Реферат: Міжнародна торгівля товарами
Міжнароднаторгівля товарами
План
1. Суть,види та показники світової торгівлі
2. Типизовнішньоторговельної політики держав
3. Інструментирегулювання міжнародної торгівлі товарами
4. Теоріїміжнародної торгівлі
5. Особливостісучасної зовнішньої торгівлі України
1.Суть, види та показники світової торгівлі
Суть світовоїторгівлі товарами полягає в переміщенні товарів за межі митного кордону країни.
Визначимо ключовітерміни, які описують зовнішньоторговельні потоки:
Експорт — цевивіз товарів за митний кордон держави.
Імпорт — це ввізтоварів за межі митного кордону .
Реекспорт — цевивіз за митний кордон товарів, раніше імпортованих і не перероблених в країні.
Реімпорт дозволяєпридбати за кордоном раніше експортовані і не перероблені там товари, зокрема,повернення бракованої продукції.
Зовнішньоторговельнийоборот – це сума зазначених чотирьох складових.
Зовнішньоторговельнесальдо – це різниця між сумою експорту і реекспорту, з одного боку, та сумоюімпорту і реімпорту, з другого боку.
Міжнароднаторговельна палата (МТП) розробила базисні умови торгівлі ІНКОТЕРМС, згідно зякими оцінюються особливості постачання товарів на зовнішніх ринках зрозподілом обов’язків між продавцем і покупцем.
Остання редакціяІНКОТЕРМС –2000 виділяє 4 групи, які об’єднують 13 базисних умов згідно іззростанням відповідальності експортера за постачання .
Мінімальніобов’язки та мінімальна ціна характеризують групу E з умовами постачання EXW (“франко-завод”), коли відповідальністьпостачальника закінчується на власному складі при відвантаженні товарупредставнику покупця.
Група F об’єднує три базисні умови, якіпідкреслюють закінчення обов’язків продавця в порту або станції відвантаженнявласної країни. Найпопулярнішими є умови FOB (інколи пишуть кирилицею – ФОБ),тобто “франко-вздовж борту судна”, коли відповідальність продавця закінчуєтьсяперед судном у порту країни експортера. Саме на умовах FOB оцінюється національний експорт.
Група C об’єднує чотири базисні умови, якіпідкреслюють закінчення обов’язків продавця в порту або на станції призначенняв країні імпортера без перетину державного і митного кордонів. Найбільшвідомими у зазначеній групі є умови CIF (інколи пишуть кирилицею — СІФ), тобто “вартість, страхування і фрахт”.Саме на умовах CIFоцінюється національний імпорт.
Група D об’єднує 5 умов, які описуютьпоширення обов’язків продавця до перетину кордонів країни імпортера впритул до13-их, останніх умов DDP (постачання здійснено, мито сплачено) з максимальною відповідальністюекспортера і максимальною ціною.
Показники, щохарактеризують стан зовнішньої торгівлі, об’єднують:
- обсягторгівлі у вартісних одиницях і одиницях фізичного обсягу;
- динамікуекспортно-імпортних операцій;
- структуруторгівлі, зокрема:
1) географічнуз аналізом розподілу потоків по країнах, регіонах, континентах і т.д.;
2) товарну заналізом постачань по галузях, сферах, якісних характеристиках, співвідношеннюсировини й кінцевої продукції і т.д.
Експортна квота Ке,або коефіцієнт експортної участі у міжнародній торгівлі, розраховується заформулою:
Ке = Е: ВВП,
де Е – обсягнаціонального експорту;
ВВП – валовийвнутрішній продукт країни.
Імпортна квота Кі,або коефіцієнт імпортної участі в торгівлі, розраховується за формулою:
Кі = І: ВВП,
де І – обсяг національного імпорту.
Підсумковийкоефіцієнт участі в міжнародній торгівліКмт =Ке + Кі = (Е + І): ВВП.
Коефіцієнтекспортної спеціалізації країни Кес розраховують за формулою:
Кес =Ен: Ес,
де Ен –частка національного експорту даного товару в сумі національного експорту;
Ес –частка світового експорту даного товару в сумі світового експорту.
Якщо Кес > 1, то країна визнається експортноорієнтованою на даний товар.
Головнимифакторами сталості зовнішньої торгівлі країни є такі:
- участь веволюції досягнень сучасних технологій;
- участь вдіяльності транснаціональних корпорацій – ТНК;
- участь удіяльності міжнародних організацій, які регламентують міжнародну торгівлю,насамперед, у Світовій організації торгівлі – СОТ;
- послідовналібералізація торгівлі, тобто скорочення тарифних і нетарифних обмежень уторгівлі;
- участь вінтеграційних об’єднаннях країн;
- диверсифікаціяміжнародної торгівлі при поширенні відносин з більшістю держав світу.
До початку 90-х р.р. ХХ ст. міжнародна торгівлязростала і подвоїла обсяги протягом 15 років (1975-1990 р.р.). Протягомостаннього десятиріччя ХХ століття торгівля значно скоротила середні темпиприросту, а на початку 90-х р. спостерігалися темпи приросту, які неперевищували 1-2 % на рік.
Початок ХХІстоліття відзначився темпами приросту торгівлі у середньому на 2,5 %.
Першу трійкунайбільших світових експортерів за абсолютними обсягами складали США, Німеччинаі Японія. З регіонів перше місце займає Азійсько-Тихоокеанський (АТР), а зінтеграційних угруповань лідирує ЄС. Україна займає місце у четвертій десятці.
Найбільші світовіімпортери – це США. Німеччина, Велика Британія. Україна є представником п’ятої десятки країн світу.
За товарноюструктурою протягом 1950-2000 рр. постачання сировини й палива скоротилося з 50до 30 %, зокрема, у цієї цифрі частка паливно-енергетичного компонента складаєприблизно 25%, а цифра постачань сировини дорівнюється 5%. Одночасно реалізаціякінцевої продукції зросла у зазначений час з 50 до 70%.
Зростає відсотоквзаємних кооперованих постачань між суб’єктами різних країн, насамперед, умежах ТНК або внутрішньо-фірмових відносин.
Помітно зростаєінтелектуальна складова товарних потоків, насамперед, у розвинених країнах.Так, на початку ХХІ ст. в експорті США, Швейцарії та Японії продукція новітніхтехнологій перевищила 20%.
2.Типи зовнішньоторговельної політики держав
Визначають дватипи зовнішньоекономічної політики:
- політикавільної торгівлі (фритредерство);
- протекціонізм.
Перший тип пов’язаний з мінімальним втручаннямдержави. Митні органи при цьому виконують реєстраційні функції. Така політикапритаманна розвинутим країнам. Національні підприємці здатні підтримуватиміжнародну конкуренцію.
Протекціонізм (другий тип) – це політика державногозахисту національного ринку від іноземної конкуренції шляхом стимулюваннянаціонального виробництва і експорту, а також стримування імпорту.
Визначимо головні форми протекціонізму:
- селективний, тобто спрямованийпроти окремих країн або товарів;
- узгоджений (договірний),тобто такий, що використовується двома або більшою кількістю країн протиконкретних держав;
- прихований, тобто звикористанням неекономічних форм надання переваг власним економічним агентам;
- традиційний, тобто звпливом на експорт і імпорт;
- глобальний, тобто звикористанням торговельних і неторговельних аспектів міжнародних відносин.
З курсу історії економічних учень Ви знаєте, щополітика протекціонізму була вперше обґрунтована в роботах представниківмеркантилізму, а фритредерство – в роботах економістів-класиків.
3. Інструменти регулюванняміжнародної торгівлі товарами
Спробуємо класифікувати всі методи й інструментизовнішньоторговельного регулювання за певними критеріями:
1) за характером втручання:
- прямі (адміністративні);
- непрямі (економічні);
2) за рівнями втручання:
- мікроекономічні, тобто нарівні окремого господарського суб’єкта (текст статуту, повноваження підрозділів,зокрема, закордонних і т.д.);
- макроекономічні, тобто збоку державних органів і недержавних загальнонаціональних інститутів(профспілок, торговельно-промислових палат і т.д.);
- мегаекономічні(наднаціональні), тобто з боку міжнародних організацій або органівінтеграційних угруповань;
3) захарактером впливу на умови конкуренції:
- монополістичні;
- конкурентні;
4) за кількістю сторін регулювання:
- однобічні(автономні);
- двосторонні;
- багатосторонні(конференційні);
5) за офіційністю методів:
- офіційні, або правові;
- неофіційні, тобто звичаї,джентльменські угоди та ін.;
6) за характером інструментів:
- тарифні;
- нетарифні.
Тарифні засобипов’язані з прямим підвищенням ціни завдяки використанню митних тарифів.
Нетарифні засобипрямо не підвищують ціни, але є заходами прихованого протекціонізму. Існуютьчисленні методи нетарифного регулювання як адміністративного, так і фінансовогохарактеру. Їх можна згрупувати таким чином:
1. Заборонаекспорту чи імпорту, тобто ембарго.
2. Кількісніобмеження, зокрема:
1) Квотування- визначення ліміту обсягу поставок у вартісному чи фізичному вираженні наперіод часу (квартал, рік та ін.) у таких формах:
– глобальнаквота без зазначення конкретної країни-партнера;
– груповаквота для окремих товарів для деяких конкретних країн;
– індивідуальнаквота при зазначенні однієї країни-партнера;
– антидемпінгова,компенсаційна і спеціальна квоти;
2) Ліцензування- обмеження у вигляді одержання права чи дозволу (ліцензії) від уповноваженихдержавних органів на ввіз чи вивіз продукції з такими видами ліцензій:
– генеральназ дозволом експортно-імпортних операцій по даному товару чи в дані країни безобмеження кількості угод;
– глобальнабез обмежень поставки чи закупки кількісно чи вартісно;
– автоматична,яка надається негайно після отримання заяви від експортера чи імпортера;
– разова(індивідуальна) для однієї угоди на період здійснення останньої.
Механізмрозподілу ліцензій різноманітний з такими головними формами:
– аукціон;
– системаявних преференцій з урахуванням колишніх підсумків ЗЕД;
– розподілна позаціновій основі за підсумками експертних оцінок.
3) Так звані“добровільні” обмеження експорту, коли експортер зменшує поставки у зв’язку знебезпекою більш негативних бар’єрів.
3. Прихований протекціонізм, зокрема:
1) державнізакупки як гарантування реалізації національних товарів з одночасним зменшеннямринкової ніші імпортної продукції;
2) вимогипро обов’язкове використання місцевих компонентів і чинників (сировина, робочасила, транспортні засоби та ін.);
3) технічнібар’єри з вимогами подання сертифікатів якості, екологічної безпеки, виконаннямсанітарно-гігієнічних ветеринарних і фітосанітарних норм, правил технікибезпеки та ін.;
4) антидемпінговізасоби з переслідуванням постачальників іноземної продукції по занижених цінах;
5) податки ізбори на ввіз чи вивіз продукції (прикордонний податок за факт перетинукордону; екологічні, фітосанітарні та інші збори; митні збори за оформленнядокументів).
4. Фінансовізаходи підтримки національних експортерів, зокрема:
1) субсидіїнаціональним експортерам у таких формах:
– прямі,які заборонені СОТ;
– непрямічерез надання податкових пільг, переваг при страхуванні та ін.;
– внутрішні,найбільш приховані й дискримінаційні для імпортерів при бюджетному фінансуваннінаціональних виробників, які конкурують на місцевому ринку з іноземнимипостачальниками;
2) експортнекредитування національних постачальників і так зване зв'язане кредитуванняімпортерів при зобов'язанні закупки товарів тільки у фірм даної країни;
3) обов'язковийімпортний депозит — попередня застава, яку імпортер повинен внести у власнийбанк перед закупкою іноземного товару;
4) стимулюваннядемпінгу при експорті та антидемпінгові процедури при імпорті.
Мито — обов'язковий внесок, який збирається митними державними органами при імпорті,експорті чи транзиті, що сприяє підвищенню стартової ціни.
Мито виконує триосновні функції:
– фіскальнуяк стаття доходів державного бюджету;
– протекціоністську(захисну) для захисту національних виробників і стримування імпорту;
– балансувальнудля недопущення небажаного експорту товарів, якщо внутрішні ціни нижче світових.
Класифікуємо митоза певних критеріїв:
1. Заскладністю встановлення:
– прості(одноколонні) з незмінною ставкою для товарів незалежно від країни походження;
– складні(багатоколонні) з встановленням двох і більше ставок по кожному товару залежновід країни походження.
2. Заоб'єктом нарахування:
– експортні;
– імпортні;
– транзитні.
3. Заметодом нарахування:
– адвалорніз відсотковим нарахуванням до митної вартості;
– специфічніз абсолютним грошовим нарахуванням до митної вартості;
– комбіновані(змішані) з об'єднанням адвалорного і специфічного засобів (наприклад, 10% відмитної вартості, але не більше 100 грн. за одиницю ваги).
4. Захарактером дій:
– сезонні;
– антидемпінговіпри імпорті товарів за цінами, які нижче внутрішніх цін країни-експортера;
– компенсаційніпри встановленні факту отримання субсидій в країні експортера, що веде дозниження цін, при недопущенні небажаного експорту з власної країни.
5. Запоходженням:
– автономні,які встановлюються в однобічному порядку;
– конвенційніз встановленням за договором чи домовленістю з іншою країною.
6. Зарозміром:
– максимальнідля товарів з країн, з яким відсутні домовленості;
– мінімальнідля товарів з країн, з якими діє режим найбільшого сприяння;
– преференційнідля окремих товарів чи з окремих країн.
7. За типомставок:
– постійнібез змін протягом встановленого періоду;
– змінні знестабільним рівнем, який коригується залежно від динаміки світових цін, рівнясубсидій та інших обставин.
8. Зазасобом нарахування:
– номінальнічи вказані в тарифі;
– ефективнічи реальні з урахуванням мита, яке було накладено на імпортні проміжнікомпоненти (вузли, сировина та ін.).
Ключовими принципами використання регулюючихінструментів є:
— відповідність нормам міжнародного права;
- транспарентність, тобтопрозорість;
- нотифікація, тобтосвоєчасність інформування іноземного партнера про зміни.
4. Теорії міжнародної торгівлі
Визначимо ключові теорії міжнародної торгівлі.
1. Меркантилізм (Т. Мен,Ж.-Б. Кольбер та ін.) з обґрунтуванням політики протекціонізму і позитивногоплатіжного балансу країни.
2. Модель“ціни-золото-доходи” Д. Юма (1711-1770 рр.) з обґрунтуванням кількісної теоріїгрошей, коли світові ціни в підсумку великих географічних відкриттів значнозалежали від кількості дорогоцінних металів у обігу.
3. Теорія абсолютних перевагА. Сміта (1723-1790) з обґрунтуванням переваг в експорті при наявності меншихабсолютних витрат на одиницю продукції порівняльно з відповідними цифрамиіноземного конкурента.
4. Теорія порівняльних абовідносних переваг Д. Рікардо (1772-1823 рр.) з обґрунтуванням переваг векспорті при наявності менших відносних витрат на одиницю продукції порівняно звідповідними цифрами іноземного конкурента. При цьому відносними(порівняльними) витратами є втрати певної кількості альтернативного товару приприрості вихідного товару на одиницю.
5. Теорії співвідношенняфакторів виробництва (теореми Хекшера (1879-1952 рр.) –Оліна (1899-1979 рр.), Столпера- Самуельсона, Столпера –Самуельсона – Джонса, Рибчинського, “парадоксЛеонтьева” та ін.).
6. Теорія міжнародногожиттєвого циклу, згідно з якою треба передбачити чотири етапи існування товаруна ринку:
- впровадження;
- зростання;
- зрілість;
- занепад.
7. Теорія подібності країнабо теорія попиту, що перетинається, коли слід ураховувати традиційнийвнутрішній попит на імпортні вироби одночасно з існуванням власного потенціалусамозабезпечення або імпортозаміщення.
8. Теорія конкурентнихпереваг, за якою країна досягає міжнародного успіху завдяки взаємодіїконкурентних переваг у чотирьох детермінантах:
- факторні умови;
- умови попиту;
- споріднені й обслуговуючігалузі;
- стратегія фірм.
5. Особливості сучасноїзовнішньої торгівлі України
Зовнішня торгівля України спирається на низку головнихправових актів, зокрема, Господарський та Митний кодекси, закони “Про ЗЕД”,“Про єдиний митний тариф”, “Про порядок здійснення розрахунків в іноземнійвалюті” та ін.
Україна є членомбагатьох міжнародних організацій, тому повинна спиратися на норми міжнародноготорговельного права. Крім того, держава веде переговори про вступ до СОТ. Цематиме суперечливі наслідки до розвитку зовнішньоторговельних відносин. Зодного боку, країни-члени СОТ забезпечують більше 95% світового торговельногообороту, тобто завдають правила гри. З іншого боку, вимоги про лібералізаціюторгівлі здатні болючі вплинути на структуру традиційних експортних галузей,починаючи з металургії.
Впритул до 1999р. сальдо торговельного балансу України було від’ємним, що відображалозагальний кризовий стан економіки, насамперед, енергетичну залежність країнивід постачань з Росії та Туркменії за світовими цінами. Починаючи з 2000 р.сальдо є позитивним.
За товарною структурою експорту значну перевагу маєпродукція чорної металургії та металообробки, яка з 2001 р. забезпечує більше30% експортного валютного виторгу країни. На другому місці – продукція хімічноїпромисловості. В імпорті переважає постачання енергоносіїв.
За географічноюструктурою слід зазначити такі перші трійки у перші роки ХХІ ст.:
- заекспортом по регіонах і угрупованнях: Європа, СНД, Азія;
- заекспортом по країнах: Росія, Німеччина, Туреччина;
- заімпортом по регіонах і угрупованнях: СНД, Європа, Азія;
- заімпортом по країнах: Росія, Німеччина, Туркменія.
Слід підкреслитивисоку цифру експортної квоти нашої держави – більше 50%, що, з одного боку, єознакою значного залучення до світової торгівлі, з іншого боку, є ризикомсуттєвої залежності від перепадів ринкової кон’юнктури, насамперед, від цін наголовну експортну складову – продукцію металургійної галузі.