Реферат: Зміст вступ розділ 1 Юридична природа екологічного моніторингу

ЗМІСТ

Вступ ………………………………………………………………………..3

Розділ 1


Юридична природа екологічного моніторингу

Історико-правові засади становлення екологічного моніторингу в Україні……………………………………………………………..11

Поняття екологічного моніторингу та його види…..………………………………………………………………30

Екологічний моніторинг як самостійна функція управління природокористуванням та охороною довкілля………………….45

Екологічний моніторинг в системі реалізації права людини на безпечне для життя і здоров’я довкілля………………………….61

Міжнародно-правові стандарти екологічного моніторингу в Україні……………………………………………………………….76

Розділ 2


Правовідносини в сфері реалізації екологічного моніторингу в Україні

2.1. Екологічний моніторинг у правовідносинах використання природних ресурсів……………………………………………….88

2.2. Екологічний моніторинг у правовідносинах охорони довкілля………………………………………………………….…111

2.3. Правове регулювання процедури здійснення екологічного моніторингу………………………………………………………123


Висновки…………………………………………………………………139

Список використаних джерел

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html


В С Т У П


Особливістю даного дослідження є майже цілковита відсутність фундаментальних досліджень питань виникнення, розвитку та функціонування системи екологічного моніторингу в Україні. Саме ці причини обумовили вибір теми даного дисертаційного дослідження.

^ Актуальність теми дослідження. Екологічні проблеми займають першочергове місце в житті сучасного людського суспільства. Інтенсивне і нераціональне використання природних ресурсів, забруднення навколишнього природного середовища, все це приводить до екологічної кризи. Її розвитку в Україні також послужила Чорнобильська катастрофа, наслідки якої набули глобального характеру.

Екологічні проблеми в Україні можливо подолати шляхом здійснення системи науково обгрунтованих правових, організаційних, економічних і інших заходів з охорони навколишнього природного середовища. Для подолання наслідків екологічної кризи, необхідно знати її причини, щоб визначити оцінку виникаючих процесів і виробити необхідні рекомендації. Основою для розробки будь-яких систем оцінок стану довкілля є екологічний моніторинг. Тому важливим етапом визначення якості навколишнього природного середовища є система збору інформації про його стан.

Актуальність теми, що досліджується, обумовлена тим, що серед пріоритетних заходів по стабілізації і поліпшення екологічної обстановки в Україні є формування системи екологічного моніторингу. Не випадково Основними напрямами державної політики України у галузі охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затвердженими постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 року, до основних пріоритетів охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів віднесено вирішення такого завдання, як завершення створення державної системи моніторингу навколишнього природного середовища.

Зазначені питання вирішувалися у наукових працях українських вчених-правознавців - В.І. Андрейцева, Г.І. Балюк, Н.Р. Малишевої, М.І. Малишко, Ю.С. Шемшученка. Окремі елементи аналізуємої проблеми висвітлювались в роботах С.М. Кравченко, М.В. Краснової, В.В. Костицького, В.Л. Мунтяна, В.К. Попова, Б.Г. Розовського, В.О. Чуйкова, В.С. Шахова, М.В. Шульги.

Наукову цінність становить юридична література з проблем управління природокористуванням та охороною довкілля Російської Федерації. Значна увага приділена цій темі в наукових працях М.М. Бринчука, О.К. Голіченкова, О.О. Забелишенського, І.О. Іконицької, М.І. Краснова, О.С. Колбасова, В.В. Петрова, М.О. Сиродоєва та іншими авторами.

Необхідно відзначити істотний інтерес до цієї важливої проблеми вчених–екологів. Плідно працювали над питаннями екологічного моніторингу І.П. Герасимов, Ю.А. Ізраель, Н.К. Гасілін.

Проте проведені дослідження грунтувалися на законодавстві колишнього СРСР і не могли враховувати ті еволюційні процеси, які сьогодні відбуваються в українському суспільстві. Крім того, ряд важливих питань, що стосуються правового забезпечення екологічного моніторингу, які були поставлені вченими, не знайшли однозначного наукового та законодавчого вирішення та на сьогодні залишаються дискусійними.

Необхідність проведення дисертаційного дослідження обумовлена кількома причинами. По-перше, це аналіз діючого екологічного законодавства щодо здійснення екологічного моніторингу та практики його застосування і реалізації. По-друге, теоретичне визначення правових норм по забезпеченню екологічного моніторингу як інституту екологічного права. По-третє, великого значення набуває екологічний моніторинг в системі реалізації екологічних прав громадян, їх проживанні в безпечному для життя та здоров’я навколишньому природному середовищі.

Зазначені обставини й зумовлюють гостроту проблеми правового забезпечення екологічного моніторингу і вимагають впровадження результатів теоретичних напрацювань до законодавства та правозастосовної практики.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри екологічного права в рамках Державної цільової комплексної програми “Проблеми удосконалення екологічного законодавства в умовах ринку” Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (державна реєстрація № 0186.0.070871).

^ Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є створення концепції щодо особливостей та закономірностей правового регулювання суспільних відносин, які виникають в процесі здійснення екологічного моніторингу; дослідження проблем сучасного і перспективного розвитку правового забезпечення екологічного моніторингу; розробка пропозицій і рекомендацій по вдосконаленню правового регулювання екологічного моніторингу в Україні.

Задачі дослідження зумовлені поставленою метою і полягають у тому, щоб:

здійснити науковий аналіз поняття і видів екологічного моніторингу та зробити висновки щодо необхідності їх правового регулювання;

провести історично-правовий аналіз зародження та розвитку екологічного моніторингу в Україні;

здійснити дослідження сучасного національного законодавства, організаційно-правових та наукових засад формування і реалізації національної політики України в галузі екологічного моніторингу;

виявити особливості екологічного моніторингу у правовідносинах, що виникають у зв’язку з використанням та охороною довкілля;

провести аналіз міжнародно-правових норм, що регламентують здійснення екологічного моніторингу;

запропонувати науково-обгрунтовані пропозиції по вдосконаленню законодавства про екологічний моніторинг України.

^ Об’єктом дослідження є теоретичні праці та інші наукові дослідження зазначеної проблеми; екологічне законодавство України, законодавство країн СНД та практика його застосування.

^ Предметом дослідження є суспільні відносини, які виникають в процесі здійснення та реалізації екологічного моніторингу в Україні.

Методи дослідження. Дослідження проведене на основі історичного, порівняльно-правового, формально-юридичного, системно-функціонального, комплексного та деяких інших методів.

За допомогою історичного методу дисертантом була досліджена періодизація становлення та розвитку правового регулювання екологічного моніторингу. Порівняльно-правовий метод застосовується в процесі аналізу наукової літератури 70-х – 80-х років минулого століття, де розглядалися питання розвитку екологічного моніторингу, його правового регулювання законодавством колишнього СРСР та міжнародним законодавством. За допомогою формально-юридичного методу проводиться аналіз положень нормативно-правових актів України, Російської Федерації та деяких інших зарубіжних країн. Системно-функціональний метод використовується в процесі дослідження ефективності правового регулювання екологічного моніторингу в системі реалізації права людини на безпечне для життя і здоров’я навколишнє середовище. В роботі запропонована класифікація екологічного моніторингу на відповідні види. Правове регулювання екологічного моніторингу розглядається з точки зору комплексного дослідження нормативно-правових актів.

Наведені дослідницькі методи базуються на умовах об’єктивного і всестороннього аналізу процесів та явищ суспільного розвитку, що протикають у сфері екологічного моніторингу України. Все це дало змогу всесторонньо проаналізувати правовий інститут екологічного моніторингу, сформувати наукову оцінку законодавства України, що регулює суспільні відносини в зазначеній сфері та спрогнозувати шляхи його подальшого вдосконалення.

Основні положення і висновки, що викладені в дисертації, базуються на нормах Конституції України, екологічного законодавства України, принципах і нормах міжнародного права навколишнього природного середовища, досягненнях вітчизняної та зарубіжної юридичної науки, а також інших наук, що займаються вивченням проблем екологічного моніторингу, в першу чергу, екології, геофізики та інших.

^ Теоретичною основою дисертації стали наукові праці провідних вітчизняних та зарубіжних вчених-правознавців, що займаються проблемами екологічного права і законодавства: В.І. Андрейцева, Г.І. Балюк, А.Г. Бобкової, М.М. Бринчука, Ю.О. Вовка, А.П. Гетьмана, О.К. Голіченкова, І.І. Каракаша, О.С. Колбасова, В.В. Костицького, С.М. Кравченко, М.В. Краснової, Н.Р. Малишевої, В.Л. Мунтяна, В.В. Петрова, В.К. Попова, С.В. Разметаєва, А.К. Соколової, Н.І. Титової, В.О. Чуйкова, В.С. Шахова, Ю.С. Шемшученка, М.В. Шульги та ін.

^ Наукова новизна одержаних результатів обумовлена тим, що виконана робота є першим в Україні дисертаційним дослідженням, у якому проведено дослідження поняття, змісту та видів екологічного моніторингу, процедури його здійснення, ефективності правового регулювання екологічного моніторингу в системі реалізації екологічних прав людини. До найбільш істотних результатів, що містять наукову новизну, слід віднести:

Доопрацьовано та сформульовано загальне наукове поняття екологічного моніторингу яке, на відміну від його законодавчого визначення, розглядається як урегульована законодавством наукова, інформаційно-аналітична система, що дозволяє визначати і прогнозувати зміни стану навколишнього природного середовища, контролювати та управляти ними.

Дістало подальший розвиток положення про те, що екологічний моніторинг формується як самостійний правовий інститут в системі екологічного права України.

Вперше проведено дослідження ефективності правового регулювання екологічного моніторингу в системі реалізації права людини на безпечне для життя і здоров’я довкілля.

Вперше в узагальненому вигляді визначені стадії провадження екологічного моніторингу, а саме: спостереження, збирання, оброблення, передавання, збереження та аналіз інформації про стан довкілля; прогнозування змін якості навколишнього середовища або його окремих об’єктів; прийняття рішень про запобігання негативним змінам стану довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки.

Наводяться нові аргументи відносно питання про особливості екологічного моніторингу як самостійної функції управління в сфері природокористування та охороною довкілля.

Удосконалено та обгрунтовано поділ екологічного моніторингу на відповідні види в залежності від запропонованих автором критеріїв: залежно від призначення; по територіальним ознакам; по окремим природним об’єктам тощо.

Дістало подальший розвиток положення про необхідність імплементації міжнародно-правових норм в екологічне законодавство України щодо регулювання суспільних відносин в галузі здійснення екологічного моніторингу.

Вперше досліджуються та обгрунтовуються особливості здійснення моніторингу щодо використання природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища.

Сформульовані пропозиції про необхідність розробки та прийняття спеціального нормативно-правового акту, - Закону України “Про екологічний моніторинг”.

^ Практичне значення одержаних результатів. Викладені в роботі положення, узагальнення та висновки можуть бути використанні в процесі подальшого вдосконалення екологічного законодавства України, при розробці нових нормативно-правових актів, зокрема запропонованого у дисертації проекту Закону України “Про екологічний моніторинг”.

Положення і висновки дисертаційного дослідження можуть бути рекомендовані для подальших наукових досліджень проблеми екологічного моніторингу України та його правового регулювання, а також при підготовці навчальної та навчально-методичної літератури з курсу “Екологічне право України”.

Окремі результати роботи використані автором в навчальному процесі при проведенні занять з курсу “Екологічне право” в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого.

^ Апробація результатів дисертаційного дослідження.

Теоретичні висновки і практичні рекомендації, які містяться в дисертаційному дослідженні, доповідалися і обговорювалися на засіданнях кафедри екологічного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, а також на двох науково-практичних конференціях: “Актуальні проблеми формування правової держави в Україні” (Харків 2000 р.) та “Право власності: проблеми забезпечення, реалізації та захисту” (Харків 2001 р.).

Публікації. Основні теоретичні положення та висновки дисертації знайшли відображення в трьох статтях у наукових фахових журналах, двох тезах наукових повідомлень.

^ Структура дисертації обумовлена предметом, метою і задачами дослідження. Вона складається з вступу, двох розділів, які містять дев’ять підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Обсяг дисертації 160 сторінок, кількість використаних джерел 149 найменувань.

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html


ВИСНОВКИ


Однією з найважливіших задач екологічного моніторингу є інформаційне забезпечення органів державної влади, населення України і міжнародних організацій для прийняття рішень в галузі природоохоронної діяльності і екологічної безпеки. У зв'язку з чим формуванню системи екологічного моніторингу на Україні повинно приділятися особлива увага і місце серед заходів щодо стабілізації і подальшого поліпшення екологічної обстановки в країні.

Порядок створення та функціонування екологічного моніторингу передбачено Положенням про державну систему моніторингу довкілля, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1998 р. Також правовою основою проведення моніторингу в Україні є Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища”, Положення про моніторинг земель та деякі інші нормативні акти, які ми розглядали та аналізували у попередніх підрозділах дисертаційного дослідження. Необхідно зазначити, що деякі кроки до вдосконалення правового регулювання екологічного моніторингу вже зроблені, екологічне законодавство оновлено за відповідний період, але суспільні відносини потребують внесення змін та доповнень до діючих нормативно-правових актів.

Проведений аналіз екологічного законодавства, яке регулює суспільні відносини у сфері здійснення екологічного моніторингу, а також наукової юридичної літератури, дозволив зробити наступні висновки:

Аналіз національного екологічного законодавства свідчить про те, що система норм, що складає правову основу здійснення екологічного моніторингу, являє собою значну правову спільність, що характеризується специфічними рисами, що дозволяє розглядати її як правовий інститут. Таким чином, на даний час екологічний моніторинг формується як новий правовий інститут, який має своє соціальне значення, особливості, функціональну роль та місце всередині екологічного права як галузі права. Також у даний інститут входять норми, які встановлюють коло суб'єктів правовідносин по здійсненню екологічного моніторингу. Крім цього, названий інститут об'єднує в собі декілька субінститутів: моніторинг земель, моніторинг вод, моніторинг лісів, тваринного світу, моніторинг у галузі охорони атмосферного повітря, моніторинг рослинного світу. У зв’язку з цим робиться висновок, що екологічний моніторинг це еколого-правовий інститут, який складається з сукупності правових норм регулюючих коло схожих суспільних відносин.

Проведено історично-правовий аналіз зародження та існування екологічного моніторингу та запропоновані етапи його періодизації. Одним із основних висновків дослідження є виявлення правового змісту поняття “екологічного моніторингу” і його співвідношення з суміжними поняттями, які мають місце в екологічному праві, та на відмінну від його законодавчого визначення, формулюється наступним чином: екологічний моніторинг – це урегульована законодавством, наукова, інформаційно-аналітична система, яка дозволяє визначити та прогнозувати зміни стану навколишнього природного середовища, контролювати та управляти ними.

Аналіз питання про особливості екологічного моніторингу як функції управління природокористуванням та охороною довкілля, дозволив зробити висновок, що екологічний моніторинг є самостійною функцією управління природокористуванням та охороною довкілля і має свої завдання, мету, об'єкти, самостійний характер діяльності, особливу цілеспрямованість, виконується відповідними суб’єктами, взаємодіє з іншими функціями управління (з екологічним контролем, екологічною експертизою, а також з такими функціями, як екологічне планування, прогнозування та інші).

В дисертації вперше було досліджено питання правового регулювання процедури здійснення екологічного моніторингу. Визначені стадії його провадження: 1 стадія - спостереження, збирання, оброблення, передавання, збереження та аналіз інформації про стан довкілля; 2 стадія – прогнозування змін якості навколишнього середовища або його окремих об’єктів; 3 стадія – прийняття рішень про запобігання негативним змінам стану довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки).

Аналіз питання правового регулювання моніторингу у правовідносинах використання природних ресурсів, дозволив зробити такий висновок, що по-перше, значення екологічного моніторингу полягає саме у тому, що це є відкрита інформаційна система, пріоритетами функціонування якої є захист життєво важливих екологічних інтересів людини і суспільства збереження природних екосистем, відтворення кризових змін екологічного стану довкілля і запобігання надзвичайним ситуаціям. По-друге, діючим екологічним законодавством урегульовано лише здійснення моніторингу відносно використання земельних ресурсів та водних об’єктів. Здійснення моніторингу відносно використання інших природних ресурсів - тваринного та рослинного (в тому числі лісів) світу, надр, в законодавстві передбачено лише в загальній, опосередкованій мірі

Аналізуючи Положення про державну систему моніторингу довкілля просліджується, що цим Положенням охоплюються не всі питання стосовно функціонування моніторингу в Україні, деякі питання залишилися поза увагою. Згідно з Постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 р. “Про основні напрямки державної політики України в галузі охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки” залежно від призначення виділяється загальний, кризовий та фоновий екологічний моніторинги довкілля, які здійснюються за спеціальними програмами. Положенням про державну систему моніторингу довкілля не зазначаються ці види екологічного моніторингу. Також необхідно законодавче закріпити такі види моніторингу, який здійснюється залежно від охоплених територій – глобальний, національний, регіональний та локальний. Визначення структури та рівнів екологічного моніторингу дасть можливість усуненню дублювання робіт, здійснюваних суб'єктами моніторингу і поліпшить саму процедуру здійснення екологічного моніторингу.

Важливе значення має виділення основних об’єктів екологічного моніторингу, які загалом розділяються на дві групи - це довкілля і населення. Моніторингу першої групи підлягають всі природні ресурси: земельні, водні, атмосферне повітря, рослинний і тваринний світ, тощо, відносно яких в державній системі моніторингу здійснюються вказані вище види екологічного моніторингу (загальний, кризовий, фоновий). Друга група об’єктів моніторингу це населення, спостереження за впливом довкілля на здоров’я населення, зміни організму людей, за демографічною ситуацією тощо. Проведення моніторингу зазначених об’єктів повинно здійснюватися на тих рівнях, як і система екологічного моніторингу України загалом (на національному, регіональному, локальному рівнях).

Між тим вважається за необхідним законодавче врегулювати питання про організацію проведення громадського екологічного моніторингу за станом навколишнього природного середовища. Це дозволить насамперед інформувати населення про екологічну обстановку за допомогою спільної роботи з засобами масової інформації. Проведення громадського екологічного моніторингу дасть більше можливості громадянам реалізовувати свої екологічні права.

Крім цього проведення громадського екологічного моніторингу дозволить добитися такої мети, як збільшення кількості екологічної інформації, її достовірності і доступності як державним органам управління в галузі охорони навколишнього природного середовища, населенню України, так і для розвитку міжнародної співпраці.

Положенням про державну систему моніторингу довкілля не охоплюється в повному обсязі питання стосовно міжнародної співпраці в галузі моніторингу та носить фрагментарний характер. Фактори, що перешкоджають гармонізації моніторингу в рамках Європейського Союзу, пов’язані з різними методами відбору проб, аналізу та підготовки звітів. Таким чином, необхідно врегулювати питання про міжнародне співробітництво в галузі екологічного моніторингу.

Також звертаючи увагу на те, яке велике практичне і наукове значення має екологічний моніторинг, як функція управління в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки і як інформаційна система, вважаємо за необхідним законодавче закріпити той факт, що проведення екологічного моніторингу є обов'язковим.

Також, необхідно підкреслити, що на сучасному етапі перспективного розвитку екологічного законодавства актуальним є питання про розробку і прийняття Верховною Радою Екологічного кодексу України. Екологічний кодекс має бути комплексним й уніфікованим нормативним актом, який склав би належну правову основу регулювання всіх екологічних відносин.

Отже можливо зробити висновок, що прийняття Екологічного кодексу України є важливим та необхідним кроком кодифікації національного екологічного законодавства, за допомогою чого можливо систематизувати правові норми в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки, де знайде своє місце норма про екологічний моніторинг в Україні.

Таким чином з метою усунення, що мають місце в законодавстві, прогалин, а також з метою удосконалення системи екологічного моніторингу в Україні пропонується розробити і прийняти новий нормативно-правовий акт - Закон України “Про екологічний моніторинг”.

Отже можливо запропонувати наступний загальний проект Закону:


Проект структури Закону України “ Про екологічний моніторинг”.


Розділ 1. Загальні положення.


Поняття екологічного моніторингу використання природних ресурсів. Мета та завдання системи екологічного моніторингу. Основні принципи екологічного моніторингу. Об’єкти екологічного моніторингу. Суб’єкти екологічного моніторингу. Завдання, обов”язки та взаємовідносини суб’єктів екологічного моніторингу.


^ Розділ 2. Структура і рівні системи екологічного моніторингу.


Екологічний моніторинг залежно від призначення: загальний, кризовий, фоновий моніторинги. Рівні екологічного моніторингу: національний, регіональний, локальний моніторинги. Поняття та особливості.


^ Розділ 3. Форми екологічного моніторингу використання природних ресурсів.


Форми екологічного моніторингу. Державний екологічний моніторинг. Громадський екологічний моніторинг.


^ Розділ 4. Порядок проведення екологічного моніторингу.


Обов’язковість проведення екологічного моніторингу. Процедура проведення екологічного моніторингу (стадії процедури здійснення екологічного моніторингу). Програми екологічного моніторингу. Методологічне та метрологічне забезпечення системи екологічного моніторингу. Висновки екологічного моніторингу (аналіз і узагальнення екологічної інформації, обмін екологічною інформацією).


^ Розділ 5. Фінансування екологічного моніторингу.


Фінансування державного екологічного моніторингу. Фінансування громадського екологічного моніторингу.


^ Розділ 6. Відповідальність за порушення законодавства про екологічний моніторинг використання природних ресурсів.


Перелік правопорушень в галузі екологічного моніторингу. Види відповідальності за порушення законодавства про екологічний моніторинг.


^ Розділ 7. Міжнародне співробітництво в галузі екологічного моніторингу.


Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html


^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



Акопова Е.М. О понятии трудового процесса // Проблемы трудового права и права социального обеспечения. М., 1975.

Андрейцев В.І. Екологічне право.: Курс лекцій: Навч. посібник для юрид. фак. вузів.- К.: Вентурі, 1996.- 208 с.

Анисимова А.В. К вопросу о классификации экологических прав граждан // Пробл. законности.- 1998.- № 33.

Анісімова Г.В. Здійснення громадянами екологічних прав: Дис. канд. юрид. наук. Х., 1996.

Архів Харківського обласного управління земельних ресурсів.

Баб”як О.С., Біленчук П.Д., Чирва Ю.О. Екологічне право України: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2000.- 216 с.

Балашенко С.А., Демичев Д.М. Экологическое право: Учеб. пособие. - Мн.: Ураджай, 1999.- 398 с.

Бринчук М.М. Экологическое право (право окружающей среды): Учебник для высших юридических учебных заведений. - М.: Юристъ, 1998.- 688 с.

Букша І.Ф. Принципи створення системи екологічного моніторингу лісових грунтів України //Стан земельних ресурсів в Україні: проблеми та шляхи вирішення. Збірник доповідей Всеукраїнської науково-практичної конференції.- К.: Центр екологічної освіти та інформації, 2001.- 284 с.

Быстраков Ю.И., Колосов А.В. Экономика и экология. - М.: Агропромиздат, 1988.

Вдосконалення державної системи моніторингу довкілля України відповідно до вимог ЄС // Звіт робочої групи “Моніторинг довкілля”. - К., 1999.

Вовк Ю.А. Советское природоресурсовое право и правовая охрана окружающей среды. Общая часть. Уч. пособие. -Х., 1986.- 160 с.

Водний кодекс України. // Відомості Верховної Ради України.- 1995.- №24.- Ст.189.

Гвоздик П.О. Правові засади збереження біологічного різноманіття. Автореферат дис… канд. юрид. наук.- К., 1999.

Герасимов И.П. Научные основы современного мониторинга окружающей среды // Изв. АН СССР.- Сер. географ. – 1975.- № 3.

Гетьман А.П. Вступ до теорії еколого-процесуального права України: Навч. посібник. – Х.: Основа, 1998.- 208 с.

Гетьман А.П. Законодавчі аспекти зародження екологічних прав людини // Вісник Академії правових наук України.- 2000.- №1 (20).

Гетьман А.П. Процессуальные нормы и отношения в экологическом праве. - Х., 1994.

Гетьман А.П. Эколого-процессуальная правовая теория: проблемы становления и развития: Дисс. доктора юрид. наук. -Х., 1995.

Голиченков А.К. Экологический контроль: теория, практика правового регулирования: Дисс. доктора юрид. наук.- М., 1992.

Горшенев В.Н. Способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе. - М., 1972.

Демехин Г.А. Экологический мониторинг: теория и реальность// Регіональні перспективи. - 1998.- № 1(2).

Екологічна експертиза: право і практика/ В.І. Андрейцев, М.А. Пустовойт, С.В. Калиновський та ін.; За ред. В.І. Андрейцева, М.А. Пустовойта.- К.: Урожай, 1992.- 208 с. – (Сер. “Природа і ми”).

Екологічна ситуація в Харківській області (по матеріалам національної доповіді про стан навколишнього природного середовища в Харківській області в 1999 р.).- Х., 1999.- 37 с.

Екологічне право України (Загальна частина): Навч. посібник/ В.К. Попов, М.В. Шульга, С.В. Разметаєв та ін.- Харків: Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, 1995.- 176 с.

Екологічне право України: Підручник для студентів юрид. вищ. навч. закладів / В.К. Попов, А.П. Гетьман, С.В. Разметаєв та ін.; За ред. В.К. Попова та А.П. Гетьмана.- Харків: Право, 2001.- 479 с.

Екологічний контроль: питання теорії і практики. – К., 1999.- 108 с.

Ерофеев Б.В. Экологическое право: Учебник для вузов.- М.: Юриспруденция, 1999.- 448 с.

Забелышенский А.А. Управление земельным фондом в СССР.- С., 1974.

Зелений світ. - 2001.- № 13 (150). // Екологічна газета.

Земельне право. –М., 1971.

Земельний кодекс України.// Офіційний вісник України.-2001.- № 46.- Ст. 2038.

Израэль Ю.А. Концепция мониторинга состояния биосферы // Мониторинг состояния окружающей природной среды. – Л., 1977.

Израэль Ю.А. Проблемы охраны природной среды и пути их решения. - Л.: Гидрометеоиздат, 1984.- 46 с.

Израэль Ю.А. Экология и контроль состояния природной среды. – М.: Гидрометеоиздат, 1984.

Израэль Ю.А., Гасилина Н.К., Ровинский Ф.Я., Филиппова Л.М. Осуществление в СССР системы мониторинга загрязнения природной среды. - Л., 1978.

Иконицкая И.А. Разрешение земельных споров. – М., 1973.

Иоффе О.С. Структурные подразделения системы права (на материалах гражданского права)//Учен. Записки ВНИИСЗ.1968. Вып.14.С.-51.

Ільїна О. Озоновий шар має бути об’єктом правової охорони // Право України. – 1996.- № 12.

Кавелин С.П. Земельное право и земельный процесс. - Воронеж, 1925.

Каракаш И.И. Экологическое право Украины: Курс лекций. - Одесса: Латстар, 2001.- 478 с.

Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Київ.- 2000.- С.331-332.

Касынюк Л.А. Основы конституционного права Украины. – Х.: ООО «Одиссей», 1998.- 192 с.

Керимов Д.А. Кодификация и законодательная техника Госюриздат, 1962.- с.55.

Климов А. История освоения и разрушения природной среды Харьковщины в ХХ столетии// Регион… - 1997.- № 3.

Кобецька Н.Р. Екологічні права громадян України. : Автореф. дис… канд. юрид. наук. К., 1998.

Козлов Ю.А. Управление народным хозяйством в СССР. Ч.1 – М., 1969.

Колбасов О.С. Экология: политика – право. (Правовая охрана природы в СССР). - М.: Изд. Наука, 1976.- 230 с.

Колотинская Е.Н. Правовые основы природоресурсовых кадастров в СССР. – М., 1986.

Конвенція про біологічне різноманіття. Прийнята 5 червня 1992 р. (м. Ріо-де-Жанейро, Бразилія). Ратифікована Законом України від 29 листопада 1994 р.// Відомості Верховної Ради України.- 1994.- № 49.- Ст. 433.

Конвенція про захист Чорного моря від забруднення. Прийнята 21 квітня 1992 р. на Конференції причорноморських країн (м. Бухарест). Ратифікована Постановою Верховної Ради України від 4 лютого 1994 р.// Відомості Верховної Ради України. – 1994.- № 23.- Ст.172.

Конституція України. // Відомості Верховної Ради України.- 1996.- № 30.- Ст.141.

Краснова М.В. Гарантії реалізації права громадян на екологічну інформацію: Автореф. канд. юрид. наук. К., 1997.

Краснова М.В. Право громадян на екологічну інформацію: проблеми гарантії реалізації та захисту// Право України.- 1997.- № 3.- С.42-48.

Куражковский Ю.Н. Очерки природопользования. –М.: Мысль, 1969.

Лапечук П.І., Долинський С.К. Контроль за використанням і охороною морського середовища// Екологічний контроль: питання теорії і практика.- К., 1999.

Лапін В.М. Безпека життєдіяльності людини: Навч. посіб.- 2-ге вид.- Л.: Львів. банк. коледж; К.: Т-во “Знання”, КОО, 1999.- 186 с.

Леонтьева А.В. Правовые основы сотрудничества социалистических стан по охране окружающей среды. – М.: Наука, 1982.

Лісовий кодекс України// Відомості Верховної Ради України.- 1994.- № 17.- Ст.99.

Малишева Н.Р. Деякі теоретичні аспекти організації і здійснення екологічного контролю // Екологічний контроль: питання теорії і практика.- К., 1999.

Малишко М.І. Актуальні проблеми розвитку і кодифікації екологічного законодавства// Право України.- 1993.- № 7-8.

Малишко М.І. Основи екологічного права України: Навч. посібник. - К.: МАУП, 1999. – 152 с. - Бібліогр.: с.146-149.

Малкина-Пых И.Г., Пых Ю.А. Об оценке состояния окружающей среды. Подходы к проблеме // Экология.- 1996.- № 5.

Малышева Н.Р. Гармонизация экологического законодательства в Европе. Киев, Изд. «КИТ»1996.-235с., С.6.

Малышева Н.Р., Ерофеев Н.И., Петрина В.Н. эколого-правовые вопросы научно-технического прогресса.- К: Наукова думка, 1993.-с.52.

Малышко Н.И. Государственный контроль за охраной атмосферного воздуха.- К., «Наукова думка», 1982.- 131 с.

Манохин В.М. К характеристике централизованных и децентрализованных функций государственного управления// Правоведение.- 1967.- № 4.- с.53.

Межжерин В.А. Специфика экологического мониторинга// Экология.- 1996.- № 2- с.83-88.

Мунтян В.Л. Правова охорона природи УРСР.- Київ: Вища школа.- 1982.- 230 с.

Мунтян В.Л. Правові основи охорони природи. – Київ: Знання.- 1979.- 48 с.

О дополнительных мерах по усилению охраны природы и улучшению использования природных ресурсов: Постановление Центрального Комитета КПСС и Совета Министров СССР от 1 декабря 1978 г. // Сборник постановлений ЦК КПСС и Совета Министров СССР.- 1979.- № 2.- Ст. 6.

О коренной перестройке дела охраны природы в стране: Постановление Центрального Комитета КПСС и Совета Министров СССР от 7 января 1988 г. // Собрание Пос