Реферат: Тенденції та перспективи розвитку товарної структури зовнішньої торгівлі України

Тенденціїта перспективи розвитку товарної структури зовнішньої торгівлі України.

ПЛАН

Вступ… 3

Розділ 1. Теоретичні аспекти торгової політики України… 6

1.1. Система показників розвитку міжнародної торгівлі… 6

1.2 Поняття та методи торгової політики… 11

Розділ 2. Особливості товарної структури зовнішньої торгівліУкраїни… 18

2.1 Аналіз міжнародних торгових взаємовідносин України… 18

2.2 Зовнішньоторговельна стратегія України… 22

Розділ 3. Тенденції і суперечності розвитку зовнішньоїторгівлі України… 29

3.1 Перспективні економічні аспекти торгової політики… 29

3.2 Напрямки удосконалення експортно-імпортного потенціалуУкраїни. 32

Висновок… 39

Список використаної літератури… 41

Вступ

В даний час з'явилися реальні перспективистворення дійсно відкритої економіки в нашій країні, її ефективної інтеграції усвітове господарство. Активне використання зовнішньоекономічного фактора сприяєподоланню негативних процесів в економіці і подальшому розвитку ринковихвідносин.

Розвиток зовнішньої торгівлі, зокреманарощування експорту країни на світовому ринку, збільшення або, принаймні,збереження його питомої ваги у світовій торгівлі є надзвичайно важливимчинником функціонування національної економіки будь-якої держави. 

Експортний потенціал України визначаєтьсяобсягами товарів і послуг, які можуть бути вироблені в економічній тасоціальній сферах і реалізовані на світовому ринку з максимальною користю длякраїни. Як відомо, Україна завжди мала досить значний експортний потенціал.Маючи площу, що становить 0,4% світової суші, і чисельність населення близько0,8% загальної його кількості, Україна виробляла у 1990 році 5% світовоїмінеральної сировини та продуктів її переробки. Розвідані запаси кориснихкопалин України оцінюються приблизно в 7 трильйонів, а за деякими даними – в12-14 трильйонів доларів США. Участь України у світовому видобутку марганцевоїруди становила 32 відсотки. Україна має також розвинену базу алюмінієвоїсировини й експортувала свого часу до 30% глиноземів та 18% каолінів, щовидобуваються у світі. Виробничі потужності металургійного комплексустановлять: у виробництві сталі – 54 млн т, чавуну – 52 млн т, готового прокату– 41,5 млн т. За цими показниками Україна посідає п’яте місце в світі післяЯпонії, США, Китаю та Російської Федерації. На жаль, нині ці потужності сповнане використовуються, але відповідний потенціал поки що зберігся.

Крім того, Україна має конкурентоспроможнітехнології аерокосмічної галузі, суднобудування, виробництва нових матеріалів,біотехнології, регулювання хімічних, біохімічних та біофізичних процесів.Великий експортний потенціал мають також агропромисловий та енергетичнийкомплекси країни.

Вищенаведені факти дають підставистверджувати, що Україна має можливості для поліпшення своїх позицій насвітовій господарській арені і тому постає гостра необхідність вивчення основзовнішньоторговельної діяльності діяльність. Практична затребуваність такогороду наукових досліджень, не розробленість окремих, але в сучасних умовах дужеважливих питань теорії, методології і практики проведення зовнішньоекономічнихоперацій свідчить про актуальність даної проблеми, що й обумовило вибір темикурсової роботи.

Мета і завдання дослідження. Основноюметою курсової роботи є дослідження особливостей товарної структури зовнішньоїторгівлі України.

Поставлена мета обумовила необхідністьвирішення ряду взаємозалежних завдань:

·    розкрити сутність і зміст міжнародної торгівлі та торговоїполітики;

·    виявити вплив інструментів торгової політики на економічнуефективність її здійснення;

·    розглянути тенденції та суперечності розвитку зовнішньоїторгівлі України.

Предмет дослідження. Предметомдослідження є теоретико-методологічні і прикладні проблеми формування торговоїполітики країни.

Об'єкт дослідження. Об'єктомдослідження є торгова політика держави.

Теоретичною методологічною основою курсовоїроботи являються основні положення і висновки, сформульовані в науковихфундаментальних працях вітчизняних і закордонних економістів в області теоріїміжнародної торгівлі

В якості емпіричної бази дослідженнявикористані законодавчі і нормативні документи регулюючі проведення зовнішньоекономічноїдіяльності.

Інформативною основою є праці українських ізакордонних фахівців в області теорії міжнародної торгівлі; матеріали науковихконференцій; періодичної преси.

У ході дослідження використовувалисязагальнонаукові методи, методи порівнянь, угруповань, спостереження,обстеження, комплексної оцінки, аналітичні процедури й ін.

Робота складається із вступу, трьох глав,висновку, списку використаної літератури, додатків в яких послідовнорозкриваються основні завдання дослідження.

Розділ 1. Теоретичніаспекти торгової політики України1.1. Система показниківрозвитку міжнародної торгівлі

Основою системи показників розвиткуміжнародної торгівлі є група обсягових індикаторів, до складу якої входятьекспорт, реекспорт, імпорт, реімпорт, зовнішньоторговельний обіг, гене­ральнаторгівля, спеціальна торгівля та фізичний обсяг торгівлі.

Експорт (від. лат.exportare — вивозити) — вивезення то­варів, робіт, послуг, результатівінтелектуальної діяльності, в т. ч. виключних прав на них, з митної територіїкраїни за кордон без зобов'язання їх зворотного ввезення.

За визначенням статистичної комісії ООН,експорт — це вивезення з країни товарів:

1) вироблених, вирощених або добутих україні;

2) раніше ввезених з-за кордону та:

·    перероблених на митній території;

·    перероблених під митним контролем;

Імпорт (від лат. importare— ввозити) — ввезення това­рів, робіт, послуг, результатів інтелектуальноїдіяльності, в т. ч. виняткових прав на них, на митну територію країни з-закордону без зобов'язання про зворотне вивезення. Цей процес характери­зуєпоказник «імпорт», який розраховується у вартісних одини­цях за певний період,найчастіше, за рік. Обсяги імпорту однорід­них, порівняних товарів можутьрозраховуватись у кількісних, одиницях (цукор, пшениця, цемент тощо).

Уряд кожної країни встановлює кордони митноїтериторії, а також вирішує питання щодо виокремлення з неї вільних зон, які непідлягають митному контролю.[12]

Зовнішньоторговельний обіг — сума вартостіекспорту і імпорту країни або груп країн за певний період: рік, квартал, мі­сяць.Зовнішньоторговельний обіг показує загальні обсяги зовнішньоторговельноїдіяльності, тобто експорту та імпорту в цілому:

ЗТО = Е + І, де

ЗТО —зовнішньоторговельний обіг;

Е — обсяг експорту (у вартісниходиницях);

I—обсяг імпорту (у вартісниходиницях).[15]

Світовий товарообіг — сума вартості експортута імпорту всіх країн світу (вартість усіх товарів, що перетинають державнікордони). Вартість світового експорту завжди менша (приблизно на 3—6 %) завартість імпорту на суму фрахту на страхування внаслідок того, що майже всікраїни оцінюють експорт за цінами ФОБ, а імпорт більшості країн обліковуєтьсяза цінами СІФ (FOB < GIF).

Генеральна (загальна) торгівля — прийняте у міжнарод­нійстатистиці позначення зовнішньоторговельного обігу з урахуванням вартостітранзитних товарів. Показує загальне зовнішньоторговельне «навантаження» накраїну, включаючи обсяги ввезення, вивезення та транзиту товарів:

ГТ = Е + І + Т,

де ГТ— генеральна (загальна)торгівля;

Е — вартість експорту;

I—вартість імпорту;

Т— вартість транзитних товарів,перевезених через територію країни.[12]

Спеціальна торгівля — експорт та імпорт,зумовлені іс­нуванням двох систем обліку товарів у статистиці зовнішньої тор­гівлі:

·    спеціальної системи обліку для деяких видів товарів;

·    загальної системи, що застосовується до всіх товарів.Спеціальний експорт включає: » національний експорт;

·    вивезення товарів після переробки під митним контролем;

·    націоналізовані товари.

Фізичний обсяг зовнішньої торгівлі — оцінкаекспорту або імпорту товарів у незмінних цінах одного періоду (як прави­ло,року) для отримання інформації щодо руху товарної маси без впливу коливанняцін.

Індекс фізичного обсягу розраховується заформулою:

/>

І ф.о — індекс фізичногообсягу;

Р0 — ціна товару в базисному періоді;

q1 -— кількість товару в періоді, щовивчається;

q0 — кількість товару в базисному періоді.[12]

Результуючі показники, до яких належатьсальдо торговель­ного балансу, сальдо балансу послуг, сальдо балансу поточнихопе­рацій, індекси стану платіжного балансу, індекс «умови торгівлі», індексконцентрації експорту, коефіцієнт імпортної залежності країни, у сукупностіхарактеризують стан зовнішньої торгівлі за критерієм збалансованості експортута імпорту, ефективності та місця країни в світовій торгівлі.

Розрахунковий баланс — це співвідношеннявимог і зобов'я­зань даної країни щодо інших країн на певну дату, незалежно відтермінів надходження платежів. Розрахунковий баланс за певний періодхарактеризує лише динаміку вимог і зобов'язань однієї країни стосовно інших,але не може використовуватись для оцінки результативності, збалан­сованості міжнароднихекономічних, в т. ч. торговельних відно­син. Цю функцію виконує платіжнийбаланс.

Платіжний баланс — це співвідношення сумиплатежів, здій­снених даною країною за кордоном, і надходжень, отриманих неюз-за кордону, за певний період (рік, квартал, місяць).

За методологією Міжнародного ВалютногоФонду, платіжний баланс — це систематичний перелік усіх економічних операцій,що були здійснені за певний проміжок часу між резидентами даної країни танерезидентами (резидентами всіх інших країн світу).

Сальдо (від італ. saldo — розрахунок,залишок) — різниця між грошовими надходженнями і витратами за певний проміжокчасу.

Сальдо балансу поточних операцій:

Г = F — 1 Cп -Eпо -Iпо

де Спо — сальдо балансу поточнихоперацій;

Епо — надходження застаттями балансу поточних операцій;

Iпо — платежі застаттями балансу поточних операцій.

Сальдо, розраховані за даними статей балансупоточних опе­рацій, показують результат зовнішньоторговельних операцій (пе­ревищенняекспорту або імпорту) та абсолютний розмір різниці між експортом таімпортом.[15]

Індекс «умови торгівлі» — відношенняекспортних цін країни до її імпортних цін.

Якщо індекс розраховується щодо великоїсукупності товарів, то він визначається як співвідношення індексів експортнихта ім­портних цін. Для цього розраховується індекс експортних цін (в одиницяхнаціональної або іншої валюти):

Остаточно індекс «умови торгівлі»розраховується як співвідношення двох індексів:

/>

де І у.т. — індекс «умови торгівлі»;

Рх — індекс експортних цін (в одиницяхнаціональної або ін­шої валюти);

Рт — індекс імпортних цін.

Індекс «умови торгівлі» дає важливу інформа­ціюдля оцінки змін у зовнішній торгівлі країн, але використову­вати його доцільнотільки в сукупності з даними щодо обсягів торгівлі та причин коливання(зменшення або збільшення) екс­портних та імпортних цін.[12]

Індекс концентрації експорту (індексХіршмана) — за­стосовується у світових зіставленнях і показує, наскільки широ­кийспектр товарів експортує країна. При 239 класифікованих видах продукції (заметодологією ООН), він має вигляд:

/>

Нj — індекс концентрації експорту країни/ (j— індекс країни); 239 — кількість видів продукції за класифікацією ООН;

i — індекс товару (від 1 до 239); хі —вартість експортованих товарів країною. [2]

Коефіцієнт імпортної залежності країни —відношен­ня обсягу імпорту певного товару до обсягу його споживання в країні.Імпортну залежність можна охарактеризувати як залеж­ність країни відзовнішнього ринку в яких-небудь товарах або їх групах внаслідок відсутності вкраїні необхідних для виробницт­ва потужностей, сировини, кваліфікованих кадрівабо через при­чини економічного та політичного характеру.

Структурні показники розвитку міжнародноїторгівлі ха­рактеризують експортні та імпортні товарні потоки за такимиознаками, як товарний склад і регіональна спрямованість.

Індекс диверсифікації експорту — це індексвідхилення товарної структури експорту країни від структури світового екс­порту.Використовується, як правило, для визначення розбіжнос­тей У структурізовнішньої торгівлі країн, експорт яких є достат­ньо різнобічним.Розраховується на базі абсолютного відхилення частки або іншого товару векспорті країни від його частки у сві­товому експорті. Для цьоговикористовується формула:

/>

Sj — індексдиверсифікації експорту країни;

hj — частка товару взагальному експорті країни у';

hij. — частка товару взагальному світовому експорті.

Хоча індекс і характеризує кількіснувідмінність товарної структури експорту країни від структури світового чирегіональ­ного експорту, але на його підставі не можна засвідчувати, щоструктура експорту однієї країни краща або гірша за іншу.

Недоліком даного показника є його значназалежність від кон'юнктури світових товарних ринків і насамперед від коливан­няцін на сировину. Навіть незначна їх зміна на окремі товари може суттєвовплинути на рівень індексу диверсифікації експор­ту країни.[12]

1.2 Поняття та методиторгової політики

Розвиток економічної політики визначаєтьсяперетинанням об'єктивних закономірностей з економічними інтересами і цінностямина національному рівні. В останні десятиліття в цю орбіту усе більше утягують колективніінтереси економічних блоків. Слід зазначити, що тут може мати місце визначенапротидія з боку окремих  держав чи їхнього блоку, оскільки та чи іншанаціональна, політика може ущемляти конкретні економічні інтереси. У такійситуації необхідно орієнтуватися на баланс інтересів держав, що досягаєтьсяшляхом  компромісу чи взаємних поступок. Це визначає наявність альтернативнихваріантів зовнішньоекономічної політики, серед яких центральне місце займаютьважелі  тиску чи опору, а у випадку відсутності таких погроз — вибірінструментів, що дозволяють враховувати національні інтереси держав припроведенні зовнішньоторговельної політики. 

В основу торгової політики, здійснюваноїкраїнами світового співтовариства, покладені три основних напрямки: „Північ-Північ”,„Північ-Південь”, „Південь-Південь”. Торгова політика системи „Північ-Південь”являє собою вертикальну модель міжнародного поділу праці, де країна щорозвивається здійснює вивіз усіх видів ресурсів, а ввозить техніку,продовольство і товари тривалого користування. Така модель взаєминвідрізняється відсутністю взаємодоповнюваності економіки, що не властивовзаєминам країн системи „Північ-Північ” [15].

У будь-якому випадку, якщо мова йде проторгову політику  Півночі чи Півдня, то варто мати на увазі, що вонапроводиться в руслі зовнішньоторговельної чи міжнародний політики. При цьомуперша з них являє собою цілеспрямований вплив держави на торгові відносини зіншими країнами. В другому ж випадку одержують відображень колективні інтересигруп країн, монополій, фінансово-торгових і інших угруповань. Світовий досвідздійснення такої політики заснований на принципах вільної торгівлі іпротекціонізму.

Дослідження при цьому показують, що потимчасовому параметрі підключення мір  протекціонізму чи лібералізації торгівлівсі держави відрізняються одна від одної. Так, наприклад, ряд держав своїреформи починають із твердого курсу на керування політикою імпорту інші ж — зповної її лібералізації. Так, наприклад Південна Корея, Бразилія й інші країниспочатку створювали умови і надали ряд пільг для ввозу тих товарів, щовикористовувалися винятково для виробництва експортної продукції, а непричетнийдо експортного виробництва імпорт тих чи інших товарів або обмежувався, абозаборонявся. Подібну методику використовував у своїй політиці Тайвань, депроводилася політика імпортозаміщення. Більш диференційовані прийомиспостерігалися в досвіді Малайзії, де обмеження встановлювалися в залежностівід кількісних параметрів експорту тієї чи іншої продукції, що випускається фірмами чи виробленим підприємствами галузі.

Тим часом для ефективності торгової політикипринципово важливий вибір шляху здійснення імпортозаміщення. Так, багато країнне рахували потрібним збільшити ступінь обробки експорту і вибрали екстенсивнийшлях розвитку (Аргентина). Інші країни, наприклад Бразилія, пішли по шляхузбільшення ступеня глибокої обробки власних товарів. В умовах мінливоїкон'юнктури світового ринку аргентинський варіант став гальмом розвиткуекономіки, тоді як бразильський — локомотивом росту, оскільки із самого початкубув націлений на застосування інтенсивного, а не екстенсивного способу розвиткународного господарства. Це означає, що результатом торгової політики, щопроводиться з використанням першого чи другого методу, будуть різні наслідки векономіці в залежності від виборі цілей другого і третього порядку, точноговизначена «точок росту» і вибору витратного або економічного варіантареалізації реформи. Однак слід зазначити що в порівнянні з початковим етапомреформування економіки, сучасний період характеризується тим, що відкрито шлюзидля розвитку економіки, створені передумови для вступу в міжнародні економічніорганізації, підсилилися принципи регіоналізму. Вибір інструментів державногорегулювання різними країнами може бути різний, часом обмежений. З цимстикаються в даний час і всі пострадянські держави на шляху вступу у ВсесвітнюТоргову Організацію (ВТО) під вагою тих зобов'язань, що були прийняті в рамкахмитних та інших угод [10].

Аналіз зовнішньоекономічної політики різнихдержав показує, що  країни, які розвиваються, повинні йти по шляхураціонального включення національної економіки в складну системумирогосподарських зв'язків. У зв'язку з цим їхня експортна політика повиннапередбачати:

§ створення умов для розвитку експортних  галузей чи орієнтаціюгалузей на експортне виробництво;

§ оцінку доцільності розвитку тих чи інших галузей і прийняттяпрограми згортання тих, котрі не можуть конкурувати з імпортним виробництвом;

§ митний захист, фінансове і фіскальне стимулювання; створенняінших зручних умов і надання пільг для їхнього функціонування, якщо та чи іншагалузь має потенціал, що забезпечує в перспективі ту чи іншу нішу на світовомуринку, але до дійсного часу в неї немає можливості для її реалізації.

Це викликає необхідність оптимізаціїпромислової політики: захистити галузі, що переживають інтенсивну модернізацію;налагодити випуск таких товарів, що не виробляються в даній країні; стимулюватиімпорт товарів, без яких не можуть функціонувати пріоритетні галузі виробництва.  

Методичні прийоми при здійсненніекспортно-імпортної політики повинні ретельно відбиратися в залежності відконкретного товару; ситуації, що склалася в його виробництві; місця його вструктурі внутрішнього національного ринку й експортних постачань країни;перспектив у міжнародному поділі праці. При цьому той чи інший обранийінструмент служить або протекціоністському режиму, або режиму лібералізації.Перший з названих режимів у своїй життєдіяльності обмежений тимчасовимипараметрами і в міру досягнення мети може бути ослаблений, або цілкомприпинений.

Галузі з постійно зростаючими експортнимипозиціями, як правило, є об'єктами пріоритетів в інвестиційній політиці. Прицьому протекціоністські режими з боку міжнародних економічних організацій ірозвитих держав можуть випробувати стосовно   себе протидію. Відповідно,відзначена вище процедура виконання тих чи інших операцій повинна установитибаланс інтересів шляхом застосування взаємних поступок. Оскільки будь-яка держава, що розвивається, буде зазнавати утиску істотних важелів, то яквідповідні міри повинна мати у своєму розпорядженні достатні варіанти дляїхнього маневрування. Така постановка концепції інтеграції в мирогосподарськізв'язки може забезпечувати послідовні зміни статусу сировинного придатка наповноправного партнера.

При здійсненні імпортної політики, якправило, використовується наступна методика: аналізується національнийпотенціал у виробництві товарів; визначається місце його в структурінаціональної економіки; аналізуються тенденції світового ринку.

У випадках розбалансованості платіжногобалансу, зниження ефективності експорту, необхідно використовувати широкийарсенал інструментів, що забезпечують протекціоністський режим. При досягненнітієї чи іншої конкретної мети і ступеня захищеності цей інструментарійзаміняється іншими мірами і регуляторами, що переслідують наслідки іншогоякісного порядку, зокрема, «знаходження точок росту». Такий прикладшироко відомий і має місце як у Латинській Америці, так і в Східній Азії, колиусвідомлення необхідності підвищення економічного розвитку націлювало державина прийняття довгострокових програм розвитку перспективних секторів економіки.Необхідність структурної реконструкції обумовлювала пріоритетність інтенсивноїмодернізації в ряді галузей, що мали потребу в протекціоністському захистідержави. Однак використання таких регуляторів повинно застосовуватися врозумних межах. Багато держав забезпечували лібералізацію імпорту не всіхтоварів, а лише стратегічно важливих для розвитку пріоритетних галузей.

Слід зазначити, що міри, використовувані вторговій політиці, синхронно повинні підключити регулятори інвестиційної,митної, валютної й іншої політики [7].

Серед засобів торгової політики особливуроль відіграють торгові регулятори, що контролюють процес ввозу, вивозу товарівіз країни і транзитні потоки, що слідують по даній території. З врахуваннямцього держава стягує непрямі податки, іменовані митом. Основним засобоммитного протекціонізму при цьому служать ввізні мита, називані фіскальними,котрі переслідують такі цілі, як поповнення доходів держбюджету (споживчітовари); створення бар'єрів для проникнення іноземних товарів і запобіганняекспансії на ринках. Ці мита, іменовані протекціоністськими, сприяютьпідвищенню цін на внутрішньому ринку і можуть використовуватися для захистунезміцнілих галузей народного господарства, фінансування демпінгу, в інтересахмонополій, а іноді як резерв для поступок при одержанні пільг для свогоекспорту. Вивізні мита стягуються державами з місцевих товарів при вивозі їх закордон у двох випадках: а) коли держава прагне обмежити їхній вивіз із країни;б) в умовах злету цін на світових ринках, куди експортуються дані групитоварів. 

Транзитні мита стягуються при русііноземних товарів через митну територію і можуть мати наступні форми:дозвільні, гербові, пломбіровочні, статистичні й ін.

По способах обкладання мита  підрозділяютьсяна специфічні (у залежності від ваги, обсягу товару); мита з ціни; митазмішаного типу. Необхідно відзначити і широкий розподіл їх по способівстановлення: державною владою самостійно (автономні) і укладання торгових угодз іншими країнами (конвенційні чи договірні). 

У своїй практиці багато держав можутьвикористовувати пільгові мита (преференційні) для деяких товарів чи всіхвизначених країн, що не можуть поширюватися в торговій політиці з іншимикраїнами. Поряд з ними в досвіді торгової політики можуть бути використані митаантидемпінгові і каральні. Перші застосовують як  протидіючу міру по форсуваннюекспорту шляхом торгового і валютного демпінгу, коли країна вводить спеціальнікомпенсаційні й антидемпінгові мита понад звичайні мита. В другому випадку маємісце репресивна мотивація за ту чи іншу дискримінацію, недружні акти увідношенні тієї чи іншої держави.

Систематизоване зведення ставок мита натовари, що підлягають обкладанню, безмитно ввезені чи що вивозяться, іменуєтьсямитним тарифом. При цьому слід зазначити, що в межах одного і того жрізновиду товару використовується значна кількість різних оподатковуваних позицій,що і складає поле діяльності для ведення переговорів між країнами. Найчастішета чи інша країна по тим чи іншим позиціям робить поступки замість зустрічнихпільг, не торкаючи інші позиції. Це привело до необхідності виділення простих іскладних тарифів [14].

У залежності від торгово-політичних ситуаціймають місце і нетарифні інструменти. Ці міри можуть бути класифіковані внаступні групи:

§ спрямовані на пряме обмеження імпорту (квоти, ліцензії,компенсаційні збори, імпортні депозити, антидемпінгові мита);

§ адміністративного типу, опосередковуючі процес обмежень узовнішній торгівлі (митні формальності, технічні, санітарні норми, стандарти,вимоги до упакування, маркуванню) та інші.

Вищевикладене дозволяє ці бар'єрипідрозділити на економічні, адміністративні і валютно-фінансові.Зокрема, до бар'єрів економічного характеру відносяться антидемпінгові міри(антидемпінгове мито), компенсаційне мито (наявність фактів субсидуванняекспорту), компенсаційні збори, що дорівнюють різниці між низькою ціною даноготовару за кордоном і високою ціною на внутрішньому ринку.

До бар'єрів адміністративного характеруможна віднести ембарго — заборона імпорту (пряма чи непряма заборона),кількісні обмеження (квоти), ліцензування, що вимагає одержання спеціальнихдозволів на постачання товарів. У світовій практиці існує різний режим увозутих самих  товарів з різних країн у силу того, що квоти можуть носити в собіелемент дискримінації і при цьому бути індивідуальними, тарифними, сезонними чиглобальними. Їхнє використання переслідує різні цілі, у тому числі організаціюконтролю за рухом того чи іншого товару, захист національного виробництва, длястримування безробіття, поліпшення платіжного балансу. Особливе місце в системквотування можуть мати угоди про „добровільне” обмеження експорту, щозастосовуються до галузей які знаходяться в кризовій ситуації. Крім того, вартомати на увазі, що квоти можна підрозділяти по способу формування, повибірковості товарів і країн, сезонності і т.д. Звичайно вони розподіляються наоснові ліцензій, що дозволяють безперешкодний  ввіз чи вивіз товару протягомтривалого періоду  часу чи може носити характер одноразового дозволу [10]. 

У ряді випадків багатьма державами деякікомпанії наділяються виключними правами здійснювати імпортно-експортніоперації, що створює умови для формування державних монополій. Доадміністративних бар'єрів, крім того, варто віднести технічні міри і спеціальнівимоги (стандарти, система специфікації, техніка безпеки, інспекція якостітоварів і т.д.).

Розділ 2. Особливостітоварної структури зовнішньої торгівлі України2.1 Аналіз міжнароднихторгових взаємовідносин України

Україна належить до країн із високоюекспортною квотою у валовому внутрішньому продукті (ВВП). В середньому кожнийтретій український продукт або послуга реалізуються за допомогою зовнішніхекономічних зв'язків, що відіграють помітну роль у національній економіці таістотно впливають на темпи і пропорції економічного зростання, на створення конкурентногоринкового середовища і на весь системний трансформаційний процес.

Ключові проблеми розвитку зовнішньоїторгівлі України пов'язані з диверсифікацією її геополітичних або регіональнихпріоритетів, з оптимізацією структури експорту й імпорту, з гармонізацієюнаціонального законодавства відповідно до вимог і норм СОТ.

Стратегічна мета полягає в реалізації усвітовій економіці порівняльних і конкурентних переваг України, що об'єктивноіснують у різних галузях її господарства і можуть знайти практичне втілення вдіяльності українських підприємств і фірм на міжнародній арені.

Важливого значення набуває такожнеобхідність враховувати різну фактороінтенсивність українських товарів іпослуг порівняно з закордонними, цінові та інші відмінності, що формують конкурентніпереваги національних економік у міжнародній торгівлі.

Зовнішньоторговельний обіг товарів та послугу 2004 р. становив 33,4 млрд дол. США, збільшившись порівняно з 2003 р. на 18,5%. Експорт зріс на 18,8 %, імпорт — на 18,2 %, їх обсяги становили відповідно18,1 та 15,3 млрд дол. США.

Таблиця2.1

Зовнішньоторговельнийбаланс (млн… дол. США)

 

Показник 2002 2001 2002 2003 2004

Експорт

19147,4

18970,3

16457,2

15195,5

18059,3

У тому числі:

товари 14400,8 14231,9 12637,4 11581,6 14572,5 послуги 4746,6 4738,4 3819,8 3613,9 3486,8

Імпорт

18807,9

18546,3

16106,5

12959,3

15106,9

У тому числі:

товари 17603,4 17128,0 14675,6 11846,1 13956,0 послуги 1204,5 1418,3 1430,9 1113,2 1150,9

У таблицях 2.2, 2.3, 2.4 наведено деякідані, що характеризують динаміку розвитку зовнішньої торгівлі та її структуру.

Таблиця2.2

Динамікарозвитку зовнішньої торгівлі (2004р., у % до 2003)

Показник Експорт Імпорт Усього товарів і послуг 118,8 116,6 Країни СНД 120,6 118,3 Інші країни світу 117,8 114,6 Товари 125,8 117,8 Країни СНД 138,3 119,2 Інші країни світу 121,0 115,9 Послуги 96,5 103,4 Країни СНД 95,1 91,2 Інші країни світу 98,7 106,7

Таблиця2.3

Структуразовнішньої торгівлі України (%)

Показник Експорт Імпорт 2000 2003 2004 2000 2003 2004 Усього 100 100 100 100 100 100 У тому числі: країни СНД 56,8 36,2 36,8 61,3 53,9 53,9 інші країни 43,2 63,8 63,2 38,7 46,1 46,1 Товари 100 100 100 100 100 100 У тому числі: країни СНД 51,4 28,1 30,9 63,5 56,9 57,6 інші країни 48,6 71,9 69,1 36,5 43,1 42,4 Послуги 100 100 100 100 100 100 У тому числі: країни СНД 73,2 62,3 61,4 28,6 21,2 18,7 інші країни 26,8 37,7 38,6 71,4 78,8 81,3

Таблиця2.4

Товарнаструктура зовнішньої торгівлі (%)

Показники Експорт Імпорт 2000 2003 2004 2000 2003 2004 Усього 100 100 100 100 100 100 З них: живі продукти та продукція тваринництва 4,1 2,4 2,5 1,8 1,6 0,8 продукція рослинного походження 6,0 6,2 2,5 1,4 1,6 2,2 жири і масла тваринного та рослинного походження 1,3 1,0 1,7 0,2 0,6 0,4 продукція харчової промисловості 9,7 2,7 2,8 4,8 3,7 3,1 мінеральні продукти 8,6 10,1 9,6 49,9 47,3 46,9 продукція хімічної галузі 11,6 9,3 10,6 5,8 6,7 6,4 пластмаси і каучук 2,8 1,6 1,7 4,4 4,3 4,5 текстиль та текстильні вироби 2,7 3,9 3,7 2,8 4,0 4,0 неблагородні метали та вироби з них 33,1 42,1 44,4 4,5 3,5 4,9 машини, устаткування, телеапаратура 9,8 7,9 9,3 13,7 13,0 13,9 засоби наземного, повітряного та водного транспорту 4,4 3,6 3,0 3,2 4,5 3,6

Покращання показників зовнішньої торгівлі у2004 р. пов'язане, у першу чергу, зі збільшенням обсягів торгівлі з основнимторговельним партнером — Російською Федерацією, обсяги торгівлі товарами тапослугами з якою у відношенні до 2003 р. зросли на 11,7 %, у тому числіекспорту — на 21,9 %.

За даними Держкомстату України, в І півріччі2005 р. обсяг експортних поставок в Росію становив 27,2 % від загального об'ємуекспорту, в Італію — 5,2 %, Туреччину — 4,4 %, Німеччину — 4,3 %, Китай — 3,6%, США — 3,2 %, Польщу -3,1 %..

Найбільші імпортні надходження виконувалисьз РФ — 38 %, Тур-кменістану — 10,8 %, Німеччини — 8,2 %, Казахстану — 4,6 %,Білорусі — 3,1%, США — 2,9 %, Італії — 2,6 %.

Загальний обсяг зовнішньої торгівлі товарамив І півріччі 2005 р. становив 15 426,2 млн дол. США та збільшився порівняно з Іпівріччям 2004 р. на 14,4 %, в тому числі експорт, який становив 8009,8 млн. дол…США (збільшився на 21,7 %), імпорт — 7416,4 млн. дол. США (збільшився на 7,4%).

В загальному обсязі експорту товарів за Іпівріччя 2005 p., порівняно з І півріччям 2004 p., збільшилась частка виробів зчорних металів з 3,5 % до 4,9 %, молока та молочних продуктів — з 0,6 % до 1,8%, механічних машин та обладнання — з 5,3 до 8,2 %, інструментів — з 0,1 % до1,4 %, масляних насінь та плодів — з 1,1 % до 1,5 %. Разом з тим, зменшиласьчастка чорних металів — з 37,5 % до 31,4 %, продуктів неорганічної хімії — з4,7% до 3,8 %.

У загальному обсязі імпорту товарівзбільшилась частка механічних машин та обладнання з 9,2% до 10,9%,фармацевтичних продуктів, включаючи медикаменти — з 1,4 % до 2,1 %, чорнихметалів — з 1,4 % до 2 %, засобів наземного транспорту, крім залізничного — з 3% до 3,4 %, паперу та картону — з 2 % до 2,6 %. Зменшилась частка мінеральногопалива, нафти та продуктів її переробки — з 45,4 % до 40,2 %, руди, шлаків тазоли — з 3,1 % до 2 %.

Україна здійснювала у 2005 р. зовнішньоторговельніугоди послугами зі 175 країнами-партнерами. Найбільшу частку в загальномуобсязі українського експорту займали транспортні послуги (84,6 %), імпорту — державні послуги (45,4 %), послуги транспорту (17,8 %), ділові, професійні татехнічні послуги (12 %) та послуги зв'язку (8,9 %).

Порівняно з І півріччям 2004 р. експортпослуг скоротився на 12,9 млн. дол. через зменшення обсягів ділових,професійних і технічних послуг — на 18,7 млн дол. (на 17,8 %) та будівничихпослуг — на 8,0 млн дол. (на 44,9 %). Одночасно зросли на 7,1 млн дол. (на 32,5%) послуги турфірм, на 2,2 млн дол. (на 23,2 %) — фінансові послуги, на 1,6 млндол. — транспортні послуги (0,1 %), зокрема повітряного транспорту на 13,9 млндол. (на 14,3 %), залізничного транспорту на 16,7 млн дол. (на 11,6 %),річкового транспорту та допоміжних транспортних послуг на 20,8 млн дол. (на25,2%).

Майже дві третини експорту послуг (1056,7млн дол.) припадає на країни СНД, у тому числі 96,5 % — на РФ. Обсяги послуг,наданих країнам СНД, в І півріччі 2001 р. зменшились на 2,7 млн дол. (на 0,3%), в тому числі Туркменістану — на 7,6 млн дол. (81,3 %), Азербайджану — на1,8 млн дол. (на 51,3 %). Одночасно зросли обсяги наданих послуг РосійськійФедерації — на 6,1 млн дол. (на 0,6 %), Казахстану — на 1,3 млн дол. (на 58,7%).

2.2 Зовнішньоторговельна стратегіяУкраїни

Стратегічна програма розвиткузовнішньоекономічних відносин України має базуватися на забезпеченні їїсуверенітету в світогосподарських зв'язках, гарантуванні її національноїзовнішньоекономічної безпеки. Вся розгалужена сукупність зовнішньоекономічнихзв'язків повинна ґрунтуватися на еквівалентному, взаємовигідному обміні, міжнародномуподілі й кооперації праці. Взаємодія зі світовим господарством має спиратися накомплексну, гнучку і динамічну державну зовнішньоекономічну політику, в основіякої — максимальна господарська свобода безпосередніх виробників, експортерівтоварів і послуг. Не менш важлива відкритість економіки для широкої івзаємовигідної участі в регіональних та світових господарських івалютно-фінансових системах і структурах.

На підставі цього можна сформулювати головніелементи системи зовнішньоекономічної стратегії України, яка, на наш погляд,має містити:

·    створення потужного експортного сектору;

·    зміцнення і забезпечення конвертованості національної валюти;

·    залучення іноземних інвестицій на основі створення СП,вільних економічних зон, інших форм спільного підприємництва з іноземнимкапіталом;

·    лібералізацію імпорту;

·    здійснення закордонної підприємницької діяльності;

·    формування розгалуженої системи зовнішньоекономічногоменеджменту (банки, біржа, страхові компанії, консалтинг, аудит, лізинг іт.д.);

·    гнучку податкову, цінову, депозитну, кредитну, фінансову івалютну політику, що стимулює диверсифікацію експортно-імпортних операцій;

·    поступову інтеграцію економіки в європейські і світовігосподарські об'єднання та організації;

·    кадрове забезпечення зовнішньоекономічної діяльності. Головнезавдання полягає в тому, щоб визначити етапи, напрямки, форми і способиреалізації зовнішньоекономічної стратегії.

Серед пріоритетів у розвитку експортногосектору варто назвати, в першу чергу, високотехнологічні, наукомісткі галузімашинобудування (верстати, літаки, ракети, судна, прилади, побутову техніку),порошкову металургію, надтверді матеріали, кераміку, електрозварювальневиробництво. Техніка і технологія в цих і деяких інших галузях досягаютьсвітового рівня, що значно полегшує проблему пошуку й освоєння власної ніші насвітових товарних ринках.

Другу групу пріоритетних галузей можескласти агропромисловий комплекс, спрямований, у першу чергу, на країни СНД іпартнерів із числа країн, що розвиваються. Серйозні соціально-економічні йструктурні перетворення на селі спроможні перевести сільське господарство івиробництво продовольства в розряд високоефективних галузей, що будутьвизначати, поряд з іншими, експортний профіль країни в системі міжнародногоподілу праці[5, 10].

Патентно-ліцензійна торгівля, ноу-хау,інжиніринг, різноманітні послуги, особливо туризм, можуть стати третімнапрямком при формуванні експортного сектору України. За умови створенняналежної виробничої, соціальної і зовнішньоекономічної інфраструктури Українаможе реально і стабільно підключатися до найбільш динамічних і вигідних позиційсвітової торгівлі.

Видобувна і металургійна галузіпромисловості формують четвертий пріоритетний блок експортного сектору.Кольорові метали, уран, вугілля, сталь і прокат користуються постійним попитомна світових ринках і спроможні при кардинальній реконструкції металургійнихзаводів, рудників і шахт підсилити експортний потенціал України.

Зокрема, важливим є експортний потенціалчорної металургії. Сьогодні Україна не тільки входить до першої п'ятірки країн- виробників сталі, але й виробляє її більше за всіх на душу населення. Потужнаметалургійна база, очевидно буде залишатися однією з головних складовихекспортного сектору України, надаючи можливість реалізувати на світовому ринкунаявні переваги кваліфікованої, відносно дешевої робочої сили, власнихприродних ресурсів, розміщення виробництва, ефект масштабу, ліквідуватитехнологічний розрив у торгівлі з розвиненими країнами.

Нарешті, п'ятий пріоритетний напрямокпов'язаний із надзвичайно вигідним географічним положенням нашої держави.Транзитні перевезення вантажів, нафти, газу з євроазіатської частини на захід із півночі на південь Європи і далі на Близький Схід аж до Африканськогоконтиненту можуть перетворитися на важливий канал валютних надходжень, щовимагає серйозних структурних перетворень у транспортній сфері, щоб підняти їїдо рівня світових стандартів.

Серйозною передумовою виходу України на світові ринки єзабезпечення внутрішньоекономічної стабілізації (фінансової, бюджетної, ціновоїта ін.). Як показує досвід «старих» і «нових»індустріальних держав, в умовах демонетизації золота головною гарантієювведення і підтримки валютної конвертованості є товарна конвертованість. Тількиза наявності потужного і всезростаючого потоку на світові ринкиконкурентоспроможних товарів і послуг, що користуються постійним попитом, будеі відповідний попит на національну валюту, а значить і її конвертованість увалюти інших держав. Золотовалютні резерви відіграють допоміжну роль як чинникстабілізації національної валюти і регулювання її поточного курсу. Вирішальнезначення має товарна інтервенція, завоювання надійних ніш на світових ринкахтоварів і послуг, технологій і капіталів. Важливе значення має залучення іноземнихінвестицій — важливий додатковий чинник економічного відродження України,створення розвинутого експортного сектору. Основні принципи імпорту іноземногокапіталу — надання закордонним інвесторам прав і можливостей, адекватних тим,якими користуються національні суб'єкти господарської діяльності, за виняткомстартового періоду (2- 5 років), а також пільг, що надаються в спеціальнихекономічних зонах або у випадку включення СП у державні програми, що допускаютьвідповідні пільги [7,11, 15].

Серед пріоритетів державної імпортноїполітики на перше місце необхідно твердо і однозначно поставити ввезеннясучасної техніки і технології, ноу-хау, інжинірингових послуг. За умовиоб'єднання новітньої технологи з досить високим загальноосвітнім і фаховимрівнем українських працівників саме такий підхід дасть бажаний результат.Доцільною була б розробка державної програми технологічної модернізаціївиробництва на базі закордонних технологій із зазначенням джерел фінансування(внутрішніх і зовнішніх) та виділенням головних галузей економіки, що євизначальними в системі науково-технічного прогресу.

Другий важливий напрямок імпортної політики- охорона здоров'я, розвиток медичної промисловості, медичних закладів.Розвиток за участю закордонних галузей охорони здоров'я набуває першочерговогоекономічного і соціального значення.

Третій напрямок містить у собі сукупністьгалузей продовольчого комплексу, харчової промисловості країни. Оснащеннягалузей харчової промисловості новітньою технікою і технологією, забезпеченняумов надійного збереження сільськогосподарської продукції лежить в основірішення продовольчої проблеми і створення необхідних експортних ресурсівпродовольства.

Активізація закордонної підприємницькоїдіяльності і створення розгалуженої системи зовнішньоекономічного менеджментутакож сприяють активізації зовнішньоекономічних потоків. Теперішнязовнішньоекономічна політика України по суті є пасивною, тимчасовою,перехідною. Закордонна підприємницька діяльність може здійснюватися занаявності вільних капіталів, досвіду, підготовлених кадрів. Починати доведетьсяпрактично з нуля — зі створення за кордоном спільних підприємств і фірм заучастю українського капіталу, відкриття філій банків, розвитку інших структур,що сприяли б просуванню товарів і послуг на світові ринки.

Заснуванням експортно-імпортного банкуУкраїни покладено початок формуванню системи зовнішньоекономічноїінфраструктури, її необхідно доповнити за рахунок комерційних банків,міжнародної фондової і товарної бірж, транснаціональних банків, консалтинговихі аудиторських фірм, лізингових і венчурних підприємств тощо.

Ключовою ланкою зовнішньоекономічноїстратегії є податкова, депозитна, цінова, кредитна, фінансова і валютнаполітика. Ніякі постанови і рішення не додадуть бажаної активності і господарськоїенергії ні внутрішнім товаровиробникам і експортерам, ні закордонним інвесторамі банкірам без створення в Україні сучасної системи оподаткування експорту,імпорту, прибутку спільних підприємств і т.д.

З огляду на досвід закордонних країн устимулюванні експортних галузей, доцільно було б експортно орієнтованимвиробництвам компенсувати податок на додану вартість при перетинанні товарамимитних кордонів України, а також впровадити пільгові умови кредитуванняінвестиційних програм і проектів. Цінова політика вже зараз має орієнтуватисяна зближення внутрішніх і світових цін, депозитна — на світові грошові ринки.

Зовнішньоекономічна стратегія передбачаєвибір географічного середовища, в якому найбільш органічно досягаєтьсяреалізація економічних інтересів. Найкращим економічним регіоном для України єєвропейський. Територіальна спільність, наявність зручних транспортнихкомунікацій, майже однакові історичні і духовні традиції, близькі рівніекономічного і науково-технічного розвитку роблять його головним на цьому етапіформування і диверсифікації зовнішньоекономічних зв'язків України. Надвосторонні зв'язки з окремими країнами Європи необхідні значно сильнішістимули з боку держави. Необхідно також наполегливіше шукати шлях до розвиткубагатостороннього співробітництва з Європейським Союзом, Чорноморськоюекономічною зоною. Не варто ігнорувати і багатосторонні структури, щостворюються на принципово новій основі в країнах Східної Європи і СНД.

Варто враховувати, що механічне поновленнязв'язків із цими державами, подальше перебування в кризовому економічномупросторі СНД, що перебуває в стані стагнації, здатне ще більше загостритиекономічні проблеми нашої держави, загальмувати процес подолання кризових явищ,уповільнити і так невисокі темпи радикальних економічних перетворень.Орієнтація на невимогливі, економічно, технологічно й інфраструктурнонерозвинені ринки СНД, рівень яких значно поступається ринкам індустріальнерозвинених держав, призведе до консервації нашої економічної і технологічноївідсталості, низької якості й невисокої конкурентоздатності українських товаріві послуг. Тому необхідний ретельний перегляд всієї сукупності економічнихзв'язків із країнами СНД, оптимізація на основі критеріїв доцільності йефективності, відповідності національним економічним інтересам України.Аналогічні вимоги мають стати підґрунтям економічного співробітництва України зпереважною більшістю країн, що розвиваються [8].

Однією з головних рушійних сил ринковихперетворень в Україні є тісне співробітництво з індустріальне розвиненимидержавами. По-перше, саме в цих країнах накопичено великий досвід ринковогогосподарювання, що може бути використаний в Україні, пристосований, адаптованийдо її специфічних умов і реалій. По-друге, налагодження економічногоспівробітництва з цими країнами виводить українські товари і послуги напотужні, вимогливі й жорсткі сучасні ринки, конкуренція на яких змусить нашихпідприємців прагнути до якісно нового рівня виробництва з урахуванням витрат,якості, фактороінтенсивності, дизайну, маркетингу і т.ін. На цих ринкахвиробництво і зовнішня торгівля України в цілому мають перед собою світовіорієнтири, що повинні сприяти прискоренню процесу органічного включення їїекономіки в господарські процеси і структури. Розширення і поглиблення контактівз індустріальне розвиненими державами, їхніми підприємцями і бізнесменами будестимулювати поглиблення економічних реформ в Україні. По-третє, взаємодія іззахідними державами створює можливості одержання і прямої (цільової) фінансовоїпідтримки для формування ринкової інфраструктури в Україні (мала приватизація,розвиток придатного підприємництва, підготовка і перепідготовка кадрів і т.ін.)та іноземних інвестицій, технологій, сучасного менеджменту, що вкрай необхіднів умовах ринкової трансформації економіки. Слід зазначити, що всі перерахованіформи економічного спілкування тією чи іншою мірою знайшли своє втілення упрактиці зовнішньоекономічних зв'язків України з розвиненими державами. Але цетільки перші кроки, і Україна потребує істотного посилення взаємодії з західнимсвітом, помітного кількісного нарощування і якісного вдосконалення економічнихвзаємовідносин.

Розділ 3. Тенденції ісуперечності розвитку зовнішньої торгівлі України3.1 Перспективніекономічні аспекти торгової політики

Активна зовнішньоторговельна політика можестати дієвим інструментом структурної перебудови економіки, підвищуючиефективність і конкурентну спроможність національного виробництва. Більше того,сьогодні ми не бачимо альтернативи послідовної лібералізаціїзовнішньоекономічних зв’язків, якщо ми дійсно хочемо реформувати нашу економікуі зробити її складовою міжнародного розподілу праці. Саме лібералізаціявключить механізми ринкового ціноутворення, визначаючи структуру та обсягивиробництва. Важливим інструментом реструктуризації виробництва має статиконкуренція між національними та іноземними виробниками на українському ринку.Недосконалість українського законодавства (складність процедур відкриття тареєстрації нових підприємств, наявність значної кількості суперечливихнормативних документів з питань оподаткування, непрозорість процедурисертифікації), низький технологічний рівень підприємств, домінування політичнихпопулістських гасел – виступають додатковими протекціоністськими бар’єрами якрозвитку ділового співробітництва, так і впливу світового господарства наекономіку України. Існуючий і підсилюючий захист внутрішніх виробників відзовнішньої та внутрішньої конкуренції в свою чергу консервує існуючу структуру економіки,а наявність бартерних та не грошових схем спотворює дію цінового механізму, щогальмує темпи реформувань. Тому лібералізація є необхідною умовою макро- імікроекономічної стабілізації в Україні [14,15].

Зазначимо, що ціллю лібералізації зовнішньоїторгівлі є розвиток наступних аспектів нового ринкового середовища:

·    реалізація економічної самостійності підприємств шляхомзниження ступеня економічного втручання держави;

·    встановлення зв’язку між внутрішніми та світовими цінами, щонацілена на надання виробникам цінових сигналів, котрі дозволяють ефективнорозподіляти ресурси і скористатись порівняльними перевагами країни;

·    включення вітчизняних виробників у конкурентну боротьбу назовнішніх ринках, розвиток ринкових конкурентних середовищ.

Підкреслимо, що лібералізація зовнішньоїторгівлі зовсім не означає відмову від участі держави у формуваннізовнішньоекономічної сфери. Навпаки, роль держави виходить на сучасний рівень,притаманний переважній більшості країн. Нова роль держави полягає у встановленнінеобхідної нормативної бази та інституційної структури, котра б підтримувала ігарантувала розвиток підприємництва та встановлення надійних партнерськихзв’язків.

Очевидно, для того, щоб подолати успадкованута існуючу економічну та технологічну відсталість, необхідний перехід до новоїмоделі зовнішньоекономічної діяльності – виробничо-інвестиційної, тобто непросто розвитку торгівельного обміну, а швидше взаємодії з іноземнимипартнерами на всіх стадіях виробничого процесу. Український бізнес сьогодні мігб запропонувати Європі свої відносні переваги у первинній чи проміжнійпереробці, зміцнюючи співробітництво і покращуючи рівень інтеграції у світовіта європейські потоки товарів, капіталу, технологій.

  Проте, навіть у існуючій моделі експорт таімпорт сьогодні суттєво обтяжуються, крім тарифних, передусім нетарифнимизаходами, причому цей тягар зростає:

·    Індикативні ціни. Після того, як у 1996 році булоскасовано більшість експортних квот, було зроблено спробу знову поставитиекспорт під адміністративний контроль за допомогою так званих індикативних цін(мінімальних експортних цін).

·    Валютний контроль. Адміністративний валютний контрольза виручкою був посилений після економічної кризи влітку 1998 року, що суттєвообмежило можливості експортерів використовувати свої валютні кошти, а дляімпортерів введені обмеження доступу до придбання валюти.

·    Стандартизація та сертифікація. Імпортні товарипідлягають складним і дорогим процедурам стандартизації та сертифікації, котріне стільки захищають українського споживача, скільки створюють перешкоди нашляху торгівлі.

·    Внутрішні кордони. Навіть кордони між областямиутворюють перешкоди для перевезення товарів. Ці “кордони” не мають ніякихправових підстав і створюють безліч торгівельних перешкод та сприяють поширеннюкорупції.

·    Нестабільність. У тарифному та нетарифномурегулюванні в Україні часто проводяться зміни із зворотною силою, що примушуєбізнес закладати підвищені ризики у ціну товару та послуг.

Одним із найактуальніших завдань насьогоднішньому етапі розвитку України є припинення вивозу національногокапіталу за її межі при здійсненні різноманітних експортно-імпортних операцій.За їхньою допомогою під виглядом міжбанківських міжнародних розрахунковихоперацій здійснюється розкрадання валютних коштів, ухилення від сплатиподатків, приховування валютної виручки тощо.

Найчастіше мають місце такі механізмиекспорту капіталів:

·    завищення контрактної ціни при імпорті товарів, техніки,технологій і послуг з виведенням різниці між контрактною і реальною ціною назарубіжні рахунки учасників угоди;

·    заниження контрактної ціни при експорті продукції і послуг звиведенням різниці між реальною ціною купівлі і вказаною в контракті назарубіжні рахунки експортерів;

·    вивіз капіталів шляхом організації фіктивної закупівліімпорту чи неповернення коштів за експортовану продукцію;

·    проведення розрахунків за здійснювані в Україні угоди назарубіжні рахунки учасників і посередників цих угод;

·    незаконний (контрабандний) вивіз за кордон валютних іматеріальних цінностей, технологічної і воєнно-стратегічної інформації.

Більшість країн світу, в тому числі — йвисокорозвинені, вживають протекціоністські заходи для захисту національноїекономіки. Зокрема, імпортне мито на тверді сири у Франції сягає понад 260 %,тоді як середньозважений рівень тарифів по всіх товарах — лише 7 %. Середнайбільш вдалих стратегій протекціонізму треба відзначити приклади Японії,Китаю[10]. 

Тарифне регулювання потребує дуже виваженихпідходів, бо повинно збалансувати взаємо протилежні принципи:

·    захисту вітчизняного виробника;

·    захисту вітчизняного споживача;

·    відкритості країни для імпорту з метою інтегрування її уміжнародний поділ праці. 

При цьому воно не повинне руйнуватиринкового конкурентного середовища, яке стимулює науково-технічний прогрес ірозвиток виробництва. Недостатня підтримка вітчизняних товаровиробників не даєзмоги витримати напружену конкуренцію ззовні, а надмірний протекціонізм ставитьвиробника поза конкуренцією, не стимулює удосконалення та підвищення ефективностівиробництва. 

3.2 Напрямкиудосконалення експортно-імпортного потенціалу України

В комплексі економічних заходів щодостимулювання зовнішньої торгівлі України найбільш ефективним засобом єфінансове сприяння держави вітчизняним експортерам, в тому числі із залученнямкоштів державного бюджету, яке передбачає використання механізмів кредитуванняекспорту, страхування експортних кредитів, надання державних гарантій. Прицьому заходи щодо стимулювання експорту за рахунок коштів держбюджету повиннівідповідати нормам і вимогам СОТ, що визначають прийнятий в світовій практиціпорядок надання державної підтримки експорту, а також враховувати узгодженіумови майбутнього приєднання України до цієї авторитетної світової організації.

Враховуючи сучасний стан українськоїекономіки і актуальність проблем розвитку зовнішньоторговельного потенціалукраїни, домінантними завданнями в галузі фінансового сприяння експорту є:

·    надання державою гарантійних зобов’язань щодо кредитнихресурсів, які залучаються уповноваженими банками для забезпечення обіговимикоштами виробництв і організацій, орієнтованих на експорт своєї продукції;

·    надання державних гарантійних зобов’язань і страхуванняекспортних кредитів від комерційних та політичних ризиків для забезпеченнязахисту експортерів.

·    В рамках подальшого розвитку і удосконалення механізмуфінансової підтримки вітчизняних експортерів доцільно вивчити питання щодоможливості кредитування за участю держави орієнтованих на експорт науково-досліднихта експериментальних робіт, освоєння наукоємної і високотехнологічноїпродукції, закупівлі обладнання для розвитку експортного виробництва (кредитита тривалий період в залежності від терміну окупності проектів), а такожкредитування виробництва експортної продукції з тривалим циклом виготовлення,включаючи закупівлю сировини і матеріалів, які не виробляються в Україні [15].

Серед інших напрямків фінансового сприяння,що можуть спричинити значний стимулюючий вплив на вітчизняний експорт, доцільнорозглянути можливість застосування на практиці наступних заходів:

·    надання державних гарантій банкам, що фінансують експортніпоставки на основі комерційного кредиту;

·    забезпечення гарантій щодо кредитів для участі в міжнароднихтендерах та торгах;

·    страхування операцій з освоєння зовнішніх ринків;

·    надання зв’язаних кредитів країнам-імпортерам українськоїпродукції (як це практикують Ексімбанки Німеччини, Японії та інших країн).

Враховуючи хронічний дефіцит держбюджету,найбільш доцільним на сучасному етапі, на нашу думку, є здійснення, насамперед,заходів із стимулювання вітчизняного машинотехнічного експорту.

З метою організації системи страхуванняекспортних кредитів і надання державних гарантій назріла потреба створення вкраїні спеціального експортно-імпортного товариства. Такі товариства здопомогою механізму перерозподілу ризиків серед страхових компаній (в т.ч. ізакордонних) змогли б підвищити вірогідність повернення державних експортнихкредитів, а також забезпечити поповнення власних коштів, які в майбутньомуможна було б використати для експортного страхування в умовах обмеженоїдержавної підтримки, а потім і взагалі без неї.

Одним із найважливіших напрямків підтримкиекспорту, особливо товарів з високим ступенем обробки, є використання важелівподаткового регулювання. В зв’язку з цим в процесі удосконалення діючоїподаткової системи України в напрямку підсилення її стимулюючого впливу навітчизняних продуцентів доцільно вивчити та апробувати можливі формиподаткового заохочення експортерів для внесення відповідних коректив у існуючізаконодавчі акти, в тому числі:

·    відміна ПДВ на вироби, що виготовляються з ліцензіями як длязовнішнього, так і внутрішнього ринку. Без цього, як правило, ліцензійнапродукція машинобудування не стане конкурентоспроможною (в порівнянні звитратами виробництва у ліцензіара українське підприємство — ліцензіат неседодаткові витрати по сплаті ПДВ та мита на імпортні комплектуючі);

·    розробка комплексу заходів щодо зниження непрямогооподаткування експорту послуг і приведення механізму регулювання його увідповідність з вимогами СОТ;

·    звільнення експортерів від сплати податку на рекламуекспортних товарів;

·    зниження розмірів державного мита при розгляданні варбітражних судах позовів, пов’язаних з виробництвом та наступним експортомтоварів і послуг.

В подальшому в міру покращання економічноїситуації в країні, з’явиться можливість вжиття ряд заходів, спрямованих наукріплення закордонної інфраструктури по збуту та обслуговуванню експортногоустаткування (створення збутових фірм, ділерської мережі, сервісних центрівтощо).

Крім того, доцільно дослідити можливостістимулювання використання промислового устаткування для виробництва експортноїпродукції шляхом зниження ставки податку на майно чи за допомогою його частковоїкомпенсації через зменшення інших обов’язкових платежів.

Враховуючи, що до вартості закордоннихпоставок обладнання та матеріалів входять значні транспортні витрати, якіістотно перевищують міжнародні показники і призводять до зниженняконкурентоспроможності української експортної продукції, необхідно продовжуватироботу щодо удосконалення існуючої системи транспортних тарифів [10, 15].

На сучасному етапі економічних перетвореньважливого значення набувають цілеспрямовані зусилля держави щодо удосконаленнянормативної бази, організаційного та іншого забезпечення експортної діяльностіукраїнських продуцентів.

З послабленням втручання держави упідприємницьку діяльність, в тому числі в сферу зовнішньої торгівлі, істотнозбільшується роль посередницьких (неадміністративних) форм її участі вреалізації загальнонаціональних цілей і задач в цій галузі.

         Проблема розвитку та реалізації зовнішньоторговельногопотенціалу України вимагає також докорінного поліпшення інформаційногозабезпечення зовнішньоторговельної діяльності. Першочерговим завданням в цьомунапрямку є створення системи зовнішньоторговельної інформації. Для ефективногофункціонування даної системи буде потрібно сформувати розгалужену мережуінформаційно-консультативних служб, які змогли б забезпечити оперативне наданнязовнішньоторговельної інформації у зручній для клієнта формі.

Серед найбільш актуальних і перспективнихпроектів в галузі інформаційного забезпечення експорту можна виділити наступні:

·    створення Українського інформаційно-консалтингового центрусприяння експорту, в якому концентрувалася б повна база даних українськихпідприємств та їх торгових партнерів з питань комерційних заявок і пропозицій,нормативно-правових та законодавчих актів, з метою надання послуг суб’єктамгосподарської діяльності в сфері експорту;

·    створення Українського інформаційного центру СОТ щодостандартизації, сертифікації і технічних бар’єрів у торгівлі;

·    створення і розвиток системи інформатизації щодо сучаснихдосягнень української та закордонної науки і техніки, передового виробничого іпідприємницького досвіду з використанням можливостей науково-дослідних центрівта українських закордонних установ;

·    створення автоматизованої системи інформаційно-аналітичногозабезпечення з питань зовнішньоторговельних зв’язків України з іншими країнамина основі запровадження аналітичних програмних систем нової генерації, якіможна охарактеризувати як системи інтелектуального аналізу даних для підтримкианалітичних розробок.

Для підвищення конкурентоспроможностівітчизняної продукції на зовнішніх ринках великого значення набуває організаціяв країні ефективної системи сертифікації експортної продукції. Наприклад, якваріант, можна рекомендувати створення в країні державної інспекції з якостіекспортних товарів. Ця установа змогла б не тільки служити бар’єром на шляхупроникнення недоброякісної продукції на зовнішні ринки, але і сприяла б випускуконкурентноспроможної продукції з урахуванням сучасних вимог іноземнихспоживачів до її якості. Важливим аспектом цієї діяльності є участь України вроботі міжнародних та регіональних організацій із сертифікації з метоювзаємного визнання результатів іспитів експортованої продукції.

Очікуване приєднання України до СОТ будесприяти створенню умов передбачуваності доступу вітчизняної продукції назовнішні ринки, усуненню торгової дискримінації і застосуванню загальноприйнятої правової бази для захисту інтересів українських експортерів зарубежем. Однак закордонні торговельні представництва України повинні різкоактивізувати свою роботу у напрямку моніторингу поточної ринкової кон’юнктурищодо українських експортних товарів на зовнішніх ринках з метою уникненняускладнень торговельно-політичного характеру, а у випадках виникнення загрозизастосування країнами-імпортерами захисних заходів — у посередництві та прямійучасті в подоланні конфліктної ситуації з мінімальними втратами, в використаннідипломатичних каналів для захисту інтересів українських експортерів в разідискримінації, в сприянні та врегулюванні торговельних суперечок.

При значній кількості антидемпінговихрозслідувань відносно українських експортерів (як це сьогодні має місце зхімічною та металургійною продукцією) доцільно встановлювати тісні робочіконтакти уповноважених державних структур конфліктуючих сторін, які дозволять запобігтиескалації конфлікту і введенню компенсаційних мит. При цьому в сучасних умовахпотрібно активізувати діяльність щодо роз’яснення, переконання, а занеобхідності і примушення вітчизняних експортерів додержуватисязагальноприйнятих правил поведінки на світовому ринку і тим самим уникатибагатьох торговельних суперечок та протидій українському експорту [9].

Крім того, назріла потреба створення вкраїні Центру сприяння доступу українських експортерів на зовнішні ринки, якийвиконував би юридично-консультативні функції і тим самим сприяв би українськимекспортерам в вирішенні проблем, з якими вони стикаються в роботі на зовнішніхринках (антидемпінгові процедури, захисні та інші заходи), аналізував би умовиугод та контрактів економічних операторів, що мають намір отримати доступ донаціональної системи кредитування і страхування експорту.

Ефективний захист національних виробниківповинен ґрунтуватися на підтримці, у першу чергу, конкурентоспроможнихвітчизняних підприємств обробної промисловості для накопичення ними фінансовихресурсів, навиків маркетингу й інших матеріальних і нематеріальних активів,важливих для виходу на зовнішні ринки. При такому підході захист внутрішньогоринку України виступає як важливий елемент національної експортної стратегії. Усвою чергу, розвиток експортного потенціалу створює довгострокові стимули домодернізації і підвищення конкурентоспроможності національної економіки, щозакономірно стає менш сприйнятливим до тиску імпорту.

Для реалізації запропонованого комплексузаходів щодо розвитку і реалізації зовнішньоторговельного потенціалу Українибудуть потрібні щорічні бюджетні асигнування, об’єми котрих доцільно визначативиходячи з існуючої світової практики, відкоригувавши їх з урахуваннямсучасного стану української економіки і сформованої структури українськогоекспорту.

Висновок

У сучасних умовах рішення проблеми розвиткуй особливо ефективної реалізації можливостей зовнішньоторговельного потенціалуУкраїни залежить не тільки від економічної ситуації в країні, але і тіснопов'язано зі змінами, що відбуваються в світогосподарському середовищі. У цьомузв'язку при розробці експортної політики країни необхідно враховуватиоб'єктивні зміни в геоекономічній і геополітичній ситуації у світі, інтереси окремихкраїн-партнерів по зовнішньоекономічних зв'язках, міжнародні правові норми іправила торгівлі, конкурентні переваги своєї країни і її провідних підприємств,які активно беруть участь (або здатні брати участь) у світовомуторгово-економічному співробітництві. Таким чином, успіх у реалізаціїекспортного потенціалу може бути досягнутий лише при орієнтації галузевихкомплексів і підприємств на випуск тих видів конкурентоспроможної продукції,особливо високих технологій і послуг, що зможуть знайти свої «ніші»на зовнішніх ринках. Останнє, по суті, обумовлює необхідність корінноговідновлення основних фондів у стислі терміни, стимулювання розвитку наукоємнихтехнологій, превалюючого випуску товарів із високим ступенем обробки. Зокрема,для випуску високоякісної конкурентоспроможної продукції, яка дозволить Україніхоча б «засвітитися» на світовому ринку, буде потрібно впровадити напочатку ХХІ століття як мінімум 10-12 макротехнологій, що визначають у данийчас потенціал 7-ми головних розвинутих країн. Без цього неминучі подальшестаріння і деградація виробничого потенціалу країни, технологічний застій, а вкінцевому рахунку, — повна втрата конкурентоспроможності української продукціїі сповзання України на периферію світового господарського розвитку.

Формування ефективного механізму розвитку іреалізації зовнішньоторговельного потенціалу країни потребує рішення рядупревентивних задач, а саме:

·    забезпечення функціонування механізмів кредитування істрахування експорту за участю держави, а також надання державних гарантійнихзобов’язань щодо експортних кредитів;

·    погодження заходів, що приймаються в сферізовнішньоекономічної діяльності, з цілями і задачами Національної програми, апри потребі проведення експертизи проектів законів та інших нормативних актів,виходячи з їх впливу на розвиток вітчизняного експортного потенціалу;

·    широке залучення українських ділових кіл до проведенняспільних заходів щодо стимулювання експорту;

·    створення системи зовнішньоторговельної інформації іінформаційно-консультативних служб, що включали б їх регіональні і закордонніпредставництва;

·    організація оперативної роботи державних органів щодоактивного просування української експортної продукції на зовнішні ринки тазахист інтересів вітчизняних експортерів за рубежем.

Список використаноїлітератури

1.  Буковинский А.Е „Теория международной торговли”. – М.: Дело, 2004.– 327с.

2.  Бункина М.К. Национальная экономика: Учеб. пособие. – М.:Дело, 2003. – 272 с.

3.  Власюк О.С. Модельний аналіз динаміки міжгалузевих ціновихпропорцій в економіці України. – К.: НІСД, 2004. – 80 с. – (Сер. “Екон.стратегії”; Вип. 5).

4.  Власюк О.С., Ямпольська І.Л. Зовнішня торгівля України: станта прогноз. – К.: НІСД, 2004 – 63 с. – (Сер. “Наук. доповіді”; Вип. 49)

5.  Гаджиев К.С. Геополитика. – М.: Междунар. отношения, 2002. –384с.

6.  Климко  Г., Нестеренко В. та  ін. Основи  економічної  теорії/ Київ.  Вища  школа.,  2002р.-328с.

7.  Кокорін В. Конкурентоспроможність економіки України // Бізнес& Економіка – 2003 — №5.- с.9-11

8.  Мадиярова Д.М. Стратегия формирования внешнеэкономическойдеятельности.- Алматы: Экономика, 2002. – 184с.

9.  Михно І., Сіренко В. До питання про ефективність міжнародноготоварообміну України з країнами СНД // Економіка України. – 2004. – № 2. – С.80.

10.     Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України.Підручник. Київ: КНЕУ, 2003. – 465с.

11.     Паламарчук  В. Важлива  умова  економічного  зростання//Економіка  України.- 2000.- №6, с.21-23

12.     Ревенко А. Проблемы формирования национальной экономическойбезопасности Украины //Экономика Украины. – 2004. – № 11. – С. 15.

13.     Ревенчук  К.  Проблеми  іноземних  інвестицій //Економіка України.-    2003.- №1, с.8-10

14.     Розвиток зовнішньої торгівлі України та її економічна безпека/В.Г. Андрійчук, О.С. Власюк, А.І. Мокій, В.П.Титаренко; За ред. В.Г.Андрійчука: Моногр. – К.: НІСД, 2005. – 148 с. – (сер. “Екон. стратегії”; Вип.4).

15.   Філіпенко  А.,  Шнирков  О. Новий  етап  зовнішньоекономічних  зв’язків  України// Економіка  України.- 2002.-  №1,с.11-14

16.     Хэрис, Дж. Мэнвилл. Международные финансы /Пер. с англ. – М.:Информ.-издат. дом “Филингъ”, 1999. – 296 с. – (Сер. “Экономика дляпрактиков”).

17.      www.uaie.com.ua  — інформаційний сайт Української асоціаціїімпортерів і експортерів.