Реферат: Власть

РЕФЕРАТ

На тему: Влада

Студента психолого-педагогічного факультету ПДПІ

Гр. – ПП 41

Гоч В. П.

Полтава — 2001

Проблема влади взагалі іполітичної влади зокрема із давніх часів хвилює людство. В одному із діалогівПлатона говориться:

«Немає людської душі, якавистоїть спокусу владою.» Декого влада зачаровує, несвідомо вабить іпритягує як магніт. Влада не тільки здавна страшила і захоплювала людей, воназавжди була однією із центральних категорій політичної науки. Багато мис­лителів,вчених вважають, що влада — незмінний супутник політики і є її головноюпроблемою. Поняття влада широко ви­користовується як у політичному, так ібуденному вжитку. М. Вебер справедливо нагадує, що в залежності від ситуації го­ворятьпро владу батька над дітьми, про владу грошового мішка, про владу юридичну,духовну, економічну тощо. При всій різно­рідності і неоднозначності цих понятьможна, однак, відмітити одну об'єднуючу їх характеристику: всі вонивідображають від­носини, в яких воля і дії одних панує над волею і діями інших.Але в першу чергу під владою розуміють вищу державну владу. Так, наприклад,англійською мовою the роwег — це не тільки влада, але й державаз усією її міццю; в латинській мові potestas — сила, міць, панування; німецькоюdіе Gewalt: — це не тільки влада, але й міць, а також насильство.Нарешті, в нашій рідній мові влада найчастіше виявляється синонімом начальст­ваі означає владні органи держави. У політичній і у буденній мові слововлада не має якогось одного стійкого значення. Для одних теоретиків влада — цеособливий вплив одних людей на інших, для других — здатність досягнення певнихцілей, для тре­тіх — можливість використання тих чи інших засобів, длячетвертих — особливі стосунки між підлеглим і керівником.

У своєму загальному значенні,поняття «влада» означає право і можливість одних керувати,розпоряджатися і управляти ін­шими; здатність і можливість одних здійснюватисвою волю по відношенню до інших, робити визначальний вплив на їх пове­дінку ідіяльність, використовуючи при цьому авторитет, право, насильство та іншізасоби.

Політологію ж цікавить політичнавлада. До поняття «політична влада», звичайно, можна застосуватизагальне визна­чення влади як такої. Політична влада, як і будь-яка інша,означає здатність і право одних здійснювати свою волю по від­ношенню до інших,веліти і управляти іншими. Але разом  вона має, на відміну від інших формвлади, свою специфіку верховенство, обов'язковість її рішень длявсього суспільства І для всіх інших видів влади; загальність,тобто публічність; легальність у використанні сили та іншихзасобів володарювання в межах країни; моноцентричність, тобтоіснування загальнодержавного   прийняття   рішень;   широкий   спектрвикористовуваних засобів для завоювання, утримання і реаліза­ції влади.

Таким чином, політична владахарактеризується здатністю і можливістю для тих, хто нею володіє, проводитисвою волю в керівництві і управлінні всім суспільством (державою), справля­тивизначальний вплив на поведінку народних мас за допомогою засобів, щознаходяться в розпорядженні держави, мобілізовувати на досягнення поставленихцілей і програм великі маси людей, регулювати відносини між окремими групамилюдей.

Поняття політична влада значноширше, ніж поняття держав­на влада, яка є її частиною. Політична і державнавлада мають загальні цілі, які пов'язані з управлінням суспільством, маютьпублічний характер. До суб'єктів політичної влади належать не тільки державніоргани, а й політичні партії, різні політичні об'єднання, органи місцевогосамоврядування. До суб'єктів дер­жавної влади належать тільки органи державноївлади. Політична влада відображає певну взаємодію (панування, керу­вання однихіншими) і передбачає мінімум два боки: на одному — пануючі, яких у політологіїприйнято позначати поняттям «суб'єкт» (це може бути цілий народ,державний орган, окрема наділена владою особа); на іншому — підвладні, підлеглі- об'єкт, на який спрямовані владні відносини. Об'єктом політичної влади можебути суспільство в цілому, тобто народ, і кожний громадя­нин зокрема. Владазавжди є взаємодією суб'єкта і об'єкта, волі володаря і підкорення об'єкта.Підкорення так же властиве лю­дям як і керування, тому влада залежить відпокірливості населення, від того, чи готові її терпіти, якщо вона не влаштовуєсуспільство. Якість об'єкта політичної влади залежить від політичної культуринаселення. Наприклад, патріархальний тип культури формує покірливість, звичкукоритися, бажання жити під «твердою рукою». Активістичний типкультури формує гро­мадянина, який несе свою долю відповідальності за державу.

Функціонування політичної влади усуспільстві необхідно для зберігання його цілісності та єдності, стабільності іпосту­пального розвитку. Влада покликана формувати політичну системусуспільства, політичні відносини між державою, суспі­льством, соціальнимигрупами, класами, партіями, грома­дянами, органами державного управління, атакож контролю­вати ці відносини, перетворювати їх по можливості в безконфлі­ктніі організовані. Влада керує справами суспільства і держави на різних рівнях:

>мегавлада — глобальний рівень політичної влади — виходитьза           рамкиоднієї держави і прагне розповсюдити свій вплив насвітовесуспільство;

>макровлада — високий рівень функціювання центральних

                            державних інститутів і політичних відносин, що складаються між ними ісуспільством;

> мезовлада — середній, проміжний рівень політичної влади,

                          котрийпов'язує два крайніх рівні політичних і    владнихвід­носин;

> мікровлада — міжособові владні відносини всередині малихгруп.

Від функціонування політичноївлади залежить тип політич­ного режиму в суспільстві, відкритість чизамкненість суспільства, характер політичних відносин та інші політичні ха­рактеристикиданої держави, включаючи стабільність, автори­тет, розподіл та співробітництвовлад, демократичність.

Таким чином, до найбільшважливих, суспільно значущих функцій політичної влади можна віднестинаступні: підтримка суспільного порядку та стабільності; виявлення обмежень іроз­в'язування конфліктів; досягнення суспільної злагоди; приму­шення в ім'ясоціально значущих цілей і збереження стабільнос­ті; керування справамисуспільства.

У сучасній літературі існуютьрізні погляди щодо концепцій влади. Релятивістські концепції влади (відлат. — relavitus -відносний) — розглядають владу як особисті відносини, в якиходна людина (суб'єкт) визначально впливає на іншу (об'єкт). Уякостісуб'єкта і об'єкта можуть виступати як окремі люди, так групи, прошаркинаселення чи ведуча політична партія й опозиція. Релятивістські концепції владивключають серію методів шляхів впливу на суспільство з метою досягненнястабільності У тому числі стимулювання активності трудової діяльності, дотримання норм громадської поведінки тощо.

Біхевіористськіконцепції влади (від англ. — behaviour — по­ведінка), як і релятивістські, виходить із її трактовки як відносин міжлюдьми, при яких одні володарюють, командують, панують, а інші підкоряються тавиконують рішення перших. Але при цьому особливість біхевіористського підходуполягає в зосере­дженні уваги на особливостях людей, мотивах їхньої поведінки вборотьбі за владу. Початкові імпульси до володарювання, за думкою представниківданої школи, закладені в природі окре­мих особистостей, у їх прямуванні довлади й здатності володарювати. Важливу роль відіграють блага та привілеї,котрі у всі часи одержують люди, які мають владу. З отриманням вла­дипов'язано, як правило, отримання багатства, престижу, безпеки та ін. Длябагатьох людей боротьба за владу є способом самоствердження. Крім того, длябагатьох влада над іншими людьми є формою насолоди. В прагненні доволодарювання іс­нують ще й інші мотиви. Представники біхевіористської школивиходять з того, що в умовах ринкової економіки влада також стає товаром. Нацей товар, як і на будь-який інший, існує попит і пропозиція. Виникаєсвоєрідний «ринок влади» зі своїми мене­джерами, які готуютькандидатів на владу і забезпечують їх перемогу на виборах. Тому боротьба завладу — постійне явище. Політична влада народжується, як правило, упротиборстві полі­тичних сил і окремих особистостей. У цьому й полягаютьосновні положення в розумінні влади в біхевіористських конце­пціях.

Системні концепції.В них розглядають владу як системотворчі відносини в політичній організаціїсуспільства. Всі інші елементи системи пов'язані з нею безпосередньо чиопосередко­вано. Призначення політичної влади — регулювати відносини між людьмиі суспільством в цілому, включаючи державно-політичні інститути, вирішуватисуперечності, що постійно ви­никають між необхідністю порядку в суспільстві ірізноманіт­ністю інтересів його членів. Завдання політичної влади будуватисвоївідносини з усіма елементами політичної системи суспільс­тва таким чином, щобце сприяло збалансованому стану даної системи. Іншими словами, політична владаповинна прямувати до досягнення в суспільстві в першу чергу стабільності, якполі­тичної, так і економічної.

Найважливішою соціальною причиноюпідкорення одних людей іншими є нерівномірний розподіл ресурсів влади. Підресурсами влади прийнято розуміти всі ті засоби, викорис­тання якихзабезпечує вплив на об'єкт влади у відповідності з цілями суб'єкта. Ресурсиможуть використовуватись для заохо­чення, покарання чи переконання. Длявиділення різних видів влади широко розповсюджена класифікація її ресурсів увідпо­відності з найважливішими сферами життєдіяльності: еконо­мічні,соціальні, культурно-інформаційні, силові.

Економічні ресурси — це матеріальні цінності, необхідні для суспільного та особистого виробництваі споживання: гроші як їх загальний еквівалент; техніка; родючі землі; кориснікопалини тощо.

Соціальні ресурси — здатність підвищення чи зниження со­ціального статусу чи рангу, місця всоціальній стратифікації. Соціальні ресурси включають такі показники, якпосада, прес­тиж, освіта, медичне обслуговування, соціальне забезпечення і такдалі.

Культурно-інформаційніресурси — знання та інформація, а такожзасоби їх одержання і розповсюдження: інститути науки та освіти, засоби масовоїінформації та ін.

Силові ресурси — цей вид ресурсів політичної влади виконує функцію забезпечення обороникраїни, охорони внутрішнього порядку, в тому числі забезпечення безпекиполітичної влади, недопущення будь-яких зазіхань на владу з метою її повалення.Це — армія, поліція, різні служби безпеки, прокуратура, суд. Як показуєісторичний досвід політична влада використовує ці ре­сурси в тій чи іншій їхчастині дуже часто. Вони відносяться до найбільш діючих, викликають страх,оскільки використання та­ких засобів призводить до позбавлення людей власності,волі, а нерідко й самого життя. Особливо часто політична влада вдаєть­ся довикористання названих ресурсів у випадках послаблення своєї сили, моці тавпливу на суспільство.

Специфічним ресурсом влади є самалюдина — демографічні ресурси. Люди — це універсальний,багатофункціональний ре­сурс, який виробляє інші ресурси. Людина — творецьматеріальних благ (економічні ресурси), солдат і член партії (політично-силовіресурси), володар і розповсюджувач знань, інформації (культурно-інформаційніресурси) тощо. Особистість виступає ресурсом влади лише тільки в одному ізчисленних ви­мірів, — будучи використана як засіб реалізації чужої волі. Вцілому ж людина — не тільки ресурс влади, але й її суб'єкт і об'єкт.

Підводячи підсумок щодо основнихвидів ресурсів політичної влади, потрібно установити, які з них єнайважливішими, а які другорядними. Однозначної відповіді немає. В різніперіоди життєдіяльності суспільства вирішальними стають то одні, то іншіресурси. Наприклад, при спробі переворотів чи інших ви­ступів проти політичноївлади вирішальними стають силові ресурси. В цілому ж, як показує практика, всівиди перерахова­них ресурсів відносяться до постійно діючих, необхідних дляполітичної влади.

Виключно важливим аспектом урозумінні сутності політич­ної влади є поняття «легітимність» (відлат. legitimusзаконний). Принцип легітимності, тобто виправдання законності влади, завждивідігравав важливу роль в суспільно-політичній історії. Так, у Римськійімперії, коли римські легіони були не­зламною силою, влада імператорівбазувалася на простому принципі — законність правителю надає армія, яка іпроголошує його верховним законодавцем. Із послабленням імперії пробле­малегітимації гостро постала перед багатьма імператорами. Тому вони намагалисьзакріпити свої домагання на владу, спи­раючись на традиції, закріплюючидавньоримську релігію і привласнюючи собі титули Цезаря й Августа, підносячисвій рід до Геракла та Юпітера. Пізніше римські імператори взяли на озброєнняхристиянство, яке на той час широко розповсюджува­лось. Воно стало дляімператорів основою більш авторитетної та більш глибоко релігійної легітимації.З тих пір імператор царю­вав Божою милістю — єдиного та всесвітнього Бога. Впізніші часи Реформація, а потім й англійська революція принципомлегітимностіпроголосили божественне право народу на прав­ління.

Теоретична розробка проблемилегітимності зв'язана з конце­пцією легітимної влади М. Вебера. Він відзначав:панування спирається на згоду, що визнає його легітимність. В легітимнос­тіпанування влади він бачив гарантію стабільності суспільства, підтримкисоціального порядку і підкреслював, що соціальна поведінка, а також соціальнівідносини можуть бути орієнтовані індивідами на їхнє уявлення про існуваннялегітимного порядку. З його точки зору, легітимність порядку може бутигарантована лише внутрішньо, а саме емоційною відданістю, вірою в абсо­лютнузначимість порядку і в залежність блага і рятування від збереження даногопорядку. Крім того, легітимність порядку може бути гарантована такожочікуванням специфічних зовніш­ніх наслідків. Порядком М. Вебер називаєумовність, звичай, який вважається у певному колі людей значущим, а такожправо, при якому порядок гарантований можливістю морального чи фізичногопримусу, що здійснюється особливою групою людей,  у функції яких входитьохороняти порядок. Мова йде про те, що не тільки право забезпечує гарантіюстабільності, соціальний порядок, але й особисті інтереси індивідів, дії якихвідбиваються на становищі тих, хто володіє владою. За М. Вебером, визнаннявлади підлеглими є передумовою і основою її легітимності. Чим більша підтримказ боку населення, тим більш легітимною є по­літична влада. При відсутностітакої підтримки влада губить свою легітимність, хоч вона й не зникає повністю.

У поняття легітимності входить ідовіра з боку народу до іс­нуючої влади. Носій законної, легітимної влади можеправити безбоязно, спираючись на згоду народу. Володар, який не спира­ється назаконність, відчуває страх перед народом. Насильство, яке здійснюється ним,породжує насильство інших, через страх він змушений вдаватися до всезростаючого терору, а це призво­дить до того, що страх стає переважаючимпочуттям у такому суспільстві. Тому щоб влада не перетворилася у всемогутність,необхідна легітимність. Тільки при наявності легітимності існує воля, оскількилегітимність сковує владу. Там, де зникає легіти­мність, знищується воляособистості. Із сказаного випливає, що будь-яка політична влада здійснює своєпанування не тільки шляхом фізичного насильства чи спирання на звички масдослухняності, але й намагається різними засобами добитися доб­ровільноговизнання своєї влади з боку підвладних. В тому випадку, коли панівні колаздійснюють владу, спираючись на широку згоду з боку мас, ми можемо, говоритипро її легітим­ність. Це влада, яка приймається масами, а не нав'язується їм.Довіра мас до влади у суспільстві досягається при орієнтації на певні цінності,інтереси, при допомозі певних вірувань, які діють у даній політичній системі.Ці вірування розглядаються як принципи легітимності, тобто найбільш соціальнезначимі осно­ви, що дають панівним верхам право в даний момент панувати, амасам коритися.

Принципи легітимності можуть матисвої витоки в давніх традиціях, діючому законодавстві чи в революційнійхаризмі. Головне полягає в тому, що всі вони володіють підкорюючою силою,спрямованою на закріплення стабільності влади, полі­тичної системи, тобто тіоснови, на яких будуються відносини влади і підкорення в будь-якій політичнійсистемі. По суті спра­ви, ці принципи легітимності виправдовують таке становищев суспільстві, коли певна частина людей (панівна еліта) керує, а більшістьнаселення змушена підкоритися. Звідси у пануючих і виникає потреба знайтинеобхідні виправдовування такому ста­ну, який був би прийнятий тими, хто незнаходиться при владі. Діючі принципи легітимності забезпечують відноснийступінь довіри між політичною владою і масами. Пануючі в цьому ви­падкувиходять з того, що вони панують на законній підставі, а підвладні розглядаютьїх претензію на владу як легітимну. Та­ким чином, політична влада може бути чилегітимною чи нелегітимною. Якщо політична влада, політичне панування ви­знаєтьсяправомірним з боку суспільства, а маси виявляють прихильність політичнійсистемі, то така влада може вважатись легітимною. Якщо ж вона втрачає довірумас, то перестає бути легітимною. Причому, між легітимністю пануючих верхів іза­стосуванням насильства існує зворотній зв'язок, тобто мова йде про те, щочим надійніше в свідомості мас укорінились принци­пи легітимності, тим меншнеобхідним стає застосування насильства. І навпаки, коли пануючі кола втрачаютьлегітим-ність, вони починають удаватися до систематичного вживання насильства.Природньо, що владоможці систематично займаю­ться діяльністю, спрямованою назберігання і зміцнення віри мас в існуючий політичний устрій навіть тоді, колиця віра достат­ньо глибока, але ж її все одно необхідно постійно підтримуватичи не дозволяти їй згаснути. У всі часи панівні кола прагнули домагатисялегітимності і рішуче вели боротьбу з тими, хто ста­вив їх легітимність підсумнів.

Важливим теоретичним аспектомполітології є типологія ос­нов легітимності. Основи типології розробивМ. Вебер. У залежності від мотивів підкорення він виділив три головних ти­пилегітимності влади:

> традиційний — базується на вірі в священний характер зви­чаїв, традицій, норм, які напротязі століть регулювали життя і поведінку людей. Влада тут освяченаавторитетом існуючих патріархальних устоїв і релігійних звичаїв. Освя­ченізвичаєм норми є основою таких сталих у суспільстві відносин, які постають яквідносини керування і слухнянос­ті. Вони фактично вказують, хто володіє правомна владу, а хто зобов'язаний підкорятися цій владі. Причому, традиційні нормирозглядаються суспільством як дещо непорушне, а відхід від них, їх порушенняприводить до певних санкцій. Характерною особливістю традиційного типуполітичної влади є відсутність динамізму. Протягом тривалого періоду політичнавлада, політична система функціонує без істотних змін. Це пояснюється тим, щотрадиції панують над людьми, а тому відносини панування і підкоренняперманентне від­творюються з покоління в покоління. Глибокий консерва­тизмпронизує всю систему влади, і традиція стає основою обґрунтування, політичноївлади панівною елітою. Тради­ційні норми як для пануючих, так і підвладнихнабувають зобов'язуючого характеру. Традиції повинні суворо дотри­муватисьпануючими колами, інакше вони ризикують втратити свою легітимність в очахшироких мас. У якості прикладів традиційного типу влади можна привести суспіль­ствадавніх східних імперій (Єгипет, Персія, Китай), середньовічної Європи. Ізсучасних суспільств до цього типу певною мірою можна віднести СаудівськуАравію, Бахрейн, Кувейт, Оман. Характерною особливістю традиційного типу єтакож те, що влада тут набуває, як правило, персоніфікова­ного характеру;

 >харизматичний — (від грец. — harisma — божественний дар), оснований навірі у виняткові якості. природній дар, тобто харизму керівника, якого інколиобожнюють, створюють культ особистості. Харизматичний спосіб легітимації частоспостерігається в періоди революційних змін, коли нова влада для визнаннянаселенням не може, спертися на авторитет традицій чи демократично вираженуволю більшості. В цьо­му випадку свідомо культивується велич самої особистостівождя, авторитет якого освітлює інститут влади, сприяє їх визнанню і прийняттюнаселенням. Харизматична легітимність базується на вірі та на емоційному,особистому відношенні вождя та мас;

> регіонально-правовий — заснований на вірі в силу права, закону, на визнанні добровільно прийнятихзагальних пра­вил, встановлених юридичних норм, які спрямовані на регулюваннявідносин панування і підкорення. Характерною формою даного типу влади єконституційна держава, юри­дичні норми якої, з одного боку, визначають правилаїї функціонування, а з іншого, — самі стають об'єктом для змі­ни увідповідності з узаконеними процедурами. Легітимація політичної влади пануючихкіл тут заснована на законі. Па­нуюча еліта обґрунтовує свої  претензії навладу встановленим законодавством, перш за все конституцією. Саме конституціяяк основна норма визначає ті правила, яких повинні дотримуватись пануючі іпідвладні. До цього типу політичної влади можна віднести більшість сучаснихсуспільств. Насамкінець підкреслимо, що мова йшла про; ідеальні типи політичноївлади. В реально функціонуючій політичній владі найчастіше поєднуються названітипи при перевазі одного з них. Жодна влада не є тільки традиційною,харизматичною чи регіональною-правовою, в ній поєднані всі три типи, один ізяких домінує.

У наш час багато державпереживають кризу легітимності, що виявляється в політичній нестабільності,державних перево­ротах, глибокій соціально-економічній кризі. Це супроводжу­єтьсявтратою довіри владі, розчаруванням у цілях, методах по­літики і в самихполітиках. Звичайно, попередити втрату легітимності можливо. Якщо політикивміють рахуватись згідно з інтересами і запитами мас, то втрачена легітимністьвідновлюється. Це залежить від суб'єктів політики, інтелектуальних якос­тейполітичної еліти. Таким чином, політична влада — реальна здатністьсоціальної спільності чи певного індивіда до виявлен­ня своєї волі у політиціна основі осмисленого політичного інтересу і сформованих політичних потреб.Особливостями по­літичної влади є: здатність суб'єкта влади виявити політичнуволю; охоплення всього політичного простору взаємодією різ­них політичнихсуб'єктів; наявність політичних організацій, через які суб'єкт політичноговолевиявлення здійснює політичну діяльність; осмислення політичного інтересу іполітичних по­треб; забезпечення суб'єкта політичної влади соціального пану­ванняв суспільстві.

Влада вУкраїні є напівприхованою, з мафіозними каналами розподілу ресурсів(матеріальних, фінансових, інформаційних), з високим ступенем корумпованостівлад­них структур, з поєднанням правових і насильницьких форм примусу, з дуженизьким ступенем легітимності за­галом і зокрема тих видів легітимності, котріє визначаль­ними в сучасному цивілізованому світі. За джерелами фор­муваннявлада в Україні є корпоративно-клановою, олігар­хічно-демократичною, поділеноюна законодавчу, виконавчу і судову, з недостатньо оформленим юридично меха­нізмомстримувань і противаг.

ВеберМ. Избранные произведения.- М., 1990. — 808 с.

Власть:Очерки современной политической философии Запада /В.В.Мшвениерадзе,И.И.Кравченко, Е.В.Осипова и др./. — М., 1989.-328с.

ВятрЕ. Социология политических отношений /Пер.с

польск./.- М.,1979. — 463 с.

ГегельГ. Политические произведения. — М., 1978. — 438 с.

ГегєльГ. Философия права. — М., 1990. — 524 с.

ДжиласМ. Лицо тоталитаризма. /Пер.с сербо-хорватского/. -

М.,1992.-544с.

ЖелевЖелю. Фашизм. Тоталитарное государство/Пер.с болг./.-М„ 1991.-336с.

НицшеФ. Воля к власти: опыт переоценки всех ценностей. —М„ 1994.-352с.

ХалиповВ.Ф. Введение в науку о власти. — М.,1996. — 382 с.