Реферат: Банкрутство, як один з видів припинення діяльності юридичних осіб (Банкротство как один из видов прекращения деятельности юридических лиц)

План

Вступ

1.

Правоверегулювання процедури банкрутства в Україні…………..

Неплатоспроможність ібанкрутство……………………………….

Процедурибанкрутства................................................

Суб,єктибанкрутства…………………………………………………

Учасники у справі про банкрутство………………………………..

2.

Процедурарозпорядження майном..............…………………..

2.1 Сутністьвведення процедури розпорядження майном…….

2.2 Розпорядник майном боржника.........................………….

2.3 Завершення процедури розпорядження майном ……….

3.

Процедурасанації……….

3.1 Сутністьвведення процедури санації……….

3.2 Керуючийсанацією………….

3.3 Завершення процедури санації……….

4.

Ліквідаційнапроцедура

Сутність введення процедуриліквідації......

Ліквідатор (ліквідаційнакомісія)........

Завершення ліквідаційноїпроцедури.....

Мирова угода................

Висновки……………………………………………………………………

Список використаної літератури……………………………………….

1.

Правоверегулювання процедури банкрутства в Україні

До 1992 року у законодавчому поліУкраїни фактично був відсутній юридичний механізм рішення проблемнеплатоспроможності господарчих суб,єктів. Питання погашення заборгованостівирішувались на адміністративному рівні або у порядку виконавчого виробництваза результатами арбітражного чи громадського судового процесу. Першим законодавчим актом, який установивспеціальну процедуру розгляду справ фінансово неспроможних підприємств вУкраїні, став Закон України від 14 травня 1992 року «Пробанкрутство».

Банкрутство як одна з юридичних підстав ліквідації
підприємств регулювалася Законом «Пропідприємства в Україні»(ст.ст.24,34).Порядок іумови визнання будь-яких
юридичних осіб— (суб,єктів підприємницької діяльності банкрутами з метою задоволенняпретензій кредиторіврегулює спеціальнийЗакон України від14 травня 1992 р.«Про банкрутство» (Відомості Верховної Ради України. — 1992 — №31.— Ст. 440).

Цей Закон мав багато недоліків, що робило його неприємним у роботіАрбітражного суду. Потім на основі накопиченого опиту та відсутностіповномасштабного Закону про банкрутство Висшим Арбітражним судом України18.11.1997 року було дане пояснення „Про деякі питання практикизастосування Закону України про банкрутство“.

Але роз, яснення було не достатньо для покрашення недоліків діючогоЗакону. Відчувалася потреба у новому, сучасному Законі, який охоплював кращідосягнення іноземних та ніціональної правових систем.

Таким став Закон „Про встановлення платежеспроможності боржника чивизнання його банкрутом“.

В порівнянні з попередньою редакцією Закону, змінені основи для відкриттясправи про банкрутство; встановлені процесуальні строки розгляду справи;встановлені нові судові процедури; введена нова судова фігура – арбітражнийкеруючий та інші. В Законі є ще багато редакційних недоліків, але в цілому вінвідповідає потребам сучасної економіки.

Особливість Закону є в тому, що він має пріорітет перед іншимимизаконами а, саме, громадського кодексу, арбітражного та громадськопроцесуального кодексів.

Інститут банкрутства має свої спеціфічні принципи: конфлікт інтересів,пріорітет загального інтересу над часним; заміна неефективного власника наефективного; задоволення грошових потреб кредиторів тільки у рамках процедурибанкрутства та інше.

У відношенні процедур банкрутства у стороні не має залишатися ідержава. У Законі особливо підкреслюється участь у процедурах банкрутствадержави у особі спеціального державного органу.

З економічноїточки зору банкрутство є неспроможністю
продовження суб'єктом своєї підприємницької діяльності внаслідок її економічної нерентабельності, безприбутковості. Суб,єкт підприємництва має стільки боргів передкредиторами ізобов'язань перед бюджетом, що коли їх вимогибудуть пред'явлені у визначені для цього строки, то майнасубєкта— активів у ліквідній формі— не вистачить для їхзадоволення.

Юридичнимаспект банкрутства полягає насамперед у тому,
що в суб'єкта є кредитори, тобто особи, що мають документовані майновівимоги до нього як до боржника. Це майнові
правовідносини банкрутства, здійснення яких у встановленомузаконом порядкуможе призвести до ліквідації суб'єкта
підприємництва.

Внаслідокпорушення справи про банкрутство виникає
комплекс процесуальних правовідносин:провадження у
справі, визнання боржника банкрутом,оголошення про банкрутство, задоволення претензійкредиторів, припинення
справи про банкрутство тощо. Сукупність таких процесуальних правовідносинможе розглядатися як ліквідаційний
правовий процесщодо суб'єкта підприємництва.

1.1

Неплатоспроможність і банкрутство

В умовах сучасної ринкової економіки майно боржника, не виконуючьогосвої обов, язки, може бути спрямоване на принудительне взискання в пользукредитору.

На думку Г.Ф. Шершеневича, видатного дореволюційного російськоговченого-юриста, під недієздатністю треба розуміти такий стан майна боржника,встановлений у судовому порядку, який дає основу предполагати недостатністьйого для равномірного задоволення всіх потреб кредиторів

Слово «банкрутство» має давні корені і походить відлатинського bancarotta(зломанаскамейка).

Во всі часи існування інституту банкротства завжди виникало питання проте, що є достатньою умовою для початку процедури банкрутства. У світі вже давноіснує два підходи до вирішення данного питання. Розроблені дві правові доктриниінституту банкротства, які основані на принципах неоплатності танеплатоспроможності боржника.

У правових системах, де інститут банкрутства побудований на принципінеоплатності, виробництво по справі про банкрутство починається у тому випадку,якщо має місце факт перевищення розміру обов, язків боржника над його майном.

На відміну від принципу неоплатності, доктрина нелієздатності,побудована на принципі неплатоспроможності стоїть в тому, що справа пробанкрутство може бути почата при наявності факту припинення боржником платежівпо обов, язкам.

Верховна Рада України провела реформу законодавства і 30.06.1999 рокувнесла зміни до Закону України “Про банкрутство”, виклавшо його у новійредакції. У новій редакції Закон називається “Про встановленняплатоспроможності боржника чи вознання його банкрутом” і цей Закон оснований напринципі наплатоспроможності. Неплатоспроможність є одним із ключових понятьданого Закону.

Прийнято розрізняти абсолютну та відносну неплатоспроможність.

Абсолютна неплатоспроможність состоїть у неможливості боржника оплатитисвої борги кредиторам без використання судових процедур банкрутства.

Відносна неплатоспроможність состоїть у неможливості погашення боргівкредиторів при наявності тимчасових фінансових ускладнень та наявності майновихактивів, які перевищують кредиторську заборгованість.

Банкрутство означає ліквідацію боржника, реалізацію його майна з ціллюзадоволення потреб кредиторів.

1.2

Процедури банкрутства

Інститутбанкрутства містить у собі групи спеціальних норм – процедур банкрутства. Такихпроцедур чотири: розпорядження майном, санація, ліквідація та мирова угода.

Кожна зпроцедур має свою спеціфіку та призначення. У трьох процедурах – санація,ліквідація та мирова угода передбачена – можливість заміни власгика не зважаючина його волю. Фінансове оздоровлення боржника здійснюєтьсяух процедурах –санації та мирової угоди. Основними судовими процедурами є розпорядженнямайном, санація та ліквідація. Мирова угода – це субсидіарна процедура и вонавиникає на всіх судових процедурах. Процедурам санації та ліквідації предшесвуєрозпорядження майном.

Інститутбанкротства передбачає, в залежності від виду суб,єкта боржника,

наявностімайна, вида його діяльності, загальний, спеціальний або спрощений порядоквиробництва по справі про банкрутство.

Загальнийпорядок передбачає використання стадії розпорядження майном з поступовимпереходом до процедури санації, ліквідації та мирової угоди.

Спеціальнийпорядок використовується у випадку присунення до участі у справі додатковихучасників та інше (ст. 42 – 50, 53 Закона).

1.3

Суб,єкти банкрутства

У відповідності з абзацем 5 статті 1Закону України “Про встановлення платоспроможності боржника чи визнання йогобанкрутом”, суб,єктом банкрутства (банкрутом) може бути визнаний боржник,недієздатність якого виконати свої грошові забов, язання встановлена Господарчимсудом. Суб,єктами банкрутства закон визнає лише юридичних
осіб, причому осіб однієї категорії—суб,єктів підприємництва, неспроможних своєчасно виконатисвої зобов'язання перед кредиторами абоперед бюджетом.

Таким чиномсуб,єктами банкрутства є суб,єкти підприємницької діяльності:

— громадяни України, інших держав зповною правоздатністю чи дієздатністю;

-юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України “Провласність”

Боржником відповіднийсуб'єкт вважаєтьсяна всіх стадіях
провадження у справі про банкрутство, банкрутом— після
того, як Господарчий суд прийме постанову про визнання
боржника банкрутом.

Оскільки Закон не містить ніякихвказівок відносно його використання до громадських організацій, політичнихпартій, профсоюзів, релігійних організацій і оскільки такі організації, увідповідності до законів України, не є суб,єктами підприємницької діяльності,отже вони не можуть бути суб,єктами банкрутства.

1.4

Учасники у справі про банкрутство

У відповідності со статтєю 1Закону, учасниками справи про банкрутство є кредитори, боржник, арбітражнийкеруючий, власник майна (орган, уповноважений керувати майном). У деякихвипадках, передбачених Законом, приймають участь і інші особи: Фонд державногомайна України, державний орган з питань банкрутства, представник органумісцевого самоврядування, центральний орган виконавчої влади, представникробітників боржника.

Основними діючими особамипроцедури банкрутства є сторони (кредитори та боржник) і арбітражний керуючий.

Головними процесуальнимифігурами справи про банкрутство є кредитори.

Кредитором, у відповідності дост. 1 Закону, є юридичне або фізичне ліцо, яке має у встановленному порядку затвердженідокументами вимоги по грошовим забов, язанням до боржника, по виплатізаборгованності з заробітної плати боржника, а також органи державної налоговоїслужби і інші державні органи, які здійснюють контроль за привильним ісвоєчасним перерахуванням податків і зборів.

Аналізуючи Закон, можнокласіфікувати кредиторів наступним чином:

-

ініціюючі;

-

примушені;

-

забезпечені;

-

поточної заборгованності;

-

привілейовані;

-

реєстрові.

Ініціюючий – це кредитор, заініціативою якого була почата справа про банкрутство.

Примушені – це кредитори, якізвертаються до суду після публікації у офіційному друкованому органі об, яви пропочаток справи про банкрутство.

Забезпечені – це ті кредитори,вимоги яких повністю або частково забезпечені

Привілейовані – це кредитори,чиї вимоги не потребують їх визнання Господарчим судом.

Реєстрові – це кредитори, чиївимоги включені до реєстру і визнаніГосподарчим судом.

2.

Процедура розпорядження майном

У відповідності до ст. 1 Закону,розпорядження майном боржника – це система мір по надзору і контролю закеруванням і розпорядженням майном боржника з ціллю забезпечення збереженості іефективного використання майнових активів боржникаі проведення аналізу йогофінансового становища.

2.1

Сутність введення процедури розпорядження майном

Розпорядження майном – це самаперша судова процедура, яка використовується до боржника. Вона використовуєтьсялише у випадках спрощеного порядку банкрутства (ст. 51, 52 Закону).

Задачі процедури розпорядженнясостоять у: 1) збереження майнових активів боржника; 2) виявлення кредиторів;3) составлення та затвердження реєстру грошових забов, язань кредиторів; 5)прийняття рішення про перехід на наступну стадію процедури банкротства.

Строк процедури розпорядженнясоставляє 6 місяців, він може бути змінений у відповідності до потреб комітетукредиторів, тощо.

З моменту порушення справи пробанкрутство суд вводе мораторій на задоволення майнових потреб кредиторів.

Це означає, що боржник не вправі самостіно виконувати грошові забов, язання.

Загальна схема процедурирозпорядження майном зображена на рис. 1.

Рис. 1 Схема процедурирозпорядження майном.

2.1 Розпорядник майномборжника

Початок процедури розпорядженняспівпадає з призначенням судом розпорядника майна. Порекомендувати кандидатурурозпорядника майна можуть кредитори, державний орган з питань банкрутства.Право вибору конкретної особи на посаду розпорядника майна належить суду.

Права та обов, язки розпорядникамайна закріплені у ст. 13 п. 8, 9 Закону.

На підготовчому засіданні, якеповинне відбутися не пізніше 30 днів з дня відкриття справи про банкрутство,суд дає кінцеву правову оцінку поданим документам, слухає пояснення сторін,розглядає обоснованісь незгодностей боржника.

Публікація у офіціальномудрукованому органі об, яви про початок справи про банкрутство означає, щопроцедура банкрутства переходе на наступний етап – виявлення кредиторів.

2.2

Завершення процедури розпорядження майном

Наступним шагом на шляху дозасідання суду є проведення зборів кредиторів і создання комітету кредиторів.

Перший загальний збор повиненвідбутися не позніше 3 місяців та 10 днів після дати проведення підготовчогозасідання суду. Збори вважаються правомочними у незалежності від числа голосівкредиторів, які взяли участь у зборах, якщо всіх кредиторів письмово попередилипро час та місто проведення зборів. Збори кредиторів проводяться замісцезнаходженням боржника.

Обов, язок по попередженнюкредиторів про місто і час проведення перших загальних зборів лежить нарозпоряднику майном.

Заключним етапом процедурирозпорядження є засідання суду.

Якщо до засідання суду булазаключена мирова угода чи погашений борг кредиторам, то виробництво по справіпро банкрутство завершується.

3.

Процедура санації

Санація являє собою систему мір,які здійснюються під час виробництва по справі про банкрутство з ціллюпопередження визнання боржника банкрутом і його ліквідації, направлення наоздоровлення фінансово-гсподарського положення боржника, а також задоволення уповному розмірі чи частково вимог кредиторів шляхом кредитування,реструктурізації підприємства, боргів та капіталу і змінуорганізаційно-правової і виробничої структури боржника.

3.2

Сутність введення процедури санації

Закон містить у собі дві основніпроцедури, які по своїй суті оновлюють механізм платоспроможності. Це санаціята мирова угода. Основною формою фінансового оздоровлення боржника є санація.Санація можлива тоді, коли у боржника є реальна можливість встановити свою платоспроможність.

Процедура санації триваєпротягом 12 місяців і може бути подовшена не більше ніж на 6 місяців.

Санація вводиться господарчимсудом по ходатайству комитету кредиторів і слідує за процедурою розпорядженнямайном.

З моменту введення процедурисанації арешт на майно боржника по розпорядженню його майном може бутиналожений виключно у рамках процедури санації. Загальна схема проведенняпроцедури санації наведена на рис.1.

Рисунок.

Рис. 1 Схема процедури санації

3.2 Керуючий санацією

Важливою процесуальною фігурою упроцедурі санації є керуючий санацією. Він призначається господарчим судомодночасно з введенням процедури санації. Кандидатуру керуючого санацієюпредлагає господарчому суду комітет кредиторів.

На відміну від розпорядникамайном, керуючий санацією об,єднує у собі керівника і органи керуванняборжника.

У процедурі санації важливовирішити три задачі:

-

необхідно визначити засоби поновлення платоспроможностівласності боржника;

-

підготувати умови для реалізації таких засобів;

-

виконати усі встановлені задачі і погасити заборгованістьперед кредиторами.

Процедура санації боржникареалізується за допомогою плана санації. План санації представляє собоюкомплексну програму фінансовго оздоровлення боржника та використанняспеціальних мір з встановлення платоспроможності боржника і строк їхреалізації.

У плані санації повиненпередбачатися строк втановлення платоспроможності.

План санації розробляєтьсяарбітражним керуючим протягом трьох місяців з моменту введення процедурисанації.

У Законі встановлений механізмреалізації у процедурі санації такіх мір фінансового оздоровлення боржника, якпродажа цілосного комплексу і частини майна боржника.

Продаж майна проводиться наторгах.

Якщо майно боржника не булопродане на перших торгах, то воно виставляється на повторні, якщо інше непередбачено планом санації.

3.3

Завершення процедури санації

За ітогами процедури санаціїарбітражний керуючий надає письмовий звіт зборам кредиторів не пізніше чим за15 днів до закінчення встановленого строку процедури санації чи при наявностіоснов для його дострокового припинення.

Звіт керуючого санацією повиненмати:

-

баланс боржника на останню звітну дату;

-

облік прибутків та збитків боржника;

-

дані о наявності вільних грошових коштів боржника, які можутьбути спрямовані на задоволення потреб кредиторів боржника;

-

дані з дебіторської зоборгованості боржника на дату подачізвіту;

-

інша інформація о можливості погашення кредиторськоїзаборогованності, яка залишилась.

Звіт керуючого санацією тапротокол збору кредиторів направляється у господарчий суд не пізніше 5 днівпісля проведення зборів.

У випадку ходатайства зборівкредиторів, відмови у затвердженні звіту керуючого санацією, неподачі такогозвіту у встановлений строк чи не проведення розрахунків з кредиторами увизначені строки господарчий суд признає боржника банкрутом і відкриваєліквідаційну процедуру.

4.

Ліквідаційна процедура

Ліквідація – це припиненнядіяльності суб,єкта підприємницької діяльності, визнаного господарчим судомбанкрутом, з ціллю проведення мероприємств по задоволенню, визнаних судом,вимог кредиторів шляхом продажу його майна.

4.1

Сутність введення процедури ліквідації

Процедура ліквідації є заключноюу справі про банкрутство і вийти з неї можливо лише одним шляхом – через мировуугоду. У процедурі ліквідації немає фінансового оздоровлення – тут вжереалізується майно боржника. Вона менш ефективна, ніж процедура санації, так якпри реалізації майнових активів боржника кредитори отримують у 5-10 разів меншеніж їх балансова вартість. З іншого боку, ліквідація боржника – це крайня міраотримання заборгованості і її списання за бухгалтерською звітністю.

Процедура ліквідіціївідкривається лише у чотирьох випадках:

-

коли кредитори, у особі комітету кредиторів, ходатайствує пропроведення такої процедури (ст. 16 п. 8 Закону) як ітог розпорядження майном(см. Ст. 50 п. 8 Закону);

-

коли залишились незадовільними результати процедури санації(ст. 18 п. 6, ст. 19 п. 12, ст. 21 п. 6, 11 ,15 Закону);

-

коли суд використовує спрощені процедури банкрутсва (ст. 51,52 Закону);

-

у випадку банкрутства громадян-суб,єктів підприємницькоїдіяльності (ст. 47 – 49 Закону);

4.2

Ліквідатор (ліквідаційна комісія)

Основною процесуальною фігурою уліквідації є ліквідатор, який призничається господарчим судом у постанові пропризнання боржника банкрутом. Порядок назначення ліквідатора такий же як іпорядок назначення керуючого санацією.

Поряд з ліквідатором господарчийсуд може призначити членів ліквідаційної комісії.

Створення ліквідаційної комісіїможливе по ходатайству ліквідатора, узгодженного з комитетом кредиторів.

Загальна схема ліквідаційноїпроцедури зображена на рисунку 3.

Рис. 3 Схема ліквідаційноїпроцедури.

4.3

Завершення ліквідаційної процедури

Важливим етапом ліквідаційноїпроцедури є формування ліквідаційної маси. Тут ліквідатор наділений широкимиповноваженнями. Основним важливим елементом формування ліквідаційної маси єінвентарізація та оцінка особистого майна банкрута.

Наступним етапом ліквідаційноїпроцедури є продаж майна боржника. Ліквідатор приступає до продужу майна тількипісля його інвентарізації та оцінки.

Через засоби масової інформаціїліквідатор забов, язаний проінформувати про порядок продажу майна банкрута.

Після продажу майна банкрутанаступним етапом стає погашення вимог кредиторів. Закон встановив шістьчерг задоволення вимог кредиторів:

-

в першу чергу задовольняються вимоги забезпечені залогом,виплата вихідної допомоги робітникам, витрати, пов, язані з виробництвом усправі про банкруство

-

у другу чергу задовольняються вимоги, які виникли іззабов, язань банкрута перед його робітниками;

-

у третю чергу задовольняються вимоги у відношенні податків ізборів;

-

у четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, незабезпечені залогом;

-

у п, яту чергу задовольняються вимоги по поверненню вкладівчленів трудового колективу;

-

у шосту чергу задовольняються інші вимоги.

Заключним етапом процедуриліквідації є затвердження звіту ліквідатора. Звіт і ліквідаційний баланспідприємства надаються ліквідатором до господарчого суду після завершення всіхрозрахунків з кредиторами.

До звіту додаються:

-

показники виявленої ліквідаційної маси;

-

дані про реалізацію об,єктів ліквідаційної маси;

-

копії договорів купівлі-продажу та актів прийому-передачімайна;

-

реєстр вимог кредиторів з даними про розмір погашених вимогкредиторів.

Затвердження господарчим судом звітуі ліквідаційного балансу залежить від наявності залишившогося у ньго післяліквідаційної процедури майна.

У випадку, коли майнапідприємства достаньо, для задоволення вимог кредиторів, то він вважаєтьсятаким, який не має боргів і може здійснювати свою підприємницьку діяльність.

Використана література, законодавчі акти

1.

КонституціяУкраїни.

2.

Закон України пробанкрутство.

3.

Закон України“Про підприємства в Україні”.

4.

Арбітражно-процесуальнийкодекс України.

5.

Роз¢яснення Вищого Арбітражного суду України “Про деякі питання практикизастосування Закону України “Про банкрутство”” № 01-6/481 від 15.04.93.

6.

Роз¢яснення Президії Вищого Арбітражного суду України “Про деякі питанняпрактики застосування Закону України “Про банкрутство”” № 02-5/444 від18.11.97.

еще рефераты

Еще работы по микроэкономике, экономике предприятия, предпринимательству

Реферат по микроэкономике, экономике предприятия, предпринимательству

Теневая экономика. Мафиозные структуры, как сферы теневой экономики

29 Августа 2013

Реферат по микроэкономике, экономике предприятия, предпринимательству

Инфраструктура ОАО "Бахус"

29 Августа 2013

Реферат по микроэкономике, экономике предприятия, предпринимательству

Криминальные рынки в России. Контрабанда

29 Августа 2013

Реферат по микроэкономике, экономике предприятия, предпринимательству

Технология размещения, укладки и хранения товаров на складе

29 Августа 2013