Реферат: Міжнародний факторинг як форма кредитування зовнішньої торгівлі

Кафедра міжнародної економікиКонтрольна робота

з дисципліни:

«Міжнародні розрахунки і валютні операції»


ЗМІСТ

1. Міжнародний факторинг якформа кредитування зовнішньої торгівлі

2. Практичне завдання

Список літератури.


1. Міжнародний факторинг як форма кредитуваннязовнішньої торгівлі

Однією з найпоширеніших міжнародних посередницьких послуг комерційнихбанків є факторинг. Уперше він виник у США наприкінці XIX ст., згодом ставзастосовуватися в промислово розвинутих країнах Західної Європи. Особливопоширився у практиці комерційних банків в останні 25—30 років.

Факторинг — це викуп платіжних вимог у постачальника товарів (послуг) зметою усунення ризику, що є невід'ємною частиною будь-якої кредитної операції.В країнах із розвинутою ринковою економікою значна увага приділяєтьсядотриманню термінів платежів. Діяльність факторингових компаній і відділівбанків спрямована на вирішення проблем ризиків і термінів платежів у відносинахміж постачальниками і покупцями та надання цим відносинам значної стабільності.З економічного погляду — це комісійно-посередницька діяльність, пов'язана зпоступкою банкові клієнтом-постачальником неоплачених платежів-вимог(рахунків-фактур) за поставлені товари, виконані роботи, послуги і відповідноправа одержання платежу за ними, тобто з інкасуванням дебіторської заборгованостіклієнта (одержанням коштів за платіжними документами).

Банк стає власником неоплачених платіжних вимог і бере на себе ризикїхньої несплати, хоча кредитоспроможність боржників попередньо перевіряється.Відповідно до угоди банк зобов'язується сплатити суму переданих йому платіжнихвимог незалежно від того, чи сплатили свої борги контрагенти-постачальники. Уцьому полягає відмінність між факторингом і банківською гарантією. Забанківського гарантування банк зобов'язується у разі несплати клієнтом своєчасноналежних сум здійснити платіж за свій рахунок. Метою ж факторинговогообслуговування є негайне інкасування коштів (або одержання їх на зазначену уфакторинговій угоді дату) незалежно від платоспроможності платника. В Українінегайно або через 2—3 дні постачальник одержує від факторингового відділу банкупевний відсоток від суми вимог.

На Заході факторингові компанії, крім власне факторингу, надають низкусервісних послуг: ведення бухгалтерського обліку для підприємств-клієнтів;аудит; підготування статистичних оглядів, зведень тощо. Факторингові компанії вкраїнах із розвинутою ринковою економікою найчастіше є дочірніми фірмами привеликих банках.

Нині факторинг завойовує дедалі стійкіші довготривалі позиції і навітчизняному грошовому ринку. Експеримент із запровадження факторингу розпочаву 1988 р. Промбудбанк СРСР, а з 1989 р. почали здійснювати факторинговіоперації й інші комерційні банки колишнього СРСР.

Можливість інкасування дебіторської заборгованості, тобто одержання грошейза неоплаченими вимогами і рахунками-фактурами, особливо важлива для дрібних ісередніх підприємств. Водночас гальмуючим моментом є майже повна відсутністьметодичної бази факторингових операцій.

При здійсненні факторингових операцій українські банки дотепер керуютьсяінструкцією Держбанку СРСР від 12 грудня 1989 року «Про порядок здійсненняоперацій за поступкою постачальниками банкові права одержання платежу заплатіжними вимогами за поставлені товари, виконані роботи і зроблені послуги»,що зберігає чинність.

Джерелами формування ресурсів для факторингу є власні кошти банку(прибуток, фонди), залучені та позичкові. Співвідношення між власними іневласними коштами встановлюється правлінням банку. Крім того, якщо уфакторингового відділу виникає потреба в залученні надпланових кредитів длявиконання своїх зобов'язань, то банк може надати йому короткотерміновий кредит.Господарські органи також можуть виділити факторинговому відділу тимчасововільні кошти на певний термін за плату, що визначається в договорах за згодоюсторін. Існують також інші засоби залучення коштів для діяльності факторинговоговідділу, наприклад залучення термінових депозитів або випуск і продаж облігаційіз фіксованим річним прибутком.

При вирішенні питання щодо укладання факторинговим відділом договору профакторингове обслуговування з постачальником необхідно одержати такуінформацію: чи Виробляє фірма продукцію, що користується попитом, надає послугивисокої якості, чи виконує роботу на високому рівні; про темпи зростаннявиробництва та їх перспективи; кваліфікованість управлінського персоналу фірми;налагодженість внутрішнього контролю; чіткість визначення умов торгівлі зконтрагентами.

Факторингові операції не здійснюються:

-  заборговими зобов'язаннями приватних осіб;

-  на вимогубюджетних організацій;

-  зазобов'язаннями госпорганів, знятих банком із кредитування або оголошенихнеплатоспроможними;

-  зазобов'язаннями філій або відділень госпорганів;

-  якщооплата роботи здійснюється поетапно або авансом у разі компенсаційних абобартерних угод за договорами про продаж, відповідно до яких покупець має правоповернути товар протягом визначеного часу, а також за умови післяпродажногообслуговування.

Факторинг передбачає переважно постійні відносини між банком іпостачальником, оскільки вимагає спостереження і контролю за фінансовим станомпостачальника, а також платоспроможністю покупців.

Українські підприємства використовують факторинг зрідка — у разі гостроїпотреби кредиту на дуже короткий термін. Це пов'язано насамперед з тим, що вУкраїні значно поширена передоплата за товар і слабко розвинутий комерційний(товарний) кредит як високоризиковий. До того ж факторинг у сучасному виглядінещодавно з'явився на вітчизняному ринку, і можливості цього фінансовогоінструменту поки що недостатньо оцінені.

Проте досвід інших країн і деякі переваги експортного факторингупорівняно з іншими формами розрахунків у міжнародній торгівлі дають змогупрогнозувати зростання його популярності серед українських експортерів. Цепов'язано, по-перше, з тим, що експортний факторинг здійснюють фактор-фірми, щоналежать до різних країн і певного об'єднання факторингових компаній. По-друге,фірма-постачальник, отримавши велику частину суми за поставлений товар негайнопісля відвантаження, може відразу спрямувати її в оборот. По-третє,фактор-фірма або спеціалізований відділ банку, який здійснює факторинг,повідомляє експортера про фінансовий стан потенційного покупця. Отже,підприємство-експортер одержує можливість, не ризикуючи витратити гроші й часмарно, розширити виробництво під конкретного імпортера певного виду товару.

Використовуючи експортний факторинг, вітчизняні підприємства із різноюформою власності одержують й інші переваги. Якщо при здійсненні першихфакторингових операцій потрібне надання певних гарантій, то при подальшійроботі необхідність у таких гарантіях відпадає. Клієнт фактор-фірми, якийпозитивно зарекомендував себе, набуває додаткової рекомендації при контрактахіз закордонними партнерами.

Як правило, у факторингових операціях беруть участь три сторони (рис. 1):

-  факторинговакомпанія (або факторинговий відділ банку), тобто спеціалізована установа, щокупує рахунки-фактури у своїх клієнтів;

-  клієнт(постачальник товару, кредитор) — промислова або торговельна фірма, що уклалаугоду з факторинговою компанією;

-  підприємство(позичальник) — фірма-покупець товару.


/>

Рис. 1. Організація факторингової операції та її учасники

Здійсненню факторингової угоди передує серйозна аналітична робота.Отримавши заявку від підприємства, факторингова компанія вивчає протягом 1—2тижнів економічний і фінансовий стан потенційного клієнта, характер йогоділових зв'язків. Якщо підприємство стало клієнтом факторингової компанії, товоно надсилає їй всі рахунки-фактури, виставлені на покупців. За кожнимдокументом клієнт повинен дістати згоду на оплату (аналогічно акцепту платіжнихвимог). Факторингова компанія протягом 1—3 днів вивчає всі рахунки-фактури,визначаючи при цьому платоспроможність покупців. Вона може оплатити рахунок умомент настання терміну платежу або достроково. В останньому випадку компаніявиконує функції банку, тому що дострокове надання коштів клієнтові рівноцінненаданню йому кредиту. Найважливішою послугою є гарантія платежу клієнтові. Вонаохоплює повний обсяг внутрішніх і міжнародних операцій: факторингова компаніязобов'язана оплатити клієнтові всі акцептовані рахунки-фактури навіть у разінеплатоспроможності боржників.

Крім того, банк визначає максимальну суму за операціями факторингу, вмежах якої постачання товару або надання послуг можуть здійснюватися без ризикунеотримання платежу. У договорі на здійснення факторингових операцій повиннібути зазначені засіб розрахунку обмежуючої суми й обставини, за якихфакторинговий відділ зобов'язаний здійснювати платіж на користь постачальника.

У світовій практиці здебільшого використовують три методи встановленняобмежуючих сум:

1)      визначення загального ліміту — кожному платнику встановлюєтьсяперіодично поновлюваний ліміт, у межах якого факторинговий відділ автоматичнооплачує платіжні вимоги, що йому передаються;

визначення щомісячних лімітів відвантажень — встановлюється сума, на якупротягом місяця може бути відвантажено товарів одному платнику.

страхування за окремими угодами — використовується, якщо специфікадіяльності продавця передбачає не серію регулярних постачань товарів тим самимпокупцям, а низку одноразових угод на великі суми з постачанням на певну дату.

Види факторингу

Основою факторингових операцій є договір факторингу. В ньому зазначаютьумови здійснення факторингових операцій, у тому числі реквізити платіжних вимог,частку сум платежу від суми за операціями факторингу, розмір компенсаційноївинагороди, умови розірвання факторингового договору й інші умови задомовленістю сторін. Обумовлюється також відповідальність кожної із сторін уразі невиконання або неналежного виконання узятих на себе зобов'язань. Прицьому сторони відповідають одна перед одною. Якщо факторинговий відділ не можевиконати взяті зобов'язання, то майнову відповідальність несе банк, при якомувін створений, але сам відділ не відповідає за невиконання договірнихзобов'язань за поставками.

Договором визначається вид факторингу (Рис.2).


/>

Рис.2. Види факторингу

За видами здійснюваних операцій розрізняють факторинг конвенційний(широкий) і конфіденційний (обмежений).

Конвенційний факторинг виник історично першим. У сучасних умовах це —універсальна система фінансового обслуговування клієнтів, що міститьбухгалтерський облік, розрахунки з постачальниками і покупцями, страховекредитування, представництво тощо. За клієнтом зберігається тільки виробничафункція. Така система дає змогу підприємству-клієнту скорочувати витративиробництва і реалізації продукції.

Таке факторне обслуговування здебільшого створюється з «дисконтуваннямфактур». Це означає, що банк купує у свого клієнта право на одержання грошейвід покупців, при цьому відразу ж зараховує на його рахунок до 80% вартостівідвантаження, а іншу суму — в обумовлений термін незалежно від надходженнягрошей від дебітора. По суті, це кредит під відвантажені товари, за які клієнтсплачує обумовлений відсоток.

Останніми роками значного поширення набув конфіденційний факторинг, якийобмежується здійсненням тільки деяких операцій: поступка права на отриманнягрошей, сплата боргів тощо. Він є формою надання постачальникові — клієнтуфакторингу — кредиту під товари відвантажені, а покупцеві — клієнту факторингу— платіжного кредиту. За здійснення факторингових операцій клієнти вносятьпередбачену в договорі на обслуговування плату, що за своїм економічним змістомє відсотком за кредит.

Існують відкритий і закритий види факторингу (рис.2). За відкритогофакторингу дебітора сповіщають про те, що в угоді бере участь факторинговийвідділ. У разі закритого факторингу дебіторові не повідомляють про наявністьфакторингового договору (на даний момент можливість його використання в Українічинним законодавством не передбачена).

Визначення вартості факторингової послуги

У світовій практиці вартість факторингових послуг складається з двохелементів: комісії та відсотків, стягнутих за дострокової оплати поданихдокументів.

Комісія встановлюється у відсотках від суми рахунка-фактури (переважно нарівні 1,5—2,5% ). Збільшенню обсягу угоди відповідають розрахунок і сумакомісії. Відсоткова ставка за кредит здебільшого на 1—2% вища від ставокгрошового ринку (ринку короткотермінових кредитів). Здебільшого банк оплачуєодноразово 80—90% вартості рахунка-фактури; 10—20% — це резерв, що будеповернутий після погашення дебітором усієї суми боргу. Наприкінці кожного місяцябанк підраховує належні йому комісійні відсотки, а також визначає залишокнеінкасованих фактур, на який виписується рахунок і передається клієнтові.

Існує низка причин, за яких факторинговому відділу невигідно попередньооплачувати повну вартість боргових зобов'язань. Насамперед можливе виникненняспірних моментів і помилок у рахунках. Якщо постачальник припиняє своюдіяльність або з будь-яких причин порушує умови факторингового договору, тофакторинговий відділ не має іншого страхового покриття попередньо сплаченихсум, крім самих платіжних вимог. Таким чином, різниця в 10—20% вартостірахунків-фактур необхідна для того, щоб за необхідності можна було компенсуватипопередньо сплачені суми. Це цілком відповідає і факторинговій практиці країніз розвинутою ринковою економікою.

До вартості факторингових послуг належать плата за обслуговування(комісія) і плата за надані в кредит кошти.

Плата за обслуговування. Стягується за звільнення від необхідності вестиоблік, за страхування від появи сумнівних боргів і розраховується як певнийвідсоток від суми рахунків-фактур. Розмір цієї плати може варіювати залежно відмасштабів виробничої діяльності постачальника і надійності його контрактів, атакож від експертної оцінки факторинговим відділом ступеня ризику неплатежу іскладності стягнення коштів із покупців; у середньому на вітчизняному ринкукомісія встановилася на рівні 0,5— 3% від вартості рахунків-фактур. Протекомерційні банки визначають розмір плати за домовленістю з конкретним клієнтомза кожним договором, тому ставка плати за обслуговування може виявитися і вищою(5% і більше). Розмір плати за обслуговування визначають не тільки у відсоткахвід суми платіжних вимог, а й шляхом встановлення фіксованої суми.

Плата за надані в кредит кошти. Якщо здійснюється попередня оплата, торозмір плати розраховується за період між викупом платіжної вимоги і датоюінкасування. Плата за кредит у більшості країн на декілька відсоткових пунктівперевищує ставки, застосовувані банками за короткотермінового кредитуванняпідприємств. Це пов'язано з необхідністю компенсації додаткових витрат і ризикуфакторингового відділу банку.

Американські банки, що купують право на стягнення боргу, одержуютьвинагороду у вигляді комісійних за послуги плюс позичковий відсоток ізщоденного залишку виплаченого клієнтові авансу проти неінкасованих рахунків.Відсоток стягується із дня видачі авансу до дня погашення заборгованості.Комісійні залежать від торговельного обороту клієнта, ступеня ризику й обсягунеобхідної конторської роботи. На ступінь ризику, прийнятого на себе банками,впливає платоспроможність боржників клієнта, тоді як обсяг конторської роботипов'язаний переважно із середнім розміром фактурних сум. Якщо, наприклад,ставка комісійної винагороди становить 1,5%, а період оборотності дебіторськихрахунків — 30 діб, то комісійні досягають 15% річних від розміру заборгованості(1,5% • 12 міс. = 18%).

Отже, факторинг — особливо вигідна для підприємств дрібного і середньогобізнесу форма фінансування, яка дає змогу керівництву і рядовим співробітникамсконцентруватися на виробничих проблемах і максимізації прибутку, що прискорюєодержання більшої частини платежів, гарантує повне погашення заборгованості тазнижує витрати із ведення рахунків. Факторинг дає гарантію платежу і звільняєпостачальників від необхідності брати додаткові й дуже дорогі кредити в банку.Все це позитивно впливає на фінансовий стан підприємств.


Практичне завдання

1.       Поясніть, чому деякі підприємці часто схильнівважати, що відкличний документарний акредитив є:

а/ для експортера лише умовним зобов'язанням банку;

б/ для імпортера таким, що не забезпечує повногозахисту його інтересів.

2.       Експортер отримав через свій банкповідомлення про умови відкритого на його ім'я імпортером безвідкличногодокументарного акредитива.

Як банківський фахівець, дайте змістовні поради:

а/ що він має робити з цими умовами в першу чергу;

б/ про що він повинен пам'ятати при підготовцівідповідних документів.

Відповідь:

1.       Поясніть, чому деякі підприємці часто схильнівважати, що відкличний документарний акредитив є:

а/ для експортера лише умовним зобов'язанням банку;

б/ для імпортера таким, що не забезпечує повногозахисту його інтересів.

Відзивний акредитив — акредитив, який може бути в будь-який час змінений,або відізваний (анульований) банком-емітентом за дорученням імпортера безобов'язкового повідомлення бенєфіціара.

Оскільки відзивний акредитив не забезпечує обов'язкових зобов'язаньімпортера щодо оплати куплених ним товарів, експортери не вважають йогодостатньою гарантією, і у зовнішньоторговельних розрахунках вінвикористовується зрідка. Якщо імпортер та експортер дійдуть згоди щодовикористання у міжнародних розрахунках відзивного акредитива, він може бутивикористаний як інструмент, який завдяки своїй простоті, точності та невеликійвартості порівняно з безвідзивним акредитивом забезпечить:

-  платіж увстановлені терміни та зручніше управління грошовими ресурсами продавця;

-  контролюваннябанком розпоряджень продавця, щодо документів про відправку товару.

Юридичне зобов'язання банку-емітента, який відкрив безвідзивнийакредитив, не може переглядатися у межах встановленого терміну дії без згодиусіх заінтересованих сторін (покупця, його банку та продавця). Однак у ційконструкції відсутній прямий зв'язок між покупцем та продавцем. Лише торговельнийконтракт пов'язує їх та накладає зобов'язання на експортера за поставку товару,а на імпортера — за його оплату.

2.       Експортер отримав через свій банкповідомлення про умови відкритого на його ім'я імпортером безвідкличногодокументарного акредитива.

Як банківський фахівець, дайте змістовні поради:

а/ що він має робити з цими умовами в першу чергу;

б/ про що він повинен пам'ятати при підготовцівідповідних документів.

Безвідзивний акредитив —

1) акредитив, який не може бути анульований до завершення терміну, наякий він виданий;

2) акредитив, який не може бути змінений або анульований без попередньоїзгоди з бону бенефіціара.

Відповідно до наявності (або відсутності) підтвердження за акредитивом збоку авізуючого або іншого банку без-відзивні акредитиви поділяють напідтверджені та непідтверджені.

Безвідзивний акредитив може бути авізований бенефіціарові через іншийбанк без будь-якої відповідальності з боку авізуючого банку. Водночасбезвідзивний акредитив за дорученням банку-емітента може бути підтвердженийіншим банком (безвідзивний підтверджений акредитив). Банк, який підтвердивакредитив, зобов'язаний перед бенефіціаром своєчасно здійснити обумовленіакредитивом платежі. Тому підтвердженим може бути тільки бєзвідзивнийакредитив.

Підтверджений бєзвідзивний акредитив — акредитив, за яким банк-емітентдоручає Іншому банкові (часто — авізуючому банку) взяти безпосередню участь вакредитивній операції шляхом надання власного зобов'язання до безвідзивногозобов'язання банку-емітента.

Підтверджуючий банк пов'язаний із банком-емітентом. Останній повиненздійснити рамбурс (оплату купленого товару) на банк, який підтверджуєздійснення платежу.

Перевагою підтвердженого безвідзивного акредитива для експортера є те, щоперед ним відповідає не тільки банк-емітент, а й банк, який підтвердивакредитив. Експортер отримує додаткові гарантії від деяких ризиків, яким неможе запобігти банк-емітент (наприклад, ризиків, пов'язаних із забороною вкраїні імпортера виплати іноземної валюти за торговельним зобов'язанням).

Банки, які підтверджують акредитиви, як правило, страхують себе відзазначених ризиків, вимагаючи при підтвердженні від банку-емітента негайногоперерахування коштів у рахунок покриття платежів за акредитивом, а цепризводить до заморожування коштів імпортера на період від відкриття акредитивадо виплати коштів за ним. Враховуючи це, українським імпортерам доцільноуникати підтверджених акредитивів. За нормальних умов торгівлі підтвердженняакредитивів вимагається лише за відсутності абсолютної довіри банку-емітента.

Англійські банки та банки деяких інших держав практикують відкриття усебе безвідзивних акредитивів з одночасним їх підтвердженням. У даному разіекспортер отримує додаткові гарантії, однак таке підтвердження не має нічогоспільного з UCP та практикою більшості країн. Відповідно до UCP бєзвідзивнийакредитив, підтверджений банком-емітентом, може розглядатися як звичайнийбєзвідзивний акредитив. Тому, якщо український експортер хоче отриматидодаткові гарантії за акредитивом, він повинен вказати в контракті, яким банком(своєї або третьої сторони) цей акредитив повинен бути підтверджений.

Якщо уповноважений банк не є кореспондентом банку-емітента, в платіжнихумовах контракту доцільно вказати рамбурсуючий банк, який розташований у країнівалюти платежу та є кореспондентом цього уповноваженого банку. При використаннірамбурсних інструкцій акредитив повинен містити інформацію про те, що рамбурсздійснюється згідно з «Уніфікованими правилами» для рамбурсів за документарнимиакредитивами, розробленими та затвердженими Міжнародною торговою палатою(публікація МТП №25). У деяких випадках українські банки можуть підтверджуватиакредитиви банків-кореспондентів, які мають стабільне фінансове становище та зякими вже існує позитивний досвід співпраці у різних галузях банківськихдіяльності. Такі акредитиви можуть підтверджуватися у межах лімітів та правил,встановлених банком. Правила підтвердження акредитивів — це дотримання такихумов:

-  заакредитива на експорт виконуючим банком повинен бути уповноважений українськийбанк;

-  рамбурсніінструкції повинні передбачати як найшвидше надання уповноваженому банкупокриття. Тобто банк-емітент при відкритті акредитива мусить надати праводебетувати свій рахунок в українському банку, якщо такий є, або право рамбурсуна один із банків-кореспондентів (з яким український банк має позитивний досвідспівробітництва), або повинен заздалегідь перерахувати валютне покриття;

-  заакредитива на імпорт (для оперативнішого виконання акредитивної операції)українським банкам при отриманні підтвердження за конкретним акредитивом відіноземного банку-кореспондента необхідно керуватися законодавством конкретноїкраїни, яке регулює здійснення експортно-імпортних операцій.

Так, згідно з практикою діяльності деяких іноземних банків (зокрема швейцарськихта англійських) до надання їхнього підтвердження необхідно не тільки депонуватикошти за акредитивом у підтверджуючому іноземному банку, а й укласти заставнуугоду. Ліберальнішим стосовно цього є валютне законодавство Німеччини.Взаємодіючи з найнадійнішими українськими банками, авторитетні німецькі банки«Дойчебанк» і «Комерцбанк» у деяких випадках надають своє підтвердження завідкритими українськими банками акредитивами навіть без грошового покриття.

Непідтверджений безвідзивний акредитив — акредитив, за якого авізуючийбанк обмежується тільки авізуванням експортера щодо відкриття акредитива таплатить лише у тому разі, коли банк-емітент перерахує йому відповідну суму.

За валютою платежу акредитиви поділяють на такі, що сплачуються:

-  у національнійвалюті бенефіціара (експортера);

-  унаціональній валюті імпортера;

-  у третійвалюті.

Якщо за акредитивом платіж передбачено в іншій валюті, ніж та, в якійвідкрито акредитив, у його умовах повинен чітко зазначатися курс перерахунку звалюти акредитива у валюту платежу, який необхідно використовувати приздійсненні виплат з акредитива.


Список літератури

1.        Арчакова,О. Деякі особливості національного регулювання валютного ризику [Текст] / О.Арчакова // Финансовые риски. — 2007. — N 2. — C.67-73

2.        Банковскоедело [Текст]: учебник / Финансовая академия при правительстве РФ; ред. О. И.Лаврушин. — Изд. 4-е, стер. — М.: КНОРУС, 2006. — 768 с.

3.        Бездітко,Ю. М. Валютне регулювання [Текст]: навчальний посібник / Ю. М. Бездітко, О. О.Мануйленко, Г. А. Стасюк. — Херсон: Олді-плюс, 2004. — 272 с.

4.        Валютнерегулювання [Текст]: навчальний посібник / Ю. М. Бездітко, О. О. Мануйленко,Г. А. Стасюк. — Херсон: Олді-плюс, 2004. — 272 с.

5.        Віднійчук-Вірван,Л.А. Міжнародні розрахунки і валютні операції [Текст]: навчальний посібник /Л. А. Віднійчук-Вірван. — Львів: Магнолія 2006, 2007. — 214 с.

6.        Єпіфанов,А.О. Операції комерційних банків [Текст]: навчальний посібник / А. О.Єпіфанов, Н. Г. Маслак, І. В. Сало. — Суми: ВТД «Університетськакнига», 2007. — 523 с.

7.        Михайлів,З.В. Міжнародні кредитно-розрахункові відносини та валютні операції [Текст]:навчальний посібник / З. В. Михайлів, З. П. Гаталяк, Н. І. Горбаль; Мін-воосвіти і науки України, Нац. ун-т «Львівська політехніка». — Львів:Львівська політехніка, 2004. — 244 с.

8.        Просистему валютного регулювання і валютного контролю [Текст]: декрет / Україна.Кабінет Міністрів. — [Б. м.: б. и.], 1993. — Б. ц.

9.        Резнікова,О. О. Удосконалення чинної системи валютного регулювання [Текст] / О. О.Резнікова // Фінанси України. — 2001. — N 7. — C.16-22

10.      Руденко,Л.В. Міжнародні кредитно-розрахункові та валютні операції [Текст]: підручник /Л. В. Руденко. — Вид. 2-ге, перероб. і доп. — К.: ЦУЛ, 2007. — 632 с.

11.      Хомутенко,В.П. Фінанси зовнішньоекономічної діяльності [Text]: навчальний посібник / В.П. Хомутенко, В. В. Немченко, І. С. Луценко. — К.: ЦУЛ, 2009. — 474 с.

еще рефераты
Еще работы по международным отношениям