Реферат: Патріотичне виховання підлітків та юнаків
Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоретичні основи патріотичного виховання
1.1 Патріотичне виховання підлітків та юнаків: мета, завдання, принципи
1.2 Вікові особливості підлітків та юнаків та їх застосування педагогом
1.3 Краєзнавча робота та дисципліна як форма патріотичного виховання
Розділ 2. Програма національно-патріотичного виховання
2.1 Впровадження програми
2.2 Структура нового шкільного самоврядування
2.3 Завдання вчителів, що мають бути впровадженні через дану програму
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
З початку реформ в системі освіти в 90-х роках XX століття (як і реформування всієї країни) була орієнтація на деідеологізацію школи. Робилося це у вигляді гуманізації і демократизації освіти. Внаслідок цього різко знизилася увага до процесів виховання. Почало виявлятися гіперболізування ідеї особистісно-орієнтаційного підходу в навчанні, задоволення запитів і інтересів особи на противагу вихованню в ній колективістських якостей, у тому числі і патріотичних відчуттів. Характерною межею духовного життя сучасної України є відсутність ідейної єдності у більшості населення країни. Розмаїття ідей зовні є виразом демократії, а по суті — віддзеркаленням глибокої внутрішньої кризи, що перешкоджає українському суспільству вибратися із стану духовної кризи, що заглиблюється.[3]
Безумовно, патріотичне виховання підростаючого покоління – основа стабільного розвитку країни в майбутньому. Цей процес тривалий за часом, складний за змістом і достатньо розбалансований з погляду методичного здійснення. Уроки естетичного циклу завжди були і є важливими в цілісному педагогічному процесі. Формування патріотичних відчуттів багато в чому залежить від розвитку емоційної сфери підлітків. Патріотичне виховання підростаючого покоління завжди було одним з найважливіших завдань сучасної школи, адже дитинство і юність — сама благодатна пора для виховання відчуття любові до Батьківщини. Під патріотичним вихованням розуміється поступове і неухильне формування у учнів любові до своєї Батьківщини. Патріотизм — одна з найважливіших рис всебічно розвиненої особи. У школярів повинне вироблятися відчуття гордості за свою Батьківщину і свій народ, пошану до його великих звершень і гідних сторінок минулого. Багато що потрібне від школи: її роль в цьому плані неможливо переоцінити.
Тема нашої курсової роботи: «Патріотичне виховання підлітків та юнаків».
Актуальність теми: На жаль, в даний час шкільне патріотичне виховання практично зійшло, як мовиться, «нанівець». Цьому за останні роки сприяли немало чинників: посилене насадження ЗМІ думки про помилковий шлях розвитку України, відсутність загальної державної, базової ідеології. Крім того, виховання патріотизму ускладнене відсутністю методичної літератури, в яких педагоги могли б знайти рекомендації і поради з цієї проблеми.
Сенс їх полягає в поясненні реальних понять добра і зла, зверненні свідомості школярів до високих ідеалів вітчизняної історії і створенні у них тим самим самостійних уявлень про гідне загальносвітове значення і цінність України. Якщо вчитель в повсякденній роботі почне регулярно звертатися до матеріалів збірки, то їх використання дозволить виростити покоління людей переконаних, благородних, готових до подвигу, тих, яких прийнято називати коротким і ємким словом «патріот». У міру дорослішання у школярів, як відзначають учені-дослідники, починає формуватися так зване «джерельце героїзму», що вимагає реалізації, але, як ні образливо це констатувати, він найчастіше залишається не потрібним. Але сили підростаючого організму, що прокидаються, можуть знайти своє застосування зі вступом до антигромадських організацій, потік яких рік від року зростає.
Об'єкт: Патріотичне виховання
Предмет: Патріотичне виховання підлітків та юнаків у виховній роботі школи.
Гіпотеза: Можна припустити, що якщо на основі базисної програми розробити комплекс занять, направлений на вдосконалення роботи по патріотичному вихованню школярів, то можна отримати наступні результати:
— підвищити рівень патріотичного розвитку школярів;
— забезпечити комплексний підхід до гармонійного розвитку школярів;
— підвищити ефективність виховання у дітей пізнавального інтересу до рідного краю, до своєї країни
Мета: Розробити програму за реалізації якої духовно і морально підняти патріотичну свідомість учнів до рівня української національної ідеї .
Завдання:
1) Вивчити особливості патріотичного виховання підлітків та юнаків;
2) Охарактеризувати засоби виховання, що сприяють патріотичному вихованню підлітків та юнаків;
Методи дослідження:
1) Вивчення наукової і методичної літератури з проблеми роботи;
2) Цілеспрямоване педагогічне спостереження, анкетування, бесіди, тестування, вивчення результатів діяльності школярів, рейтинг;
3) Педагогічний експеримент – з метою перевірки дієвості методів;
4) Статистична обробка результатів експериментальної роботи та інтерпретація здійснювалася за допомогою методів математичної статистики.
Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ ПІДЛІТКІВ ТА ЮНАКІВ
1.1 Патріотичне виховання підлітків та юнаків: мета, завдання, принципи
Сучасне розуміння патріотизму характеризується різноманітністю і неоднозначністю. Багато в чому воно пояснюється складною природою даного явища, багатим його змістом і розмаїттям форм прояву. Крім того, проблема патріотизму розглядається різними дослідниками в різних історичних, соціально-економічних і політичних умовах, залежно від особистої позиції, відношення до своєї Вітчизни, від використання різних сфер знань та інше. Майже повністю розкритий вміст даного поняття в монографії І.Е. Кравцова: «Патріотизм — це любов до своєї Вітчизни; до рідних місць («землі батьків»), до рідної мови, до культури і традицій, до продуктів праці свого народу, до прогресивного суспільного і державного устрою. Патріотизм — це відданість своїй Батьківщині, готовність захищати її незалежності» [6].
І.Ф. Харламов розглядає патріотизм як взаємопов'язану сукупність етичних відчуттів і рис поведінки, що включає любов до Батьківщини, активну працю на благо Батьківщини, проходження і збільшення трудових традицій народу, дбайливе ставлення до історичних пам'ятників і звичаїв рідної країни, любов до рідних місць, прагнення до зміцнення честі і гідності Батьківщини, готовність і вміння захищати її, військову хоробрість, мужність і самовідданість, братерство і дружбу народів, нетерпимість до расової і національної неприязні, пошану звичаїв і культури інших країн і народів, прагнення до співпраці з ними [19]. Т.З. Мапкорська, відносячи патріотизм до етичних якостей, включає в нього любов до Вітчизни, готовність до її захисту, нерозривний зв'язок з інтернаціоналізмом, нетерпимість до будь-яких проявів націоналізму, любов до народної культури, знання національних традицій, національну гідність, гордість і честь, що знаходить своє втілення в громадянськості [8]. Виховання є механізмом взаємодії між поколіннями, що забезпечує входження підростаючих поколінь в життя суспільства, становлення їх активними суб'єктами конкретного історичного процесу. У різних історичних епохах, залежно від соціально-економічних умов життя суспільства і пануючої в нім ідеології у виховання вкладали різні аспекти.
Великий вплив на патріотичне виховання мала козацька педагогіка. Українці єдина у світі козацька нація. Козацтво є дисциплінованою організацією самого українського народу, споконвічною формою його самоорганізації і самозахисту в лихоліття на засадах стародавнього Звичаю — Волі як відкристалізованого етнічного розуму. У козацькі часи нашому народові були приманними високий рівень шляхетності, моральності, духовності, доблесті і звитяги, знання і бездоганне дотримання національних традицій і звичаїв. У козацькій державі не було такого ганебного явища як бездомні діти. Виховувати в людині патріота своєї Батьківщини, любов до рідного краю, любов до своєї України варто починати з раннього дитинства.
Я.А. Коменський відзначав, що одним з головних напрямів виховання повинне бути виховання у дитини прагнення надавати користь своїми діями можливо більшому числу людей. У «Великій дидактиці» він писав: «Лише б тоді настав щасливий стан в справах приватних і суспільних, якби всі прониклися бажанням діяти на користь загального благополуччя» [17].
У вітчизняній школі завжди приділялася велика увага вихованню у підростаючих поколінь етичних якостей особи, колективізму, громадськості, любові до своєї Батьківщини, шанобливого ставлення до історії своєї країни, до геральдики, до свого народу. При цьому велику роль у вихованні патріотичних відчуттів грали засоби масової інформації: радіо, високохудожні вітчизняні кінофільми, театр, художня література. Педагогічні дослідження з проблеми патріотичного виховання радянського періоду чисельні і різноманітні. У них розкриваються як теоретико-методологічні аспекти (суть поняття «патріотизм», його характеристики, шляхи і засоби формування та ін.), так і прикладні (різні напрями патріотичного виховання: військово-патріотичне, виховання на трудових і бойових традиціях радянського народу, взаємозв'язок патріотичного, естетичного, групового виховання що вивчаються у різному віці та ін.). А.С. Макаренко відзначав, що патріотизм виявляється не тільки в героїчних вчинках. Він вважав, що патріотизм проявляється у виконаній роботі людини, адже патріот завжди буде прагнути працювати для розвитку рідної країни. [7]. Особливе значення в дослідженні питань патріотичного виховання цього періоду мають роботи В.О. Сухомлинського, який вважав, що школа повинна виховувати у молоді прагнення до беззавітного служіння Батьківщині, до активної трудової і суспільної діяльності. Визначаючи радянський патріотизм як «благородну любов радянського народу до своєї Вітчизни» [9]. В.О. Сухомлинський підкреслював, що одним з головних виховних завдань школи є підготовка учнів до простої повсякденної праці, праці для суспільства як до патріотичної діяльності, причому сама діяльність дітей, що організовувалась педагогом з даною метою, являє рушійну силу формування особи громадянина, що росте. У своїх роботах В.О. Сухомлинський також указував і на складність у вихованні патріотизму, пояснюючи їх тим, що в повсякденному житті ми не зустрічаємося з мірою, за допомогою якої можна було б виявити цю «тяжко зрозумілу цінність» — патріотизм. Любов до Вітчизни стає силою духу тільки тоді, коли у людини відображені в свідомості образи, пов'язані з рідним краєм, мовою, коли з'являється відчуття гордості від того, що все це — твоя Батьківщина [15].
Ідеологічною основою патріотичного виховання в сучасній школі є духовно-етичні цінності нації. Суть патріотичного виховання в сучасних умовах може трактуватися як розвиток відчуття особи, патріотичної свідомості, заснованої на гуманістичних духовних цінностях свого народу.
Так, ще недавно замість виховання колективізму почала впроваджуватися ідея виховання індивідуалізму, егоцентризму, замість виховання патріотизму почало пропагуватися виховання лжепатріотизму, неповажного відношення до вітчизняної історії, до свого народу. Це приводить до того, що поняття «патріотизм» і «патріот» набувають негативного відтінку. Л.Д. Кучма (другий Президент України) в одному з інтерв'ю з жалем відзначав, що слово «патріотизм» часом використовується в іронічному або навіть лайливому сенсі. Проте для більшості українців воно зберегло своє первинне, повністю позитивне значення. Це відчуття гордості за своєю Вітчизну, її історію. Це прагнення зробити свою країну кращою, багатшою, міцнішою, щасливішою… втративши патріотизм, пов'язані з національну гордість і гідність, ми втратимо себе як народ, здатний на великі звершення" [12].
Проте процеси часткової втрати патріотизму відбуваються і в українському суспільстві, особливо серед молоді, за таких причин, як:
• різке прагнення економічного статусу молоді, значна частина якої знаходяться на межі бідності і убогості через падіння життєвою рівня, скорочення витрат на їжу, відпочинок, побутові потреби і так далі [11];
• погіршення здоров'я (як фізичного, так і психічного) демографічної ситуації в суспільстві, що привело до деградації генофонду, зниження етичного, інтелектуального потенціалу і до падіння ролі молоді як соціального ресурсу в цілому [6]:
• посилення духовної кризи молоді, девальвація її найважливіших соціально-економічних цінностей, переважання негативних, асоціальних мотивів в поведінці, пристосування до життєвих умов, що змінилися, перш за все в матеріальному плані, і нерідко протиправним шляхом.
Але, як пише А.В. Усова (професор Московського університету), «якщо ми хочемо зберегти свою рідну країну, якщо ми хочемо відродити колишню велич своєї Батьківщини, нам необхідно докорінно переглянути своє ставлення до виховання шкільної і студентської молоді» [16]. Тим більше що у вітчизняній педагогіці є багато дослідженнь з питань виховання підростаючого покоління, у тому числі і виховання патріотизму — найвищого відчуття в людині, що ніби зв'язує людей в чесне, дружнє суспільство, відчуття, яке, за твердженням К.Д. Ушинського, «останнім гине навіть в лиходієві». Виділяючи патріотичне виховання в умовно самостійний напрям виховної роботи, необхідно відзначити його органічний взаємозв'язок з іншими напрямами (цивільним, етичним, трудовим, естетичним і іншими видами виховання), що є більш складнішим поєднанням, ніж співвідношення частини і цілого. Це пов'язано ще і з тим, що:
· по-перше, патріотизм, особливо якщо мати на увазі його генезис, виникає і розвивається як відчуття, все більш соціалізуючись і підносячись за допомогою духовно-етичного збагачення;
· по-друге, розуміння вищого розвитку відчуття патріотизму пов'язане з його дієвістю, що в конкретному плані виявляється в активній соціальній діяльності, діях і вчинках, здійснюваних суб'єктом на благо Вітчизни;
· по-третє, патріотизм, будучи глибоко соціальним за своєю природою явищем, є не тільки життя суспільства, але джерело його існування і розвитку, виступає як атрибут життєздатності, а іноді і виживання соціуму;
· по-четверте, дійсний патріотизм — в його духовності.
Патріотизм як піднесене відчуття, незамінна цінність і джерело, найважливіший мотив соціальної значущої діяльності, найповніше виявляється в особі, соціальній групі, що досягла вищого рівня духовно-етичного і культурного розвитку. Дійсний, духовний в своїй основі патріотизм припускає безкорисливе, беззавітне служіння Вітчизні [ 6].
У зв'язку з цією думкою стиль вчителя при організації виховно-освітнього процесу слід враховувати зауваження Е.А. Онуфрієва про те, що систематичне глибоке збагачення всіх сторін виховної роботи патріотичним змістом є необхідна умова виховання патріота [12].
Здійснення патріотичного виховання ґрунтується на сукупності принципів, які відображають загальні закономірності і принципи виховного процесу і специфіку патріотичного виховання молодших школярів в загальноосвітній школі. До їх числа відносяться:
— обумовленість патріотичного виховання розвитком суспільства і подіями, що відбуваються в ньому;
— обумовленість змісту, форм і методів, засобів і прийомів патріотичного виховання віковими і індивідуальними особливостями учнів;
— діалектична єдність і органічний зв'язок між учбовим матеріалом і змістом позакласних і позашкільних заходів;
— інтеграція патріотичного виховання з іншими напрямами виховної роботи;
— спирання на нові концепції організації і здійснення учбово-виховного процесу і на нове розуміння основних педагогічних понять;
— спирання на позитивне в особі вихованця і створення сприятливої психологічної атмосфери в процесі педагогічної взаємодії:
— координація взаємодії школи, сім'ї і громадськості в системі патріотичного виховання.
Завдання і зміст патріотичного виховання витікають із структури поняття «патріотизм», а воно має далеко не однакове тлумачення в педагогічній літературі. Деякі вчені вважають необхідним розглядати патріотизм як сукупність відчуттів, принципів і якостей особистості.
1.2 Вікові особливості підлітків та юнаків та їх застосування педагогом
Виховання патріотизму в середній школі має величезне значення, оскільки мова йде про долі сьогоднішнього і майбутнього поколінь, оскільки наші молоді сучасники повинні не тільки володіти належним об'ємом знань, але вони повинні стати зрілими духовно і інтелектуально.
Матеріалізм продовжує все більше панувати над суспільством і людиною, витісняючи найважливіші проблеми виховання, що приводить до життєвих суперечок. Звідси — гостра необхідність у вихованні патріотизму підлітків та юнаків в середній школі, яке на основі позакласної роботи, виховуватиме в молодому поколінні якості що у всі часи відрізняли український характер: доброта, відвертість, гідність, співчуття, благородство.
У психології інколи забувають про психологічні особливості юнаків, констатують тільки фонд наявних психологічних проявів. Звідси виникає безліч непорозумінь, помилок при використанні вчителем–наочником психологічних даних про учнів. От чому вчителеві потрібно творчо застосовувати знання про психологічні особливості підлітків та юнаків, враховувати їх при побудові педагогічного процесу. Інакше він може потрапити в скрутне становище, коли дані психології “не спрацьовують”, більш того, протидіють ситуації реальної поведінки учнів на заняттях іноземної мови.
Вікові психологічні особливості не догма, а тільки орієнтир для більш чіткої та суворої думки педагога про своїх учнів. Вікові психологічні особливості підлітків та юнаків залежать від попереднього психічного розвитку підлітків, від їх готовності до сприйняття виховних дій дорослих.
Приведемо тут найбільш типові показники вікових психологічних особливостей підлітків та юнаків, що зустрічаються:
— моторна активність;
— сенсорно-перцептивна активність (здатність і потреба в сенсорних нових враженнях, їх відтворенні, збереженні);
— інтелектуально-вольова активність (інтелектуальна ініціативність, допитливість, інтерес до виявлення зв'язків, причинно-наслідкових відносин, об'єктивування і відтворення “важких” ситуацій, виділення себе і поля дії і так далі);
— мотивація і емоційно-виразна активність (соціальний діапазон життєвих мотивів, здатність їх до емоційно-виразного виявлення, “позначення ”, символізування, комбінаторики, заміщення);
— здібність (її міра) до включення всіх цих форм психічної активності в реальну соціальну діяльність, поведінку, спілкування в ім'я їх ефективної побудови, регулювання і соціальної оцінки.
Перші чотири показники зароджуються і природно виявляються в “самодіяльності ” дітей цього віку. Останній показник є найбільш складним, інтегральним. Він визначає в психологічному сенсі позицію підлітка та юнака вже як дорослого, діяльність якого характеризується всіма основними рисами суспільно-корисної діяльності. Виховання цієї здатності через негативну оцінку, осудження веде до порушення спадковості з попереднім психічним розвитком. Навпаки, виховання здібності до цільової регуляції діяльності через заохочення, позитивну оцінку успіхів підлітків та юнаків зберігає багатство попередніх досягнень психічного розвитку молодших школярів. Дії відповідно до необхідного результату формують у підлітків та юнаків такі якості, стійкість поведінки, здібність до мобілізації, до дії з урахуванням чинника часу, до регуляції своїх станів відповідно до результату, що досягається. Школа покликана піклуватися про формування психології дитини, у вихованні її у дусі терпимості і братської любові до людей, школа зобов'язана навчити молодих людей умінню розрізняти добро і зло. Патріотичне виховання повинне гармонійно поєднуватися із залученням учнів до кращих досягнень світової цивілізації. Дана система повинна сприяти виробленню патріотичного мислення, прихильності до своєї національної спадщині і усвідомленню його ролі і місця в світовому духовному розвитку, також пошані і відвертості до всіх інших систем і традицій. Тільки глибока і усвідомлена любов до своєї спадщини спонукає людину з повагою відноситися до почуттів інших, бути не байдужим до трагедій Вітчизни і народу.
1.3 Краєзнавча робота та дисципліна як форма патріотичного виховання
Знайомство з рідним селом, містом, екскурсії по селу, місту, де живеш, вивчення історії виникнення села, міста, його перших років існування; пошукова робота шляхом зустрічей зі старими людьми своєї місцевості, їхні розповіді про минуле місцевості, де ти живеш: по можливості – збирання старовинних речей побуту, вишивок, костюмів різних регіонів України, писанок тощо. Вивчення історії району, області, при знайомстві зі сторінками їхнього розвитку, слід звернути особливу увагу на висвітлення так званих “білих плям історії” (доля України в складі Московської імперії, боротьба за національну незалежність українців в ХVІІ ст., колективізація, голодомори, фізичний і духовний терори Московської імперії проти українського народу, участь земляків у Другій світовій війні, національно-визвольні змагання в післявоєнний період). Видатні земляки рідного краю (політичні та військові діячі, письменники, інженери, педагоги, підприємці та інші), їх місце та роль у розвитку рідного краю, Батьківщини, світової науки, культури, мистецтв, економіки. Багато що пов'язує людину з місцем, де вона народилася і виросла. Рідний край, його люди, природа, пройшовши через свідомість, стають частиною людської долі. Де б ми не жили, на якій би мові не говорили, Україна — наша загальна, велика, єдина Батьківщина. Проте у кожного з нас є ще і свій, милий серцю куточок землі, де він побачив світло сонця, зробив перші кроки, отримав путівку в життя. Це місце — місто або хутір — незрівняний ні з чим іншим. Це наш поріг життя, Мала Батьківщина.
Багато методистів вважають, що головним методологічним принципом патріотичного виховання має бути пізнання і усвідомлення учнями своєї Малої Батьківщини. Патріотичне виховання учнів починається з пізнання Малої Батьківщини, з пізнання запахів пряних степових трав, таємничого дихання морських глибин, співу жайворонка в піднебессі. І як не пригадати тут слова Віталія Закруткіна (педагога-новатора професора з Челябінського педагогічного університету):
«Любов до Батьківщини. Нездійсненна любов до місця, де ти вперше побачив сонце і схилену над тобою голову матери, і почув слова отця, і повторив їх, пізнаючи красу рідної мови! Чию душу не турбувала ця світла, чиста, непідкупна любов?»[6,71]
Батьківщина без нас обійтися може, ми ж без неї — ніщо. Цю велику істину, на яку звертав увагу В.О. Сухомлинський, повинна розуміти і відчувати кожна дитина[9,104]. Будь-який школяр, що цікавиться краєзнавством, може вибрати собі заняття до душі. Розрізняють наступні напрями краєзнавчої роботи: географічне, художнє, історичне, літературне, екологічне. Географічне краєзнавство вивчає кліматичні особливості місцевості і їх динаміку, лісові і степові масиви, горби, яри, окремі дерева, кургани, фрагменти ландшафту і морських акваторій, степові кургани, окремі гори і бархани, ґрунти, тваринний світ, струмки і джерела. Об'єктом художнього краєзнавчого пошуку можуть стати скульптура, архітектура, художні ремесла, усна народна творчість, музичний фольклор, різьба по дереву, мистецтво танцю і тому подібне. Предметом уваги краєзнавців-істориків є історія міст, селищ, окремих будівель, видатних особистостей, підприємств, шкіл, соціальних процесів і явищ, населення. У педагогічній науці метою літературного краєзнавства є виявлення двох залежностей: як те або інше місто (село) сформували особа письменника (поета) і як цей письменник відобразив в своїй творчості ту або іншу місцевість.
Основними джерелами краєзнавчої інформації є:
• періодичний друк (газети, журнали, альманахи);
• художня література (але потрібно пам'ятати, що не кожен письменник-художник достовірно відображає дійсність);
• матеріали статистики;
• всякого роду плани і карти;
• фонди музеїв;
• архівні фонди;
• матеріальні сліди культури (твори скульптури, живопису, архітектури);
• усні свідоцтва старожилів. Основні принципи краєзнавчої роботи:
• системний підхід;
• гранична достовірність фактів;
• синхронність окремих напрямів пошуку (наприклад мистецтво або природу краю не можна розглядати в історичному контексті).
Форми краєзнавчої роботи — урочна і позаурочна, як активна (сам пошук, туризм, робота в полі) і пасивна (відробіток польових матеріалів, екскурсійне обслуговування в шкільних музеях). Позаурочна краєзнавча робота — це пошукові експедиції, туризм, краєзнавчі теоретичні кухлі, тематичні вечори, конкурси, олімпіади, пленэр (живописні етюди з натури).
Кінцевим результатом серйозної краєзнавчої роботи є шкільний музей.
Добре, коли шкільна пошукова краєзнавча робота узгоджується з роботою місцевих державних музеїв або здійснюється під їх наглядом. В цьому випадку успіх забезпечений. Якість і об'єм краєзнавчої роботи, захопленість дітей і масштаби їх діяльності багато в чому визначає особу вчителя. Не можна розраховувати на успіх, якщо ставитесь до роботи формально, без особливої зацікавленості. Спробуємо прослідкувати на прикладах роботи деяких шкіл, як вирішуються завдання військово-патріотичного виховання молодших школярів з урахуванням особливостей цього віку, що можна зробити в цілях становлення захисника Батьківщини в процесі навчально-виховної роботи. Підвищує у дітей інтерес до історії, подвигів. Вчителі складають перелік книг на військово-патріотичну тематику для позакласного читання. Частина з них обговорюється на позакласних заняттях, наприклад: «Володька—партизанський син» А. Первенцева, «Капітан Гастелло» А. Бєляєва, «Штурм рейхстагу» Б. Горбатова, «Кортик» А. Рибакова, та ін.
Щорічно разом зі своїми батьками, вчителями, ветеранами школярі можуть брати участь в покладанні вінків до могили солдатів. Напередодні цього дня учні школи під керівництвом вчителів роблять штучні квіти, вплітають їх в каркас вінків. Малюки добре розуміють: їм надана велика честь—готувати важливу загальношкільну справу і безпосередньо брати участь в ній. У школах доцільно проводити цикли бесід, присвячених символіці країни: створення Державного герба, прапора, тексту і музики гімну України (таку роботу в доступній формі цілком можна почати в старших класах); конкретно для молодших школярів можна було б порадити теми: «Чому прапор наший Батьківщина – синьо-жовтий?», «Герб України», «Як створювався Герб України». Таким чином, патріотичне виховання учнів старших класів характеризується появою ряду нових форм, які припускають включення учнів в безпосередню військово-патріотичну діяльність: «Зарничка», пошук матеріалів про подвиги рідних і близьких, героїв-земляків, допомогу в устаткуванні експозиції шкільного музею бойової слави, участь у патріотичних церемоніях. Важлива передумова ефективності патріотичного виховання підлітків та юнаків — своєчасне залучення їх до традицій, що були зароджені в школі і націлені на підготовку патріотів. Але патріотичне виховання можна проводити і на уроці. Урок був і залишається найважливішою ланкою в системі виховної роботи з учнями. Саме на уроках повинен закладатися фундамент патріотичної свідомості, патріотичних відчуттів і поведінки громадянина — будівельника і захисника Вітчизни. Єдність вимог вчителів в області патріотичного виховання учнів знаходить свій конкретний вплив в продуктивному шкільному режимі, без якого неможливе успішне вирішення завдань навчання, ні виховання в цілому. Чіткий режим шкільного життя, учбової роботи і позаурочних занять є важливим, ефективним чинником виховання дисциплінованості у учнів. Дисциплінованість має велику значущість для носіїв будь-якої професії. Відомо і інше: без високої дисциплінованості немає і не може бути патріота, як не може бути і армії без дисципліни найвищого ґатунку. Саме дисциплінованість — є не тільки необхідною умовою, знаряддям вирішення завдань, але і стійким фундаментом (істеблішментом) морально-політичних, інтелектуальних, емоційних і вольових особливостей людини. От чому необхідно використовувати в практиці середньої школи чіткого режиму шкільних занять. Якщо в школі не буде створено належної робочої атмосфери, не буде налагоджена чітка дисципліна на уроках, змінах і позаурочних заняттях, вчителі ніколи не зуміють вирішити загальноосвітні і виховні завдання, зокрема патріотичного виховання. Необхідно звернути увагу вчителів середньої школи на важливість суворого і чіткого режиму учбових і позакласних занять. В кінці розмови про розпорядок шкільного життя відмітимо, що увага, приділена в нашій роботі цьому питанню, об'єктивно виправдана. По-перше, спектр розмови достатньо широкий: вся школа, всі вчителі, організація роботи на уроках і в позаурочний час. А по-друге, погодимося з тим, що розпорядок шкільного життя — невід'ємна складова частина виховної атмосфери, що створюється зусиллями всіх вчителів.
Розділ 2. ПРОГРАМА НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ
2.1 Впровадження програми
Відомо про існування у школі шкільного самоврядування, яке виховує у учнів лідерські якості, виховує в них та розвиває організаційні здібності, а також дає учням можливість мати вплив на молодших учнів. За допомогою шкільного самоврядування вчителі можуть впроваджуваджувати різні види виховання учнів. Шкільний «Парламент» допомагає адміністрації школи проводити різні святкові заходи та конференції. Структуру шкільного «парламенту» можна змінити іншим чином. Треба змінити його так, щоб у дітей був більший інтерес до шкільного самоврядування, а саме врядування здійснювало вплив на школярів у вихованні патріота України. Дану програму неможливо впровадити одразу, радикально змінивши структуру шкільного самоврядування в перший рік. Для повного впровадження даної програми потрібно 3 роки. Саме впровадження поділено на три етапи, кожен етап триває рік. Різка зміна структури шкільного самоврядування може призвести до різкого спаду інтересу учнів до нього. Шкільне самоврядування, згідно даної програми проводиться у вигляді гри «Джура», розробленої Українським козацтвом.
На першому етапі зміни структури шкільного самоврядування слід збільшити кількість свят та змагань, що пов’язані з козацтвом та народним фольклором. На другому етапі слід замінити декілька посад в шкільному «парламенті» на козацький лад. На третьому етапі впроваджується повністю козацька структура шкільного самоврядування. На відміну від сьогоднішньої структури самоврядування, нова структура охоплює повністю всю школу і кожен учень відчуває себе частиною «Ради Січі».
Програма розрахована не тільки на те, щоб змінити структуру шкільного самоврядування, вона також підвищує у школярів рівень патріотизму, змушує докладніше ознайомитись зі сторінками історії України, підвищення фізичної форми у юнаків і прищеплює дівчатам культ жіночності та чарівності, пояснюючи їм те, що вони майбутні матері і жінки. Сьогодні, згідно статистики кожна друга школярка вживає тютюнові та алкогольні вироби, що призводить до наркоманії і алкоголізму серед жінок, а як відомо жіночий алкоголізм – не виліковується. Ця ж проблема стосується і юнаків, тому в програмі передбачено збільшення кількості спортивних змагань та заходів для підвищення інтересу підлітків до занять спортом.
2.2 Структура нового шкільного самоврядування
Шкільний «Парламент» згідно нової структури має новий вигляд. Посади та організації перероблені на козацький лад:
— Школа – Січ, де кожен учень козак чи козачка;
— Шкільний Парламент – Козацька Рада, члени якої обираються на загальних зборах в актовій залі школи (Січі);
— Президент – Гетьман;
— Заступник Президента – Отаман;
— Секретар – Писар;
— Міністр з питань… — Полковник з питань…;
— Староста класу – Кошовий отаман або старшина куреня;
— Клас – Курінь.
Прийом до складу Ради здійснюється на зборах в актовій залі за згодою усих присутніх учнів та після проходження певного курсу присяги: знайомство з заповідями, правами та обов’язками, деякі знання з історії козаків, імена їх героїв тощо (це дає змогу підвищити рівень відповідальності у школярів). Припинення членства в «Раді» відбувається добровільно або за ухвалою Ради куреня (класу) як покарання за несумісні з цим Положенням дії. Члени «Ради» поділяються на козачат (молодших школярів) віком 6-10 років, джур козацьких (школярів середніх класів) віком 10-15 років, молодих козаків (школярів старших класів) віком 15-18, що дає змогу учням будь-якого віку бути членом «Ради». Наприклад, молодші школярі на зборах «Ради» можуть поскаржитись старшим школярам про те, що їх ображають школярі старших класів або з інших шкіл. Цим самим в цій ситуації починає проявлятися патріотичне виховання, адже патріот має захищати свій народ, жінок і дітей. За козацькою традицією кожен козак прагне мати побратима з однолітків. Посвячення в побратими відбувається за певним ритуалом і скріплюється козацькою незламною клятвою.
Член «Ради» має право:
— вирішального голосу при розгляді будь-яких питань «Ради»;
— обирати і бути обраним до козацької старшини всіх рівнів;
— брати участь в усіх заходах, що стосуються школи;
— виносити на розгляд козацької громади будь-які питання, що стосуються школи”;
— критикувати будь-яку особу й будь-який орган козацького товариства;
— апелювати ( звертатися з заявами, оскарженнями) до будь-якого вищого органу «Січі»;
— одержувати будь-яку інформацію про діяльність свого осередку та його окремих осіб, вимагати звіту й дострокового переобрання в разі потреби;
Член «Ради» зобов’язаний:
— бути патріотом своєї Батьківщини, готувати себе до захисту вільної, соборної і демократичної України;
— визнавати це Положення і дотримуватися його вимог;
— брати активну участь у роботі свого козацького осередку;
— зразково навчатися, пройти певний курс підготовки з питань козацької науки;
— невтомно працювати над вдосконаленням себе як людини і козака;
— постійно бути організованим і ініціативним, швидко і точно виконувати накази козацької старшини, мати охайний зовнішній вигляд, суворо дотримуватися дисципліни і правопорядку;
— свято дотримуватися кодексу лицарської честі;
— бути принциповим і вимогливим з питань збереження навколишнього природного середовища, брати активну участь в заходах щодо його збереження.
Молоді козаки допризовного віку згідно з чинним законодавством в установленому порядку стають на облік у військовому комісаріаті, а потім як козаки призиваються або за контрактом ідуть на військову службу до підрозділів Збройних Сил, Прикордонних військ, Цивільної оборони та Внутрішніх військ України. Десятки об’єднуються в загін ( шкільний клас), загони козацької молоді одного віку (школярі-однокласники) входять до складу сотні, а сотні до козацької організації навчального закладу. На чолі кожної структурної козацької одиниці традиційно стоїть козацька старшина, бажано з козаків-старшокласників: у заставі – заставний; у десятці – отаман ( десятник ); у Раді – отаман, писар, обозний скарбник шафар; у сотні – отаман, писар, осавул; у курені (класі) – отаман, писар, обозний, осавул, скарбник. Щорічно на початку навчального року на Раді куреня (класу) вирішується питання про перехід школярів до наступного, вищого за віком ступеня в Січі: козачат (1-4 класи) — до джур козацьких (5-9 класи); джур козацьких — до молодих козаків (10-11 класи), а першокласників в цей період приймають в козачата.
Старшина загону щотижнево проводить з козачатами, джурами козацькими і молодими козаками заняття і тренування, які сприяють закріпленню знань з історії народу та його традицій. У класі ведеться щоденник козацького загону, облік патріотичної та масової роботи, що проводиться в загоні, відвідування козаками спортивних занять та занятть з різних дисциплін за розкладом. Козаки полковники з різних питаннь, що вибрані на козацькій учнівській Раді організують роботу, кожний по своєму напрямку і за її виконання несуть особисту відповідальність перед радою, що їх вибрала. У кожному курені визначається єдиний день підготовки учнів — «День козака» (різні види позакласних заходів), що є днем оборонно-масової і спортивної роботи в навчальному закладі. У цей день кожного тижня за календарним планом штабу куреня в загонах проводяться заняття по розділам козацького вишколу, конкурси, огляди, естафети, змагання, вікторини, олімпіади, фестивалі, операції за змістом Програми національно-духовного відродження та Програми допризовної підготовки молоді. У інші дні тижня в навчально-виховних закладах в позаурочний час і за місцем проживання за окремим розкладом проводяться навчання та тренування в гуртках і секціях традиційних козацьких і сучасних олімпійських видів фізичної культури, спорту, національних військових умінь, а також культури, гуманітарних, математичних та природничих наук. «День козака» визначається штабом куреня з урахуванням загального плану навчально-виховної роботи навчального закладу і затверджується наказом директора. «День козака»може проводитися по змінам і курсам в залежності від кількості учнів і можливостей навчального закладу. Всі заходи «Дня козака» проводяться в позаурочний час. У вихідні дні і в дні канікул загони можуть проводити лижні, велосипедні, шлюпочні і піші походи, марші-кидки, тактичні ігри на місцевості, трудові десанти по обладнанню і ремонту військово-спортивних споруд, по допомозі немічним людям, по виконанню природозахисних заходів, тощо.
2.3 Завдання вчителів, що мають бути впровадженні через дану програму
Підняти на належний рівень культ Батька і Матері, Бабусі і Дідуся, Роду і Народу, наголосити, що в Україні діти завжди зверталися до батьків тільки на ВИ. Шляхом бесіди, зустрічей з батьками виховувати в дітей поняття, що Батько – захисник сім’ї, роду, творець історії, державності. Використовуючи козацький фольклор, де батько для дитини високий і незаперечний взірець стійкості, мужності і відваги, виховувати в дітей на конкретних прикладах поняття рівноправності в сім’ї чоловіка і жінки, прищеплювати любов і повагу до матері, як берегині роду свого. Обов’язково вивчити свій родовід, чим уславлений рід, його таланти, звичаї. Можливе проведення родинних свят :“З бабусиної скрині”, “Роде наш красний” та ін. Ознайомити дітей з найпоширенішими молитвами Православної церкви. Покрова Пресвятої Богородиці – найвизначніше свято запорозьких козаків. Розвивати духовність на основі національних свят і участі в них дітей – козачат, джур козацьких і молодих козаків..
Шляхом бесід, розповідей, екскурсій до музеїв, походів виховувати кращі риси козаків: вірність і відданість аж до самозабуття Вітчизні, Матері, Народу; незламної дружби, нехтування небезпекою; відстоювання своєї волі, свободи народу.
На основі конкретних прикладів з життя козаків спонукати дітей до прагнення розвивати в собі багатирську силу і дух, міцний фізичний гарт. Проводити загартовування організму (загартовувати організм): плавання (і під водою з очеретиною), обмивання холодною водою, влітку спання просто неба; вивчення елементів народної медицини та можливість застосовування її на практиці (лікуванням народним методом кашлю, нежитю, кровотечі, неглибокої рани, укусу змії тощо). Вивчення і практичне відновлення народних ігор та забав, де мірялися силою, опанування мистецтвом верхової їзди та єдиноборства. “Гопак”, як один із найпоширеніших видів єдиноборства покликаний піднести бойовитість духу, віру в свої сили, порив до життя, зокрема прийоми “повзунці”, “голубці”, “тинки”, “пістоль”, “розніжка”, “шулик”, і забезпечити фізичний розвиток і загартування тіла.Знайомство і вивчення основних форм боротьби козаків “гойдак” (розвідники пластуни), “спас” (оборонний характер), навкулачки, на ременях, на палицях. Проведення в ігровій формі ранків “Котилася торба”, де знайомити учнів з найкращими народними іграми. Організувати і регулярно проводити огляди якості військово-спортивного вишколу козаків в осередках, на першість населених пунктів, районів тощо. Вивчати природу рідного краю. Проводити піші, кінні та на технічних засобах міні походи по своїй місцевості з метою ознайомлення з цікавими, пов’язаними з історією запорозького (Українського), козацтва, місцями. Готувати себе переборювати труднощі, оволодівати туристичною майстерністю. Проводити походи по району, області, Україні – місцях, пов’язаних з козацькою славою. Складати щоденники, вести нотатки, можливо літописи на основі зустрічей з цікавими людьми. Провести походи в природу: “До козацького кулішу”, де бажані козацькі забави, змагання з традиційних видів фізичної культури, а також пісні, танці, козацьке вогнище. Відновлювати традиційно український напрямок господарювання — конярство і кінний спорт, верхова їзда якого у далекому минулому започаткована нашими предками. Відновлювати і розвивати кінні туристичні маршрути в кожному регіоні України.
Дівчат сдід виховувати, як майбутніх жінок та матерів. Знайомство і розучування колискових пісень. Підготувати і провести ранок (вечір) “Пісня моя колискова”, “Бабусині казки”; зустрічі з місцевими цікавими жінками району, міста, села; збирання з їх розповідей цікавих матеріалів-оповідей, казок, легенд; “Нічого кращого не має, як тая мати молодая...” – збір матеріалів, вечори, ранки тощо. Вивчення українських народних пісень, що співають у рідному селі, районі, складання невеличких збірок “Пісні мого краю”. Знайомство дівчаток з найпоширенішими в Україні з давніх-давен рослинами – символами України: калиною, вербою, тополею, мальвами, соняхами. Відтворення в природі українського озеленення: вдома, біля школи, в парку, на вулиці, по можливості насадження алей над водою з оберег нашої духовної спадщини. Підготовка і проведення ранків (вечорів) “Тут земля мила, де мати родила”. Перейняти ту майстерність, якою володіють мама, бабуся і навчити подруг вишивати, гаптувати, плести. Шляхом гурткової роботи навчати дівчаток декоративно-ужитковій майстерності, аранжуванню, українській кулінарії, музичному та танцювальному мистецтву. Бажано створити клуби дівчаток “Господарочка”, де за спеціальними програмами передбачати можливість навчання дівчаток жіночої майстерності. Залучати до роботи з дівчатками народних умільців, майстрів своєї справи лозоплетіння, розпису, писанки тощо. Народна кулінарія, збирання певних рецептів народної кулінарії та приготування окремих забутих страв, випічки хліба тощо[14]. Знайомити дівчаток з секретами народної медицини, створити ділянки лікарських рослин в саду, в парку, біля школи, своєї оселі, збирати і здавати лікарські рослини, збирати легенди, казки про лікарські рослини та їх цілющі якості, що ростуть в місцевості, де проживають діти. Навчити за допомогою лікарських трав лікувати найпоширеніші захворювання, вміти надавати найпершу допомогу, по необхідності за допомогою лікарських трав. Проводити зустрічі з місцевими фітотерапевтами ( в народі – знахарками). Збирати рецепти народної медицини, по можливості створити рукописну книгу рецептів: “Бабуся радить”.
ВИСНОВОК
Патріотизм — це відчуття гордості своєю вітчизною, його історією, звершеннями. Це прагнення зробити свою країну красивіше, багатше, міцніше, щасливіше – в цьому національна гордість і гідність народу, згуртованого патріотичними відчуттями як суспільним цементом. Патріотизм як піднесене відчуття, незамінна цінність і джерело, найважливіший мотив соціальної значущої діяльності, найповніше виявляється в особі, соціальній групі, що досягла вищого рівня духовно-етичного і культурного розвитку. Дійсний, духовний в своїй основі патріотизм припускає безкорисливе, беззавітне аж до самопожертвування служіння Вітчизні. Здійснення патріотичного виховання ґрунтується на сукупності принципів, які відображають загальні закономірності і принципи виховного процесу і специфіку патріотичного виховання молодших школярів в загальноосвітній школі:
— обумовленість патріотичного виховання розвитком суспільства і подіями, що відбуваються в нім;
— обумовленість змісту, форм і методів, засобів і прийомів патріотичного виховання віковими і індивідуальними особливостями учнів;
— діалектична єдність і органічний зв'язок між учбовим матеріалом і змістом позакласних і позашкільних заходів;
— інтеграція патріотичного виховання з іншими напрямами виховної роботи;
— опора на нові концепції організації і здійснення учбово-виховного процесу і на нове розуміння основних педагогічних понять;
— опора на позитивне в осіб вихованця і створення сприятливої психологічної атмосфери в процесі педагогічної взаємодії;
— координація взаємодії школи, сім'ї і громадськості в системі патріотичного виховання.
Вікові психологічні особливості дітей молодшого шкільного віку сприяють формуванню патріотичних відчуттів саме в цьому віці:
— здатність і потреба в сенсорних нових враженнях, їх відтворенні, збереженні;
— інтелектуальна ініціативність, допитливість, подражательность;
— емоційно-виразна активність, вразливість, яскрава емоційна пам'ять, довірливість;
— здібність до включення всіх цих форм психічної активності в реальну соціальну діяльність, поведінку, спілкування в ім'я їх ефективної побудови, регулювання і соціальної оцінки.
Патріотичне виховання повинне гармонійно поєднуватися із залученням учнів до кращих досягнень світової цивілізації. Дана система повинна сприяти виробленню наступного мислення, прихильності своїй національній спадщині і усвідомленню його ролі і місця в світовому духовному розвитку, також пошані і відвертості до всіх інших систем і традицій. Тільки глибока і усвідомлена любов до своєї спадщини спонукає людину з повагою відноситися до відчуттів інших, бути нечутливим до трагедій вітчизни і народу.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Апраксина О.А. Позакласна робота в школі, К., Освіта 2007. – 130 с.
2. Арчажникова Л.Г. Теорія і методика виховання. Програма для вищих педагогічних учбових закладів — Ужгород, 1991. 309.С.
3. Смирнов С.Д. Педагогіка і психологія вищої освіти. — К.; Альма матер; 2004. — 271 с.
4. Губко О.Т., Руденко Ю.Д., Кузь В.Г. «Українська козацька педагогіка і духовність», Умань, 2005 .
5. Грушевський М. “Ілюстрована історія України”, видання Шкільної ради.
6. Гнатюк В.М. “Управління системою національного виховання учнів загальноосвітньої школи”, Методичний посібник, “Оріяни”, Київ, 1998.
7. Дмітрієва Л.Г., Черноїваненко Н.М., Методика виховання в школі: Київ, 2000р. – 320 с.
8. Історичне краєзнавство / Під ред. М.Н. Матюшина. — М.,1980
9. Куберский И.Ю. Энциклопедия для педагога. Санкт – Петербург, 1997- 576.с.
10. Кленов А.С. Я пізнаю світ: Дитяча енциклопедія. К.: 1999г с.864.
11. Ліхачев Б.Т. Педагогіка: курс лекцій. – К., Юрайт, 2001 – 607 с.
12. Міхайлова М.А. Психологія підлітка. Львів, 2003.-260.с.
13. “Мистецтво в школі 2006 № 2 С.11
14. Назаров Л. Пісенний фольклор,// Народна творчість.1999. № 6 С.22. 2000 № 1 С.15.
15. Педагогічна енциклопедія. Т. 3. М.: Вид-во «Радянська енциклопедія». М.; 1996. — 879 с.
16. Програма шкільного курсу “Допризовна підготовка".
17. Рачина Б.С. Методичні рекомендації. Харків, 2001.- 310.с.
18. Старікова К.Л. У витоків народної мудрості, Львів: Відділення пед. Суспільства 1994.-89.с.
19. Старікова К.Л. Народні обряди і обрядова поезія, Львів: Відділення пед. Суспільства 1994.-150.с.