Реферат: Креативность и ее диагностика

Зміст.

Вступ.

Актуальністьпроблеми обдарованості.

Основніаспекти проблеми обдарованості.

І.Теоретичний огляд та аналіз проблем креативності та мотиваційно-особистіснихрис особистостей.

1.1.<span Times New Roman"">                      

Значення проблеми обдарованості увітчизняній та зарубіжній психології.

1.2.<span Times New Roman"">                      

Явище обдарованості.

1.3.<span Times New Roman"">                      

Явище креативності.

1.4.<span Times New Roman"">                      

Основні підходи до проблемитворчості.

1.5.<span Times New Roman"">                      

Концепції креативності.

1.6.<span Times New Roman"">                      

Теорія соціального научіння Дж.Роттера.

1.7.<span Times New Roman"">                      

Розуміння поняття “Мотив”.

ІІ. Емпіричне вивчення мотиваційно-особистіснихособливостей креативів підліткового віку.

1.1.Обґрунтування експериментальної програми дослідження.

1.2.Умови діагностики креативності та мотиваційно-особистіснихособливостей.

1.3.Збір психо-діагностичних даних.

1.4.Аналіз результатів діагностики підлітків.

Висновки.

Список використаної літератури.

Додатки.

<span Times New Roman",«serif»;mso-fareast-font-family: «Times New Roman»;mso-ansi-language:EN-US;mso-fareast-language:RU;mso-bidi-language: AR-SA">

 

Вступ

Дослідження проблеми обдарованості маєдовготривалу історію у вітчизняній та зарубіжній психології, але до цього часуіснує багато “білих плям” у цій області психологічних знань, що робитьактуальним подальше проведення як теоретичних, так і методологічних досліджень,вдосконалення концептуального апарату і методів вивчення даної проблеми. Впрактичному плані, однією з важливих задач є соціальний захист обдарованихдітей за допомогою створення соціально-структурних умов, при яких здібності малиб одержати максимальний розвиток.

Одна з проблем полягає в тому, що в реальнихжиттєвих умовах в наше в наше “поле зору” попадають лише ті обдаровані діти,які вже змогли в чомусь себе проявити, в деякій мірі реалізувати, актуалізуватисвої природні можливості.

Діти для яких життєві соціокультурні умовисклались несприятливо, на сьогоднішній день мають досить низькі можливостіреалізації життєвої активності.

Фактично ми втрачаємо таланти, з причин щеіснуючої думки про те, що першочергову увагу заслуговують діти, які можутьспинитися у своєму розвитку “нижче норми”, а ті, які знаходяться “вище норми”здатні самі спрямовувати свій розвиток у потрібне русло.

Обдаровані діти найбільш чутливі донеадекватних оцінок, несправедливих і негативних впливів зі сторони дорослих таровесників.

Найбільш негативний вплив групи ровесниківна обдарованих дітей проявляється у прагнення привести їх до “середнього”рівня, зробити їх схожими на всіх інших. Таким обдарованим дітям необхіднакваліфікована консультація і допомога психолога.

Слід звернути увагу на те, що іноді нетільки емоцій, але і переживання невдач, загострена емоційна реакція навиникаюче протиріччя самооцінки і об’єктивних результатів діяльності можевиступати важливим стимулом для серйозних занять, в яких і розвиваютьсяздібності.

Обдаровані діти відчувають “дискримінацію”при відсутності диференційованого навчання, через надмірну уніфікацію програм,в яких погано, або зовсім не враховуються індивідуальні можливості засвоєннязнань.

Таким чином, проблема обдарованості щедалеко не є розв’язаною повністю але існуючі в сучасній психологічній науцівідповідні надбання дозволяють в деякій мірі практично вирішувати наведеніпроблеми. Реалізації даної мети служать адекватності системи методик.

Отже, проблема розвитку творчоїобдарованості індивідуума в останні роки стає однією з центральних проблемпсихології здібностей. Великого інтересу заслуговує поведінка, очікування,установки креативів, мотивування ними своїх дій і вчинків. Саме ці компонентиобумовили те, що метою моєї роботи стало дослідженнявзаємозв’язку рівня мотивацій досягнення і проблемностей локалізаціїсуб’єктивного контролю у потенційних креативів підліткового віку.

Досягнення такої мети передбачає постанову івирішення наступних задач:

1.<span Times New Roman"">    

Розглянути історію і сучасний стандосліджень обдарованості в зарубіжній і вітчизняній психології.

2.<span Times New Roman"">    

Розібрати концептуальну моделькреативності, яка ґрунтується на розведенні потенціальної і актуальноїкреативності.

3.<span Times New Roman"">    

Теоретично обґрунтуватидослідження взаємозв’язку рівня мотивації досягнення і особливостей локалізаціїсуб’єктивного контролю у потенціальних креативів підліткового віку.

4.<span Times New Roman"">    

Розробити програму дослідженнявзаємозв’язку рівня мотивації досягнення і особливостей локалізації употенційних креативів підліткового віку і обґрунтувати адекватністьзастосування методик, які використовувались у даному дослідженні.

5.<span Times New Roman"">    

Провести дослідження, спрямованена вивчення взаємозв’язку рівня мотивації досягнення і особливостей локалізаціїсуб’єктивного контролю у потенційних креативів підліткового віку.

6.<span Times New Roman"">    

Зробити аналіз одержанихрезультатів дослідження взаємозв’язку рівня мотивації дослідження іособливостей локалізації суб’єктивного контролю у потенціальних креативівпідліткового віку.

Гіпотезадослідження:у креативів підліткового віку непроявляється взаємозв’язок між рівнем мотивації досягнення і інтернальнимиальтернативами.

Об’єктомдослідженнявиступили мотиваційно-особистісніособливості потенціальних креативів підліткового віку.

Предметомдослідженнябув взаємозв’язок рівня мотиваціїдосягнення і особливостей локалізації суб’єктивного контролю у потенційнихкреативів підліткового віку.

Як основніметоди роботи були застосовані наступні дослідницькі засоби:

1.<span Times New Roman"">          

Теоретико-методологічний аналізвідповідних науково-літературних джерел який використовувався для теоретичногообґрунтування дослідження.

2.<span Times New Roman"">          

Основними методами дослідженнявиступили тести на креативність Д. Гільфорда, методи експертних оцінок, шкалаоцінки потреби в досягненні Ю. Орлова і тест-опитувальник суб’єктивноїлокалізації контролю.

3.<span Times New Roman"">          

Основними методами обробки таінтерпретації отриманих даних виступили методи кількісної порівняльної оцінки іякісного аналізу результатів дослідження.

Теоретична і практична значимість дослідження.

В процесі дослідження ми можемо визначити роль,специфіку взаємозв’язку рівня мотивації досягнення і особливостей локалізаціїсуб’єктивного контролю у потенційних креативів підліткового віку. Результатидослідження поглиблюють розуміння взаємозв’язку рівня мотивації досягнення іособливостей локалізації суб’єктивного контролю у потенційних креативівпідліткового віку.

Проведенне дослідження дає можливістьвикористовувати його результати в психології креативності, в поведінковій таінших галузях психології для подальшого практичного застосування при вивченніявищ креативності.

<span Times New Roman",«serif»;mso-fareast-font-family:«Times New Roman»; mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language:RU;mso-bidi-language:AR-SA">

Розділ1.

Теоретичнийогляд та аналіз проблем креативності та мотиваційно-особистісних рисособистостей

Значення проблеми обдарованості увітчизняній та зарубіжній психології.

Обдарованість вивчалась і досліджуваласьтисячами вчених, але актуальності своєї дана проблема не втратила і до нашогочасу, оскільки її складність не дозволила дослідникам цю проблему вичерпати.[13;3].

Першовитоки вчення цього явища губляться усивій давнині. Однією з перших спеціалізованих психологічних праць уєвропейській традиції в даній галузі можна вважати книгу іспанського лікаряХуана Уарте (1529 – 1592) “Дослідження здібностей до наук”, яка побачила світ у1575 році. В цій роботі Хуан Уарте порушив чотири основних питання:“… які види обдарування є притаманними людському роду… які мистецтва інауки відповідають кожному обдаруванню, зокрема… за якими ознаками можнаупізнати відповідне обдарування”.[41;60]

Німецький вчений-енциклопедист КрістіанВольф (1679 – 1754) пов’язував поняття про здібності з ідеєю спонтанноїактивності душі, розглядаючи у єдиному контексті те, що сучасні психологивідносять до здібностей та мотивів.[13;3]

Історія розвитку досліджень і практикинавчання обдарованих і талановитих дітей у вітчизняній психології охопила всюсистему проблем і завдань, які вивчаються у наші дні. Причому, на початковомудореволюційному і першому післявоєнному етапах, ці дослідження були включені всистему міжнародних і європейських досліджень.

Проте, психолого-педологічні дослідженнябули “закриті” разом з наукою педологією в 1936 році видатною постановою “Пропедологічні перекручення в системі Наркомпросу”. Однак, ні одна постанова неможе повністю зупинити рух науки. У вітчизняній літературі з психології широковідомі праці В.М.  Теплова, А.Г.Ковальова, В.Н. Мясіщева, Н.С. Лейтеса та інших, присвячені вивченню ідослідженню різних аспектів проблеми обдарованості.[23;3]

В 60-70 – ті роки психологами були проведенідослідження, які дозволили, отримати багатий матеріал з проблем психологій творчості,запальних і спеціальних здібностей, психології і психофізології індивідуальнихвідмінностей творчого розвитку особистості на різних етапах її становлення.[23;3]

80 – ті роки — відбувається практичневикористання знань про природу обдарованості, психологічних законів і засобівстимулювання творчості для вдосконалення змісту і методів навчання обдарованихдітей.[23;4]

В США вже в 50-60 роках була розпочатарозробка дорогоцінних програм, призначених забезпечити повноцінний розвитоктворчого потенціалу обдарованої дитини, розроблені програми у галузідиференційованого навчання (Д. Гільфорд, П. Торранс, К. Тейлор, Л. Термен, С.Майлз та ін).[29]В 70-ті роки психологічні дослідження ще більше перемістились в галузьосвіти, що в подальшому дало відчутні результати. Однак, до цих змін пройшовчималий час.

<span Times New Roman",«serif»;mso-fareast-font-family:«Times New Roman»; mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language:RU;mso-bidi-language:AR-SA">

Явищеобдарованості.

У поглядах різних вчених, зокремапсихологів, на дане явище обдарованості є чимало розбіжностей.

Так, за Б.М. Тепловим, “обдарованість…якісно своєрідне поєднання здібностей, від якого залежить можливість досягненнябільшого чи меншого успіху у виконанні тієї чи іншої діяльності.”[39;22]

В.Д. Шадриков виділяє спеціальнуобдарованість та обдарованість загальну: “… спеціальна обдарованість – якісносвоєрідне поєднання здібностей, яке створює можливість успіху в діяльності,загальна обдарованість – обдарованість до широкого кола діяльностей чи якісносвоєрідне поєднання здібностей від яких залежить успішність різнихдіяльностей”.[45;8]

На основі аналізу великого масивутеоретичних та емпіричних даних було виділено потенційну обдарованість (котра євродженим утворенням) та обдарованість актуальну (котра є продуктом взаємодіїіндивідуума зі світом).

Обдарованість – це близька до оптимальної,система поліприродних (психічних, фізіологічних, тощо) особливостейіндивідуума, система, котра є одним з продуктів взаємодії індивідуума зісвітом. Тому для досягнення визначеності в інтерпретації явища обдарованостінеобхідним є встановлення інтегрованої (комплекс – блокової) структури обдарованості,яка містить: [13;8]

1)інтелектуально – когнітивний (інтелектуально-пізнавальний) компонентобдарованості, який включає  в себе тідиференційовані компоненти обдарованості, які відносяться до тих чи іншихкогнітивних (пізнавальних) особливостей обдарованих індивідуумів (пов’язаних змисленням, сприйманням, пам’яттю...); наприклад, володіння значним обсягомінформації;

2)<span Times New Roman"">    

мотиваційно-особистіснийінтегрований компонент, який включає ті інтегровані компоненти обдарованості,які відносяться до тих чи інших особистісних, енергетичних, термінальних(сенсово-цільових), мотиваційних особливостей обдарованих індивідуумів.Наприклад, схильність до змагальності, що може набувати наполегливості привиконанні різноманітних завдань;

3)<span Times New Roman"">    

творчо-продуктивний (креативний)інтегрований компонент обдарованості включає ті диференційовані компоненти, яківідносяться до творчих особливостей обдарованих індивідів (пов’язаних зіспроможністю продукувати щось нове). Наприклад, здатність до продукуванняоригінально-конструктивних, несподіваних ідей.<span Times New Roman",«serif»;mso-fareast-font-family:«Times New Roman»; mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language:RU;mso-bidi-language:AR-SA">

Явищекреативності.

За визначенням Е. Фрома, креативність – цездатність дивуватися, відшукувати рішення в нестандартній ситуації,спрямованість на нове і вміння глибоко усвідомлювати власний досвід.“Всередині” феномену креативності виділяють його потенційні і актуальні“іпостасі”, а також принципово їх розділяють. Це пов’язано з процесами освоєнняносієм потенційної креативності того чи іншого(нового для нього)соціальнозначимого виду діяльності.[13;11]

Зовнішні фактори можуть мати істотнийформуючий вплив на такі компоненти креативності, як мотиваційний, когнітивний іповедінковий.

Мотивація креативної поведінки складається вранньому дитинстві; вона пов’язана з переживанням почуття деміурга (“Я можу”, “У мене не виходить”), з прийманням (не відторгненням) власних недоцільнихбажань. Мотивація доцільної поведінки, яка також формується в дитинстві,передбачає бажаними лише реально здійсненні обставини, події. Таким чином,мікросередовище може перешкоджати або сприяти розвитку мотиваційного блокукреативності.[20;7]

Когнітивний біккреативності містить такі характеристики творчого мислення:

— продуктивність –багатство ідей, асоціацій, варіантів вирішення проблем;

— гнучкість – здатність швидко змінювати способи дій, переходити відодного класу об’єктів до іншого;

— оригінальність – рідкісність, незвичайність, унікальність способурозв’язання певної проблеми. [10;76]

Виробленняполіваріантності сприйняття, гнучкості мислення обумовлюються складністю ірізноманітністю мікросередовища. Крім цього, розвитку творчого мислення сприяєдеяка екстравагантність ситуації.

Поведінковийаспект креативності припускає реалізацію креативних властивостей наповедінковому рівні: вироблення певних поведінкових автоматизмів, виробленихспособів дій. Вони виробляються за рахунок научіння: наслідування деяких дій,повторення і закріплення їх. Тому мікросередовище, яке сприяє формуваннюкреативності на поведінковому рівні, має мати зразки креативної поведінки іспособи їх пред’явлення. Важливо, однак, щоб зразки креативної поведінки булитільки присутніми у мікросередовищі, але не нав’язувались.

Таким чином, можнавиділити фактори мікросередовища, які мають формуючий вплив на креативність:

1)<span Times New Roman"">    

не регламентованість поведінки;

2)<span Times New Roman"">    

предметно-інформаційназбагаченість;

3)<span Times New Roman"">    

наявність зразків креативноїповедінки.                                                                                               

   Також слід наголосити, що творчим людямпритаманні наступні особистісні риси:

1)<span Times New Roman"">    

незалежність – особистісністандарти важливіші за стандарти групи, неконформність оцінок і суджень;

2)<span Times New Roman"">    

відкритість розуму – готовністьповірити своїм і чужим фантазіям, сприйняття нового і незвичного;

3)<span Times New Roman"">    

висока толерантність доневизначених і нерозв’язних ситуацій, конструктивна активність в цих ситуаціях;

4)<span Times New Roman"">    

розвинуте естетичне відчуття,прагнення до краси [23].

Гуманістичні психологи стверджують, щотворчі люди характеризуються емоційною і соціальною зрілістю, високоюадаптивністю, врівноваженістю, оптимізмом і т. д., але більшістьекспериментальних результатів протирічать цьому.

Згідно моделі творчого процесу, креативиможуть бути схильні до психофізичного виснаження під час творчої активності,так як творча мотивація працює за механізмом позитивного зворотного зв’язку, араціональний контроль емоційного стану під час творчого процесу послаблений.Таким чином, єдине, що обмежує творчість – це виснаження психофізіологічнихресурсів (ресурсів безсвідомого), що призводить до крайніх емоційних станів.

Дослідження показали, що обдаровані діти,чиї реальні досягнення нижчі їх можливостей, переживають серйозні проблеми вособистісній і емоційній сфері, а також в сфері міжособистісних відносин. [24].

Ф. Баррон стверджує, що для того, щоб бутитворчим, треба бути трохи невротиком; як наслідок емоційні порушення, які викривляютьнормальне бачення світу, створюють передумови для нового підходу додійсності.[25]. В.Н. Дружинін вважає, що тут переплутані причини і наслідки:невротичність є побічним результатом творчої активності. На основі дослідженьК. Тейлера і Р. Б. Кеттела було виявлено чіткий розподіл особистісних проявівтворчої поведінки в мистецтві та науці. Крім цього діяльність бізнесмена більшподібна до діяльності вченого (за своїми творчими проявами), потім додіяльності художника, артиста, літератора і т.д. Причому, особистісні проявикреативності поширюються на багато областей людської активності. Як правило,творча продуктивність в одній основній для особистості області супроводжуєтьсяпродуктивністю в інших областях. Вчені і бізнесмени                                                                                всередньому краще контролюють свою поведінку і менш емоційні і чутливі, ніждіячі мистецтва (Дружинін В.Н.).

За результатами досліджень, з точки зорувідношення рівня інтелекту і креативності, в тому випадку, коли високийінтелект поєднується з високим рівнем креативності, творча людина, частішевсього, адаптована до середовища, активна, емоційно-врівноважена, незалежна іт.д. Навпаки, при поєднанні креативності з невисоким рівнем інтелекту, людина частішевсього невротична, тривожна, погано адаптована до вимог соціального оточення.Поєднання інтелекту і креативності передбачає вибір різних сфер соціальноїактивності.

Різні дослідники, приписуючи зовсімпротилежні риси творчим особистостям, мають справу з різними типами людей (закласифікацією Когана і Воллаха) і приносять висновки, які справедливі дляодного типу, на всю сукупність творчих людей минулого, теперішнього імайбутнього. Можливо боротьба двох однаково-сильних начал: свідомого (інтелектуального,рефлексивного) і безсвідомого (творчого) переноситься з екзопсихічного плану вендопсихічний (або інтрапсихічний – боротьба з самим собою). Дослідженнямивікової динаміки творчості займалися М. Зощенко, Я. Парандовський [28], Е Клег,Г. Леман. Серед російських вчених до цієї проблеми звернулись І.Я. Перн “Ритмижиття і творчості”, Я.А. Рушкевич і У.Ф. Рибалко [43].

Я.А. Пономарьов наголошував, що для творчоїлюдини найбільшу цінність мають побічні результати діяльності, дещо нове інезвичне, для нетворчої — важливі результати по досягненню цілі, а не новизна.

З точки зору В.М. Вільченка, природатворчості ґрунтується на природі людини як виду, який втратив в результатімутації інстинктивну видову програму діяльності. Звідси виникли дефекти,порушення основних взаємозв’язків: дефект діяльності (зв’язок “людина –природа”) і дефект відношення (зв’язок “людина – людина”). Наслідком цьогостало відділення людини від природи  ісвіту вцілому. В першопочатковому відділенні творця від світу багато дослідниківбачать причину фантазій, ментальної творчості, а потім і практичної творчості –втілення мрії в дійсність.

Польський літературознавець Ян Парандовськийвважає, що в основі творчості лежить звільнення від страждань і важких думок,“дух втечі” (Вовенарг), компенсація ударів долі, матеріальної незабезпеченості,прагнення до незалежності; тобто творчість – це спосіб виявленняпершопочаткової дезадаптації.[  ; 158].

Творчість на відміну від різноманітних формадаптивної поведінки, здійснюється не за принципами “тому що”, або “для тогощоб” (каузальним і теологічним), а “не дивлячись ні на що”, тобто творчийпроцес є реальністю, яка  спонтанновиникає і завершується.[   ;159].

Відношення до творчості в різні епохизмінювалося. В Стародавньому Римі в книжці цінився лише матеріал і роботалюдини, яка переплітала книгу, а автор був безправним – не переслідувались ніплагіат, ні підробки. В середні віки, як і значно пізніше творець прирівнювавсядо ремісника, а якщо він намагався проявити свою ініціативу, то вона ніяк несхвалювалась. Творець змушений був заробляти на життя іншим шляхом: Спінозашліфував лінзи, Ломоносов цінувався за оди при дворі і створення святковихфеєрверків.

І лише в ХІХ ст. Художники, літератори,вчені та інші “представники творчих професій” отримали можливість жити зарахунок продажу свого творчого продукту: “не продається натхнення але можнарукопис продати” (О.С. Пушкін).

В ХХ ст. Реальна цінність будь-якоготворчого продукту визначалась не вкладом в “скарбницю світової культури”, атим, в якій мірі вона може служити матеріалом для тиражування (в репродукціях,телефільмах, радіо і т.д.). Тому існують неприємні для інтелектуалів різниці вдоходах представників так званого “виконавчого мистецтва” (балет, музичневиконання та ін.). Але завжди спільна закономірність перекриваєтьсяіндивідуальними розмежуваннями. Якщо О.С. Пушкін і Дж. Байрон успішно торгувалисвоїми творіннями, а В. Гюго був мільйонером, то Флобер не заробляв на своїхпрацях, а видання деяких навіть оплачував.

Суспільством, однак, розділялись в усі часидві сфери людської активності: “активність у вільний час” і “соціальнорегламентована діяльність”. Причому соціальна значимість цих сфер мінялась ізчасом.

В Стародавньому Римі vita activa – діяльнежиття вважалось обов’язком і основним заняттям кожної людини і голови сім’ї, аvita contemplative – життя споглядальне і взагалі вільний час мало цінувались.

В Древніх Афінах bios theoretikos –теоретичне життя – вважалось більш “престижним” для вільного громадянина, ніжbios practices – життя практичне. Можливо саме тому всі геніальні ідеїантичності народились в Древній Греції, а римляни лише втілили їх в статтіРимського права, інженерні споруди і літературні твори.

В епоху Відродження практична діяльністьслугувала лише джерелом засобів для розвитку особистості у вільний відвиконання соціальних і практичних завдань час. Новий час поставив на першемісце Діло, а otium звузив до хобі.

Інтерес до особистості творця і творчості вХХ ст. пов’язаний, можливо, з глобальною кризою, проявом тотального відчуженнялюдини від світу, ірраціональними відчуттями, що цілеспрямованою діяльністюлюди не вирішують основних проблем свого буття.

Розвиток цивілізації, підвищення складностіжиття, особиста відповідальність, множинність вибору, “тиск свободи”, невитримавши якого розколовся розум “масової людини”, “людини натовпу”,необхідність самостійно вибирати зразки поведінки після розпаду традиційногосуспільства – все це призвело до виникнення різних видів руйнівної активності:як саморуйнування, так і руйнування оточуючого світу.

<span Times New Roman",«serif»;mso-fareast-font-family:«Times New Roman»; mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language:RU;mso-bidi-language:AR-SA">

Основніпідходи до проблеми творчості

У вітчизнянійпсихології найбільш цілісну концепцію творчості як психічного процесузапропонував Я.А. Пономарьов [32]. Він розробив структурно-рівневу модельцентральної ланки психологічного механізму творчості. Вивчаючи розумовийрозвиток дітей і розв’язання задач дорослими, Пономарьов прийшов до висновку,що “результати дослідів… дають право схематично зобразити центральну ланкупсихологічного інтелекту у вигляді двох сфер, які проникають одна в одну.Зовнішні границі цих сфер можна уявити як абстрактні межі (асимптоти) мислення.Знизу такою межею буде інтуїтивне мислення (за ним простягається сфера строгоінтуїтивного мислення тварин).Зверху – логічне ( за ним простягається сферастрого логічного мислення сучасних ЕОМ).

Дискурсивне

Логічне

Інтуїтивне

Структурні рівні

<img src="/cache/referats/4133/image001.gif" " v:shapes="_x0000_s1127" v:dpi=«96»><img src="/cache/referats/4133/image002.gif" v:shapes="_x0000_s1108 _x0000_s1109 _x0000_s1110 _x0000_s1111 _x0000_s1112 _x0000_s1113 _x0000_s1114 _x0000_s1115 _x0000_s1116 _x0000_s1117 _x0000_s1118 _x0000_s1119 _x0000_s1120 _x0000_s1121 _x0000_s1122 _x0000_s1123 _x0000_s1124 _x0000_s1125 _x0000_s1126">


Критеріємтворчого акту, за Пономарьовим, є рівне вий перехід: потреба в новому знанніскладається на вищому структурному рівні організації творчої діяльності, азасоби задоволення цієї потреби на вищих рівнях. Вони включаються в процес,який відбувається на вищому рівні, що призводить до виникнення нового способувзаємодії суб’єкта з об’єктом і виникненню нового знання. Тим самим творчийпродукт передбачає включення інтуїції (роль несвідомого) і не може бути отриманимна основі логічного висновку.

Основою успіхурішення творчих задач, за Пономарьовим, є “здатність діяти в умі”, якавизначається високим рівнем розвитку внутрішнього плану дій.

З креативністюпов’язані дві особистісні риси: інтенсивність пошукової мотивації і чутливістьдо побічних утворень, які виникають під час мислительного процесу.

Пономарьоврозглядає творчий акт як включений в контекст інтелектуальної діяльності засхемою:

1 етап –постановка проблеми, активне усвідомлення;

2 етап – етапрішення (несвідоме);

3 етап – відбір іперевірка рішення – тут знову активізується свідоме.

Якщо мисленняпершопочатково логічне, тобто доцільне, то творчий продукт може з’явитися лишев якості побічного. Але цей варіант процесу є лише одним із можливих.

Таким чином,творчість спонтанна, непланована; недоцільна, мимовільна, ірраціональна, непіддається (в момент творчого акту) регуляції зі сторони свідомості. В основітворчості лежить глобальна ірраціональна мотивація відчуження людини від світу,яка спрямовується тенденцією до подолання, функціонує за типом “позитивногозворотного зв’язку”: творчий продукт перетворює процес в переслідування загоризонтом.

Психічне життя –це процес зміни двох форм внутрішньої і зовнішньої активності: творчості ідіяльності. Локально в повсякденному житті домінує процес діяльності: миставимо мету, досягаємо її або не досягаємо, але здається, що цей процесвічний.

Глобально ж вжитті людини перемагає якщо не творчість, яка пробуджується епізодично, топроцес дезадаптації: біологічна смерть припиняє будь-яку діяльність.

Мабуть, щобтворити, потрібно засвоїти зразок активності творчої людини, шляхомнаслідування вий ти на новий рівень оволодіння культурою і направитисьсамостійно далі. Для творчості необхідні власні пізнавальні зусилля. Але, якщонемає сил, зразки адаптивної поведінки дискредитовані, а до творчості людина непідготовлена (зразків такої поведінки в її оточенні не було), вона зривається впрірву руйнування.

Творчість, як іруйнування, амотивна, спонтанна, безкорисна. Це не цілеспрямована діяльність, аспонтанний вияв людської сутності. Але і творчість, і руйнування мають певнусоціально-культурну оболонку, так як людина і руйнує, і творить не вприродному, а в соціокультурному середовищі. Однак, засоби і результати процесівтворення і руйнування протилежні.

Головне втворчості не зовнішня активність, а внутрішня – акт створення “ідеалу”, образусвіту. Зовнішня активність є лише експлікація продуктів внутрішнього акту.

Виділяючи ознакитворчого акту, практично всі дослідники творчості і самі творці підкреслювалийого безсвідомість, спонтанність, не контрольованість волею і розумом, а такожзміненість станів свідомості.

Наприклад, М.Арнаудов [7] підкреслює, що багато поетів і художників наголошували набезсвідомій активності духу в творчому процесі.

Можна навестидеякі найбільш характерні вислови А. де Віньї: “Я свою книгу не роблю, а вонасама робиться. Вона дозріває і росте в моїй голові як великий плід”; В. Гюго:“Бог диктував, а я писав”; блаженний Августин: “Я не сам думаю, а мої думкидумають за мене”; Мікеланджело: “Якщо мій важкий молот надає твердим скелям тоодин, то інший вигляд, то його приводить в рух рука, яка тримає його, спрямовуєі керує ним: він діє під тиском побічної сили” – і так далі.

З головною роллюбезсвідомого, домінуванням його над свідомим в творчому акті, пов’язаний і рядінших особливостей творчості включаючи ефект “безсилля волі” при натхненні.

В моменттворчості, мимовільної активності психіки, людина абсолютно не здатна керуватипотоком образів, довільно відтворювати образи і переживання. Художник не можевідтворити прогалини творчої фантазії. Образи зароджуються і зникаютьспонтанно, борються з первинним задумом художника  (раціонально створеним планом твору), більшяскраві і динамічні образи витісняють зі свідомості менш яскраві. Тобтосвідомість стає пасивним екраном, на якому людське безсвідоме відображає себе.

Творець завждивідчуває неможливість пояснити причину, джерело своїх фантазій. С.О. Грузенбергвиділяє декілька варіантів пояснення художниками творчого натхнення [8].

Найбільш поширені“божественна” і “демонічна” причини творчості. Причому художники і письменникиприймали ці версії в залежності від свого світогляду. Якщо Байрон вважав, що влюдину вселяється “демон”, то Мікеланджело вважав, що його рукою водить Бог:“Гарна картина наближається до Бога і зливається з ним”.

Наслідком цього єтенденція, яка спостерігається у багатьох художників, до відмови від авторства.Оскільки писав не я, а бог, диявол. дух, “внутрішній голос” (у П.І. Чайковського),то творець усвідомлює себе як, наприклад, Моцарт, інструментом побічної сили:“Я тут ні до чого”.

Версіянеособового джерела творчого акту проходить через епохи, культури. І в наш часвона відроджується в думках великого Йосифа Бродського: “… Починаючи вірш поет,як правило. не знає, чим він закінчиться, і іноді буває дуже здивований тим, щовийшло, адже часто виходить краще, ніж він передбачав, часто думка заходитьдалі, ніж він розраховував … Той, хто пише вірш, пише його передусім тому, що складаннявіршу – колосальний прискорювач свідомості, мислення, світоспоглядання.Відчувши це прискорення одного разу, людина вже не в стані відмовитись відцього досвіду, вона впадає в залежність від цього процесу, “як впадає взалежність від наркотиків і алкоголю…”

Цей стан відмовивід власного “Я”, коли відсутнє відчуття власної ініціативи і особистої заслугив створенні творчого продукту, в людину ніби вселяється якийсь дух, їйвнушаються думки, образи, відчуття ззовні. Це переживання призводить до неочікуваногоефекту: творець починає з відразою відноситись до своїх творінь. Виникає такзвана посттворча сатурація. Автор відчужується від своєї праці. А при виконанніцілеспрямованої діяльності, в тому числі трудової, присутній протилежний ефект,а саме – “ефект вкладеної діяльності”. Чим більше людина затрачає сил длядосягнення мети, створення продукту, тим більшу емоційну значимість цей продуктдля неї набуває.

Я. Парандовський,на основі аналізу багатьох випадків, стверджує: “Є письменники, для яких виданакнига ніби перестає існувати” і наводить відповідні приклади: Кафка заповідавспалити свої рукописи, Кіплінг один із своїх творів (“Recessional”) кинув укорзину і т.д.[8a].

Спонтанність,раптовість, незалежність творчого акту від зовнішніх ситуативних причин – другаосновна його ознака.

Потреба втворчості виникає тоді, коли вона небажана або неможлива із-за зовнішніхобставин: свідомість ніби провокує активність безсвідомого. При цьому авторськаактивність знищує будь-яку можливість логічної думки і здатність до сприйняттяоточуючого. Багато авторів приймають свої образи за реальність. Творчий актсупроводжується збудженням і нервовою напруженістю. На долю розуму залишаєтьсялише надання закінченої, соціально прийнятної форми продуктам творчості, відкиданнялишнього і деталізація.

Отже,спонтанність творчого акту, пасивність волі автора і зміненість стану йогосвідомості в момент натхнення, активність безсвідомого говорять про особливевідношення свідомого і безсвідомого.

Свідомість(свідомий суб’єкт) пасивна і лише сприймає творчий продукт. Несвідоме(несвідомий творчий суб’єкт) активно породжує творчий продукт і представляєйого свідомості.

Подібнетрактування вперше було запропоноване психологом В.Н. Пушкіним.

Таким чином, головна особливість творчості пов’язаназі специфікою протікання процесу в цілісній системі психіки, яка породжуєтьсяактивністю суб’єкта. Інша справа – оцінка продукту як творчого. Тут в силувступають соціальні критерії: новизна, осмисленість, оригінальність і т. д.

Існує як мінімум три основн

еще рефераты
Еще работы по психологии, общению, человеку