслам"у перекладі з арабського означає покірність,  «мусульманство» ( відарабського «муслім» ) – відданий Аллаху.

Засновникомісламу є арабський «пророк» Мухаммед (Мухаммад чи Магомет), впливякого на загальну долю людства важко переоцінити, тому на цій історичнійособистості треба зупинитися особливо.          

Велич бога — Аллаха — виражено в багатьох формулах,добре відомих усім мусульманам і часто повторюваних ними в мові, молитвах,побутових вигуках, а також що постійно зустрічаються у витонченій в'язіарабського письма, на пам'ятниках мусульманської архітектури в Азії, Африці,Європі й Америці: «Аллаху акбар» — «Аллах наймогутніший!» іт.д.

Основнідогмати ісламу складались поступово, та й досі в них є розбіжності між різниминапрямками мусульманства. Взагалі цих догматів п'ять: 1) вчення про єдинобожжя;2) віра у божу справедливість та правосуддя Аллаха; 3) визнання пророчої місіїМухаммада та пророків, що йому передували; 4) віра у воскре­сіння, Судний деньта потойбічний світ; 5) вчення про верховну владу (імамат-халіфат). Першічотири догмати спільні для всіх мусульман. Питання про верховну владу —головний предмет розбіжностей між різними течіями.

Найкоротшийвиклад головного догмата ісламу міститься у 112 сурі (главі) Корану: «Вім'я Аллаха милостивого, милосердного! Скажи: „Він — Аллах єдиний, Аллахмогутній. Не народжував і не був породжений, і не було нікого подібного йому,ніколи“. По мусульманській доктрині, люди, що не сповідають іслам, — »невірні", серед них іудеї і християни виділяються особливо, якахль-аль-китаб, тобто «люди Писання». Відповідно до Корану вонивірять нібито в того ж бога, що й мусульмани. Цей бог і їм посилав своїх посланників- Адама, Ноя, Авраама, Мойсея (Мусу), Ісуса (Ісу), але Мухаммед вище їх. Однаклюди спотворили і забули те, чому ті вчили. Тому Аллах і направив людямМухаммеда, свого останнього пророка, з божим словом — Кораном. Це була як биостання спроба наставити людей на праведний шлях, останнє попередження, післяякого повинен настати кінець світу і Суд, коли всім людям буде віддано по їхніхсправах — вони потраплять у райські сади чи в пекельний вогонь. Існують ангелиі злі духи (джини), утім, останні, що перейшли в іслам із древньоарабскихвірувань, не завжди злі, вони теж перебувають під владою бога і виконують йоговолю.

Аллахзображується в Корані як істота з чисто людськими моральними якостями, але вчудовому ступені. Він то гнівається на людей, то пробачає їх; одних любить,інших ненавидить. Як і іудейський і християнський боги, Аллах заздалегідьпередбачив долю одних людей до праведного життя і майбутнього блаженства, інших- до беззаконня і загробних мук. Проте, в Корані, як і в Євангелії, бог багаторазовойменується милостивим. Найважливіша якість Аллаха — це його могутність і велич.Тому найважливіше догматичне і моральне розпорядження в Корані — це вимогаповної, беззастережної покірності людини волі Аллаху.

3. Історія людства по Корану

 

    У Корані відсутне представлення  про   людину   як   «вінці утвору», а  також  про  поступовість  розвитку  життя  на Землі,  її біосфери і тимбільше ноосфери — сфери людського розуму.

    Відповідно до Корана,  створенню  Аллахом  людини  передував  акт створення їмангелів і джинів,  його небесної крилатої опори.  У суре «Ангели» про  це  сказано:  «Хвалу  Аллаху,  творцю  небес  і землі, створившему ангелів  посланниками, що   володіють   крилами   подвійними, потрійними ічетверными. Він збільшує в утворі, що йому завгодно» (К., 35:1);  він«створив джинів з чистого вогню» (К.,  55:14);  «з  вогнюпекучого» (К.,  15:27).  І все-таки акту створення людини Аллах, судячи повикладеному  в  Корані  древнеарабскому  сказанню,  додає  особливе значення. Навіть  після  того  як  їм був виліплений свого роду манекен людини ізалишилося  лише  його  оживити,  Аллах  вирішив  обговорити  свій учинок зраніше ним створеними многокрылыми помічниками.  Деякі з новітніх коментаторівнамагалися углядеть у цьому  «обговоренні»  ознака особливоїдемократичності всевишнього.

    Тим часом, якщо виходити з Корана, це «обговорення» чи«рада», «бесіда»,  «змагання»  з  «верховнимсонмом» ангелів виглядає дуже деспотично.  У всякому разі,  у цьому«обговоренні»  не  почувалося якої-небудь терпимості,  уваги доскликаного ангельського сонму,  навіть ознаки толерантності.  Творецьзаздалегідь визначив своє  рішення і,  вислухавши  єдиного що  возражали, відразу суворо покарав його.

Корану декількох сурах повертається до цього епізоду,  але щораз викладає усьоголише сухий конспект,  як би канву розповіді про «раду». Так, у суре38 читаємо:

    «От сказав господь твій ангелам:  „Я створюю людину з глини. А коли яйого  завершу  і  вдуну  в  нього  від  мого  духу,  то  упадіть, поклоняючись йому!“ І упали  ангели всі разом,  крім Ібліса[З цього аята (38:74)виходить, що Ібліс — з ангелів, а, згідно аяту 48 18-й сури  Корана, »був  він  із  джинів".  Намагаючись  знайти  вихід з цьогопротиріччя,  автори тафсиров приводять складні «доводи»,  по одним зяких Ібліс — з ангелів,  але судячи з його вчинків — із джинів,  а по іншим — він по природі своєї джин,  але жив серед  ангелів  і  навіть командувавтисячами з них.], — він загордився і виявився невірним.

Аллахсказав:  " Іблис,  що удержало тебе  від  поклоніння тому,  що  я створив  своїми  руками?  Чи загордився ти чи (виявив зарозумілість.  — Л.К.)виявився з вищих?" Ібліс.   сказав: «Я  краще  його:  ти створив менез вогню,  а його створив із глини».  Аллах сказав:  «Виходи ж звідси;  адже  ти  -  побитий каменями.  І над тобою мій проклін до днястрашного суду». Він сказав:  «Господи,  відстрочи мені до дня,  колилюди будуть відроджені!» Аллах.   сказав:  «Воістину,  ти з тих, комувідстрочено до дня визначеного терміну!» Ібліс сказав: «Клянуся  ж твоєю  величчю,  я спокушу їх усіх,  крім рабів твоїх серед них чистих!»Аллах  сказав:  «Воістину,  я  говорю правду,  наповню  я  геєну тобою ітими,  хто пішов за тобою,  -усіма!» (К., 38:71-85).

Отже,створення першої людини,  відповідно до Корана, одночасно з'явилося актомпадіння чи джина ангела «з  числа  вищих», що  стало дияволом, сатаною,  шайтаном, царем пекл. Утім, у 2-й сурі Корана падіння Ібліса,  атакож уведення людини в рай зображено вже с  іншими  подробицями.  Насамперед, тут  сказано не тільки про першу людину,  але і про його чоловіка. Адам вжеодушевлений і представлений ангелам  у  якості  «намісника»  Аллаха «на землі».  А ангели дають зрозуміти Аллаху,  що вони вже знають, на що здатно людей, і явно їх не схвалюють.  Ангели  говорять  Аллаху: «Хіба  ти  установиш на ній(Землі) того,  хто буде там робити нечестие і проливати кров, а ми підносимо хвалу тобі і святимо тебе?»

    Слідом за  цим  у  Корані   знову   продовжена   досить   суха конспективна мова:  «И  навчив  він Адама всім іменам (ангелів;  а по тлумаченнюшиітських богословів -  ще  не  народжених  на  землі  їх верховних  імамів), а  потім запропонував їхнім ангелам і сказав: „Повідомите мені імена цих,якщо ви правдиві“. Вони сказали: „Хвала тобі! Ми  знаємо  тільки те,  чому  ти нас навчив.  Воістину,  ти — знаючий, мудрий!“ Він сказав: »ПРО Адам,  повідом їм імена їх!" І коли він повідомив їм імена їх, те він (Аллах) сказав:  «Хіба я вам не говорив, що  знаю  сховане  на небесах  і  на  землі  і  знаю  те,   що   ви виявляєте,  і  те,  що ховаєте?»  І  от,  сказали ми ангелам: «Поклонитеся Адамові!» Іпоклонилися вони,  крім Ібліса.  Він відмовився і звеличився і виявивсяневіруючим.  І ми сказали: " Адам! Оселися ти і твоя дружина в раї іхарчуйтеся відтіля на задоволення,  де  побажаєте, але   не   наближайтеся  до   цього  дерева,  щоб  не  виявитися  з несправедливих".  І змусивїхній сатана спіткнутися  про  нього  і  вивів  їх відтіля,  де вони були.  Іми сказали: «Зваліться, [будучи] ворогами один одному!  Для вас  на землі  місце  перебування  і  користування  до часу» (К., 2:28-34).

    З незначними змінами цей текст  приведений  у  сурах  15, аяти 26-43 і 20, аяти 114-126.  Зміни відносяться,  зокрема,  до уточненню того,  з чогостворена людина.  Слід  зазначити,  що  в Корані  немає  по цьому питаннюєдиного погляду.  Так,  у сурі 15 тричі  повторено:  «зі звучної,  ізглини, убраної у форму». Крім цього говориться,  що  бог  створив  людину з  пороху (3:52;  22:5),  з сутності «глини» (7:11), із глини сухий,звучної, як судина, глиняне блюдо (55:13),  ще з глини липкою, що  пристає, отже сирий (37:11),  із глини гончарної,  «бідніли» (15:26); нарешті- «з води». З вологи — "із краплі" — людин і розмножується(25:56;  80:17-18).  По останньому питанню  в  Корані  викладений,  утім,  і іншої,  погляд, висхідний,  як з'ясовується[Див.: Винников И.Н. Кораническиезаметки.],   до   концепції,   широко розповсюдженої в древньому світі:  бог«створив людину  зі  згустку» крові (алак — К., 96:1-2); з нього жвін формується (23:14). Розходження цих версій зайвий  раз  підтверджує складність  і  неодночасність складання Корана.

    Вигадливим нагадуванням про нелегку аравійську дійсність у 20-й  сурі  є звернені  до  Адама  і  його  дружині слова Аллаха, сказані після того,  якИблис відмовився  поклонитися.  " Адам!  — попередив Аллах. — Адже це — ворог твій і твоя дружина. Нехай же він не изведет вас з раю,  так не виявишсяти нещасливим! Адже тобі можна не голодувати там (у раї.  — Л.К.), і не бутинагим, і не жадати там, і не страждати від спеки" (К., 20:115-117).

    Однак у наступної ж рядку виявляється, що ці попередження всі Аллаха, щовизначає, виявилися  даремними.  "І  нашептав  йому (Адамові) сатана,  вінсказав:  «Адам, чи  не вказати тобі на дерево вічності і владанеминущу?» І вони обоє (Адам і його дружина) поїли від нього,  і виявиласяперед ними їхня скверна, і стали вонизшивати для себе райські листи,  іослухався Адам  добродії  свого  і збився зі шляху" (К., 20:118-119).

    У сурі 7,  спокушаючи Адама і його дружину,  Ібліс уточнив:  «Заборонив

вамваш господь це  дерево  тільки  тому,  щоб  ви  не  виявилися чи ангелами нестали вічними» (К., 7:20).

    Лише після  «гріхопадіння» своїх створень Аллах виявив завзятість. У20-й суре, слідом за нейтральним аятом 120 («Потім обрав його господь і простив  його  і  повів прямим шляхом») читаємо:  «Він (Аллах)сказав:  „Зваліться з нього (з раю) разом, ворогами друг другу!  А якщо прийдедо вас від мене посібник — те, хто піде за моїм посібником,  той не зіб'ється і  не  буде  нещасливим!  А  хто відвернеться  від спогаду про мене,  у того, воістину,  буде тісна життя!  І в  день  воскресіння  зберемо  ми  його сліпим“...  Звичайно, покарання майбутнього життя сильніше і довше!»(К., 20: 121-123, 127).

 Достаток у  «слові  Аллаха»  подібних   настроїв,   зв'язаних   зобіцянками близьких змін у житті арабів і настанням «кінця світу»,світопредставння,  привело окремих дослідників до висновку  про  тім, що Коран(за винятком тих його місць,  що мають законодавчий характер і за часом свогопоходження  є  більш  пізніми) є  новий  «Апокаліпсис», «одкровення  про  кінець світу».

Якми знаємо,  у Корані дійсно говориться про «годину» і про тім, що вінблизький. «Я (Аллах) готовий його відкрити, щоб усяка душа одержалавоздаяние за те,  про що намагається!»  (К.,  20:15-16).  Однак історія  підтвердила,   що   не   мотиви,   зв'язані   з  чеканням світопредставння, щомістилися в проповідях пророків раннього ісламу, споювали  і піднімали народ наборотьбу проти погрози чужоземного ярма, за об'єднання арабських  пологів  і племен,  не  вони  відбивали  процес.

Безнадійність,розпач,  думки про те,  що порятунок і  воздаяння прийдуть  після  смерті, ніколи  не  піднімали  на боротьбу,  не служили надійною підтримкою людям. Якщо вважати,  що «життя  найближча»,  то є   єдина   земна  дійсність,  «тільки  користування оманне»,  як написано в Корані(К.,  57:19-20),  те  чи коштує  за обман  бороти?  Коран  же  цю думку щепідігріває домислом про тім, що,  «хто бажає посіву для ближньої (інакшекажучи,  земного  життя)...  немає  йому  в останній (посмертної) ніякоїдолі!» (К., 42:19). «Люди! — застерігає Коран. — Бійтеся добродіївашого і  страшитеся дня,  коли батько не відшкодує за дитину і породжений (віднього) не відшкодує нічим за  свого  батька!  Воістину, обітовання   Аллаха  - істина;  нехай  же  тебе  не  зваблює  життя найближча...» (К., 31:32-33),- це єдине земне життя.

Характерноюрисою   численних  закликів  Корана  до  віри  в посмертну  долю,  що  буває двох  пологів  -  доброї  і  злий, прекрасної  й  огидний,  є  те,  що  вона мислиться  як воздаяння за  земні  справи  людей;  яка  вона  буде  - залежить  від поводження,  учинків,  переконань,  дій  людини.  У доісламскихкультах арабів подібної віри в скільки-небудь  розробленому  виді  не було.  З чужоземних  религий  це  знаходимо  тією  чи  іншою  мірою в християнстві йіудаїзмі і  більш  чітко  -  у  зороастризмі,  якому близькі  і  деякі картини  потойбічної  «життя»,  намальовані в Корані.  Для того щобараби повірили в ці обіцянки,  як  видно  з Корана, проповідники його"істин" повинні були прикласти чимало енергії. Їм насамперед булонеобхідно переконати людей у тім, що їх постійні життєві   спостереження,  їхній   досвід, що   свідчать  про  те,  що тіло, що розпалося після смерті,що  змішалося  з  землею,  розсіяне, распилене по піску і т.п., неможливовідновити, неправильні.

    «У всякого народу — своя межа; і коли прийде їхню межу, то вони несповільнять ні на годину і не прискорять...  Хто ж кривдніше того, хто вигадавна Аллаха чи неправда вважав неправдою його знамення?  Цих осягне їхня доля зкниги (тобто визначене, визначене покарання). А коли прийдуть до них наші посланці,щоб завершити їхнє життя, вони скажуть:  „Де ж ті, кого ви призивали крімАллаха?“ Вони скажуть: „Утратилися  від  нас!“ І засвідчатьпроти самих себе,  що вони були невірними.  Він (Аллах)  скаже: »Увійдіть  серед народів,  що  пройшли до вас із джинів і людей,  увогонь!" Кожен раз,  як входив один народ,  він проклинав йому подібний. А коли  вони зібралися всі там, те іншої сказав про перший: «Господи! Цізбили нас, пішли ж їм покарання подвійне з вогню».  Він (Аллах)  сказав: «Кожному- подвійне,  тільки ви не знаєте!» І сказав перший іншому: «У ви небуло переваги перед нами;  укусите ж покарання за те,  що ви придбали!»(К., 7:32, 35-37).

    Такі «гуманні» відносини між людьми,  навіть цілими  народами,виховували  Кораном.  Для досягнення більшого ефекту писавший одинз аятів 7-йсурі прибіг навіть до  відомого  євангельського  виречення, утім,  близькомуобразам аравійської дійсності: «Воістину, ті, які вважали неправдою наші(Аллаха) знамення і звеличувалися над ними,  не відкриються їм врота неба,  іне увійдуть вони в рай, поки не увійде верблюд у голкове вухо (порівн. євангелія від Матфея,  гл.19, с.24; Луки,  гл.18,  ст.25;  Марка,  гл.10, ст.25.  — Л.К.). Так відплачуємо ми грішникам!» (К., 7:38).

    У рай  же,  де  «течуть  ріки»,  «прийшли  посланці добродії...  з істиною,  і було виголошено:  „От  вам  -  рай,  що  даний вам  у спадщина  за  те,  що  ви  робили!“  І  воззвали  мешканці  раю  домешканцям вогню:  „Ми знайшли те,  що обіцяв нам наш господь,  істиною, чизнайшли ви істиною те,  що обіцяв ваш господи?“ Вони сказали:»Так". І  виголосив  глашатай  серед  них:  «Проклін  Аллаха на  несправедливих, які відвертають від шляху Аллаха і прагнуть звернути його вкривизну і  не вірують вони в життя майбутню!» І між ними — завіса, а наперешкоді — люди, що знають усіх по їхніх ознаках. І воззовут до мешканців раю:«Світ вам!» — і ті,  котрі не  ввійшли  в  нього,  хоча  і бажали...  І виголосять  мешканці вогню до мешканців раю:  «Пролийте нанас чи воду те,  чим наділив вас Аллах!» Вони скажуть: «Аллахзаборонив і те й інше для невірних...» (К., 7:41-44, 48).

    Отже, коли в  попавших  у  рай  прокинуться  почуття  жалю, людинолюбства,  те їх відразу заглушать забороною всемилостивого Аллаха.

Більштого, «коли вони ( щопотрапили в пекло. — Л.К.) будуть благати продопомогу, їм допоможуть водою,  подібної до розтопленого металу,  що будепалити обличчя.  Болісне питво!  Томливе місце  відпочинку!»  (18:28).

«Щораз,як захочуть вони вийти з нього (пекла), з мучень у ньому,  вони будутьповертатись в нього:  „насолоджуйтеся мукою в  полум'ї!“ (22:22). Коли  ж  страждальці  валу  віддадуть перевагу  смерті випробовуваниммученням,  їх позбавлять і смерті. „Вони викликнуть:  Малік[У даномувипадку

слово“Малік» — власне ім'я ангела, що володарює над джаханнам — геєною, пеклом.  Крім  нього  в   кораничному   пеклу   19   стражів (74:30-31).], господь  твій  послав  би  нам кончину!  Він скаже:  ви залишитеся тутназавжди" (43:77).  Але  грішники  не  заспокояться.  "І коли  вони, зв'язані  одні  з  іншими,  їм (Маліком.  — Л.К.) будуть повалені в тіснепоместилище,  тоді вони  там  будуть  просити  собі знищення. У день цей, — учить Коран, — не просите собі однократного знищення,  але просите собібагаторазових знищень" (25:14-15). Але у  геєні «йому (винному передАллахом.  — Л.К.) ні смерть,  ні життя» (20:76),  «він у ньому (увеликому вогні) не вмре,  але і  не  буде  жити» (87:12-13).  «Там, - возвещает Коран, — вони пробудуть, поки існують небеса і  земля[Твердження,що  має  суперечливі  тлумачення.], якщо тільки господь не захоче чого-небудьособливого:  тому що господь твій є повновладний совершитель того, щохоче» (11:109).

    Таке людинолюбство розглянутої нами книги,  що часом і тепер  люди,  як випливає  в  ній не розібралися чи довіряють її мінливим тлумаченням,  свідомимперекручуванням,  характеризують як добуток послідовного високого гуманізму.

4. Сунна

Якщо Коран —це святе письмо мусульман, то святим перека­зом ісламу є Суна — збіркапереказів (хадисів). Вона містить приклади з життя Мухаммада як зразок такеруванні для усього мусульманського загалу та кожного мусульманина зокрема, яквиток відомостей про те, яка поведінка чи думка до вподоби Аллаху. У звичайномулексиконі суна може означати просто правильні, відповідаючі Суні вчинки («суна»— звичай,, приклад). Чотири канонічних збірки суни були укладені ще в .IX ст.

У хадісах також можна зустріти різні правові нашарування, що відбиваютьрозвиток соціальних відносин в арабському суспільстві. Остаточне редагуванняхадісів було здійснено в 9 столітті, коли були складені в ортодоксальнихзбірниках сунни, найбільшу популярність з який одержав Бухарі (помер у 870 р.).З сунни також виводяться норми шлюбного і спадкоємного, доказового і судовогоправа, правила про рабів і т.д. Хадиси сунни, незважаючи на їхню обробку,містили багато суперечних положень, і вибір найбільш «достовірних»цілком відносився до розсуду богословів-правознавців і суддів. Вважалося, щомають силу лише ті хадіси, що були пересказані сподвижниками Мухаммеда, та навідміну від суннитів, шиїти визнавали дійсними лише ті хадіси, що прийшли дохаліфа Алі і до його прихильників.

Таким чином, «Сунна посланникаАллаха» (повна назва Сунни — звід текстів, що описують життя Мухаммеда,його слова і справи, а в широкому змісті — збірник благих звичаїв, традиційнихустановлень, що доповнюють Коран. Навчання Сунні — важлива частина релігійноговиховання, а знання Сунни і підкорення їй — один з головних критеріївавторитетних проводирів віруючих .

6.   Шаріат – правова і богословська система

Шаріат (мусульманське право) органічно пов'язане з ісламом, йоговченням. Відповідно до юридичної енциклопедії: «Шаріат – збірникрелігійних і правових норм, укладений на основі Корану і Сунни (мусульманськихсвященних переказів), що містить норми державного, спадкоємного, карного ібрачно-сімейного права .

Іншими словами, шаріат — це правові розпорядження, невід'ємні відтеології ісламу, тісно зв'язані з його релігійно-містичними уявленнями. Ісламрозглядає правові догми як частину єдиного божественного закону і порядку.Звідси велінням і заборонам, що складають норми шаріату, також приписуєтьсябожественне значення.

Шаріат поширювався як суто конфесійне право. Особливо на початку шаріату цілому і його нормативна частина (фікх) увібрали в себе не тільки правовівстановлення, але і релігійну догматику і мораль. У результаті норми шаріату(правила, розпорядження), з одного боку, регулювали суспільні(»людські") відносини, а з іншого боку — визначали відносинимусульман з Аллахом (ібадат). Введення в шаріат божественного проведіння ірелігійно-морального початку знайшло своє відображення у своєрідностіправосприйняття, а також у оцінці правомірності поводження. Так, тісний зв'язокправа з теологією ісламу знайшов своє вираження у встановленні в шаріаті п'ятивидів дій мусульманина, яким надано рівною мірою правовий і морально-релігійнийзміст:

            — обов'язкові,

            — рекомендовані,

            — дозвільні,

            — попереджувальні, але такі, які не несуть за собою покарань;

            — заборонні і такі, які належать до покарання.

Визнання божественного призначення в шаріаті з неминучістю породило івелику значимість питання про рамки волі мусульманина. Релігійно-філософськішколи, що зіштовхнулися з цього приводу, зайняли різну позицію. Так, одна з цихшкіл (джабаріти) узагалі заперечувала вільності людини .

Норми, що містять також обов'язки, визначають усе життя правовірногомусульманина (щоденна молитва, дотримання посту і правил поховання і т.д.). Невипадковою особливістю норм, що складають шаріат, є те, що вони застосовуютьсятільки до мусульман і у відносинах між мусульманами. Ранньому ісламу і шаріатубули притаманні норми, що були встановлені ще до общинного ладу, вони містятьелементи колективізму, милосердя, турботи про калік. Але в шаріаті знайшли своєвідображення й поняття  про безсилля людини перед богом, про споглядальність іпокірність. У Корані особливо підкреслювалася необхідність для мусульманинавиявляти терпіння і смиренність: «Терпіння, адже Аллах єтерплячим»[8:48]. У такий же спосіб у шаріаті закріплювався обов'язокмусульманина підкорятися халіфу і державній владі: «Коріться Аллаху ікоріться посланнику і власникам влади серед вас» [4:62].

Як конфесійне право шаріатвідрізнявся від канонічного права в країнах Європи в тому відношенні, що він регулювавне чітко обкреслені сфери суспільного і церковного життя, а виступав у якостівсеохоплюючої і всеосяжної нормативної системи, що затвердилася в цілому рядікраїн Азії й Африки. Згодом норми шаріату вийшли далеко за межі Ближнього іСереднього Сходу, поширили свою дію на Середню Азію і частину Закавказзя, наПівнічну, частково Східну і Західну Африку, на ряд країн Південно-Східної Азії.Однак настільки бурхливе і широке поширення ісламу і шаріату спричинило засобою й усе більший прояв у ньому місцевих особливостей і розходжень притлумаченні окремих правових інститутів. Так, згодом із утвердженням двохголовних напрямків в ісламі відповідним чином відбувся розкол у шаріаті, депоряд з ортодоксальним напрямком (суннізм) виник і інший напрямок  — шиїзм.

Іджма

Третємісце в ієрархії джерел мусульманського права займала іджма, що розглядалася як«загальна згода мусульманської громади». Поряд з Кораном і Сунноювона відносилася до групи авторитетних джерел шаріату. Практично іджмаскладалася із співпадаючих думок по релігійним і правовим питанням, що буливисловлені сподвижниками Мухаммеда чи згодом найбільш впливовимимусульманськими теологами-правознавцями (імамами, муфтіями, муджатахідами).Іджма розвивалася як у вигляді інтерпретацій тексту чи Корана Сунни, так ішляхом формування нових норм, що уже не зв'язувалися з Мухаммедом. Вонипередбачали самостійні правила поведінки і ставали обов'язковими в силуодностайної підтримки муфтіїв і муджатахидів.

Такийспосіб розвитку норм мусульманського права одержав назву "іджтіхад".Правомірність іджми як одного з основних джерел шаріату виводилася з вказівкиМухаммеда: «Якщо ви самі не знаєте, запитаєте тих, хто знає».

Великароль іджми в розвитку шаріату полягала в тому, що вона дозволяла правлячійрелігійній верхівці Арабського халіфату створювати нові правові норми,пристосовані до мінливих умов феодального суспільства, що враховують специфікузавойованих країн. До іджме як джерела права, що доповнює шаріат, примикали іфетва — рішення і думки окремих муфтіїв по правових та богословських питаннях.

                                                          Кіяс

Одним з найбільш спірних джерел мусульманськогоправа, що викликає гострі розбіжності між різними напрямками, був кіяс — рішення правових справ за аналогією. Згідно кіясу правило, встановлене вКорані, Сунні чи іджмі, може бути застосоване до справи, що прямо непередбачена в цих джерелах права. Кіяс не тільки дозволяв швидко врегулюватинові суспільні відносини, але і сприяв звільненню шаріату в цілому рядімоментів від теологічного нальоту.

Але в руках мусульманських суддівкіяс часто ставав і зброєю відвертої сваволі. Найбільше широко даний метод бувобґрунтований Абу Ханіфа та його послідовниками- ханіфатами.

Як додаткове джерело права шаріатдопускав і місцеві звичаї, що не ввійшли безпосередньо в саме мусульманськеправо в період його становлення, але не суперечили прямо його принципам інормам. При цьому визнавалися правові звичаї, що склалися в самому арабськомусуспільстві (урф), а також у численних народів, скорених у результаті арабськихзавоювань.

Список використаної літератури:

 

1.       Ю.А.Калінін,Є.А.Харьковщенко. “Релігієзнавство”. — Київ: Наукова думка, 1998

2.       Л. Климович “Книга оКоране”. – Москва: из-тво политической литератури, 1986

3.       Ислам. Проблеми идиологии,права, политики и экономики /Под ред. Г.Ф. Ким. – Москва: Наука, 1985

4.        С.Токарев “Религия в истории народов мира”. – Москва: 1986

5.       Религии мира.Энциклопедия. Том 6. Москва: Аванта +,1996                             

    

еще рефераты
Еще работы по релгии и мифологии