Реферат: Місцеві податки в розвинених країнах

Перехід до ринкових відносин змушуєнас звернути пильну увагу на економічний досвід розвитку закордонних країн,зокрема в області фінансів.  Особливе місце тут займає податкова система — найважливіший інструмент державного економічної політики і регулювання ринковихвідносин.  Податки стимулюють або, навпакии,обмежують розвиток окремих галузей, створюють передумови для зниження витратвиробництва й обертання приватних підприємств і фірм, підвищення їхньоїконкурентноздатності на світовому ринку.  Державними і муніципальними органамиздійснюється значна частина капітальних вкладень в економічну інфраструктуру — будівництво та утримання транспортних комунікацій, ліній зв'язку, системпромислового водопостачання, очисних споруджень, підготування земельних ділянокдо промислової забудови та ін.  Ці вкладення не розраховані на одержанняприбутку, але непрямим шляхом забезпечують підвищення її для приватногокапіталу та відіграють роль одного з найважливіших чинників розвитку ірегулювання економіки. Податкова політика західних країн, як правило,розрахована на притягнення приватного капіталу.  Стимулюючий вплив податковихпільг можна розглядати як форму непрямого субсидування підприємницькоїдіяльності.

              Говорячи профінанси закордонних країн, варто мати на увазі, що вони не мають єдиноїбюджетної системи, причому це стосується як  федеративних, так і  унітарнихдержав.  Фінанси значних регіонів — штатів, земель, департаментів, провінцій імісцевих органів керування ( міст, графств, тауншипов, дистриктов )відособлені.  Державний бюджет не є зведеним.  Кожний орган керування веде своєфінансове господарство самостійно і незалежно від вищих органів.  Такеположення досягається поділом джерел прибутків.

                       Окрему відфедеральної податкову систему має кожний американський штат.  Штати стягуютьприбутковий податок з корпорацій та  громадян.  При цьому вирішувати питанняобкладення часом буває непросто.  Так, штат має право стягувати прибутковийподаток з корпорації в тому випадку, якщо вона має на його території будівліабо службовців.  Проте компанія може не мати на території даного штату ні того,ні іншого, але торгувати тут і  отримувативати прибуток, особливо при широкомупоширенні торгівлі по каталогах.  В даний час ставиться питання прооподатковування штатами компаній і в цьому випадку.  Ставка податку по штатахколивається, але в середньому складає 5-8%.

               Одним зосновних джерел прибутків штатів, яким вони діляться з містами, є податок зпродажу.  Звичайно їм не оподатковуються продовольчі товари ( за винятком тих,що реалізуються ресторанами ).  У 1991-1992 фінансового року податок із продажівзастосовується в 44  штатів США.  Його ставка коливається, оскількивстановлюється урядами самих штатів.  Усього нижче вона в Колорадо  - 3%,найбільш висока — у Каліфорнії — 7.25, Іллінойсі — 8, Нью-Йорку — 8.25%.  Якщоговорити про розподіл цього податку, то наприклад, в Іллінойсі воно таке:  убюджет штату — 6%, у бюджет значних міст, таких як Чикаго, Спрингфилд, — 1%; щозалишився 1% направляється на потреби департаменту  транспорту ( залізниці ).

             Таким чином,фінанси штатів базуються на прибутковому податку з громадян, прибутковомуподатку з корпорацій та податку з продажу.

             Міста СШАмають свої податкові джерела.  Головним із них можна назвати податок на майно. Наприклад, у Нью-Йорку він у даний час забезпечує 40% усіх прибутків бюджету істягується з власників приблизно 900 тис. будинків і споруджень.  При цьомукомерційна та інша власність оподатковується податком по диференційованихставках.  Власник квартири сплачує менше, чим власник, що здає в орендужитловий будинок або власник основних виробничих фондів.  Орендар квартири несплачує податок на майно, хоча його розмір, звісно враховується при призначеннівласником орендної плати.  Особисте майно, яке використовується для власногоспоживання, даним податком не оподатковується.

            Інша справа уВеликобританії і Нідерландах.  Там податок на нерухомість сплачує не тількивласник, але й орендар, хоча ставки, звичайно, різноманітні.

              Взагаліаналіз структури і ставок місцевих податків у західних країнах дозволяєрозділити їх на три основні групи.  Перша — це власні податки, що збираютьсятільки на даній території.  Сюди ставляться прямі і непрямі податки.  З прямыхосновними є майнові, промислові, на землю, місцеві податки зі спадщин ідарувань.  Непряме оподатковування дуже різноманітно.  Воно подано якуніверсальним акцизом, тобто загальним податком із продажу, так і специфічнимиакцизами.

              Неможливістьпідтримувати ефективну конкуренцію на загальному ринку при розходженнях, щозберігаються, у стягуванні непрямих податків відзначалася в документах КомісіїЄС із кінця 60-х років. 

             Системаоподатковування, що базується на ПДВ, дає можливість вилучати податкичастинами, поступово.  Під обкладення потрапляють усі продажі фірми, алеподатки, сплачені в результаті проміжних покупок, надалі відраховуються ззагальної суми.  Цей метод, відомий як “податковий кредит”, вносить у податковусистему елемент саморегулювання, що покращує порядок вилучення податків. Головна перевага ПДВ у тому, що на кожній стадії виробництва можна обчислитисуму сплаченого податку.  Це дозволяє, наприклад, точно розраховувати податковізнижки на експорт і запобігати порушення при наданні експортних субсидій.  Крімтого, використання такої багаторівневої податкової шкали зменшує суму податкупри виробництві товарів у рамках однієї фірмової структури ( або асоціаціїпідприємств ) і тим самим стимулює вертикальну інтеграцію фірм.

            З 1977 р.податок на додану вартость розраховується в ЄС по єдиній системі, хочазберігається значна диференціація по кількості ставок та по їхнім рівням.  УДанії, наприклад, одна ставка відсотка, в Ірландії і Португалії — 4, а вБельгії — цілих 7.  Розмір же ПДВ варіюється від 38% на деякі предмети розкошув Італії до 0% на товари першої необхідності у Великобританії та Ірландії. Значно більша різниця існує в акцизах, особливо на вино і спиртні напої.  Усеразом це дає досить значні відхилення цін на той самий товар у різних країнах.

           Виходячи зцього у 1987 р.  було запропоновано комплекс заходів для зближення податковихставок ПДВ і акцизів країн-учасниць у рамках програми створення єдиного ринку. Базовий рівень ПДВ визначений у межах 14-20%; пільгові ставки ( на продуктихарчування, медикаменти, книги і т.п. ) — 4-9%; підвищені ставки — на паливо,тютюн і алкоголь.

Ставки відсотка ПДВ у країнах ЄС

 

Стандартна Пільгова Підвищена ПДВ у % до ВВП Бельгія 19 6 і 17 25 і 33 7,67

 Данія<a/>[К1] [1]

22 - - 9,68 Німеччина 14 7 - 6,34 Іспанія 12 6 33 4,50 Франція 18,6 5,5 і 7 33,3 9,19 Греція 18 6 36 5,00

 Ірландія[2]

25 10 - 8,22 Італія 18 2 і 9 38 5,48 Люксембург 12 3 і 6 - 6,04 Нідерланди 20 6 - 6,83 Великобританія 15 - - 5,22 Португалія 16 8 30 4,75

             У травні 1989р. було рекомендовано єдину ставку — 15%, надавши країнам ЄС право самим встановитиграфік її введення.  Але ця міра викликала протидію, насамперед тих країн, чиїстандартні ставки нижче запропонованої.

. Основніставки податків з корпорацій в 1991 р.

(  % )

Податки в держбюджет Місцеві податки Загальна ставка Бельгія 39 - 39 Данія 38 - 38 Франція

 42 і 34 [3]

- 42 і 34 ФРН 50 і 36 15 57,5 і 45,6 Греція

 46[4]

- 46 Ірландія

 40[5]

- 40 Італія 36 16,2 47,83 Люксембург 33 9,09 39,39 Нідерланди 35 - 35 Португалія 36 3,6 39,6 Іспанія 35 1,5 35,34 Великобританія

 33[6]

- 33 Австрія 30 12,9 39 Швеція 30 - 30 Швейцарія

 3,63 — 9,8[7]

5,56 — 16,68 13,51 — 39,44

              Другагрупа місцевих податківмістить у собі надлишки до загальнодержавних податків, що відраховуються увизначеному відсотку до місцевого бюджету.  По фінансовій сутності ці надлишкивідрізняються від місцевих податків тільки формою мобілізації фінансовихресурсів.

             Третягрупа — податки натранспортні засоби, на видовища, на готелі, комунальні збори та інші.  УНью-Йорку, наприклад, податок у готелях складав у 1991 р. 19% від вартостіпроживання.  Серед податків на споживання в США можна відзначити такі, якподаток на реєстрацію автомашин, податок на паркування автомобіля ( у Нью-Йоркувін дорівнює 18,7% від ціни паркування ), акциз на паливо, податок закористування автострадами.  Останній ділиться між бюджетами штату і міст, іставки його залежать від ваги автомобіля.

            Нарешті, є групамісцевих податків, що не носять фіскального характеру, а визначаютьполітику місцевих органів керування.  Це насамперед екологічні податки,спрямовані на захист природного навколишнього середовища.  У Нью-Йорку єподаток на очищення нафтових плям на водоймах.    Спеціальним податкомоподатковуються компанії, що виробляють ємності для рідин без їхньогоповторного використання  ( маються на увазі консервні банки та інша тара, щойде після використання продукції до відходів ).

             Для всіхкраїн єхарактерним  переваження податків, які стягуються до центральногобюджету, та підпорядковане положення місцевих податків.  Але в той же часрозвиток урбанізації призводить до прискореного зростання доходів міськихбюджетів.  Тому місцеві податки підвищуються найбільше швидкими темпами.  Так,за останні 30 років їхня сума збільшилася у Великобританії і у Франції в п'ять,а в США — у вісім разів.

            На відміну віддержавних, місцеві податки характеризуються, як правило, множинністю.

            Так, у Японіїдіють муніципальні податки на власність, на підприємництво, на користуванняземлею і водою, на купання в горячих джерелах, на страхування здоров'я, на ціліміського планування, на продаж тютюну, на електрику, на газ і ряд інших.

           У Франції стягуєтьсябільше 50 різноманітних видів місцевих податків, в Італії — понад 70, у Бельгії- біля 100.  Сума їхніх надходжень у цих країнах складає від 30 до 60 %прибутків місцевих бюджетів, у США — 65 %.  Виняток складає Великобританія, дедіє усього один місцевий податок — майновий; він стягується з власників абоорендарів будь-якого нерухомого майна виробничого або невиробничогопризначення.  У це поняття входить також земля.  До числа платників даногоподатку ставляться й особи, що наймають житло і виплачують квартирну плату. Податок збирається щорічно, але може вноситися і вроздріб. Він цілком йде вмісцеві бюджети та є достатньо високий, щоб забезпечувати приблизно третину їхнадходжень.  Оцінка вартості нерухомого майна, як правило, проводиться раз у 10років і є основою розрахунку майнового податку. Розмір податку встановлюється впенсах із кожного фунта стерлінгів вартості майна.  Розрахунок ставки оподаткуванняздійснюється виходячи з потреб міста у фінансових ресурсах.  Обумовлені натакий фінансовий рік витрати міста співвідносяться з загальною податковоювартістю майна, що знаходиться на його території.   

              Аналогічнеположення й в інших країнах.  Так, податкові системи штатів у США різняться повидах податків, розміру податкової бази, рівню деяких ставок і кількостіподаткових пільг.  У одних штатах прийнята пропорційна ставка прибутковогоподатку, в інших — прогресивна.  У одних штатах акцизами оподатковуються всіроздрібні товари, в інших — тільки деякі.  У шести  штатах у 1991-1992фінансового року взагалі  був відсутній податок з продажу.

            У Італії,Франції, Німеччини, деяких інших країнах важливе місце займає друга групамісцевих податків, що стягуються в якості надлишків до загальнодержавного. Наприклад, в Італії це надлишки до поземельного та сільськогосподарськомуподаткам.  У Німеччині прибутковий податок ( а він тут, як і в США, є одним зголовних джерел прибутків ) розподіляється так: по 42,5 % у федеральний бюджеті в бюджет Землі та 15 % — у місцеві бюджети.  Податок з корпорацій розподіляєтьсярівно ( по 50 % ) між федеральним центром і Землею.  Податок на підприємницькудіяльність стягується місцевими органами, але 50 % надходжень перераховуєтьсядо бюджетів Землі і до федерального.  Податок з продажу також розподіляється порізноманітних рівнях.  Але в даному випадку пропорції можуть бути самимирізноманітними.  Цей податок виступає як регулюючий, за його рахунок йдевирівнювання фінансового положення Земель при формуванні поточних бюджетів. Кожні 2-3 року фінансові органи федерального уряду і Земель проводятьпереговори про розподіл податку з продажів.  У 1991 р. його ставка — 14 %, алена окремі товари нижче (до 7%).

            До речі,Німеччина одна з деяких країн, де застосовується не тільки вертикальне, але ігоризонтальне вирівнювання прибутків регіонів.  Високоприбуткові Землі (наприклад, Баварія, Вюртемберг, Північний Рейн-Вестфалия ) перераховуютьчастину своїх фінансових ресурсів менш розвиненим Землям — Шлезвиг-Голштейну,Саксонії й іншим.

           Значніособливості має фінансова система Нідерландів.  Якщо в США є три більш-меншсамостійних рівнів податків, у Німеччині поряд із цим відбувається розщепленняосновних податків на три рівня, то в Нідерландах місцеві податки явно граютьдругорядну роль.  Основні податкові надходження зосереджені в бюджетах державиі Земель, що розподіляються потім у виді субсидій і субвенцій.  Власні прибуткив місцевих бюджетах, навіть у бюджетах значних міст, не перевищують 11-12 %.

            Покажемо це наприклад бюджету м. Гааги на 1990 р.   Загальний його обсяг — 2,8 млрд.гульденів.  З них — лише біля 12 % складають власні прибутки.   Основна стаття- податок на нерухомість, що приносить більш 160 млн. гульденів.  Він складаєтьсяз двох частин: одна стягуєтьться з власників будинків і споруджень, інша — зтих, хто цим будинком користується, тобто з орендарів.  Одиницею, із якимобчислюється податок, служить сума в 3 тис. гульденів.  Власник вносить ускарбницю міста за її 10, орендар — 5,5 гульдена.   Ще 40 млн. гульденів ізсвого прибутку вносять у бюджет Гааги підвідомчі бургомистрату  підприємства:енергетичного, водопровідного і газового господарства, морський порт. 

           Ледве більше100 млн. гульденів приносять податки на туристів, на вивіз сміття, на утриманнядомашніх тварин, на паркування автомашин у місті,  а також стягування мит.

            Біля 2,5 млрд.гульденів, або основну частину бюджету Гааги, складають урядові субсидії, щопідрозділяються на дві частини: муніципальний фонд, переданий у розпорядженнябургомистрата, що розпоряджається їм за своїм розсудом, і цільові засоби. Останні витрачаються на утримання поліції,  соціальне забезпечення.  Цільовіасигнування серйозно стримують самостійність бургомистратов у розпорядженніфінансовими ресурсами міста.  Але уряд країни вважає, що в таких областях, якохорона порядку,  соціальне забезпечення, необхідно домогатися визначеногорівня обслуговування кожного жителя Нідерландів незалежно від того, у який із11 провінцій або на території якого з 750 муніципалітетів він мешкає.  Цейприблизно однаковий рівень дотримується від міста Катвоуд, де біля 300 жителів,до Амстердама, населення якого — майже 700 тис. чоловік.

           У бюджетах містФінляндії, навпакии, домінують власні прибутки.   Статті прибутків бюджетуміста Хельсінкі на 1990 р. (млн. марок):

Податки 7053,3 Збори 4440,5 Державні субсидії 1879,2 Позички 332,9 Інші прибутки 2781,3

             Обсяг бюджетум. Хельсінкі, як бачимо, складає біля 16,5 млрд. марок.  З них майже 14,3млрд., або 86% — власні прибутки.  На позички припадає лише 2% загальногообсягу прибутків.

            МуніципалітетТокіо віддає перевагу в основному обходитися своїми ресурсами, заснованими наподатках.  У середині вісімдесятих років державні субсидії в обсязі бюджетуміста не перевищували 9%.  Потрібно відзначити, що в інших містах Японії їхпитома вага в середньому в два рази вище. 

           Орієнтація навласні прибутки і на збалансованість бюджету посилилася після фінансової кризи,що охватили ряд великих міст світу в 70-х роках.  Наприклад, бюджет м. Токіобув зведений із дефіцитом у 376 млрд. йєн.

          У той же часмайже у всіх країнах місцеві органи керування не мають права податковоїініціативи.  Види податків затверджуються центральним урядом ( у США — цепрерогатива штатів ), а питання про ставки вирішує міста.  У деяких країнахцентральний уряд формально дозволяє місцевим органам самим встановлюватиподатки.  Але в цьому випадку воно лишає за собою контроль за їх ставками тасумами.

           Самостійноюланкою місцевих фінансів є фінанси підприємств, підпорядкованихмуніципалітетам.  Звичайно це підприємства транспорту, енергетичногогосподарства, водопостачання, житлового господарства, водоочистные іканалізаційні спорудження, дорожні підприємства.  У місцевих бюджетахвраховуються тільки прибутки або збитки від їхньої діяльності і лише в окремихкраїнах включаються валові прибутки, а у видаткову частину бюджету — усівитрати на їх поточну діяльність.

           Прибутковими є,як правило, морські і повітряні порти, енергетичні господарства,водопостачання.  Але прибуток відповідних підприємств звичайно не вилучається вміський бюджет, а використовується на їх власний розвиток.  У бюджеті ж міствін просто враховується.  Збитковою галуззю майже всюди стає міський пасажирськийтранспорт. 

 

Структура прибутків місцевих бюджетів, у %

 

США Англія Франція ФРН Японія Місцеві податки 65 36 60 45 33 Субсидії уряду 23 30 25 24 40 Неподаткові прибутки 12 34 15 31 27

 З них від:

— місцевих підприємств

6 7 8 6 6 — місцевої власності 2 14 2 4 4 — штрафів, зборів, послуг, добровільних внесків 4 13 5 21 17

 

              Державні імісцеві фінансові системи через податки роблять сильніший вплив на розвиток економіки.

              Підводячирезультати, визначимо основні цілі сучасного податкової політики держав ізринковою економікою.  Вони орієнтовані на такі основні вимоги:

*        податки, а такожвитрати на їхнє стягування повинні бути по можливості мінімальними.  Ця умованайбільше тяжко дається законодавцям і урядам у їх прагненні збалансуватибюджети.  Але так дуже легко зводити податкову систему лише до чисто фіскальнихфункцій, забув про необхідність розширення податкової бази, про функціїстимулювання виробничої і підприємницької діяльності, підтримки вільноїконкуренції;

*        податкова системаповинна слугувати більш справедливому розподілу прибутків, не припускаєтьсяподвійне обкладення платників податків

*       ; податковасистема повинна відповідади структурній економічної політика, мати чітко окресленіекономічні цілі;

*        порядокстягування податків повинний передбачати мінімальне втручання в приватне життяплатника податків

*       ; обговоренняпроектів законів про оподатковування повинно носити відкритий і гласнийхарактер.

Список використаної літератури:

          1. Булатов А. Налоговыегавани и оффшорные центры Европы. // Внешняя торговля, 1992, №11-12.

2. Улыбышева Е.Н.Гармонизация в налоговой сфере ЕС: влияние на международные связи. //Мировая экономика и международные отношения, 1995, №4.

3. Черник Д. Налоги встранах с развитой рыночной экономикой. // РЭЖ,1992,№7.