Реферат: Буддизм

— найдавніша з трьохсвітових релігій. Біль­шість її послідовників мешкає у країнах Південної,Південно-Східної і Східної Азії: Шрі-Ланці, Індії, Непалі, Китаї, Монголії,Кореї, В'єтнамі, Японії, Камбоджі, Мьянмі (Бірмі), Таїланді, Лаосі.

Наприкінці XIX — початку XX ст.прихильники буд­дизму з'явилися у країнах Європи і США.

Нині у світі є близько 400 млн.мирян, які сповідують буддизм, і близько 1 млн. ченців та черниць; загальнукількість визначити важко, оскільки відповідного пере­пису не проводилось.

У країнах СНД буддизм традиційносповідують жителі Бурятії, Калмикії, Туви, а в останні роки буддійські общинивиникли у Москві, Санкт-Петербурзі, містах Балтії.

В Україні релігійні громади буддистівє у Донецькій, Луганській, Львівській, Херсонській, Одеській областях та вКиєві. На початку 1995 р. в нашій державі налічува­лося 18 громад, 17служителів цього культу.

Буддизм — жива і життєдайна релігія.У різних час­тинах земної кулі і нині продовжують виникати нові буддійськіобщини, споруджуються храми.

Буддисти світу об'єднані в двіміжнародні організа­ції — Всесвітнє Братство буддистів (штаб-квартира в Банг­коці,Таїланд) і Азіатську буддійську конференцію за мир (штаб-квартира вУлан-Баторі, Монголія).

1.Виникнення і поширеннябуддизму.Буддизм виник в VI ст. до н.е. в Північній Індії у рабовласницькій державіМагадха. Класова нерівність доповнювалась становою не­рівністю: суспільствоподілялось не лише на класи, а й касти. Належність до тієї чи іншої касти буласпад­коємною. Чотири касти утворювали чотири стани: брах­мани (служителікульту), кшатрії (рабовласницька знать), вайш’я (частина вільної бідноти), шудри(частково вільна біднота і частково раби). Фактично був і п'ятий стан — найнижчийна ієрархічному шаблі — чандали (частина вільної бідноти і частина рабів);належні до нього не мали ніяких прав, перебували поза будь-якими кастами. Вищікасти користувалися істотними привілеями, а нижчі за­знавали утисків,

Панівна у цей час релігія —брахманізм — була куль­том лише привілейованих каст і класів, тому до куль­товихдій допускались лише представники трьох вищих станів. Однак з розвиткомрабовласництва і класовим розшаруванням чисельність нижчих верств зростала. Ви­никланеобхідність у релігії, яка виражала б їхні інтереси.

Буддизм сформувався у середовищі двохнижчих ста­нів, які шукали таку релігію, яка могла б компенсувати їхнюбезправність у реальному житті. Тобто основними творцями цієї релігії були рабиі вільна біднота. Буддизм за умови виконання всіх його приписів обіцяв кращемайбутнє (щоправда, у потойбічному світі) всім своїм прихильникам незалежно відїхнього соціального стану. У цьому полягала головна причина популярності новоїрелі­гії у широких верств населення.

2.Міфологія буддизму. Зародившись в Індії, буддизмпочав швидко поширюватися в інших країнах, сягаючи віддалених районів Південної,Східної і Південно-Східної Азії. Буддійські місіонери вміли мирно співіснуватиз будь-якими культами, релігіями і соціальними системами. Так було в Індії замусульманських правителів у Шрі-Ланці під час португальської, голландської іанглійської колонізації, у конфуціанському Китаї, в Японії, Середній Азіїперших століть н.е., у країнах Південно-СхідноЇ Азії. Вливаючись у місцевірелігійні вірування, буддизм ассимілював їх. Маючи у своєму розпорядженніколосальну літературу, буддійські общини вели пропаганду серед на­селеннямісцевими мовами, пристосовуючи буддійське вчення до народних легенд і звичаїв.

Міфологія буддизму почала складатисяодночасно з формуванням основних концепцій релігії, тобто у VI — V ст. до н.е.

Будда у своєму вченні ніколи незаперечував богів інших релігій і не забороняв Їм молитися. Він простопояснював, що це може дати тимчасове полегшення, але ніяк не наближує людину докінцевої мети — просвітлен­ня, нірвани, спасіння. Саме тому значна кількістьбогів до буддійської Індії увійшла в пантеон богів буддизму. Це — творець світуБрахма, бог грому і блискавки Індра, уособлення енергії, що упорядковує світ,—Вішну, про­водир нижчих божеств, що має тіло людини і голову слона,— Ганеша таін. Одночасно відбувався процес міфологізації, обожнювання реальних історичнихосіб, які відіграли важливу роль у створенні і поширенні буддизму, насамперед БуддиШак'ямуні та його найближчих учнів, а також настоятелів найзначнішихмонастирів, вчителів віри, пустельників тощо.

Згодом у всіх країнах, де поширювавсябуддизм, до-буддійських богів, в яких вірило населення цих країн, також буловключено до буддистського пантеону богів. В Японії, наприклад, у пантеонувійшло надзвичайно попу­лярне божество військових і гірничорудних справХаті-ман. Спочатку (у VIII ст.) вважалось, що він забезпечує благополучнеспорудження буддійських храмів, пошук міді і золота для статуй Будди. Прихрамах зводились його святилища як божества-охоронця, а в 1809 р. в офіційниххроніках його вперше названо «великим бодхісаттвою». У Тибеті в пантеон буливключені Падмасамбхава і Цзонхава — реальні історичні особи — засновники різнихшкіл буддизму, персонаж героїчного епосу тибетців Гесер, у Монголії — обожненийЧингісхан, в образі якого поєднані реальна історична особа і шаманськебожество, яке шану­вали монголомовні народи (монголи, буряти, калмики).

Однак поступово склався ізагальнобуддійський пан­теон, єдиний для всіх країн буддійського світу, хоча укожній з них ці боги називались по-своєму, а іноді навіть були різної статі.Так, індійський бог — уособлення спів­чуття — Авалокітешвара у Китаї та Японіїперетворився з чоловічого персонажа в жіночий.

До найвищого рангу цього пантеонуналежать будди. Будь-яка жива істота, що досягла просвітлення, стаєбуддою. «Просвітлені» у цілковитому значенні слова не є богами —буддисти проти вживання цього терміна щодо будд, хоча ряд рис, якими вонинаділені, людство здавна звикло приписувати богам: всемогутність, здатність тво­ритичудеса, впливати на хід подій і т.д.

Будд незліченна кількість, вониможуть перероджу­ватися у всіх світах і в усіх часових періодах. Вонирозпочинають свій шлях до просвітлення як бодхісаттви (це — другий рангпантеону). Усі будди мають 32 ознаки досконалості, за силою і якостямиперевершують богів. Будди живуть у космічному просторі, але коли вони вті­люютьсяу якесь земне тіло, відбуваються великі чудеса:

з неба падають квіти, тремтить земля,серед ясного неба гуркоче грім. Будди сповідують Істину, Вчення, Закон (тобтодхарму) і навертають людей на шлях будди.

Другий ранг пантеону становлять бодхісаттви.Бук­вальний переклад цього слова — «істота, що прагне до просвітлення». Неюможе бути людина або будь-яка інша жива істота, яка прийняла рішення стати буддою.Бодхісаттвою був Шак'ямуні до того, як став Буддою. Саме в цій якості він 550раз перероджувався на землі в різних живих істот.

Кількість бодхісаттв незчисленна. Щобстати буддою, бодхісаттва повинен мати шість «духовних досконалос­тей» —щедрість, моральність, терпеливість, мужність, здатність до споглядання,мудрість. Завдяки цьому він співчуває всім живим істотам. Най популярніші бодхі­саттви:уособлення співчуття Авалокітешвара, бодхісаттва мудрості Манджушрі, борець зхибними думками і тупістю Ваджрапані та ін.

Третій ранг пантеону — архатиі прат'єкабудди. Слово «архат» означає гідний. Так називались люди, щодосягли за життя найвищого рівня духовного розвитку. До них належать учні танайближчі послідовники Шак'ямуні. «Прат'єкабудда» дослівно — будда для самогосебе. Він досягнув нірвани І врятував самого себе, але проповід­дю вчення середінших не займається. Їх, як і будд, може бути необмежена кількість.

3.Дві гілки буддизму. Упродовж І — Х ст. н.е.буддизм було витіснено з Індії індуїзмом. Але до цього він встиг запровадитисяу багатьох сусідніх з Індією країнах. Го­ловними осередками пропаганди буддизмубули монас­тирі. У І ст. н.е. він поділився на дві гілки: хінаяну (малаколісниця, або вузький шлях до спасіння) і махаяну (велика колісниця,або широкий шлях до спасіння). Цей поділ був зумовлений відмінностями у соціально-полі­тичнихумовах життя в окремих частинах Індії, а також намаганням пристосувати буддизмдо запитів населення інших країн.

Хінаяна вчить, що врятуватися можналише ставши ченцем. За межами Індії хінаяна поширилась там, куди проникалипереселенці з Індії — у Південно-Східній Азії, Цейлоні. Махаяна виходить зможливості спасіння не лише для ченців, а й для мирян, причому зазначаєтьсянеобхідність рятувати й інших, активно проповідувати та брати участь угромадському і державному житті. Подо­лавши аскетичні крайнощі хінаяни, махаянапростіше пристосовувалася до нових умов і тому вийшла далеко за межі Індії(Середня Азія, Далекий Схід).

4.Засновник буддизму. Засновник буддизму — реальнаісторична особа. Його називають різними іменами: Сід­дхартха, Гаутама, Шак'ямуні,Будда, Татхагата, Джіна, Бхагаван та ін. Ці імена означають: Сіддхартха —власне ім'я, Гаутама — ім'я роду, Шак'ямуні — мудрець з племені шаків (абошакья), Будда — просвітлений, Бхага­ван — той, хто торжествує. Найуживаніше зімен — Будда, від якого походить назва всієї релігії.

Син князя з племені шаків СіддхартхаГаутама наро­дився у VI ст. до н.е. За переказом, він був “чудом зачатий” (йогомати Майя побачила уві сні, що в її бік увійшов білий слон) і таким женезвичним шляхом — із боку матері — народився. Гаутама помітно вирізнявся середсвоїх ро­весників розумом і здібностями. Мудрі старці пророкували йомунезвичайне майбутнє. Оточений розкішшю, він знав лише радощі життя. КолиГаутама виріс і одружився, у нього народився син. Ніщо не затьмарювало йогощастя.

Але якось, виїхавши за межі палацу,Гаутама побачив вкритого виразками тяжкохворого, згодом — зігнутого від роківубогого старого, далі — поховальну процесію і, нарешті, зануреного у глибокі,тяжкі роздуми аскета. Ці чотири зустрічі, оповідається в легенді, докоріннозмінили світогляд і поведінку безтурботного принца. Він довідався, що у світііснують нещастя, хвороби, смерті, страждання. З гіркотою пішов Гаутама з отчогодому. Поголивши голову, одягнувшись у благенький одяг, він почав манд­рувати,піддавши себе самокатуванню і самобичуванню, прагнучи спокутувати юні рокирозкішного і безтурботно­го життя, намагаючись пізнати велику істину. Так про­йшлоблизько 7 років.

Якось, сидячи під деревом Бодхи(пізнання) і, як звичайно, поринувши у глибоке самопізнання, Гаутама раптово«прозрів»: пізнав таємниці і внутрішні причини круговерті життя, чотирисвященні істини, тобто став Буддою, просвітленим. Після цього він просидів підсвя­щенним деревом кілька днів, не маючи змоги зрушити з місця. Цим скориставсязлий дух Мара, який почав спо­кушати Будду, закликаючи його не сповіщати істинилюдям, а відразу ж заглибитися у нірвану, тобто небуття. Однак Будда стійковиніс усі спокуси і продовжував свій великий подвиг. Згодом він зібрав навколосебе п'ятьох аскетів, що стали його учнями, і прочитав Їм свою першу проповідь,у якій стисло виклав основи свого вчення.

За переказом, Будда помер, коли йомубуло вісімдесят років. Його тіло, за обрядами населення Індії, спалили, а прахрозділили між вісьмома його послідовниками.

5.Віровчення буддизму. Найважливішим положеннямбуддизму є ідея тотожності буття і страждання. Буд­дизм не заперечуваврозвинуте брахманізмом вчення про переселення душ, тобто віру, що після смертібудь-яка жива істота знову відроджується у вигляді якоїсь нової живої істоти —людини, тварини, божества, духа тощо. Однак буддизм вніс у брахманізм суттєвізміни. Якщо брахмани стверджували, що завдяки різним для кожного стану обрядам,жертвам і заклинанням можна досягти «добрих перероджень», тобто стати раджою,брахманом, багатим купцем, царем і т.ін., то буддизм оголосив будь-якеперевтілення, всі види буття неминучим нещастям і злом. Тому буддист повинендбати не про переродження, а досягнення нірвани — небуття. Більшістьлюдей досягти цього у даному житті не може. Прямуючи шляхом спасін­ня,вказаному Буддою, жива істота звичайно повинна знову і знову перевтілюватися.Але це буде шлях сходжен­ня до «вищої мудрості», досягнувши якої можна вийти із«круговерті буття» і завершити ланцюг перероджень.

Найістотнішим у вченні Будди йогопослідовники вва­жають те, що він пізнав причину буття — страждання, розкрив їїлюдям так само, як і шлях до припинення страждань, до спасіння і небуття.

Буддисти визнають сповіщені Буддою«чотири благо­родні істини», про які йтиметься далі.

Буддизм запозичив чимало ідей, якібули вже розроб­лені та широковідомі в Індії ще до середини І тис. до н.е.,зокрема нехтування всім матеріальним, прагнення до духовного самовдосконалення.Разом з тим у буддизмі було і дещо нове. Так» людей, знесилених стражданнями,не могло не приваблювати вчення про те, що наше жит­тя — страждання і що їх витокамиє пристрасті та бажання. (Подібна теза забезпечила успіх і християнству.) Томуслід стримувати свої пристрасті, бути добрим і благочестивим, що кожному (а нелише посвяченим брахманам, як у брахманізмі) відкриває шлях до істини, а заумови подальших зусиль — до кінцевої мети буддизму — нір­вани. Ось чомупроповідь Будди користувалася успіхом у широких масах, вчення швидкопоширювалося, дедалі біль­ше аскетів і навіть брахманів ставали послідовникамиБудди.

Історичні дані свідчать, що буддизмпідтримали кшатрії та вайш'я, насамперед міське населення, правителі, воїни,які вбачали в буддизмі можливість позбутися за­силля і зверхності брахманів.Буддійські ідеї рівності людей і терпимості, культ етики також сприяли успіхунового вчення. Його підтримав один із наймогутніших давньоіндійськихімператорів Ашока (III ст. до н.е.). З його допомогою буддизм не лише зміцнів вІндії, а й практично став офіційною державною ідеологією та вийшов за межіІндії. Етичні та соціальні ідеї буддизму були привабливими для всього суспільства.Щодо практики, яка ставила за мету досягнення нірвани, то ці сфери впливубуддизму були суворо обмежені ченцями. Тому буддійськими грома­дами у строгомусмислі цього слова фактично були гро­мади ченців — бхікшу.

Першими послідовниками Будди булиаскети, які неве­ликими групами (не менше 6 осіб) збирались у якому-небудьвідокремленому місці на період дощів і, перечікуючи цей період, утворювали щосьна зразок мікрогромади. Ті, хто вступав у громаду, відмовлялися від будь-якоївлас­ності («бхікшу» означає злиденний). Вони голили голову, одягались улахміття (переважно жовтого кольору) і ко­ристувалися лише найнеобхіднішим —квартою для зби­рання пожертвувань, тарілкою для води, бритвою, па­терицею.Значну частину часу вони мандрували, збираючи милостиню, їсти мали право лишедо півдня, причому лише вегетаріанську їжу, а потім до світанку наступного дняне можна було брати у рот ні крихти.

У печері або залишеній будівлі бхікшупересиджували період дощів, проводили час у благочестивих роздумах, бесідах,практикуючи в мистецтві зосередження І само­споглядання, розробляючи івдосконалюючи правила пове­дінки і теорію свого вчення.

Померлих бхікшу, як правило, і ховалинеподалік від Їх помешкання. Згодом на честь діячів раннього буддизму, щоставали легендарними, на місцях їхнього поховання буддистами-мирянами зводилисьмогильні споруди, па­м'ятники-ступи (куполоподібні склепи з наглухозамурованим входом). Навколо ступ споруджувались різноманіт­ні будівлі. Такутворювалися монастирі. Поступово скла­дався статут монастирського життя, зрослакількість чен­ців, послушників, прислужників, монастирських селян і рабів-слуг.Бхікшу, які раніше вільно мандрували, а потім стали постійно жити у монастирях,були зобов'язані ре­тельно дотримуватись вимог статуту, коритися загальнимзборам ченців монастиря і обраному настоятелю.

Незабаром монастирі перетворились вголовну і по суті єдину форму організації буддистів, що не мали впливовоїжрецької касти і ієрархічно організованої церковної структури. Саме монастирістали центрами буддизму, осе­редками його поширення, своєрідними університетамиі бібліотеками. У монастирях вчені буддійські ченці за­писувалидавньоіндійськими мовами палі і санскритом перші сутри (священнітексти), які на межі нашої ери склали значний за обсягом писаний буддійськийканон — Трипітаку. Тут же прислужники і послушники навчались грамоті ічитанню, вивчали священні тексти, здобуваючи хорошу на той час освіту.

Громада ченців того або іншогомонастиря називалась сангхою (іноді цей термін використовувався ширше — наозначення буддистів великого району, а то й країни). Спочатку у сангхуприймались всі бажаючі, пізніше було введено деякі обмеження: не приймализлочинців, рабів, неповнолітніх без згоди батьків. Послушниками часто ставалипідлітки, оскільки миряни, що співчували буд­дизму, нерідко посилали у монастирсвоїх синів.

Той, хто вступав у сангху, повиненбув відмовитися від усього, що пов'язувало його зі світом, — від сім'ї, касти,власності, принаймні на час перебування в монастирі. Послушник приймав першихп'ять обітниць (не вбий, не вкради, не бреши, не перелюбствуй, не пияч), голивголову і вбирався в одяг ченця. Членство у сангхі не було обо­в'язковим: убудь-який момент ченець або послушник міг вийти з неї і повернутися домирського життя.

Ті, хто вирішував присвятити релігіївсе життя, готу­вались до обряду посвячення, що являв складну процеду­ру.Послушника суворо екзаменували, випробуючи його дух і волю. інколи аж доспалювання пальця перед вівта­рем Будди. І лише потім молодого послушникаприймали до гурту повноправних членів сангхи. Це зобов'язувало його дотримуватип'яти важливих правил: не співати і не танцювати; не спати на зручній постелі,не вживати їжу у невизначений час, не бути корисливим, не користува­тисяречами, що мають сильний запах або інтенсивний колір.

Крім десяти основних обітниць, усангхі існувало без­ліч (до 250) дрібніших заборон і обмежень, що мали на метізабезпечити ченцям праведне життя. Зрозуміло, що Їх точне дотримання булочималим психологічним наван­таженням, винести яке було нелегко. Частотраплялись порушення — ченець «грішив». Для очищення двічі на місяць, вноволуння і повнолуння, ченців збирали для взаємних сповідей. Залежно відтяжкості гріха застосову­вались і санкції, найчастіше ченець добровільновибирав вид покарання.

З поширенням монастирських громад вІндії завились і жіночі сангхи. Вони були організовані на зразок чоло­вічих,але в них всі головні церемонії (прийом до громади, сповіді, проповіді)здійснювали спеціально призначені для цього ченці з найближчої чоловічоїсангхи.

Правила життя ченців регулювались текстамиВінаяпітаки, важливою частиною Трипітаки. Крім неї, до буд­дійського канонувходили Сутрапітака, у якій виклада­лась суть доктрини, і Абідхармапітака —релігійно-філо­софські тексти. Усі ці тексти високо цінувались буд­дистами, турботливопереписувались, зберігалися у біблі­отеках-архівах найзначніших монастирів. ВІндії у перші століття нашої ери одним з найвідоміших був монастир Наланда,куди з усіх кінців, у тому числі з Китаю, сходились буддисти-піліграми з метоюздобути мудрість, освіту, переписати і привезти у свої країни священні текстибуддійського канону.

6.Вчення про чотири «істини». Вчення буддизму сфор­мульованотакож у так званих чотирьох «істинах», від­критих Буддою у своїй першій проповіді.

Перша «істина» — існує страждання.Воно обов'язково властиве кожній живій істоті, тому будь-яке життя — страждання.Зіткнення з неприємним — страждання. Від­сутність приємного — страждання.Недосягнення бажаю­чого також призводить до страждання. Основним закономсвітобудови є закон залежного походження, за яким жодне явище не виникає безвідповідної причини. Однак згідно з цим законом встановити першопричинубудь-якого яви­ща або дії неможливо. Тому буддизм розглядає і приймає існуючийсвіт таким, яким він є, і люди не в змозі змінити існуючий соціальний лад.

Разом з тим буддизм стверджує, щооснову всіх речей і явищ як матеріальних, так і духовних, становлять певніелементи (дхарми). За своєю природою дхарми пасивні і збуджуються відповіднимвидом енергії, джерелом якої є усвідомлені вольові дії, думки і словалюдини-Друга «істина» — існує причина страждання. Людина, користуючисьматеріальними речами і духовними ціннос­тями, вважає їх постійними, тому бажаєволодіти і насо­лоджуватися ними, відмовляючись від усього іншого. По­дібнібажання, створюючи безперервний ланцюг боротьби за існування, є причиноюпродовження життєвого проце­су. Однак ці бажання, згідно з буддизмом,стимульовані невіглаством і призводять до вольової дії, яка утворює карму.Цей процес може проходити в активній і пасивній формах. Людина може існуватиактивно лише тоді, коли дхарми збуджуються, утворюючи кармічний ефект. Остан­нійпороджується свідомістю. Таким чином, там, де немає свідомості, немає і карми,тому невимушені дії не впливають на карму. Карма — швидше філософська, ніж фізичнакатегорія. Вона не обмежена часом і простором і відноситься лише до етичноїсфери як результат потоку свідомості. Карма може бути космічною, національною,родовою, сімейною, індивідуальною.

Третя «істина» — можливо припинитистраждання. Якщо цілком позбутися і хороших, і поганих бажань, настає станнірвани, коли людина виключається з процесу відродження. Нірвана — кінцева метаіснування, це не самознищення, а стан звільнення від свого «Я», згасанняемоцій, коли людина перебуває в абсолютному спокої.

Четверта «істина» зводиться дорозуміння того, що існує шлях до припинення страждання. Цей шлях — восьмискладовий,він полягає у правильних розумінні, намірі, мові, поведінці, зусиллях, житті,зосередженні тощо. Шлях до пізнання істини, що його пропонує буд­дизм» називається«середнім». Він дійсно ніби посередині між водійською релігією з її крайнощамита ідеологією аскетів-відлюдників давньої Індії.

Будда вже в юності зрозумів, що такікатегорії, як добро і зло, любов і ненависть, совість і непорядність, втрачаютьсвою конкретність і стають відносними. Шлях, обраний Буддою, пролягає міждобром і злом, звідси його назва «середній». Людина, яка вибрала його, повиннаосмислено чи сліпо повірити, що існує безперервний про­цес перевтілень,керований законом карми, що єдиний притулок у цьому житті можна знайти у вченніБудди та у буддійській громаді, а безумовне дотримання всіх вимог і правилетичної поведінки і споглядальних прав, викла­дених у буддійському вченні,звільнить її від страждань. Порятунок людини є справою самої людини, якійдопома­гають бодисаттви — істоти, що відмовились від переходу в нірвану, щобврятувати інших.

Буддизм, як і будь-яка релігія,поділяє світ на реаль­ний і потойбічний. Потойбічний — світ богів, нірвана,його можна досягти після остаточного перевтілення душі лю­дини на цьому світі.Реальний світ — це арена перевті­лень, місце боротьби духу з матерією за своєзвільнення. Якщо людина виконує певні настанови, то її душа краще перевтілиться— аж до втілення в Будду. Так молена досягти і нірвани. Коли людина несумлінновиконувала настанови, то її душа відбуватиме кару у тілі злидаря, раба читварини.

Розвиток буддизму був складним, йогоположення не­одноразово перероблялися і доповнювались відповідно до змінсоціальних умов. Звідси і наявність численних сект у буддизмі. На початку нашоїери Їх було дві: хінаяна і махаяна. До V ст. н.е. ці основні напрями поділилисяще на ряд течій.

Релігійну систему буддизму викладенов численних творах. Найдавнішим є так званий палійський канон, написаний мовоюпалі не раніше перших століть нашої ери. Він називається «Трипітака» («Трикорзини») і скла­дається більш як із 100 томів. За релігійним переказом,Трипітака — це виклад вчення Гаутами устами трьох його найближчих учнів.Реально — це праця багатьох неві­домих буддійських проповідників, твори якихспочатку передавались усно, а потім, приблизно у 80-х р. до н.е., були викладеніписьмово буддійськими монахами острова Цейлон.

7.Культ у буддизмі. Для своїх прихильників Буддавстановив певні правила поведінки, які стали стрижнем їхньої релігійноїпрактики та того культу, що згодом утвердився у буддизмі. Ці правиластосувалися індивіду­альної поведінки людини і передбачали ряд заборон у їжі,одязі і всьому способі життя.

Щодо культу як сукупності обрядів, топервісний буд­дизм також засновувався на релігійній практиці своїхпопередників. Найдавнішим обрядом буддизму була так звана упосата —молитовне зібрання членів чернецької громади. Воно відбувалося у мовчанні і вмолитовних роздумах, чим були невдоволені миряни, присутні на зібранні. Тодібуло запроваджено своєрідну спільну спо­відь. Спочатку зібрання проводилися удні повнолуння і новолуння, але з часом приводи для них ставали різнома­нітнішими.Змінювалась форма організації чернецтва. Ви­явилась необхідність спеціальногопритулку, у якому ман­дрівні бхікшу (монахи-злидарі), які жебракували, моглиперечекати сезон дощів, що тривав в Індії не менше трьох місяців. Такимипритулками стали монастирі, що згодом перетворилися в стаціонарні закладибуддійської церкви.

З часом буддійський культ значнозмінився, оскільки повинен був задовольняти національно-духовні потребивіруючих, цілком відмінні від інтересів і потреб аскетів. Поступово у буддизмірозвинулись елементи культу, подіб­ні до існуючих в інших релігіях. Буддизмзвів у культ численні реліквії. Це, зокрема, мощі святих, насампередсамого Будди, а також речі, які, як вважається, належали їм або нимивикористовувалися. Крім того, вшановуються ті населені пункти, окремі споруди,дерева, які пов'язані (дійсно чи уявно, що неможливо перевірити) з біографієюБудди або кого-небудь з його прихильників.

Значного поширення, так само як і вкатолицизмі, набув культ мощей. Останки Будди, за переказом, після йогоспалення стали об'єктом запеклих суперечок між претендентами на право володінняними. Частину Їх за­брали боги-деви і злі боги — наги. решту було поділено міжвісьмома племінними об'єднаннями. Усі мощі було вміщено для вічного зберіганняу численні ступи. Ці споруди і тепер збереглися в Індії.

Місця, які особливо вшановувалися,ставали місцями прочанства. їх чотири: місце, де народився Будда, де він«прозрів», місце його першої проповіді і місце нірвани. У зв'язку з масовимпрочанством споруджувались храми, ступи; їх прикрашали графічними та рельєфнимизобра­женнями. Крім того, розроблявся і збагачувався новими церемоніями ритуалмолебнів, процесій та інших заходів, що тут проводилися. У результаті прочанствазбагачу­вались монастирі та інші заклади буддійської церкви.

У буддизмі чимало обрядів, щоналежать до індивіду­ального культу. Мається на увазі така форма релігійноїповедінки, як бхавана — заглиблення у себе, у свій внутрішній світ зметою зосереджених роздумів про істини віри. Передбачались різні форми бхавани,але всі вони були розраховані не на масу віруючих, а на ченців, що внутрішньовідчужені від світу.

Згідно з буддизмом людина сприймаєсвіт через свої відчуття, але вони — не суб'єктивні уявлення індивіда, аоб'єктивний факт, наслідок збудження дхарм, часток сві­тобудови. Життя є виявомзбудження дхарм. Заспокоїти свої дхарми — це і означає взяти життя в свої рукиі цим досягти мети — стану Будди, зануритися у нірвану. Але як це зробити?

Людина народжується, живе і помирає.Смерть — розпад даного комплексу дхарм, народження — його від­новлення, але вжев іншій формі. Це І є круговерть життя, цикл нескінченних перероджень. Сумадобрих і злих вчин­ків визначає, у якій формі людина відродиться у наступ­ному.Чим більше добрих — тим міцнішає карма і тим більше заспокоюються дхарми, тобтолюдина робить знач­ний крок до мети, до нірвани.

Буддизм вшановує чимало рослин ітварин, вважаючи їх священними. Перш за все це дерево бодхі з роду фікусів, підяким на Будду зійшло просвітлення. Дуже популярний лотос — символ чистоти,духовного просвітлення, співчут­тя. Всі вищі особи пантеону зображаються, коливони сидять на квітці лотоса, так званому «лотосовому троні».

З тварин найшанованіші змії (наги),оскільки, як вва­жається, вони відіграли особливу роль у житті Будди — цар змійНагараджа прикрив Будду своїм капюшоном під час його перебування у станіспоглядання. Наги зберігали у себе один з найважливіших священних текстівбуддизму до того часу, доки люди не визріли до його розуміння, і лише тодівіддали його філософу Нагарджуні. Можна припустити, що таке вшанування змій є наслідкомтого, що в Індії і в країнах Індокитаю культ змії існував з давніх часів. Іншіпопулярні тварини — слон (особливо білий), бик, лев, кінь, черепаха, павич.Вони часто є супутниками богів або символами — замінниками вищих, середніх інижчих персонажів пантеону. Найулюбленіші міфологічні персонажі буддизму —газелі. На згадку про двох з них, які першими вийшли з лісу і стали слухатипершу пропо­відь Будди, над воротами буддійських храмів постійно зображуютьдвох газелей, які стоять на колінах, а між ними — колесо з восьми спиць (символвосьмискладового колеса вчення).

Буддизм як релігія і міфологіяобумовив виникнення прекрасного мистецтва: храмової архітектури, своєріднихживопису і скульптури. Скульптури з золота, срібла, брон­зи, дерева, каменю, щозображали всіх персонажів панте­ону від вищих до нижчих, загальнобуддійських іміс­цевих, можна побачити у різних країнах буддійського світу.

8.Ламаїзм як різновидбуддизму.У XVI — XVII ст. буддизм проник до Монголії і внаслідок його злиття з місцевимикультами сформувався ламаїзм. Пристосуван­ня буддизму до тибетських умовбуло досить тривалим. Ще в IX ст. для цього багато зробив індійський релігійнийдіяч Джобо Атіша, якого ламаїсти вважають другим Буд­дою. Характерними дляламаїзму є особливе становище духовенства — ченців (лам) і хубілганів(«переродженців»), а також своєрідний релігійний культ. Відповідно доламаїстського віровчення людина може врятуватись лише з допомогою духовенства.Звідси його особливе значення. Лами живуть здебільшого у монастирях — дацанах.Кож­ний віруючий мусить мати свого ламу, виконувати його настанови іпокладатися на його молитви. Вищі лами вважаються хубілганами — живими богами,оскільки в них, мовляв, втілюються будди і бодисаттви, які осе­лилися середлюдей, щоб рятувати їх. Очолюють ламаїстів два хубілгани-ієрархи. Перший нібитоє втіленням самого Будди, йому належить вища духовна влада. Другий — далай-лама— є носієм світської влади у Тибеті.

Основними центрами культовоїдіяльності є дацани, де лами щоденно здійснюють богослужіння перед скульп­турнимиі мальованими зображеннями богів. Під час бо­гослужіння лами сидять наспеціальних лавах і зосеред­жено моляться, а віруючі рухаються за годинниковоюстрілкою і, проходячи повз вівтар, залишають на ньому свої дарунки (гроші,продукти, речі). Вийшовши у двір храму, віруючі моляться, вклоняються, крутять«моли­товні барабани» — циліндри, у яких знаходяться надруко­вані на паперітексти молитов. Чим довше і швидше крутиться циліндр, тим більше молитов«зараховується» віруючим.

9.Обряди і звичаї ламаїзму. Форми культу у буддизмінадзвичайно різноманітні. Це обумовлено тим, що, поши­рюючись у різних країнах,він асимілював місцеві культи і включив в обрядову практику звичаї, які булипритаман­ні даному народу. У ранньому буддизмі культ як система обрядів буврозвинутий слабо, але згодом сформувався такий пишний і складнийтеатралізований комплекс ритуалів і церемоній, який навряд чи є в іншихрелігіях світу. Особливо це характерно для ламаїзму.

За змістом ламаїстські ритуали маловідрізняються від тих, що побутують в інших релігіях. За формою вони містятьсловесний і музично-вокальний елементи, жертво­приношення, процесії, ритуальнірухи тіла, навіть танці, причастя. Усі ці елементи набагато яскравіші таінтенсивніші, ніж в інших релігіях.

До молитов у ламаїзмі відноситьсянасамперед сповіду­вання віри, яким, як правило, розпочинаєтьсяламаїстське богослужіння, під час якого віруючий вшановує чотири святині —Будду, дхарму, одновірців і свого духовного наставника. Таким чином, божествопідготовляють до сприйняття конкретного прохання віруючого (наприклад, продарування життя).

Ламаїстське богослужіннясупроводжується музикою і співами. Значну роль відіграють дзвіночок іморські ской­ки, звучання яких є сигналом для переходу до наступного етапубогослужіння. Ці інструменти разом з трубами скла­дають оркестр. Практикуєтьсятакож хоровий спів хлоп­чиків.

Богам і демонам ламаїсти жертвуютьрис, а також спеціальний хліб, який називають балін. Аналогія з хрис­тиянськоюпросфорою тут безумовна; з трьох видів баліну два роздаються віруючим, третійзалишається у храмі, звідки його виносять після богослужіння і спалюють. Уламаїзмі існує і ритуал, подібний до причащання у хрис­тиянстві: післяцеремоній і виголошення молитовних фор­мул лама роздає присутнім по ковтку освяченоговина і по три коржі, виготовлені з муки з цукром та маслом за спеціальнимрецептом. Проковтнувши усе це, віруючий вважає, що він прилучився до благодатітих богів, на честь яких здійснювалось богослужіння.

Молитви, звернені до бодисаттв,заучуються віруючи­ми просто механічно, оскільки мова, якою вони складені, буладля них незрозумілою. Крім молитов, доводиться вивчати безліч заклинань, щобубезпечити себе від дії злих духів і можливого нещастя. Бажаючі можуть вести “облік”виголошених молитов і заклинань за допомогою спеці­альних чоток.

Разом з цим ламаїзм запровадивсвоєрідну «механіза­цію» молитви, У так звані хурде — металічні циліндри — вставляютьсямолитовні тексти. Вважається, що один оберт циліндра означає прочитання всіхуміщених у ньому молитов І священних текстів.

З ламаїстських обрядів найвідоміші дзул-хурал,найдані-хурал і так званий обряд обо. Дзул-хурал — це обряд освячення, якийздійснюється пізньої осені. Дацанські храми зовні і всередині освічуються безліччюсвічок, при світлі яких віруючі перед зображенням богів розкраюються, якщо вонипогано ставилися до домашніх тварин. За ламаїзмом, погане годування, побої,непосильна робота, через що тварини страждають,— тяжкі гріхи, які спри­чинятьпогане переродження. Адже у кожній домашній тварині, за ламаїстським уявленням,може жити перевті­лений померлий родич віруючого. Каяття має звільнитивіруючого від вини перед померлим. Можна припустити, що своїми джереламидзул-хурал сягає індійського куль­ту «священних тварин».

Інший обряд — найдані-хурал —присвячений пустель­никам (кайданам), які возвеличенні у ранг божеств. Про­водитьсятакож восени. Лами вивішують зображення найданів — немічних, байдужих донавколишнього світу, і розповідають віруючим, що вони у минулому були мир­ськимилюдьми, але, ставши пустельниками, заслужили «спасіння». Таким чиномпідкреслюється небезпечність будь-якої любові до життя.

Важливу роль у становленніламаїстського культу ві­діграло те, що при цьому не заперечувались, а навпаки,асимілювались буддійські культи, що побутували у відпо­відних народів.Найяскравішим прикладом є культ так званих обо.

З давніх часів у монгольських ітюркських народів вшановувались окремі місцевості, які чим-небудь виріз­нялися— гори, печери, береги озер. річок та ін. Вони називалися «о6о».Вшановувалися не саме ці місця, а духи, демони або божества, що нібитопов'язані з ними. Для встановлення контакту з цими надприродними істотами людиповинні були приносити Їм символічні жертви — палиці, шматки тканини,найчастіше — камені. З каменів складалися цілі купи, які згодом сталиназиватися обо. У ламаїзмі вони є примітивними символами святості. Скла­далисяі двошарові обо: внизу — купа каміння, а над нею надбудовували кумирню абобуддійську каплицю. Такі комбіновані святилища надзвичайно численні у країнах поширенняламаїзму, а культ, пов'язаний з ними, посів перше місце в обрядовій практиці.

Ламаїзм запозичивдоламаїстські обряди, пов'язані з обо. Зокрема, поряд з епізодичнимижертвоприношеннями і заклинаннями відбуваються періодичні служби. Лама­їстськийобряд служби обо полягає у тому, що лама читає деякі тексти по служебнику,потім розпочинається свого роду «хресний хід» навколо обо, під час якогоучасники розбризкують у повітрі молоко, чай, горілку, а те, що залишилося,випивають самі. Жертви призначаються як ламаїстським божествам, так і доламаїстським демонам. Тексти молитов і гімнів нерідко буквально повторюютьпобутуючі до ламаїзму шаманські заклинання, звернені до демона даної місцевості.

Кожна ламаїстськасім'я обов'язково має вдома вівтар. Це свого роду невеликі шафи зі статуеткамита іншими зображеннями буддійських божеств і демонів. Тут же, як правило, єполиця, на якій стоять чашки, призначені для жертвоприношень вином, маслом,кумисом, попільниця або свічка, квіти.

Будь-яка подія у житті ламаїстаспонукає його звер­татися за порадою до лами-зурхачина, тобто ворожбита-ас­тролога.Він радить, які обряди і заклинання слід здійс­нити, щоб успішно перекочуватина інше місце, вдало купити домашню худобу, позбутися хвороби і т. ін. Важ­ливуроль у ворожінні відіграє прийнятий у буддизмі індійський календар. У ньомуроки називаються за найме­нуванням знаків зодіакального кола: миші, бика,тигра, зайця, дракона, змії, коня, вівці, мавпи, курки, собаки, свині. Кожнийіз знаків відповідає одному з п'яти «елемен­тів» — дереву, вогню, землі,залізу, воді. У результаті виходять шестидесятирічні цикли, що розпочинаютьсявід 1027 р. нашого літочислення. Місяці також відповідають знакам зодіакальногокола або мають порядкові номери. Дні тижня найменуються за назвами семи світил.Лама-астролог складає для новонародженого гороскоп, у якому, враховуючи якісніособливості року народження («вогня­ний дракон», «водяна курка» і т.ін.), дня імісяця появи на світ, вказує, якої і коли слід чекати небезпеки, які заклинаннявиголошувати, з ким може взяти шлюб тощо.

Щодо свят, які відзначають віруючіламаїсти, то Їх небагато, проте вони надзвичайно театралізовані, супро­воджуютьсяскладним ритуалом. Найвідоміші з них — Цагалган. Та кругообертання Майдані.Свято Цагалган означає “білий місяць”, воно присвячене початку нового року застарим монгольським (місячним) календарем. Протягом 16 днів здійснюється чималообрядів, присвя­чених «дванадцяти» чудесам Будди.

Кругообертання Майдарі, абоМайдарі-хурал, — бучне свято, яке проводиться влітку у дацанах при значномузібранні віруючих. Воно повинно прискорити прихід при­йдешнього Будди на землюі настання щасливого та радіс­ного життя.

Священними ламаїсти визнають двазводи книг — Ганджур (у перекладі з тибетської — переклад одкровен­ня;складається з 108 томів) і Данджур (у перекладі з тибетської — перекладтлумачень; складається з 225 то­мів). Ганджур і Данджур вшановуються якзбірники ви­словлювань і повчань, які належали нібито Гаутамі та його учням.Насправді ці тексти написані тибетською мовою у XIV ст. і містять перекладиТрипітаки і оригінальні твори, створені не відомими нам представниками лама­їстськогодуховенства.

10.Дзен-буддизм. Останнім часом у світіпосилився інтерес молоді до східних культів, зокрема буддизму. Особливоюпопулярністю користується дзен-буддизм.

Дзен (зосередження, споглядання)виник як буддійська секта ще в VI ст. у Китаї на основі махаяни. її засновникомвіруючі вважають самого Будду, який, зібравши учнів для проповіді, лише мовчкикрутив у руках квітку. Один з учнів зрозумів зміст його мовчанки, він і ставпершим наставником дзен. Однак вірогідніше твердження, що го­ловні положеннядзену були сформульовані індійським монахом Бодхідхармою. З Китаю дзен проник вКорею, В’єтнам і Японію, у якій поширився найбільше.

Особливості дзен-буддизму полягають убезпосеред­ньому «від серця до серця» передаванні вчення завдякибезпосередньому контакту з «загальною істинною мудріс­тю Будди», впевненості уможливість пізнати Будду внут­рішнім світом людини.

Сучасні прихильники цієї сективважають дзен різновидом психотерапії та психоаналізу, значну увагу приділяютьрозвитку власного емоційного стану і почут­тів.

Відповідно до «класичного дзену»основна мета лю­дини — прилучення до «космічного тіла Будди», яке в уявленнідзен-буддистів зливається зі Всесвітом. Нірвана (небуття) і сансара (чуттєвийсвіт) єдині. Тому немає протилежності між божественним і земним, духовним і СВІТСЬКИМ.

Шукати притулок у власних дусі іприроді,— ствер­джують ідеологи дзен,— означає шукати притулок в іс­тинномуБудді. Слід довіритися своєму духу, і людина стане Буддою. Це. на погляддзен-буддистів, відбувається під час раптового просвітлення, що досягається уземному житті. Поштовхом до нього може бути не лише релігійний екстаз, а йбудь-яке інше сильне хвилювання.

Однією з характерних рис дзен-буддизму є крайній ірраціоналізм, щовиявляється у негативному ставленні до логічного мислення, будь-яких теорій таавторитетів. Вря­туватись, злитись з Буддою можливо лише з допомогою «живоїінтуїції», «чистим безпосереднім досвідом». Усі логічні роздуми у дзеносуджуються настільки послідовно, що деякі наставники у минулому навітьвідмовлялися від мови і спілкувалися лише умовними знаками. У деяких дзенськихмонастирях Японії так спілкуються і нині.

еще рефераты
Еще работы по релгии и мифологии