Реферат: Усыновленне
З М ІС Т<m:mathPr> <m:mathFont m:val=«Cambria Math»/> <m:brkBin m:val=«before»/> <m:brkBinSub m:val="--"/> <m:smallFrac m:val=«off»/> <m:dispDef/> <m:lMargin m:val=«0»/> <m:rMargin m:val=«0»/> <m:defJc m:val=«centerGroup»/> <m:wrapIndent m:val=«1440»/> <m:intLim m:val=«subSup»/> <m:naryLim m:val=«undOvr»/> </m:mathPr>РЕФЕРАТ
З предмету „Міжнародне приватне право”
Тема: „Усиновлення”
З М ІС Т
Вступ
1. Поняття усиновлення
2. Умови усиновлення та порядокйого здійснення.
Заключення
Література
ВСТУП
Усиновлення (удочеріння) — найбільш переважна форма пристрою дітей-сиріті дітей, що залишилися без піклування батьків. Усиновлення- це перехід прав й обов'язків від біологічнихбатьків (батька) дитини до усиновителів(усиновителеві), при якому дитина в правовому відношенні повністю прирівнюється до біологічних дітей усиновителя. При цьому, природно, втрачаються усі права й обов'язки рідних (біологічних) батьків дитини.
Право сучасного цивільногосуспільства не може залишати поза увагою дітей, позбавлених батьківськоїтурботи. Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківськогопіклування, покладається на державу, — проголошено в ст. 52 КонституціїУкраїни. Для допомоги таким дітям створено розгалужену систему державнихдитячих закладів, у яких вони утримуються на повному державному забезпеченні увіці від трьох років до повноліття.
Під усиновленням розуміютьсяй суспільні відносини, суть якого зводиться дотого, що в родину приймається стороння дитина з метою змісту й виховання його як свого рідного сина або дочки.
Відповідно до діючого законодавства,усиновлення можливо відносно неповнолітніх дітей і тільки в їхніх інтересах — це центральний принципінституту всиновлення.
Декларацією про соціальні йправові принципи, що стосується всиновлення дітей на міжнародному рівні,затвердженою резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 3 грудня 1986 р. і ст.21Конвенції про права дитини, прийнятої в Нью-Йорку 20 листопада 1989 р., зізнається, щовсиновлення в іншій країні можерозглядатися лише як альтернативний спосіб догляду за дитиною при наявності двохумов: якщо він не може бути переданий на виховання або поміщений у родину в країні походження і якщо забезпечення якого-небудь підходящого відходу в країні походження дитини є неможливим.
1. ПОНЯТТЯ УСИНОВЛЕННЯ
Усиновлення дитини проводиться уїї найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя.Це положення закону наголошує на тому, що інтереси дітей в інститутіусиновлення є основною метою, заради якої він введений. Хоча це, звичайно, недає права говорити про відсутність інтересів усиновлювачачи протиставлення інтересів дитини інтересам усиновлювача.При усиновленні завжди забезпечується єдність інтересів тих, хто усиновлює, з інтересами тих, кого усиновлюють.Суб'єктами відносин усиновлення є усиновлювачі іусиновлені.
Прийняттяусиновлювачем дитини в сім'ю здійснюється на підставірішення суду. Ця вимога закону поширюється на відносини:
а) усиновлення в Україні громадянами Українидитини, яка також є громадянином України;
б) усиновлення іноземцем в Україні дитини, яка єгромадянином України;
в) усиновлення дитини, яка є іноземцем і проживаєв Україні, громадянами України або іноземцями, які проживають в Україні.
Усиновлення громадянином Українидитини, яка є громадянином України, але проживає за межами нашої держави,здійснюється в консульській установі або дипломатичному представництві України.Якщо усиновлювач не є громадянином України, дляусиновлення дитини, яка є громадянином України, потрібен дозвіл Центру зусиновлення дітей.
Усиновлення іноземцем дитини, якає громадянином України, здійснене у відповідних органах держави, на територіїякої проживає дитина, є дійсним за умови попереднього одержання дозволу Центруз усиновлення дітей (ст. 282 СК України).
Закон не обмежує кількість дітей,яку може усиновити один усиновлювач. Невідомі такожбудь-які законодавчі обмеження усиновлення за ознакою раси, національності,віросповідання. Надаючи великого значення, в першу чергу, сімейному вихованнюдітей, останнім часом держава всіляко сприяє розвитку усиновлення, встановившисуворий судовий порядок його проведення: критерії віку між усиновителями іусиновленими; недопустимість посередницької, комерційної діяльності щодоусиновлення дітей; вимоги стосовно нагляду за станом утримання та виховання дітей,усиновлених іноземними громадянами; можливість застосування до усиновлювача такої санкції, як позбавлення батьківськихправ та ін.
Усиновленою може бути дитина. Цеположення закріплено у ст. 208 СК України. Правовий статус дитини має особа додосягнення нею повноліття. Такими можуть бути малолітні та неповнолітні особи.За змістом ст. 6 СК України малолітньою вважається дитина до досягнення неючотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти довісімнадцяти років. Саме ранній вік особи, яка може бути усиновленою, найбільшповно відповідає сутності відносин інституту усиновлення, інтересам дитини.
Чинне законодавство передбачаєможливість усиновлення дитини, яку не забрали з пологового будинку або яка булазнайдена (ст. 209 СК України). Дитина, покинута в пологовому будинку, іншомузакладі охорони здоров'я або яку відмовилися забрати з них батьки, інші родичі,може бути усиновлена після досягнення нею двомісячного віку. Дитина, яку булопокинуто чи знайдено, може бути усиновлена після спливу двох місяців з часу їїзалишення чи знайдення. Разом з тим у виняткових випадках суд може прийнятирішення про усиновлення повнолітньої особи, яка не має матері, батька або булапозбавлена їхнього піклування. У цьому разі суд бере до уваги сімейний стан усиновлювача, зокрема відсутність у нього своїх дітей, таінші обставини, що мають істотне значення. Отже, закон гарантує можливістьусиновлення як малолітніх, неповнолітніх осіб (дітей), так і осіб, які досяглиповноліття.
У державі ведеться облік дітей,які залишаються без батьківського піклування і можуть бути усиновлені.
Керівники закладів, у яких перебувають діти, якіможуть бути усиновлені, а також посадові особи органів опіки та піклування, якімають відомості про дітей, позбавлених батьківського піклування, зобов'язаніпротягом семи днів подати інформацію про них до відповідних відділів тауправлінь районних, районних у містах Києві та Севастополі державнихадміністрацій, виконавчих комітетів міських, районних у містах рад.
На вимогу ст. 210 СК Українирідні брати та сестри, які перебувають на обліку для можливого усиновлення, неможуть бути роз'єднані при їх усиновленні. Лише за наявності обставин, що маютьістотне значення, суд зі згоди органу опіки та піклування може постановити рішенняпро усиновлення когось із них або усиновлення їх різними особами.
Особливість відносин усиновленняполягає в тому, що особа, яка усиновлюється(усиновлений), в більшості випадків є активним їх учасником. Відповідно до ст.218 СК України дитина має бути поінформована про правові наслідки усиновлення,а також має дати свою згоду на усиновлення. Згода дитини на її усиновленнядається у формі, яка відповідає віку усиновлюваного.
Усиновлення проводиться без згодидитини, якщо вона у зв'язку з віком або станом здоров'я не усвідомлює фактуусиновлення. Згода дитини на усиновлення не потрібна, якщо вона проживає усім'ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками.
2. УМОВИУСИНОВЛЕННЯ ТА ПОРЯДОК ЙОГО ЗДІЙСНЕННЯ.
Усиновлення здійснюється завзаємною згодою осіб. Згода на усиновлення усиновлювачата дитини, про що згадувалося вище, є необхідною умовою усиновлення. Але окрімзазначених, законом передбачено ще ряд важливих умов, дотримання яких єнеобхідним для здійснення усиновлення.
Як правило, усиновлюютьсядіти, які не мають батьків. Факт відсутності батьків у дітей, які підлягаютьусиновленню, посвідчується Свідоцтвом про смерть обох батьків або рішенням судупро оголошення їх померлими. Але досить часто усиновлюєтьсядитина, яка має одного або й обох батьків. За таких обставин усиновлення дитиниздійснюється за вільною згодою її батьків. Згода батьків на усиновлення дитинимає бути безумовною і може надаватися ними лише після досягнення дитиноюдвомісячного віку.
Закон застерігає пронедопустимість плати за згоду батьків на усиновлення їх дитини. Угода пронадання усиновлювачем плати за згоду на усиновленнядитини батьками, опікунами чи іншими особами, з якими вона проживає, єнікчемною (ст. 217 СК України). Письмова згода батьків на усиновленнязасвідчується нотаріусом.
Якщо мати чи батько дитини єнеповнолітніми, крім їхньої згоди на усиновлення, потрібна згода їхніх батьків.
Мати чи батько дитини мають правовідкликати свою згоду на усиновлення до набрання чинності рішенням суду проусиновлення. Лише в окремих випадках закон дозволяє проведення усиновлення беззгоди батьків дитини (ст. 219 СК України).
Усиновленнядитини провадиться без згоди батьків, якщо вони:
1) невідомі;
2) визнані безвісно відсутніми;
3) визнані недієздатними;
4) позбавлені батьківських правщодо дитини, яка усиновлюється.
Без згоди повнолітніх батьківусиновлення дитини може бути проведено, якщо судом буде встановлено, що вони,не проживаючи з дитиною понад шість місяців без поважних причин, не виявляютьщодо неї батьківської турботи та піклування, не виховують та не утримують її.
В силу ст. 220 СК України на усиновлення дитини одним із подружжя потрібнаписьмова згода другого з подружжя, засвідчена нотаріально. Таким чином, згодана усиновлення дитини другого з подружжя є окремою умовою здійсненняусиновлення. Усиновлення дитини може бути проведено без згоди другого зподружжя, якщо він визнаний безвісно відсутнім, недієздатним, а також занаявності інших обставин, що мають істотне значення. Чоловік, дружина можутьтакож усиновити дитину без згоди другого з подружжя у разі встановлення режимуокремого проживання подружжя (ст. 120 СК України).
На усиновлення дитини, над якоювстановлено опіку або піклування, як і на усиновлення дитини, над батьками якоївстановлено опіку або піклування, потрібна письмова згода опікуна абопіклувальника незалежно від згоди батьків.
Відповідно до ст. 222 СК Українив разі усиновлення дитини, яка не має батьків і перебуває у закладі охорониздоров'я або у навчальному закладі, потрібна письмова згода цього закладу. Беззгоди закладу охорони здоров'я, навчального закладу усиновлення може бутипроведене, якщо суд встановить, що воно відповідає інтересам дитини.
Справи про усиновлення дітей, якіпроживають на території України, розглядаються районним (міським) судом замісцем проживання усиновлюваної дитини або за місцемпроживання заявника (заявників) (ст. 265-1 ЦПК України). Особа, яка бажаєусиновити дитину, подає до суду заяву про усиновлення. Форма такої заяви — письмова, а її зміст повинен відповідати вимогам ст. 265-2 ЦПК України. Поданнязаяви через представника не допускається.
До заяви додається висновокоргану опіки і піклування про доцільність усиновлення та відповідністьінтересам дитини, а у разі усиновлення одним з подружжя також письмова згода наце другого з подружжя. Іноземними громадянами до заяви додається також дозвілЦентру по усиновленню дітей при Міністерстві освіти України.
Усиновлювачами може бути подружжя. Однуі ту ж дитину не можуть усиновити особи, які не перебувають у шлюбі між собою.Якщо такі особи проживають однією сім'єю, суд може постановити рішення проусиновлення ними дитини. Не можуть бути усиновлювачамиособи однієї статі.
Якщо дитина має лише матір, вонане може бути усиновлена чоловіком, з яким її мати не перебуває у шлюбі. Увипадку, коли дитина має лише батька, вона не може бути усиновлена жінкою, зякою він не перебуває у шлюбі. Якщо ж такі особи проживають однією сім'єю, судможе постановити рішення про усиновлення ними дитини.
Якщо дитина має лише батька абоматір, які у зв'язку з усиновленням втрачають правовий зв'язок з нею, усиновлювачем дитини може бути один чоловік або одна жінка.
Вокремих випадках усиновлення дітей — громадян України в нашій державі можуть здійснюватиіноземці. Усиновлення іноземцем в Україні дитини, яка є громадянином України,здійснюється на загальних підставах (ст. 283 СК України).
Переважнеправо на усиновлення дитини — громадянина України мають іноземці, які є: 1) родичами дитини; 2)громадянами держав, з якими Україна уклала договір про надання правовоїдопомоги.
За усиновленою дитиноюзберігається громадянство України до досягнення нею вісімнадцяти років. Вонамає право на збереження своєї національної ідентичності відповідно до Конвенціїпро права дитини, інших міжнародних договорів.
Відповіднодо ст. 212 СК України не можуть бути усиновлювачамиособи, які:
1) обмежені у дієздатності;
2) визнані недієздатними;
3) позбавлені батьківських прав,якщо ці права не можуть бути поновлені;
4) були усиновлювачамиіншої дитини, але усиновлення було скасоване або визнане недійсним з їхньоївини;
5) перебувають на обліку або налікуванні у психоневрологічному чи наркологічному диспансері;
6) зловживають спиртними напоямиабо наркотичними засобами;
7) не мають постійного місцяпроживання та постійного заробітку (доходу);
8) страждають на хворобу, перелікяких затверджений Міністерством охорони здоров'я України.
Окрім зазначених, не можуть бути усиновлювачами інші особи, якщо буде встановлено, що їхінтереси суперечать інтересам дитини, яку вони усиновлюють.
За результатами розглядузаяви про усиновлення суд постановляє рішення. Постановляючи рішення проусиновлення дитини, суд враховує обставини, що мають істотне значення, зокрема:
а) стан здоров'я та матеріальнестановище особи, яка бажає усиновити дитину, її сімейний стан та умовипроживання, ставлення до виховання дитини;
б) мотиви, на підставі яких особабажає усиновити дитину;
в) мотиви того, чому другий ізподружжя не бажає бути усиновлювачем, якщо лише одиніз подружжя подав заяву про усиновлення;
г) взаємовідповідністьособи, яка бажає усиновити дитину, та дитини, а також те, як довго ця особа вжеопікується дитиною;
д) особу дитини та стан їїздоров'я;
е) ставлення дитини до особи, якабажає її усиновити. При дотриманні всіх умов, встановлених СК України (бажання усиновлювача);
Постановляючи рішення проусиновлення повнолітньої особи, суд враховує мотиви, на підставі яких особибажають усиновлення, можливість їхнього спільного проживання, їх сімейний станта стан здоров'я, а також інші обставини, що мають істотне значення. Суд неможе відмовити особі в усиновленні на тій підставі, що вона вже має або моженародити дитину (ст. 224 СК України).
Усиновлення вважається здійснениму день набрання чинності рішенням суду про усиновлення. Для внесення змін доакта про народження усиновленої дитини копія рішення суду надсилається довідділу реєстрації актів цивільного стану за місцем винесення рішення, а всправах про усиновлення дітей іноземними громадянами — також до Центру поусиновленню дітей при Міністерстві освіти України.
За бажанням усиновлювачадержавний орган реєстрації актів цивільного стану видає на підставі рішеннясуду Свідоцтво про усиновлення.
ЗАКЛЮЧЕННЯ
Поступово відбувається все більше зближення родини, заснованої на спорідненні, і родини, заснованої на всиновленні. Раніше це зближенняв основному відбувалося за рахунок наближення правового регулювання відносин між усиновленими й усиновителями до правового регулювання відносин між батьками й дітьми, асаме всиновлення конструювалося по моделі кровно-родинної родини. Уцей час правові підстави відносин між родителями й дітьми усе більше наближаються до правових підстав усиновлення.Якщо раніше кровно-родинна родина завжди ґрунтувалася на біологічному походженні, то в цей час, як ми вже відзначали раніше, у випадках,установлених законом, родителями дитини вважаються особи, що
не мають із ним генетичного зв'язку. Наприклад, при застосуванні технології штучного запліднення, сурогатного материнства, при визнанні батьківства особою, що знає, що в дійсності він не є батьком дитини. Таким чином, соціальне батьківство й материнство одержує таке ж право наіснування, як біологічне. З погляду соціології всиновленнятакож є однієї їхній різновидів соціального батьківства абоматеринства. Однак, якщо права й обов'язки усиновителів практично ідентичнібатьківським, те фактичні відносини,що виникають у процесі всиновлення, не завжди нагадують батьківські. У тих випадках, коли дитина вважає усиновителів своїми родителями, їхні відносини нічим не
відрізняються від родинних. Якщо ж дитина знає проте, що усиновителі не його батьки, фактичні відносини між нимиможуть бути трохи іншими.
Безумовно, знання про відсутність біологічного зі здобуває в
цей час все менше значення. Якщо усиновителі виховували дитину
протягом всього його життя, саме по собі виявлення факту відсутності кревного споріднення, як правило,нічого не змінює у відносинах між ними йдитиною. Однак, якщо дитина всиновлена вже в підлітковому віці, природно, щовін не може вважати таких усиновителів своїми родителями.
Тому законодавство повинне, з одного боку, шляхом збереження таємниці всиновлення забезпечити можливість там, де це можливо, створення видимості кревної-родинної родини. З іншого боку, там, де відсутність родинного зв'язку очевидно, законодавство не повинне штучно з відносинивсиновлення по образі й подобі кревної родини.
Узв'язку з вищесказаним не всі зміни, внесені новим Сімейним
кодексом в інститут усиновлення, однаково вдалі. Заслуговує підтримки збереження правових гарантій, щозабезпечують таємницю всиновлення. Складності з таємницею всиновлення виникли тому, що у відповідності зі статтею 7 Конвенції про права дитини, дитина має право, «наскільки це можливо, знати своїх батьків». Це положення Конвенції сформульоване досить м'яко, воно не накладає на держави-учасники безумовного обов'язку
надати дитині з одержати інформацію про своїх біологічних
батьків. Проте Конвенція формулює таке право й призиває
держави забезпечувати його здійснення. У результаті збереження таємниці всиновленнявиявилося проблематичним. Однак доводи за її збереження як і раніше переважують аргументи на користь її скасування. Збереження таємниці всиновлення в переважній більшості випадків відповідає інтересам й усиновителів, і дитини. Усиновляючи дитини, усиновителі нерідко зацікавленів тім, щоб у дитини й у всіх навколишніх не виникало
сумнівів у тім, що вони його батьки. Розкриття цих відомостей мимо їхньої волі може заподіяти непоправна шкода їхнім відносинам з дитиноюй заподіяти їм і дитині важку травму.
Аленезважаючи ні на що, усиновлення є найкращим видом сімейного виховання дітей, оскільки тоді діти виявляються в умовах, найбільш близьких до тих,які складаються в родині, заснованої на спорідненні.
ЛІТЕРАТУРА
1. С. П. Індиченко, В. С. Гопанчук та ін. “Сімейне право України”, Київ, 1997.2. ГопанчукВ.С. Сімейне право України. Навч.посібн. 2-е вид., переробл. та доп. — К.: МАУП,2001.
3. Сімейне право України: Підручн. / Бірюков І.А., ГопанчукВ.С., Заіка Ю.О. та інш./За ред. В.С.Гопанчука К: Істина. 2002.- 356 с
4. Гопанчук В.С. Сімейне право України. Навч. посібн. — К.: МАУП, 1998. — 98 с.