Реферат: Підготовка дітей до шкільного навчання

Зміст

Вступ

1. Проблема підготовки дітей до школи у психолого-педагогічнійлітературі

1.1 Підготовка дітей до навчання у школі в умовах сім'ї

1.2 Психологічна готовність дітей до навчання у школі

1.2.1 Мотиваційна готовність до навчання в школі

1.2.2 Емоційно-вольова готовність до навчання у школі

1.2.3 Розумова готовність до навчання у школі

2. Експериментально-дослідна робота

2.1 Методики визначення готовності дітей до навчання в школі

Висновки

Список використаної літератури


Вступ

З прийняттям Закону України «Про загальнусередню освіту» перед освітянами постало серйозне завдання — з 1 вересня 2001року здійснювати підготовку до школи першокласників, які навчатимуться за новим12-річним терміном навчання [13, с.7]. Враховуючи, новопоставленні завданняперед школою, важливо привернути увагу вчителів до підготовки дітей до навчанняу школі з метою полегшення адаптаційного періоду у дітей в умовах новогосередовища. Для цього необхідно встановити стан готовності дитини до навчання ушколі в умовах сім'ї, а також психологічну готовність, що включає в себеемоційно-вольову підготовку до навчання в школі, розумову та мотиваційну.

Шкільне навчання потребує від дитини уміньпрацювати за зразком і самостійно, слухати та сприймати навчальний матеріал, атакож сформованість організаційних навичок. Ось чому підготовка дитини дошкільного навчання має здійснюватися на рівні комплексного впливу на всі відоміаспекти формування особистості.

Дотримання принципу наступності в системіосвіти сьогодні не викликає сумнівів. Отже, дошкільна освіта є першою ланкою всистемі неперервної освіти.

В Законі «Про освіту» та Державнійнаціональній програмі «Освіта» підкреслюється, що саме наступність дитячогосадка і школи— одна з необхідних умов безперервної освіти, яка певною мірою маєзабезпечити єдність, взаємозв'язок мети, змісту, методів, способів,організаційних форм навчання і виховання з урахуванням вікових особливостейдітей [13, с.8].

Основні завдання, які необхідно розв'язати упроцесі дослідження даної проблеми, ми виділили такі:

з'ясувати, як висвітлена проблема підготовкидітей до школи у психолого-педагогічній літературі;

висвітлити роль сім'ї у підготовці дітей донавчання у школі;

встановити роль психологічної готовностідітей до навчання у школі, зокрема враховуючи такі її аспекти, як мотиваційна,емоційно-вольова та розумова готовність дітей до навчання у школі;

ширше і глибше дослідити проблему підготовкидітей до навчання у школі за допомогою методики визначення готовності дітей дошколи;

внести власні пропозиції щодо роботи здітьми та їхніми батьками у підготовчий до школи період.


1. Проблема підготовки дітей до школи у психолого-педагогічнійлітературі

1.1 Підготовка дітей до навчання у школі вумовах сім'ї

Усі народи в усі часи прагнуть виховуватимолоде покоління чесним, сміливим, здоровим, працелюбним. Розв'язання цихпитань починається з раннього дитинства, ледве не з перших місяців життядитини. Саме від дитячих переживань тягнеться нитка до майбутніх моральнихякостей, нахилів, ціннісних орієнтацій особистості. Вирішальна роль у цьомупроцесі належить сім'ї як головному соціальному інституту. Сім'я значною міроюзакладає ті основи, які стануть підґрунтям для майбутнього дитини: тутстворюється фундамент розвитку нахилів, здібностей маленької людини, формуванняїї моральних і розумових якостей, здоров'я тощо. І відбувається все цебезперервно, в кожну хвилину сімейного буття, тому що виховання здійснюється нетільки за допомогою певних форм і методів [12, с.300], «виховує сім'я вцілому — її загальний дух, культура людських стосунків» [16, с.2]. Ітворять цей дух, звичайно, батьки [12, с.300]. Своєчасною є ідея великогопедагога В.О.Сухомлинського про те, що дитину необхідно виховувати,орієнтуючись на майбутнє. Якщо врахувати, що незабаром дошкільник має статишколярем, то його успішність великою мірою може визначатися тим, наскількиготовим він підійде до цієї нової і складної для нього діяльності [10, с.332].

Психологам часто доводиться чути: хто ж маєздійснювати підготовку дитини до шкільного навчання, хто відповідає за успішненавчання в початкових класах — батьки, сім'я, вихователі дитячого садка,вчителі, школа? Більшість дошкільників відвідує дитячі садки або підготовчі заняттяпри школах, ліцеях, гімназіях, і батьки часто розраховують на те, що дітибудуть підготовлені до школи вихователями, вчителями. Проте, досвід переконує,що ніякий найкращий дитячий заклад — ні дитячий садок, ні початкова школа — неможуть повністю змінити сім'ю, сімейне виховання.

Вихователі дитячих садків і вчителі добрезнають, в яких сім'ях займаються з дітьми, а в яких ні. В дитячому садку напідготовчих заняттях дітям прищеплюють багато корисних навичок, навчаютьмалювання, усного рахунку, письма й читання. Але якщо заняттями дитини нецікавляться в сім'ї, не надають їм належного значення, не заохочують достаранності, дитина теж починає ставитися до них недбало, не прагне працюватикраще, виправляти свої помилки, долати труднощі в роботі. Деяких дітей таканеуважність батьків глибоко ображає, вони замикаються, перестають бути щирими івідвертими. І навпаки, інтерес батьків до справ дошкільника й першокласниканадає особливе значення всім досягненням дитини. Допомога у подоланнітруднощів, яка виникає під час виконання будь-яких завдань, приймається завждиз подякою і сприяє зближенню між батьками та дітьми [15, 11].

Досліджуючи широку палітру питань сімейноговиховання дітей різного віку, В.О.Сухомлинський звертав увагу і на такий йоговажливий аспект, як підготовка дитини до навчання, пояснюючи це тим, що длябатьків «велике щастя готувати дитину до школи, потім спостерігати її першікроки на великій стежці до знань» [12, с. 73]. Про те педагог застерігав відповерхневого ставлення до цього питання, адже існує категорія батьків, яківважають, що малюка не треба нічого навчати, доки прийде час вступу до першогокласу. «Краще, коли він не знатиме до школи жодної букви», — така основнаідея, сповідувана ними [12, 301].

Зрозуміло, що в сучасних умовах ця формулабатьківського ставлення набуває дещо алегоричної форми, але вона залишаєтьсятакою ж актуальною [12, с.301].

Маючи великий досвід підготовки дітей дошколи, В.О.Сухомлинський застерігав батьків від захоплення навчанням малюківписьма, грамоти і наголошував на тому, щоб створювати передумови успішногонавчання. Тому особливу увагу вченого привертали, насамперед, питання фізичногорозвитку дошкільника. На теоретичному матеріалі, численними прикладами з практикивін доводив батькам, педагогам, що існує тісний зв'язок між станом здоров'ядитини і її розумовою й фізичною працездатністю, особливо навчальною, боостання потребує постійного напруження емоційно-вольової сфери, чи малофізичного, психічного здоров'я, як витривалості [10, с.332].

Не випадково в системі підготовки дітей дошколи Василь Олександрович керувався принципом природовідповідності. Вінзвертав увагу на те, що у дитини в цей віковий період переважаєнаглядно-образне мислення, і часто нагадував батькам, педагогам висловлюваннясвого попередника, відомого педагога-співвітчизника К.Ушинського, щодитина-дошкільник мислить яскравими образами — кольорами, звуками, запахами,найтоншими відтінками різнобарв'я, того, що її дивує, примушує виявлятизахоплення красою й новизною оточуючого… Логічне пізнання у неї такожпов'язане з емоціями. Тому педагог-практик рекомендував поєднувати безпосереднєпізнання дійсності з «читанням» сторінок «книг» ізмалюнками про природу, бо вважав її найбільш доступним об'єктом пізнання,фактором величезної виховної сили, сферою активної діяльності, середовищем дляактивного розвитку мислення й мовлення. Саме тому в В.Сухомлинського«уроки мислення» серед природи виступають як засоби, методивдосконалення процесу засвоєння знань, накопичення дітьми багатого чуттєвогодосвіду, що важливо для розвитку як наглядно-образного, так і простих формсловесно-логічного мислення, емоційної пам'яті, образного, виразного мовлення[10, с. 332].

Сьогодні вченими доведено, що готова дошколи дитина може легко оперувати сенсорними еталонами: кольором, формою,величиною, що виявляється у вправному виконанні багатьох практичних завдань нарозрізнення та об'єднання предметів за названими сенсорними ознаками. Саме утакої дитини, завдяки розвиненому сприйманню, створюються передумови для оволодіннячитанням, письмом, де важливо розрізняти зображення літер, відтворюватизображення на малюнку тощо [15, с.34].

В дослідженнях Василя Олександровича такожпідкреслювалась необхідність розумового розвитку дитини з раннього віку(4-5років), коли її мозок починає інтенсивно розвиватись. Тому він ставивзавдання формувати в таких дітей пізнавальні здібності, уяву, художнютворчість, з якими найбільше пов'язана рухомість мислитель них процесів,бажання пізнавати оточуюче, цілеспрямовано відбирати необхідні об'єктипізнання.

Велику увагу звертав педагог-дослідник напитання розвитку пізнавальних інтересів дітей, бо саме вони спрямовані наформування активного пізнавального ставлення до оточуючого і є дієвим стимуломдля розвитку розумових сил, здібностей дитини, котрі так необхідні дляуспішного навчання в школі. Василь Олександрович писав, що саме бажання знати —це надзвичайно тонке інтелектуальне почуття, що викликає здивування передневідомим. І від того, наскільки воно розвинуте в дитячі роки, в великій мірізалежить розумовий розвиток дитини взагалі [10, с.333].

Отже, робить висновок В. Сухомлинський,«якщо в цей період немає належного виховання, якщо дитина позбавлена того,що необхідно для її повноцінного розумового розвитку, — вона не буде добре підготовленадо навчання. Те, що згаяно в цей період, ніколи не надолужиш» [16, с.74].Тому треба не тільки забезпечувати дитину їжею, одягом, іграшками, а йстворювати для неї таке людське середовище, з якого вона могла б дізнатися проявища навколишнього світу. І першими, хто повинен забезпечити ці умови, маютьбути батько й мати, адже як справедливо відзначає Василь Олександрович,«без батьківського слова, без батьківського вдумливого погляду нарозумовий світ дитини, без атмосфери багатого, цікавого, повноцінного,духовного життя сім'ї — цього першого вогнища думки, почуття, рідного слова —не мислимий повноцінний розумовий розвиток дитини, необхідний для навчання вшколі» [16, с.75].

Даючи поради батькам щодо підготовки дитинидо навчання, В.Сухомлинський акцентує на необхідності дбати про «багатство ібагатогранність її духовного життя, про виховання й розвиток розуму».

Педагог закликає всіляко розвивати їх,стимулювати й задовольняти дитячу цікавість і допитливість. А для цього нетреба відмовчуватися, коли дитина звертається з будь-якими запитаннями,намагатися проводити з нею якомога більше часу. Підґрунтям цього, напереконання В. Сухомлинського, є теза, що «сенс життя людського в тому,щоб повторити себе в новій людині, повторити на вищій основі, підняти дітейсвоїх на вищий ступінь розумового, морального, естетичного розвитку, ніж досяглими самі, батьки» [16, с.76].

Отже, як бачимо сім'я — є основнимсередовищем життя дитини дошкільного віку, вона є визначальним фактором уформуванні вольових якостей, розумової активності, у формуванні комунікативнихздібностей. Від виховання в сім'ї великою мірою залежить позитивне ставленнядитини до школи, її бажання вчитися і досягти певних результатів своєї праці.

1.2 Психологічна готовність дітей донавчання у школі

Важливий етап у житті дитини розпочинаєтьсяз її приходом до школи. Виникає нова соціальна позиція особистості — учень,тобто безпосередній учасник однієї з форм загальнозначущої діяльності —навчальної, яка потребує великого напруження сил. До дитини в цей періодвисувають нові вимоги, у неї з'являються нові обов'язки; нові товариші, новістосунки з дорослими, які також потребують певних моральних зусиль і досвіду.Але чи готова дитина відповісти на нову для неї соціальну ситуацію. [5, с.52]

Успішне вирішення завдань щодо розвиткуособистості дитини, підвищення ефективності навчання багато в чому визначаєтьсятим, наскільки правильно враховується рівень підготовки дитини до шкільногонавчання [13, с.7]. На кінець дошкільного віку, найчастіше — до 7 років, удитини формуються якості особистості, які становлять необхідну передумову їїнормального переходу до періоду шкільного дитинства. Саме рівнем сформованостіцих якостей і визначається готовність до навчання в школі.

Психологічна готовність до шкільногонавчання — це комплексна характеристика дитини, в якій розкриваються рівнірозвитку тих психологічних якостей, що найбільше сприяють нормальному входженнюу шкільне життя і формуванню навчальної діяльності. Ці якості певним чиномгрупуються і розглядаються як складові, або компоненти, психологічноїготовності до школи.

Основними складовими психологічної готовностідо школи є: мотиваційна, емоційно-вольова, розумова готовність[14, с. 49].

1.2.1 Мотиваційна готовність до навчання вшколи

Л.І.Божович уперше ввела і ґрунтовнообумовила як компонент готовності до шкільного навчання готовність дитини донової соціальної позиції школяра. В її основі — потреби і мотиви, яківизначають прагнення дитини вступити і ходити до школи, бажання вчитися [14,с.49]. Тут мається на увазі не той природній інтерес, який виявляютьдошкільники. Мова йде про виховання реальної і глибокої мотивації, яка можестати спонукальною причиною їх прагнення до здобуття знань, не дивлячись на те,що навчання вмішує в себе не лише привабливі моменти [1, с.7-8].

Аналізуючи педагогічний досвід і даніспеціальних досліджень, Л.І.Божович показала, що хоча дітей, які вступають дошколи, дуже цікавлять зовнішні атрибути шкільного життя — ранці, оцінки,дзвінки, шкільна форма тощо, але не це є визначальним, центральним в їхньомупрагненні ходити до школи. їх захоплює, писала Л.І. Божович, власне навчання яксерйозна змістовна діяльність, яка приводить до певного результату, важливогодля самої дитини і для оточуючих дорослих [14, 49].

В цей період у дітей з'являється одне знайважливіших новоутворень — супідрядність мотивів, що є рушієм розвиткуособистості дитини, оскільки вона живе в суспільстві і не уявляє себе поза ним.Іншими словами, діяльність старших дошкільнят дедалі більше спонукається неокремими, ізольованими мотивами, що непов'язані один з одним, а певною системоюмотивів, завдяки чому й розвивається здатність дитини до морального вибору, щодає їй змогу діяти свідомо, самостійно, відповідно до суспільно значущих вимог [2,с.49].

Зрозуміло, що правильне уявлення дитини прошколу і відповідні мотиви учіння формуватимуться безпосередньо в самій школі, впроцесі учбової діяльності. Однак ті передумови, з якими діти починаютьнавчання, багато в чому визначають як майбутні досягнення так і труднощі.

Якщо в дошкільника сформувалось бажання йтидо школи, вчитися, що узгоджується з адекватними уявленнями про школу, про тівимоги, які вона ставить, то це один з найсприятливіших чинників нормальногопереходу до шкільного дитинства, учбової діяльності. Така дитина з готовністюсприймає шкільні правила, завдання, вимоги, умови, їй легше призвичаїтись доних [14, с.53].

Дітей, в яких бажання йти до школи,прагнення стати школярем поєднується з поверховими уявленнями про школу, зокремими яскравими враженнями, неістотними для вимог школи [14, с.53],найчастіше очікують значні труднощі. їхнє бажання йти до школи було викликанепривабливими зовнішніми атрибутами. Певних радикальних змін у власнійповедінці, у ході занять, пов'язаних з необхідністю узгоджувати їх з вимогамишколи, вони не передбачали. І, отже, від самого початку таких дітей у школіможуть спіткати більші чи менші розчарування. Якщо вчитель своєчасно не зумієнадати таким дітям відповідну допомогу, постійно робитиме зауваження,виявлятиме свою невдоволеність, то труднощі, з якими стикаються діти, можутьстати для них тривалими, іноді навіть вони їх самотужки подолати не зможуть.Все це призведе до негативних наслідків. Отже, завдання вчителя — підтриматибажання дітей вчитися, ознайомлюючи з реальною ситуацією, вимогами школи,їхньою відмінністю від дошкільного дитинства.

Настрої дітей, які начебто мають правильнеуявлення про ті вимоги, які ставить школа, і разом з тим мають побоювання,навіть страхи, найчастіше формуються в умовах, коли вихователі в дитячомусадочку (а батьки— вдома) знайомлять їх з вимогами школи, але при цьомуприділяють мало уваги виробленню способів поведінки у тій чи іншій складнійситуації [14, с. 53-54]. У такому випадку боязкі, замкнуті та ослаблені фізичнодіти, як правило не можуть самостійно перенести навіть знайомі їм способиповедінки у нові умови або навчитись нових прийомів подолання труднощів. Дужеважливо, щоб учитель своєчасно виявив таких дітей, надав їм підтримку ідопомогу. Завдяки цьому вони швидше набудуть упевненості в собі, а процесадаптації до шкільних вимог минатиме нормально. Без відповідної допомогипочуття невпевненості в собі, побоювання, страху заважатимуть дітям активнопрацювати на уроках [14, с.54].

Мотиви з якими пов'язані успіхи у навчанні, неє однорідними. Деякі психологи, а також педагоги, поділяють їх на дві групи —внутрішні і зовнішні. Так, В.Е. Мільман до внутрішніх мотивів навчаннявідносить власні пізнавальні інтереси та безпосередню зацікавленість учня вреалізації й досягненні результату цього процесу. А до зовнішніх — орієнтаціюшколяра на оцінку й інші форми заохочення і покарання, престижно-лідерськімоменти, різні форми зацікавленості навіть і ті, що не стосуються процесунавчання [11, с. 129].

Досліджуючи потреби і мотиви, О.В.Скрипченко виділив фактори, що впливають на формування мотивів успішності учня.Це становище школяра в колективі, усвідомлення ним навчальних успіхів іморальних якостей своїх ровесників та власних, задоволення успіхами в навчанніта місцем у колективі [11, с. 51].

Досліджуючи в 60-х роках мотиви навчанняучнів початкових класів, О.В. Скрипченко використовував класифікацію німецькогопсихолога Г. Розенфельда, де автор виділяє вісім категорій мотивів навчання.

Мотив «Як самоціль» наявний удітей, які на запитання «Для чого ти навчаєшся?» дають відповіді:«Щоб мати знання», «Цікаво вчитись» тощо. Це найціннішиймотив у виховному плані, оскільки характеризується високим рівнем усвідомленнямети діяльності [11, с.52].

Мотив «З метою особистих переваг»характеризується такими відповідями учнів «Щоб бути найкращим»,«Щоб не бути останнім у класі», «Щоб мене часто хвалили»тощо[11, с.52]. Воно спостерігається насамперед у дітей із яскраво вираженимегоцентризмом, схильністю до кар'єризму, егоїстичними рисами характеру.

Мотив «На основі соціальноїідентифікації*» характеризується такими відповідями учнів: «Щобпорадувати маму», «Соромно перед бабусею», «Щоб невідставати від сестри» тощо. За нашими даними він має тенденцію до спаду.

Мотив, пов'язаний з антицепцією успіху йуникненням неуспіху, можна простежити у таких відповідях учнів:«Щобпохвалив учитель», «Щоб тато купив велосипед» тощо.

Мотив «Внаслідок тиску»характеризували такі відповіді: «Не вивчу уроки, мама не відпустить гулятина вулицю», «Не вивчу уроки, тато буде сваритися» тощо.Домінування такого зовнішнього мотиву призводить до ускладнення соціальноїадаптації дитини, до формування заниженої самооцінки та негативного ставленнядо всього, що викликає труднощі.

Мотив «За велінням совісті». Пройого наявність свідчать такі відповіді учнів: «Коли не вивчу уроки, томені дуже неприємно», «Коли не вивчу уроки, то соромно передоднокласниками та вчителем» тощо. Даний мотив не притаманний молодшимшколярам.

Мотив «На основі практичних у життіцілей» характеризується такими відповідями: «Хочу бутибізнесменом», «Навчаюся тому, що хочу мати власне підприємство іджип» тощо. Це позитивний зовнішній мотив, який може слугувати основою длярозвитку практичного та пізнавального інтересу дитини.

Мотив «За суспільною потребою»носив таке словесне забарвлення: «Щоб бути корисним і потрібнимлюдям», але він не характерний для учнів початкових класів [11, с.52].

Для вивчення мотиваційної готовностівикористовується бесіда про школу, про те, що найбільше приваблює в ній дитину.Крім того, спостерігаючи за діяльністю вихованців у вільний час в ігровомукуточку, можна помітити, яким іграшкам кожна дитина віддає перевагу, як довгозосереджується вона на виконання ігрових завдань навчального спрямування(скажімо, складання слів з букв-кубиків). Якщо дитина вибирає навчальнезавдання замість гри, це свідчить про її позитивне ставлення до шкільногонавчання. Коли вона намагається будь-що виконати доручення, здійснюючи прицьому вольові зусилля, є підстава говорити про елементи вольової готовності дошколи. Звичайно, слід ще врахувати бажання та вміння дитини підкорятисязагальним правилам, виявляти терпіння тощо [9, с.4].

На основі вище сказаного можна зробитивисновок, що провідними для першокласників є мотиви, пов'язані з самоціллю. Розглянутімотиви в окремих випадках можуть суттєво впливати на рівень навчальноїуспішності учнів початкових класів, але не всі вони мають однакову виховнуцінність.

1.2.2 Емоційно-вольова готовність донавчання в школі

Школа й учіння, як основна діяльність, щозаступає гру дошкільника, вимагають від дитини вміння розуміти і усвідомлюватипотребу дотримувати певних правил поведінки на уроці, під час перерви, вроздягальні, їдальні, спортивному залі. Дитина має дотримуватися правил, вимог,визначених учителем, під час виконання учбових завдань у школі і вдома, а такожпевних нормативів поведінки, правил шляхетності, вихованості у свій вільний час— на перерві, на шкільному подвір'ї, вулиці, у театрі, парку тощо.

У зв'язку з цим надзвичайно важливимкомпонентом психологічної готовності до школи є готовність дитини вемоційно-вольовій сфері, яка зумовлює вміння регулювати свою поведінку в доситьскладних ситуаціях, пов'язаних з напруженістю, необхідністю зібратися,мобілізуватися під час тих чи інших переживань у стані втоми, довести справу докінця[14, с.54].

На відміну від імпульсивних дій дітейраннього віку, які опосередковуються предметною ситуацією, недостатньоусвідомленим спонуканням, довільна дія — це дія, що керується свідомо прийнятоювимогою, правилом, або навпаки — відмова від дії теж відповідно до певнихобставин. Якщо зважати на те, що все шкільне життя дитини і, насамперед, процеснавчання, є суцільним підпорядкуванням правилам, то стане зрозумілим, чому таківидатні дитячі психологи, як Л.А.Венгер, О.В.Запорожець, Л.І.Божович вважали,що саме соціальна зрілість — наріжний камінь готовності дитини до навчання [7,с.70].

Емоційно-вольова готовність виявляється увідповідному рівні розвитку особистісної поведінки дошкільника. Визначальним вцьому відношенні є розвинута протягом дошкільного віку здібність дитини докерування своєю поведінкою: вміння свідомо виконувати правила або вимогивихователя, виявляти наполегливість в досягненні поставленої мети, уміннявиконувати до кінця потрібну роботу, всупереч привабливій, але відволікаючійвід неї мети та інше. Основу для розвитку довільності поведінки майбутньогошколяра складають сформована до кінця дошкільного віку ієрархія мотивів[6, с.193].

Дитина з високим рівнем емоційно-вольовоїготовності до школи орієнтується у завданнях, може співвідносити їх за ступенемскладності. Стикаючись із труднощами, вона не впадає в розпач: або звертаєтьсяза допомогою (у школі—до вчителя, вдома—до батьків), або ж намагаєтьсярозібратися самостійно. Вона вміє пробувати, вправлятись. Зазнаючи невдач, якправило, не розгублюється, не плаче, а шукає способів удосконалення роботи чиповедінки. Тобто така дитина є самостійною [14, с.55].

В дитини дошкільного віку яскравесприймання, легке переключення уваги і добра пам'ять, але довільно керуватиними вона ще не вміє. Вона може надовго і в деталях запам'ятати будь-яку подіюабо розмову дорослих, можливо не призначених для її вух, якщо вона чимосьзвернула на себе її увагу. Але зосередитись на тривалий час, на тому, що невикликає в неї безпосереднього інтересу, її важко. А між іншим це вміннянеобхідно виробляти до моменту вступу в школу. Тук само і вміння більш широкогоплану — робити не лише те, що тобі хочеться, а й те, що потрібно, хоч, можливо,і не зовсім хочеться або навіть зовсім не хочеться [1, с.7].

Рівень емоційно-вольової, як і мотиваційної,готовності до школи залежить від тих умов, у яких дитина зростала до школи удитячому садочку і, особливо, в сім'ї. Діти, які виховувалися у доброзичливихумовах, мали від дорослих належну підтримку у пошуках, прагненні досамостійності, різноманітних творчих заняттях, як правило, готові до школи.Високий рівень активності позитивно позначається і на розвитку в них такихособистісних якостей, як самостійність, упевненість, вони вміють радіти, коливдається виконати складне завдання; іноді через невдачу можуть і поплакати, небоячись, що над ними сміятимуться, здатні розібратися у труднощах, помилках,швидко забувають ті чи інші прикрощі, що трапилися під час занять, ігор.

По-іншому ситуація складається у дітей, якиму дома бракувало необхідної теплоти, турботи, які не відчували поваги до себе,захищеності. В одній із спільних наукових праць Я.Л. Коломийський і Є.О. Панькодають результати дослідження, що проводилися у Білорусії і під час якоговивчались невпевнені в собі учні першого класу (7—8 років). Це були дітизамкнуті, боязкі, пасивні, безпомічні, з низькими самооцінкою і рівнемдомагань. Ініціативи вони, як правило, не виявляли, поводилися скуто, малиобмежене коло друзів або їх у них взагалі не було. З-поміж усіх причин, щозумовили таку поведінку, найголовнішою виявилася негативна ситуація в сім'ї. Якправило, батьки позбавляли таку дитину товариства ровесників, намагалисяізолювати її, не заохочували до проявів самостійності. Для виховної ситуації втаких сім'ях характерними були нав'язливе повчання і моралізаторство, образи,приниження, висміювання, фізичне покарання за помилки і невдачі, загостренняуваги на слабкості й неповноцінності людини. Такі умови постійно пригнічували дитинуі призвели до відповідних наслідків.

Таким чином, учителю конче потрібно знатиособливості емоційно-вольової підготовки кожного учня для того, щоб визначитиадекватно, особистісно-орієнтовано за змістом і формою допомогу [14, с.55].

Значущими для формування емоційно-вольовоїготовності до школи є такі риси особистішої поведінки старшого дошкільника, яксамостійність, організованість і дисциплінованість.

Свідченням успішного формуваннясамостійності у старшого дошкільника є звичка без нагадування і допомогивихователя виконувати правила поведінки, здатність використовувати правильні,звичні способи дій в нових умовах, прагнення виявити ініціативу, готовністьприйти на допомогу. Тісно пов'язанні з самостійністю організованість ідисциплінованість поведінки виявляється в цілеспрямованості поведінки дитини,здатності свідомо будувати свою діяльність згідно з прийнятими в дитячому садкуправилами, в умінні досягати результату діяльності і контролювати її,погоджувати свою поведінку з діями інших дітей, відчувати особистувідповідальність за свої вчинки.

Іншим важливим компонентом емоційно-вольовоїготовності до школи є вміння дитини будувати свої взаємовідношення з дорослимита однолітками відповідно до правил. Досвід показує, що адаптація до навчання вшколі має пряму залежність від того, наскільки спішно сформовані у дитини запопередні роки якість «суспільності»: доброзичливе, шанобливе ставлення дотоваришів, організаційні вміння, комунікабельність, готовність виявлятиспівчуття, надавати взаємодопомогу. Наявність такого комплексу колективних рисв поведінці дитини є показником її емоційно-вольової готовності до школи істворює емоційно-позитивний клімат спілкування з однолітками в новомуколективі.

В школі на новій діловій основі будуються івідносини дитини з вчителем. Оцінка вчителя стає об'єктивним критерієм якостейзнань учня і виконання ним навчальних обов'язків. Освоєння нового стилювзаємовідносин з вчителем можливо тільки в умовах шкільного навчання. Протевихована в дошкільному віці звичка до безумовного виконання вимог дорослого,повага до нього, знання і виконання правил культурної поведінки відносностарших складають необхідну основу для «прийняття» школярами новогостилю взаємовідносин з педагогом і успішної адаптації до умов школи [6, с.193].Велике значення для формування пошани дитини до дорослого має ставлення її додорослих взагалі. Якщо дитина звикла перебивати їх, коли вони розмовляють, невміє вислуховувати прохання і вказівки, звертається на «ти», то,звичайно їй буде важко засвоювати шкільні вимоги. Загальна неповага до дорослихпереноситься і на вчителя. Відтак, навчання дитини норм ввічливості не тількиробить спілкування з нею приємнішим для ваших друзів і знайомих, а й допомагаєїй оволодіти шкільними правилами поведінки.

Для формування правильного ставлення довчителя корисно проводити ігри «у школу».

Сьогодні «вчитель » — плюшевеведмежатко. Воно сидить біля дошки, навпроти «учні» — зайчик ілисичка.

«Починаємо урок, — каже Петрик голосомведмедика. — Розкажіть мені віршик ».

Мама допомагає зайчику підняти лапку. Петрикдивується: «Чому ти не розказуєш? „

“Я підняв лапку. Це означає, що я васпопросив: учителю, викличте, будь ласка, мене, я хочу розказати віршик».

Петрик киває: «Розказуй, зайчику».

У цій грі мама демонструє синові зразокповедінки учня. Він хоче щось сказати, але чекає, поки його викличуть і тількипіднімає руку. Він з повагою звертається до вчителя. Наступного разу, коли рольучителя візьме на себе мама, Петрик — уже в ролі учня — намагатиметьсяповодитись так само [5, с.54].

Отже, як бачимо емоційно-вольова підготовкадитини до навчання у школі є одним з найважливіших завдань дошкільноговиховання та навчання. Для виконання даного завдання можна використовуватирольові ігри, створювати виховні ситуації і найголовніше — самому бути зразкомповедінки в різних ситуаціях.

1.2.3 Розумова готовність до навчання ушколі

Інтелектуальна готовність дитини дошкільного навчання, за А.С.Виготським, залежить не стільки від обсягу знань,скільки від рівня розвитку мислення.

Розв'язання багатьох інтелектуальних завданьпід час шкільного навчання потребує образного мислення учня, яке формується йрозвивається на основі засвоєних ним узагальнених знань про предмети, явища таподії навколишнього світу [8, с.4].

Значення інтелектуальної готовності дітей дошколи обумовлено провідним видом діяльності школяра — навчанням, що вимагає віддітей напруженої розумової праці, активізації розумових здібностей тапізнавальної діяльності [6, сі95].

Внаслідок різноманітних причин якбіологічних, так і соціального змісту, психічний, насамперед розумовий розвитокдітей відбувається з різною швидкістю. Більшість (близько 65%) розвиваєтьсяприблизно в однаковому темпі. Саме він розглядається як нормальний, тобтотакий, що відповідає паспортному (хронологічному) віку дітей. 20% більшою чименшою мірою випереджають цей темп, а 15—20%, навпаки, відстають від нього [4,с.62].

Розумова готовність дитини до навчання ушколі, насамперед, виявляється в загальному рівні її розумового розвитку, атакож у рівні володіння вміннями і навичками, які допоможуть їй вивчати ті чиінші предмети. В зв'язку з цим, розумову готовність доцільно простежити у трьохнапрямках, визначаючи: 1) загальну обізнаність дитини з навколишнім світом,елементи її світогляду; 2) рівень розвитку пізнавальної діяльності дитини іокремих пізнавальних процесів (мовлення, пам'яті, сприймання, мислення, уяви,уваги); 3) наявність передумов для формування учбових умінь і загалом учбовоїдіяльності.

Знання дитини про навколишній світ, їїсвітоглядні уявлення виявляються у тому, що вона знає про своє найближчеоточення: членів родини, себе, свою вулицю, село, місто; людей, їхню працю,звичаї, свята; явища природи [14, с.59]. Знання про навколишній світ інайпростіші закономірності в ньому:

про предмети першої необхідності (продукти,одяг, взуття, меблі, іграшки тощо);

предмети трудової діяльності людей (знаряддяпраці, професії, продукція);

назви населених пунктів (країн, міст, сіл,вулиць, площ);

про предмети і явища живої та неживої природи(рослини, тварини, зміни пір року, погоду);

громадсько-політичні події (війна, мир,свята та ін.);

відносини між людьми (поняття добра і зла)[9, с.З].

Цей багаж знань являє собою необхідну основу, на базі якої розпочинає організовувати свою роботу вчитель [6, сі95].

Ступінь обізнаності дитини, її світоглядніуявлення найзручніше з'ясовувати в умовах бесіди. Дитині ставлять запитання проїї домашню адресу, ім'я та прізвище, про те як звати тата, маму, бабусю,дідуся, де і ким вони працюють, що роблять; які ще, крім рідного, вона знаєміста, в якій країні живе. Для того, щоб скласти повніше уявлення про ступіньобізнаності конкретної дитини, можна запитати, які вона знає пори року, місяці,в якому порядку вони йдуть; які є дні тижня, свята; про види транспорту, дикихі свійських тварин; чи знає дитина, звідки береться зерно, борошно, з чогопечуть хліб, шиють одяг, виготовляють меблі; які в неї улюблені казки, книжки,ігри [14, с.59-60]. Стан розумової готовності дитини до навчання перевіряєтьсятакож методом завдань. Наприклад, щоб дістати уявлення про знання дитиноюнавколишнього світу, їй пропонують назвати предмети, які люди одягають,взувають, якими користуються під час праці, їжі, гри, відпочинку, а потімназвати предмети кожної групи узагальненим словом: одяг, взуття, меблі, посудта інше [9, с. З].

Найчастіше вдається виявити такі відмінностіу ступені обізнаності дітей:

У дитини чіткі, змістовні уявлення, вона вільноі правильно їх висловлює;

Дитина має деякі уявлення, але висловлює їхдосить бідно;

У дитини збіднений запас уявлення(фрагментарні, не зв'язані), вона має значні труднощі під час висловлювання.

Рівень розвитку пізнавальної діяльності, щоє наступним показником розумової готовності, можна визначити за допомогоюсистеми відповідних завдань, які пропонуються дітям індивідуально. Длявизначення рівня розвитку сприймання, спостережливості зручно використовувати наборипредметів, відмінних за довжиною (смужки), висотою (брусочки), шириною стрічки),геометричних фігур, кольорів; плани і схеми для конструювання (завдання направильне розташування меблів у кімнаті, складання картинки з частинок,знаходження виходу у лабіринті) та інше [14, с.64].

Процеси мислення і мовлення нерозривнопов'язані між собою. Рівень оволодіння мовленням — показник розумових здібностейі загального психічного стану дитини. Отже, це важлива складова готовності їїдо шкільного навчання. Добре розвинуте мовлення передбачає вміння зв'язно,послідовно і зрозуміло для інших описувати предмет, картину, подію, передаватихід своїх думок, пояснювати те чи інше явище, логічно розмірковувати на заданутему [8, с.5]. Ступінь розвитку зв'язного мовлення у дітей визначають,аналізуючи їхні відповіді під час бесіди або переказування невеликогооповідання, запропонованого вчителем [14, с.64].

Сформувати в дитини творче ставлення дослова допомагають різноманітні дидактичні ігри, в основі яких лежать проблемнімовні ситуації, власні враження та переживання дошкільнят — усе те, що спонукаєдитину образно висловлюватися, збагачувати своє мовлення [8, с.4].

Спеціальні початкові знання з мовистановлять: уявлення про речення, склад, слово, звук, букву, голосні таприголосні [9, с.4].

Інтелектуальна готовність до школипередбачає наявність передумов для формування учбових умінь і загалом учбовоїдіяльності. Потрібно передбачити завдання, які дають можливість з'ясувати, чивміє дитина правильно сприймати висловлені дорослим (учителем, вихователем)завдання, інструкцію, правила виконання завдання і діяти відповідним чином [14,65].

До кінця дошкільного дитинства в умовахсистематичного навчання діти повинні володіти основними компонентами навчальноїдіяльності: вміння сприйняти доступну навчальну задачу, зрозуміти і точновиконати вказівки вихователя, досягти результату в роботі з допомогою вказанихдорослим шляхів її виконання, вміння здійснювати контроль за своїми вчинками,поведінкою, якістю виконання завдань, здатністю критично оцінювати свою роботуі роботу інших дітей [6, с.196].

Психологічною передумовою до успішногозасвоєння початкового курсу математики є рівень володіння дитиною математичнимиуявленнями [14, с.65], здатністю оперувати певними предметно-кількіснимивідношеннями: вміти порівнювати предмети за розміром, формою, орієнтуватися упросторі, керуючись поняттями «далі—ближче», «вгорі—внизу», «праворуч—ліворуч», «більше—менше»,«довше—коротше», «важче—легше»та ін. У дошкільному віцідіти оволодівають поняттями кількості та лічби (6, с.70). Для його з'ясуваннявикористовують завдання, що мають показати, чи вміє дитина лічити, до якихмеж, чи усвідомлено вона це робить, чи орієнтується в натуральному ряді чисел(знає місце кожного числа, його склад, утворення), чи вміє додавати й відніматипо одному і по два, чи володіє прямою, зворотною, порядковою лічбою, чи вмієрозв'язувати і самостійно складати задачі.

Більшість з цих завдань за результатамивиконання дають можливість розподілити дітей на три групи:

Діти, в яких є первинні математичні навички,вони правильно виконують завдання і можуть аргументувати, пояснити;

Діти, які правильно виконують завдання, алепояснити хід виконання не можуть;

Діти, які не вміють виконувати завдання.

Розв'язування математичних задач даєможливість виявити рівень розвитку мислення дитини [14, с.65—66].

Шкільне навчання будується на засвоєннісловесно сформульованих правил. Щоб вільно оперувати ними, дитина повинна матидобре розвинуте словесно-логічне мислення, яке базується на наочно-образномумисленні і є його природним продовженням.

Старше дошкільня вживає у своєму мовленніслова різного ступеня узагальнення. Проте це не завжди є свідченням того, щодіти справді розуміють відношення між загальним (видовим) і частковим (родовим)поняттями, що є основою логіки. Дослідження з цієї проблеми доводять, що вдітей старшого шкільного віку словесно-логічне мислення розвивається значнокраще, якщо поняттєві відношення розкривати їм за допомогою наочних моделей зумовно-символічним значенням. Наприклад, моделюючи відношення між поняттямилюдина, жінка, чоловік, родове поняття людина можна позначити великим колом, апідпорядковані йому — жінка і чоловік — малими колами, розташованими в серединівеликого [8, с.4].

В умовах систематичної, цілеспрямованоїроботи дитячого садка з розвитку розумового виховання в дітей формуються такіцінні риси розумової діяльності, як здатність до багатостороннього аналізупредметів, уміння застосовувати суспільно вироблених сенсорних зв'язків дляобстеження властивостей та якостей предметів і явищ, здатність до елементарногоузагальнення на основі виявлених основних зв'язків, залежностей, ознак в предметахта явищах, вміння здійснювати порівняння предметів на основі послідовноговиявлення ознак схожості і різниці. В майбутніх школярів розвиваєтьсясамостійність розумової діяльності: вміння самостійно планувати свою практичнудіяльність і реалізація її згідно з планом, вміння поставити просту пізнавальнузадачу та розв'язати і застосувати її [6, сі96].

Таким чином, розумова готовність до навчанняв школі складається з багатьох взаємопов'язаних компонентів мислительного тамовленнєвого розвитку дітей. Єдність спільного рівня пізнавальної діяльності,пізнавальних інтересів, способів дитячого мислення, досить широкого запасуосмислених, систематизованих уявлень та елементарних понять про навколишнійсвіт, мовлення та елементарної навчальної діяльності створює в дітей розумовуготовність до засвоєння навчального матеріалу в школі.


2. Експериментально-дослідна робота

2.1 Методики визначення готовності дітей донавчання в школі

Серед науковців немає однозначного розумінняпоняття шкільна готовність, а тим більше визначення тих психологічних чинників,які її складають [3, с.9]. Розбіжності між психологами, щодо визначення цихпропорцій, призвели до значної варіативності рекомендованих до перевіркикомпонентів готовності. В дванадцяти найпоширеніших в Україні методиках дотаких компонентів віднесено аж 24 фактори.

Переважна більшість методик орієнтована наіндивідуальну роботу екзаменатора з дитиною, що значно знижує їх прогностичнуцінність, оскільки в шкільних умовах дитині доводиться працювати в умовахкласу, а тому результати отримані під час тестування можуть не підтверджуватисяшкільними успіхами.

Назвемо деякі фактори, які пропонуєтьсявизначити в ході перевірки шкільної готовності авторами різних методик:

Уміння розрізняти слово і предмет — Методикавизначення готовності дитини до школи Л.А.Венгера, А.Л.Венгера.

Знання і розрізнення кольорів —Діагностико-корекційна програма Г.Віцлака; Діагностика шкільної зрілості (БіланО.І., Партико Т.Б., Хома О.Є.).

Логічна слухова пам'ять —Діагностико-корекційна програма Г.Віцлака; Методика визначення шкільноїготовності Ю.З.Гільбуха, С.Л.Коробко, Л.О.Кондратенко.

Загальна обізнаність і словниковий запас —Діагностико-корекційна програма Г.Віцлака; Орієнтовний тест шкільної зрілостіКерна-Йірасека; Діагностика шкільної зрілості (Білан О.І., Партико Т.Б., ХомаО.Є.);

Методика визначення шкільної готовностіЮ.З.Гільбуха, С.Л.Коробко, Л.О.Кондратенко.

Арифметичні уміння — Діагностико-корекційнапрограма Г.Віцлака; Методика визначення готовності дитини до школи Л.А.Венгера,А.Л.Венгера; Діагностика шкільної зрілості ( Білан О.І. Партико Т.Б., ХомаО.Є.).

Уміння бачити аналогії — Орієнтовний тестшкільної зрілості Керна-Йірасека (повторний варіант); Діагностико-корекційнапрограма Г.Віцлака.

Вольва готовність — Діагностика шкільноїзрілості (Білан О.І., Партико Т.Б., Хома О.Є.).

Графічні уміння — Тест Керна-Иірасика. Тестидля підготовки і відбору дітей до школи (Чередникові Т.В.), Батарея тестівшкільної готовності (Ю.З.Гільбуха, С.Л.Коробко, Л.О.Кондратенко); Діагностичнапрограма по визначенню готовності дітей до шкільного навчання Н.І.Гуткіної.Діагностика шкільної зрілості (Білан О.І., Партико Т.Б., Хома О.Є.).

Уміння працювати за правилом — Діагностичнапрограма по визначенню готовності дітей до шкільного навчання Н.І.Гуткіної;Методика визначення готовності дитини до школи Л.А.Венгера, А.Л.Венгера;Діагностика шкільної зрілості (Білан О.І., Партико Т.Б., Хома О.Є.); Батареятестів визначення готовності дітей до шкільного навчання Фурмана А.В.

Аналітико-синтетичні уміння — Діагностичнапрограма по визначенню готовності дітей до шкільного навчання Н.І.Гуткіної;Методика визначення рівня розумового розвитку дітей Е.Ф.Зямбицявичене; Батареятестів шкільної готовності (Ю.З.Гільбуха, С.Л.Коробко, Л.О.Кондратенко);Діагностика шкільної зрілості (Білан О.І., Партико Т.Б., Хома О.Є.); Тести дляпідготовки і відбору дітей до школи (Чередникові Т.В.) [3, с.9-12].

Основні методики визначення шкільноїготовності за метою дослідження можна поділити на дві групи: експрес-методикита діагностично-прогностичні методики, які можуть супроводжуватися корекційнимипрограмами.

Експрес-методики. Вони можуть, і тодостатньо точно визначати дітей з дуже високим рівнем підготовленості донавчання.

Вони можуть, але на багато менш точно,визначати дітей з можливою розумовою патологією та надзвичайно великоюдошкільною педагогічною запущеністю.

Рівень розвитку дітей поза цими крайнімигрупами вони визначають дуже приблизно, а тому не мають прогностичногохарактеру.

Подібні експрес-методики найкраще працюютьпри визначенні дітей груп ризику, які потребують додаткового глибокогообстеження за допомогою професійних методик та із залученням спеціалістів —дефектологів. Досить поширене їх використання при відборі дітей до шкілпідвищеного рівня просто недопустиме, оскільки вони (як в принципі і всі іншіметодики визначення готовності до шкільного навчання) орієнтованні на виявленняне обдарованості або інтелектуального показника дитини, а лише на рівень їїдошкільної підготовленості.

Діагностично-прогностичні методики,розраховані не тільки на визначення рівня підготовленості дітей до школи але йна діагностику особливостей розвитку найважливіших для учня початкової школиумінь. Найчастіше вони супроводжуються порадами, щодо роботи з недостатньорозвинутими сторонами особистості дитини. Саме методики такого типу є найбільшприйнятними для роботи з 6-7-річними малюками.

Експрес-методики

Тест словника Береться певна (стандартна)сукупність слів (ми обмежили її десятьма) і визначається, які з них дитинівідомі. На основі отриманих відповідей судять про словниковий розвиток дитинивзагалі. Такий підхід дозволить подолати один досить відчутній недолік, наякий, як виявилося в результаті попередньої апробації, даний тест хибував.Маємо на увазі використання в початковому варіанті лише одного стандартногонабору слів. Тому в процесі обстеження майбутніх першокласників перевіряючиможуть (і повинні) чергувати компоненти: одній дитині дається один набір,другій — інший і т.д. При цьому в кожному наборі слова розташовані в прядкупереходу від конкретних до все більш загальних понять. Ось ці набори:

Велосипед, цвях, лист, парасолька, хутро,герой, качатися, з'єднувати, кусати, гострий.

Літак, молоток, книжка, плащ, пір'я, друг,плигати, розділяти, бити, тупий.

Автомобіль, віник, блокнот, чоботи, луска,боягуз, бігти, зав'язувати, щипати, колючий.

Взаємозамінюваність, психологічнаеквівалентність цих наборів забезпечується тим, що в кожному з них у певнійпослідовності містяться однотипні слова. Приступаючи до перевірки словниковогозапасу дитини, екзаменатор говорить: «Уяви собі, що ти зустрівся зіноземцем, людиною з іншої країни, яка погано розуміє українську мову. І осьвона попросила тебе пояснити, що означає слово „велосипедист“. Як тивід повісиш?»

Оскільки свої відповіді дитина дає всловесній формі, виникає можливість зробити висновок як про її пасивний, так іактивний словник. Якщо дитина не може дати словесної відповіді, то екзаменаторпропонує їй намалювати предмет або показати значення цього слова за допомогоюжестів або рухів.

Шкала оцінок

0 балів — відсутність розуміння слова:дитина говорить, що не знає слова, або не правильно пояснює його зміст.

1 бал — розуміє значення слова, але своєрозуміння може виразити лише за допомогою малювання чи жестів.

1,5бал — дитина словесно описує предмет.

2бали — дитина дає визначення, якенаближається до наукового.

Отже, максимально можлива оцінка за данийтест: 2*10=20балів.

еще рефераты
Еще работы по педагогике