Реферат: Особливості конфліктів на початку ХХІ ст. Можливості їх врегулювання

МІНІСТЕРСТВООСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙНАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІСТОРИЧНИЙФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРАМІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН І ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛИТИКИ

Особливостіконфліктів на початку ХХІ ст.

Можливостіїх врегулювання

(Курсоваробота)

 

 

студента І курсу,д/в

спеціальності«Міжнародні відносини»

Сорокіна ДмитраСергійовича

ДОНЕЦЬК– 2009


ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ВИЗНАЧЕННЯ МІЖНАРОДНОГОКОНФЛІКТУ. КЛАСИФІКАЦІЯ

1.1     Поняття«міжнародний конфлікт»

1.2     Структурата фази міжнародного конфлікту

1.3     Класифікація,типологія міжнародних конфліктів

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ МІЖНАРОДНИХКОНФЛІКТІВ НА ПОЧАТКУ XXI ст.

2.1     За сферою суперечностей

2.2     Зазасобами

2.3     Загеографічними масштабами

2.4     Заскладом конфліктуючих сторін

2.5     Затривалістю

РОЗДІЛ 3. МОЖЛИВОСТІ ВРЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ КОНФЛІКТІВ

3.1 Переговори і консультації

3.2 Добрі послуги і посередництво

3.3 Міжнародні слідчі і примирнікомісії

3.3 Міжнародний арбітраж і судовийрозгляд

ВИСНОВКИ

СПИСКИ ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ІЛІТЕРАТУРИ

 


ВСТУП

Актуальністьтеми. За підрахунками інститутів, що займаються питаннями воєнної історії, зчасу закінчення другої світової війни було тільки двадцять шість днівабсолютного миру. Аналіз конфліктів за ці роки свідчить про збільшеннякількості міжнародних збройних конфліктів, які при сформованих умовахвзаємозв'язку і взаємозалежності держав і різних регіонів, здатні до швидкоїескалації, перетворення у великомасштабні війни з усіма їхніми трагічниминаслідками.

Це є свідченням накористь того, що варто розглядати і вивчати особливості всіх сучасних формзбройної боротьби — від невеликих збройних сутичок до широкомаштабних збройнихконфліктів. Мета такого дослідження полягає в тому, що воно сприятиме пошукуефективних науково-обгрунтованих способів запобігання даним конфліктам, а якщоцього не вдається зробити, то локалізації і припинення на більш пізніх етапахїхнього розвитку.

Як у зарубіжній, так і увітчизняній науці спостерігається дефіцит системного аналізу об’єктадослідження. Застосування створених класиками конфліктології методологічнихрозробок, які мають досить високий рівень абстракції, суттєвого результату неприносить через те, що вони не дозволяють виявити особливості сучасних збройних міжнародних конфліктів, які позначаються в усіх сферахсуспільного життя.

Отже, актуальністьобраної теми обумовлена, насамперед, відсутністю грунтовних концептуальнихрозробок дослідження сучасних збройно-політичних міжнародних конфліктів, які останнім часомзазнали суттєвих змін, набувши нетрадиційного асиметричного характеру, щопотребує подальшої розробки понятійного апарата, типології, доповнень іуточнень в описі їх структурно-функціональних характеристик для пошукуефективних методів діагнозу, прогнозу та оптимізації способів їхньоговрегулювання.

Метою роботи є розкриття сутностізбройно-політичного конфлікту, з’ясування особливостей сучаснихзбройно-політичних конфліктів і виявлення на цій основі ефективних способівїхнього врегулювання.

Задачідослідження. Досягненню цієї мети підпорядковане розв'язання низкидослідницьких задач. Зокреманеобхідно:

Ø   виявити сутністьзбройно-політичного конфлікту як особливого суспільного явища;

Ø   виокремитихарактерні витоки та закономірності сучасних збройно-політичних конфліктів;

Ø   розробититипологію збройно-політичних конфліктів;

Ø   віднайтиефективні методи діагнозу й прогнозу сучасних збройно-політичних конфліктів;

Ø   знайтиоптимальне поєднання силових та несилових способів врегулювання сучаснихзбройно-політичних конфліктів;

Об`єктомдослідження є конфлікти як явище в міжнародних відносинах

Предметомдослідження є вплив системи міжнародних відносин на розвиток сучаснихконфліктів і можливості їх врегулювання.

Мета

Завдання

Ступіньвивченості проблеми

З’ясування мети івирішення завдань дослідження зумовили наступні методи наукового пошуку.

Ø   Теоретико-методологічноюосновою аналізу такого складного суспільного феномену як збройно-політичнийконфлікт є низка як загально-наукових, так і спеціально-наукових методівпізнання.

Ø   Метод сходження від абстрактного доконкретного дозволив з’ясувати сутність збройно-політичного конфлікту.

Ø   Системний,структурно-функціональний, порівняльний методи дали можливість визначитипоняття “збройно-політичний конфлікт”, виявити й розглянути структурніелементи, особливості сучасних збройно-політичних конфліктів та розробити їхнютипологію.

Ø   Методмоделювання сприяв вдосконаленню діагнозу сучасних збройно-політичнихконфліктів з метою ефективного прогнозування й оптимізації способів їхньоговрегулювання.

При написанніроботи також використані принципи і методи критично-конструктивного,порівняльного аналізу, соціально-філософського, структурно-функціональногопідходів до розглядуваних проблем.

Наукова новизнаодержаних результатів. Дослідження є однією з перших в Україні робіт, дездійснюється системний аналіз сучасних збройно-політичних конфліктів таспособів їхнього врегулювання.

Практичнезначення одержаних результатів. Результати дослідження можуть бути використанів діяльності аналітичних центрів, державних структур під час розробки діагнозіві прогнозів збройно-політичних конфліктів для підвищення ефективності прийнятихрішень щодо їхнього врегулювання.

Змістдослідження, фактичний і аналітичний матеріал про особливості сучаснихзбройно-політичних конфліктів та можливості їхнього врегулювання може знайтизастосування при підготовці лекцій, спеціальних курсів, навчально-методичнихпосібників і рекомендацій у допомогу викладачам і студентам при вивченні деякихтем політології, конфліктології, геополітики, теорії міжнародних відносин,воєнних дисциплін.

Науково-практичнезначення дослідження полягає також в тому, що матеріали, положення та висновки дослідженя можуть бути використані в якостітеоретичної основи для розробки зовнішньополітичних і воєнних стратегій, підготовкимиротворчих сил, посередників, спостерігачів, дипломатів.


РОЗДІЛІ

ВИЗНАЧЕННЯМІЖНАРОДНОГО КОНФЛІКТУ. КЛАСИФІКАЦІЯ

1.1     Поняття«міжнародний конфлікт»

Міжнародніконфлікти є невід`ємною складовою міжнародних відносин, так як міжнароднівідносини є частиною людської історії.

Попри істотнусуспільну значущість наукового дослідження міжнародних конфліктів найважливішапроблема сучасної міжнародної конфліктології — дефініювання поняття «міжнароднийконфлікт» — не є розв'язаною і до цього часу. Незважаючи на те, щокількість опублікованих наукових праць з цієї проблематики пнеприпинно зростає,єдиного і цілісного уявлення щодо конфліктів та їх найважливіших особливостей,досі, не сформовано. Значна частина вчених розуміє міжнародні конфлікти якетнічні зіткнення, репрезентовані національними державами, тоді як їхніопоненти наполягають на соціальній природі цього явища.

Насампереднеобхідно визначитися з терміном «міжнародний конфлікт», під яким розуміють:

1.        це«ситуація суперництва, в якій сторони визнають несумісність можливихпозицій, і кожна сторона намагається посісти положення, несумісне з тим, якенамагається зайняти інша»1. Звідси, очевидно, конфлікт вартовизначати як явище, що відбувається між появою суперечності у стосунках сторінта її остаточним розв'язанням. К. Боулдінга

2.        станудуже серйозного погіршення (загострення) стосунків між учасниками міжнародногожиття, які з метою розв'язання між ними суперечки загрожують один одномузастосуванням збройних сил або безпосередньо їх застосовують» [ Доронина Н.Й. Международньїйконфликт. — М., 1981. — С. 35.]

3.        яккатегорію соціальної поведінки для позначення ситуації існування двох чидекількох сторін в боротьбі за щось, що не може належати їм всім одночасно Р.Касте

4.         конфлікт,який виникає за участі двох чи декількох міжнародних акторів та маєміжнародно-політичні наслідки; об’єкт конфлікту при цьому виходить за межіюрисдикції будь-якого з його учасників., Ф.Брайар

5.         це конфликт, що має місце в системі міжнародних відносин чи виходить на її рівень, і якийнерозривно пов’язаний з державами як основними учасниками цієї системи.

6.         – це, також,застосування озброєної сили державою проти суверенитета, територіальноїнедоторканості чи політичної незалежності іншої держави. Р. Джалілі

7.        «Міжнароднийконфлікт» — розв'язання протиріч, в якому беруть участь дві чи декількадержав. М. Яніон

8.        як відносиниміж державами, які можуть існувати між ними на всіх рівнях і у різній степені(Райт.)

Необхідним також,на думку автора, є зазначити, що сутність світової політики – це конфлікт та йогорегулювання групами людей, котрі не визнають загальної ролі верховної влади.

1.2 Структура тафази міжнародного конфлікту

Структура конфлікту: сукупність стійких елементів конфлікту, динамічновзаємозалежних і організуючий конфлікт у цілісну систему.

1) Елементи конфлікту: (його учасники).

2) Предмет конфлікту (існуюча або уявлювана проблема є основою конфлікту,із приводу чого сторони вступають у протиборство).

3) Об'єкт конфлікту (він глибше, ніж предмет. Це головне ядро конфлікту.Рушійна сила конфлікту:

а) матеріальна причина;

б) соціальна причина (влада, статуси й ролі);

в) духовна причина (духовні цінності, ідеї, норми, принципи, умови, уяких розвивається конфлікт, проблема інтересів і потреб, і т.д.);

г) образ конфлікту

Фази міжнародних конфліктів

Проблема дослідження особливостей перебігу та якісновідмінних фаз міжнародних конфліктів загалом впирається у відсутність єдиногорозуміння меж конфлікту, тобто чіткого визначення моменту його початку та завершення.Питання, що саме вважати конфліктом — власне момент початку активнихконфронтативних дій чи процес загострення відносин між ними — не є риторичнимта вимагає додаткової уваги. Проблема розуміння внутрішньої структури конфліктуяк суспільного явища становить значний науковий інтерес та досить частоаналізується у сучасній конфліктології.

Російський конфліктолог М. Лєбєдєва пропонує варіантну модельрозвитку конфлікту, що ґрунтується на ідеї послідовного вибору сторонамистратегії, підходу до розв'язання суперечності, методу і способу дій. На їїдумку, конфлікт є ступінчастим явищем, почергові стадії якого стають можливимичерез прийняття відповідних рішень конфліктуючими сторонами. Характер конфліктувипливає зі стратегії, обраної сторонами, оскільки всі їх дії логічнопродовжують і деталізують спосіб поведінки в критичній ситуації. Виходячи зподібних міркувань, російський дослідник Р. Сєтов вважає, що «длярозуміння конфлікту доцільно вибудувати… шкалу, що комбінує час таінтенсивність»1. Він запропонував досить оригінальну модель, щовідображає три фази міжнародного конфлікту: латентну, кризову та воєнну.

За Р. Сєтовим, є три найважливіші фази міжнародногоконфлікту: латентна, криза і війна. Виходячи з діалектичного розумінняконфлікту як якісно нової ситуації в міжнародних відносинах, що виникла черезкількісне нагромадження взаємно спрямованих ворожих дій, треба визначати йогомежі в проміжку від виникнення протиріччя між двома учасниками міжнароднихвідносин та пов'язаного з ним протистояння до його остаточного розв'язання тимчи іншим способом. Якщо ж розглядати міжнародний конфлікт окремо, абстрагуючисьвід усіх процесів міжнародних відносин, поза його межами, то цілком очевидно,що він складається з періодів кількісних змін, які в разі досягнення нимипевного критичного рівня призводять до якісно нової ситуації, що складаєтьсяміж ворогуючими сторонами. Власне періоди між якісно різними ситуаціямиконфлікту треба називати його фазами.

Конфлікт може розвиватися у двох основних варіантах, які умовноможна назвати класичним (конфронтаційним) та компромісним.

Моменти конфлікту за Р. Сєтовим:

Ø   Виникнення усвідомленої тапредставленої суперечності у стосунках між сторонами, тобто спору.

Ø  Перехідвід нагромадження ворожих дій до активної боротьби.

Ø   Досягнення«кульмінації» щодо використання ресурсів конфронтуючих сторін імасштабів боротьби між ними.

Ø   Остаточне розв'язаннясуперечності між ворогуючими сторонами.

Ø   Припинення конфлікту.

Варіанти розвитку конфліктів:

Класичний варіант розвитку передбачає силове розв'язання, що лежить воснові стосунків між ворогуючими сторонами та характеризується загостреннямвідносин між ними, близьким до максимального. Такий розвиток подій має чотирифази:

Ø   загострення,

Ø   ескалація,

Ø   деескалація

Ø   згасання конфлікту

Тобто у конфлікті відбувається повний хід подій, від появисуперечності до її розв'язання, включаючи боротьбу між учасниками міжнароднихвідносин, яка у міру залучення в неї ресурсів до максимально можливого обсягузагострюється, а після його досягнення поступово загасає.

Компромісний варіант, на відміну від попереднього, не має силовогохарактеру, оскільки в такій ситуації фаза загострення, досягаючи значення,близького до максимального, не розвивається в напрямку подальшої конфронтації,а в точці, в якій ще можливий компроміс між сторонами, продовжується шляхом розрядки(наприклад, у 70-х роках XX ст. устосунках між США та СРСР). Такий варіант розв'язання суперечності міжучасниками між народних відносин передбачає досягнення згоди між ними, зокрема йшляхом взаємних поступок, що частково задовольни»: інтереси обох сторін та відеальному випадку визначає несилове розв'язання конфлікту. У такому варіантірозвитку конфлікту присутні дві фази:

загострення та розрядка (яку можна розглядати як аналог деескалації),що не змінює суті конфлікту, а лише позбавляє його силового змісту.

Загалом, розглядаючи повний хід конфлікту, тобто його класичнийваріант, потрібно докладно охарактеризувати його три основні фази: загострення,ескалацію та деескалацію.

Фаза ескалації розпочинається моментом застосування сили тазавершується її максимально можливим використанням, тобто кульмінацієюконфлікту. Ескалація є сталою трансформацією зовнішньополітичної ситуації за шістьмаосновними параметрами:

1. За засобами боротьби між сторонами конфлікту у фазіескалації ситуація змінюється у напрямку застосування жорсткіших способівпротиборства.

2. За масштабами протиборства, оскільки сторони збільшуютьобсяг ресурсів, залучених у конфліктні дії, як і географічні межі зіткнення міжними.

3. За об'єктами спору у фазі ескалації спостерігаєтьсярозширення кола питань, у яких сторони займають непримиренні позиції, а окрімтого ці протиріччя мають тенденцію до узагальнення і поступової трансформаціїсуперництва між ними у повне взаємне несприйняття.

4. За прагненнями сторін їх позиція трансформується відвизнання необхідності досягнути певного результату до спрямованості нананесення максимально можливої шкоди противнику та його виснаження.

5. За свідомістю осіб, що керують діями сторін. У цій фазіпослідовно трансформується свідомість політичних лідерів держав. Ідеться просприйняття цими особами мети конфліктних дій, яке на початку фази вирізняєтьсяегоїстичністю чи суперництвом, а наприкінці ескалації — антагоністичністю.

6. За кількістю учасників ескалація відзначається постійнимзростанням кількості осіб і держав, задіяних у конфлікті. Кожна ізконфліктуючих сторін намагається залучити на свій бік союзників, а третідержави можуть приймати сторону однієї з них.

Фаза ескалації, починаючи зі взаємних активних силових дійсторін і до ЇЇ завершення, характеризується постійним зростанням масштабівборотьби (зокрема, географічних), інтенсивним залученням найрізноманітніших засобівта ресурсів, спрямованих на посилення ворожих дій. Цей процес має двосторонньоспрямований характер, тобто розмах боротьби прямує до максимально можливогозначення, її критичне загострення є вирішальним для всього конфлікту та служитьосновою його переходу в іншу якість.

Фаза деескалації є неминучою для будь-якого конфлікту, тобто після досягненнясторонами максимально можливих масштабів боротьби наступає логічний спаднапруженості. Фаза деескалації розпочинається в момент кульмінації, колисторони конфлікту вичерпують необхідні для боротьби ресурси, боротьба не призводитьдо очікуваних результатів, втрачається соціальна підтримка дій уряду, витратина продовження боротьби неприпустимо зростають.

У цій фазі можливі два варіанти розвитку конфлікту.

У першому випадку результатом боротьби стає знесилення однієїзі сторін, яка при цьому змушена поступатися на користь сильнішої. Тобтопротиріччя розв'язується на користь сторони, яка зуміла дієво вплинути напротилежну, змусивши її до певних дій чи бездіяльності, або завдати поразки. Удругому випадку знесилення конфліктуючих сторін призводить до зниження рівняпротиборства, а, отже, й до загасання конфлікту. Така ситуація змушує обидвісторони шукати компромісне рішення або просто зафіксувати (status-quo) на певному рівні напруженостівідносин.

Фаза згасання конфлікту починається в момент, коли ворогуючісторони припиняють застосування сили. З метою остаточного розв'язання конфліктувони вдаються до переговорів, які завершуються укладенням і підписанням міжними мирного договору. Неостаточне розв'язання суперечності, що призвела доконфлікту, або фіксування певного рівня напруженості у стосунках міжконфліктуючими сторонами (у вигляді прийняття ними певного (modus vivendi ) є основою для ймовірної повторноїескалації конфлікту. Власне такі конфлікти мають затяжний характер, періодичнозагасаючи, вони знову вибухають із новою силою.

Повне припиненняконфліктів можливе лише тоді, коли суперечність, що зумовила його виникнення, утой чи інший спосіб розв'язана.

1.3 Класифікація, типологія міжнароднихконфліктів

Труднощі типології пов'язані з рядом обставин:

1. конфлікти ставляться до категорії соц.явищ, границі яких явно непростежуються;

2. будь-який конфлікт має безліч сторін, аспектів і можливих граней, щоне дає можливості створити єдину класифікацію й однозначно відрізнити один типконфлікту від іншого;

3. сутність конфлікту найчастіше неможливо визначити навіть по закінченнічасу: закамуфлированность справжніх джерел, причин і мотивів учасників;

4. суб'єктивність дослідника.

Існує величезна кількість типологий конфліктів, кожна по-своєму гарна,але при цьому кожна по-своєму обмежена.

радиційно ж всі типи конфліктів розрізняються за такими критеріями:

Ø   - за кількістю учасників:багатосторонні та двосторонні;

Ø   - за географічним показником: регіональні,локальні, міжконтинентальні, глобальні;

Ø   - за тривалістю: короткострокові,довготривалі;

Ø   - за рівнем ворожості: збройні танезбройні;

Ø   - за методом ведення війни: здотриманням правил та без;

Øасиметричніконфлікти- це конфлікти, в яких додатковим засобом впливу є наявність третіхсторін або взаємозалежність учасників;

Øміжнародно-терористичніакти.

Абсолютний конфлікт – повне знищення супротивника.

Інституціональний конфлікт – конфлікт, якому можна регулювати.

Позиційний конфлікт – боротьба за лідерство.

Конструктивний конфлікт – конфлікт, що не виходить за рамки ділових аргументів івідносин, норм. Має позитивні функції — облік негативного досвіду кожноїособистості.

Неконструктивний конфлікт – конфлікт, при якому один з опонентів використовує аморальніметоди боротьби.

Стабілізуючий конфлікт – спрямований на усунення відхилень від норми.

Деструктивний конфлікт – руйнування устояних норм і поглиблення протиріч. Діляться на:ситуативні (спрага особистої вигоди) і деструктивно-тотальні (спрага престижу,влади).

Також міжнародні конфлікти можна поділити за такими критеріями:

За сферою суперечностей міжнародні конфлікти можна визначати як політичні, економічніта ідеологічні, що загалом відповідає основним сферам взаємодії учасниківміжнародних відносин. Вони поділяються на:

Політичні конфлікти

Економічні конфлікти

Ідеологічніконфлікти.

Міжетнічні конфлікти.

За засобами конфлікти традиційно прийнятоділити на збройні та незбройні, оскільки власне використання чи невикористаннязбройних сил у розв'язанні міжнародних суперечностей визначає собою йогонайголовніші специфічні риси.

1.        Збройніконфлікти :

Ø  Деетатизацїі

Ø  Інтернаціоналізації

Ø   Дегенерації

2.        Незбройніконфлікти

Ø Дипломатичні

Ø Економічні

Ø Інформаційно-пропагандистські

Ø Конфлікти у сфері культури

За географічними масштабами міжнародні конфлікти можна поділити впорядку їх розширення на три типи: локальні, регіональні та глобальні.

Ø  Локальні

Ø  Регіональніконфлікти

Ø  Глобальніконфлікти, або світові війни

За складом конфліктуючих сторін міжнародні конфлікти досить чіткоділяться на:

Ø   Двосторонні конфлікти

Ø   Багатосторонні конфлікти

Ø  Коаліційніконфлікти

За тривалістю міжнародні конфлікти, як видно з попередніх класифікацій,діляться на:

Ø   Короткотривалі, абоблискавичні, конфлікти

Ø   Середньопгриєалі конфлікти

Ø   Довготривалі, або затяжні,конфлікти


РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІМІЖНАРОДНИХ КОНФЛІКТІВ НАПОЧАТКУ XXI ст.

2.1 Особливості засферою суперечностей

За сферою суперечностей міжнародні конфлікти можна визначати як політичні, економічніта ідеологічні, що загалом відповідає основним сферам взаємодії учасниківміжнародних відносин.

Політичні конфлікти випливають із традиційного для сфери зовнішньої політикипротиставлення держав щодо розподілу влади (домінації) і престижу у міжнароднихвідносинах. У міжнародній політиці влада будь-якої держави намагається розвя-зувати двоєдине завдання, з одного боку, реалізувати власний суверенітет, а зіншого — встановити і підтримувати стійкий вплив на владу інших держав.

Економічні конфлікти порівняно із політичними характеризуються значно ширшим коломучасників. Поряд із державами, їх сторонами можуть виступати також і будь-якісуб'єкти підприємництва, особливо ТНК, які мають розгалужені інтереси закордоном.

Ідеологічніконфлікти виявляютьсяу ворожнечі між народами і державами, причиною якої є несумісність домінуючихсистем цінностей, поглядів на суспільство та світ. Несумісність панівнихідеологій позначається на настроях широких кіл громадян, позиціях політичнихпартій і рухів, владних елітах конкуруючих між; собою держав світу.

Міжетнічніконфлікти традиційнопов'язують із зіткненнями між представниками різних етнічних спільнот,організованими рухами, групами та навіть окремими особами. Конфліктністьфактично закладена у взаємини між етносами в умовах їхнього сусідства в межахвузького географічного ареалу їх проживання.


2.2 Особливості зазасобами

За засобами конфлікти традиційно прийнято ділити на збройні та незбройні,оскільки власне використання чи невикористання збройних сил у розв'язанніміжнародних суперечностей визначає собою його найголовніші специфічні риси.

Ø   Збройні конфлікти, тобто війни, є цілеспрямованоорганізованими зіткненнями збройних сил конфліктуючих сторін з метою завданнямаксимально можливої шкоди та знищення військового та господарського потенціалупротивника. Завдаючи великої руйнівної шкоди, воєнні засоби в міжнароднихвідносинах є найбільш дієвим способом реалізації зовнішньополітичних інтересівдержави, що неодноразово призводило до вибуху воєн:

1.        Деетатизацїівоєн, якапроявляє себе у поступовій втраті

монополії держави на збройне насильство та розширенні участіокремих суспільних груп (субнаціонального чи міжнародного характеру) у бойовихдіях.

2.        Інтернаціоналізаціїзбройнихконфліктів, що пов'язана, з одного боку, зі збройним втручанням держав світу таміжнародних організацій у внутрішні громадянські війни, а з іншого — появоюміжнародних терористичних та злочинних організацій, що виступають воюючоюстороною.

3.        Дегенераціївійни, якаполягає у сталій тенденції до зростання жертв серед цивільного населення.

1.        Незбройніконфлікти характеризуютьсяконфронтативними діями ворогуючих сторін, не пов'язаними з застосуваннямвоєнної сили.

2.        Дипломатичні,що виражаються уворожих демаршах, як, наприклад, обмін нотами протесту, оголошення персонами поп§гаіа окремих дипломатичних працівників, розірвання дипломатичних стосунків міжконфліктуючими сторонами.

3.        Економічні,що проявляютьсебе, передусім, у т. зв. торгових війнах, які здійснюються за допомогоюконфронтативно спрямованої митної політики щодо імпорту товарів, капіталів,послуг та інформації з країн, які протистоять у ситуації конфлікт. Засобамитаких конфліктів є також повна або часткова заборона (ембарго) на торгівлю зворогуючою стороною, яка шляхом політичного тиску може бути поширена також і натреті країни, як це на початку XIX ст. практикувала наполеонівська Франція щодо Великої Британії, а у60—70-х роках XX ст. — США щодо Куби. В економічнихконфліктах також широко використовують фінансові засоби тиску, такі якзамороження авуарів сторони, яка протистоїть, у закордонних банках, підрив їїнаціональної валюти, порушення системи постачання енергоносіїв тощо.

4.        Інформаційно-пропагандистські,пов'язані зактивним втручанням в інформаційне поле конфліктуючої сторони з метою порушеннявнутрішньої стабільності, розпалювання національної, соціальної чи релігійноїворожнечі, закликів до різних форм непокори владі. Приблизно таким чином у часи«холодної війни» працювали радіостанції «Голос Америки»,«Вільна Європа» чи закордонна редакція Московського радіо,найрізноманітніші періодичні друковані видання та телевізійні компанії СІЛА таСРСР. Сучасний постбіполярний світ, що характеризується вільною циркуляцієюінформації як у рамках інформаційних мереж С^, ВВС, КВС, СВС та АВС, так іглобальної комп'ютерної мережі Іп^егпеі, є тим більше вразливим на використанняінформації у т. зв. інформаційних та ідеологічних війнах, проти яких сучаснідержави практично беззахисні. Кожна із сторін у такому конфлікті намагається захиститисвій внутрішній інформаційний простір від проникнення у нього небажаноїінформації, разом з тим усіма засобами намагаючись втручатись за допомогоюінформаційних мереж у внутрішні справи протилежної сторони.

5.        Конфліктиу сфері культури визначаютьсяконфронтатив-ними заходами держав світу, пов'язаними з повною або частковоюзабороною поширення у тій чи іншій країні літератури, музики, кіно чивідеопродукції, що походить зі сторони ворогуючої країни. Прикладом можуть бутизаходи Франції, спрямовані на обмеження поширення в країні т. зв. американськоїмасової культури, або повна її заборона в цілому ряді арабських країн.

2.3 Особливості за географічними масштабами

За географічними масштабами міжнародні конфлікти можна поділити впорядку їх розширення на три типи: локальні, регіональні та глобальні.

Ø  Локальні конфлікти — це ті для якиххарактерне поширення:

·                уприкордонних районах суміжних держав (як, наприклад, Індо-Пакистанськийконфлікт чи Іраксько-Іранська війна);

·                в окремихневеликих географічних пунктах відносно їх приналежності (конфлікт між ВеликоюБританією та Аргентиною за Фолклендські (Мальвінські) острови);

·                наневеликих територіях конфліктуючих сторін (арабо-із-раїльські війни 50—70-хроків XX ст.).

Ø   Локальні конфлікти найбільшпоширені в біполярних міжнародних системах, що випливає з охарактеризованоговище опосередкованого протиборства, ініційованого глобальними наддержавами.Типовим прикладом такої прихованої боротьби за перерозподіл сфер впливу між СШАта СРСР була ціла низка локальних конфліктів у часи «холодної» війни.Таким конфліктам перевалено властиві незначний обсяг ресурсів, що залучаютьсядо боротьби, та спорадичність. Якщо вони відбуваються в прикордонних районахдержав, то, як показує досвід, мають затяжний характер, але в усіх іншихвипадках минають блискавично. Локальні конфлікти за певних умов мають тенденцію

Ø  дорозширення масштабів та перетворення в більш небезпечні регіональні таглобальні.

Ø   Регіональні конфлікти отримують поширення в більшійчастині країн регіону або охоплюють його повністю. Такого типу конфліктихарактеризуються, на відміну від попередніх, великими обсягами залучених доборотьби ресурсів, та, як правило, середньою тривалістю. Існує два найбільшпоширених варіанти їх виникнення:

·                вибухлокального конфлікту призводить до поступового втягнення третіх держав донього, тим самим розширюючи не тільки склад учасників, але й його географічнімежі та ресурсні масштаби. Прикладом такого конфлікту є Центральноамериканський70—80-х років XX ст., у який у той чи інший спосібвтягнулись усі держави регіону, а також опосередковано США, СРСР та Куба;

·                державирегіону задовго до виникнення конфлікту групуються у складі ворогуючихкоаліцій, які в момент вибуху конфлікту одразу вступають у боротьбу згідно знаперед розробленими планами, як, власне, вибухнули обидві світові війни.

Ø   Глобальні конфлікти, абосвітові війни, охоплюютьпрактично весь світ, оскільки, якщо непрямо, то, принаймні, опосередкованозачіпають усі регіони, всі країни світу, навіть в тому випадку, коли вони неберуть безпосередньої участі у воєнних діях. Такі конфлікти характеризуютьсявеличезними територіальними та ресурсними масштабами боротьби між коаліціями,що протистоять одна одній. Вони, як правило, також є середньо-тривалими, про щосвідчить те, що Перша світова війна тривала 4 роки, а Друга — 6, що пояснюєтьсяміжрегіональним характером ТВД, які включали в себе сухопутні, морські таокеанічні ділянки сумарною площею декілька мільйонів квадратних кілометрів.Світові війни, як правило, виникають у мультипо-лярній міжнародній системі тапов'язані, як було показано вище з дисбалансом могутності провідних державсвіту та коаліцій,

Ø   Міжнародні конфлікти такоготипу практично завжди виникають шляхом ескалації від локального до глобальногорівнів. Так, Перша світова війна розвивалась від локального конфлікту між Австро-Угорщиною та Сербією.


2.4 Особливості за складом конфліктуючих сторін

За складом конфліктуючих сторін міжнародні конфлікти досить чіткоділяться на: двосторонні, багатосторонні та коаліційні.

Ø  Двосторонніконфлікти, якправило, випливають з територіальних, етнічних та релігійних протиріч, щовиникають між суміжними державами, тому вони переважно мають локальний ізатяжний характер. В окремих випадках двосторонні конфлікти також можутьвідбуватися на міжрегіональному рівні, як, наприклад, японсько-американськаторгова війна 70—80-х років XX ст., абовійна між Іспанією та США на початку XX ст.

Ø  Багатосторонніконфлікти характеризуютьсяхаотичним або поступовим втягненням держав у боротьбу між тими чи іншими і'хугрупованнями, спричиненими переважно протиріччями політичного, економічного тавійськового характеру. Такого типу конфлікти мають здебільшого регіональниймасштаб та є середньотривалими, а в окремих випадках вони також можуть бутизатяжними, як, наприклад, Центральноамериканський, що пояснюється різнимспіввідношенням залучених ресурсів та масштабів території, на якій відбуваєтьсяконфлікт. Тут існує закономірність щодо того, що при великих географічнихмасштабах використання ресурсів у конфлікті не може бути швидким.

Ø  Коаліційніконфлікти, навідміну від попереднього типу, є наперед організованим, одномоментнимвтягненням держав у протиборство. Тобто створена заздалегідь коаліція державрозпочинає дії згідно з т. зв. сазиз їоеаегіз, на основі попередньо укладенихсоюзницьких угод про воєнні та політичні гарантії взаємної безпеки. Такі угодимають конфронтативний характер, оскільки завжди спрямовані проти тієї чи іншоїдержави, або коаліції, яка протистоїть. Задовго до Першої світової війни булистворені ворогуючі коаліції: Троїстий союз та на основі франко-російськогодоговору — Антанта. Втягненню держав Європи у Другу світову війну передувалоукладення Німеччиною та Італією т. зв. Сталевого пакту та наданняангло-французь-ких гарантій Польщі та Румунії. Коаліційні конфлікти в XX ст., як правило, мали глобальнийхарактер, відзначалися середньою (4—6 років) тривалістю та величезнимиресурсами, що залучалися до протиборства.

2.5 Особливості за тривалістю

За тривалістю міжнародні конфлікти, як видно з попередніх класифікацій,діляться на: короткотривалі (блискавичні), серед-ньотривалі та довготривалі(затяжні).

Ø  Короткотривалі,або блискавичні, конфлікти загалом є локальними та характеризуються незначними обсягамиресурсів, що залучаються до конфронтації, їх тривалість може коливатися упроміжку від кількох днів до кількох місяців. Вони відбуваються переважно надвосторонній основі, а значно рідше — багатосторонній, як, наприклад, Суецький,де конфліктуючими сторонами були Велика Британія, Франція та Ізраїль, з одногобоку, й Арабська Республіка Єгипет — з іншого.

Ø  Середньопгриєаліконфлікти відбуваютьсявпродовж 4—6 років і характеризуються переважно регіональним та глобальнимгеопросторовим масштабом. Вони, як правило, відбуваються на коаліційній основіта відзначаються величезними ресурсами, що застосовуються в протиборстві. У XX ст. такими міжнародними конфліктамистали обидві світові війни, які суттєво змінили міжнародні відносини, ставши«каталізаторами» процесу трансформації міжнародної системи.

Ø  Довготривалі,або затяжні, конфлікти тривають від 6—7 до 10 і більше років. Для них характерні як регіональні,так і локальні географічні рамки та невеликі масштаби ресурсів, що при цьомувикористовуються. Такого типу конфліктом є, наприклад, ірано-іракський, якийтривав загалом близько 10 років. Однак, як виняток, можна назватияпонсько-американську торгову війну, яка, маючи міжрегіональний характер,тривала майже двадцять років. .


РОЗДІЛ 3. МОЖЛИВОСТІВРЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ КОНФЛІКТІВ

3.1 Переговори і консультації

Врегулюванняміжнародного конфлікту – це знаходження такого стану рівноваги у відносинах міжйого суб'єктами, порушення якої не було б вигідним жодному з них, тобто стануоптимальності.

Двосторонні абобагатосторонні безпосередні переговори між сторонами спору є найпоширенішим танайефективнішим засобом врегулювання міжнародних спорів. Переговоривикористовуються для врегулювання майже кожного спору, принаймні як початковастадія. У багатьох міжнародних договорах про мирне вирішення спорів переговористоять на першому місці серед інших мирних засобів.

Переговори — надзвичайногнучкий засіб: їх формат, рівень, тривалість та інші параметри можуть бутивстановлені для потреб конкретної ситуації, а спори можуть вирішуватися як напідставі чинного міжнародного права, так і шляхом створення нових норм.Переговори дозволяють усунути небажане втручання третіх сторін у спір. Водночасцей засіб має суттєві недоліки: більш сильна сторона має можливість здійснюватитиск на слабшу сторону; переговори можуть завершитися безрезультатно; досягнутадомовленість може бути юридично необов'язковою.

Різновидом переговорів єконсультації. Вони, як правило, використовуються для продовження встановленихконтактів. До консультацій звертаються тоді, коли необхідно поновити переговориу зв'язку з обставинами, що виникли знов. Як зазначається в Декларації прозапобігання й усунення спорів і ситуацій, які можуть загрожувати міжнародномумиру і безпеці, і про роль ООН в цій сфері від 5 грудня 1988 p., державам слідвикористовувати консультації для того, щоб краще розуміти погляди, позиції таінтереси одна одної.

3.2 Добрі послуги та посередництво

Мета цих засобів —сприяти розпочинанню переговорів між сторонами та досягненню домовленості щодоврегулювання спору. Ці засоби можуть використовуватися державами, міжнароднимиорганізаціями, приватними особами (авторитетними громадськими діячами)індивідуально або колективно.

На відміну відпосередника, особа, що надає добрі послуги, не бере участь у переговорах і непропонує шляхи вирішення спору, її головне завдання — допомогти спірнимсторонам вступити у переговори, після чого її місія закінчується. Пропозиціїособи, що пропонує добрі послуги, не є обов'язковими для сторін спору та можутьбути відхилені ними.

Посередник займає більшактивну позицію завдяки тому, що сторони погоджуються на його участь упереговорах. Посередник може отримати право керувати переговорами тапропонувати варіанти вирішення спору, які, проте, не мають обов'язкової сили.Відмова сторін спору від запропонованого варіанту не вважається недружнімактом.

3.3 Міжнародні слідчі і примирні комісії

Трапляється, що сутьспору зводиться до різного розуміння фактичних обставин, що стали підставою дляспору. Неупереджений авторитетний висновок щодо дійсного стану фактичного бокуспору дозволяє прискорити його врегулювання, насамперед внаслідок усуненняневизначеності щодо кола норм міжнародного права, які підлягають застосуваннюдо суперечки. Це можна зробити шляхом створення самими спірними сторонами напаритетних засадах органу, що відповідно до встановленої процедури ухвалитьвисновок про фактичні обставини спору (слідчої комісії) або ж на основірезультатів розслідування запропонує шляхи вирішення спору (погоджувальноїкомісії).

Міжнародні слідчі комісіїутворюються в разі виникнення розбіжностей в оцінці фактичних обставин справи.Слідчі комісії покликані з'ясовувати питання факту за допомогою безпристрасногоі сумлінного розслідування. Для утворення такої комісії сторони, якісперечаються, мають укласти особливу угоду, якою визначити обсяг повноважень,місцезнаходження, порядок і термін утворення. Для участі в роботі комісіїсторони можуть призначати пред ставників або адвокатів, які будуть викладатипозицію сторін, які сперечаються, та її підтримувати. Слідчі комісії можутьдопитувати свідків, досліджувати фактичні обставини шляхом вивчення документіві фактів, викликати експертів тощо; сторони, які сперечаються, зобов'язанісприяти цьому. Результатом роботи комісії є доповідь, яку вона склала та якамає обмежуватися встановленням фактів. Сторони мають право скористатися фактамидоповіді на власний розсуд.

Примирення як процедурарегламентоване Конвенцією з примирення і арбітражу в рамках НБСЄ (тепер —ОБСЄ), котра є додатком до Результатів Наради з БСЄ про мирне урегулюванняспорів, яка відбулася в Женеві 12—23 жовтня 1992 р. Метою примирення є наданнядопомоги сторонам у спорі в пошуках урегулювання відповідно до міжнародногоправа та їхніх зобов'язань у рамках ОБСЄ. Для цього утворюється Комісія зпримирення з мирових посередників, котра після вивчення всіх аспектів спорускладає доповідь з пропозиціями з його мирного врегулювання. Протягом тридцятиднів сторони мають визначити своє ставлення до пропозицій доповіді — абопогодитися з ними, або не погодитися.

Різновидом слідчих іпогоджувальних комісій є інститут прикордонних представників. Відповідно до ст.21 Закону «Про державний кордон України» від 4 листопада 1991 р.1 для вирішенняпитань, пов'язаних із підтриманням режиму державного кордону України, виконанняміжнародних договорів із цього питання, створення умов для мирного розв'язанняприкордонних конфліктів та інцидентів на певній ділянці державного кордонуУкраїни з особового складу Державної прикордонної служби України призначаютьсяприкордонні представники України, а також їхні заступники.

Зазвичай слідчі тапогоджувальні комісії не уповноважуються ухвалювати юридично обов'язковірішення для сторін спору. Втім на сьогодні діють і такі міжнародні договори, щопередбачають обов'язковість їх рішень (наприклад, ст. 45 Конвенції про режимсудноплавства на Дунаї 1948 p.).

3.4 Міжнародний арбітраж і судовий розгляд

Міжнародний арбітраж. Цейзасіб зарекомендував себе як ефективний інструмент вирішення міждержавних конфліктів, зокрема досить складних, обтяженихсерйозним міжнародним протистоянням сторін. В останні десятиліття пошириласяпрактика передбачати арбітражне врегулювання як засіб врегулювання можливих міжнародних конфліктів щодо тлумачення та застосуванняміжнародних угод. З іншого боку, кількість звернень до цього засобу помітнозменшилася.

Звернення до арбітражу єдобровільним, здійснюється шляхом укладання спірними сторонами особливоїміжнародної угоди, що називається компромісом. У ній сторони регламентують:порядок визначення складу арбітрів; предмет спору; компетенцію арбітражу;процедуру розгляду справи; характер і джерела норм, на підставі яких має бутиухвалене рішення; порядок винесення рішення; юридичну обов'язковість рішення.

Якщо компромісукладається після виникнення конкретного спору, має місце арбітраж ad hoc.Також можлива попередня домовленість про арбітраж як засіб врегулюванняпотенційного спору, що закріплюється в договорі з певного питання або успеціальному договорі про арбітраж. У цьому разі має місце постійний арбітраж.Його юрисдикція може бути обов'язковою або факультативною (добровільною).Окремо слід відзначити Постійну палату третейського суду, створену на підставіГаазьких конвенцій 1899 і 1907 років про мирне вирішення міжнародних спорів.Для кожного спору, що передається на вирішення Палати, його сторони укладаютькомпроміс та обирають арбітрів із переліку осіб, що формується державами —учасницями Конвенцій.

До складу арбітрів можутьпризначатися особи, які мають кваліфікацію, необхідну для призначення у своїхкраїнах на найвищі судові посади, чи є юристами, котрі мають визнанукомпетентність у галузі міжнародного права. Арбітри призначаються терміном нашість років і з правом переобрання ще на один термін. Рішення арбітражного судуприймаються більшістю голосів.

Арбітражний суд має праворозглядати всі спори, котрі передали йому на розгляд, але може виключити зісвоєї компетенції спори щодо територіальної цілісності держави, її національноїоборони, права на суверенітет над сухопутною територією і деякі інші.

Згідно зі статтею 30Конвенції суд вирішує спори відповідно до міжнародного права або, з погодженнясторін, або на підставі справедливості й доброї волі.

Міжнародні суди. Теоріявикористовує для визначення всього розмаїття існуючих міжнародних судів родовепоняття міжнародний судовий орган (або міжнародна судова установа.

Міжнародний Суд ООН єодним з головних органів ООН (п. 1 ст. 7 Статуту ООН). Ст..92 Статуту визначаєйого і як головний судовий орган ООН. Міжнародний Суд утворюється і діє наоснові Статуту, котрий є невід'ємною частиною Статуту ООН.

До відання Суду належатьвсі справи, що йому передадуть сторони, і всі питання, спеціально передбаченіСтатутом ООН або чинними міжнародними договорами. Сторонами у справах, котрірозглядаються Міжнародним Судом, можуть бути тільки держави. Рішення Судуґрунтуються на міжнародному праві, яке Статут Міжнародного Суду визначає якскладене з міжнародних конвенцій, міжнародних звичаїв як доказ загальноїпрактики, визнаної за правову норму, загальних принципів права, судових рішеньі доктрини найбільш кваліфікованих спеціалістів (ст. 38). Міжнародний Суд дієна постійній основі.


СПИСОКВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

Джерела

Література

1.                       Интернационализациядиалога и переговорных процессов. Гостиный двор «Международной жизни»// Международная жизнь. — 1989.- № 1. — С. 147- 157.

2.                       Искусстводипломатических переговоров // Международная жизнь. — 1989. — № 8.- С. 129-139.

3.                       Исраэлян В.Л.Дипломаты лицом к лицу. — М.:Международные отношения, 1990.

4.                       Исраэлян В.Л.,Лебедева М.М. Переговоры — искусство для всех // Международная жизнь. — 1991. — № 11. — С.48-55.

5.                       Ковалев А.Н.Азбука дипломатии. 5-е изд., перераб. и доп. — М.: Международные отношения, 1988. — … с.

6.                       Лебедева М.М.Трудный путь урегулирования конфликтов // Вестник Московского университета. Серия 18: Социология иполитология. 1996. № 2. С. 54-59.

7.                       Рубин Дж.,СалакюзДж. Фактор силы в международных переговорах // Международная жизнь. — 1990. — № 3.- С. 27-38.

8.                       Цыганков П.А.Международные отношения. М.: Новая школа, 1996 (глава XI «Конфликты исотрудничество в международных отношениях»). С. 242-268.

9.                       Кокошин А.А.,Кременюк В.А., Сергеев В.М. Вопросы исследования международных переговоров //Мировая экономика и международные отношения. 1988. № 10. С. 3-13.

10.                     Кременюк В.А.Формирование системы международного общения // Дипломатический вестник. Год1987/Под ред. О.Г. Пересыпкина. М.: Международные отношения, 1988. С. 127-142.

11.                     Лебедева М.Мировая политика. – М.: Аспект-Пресс, 2003. – С. 73-162.

12.                     Киссинджер Г.Дипломатия. – М.: Ладомир, 1997. – C. 9-19.

13.                     Капітоненко М.Г.Модель “гегемоністичної стабільності” і роль України // Актуальні проблемиміжнародних відносин. – Вип. 42, част. 2. – К.: ІМВ, 2003. – С. 41-47.

14.                     Капітоненко М.Г.Україна в постбіполярному світі // Актуальні проблеми міжнародних відносин –Вип… 57, ч.1. – К.: ІМВ, 2005. – С. 23-30.

15.                     Интернационализациядиалога и переговорных процессов. Гостиный двор «Международной жизни»// Международная жизнь. — 1989. — N 1. — С. 147-157.

16.                     Исраэлян В.Л.Дипломаты лицом к лицу. — М.: Международные отношения, 1990.

17.                     Исраэлян В.Л.,Лебедева М.М. Переговоры — искусство для всех // Международная жизнь, 1991, N 11, с. 48-55.

18.                     1994, № 8-9.

19.                     Лебедева М.М. Вампредстоят переговоры. — М.: Экономика, 1993.

20.                     Лебедева М.М.Вестфальская модель мира и особенности конфликтов на рубеже ХХ1 века. //Космополис, Альманах 1999. – С. 132-137.

21.                     Лебедева М.М.Отечественные исследования процесса ведения переговоров: истории развития иперспективы // Вестник МГУ. Сер.18. Социология и политология. – 2000. – N 1. – С.154-165.

22.                     Лебедева М.М.Политическое урегулирование конфликтов: подходы, технологии, решении, — М.:Аспект-Пресс, 1997.

23.                     Лебедева М.М.Развитие неофициального посредничества в современном мире: тенденции, проблемы,перспективы // Вестник Московского университета. Серия 18. Социология и политология. — 1998, N 3. — С.28-35.

24.                     Лебедева М.М.,Хрусталев М.А. Основные тенденции в зарубежных исследованиях международныхпереговоров // Мировая экономика и международные отношения. — 1989. — N 9. — С. 107-111.

25.                     Морозов Г.Мировое сообщество и надгосударственность // Мировая экономика и международныеотношения. – 1997. — № 5.

26.                     Морозов Г.Обновление ООН: программа реформ // Международная жизнь. – 1998. -№ 4.

27.                     Нергеш Я. Полебитвы — стол переговоров: Пер. с венгр. — М.: Международные отношения, 1989.

28.                     Фукуяма Ф. Войныбудущего // НГ, 11 февраля 1995 г.

29.                     Цыганков П.А.Международные отношения. — М.: Новая школа, 1996 (глава Х1. “Конфликты исотрудничество в международных отношениях.”, с.242-268).

30.                     Чумиков А.Н.Управление конфликтом и конфликтное управление как новые парадигмы мышления идействия // Социол. исследов., 1995. N 3. — с.52-57.

31.                     Юри У.Преодолевая «нет». Или переговоры с «трудными» людьми. — М.: Наука, 1993.

32.                     Юридическаяконфликтология / Ред. В.Н. Кудрявцев. М., Институт государства и права, РАН,1995.

33.                     Fukuyama F. The End of theHistory? / The National Interest. — N 16 (Summer). — 1989. — P. 3-18. Перевод на русский язык. Фукуяма Ф.Конец истории? // Вопросы философии, 1993. — №3.

34.                     Иноземцев В.Л.Расколотая цивилизация. – М.: “Academia” – “Наука”, 1999.

35.                     Искусстводипломатических переговоров // Международная жизнь, 1989. — N 8. —

36.                     Киссинджер Г.Дипломатия. — М.: Ладомир, 1997.138-144.

37.                     Лебедева М.М.Конфликты внутри и вокруг России: применять силу или вести переговоры? — М.:МГИМО, 1993.

38.                     Луков В.Б.Современные дипломатические переговоры: проблемы развития // Дипломатическийвестник. Год 1987 / Под ред. О.Г.Пересыпкина. — М.: Международные отношения,1988. — С. 117-127.

39.                     Мир/Peace: Альтернативы войне от античности доконца второй мировой войны. — М.: Наука, Институт Всеобщей истории, 1993.

40.                     Нитце П. Прогулкав лесу // Международная жизнь. — 1989. — N 11. — С. 119-134; N 12.- С.129-138.

41.                     Паин Э.Этнические конфликты в политической игре // Независимая газета, 10 июля 1992.

42.                     Попов А.А.Причины возникновения и диалектика развития межнациональных конфликтов //Идентичность и конфликт в постсоветских государствах / Под ред. М.Б.Олкотт,В.Тишков, А.Малашенко. — М.: Моск. Центр Карнеги, 1997. — C. 15-43.

43.                     Розов. Н.С.Конфликты в геополитике и ценностный подход к переговорам // Международнаяжизнь, 1993, № 9.

44.                     3. Фролов Д.Б.,Воронцова Л.В. Информационное противоборство: история и современное состояние.– М.: Горячая линия – Телеком, 2004;

45.                     2. Международныйтерроризм, борьба за геополитическое господство. Монография / под.общей ред.А.В.Возженникова. – М.: РАГС, 2005. – 56 с.

46.                     3. Моторный И.Д.Современный терроризм и оценка диверсионно-террористической уязвимостигражданских объектов: Монография. Издатель Шумилова И. И. 2004. – 45 с.

47.                      Современныемеждународные отношения: Учебник / Д.В. Алгульян, Е.П. Бажанов, В.Г.Барановский и др.; Под ред. А.В. Торкунова. — М.: РОССПЭН, 1999. – 135 с.

48.                      Степанова Е. А.Военно-гражданские отношения в операциях невоенного типа // М.: „Правачеловека”. – 2001. – 64 с.

49.                     26.Сотрудничество и конфликт в международных отношениях. Сборник учебныхматериалов. Практикум Н.А.Ламагин (руковод.авт.колектив.) и другие СПб:Сентябрь, 2001. – 145 с.

50.                     27. Сутырин С.Ф., Ломагин Н. А., Лисовский А. В. Сотрудничество и конфликт в международныхотношениях. Издательскийдом «Сентябрь». 2001. – 80 с.

51.                     28. ЦыганковП.А., Дробот Г.А., Слива А.И., Фельдман Д.М., Хлопов О.А. Международные отношения:теории, конфликты, организации Учебное пособие (Серия Спецкурс), Альфа-М. 2001. – 288 с.

52.                      Кукушкина А. В.,Действие норм международного права в период вооруженных конфликтов.«Государство и право», 1994 г. №1;

Інтернет-видання

1.                    Лебедева…Название // www.obraforum.ru/fenenko.htm

2.                    http://www.kimo.kiev.ua/

3.                    http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Polit/tork/

4.                    http://www.mavicanet.com/directory/rus/34477.html

5.                    http://konf.org.ua/19/

6.                    http://www.xserver.ru/user/plsmk.shtml

7.                    http://www.hist.msu.ru/Departments/ModernEuUS/INTREL/PROGRAMS/03Conflict.html

8.                    http://www.vuzlib.net/beta3/html

9.                    http://www.mgimo.ru/news/issues/document12383.phtml

10.                  http://www.international.tsu.ru

11.                  www.imemo.ru/meimo

12.                  www.inion.ru

13.                  www.mezhdunarodnik.ru

14.                  www.politsstudies.ru

15.                  obraforum.ru/bogaturov.htm

еще рефераты
Еще работы по международным отношениям