Реферат: Обмежена матеріальна відповідальність працівників
Конституційнеправо — це головна галузь права України, оскільки норми його законодавстварегламентують найбільш важливі суспільні відносини: основи конституційноголаду; правовий статус громадянина; територіальний устрій; організацію іфункціонування державної влади; органів місцевого і регіонального самоврядування;символи держави і т.д. Нормами Конституційного права регламентуються суспільнівідносини, встановлюються основні правові принципи для інших галузей праваУкраїни.
Основнимджерелом будь-якої галузі права є Конституція України, що має на територіїреспубліки вищу юридичну силу.
Відповіднодо цього конституційне право пов'язане також і з трудовим правом, оскількиКонституція України визначає основні трудові права й обов'язки громадян, щознаходять подальший розвиток у нормах трудового права. Конституція Українизакріплює право кожного громадянина на працю, на винагороду за працю, право наумови праці, що відповідають вимогам безпеки і гігієни праці, право насоціальне забезпечення в старості, у випадку хвороби і т.д.
В ст. 13 Конституції України закріплено, що власність зобов'язує. Вонане повинна використовуватися на шкоду людини і суспільства. Держава забезпечуєзахист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальнуспрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Ставлення до власності формується перш за все тими реальними умовами,в яких перебуває людина, можливостями її впливу на організацію виробництва,розподілом створених результатів праці. І хоча відповідно до ст. 41Конституції України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатисьсвоєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності,фактичної рівності у праві власності громадян немає і бути не може, оскількилюди не рівні у можливостях набувати право власності. Існуюча нерівність уволодінні, користуванні і розпорядженні власністю створює суспільні суперечності,які досить часто переростають у протиправні форми набування власності. З циминегативними явищами держава бореться за допомогою різних галузей права: кримінального,адміністративного, цивільного, господарського. Важливе місце тут належить йтрудовому праву України, яке визначає матеріальну відповідальність сторінтрудових правовідносин за заподіяну іншій стороні шкоду.
З прийняттям Конституції – Основного Закону держави[1] Україна вступила вновий етап розбудови демократичної соціальної правової держави. Тому зараз чине найактуальнішим для національної юридичної науки є теоретичне обгрунтуванняй активне втручання у процес кодифікації правової системи держави. Це дужеважливе і складне завдання, оскільки ефективність правових норм залежить відтеоретично обгрунтованого та практично аргументованого їх вибору і закріпленняв чинному законодавстві, а також від правильного застосування їх на практиці.
Серед майбутніх кодифікаційних актів визначальне місце має посістиТрудовий кодекс України. Робота над проектом нового Трудового кодексу вжевступила в стадію обговорення його структури і змісту на сторінках юридичнихвидань[2].
Требасказати, що суб’єкти трудових правовідносин знаходятьсяв нерівному положенні повідношенню один до одного. Працівник -экономічно більш слабка сторонатрудовихого правовідносин.Він знаходиться в більш залежному стані відроботодавця, ніж роботодавець від нього. Працівник повинен підкорятисягосподорській владі роботодавця, виконувати його вказівки в процесі трудовоїдіяльності, прагнути до забезпечення збереження власності, даної йому в зв’язку з виконанням своїх трудових обов’язків.В свою чергу роботодавець повинен не тільки вірно організовувати трудовийпроцес, але й приймати міри по унеможливленню виникнення майнового збитку.
Таканерівність суб’ектів трудових правовідносин обумовлює велику різницю вправовому регулюванні матеріальної відповідальності роботодавця передпрацівником и працівника перед роботодавцем. Вона торкаються визначеннярозміру збитку, що відшкодовується, порядку й меж відшкодування, характеруправових норм, що регламентують материальну відповідальність.
Вцій роботі я спробую роздивитись види матеріальної ідповідальності працівниківі порядок притягнення до неї.
Розділ І
1.Поняття і зміст матеріальноївідповідальності працівника
Матеріальна відповідальність робітників і службовців за шкоду,заподіяну майну підприємства, визначена ст. ст. 130-138 КЗпП та деякимипідзаконними актами. Встановлена цими актами відповідальність є важливимзасобом виховного впливу на робітників і службовців щодо дисциплінованогоставлення до майна підприємства, поважного додержання існуючого правопорядку,забезпечення матеріальних інтересів конкретних підприємств, трудових колективіві суспільства в цілому. При сприянні відповідальності досягається метапопередження правопорушення в галузі охорони власності підприємства.
В той же час матеріальна відповідальність не становить частинидисциплінарної відповідальності, тому притягнення працівника до матеріальноївідповідальності не виключає можливості накладення на нього дисциплінарногостягнення.
Передбачена трудовим правом матеріальна відповідальність робітників іслужбовців за шкоду, заподіяну підприємству, зконструйована таким чином, щовона поєднує матеріальну відповідальність працівників із захистом інтересівкожного працівника. Не випадково глава IX КЗпП має назву «Гарантії припокладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіянупідприємству, установі, організації». Ці гарантії полягають у тому, щовідповідальність може настати тільки за пряму шкоду, в межах і порядку,передбачених законодавством, і, як правило, обмежуються певною частиноюзаробітку працівника.
Велике значення при розгляді питань про матеріальну відповідальністьпрацівників мають керівні постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судовупрактику по справах про відшкодування шкоди, заподіяного підприємствам,установам, організаціям їх працівниками» від 29 грудня1992 р. № 14 із змінами й доповненнями,внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 29 березня 1997 р. № 3[3], «Про практику застосування судами України законодавства провідшкодування матеріальної шкоди, заподіяного злочином і стягненні безпідставнонажитого майна» від 31 березня 1989р. № 3.
Таким чином, матеріальна відповідальність як важливий інституттрудового права покликана забезпечити відповідність поведінки людей нормам,прийнятим державою. Ця відповідальність, на відміну від дисциплінарної, єдвосторонньою, оскільки відповідальність несе не тільки працівник передвласником або уповноваженим ним органом, а й власник перед працівником зазаподіяння шкоди його майну або здоров'ю.
Матеріальну відповідальність слід відрізняти від майновоївідповідальності, передбаченої нормами цивільногоправа.
Матеріальна відповідальність сторін трудового договору виникає тількипри заподіянні збитку в зв'язку з виконанням трудових обов'язків.
Матеріальна відповідальність завжди має особистий характер Працівник,який заподіяв шкоду, відповідає за неї сам. Неповнолітні працівники за нормамитрудового права також несуть відповідальність за заподіяну шкоду. За нормамицивільного права майнова шкода покладається на батьків (або осіб, які їхзамінюють) за шкоду, заподіяну їх неповнолітніми дітьми.
У трудовому праві відшкодуванню підлягає тільки прямий дійсний збиток,як правило, в обмеженому розмірі — не більш середнього місячного заробіткупрацівника, що завдав шкоди. Ця відповідальність не повинна перевищуватиповного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбаченихзаконодавством, неодержані доходи чи упущена вигода, на відміну від цивільногоправа, відшкодуванню не підлягають.
У цивільному праві завжди діє принцип повного відшкодування шкоди. Межіматеріальної відповідальності працівників диференціюються в залежності відформи вини, виду майна, якому заподіяний збиток, характеру трудової функції, щовиконує працівник, чого немає в цивільному праві. Згідно з нормами трудовогоправа працівники звільняються від матеріальної відповідальності за збиток, щоможе бути віднесений до категорії нормального виробничо-господарського ризику.Тягар доведення наявності підстави й умов матеріальної відповідальностіпрацівника лежить на власнику чи уповноваженому їм органі[4], тобто діє презумпціяневинності працівника, у той час як у цивільному праві встановлена презумпціяпровини того, хто причинив шкоду.
Матеріальній відповідальності за трудовим правом притаманна така риса,як порівняння межі відповідальності з заробітною платою працівника. Зазагальним правилом розмір відшкодування збитку обмежується середнім місячноїзаробітком працівника.
У трудовому праві диференційовані види відповідальності в залежностівід суб'єктів, умов заподіяння збитку, характеру майна тощо.
Відповідно до трудового законодавства розмір збитку, щовідшкодовується, заподіяного з вини декількох працівників, визначається длякожного з них з урахуванням ступеня вини, заробітної плати працівника, виду імежі матеріальної відповідальності кожного з цих осіб, тобто встановлюєтьсядольова відповідальність. Солідарна відповідальність, як правило, недопускається; виключення встановлене для осіб, що заподіяли збиток злочиннимидіями. Для цивільного права характерно широке застосування солідарноївідповідальності осіб, що заподіяли матеріальний збиток, при якій в залежностівід волевиявлення потерпілого може наставати відповідальність усіх заподіювачівзбитку спільно або кожного окремо. Особа, що відшкодувала збиток цілком, маєправо звернутися з регресним позовом до всіх інших осіб, за винятком тієїчастки, що приходиться на нього самого.
Крім добровільного відшкодування збитку, передбаченого цивільним ітрудовим правом, ці галузі по-різному визначають порядок стягнення збитку. Утрудовому праві він більш диференційований: при обмеженій матеріальнійвідповідальності допускається утримання за розпорядженням власника частинизаробітної плати працівника. За цивільним правом збиток стягується тількишляхом звертання до суду.
Трудовим законодавством визначені більш короткі терміни для залученнядо матеріальної відповідальності. Так, відповідно до ч. 2 ст. 136 КЗпП длязвернення власника чи уповноваженого ним органу в суд встановлений термін один рікіз дня виявлення заподіяного працівником збитку. Термін позовної давності зацивільним правом дорівнює три роки. При стягненні обмеженої матеріальноївідповідальності в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку,згідно ст.136 КЗпП розпорядження власника чи уповноваженого ним органу повиннебути зроблено не пізніше двох тижнів із дня виявлення заподіяного збитку ізвернено до виконання не раніше семи днів із дня повідомлення про цепрацівнику.
Отже, матеріальною відповідальністю за трудовим правом є встановлений законом обов'язок сторони трудовогодоговору відшкодовувати збитки, заподіяні іншій стороні протиправними і виновнимидіями.
Суб'єктами матеріальної відповідальності в трудовому праві в усіхвипадках є працівник, з одного боку, і підприємство (установа, організація), зяким він перебуває в трудових правовідносинах, з іншої сторони.
2.Підстави матеріальної відповідальності затрудовим правом
Матеріальна відповідальність — це інститут трудового права. Але і взаконодавстві, і в науковій літературі термін «матеріальнавідповідальність» часто використовується далеко за межами трудовогоправа. Вжиття терміна — «матеріальна відповідальність» за межамисфери трудового права ніскільки не означає, що у відповідних випадках дійсномають застосовуватися норми, які тут коментуються. Норми інституту матеріальноївідповідальності вживаються виключно у рамках предмета трудового права.
Матеріальна відповідальність може бути покладена на будь-якогопрацівника, який уклав трудовий договір з підприємством, установою,організацією.
Іякщо в літературі, на практиці та й у законодавчих актах зустрічається поняття«матеріально відповідальна особа», то з цього не можна робитивисновок про те, що лише ці особи можуть бути притягнені до матеріальної відповідальності.До матеріальної відповідальності відповідно до норм КЗпП можуть бути притягненівсі працівники, починаючи від державних службовців і посадових осіб підприємстві закінчуючи некваліфікованими працівниками.
Законодавство не виключає притягнення до матеріальної відповідальностінеповнолітніх працівників. Вони не можуть нести тільки повну матеріальнувідповідальність на підставі договору про індивідуальну або колективну(бригадну) матеріальну відповідальність. Але слід мати на увазі, що при вирішенніпов'язаного з цим трудового спору суд буде ретельно перевіряти наявністьобставин, вказаних в ст. 137 КЗпП.
Правові норми інституту матеріальної відповідальності поширюються такожна випадки заподіяння прямої дійсної шкоди працівниками громадянам (суб’єктампідприємницької діяльності, і фізичним особам, які використовують найману працюу споживчому господарстві), з якими працівники перебувають у трудовихвідносинах.
Стаття 130 КЗпП характеризує юридичний склад, тобто перелічує юридичніфакти, наявність яких дає власнику право притягнути працівника до матеріальноївідповідальності. Таких юридичних фактів чотири: порушення працівником трудовихобов'язків, наявність прямої дійсної шкоди, причинний зв'язок між порушенням ішкодою та вина працівника. Відсутність хоча б одного з цих фактіввиключає можливість притягнення працівника до матеріальної відповідальності.
Працівник не може бути притягнений до матеріальної відповідальності,якщо він не порушив свої трудові обов'язки. Трудові обов'язки працівника можутьвизначатися законодавством, колективним, трудовим договором, іншими локальниминормативними та індивідуальними актами. Поширена практика визначення колатрудових обов'язків працівників у посадових інструкціях, документах, котрівизначають порядок проведення робіт, вимогах до якості виготовленої продукції,виконаної роботи.
Аби запобігти непорозумінь, пов'язаних із встановленням нормативногообов'язку працівника забезпечувати цілість майна підприємства, законодавець участині другій ст. 131 КЗпП сформулював обов'язок працівників бережливоставитись до майна підприємства, установи, організації та вживати заходів щодозапобігання шкоди, хоча подібний обов'язок сформульований і в ст. 139 КЗпП.
Невиконання незаконно покладених на працівника трудових обов'язків неможе бути підставою для притягнення працівника до матеріальноївідповідальності.
Протиправність поведінки працівника не може бути підставою дляпритягнення працівника до матеріальної відповідальності у тих випадках, колипрацівник діяв у стані крайньої необхідності. Законодавство про працювизначення крайньої необхідності не надає. Тому до правовідносин з притягненнядо матеріальної відповідальності за аналогією має вживатися визначеннякрайньої необхідності, передбачене в ст. 16 Кримінального кодексу України (діяз метою усунення небезпеки, що загрожує інтересам держави, громадськимінтересам, особі або правам громадян, якщо цю небезпеку за даних обставин неможна усунути іншими засобами і коли заподіяна шкода менш значна, ніж шкода,якої вдалося запобігти).
Безспірним підтвердженням протиправності дій чи бездіяльностіпрацівника, який заподіяв матеріальну шкоду, є притягнення його за це докримінальної, адміністративної чи дисциплінарної відповідальності. Алематеріальна відповідальність може бути покладена на працівника не тільки увипадках, коли його притягнуто до інших видів юридичної відповідальності. Томувідмова в порушенні кримінальної справи, адміністративного провадження, а такожнепритягнення працівника до дисциплінарної відповідальності не свідчить провідсутність умов для притягнення його до матеріальної відповідальності.
Пряма дійсна шкода — це основний елемент юридичного складу, якийспричинює обов'язок працівника покрити матеріальну шкоду і надає правопідприємству, установі, організації (або власнику підприємства, установи,організації чи уповноваженому ним органу) притягнути працівника до матеріальноївідповідальності.
Поняття прямої дійсної шкоди у законодавстві не розкривається. Припершому наближенні пряма дійсна шкода може розумітися як збитки (у розуміннівизначення, наданого у ст. 203 Цивільного кодексу за відрахунком неодержанихдоходів). На неприпустимість покладення на працівника відповідальності занеодержані доходи прямо зазначається у частиш четвертій ст. 130 КЗпП. Іншихобмежень на стягнення з працівника будь-яких видів матеріальної шкодизаконодавство про працю не установлює. Звідси можна зробити висновок про те,що ст. 130 КЗпП дозволяє стягнення з працівників, у порядку притягнення їх доматеріальної відповідальності, не лише вартості втрати, пошкодження майна тавтрат, котрі понесло підприємство, установа чи організація, а й будь-якої іншоїшкоди, яка не може бути віднесена до категорії неодержаних прибутків або якузаконодавство не забороняє відшкодувати у працівника за інших підстав.
Коли приймались нині чинні Цивільний кодекс і Кодекс законів про працю,чіткої різниці між неодержаними доходами та неодержаним прибутком ще непроводили. Доходи і прибуток почали розрізняти після прийняття Верховною РадоюСРСР Закону «Про державне підприємство (об'єднання)» (червень 1987р.). Ця відмінність актуалізувалася в Україні у зв'язку з низкою переходів відоподаткування прибутку до оподаткування доходів підприємств і навпаки. Незважаючина це, ще й сьогодні поняття прибутків і доходів скрізь і всюди нерозрізняється. Так, у Законі «Про зовнішньоекономічну діяльність»(ст. 1) приводиться таке визначення упущеної вигоди: «Упущена вигода —дохід або прибуток, який міг би одержати суб'єкт зовнішньоекономічної діяльностіу випадку здійснення зовнішньоекономічної операції і які він не одержав черезобставини, що незалежні від нього, якщо розмір його передбачуваного прибуткуможна обгрунтувати».
Все ж уявляється, що, говорячи про нестримані доходи в ст. 130 КЗпПУкраїни, мали на увазі саме неотриманий прибуток.
Таке розуміння неодержаного прибутку має визначену нормативну базу.Воно викладене у Тимчасовій методиці визначення розміру шкоди, заподіяноїпорушенням господарських договорів. Тимчасова методика була схвалена 21 грудня1990 р. Державною комісією Ради Міністрів СРСР з економічної реформи.
За нею було прямо визнане нормативне значення, оскільки заміністерствами та відомствами признавалося право опрацювання галузевихметодик, котрі не суперечать названій Тимчасовій методиці. За тих часівТимчасова методика мала всі ознаки нормативного акта, а відтак ії слід визнатитакою, яка зберегла свою юридичну чинність в Україні.
Таким чином, визначаючи межі поняття прямої дійсної шкоди неодержанимприбутком, який виходить за межі названого поняття, необхідно вважати прибутокяк його розуміють у ст. З Закону «Про оподаткування прибуткупідприємств».
З урахуванням викладеного, до категорії прямої дійсної шкоди належать:
недостача матеріальних цінностей, виявлена у матеріально відповідальноїособи чи в іншої особи, якій матеріальні цінності передані у зв'язку звиконанням нею трудових обов'язків. Часто пишуть і говорять про те, щоматеріальна відповідальність за недостачу матеріальних цінностей можлива лишеу випадку недостачі понад норми природних втрат. Це неправильно. Вся справа утому, що це за втрати. Якщо вони дійсно природні, то притягнення працівника доматеріальної відповідальності неможливе. Якщо ж власник доведе, що втрати хоч іне перевищують межі природних не є природними, а спричинені діями працівника,то притягнення до матеріальної відповідальності можливе (звичайно за умов, щовласник доведе наявність відповідних юридичних фактів). Про недостачу йдеться вусіх випадках, коли працівник зобов'язаний відзвітувати про отриманіматеріальні цінності, а при звіті (інвентаризації) виявиться їх меншакількість. При цьому термін «недостача» не розкриває причинизменшення кількості матеріальних цінностей;
втрата матеріальних цінностей. Про втрату говорять тоді, коли працівниксупроводжував матеріальні цінності у дорозі;
знищення матеріальних цінностей. Трапляються випадки прямого знищенняпрацівниками матеріальних цінностей. Частіше знищення, як підставаматеріальної відповідальності, пов'язане з дією стихійних сил, якщо можливістьруйнівної дії цих сил обумовлена виною працівника. Вогонь — це стихія. Та вінможе бути спричинений порушенням працівником правил пожежної безпеки. Колизіштовхуються джерела підвищеної небезпеки, що рухаються, матеріальні цінностінерідко знищуються через дію природних сил. Але зіткнення, як правило, єрезультатом винних дій (бездіяльності) людей, котрі керували транспортними засобамичи іншими матеріальними цінностями;
пошкодження матеріальних цінностей (сума прямої дійсної шкоди при цьомудорівнює сумі, на яку знизилася вартість матеріальних цінностей, або сумівитрат на поновлення відповідних об'єктів);
зіпсуття матеріальних цінностей. Це — втрата матеріальними цінностямиїх споживчих якостей. Зіпсуття, зазвичай, виявляється в очевидній втратіспоживчих властивостей. Однак закінчення терміну реалізації медикаментнихзасобів, продуктів харчування, а також деяких видів промислових товарів теж повиннорозглядатися як зіпсуття;
неможливість стягнути матеріальні цінності, котрих не вистачає, зпостачальника, який передав матеріальні цінності з недостачею. Таке напрактиці зустрічається часто, коли під час приймання продукції чи товарів відпостачальника, приймання вантажів від органів транспорту викриваєтьсянедостача. У подібних випадках одержувач, зазвичай, сплачує за матеріальніцінності постачальнику повністю. Недостача ж підлягає оформленню відповідно доІнструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення татоварів народного споживання за кількістю, або відповідно до транспортногозаконодавства. Потім вартість матеріальних цінностей, яких не вистачає,стягується з постачальника (перевізника). Проте, при неналежному оформленніакта про приймання (недостачу) чи при порушенні порядку приймання можливістьстягнення з постачальника (транспортної організації) вартості матеріальнихцінностей, яких не вистачає, втрачається. Ця вартість відноситься до категоріїпрямої дійсної шкоди і може бути стягнена з винних працівників у порядкупритягнення до матеріальної відповідальності;
шкода, спричинена продажем товарів по заниженій ціні. Це може статисячерез помилку у застосуванні прейскурантів, неправильно складену калькуляціюціни тощо;
витрати, спричинені незаконними або необгрунтованими виплатами(переплатами) за господарськими договорами, на користь державного або місцевихбюджетів, спеціальних фондів, коли можливість стягнення таких виплат (переплат)з організацій, які їх одержали, втрачена;
витрати, що сталися через надмірні виплати на користь працівників (основноїзаробітної плати, премій, сум компенсацій, допомоги з державного соціальногострахування, виплат у порядку покриття шкоди, заподіяної працівникам під часвиконання трудових обов'язків, тощо), за відсутності можливості стягнення цихсум з працівників, котрі безпідставно одержали відповідні суми. До категоріїпрямої дійсної шкоди відносяться і безпідставні натуральні виплати (видачі) накористь працівників;
сплачені на користь контрагентів за господарськими договорами,державного або місцевого бюджетів, державних органів суми неустойки, фінансовихсанкцій, пені. Пленум Верховного Суду України у постанові «Про судовупрактику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам,установам, організаціям їх працівниками» (п.4) звернув увагу на недопустимістьстягнення з працівника шкоди, заподіяної списанням з рахунків підприємств вдоход держави одержаного ними прибутку. На думку Пленуму, у даному випадкушкода належить до категорії неодержаного прибутку. Слід, проте, звернути увагуна ту обставину, що на користь державного бюджету може відшкодовуватись яктакий, що підлягає одержанню (не одержаний підприємством прибуток), так іодержаний прибуток (неодержаний підлягає стягненню в доход бюджету увідповідних випадках з того суб'єкта, від якого його належало б одержати).Стягнення з працівника прибутку, вже отриманого підприємством, а потім черезвину працівника стягненого з підприємства на користь бюджету, на наш погляд, несуперечить ст. 130 КЗпП;
виплати на користь інших суб'єктів у порядку покриття шкоди, оскількиорганізація відповідає за шкоду, спричинену діями її працівників[5]. Притягнення до матеріальноївідповідальності при цьому можливе, коли дії працівника кваліфіковані якневиконання або неналежне виконання трудових обов'язків;
нестягнена з боржника дебіторська заборгованість, коли можливість Їїстягнення втрачена у зв'язку з закінченням строку позовної давності чи з іншихпричин (наприклад, у зв'язку з ліквідацією юридичної особи — боржника);
нестягнена з боржника шкода (за винятком тієї частки шкоди, яканалежить до категорії неодержаного прибутку), якщо можливість її стягненнявтрачена.
Водночас нестягнена з боржника неустойка не може бути віднесена допрямої дійсної шкоди. Це — типовий неодержаний прибуток. Саме як прибутокстягнена неустойка відбивається у даних бухгалтерського обліку.
Було б неправильно під неодержаними прибутками, які названі у частинічетвертій ст. 130 КЗпП, розуміти валовий дохід — виручку від реалізації або (уторговельних організаціях) суму торгових надбавок, скидок та націнок.Аналогічним чином не можна під неодержаними прибутками розуміти дохід, який усвій час законодавством визнавався об'єктом оподаткування і (схематично)дорівнював валовому доходу з відрахуванням матеріальних затрат підприємства.
Дійсна шкода має розумітися як шкода майну у більш широкому розумінні(як майно та майнові права, котрі відображаються у балансі підприємства як йогоактиви). Пряма дійсна шкода означає безпосереднє зменшення цих активів.
Неможливість притягнення працівника до матеріальної відповідальностіза відсутності причинного зв'язку виражена в частині першій ст. 130 КЗпПсловами «працівники несуть… відповідальність за шкоду, заподіянупідприємству… внаслідок порушення...». Порушення має бути причиноюшкоди, а шкода має бути наслідком порушення. Причинний зв'язок — це категоріяфілософська, однак в юриспруденції вона має бути виражена цілком конкретно.Наведемо приклад із практики. Згоріла продовольча база — це наслідок. Булоустановлено порушення правил пожежної безпеки — використання саморобногонагрівального приладу працівниками бази. Були установлені особи, винні упорушенні правил пожежної безпеки. Проте пожежно-технічна експертиза не змоглаустановити, що причиною пожежі є саме використання саморобного нагрівальногоприладу. Хоч це порушення і було в наявності, експертиза не виключиламожливості виникнення пожежі не внаслідок використанім саморобногонагрівального приладу, а з інших причин. Притягнення до матеріальної відповідальностіу цьому разі суперечило б закону.
Притягнення до матеріальної відповідальності можливе лише за наявностівини працівника. Підставою матеріальної відповідальності може бути не лишеумисна, а й вина через необережність. Найчастіше працівники притягуються доматеріальної відповідальності якраз за наявності вини в формі необережності.Інколи форма вини є підставою диференціації меж відповідальності працівників.Так, п. 1 ст. 133 КЗпП установлює обмежену матеріальну відповідальність зазіпсуття через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), утому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів,спеціального одягу та інших предметів, виданих працівнику у користування. Заумисне знищення та умисне зіпсуття того ж майна установлена повна матеріальнавідповідальність[6].
Стаття130 КЗпП не припускає покладення на працівника матеріальної відповідальності зашкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарськогориску. «Шкода, яка відноситься до категорії… риску» — це,звичайно, зрозуміти важко. Ризик — це поняття, що характеризує діяльність(вчинки) працівника. Риск як ознака діяльності працівника може свідчити пропорушення ним правил виконання робіт, порушення ним трудових обов'язків, аможе бути властивим правомірній поведінці працівника. Керівниксільськогосподарського підприємства не може бути притягнений до матеріальноївідповідальності за пряму дійсну шкоду, заподіяну вимерзанням озимої пшениці. Йсіяли у цих краях споконвіків. І посіяна вона була у терміни, котрі рекомендуєнаука. Та збіг тяжких погодних умов призвів до знищення посівів, до марнихзатрат, до прямої дійсної шкоди. Керівник у цьому разі не порушив трудовихобов'язків. І шкода, яка виникла, є наслідком риску, що був властивий вчинкамкерівника. Але цей риск був нормальним виробничо-господарським риском.
Інший приклад: терміни посіву озимих керівник підприємства затягнув.Озимі увійшли в зиму слабкими і загинули через звичайні для цієї місцевості морози.Тут керівник теж рискував. Але припустився порушень, не зумів правильноорганізувати роботу підприємства. У результаті його вчинків, котрі за змістоммають ознаку риску, підприємству заподіяна пряма дійсна шкода. Керівник, щоприпустився порушень, має бути притягнений до матеріальної відповідальності.Риск, якого припустився пін, не с нормальним виробнично-господарським риском.
Розділ IX КЗпП, котрий починається зі статті, яка коментується,називається «Гарантії при покладенні на працівників матеріальноївідповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі,організації». Тому частина друга ст. 130 КЗпП і перелічує, які гарантіїдержава установила для працівників на випадок їх притягнення до матеріальноївідповідальності.
Крім переліку всіх юридичних фактів (протиправна поведінка працівника,пряма дійсна шкода, причинний зв'язок між протиправною поведінкою працівника ішкодою, вина працівника), що складають підстави матеріальної відповідальності івідсутність яких виключає притягнення працівника до матеріальної відповідальності,у цій статті вказано на установлення законодавством межі матеріальноївідповідальності працівників, обмеження ії визначеною частиною заробіткупрацівника[7],неприпустимість того, щоб матеріальна відповідальність перевищувала повнийрозмір заподіяної шкоди. Слова «повний розмір заподіяної шкоди» неозначають нічого іншого окрім можливості стягнення з працівника, упередбачених випадках, суми, рівної прямій дійсній шкоді. Отож, повний розмірзаподіяної шкоди у контексті ст. 130 КЗпП є синонімом поняття прямої дійсноїшкоди.
Ця стаття припускає у визначених випадках притягнення до матеріальноївідповідальності у розмірі, що перевищує повний розмір заподіяної шкоди (прямадійсна шкода). Про це див. коментар до ст. 135 та ст. 1353 КЗпП.
Аби запобігти питань стосовно притягнення працівника за одне й те жпорушення до матеріальної та інших видів відповідальності, у частині третійст. 130 КЗпП пояснюється, що одночасне притягнення до матеріальної та іншихвидів відповідальності цілком припустимо, лише якщо є підстави.для притягненняпрацівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальноївідповідальності. Це правило узгоджується зі статтею 61 Конституції України,котра забороняє притягнення за одне і те ж правопорушення двічі до юридичноївідповідальності лише одного виду.
Працівнику надається право добровільно покрити шкоду, заподіянупідприємству, установі, організації повністю чи частково. Проте навіть такийспосіб відшкодування шкоди не виключає проведення службового розслідування,належного установлення факту заподіяння шкоди та видання за результатамислужбового розслідування наказу. У наказі винуватим особам може бутизапропоновано добровільно покрити шкоду. Такий наказ і буде підставою дляприняття касою підприємства грошових сум у порядку покриття шкоди. У наказіможе бути виражена згода власника на передачу працівником для покриттязаподіяної шкоди рівноцінного майна чи полагодження пошкодженого, як цепередбачено частиною п'ятою ст. 130 КЗпП.
Протепокриття працівником прямої дійсної шкоди у добровільному порядку шляхомпередачі підприємству рівноцінного майна чи полагодження пошкодженого можливетільки за згодою власника. Інакше кажучи, переважно формою покриття прямоїдійсної шкоди є грошова форма. За згодою власника відшкодування може чинитися уформі, яка у цивільному праві називається «в натурі».
Положення Кодексу законів про працю за аналогією слід застосовувати довипадків зворотної (регресної) вимоги держави до посадових осіб місцевоїдержавної адміністрації про відшкодування шкоди, заподіяної державі в зв'язкуз відшкодуванням за рахунок держави шкоди, що заподіяна незаконними рішеннямиголів місцевих державних адміністрацій, наказами керівників управлінь,відділів, інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій,діяльністю або бездіяльністю посадових осіб цих адміністрацій. Справа в тому,що відповідно до ст. 56 Конституції держава зобов'язана відшкодуватиматеріальну і моральну шкоду, завдану громадянам незаконними діями органівдержавної влади, їх посадових і службових осіб. Держава, у разі відшкодуванняшкоди, одержує право регресної вимоги в розмірах і порядку, що визначаютьсязаконодавством (ст. 49 Закону «Про місцеві державні адміністрації»).Оскільки спеціальне законодавство з цього приводу не приймалось, на мійпогляд, було б доцільно застосовувати в таких випадках за аналогією норми КЗпПпро матеріальну відповідальність.
3.Види матеріальної відповідальності
Трудове законодавство передбачає два види матеріальної відповідальностіпрацівників: обмежену і повну[8]. Деякі правознавці також виділяють: підвищену матеріальнувідповідальність і відповідальність у межах середнього місячного заробітку.
Обмежена матеріальна відповідальність.
Обмежена матеріальна відповідальність при заподіянні шкоди працівникомполягає в обов'язку відшкодувати заподіяну з його вини шкоду в розмірі прямоїдійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Цейвид відповідальності є основним і настає в усіх випадках, коли чиннимзаконодавством не передбачений більш високий розмір відшкодування. Названавідповідальність є обмеженою тому, що вона обмежується розміром середньогомісячного заробітку працівника. Її не можна назвати неповною, оскільки призаподіяні шкоди меншого розміру, ніж середня заробітна плата працівника, вінбуде нести відповідальність у повному розмірі шкоди. Ця відповідальність не єі частковою, оскільки розмір відшкодування визначається не часткою шкоди, азалежно від розміру середньої місячної заробітної плати працівника. Розмірсереднього заробітку становить заробітну плату за два останні календарні місяціроботи працівника, що передували дню виявлення шкоди, а якщо шкода виявленапісля звільнення — дню звільнення. В разі, коли працівник пропрацював наданому підприємстві менше двох місяців, середня заробітна плата обчислюється іззаробітку за фактично відпрацьований час.
Обмеженаматеріальна відповідальність на підставі п. 1 ст. 133 КЗпП настає у випадку,коли шкода заподіяна зіпсуттям або знищенням через недбалість матеріалів,напівфабрикатів, виробів (продукції) працівником в ході трудового процесу. Наінших працівників з числа службових осіб (наприклад майстра, технолога), якщошкода від зіпсуття або знищення матеріальних цінностей сталася черезнедбалість, заподіяна внаслідок їх службових дій чи бездіяльності, матеріальнавідповідальність може бути покладена також у межах середнього місячного заробітку,але не на підставі п. 1 ст. 133 КЗпП, а на підставі ст. 132 КЗпП.Відповідальність у тому ж розмірі за зіпсуття або знищення через недбалістьінструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметівпокладається на працівника, якщо названі цінності були видані йому в користуванняв зв'язку з виконанням трудових обов'язків.
Напідставі п. 2 ст. 133 КЗпП за шкоду, заподіяну зайвими грошовими виплатами,неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних чи грошовихцінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям, випусковінедоброякі-. сної продукції, розкраданню, знищенню і зіпсуттю матеріальних чигрошових цінностей, матеріальну відповідальність в межах прямої дійсної шкоди,але не більше середнього місячного заробітку, несуть винні у цьому директори,начальники та інші керівники підприємств та їх заступники; керівники та їхзаступники будь-яких структурних підрозділів, передбачених статутомпідприємства чи іншим відповідним положенням.
Дозайвих грошових виплат відносяться суми стягнених штрафів, заробітної плати,виплачені звільненому працівникові в зв'язку з затримкою з вини службової особивидачі трудової книжки, розрахунку, неправильним формулюванням причинзвільнення, а також заробітної плати, виплаченої працівникові за зайве наданідні чергової відпустки без виключення днів прогулу. При виявленні безпосередніхзаподіювачів шкоди, викликаної виплатою зайвих сум, знищенням чи зіпсуттям матеріальнихцінностей, вони зобов'язані відшкодувати шкоду в межах, встановленихзаконодавством. Керівні службові особи в цих випадках несуть матеріальнувідповідальність в межах свого середнього місячного заробітку за ту частинушкоди, що не відшкодована її безпосередніми заподіювачами. При цьому загальнасума, що підлягає стягненню, не повинна перевищувати заподіяну шкоду. Накерівних працівників може бути покладена матеріальна відповідальність у межахсередньомісячної заробітної плати, якщо з їх вини не було своєчасно вжитозаходів до стягнення шкоди з безпосередніх її заподіювачів й таку можливістьпідприємство втратило.
Працівники,які не є керівниками підприємства і структурних підрозділів на підприємствіабо їх заступниками, за шкоду, заподіяну зайвими грошовими виплатами,викликаними неналежним виконанням ними трудових обов'язків, несуть матеріальнувідповідальність за ч. 1 ст. 132 КЗпП, крім випадків, для яких ст. 134 КЗпПпередбачена повна матеріальна відповідальність.
Якщопрацівник уклав з підприємством письмовий договір про взяття на себе повноїматеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та іншихцінностей, переданих йому для зберігання або інших цілей, але він не вісноситься до категорії працівників, з якими згідно зі ст. 135' КЗпП може бутиукладений такий договір, матеріальна відповідальність такого працівника у разінестачі чи зіпсуття настає в обмеженому розмірі за умови, що відсутні іншіпідстави для повної матеріальної відповідальності.
Призаподіянні шкоди приписками та іншими викривленими даними про виконання робітдо матеріальної відповідальності можуть притягуватись як працівники, щовчинили ці дії, так і службові особи, через винне невжиття якими заходів до їхзапобігання вони вчинені. Залежно від обставин заподіяння шкоди в цих випадкахматеріальна відповідальність може настати як в межах середньої місячної плати,так і в повному розмірі (п. п. З, 6 ст. 134 КЗпП).
У відповідності з законодавством [9] обмежену матеріальну відповідальність несуть:
1) працівники — за зіпсуття або знищення через недбалістьматеріалів,напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, — урозмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середньогомісячного заробітку. В такому ж розмірі працівники несуть матеріальну відповідальність за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;
2) керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але небільше свого середнього місячного заробітку, якщо шкоду підприємству, установі, організації заподіяно зайвими грошовими виплатами, неправильноюпостановкою обліку і зберігання матеріальних чи грошових цінностей,невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям, випускові недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і зіпсуттю матеріальнихчи грошових цінностей.
Повна матеріальна відповідальність.
Повна матеріальна відповідальність працівника — це покладення на працівникаобов’язку повністю відшкодувати заподіяну підприємству, установі, організації чи фізичній особі (яка виступає власником як сторона трудового договору) прямудійсну шкоду без будь-яких обмежень.
Повна матеріальна відповідальність може бути індивідуальною іколективною.
Відповідно до законодавства[10]працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди,заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, якщо:
1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповіднодо статті 1351 КЗпП укладено письмовий договір про взяття на себепрацівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілісностімайна та інших цінностей, переданих йому на зберігання або для інших цілей;
2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовоюдовіреністю або за іншими разовими документами;
3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь,переслідуваних у кримінальному порядку;
4) шкоди завдано працівником у нетверезому стані;
5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуваннямматеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їхвиготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягута інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівниковів користування;
6) відповідно до законодавства на працівника покладено повнуматеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі,організації при виконанні трудових обов’язків;
7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов’язків;
8) службова особа винна в незаконному звільненні або переведенніпрацівника на іншу роботу.
У статті 134 КЗпП надається вичерпний перелік випадків, коли працівникинесуть повну матеріальну відповідальність. Проте, слід врахувати, що п. 6 цієїстатті має відсилочний характер: він передбачає можливість притягнення доповної матеріальної відповідальності у випадках передбачених законодавством(підзаконними актами такі випадки також можуть бути встановлені).
Матеріальна відповідальність умежах середнього місячного заробітку.
За шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з винияких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробітокдопускається лише у випадках, зазначених у законодавстві(ст.132 КЗпП).
Підвищенаматеріальна відповідальність.
Межі матеріальної відповідальності працівників за шкоду, завдану підприємству, установі, організації розкраданням, умиснимзіпсуттям, недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, атакож у тих випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір,встановлюються законодавством(ст.135 КЗпП).
Розділ II
1.Порядок визначення розміру матеріальноїшкоди
Для визначення розміру суми, що підлягає стягненню з працівника зазавдану шкоду, необхідно встановити дійсний розмір шкоди. Саме розмір дійсноїшкоди становить той критерій, за допомогою якого у подальшому з урахуваннямвиду відповідальності, конкретної обстановки, за якої було завдано шкоду,матеріального стану працівника точно встановлюється сума, що підлягаєвідшкодуванню.
Розмір заподіяної підприємству шкоди щодо майна, яке було вексплуатації і на яке передбачені амортизаційні відрахунки, визначається зафактичними витратами на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи збалансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуваннямфактичного зносу згідно з установленими нормами, але не нижче ніж на 50 відсотківвід балансової вартості на момент встановлення такого факту з урахуванняміндексів інфляції, які щомісячно визначає Міністерство статистики України,відповідно до розміру податку на додану вартість та розміру акцизного збору.
Таким чином, розмір прямої дійсної шкоди спочатку визначається внатурі, а згодом провадиться грошова оцінка вартості матеріальних цінностей.Необхідність визначення шкоди в натурі відпадає тільки тоді, коли має місценестача грошових сум.
При розкраданні, нестачі, умисному знищенні або умисному зіпсуттіматеріальних цінностей шкода визначається за державними роздрібними цінами. Вразі відсутності на даний вид матеріальних цінностей роздрібних цін шкодавизначається за цінами, що встановлюються Державними комітетом України поцінах.
Пленум Верховного Суду України в п. 15 постанови від 29 грудня 1992 р.роз'яснив, що, визначаючи розмір шкоди, суд має виходити з вартостіматеріальних цінностей на день виявлення шкоди, а у випадку зміни цін —застосовувати ціни, що діють на день прийняття рішення про її відшкодування.
На підприємствах громадського харчування (на виробництві та в буфетах)і в комісійній торгівлі розмір шкоди, заподіяної розкраданням або нестачеюпродукції і товарів, визначається за цінами, встановленими для продажу(реалізації) цієї продукції і товарів.
Порядок визначення розміру шкоди повинен проводитись за формулою:
Рз = [(Бв — А) * Іінф+ ПДВ + Азб]* 2,
де Рз — розмір збитків (у гривнях); Бв —балансова вартість на момент встановлення факту розкрадання, нестачі, знищення(псування) матеріальних цінностей (у гривнях); А — амортизаційні відрахування(у гривнях); Іінф, — загальний індекс інфляції, який розраховуєтьсяна підставі щомісячно визначуваних Міністерством статистики України індексівінфляції; ПДВ — розмір податку на додану вартість (у гривнях); Азб —розмір акцизного збору (у гривнях); 2 — коефіцієнт, установленийПорядком визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення(псування) матеріальних цінностей[11].
При визначенні розміру шкоди, завданої внаслідок псування майна, слідвиходити з розміру зменшення його вартості. Якщо це майно було відремонтованим,то розмір шкоди становлять витрати на ремонт для поновлення майна в попередньому стані. Витрати на ремонт,що призвели до поліпшення стану майна в порівнянні з тим, яким воно було доремонту, прямої дійсної шкоди не становлять і не можуть бути віднесеніна рахунок працівника.
Вже зазначалося, що при визначенні прямої дійсної шкоди повиннівраховуватись встановлені норми витрат, що розробляються і затверджуютьсявідповідними міністерствами і відомствами. Практика застосування нормприродних витрат свідчить, ці норми не можуть застосовуватись у випадках, колидоведено, що матеріальні цінності були вкладені працівником.
При виявленні з вини працівника нестачі одних товарів і лишків іншихнестача підлягає стягненню з винного, а лишки — оприбуткуванню на користьпідприємства. Залік лишків та перекриття ними нестач допускаються як виняток заодин і той же період, що перевіряється, у однієї і тієї ж матеріальновідповідальної особи і відносно матеріально-товарних цінностей одного і того жнайменування.
Матеріальна відповідальність за трудовимправом — це дольова відповідальність, при якій кожна особа, яка завдала шкоду,відповідає тільки за себе і відшкодовує збитки лише у певній частині (долі).Навіть при колективній (бригадній) матеріальній відповідальності настає дольоваматеріальна відповідальність. Частка (доля) відповідальності кожного членаколективу (бригади) визначається залежно від терміну роботи в складі бригадиі пропорційно розміру заробітної плати працівника. Члени бригади звільняютьсявід відповідальності при доведеності вини когось із членів бригади у заподіяннішкоди або коли встановлений факт крадіжки матеріальнихцінностей сторонніми особами.
Солідарна матеріальна відповідальність застосовується лише за умови,якщо вироком суду встановлено, що шкода підприємству заподіяна спільнимиумисними діями кількох працівників, які мали спільну мету заподіяти шкоду івинні у вчиненні злочину. Солідарна відповідальність означає, що особи, винніу заподіянні шкоди, несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі, безвизначення частки (долей) кожного. У порядку цивільного судочинства суд маєправо зобов'язати цих осіб відшкодувати шкоду солідарно, якщо при постановленніобвинувального вироку цивільний позов був залишений без розгляду або коли вирокв частині цивільного позову скасовано і справа в цій частині направлена нановий розгляд в порядку судочинства.
Встановлення солідарної відповідальності кількох осіб за заподіянупідприємству шкоду означає, що ця шкода може бути стягнута з одного ізпритягнутих до солідарної матеріальної відповідальності, який пізнішевимагатиме від інших осіб, які спільно з ним завдали шкоду, відшкодування врівних долях, за винятком частини, що припадає особисто на нього.
Пленум Верховного Суду України в п. 16 постанови від 29 грудня 1992 р.роз'яснив, що при вирішенні позовів, у яких об'єднано декілька вимог провідшкодування працівником шкоди, розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню,визначається по кожній з об'єднаних вимог з урахуванням відповідного їй виду імеж матеріальної відповідальності. Визначена в такий спосіб сума відшкодуванняпо кожному випадку заподіяння шкоди включається до загальної суми, яка підлягаєстягненню з працівника з урахуванням передбаченого ст. 233 КЗпП річного строкудля заявлення позову по кожній вимозі й поважності причин його пропуску.
При визначенні розміру матеріальної шкоди, заподіяної працівникамисамовільним використанням в особистих цілях технічних засобів (автотракторів,тракторів, автокранів тощо), що належать підприємству, з яким вони перебуваютьу трудових відносинах, слід виходити з того, що така шкода, заподіяна не привиконанні трудових (службових) обов'язків, підлягає відшкодуванню іззастосуванням норм цивільного законодавства, зокрема ст. ст. 203, 453Цивільного кодексу України. У цих випадках шкода відшкодовується у повномурозмірі, включаючи і неодержані підприємством прибутки від використанняпрацівником технічних засобів.
В разі матеріальної відповідальності в межах середнього місячногозаробітку він визначається виходячи із заробітку за два останні календарнімісяці роботи працівника, що передували дню виявлення шкоди, якщо шкодавиявлена після його звільнення. В разі, коли працівник працював на даному підприємствіменше двох місяців, його заробіток обчислюється із заробітку за фактичновідпрацьований час.
2.Порядок відшкодування шкоди
Законодавство про матеріальну відповідальність надає працівнику, якийзавдав шкоду, можливість добровільно відшкодувати збитки повністю абочастково. Це відшкодування працівник може здійснити шляхом внесення певноїгрошової суми в касу підприємства або відшкодувати збитки в натурі. Для останньогонеобхідна згода власника або уповноваженого ним органу. Відшкодовуючи шкоду внатурі, працівник може передати власнику або уповноваженому ним органурівноцінне майно на заміну втраченого або відремонтувати пошкоджене.
Якщо працівник добровільно не відшкодував завданих збитків,законодавством передбачений примусовий порядок відшкодування шкоди шляхомутримання суми збитків із заробітної плати працівника за розпорядженнямвласника або уповноваженого ним органу.
Покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середньогомісячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника підприємства абоуповноваженого ним органу шляхом відрахування із заробітної плати. Керівникамипідприємств та їх заступниками покриття шкоди в межах середньої місячноїзаробітної плати може здійснюватись за розпорядженням вищого в порядкупідлеглості органу.
Розпорядження власника підприємства абоуповноваженого ним органу, а також вищого в порядку підлеглості органу маєбути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівникомшкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про цепрацівникові. Ці сім днів надаються для того, щоб в разі незгоди звідрахуванням або його розміром працівник міг оскаржити це розпорядження дооргану по трудових спорах: в комісію по трудових спорах, а в разі їївідсутності — до районного (міського) суду.
У випадках, коли розмір шкоди перевищує середню місячну заробітнуплату, її відшкодування провадиться шляхом заявлення позову до районного(міського) суду.
Судовому розгляду підлягають заяви власника підприємства абоуповноваженого ним органу до працівника про відшкодування шкоди в розмірі, щоперевищує середній місячний заробіток. Шкода може перевищувати й середнюмісячну заробітну плату, але відповідно до законодавства працівник може нестивідповідальність тільки в межах свого середнього місячного заробітку. До судувласник або уповноважений ним орган повинен звертатись також у випадку, колирозмір шкоди не перевищує середнього місячного заробітку, але відшкодування неможе бути проведено за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу взв'язку із закінченням строку на видання розпорядження або у випадку припиненняпрацівником трудових відносин з даним підприємством.
Питання про відшкодування завданої шкоди може розглядатись судом зазаявою працівника, який не згодний з розпорядженням про відрахування,зробленим власником або уповноваженим ним органом, чи з розміром цьоговідрахування після розгляду його в комісії по трудових спорах або безпосередньов суді.
Позов про обгрунтованість розпорядження власника або уповноваженого ниморгану щодо відрахування шкоди працівником може бути заявлений і до реалізаціїрозпорядження про відрахування. Працівником може бути заявлений також позов проповернення суми, зайво виплаченої ним добровільно на відшкодування шкоди, коливідсутні підстави і умови для матеріальної відповідальності, збитки нимвідшкодовані у більшому розмірі, ніж це передбачено законом, та в іншихвипадках.
Виходячи з вимог ст. 15 ЦПК України, суд у кожному випадкузобов'язаний з'ясувати обставини, чи завдані діями працівника матеріальнізбитки підприємству; чи становлять ці збитки пряму дійсну шкоду працівника; чизаподіяні вони неправомірними діями працівника; чи входять до функційпрацівника обов'язки, належне виконання яких призвело до шкоди; в якійконкретно обстановці підприємству завдані збитки і чи є в цьому винапрацівника; чи були створені працівнику умови, які б забезпечували збереженняматеріальних цінностей і нормальну роботу з ними.
За шкоду, заподіяну внаслідок порушення трудових обов'язків працівникнесе відповідальність перед підприємством, з яким перебуває у трудовихправовідносинах. За вимогами інших осіб, що грунтуються на неналежномувиконанні працівникам своїх трудових обов'язків, внаслідок статті 441 Цивільногокодексу України відповідає підприємство, перед яким винний працівник несематеріальну відповідальність у порядку регресу за нормами трудовогозаконодавства.
Якщо суд встановить, що шкода заподіяна з вини не лише працівника, доякого заявлено позов, а й службових осіб підприємства, він повинен притягнутицих осіб відповідно до ст. 109 ЦПК України до участі в справі якспіввідповідачів.
Для звернення до суду власника або уповноваженого ним органу ст. 233КЗпП встановлений річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.Днем виявлення шкоди вважається день, коли власнику або уповноваженому ниморгану стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днемвстановлення шкоди, виявленої внаслідок інвентаризації матеріальних цінностей,ревізії або перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства, слідвважати день підписання відповідного акта або висновку.
Право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплатипідприємством сум третій особі, і з цього часу обчислюється строк на заявленнярегресного позову.
Висновки
Вкінці я хотів би зробити кілька висновків по зробленій роботі.
Матеріальна відповідальність працівника – це обов'язок працівникавідшкодувати прямий дійсний збиток, заподіяний їм роботодавцю протиправнимивинними діями чи бездіяльністю.
Матеріальнавідповідальність має місце лише при наявності визначених умов:
а) прямий дійсний збиток;
б) протиправне поводження працівника;
в) наявність провини працівника в заподіянні збитку;
г)причинно-наслідковий зв'язок між протиправним поводженням працівникаі виниклим збитком.
Існує два види матеріальної відповідальності:
а)обмежена;
б)повна.
Збиток може бути відшкодований:
а) добровільно;
б) в адміністративному порядку;
в) у судовому порядку.
Список литературы
КонституціяУкраїни, від 28 червня 1996 р.;
Кодекс законів про працю України, від 10 грудня 1971 р., станом на 1вересня 2000 р.;
Стичинський Б.С. Науково-практичний коментар до законодавства Українипро працю, Київ, 1997 р.;
Цивільний кодекс України — Київ, 1998 р.;
Закон СРСР «Про державне підприємство (об'єднання)», 1987 р.;
Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від
Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від
Закон України «Про місцеві державні адміністрації» від
Постанова Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. №116 пропорядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення(псування) матеріальних цінностей;
Трудове право України: Курс лекцій/ за ред. П.Д.Пилипенка, Львів, Вільна Україна,1996 р.;
Постанова Правління Національного банку України від 2 лютого 1995 р №21 (в редакції від 13 жовтня 1997 р.);
Інструкція про порядок ведення касових операцій у народномугосподарстві України, затверджена постановою Правління Національного банкуУкраїни від 2 лютого 1995 р. № 21;
Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику посправах про відшкодування шкоди, заподіяного підприємствам, установам,організаціям їх працівниками” від 29 грудня 1992 р. № 14 із змінами йдоповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 29березня 1997 р. № 3, Право України.— 1993.— № 5-6; Вісник Верховного СудуУкраїни. — 1997.— № 2
Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосуваннясудами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяногозлочином і стягненні безпідставно нажитого майна” від 31 березня 1989 р. № 3;
Постанова пленуму Верховного Суду України «Про судову практику всправах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам,організаціям їх працівниками» від
Болотіна Н.Б., Чанишева Г.І. Трудове право України, Київ, 1998 р.;
Прокопенко В.І. Трудове право України, Харків, 2000 р.;
Гирич О.Г. Трудове право, Київ, 1997 р.;
МатишевськийП.С. Кримінальне право України, Київ, 2000 р.