Реферат: Психологические истоки эгоизма (Психологічні витоки егоїзму)

<img src="/cache/referats/7177/image001.gif" v:shapes="_x0000_s2318">Міністерствоосвіти і науки України

ДонбаськаДержавнаМашинобудівнаАкадемія

Кафедра філософії та соціально-політичних наук

Доповідьз філософії на тему:

“Психологічнівитоки егоїзму”

(наконференцію студентів та викладачів кафедри філософії)

Виконав:студент групи ОМТ 00-1у

Голубенко Олександр Васильович

       Керівник:Дубінін В. В.

–Краматорськ 2002 –

П<img src="/cache/referats/7177/image001.gif" v:shapes="_x0000_s2321">ередмова

         Перед тим, як перейти безпосередньо <img src="/cache/referats/7177/image001.gif" v:shapes="_x0000_s2322">до розкриття теми доповіді, доцільноокреслити деякі контури поставленого питання та зробити декілька зауважень, якіб могли застерегти слухачів від упередженого й невірного сприйняття матеріалута  відповідного ставлення до автора.

         По-перше,автор не збирається “винаходити велосипед”, а також привласнювати те, що йомуне належить. По-друге, автор ні в якому разі не відкидає можливість запереченнявсього сказаного нижче. По-третє, автор вважає необхідним заздалегідь попроситивибачення за можливу некомпетентність та суб’єктивізм деяких суджень.

         Водночасз цим слід зазначити, що представлена на суд слухачів доповідь є самостійноюспробою на вже існуючий платформі збудувати щось нове в розумінні як самоїсутності егоїзму, так і його значення в житті суспільства в цілому. А це, всвою чергу, якоюсь мірою компенсує недоліки роботи, спричинені головним чиномнестачею потрібного досвіду її автора.

         Стосовнож доцільності розкриття обраної теми слід сказати наступне: егоїзм, йогопоходження, форми і наслідки – тема безумовно цікава, але дуже суперечлива.Однобічне трактування, побудовані на її основі ортодоксальні догматичніконцепції, або ж звичайне ігнорування не повинні затьмарювати погляд того, хтодійсно прагне розібратися в цьому питанні. Тому декілька слів з приводу явищаегоїзму як такого якщо й не зроблять значного кроку вперед, але зайвими теж небудуть.

О ти, дивна людська істота!

Ф. Ніцше. “Так казав Заратустра”

Ca n’empeshe pasd’exister*

<img src="/cache/referats/7177/image002.gif" v:shapes="_x0000_s2325">         Шукаючишляхи до визначення явища егоїзму, так чи інакше треба спиратися на якусьмодель людської особистості та взаємодії цієї особистості зі світомнавколишнім. Це в свою чергу потребує висвітлення цілої низки понять, таких як“індивід”, власне “особистість”, “індивідуальність” та інше. Готуючи своєрідний“плацдарм” для подальших міркувань, наведемо в якості прикладу наступнітлумачення цих основних понять, викладені Олександром Петровичем Цвєтковим упідручнику з філософії під редакцією Г. А. Заїченка. В першу чергу ОлександрПетрович наголошує на тому, що “сутність людини неможливо звести лише до сумисоціальних ролей”. І з цим важко не погодитись. “Поняття “індивід” підкреслюєперед усім біологічні характеристики людини<img src="/cache/referats/7177/image001.gif" v:shapes="_x0000_s2323">, її приналежність до виду “людинирозумної”. Тут значущим є не тільки здоров’я та фізична краса, а й задаткиздібностей, характерні особливості, що успадковуються від батьків. Усясукупність відносин цього рівня може обмежуватися двома крайнощами – крайньоюаскезою та культом тілесного”. Поняття “особистості”, як пише О. П. Цвєтков,“…містить у собі сукупність усіх соціальних ролей даної людини, всіх суспільнихвідносин, найважливішими серед яких є ставлення до громадського обов’язку, атакож до настанов суспільної моралі. Ці ролі і відносини здійснюються у певнихмежах: з одного боку, наприклад, конформізм, законослухняність, пієтет,моральний пуританізм та ригоризм, а з іншого – анархізм, аморалізм”. В такому жключі О. П. Цвєтков визначає “індивідуальність” як неповторний духовний світлюдини, її найвищі цінності та безумовні авторитети. “Справжня духовність якосновна характеристика індивідуальності орієнтована на безумовні цінностігуманістичного, морального змісту. Вона викликає у людини найпіднесеніші танайінтимніші переживання.”

* – Це не заважає тому, щоб було так (франц.)

         Що ж,вважатимемо наведені вище слова достатніми для формування деякого уявлення пролюдське “я” в такому ракурсі: індивід, особистість та індивідуальність впостійній активній взаємодії. А якщо додати до цього своєрідний поліалог “я”(“я – я”, “я – ти”, “я – ми”, “я – людство”, “я –інша природа”,“я – природа”, “я – універсум”), то в решті решт матимемо достатньо об’єктивнута сучасну концепцію, що висвітлює структуру і сутність відносин внутрі<img src="/cache/referats/7177/image001.gif" v:shapes="_x0000_s2324">шнього світу людини зі світом навколишнім.

         Виходячиз такої точки зору, явище егоїзму людини бере свої початки з категорії“індивід”, а набуваючи подальшого розвитку руйнує гармонічне поєднання трьох“іпостасей” “я”, порушуючи водночас і систему зазначеного вище поліалогу.

         Длявисвітлення цього процесу підійде класичне визначення егоїзму, взяте збудь-якого філософського словника. Наприклад: “Егоїзм – це життєвийпринцип та моральна якість, що характеризує людину з точки зору її ставлення досуспільства та інших людей; виявляється в тому,що людина керується в своїй поведінці лише власними інтересами, не беручи доуваги інтереси суспільства та оточуючих”. З подібних джерел ми такождізнаємося, що егоїзм в історії людства зазвичай мав негативну оцінку. Більштого, усвідомлене надавання переваги егоїзму в якості головного принципу життясприймалося у всі часи як аморалізм.

         “Що жтут особливого? Це очевидно і не підлягає сумніву!” – скаже багато хто з вас.Та чи доцільно заперечувати це і шукати те саме “особливе” там, де його немає?Ні, автор буде цілком згоден з вами, проте матиме в запасі одне “але”. Це“але”, власне кажучи, і є тим, заради чого було варто починати цю розмову.

<img src="/cache/referats/7177/image002.gif" v:shapes="_x0000_s2327">         Отже,зробимо таке припущення: егоїзм є основною рушійною силою прогресу людськогосуспільства, саме егоїзм, а ні що інше, є початком як viscontemplativaтак і viscreativa*, саме егоїзмові зобов’язано людство всім, чого вонодосягло на сьогоднішній день. І не слід поспішати з висновками. Автор

* – Спостерігальна сила… творча сила (лат.)

вже немовби чує вигуки про те, що, по-перше, цеганьбить людську гідність, а по-друге – ця думка не така вже й нова (згадаймо,наприклад Штірнера або Ніцше).

         Одразуж, з метою попередити всі наступні “по-третє”, “по-четверте” і т.д., скажу:давайте подивимось на проблему егоїзму під особливим кутом, відмінним відідеологічної програми того ж Ніцше, або поглядів Штірнера, приймаючи до уваги іте, що людська гідність є теж ніщо інше, ніж трансформоване втілення егоїзму вжиттєву програму людини під впливом зовнішніх умов існування. Давайтеподивимось на все аморальне,з чого зітканий наперший погляд егоїзм, не як на саму його сутність, а як на одну з йогонедосконалих<img src="/cache/referats/7177/image001.gif" v:shapes="_x0000_s2328"> первісних форм.

         Щобпояснити в решті решт те, до чого автор веде мову, не будемо вигадувати щосьнове та неймовірне. Навіщо? Для розкриття основної думки з успіхом можнаскористатися тією моделлю людської психіки, яку розробив на початку ХХ-гостоліття Зиґмунд Фрейд. Мається на увазі тріумвірат, компоненти якого – різніпсихічні інстанції, позначені наступними термінами: Id, Egoта Super-Ego. Під Id(абоВоно) розуміється найбільш примітивна частина особистості, котра охоплює всегенетично первісне, підвладне принципу насолоди і не знаюче нічого прореальність та суспільство. Ця інстанція не визнає ніяких конфліктів тапротиріч. Вона з самого свого початку ірраціональна та “аморальна”. Її потребамслужить інша інстанція – Я (або Ego).Разом з тим Egoслідує принципуреальності ряд механізмів, що дозволяють адаптуватися до потреб середовища. Ego– це посередник між стимулами, що йдуть якіз середовища, так і з глибин організму. До функцій Egoналежить самозбереження організму, відбиття в пам’ятізовнішніх впливів, уникання небезпеки, контроль над потребами інстинктів (щойдуть від Id). Особливе значенняв моделі Фрейда надається Super-Ego, котре є джерелом моральних та релігійнихпочуттів, контролюючим та караючим фактором. Якщо Idвиростає із успадкованого досвіду, а Ego– індивідуального, то Super-Ego – продуктвпливу, що йде від інших людей (батьків, оточуючого соціального середовища). ЗаФрейдом Super-Egoнароджується вранньому дитинстві і залишається практично незмінним протягом наступних років.Совість, почуття провини – це є своєрідні покари, які відчуває на собі Ego,роблячи щось під впливом Id, але напротивагу Super-Ego.

         Даліспробуємо пристосувати цю систему таким чином, аби з її допомогою можна було блегко пояснити як природу егоїзму, так і його роль в житті людини. По-перше,приймемо до уваги, що Super-Ego може бути “пластичним” (це досить наявний факт,хоча для питання, що вирішується, і не є суттєвим). По-друге, згадаймо продискретність Ego (це зазначував і сам Фрейд<img src="/cache/referats/7177/image001.gif" v:shapes="_x0000_s2329">), адже, якщо б “я” було суцільним інеділимим, то яким чином були б можливі такі явища, як рефлексія,самосвідомість та самооцінка? Саме у боротьбі частин власного “я” полягаєрізноманітність поведінки людини. Дуже часто нам здається неадекватною танезрозумілою власна реакція на фактори зовнішнього середовища, але все дужепросто пояснюється взаємодією протиріч, що живуть всередині нас. Схема, якуавтор пропонує на розгляд слухачів, є теж не менш простою:

Людина Id

Egoпримітивне

Egoномінальне

Super-Ego

Природа (інстинкти)

Навколишній світ

Суспільство

Егоїзм першого роду

Егоїзм другого роду

<img src="/cache/referats/7177/image003.gif" v:shapes="_x0000_s2320 _x0000_s2330 _x0000_s2331 _x0000_s2332 _x0000_s2333 _x0000_s2334 _x0000_s2335 _x0000_s2336 _x0000_s2337 _x0000_s2338 _x0000_s2339 _x0000_s2340 _x0000_s2341 _x0000_s2342 _x0000_s2343 _x0000_s2347 _x0000_s2348 _x0000_s2349 _x0000_s2350 _x0000_s2351 _x0000_s2353 _x0000_s2354 _x0000_s2355 _x0000_s2356">

         Наведенавище схема достатньо точно відображує основну думку автора. Звичайно, говоритиз приводу того, що ховається за цією схемою, можна і потрібно багато, але врамках невеликої доповіді зазначимо основні положення провідної ідеї внаступних пунктах:

         1)Незважаючи на всю багатогранність людської свідомості автор пропонує розділитилюдське “я” на дві взаємопов’язані, але водночас і досить протилежні частини: Egoпримітивне та Egoномінальне (або інтелектуальне).

         З самих назв логічно випливає сутність цих понять. Ego примітивне– частина людської свідомості, що формується під впливом Id (первіснихуспадкованих людиною інстинктів) і шукає найефективніших шляхів реалізаціїосновних первісних програм та досягнення задоволення, незважаючи на Super-Ego.

         Кажучипросто, це те саме “бісеня”, що так часто говорить в нас. Але лякатися появиякого не варто – він частина будь-якої людини, маюча право на існування і,власно кажучи, найважливіша для цього самого існування. Саме Egoпримітивнекерує людиною в екстремальних умовах, саме прояв Egoпримітивного спостерігаємо ми в маленькихдітях, що намагаються всіма доступними їм засобами отримати бажане, не маючи щей гадки про щось “недобре”, “аморальне”, те, чого не можна робити, бо всінавколо вважатимуть це поганим.

         Egoпримітивне є втіленням “наказів” первісних інстинктів, яке ми можемо усвідомити<img src="/cache/referats/7177/image001.gif" v:shapes="_x0000_s2357">, бо наявність самого Id в собі, а також тихпроцесів, що відбуваються в його межах, людина відчути не здатна (простийприклад – “постійна пам’ять” в комп’ютері).

         Але зроками Egoпримітивне відступає перед Egoномінальним(інтелектуальним), що формується з життєвогодосвіду. Це частина людської особистості, що наділена здатністю до глибокогоаналізу речей та явищ,і до осмислення свого місця в світі цих речей та явищ.Ego номінальне користується отриманою із зовнішнього світу інформацією дляпобудови складних схем реалізації покликів Id. Це, власне кажучи, і є те, що мирозуміємо, говорячи “я”, саме тому воно — номінальне.

         2)Виходячи зі зробленого розподілу Ego,автор вважає необхідним ввести градацію поняття егоїзму в залежності відпевного психологічного початку, від  тієїчастини особистості, з якою він (егоїзм) народжується. (При цьому слідзазначити, що власне егоїзм автор розглядає як певну програму, котра єрезультатом модифікації інстинктивних прагнень тією частиною “я”, яка маєвластивість реагувати на фактори зовнішнього середовища. Це визначення сутобіологічне, а тому ярлики “аморалізму” та “антисуспільності” вважаються вданому випадку недоречними.)

         Тож  матимемо наступні види егоїзму: а) егоїзмпершого роду (неприхований); б) егоїзм другого роду (прихований).

         Згідно з наведеною схемою, егоїзм першого роду є продуктом діяльності Egoпримітивного, відповідно егоїзм другогороду – Egoномінального. Запропонований розподілбазується на явищі неоднаковості ступенів складності шляхів реалізаціїпервісних програм, що будуються відповідною частиною свідомості. Так егоїзмнеприхований – це власне і є егоїзм в широкому розумінні цього слова, тойегоїзм, до якого ми звикли у буденному житті. Вся так звана “аморальність”лежить саме на його рахунку, бо ця форма егоїзму користується нескладними ідосить наявними засобами для досягнення власної користі в ситуаціях локальнихта повсякденних. Егоїзм першого роду “бачить” тільки найкоротший шлях до мети,<img src="/cache/referats/7177/image001.gif" v:shapes="_x0000_s2358"> алеце не завжди є корисним в справі її досягнення. Він штовхає людину до конфліктуіз суспільством, і тільки від ступеню розвитку Egoномінального залежить раціональне нормування впливуегоїзму неприхованого на дії людини.

         Щостосується егоїзму другого роду, то саме його автор бачить двигуномжиттєдіяльності як окремої людини, так і суспільства в цілому. При цьому декомуспаде на думку, що тут має місце протиріччя “я” окремого та “я” суспільного.Але в даному випадку йдеться про те, що всі почуття людини, її начебтопіднесені прагнення, пошук нових знань і навіть самої істини є нічим іншим,аніж складною формою егоїзму – егоїзмом прихованим. Це той самийSacroegoismo, це – наша сутність. І чи не є добре прихованийінстинкт самозбереження причиною появи і розвитку суспільства як такого? Чи немають любов, милосердя та інші подібні почуття саме егоїстичне коріння?

         Ці таінші питання, що постають перед нами в рамках даної теми, потребують всебічногорозгляду, але в об’ємі невеликої доповіді автор вважає достатнім те, що булосказано вище, додержуючись однак думки про визначну роль егоїзму в розвиткуособистості і суспільства.

Висновки:

         1)Психологічними витоками егоїзму є первісні інстинктивні поклики, трансформованісвідомим “я” у життєву програму.

         2)Свідома частина людського “я” (Ego)є дискретною.

3) Егоїзм повинен мати градацію за ступенемскладності трансформую-чого чинника (інтелекту).

         4)Точка зору про однозначну “аморальність” егоїзму не є об’єктивною.

Пропозиції:

         1) Врамках моделі людської психіки Зиґмунда Фрейда розділити Egoна Egoпримітивне (або первісне) та Egoномінальне (або інтелектуальне).

         2)Виділити два основних види людського егоїзму: егоїзм першого роду(неприхований) та егоїзм другого роду (прихований).

         3)Розвивати в подальшому ідею провідної ролі егоїзму в житті людини і суспільства<img src="/cache/referats/7177/image001.gif" v:shapes="_x0000_s2359">, розробляючи нові схеми його градації танамагаючись пояснити витоки основних “морально позитивних” почуттів людини знаведеної точки зору.

Література

1.Г. А.Заїченко. Філософія. Вища школа. Київ. 1995. С. 421 – 424, 283 – 340.

2. З. Фрейд. Введение в психоанализ. Наука. Москва. 1991. С. 399 –439.

3. М. М. Розенталь. Философскийсловарь. Политическая литература. Москва. 1968. С. 406.

4. Ф. Ницше. Так говорилЗаратустра. Фолио. Москва. 2001. С. 44. <img src="/cache/referats/7177/image001.gif" v:shapes="_x0000_s2319">