Реферат: Розділ об’єкт злочину, передбаченого ст

Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї

Зміст


ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. ОБ’ЄКТ ЗЛОЧИНУ, ПЕРЕДБАЧЕНОГО СТ. 199 КК 7

1.1. Безпосередній об’єкт злочину, передбаченого ст. 199 КК. 8

1.2. Предмет злочину, передбаченого ст. 199 КК. 12

РОЗДІЛ 2. ОБ’ЄКТИВНА СТОРОНА ЗЛОЧИНУ, ПЕРЕДБАЧЕНОГО СТ. 199 21

2.1. Виготовлення підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї 23

2.2. Зберігання підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї 26

2.3. Придбання підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї 28

2.4. Перевезення підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї 29

2.5. Пересилання підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї 31

2.6. Ввезення в Україну з метою збуту підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї 33

2.7. Збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї 38

^ РОЗДІЛ 3. СУБ’ЄКТ ТА СУБ’ЄКТИВНА СТОРОНА ЗЛОЧИНУ, ПЕРЕДБАЧЕНОГО СТ. 199 41

3.1. Суб’єкт злочину, передбаченого ст. 199 КК 41

3.2. Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 199 КК 48

3.2.1. Інтелектуальний момент прямого умислу, яким характеризується злочин, передбачений ст. 199 КК 57

3.2.2. Вольовий момент прямого умислу, яким характеризується злочин, передбачений ст. 199 КК 62

3.2.3. Мета як обов’язкова ознака суб’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 199 КК 64

^ РОЗДІЛ 4. КВАЛІФІКУЮЧІ ТА ОСОБЛИВО КВАЛІФІКУЮЧІ ОЗНАКИ ЗЛОЧИНУ, ПЕРЕДБАЧЕНОГО СТ. 199 КК 70

4.1. Вчинення злочину, передбаченого ст. 199 КК, повторно 70

4.2. Вчинення злочину, передбаченого ст. 199 КК, за попередньою змовою групою осіб або організованою групою 80

4.3. Вчинення злочину, передбаченого ст. 199 КК, у великому чи в особливо великому розмірі 85

ВИСНОВКИ 91

^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 100



ВСТУП

Актуальність теми. Підробка грошей виникла одночасно з людською цивілізацією разом із товарно-грошовими відносинами. Суспільна небезпека цього злочину завжди усвідомлювалась суспільством, а тому покарання за фальшивомонетництво було надзвичайно суворим; це виправдовувалося тим, що фальшивомонетник, переслідуючи свої меркантильні інтереси, одночасно посягав на безпеку держави, підриваючи її економіку.

Проблема виявлення, розкриття та розслідування фальшивомонетництва є актуальною для України особливо сьогодні. Бурхливий розвиток офісної техніки, поліграфічного обладнання та розповсюдження їх в Україні дозволяє фальшивомонетникам створювати організовану та високорозвинену індустрію фальшивомонетництва. Міжнародні зв’язки, досить високий “професійний” рівень і складна ієрархічна структура таких злочинних груп створюють суттєві труднощі для правоохоронних органів в боротьбі з фальшивомонетництвом. Суттєвий вклад у розробку питань боротьби з фальшивомонетництвом внесли такі вчені, як Б.С. Болотський, Т.П. Бірюкова, О.В. Воробей, С.М. Головко, Є.І. Козаков, М.К. Камінський, В.М. Коваленко, В.Д. Ларичев, В.К. Лисиченко, В.С. Мацишин, С.Ю. Петряєв, Є.В. Прохорова, Ю.В. Солопанов, І.Я. Фрідман, О.С. Шаталов, С.П. Щерба та ін.

У своїй динаміці розвитку фальшивомонетництво постійно вдосконалювалось і особливе підґрунтя, що базується на використанні досягнень науково-технічного прогресу, воно має сьогодні. Після проголошення незалежності України, ситуація у сфері боротьби з фальшивомонетництвом ускладнилась. Поглиблення кризових явищ в економіці та політиці нашого суспільства обумовило загальне зростання злочинності, в якій особливу гостроту має фальшивомонетництво. Статистика свідчить, що найбільшого поширення в Україні фальшивомонетництво набуло у Криму, м. Києві, Київській, Дніпропетровській, Донецькій, Вінницькій, Житомирській, Луганській, Кіровоградській, Одеській, Полтавській, Харківській і Херсонській областях. У структурі цього виду злочинів, поряд з кількісними показниками, відбулися й якісні зміни – зросла організованість фальшивомонетників, їх професіоналізм, інтелектуальний рівень розвитку злочинців. Нерідко відбувається поєднання їх злочинної діяльності з наркобізнесом, розбоями, викраденням автотранспорту та іншими кримінальними проявами. У деяких випадках оптові покупці контрабандного товару використовують при розрахунках підроблені паперові гроші.

Послаблення обмежувального режиму, інтеграція України до європейського та світового співтовариства певною мірою сприяли і розвитку фальшивомонетництва. Виникла і стала реальністю небезпека проникнення на територію України організованих злочинних структур, основною діяльністю яких є виготовлення та збут фальшивих грошей. Ці процеси мають серйозні наслідки як для України, так і для інших країн світу.

Міжнародний досвід свідчить, що виготовленням та збутом фальшивих грошей займаються, як правило, організовані злочинні групи, діяльність яких не обмежується територією однієї країни. Простежується щільний зв’язок між виготовленням підроблених грошових знаків, контрабандою наркотиків та тероризмом. Все викладене визначає актуальність досліджуваної теми.

Під збірним терміном "фальшивомонетництво" розуміється виготовлення з метою збуту або збут підроблених паперових грошей або металевої монети, а також цінних паперів у валюті України або іноземної валюти або цінних паперів в іноземній валюті. З погляду методики розслідування до фальшивомонетництву досить близькою є підробка з метою збуту або збут підроблених кредитних або розрахункових карт і інших платіжних документів. Фальшивомонетництво належить до числа злочинів у сфері економічної діяльності, оскільки зазіхає на кредитно-грошову систему країни, завдає шкоди економіці й економічним зв'язкам як усередині країни, так і в зовнішньоекономічній діяльності. Підробленими визнаються гроші або цінні папери при їхній істотній подібності зі справжніми за формою, малюнком, розміром, кольорами й іншим реквізитам. При грубій підробці і явній відмінності з оригіналом, що виключає масовий збут, діяння може кваліфікуватися як шахрайство.

Фальшивомонетництво належить до числа злочинів, яким зазвичай властиві старанність підготовки, глибока конспірація, постійна сторожкість злочинців і готовність при найменшій небезпеці припинити на час злочинну діяльність. Фальшивомонетники нерідко вчиняють злочин поодинці. Якщо ж це група (розглядається законом як кваліфікуюча ознака й тягне підвищену відповідальність), то для неї характерні стабільність організації, розподіл рольових функцій між учасниками. Злочин завжди відбувається із прямим наміром.

Виготовлення фальшивих грошових знаків і підроблених цінних паперів вимагає певних навичок і кваліфікації. До широкого поширення сучасної досконалої копіювальної й розмножувальної техніки злочинець повинен був володіти професіями, які зараз потрібні рідше: гравера, художника, цинкографа й ін. В окремих випадках фальшивомонетники з метою оволодіння необхідними практичними навичками влаштовувалися на роботу в поліграфічне підприємство.

В останні роки число даних злочинів помітно зросло. Цьому сприяють зростання грошової маси, що перебуває в обігу, у тому числі валюти закордонних країн; доступність матеріалів і інструментів, використовуваних для фальшивомонетництва; широке розповсюдження досконалих багатобарвних копіювальних пристроїв із програмним управлінням. Найбільш частим об'єктом підробки слугує долар США, останнім часом почастішали підробки євро.

Фальшивомонетництво набуває транснаціонального характеру, нерідко підроблені купюри виготовляють в одній країні, а збуваються в іншій; організовані злочинні співтовариства займаються фальшивомонетництвом поряд з наркобізнесом і торгівлею "живим товаром". Все це вимагає організації оптимальної взаємодії правоохоронних органів різних країн і участі Інтерполу на основі й відповідно до Женевської конвенції 1929 р. про боротьбу з підробкою грошових знаків, до якої наша країна приєдналася в 1931 р.

Об’єктом дослідження є суспільні правовідносини, які виникають внаслідок виготовлення або збуту підроблених грошей або цінних паперів.

Предметом дослідження є кримінально-правова характеристика злочину, передбачуваного ст.199 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Метою дослідження є встановлення особливостей складу злочину, передбаченого ст.199 КК. Для досягнення поставленої мети висунуто такі завдання:

1) аналіз чинного законодавства та науково-дослідницької літератури з розглядуваного питання;

2) дослідження дискусійних питань, формулювання власної точки зору щодо них;

3) аналіз об’єкту та предмету даного злочину;

4) аналіз об’єктивної сторони даного злочину;

5) аналіз суб’єкта та суб’єктивної сторони даного злочину;

6) аналіз кваліфікуючих ознак даного злочину.


^ РОЗДІЛ 1. ОБ’ЄКТ ЗЛОЧИНУ, ПЕРЕДБАЧЕНОГО СТ. 199 КК

Встановлення об'єкта злочину має велике теоретичне та практичне значення. Однак проблема об'єкта злочину ще до кінця не вирішена. Наявна рівнобіжність тлумачення поняття об'єкта злочину в кримінально-правовій науці як в нашій країні, так і за її межами.

Досить сказати, що цій проблемі в науці зарубіжних країн приділяється мало уваги. Цьому сприяє те, що в Загальних частинах кримінальних кодексів низки країн або в розділах, які містять загальні положення кримінального законодавства, відсутні вказівки на об'єкт злочину (Японія, Австралія).

Загальні частини кримінальних кодексів низки країн містять норми, що вказують на об'єкт злочину. Наприклад, ст. 1 КК Франції визначає об'єкт злочину як "діяння, яке закони карають болісним або ганебним покаранням". Як бачимо, об'єктом злочину закон зарубіжних країн називає власне злочин, а в деяких випадках правові норми [, с.78].

Учення про об'єкт злочину в науці кримінального права України є одним із основних.

Слід відзначити, що проблема об'єкта злочину в нашій країні має власну історію та розвиток.

Так, видатний юрист М. Таганцев вважав, що об'єктом злочину є: "юридична норма в її реальному бутті" [, с.175]. А. Марголін визнав як об'єкт злочину "інтереси громадян, суспільства, держави" [, с.12]. Професор А. Піонтковський зробив висновок, що об'єктом злочину є суспільні відносини. Водночас А. Піонтковський вважав, що об'єктом злочину можуть бути власне речі, матеріали та люди [, с.90-91].

Отож в науці чітко не проводилося відмежування предмета й об'єкта злочину. Це спричиняло помилки при кваліфікації злочинних діянь. Позиція А. Піонтковського була піддана справедливій критиці спочатку Я. Брайніним, а потім й іншими вченими (Б. Нікіфоровим, М. Коржанським, В. Тацієм) [, с.78-79]. Навіть у тих випадках, коли майно знищується чи пошкоджується при вчиненні злочину, шкода спричиняється не майну, а його власнику. Майно не може бути об'єктом злочину тому, що в житті існують відносини між людьми щодо речей, а не між людиною та якоюсь річчю.

У юридичній літературі є й інші погляди. Один з них: об'єкт – це "благо, цінності" (Є. Фесенко) [, с.71]. Також аналіз кримінально-правових норм показує, що законодавець використовує в деяких кримінально-правових нормах іноді категорію "інтерес" як об'єкт злочину.

Сьогодні теорія кримінального права виходить із того, що об'єктом злочину є суспільні відносини, які перебувають під охороною кримінального закону, на які посягає злочин, яким заподіюється шкода або які ставляться під загрозу заподіяння суспільно небезпечної шкоди.

До обов'язкових ознак об'єкта злочину належать суспільні відносини, до факультативних - предмет злочину та потерпілий від злочину [, с.79].

^ 1.1. Безпосередній об’єкт злочину, передбаченого ст. 199 КК.

Безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст.199 КК, є встановлений законодавством порядок формування та функціонування кредитно-грошової системи України [, с.391].

Кредитно-грошова система України формується від 1991 року. Аналізуючи її розвиток, можна побачити дуже інтенсивні процеси трансформації у сфері інституційної структури, законодавства, у державній і комерційній банківській системі.

Стабільність банківської системи є однією з найбільш істотних передумов функціонування економіки. Вона є основою для прийняття раціональних рішень у сфері капіталовкладень та сприяє ефективній діяльності господарських суб’єктів. Перешкоди у функціонуванні фінансової системи та у фінансовому посередництві, спричиняють негативні наслідки для підприємств і домашніх господарств. Теорія економіки підкреслює роль банків і інших фінансових установ у економічному розвитку і відносить їх до одного з найголовніших елементів, з яких будується ринкова економіка [].

Зрозумілим є те, що законодавець захищає кредитно-грошову систему від посягань, зокрема, фальшивомонетників. Проте саме за об’єктом іноді фальшивомонетництво відмежовується від шахрайства, хоча на перший погляд здається, що має місце саме злочин, передбачений ст.199 КК.

Наведемо приклад з судової практики.

Вироком Дніпропетровського обласного суду від 20 липня 2000 р. Н. засуджено за сукупністю злочинів, передбачених ст. 19, ч. 1 ст. 194, а також ч. 2 ст. 194, ч. 2 ст. 79 КК (1960 року), на шість років позбавлення волі; М. — за ч. 2 ст. 79 КК із застосування ст. 44 КК на п’ять років позбавлення волі, обох — із конфіскацією всього майна, яке є їх особистою власністю. Постановлено стягнути з Н. і М. солідарно на користь Н-ва 10 грн.

За вироком суду засуджених визнано винними у вчиненні злочинів за таких обставин.

У лютому 1997 р. Н. передав не встановленій органами слідства особі свою фотографію та особисті анкетні дані для виготовлення фальшивого посвідчення. Через два дні він одержав від цієї особи підроблене посвідчення учасника бойових дій із вклеєною його фотографією, в якому зазначено, що воно видане йому Верхньодніпровським РВК. З лютого 1997 р. по 29 лютого 2000 р. Н. користувався цим посвідченням для безоплатного проїзду міським та залізничним транспортом.

Крім того, Н. і М. за попереднім зговором з особою, кримінальну справу щодо якої виділено в окреме провадження у зв’язку з її розшуком, 29 лютого 2000 р. за місцем проживання матері Н., використовуючи комп’ютерну техніку, виготовили з метою збуту підроблені білети НБУ — купюри вартістю 10 і 20 грн. Згідно з розподілом ролей Н. виготовляв фальшиві купюри, а М. і особа, кримінальну справу щодо якої виділено в окреме провадження, вирізали їх із стандартних аркушів паперу формату А4, на яких вони були надруковані. Підроблені купюри на суму 1 тис. 200 грн. співучасники поділили між собою порівну з метою збуту.

1 березня 2000 р. Н., М. і особа, кримінальну справу щодо якої виділено в окреме провадження, прибули в м. Дніпропетровськ. Зазначена особа, діючи узгоджено з Н. і М., придбала на базарі за 10 грн. у не встановленої органами слідства особи два дитячих браслети, передавши продавцеві підроблену купюру вартістю 10 грн. М. також придбав браслет за 5 грн., заплативши за нього такою самою купюрою. Того ж дня на базарі М. у присутності Н. і особи, кримінальну справу щодо якої виділено в окреме провадження, придбав у Н-вої пачку сигарет, за яку віддав підроблену купюру вартістю 10 грн. На цьому ж базарі Н. і М. було затримано працівниками міліції, а особа, кримінальну справу щодо якої виділено в окреме провадження, втекла.

За касаційним поданням прокурора і касаційними скаргами засуджених і захисника вирок змінено з таких підстав.

Висновок суду про доведеність вини Н. і М. у вчиненні зазначених злочинів відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується сукупністю перевірених у судовому засіданні доказів і є обгрунтованим.

Н. у судовому засіданні визнав, що передав не встановленій органами слідства й судом особі фотографію і повідомив їй своє прізвище, ім’я та по батькові. Одержавши посвідчення учасника бойових дій, використовував його для безоплатного проїзду міським та залізничним транспортом. Із висновку судово-криміналістичної експертизи видно, що зазначене посвідчення є підробленим. Обгрунтованість засудження Н. за ст. 19, ч. 1 ст. 194 та ч. 2 ст. 194 КК у скаргах не оспорюється.

Висновок суду про винність Н. і М. у виготовленні та збуті підроблених білетів НБУ підтверджений показаннями засуджених про обставини вчинення злочину, свідка Н-вої, яка продала М. пачку сигарет, одержавши за неї підроблену купюру вартістю 10 грн. і давши йому здачу 9 грн. Свідок підтвердила, що підробленість купюри в 10 грн. вона встановила сама. Під час затримання Н. і М. у них було виявлено й вилучено пачку сигарет, браслет і білети НБУ вартістю 10 і 20 грн., які за висновком судово-криміналістичної експертизи є підробленими.

Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, невірно кваліфікував дії Н. і М. за ч. 2 ст. 79 КК, оскільки не врахував, що об’єктом злочину, передбаченого цією статтею, є кредитно-фінансова система.

При відмежуванні виготовлення з метою збуту підроблених грошей від їх збуту шляхом шахрайства необхідно враховувати об’єктивні й суб’єктивні критерії, зокрема умисел винних. Із показань засуджених убачається, що вони мали намір збувати підроблені гроші окремим громадянам на ринку, розраховуючи, що ті темної пори доби не зможуть відрізнити підроблену купюру від справжньої. У справі встановлено, що саме в такий час вони збули підроблені купюри.

Про те, що умисел засуджених був спрямований на шахрайство, свідчить і висновок технічної експертизи, згідно з яким усі 10- та 20-гривневі купюри мають однакові серійні номери, виготовлені вони з використанням комп’ютерної техніки. У судовому засіданні експерт показав, що підроблені купюри відрізнялися від справжніх відтінком фарби, розміром, відсутністю рельєфу, відблиску. На думку експерта, ступінь підроблення грошей був невисоким, а невідповідність підроблених купюр справжнім — очевидною.

Таким чином, наведені у скаргах і поданні прокурора доводи про те, що умисел винних був спрямований лише на обман окремих громадян, є обгрунтованими. Дії Н. і М. належить кваліфікувати за ч. 2 ст. 143 КК як шахрайство, вчинене за попереднім зговором групою осіб. При призначенні засудженим покарання за цим законом судова колегія обласного суду врахувала характер і ступінь суспільної небезпечності злочину, роль і міру участі кожного у вчиненні останнього, дані про їх особу, зокрема те, що М. має на утриманні неповнолітню дитину.

Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України касаційне подання заступника прокурора Дніпропетровської області задовольнила повністю, касаційні скарги засуджених Н., М. і адвоката К. — частково, вирок змінила, перекваліфікувавши дії засуджених із ч. 2 ст. 79 на ч. 2 ст.143 КК [].

Деякі різновиди злочину, передбаченого ст.199 КК, мають транснаціональний характер. Кримінальне переслідування за фальшивомонетництво незалежно від національної належності підроблених грошових знаків та країни, в якій вчинено відповідний злочин, передбачене міжнародно-правовими договорами, учасницею яких (як правонаступниця СРСР) є Україна. Тому особа, винна у виготовленні, зберіганні, придбанні, перевезенні, пересиланні з метою збуту та збуті підроблених грошей, у разі притягнення її до кримінальної відповідальності в Україні нестиме відповідальність за ст. 199 КК незалежно від місця вчинення зазначених діянь (вони можуть бути вчинені і за межами України) та від того, чи є вона громадянином України і чи проживає постійно на її території [, с.326].

^ 1.2. Предмет злочину, передбаченого ст. 199 КК.

Предметом злочину, передбаченого ст.199 КК, є:

1) національна валюта України у виді банкнот чи металевої монети;

2) іноземна валюта;

3) державні цінні папери;

4) білети державних лотерей [, с.403].

Паперові грошові знаки з часу їх появи були об'єктом підвищеного злочинного посягання. Тому кожна держава безперервно працює над підвищенням захищеності своїх паперових грошей від підробки [, с.106].

Грошовою одиницею України є гривня (ч. 1 ст. 99 Конституції України), що дорівнює 100 копійкам, виключне право на введення якої та розмінної монети в обіг (емісію), організацію їх обігу та вилучення з обігу належить Національному банку України. Готівка знаходиться в обігу у вигляді грошових знаків - банкнот (паперових) і монет (металевих), які є безумовними зобов'язаннями Національного банку і забезпечуються всіма його активами. Гривня є єдиним законним платіжним засобом на території України [, с.403-404].

Предметом злочину, передбаченого ст. 199 КК, відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 р. №6 "Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів", може визнаватись лише власне валюта, тобто банкноти Національного банку та розмінна металева монета, які перебувають в обігу і є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу чи такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які введено в обіг, а також іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, які перебувають в обігу і є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу чи такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки. які введено в обіг [].

Грошові знаки, що виконують функції засобу платежу, існують або у вигляді банківських білетів (банкнот), емітентом яких є центральний (національний) банк країни, або у вигляді скарбничих (казначейських) білетів, емітентом яких є Міністерство фінансів чи його скарбниця (казначейство). В Україні емітентом грошових знаків є лише НБУ, який має виключне право на введення їх в обіг (емісію), організацію обігу та вилучення з обігу. Паперові банкноти грошового знаку України - гривні - є білетами НБУ. Державне казначейство України не наділено правом здійснювати емісію грошових знаків як засобу платежу, а, отже, державних казначейських білетів як виду грошових знаків в Україні не існує.

Предметом злочину можуть бути будь-які монети, що випускаються Банкнотно-монетним двором НБУ, в тому числі монети пам'ятні та ювілейні [, с.403-404].

Грошові знаки (валюта України та іноземна валюта), які вилучені з обігу і не підлягають обміну на грошові знаки, які введено в обіг, і мають лише колекційну цінність, не є предметом злочину, передбаченого ст. 199 КК, а тому їх підробка чи виготовлення підроблених таких предметів, за наявності підстав, може кваліфікуватися як шахрайство (абз. 1 п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 р. №6 "Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів") [].

Більш як 80 відсотків випадків вилучення з обігу підроблених банкнот у світі доводиться на долари США. Так, в журналі «Тайм» зазначалося, що у 1993 р. загальна сума підроблених доларів сягнула 120 мільйонів, а наприкінці століття ця сума буде вже дорівнювати мільярдам доларів. У 90-х pp. деякі держави Близького Сходу брали активну участь у підробці доларів США. В журналі «ЮС. ньюс енд уорлд ріпорт» вказувалось, що в одній країні цього регіону (ймовірно, йдеться про Ірак) використовуються такі складні друкарські процеси, як у Міністерстві фінансів США, що призвело до виготовлення стодоларових купюр, які практично не відрізняються від справжніх (відомі «суперпідробки»). У 1991 р. після війни у Перській затоці в обігу були мільйони доларів США, серед яких 40 відсотків стодоларових банкнот були фальшивими. Маючи високий курс та розповсюдження на території України, долари належать до об'єктів, які викликають підвищену увагу з боку фальшивомонетників в нашій країні.

Швидкий розвиток копіювально-множильної техніки та засобів оперативної поліграфії обумовив зростання кількості підробок не тільки іноземних паперових грошей, а й національної валюти України. З кожним роком кількість та якість підробок сучасних паперових грошей України неухильно зростають. Злочинні угруповання займаються виготовленням та збутом підроблених банкноту великій кількості. Цьому сприяє доступність для придбання й використання різноманітної кольорової офісної техніки й іншого обладнання. Якість отриманих зображень залежить від технічних характеристик вказаних пристроїв.

Географія фальшивих купюр на території України досить широка. Найбільше їх виявляють у: Автономній Республіці Крим, м.Києві, Київській, Дніпропетровській, Донецькій, Вінницькій, Житомирській, Луганській, Кіровоградській, Одеській, Полтавській, Харківській та Херсонській областях. Правоохоронні органи стурбовані надходженням в нашу країну підроблених грошей (у тому числі і гривень), ймовірно, з Польщі, країн СНД, Румунії, Туреччини [, с.106].

Державні цінні папери - це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між державою (емітентом цінних паперів) та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Залежно від того, хто є емітентом цінних паперів, останні поділяються на дві групи: 1) державні цінні папери та 2) недержавні цінні папери. Законами, що регулюють діяльність на ринку цінних паперів, не визначається, які цінні папери є державними, а які - недержавними, а також не визначаються критерії віднесення цінних паперів до того чи іншого виду.

Державні цінні папери можуть випускатись у формі облігацій внутрішніх та зовнішніх державних позик; казначейських зобов'язань республіки, в тому числі казначейських векселів; приватизаційних паперів.

Не відносяться до державних цінних паперів облігації місцевих позик, облігації державних підприємств та цінні папери НБУ, зокрема, його депозитний сертифікат, оскільки держава не є емітентом цих цінних паперів і не несе зобов'язань за цими цінними паперами.

Особливим видом державних цінних паперів є приватизаційні папери - цінні папери, які засвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду та земельного фонду, які можуть бути лише іменними. Зазначені цінні папери можуть бути предметом злочину, передбаченого статтею 199 КК.

Облігації внутрішніх державних позик випускаються щорічно в межах встановленого законом граничного розміру державного внутрішнього боргу на відповідний рік.

Державними цінними паперами на пред'явника є також облігації внутрішньої державної ощадної позики 1998 р. номінальною вартістю 50 гривень. Облігації виготовляються у вигляді бланків спеціального зразка із відповідним ступенем захисту Банкнотно-монетним двором НБУ і мають три купони (перший купонний період - один рік, другий та третій - по шість місяців), розмір доходу за першим із них становить 17 гривень, за другим і третім - по 8 гривень 50 копійок.

Облігації зовнішніх державних позик України - це цінні папери, що розміщуються на міжнародних та іноземних фондових ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій.

Проблема виникає при уточненні поняття „вексель”. Зіткнувшись з фальшивим векселем, спеціалісти по цінним паперам не можуть використовувати як робочий інструмент вираз “фальшивий вексель” і стають заручниками ситуації, в яку потрапили.

Такого поняття, як “фальшивий вексель”, і механізму адекватної реакції немає ні в Женевській Конвенції 1930 р., по якій введені єдинообразні правила вексельного обігу, ні в українських законодавчих актах. А це означає, що підроблений вексель розглядається в одній площині з векселем, неправильно заповненим або маючим якісь незначні невідповідності підпису або дати. І якщо такий вексель виявляється, він попадає в поле законотворчого курйозу— “вексель, який не являється векселем”, не може бути пред’явлений нотаріусу і, головне, по ньому майже неможливо відіграти процес руху векселя назад. Шлях “невекселя” зупинився (при чому, в будь-яку сторону), а продавці фальшивого векселя, сповнені благородного обурення, буквально роблять круглі очі: “Ми вам продали нормальний вексель, це він у вас став фальшивим”.

Наведемо приклад. Влітку 1997 р. АКБ “Югтокобанк” отримав пакет векселів НДЦ номіналом майже 900 тис. грн. від банку “Україна”. Наступного дня було встановлено, що векселі підроблені, і вже через три дні завдяки узгодженим діям обох банків, був знайдений продавець. Вкладені кошти були благополучно повернені, а векселі були вилучені компетентними органами. Але аналогічний випадок АКБ “Югтокобанк” з банком “Аваль”, вилився у кількамісячний через арбітражний суд позов.

До речі, абсолютна більшість фальшивих векселів — зовсім не намальовані “зі стелі”, а мають реально існуючих солідних “близнюків”. Саме тому, для учасника вексельного обігу (особливо недосвідченого), іноді дуже важко визначити: пропонують йому реальний вексель чи його точну копію? [, с.43]

Під білетами державних лотерей буквально слід розуміти документи, які дають право особі, що їх придбала, на участь у господарській операції, яка передбачає продаж гравцю права на участь у розігруванні призу за випадковою вірогідністю за кошти або в обмін на інші цінності, а також безоплатне отримання такого призу у власність у разі визнання такого гравця переможцем, емітентом яких є держава в особі уповноваженого нею центрального органу державної влади та управління, що здійснює фінансово-кредитну діяльність.

До прийняття Закону "Про лотерейну діяльність", яким має бути визначено порядок випуску державних та недержавних лотерей, предметом передбаченого ст. 199 КК злочину слід вважати білети лотерей, які іменуються державними і випускаються агентами з проведення державних лотерей, які одержали ліцензії на здійснення лотерейної діяльності [, с.404-406].

Не може кваліфікуватись як злочин, передбачений ст. 199, зазначені у ній операції з підробленими засобами доступу до банківських рахунків (зокрема, електронними чи іншими платіжними картками, документами на переказ грошових коштів). Ці дії за наявності підстав слід кваліфікувати за ст. 200 КК [, с.326].


Підводячи підсумки розділу, слід вказати таке.

Об'єктом злочину є суспільні відносини, які перебувають під охороною кримінального закону, на які посягає злочин, яким заподіюється шкода або які ставляться під загрозу заподіяння суспільно небезпечної шкоди.

Родовим об’єктом злочину, передбаченого ст.199 КК, є сфера господарської діяльності. Безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст.199 КК, є встановлений законодавством порядок формування та функціонування кредитно-грошової системи України.

Деякі різновиди злочину, передбаченого ст.199 КК, мають транснаціональний характер. Кримінальне переслідування за фальшивомонетництво незалежно від національної належності підроблених грошових знаків та країни, в якій вчинено відповідний злочин, передбачене міжнародно-правовими договорами, учасницею яких (як правонаступниця СРСР) є Україна. Тому особа, винна у виготовленні, зберіганні, придбанні, перевезенні, пересиланні з метою збуту та збуті підроблених грошей, у разі притягнення її до кримінальної відповідальності в Україні нестиме відповідальність за ст. 199 КК незалежно від місця вчинення зазначених діянь (вони можуть бути вчинені і за межами України) та від того, чи є вона громадянином України і чи проживає постійно на її території.

Предметом злочину, передбаченого ст.199 КК, є:

1) національна валюта України у виді банкнот чи металевої монети;

2) іноземна валюта;

3) державні цінні папери;

4) білети державних лотерей.

Грошові знаки, що виконують функції засобу платежу, існують або у вигляді банківських білетів (банкнот), емітентом яких є центральний (національний) банк країни, або у вигляді скарбничих (казначейських) білетів, емітентом яких є Міністерство фінансів чи його скарбниця (казначейство).

Паперові банкноти грошового знаку України - гривні - є білетами НБУ. Державне казначейство України не наділено правом здійснювати емісію грошових знаків як засобу платежу, а, отже, державних казначейських білетів як виду грошових знаків в Україні не існує.

Предметом злочину можуть бути будь-які монети, що випускаються Банкнотно-монетним двором НБУ, в тому числі монети пам'ятні та ювілейні.

Грошові знаки (валюта України та іноземна валюта), які вилучені з обігу і не підлягають обміну на грошові знаки, які введено в обіг, і мають лише колекційну цінність, не є предметом злочину, передбаченого ст. 199 КК, а тому їх підробка чи виготовлення підроблених таких предметів, за наявності підстав, може кваліфікуватися як шахрайство.

Державні цінні папери - це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між державою (емітентом цінних паперів) та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Під білетами державних лотерей буквально слід розуміти документи, які дають право особі, що їх придбала, на участь у господарській операції, яка передбачає продаж гравцю права на участь у розігруванні призу за випадковою вірогідністю за кошти або в обмін на інші цінності, а також безоплатне отримання такого призу у власність у разі визнання такого гравця переможцем, емітентом яких є держава в особі уповноваженого нею центрального органу державної влади та управління, що здійснює фінансово-кредитну діяльність.

До прийняття Закону "Про лотерейну діяльність", яким має бути визначено порядок випуску державних та недержавних лотерей, предметом передбаченого ст. 199 КК злочину слід вважати білети лотерей, які іменуються державними і випускаються агентами з проведення державних лотерей, які одержали ліцензії на здійснення лотерейної діяльності.

Не може кваліфікуватись як злочин, передбачений ст. 199, зазначені у ній операції з підробленими засобами доступу до банківських рахунків (зокрема, електронними чи іншими платіжними картками, документами на переказ грошових коштів). Ці дії за наявності підстав слід кваліфікувати за ст. 200 КК.
^ РОЗДІЛ 2. ОБ’ЄКТИВНА СТОРОНА ЗЛОЧИНУ, ПЕРЕДБАЧЕНОГО СТ. 199

Об’єктивна сторона злочину — це зовнішній акт суспільне небезпечного посягання на охоронюваний законом об’єкт, яким цьому об’єкту заподіюється шкода або створюється загроза її заподіяння.

Основними ознаками об’єктивної сторони злочину є:

1) суспільно-небезпечне (злочинне) діяння;

2) його наслідки;

3) причинний зв’язок між діянням і наслідками.

Наслідки та причинний зв’язок не є обов’язковими ознаками об’єктивної сторони злочину. Склади злочинів, обов’язковою ознакою яких не передбачено настання певних наслідків, називаються формальними, а склади, де наслідки є обов’язковою ознакою, — матеріальними.

Злочинне діяння — це передбачені кримінальним законом дія чи бездіяльність, якими заподіюється шкода об’єкту злочину.

Злочинна дія завжди є вчинком, проявом активності особи. Як правило, під дією розуміють тілесні рухи. Проте іноді закон розуміє як дію і слова (наприклад, ст. ст. 129, 295). В одних випадках злочинним діянням визнається одна фізична дія, в інших — певний комплекс із кількох дій.

Дія повинна мати свідомий характер, бути невимушеною. У випадках, коли особа вчинила дію не з своєї волі, вона не підлягає відповідальності через відсутність вини в її поведінці. Це характерно для випадків:

а) вчинення рефлекторних чи інших мимовільних дій;

б) вчинення дії під впливом неперебо