Реферат: Продуктивні сили Китаю
Зміст
Вступ2
РОЗДІЛ І ЗНАЧЕННЯ, ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ТАРОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ
1.1. Природні та територіальніфактори
1.2. Демографічні
1.3. Історичні
Розділ ІІ. Особливості розміщенняпровідних галузей господарства
2.1. Промисловість Китаю
2.2. Сільське господарство.
2.3. Транспорт і зв'язок.
Розділ ІІІ. Структура і динаміка розвиткуекономіки
Розділ ІV Зовнішньоекономічна політика
4.1. Загальна характеристиказовнішньоекономічної політики Китаю
4.2. Роль іноземних інвестицій у розвитку держави
4.3. Економічні відносини між КНР та краінами снд
4.4. Відкриті економічні зони
Висновок
Список використаної літератури
ДОДАТКИ
Вступ
П'ять тисяч літКитайської цивілізації, і всього сорок років Китайської
НароднійРеспубліці… взнали, про ту, що боролася за свободу, проти агресії чужоземців.
1949 рік відкривнам нову своєрідну країну.
Сьогодні Китай — це країна про що подолала важкі наслідки «культурної революції», трагедіїне мала нічого спільний ні з культурою ні з революційними традиціями; це країназ'єднала в собі старе і нове, старовина і сучасність, молоде і віджиле, деколищо заважає йти вперед. Все це прийшло в рух сьогодні і створило атмосферу змін,яка характеризує нинішній день країни.
Об¢єктом дослідження курсовоїроботи продуктивні сили Китаю
Предметомдослідження є вивчення проблем розвитку продуктивних сил і науковеобґрунтування перспективних напрямів їх розвитку .
Мета роботи: всебічно проаналізувати продуктивнісили Китаю
Дослідитипотенціал держави в даній економіці світу
Проаналізуватишляхи покращення використання продуктивних сил
Проаналізуватинеобхідні для цього ресурси та можливість їх залучення,
Визначитинеобхідні для цього заходи.
Розділ І. Значення, передумови розвитку та розміщенняпродуктивних сил
1.1. Природні та територіальніфактори
У розвиткукитайської економіки значну роль відіграють природні ресурси й умови, величезнітрудові ресурси й особливості історичного розвитку Китаю, причому в останню чвертьстоліття першочергове значення мають економічні реформи, що здійснюютьсяурядом.
Китай займаєтретє місце у світі за площею території. Проте три чверті її — це гори,плоскогір'я, пустелі — тобто землі, мало придатні для господарського освоєння.Лише 12% території, що розташовані на сході, являють собою родючі рівнини. Саметут зосереджена основна маса населення й найбільші міста. Велика Китайськарівнина має агрокліматичні умови винятково сприятливі для вирощуваннясільськогосподарських культур помірного, субтропічного й тропічного поясів.Завдяки цим умовам, а також наполегливій праці китайських селян Китайперетворився на найбільшого виробника сільськогосподарської продукції у світі.
Надра Китаюбагаті на корисні копалини. Китай знаходиться серед перших країн світу зазапасами кам'яного вугілля, залізної і марганцевої руд, бокситів, цинку, олова,сурми, вольфраму, молібдену, ртуті, титану, кухонної солі. Особливо великізапаси вольфраму, що складають три п'ятих від світових. За розвіданими запасамикам'яного вугілля Китай посідає перше місце у світі (за загальними йогозапасами — друге). В надрах країни є також багато урану, золота.
За запасами нафтий газу Китай поступається провідним в цьому відношенні країнам, але слідзауважити, що Захід країни ще недостатньо охоплений геологічною розвідкою.
Китай посідаєодне з перших місць у світі за запасами гідроресурсів, в тому числіенергетичних. Значна частина кордону країни являє собою морське узбережжя, щосприяє розвитку рибальства й судноплавства.
На північномусході й південному заході Китаю збереглися великі пасма лісів, що маютьпромислове значення.
Китай маєнадзвичайно багатий і різнокомпонентний природно-ресурсний потенціал, якийвиступає потужним фактором розвитку і розміщення всіх видів господарської діяльностіта розселення. На розміщення виробництва і на розселення в першу чергу впливаєрельєф. У Китаї переважають гори, високі рівнини і плато. Території забсолютною висотою понад 500 м займають близько 84% площі країни, в т. ч.території з висотами від 500 до 1000 м — 19%, з висотами від 1000 до 2000 м —28%, з висотами від 2000 до 5000 м — 18%, з висотами понад 5000 м — 19%.Західна частина країни є найвищою: тут розташоване Цінхай-Тибетське нагір'я(«Дах світу»), оточене гірськими системами. Це перша найвища сходинкау рельєфі. Друга сходинка — широченна смуга високогірних рівнин у ВнутрішнійМонголії, Джунгарсь-кій і Таримській котловинах.
Третя, найнижчасходинка, — рівнини Сунляо, Велика Китайська низовина та низовини середньої інижньої течій Янцзи, території на південь від Янцзи (горбисті рівниниЦзяннані), які прилягають до Тихого океану і є найважливішими землеробськимирайонами.
Клімат Китаю вцілому має континентально-мусонний характер. Майже три чверті територіїзнаходиться у відносно сприятливих кліматичних умовах (26% в помірному, 19% втеплому, 26% в субтропічному, 1% в тропічному поясах), що дає змогу вирощуватипрактично всі сільськогосподарські культури.
Середнятемпература січня коливається в межах -4°С (-30°С в окремих гірських районах напівнічному сході) до +8°С на півдні Китаю. Середня температура липня змінюєтьсявід +20°С на півночі до +29°С на півдні. Сумарний обсяг річних опадів — 6000млрд м3 (5% річних світових опадів). Середньорічна кількість опадів — 630 мм.Цей показник коливається від 500 мм до 2000 мм, зменшуючись на північний захід.Для Китаю характерні часті повені і посухи. За час від 206 р. до Хр. і по 1949р. Китай пережив 1992 величезні повені і 1056 посух. За цей період тільки р.Хуанхе майже 1500 разів проривала дамби, 26 разів різко змінювала русло. Всередньому 7 разів на рік (з травня до вересня) морське узбережжя країни зазнаєвпливу тайфунів. Усе це завдає величезних збитків народному господарствукраїни. Незважаючи на те, що після 1949 р. частота повеней і посух практично незменшилася, в цілому кліматичні умови сприятливі для вирощування майже всіхсільськогосподарських культур. Жарке літо, тривалий вегетаційний період даютьзмогу на значних площах здійснювати повторні посіви, а на південь від р. Хуанхевирощувати два і більше врожаїв у рік.
Ґрунтовий покривкраїни теж надзвичайно різноманітний — від бурих лісових і підзолистих ґрунтівна північному сході до червоноземів на півдні, а також сіро-бурих пустельнихґрунтів на північному заході. Практично тут є всі види ґрунтів Євразійськогоконтиненту, крім тундрових і ґрунтів північної тайги. Лише 1/10 території —орні землі, 1/8 — ліси, 1/3 пасовища, решта — 1/8 — піскові і кам'янистіпустелі. За орними угіддями і пасовищами на душу населення Китай утричі поступаєтьсясвітовому рівню, а за лісовими угіддями — у 8 разів. Орні землі зосереджені наобшир-них алювіальних рівнинах і терасах, де переважають темні лугові ґрунти.
Для землеробствана алювіальних рівнинах басейнів рік Хайхе, Хуанхе, Хуайхе використовують світлілугові ґрунти. Основні ґрунти другого важливого сільськогосподарського району —району рисоводства і в басейні р. Янцзи і в Південному Китаї — червоноземи.
Особливе місце вґрунтовому покриві займають так звані рисові ґрунти, які утворилися в результатітрансформації ґрунтів різного типу при вирощуванні рису — основноїсільськогосподарської культури. На рисові ґрунти припадає третина орних земель,з них збирають близько 45% усіх зернових.
Ще більшокультурені ґрунти лесового плато, де практично відсутні природні ґрунти.Основними факторами формування цих ґрунтів є древня культура землеробства уцьому районі (4-5 тис. років), його особливий характер, а також катастрофічнийрозвиток ерозійних процесів.
Китай займаєшосте місце у світі за запасами поверхневих вод.
Протяжність усіхрік — близько 227 тис. км. Через Китай протікає понад 50 тис. рік, площабасейну яких перевищує 100 км2. Більшість рік тече з заходу на схід і впадає вТихий океан. Басейн Тихого океану (найбільші ріки Янцзи, Хуанхе, Амур, Чжуцзян)займає майже 60% площі країни. Загальний об'єм річкового стоку становить 2700млрд м3, що майже дорівнює об'єму стоку усіх рік Європи. На душу населенняприпадає 2,7 тис. м3 водних запасів (25% середньосвітового показника). Щорічнеспоживання води — понад 460 млрд м3.
Розподілповерхневого стоку на території Китаю не збігається з розміщенням земель, щообробляються. Так, на Південний Китай припадає 75% стоку всіх рік, а площаорних земель — 88%. Для Північного Китаю ці показники становлять відповідно 17і 50%.
Найбільша річковасистема Китаю, яка займає 1/5 території країни, — басейн р. Янцзи. За об'ємомстоку (979350 млн м3 тобто 38% усього стоку рік країни) р. Янцзизаймає перше місце серед рік Азії і четверте — в світі.
У різні пори рокуна річках Китаю спостерігаються значні коливання рівня води (до 15 м), щоускладнює річкове судноплавство.
У країні дужебагато каналів. Найвідоміший і найбільший у світі — Великий канал, будівництвоякого розпочалось ще 2400 років тому. Зараз протяжність каналу від Пекіна доХанчжоу 1794 км. У Китаї величезна кількість озер, загальна площа яких — 80тис. км2 Серед них 12 великих озер з площею понад 1 тис. км2 кожне.
Важливе значеннямають підземні води, ресурси яких становлять до 700 млрд м3. З них630 млрд м3 зосереджені на сході країни. Широке використанняпідземних вод почалось у 70-х роках, у зв'язку з тривалою посухою. Тільки насході країни було викопано понад 2 млн колодязів.
Надзвичайнорізноманітним є рослинний світ Китаю, який нараховує близько 35 тис. видів, в т.ч.2,8 тис. видів дерев. На території країни можна зустріти майже всі типиландшафтів, властивих північній півкулі: пустелі, степи, луки, савани, хвойні ілистяні ліси помірного поясу, листопадні ліси субтропічного і дощові ліситропічного поясів. У гірських районах — багаті за рослинністю альпійські тасубальпійські луки.
Тваринний світпредставлений 3,5 тис. видів хребетних (10% світової фауни), 2 тис. видів риб,1,1 тис. видів птахів, 450 видами диких тварин, 210 видів земноводних, 300видів плазунів тощо. В країні є 50 зоопарків, 85 заповідників площею 2,2 млнга. Три заповідники — Болунський (провінція Сичуань), Чанбайшаньський(провінція Гірін) і Динхушаньський (провінція Гуандун) — є науково-досліднимибазами міжнародного значення.
Китай має практичновсі види корисних копалин (140). За запасами вольфраму, олова, сурми, цинку,титану, магнезиту, бури, рідкоземельних елементів країна займає перше місце усвіті; за запасами бокситів, фосфору, нікелю, ртуті, марганцевих руд,молібдену, ніобію — друге; за запасами залізної руди — третє. В Китаї є значніродовища нафтоносних сланців, сірки, солі, гіпсу, мідної руди, розвіданіродовища понад 50 видів металів. За запасами золота країна займає четвертемісце у світі. Розвідані родовища майже 80 видів неметалічних корисних копалин(найбільші запаси магнезиту, фосфориту, азбесту, графіту, плавикового шпату).
1.2. Демографічні
Китай — найбільшакраїна світу за численністю населення. Сьогодні майже кожна п'ята людина світує китайцем. Щороку населення Китаю збільшується на 11 млн. чоловік. Великакількість населення притаманна Китаю ще з давніх давен. Вона обумовлюваласявиском рівнем народжуваності, що сягав до 40 %о, хоч і смертність буланадзвичайно високою. Після утворення Китайської Народної Республіки в 1949 роціуряд зіткнувся з проблемою перенаселення країни. Приріст населення випереджавтемпи зростання економіки.
В цих умовах буларозроблена й впроваджена демографічна політика, спрямована на суттєве зниженнянароджуваності. Малодітним сім'ям надаються пільги (першочергове надання житла,переваги при прийманні на роботу або навчання у вузі, виплата грошової допомогитощо). Якщо ж народжується друга дитина, то сім'я позбавляється цих пільг,більше того, вона сплачує штраф. І тільки якщо перша дитина — дівчинка,дозволяється мати ще одну дитину. Демографічна політика має бажані наслідки.Наприкінці XX століття коефіцієнт народжуваності скоротився до 15%о, акоефіцієнт природного приросту скоротився до 8-9%о. Китай перейшов до фази помірногозростання населення, але кожний відсоток приросту в абсолютних розмірахстановить десятки мільйонів чоловік.
Переважна частинанаселення Китаю проживає в селах. В сільському господарстві зайнято 50%трудових ресурсів, в промисловості — 24% і в послугах — 26%. Численністьпрацездатного населення в 1999 р. становить 720 млн. чол.1
Протягом XIX і впершій половині XX століть для Китаю була притаманна дуже висока еміграційнаактивність. Внаслідок цього сьогодні у світі нараховується понад 45 млн.хуацяо. Більшість з них в наші часи є досить заможною частиною населення тихкраїн, де вони проживають. В країнах Південно-Східної Азії хуацяо є навітьелітною частиною місцевої буржуазії. В Сінгапурі, що є одним з найрозвиненіших«азіатських драконів», практично все населення складається з етнічнихкитайців. Хуацяо мають великий вплив на економіку й політику країн цьогорегіону, і це використовує уряд Китаю. Між комуністичними лідерами Китаю йкапіталістичними хуацяо склалися, на перший погляд, дивні й неприроднівідносини: хуацяо протягом десятиліть (особливо з 60-х років) неофіційнопідтримували уряд КНР політично й економічно, переводячи значні кошти у виглядіінвестицій до Китаю через Гонконг. Справа в тому, що комуністичний Китай дляхуацяо уособлює силу, яка врешті решт скинула іноземне ярмо й покінчила звіковим національним приниженням китайського народу. З початком реформуванняекономіки до Китаю стали надходити наростаючі потоки інвестицій, значна часткаяких належала саме хуацяо. З давніх часів китайці як робітники визначаютьсясумлінним ставленням до праці. Вони здатні до копіткої роботи, праці увиснажливих умовах. Вони дисципліновані робітники. Стародавні й багатовіковітрадиції високої культури, в тому числі культури праці, китайці спромоглисязберегти й сьогодні. В цьому полягає одна з причин успіхів сучасної китайськоїекономіки.
Великачисленність робочої сили сприяє формуванню великих абсолютних обсягіввиробництва навіть за низької продуктивності праці. Це — один з важливих, хоч іне головний, факторів, що обумовлюють позиції КНР за розмірами ВВП серед першихдержав світу.
Загальна великакількість населення Китаю формує широкий споживчий ринок, знов таки незважаючина невисоку купівельну спроможність основної маси споживачів. Це стимулюєрозвиток виробництва спочатку товарів споживання, а далі — й інших, по всьомуланцюгу народногосподарського комплексу. Аналізуючи сучасний етап розвиткуекономіки Китаю, слід брати до уваги особливості його історико-економічногорозвитку. Народне господарство Китаю формувалося протягом тисячоліть, черезфази розквіту й глибокого падіння. Китай — країна стародавньої культури, якамала вплив на розвиток глобальної культури людства. Згадаємо, що китайцівинайшли компас, порох, папір, паперові гроші, порцеляну, шовкові тканини.Китай здавна відзначався високою культурою землеробства, особливо поливноговирощування рису. Китайці першими почали вживати чай.
1.3. Історичні
В Китаїзародилися такі релігіозно-філософські вчення як даосизм і конфуціанство. Вониздійснили значний вплив на ментальність народних мас і на соціальний устрійКитаю. Філософія Конфуція (Кунцзи) впроваджувала ідеї глибокого поважаннябатьків, старших, правителів; кожна людина повинна знати своє місце всуспільстві і відповідно з цим сумлінно виконувати свої обов'язки. В різнихсоціально-історичних обставинах ці ідеї справляли позитивний або негативнийвплив на розвиток китайської економіки. З одного боку, вони формували вкитайському народі традиції працелюбства. З іншого боку, ці ідеї консервувалифеодальні порядки в країні. Невимогливість до зовнішніх обставин, скромність упобуті часто оберталася браком ініціативності. Конфуціанство сприяло формуваннюідеї причетності окремої маленької людини до колективу: колектив (починаючи зсім'ї) — цінність більш високого порядку, ніж особистість окремої людини. Вроки колективізації комуністичні ідеологи Китаю дуже вдало використовували цюособливість світогляду китайця. Філософія даосизму пропагувала кожній людиніпозицію невтручання у природний розвиток подій, що культивувало політичну йсоціальну пасивність.
Сплетінняфілософських догм і природних якостей китайського народу наклали відбиток насуперечливу ходу соціально-економічного розвитку Китаю. В Середньовіччя Китайбув однією з найцивілізованіших країн світу і мав розвинуту на ті часиекономіку, основою якої було сільське господарство. Феодальний Китай, мабуть,був найбільш сприятливим середовищем для втілення конфуціанських ідей, впливяких на всі сфери суспільства, в тому числі й на економіку, був найвідчутнішим.Китай довгий час залишався найбільшою країною Азії за економічним потенціалом.За деякими розрахунками, в 1800 р. на Китай припадало 33% світовогопромислового виробництва (тоді як на всю Європу — 28%, на США — 0,8%)
Проте феодальніпорядки тривали в Китаї надмірно довго; вони консервувалися, не в останнючергу, пануванням ідеології, яка засуджувала будь-які зміни в існуючомусоціально-політичному ладі. В XIX столітті, коли в Європі й США вже давноіснувала капіталістичні відносини, здійснювався промисловий переворот, а вЯпонії відбувалася революція Мейдзі, економічні відносини в Китаї застигли нарівні феодальних порядків. Це гальмувало розвиток продуктивних сил країни.Історичною трагедією для китайського народу стала колоніальна експансіяімперіалістичних держав. Наприкінці XIX й на початку XX століть Китай опинивсяподіленим на «сфери впливу» між Великою Британією, Францією,Німеччиною, Росією та Японією. Пограбування ресурсів Китаю призвело до різкогопадіння його економічного потенціалу. В 1900 р. частка Китаю у світовомупромисловому виробництві знизилася до 6% (Європи, навпаки, підвищувалася до62%, США — до 24%).
Розвал економікипризвів до стрімкого падіння рівня життя населення. З XIX ст. розпочаласяширокомасштабна еміграція з Китаю. Найгірші часи для китайського народуприпадають на ЗО — 40-ві роки минулого століття, коли розпочалася агресіяЯпонії проти Китаю. Економіка країни була відкинута майже на століття назад;бідність, злидарство стали повсякденною нормою великих мас народу.
Після розгромуЯпонії у Другій світовій війні і за підтримкою СРСР склалися сприятливі умовидля завершення революції під керівництвом Комуністичної партії Китаю. В 1949 р.було проголошено Китайську Народну Республіку. В країні розгорнулисясоціально-економічні перебудови, які мали неоднозначні наслідки.
Протягом 1949 — 1952років уряд КНР націоналізував власність іноземного капіталу й китайськоїбуржуазії, здійснив аграрну реформу й відбудував зруйноване війноюгосподарство. Виконання плану першої п'ятирічки розвитку (1953 — 1957 рр.)поклало основи для індустріалізації країни. За допомогою СРСР була створенаважка індустрія Китаю, швидкими темпами розвивалися паливно-енергетичнапромисловість, металургія, важке машинобудування, хімічна промисловість. Багатообдарованих китайців навчалися в радянських вузах, де знайомилися з новітньоютехнологією, в тому числі у стратегічних галузях. Це, між іншим, сприяло доситьшвидкому виготовленню власної ядерної зброї, а потім і запуску Китаєм власнихкосмічних об'єктів.
З кінця 50-хроків в економічній політиці Китаю відбувся різкий поворот. Було проголошенокурс на максимально швидкі темпи розвитку економіки; за сім років планувалося«наздогнати Англію» за рівнем економічного розвитку. Ця політика, щоодержала назву «великого стрибка» (1958 — 1960 рр.), економічно небула підкріплена й призвела до великих втрат у народному господарстві.Здійснювалося насильницьке об'єднання селян у «народні комуни», вяких існував високий ступінь усуспільнення не тільки засобів виробництва, але йособистих речей, домашньої худоби, житла селян. Сільське господарство,незважаючи на важку працю селян, дійшло до упаду. В країні розпочався голод.Прямі втрати народного Китаю за роки «великого стрибка» перевищили100 млрд. юанів. Було розтринькано велику кількість ресурсів. В комунахбудувалися примітивні металургійні печі, які виплавляли метал надзвичайнонизької якості; на це витрачалося чимало залізної руди, коксівного вугілля йробочої сили.
Новий удар покитайській економіці був завданий «культурною революцією» (1966 —1978 рр.). Під час цієї тривалої акції країна опинилася на межі остаточноїекономічної дезорганізації. Почалося гоніння на інтелігенцію, багатовисококваліфікованих фахівців, вчених були вислані у віддалені райони країни докомун «на перевиховання»; від цього постраждало близько 100 млн.чоловік. Значна кількість людей відволікалась від нормальної праці напроведення політичних кампаній. Проголошувався курс «опори на власнісили», що вело до автаркії. На 60-ті роки прийшовся політичний розривКитаю з СРСР та більшістю інших соціалістичних країн. Якщо взяти до уваги вкрайнапружені відносини Китаю зі США та їх союзниками, то не дивно, що КНРопинилася в політичній та економічній ізоляції. «Культурна революція»принесла Китаю втрати у 500 млрд. юанів.
Помірковані силив апараті КПК й уряді Китаю розуміли, що далі така політика тривати не може.Після смерті Мао Цзедуна (1976 р.) відкрилася можливість для її докорінногоперегляду. Здійснення нової політики, проведення економічних реформ, щоповернули Китай на ринковий шлях, пов'язано з ім'ям Ден Сяопіна. В грудні 1978р. було проголошено курс на економічну реформу («гайге»), в основуякої покладалися перебудова відносин власності й формування соціалістичного ринку.XII з'їзд КПК (1982 р.) прийняв стратегію модернізації суспільства. Вона маєздійснюватися у три етапи: до 2000 р. планувалося збільшити валову продукціюпромисловості й сільського господарства у 4 рази, забезпечити досягненнясереднього достатку життя народу; до 2021 р. — підняти Китай до рівня середньорозвинутої країни; до 2049 р. (сторіччя КНР) — перетворити Китай на високорозвинуту державу.
Екологічніпередумови
У країнінадзвичайно складна екологічна ситуація: тільки 20% промислових стоків пропускаютьсячерез очисні споруди, лише третина промислових твердих відходів переробляється.Забруднення повітря в містах, як правило, перевищує допустимі норми. Щорічно ватмосферу викидається більше 10 млн т двоокису сірки, кілька мільйонів тоннокислів азоту, що призводить до випадання «кислотних дощів». Дужезабруднені ріки, в які щорічно скидається 80-90 млн т неочищених промислових іпобутових стоків.
Розділ ІІ. Особливості розміщення провідних галузейгосподарства
2.1. Промисловість Китаю
За чисельністюпромислових підприємств і кількістю працюючих країна займає перше місце усвіті. Для галузевої структури промисловості характерні певні диспропорції: міжвидобувними і сировинними, сировинними і обробними галузями, між підгалузями іокремими підприємствами.
Розвитокпромисловості гальмує величезна кількість застарілого обладнання. Так, основніфонди, які були встановлені до утворення КНР, становлять 7%, основні фондивіком понад 15 років — 42%, понад 20 років — 33%, 25 років — 14%. Такаструктура фондів вимагає величезних коштів на модернізацію і капітальнийремонт. Переважна кількість (понад 90%) промислових підприємств є дрібними.Якість продукції, випущеної на цих підприємствах, нижча, а собівартість вища,ніж на великих підприємствах. Важливе місце займають сільські промисловіпідприємства, яких вже декілька мільйонів.
Найвищими темпамирозвивається легка промисловість Китаю, особливо її найважливіша підгалузь —текстильна. На неї припадає майже 5% усіх промислових підприємств, яківиробляють 14% товарної продукції. Близько 35% текстильної промисловостівідповідає світовим стандартам. Виробництво і переробка текстильної сировинимає територіальні особливості: на півночі країни — це шерсть, льон, конопля, напівдні — шовк, джут тощо. КНР вийшла на перше місце в світі за сумарнимвипуском тканин, але за виробництвом їх на душу населення вона займає лишетретє місце. Менш розвинені швейна, трикотажна, шкіряна, взуттєва підгалузі.
На другому місціхарчова промисловість, яка об'єднує понад 40 підгалузей: мукомельно-круп'яну,масло-жирову, рибну, м'ясну, консервну, соляну, тютюнову, чайну, виноробну таін. В країні налічується понад 70 тис. підприємств харчової промисловості.
Машинобудування —третя надзвичайно важлива галузь промисловості. На її підприємствах зайнято 17млн осіб, які виробляють 53 тис. видів виробів. Машинобудування практичноповністю забезпечує потреби в основному обладнанні для доменного,мартенівського, коксохімічного виробництва, в залізничному транспорті (завинятком електровозів і тепловозів найновіших конструкцій), металорізальнихстанках і ковальсько-пресовому обладнанні, багатьох видах двигунів, обладнаннідля дрібних і середніх електростанцій тощо.
Найбільшимцентром машинобудування є Шанхай, в якому виробляється понад 20% продукціїгалузі.
Важливимицентрами виробництва машинотехнічної продукції є Шеньян, Тяньцзінь, Харбін,Пекін, Лоян, Далянь та ін.
Найбільшрозвинена підгалузь машинобудування — станкоінструментальна. За станочнимпарком Китай займає друге місце у світі. Щорічний випуск станків, якийзосереджений в основному в провінціях Ляонін, Чже-цзян, Цзянсу, а також вШанхаї, становить близько 150 тис. одиниць. Основними центрами важкогомашинобудування, включаючи нафтове і хімічне, є Шеньян, Тайюань, Лоян,Ланьчжоу, Шанхай, Гуанчжоу (Кантон), Фулаерцзі.
Найбільшимицентрами транспортного машинобудування, яке об'єднує понад 12 тис. підприємств,є Пекін, Далянь, Ціцікара, Чанчун, Шеньян, Датун, Ціндао, Чанша.
У Китаї випускаютькораблі різних типів і класів. Головними суднобудівельними центрами є морські ірічкові порти — Шанхай, Далянь, Гуанчжоу, Ціндао, Теньцзін, Ухань, Чунцін,Харбін.
Швидконарощується випуск автомобілів (основні центри автомобілебудування — Чанчунь іШиянь). Щорічно випускається близько 0,5 млн автомобілів. Але забезпеченістьавтомобілями китайського населення дуже низька. На вулицях зустрічаютьсяімпортні автомашини, найчастіше японські. Зате вулиці більшості міст простонаводнені велосипедами. КНР займає перше місце в світі за їх виробництвом. У90-х роках щорічно випускалось понад ЗО млн велосипедів. Китайські велосипедикористуються популярністю в багатьох країнах світу.
Значна увага вКитаї приділяється розвиткові електронної і приладобудівної промисловості.Наприклад, у 90-х роках минулого століття щорічно випускалось близько ЗО млнтелевізорів. Розвиток в КНР космічної техніки, особливо ракетобудування, сприявстворенню підприємств, що випускають ПЕОМ, найсучасніші засоби зв'язку,електронні контрольно-вимірювальні прилади.
Центри найновішихгалузей тяжіють до приморських районів, які краще забезпечені трудовимиресурсами, мають вигідне економіко-географічне положення, більш розвиненувиробничу і соціальну інфраструктуру. Налагоджено випуск обладнання — длялегкої промисловості (текстильної, швейної, трикотажної).
Сільськогосподарськемашинобудування орієнтоване на випуск малогабаритної техніки для селянськихгосподарств.
Паливно-енергетичнігалузі. Незважаючи на наявність багатої мінерально-сировинної бази, розвитоквидобувних галузей в цілому відстає від обробних. Щорічно в країні споживаєтьсяпонад 2,2 млн т вугілля, 270 тис. т нафти, 1,5 млн м3 газу, 1,1 млрдкВт електроенергії. Дуже низьким є коефіцієнт використання електроенергії(менше 30%, проти 40% в розвинених країнах Європи і 50% — в Японії і США).
Щорічнийвидобуток вугілля в останньому десятиріччі становив понад 1 млрд т (потенційнізапаси — 3200 млрд т, розвідані — 850 млрд т). Родовища вугілля є практично вусіх провінціях і автономних районах КНР, але за об'ємами запасів і видобуткомвиділяється Північний Китай.
Нафтовапромисловість — відносно молода галузь. Китай посідає 5-те місце в світі завидобутком нафти, 4-те місце — за виробництвом електроенергії. При цьому востанні роки найвища концентрація нафтовидобутку мала місце вІІівнічно-Східному Китаї. Перспективи розвитку нафтової промисловості пов'язаніз освоєнням континентального шельфу (Бохайська і Ляодунська затоки).
Теплоелектростанції,які працюють в основному на вугіллі, виробляють 3/4 електроенергії. Найбільші зних розташовані у вугільних басейнах Північно-Східного Китаю.
Першу геотермічнуелектростанцію збудовано у Лхасі (Тибет). Найбільша гідроелектростанціяГечжобуа знаходиться в середині течії р. Янцзи (потужність 2715 МВТ). Ведетьсябудівництво атомних електростанцій в провінціях Гуандун і Цзянсу при технічнійспівпраці з Францією, Бразилією й іншими країнами. Незважаючи на розвиненуелектроенергетичну базу, електроенергії постійно не вистачає — залишаютьсянедовантаженими 25-30% виробничих потужностей.
Металургійнапромисловість базується на використанні власного природно-ресурсногопотенціалу. КНР виділяється запасами і видобутком залізорудної сировини(відповідно третє і друге місця у світі). Найбільші запаси — в Аньшаньськомубасейні. Представлені всі стадії металургійного циклу, але країна відчуваєдефіцит у високосортній сталі, прокаті. Найбільші підприємства — це комбінатиповного циклу. Вони, як правило, розташовані в районах видобутку руди ікам'яного вугілля. Технічний рівень металургійного виробництва невисокий. Тимчасом країна вийшла на четверте місце в світі за розвитком цієї галузі.
Основні центрикольорової металургії — міста в провінціях Ляонін, Юньнань, Хуайнань, Ганьсу.Китай експортує понад 50 видів кольорових металів ( олово, сурма, ртуть,молібден та ін.).
Велика увагаприділяється розвиткові хімічної промисловості, яка розглядається як важливийзасіб інтенсифікації сільського господарства. Міндобрив виробляється майже 100млн т в рік. В останні роки інтенсивно розвивається виробництво смол іпластмас. Найважливішими центрами випуску хімволокна є Шанхай, Ляон, Баодін.
У КНР діютьблизько 12 тис. підприємств промисловості будівельних матеріалів. Найбільшіцементні заводи є в Беньсі, Даляні, Таньшані, Да-туні, Нанкіні, Шанхаї і т. д.За виробництвом цементу (0,2 млрд т в рік) Китай займає перше місце в світі.
2.2. Сільське господарство
Провідною галуззюсільського господарства Китаю є рослинництво. В ньому зайнята більшість самодіяльногонаселення. За різноманітністю сільськогосподарської продукції КНР займає першемісце у світі. Площа ріллі в Китаї становить 100 млн га. Спостерігається стійкатенденція до її зниження: розширюється площа заболочених, засолених іопустелених земель, багато землі вилучається під різні види будівництва. Всісільськогосподарські угіддя Китаю становлять 52% площі країни, в т.ч. рілля —10%, пасовища — 41,7%. Більше третини орних земель потребують зрошення.Рослинництво виробляє 60% валової продукції сільського господарства,тваринництво — 14%, підсобні промисли — 22%.
рис — основнапродовольча культура. За умовами вирощування його поділяють на поливний і суходільний.Суходільний рис вирощують в основному в Північному Китаї, поливний — вПівденному. В південних і південно-східних районах Китаю збирають по два врожаїв рік.
Пшениця — другаза значенням культура. В Китаї вирощується як озима, так і яра пшениця. Районивирощування озимої пшениці розташовані в басейні р. Хуанхе.
Серед іншихзернових важливе місце займають кукурудза, просо, гаолян, ячмінь. Зерновістановлять в Китаї 3/4 харчового раціону. У 90-х роках на душу населеннявирощувалось 350-400 кг зерна. У 1998 р. в Китаї було вироблено 490 млн тзерна.
Найважливішимизерновими районами є провінції Сичуань, Цзянсі, Шаньдун, Хуайнань, Хенань таін. У Китаї вирощують і картопляні, в т.ч. солодку картоплю — батат. В цілому вструктурі посівних площ КНР 77% припадає на зернові культури, 14% — натехнічні, 9% — на інші. Величезну увагу в Китаї приділяють вирощуваннютехнічних культур. За збором бавовнику, який вирощують в басейнах рік Хуанхе іЯнцзи, КНР займає третє місце в світі (4 млн т щорічно).
Вирощують такіолійні культури, як арахіс (провінція Шаньдун), рапс, кунжут.
У Китаї вирощуютьзелений і чорний чай — 0,5 млн т щорічно (провінції Чжецзян, Хенань, Аньхой,Дуцзян). КНР належить перше місце в світі за виробництвом шовку (провінціїСичуань, Чжецзян, Цзянсі). Вирощують також цукрову тростину (50 млн т),цукровий буряк (10 млн т), джут, тютюн, фрукти. У Китаї традиційно склалося дватипи тваринництва. Перший дуже тісно пов'язаний із землеробством і маєпідсобний характер: в землеробських рівнинних районах розводять переважносвиней, тяглову рогату худобу, птицю. В західних районах поширене екстенсивнекочове чи напівкочове скотарство. Близько 90% виробництва м'яса припадає насвинарство. У 90-х роках в КНР вироблялось щорічно 20 млн т свинини, 2 млн тяловичини і баранини, 3 млн т молока, 0,2 млн т шерсті. Останнім часом темпирозвитку тваринництва зросли і перевищили середньосвітові показники. КНР займаєтретє місце в світі за виловом риби й виробництвом рибопродуктів. Найбільшіріки країни — Янцзи і Хуанхе — за виловом риби на 1 км2 відносяться до числанайбільш продуктивних рік світу. З 500 прісноводних риб промислове значеннямають близько ЗО.
Більше 2/3 виловуриби у внутрішніх водах забезпечується штучним риборозведенням, в т. ч. нарисових полях. Рибу при цьому не підгодовують. У пошуках їжі вона рихлить ґрунті знищує сільськогосподарських шкідників.
2.3. Транспорт і зв'язок
У КНР налічуєтьсяблизько 80 тис. підприємств транспорту і зв'язку, на яких працює майже 9 млносіб. Більше 90% перевезень припадає на підприємства державного сектора.
Структуравантажних перевезень має такий вигляд: 48% припадає на залізничний транспорт,28% — на автомобільний, 19% — на водний, більше 5% — на трубопровідний.Основний обсяг вантажопотоків зосереджений у східній частині Китаю.
Довжиназалізничних колій — 53 тис. км, автомобільних шляхів — 965 тис. км, воднихшляхів — ПО тис. км. На 1 тис. км2 припадає 5 км залізничних доріг (66-йпоказник у світі). Основні вантажопотоки (60% перевезень) припадають намагістралі (20% довжини мережі). Особливо інтенсивно використовуються дороги всхідній частині країни: Пекін-Шеньян, Тяньцзінь-Шанхай, Пекін-Туанчжоу, якізабезпечують 34% вантажних і 30% пасажирських перевезень Китаю.
Як і раніше, 80%протяжності залізниць припадає на одноколійні лінії. Довжина електрифікованихділянок — 4,4 тис. км. Близько 70% локомотивного парку — паровози, причомутретина їх випущена понад ЗО років тому. Паровозною тягою здійснюється майже60% перевезень.
Пасажирськийзалізничний транспорт працює з величезним перевантаженням.
Велика часткавантажів перевозиться внутрішніми судноплавними шляхами, довжина яких 110 тис.км. Щорічний вантажооборот китайських портів перевищує 370 млн т. У країні 116морських портів, найбільшими з яких є: Далянь, Тяньцзінь, Ціндао, Шанхай,Ціньхуандао, Нінбо та ін.
Протяжністьавтодоріг перевищує 965 тис. км, у т. ч. магістральних державного значення —110 тис. км. На 1 тис. км2 протяжність автодоріг в КНР в 5 разів нижча, ніж вІндії, і в 13 разів нижча, ніж в Японії. В Китаї 10% населених пунктів не маютьдорожнього сполучення.
Довжина авіаліній— 324 тис. км. Літаки китайської авіації здійснюють рейси за 300 маршрутами.Протяжність 33 міжнародних авіаліній — 108 тис. км.
Міськийгромадський транспорт розвинений слабо. В країні налічується 45 тис. автобусів,4,5 тис. тролейбусів, в чотирьох містах є трамваї, в Пекіні і Тяньцзіні — метро(47 км). Послугами таксі можуть користуватись жителі 160 міст. 60% пасажирськихперевезень здійснюється за допомогою велосипедів. Тільки в Пекіні понад 4 млнвелосипедів.
Загальнапротяжність поштових комунікацій в КНР перевищує 5 млн км. Щорічно поштоювідправляється більше 5 млрд листів, 200 млн телеграм.
У Китаї дуженизький рівень телефонізації (менше 10 апаратів на 1000 осіб, аналогічнийпоказник в середньому у світі — 120 на 1000, в США — 760 на 1000). Більшеполовини всіх телефонних апаратів встановлено в органах державного управління,на підприємствах, 14% — телефони загального користування.
Розділ ІІІ. Структура і динаміка розвитку економіки
Китай належить дочисла країн з багатогалузевою економікою. Провідна роль належить промисловості,частка якої у ВВП становить 50%; частка сільського господарства — 15%, послуг— 35%.
В промисловостіКитаю сполучаються традиційні «старі» галузі (текстильна, вугільна,металургійна) з новими (нафтопереробка, хімія, авіаційна, космічна, електроннемашинобудування). У важкій промисловості працює понад 60% всіх промисловихробітників, тут виробляється половина промислової продукції.
Основоюенергетики є кам'яне вугілля, запасами якого Китай забезпечує себе повністю. Завидобутком вугілля Китай займає перше місце у світі; 80% вугілля видобуваєтьсяшахтним способом. Переважна частина вугілля споживається промисловістю,особливо легкою і харчовою промисловістю. Це означає, що в основному вугілля спалюєтьсяв заводських печах, а не на електростанціях. Панування вугілля впаливно-енергетичному комплексі спричиняє сильне забруднення довкілля. Останнімчасом зростає видобуток нафти.
За виробництвомелектроенергії Китай вийшов на друге місце у світі (в 1999 р. було вироблено1173 млрд. кВт-год. електроенергії). Тепловими електростанціями виробляється80% електроенергії, ГЕС — 19%, атомними — 1%. Незважаючи на високі абсолютніобсяги виробництва електроенергії, її все ще не вистачає для потреб народногогосподарства.
Чорна металургіяКитаю забезпечена всіма видами власної сировини. За виробництвом чорних металівКитай посідає перше місце у світі. Проте виробляються переважно рядові сортиметалу; високоякісна сталь, прокат, леговані метали імпортуються в значнійкількості. Технічний рівень металургійних заводів Китаю поки що невисокий.
Кольороваметалургія розвивається високими темпами, проте країні не вистачає алюмінію,міді, свинцю й цинку, вони імпортуються. На експорт іде понад половинивиробленого олова, ртуті, сурми й вольфраму.
Машинобудуванняхарактеризується великою кількістю підприємств, серед яких значну частинускладають дуже дрібні, напівкустарні заводи. В цілому Китай забезпечує себеосновною продукцією машинобудування. Проте щодо верстатобудування,електротехніки, приладобудування, авіабудування — то тут рівень якостінедостатній. Багато типів такої техніки імпортуються. Це стосується також ідеяких видів устаткування. Останнім часом швидко зростає виробництвоелектронної техніки, як виробничої, так і побутової. За виробництвомрадіоприймачів і телевізорів Китай посідає перше місце у світі. Випускаєтьсявелика кількість електронно-обчислюваних машин, калькуляторів. Китайзнаходиться серед провідних країн за виробництвом пральних машин і холодильників.
В хімічнійпромисловості відзначається виробництво мінеральних добрив, за яким Китаюналежить перше місце у світі; переважає виготовлення азотних добрив (близько80%). Продукція органічної хімії (полімери тощо) не покриває потребпромисловості Китаю. Проте виробництво деяких видів цієї продукції має вжезначні обсяги: за виробництвом пластмас і синтетичних смол Китай посідаєчетверте місце у світі. Китай є також одним з найбільших світових виробниківфармацевтичної продукції.
Легкапромисловість орієнтується як на широкий внутрішній ринок, так і на зовнішній.Вона добре забезпечена власною сировиною і дешевою робочою силою. В текстильнійпромисловості пануючу позицію має бавовняна промисловість. Китай виробляєбавовняних тканин більше, ніж разом узяті Індія, США та Японія — країни, щотакож відзначаються розвитком цієї галузі. За випуском шовкових тканин у цілому(із натуральної та синтетичної сировини) Китай посідає третє місце у світі, алеза виготовленням натурального шовку — перше. Китай є світовим експортеромдешевої й зручної одежі й взуття.
В харчовійпромисловості Китаю провідні ролі відіграють рисоочисна й борошномельнапромисловість; за обсягом виробництва вони є найбільшими у світі. Китай вийшовна перше місце за виробництвом м'яса, обігнавши США. Він випередив Японію завиловом риби й також посів перше місце у світі.
Сільськегосподарство Китаю, як вже відзначалося, за обсягом виробництва продукціїсьогодні не має рівних у світі. Провідною галуззю залишається землеробство, наяке припадає понад половини всього виробництва в сільському господарстві. Вземлеробстві переважає вирощування зернових: на рве припадає 35% вартостіпродукції, на пшеницю — 19%, на кукурудзу — 20% (станом на 2000 рік)'. Китайзаймає перше місце у світі за виробництвом рису і пшениці, друге місце — завиробництвом кукурудзи (після США).
Китай виробляєнайбільше у світі бавовни. Він є одним з найбільших виробників сої (третємісце) й арахісу. Із цукрових культур вирощуються як буряк, так і тростина. Завиробництвом тютюну Китай займає перше місце у світі, за виробництвом чаю —друге (після Індії).
Китай набагатообігнав інші країни за поголів'ям свиней і увійшов до лідируючої групи запоголів'ям великої рогатої худоби, овець і кіз. Проте продуктивність скотарствапоки що невисока.
За роки реформисільське господарство увійшло у багатогалузеву структуру економіки села, кудивходять промисловість, торгівля, транспорт, послуги та ін. Питома ваганесільськогосподарських галузей у 1995 р. досягла 80%. Наразі так звана«сільська промисловість» Китаю є не лише одним з основнихпостачальників споживчих товарів, але й енергоносіїв, деталей та вузлів дляобробної промисловості, хімічних добрив і ядохімікатів для сільськогогосподарства, їх частка становить понад 50% у виробах з шовку і трикотажу, 95%цегли, черепиці та дрібних сільгоспзнарядь, 35% шкіряного взуття, 40% цементу івугілля.
Наявним єзагострення суперечностей між зміненою структурою суспільного попиту насільгосппродукти і існуючою виробничою структурою сільського господарства.Іншими словами, намітилася тенденція до скорочення споживання низькосортовихвидів зерна і розширення попиту на високоякісне зерно рису і пшениці, а такожпродукцію тваринництва. Відтак стає злободенною потребою проблема вдосконаленнявиробничої структури сільського господарства відповідно до реального ринковогопопиту.
Зростаючу роль вумовах реформування економіки Китаю відіграє сфера послуг, зокрематорговельних. За рахунок приватних і кооперативних організацій у повсякденномужитті громадян Китаю обсяг відповідних послуг зростає, з'являються новіторговельні послуги, ринки. Так, за 1973 — 1997 роки обсяг роздрібноготоварообігу зріс більш ніж у 9 разів [1].
Економічнареформа неминуче торкнулась і сфери фінансів, оскільки вона як складовадореформеної економіки Китаю відставала від чинників міжнародних стандартів, узв'язку з нерозвиненістю фінансово-кредитних механізмів.
В умовахекономічної реформи ситуація поступово змінювалася на краще в частинінарощування обсягів кредитно-грошових операцій, наповнення їх якісно новимиінструментами і механізмами, операціями і послугами, котрі не застосовувалисяраніше.
Внаслідок цьогопротягом 90-х років в економіці Китаю помітне місце зайняв фондовий ринок здвома основними біржами в Шанхаї і Шеньчжені. Функціонують трастовіінвестиційні компанії, інвестиційні фонди, з'явились державні спеціалізованібанки, які реформуються в комерційні банки. Розвиваються нові видикредитно-грошових операцій, зокрема ринок короткострокового і міжфілійногокредитування, трастові операції, використання в розрахунках кредитних карток,операції з цінними паперами. Ринок цінних паперів втратив своє периферійнезначення і перетворився на центр економічних процесів у народному господарстві.
Фінансовий станКитаю виявився достатньо міцним. Саме цим багато в чому можна пояснити те, щофінансова криза в Азії, яка болюче вдарила по економіці багатьох країнПівденно-Східної Азії, безпосередньо не торкнулася економіки Китаю. Справа втому, що високе позитивне сальдо платіжного балансу Китаю (40 млрд. у 1997 р.)і великі золотовалютні резерви (140 млрд. дол. у Китаї і близько 100 млрд. дол.у Сянгана) не дозволили втягти китайську економіку у вир фінансової кризи. Дотого ж певна закритість китайського фондового ринку від зовнішніх ринківкапіталу, наявність сильного державного контролю над фінансами сприяли йогомалосприйнятності до спекулятивних комбінацій на валютному і фондовому ринкахазіатських країн[2].
Динамікаекономічного розвитку Китаю відзначається позитивними макроекономічнимипоказниками в цілому. Проте вони не завжди віддзеркалюють якісний станекономіки. Так, навіть у роки економічної руїни часів «великогострибка» промисловість показувала «плюс» в динаміці за рахунокзростання неякісної продукції (металу, машин), що була практично непридатна довикористання. Але й за цих умов китайська статистика зафіксувала зниженнятемпів росту в 60-ті роки, що відповідало наслідкам авантюрної політики МаоЦзедуна. Як бачимо, найвищих темпів приросту в економіці Китаю було досягнуто упершій половині 90-х років. В другій половині цього десятиліття темпиуповільнилися, що було, зокрема, наслідком політики отримання економічногоросту, щоб запобігти «перегріву економіки».
ТаблицяПриріст ВВП за підсумками виконання державних планів розвитку економіки КНР (у%)
Період 1952-1957 1958-1965 1966-1970 1971-1980 1981-1985 1986-1990 1991 -1995 1996-2000 Приріст ВВП Пересічні темпи за рік, % 71 11,8 38 4,6 46 9,2 83 8,3 66 13,2 46 9,276,
15,2
49 9,8Основніпоказники IX п'ятирічки Китаю (%)г
1996 1997 1998 1999 2000ВВП[3]
9,6 8,8 7,8 7,1 8,0 Промисловість 12,5 11,3 8,5 8,5 9,9 Сільське господарство 5,1 3,5 3,5 2,8 2,4 Інвестиції 14,8 8,8 13,9 5,2 9,3 ПІІ 7,1 8,5 2,8 11,2 8,5 0,4 -11,4 1,0Розділ ІV Зовнішньоекономічна політика
4.1. Загальна характеристика зовнішньоекономічноїполітики Китаю
Останнім часомзначно розширилися зовнішньоекономічні зв'язки Китаю, а також збільшиласькількість галузей економічного розвитку країни, що беруть участь у цихзв'язках.
Широке залученняіноземних інвестицій спрямоване на досягнення певної мети:
1) використаннянайновіших досягнень НТП для подолання відставання від розвинених держав світу,мобілізація допоміжних ресурсів для структурної перебудови економіки;
2) підвищеннякваліфікації національних кадрів;
3) збільшеннявалютних надходжень;
4) розширенняканалів отримання інформації про важливі для країни напрями розвиткунауки й техніки, а також передового управління виробництвом. Певний інтерес дляіноземних інвесторів у Китаї багато в чому визначається дешевизною робочоїсили, багатими природними ресурсами, обширним китайським ринком, пільговимоподаткуванням, невисокою ставкою плати за земельні та виробничі площі.Вартість робочої сили в Китаї значно нижча, ніж у сусідньому Гонконзі. В Китаїприйнято закон про спільні підприємства (СП), які діють на основі китайськогота іноземного капіталів. Іноземним інвесторам надають певні пільги: право вивозуприбутку за кордон, часткове або повне звільнення від податків протягом першихдвох-трьох років діяльності, гарантія права власності. Система оподаткуваннязаохочує капіталовкладення насамперед в обробну промисловість, стимулює експортз метою отримання конвертованої валюти. Зазначимо деякі особливостівикористання іноземних інвестицій у 1993 р.
1978 1991 1992 Імпорт та експорт 20640 135700 165610 Експорт 9750 71900 85000 Імпорт 10890 63800 80610Відбуласяраціоналізація структури експорту та імпорту, питома вага готових промисловихвиробів в експорті виросла до 80%, у структурі імпорту явно зросла питома вагасировинних матеріалів, машин і транспортного обладнання, в яких країна відчуваєдефіцит. Китай імпортує товари головним чином із сусідніх країн і районів,частково з Японії, Росії, Республіки Корея та Гонконгу, а також із Європи таСША. Імпортні товари включають гідротехнічне обладнання, хімічні добрива,отрутохімікати, сировину й матеріали, транспортні засоби, апарати зв'язку тощо,а також наукомісткі технології та обладнання для реконструкції промисловихпідприємств країни.
Реформуванняекономіки охопило також і зовнішньоекономічну сферу. Було проголошено відкритуполітику, орієнтовану на розширення економічних зв'язків із зарубіжнимикраїнами, залучення іноземного капіталу в економіку Китаю, створенняспеціальних економічних зон і відкритих економічних регіонів.
Основоюзовнішньоекономічних зв'язків Китаю є зовнішня торгівля. За її обсягом Китайнаприкінці 90-х років вийшов на 10-е місце у світі. Досягнуто це було зарахунок надзвичайно високих темпів зростання експорту та імпорту.
Зниження темпівросту зовнішньої торгівлі в 1996 — 1998 роках було пов'язане з кризовимиявищами, що охопили країни Південно-Східної Азії в той час.
/>
З на себе увагунаявність позитивного сальдо зовнішньої торгівлі Китаю майже все десятиліття90-х років. Це сприяє накопиченню золотовалютних резервів країни і покращаннюїї платіжного балансу.
Основнимипартнерами Китаю в експорті є: США (26% всього експорту в 2000 р.), Сянган(21%), Японія (15%), Німеччина (4%), Республіка Корея (3%). Імпорт Китаюгеографічно розподіляється таким чином: Сянган (17%), Японія (17%), РеспублікаКорея (9%), США (9%), Німеччина (4%), Росія (3%) Щодо Сянгану, то, як вжезазначалося, це особлива територія Китаю, яка здійснює значні за обсягомпосередницькі операції в зовнішній торгівлі Китаю. В структурі зовнішньоїторгівлі Китаю поступово зростає частка готової продукції, в тому числі машин іустаткування як в імпорті, так і в експорті.
Товарнаструктура зовнішньої торгівлі Китаю (2000 р., %)
Товарні групи Експорт Імпорт Машини і устаткування 33,1 40,8 Напівфабрикати 17,1 18,6 Продукти харчування 4,9 2,1 Продукція хімічної промисловості 4,9 13,4 Мінеральне паливо 3,2 9,2 Сировина 1,8 8,9 Інші товари 35,0 7,0У 2002 р. Китайстав членом Світової торговельної організації (СТО). Ця подія вимагає від урядуКитаю здійснення подальшої лібералізації зовнішньої торгівлі, зокрема зниженнятарифних і нетарифних обмежень. З одного боку, членство у СТО сприятименарощуванню обсягів китайського експорту; з іншого боку, потенційно величезнийвнутрішній ринок Китаю стане більш доступним для іноземних товарів, щозагострить конкуренцію національним виробникам.
Орієнтуючись наперспективи освоєння китайського ринку, іноземні бізнесмени активно залучаютьсядо нього, вкладаючи прямі й портфельні інвестиції. Китай посідає друге місце усвіті (після США) за щорічним залученням іноземних інвестицій.
За 22 роки реформ(1978 — 2000 рр.) в Китай надійшло понад 500 млрд. дол. іноземного капіталу, утому числі 347 млрд. дол. у формі прямих інвестицій. В 1999 р. в країнінараховувалося 212 тис. підприємств з іноземним капіталом, в які було вкладенозагалом 779 млрд. дол.; 68% капіталу складали кошти іноземних інвесторів.
Найбільшеіноземного капіталу вкладено в обробну промисловість. Завдяки цьому в країнівиникли нові галузі промисловості, надійшли сучасні техніка й технології,ноу-хау, управлінський досвід і знання.
Іноземний капіталзайняв важливі позиції у зовнішній торгівлі Китаю. В 1999 р. частка підприємствз іноземним капіталом становила 45% в експорті країни і 52% в імпорті1.
Залученнюіноземних інвестицій сприяє політика створення спеціальних економічних зон. Докінця 90-х років у Китаї діяло близько 120 спеціалізованих зон.
Зовнішнязаборгованість КНР становила в 2000 р. 162 млрд. дол. На 70% вона складається здовготермінової заборгованості. Відсоткові ставки, за якими залучалися кошти,мають тенденцію до зниження (з 8% в 1990 р. до 6% в 1999 р.), що говорить продовіру іноземних кредиторів до Китаю.
Золотовалютнірезерви Китаю мають тенденцію до зростання; у 2000 р. їх обсяг становив 166млрд. дол. В період 1990 — 2000 років золотовалютні резерви Китаю збільшувалисяпересічно за рік на 18,8% .
КНР підтримуєторговельно-економічні відносини із 182 країнами світу. її основні партнери —Японія, США та західноєвропейські країни, на які припадає 55%зовнішньоекономічного товарообігу. Вказані країни також зацікавлені у тіснійспівпраці з Китаєм.
Дуже важливими єзв'язки КНР з Україною. Китайці добре пам'ятають 1950-ті, коли українськіспеціалісти допомагали їм будувати понад 150 великих підприємств. Місцевіфахівці визнають «українське походження» передових на той часавіаційних технологій, технологій тракторобудування та турбінобудування,буряківництва і тваринництва. Вже тоді існували зв'язки і між деякими регіонамиУкраїни й Китаю, які були перервані в 60-ті-на початку 80-х років). Після нормалізаціївідносин між двома державами (середина 80-х минулого століття) ці зв'язки булопоновлено. Найбільш продуктивно вони розвивалися між Україною і провінцієюХубей, а також Києвом і адміністративним центром Хубею — містом Ухань.
За рокинезалежності України процеси міжрегіонального співробітництва між нашоюдержавою і Китаєм значно прискорилися. Підписано вже більше десяти угод проспівробітництво між областями і містами України та провінціями і містами Китаю.Новими перспективними напрямками двостороннього співробітництва з урахуваннямпотенціалу регіонів обох країн є: зовнішня торгівля (торгові операції,переробка давальницької сировини, створення спільних підприємств, залученнятехнологій); промисловість (поставки комплектного обладнання для електростанцій,окремих видів хімічного, металургійного, переробного обладнання, створенняспільної асоціації з інжинірингу в галузі енергетики і енергетичногомашинобудування для проектування і комплектної поставки енергетичногообладнання в інші провінції Китаю і в треті країни; передача технологіївиробництва тракторів та інших сільгоспмашин); науково-технічне співробітництвов галузі хімії, металургії, геології тощо.
Друга половина90-х років характеризується подальшим розширенням географії міжрегіональних зв'язківміж окремими регіонами України і КНР і поглибленням їх змісту. У 1993-1998 рр.були започатковані контакти і налагоджене пряме співробітництво: між столицямиУкраїни і КНР — Києвом і Пекіном (1993), Київською обл. і провінцією Хубей(1994), Луганською обл. і провінцією Хейлунцзян (1994), Херсонською обл. іпровінцією Шаньдун (1994), Миколаївською обл. і Спеціальною економічною зоноюШаньтоу (1995), Кіровоградською обл. та округом Сюйчжоу (1995), Автономноюреспублікою Крим і провінцією Хайнань (1995), Донецькою областю і провінцієюГуандун (1996), Хмельницькою обл. і провінцією Хебей (1997), Івано-Франківськоюобл. і провінцією Шаньсі (1998), а також між містами Харків і Тяньцзінь (1993),Одеса та Ціндао (1995), Херсон і Цзі-нань (1995), Чернігів і Цзибо (1995),Черкаси та Цзілінь (1996), Дніпропетровськ і Сіань (1997), Запоріжжя та їчан(1997) та ін.
У 1990-х рокахекспорт забезпечував КНР 80% валютних надходжень. В експортних галузях булозайнято 20 млн осіб. На зовнішній ринок вивозилося 20% валової продукціїпромисловості і сільського господарства. Близько 40% імпорту Китаю припадало вцьому періоді на машини, обладнання і транспортні засоби. Важливу рольвідігравали Спеціальні Економічні Зони (СЕЗ), які почали створювати з 1979 р.Зараз на них важливу роль відігравали Спеціальні Економічні Зони (СЕЗ), якіпочали створювати з 1979 р. Зараз на них припадає чверть іноземних інвестицій векономіку країни. Більшість СЕЗ розташовані в південних районах: Шеньчжень,Чжухай — на кордоні з Сянганом (Гонконгом); Аоминьом (Макау), Шантоу і Сяминь —на морському узбережжі навпроти Тайваню. Вони мають особливий статус, пільговіподатковий, митний та валютний режими.
4.2. Роль іноземних інвестицій у розвитку держави
Іноземніінвестиції в економіку Китаю включають зовнішні позики та прямі економіки вКитаї. На початок 1993 р. число затверджених Китаєм об'єктів за участюіноземного капіталу досягло 83423, договірна сума зовнішніх інвестицій складала122,7 млрд дол. Ці цифри збільшилися відповідно на 70,7 та 76,7% порівняно зпопереднім роком, сума фактично використаного іноземного капіталу складала36,77 млрд дол., що на 91,5% більше, ніж у 1992 р. З них іноземні пряміінвестиції — 26 млрд дол. Крупномасштабне залучення іноземного капіталу з метоюсприяння господарському будівництву Китаю почалось у 1979 р. та є одним ізголовних елементів сучасної стратегії банківських установ на іноземному тазмішаному капіталі, в значному масштабі залучався іноземний капітал длязабудови житлових районів і будівництва відкритих зон.
З поступовимформуванням архітектоніки зовнішньоекономічного співробітництва пільги дляінвесторів у приморських відкритих містах стали поширюватися й на міста-портивздовж судноплавних річок, на міста прикордонних зон, на адміністративні центривнутрішніх провінцій.
Використаннязакордонних інвестицій, в тому числі іноземних позик, стало великою підтримкоюбудівництва базових галузей народного господарства та інфраструктурних споруд,а також технічного переобладнання підприємств. Китай строго контролює масштабизовнішньої заборгованості, що дає змогу зберігати її у розумних межах.
Від 80-х років уКитаї вживались всі можливі заходи, залучено величезну частину матеріальних,фінансових та людських ресурсів для будівництва залізниць, автомобільних доріг,аеропланів, системи зв'язків, електростанцій, об'єктів водопостачання тощо,таким чином склались сприятливі умови для іноземних інвесторів. Водночаспідвищилася «гнучкість» у залученні іноземних інвестицій. Розроблено таопубліковано більше 500 законів та положень щодо економічної діяльностііноземних громадян у Китаї. Більш як із 200 державами укладено двосторонніугоди про охорону інвестицій. Все це склало правову базу та надало юридичнігарантії для іноземців, які вкладають свій капітал в економіку Китаю.
4.3. Економічні відносиниміж КНР та країнами СНД
Початок 80-хроків став поворотним у розвиткові китайсько-радянських відносин. Після20-річного застою в економічних зв'язках значно розширилась торгівля СРСР таКНР. Від 1981 р. по 1990 р. обсяг двостороннього товарообороту збільшився більшніж у 17 разів. Поряд з традиційними торговими зв'язками почало розвиватисянауково-технічне, кредитне, інвестиційне співробітництво, виробнича кооперація.
Торгівля —найбільш розвинута частина економічних відносин колишнього Радянського Союзу, атепер — Росії та інших країн СНД з Китаєм. Вона фактично визначає роль кожної зкраїн в економічних зв'язках. Колишній СРСР займав п'яте (після Гонконгу,Японії, США та Німеччини) місце серед торгових партнерів Китаю. Структуравзаємних товарних потоків визначалася взаємодоповнюючим характеромнародногосподарських комплексів колишнього СРСР та КНР. Експорт СРСР до Китаюбув представлений головним чином продукцією важкої індустрії, машинами,обладнанням, чорними та кольоровими металами, продукцією хімії, добривами.Інший характер мав експорт Китаю в Радянський Союз: більше 70% припадало напродукти харчування, сировину для виробництва та промислові товари народногоспоживання. За останні роки значно зросла частка продукції машинобудування увартості товарних поставок із Китаю. До СНД експортуються підшипники,акумулятори для автомобілів, обладнання для зв'язку, електровантажопідйомники,медичне приладдя, засоби оргтехніки тощо. Необхідно зауважити, що у 50-х рокахСРСР мав провідні позиції в експорті технологій у КНР, але нині країни СНДвідчувають гостру конкуренцію з боку Японії, США та Західної Європи. Практичновся номенклатура машин та обладнання, яку пропонують країни СНД, поставляєтьсятакож фірмами розвинутих країн Заходу, які значно раніше вийшли на китайськийринок, краще вивчили особливості попиту. За таких умов можливості збутупродукції машинобудування будуть визначатися здатністю конкурувати із аналогамизахідного виробництва. Китай активно модернізує, розширює потужностімашинобудування як власними силами, так і з допомогою інших країн. Рівеньрозвитку галузі дає змогу виробляти деякі види обладнання, що ранішеекспортувалися з СНД.
Післявстановлення дипломатичних відносин між Україною та КНР у січні 1992 р.співробітництво між обома країнами багато в чому набуло динамічного розвитку.Пріоритетною все-таки стала торгово-економічна сфера. 1993 р. обсягтоварообороту між Китаєм та Україною перевищив 500 млн доларів, що поступаєтьсялише російсько-українським торговельним зв'язкам. Україна експортувала до Китаютоварів на 443 млн, а імпортувала на 84 млн доларів. Позитивне сальдо, такимчином, склало 359 млн доларів. У товарній структурі українського експортупереважали чорні метали (74,0%), мінеральні добрива (11,0%). Із Китаюімпортувались товари народного споживання (86,1%), продукти харчування (4,0%)та деякі інші товари.
Нині є добріперспективи інвестування китайського капіталу в українську економіку черезстворення СП. У 1994 р. вже існувало 44 спільних китайсько-українськихпідприємства, експорт та імпорт яких склав у 1993 р. відповідно 2,9 млн та 8,3млн доларів. Виконуються в основному торгово-посередницькі функції.
За оцінкамиспеціалістів, досягнутий обсяг товарообороту, безумовно, не відповідаєпотенційним можливостям України та Китаю, є ще багато невикористаних резервів,він може бути доведений до 2— 3 млрд доларів США щорічно. У пошуку моделіреформ Україна може звернути увагу на позитивні моменти реформ у Китаї. Серіявізитів українських керівників та делегацій до КНР заклали основу творчогодіалогу двох країн. Візити китайського керівництва до України дають новийімпульс розвитку міждержавних відносин у різних галузях.
4.4. Відкриті економічні зони
Головним уреалізації сучасної зовнішньоекономічної стратегії Китаю стало утворення відкритихекономічних зон для іноземних інвесторів. Усі вони розташовані упівденно-східній частині країни. Шеньчженський ВЕР розташований у південній частиніпровінції Гуандун, межує з Цзюлунським районом Гонконгу, загальна площа 327,5км2. Чжухайський ВЕР — на півдні провінції Гуадунь, на західномуберезі у дельті Чжуцзян, межує з Макао, загальна площа 121 км2.Сямен-ський ВЕР — на островах Сяменьдао та Гуланьюй (провінція Фуцзянь),загальна площа 131 км2. Хайнаньський ВЕР розташований на півднікраїни, включає всю територію острова Хайнань (площа 34 тис. км2).Він найбільший серед усіх ВЕР. ВЕР є зоною, яка орієнтована на зовнішній ринок.Тут розвивається головним чином обробна промисловість, що виробляє експортнупродукцію, об'єднані в єдиний комплекс наукові дослідження, виробництво таторгівля. На її території запроваджена специфічна система економічногоуправління. Після утворення таких п'яти районів завдяки пільгам державиекономіка у них розвивалась значно швидшими темпами, ніж в інших регіонахкраїни. Сформувалось масштабне, орієнтоване на зовні/>/>шній ринок господарство, товари, яківиробляються для експорту, перевищили 50% валової продукції наприклад, уШеньчженському ВЕР 1994 р. експорт досяг майже 8 млрд дол. За цим показникомШеньчжень посідає перше місце серед усіх великих та середніх міст країни;
— 14 відкритихприморських міст: Далянь, Ціньдао, Ціньхуандо, Тяньцзінь, Яньтай, Ляньюган,Наньтун, Шанхай, Нінбо, Веньчжоу, Фучоу, Гуанчжоу, Цзаньцзян, Бей-хай івідкриті приморські міста у своєму розвиткові орієнтуються на зовнішній ринок,а утворені на їхній території зони техніко-економічного освоєння вже стали«гарячими точками» інвестицій іноземних інвесторів, Наприкінці 1993 р. в усіхзонах техніко-економічного освоєння, які належать 14 відкритим приморськиммістам, було затверджено понад 4200 об'єктів з іноземними інвестиціями, реальновкладені кошти склали 26,6 млрд доларів США. В усіх приморських зонах країни —передусім у сімох відкритих приморських економічних зонах — такожспостерігається пожвавлення у сфері іноземних інвестицій. Кошти, які вклали вці зони іноземні інвестори, останнім часом склали майже 80% від загальної сумиіноземних інвестицій по країні в цілому.
Новий район Пудунплощею у 350 км2 розташований на східному березі річки Хуаннуцзян,навпроти старої частини м. Шанхаю. Утворення нового району Пудун розраховане наперетворення Шанхаю в один із центрів світової економіки, фінансів та торгівлі,а також є складовою частиною стратегічних установок Китаю в галузі економічногобудів-ництва. Уряд Китаю надає новому районові Пудун більш широкі пільгипорівняно з ВЕР. Наприклад, держава дозволила іноземним інвесторам утворювати вПудуні фінансові організації, магазини, супермаркети та інші підприємства«третьої індустрії», а також відкрити в Шанхаї фондову біржу та випуститиакції. За статистикою, у 1993 р. активи Шанхайських кредитних установ наіноземному та змішаному капіталі досягли 586 млн доларів, сума виданих позичокв іноземній валюті зросла порівняно з 1991 р. на 127,4, а депозити в інвалюті —на 134,3%, на їхню частку припадає чверть (811 млн дол.) розрахункових операційпо експорту у Шанхайському регіоні.
Після утвореннянового району Пудун у червні 1992 р. за рішенням Держради шість міст по берегахЯнцзи (Уху, Цзуцзян, Юеян, Ухань, Хуанши та Чунцін), а також Хефей, Наньчан,Чанша, Ченду, що є адміністративними центрами провінцій, стали відкриватися длязовнішнього світу. Нині відкрита зона вздовж Янцзи простяглася від Пудуну аж доЧунціна (пров. Сичуань), охоплює 28 великих та середніх міст, вісім районів,більше 1000 селищ, що входять до м. Шанхаю, провінцій Цзянсу, Чжецзян, Аньхой,Цзянсі, Хуань, Хубей та Сичуань. Відкриття зовнішньому світові Пудуна тарайонів по Янцзи дасть іноземному капіталові дуже сприятливі можливостіінвестицій у Китай та широкий доступ до внутрішнього ринку країни.
У Китаї 13безмитних Китайська безмитна зона — це особлива, ізольована територія, щонагадує «зону безмитної торгівлі» деяких країн світу. У такій зоні розвиваєтьсяголовним чином обробна промисловість, що виробляє екс портну продукцію, тазовнішня торгівля, діє особлива митна політика, запроваджено особливі правиламитного управління та нагляду, Починаючи від 1990 р., за дозволом китайськогоуряду утворено 13 таких зон. 1. Вайгаоцяоська безмитна зона (Шанхай). її площа3,38 км2. Вона є най більш відкритою в країні. 2. Зона портуТяньцзиня займає 5 км2. Вона — найбільша безмитна зона у ПівнічномуКитаї. 3. Далянська зона розташована у Північній частині Далянської зонитехніко-економічного освоєння, її площа 1,25 км2. 4. Шатоуцзяоськабезмитна зона (Шеньчжень) розташована у селищі Шатоуцзяо м. Шеньчжень, площа1,35 км2. 5. Футянська безмитна зона (Шеньчжень) площею в 1,35 км2.6. Гуанчжоуська безмитна зона площею в 1,4 км2 — у північно-східнійчастині Гуанчжоуської зони техніко-економічного освоєння. 7. Чжанцяганськабезмитна зона пролягла вздовж нижньої течії р. Янцзи у східній частинітериторії Чжанцзяганського річкового порту, про ектна площа 4,1 км2.Вона — єдина в країні безмитна зона в річковому порту. 8. Хайкоутська безмитназона розташована у межах Цзинпанської зони обробної промисловості м. Хайкоу,загальна площа 1,93 км2. 9. Циндаоська безмит на зонана західномуберезі затоки Цзяочжоувань, поблизу м. Циндао, проектна площа 2,5 км2.10. Нинбоська безмитна зона площею в 2,3 км2, розташована упівнічній частині Бейлуньганського морського порту м. Нінбо. 11. Фучжоуськабезмитна зона — на території Мавейської зони техніко-економічного освоєння м.Фучжоу, площа 1,8 км2. 12. Єянюйська безмитна зона м. Сямень,розташована у Сяменському ВЕР, площа першої черги будівництва — 0,6 км2.13. Шаньтоуська безмитна зона площею у 2,3 км2 — у ШаньтоуськомуВЕР.
Безмитні зониКитаю на першому етапі свого існування успішно розвиваються. В даний час уВайганоцяо, Тяньц-зинському морському порту та Шатоуцзяо вже зареєстрова/>но майже 3000 підприємств,вкладені в ці зони кошти склали відповідно 19,87 млрд, 16,1 млрд та 250 млндол.
Із березня 1992р. Китай відкрив зовнішньому світові 13 прикордонних міст: Хуньчунь (провінціяЦзилінь), Суйфе-ньхе, Хейхе (пров. Хейлунцзян), Маньчжурій, Ерлянь-Хото(Внутрішня Монголія), Тачен, Боле, Інін (Сіньцзян-Уйгур-ський авт. р-н), Хекоу,Ваньдін, Жуйлі (пров. Юньнань), Пінсян та Дунеш (Гуансі-Чжуанський авт. р-н).Відповідно до постанов Держради, усі 13 відкритих прикордонних міст) маютьправо утворювати на своїй території зони прикордонного економічногоспівробітництва, де застосовується також пільгова політика, розроблена для приморськихзон техніко-економічного освоєння.
Висновок
Підсумовуючи всевище сказане хочу підкреслити наступне.
Китай єнайбільшою країною світу за численністю населення і третьою за розмірамитериторії. В останню чверть століття Китай показав надзвичайно високі темпирозвитку й стрімко наблизився до найпотужніших в економічному відношенні країн.Зростає його геополітична вага. Є підстави вважати, що вже в найближчідесятиліття Китай перетвориться на один з визначних факторів у розвиткусвітової економіки.
За розмірами ВВП,розрахованими за поточним курсом, Китай посідає сьоме місце у світі (991 млрд.дол. в 1999 р.); в розрахунку ж за паритетом купівельної спроможності валют(ПКС) він вже вийшов на друге місце після США (4 500 млрд. дол. у 2000 р.), націлий трильйон доларів обігнавши Японію. За цією методикою розрахунку часткаКитаю в світовому валовому продукті становила в 2000 р. 10% (США— 21%, Японія —7%). За обсягом промислового виробництва Китай також посідає друге місце усвіті після США, його частка становить 11,5%, а за обсягомсільськогосподарської продукції він випереджає всі країни світу — 24% (Індія — 11%, США — 7%)'.
Китай займаєперше місце у світі за видобутком вугілля, виробництвом чорних металів,цементу, велосипедів, зерна (в тому числі рису), бавовни, м'яса, мінеральнихдобрив, бавовняних тканин, одягу, взуття, за поголів'ям свиней, виловом риби.Друге місце він посідає за виробництвом електроенергії, хімічних волокон,вовняних тканин. Третє — за виробництвом шовкових тканин, сої, вантажообротомзалізничного транспорту. Китай також знаходиться серед лідерів за виробництвомметалорізальних верстатів, устаткування для гірничошахтної та металургійноїпромисловості, локомотивів та вагонів, цукру, чаю.
Водночас Китайвідрізняється поки що дуже низькими економічними показниками в розрахунку надушу населення. Розмір ВВП на душу населення становить лише 3571 дол. ВиробіткиВВП на одного зайнятого"(за ПКС) — 10,2 тис. дол. (США — 83,3 тис, Японія— 57,4 тис, Росія — 19,5 тис), що є свідченням низької продуктивності праці.
За межею бідностіпроживає 10% населення Китаю або 126 млн. чол. Понад половину населення маєдушовий доход не більше 2 доларів на день.
Інтерес до Китаю збоку бізнесменів провідних країн активізується великою потенційною ємністюкитайського ринку; за оцінкою фахівців, вона становить 300 млрд. доларів. Китайвже сьогодні притягує значну кількість прямих зарубіжних інвестицій.
Китай є сильноюкраїною у військовому відношенні, має ядерну зброю, володіє потужнимвійськово-промисловим комплексом. При цьому він не приєднався до жодноговійськового блоку, здійснює цілком самостійну зовнішню і внутрішню політику.Політичний авторитет Китаю досить високий і дедалі зростає. З 60-х роківкомпартія й уряд Китаю намагаються сформувати й зміцнити образ держави яклідера «третього світу», тобто країн, що розвиваються. Протезрозуміло, що Китай не належить до цієї групи країн ні в соціально-економічномувідношенні (це країна з перехідною економікою), ні в політичному (бо це країназ комуністичним режимом). Втім, за класифікацією деяких міжнародних організаційКитай відносять саме до цієї групи; критерієм тут виступає низький показник ВВПна душу населення.
Авторитет Китаю середкраїн, що розвиваються, в 60-х — 80-х роках ґрунтувався саме на йогосамостійності як потужної держави й умисному дистанціюванню від двох«наддержав» світу. Поширення політичного впливу Китаю на регіонПівденно-Східної Азії сприяє також значна кількість етнічних китайців, щомешкають тут, так званих «хуацяо».
Уряд КитайськоїНародної Республіки офіційно вважає Тайвань своєю територію; формально цевизнано майже всіма державами (в тому числі США) і міжнародним організаціями.Фактично ж Тайвань є самостійною державою зі своїм урядом й особливостямисоціально-економічного устрою.
Особливий статусускладі Китаю має Сянган (Гонконг). До 1997 р. він був британською колонією,після чого був офіційно переданий до китайської юрисдикції. Сянгану надановисокий ступінь самоврядування: право здійснювати адміністративне управління,законодавчу й судову діяльність, самостійну імміграційну й податкову політику.До 2047 р. Сянгану гарантується незмінність його соціально-економічного устрою.Це має важливе значення, оскільки економіка Сянгану розвивається на чистокапіталістичних засадах на відміну від соціалістичної економіки Китаю.Збереження особливого статусу Сянгану вигідне китайському уряду черезнадзвичайно глибоку зануреність цього невеличкого анклаву у світовий ринок. Якпобачимо далі, Китай ще навіть до 1997 р. вдало використовував цей фактор усвоїх інтересах.
Список використаної літератури
1. Погорлецкий А. И. Экономиказарубежных стран. — М., 2000. — С. 388.
2. Социально-зкономическаягеография зарубежного мира / Под ред. В. В. Вольского. — М., 2001. — С. 510.
3. Качан Є. П. " Економічнаі соціальна географія зарубіжних країн. 1997р.
4. Тарасюк В. П.«Економічна географія східних країн» 1996р.
5. Пелепченко Р.Р.«Географія Китаю» 1998р.
6. Стрицюк А.П.«Китай» К. 1999р.
7. За матеріалами «Китай:факти і цифри. 2001» видавництва «Сіньсін
8. У Сяоцю. «Китай привыкопирать только на собственные силы». Газета «Республика», №242 от 02.10.1998 г.
9. Тажельдинов К. «ЭкономикаКитая. Современные аспекты», «Альдыз», 1997 г.
10. Юксаков В. «Лидеры мировойэкономики». «Знание», М., 1998 г.
11. «Тайна китайского экономическогочуда». Бюллетень по проблемам экономической и социальной политики от 25.01.1999г.
12. Борисов В., Фарамазян Р., “Военнаяэкономика: реструктуризация продолжается”. // Мировая экономика и международныеотношения. — 1999г. — №8.
13. Толкачев С., Лазинцев Ю.,“Международная интеграция российского ВПК”. // ж. Мировая экономика имеждународные отношения. — 1997г. — №3.
14. Толкачев С.А., “Российские и западныеоборонные компании на рынках высокотехнологичной продукции”. // США: экономика,политика, идеология. — 1998г. — №9.
15. Шкуропат А.В. Международныеэкономические отношения).М, 1994.
16. Экономика зарубежных стран: капиталистическиеи развивающиеся страны. М.: Высшая школа, 1999.
17. Мировая экономика. / Под ред.В.К.Ломакина. М.: издательский центр “Анкил”, 2002г.
18. Буглай В.Б., Ливенцев Н.Н.Международные экономические отношения. М.: Финансы и статистика. 1996.
ДОДАТКИ
КитайськаНародна Республіка: коротка характеристика
Площа території 9,6 млн. кв.км. Населення (2001 р.). 1273 млн. чол. Столиця… ВВП (за ПКС, 2000 р.). 4500 млрд. дол. Пекін ВВП надушу населення (за ПКС, 2000 р.) 3571 дол. ВВП (за поточним курсом, 1999 р.) 991млрд.дол. ВВП на душу населення (за поточним курсом, 1999 р.) 787 дол. Експорт (2000 р.) 232 млрд. дол Імпорт (2000 р.) 197 млрд. дол Численність робочої сили (1998 р.) 700 млн. чол. Рівень безробіття (2000 р.) 10% Зовнішній борг (2000 р.)...... 162 млрд. дол Національна валюта. юань Курс юаня до долара. 8,3 :1