Реферат: Правовые формы организации предриятий

Міністерствоосвіти України

Запорізькадержавна інженерна академія

Заочнийфакультет

Кафедраекономіки та організації виробництва

Курсоваробота

з курсу:

“Економікапідприємств”

Група____________________

Варіант:ПРАВОВІ ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ

Написала:Легеза Юлія Олександрівна  

Номерзалікової книжки_____________

Датаздачі на перевірку______________

Перевірила__________________________

Датаперевірки ______________________

Датазахисту________________________

Запоріжжя2001р.

ЗМІСТ

 

ВСТУП………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ПРАВОВОЇ ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇПІДПРИЄМСТВ……………………………………………………………………….4

РОЗДІЛ 2. СТВОРЕННЯ ТА КЕРІВНИЦТВО ПІДПРИЄМСТВОМ………6

РОЗДІЛ 3. ПРАВОВІ ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ………….12

                                3.1. Приватнепідприємство………………………………..12

                                3.2. Колективне  підприємство……………………………..14

                    3.3.Комунальнепідприємство, засноване на власності тариторіальної         громади…………………………………………………18

                    3.4. Державне підприємство, засноване на державній власності.Казенне підприємство…………………………………..19

                                3.5. Господарські товариства………………………………..24

                                                3.5.1. Договорні господарськітовариства…………26

                                                3.5.2.Статутні господарські товариства……………30

ВИСНОВОК…………………………………………………………………….38

СПИСОК НОРМАТИВНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………………………………………………40


ВСТУП

У зв’язку з розпадом радянського Союзута переходу радянських республік від командно-директивної економіки до ринковихвідносин осоливої актуальності набуває проблема вивчення інсуючих правових форморганізації підприємств як головного господарюючого суб’єкта економіки держави.Постає реальна проблема визначення ролі та сутності кожної правової формиорганізації підприємств, при чому як тих, що існували ще за радянських часів(державне підприємство, кооперативи), так і зовсім нових для українськоїекономіки – усі різновиди господарських товариств.

Об’єктом даної роботи є дослідженняіснуючих організаційно-правових форм підприємства, визначення негативних тапозитивних рис кожної із них.

Метою даної роботи є аналіз тахарактеристика правової форми організації підприємства для ефективногосоціально-економічного розвитку держави. Виходячи з мети роботи авторомпоставлені наступні завдання:

1.   Дати визначення поняттю правової форми організаціїпідприємства у зв’язку з регулюванням економіки у ринкових умовахгосподарювання;

2.   Окреслити порядок створення та реєстраціїпідприємства як головного господарюючого суб’єкта економіки України;

3.   Охарактеризувати кожну правову форму організаціїпідприємства, визначивши порядок їх засновування, порядок управління ними, їхреорганізації чи ліквідації;

4.   Визначити перспективи досконалення правових форморганізації підприємств.

Методологіюроботи складають як загальнонаукові методи (аналіз, синтез), так і спеціальноправові методи.

Роботаскладається з вступу, трьох розділів, висновку, списку використаної літератури, загальним обсягом 40 сторінок, основноготексту 39 сторінок.

РОЗДІЛ 1.ПОНЯТТЯ ПРАВОВОЇ ФОРМИОРГАНІЗАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ.

Для одержанняпоставленої мети будь-якої підприємницької діяльності, а тому і підприємства якголовного господарюючого суб’єкта економічної системи країни, — одержанняприбутку необхідна організація, що припускає її здійснення відповідно та вмежах встановленого законом порядку. Зазначений порядок передумовлений формамивласності, способами розмежування повноважень власника по керуванню належнимйому майном, імперативними вимогами чинного законодавства, безпосердньою метоюстворення та спеціалізацією підприємства, бажанням його засновника(засновників) тощо. Тому під правова форма організації підприємств вказує наособливості правового положення власника майна, порядок здійснення нимповноважень по керівництву, визначає дозволені чинним законодавством видидіяльності, керівні органи, межі та порядок відповідальності по зобов’язаннямпідприємства.

Таким чином, під правовою формоюорганізації підприємств слід розуміти обрану власником юридичний спосіборганізації керування його майном і на умовах установлених законодавствомУкраїни, що відображає спеціальну правосуб’єктність, правове положення майна,спеціалізацію. Вона безпосередньо впливає на взаємодію між суб’єктамипідприємництва особливо при кооперації їх діяльності. Слід зазначити, щостворення підприємства зумовлює заняття підприємницькою діяльністю з утвореннямюридичної особи – підприємства. У законодавстві під юридичною особою, щозаймається підприємницькою діяльністю (підприємство) розуміється організація,що має відособлене майно, може від свого імені набувати майнових й особистихнемайнових прав і нести обов’язки, бути позивачами і відповідачами в суді,господарчому і третейському судах (ст. 23 ЦК України).

В межах загальної категорії«підприємство» виділяються їх види, що знайшло відображення в цілому рядізагальних і специфічних нормативних актах. Відповідно до ст. 1 Закону України«Про підприємтсва в Україні», підприємство – основна організаційна ланканародного господарства України, самостійний господарюючий статутний суб’єкт,наділений правами юридичної особи і здійснює виробничу, науково-пошукову такомерційну діяльність з метою отримання прибутку.

Підприємтсво має самостійний баланс –систему показників, що характеризують його господарську діяльність шляхомспіввідношення чи протиставлення окремих її сторін; осоновна формабухзвітності. Воно має свою печатку, в якій відображена його назва та номер вЄдиному реєстрі підприємств, може зареєструвати знак для товарів та послуг, атакож фірмове найменування.

Фарторами, що впливають на вибірконкретної правової форми організації підприємтсва, є:

1.     Форма власності;

2.     Правовий режим майна,що передано підприємству його засновниками;

3.     Існуючі законодавчіобмеження стосовно предмета діяльності даної організаційно-правової форми;

4.     Повноваження покеруванню майном юридичної особи;

5.     Мінімальні вимогизаконодавства до складу його засновників;

6.     Межі відповідальностізасновників по боргах створеної юридичної особи;

7.     Делегований характерповноважень управління і декі інші особливості.

Кожний іззазначених факторів знайшов свій відбиток у тих організаційно-правових формах підприємств,створюваних відповідно до законодавства України, розглядати які доцільновиходячи з принципу “від простої організації управління (приватне підприємство)до більш складної (господарче товариство).”


РОЗДІЛ 2. СТВОРЕННЯ ТА КЕРІВНИЦТВО ПІДПРИЄМСТВОМ

Підприємствостворюється відповідно до рішення власника чи уповноваженого ним органу,підприємтсва-засновника, організації або за рішенням трудового колективу увипадку та у порядку, передбаченого чинним законодавством. У передбаченихзаконом випадках рішення про створення підприємства приймається за погодженняміз Антимонопольним комітетом України. Підприємство може бути створено врезультаті примусового розділення іншого підприємтсва-монополіста за рішеннямАнтимонопольного комітету України.

В тому разі коли для створенняпідприємтсва необхідні риродні ресурси, дозвіл на їх використання видається увстановленому порядку відповідною Радою народних депутатів чи Верховною радоюУкраїни за подянням первинного природокористувача за наявності позитивноговисновку державної екологічної експертизи.

Створене підприємство підлягає реєстрації і з цьогомоменту набуває права юридичної особи. Обов’язковою ознакою легалізації діяльності будь-якогопідприємства є його державна регістрація, яка здійснюється у встановленомузаконому порядку.

Державна реєстрація підприємства проводиться увиконавчому   комітеті  міської,  районної  в  місті  ради  або  в районній,   районній   міст   Києва   і   Севастополя   державній адміністрації    (далі  -   органи   державної   реєстрації)   за місцезнаходженням або місцемпроживання даного підприємтсва, якщо інше не  передбачено  законом. 

Для державної реєстрації підприємтсва подаються такідокументи:

1.     рішеннявласника (власників)  майна  або  уповноваженого  ним (ними)  органу  про створення  юридичної  особи  (крім приватного підприємства). Якщо власників абоуповноважених ними органів два і більше,  таким  рішенням  є  установчийдоговір,  а також протокол установчих зборів (конференції) у випадках,передбачених законом;

2.       статут, якщо це  необхідно  для  створюваної  організаційної форми підприємництва;

3.       реєстраційнакартка  встановленого  зразка,  яка  є  водночас заявою про державнуреєстрацію;

4.       документ, що засвідчує  сплату власником (власниками) внеску до статутного фонду суб'єктапідприємницької діяльності в розмірі, передбаченому законом;

5.     документ, щозасвідчує внесення плати за державну реєстрацію;

6.       при створеннівідкритих акціонерних товариств (крім відкритих акціонерних  товариств, створених  у  процесі приватизації та/або корпоратизації)  подаєтьсязасвідчений Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіт пронаслідки підписки на акції.

Місцезнаходженням суб'єкта     підприємницької    діяльності (юридичної  особи)  на  дату  державної   реєстрації   може   бутимісцезнаходження (місце  проживання)  одного  із  засновників  абомісцезнаходження за іншою адресою,  що  підтверджується  договором оренди абоіншим відповідним договором.

Органам державної  реєстрації  забороняється   вимагати  від суб'єктів   підприємницької  діяльності  додаткові  документи,  непередбачені законодавством.

Державна реєстрація   суб'єктів   підприємницької діяльності проводиться за наявності всіх необхідних документів  за  заявочнимпринципом протягом не більше п'яти робочих днів.  Органи державної реєстрації зобов'язані  протягом  цього  терміну  внести  дані  з реєстраційної   картки  до   Реєстру   суб'єктів  підприємницької діяльності   та   видати  свідоцтво   про   державну   реєстрацію встановленого  зразка  з  проставленимідентифікаційним кодом (для юридичних  осіб),  який  надається  органам державної  реєстрації органами   державної   статистики,  або ідентифікаційним  номером фізичної особи — платника податків та іншихобов'язкових платежів.

За порушення   термінів  реєстрації  та  вимогу  подання для реєстрації документів,  не передбачених  законом,  посадові  особи несутьадміністративну відповідальність згідно із законодавством.

У п'ятиденний  термін  з  дати  реєстрації  органи державної реєстрації направляють  примірник реєстраційної картки з відміткоюпро державну реєстрацію відповідному державному податковому органу і  органу державної  статистики та подають відомості про державну реєстрацію суб'єктапідприємницької діяльності  до  органів  Фонду соціального страхування іПенсійного фонду України.

Свідоцтво  про  державну  реєстрацію суб'єктапідприємницької діяльності та копія документа, що підтверджує взяття його наоблік у   державному  податковому  органі,  є  підставою  для  відкриття рахунків у  будь-яких  банках  України та інших держав за вибором суб'єкта підприємницької  діяльності  і  за  згодою  цих банків у порядку, щовстановлюється Національним банком України.

Повідомлення  про  відкриття  або  закриття рахунків убанках суб'єкт    підприємницької   діяльності   зобов'язаний   направитидержавному  податковому  органу,  в  якому  він  обліковується  як платник  податків   і   зборів   (обов'язкових   платежів).  Таке повідомлення протягом  трьох  робочих  днів  з  дня відкриття або закриття рахунку (включаючи день відкриття або закриття) подається особисто  або  направляється на  адресу  відповідного  державного податкового  органу  з  повідомленням  провручення. Форма і зміст повідомлення   про   відкриття  або  закриття  рахунків у  банках встановлюється центральним податковим органом України.

У разі зміни  назви,  організаційно-правової  форми суб'єкта підприємницької  діяльності,  а  також  форми  власності  суб'єкти підприємницької діяльності у місячний термін  з  моменту  настання зазначенихзмін зобов'язані подати документи для перереєстрації.

Перереєстрація суб'єкта      підприємницької      діяльності проводиться в порядку, встановленому для його реєстрації.

У разі перереєстрації суб'єкта підприємницькоїдіяльності, що визначається  правонаступником  підприємства,  приватизованого як цілісний майновий комплекс,  подається  документ,  який  засвідчує правовласності на зазначений об'єкт.

Суб'єкт підприємницької діяльності має право відкривати свої філії (відділення),  представництва без створення юридичної особи.Відкриття зазначених  підрозділів   не   потребує   їх   державної реєстрації. Суб'єкт  підприємницької  діяльності  повідомляє  про відкриття  філії (відділення),  представництва  орган   державної реєстрації   шляхом  внесення   додаткової   інформації   в  свою реєстраційну картку. Під філіямислід розуміти відокремлений підрозділ підприємства, що розташований поза місцемйого знаходження та здійснює усі або лише частину його функцій. Підпредставництвом слід розуміти відокремлений підрозділ підприємтсва, що такожрозташований поза місцем його знаходження та здійснює представництво та захистзаконних прав та інтересів пдіприємтсва.

Відповідальність за   відповідність   чинному  законодавству установчих документів,  що подаються  для  проведення реєстрації, несе  власник (власники) або уповноважені ним органи,  які подаютьдокументи для реєстрації суб'єкта підприємництва.

У разі  зміни  свого місцезнаходження суб'єктпідприємницької діяльності в семиденний термін повинен  повідомити  про  це орган державної реєстрації.

Невиконання цієї   вимоги   дає   право   органам  державної реєстрації  звернутися  до  суду (арбітражного суду) з позовом проскасування державної реєстрації.

Скасування державної   реєстрації   здійснюється   за заявою власника (власників) або уповноважених ним (ними)  органів  чи  заособистою заявою   підприємця-громадянина,  а  також  на  підставі рішення суду(арбітражного суду) в разі:

     визнання недійсними або такими,  що суперечатьзаконодавству, установчих документів;

     здійснення діяльності, що суперечить установчимдокументам та законодавству України;

     несвоєчасного повідомлення      суб'єктом    підприємницької діяльності про  зміну  його  назви,  організаційної  форми, форми власності та місцезнаходження;

     визнання суб'єкта  підприємницької  діяльності банкрутом  (у випадках, передбачених законодавством);

     неподання протягом  року  до  органів  державної  податкової служби  податкових  декларацій,  документів  фінансової  звітностізгідно  з  законодавством. 

Скасування державної   реєстрації   суб'єкта підприємницької діяльності здійснюється органом державної реєстрації за наявності ліквідаційного   балансу,  складеного  і  затвердженого  згідно  з законодавством, та інших документів,  що підтверджують проведення заходів  щодо  ліквідації суб'єкта  підприємницької діяльності як юридичної особи,  перелік яких визначається  Кабінетом  Міністрів України,    шляхом    виключення    його  з   Реєстру   суб'єктів підприємницької діяльності.

Орган державної  реєстрації  в десятиденний термінповідомляє відповідні  державні  податкові   органи   та   органи   державноїстатистики    про   скасування   державної   реєстрації   суб'єктапідприємницької діяльності.

Скасування державної     реєстрації     позбавляє   суб'єкта підприємницької діяльності статусу юридичної особи і  є  підставоюдля  виключення  його  з  Єдиного державного реєстру підприємств і організаційУкраїни.

Відмову в державній реєстрації може бути оскаржено всудовому порядку.

За державну   реєстрацію   справляється  плата,  розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Законами України  можуть  бути встановлені спеціальніправила державної  реєстрації  певних  видів   суб'єктів   підприємницької діяльності, зокрема, страхових компаній, банківських установ, казеннихпідприємтсв, тощо.

Управління підприємствомздійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання праввласника (стосовно господарського використання його майна та отриманняприбутку) і самоврядування трудового колективу. При цьому власник підприємстваздійснює свої права по управлінню безпосередньо сам або через уповноважені ниморгани. Останні вправі делегувати це право органу управління – раді підприємтсва(правлінню), чи іншому передбаченому установчими документами органу.Безпосередньо у всіх зовнішніх правовідносинах інтереси підприємтсвапредставляє його керівник. Найом, призначення чи вибрання керівникапідприємства є прерогативою власника і реалізується через уповноважені ниморгани. Згідно до ст. 16 Закону України “Про підприємства в Україні” ккерівникнаймається чи призначається власником підприємства.

Рішення посоціально-економічним питанням стосовно діяльності підприємства розробляються таприймаються його органами управління за участі трудового колективу чиуповноважених ним органів – рада трудового колективу, її голова, профспілка.

 На підприємствах, щовикористовують найману працю між власником (уповноваженим ним органом) татрудовим колективом повинен укладатись колективний договір, який врегульовуєвиробничі, трудові та економічні відносини трудового колективу з адміністрацієюпідприємтсва, а також питання охорони праці, соціального розвитку, а якщо цепередбачено статутом, то і участі працівників в використанні одержанихприбутків.

РОЗДІЛ 3.ПРАВОВІ ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ

В залежності від використовуваної правової формиорганізації підприємтсва, кількості засновників та особливостей розподілу правта обов’язків виділяються унітарні та корпоративні підприємства.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, якийвиділяє йому необхідне для цього майно без розподілу його на частки (паї),затверджує самостійно статут, розподіляє прибуток, вирішує питання проліквідацію та реорганізацію підприємтсва, безпосередньо самостійно або черезпризначеного ним керівника керує підприємством  та формує його трудовийколектив. Для унітарного підприємтсва характерна єдність майна та майновихправ, авторитарність управління. Унітарними підприємтсвами можуть бути державніта республіканські (АРК) підприємства, комунальні, приватні орендніпідприємства, створені кооперативами, господарськими товариствами та іншимоб’єднанням підприємтсв чи обє’днанням громадян. Всі вони створюються таприпиняються в розпорядчому порядку.

Корпоративне підприємство, напроти, створюється двома абобільше засновниками на підставі їх спільного рішення (договору) і діє на основіоб’єднання майна чи інших інвестицій, а також діяльності засновників чиучасників, їх спільного управління справами, в тому числі через створювані нимиоргани управління, участі у розподілі доходів і ризиків підприємтсва на засадахчленства.

Коропоративними є спільні підприємтсва, виробничікооперативи, господарські товариства тощо.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Пропідприємства в України» і в залежності від форми і виду власності, на якійзасноване підприємство можуть діяти підприємства таких видів:

·    приватнепідприємство, засноване на власності фізичної особи;

·     колективнепідприємство.

3.1. Приватне підприємство.

Поширеність даного виду підприємтсва обумовлена такимифакторами:

¨  відсутністьзаконодавчо встановленого обмеження, зв’язаного з утворенням статутного фонду,а внаслідок цього можливість оперативно збільшувати чи зменшувати його розмір;

¨  можливістьрозмежування повноважень власника майна підприєства (його засновника) відособи, що безпосередньо зацймається керуванням підприємтсвом;

¨  досить широкийобсяг предметної діяльності даної підприємницької структури;

¨  мінімальнавідповдальність засновника підприємства.

Формування майна приватного підприємства повинно виходитиіз принципа «достатності для здійснення підприємницької діяльності». Наприклад,для виробничої діяльності юридичної особи  — устаткування для виробництвапродукції (верстати, матеріали, кошти); для сфери послуг – меблі, засобикомунікації тощо. Зазначене вартісне вираження переданого майна закріплюється встатуті приватного підприємства.

Важливим моментом обрання даної правової форми організаціїпідприємства є можливість розмежування повноважень власника майна відповноважень по керуванню даною структурою. Так, виходячи з положень ЗаконівУкраїни «Про власність», «Про підприємства в Україні» можна зробити висновокпро те, що відношення засновника підприємства до створеної ним юридичної особимають тільки зобов’язальний характер, а саме засновник зобов’язаний :

§ сформуватистатутний фонд підприємства шляхом виділення майна, необхідного для здійсненняпідприємницької діяльності;

§ затвердитийого статут;

§ призначитикерівника підприємства;

§ затвердитирічні звіти і баланси;

§ прийнятирішення про реорганізацію чи ліквідацію діяльності даної структури.

Інші повноваження по керуванню можуть бути покладенівласником на керівника підприємства, що буде нести всю повноту відповідальностіза результатами діяльності юридичної особи, як перед його засновником, так іперед державою, у тому числі відповідальність по сплаті податків, зборів іінших платежів у бюджет.

До переваг даної організаційно-правової форми підприємницькоїдіяльності відносяться також можливість широкого вибору предмету діяльності, завинятком здійснення страхових, банківських, ломбардних і довірчих операцій.Зазначені обмеження не позбавляють можливості приватного підприємства прийматиопосередковану участь  у даних видах підприємництва, виступаючи співзасновникому відповідних господарчих товариствах. Більше того, саме опосередкована участьу господарчих товариствах, що займаються названими ризиковими видамипідприємництва, є найбільш прийнятним для такої організаційної форми якприватне підприємство, тому що відповідальність власника – фізичної особи,відповідно до ст. 8 Закону України «Про власність», по заальному правилу маєобмеужувальний характер, не виходячи за межі його внеску в статутний фондствореного ним приватного підприємтсва (якщо інше не передбачене законодавствомУкраїни й установчими документами самого підприємства).

3.2.Колективне  підприємство

В залежності від статусу колективу засновників виділяютьтакі колективні підприємства:

·    підприємство,яке засноване на власності трудового колективу;

·    колективнепідприємство, яке засноване на власності об'єднання громадян;

·     комунальнепідприємство,  засноване  на власності відповідної територіальної громади;

·    державнепідприємство,  засноване  на державній власності,  в тому   числі   казенне  підприємство.

Підприємство, яке засноване на власності трудовогоколективу. Досуб’єктів колективної власності належать  власність  орендних підприємств,колективних  підприємств,  кооперативів,  акціонерних товариств, господарських  товариств,   господарських   асоціацій, громадських організацій та  інших  об'єднань,  які  є  юридичними особами.

Утворення   і    примноження    колективної    власностізабезпечуються передачею державних підприємств в оренду,  наданням колективамтрудящих  можливості використовувати одержані доходи для викупу державногомайна,  перетворенням  державних  підприємств  в акціонерні товариства,добровільним об'єднанням майна  громадян  і юридичних осіб для створення кооперативів,акціонерних  товариств, інших господарських товариств.

Власність   колективного   підприємства   виникає  у разі переходу  всього  майна  державного   підприємства   у   власністьтрудового колективу, викупу орендованого майна або придбання майна іншимипередбаченими законом способами.

Майно колективного    підприємства,    включаючи   вироблену продукцію та одержані доходи, є спільним надбанням його колективу.

У майні колективного підприємства визначаються вкладийого працівників.  До складу  такого  вкладу  включаються  сума  вкладупрацівника  в  майні  державного  або  орендного підприємства,  на основіякого  утворено  колективне  підприємство,  а  також  вклад працівника   у  приріст   майна  цього  підприємства  після  його створення.

           При ліквідації  колективного  підприємства вартість   вкладу виплачується   працівникам   (їхнім   спадкоємцям)  з майна,  яке залишилось  після   розрахунків  з  бюджетом,  банками  та   іншимикредиторами підприємства.

    Особливостями розглянутої організаційно-правовоюформи є те, що власниками його майна (засновниками) можуть бути тільки фізичніособи, об’єднані поняттям «трудовий колектив підприємтсва», отже, такі особиповинні безпосередньо працювати на даному підприємстві. Працівникові, який    припинив   трудові     відносини     з підприємством,    а   також   спадкоємцям  померлого   працівника виплачується вартість вкладу. Розмір вкладу  працівника у   приріст   майна   визначається виходячи з його трудової участі в діяльностіпідприємства.

На вклад працівника колективного підприємстванараховуються і виплачуються  проценти  в  розмірі,  який  визначається  трудовим колективом   виходячи   з   результатів  господарської  діяльностіпідприємства.

Вищевказані особливості дозволяють зробити висновок проте, що при створенні такої організаційно-правової форми як колективнепідприємство, необхідно в його установчому документі – статуті конкретизуватиположення, пов’язані з:

à    правонаступництвомданого підприємства по зобов’язанням перетвореного державного підприємства;

à    визначеннямправового режиму переданого на баланс такого підприємтсва;

à    визначеннямпорядку вступу до складу засновників підприємства і вихід із нього членатрудового колективу, розмір внесків його працівників, права і обов’язки кожногочлена трудового колективу по керуванню підприємством, порядку формування іповноваження органів управління, порядку розподілу прибутків і збитківпідприємства, умов реорганізації та інших питань.

Різновидом такого виду підприємства є колективне сільськогосподарськепідприємство, правове положення якого урегульоване Законом України «Проколективне сільськогосподарське підприємство».

Колективне підприємство, яке засноване на власностіоб'єднання громадян.ЗакономУкраїни “Про об’єднання громадян” передбачена можливість створення підприємтсвдля обслуговування потреб цього об’єднання. Під об’єднанням громадян (ст. 1названого Закону) розуміється добровільне спільне формування, створене наоснові єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав ісвобод, та не мають на меті своєї діяльності одержання прибутку. Правовоюосновою створення підприємницьких структур об’єднанням громадян є майнозазначених об’єднань, у тому числі кошти, майно, передане державою, а такожпридбане за рахунок власних коштів або на інших не заборонених закономпідставах.

У відповідності до ст. 24Закону України “Про об’єднання громадян”, із метою виконання статутних завданьі цілей, зреєстровані об’єднання громадян (політичні партії та громадськіорганізації) можуть здійснювати необхідну комерційну та іншу необхіднугосподарську діяльність шляхом створення госпророзрахункових установ таорганізацій із статусом юридичної особи, засновувати підприємтсва в порядку,передбаченому законодавством.

Госпрозрахункові організації іустанови створюються, як правило, у вигляді різних центрів по дослідженнюсуспільної думки, проблем економічного і соціального розвитку регіонів таобластей, галузей промисловості тощо. У статутних актах даних організацій таустанов вказується право їх на майно та кошти, одержані в наслідок їхдіяльності, найменування даної комерційної структури, мета, предмет їїдіяльності (що має обмежувальний характер, передбачений законодавством Українидля даної організаційно-правової форми), правовий режим майна, переданогозасновником, та  фондів, що утворюються, компетенція органів управління іконтролю, взаємовідносини з засновником, умови реорганізації і ліквідації.

Об’єднання громадян не можутьвиступати засновниками підприємтсв (крім засобів масової інформації), а такожзайматися господарчою та іншою комерційною діяльністю. Тому предметомдіяльності госпрозрахункових організацій і установ, створених політичнимипартіями, може бути лише продаж суспільно-політичної літератури, іншихпропагандистсько-агітаційних матеріалів, виробів із партійною символікою,проведення фестивалей, свят, виставок. Дані структури вправі також проводитисуспільно-політичні заходи.

Таким чином, законодавчіобмеження сфери здійснення підприємництва даних організаційно-правових формдозволяє обмежити прямий вплив комерційної діяльності на політичнуспрямованість органів державної влади і управління.

У випадку припинення діяльностіоб’єднання громадян кошти та інше майно об’єданання громадян не можеперерозподілятися серед його членів і використовується для здійснення статутнихзавдань або добродійних цілей, чи передається державі. При чому слід пам’ятатипро те, що політичним партіям, їх установам та організаціям забороненодіставати кошти від іноземних держав  і організацій, іноземців, апатридів,державних органів, державних підприємтсв, установ, організацій, крім випадків,передбачених законодавством України; підприємств, створених на основі змішанихформ власності, якщо участь держави або іноземної держави в них перевищує 20 %,не легалізованих об’єднань громадян; анонімних пожертвувань. Політичні партіїне мають права одержувати прибутки по акціях і від інших цінних паперів, їмзабороняється мати рахунки в іноземних банках і зберігати в них цінності. Увипадку порушення цих вимог діяльність політичної партії, її установ таорганізацій може бути заборонена.

3.3.Комунальне підприємство, засноване на власності тариторіальної громади.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про власність вУкраїні» під комунальною власністю розуміється право власності краю,   області,    району    чи    іншого адміністративно-територіального  утворення   перебувають    майно органів   влади   і   управління  адміністративно-територіального утворення,   кошти   місцевого   бюджету,   житловий    фонд    і житлово-комунальне господарство місцевої Ради народних депутатів, а  також  можуть  бути   підприємства   сільського   господарства,торгівлі,  побутового  обслуговування,   транспорту,   промислові, будівельніта інші  підприємства  і  комплекси,  заклади  народної освіти, культури,охорони здоров'я та інше  майно,  необхідне  для економічного і соціальногорозвитку та  виконання  інших  завдань, які  стоять  перед  відповідними  адміністративно-територіальними утвореннями.

Для створення і діяльності підприємства           комунальноївласності необхідно виділити майно, що відповідає вимогам закону України «Провласність». Засновником такого підприємтсва є місцева Рада, керівник якоїзатвреджує статут підприємства, призначає його керівника, якому доручаєформування трудового колективу.У статуті також визначаються особливостіформування фондів такого підприємства, його стосунків з місцевою радою,особливості, які відносяться до реорганізації і ліквідації, що має важливезначення в зв’язку з прийнятими законодавчими актами України, які передбачаютьнеобхідність приватизації комунальних і державних підприємств. Не підлягаєперетворенню майно і підприємства, що відносяться до найбільш важливих галузейекноміки; історичні і культурні пам’ятники, майно, що відноситься до діяльностіспецифічних організацій: установ виконання покарань, аеропортів, вокзалів,шляхів тощо.

Таким чином, дана організаційно-правова форма маєзабезпечити діяльність відповідного територіального утворення, що припускаєнеобхідність стабилізації нормативного регулювання бюджетної системи областей ірегіонів. Це дозволяє таким підприємствам ефективно планувати витрату своїхфондів, а отриманий прибуток направляти на розвиток регіональних структур ісамих підприємтсв.

Комунальні підприємства мають право повногогосподарського відання або право оперативного управління по відношенню до майнавідповідної територіальної громади.

3.4.Державнепідприємство, засноване на державній власності. Казенне підприємство.

До державної власності належать загальносоюзна  власність,власність  союзних  республік,  власність  автономних   республік,автономних     областей,     автономних     округів,     власністьадміністративно-територіальних  утворень  (комунальна  власність).Розпорядження й управління державним майном здійснюють  від  імені народу  (населення   адміністративно-територіального   утворення) відповідні Радинародних депутатів та уповноважені  ними  державні органи.

Земля та її надра, води,  рослинний  і  тваринний  світ є невід'ємним надбанням народів, які проживають на даній території.  Союзнареспубліка, автономна республіка,  автономна  область, автономний округ здійснюють  у  рамках  законів  СРСР  володіння, користування і розпорядженняземлею та іншими природними ресурсами на своїй території у своїх інтересах  і в  інтересах  Союзу  РСР. Автономна  республіка,   автономна   область,  автономний   округ здійснюють ці правомочності також в інтересах союзноїреспубліки і в рамках її законів. Користування і  розпорядження  водами  та іншими  природними ресурсами, розташованими на  території  двох  чи  кількох союзних республік, автономних республік, автономних  областей,  автономнихокругів, здійснюються за погодженням між ними, при необхідності  — з участюСоюзу РСР. У володінні і користуванні  Союзу  РСР  (його  органів  таорганізацій)  перебувають  земельні  ділянки  та   інші   природні об'єкти, надані  для  забезпечення  діяльності  органів  влади  і управління Союзу РСР,Збройних Сил СРСР, прикордонних,  внутрішніх і залізничних військ, магістрального трубопровідного  транспорту, Єдиної   енергетичної   системи   СРСР,  космічних    систем    і загальносоюзних  систем  зв'язку  та  інформації,  а  також   для використання іншого майна, яке згідно з частиною другою статті  21Закону України «Про власність» віднесено до загальносоюзної власності запогодженням між С РСР і відповідною союзною, автономною республікою.

          У загальносоюзній власності перебувають майно органів  влади і управління Союзу РСР,  магістральний  трубопровідний  транспорт,Єдина енергетична система СРСР, космічні системи і  загальносоюзні системи зв'язку  та  інформації,   майно   Збройних   Сил   СРСР, прикордонних,внутрішніх і залізничних військ,  оборонні  об'єкти, кошти союзного бюджету,Державний банк СРСР та  інші  банки  Союзу РСР і загальносоюзні резервні,страхові та інші фонди. У загальносоюзній власності перебувають такожпідприємства  і народногосподарські   комплекси   в   промисловості,  енергетиці, будівництві, залізничний,  повітряний,  морський  транспорт,  вищінавчальні  заклади  загальносоюзного  значення  та   інше   майно, придбане зарахунок загальносоюзних коштів або безоплатно передане у  власність  Союзу  РСР   союзними   республіками,   автономними республіками,   автономними   і   адміністративно-територіальними утвореннями, громадянами і юридичними особами.

Відповідно до статт 24 Закону України «Про власність»майно, що є державною власністю і закріплене за  державним підприємством, належить  йому  на  праві   повного  господарського відання.

Здійснюючи право повного господарського відання своїммайном, підприємство володіє, користується та  розпоряджається  зазначениммайном і на свій розсуд вчиняє щодо нього  будь-які  дії,  які  не суперечать законові.  До  права  повного  господарського  відання застосовуються правилапро  право  власності,  якщо  законодавчими актами Союзу РСР, союзних іавтономних  республік  не  передбачено інше.

Державні органи, уповноважені управляти державним майном, вирішують питання створення підприємства і визначення  цілей  йогодіяльності, його реорганізації і ліквідації,  здійснюють  контроль за ефективністю  використання  і  схоронністю   довіреного   йому державного майната інші правомочності відповідно до  законодавчих актів Союзу РСР, союзних іавтономних республік про підприємство.

У  разі  прийняття   державним   органом,   уповноваженимуправляти  державним  майном,  рішення   про   реорганізацію   або ліквідацію державного  підприємства,  крім  випадків,  коли  воно визнане  неспроможним (банкротом),   трудовий   колектив   вправі вимагати передачі підприємства воренду або  перетворення  його  в інше підприємство, засноване на колективнійвласності.  Спори,  що виникають у  таких  випадках  між  державним  органом і  трудовим колективом, вирішуються державним арбітражем.

Прибуток, який залишається у державного підприємствапісля сплати податків та інших  платежів  у  бюджет  (чистий  прибуток),надходить  у  розпорядження  трудового   колективу   підприємства. Частинацього прибутку передається у  власність  членів  трудового колективу в порядку і  розмірах,  що  визначаються  законодавчими актами.

Сума прибутку, що належить  членові  трудового колективу, утворює його вклад. На суму  вкладу  членові  трудового  колективуможе бути видано акції.

На  вклад  (акції)  підприємство  щороку  виплачує  проценти (дивіденди). Розмір частини прибутку, що направляється на  виплатупроцентів   (дивідендів),   визначається   за   погодженням    міжадміністрацією підприємства і трудовим колективом.

За згодою  члена  трудового  колективу  сума  його вкладу (повністю або частково) може бути направлена  на  спорудження  абопридбання жилого будинку чи інших  об'єктів  соціально-культурного призначення.На відповідну суму вкладу проценти не нараховуються.

Член трудового колективу має право одержати суму його вкладу (вартість акцій) у порядку  і  строки,  що  визначаються  спільнимрішенням адміністрації і трудового колективу.

При ліквідації  підприємства  сума  вкладу  (вартість акцій) виплачується членам трудового колективу (спадкоємцям) з майна,  щозалишилось  після  розрахунків  з  бюджетом,  банками  та   іншими кредиторамипідприємства.

Таким чином, виходячи зоб’єктів права державної власності державні підприємства таку підприємницькудіялність, що є виключною прерогативою держави і спрямована на забезпеченнястратегічних інтересів та функцій самої держави. Так, діяльність, пов'язана   з   виготовленням    і   реалізацією військової  зброї  та  боєприпасів до неї,  видобуванням бурштину,охороною  окремих  особливо  важливих  об'єктів  права   державної власності, перелік  яких  визначається  у встановленому Кабінетом Міністрів  України порядку,  а  також  діяльність,  пов'язана   з проведенням          криміналістичних,           судово-медичних, судово-психіатричних  експертиз та  розробленням,  випробуванням, виробництвом  та  експлуатацією ракет-носіїв,  у  тому числі з їх космічними запусками із будь-якою метою, можездійснюватися тільки державними   підприємствами   та   організаціями.

Діяльність, пов'язана   з   технічним  обслуговуванням    та експлуатацією   первинних   мереж   (крім   місцевих  мереж)   та супутникових  систем  телефонного  зв'язку   в   мережах   зв'язкузагального  користування  (крім  супутникових  систем  телефонного зв'язку в мережах  загального  користування,  які  мають  наземну станцію   спряження  на  території  України  та  створюються  або розгортаються   за   допомогою  національних   ракет-носіїв   або національних  космічних  апаратів),  виплатоюта доставкою пенсій, грошової  допомоги   малозабезпеченим   громадянам,  здійснюється виключно державними підприємствами і об'єднаннями зв'язку.

Державні підприємтсва діють наоснові статутів, затверджених їх засновниками – міністерствами та іншимипідвідомчими Кабінету Міністрів України органами державного управління.Державні підприємства не можуть бути заснониками інших державних підприємств тагосподарчих товариств.

Особливості створення і діяльності казенного підприємстварегулюються розділом VIII Закону України “Про підприємства в Україні”. Стаття 37 цього Закону так визначає особливості казенногопідприємтсва. Державне підприємство,  яке  відповідно  до  законодавстваУкраїни  не підлягає приватизації,  за рішенням Кабінету Міністрів України можебути перетворене в казенне підприємство.

Рішення про перетворення державного підприємства вказенне приймається за однієї з таких умов:

qпідприємствопровадить виробничу  або  іншу  діяльність,  яка відповідно  до  законодавства може здійснюватись тільки державним підприємством;

qголовнимспоживачем   продукції  підприємства  (більш  як  50 відсотків) є держава;

qпідприємство єсуб'єктом природних монополій.

Ліквідація    і   реорганізація   казенного  підприємства здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України відповідно  дозаконодавства України.

Управління   казенним   підприємством  здійснюють органи, уповноважені  управляти  відповідним  державним  майном.  Органамиуправління   казенними   підприємствами  є  міністерства  та  інші центральніоргани виконавчої влади.

Міністерство або інший центральний орган виконавчоївлади:

¨     призначає на посаду та звільняє з посади керівника казенного підприємства за погодженням зКабінетом Міністрів України;

¨     затверджуєстатут  казенного  підприємства та зміни до нього, здійснює контроль задодержанням  статуту  та  приймає  рішення  у зв'язку з його порушенням;

¨     здійснюєконтроль за ефективністю використання майна,  що є у державній власності ізакріплене за казенним підприємством;

¨     здійснюєпланування і фінансовий  контроль  за  господарською діяльністю  казенного підприємства,  затверджує фінансовий план і план розвитку казенногопідприємства та обов'язково укладає з  ним державні контракти на поставкупродукції (виконання робіт, надання послуг) для державних потреб;

¨     визначає порядок  використання  чистого  прибутку  казенного підприємства шляхом встановленняобов'язкових нормативів розподілу такого прибутку;

¨     затверджуєумови та фонд оплати праці казенного  підприємства з урахуванням умов,передбачених галузевою угодою.

Казенне   підприємство   діє  на  підставі  статуту, який затверджується органом,  уповноваженим управляти державним майном, та  розробляється   на  основі  Типового  статуту,  затвердженого КабінетомМіністрів України. Статут казенного підприємства, крім положень, передбаченихстаттею 9 цього Закону, встановлює: обов'язкову звітність казенногопідприємства  за  формою,  що встановлюється Кабінетом Міністрів України;відповідальність керівника    казенного    підприємства    за результатигосподарської діяльності підприємства.

Казенне  підприємство  відповідає за своїмизобов'язаннями коштами та іншим майном,  що є в його розпорядженні, крімосновних фондів. При недостатності у казенного підприємства таких коштівтамайна відповідальність за його зобов'язаннями несе власник. Казенніпідприємства мають право  вступати  до  асоціацій, консорціумів,  концернів та  інших  об'єднань підприємств лише за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

3.5.Господарські  товариства.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про господарськітовариства» господарськими   товариствами визнаються підприємства,  створені на  засадах  угоди юридичними особами і громадянами шляхом  об'єднання  їх майна  та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

До господарських товариств належать:  акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства  з  додатковоювідповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Товариства є юридичними особами.

Товариства  можуть  займатися    будь-якою   підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України.

Господарські товариства можуть набувати майнових таособистих немайнових  прав,  вступати  в  зобов'язання,  виступати  в  суді,арбітражному суді та третейському суді від свого імені.

Придбання  господарським  товариством часток (акцій),активів інших  господарських  товариств  має  здійснюватися  з дотриманнямвимог антимонопольного законодавства.

Таким чином, до спільних характеристик, властивихгосподарським товариствам, що створені згідно з законодавством Українинеобхідно віднести:

*   корпоративнийхарактер прав його учасників (засновників)  — тобто відношення між учасникамиобумовлені їхньою пайовою участю у формуванні статутного фонду підприємства;

*   обов’язковийрозподіл статуного фонду на частини (долі) між його засновниками;

*   наявністьвласного майна;

*   мінімальнакількість засновників – два (крім випадків приватизації і корпоратизаціїпідприємства, де засновником виступає виступає одна особа – уповноважений органдержави в особі регіонального представництва Фонду державного майна України);

*   законодавчоустановлена відповідальність (повна, змішана і обмежена) засновників кожногоокремого виду господарчого товариства;

*   наявністьстрахового фонду не менш 25% статутного фонду.

Повне і командитне товариства діють лише на підставіустановчого договору і визнаються договірними, а для утворення акціонерноготовариства, товариства з обмеженою чи додатковою відповідальністю необхідний щеі статут – і такі товариства називаються статутними. Установчі документи господарськихтовариств повинні містити відомості про його вид, предмет і мету діяльності,склад засновників (учасників), найменування і місцезнаходження, розмір іпорядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутку і збитків, складі компетенції органів управління і порядок прийняття ними рішень, включаючиперелік питань, по яким необхідно одноголосність або кваліфікована більшістьголосів, порядок внесення змін в установчі документи, а також порядокреорганізації і ліквідації товариства. Однак кожний вид товариства має певніособливості у установчих документах.

Внесками учасників і засновників товариства можуть бутимайно, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, іншімайнові права і грошові кошти. Внесок оцінюється у грошовій одиниці України іутворює частку учасника (засновника) у статутному фонді. Законодавствомзаборонено використовувати для формування статутного фонду бюджетні кошти, атакож кошти, отримані в кредит і під заставу.

Товариство може відкривати розрахунковий та  інші рахунки  у банках, а також укладати договори та інші угоди тільки після  йогореєстрації.  Угоди,  укладені  від  імені  товариства  до  моменту реєстрації,визнаються такими, що укладені з  товариством,  тільки за умови їх подальшогосхвалення товариством.

Угоди, укладені засновниками до моменту реєстраціїтовариства і  надалі  не  схвалені  товариством,  тягнуть  за  собою  правовінаслідки лише для засновників.

Учасники товариства мають право:

     а) брати участь в управлінні справами товариства  в порядку, визначеному  в  установчих  документах,  за  винятком    випадків,передбачених цим Законом;

     б) брати участь у розподілі прибутку товариства таодержувати його  частку  (дивіденди).  Право  на  отримання  частки  прибутку(дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників  мають  особи, які єучасниками товариства на початок строку виплати дивідендів;

     в) вийти в установленому порядку з товариства;

     г) одержувати інформацію про діяльність товариства.На вимогу учасника товариство зобов'язане  надавати  йому  для  ознайомленнярічні баланси, звіти товариства  про  його  діяльність,  протоколи зборів.

Учасники  можуть  мати  також   інші    права,   передбачені законодавством і установчими документами товариства.

Учасники товариства зобов'язані:

     а) додержувати установчих документів товариства і виконувати рішення загальних зборів та інших органів управління товариства;

     б) виконувати свої зобов'язання  перед товариством,  в  тому числі і пов'язані  з  майновою  участю,  а  також вносити  вклади (оплачувати акції) у розмірі, порядку та  засобами, передбаченими установчими документами;

     в) не  розголошувати  комерційну  таємницю  та конфіденційну інформацію про діяльність товариства;

     г) нести інші обов'язки, якщо  це  передбачено  цим Законом, іншим законодавством України та установчими документами.

3.5.1.Договорні господарські товариства.

Товариство з повноювідповідальністю. Повним  визнається  таке  товариство,  всі  учасники    якого займаютьсяспільною підприємницькою діяльністю і несуть  солідарну відповідальність зазобов'язаннями товариства усім своїм майном. Особливістю установчого  договору про  повне  товариство,    крім    загальних умов, є визначення розміру частки  кожного  з  учасників,  розміру, складу  та  порядку внесення вкладів,форму їх участі у справах товариства.

Ведення справ повного товариства  здійснюється  за загальною згодою всіх учасників. Ведення  справ  товариства  може здійснюватися  або всіма учасниками, або одним чи кількома з них, яківиступають від  імені товариства за дорученням. Якщо в установчому договорівизначаються  декілька учасників,

які наділяються повноваженнями на  ведення  справ товариства,  то передбачається, що кожен з них може  діяти  від  імені  товариствасамостійно. В установчому договорі може бути відзначено,  що  такі учасникимають право вчиняти відповідні дії лише спільно. Учасник,  який  діяв  у спільних   інтересах,    не    маючи повноважень, у випадках, коли його дії небудуть  схвалені  рештою учасників,  вправі  ставити  вимогу  до  товариства  відшкодувати витрати за умови, якщо доведено, що внаслідок його дій  товариствозберегло чи відповідно надбало майно, яке перебільшує за  вартістю

понесені товариством витрати.

Передача  учасником  повного  товариства  своєї  частки  (її частини) іншим учасникам цього товариства або третім  особам  може бутиздійснена лише за згодою всіх учасників. З передачею частки (її  частини) третій  особі  здійснюється одночасно перехід усієї сукупності прав таобов'язків, що належали учаснику, який вибув з повного товариства  або відступив  частину своєї частки. При  реорганізації  юридичної   особи,   учасника    повного товариства, або смерті громадянина, учасника  повного товариства, правонаступник  (спадкоємець)  має  переважне  право  вступу    дотовариства за згодою решти учасників.

Учасники повного товариства не вправі від свого  імені та  в своїх інтересах здійснювати угоди, однорідні з  цілями  діяльностітовариства, а також брати участь  у  будь-яких  товариствах  (крім акціонернихтовариств), які мають однорідну з  повним  товариством мету діяльності.

Учасник повного товариства, що було створено на невизначений строк, може в будь-який час вийти з товариства, попередивши про цене пізніш як за 3 місяці.      Вихід із товариства, що було створено  на визначений  строк, допускається лише при наявності поважних причин та  за умови,  що попередження про це надійшло не пізніш як за 6 місяців. Якщо привиході учасника з повного товариства  це  товариство зберігається,  то учаснику  виплачується  вартість  його   внеску відповідно до  балансу, складеного  на  день  виходу.  На  вимогу учасника  та  за  згодою  товариства вклад  може  бути  повернуто повністю або частково в натуральній формі. Учаснику, який  вибув, виплачується  належна  йому   частина прибутку, одержаноготовариством у даному  році.  Майно,  передане учасникам  товариства  тільки для  користування,  повертається  в натуральній формі без винагороди.

Учасника повного товариства, який систематично невиконує  чи неналежним  чином виконує обов'язки або перешкоджає  своїми  діямидосягненню цілей товариства, може бути виключено  з  товариства  в порядку,передбаченому установчими документами.

Звернення стягнення на частку учасника в  повному товаристві за   його   власними   зобов'язаннями   не    допускається.    Принедостатності   майна   учасника   для    покриття    боргів    зазобов'язаннями кредитори можуть вимагати у  встановленому  порядку ліквідаціїтовариства або виділення частки учасника-боржника.

Якщо при ліквідації повного товариства виявиться, щонаявного майна  не  вистачає  для  сплати  всіх  боргів,  за  товариство  унедостатній  частині  несуть   солідарну   відповідальність   його учасникиусім своїм майном, на  яке  відповідно  до  законодавства України  може  бути  звернено   стягнення.   Учасник   товариства відповідає за борги товаристванезалежно від  того,  виникли  вони після чи до його вступу до товариства.Учасник, який  сплатить  повністю  борги  товариства,  вправі звернутися зрегресною вимогою  у  відповідній  частині  до  решти учасників, які несутьперед ним відповідальність пропорційно своїй частці у майні товариства.

Командитнетовариство. Командитним товариством визнається товариство, в якому разом з одним або більше учасниками,які здійснюють від імені товариства підприємницьку    діяльність    і  несуть   відповідальність   за зобов'язаннями товариства всім своїм майном,  є один  або  більше учасників,  відповідальність  яких  обмежується  вкладом  у майні товариства (вкладників).   Якщо у командитному товаристві беруть участьдва  або  більше учасників  з  повною  відповідальністю,  вони  несуть   солідарну відповідальність за боргами товариства.

Особливістю установчого договору  про  командитне товариство є  включення розміру часток кожного з  учасників  з  повною відповідальністю,  розміру, складу і порядку внесення ними вкладів, форму їхучасті  у  справах товариства.    В установчому договорі стосовно вкладниківвказуються  тільки сукупний розмір їх часток у  майні  товариства,  а  також розмір, склад і порядок внесення ними вкладів.

Вкладник може  вступити  до  командитного  товариства шляхом внесення грошових або матеріальних вкладів. Вкладники командитноготовариства мають право: діяти  від  імені  командитного  товариства  тільки у   разі наявності доручення і згідно з ним; вимагати першочергового поверненнявкладу  (ніж  учасникам  з повною відповідальністю) у разі ліквідаціїтовариства; вимагати  подання  їм  річних  звітів  і  балансів,  а  такожзабезпечення можливості перевірки правильності їх складення. Вкладникикомандитного товариства повинні  вносити  вклади  і додаткові внески у розмірі,способами і у  порядку,  передбаченими установчим договором.

Сукупний розмір часток вкладників не повиненперевищувати  50% майна товариства, зазначеного в установчому договорі. На момент  реєстрації  командитного  товариства  кожний    з вкладників повиненвнести не менше 25% свого внеску.

Управління  справами  командитного  товариства   здійснюєтьсятільки учасниками з повною відповідальністю. У командитному товаристві, де єтільки один учасник з  повною відповідальністю, управління справамиздійснюється  цим  учасником самостійно. Вкладники не вправі  перешкоджати діям  учасників  з  повною відповідальністю по управлінню справами командитноготовариства.

Командитне товариство, крім загальних підстав,зазначених  у  статті 19 Закону України «Про господарські товариства»,припиняється також у разі вибуття всіх  учасників  з повною відповідальністю.При  вибутті    усіх    вкладників    учасники    з    повною відповідальністювправі замість ліквідації товариства  перетворити його   в   повне  товариство. Наявні у командитного товариства грошові кошти,  включаючи  івиручку від продажу його майна при ліквідації,  після  розрахунків по  оплаті праці  найманих  працівників  товариства  і  виконання обов'язків передбанками, бюджетом,  іншими  кредиторами  у  першу чергу  розподіляються  між вкладниками  для  повернення   їм   їх вкладів, а  потім  між  учасниками  з повною  відповідальністю  у порядку і  на  умовах,  передбачених  цим  Законом та  установчим договором. У разі  недостатності  коштів  товариства  для повного повернення вкладникам їх вкладів наявні кошти  розподіляються  між вкладникамивідповідно до їх долі у майні товариства.

3.5.2.Статутнігосподарські товариства.

Акціонерним товариством товариство, яке  має  статутний  фонд, поділений  на визначену  кількість  акцій   рівної    номінальної вартості, і несевідповідальність за зобов'язаннями тільки  майном товариства, а акціонеривідповідають за зобов'язаннями товариства  тільки в межах належних їм акцій. Увипадках, передбачених статутом, акціонери, які не повністю оплатили  акції, несуть  відповідальність    за    зобов'язаннями товариства також у межахнесплаченої суми.

Загальна   номінальна   вартість  випущених  акцій становить статутний  фонд  акціонерного  товариства, який не може бути меншесуми,  еквівалентної  1250 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальноїзаробітної плати, діючої на момент створення акціонерного  товариства.

До  акціонерних  товариств  належать:  відкрите   акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом  відкритоїпідписки  та  купівлі-продажу  на  біржах;   закрите    акціонерне товариство,акції  якого  розподіляються  між  засновниками  і  не можуть розповсюджуватися  шляхом    підписки,    купуватися    та продаватися набіржі.

Закрите акціонерне  товариство  може  бути реорганізовано  у відкрите шляхом реєстрації його  акцій  у  порядку, передбаченому законодавством про цінні папери і фондову біржу, і внесенням змін до статуту товариства.

Засновниками акціонерного  товариства  можуть  бути юридичні особи та громадяни. Засновники  акціонерного  товариства  укладають між    собою договір, що визначає порядок здійснення ними  спільної  діяльностіпо  створенню  акціонерного  товариства,  відповідальність   перед особами, щопідписалися на акції, і третіми особами. Засновники    несуть    солідарну    відповідальність     за зобов'язаннями, що виникли до реєстрації акціонерного товариства.Відсутністьсубсидіарної мацнової відповідальності акціонерів, за виключенням акціонерів,щоповністю не виконали свої майнові зобов’язання відносно товариства.

Для  створення  акціонерного  товариства  засновники повинні зробити повідомлення про  намір  створити  акціонерне  товариство,здійснити підписку на акції, провести установчі збори  і  державну реєстраціюакціонерного товариства.

Випуск акціонерним товариством цінних паперів, придбанняакцій та їх оплата здійснюється у відповідності до вимог чинного законодавствата Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Акціонерному товариству  забороняється  випуск  акцій    для покриття збитків, пов'язаних зйого господарською діяльністю. Акціонерне товариство може збільшувати свійстатутний фонд лише після оплати раніше випущених акцій по ціні не нижченомінальної. Збільшення статутного фонду здійснюється шляхом випуску новихакцій чи збільшення номінальної вартості акцій попередньої емісії.

Установчі збори акціонерного товариства скликаються у строк, зазначений у повідомленні, але не пізніше двох місяців  з  моментузавершення підписки на акції. Установчі   збори    акціонерного   товариства    визнаються правомочними,  якщо в них беруть  участь  особи,  які підписалися більш як на 60 відсотків акцій, на які проведено підписку.

Голосування на установчих зборах  проводиться  за принципом: одна акція — один голос. Рішення про створення акціонерноготовариства, його  дочірніх підприємств, філій та представництв, про обранняради акціонерного товариства (спостережної ради), виконавчих і контролюючих органів акціонерного  товариства  та  про  надання  пільг  засновникам  зарахунок акціонерного товариства повинні бути прийняті більшістю  у 3/4 голосівприсутніх на установчих зборах осіб,  які  підписалися на акції, а інші питання- простою більшістю голосів.

Установчі  збори  акціонерного  товариства   вирішують  такі питання:

 а) приймають рішення про створення акціонерноготовариства  і затверджують його статут;

 б) приймають або відхиляють пропозицію про підписку наакції, що перевищує кількість акцій, на які було  оголошено  підписку  (у разіприйняття рішення про підписку, що перевищує розмір, на  який було  оголошено підписку,  відповідно  збільшується  передбачений статутний фонд);

 в) зменшують розмір  статутного  фонду  у  випадках, коли  у встановлений строк підпискою на акції  покрита  не  вся  необхіднасума, вказана у повідомленні;

 г) обирають раду акціонерного товариства (спостережну раду), виконавчий та контролюючий орган акціонерного товариства;

 д) вирішують   питання  про   схвалення    угод,   укладених засновниками до створення акціонерного товариства;

 е) визначають пільги, що надаються засновникам;

 є) затверджують оцінку вкладів, внесених у натуральнійформі;

 ж) інші питання відповідно до установчих документів.

Статут акціонерного товариства, крім загальнихвідомостей, повинен містити відомості про  види  акцій, що випускаються,  їх номінальну  вартість,  співвідношення  акцій різних видів, кількість акцій, щокупуються засновниками, наслідки невиконання зобов'язань по викупу акцій, строкта порядок  виплати частки  прибутку  (дивідендів)  один  раз  на  рік  за підсумками календарного року.

Вищим органом   акціонерного   товариства  є  загальні збори товариства.  У загальних  зборах  мають  право  брати  участь  усіакціонери, незалежно від кількості та класу акцій, власниками яких вони є. Брати участь у загальних зборах з правом дорадчого голосу можуть і членивиконавчих органів, які не є акціонерами. Акціонери (їх  представники),  які беруть  участь   у   загальних   зборах, реєструються  із  зазначенням кількості  голосів,  яку має кожний учасник. Цей  реєстр  підписується  головою та  секретарем зборів.       Акціонери, які володіють у сукупності більш як 10 відсотками голосів,  та/або  Державна  комісія  з цінних паперів та фондовогоринку  можуть  призначати  своїх  представників  для  контролю  за реєстрацієюакціонерів для участі у загальних зборах,  про що вони до  початку  реєстрації письмово  повідомляють  виконавчий  орган акціонерного товариства.

 До компетенції загальних зборів належить:

 а) визначення   основних   напрямів  діяльності акціонерного товариства і затвердження його планів та звітів про їх виконання;

 б) внесення змін до статуту товариства;

 в) обрання та відкликання членів ради акціонерноготовариства (спостережної ради);

 г) обрання  та  відкликання  членів  виконавчого органу   та ревізійної комісії;

 д) затвердження річних  результатів  діяльності акціонерного товариства,  включаючи  його  дочірні  підприємства,  затвердженнязвітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, строку  та  порядку   виплати   частки   прибутку   (дивідендів), визначення порядкупокриття збитків;

 е) створення,    реорганізація    та    ліквідація  дочірніх підприємств,  філій та представництв,  затвердження їх статутів таположень;

 є) винесення   рішень    про    притягнення    до   майнової відповідальності посадових осіб органів управління товариства;

 ж) затвердження  правил   процедури   та   інших  внутрішніх документів   товариства,   визначення   організаційної   структуритовариства;

 з) вирішення  питання  про  придбання акціонерним товариствомакцій, що випускаються ним;

 и) визначення  умов  оплати праці посадових осібакціонерного товариства, його дочірніх підприємств, філій та представництв;

 і) затвердження  договорів  (угод),  укладених  на суму,  що перевищує вказану в статуті товариства;

 ї) прийняття  рішення  про  припинення діяльностітовариства, призначення  ліквідаційної  комісії,  затвердження  ліквідаційногобалансу.

Повноваження, передбачені  пунктами  «б», «д»,   «е»,   "ї", належать до виключноїкомпетенції загальних зборів акціонерів і не можуть бути передані іншим органамтовариства.

Загальні збори  визнаються  правомочними,  якщо  в нихберуть участь акціонери,  що мають відповідно до статуту товариства більш як 60відсотків голосів. Порядок скликання загальних зборів акціонерів регулюєтьсяст. 42 заначеного Закону.

В акціонерному    товаристві    з   числа   акціонерів  може створюватися рада акціонерного товариства (спостережна рада),  якапредставляє   інтереси   акціонерів   у  період  між  проведенням загальних зборів і  в  межах  компетенції,  визначеної  статутом, контролює і регулює діяльністьправління.      У роботі ради  акціонерного товариства (спостережній раді) зправом  дорадчого голосу беруть участь представники профспілкового органу абоіншого уповноваженого трудовим колективом органу,  який підписав колективнийдоговір від імені трудового колективу. В акціонерному товаристві,  яке налічуєпонад 50  акціонерів, створення   ради   акціонерного   товариства (спостережної  ради) обов'язкове. Статутом акціонерного  товариства  або  зарішенням загальних зборів акціонерів на  раду  акціонерного  товариства (спостережну раду)  може бути покладено виконання окремих функцій,  що належатьдо компетенції загальних зборів. Питання, віднесені   статутом   акціонерного  товариства  до виключної компетенції ради акціонерного  товариства (спостережної ради),  не  можуть  бути  передані на вирішення виконавчихорганів товариства.

Виконавчим органом  акціонерного  товариства,  який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган,передбачений статутом. Роботою правління керує голова правління, який призначається або обирається відповідно до статуту акціонерного товариства.Правління  вирішує  всі  питання   діяльності    акціонерного товариства, крімтих, що належать до компетенції загальних  зборів і  ради  акціонерного товариства  (спостережної  ради) і підзвітне загальним зборам АТ. 

Контроль  за  фінансово-господарською  діяльністю  правління акціонерного  товариства  здійснюється  ревізійною  комісією,  якаобирається з числа акціонерів.

Товариствомз обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний фонд (не  менше суми, еквівалентної  100  мінімальним  заробітним  платам,  виходячи із ставки мінімальної  заробітної  плати, діючої на момент створення товариства зобмеженою відповідальністю.), розділений  на  частки,  розмір яких визначаєтьсяустановчими документами. Учасники  товариства  несуть  відповідальність  в межах   їх вкладів. У випадках, передбачених установчими  документами, учасники, які не повністю  внесли  вклади,  відповідають  за  зобов'язаннямитовариства також у межах невнесеної частини вкладу.

Установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю, крім загальних відомостей,  повинні містити відомості пророзмір часток кожного з  учасників,  розмір, склад та порядок внесення нимивкладів. Порядок внесення вкладів у статутний фонд товариства з обмеженоювідповідальністю регулюється чинним законодавством.

Учасник  товариства  з  обмеженою  відповідальністю може  за згодою  решти учасників відступити свою частку (її частину) одномучи   кільком   учасникам  цього  ж  товариства,  а  якщо  інше  не передбачено установчими документами, то і третім особам. Учасники товариства  користуються переважним  правом  придбання частки (її частини)  учасника,  який  її відступив, пропорційно їх часткам у статутному  фонді  товариства  або  в іншому погодженому між ними розмірі. При виході учасника з товариства зобмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини  майна товариства, пропорційна його  частці  у  статутному  фонді.  Виплата провадиться    після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства,  і  в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства  вклад може бути  повернуто  повністю  або  частково  внатуральній формі.Учаснику,  який  вибув, виплачується  належна  йому    часткаприбутку, одержаного товариством в даному  році  до  моменту  його виходу. Майно,  передане   учасником    товариству    тільки    в користування,повертається в натуральній формі без винагороди.

При реорганізації юридичної особи, учасника товариства,або у зв'язку    із    смертю    громадянина,    учасника    товариства,правонаступники  (спадкоємці)  мають  переважне  право  вступу  до цьоготовариства.

Звернення  стягнення  на  частку  учасника  у товаристві   з обмеженою  відповідальністю  по  його  власних  зобов'язаннях  не допускається. При недостатності майна учасника  для  покриття  його  боргівкредитори вправі вимагати  виділення  частки  учасника-боржника  у порядку,передбаченому зконодавстовом України.

Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю єзбори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених нимипредставників.     Учасники мають  кількість  голосів,  пропорційну  розміру їх часток у статутному фонді.

До компетенції зборів товариства з обмеженоювідповідальністю, крім питань, зазначених у п.п. «а», «б»,«г-ж», «и-ї»  статті 41 Закону України «Про господарськітовариства», належить:

а) встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів;

б) вирішення   питання  про   придбання   товариством частки учасника;

в) виключення учасника з товариства.

З питань, зазначених у  пунктах  «а», «б»  статті  41  цього Закону, а також при вирішенні питання про виключення  учасника  з товариства необхідна одностайність у вищому органі. З  решти   питань   рішення  приймається  простою  більшістю голосів. Особливостіголосування, правомочності, періодичності скликання зборів учасників товаристваз обмеженою відповідальністю визначаються ст. 60 цього Закону.

У  товаристві  з  обмеженою   відповідальністю   створюється виконавчий  орган:  колегіальний  (дирекція)   або    одноособовий(директор).  Дирекцію  очолює  генеральний    директор.    Членами виконавчогооргану можуть бути також і особи, які не є  учасниками товариства. Дирекція (директор)  вирішує    усі    питання    діяльності товариства, за виняткомтих, що належать до виключної  компетенції зборів  учасників.  Збори учасників  товариства  можуть   винести рішення про передачу  частини повноважень,  що  належать  їм,  до компетенції дирекції (директора). Дирекція(директор) підзвітна зборам  учасників  і  організує виконання  їх  рішень. Дирекція  (директор)  не  вправі  приймати рішення, обов'язкові для учасниківтовариства. Дирекція  (директор)  діє  від  імені  товариства  в   межах,встановлених даним Законом та установчими документами. Генеральний директор маєправо без довіреності виконувати дії від імені  товариства.  Інші  члени дирекції  також  можуть  бути

наділені цим правом. Генеральний  директор  (директор) не  може  бути   одночасно головою зборів учасників товариства.

Контроль за  діяльністю  дирекції  (директора) товариства  з обмеженою відповідальністю здійснюється  ревізійною  комісією, що утворюється зборами учасників товариства з їх числа, в  кількості,передбаченій установчими документами, але не менше 3  осіб.  Члени дирекції(директор) не можуть бути членами ревізійної комісії. Ревізійна  комісія доповідає  результати   проведених    нею перевірок вищому органу товариства.Ревізійна  комісія  складає  висновок  по  річних  звітах  та балансах.  Без висновку  ревізійної  комісії   збори    учасників товариства не мають правазатверджувати баланс товариства.

Підстави для виключення з товариства з обмеженоювідповідальністю є аналогічними, що і у акціонерному товаристві, і тягне засобою ті ж наслідки.

Товариством  з   додатковою    відповідальністю    визнається товариство, статутний фонд якогоподілений  на  частки  визначених установчими  документами  розмірів. Учасники  такого   товариства відповідають за його боргами своїми внесками достатутного  фонду, а при недостатності цих сум  -  додатково  належним  їм майном  в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до  внеска  кожногоучасника. Граничний розмір відповідальності учасників передбачається  вустановчих документах.

До товариства з  додатковою  відповідальністю застосовуються норми зазначеного Закону з урахуванням особливостей цієїправової форми підприємства.

ВИСНОВОК

Існуючі правові форми організації підприємств постійноудосконалюються шляхом уточнення законодавцем особливостей, пов’язаних зпрактичною діяльністю підприємців, що знайшло свій відбиток у високій динаміцізмін у Законах України «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні» таін.

Перспективними вважається стабілізація податковогозаконодавства та розвиток кредитної політики підтримки малого підприємництва.Необхідно внести чіткість у встановлення мінімального розміру статутного фондуприватного підприємства, що сприяє забезпеченню реальної відповідальності йогозасновника по зобов’язанням створеної ним юридичної особи.

Також необхідно визначити перелік найбільш ризиковихвидів підприємницької діяльності, здійснення яких допускається при наявностідостатнього мінімального внеску в статутний фонд кожного із співзасновників.Також необхідно визначити правовий режим майна приватного підприємства увипадку зміни його власника шляхом переуступки права власності, а такожзаконодавчого встановлення процедури переуступки права власності засновникаприватного підприємства.

Також доречним є законодавче визначення таких понять,пов’язаних з  підприємствами, заснованими об’єднанням громадян, як«госпрозрахункова установа», «госпрозрахункова організація», «пропагандистськіматеріали», «вироби з власною символікою». До того ж доречне визначитиможливості і порядок реорганізації підприємств у випадку ліквідації об’єднаннягромадян, що буде сприяти правильному застосуванню законодавства стосовно даноїправової форми організації підприємства.

Практичному застосуванню положень законодавства України,що регулює правовідносини державних підприємств послужить уточнення видівдіяльності, що можуть здійснювати тільки державні підприємства, що доцільновідбити у єдиному нормативному акті.

У законодавстві, що регулює порядок створення ідіяльності господарчих товариств необхідно уточнити характеристику майновихправ, що відносяться до інтелектуальної власності, в аспекті забезпечення такиммайном (правами) вимог кредиторів за зобов’язаннями товариства. Зазначенеуточнення дозволить усунути протиріччя в законодавстві про підприємницькудіяльність, що буде сприяти однаковому розумінню його положень, як громадянами,так і працівниками правоохоронних органів у даній системі соціальних відносин.

СПИСОКНОРМАТИВНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.   Конституція України //www.rada.gov.ua

2.   Цивільний кодекс України // www.rada.gov.ua

3.   Про власність: Закон України // www.rada.gov.ua

4.   Про господарські товариства: Закон України // www.rada.gov.ua

5.   Про об’єднання громадян: Закон України // www.rada.gov.ua

6.   Про підприємництво: Закон України // www.rada.gov.ua

7.   Про підприємства в Україні: Закон України // www.rada.gov.ua

8.   Вінник О. Деякі питання вдосконаленняорганізаційно-правових форм господарювання в Україні // Право України. – 2000.- №9. – С.39-43.

9.   Підприємницьке право України: Підручник / За заг. ред.доц. Р.Б.Шишки. – Харків, 2000. – 480 с.

10.  Пилипенко А.Я., Щербина В.С. Господарське право: Курслекцій: Навч.посібник для юрид.фак. та вузів. – К., 1996. – 228 с.

11.  Потюк М. Дочірні підприємства як юридичні особи // ПравоУкраїни. – 1999. – №1. – С.124-125.

12.  Спасибо-Фатєєва І. Акціонерне товариство як система ризиків// Право України. – 1999. — №9. – С.116-117.

еще рефераты
Еще работы по предпринимательству