Реферат: Політична культура


Політична культура

 


Термін «культура»(з лат. – обробка, вирощування) означає процес набування знань і досвіду, щовключає духовний і практичний аспекти. За іншим визначенням, культура –спосіб і наслідок людської діяльності, що відтворює особисте і суспільне буттяв усіх його проявах. Залежно від сфер життєдіяльності суспільства виокремлюютьекономічну, соціальну, духовну і політичну культуру, яка і є предметом нашогорозгляду.

Невід’ємною складовоюзагальної культури суспільства, окремих соціальних груп і індивідів виступаєполітична культура. Вона дає можливість пояснити чому однакові за формою іструктурою органи державної влади в різних країнах функціонують по-різному.

Рівеньполітичної культури суспільства визначає ступінь розвитку демократії іспецифіку політичного процесу в цьому суспільстві. Пояснює, чому деякіполітичні системи, які відповідають одним умовам, виявляються не ефективними вінших умовах, чому політичні дії, ефективні стосовно одних народів, не єрезультативними для інших. Політична культура є своєрідним поєднанням політикиі культури, слугує дзеркалом політичного життя суспільства.Вона також виступає складовою загальної культури і тіснопов'язана з усіма її складовими — економічною, релігійною, правовою,організаційною та іншими культурами.

Поняття„політична культура” запроваджене мислителем епохи Просвітництва І.Гердером, аперше її наукове потрактування було здійснене В.Липинським. Концептуальнеосягнення феномену політичної культури західними суспільствознавцямирозпочалося з робіт Г. Алмонда і С. Верби, які, визначили її як сукупністьпсихологічних орієнтацій людей щодо політичних об'єктів. На їх думку, політичнакультура нації є особливий розподіл зразків орієнтації стосовно політичнихоб'єктів серед представників певної нації. Коли ми говоримо про політичнукультуру суспільства, зазначають Дж. Алмонд і С. Верба, то маємо наувазі політичну систему, інтеріоризовану в знаннях, почуттях і оцінкахнаселення.
 У сучаснійполітологічній літературі можна знайти від сорока до двохсот визначень поняття„політична культура”, іноді подібних, а іноді принципово відмінних за рядомкритеріїв, що дозволяє розгалузити їх на декілька підходів:

1)         Політичною культурою вважають систему цінностей соціуму та його громадян,систему політичних інститутів і відповідних способів колективної таіндивідуальної політичної діяльності.

2)         Політична культура — це певна сукупність переконань, поглядів, орієнтацій тазразків поведінки.

3)         Політична культура постає як процес формування та реалізації певних сил такихсоціальних суб'єктів, як класи, групи, особистості, у процесі їхньоїсуспільно-політичної діяльності.

4)         Політична культура — об'єктивне відображення і реалізація у процесіпротиборства корінних класових інтересів, політичним принципів і гасел, якіпроголошуються політичними партіями, окремими політиками, державою.

5)         Політична культура розуміється як система переконань, ідей, уявлень.установок, моделей поведінки, що склалися історично.

Наведемодеякі визначення:

Політична культура – сукупність індивідуальних позицій і орієнтацій учасниківсистеми, політичного процесу; суб'єктивна сфера, що лежить в основі політичнихдій і надає їм відповідного значення.

Політична культура — якісний склад політичного життя суспільства, щовизначається історичними, соціально-економічними і політичними умовами івідображає рівень засвоєння суб'єктом — суспільством, групою, особою —відповідних політичних відносин, способів діяльності, норм і цінностей, ступіньсоціокультурного розвитку людини та ступінь її активності у перетворенніполітичної, соціальної дійсності.

Політична культура — система стійких установок, переконань, уявлень, моделейповедінки, які історично склалися, проявляються в діяльності суб’єктівполітичного процесу і забезпечують відтворення політичного життя суспільства наоснові спадковості.

Елементамипоняття «політична культура» виступають думки, почуття, оцінки суб’єктів вїхньому ставленні до держави, гілок і органів влади, тих хто приймає політичнірішення.

Суб'єктиполітичної культури — це індивіди; мала, середня, або велика група;регіон; держава; нація; партія; клас тощо.

Об'єктиполітичної культури: політична система суспільства та її компоненти (політичнийрежим, соціальні інститути; організації; об'єднання; політичні партії тощо).

Т. Алмонд і С. Вербавиокремили три рівні політичної культури:

Ø  емоційні орієнтації,які відображають почуття, що виникають по відношенню до політичної системи, їїфункцій, учасників, і їх діяльності.

Ø  пізнавальні орієнтації,що охоплюють знання про політичну систему, її функціонування; історичні знання;

Ø  оціночні орієнтації,що відображають ставлення до політичної системи, її учасників і їх дій. Міркуванняз приводу того як повинна здійснюватись влада.

Типи політичноїкультури:

За ступенем розвиткуякостей членів суспільства Г.Алмонд і С.Верба виокремили такі типи:

Ø  патріархальний (паройкіальний),для якого характерними є відсутність у людей інтересу до політики, індиферентнеабо негативне ставлення до влади, можливе пов’язання політичних орієнтацій ізрелігійними нормами, орієнтація членів суспільства на вождів, шаманів;

Ø  підданський — відзначається певним інтересом соціальних суб'єктів до функціонуванняполітичної системи. Індивіди усвідомлюють себе членами політичногоспівтовариства, але тільки в ролі підданих. Відповідно вони не проявляютьособливої політичної активності, покладаючи свої надії на органи влади таполітичних лідерів.

Ø  активістський — характеризується значним інтересом громадян до політичної системи та наслідківїї функціонування, активною орієнтацією на особисту участь у політичномупроцесі.

Г. Алмонд та С. Вербазазначили, що у реальній політичній практиці поєднуються усі три типиполітичної культури, утворюючи нові змішані типи, а саме: патріархально-підданський,піддансько-активістський. патріархально-активістський.

За комунікативним критеріємвиділяють:

Ø  замкнутий тип політичноїкультури, що орієнтуються на власні уявлення про політичне життя, своїнаціональні традиції та звичаї, локальні цінності, норми і правила поведінки.Такий тип політичної культури характерний для патріархальних і тоталітарнихсуспільств, особливо, країн Сходу;

Ø  відкритийтип політичної культури також зберігає свої традиції, цінності,норми, але проявляє інтерес до інших політичних ідей, моделей політичногоустрою; спроможний сприймати і враховувати досвід інших країн. Він характернийдля демократичних суспільств країн Заходу.

В межах кожноїнаціональної політичної культури розрізняють елітарну та масову політичнукультуру.

Елітарна — це культура політичної влади, об'єднань громадян, інших активних учасниківполітичного процесу.

Масова — це культура підданих, рядових громадян держави, виборців.

Орієнтація суспільствана ті чи інші регулятивні механізми в рамках політичної системи породжуєвідповідні типи політичної культури — ринковий або бюрократичний(етатистський). Якщо ринкова політична культура зорієнтована навідносини купівлі-продажі, досягнення вигоди як вищої цілі політичної діяльності,на конкурентну боротьбу як універсальний принцип функціонування політичноїсистеми, то бюрократична політична культура на розв'язання політичних проблемза допомогою механізмів державного регулювання і контролю за політичнимипроцесами, на обмеження і заборону конкурентної боротьби.

За ідеологічнимкритерієм виділяють типи політичної культури:

Ø  буржуазну;

Ø  соціалістичну;

Ø  етнічну;

Ø  конфесійну;

Ø  змішану.

За формоюсуспільного управління:

Ø  президентська;

Ø  парламентська;

Ø  монархічна;

Ø  диктаторська.

За типом поведінкив конфліктних ситуаціях:

Ø  конфронтаційна;

Ø  консенсусна;

Ø  компромісна.

Аналізуючи суспільнівідносини можна виокремити види політичної культури:

Ø  культура депутатської діяльності –професійна, напівпрофесійна та громадська діяльність депутатів усіх рівнів;

Ø  культура діяльності суспільно-політичнихорганізацій, партій, рухів, об’єднань;

Ø  культура електоральної поведінкигромадян під час виборів, референдумів, опитувань.

Сутність політичноїкультури обумовлює її соціальні функції:

Ø  пізнавальна –вивчає політичні уявлення, знання, міфи, ідеологію;

Ø  виховна –сприяє підвищенню політичної свідомості громадян, спонукає брати безпосереднюучасть у політичному житті чи місцевому самоуправлінні;

Ø  адаптаційна –допомагає людині пристосуватися до умов політичного середовища

Ø  регулююча – підвищуєрівень контролю з боку суспільства зароботою органів влади іуправління;

Ø  комунікативна –забезпечує зв'язок між учасниками політичного процесу, сприяє передачіполітичного досвіду;

Ø  захисна– сприяє охороні загально-гуманістичних цінностей – прав і свобод громадян;

Ø  прогностична– дозволяє передбачити можливі варіанти розвитку подій, поведінку суб’єктівполітики в тих чи інших ситуаціях;

Ø  інтеграційна– виконання попередніх функцій сприяє співіснуванню і злагоді різних груп водній політичній системі; забезпечує стабільність і цілісність держави.

У різних історичнихумовах деякі функції політичної культури можуть нівелюватися і навіть зникати.Зокрема, може вельми помітно знижуватися комунікативна здатність політичнихгруп, внаслідок чого політична боротьба між ними може призвести до загостренняполітичних конфліктів і провокування криз. Крім того, в перехідних суспільствахзростає здібність політичної культури до дезинтеграції системи правління,заснованої на незвичних для населення цінностях.

У культурі будь-якогосуспільства внутрішні політичні цінності, настанови різноманітність інтересіврізних спільнот породжує відмінні одну від одної моделі політичних культур — субкультури, які існують у всіх країнах.

Політична субкультура– сукупність особливостей політичної культури певної соціальної групи, яківідрізняють цю політичну культуру від культури іншої групи людей.

Відокремлюють найбільшпомітні у політології типи культур:

Ø  регіональні:виникають через відмінності в окремих регіонах країни, як клімат, наявністьприродних ресурсів, рівень економічного розвитку;

Ø  соціально-економічні:обумовлені існуванням в суспільстві різних груп, верств, класів, яківідрізняються за рівнем прибутку, а, відповідно, і за інтересами, в тому числіі політичними;

Ø  етнолінгвістичні:пов’язані із мовними і етнічними особливостями;

Ø  релігійні:обумовленні приналежністю до різних релігій (мусульмани-християни) або навітьрізних конфесій (протестанти-католики);

Ø  вікові – обумовленірізними системами цінностей у представників різних вікових груп.

Головним елементомбудь-якої субкультури є здібності лідерів і представників еліти виражатиінтереси пересічних громадян; їх професійні управлінські якості, а також тіриси, які дозволяють їм придбати і підтримувати авторитет, переконатигромадськість в думці, що займане високе місце у владі належить їм по праву.

Політична культураявляє собою характеристику всього політичного життя, тому її не можна зводитидо окремих, хоча й дуже важливих явищ цієї сфери суспільного життя, наприклад,тільки до політичної свідомості або політичної поведінки.
 Звичайно, політична культура включає в себе не всю політичну свідомість іполітичну поведінку, а лише те усталене, типове, що характерне для політичногожиття суспільства, для політичної свідомості і поведінки основної масинаселення, словом, те, що ввійшло у звичку.

До неї відносяться:знання про політику; оцінка політичних явищ, оціночна думка того, як повинназдійснюватися влада, емоційний бік політичних позицій — любов до Батьківщини,ненависть до її ворогів тощо; визнання певних взірців поведінки, які діють всуспільстві, намагання їх наслідувати.


Література

 

1.        Матвеев С.А., Буланенко Л.С., МихеевС.А. Политология: Учебное пособие. — 3-е изд. перероб. и доп. — Харьков:„Одиссей”, 2003. – 335 с.

2.        Муляр В.І. Політологія: Навчальнийпосібник. — К.: ЦУЛ, 2002. – 355 с.

3.        Піча В.М., Хома Н.М. Політологія:Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. — Львів: „Новий Світ-2000”,2003. – 344 с.

4.        Політологія. / За заг. ред. І.С.Дзюбка,К.М.Левківського. — 2-ге вид. виправ. і доп. — К.: „Вища школа”, 2001. – 415 с.

5.        Політологія: Підручник. / За ред. О.В.Бабкіної, В.П. Горбатенка. – 2-ге вид. випр. і доп. — К.: Видавничий центр„Академія”, 2003. – 526 с.

6.        Шляхтун П.П. Політологія: Теорія таісторія політичної науки. — К.: „Либідь”, 2002. – 574 с.

7.        Юрій М.Ф. Політологія: Підручник. — К.:Дакор, 2004. – 415 с.

еще рефераты
Еще работы по политологии