Реферат: Управління конфліктами. Інституціоналізація конфлікту
РЕФЕРАТ
Натему: «Управління конфліктами. Інституціоналізація конфлікту»
ПЛАН
ВСТУП
1. Системи управління конфліктами.
2. Суть інституціоналізації конфлікту.
3. Принципи управління конфліктами.
Висновки
Списоквикористаної літератури
ВСТУП
Конфліктискладають основну частину життя людини, групи осіб суспільства тощо. А отже,для їх розв’язання та попередження потрібно виробити ефективний механізмуправління конфліктами. Розробкою саме такого механізму, а також інших питаньвиникнення, попередження та подолання конфліктів займається наука конфліктологія.
Конфліктологіявивчає багато аспектів виникнення розвитку та вирішення конфліктів. Такимиаспектами є середовище виникнення, причини виникнення конфліктних ситуацій,шляхи розвитку конфліктів, їх причини, та сутність. Також, одним із аспектів,який регулює конфліктологія є система управління конфліктами та її складові.
Управлінняконфліктами – це визначення можливих зон виникнення конфлікту та зниженняконфліктного потенціалу соціальних груп.
Основнамета управління конфліктами полягає в тому, щоб запобігти деструктивнимконфліктам, тобто таким і сприяти адекватному та ефективному розв’язаннюконфліктів.
Отже,управління конфліктами є однією з основних напрямків вивчення конфліктології,так як він вивчає саме середовище виникнення та розвитку конфлікту. А такожпроцес управління конфліктами включає в себе таку стадію, як зниженняконфліктного потенціалу у суспільному середовищі. Тобто, цей процес створюєумови для уникнення, запобігання та швидкого та успішного розв’язанняконфліктів.
Управлінняконфліктами побудоване на певних принципах, таких як осмислення конфлікту,відпрацювання конфліктного менеджменту, вироблення механізму стримуванняконфліктів, створення технологій управління конфліктом та інші.
Самеці основні положення розглянемо в наступних розділах даного реферату.
1. Системи управління конфліктами.
Управлінняконфліктом – це цілеспрямований, обумовлений об’єктивними законами вплив найого динаміку в інтересах розвитку чи руйнування тієїсоціальної системи, до якої має стосунок даний конфлікт.
Зцього бачимо, що основна мета управління полягає в тому, щоб запобігатидеструктивним конфліктам, тобто таким, що дестабілізують суспільні відносини,руйнують суспільні відносини між його членами, і сприяти адекватному таефективному розв’язанню конструктивних конфліктів, тобто тих, що на відміну віддеструктивних навпаки призводять до позитивних наслідків конфлікту, тобто таких, що сплочують колектив, суспільство тощо.
Доосновних ознак конструктивних конфліктів належать не тільки створенняпозитивних наслідків конфлікту, але й запобігання негативним наслідкам, щопроявляється у:
- Підтримці сприятливого соціально-психологічногоклімату в колективі, яка знаходить своє відображення у профілактиці конфліктнихситуацій, запобігання конфліктам, плануванні заходів із профілактики тазапобігання конфліктним ситуаціям;
- Усунення деструктивних конфліктів, якевідображується у виборі правильних методів розв’язання конфліктів, прийнятті тареалізації управлінських рішень на різних етапах зародження конфлікту, стимулюванняконструктивної поведінки працівників у конфліктних ситуаціях.
Розглянувшиці положення, можна зробити висновок, залежить від стабільності діяльностіорганізації, суспільства, їх керівних органів. Саме на ці органи покладаютьсяфункції регуляторів конфліктних ситуацій. Поряд з цим можна виділити такіосновні характеристики діяльності цих органів влади колективу чи суспільства:функції, види діяльності, зміст управління конфліктом.
Так,вони виконують такі функції:
- Усунення причин суперечностей;
- Встановлення вірогідності зіткненьінтересів різних груп;
- Визначення масштабів негативних тапозитивних наслідків;
- Розробляє цілі, найбільш ефективніспособи та методи їх досягнення, забезпечує реалізацію цих цілей, аналізує їхрезультати.
Управлінняконфліктами є дуже складним процесом, який включає в себе такі види діяльності:
- Профілактика та запобігання виникненнюконфлікту та конфліктної ситуації;
- Діагностика та регулювання конфлікту;
- Прогнозування розвитку конфлікту;
- Встановлення основних правил поведінкиучасників конфлікту для успішного його подолання;
- Оцінка функціональної спрямованостіконфлікту;
- Розв’язання конфлікту та ін.
Дозмісту управління конфліктом належать такі процеси: прогнозування, запобігання,діагностика, регулювання, розв’язання. Ці процеси пов’язані з етапамивиникнення та розвитку конфлікту. Тобто, кожен з цих процесів відповідаєпевному етапу.
Розглянемокожний процес регулювання конфлікту окремо.
Прогнозуванняконфлікту — Найважливіший вид діяльності суб’єкта управління, який спрямованона виявлення причин конфлікту в потенційному розвитку. Основними джереламипрогнозування конфліктів є результати вивчення об’єктивних і суб’єктивних умовта факторів взаємодії між людьми з урахуванням їх психологічних, індивідуальнихта інших особливостей.
Запобіганнявиникненню конфлікту – діяльність суб’єкта управління, спрямована нанедопущення виникнення конфлікту. Конфліктам можна запобігти здійснюючиефективне управління соціальною системою. Ця стадія ґрунтується на результатахпрогнозування конфлікту.
Стимулюванняконфлікту – діяльність суб’єкта управління, спрямований на провокаціюконфлікту. Цей вид доцільно використовувати лише в конструктивних конфліктах.Засобами стимулювання конфліктів можуть бути: винесення проблемного питання напублічне обговорення, критика конфліктної ситуації, виступ з критичнимматеріалом у засобах масової інформації тощо.
Регулюванняконфлікту – особливий вид діяльності суб’єкта управління, спрямований напослаблення і обмеження конфлікту, забезпечення його розвитку у сторонурозв’язання.
Розв’язанняконфлікту – заключний етап в процесі управління конфліктом, який забезпечуєзавершення конфлікту. У свою чергу розв’язання може поділятися на повне танеповне, що залежить від умов, засобів та способів, які використовуються приуправлінні конфліктом. Якщо ці засоби були підібрані правильно, то розв’язаннябуде повним, якщо ж ні, то конфлікт через деякий час відродиться знову.
2. Суть інституціоналізації конфлікту.
Управлінськадіяльність передбачає різні етапи з управління конфліктом.
Перший етап:визнання реальності конфлікту сторонами, або його однією стороною.
Другий етап:легітимізація конфлікту, тобто досягнення угоди між сторонами учасникамиконфлікту щодо визнання і дотримання встановлених норм і правил конфліктноївзаємодії.
Третій етап:інституціоналізація конфлікту, тобто створення відповідних органів, робочихгруп із регулювання конфліктної взаємодії.
Тобтоінституціоналізація конфлікту є створенням певного механізму регулюванняконфлікту, тобто чіткої процедури врегулювання кожного конкретного конфлікту,яка відбувається на певних принципах та за допомогою певних технологій.Технології можуть бути: інформаційні, комунікативні, соціально – психологічні,організаційні тощо.
Основною перевагоюінституціоналізації конфлікту є те, що такий конфлікт, на відміну віднеінституціоналізованого є у будь-якому випадку передбачуваним, таким, зарозвитком якого можна прослідкувати. А передбачуваність конфлікту – це першийкрок до його осмислення і до управління ним. У той час якнеінституціоналізований конфлікт характеризується відсутністю будь-якихрамок, правил, форм організації. Він не піддається контролю і є по сутінекерованим.
Інституціоналізаціяконфліктної взаємодії обов’язково передбачає вирішення питання про гідність тавідповідність норм і правил, за якими розвивається конфлікт. Норми і правилавиражають міру прийнятності його виникнення, відповідності загальноприйнятимканонам, законам, моралі, порядку тощо.
Проблемаінституціоналізації процедури зводиться не лише до форм її здійснення, а й довизначення та забезпечення волі, добровільної згоди, готовності людейдотримуватися правил поведінки. А якщо закон не відповідає деяким вимогам таумовам він стає нелегітимним. Таким чином, наступним етапом єінституціоналізація конфлікту, тобто приведення його у відповідність звимогами, які встановлені у суспільстві.
Також, допроцесу інституціоналізації конфліктної взаємодії входять такі етапи:
- Структурування груп – конфліктерів,тобто вирішення питання відповідності поведінки з носіями протилежнихінтересів. Якщо групи не структуровані, то тут, наявність інтересів фіксуєтьсяоб’єктивно, але нечітке виявлення суб’єкта не дозволяє оптимізувати конфлікт, ав перспективі варто очікувати його загострення.
Якщож групи конфліктерів структуризовані, то з’являється можливість виміру їхконфліктного, у тому числі й силового їх потенціалу. Це, у свою чергу дозволяєвстановити неформальну ієрархію впливу в групі, що ефективно стримує ескалаціюконфлікту. Уміле структурування груп конфліктерів дозволяє краще осмислитиконфліктну ситуацію, що сприяє формуванню передумов для раціональногоуправління конфліктом.
- Редукція конфлікту, тобто поступовепослаблення його за рахунок поступового переведення на інший рівень. В якостівихідного інструменту доцільно використовувати шкалу можливих рівнівнапруженості конфлікту.
Отже,підсумовуючи все сказане, можна сказати, що на етапі інституціоналізаціїконфлікту створюються певні механізми та моделі управління конфліктами. Взалежності від того чи є управління зовнішнім чи внутрішнім процесомстворюються різні алгоритми діяльності керівника для врегулювання конфліктноїситуації. Одним з видів алгоритму млже бути такий:
- Вивчення причини виникнення конфлікту –тобто спостереження, аналіз результатів діяльності, вивчення документів та ін.
- Обмеження кількості учасників – робота злідерами в мікрогрупах, перерозподіл функціональних обов’язків, заохочення чипокарання тощо.
- Додатковий аналіз конфлікту за допомогоюекспертів – опитування експертів, залучення психолога, переговорний процестощо.
- Ухвалення рішення – використанняадміністративних, педагогічних та інших методів.
3.Принципиуправління конфліктами.
Конфліктиявляють собою велику стихійну силу, зі значними деструктивними наслідками.Разом з тим можна і потрібно управляти їхнім розвитком і розв’язанням, належнимчином діагностуючи динаміку розвитку конфлікту і виробляючи стратегію дій уконфліктній взаємодії. Аналіз динаміки конфлікту та формування стратегічного планудій передбачають принципове дотримання та забезпечення конкретних технологічнихприйомів:
- Осмислення конфлікту
- Відпрацювання конфліктного менеджменту
- Вироблення механізму стримування
- Створення технологій управлінняконфліктом.
Осмисленняреальності виникнення і процесуальності конфлікту неможливе без з’ясування йогосутності, загальних понять і принципів. Поняття виявляються на основі аналізуконфліктної ситуації, умов і механізмів конфлікту, суб'єктів конфліктноївзаємодії, зони конфлікту, претензій і домагань учасників конфлікту, їхніхпропозицій, рівня гостроти, ступеня можливості розв’язання та ін..
Успішністьпошуку шляхів, засобів розв’язання і регулювання конфліктів та можливістьзниження рівня соціальних деструкцій під час конфліктної взаємодії суттєвозалежать від повного, всебічного, компетентного, професійного і, природно,об’єктивного розгляду інтересів та прагнень протилежних сторін.
Осмисленняозначає також з’ясування позитивного значення конфлікту у разі усвідомленняйого учасниками протилежності їх інтересів. Без цього усвідомлення неможливознайти вихід з конфліктної ситуації.
Воснові будь-якого конфлікту знаходяться суперечності, які притаманні динаміцісоціального розвитку. Осмислення передбачає розуміння того, що конфлікт забезпечуєдоведення суперечностей до тієї стадії, коли іншими засобами він не можерозвиватися як протистояння протилежних сторін. У такому розвитку приховановеличезну руйнівну силу,яку називають соціальною деструкцією.
Раціональнеуправління об’єктивно надає конфліктному процесу таких форм, що сприяютьмінімізації неминучих політичних, економічних, соціальних, моральних втрат.Урегулювання конфлікту можна розглядати як оптимізацію взаємовідносин длязабезпечення мінімізації витрат і максимізації виграшу конфліктуючих сторін.
Так,аналізуючи все сказане можна визначити такі основні принципи:
- Об’єктивне дослідження причин виникненняконфлікту та його розвитку;
- осмислений підхід до управління тавирішення конфлікту;
- вибір найефективніших засобів для вирішенняконфлікту;
- структуризація конфліктуючих груп дляефективного керування конфліктною ситуацією, та запобіганню деструктивнимнаслідкам конфлікту тощо.
Ілише використовуючи ці принципи можна запобігти конфліктам, їх деструктивним наслідкамта негативним факторам, що роз’єднують колектив, спільноту, суспільство.
Висновки.
Отже,проаналізувавши усі вищеподані аспекти процесу управління конфліктами можназробити такі висновки:
1. Процес управління конфліктом – цецілеспрямований вплив на динаміку конфлікту з метою розвитку чи руйнування тієїсоціальної системи, до якої має стосунок даний конфлікт.
2. Управлінський процес включає конкретнівиди діяльності, такі як профілактика та запобігання виникненню конфліктів,діагностика та регулювання конфлікту, прогнозування розвитку конфліктів іоцінка їх функціональної спрямованості та можливих наслідків, сам процесрозв’язання конфлікту тощо.
3. Процес управління конфліктом має такістадії як прогнозування, запобігання, стимулювання, діагностика, регулювання ірозв’язання конфлікту, які у свою чергу поділяються на певні етапи.
4. Процес управління конфліктом має такожсвій зміст, функції, завдання та ін.., які здійснюються на основі складенихалгоритмів, які у свою чергу побудовані та здійснюються на своїх основоположних,загальних принципах.
5. Способи управління конфліктомподіляються на адміністративні – силове розв’язання конфлікту, та педагогічні –бесіда, прохання, переконання, роз’яснення вимог до роботи, заборонанеправомірних дій та інші заходи, як створені для виховання елементівсвідомості людини.
6. Інституціоналізація конфліктноївзаємодії є одночасно етапом управління конфліктом, який полягає у створеннівідповідних органів, з регулювання конфліктної взаємодії; та принципом, який єосновоположним для вірного та ефективного управління конфліктною ситуацією, щосклалася.
СПИСОКЛІТЕРАТУРИ
1. Вишнякова Н. Ф. Конфликтология издательскоереспубликанскоеуитарное предприятие «университетское» Минск 1997г. — 248с.
2. Дуткевич Т. В. Конфліктологія з основамипсихології управління Навчальний посібник. – Київ: центр навчальної літератури2005р. -456с.
3. Брегеда А. Ю. Соціологіянавчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. — К.: КНЕУ1999р. — 124с.
4. Ємельяненко Л. М. Конфліктологія навчальнийпосібник. — К.: КНЕУ, 2003р. – 315с.