Реферат: Міжнародні економічні відносини

/>/>/> 

Контрольна робота

Міжнародні економічні відносини


Зміст

<p/>

Вступ

1. Стан, проблеми таперспективи розвитку української економіки

2. Нова модельекономічного розвитку України

3. Специфіка процесівінтернаціоналізації на сучасному етапі розвитку України

Висновки

Список використаноїлітератури


Вступ

глобалізація інтеграція інтернаціоналізація

Нанинішньому критичному етапі суспільної трансформації України в умовах глибокоїсистемної кризи вкрай потрібна принципово нова національна економічна стратегія— стратегія відродження і розвитку в умовах глобалізації і глобальноїінтеграції. Повна відсутність такої національної стратегії або використання інав'язування Україні зарубіжних ерзаців псевдореформаторських ліберальних інеоліберальних стратегічних курсів протягом останніх десяти років незалежногоіснування поставили Україну у важкий стан розвитку.

Сьогодні,наприкінці другого десятиліття незалежного існування, українське суспільствоповинно усвідомити гостру необхідність розробки і прийняття Верховною Радоюефективної і обгрунтованої національної стратегії України, яка б забезпечилаформування і здійснення дійсно народної довгострокової міжнародної економічноїполітики. Невідкладна розробка конкурентоспроможної національної стратегії —найважливіше завдання нового державотворення. В нинішніх умовах національнаекономічна стратегія України повинна, перш за все, бути спрямованою настворення ефективної економічної системи і самодостатньої економіки, насистемне і послідовне поєднання державного регулювання економіки з ринковимиметодами саморегулювання та на розумне використання існуючого міжнародногодосвіду трансформації економічних систем в напрямку соціально-орієнтованоїринкової економіки та досвіду післявоєнного відродження і розвитку провіднихіндустріальних країн світу. Соціально-реформаторський досвід Європи повиненбути використаний цілковито.


1.Стан, проблеми та перспективи розвитку української економіки

Проголошенняв 1991 році України незалежною державою й здійснення переходу до ринковоїсистеми господарювання принципово змінили подальший розвиток продуктивних силкраїни і її окремих регіонів. Україна має у своєму розпорядженні основні видиресурсів для функціонування незалежної економіки і може конкурувати в умовахвідкритого ринкового середовища. Практична реалізація цих положень не може бутиздійснена одномоментно, а являє собою надзвичайно складний, динамічний ітривалий за часом процес. Сьогодні країна перебуває на перехідному етапіекономічних перетворень.

Згідноз прийнятою 28 липня 1996 р. Верховною Радою Конституцією – Основним закономУкраїни – визначена правова база для переходу до нових економічних відносин. ВОсновному законі відбиті складні економічні процеси, які відбуваються всуспільстві. Постало питання розробки економічної політики України на базівикористання теоретичного досвіду розвинутих країн світу, практикивдосконалення структури господарства, політики щодо інвестицій, проведення належнихреформ у системі відносин власності та ін.

Реформуванняекономіки України вимагає особливого підходу до її пізнань, до вивчення причині наслідків соціально – економічних процесів, які відбувалися в українськомусуспільстві протягом багатьох століть. Особливість полягає в специфіціукраїнського регіону як у природно – територіальному, так і у державно –політичному плані. Для пізнання сьогоднішнього стану економіки України слідураховувати також історико- політичні процеси, які значною мірою впливають наподальший розвиток при переході країни до відкритої економіки. Постійнепогіршення основних показників розвитку України в 90-х роках негативно вплинулона формування ефективного механізму її економіки.

Світоваекономіка дедалі більшою мірою визначає особливості розвитку України. Основнінапрямки впливу – збільшення обсягів експорту та імпорту відносно ВВП тазагострення ситуації із зовнішньою заборгованістю країни.

Дляуспішного і порівняно швидкого формування ринкової системи господарства, атакож для зменшення соціальної напруженості в суспільстві необхідні значніобсяги фінансових ресурсів. Саме тому співробітництво з міжнародними валютна –фінансовими установами, державами – кредиторами під час такої трансформації євкрай важливим.

Проблемазовнішнього боргу стає постійним супутнім явищем економічного розвитку Україниіз самого моменту здобуття нею державної незалежності. Україна вступила уфінансово – кредитні відносини з приводу зовнішніх запозичень та виплатвідповідних боргових зобов’язань з багатьма суб’єктами – як національними(тобто країнами), так і міжнародними фінансовими організаціями, приватнимипозичальниками, об’єднаннями кредиторів.

Отже,проблема виплат за зовнішньою заборгованістю стає помітним навантаженням нафінансову систему країни. Очевидно, що головним критерієм вироблення борговоїстратегії має бути об’єктивна оцінка ефективності використання коштів, тимбільше мобілізованих інонаціональних ресурсів.Особливим застереженням прицьому є обсяг іноземних кредитів, оскільки потенційно може відбутися своєріднийперехід кількості в якість: сумарний обсяг запозичень може стати таким, коливін вже перевищить здатність країни його обслуговувати та повертати.

Подібнаоцінка ефективності використання кредитних ресурсів не може не враховуватизагальних результатів макроекономічного розвитку країни, на який впливаютьзалучені гроші. Складність боргової проблеми для України пояснюється, зокрема,й тим, що розв’язання завдання з подолання тенденцій падіння економічнихпоказників вимагає тривалого часу. Так, за прогнозами Світового банку,стабілізація в господарству країн СНГ може бути досягнута не раніше другоїполовини десятиріччя ( і це у разу стабільного соціального розвитку тавідсутності масштабних потрясінь екзогенного (стосовно економічних процесів)характеру).

Допроблеми зовнішньої заборгованості значно додають труднощі суб’єктивно –об’єктивного характеру, пов’язані з «хронічним «не проведенням» ефективногомакроекономічного регулювання.

Регулюваннявідкритої економічної системи не може бути ефективним за відсутності програмно– цільової промислово – технологічної політики, виважених інвестиційних програмта створення передумов ефективного залучення фінансових результатів у виглядікапітальних активів, які функціонують у виробничій сфері.

Усучасних умовах оптимальною формою регулятивної політики, що комплексно таглибоко сприяла б оптимізації не лише національної участі в міжнароднійкооперації, а й усього масиву економічних відносин у суспільстві, є індикативнепланування макроекономічного розвитку. Воно має стати функціональною основоюреформування структур «відкритого економічного» регулювання, перерозподілурегламентаційно–організаційних повноважень.

Зважаючина сьогоднішні українські умови відповідна політика має бути спрямована надосягнення загальних цілей та відповідати таким принципам:

- свободапідприємництва у зовнішньоекономічній сфері за активної регулятивної ролідержави;

- безумовнедотримання законів усіма суб’єктами зовнішньоекономічної підприємницькоїдіяльності та їх рівність перед законом, а також недискримінація;

- захистінтересів національного товаровиробника як на території України, так і за їїмежами;

- еквівалентністьміжнародного товарообміну, неприпустимість недобросовісної конкуренції тадемпінгу при вивезенні та ввезенні товарів та послуг;

- підвищеннярівня конкурентоспроможності вітчизняних товарів на світовому ринку.

УСтратегії економічної та соціальної політики на 2000 – 2004 рр.

«Україна:поступ у ХХI ст.» було офіційно сформульовано концептуальні підходи українськоїдержави до проблеми підвищення конкурентоспроможності економіки держави.Зокрема, це завдання має реалізовуватися через:

- новустратегію промислово – інноваційної політики;

- запровадженнянадійної системи енергозабезпечення та енергозбереження;

- перетворенняАПК у лідируючий сектор економіки;

- утвердженняУкраїни як транзитної держави.

Поетапнийвихід України на умови низько тарифного регулювання експортна – імпортнихзв’язків має бути узгодженим з програмами державної політики реконструкції тихгалузей промисловості, які на даному проміжку часу особливо гостро потребуютьцілеспрямованого централізованого опікування, сприяння експорту. Значний резервстановить державна стратегія, за допомогою якої можливі як кількісне збільшенняканалів збуту експортованої продукції, так і нарощування маси продукції, щопідлягає вивезенню за кордон.Важливим для успішного проведення реформи засобомпоєднання цілей міжнародної економічної сфери та промислово – виробничихмеханізмів в Україні є зонально – регіонально політика щодо створенняспеціальних організаційно – інституційних, податкових та митних режимівтехнологічного розвитку у формі технопарків або технополісів.

Оцінюючиситуацію в експортному виробництві на території України, доводиться визнати, щовона не відповідає не тільки її економічному потенціалові за валовимипоказниками, а й господарсько – технологічній структурі, галузевому розподілута рівню кадрового корпусу. За наявністю великого наукового потенціалу майжевідсутній високотехнологічний експорт продукції наукомісткого виробництва. Томунеобхідно стимулювати складне технологічне експортне виробництво та сприятизакордонному продажу за тими науково – технічними напрямами і по тихекономічних галузях, розвиток яких може сприяти збільшенню товарної маси, щоекспортується з території України.

Слідстимулювати експорт з високим ступеням перероблення. Ця вимога відповідає ізагальної світової тенденції збільшення в системі торговельних відносин частки торгівлівисокотехнологічною готовою продукцією. Згідно з експертними оцінками, насвітовому ринку 2010 р. частка продукції первинної переробки становитиме 20%,тоді як частка готових виробів – 80% загального обсягу ринку [12].

2.Нова модель економічного розвитку України

Входженнякраїни в етап економічної стабілізації актуалізує обґрунтування конструктивноїмоделі післякризового розвитку. При її розробленні необхідно враховувати новуне лише економічну, а й політичну ситуацію. На відміну від попередньогоперіоду, коли при формуванні стратегії економічного розвитку межа протистояньпроходила між ринковою і неринковою ідеологією, нині визначаються напрямки прийняттярішень у межах ринкової парадигми. Це стосується не лише України, а й низкиінших країн СНД.

ВибірУкраїни на користь неоліберальної моделі не був спонтанним. Не маючи на стартіреформ, країна змушена була вдатися до запозичення зарубіжного досвіду. Модельліберальної економіки з кінця 70-х – початку 80-х років повсюдно закріпилася врозвинутих країнах Заходу. На початку 90-х років країни Східної Європи вженагромадили позитивний досвід ринкових перетворень на основі принципівнеолібералізму. Треба враховувати і готовність Заходу надавати фінансовудопомогу виключно за умови відповідних перетворень, за умови виконаннярекомендацій Міжнародного Валютного Фонду (МВФ), які базувалися на принципахтак званого Вашингтонського консенсусу. Ці принципи сформувалися на початку80-х років і мали спершу чітко виражену латиноамериканську спрямованість, а вподальшому були екстрапольовані на країни з перехідною економікою, в тому числій на держави пострадянського простору.

Основнийзміст цих принципів зводився до низки позицій, які вважаються базовими:

1)усунення державного регулювання економіки;

2)прискорена приватизація;

3)перехід до відкритої економіки;

4)ліберальне ціноутворення;

5)пріоритетність макроекономічної стабілізації й форсоване стиснення грошовоїмаси як основи приборкання інфляції;

6)ставка на зовнішні позики як головний рушій економічного зростання.

Длявідновлення дієздатності нашої держави необхідно здійснювати поглибленняринкової трансформації економіки. Визначальними чинниками цього процесу єінституційне забезпечення політики реформ, завершення процесу формуванняринкової інфраструктури, установлення ефективного законодавчого поля тастабільних правил економічної діяльності.

Дієздатністьдержави має оцінюватися і з позицій реалізації наявних (і потенційних)конкурентних переваг української економіки. В ситуації, коли такі переваги неможуть бути реалізованими на основі ринкових саморегуляторів через відсутністьостанніх, держава має виступати в ролі суб’єкта, який посилює ринковімеханізми, що лише формуються.

Реалізаціяконкурентних переваг має втілитися в зміцненні позицій внутрішнього ринку,утвердженні інноваційної моделі розвитку української економіки, освоєннімеханізмів енергозбереження.

Зміцненнядержави також пов’язане з істотним посиленням її впливу на розвиток соціальноїсфери. Першоосновою цього є надійний захист та державна підтримка соціальнонезахищених верств населення.

Наближенняекономіки України до світових та європейських господарських процесів детермінуєнеобхідність подальшого поглиблення ринкових реформ, здійсненняширокомасштабних структурних перетворень, прискорення інституційних змін,відчутного скорочення тіньового сектору. Головними показниками раціональностімають стати ефективність використання ресурсів, факторів виробництва, добробутнаселення, індекс людського досвіду та інші.

Трансформаційніпроцеси в економіці загалом є особливістю функціонування України як незалежноїдержави. У глобальному вимірі вони, залежно від рівня розвитку економіки,можуть означати:

змінуоднієї формації на іншу, або зміну суспільства з аграрного на індустріальне,згодом – на постіндустріальне, а далі – на індустріальне;

перехідвід планово-розподільної системи до ринкової.

Середзагальних трансформаційних процесів, що впливають на хід перетворень векономіці України, слід назвати такі:

поширенняринкової моделі економіки на всі регіони світу;

глобалізаціяі посилення взаємозалежності у світі;

поглибленняінтеграційних процесів;

Вході реалізації пріоритетів структурної переорієнтації в економіці Українивиділяються наступні етапи.

Напершому етапі потрібно досягти фінансової макростабілізації.

Надругому етапі можлива активізація економічного розвитку, орієнтована наформування кількісних та якісних позитивних тенденцій за рахунокнауково-технічної та інвестиційної діяльності.

Натретьому етапі – становлення стабільних умов для становлення і саморозвиткуефективної національної економіки, внутрішньо збалансованої та глибокоінтегрованої в структуру світового господарства.

ВУкраїні є достатні стартові умови для того, щоб поступово інтегруватися взагальноцивілізаційні процеси.

По-перше,вона має потужний науково-технічний, інтелектуальний потенціал,висококваліфіковану робочу силу, що є визначальним у системі сучасноговиробництва.

По-друге,адміністративно-командні механізми значною мірою підірвані, що створюєможливість остаточного і швидкого демонтажу тоталітарної системи і побудовисучасних економічних форм та управлінських механізмів.

По-третє,має великий потенціал людських ресурсів, спрямований на політичне, економічне,духовне відродження нації.

Отже,економічна модель України формується на основі тісної взаємодії загальноцивілізаційнихдетермінант та генетично-історичних економічних чинників. Особливості сучасногоетапу економіки пов’язані з необхідністю :

по-перше,забезпечити розвиток не самих по собі виробничих потужностей, а започаткуватитехнологічні перетворення сучасного рівня і масштабів;

по-друге,органічно включити економіку країни у світогосподарьські глобальні процеси зметою повнішого використання зовнішніх ресурсів розвитку та розміщення ринківзбуту продукції власного виробництва;

по-третє,модернізація вимагає не стільки зростання випуску окремих товарів (хоча це й невиключається), скільки формування внутрішніх інституційних та економічнихструктур і механізмів для впровадження гнучких технологій на основіінформаційних і комп’ютерних систем.

Головнаспрямованість економічної модернізації напрямків, форм і засобів економічноїполітики – у наданні цьому процесу комплексності та системності в процесі їїреалізації.

Специфічнийфеномен української державності у вигляді різновекторності механізму коопераціїіз зовнішнім світом, головним змістом якого є намагання забезпечитибагатоканальну взаємодію із Заходом в економічній, політичній і військовихсферах за значною економічної та політичної залежності від Росії та інших країнСНД, поки ще зберігається як довготривала умова побудови моделі взаємовідносинУкраїни із зовнішнім світом. Відтак доречним є пошук ситуативних компромісів привиробленні моделі міжнародної економічної діяльності України. Необхіднодотримуватися багатовекторності співробітництва у напрямку посилення геополітичноїдиверсифікації, акцентуючи увагу на європейський напрям. Обґрунтуваннямбагатовекторності державної орієнтації України слугує теза про закінчення епохибіполярного протистояння та про початок формування багатополюсного світу [12].

3.Специфіка процесів інтернаціоналізації на сучасному етапі розвитку України

Активнаучасть України у сучасних процесах, що відбуваються у світі, зумовленаперевагами міжнародного поділу праці, а також потребою подолати штучнувідокремленість нашої держави від світового господарства, до якої призвелиодносторонній її розвиток в межах СРСР, деформовані зовнішньоекономічнаполітика й механізми зовнішньоекономічної діяльності, нерозвиненітоварно-грошові відносини та національні ринки товарів, послуг, праці такапіталу.

Дляефективної інтеграції України в сучасні світогосподарські зв’язки необхідніпевні політико-правові, економічні, соціально-культурні та інфраструктурніпередумови (рис. 13.3).

Основніполітико-правові передумови інтеграції: політична визначеність України;забезпечення територіальної цілісності та створення адекватної системинаціональної безпеки; виконання міжнародних зобов’язань; пряма участь урегіональних і глобальних політичних процесах; формування відповідногозаконодавства і вироблення ефективних механізмів та інструментарію йоговиконання.

Економічніпередумови інтеграції: економічне та інституційне забезпечення суверенітету;розроблення та реалізація обґрунтованої програми переходу до ринкових відносинза пріоритетом роздержавлення й приватизації, соціального захисту населення;оцінка експортного потенціалу, вироблення експортно-імпортного механізмурегулювання зовнішньоекономічної діяльності; розв’язання проблеми зовнішньоїзаборгованості та ін.

Доосновних соціально-культурних передумов інтеграції належать: формуваннясучасної, орієнтованої на світові пріоритети системи народної освіти;відродження і виховання почуття власної гідності, створення умовсоціально-культурної життєздатності народу України.

Формуванняінфраструктурних передумов пов’язане з розвитком транспортних комунікацій(морських, наземних, повітряних); розвитком сучаснихінформаційно-комунікаційних систем і включенням їх до міжнародних системприкордонного співробітництва.

ДляУкраїни, яка розташована у географічному центрі Європи міжнародна інтеграційнамодель поки що не має чіткої визначеності. Тому проблема прикордонногоспівробітництва має особливий інтерес. Його посилюють численні господарськізв’язки українських виробників, споживачів, які утворилися на кордонах з іншимиколишніми республіками СРСР.

Сферамиприкордонного співробітництва є прямі виробничі зв’язки в рамках кооперуваннята спеціалізації, спільне використання природних (енергетичних, водних таінших) ресурсів, обмін науково – технічним, організаційно –адміністративнимдосвідом, без валютний товарообмін, маневрування трудовими ресурсами(наприклад, при збиранні врожаю), широка взаємодія в агропромислових галузях, упроцесі будівництва і використання інфраструктури виробництва та ін..

Уконтексті декларованого геоекономічного вибору України — інтеграції до ЄС –характерним віддзеркаленням тієї ролі, яку відіграють прикордонні зв’язки,стали положення Указу Президента України від 11 червня 1998 р. № 615/98. Вцьому документі разом з констатацією інших напрямів інтеграції до ЄС на періоддо 2007 року відзначається важливість розвитку механізмів регіональноїінтеграції, прямих контактів між окремими регіонами нашої країни та прилеглихкраїн Центральна – Східного регіону Європи.

Крімгеографічних, геополітичних факторів, наявності відповідної інфраструктури тавиробничих передумов для розвитку прикордонного співробітництва мають значенняфактори суб’єктивного порядку – інституційні інструменти нормативного таорганізаційного, передусім правового характеру. Так, однією з головних причин,яка гальмує розвиток прикордонного співробітництва з участю України, а такожінших трансформаційних країн ,є недосконалість законодавства.

Фактор«прикордованності» поки ще мало позначився на динаміці експортно – імпортнихоперацій тих областей України, які межують з колишніми республіками СРСР –Росією, Білоруссю та Молдовою.

Протягом90-х років відбувалася значна переорієнтація експортних поставок прикордоннихвідносно Росії Чернігівської, Сумської, Харківської, Луганської та Донецькоїобластей до західних країн, а також до країн Азіатсько – Тихоокеанськогорегіону.

Важливийаспект прикордонного співробітництва пов'язан з розвитком транспортної мережі. ДляУкраїни актуальним є завдання інтеграції прикордонних транспортних переходів дозагальнонаціональної транспортної мережі, а також до загальноєвропейських,навіть трансматерикових транспортних коридорів.

Зметою динамізації процесу прикордонного співробітн6ицтва з участю Українинеобхідно вжити слідуючи заході:

- установитиспрощений транскордонний режим руху товарів та послуг у межах прикордонних зон,які вироблені та споживаються у цих зонах;

забезпечитибільш ліберальний режим пересування громадян прикордонних зон, що спростить нетільки гуманітарні контакти, а й трудову сезонну, тимчасову міграцію, умовинаймання на прилеглих територіях сусідньої держави;

- установитивзаємну пільгову систему щодо окремих видів міжнародної економічної діяльностіна прикордонних територіях;

- розробитизаконодавчу, нормативну базу прикордонного співробітництва на базіметодологічних критеріїв Євросоюзу;

- спроститирегулюючі, документальні процедури для юридичних та фізичних осіб, якіздійснюють транскордонні контакти та операції;

- розробитимеханізми спільного використання природних ресурсів, а також охоронинавколишнього середовища на прикордонних територіях;

- створитиреєстри видів та суб’єктів підприємницької діяльності на прикордоннихтериторіях, сприяти поширенню відповідної ділової інформації;

- фінансуваннята стимулювання розвитку транспортної інфраструктури на прикордоннихтериторіях, підключення до відповідних європейських трансконтинентальнихтранспортних коридорів;

- підтриматиформування спрощеного механізму надання банківських кредитів, страхувальнихпослуг тощо.

Особливийінтерес для України становить розвиток взаємовідносин з країнами ЄвропейськогоСоюзу. Це було передбачено ще Угодою про партнерство та співробітництво від 16червня 1994 року, яка стала основою для двостороннього співробітництва України.

Начастку ЄС припадає понад 18% зовнішньоторговельного обороту товарами тапослугами України. Але, хоча ЄС і посідає друге після СНД місце в перелікуосновних торговельних партнерів України, наявні здобутки у співробітництві зСпівтовариством все ж незначні.

Крімлібералізації і взаємного наближення торговельних та інвестиційних режимівУкраїни та блоку ЄС, предметом особливої уваги для нашої країни можуть бути численнігалузеві напрями співробітництва, особливо ті, які пов’язані звисокотехнологічним виробництвом, запровадженням передових досягнень науки ітехніки. Серед науково — технічних пріоритетів найбільш важливими у сферіспівробітництва з ЄС вважаються наступні: розвиток мікроелектроніки таробототехніки; взаємодія в галузі біотехнологій, зокрема генної та клітинноїінженерії; розвиток оптроніки та лазерної техніки; розроблення нових матеріалівта прогресивних технологій обробки матеріалів; створення та запровадження впрактику нових засобів комунікації та зв’язку; спільні дії, спрямовані наполіпшення енергозаощадження, перехід на використання нових та поновлюванихджерел енергії.

Важливимнапрямком співробітництва з європейськими структурами для України є кредитно –фінансова взаємодія у банківський сфері, а основний партнер – Європейський банкреконструкції та розвитку (ЄБРР), рада директорів якого в 1997 році затвердиластратегію дій стосовно України. Метою стратегії стало сприяння розвиткуфінансової сфери, зокрема комерційного експортного кредиту, а такожкредитування малого та середнього бізнесу, аграрного виробництва, взагаліприватизованого сектору економіки.

Такимчином, коли йдеться про відносини Україна – ЄС, слід враховувати, що меташирокої інтеграції в європейський господарський простір не є реальною нанайближчі роки. Необхідним є підготовча робота, і передусім у середині самоїУкраїни щодо зближення з євроструктурами, що є стратегічним геоекономічнимнапрямом для України. Одним з прикладів того, як Україна може забезпечувати длясебе певні тактичні переваги в міжнародному співробітництві, є визнання з бокуЄС України державою з ринковою економікою, що дає змогу додатково поліпшуватидля неї умови економічного співробітництва на континенті [12].


/>Висновки

/>/>/>Дослідженняпоказують, що світові зміни на початку XXI століття будуть іти шляхомформування багатополюсного світу. Політичні переваги буде мати лише той, хтовпишеться в них. Унікальне географічне розташування України в Євразії впоєднанні з політикою економічної безпеки надасть їй можливість відігравативажливу стабілізуючу роль у глобальному середовищі.

Зважаючи на це, процес відкривання національноїекономіки повинен відповідати стану її конкурентоспроможності, інакше підтиском сильних іноземних конкурентів вітчизняні виробники будуть усунуті звнутрішнього ринку. Для забезпечення економічної безпеки також важливовизначити перелік продукції, що повинна вироблятися в Україні з будь-якоїкон'юнктури на світових ринках і незалежно від конкурентного середовища навнутрішньому ринку.

Значної шкоди економічній безпеці України завдаєприховування суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності валютної виручки закордоном, а також експорт товарів за демпінговими цінами. Ці втрачені коштистали б важливим інвестиційним ресурсом для реформування української економіки,її структурної перебудови і виключили б необхідність іноземних кредитів, щонадаються на жорстких умовах і посилюють боргову залежність України.

Водночас потужним притягальним чинником підвищенняекономічного інтересу в західних інвесторів до національного ринку Українистане вихід на світовий ринок сильних українських підприємств і активний пошукними форм міжнародного економічного співробітництва. В міру економічного зростанняв Україні об'єктивно й неминуче відбуватиметься процес включення українськихпідприємств у систему міжнародної господарської кооперації.

Отже, вирішення проблем виходу з економічної кризи —створення ефективного механізму соціального захисту населення. Стабілізаціяполітичних процесів неможлива без вироблення цілісної державної політики усфері економічної безпеки України та забезпечення її реалізації. На перехідномуетапі становлення нової економічної системи потрібно провести глибокийсистемний аналіз і визначити економічний напрямок руху нашого суспільства, щобне допустити негативних і кризових явищ у майбутньому. Це означає — правильновиявити точки прикладання зусиль, визначити пріоритети та загальний векторрозвитку, і на цих засадах розробити Державну програму забезпечення економічноїбезпеки України.

Зрозуміти проблеми України і спрогнозувати перспективиїї розвитку можливо лише в межах глобальних тенденцій загальносвітовогорозвитку, формування нового порядку, системи світової безпеки.

Необхідність гарантій економічної безпеки вимагаєздійснення наукових досліджень у цій сфері й створення нового науковогонапрямку — економічної безпеки України.


Списоквикористаної літератури

1. КонституціяУкраїни. К.: Видавництво “Право”. Українська Правнича Фундація. – 1996. – 54 с.

2. АвдокушинЕ. Ф. Международные экономические отношения: Учеб. пособие. — М.: ИВЦ«Маркетинг», 1999.

3. БулатовА. С. Мировая экономика: Учебник. — Москва: Юрист, 2002.

4. Економіказарубіжних країн: Навч. Посібник / за ред. Ю. Г. Козака, В. В. Ковалевського,К. І. Рженішевського. — К.: ЦУЛ, 2003.

5. ЖуковЕ. Ф. Международные экономические отношения. — Москва: ЮНИТИ, 1999.

6. ЗаконУкраїни «Про зовнішньоекономічну діяльність», 1991.

7. КириченкоО. А. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посіб. — К.:Знання-Прес, 2002.

8. КозикВ. В., Панкова Л. А., Даниленко Н. Б. Міжнародні економічні відносини. — К.:Знання-Прес, 2002.

9. КудровВ. М. Мировая экономика: Учебник. — Москва: БЕК, 1999.

10. КузнецовВ. Что такое глобализация // Мировая экономика и международные отношения. —1998. — № 3.

11. ПавловськийМ. А. Стратегія розвитку суспільства: Україна і світ (економіка, політологія,соціологія). — К.: Техніка, 2001.

12. СолонінкоК. С. Міжнародная економіка. Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2008.Електронна бібліотека Князева.

еще рефераты
Еще работы по международным отношениям