Реферат: Зовнішня торгівля України як провідна ланка міжнародних економічних відносин

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зовнішня торгівля України як провідна ланкаміжнародних

економічних відносин.

ПЛАН

Вступ… 3

Розділ 1. Теоретичні основи організації зовнішньої торгівлі… 5

1.1 Принципи зовнішньоекономічної діяльності… 5

1.2 Еволюція поглядів на міжнародну торгівлю… 11

1.2.1. Класичні концепції міжнародної торгівлі… 11

1.2.2. Регулятивні теорії розвитку… 15

1.2.3. Сучасні концепції міжнародної торгівлі… 18

Розділ 2. Сучасні тенденції розвитку зовнішньої торгівліУкраїни… 21

2.1 Аналіз експортного потенціалу… 21

2.2 Фактори динаміки експортного потенціалу України… 25

Розділ 3. Перспективи розвитку зовнішньої торгівлі України… 27

3.1 Концептуальні основи формування стратегії міжнародноїторгівлі України        27

3.2 Напрямки розвитку зовнішньої торгівлі України… 31

Висновок… 36

Список використаної літератури… 38

Додатки… 39

Вступ

Утвердженнядержавної незалежності України започаткувало її фактичний вихід на світовуарену як суб'єкта міжнародних економічних відносин. Кардинальні зміни вгеополітичному становищі України, що від­булися після здобуття неюнезалежності, та ситуаційні особливості сучасного стану трансформаційнихпроцесів в економіці істотно підвищили роль зовнішньоекономічних від­носин урозвитку країни. Посилення цього чинника об'єктивно диктується здійснюванимиринковими перетвореннями, які формують якісно нові засади подальшогоекономічного та соціального розвитку країни. Україна тільки входить в системусвітового економічного простору і від  того, як цей процес буде відбуватисьзалежить подальший економічний і соціальний розвиток держави, як органічноїпідсистеми світової економіки.

Найбільш дієвою і ефективною  стратегією інтеграціїУкраїни у світову економіку   є поєднання структурної перебудови економіки з їїорієнтацією на активне зростання експорту і диференціацію його потенціалу.Цього можна досягти шляхом загального поліпшення інвестиційного клімату йзалучення інвестицій у відповідні галузі, створення механізму стимулюванняекспорту та формування життєздатних конкурентоспроможних експортних виробництв.

Як суб’єктміжнародних економічних відносин Україна має свідомо входити до системисвітогосподарських зв’язків з метою якнайефективного використання усіх їхніхможливостей та підвищення рівня конкурентоспроможності.

Основна метаданої курсової роботи – дослідити особливості зовнішньої торгівлі України.

        Предметомдослідження є економічні відносини з приводу формування сучасної системиміжнародних економічних зв’язків.

        Об’єктом дослідження єзовнішня торгівля України.

        Робота складається з трьохчастин, в яких послідовно досліджується питання формування сучасної системиміжнародних економічних зв’язків та місце України в цій системі.

Розділ 1. Теоретичніоснови організації зовнішньої торгівлі1.1 Принципизовнішньоекономічної діяльності

Можна виділититри рівні принципів зовнішньоекономічної діяльності: загальні, специфічні інаціональні.

Загальні принципизовнішньоекономічної діяльності — це невелика кількість загальновизнаних у всьомусвіті правил, що стали своєрідними загальновідомими істинами (аксіомами), якихдотримуються всі учасники міжнародних ділових операцій. І хоча в різноманітнихвиданнях набір цих принципів може відрізнятися, однак у кінцевому результаті,вони зводяться до трьох головних: науковість, системність, взаємовигідність.

Науковість зовнішньоекономічноїдіяльності означає, насамперед, розвиток цієї діяльності відповідно дооб'єктивних економічних законів. Дотримання цього принципу на практиціуправління міжнародними діловими операціями передбачає виявлення організацієюпопиту і пропозиції на її продукцію за кордоном, рівня цін, співвідношення їхіз витратами в країні-експортері та ін. Знання менеджерів підприємств існуючихтеорій міжнародної торгівлі допомагає їм уникати значних прорахунків, обґрунтованопрогнозувати зміни на міжнародних ринках. Особливо важливе значення має цейпринцип у здійсненні міжнародних фінансових розрахунків, при яких потрібноспиратися на зміни валютних курсів. Сучасна теорія пропонує чимало кориснихтеоретичних моделей прогнозування валютних курсів. На базі згаданих моделейпрактика виробила зручні й різноманітні інструменти управління валютнимиризиками: операційними, перерахунковими (бухгалтерськими) і економічними.Використання зазначених та інших інструментів в зовнішньоекономічній діяльності- безсумнівна ознака використання принципу науковості.

Системність зовнішньоекономічноїдіяльності означає, насамперед, що між окремими її складовими існують міцнівзаємозв'язки. Самі складові зовнішньоекономічної діяльності можуть бутивиділені за різноманітними ознаками. Безсумнівно, одним із найбільш важливих єконтракт (договір) зовнішньоекономічної діяльності. Виходячи з цієї ознаки,необхідно забезпечувати належний взаємозв'язок між всіма статтями контракту:якістю товару, базисними умовами постачання і ціною, валютою ціни, валютоюрозрахунку і формами платежу, термінами постачань і транспортних умов,предметом контракту та арбітражем і т.д. Системні взаємозв'язки існують і вперіод між укладанням та виконанням контрактів. Принцип системності передбачаєтакож необхідність розуміння менеджерами компанії, що зовнішньоекономічноїдіяльності є лише частиною її бізнесу. І якщо внутрішньонаціональний бізнесорганізований недостатньо продуктивно, це загрожує і міжнародним операціям.Помилки, прорахунки і втрати компанії в операціях на внутрішньому ринку будутьсерйозним сигналом для партнерів цієї компанії по міжнародному бізнесу.Керівники повинні завжди пам'ятати, що закордонний партнер судить про їхнюдіяльність, насамперед, з їхніх дій всередині країни. За інформацію з цихпитань відповідним спеціалістам виплачуються солідні суми згідно зі статтею«консалтингові послуги».

Принципсистемності зовнішньоекономічної діяльності включає також взаємозв'язокміжнародних операцій даної компанії з міжнародним бізнесом у цілому. Оскількисамі по собі операції навіть однієї великої фірми (не кажучи вже про невеличкіукраїнські компанії) займають у загальному обсязі міжнародного бізнесу незначнучастину, доводиться пристосовуватися до законів цього бізнесу. Система зовнішньоекономічноїдіяльності фірми є лише незначною частиною міжнародного бізнесу як більшвагомої мегасистеми.

Принципвзаємовигідності зовнішньоекономічної діяльності, на перший погляд, не має особливихускладнень і виглядає очевидним: кожний партнер, що бере участь у міжнароднихопераціях, одержує свій прибуток. Проте дотримуватися цього принципу не просточерез значну кількість часу, необхідного для виконання угод, зміни валютнихкурсів, наявності різноманітних зв'язків між окремими зовнішньоекономічнимиугодами, використання бартерних операцій та ін. Тому дотримання принципувзаємовигідності потребує ретельного аналізу і врахування, розмежуваннярізноманітних потоків прибутків і витрат.

Крім наведенихзагальних принципів управління зовнішньоекономічної діяльності, багатоспецифічних принципів, яких також необхідно дотримуватися. Специфічні принципи зовнішньоекономічноїдіяльності закріплені у відповідних міжнародних правових актах і є обов'язковимидля виконання всіма державами, що підписали той або інший акт. І хоча терміна«зовнішньоекономічна діяльність» у зазначених документах може небути, за своїм характером більшість закріплених там принципів мають прямевідношення до зовнішньоекономічної діяльності.

Найбільш повнийперелік принципів організації міжнародних економічних відносин є в «Хартіїекономічних прав і обов'язків держав», прийнятій IV Спеціальною сесієюГенеральної Асамблеї ООН у 1974 р. Хартія була прийнята разом із Декларацієюпро встановлення нового економічного порядку та Програмою дій з йоговстановлення. В зазначеному документі вказано такі принципи:

·    суверенітет;

·    територіальнацілісність і політична незалежність держав;

·    сувереннарівність усіх держав;

·    ненапад іневтручання у внутрішні справи;

·    взаємна ісправедлива вигода;

·    мирнеспівіснування;

·    рівноправністьі самовизначення народів;

·    мирнерегулювання спорів;

·    усуненнянесправедливості, що виникає в результаті застосування сили та позбавляє націюзасобів для її нормального розвитку;

·    сумлінневиконання міжнародних зобов'язань;

·    повага доправ людини та основних свобод;

·    відсутністьпрагнення до гегемонії в сферах впливу;

·    сприянняміжнародній соціальній справедливості;

·    міжнароднеспівробітництво з метою розвитку;

·    вільнийдоступ до морів для країн, що їх не мають.

Деякі зперерахованих принципів збігаються з загальними, наприклад, пункт «взаємнаі справедлива вигода». Він конкретизується у наступних принципах.

В іншихміжнародних документах принципи вільного пересування фізичних осіб ігосподарських цінностей розглядаються не в цілому, як зазначалося вище, а заосновними галузями міжнародного права. Зокрема, Генеральна угода з тарифів іторгівлі (ГАТТ) розглядає такі питання:

·    в'їздфізичних осіб;

·    переміщеннятоварів;

·    судноплавствоі перевезення вантажів;

·    переміщеннякапіталу;

·    придбаннявласності;

·    переказкоштів.

Роз'ясненнякожного з названих питань можна знайти у відповідних виданнях і враховувати впрактичній діяльності. Так, у частині переміщення товарів як основної форми зовнішньоекономічноїдіяльності головне значення належить принципу (режиму) найбільшого сприяння(most-favored-nation — MFN). Суть режиму найбільшого сприяння (РНС) полягає втому, що зменшення митних бар'єрів для однієї країни означає також зменшенняцих бар'єрів і для всіх інших країн, що встановили з нею режим найбільшогосприяння. Зазначений принцип поширюється також на квотування і ліцензування.

Водночас ГАТТробить деякі винятки з цього принципу, до яких, зокрема, належать такі:

·    виробамобробної промисловості з країн, що розвиваються, надається пільговий режимпорівняно з аналогічною продукцією промис-лово розвинених країн;

·    поступкичленам торгових союзів, наприклад ЄС, не поширюються на країни, що не належатьдо них;

·    країнам,що довільно вживають дискримінаційних заходів до товарів із визначеної країни,остання не зобов'язана надавати РНС;

·    країнам,що не підписали угоду, не завжди дається такий самий режим, як країнам, щоприєдналися до неї;

·    країниіноді роблять винятки, виходячи зі свого законодавства, що діє до моментупідписання ГАТТ;

Винятки вводятьсятакож під час війни або посилення міжнародної напруги.

Слід такождодати, що ГАТТ дала світу основний комплекс принципів, за якими проводятьсяторгові переговори і контроль за їх реалізацією.

Значна частинаспецифічних принципів діє на регіональному рівні. Для України особливий інтересстановлять принципи зовнішньоекономічної діяльності у Європейському Союзі (ЄС).Вони містяться в так званій Білій книзі (1985 р.) і включають:

·    контрольі оформлення документів на товари, що перетинають національні кордони;

·    свободупересування осіб для працевлаштування або постійне місце проживання в будь-якійкраїні;

·    уніфікаціютехнічних норм і стандартів;

·    відкриттяспоживчих ринків;

·    лібералізаціюфінансових послуг;

·    поступовевідкриття ринку інформаційних послуг;

·    лібералізаціютранспортних послуг;

·    створеннясприятливих умов для промислового співробітництва з урахуванням законодавствапро права на інтелектуальну і промислову власність;

·    усуненняфіскальних бар'єрів.

Принципи зовнішньоекономічноїдіяльності у рамках Співдружності Незалежних Держав (СНД) у даний час єпредметом дискусії.

Національніпринципи зовнішньоекономічної діяльності закріплюються в законодавчих актах відповіднихкраїн. Оскільки всі країни використовують тією чи іншою мірою механізмидержавного регулювання ЗЕД, то існує і відповідна правова основа таких дій.

Щодозовнішньоекономічної діяльності українських підприємств, то її принципизакріплені в ст. 2 Закону України «Про зовнішньоекономічнудіяльність». Причому ці принципи охоплюють і діяльність іноземнихсуб'єктів господарської діяльності в Україні.

Система згаданихпринципів включає:

·    суверенітет;

·    свободу;

·    юридичнурівність і недискримінацію;

·    верховенствозакону;

·    захистінтересів суб'єктів підприємницької діяльності;

·    еквівалентністьобміну.

Законодавстваінших країн також містять принципи такої діяльності, яких повинні дотримуватисяне тільки національні, але й іноземні суб'єкти господарської діяльності.

Принципсуверенітету означає незалежне здійснення зовнішньоекономічної діяльностінародом України на території своєї країни, а також точне виконання всіхміжнародних договорів і зобов'язань.

Свободазовнішньоекономічного підприємництва включає добровільність дій у цій сферісуб'єктів такої діяльності, розмаїтість форм дотримання вимог законодавства івиключне право власності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на всіотримані результати.

Принцип юридичноїрівності і недискримінації складається з таких правил, як рівність передзаконом усіх учасників зовнішньоекономічної діяльності, включаючи державу,недопущення яких-небудь обмежень, не передбачених законодавством, незалежно відформ власності, місця розташування та ін.

Верховенствозакону покликане виключити будь-який вплив підзаконних актів, що негативнопозначаються на зовнішньоекономічній діяльності, порівняно з законами України.

Захист інтересівсуб'єктів зовнішньоекономічної діяльності полягає в тому, що держава охороняєці інтереси відповідно до національного законодавства як на території України,так і за її межами згідно з нормами міжнародного права й умовами усіхратифікованих міжнародних договорів.

Принципеквівалентності обміну виключає демпінг при ввезенні й вивезенні товарів.

1.2 Еволюція поглядів наміжнародну торгівлю1.2.1. Класичні концепціїміжнародної торгівлі

Меркантилізм. Очевидно, першоюсистематизованою теорією міжнародної торгівлі можна вважати меркантилізм, хочавона не має конкретного автора. Однак у цієї теорії є багато підтверджень, щосвідчать про її панування в період з XVI до XVIII ст. включно. Вона базуваласяна двох положеннях:

·    багатствокраїни визначається володінням певними цінностями, як правило, золотом;

·    длязростання добробуту свого населення держава повинна більше експортувати, ніжімпортувати, і В цьому випадку вона Одержить вартість активного сальдоторгового балансу у вигляді золота, що надходить із країн, які мають дефіцитторгового балансу. Для цього необхідна державна монополія на торгівлю, введенняобмежень на велику частину імпорту і надання субсидій більшій частиніекспортних виробництв.

Термінологіячасів меркантилістської епохи збереглася і донині: термін «активнийторговий баланс» (favourable balance of trade), наприклад, все щевикористовується для позначення того, що країна експортує більше, ніж імпортує;«пасивний торговий баланс» (unfavourable balance of trade) вказує надефіцит останнього. Багато хто ці терміни вживає, по суті, неправильно:наприклад, слово «активний» (сприятливий) означає вигоду, а«пасивний» (несприятливий) вказує на збитки. В дійсності необов'язково мати активне сальдо торгового балансу, як не обов'язково збитковимє його дефіцит. Якщо країна має активне сальдо або активний торговий баланспротягом певного періоду, вона одержує товари і послуги за меншу вартість, ніжвивозить за свої межі. У період меркантилізму різниця відшкодовувалася зарахунок переказу золота, а сьогодні вона компенсується наданням кредиту країніз дефіцитним платіжним балансом. Якщо кредит не погашається повністю, то такзваний активний торговий баланс може фактично бути невигідним для країни зактивним сальдо.

Останнім часомтермін «неомеркантилізм» (neomercantilizm) вживається щодо країн, якінамагаються мати активний торговий баланс для досягнення певної соціальної абополітичної мети. Наприклад, країна може докладати зусиль для досягнення повноїзайнятості, виробляючи продукцію понад норму, яку диктує попит всередині країниі вивозячи надлишок за її межі. Або ж країна, можливо, намагається зберегтиполітичний вплив у якомусь регіоні, постачаючи туди більше товарів, ніж одержуєзвідти.

Теоріяабсолютної переваги А. Сміта. Вперше політика фритредерства була визначена А. Смітом приобгрунтуванні ним «теорії порівняльних переваг». А. Сміт доводив, що«обмін сприятливий для кожної країни; кожна країна знаходить у ньомуабсолютну перевагу». Аналіз, здійснений Адамом Смітом, став вихідноюточкою класичної теорії, що служить основою для усіх видів політики вільноїторгівлі.

Викладена вроботі «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776р.) економічна система А. Сміта будувалася на тому, що більш низькі витративиробництва товару однієї нації, порівняно з витратами виробництва цього жтовару іншої нації, означають її абсолютну перевагу. Отже, якщо одна нація маєабсолютну перевагу у виробництві одного певного товару, а інша — другого, токожна може спеціалізуватися у виробництві і торгівлі таким товаром, витративиробництва якого найменші.

Проте,продовжуючи ці міркування до кінця, можна дійти висновку: якщо країна можезнайти за кордоном усе, що потрібно, за меншу ціну і без обмежень, то в їїінтересах одержувати За кордоном все. А чи робитиме щось вона сама для продажу?Ніщо цього не гарантує. Але яким чином вона розраховуватиметься за те, щокупуватиме? Отже, теорія абсолютної переваги заводить у безвихідь.

Теоріявідносної переваги Д. Рікардо — Р. Торренса. Р. Торренс у «Нарисах прозовнішню торгівлю зерном» (1815 p.), а також Д. Рікардо в дослідженні«Початок політичної економії й оподаткування» (1817 р.) виводятькласичну теорію з безвиході. Вони показують, у яких межах можливий та бажанийобмін між двома країнами, виділяючи критерії міжнародної спеціалізації. В інтересахкожної країни — спеціалізуватися на виробництві, в якому вона має найбільшуперевагу або найменшу слабкість і для якого відносна вигода є найбільшою, їхніміркування знайшли своє відображення в так званому принципі, або теорії,порівняльних переваг.

Д. Рікардо показав,що міжнародний обмін можливий і бажаний в інтересах усіх країн. Він визначив туцінову зону, всередині якої обмін вигідний для кожного. За допомогоюхрестоматійного прикладу торгівлі сукном і вином між Англією і Португалією Д.Рікардо запропонував три варіанти міжнародної торгівлі:

а) рівнеспіввідношення витрат на виробництво двох видів товарів між двома країнами — уторгівлі немає стимулу;

б) співвідношеннявитрат, при якому одна з країн має абсолютну перевагу у виробництві одного звидів товарів — тут торгівля можлива з урахуванням абсолютних переваг;

в) співвідношеннявитрат, при якому кожна з країн має відносну перевагу у виробництві одного звидів товарів — у цьому випадку обидві сторони зацікавлені торгувати внаслідокпорівняльних переваг.

Теоріяміжнародної вартості Дж. Cт. Мілля. Джон Стюарт Мілль у своїй роботі «Основиполітичної економії» (1844 р.) показав, за якою ціною здійснюється обмін.За Міллем, ціна обміну встановлюється за законом попиту і пропозиції на такомурівні, що сукупність експорту кожної країни дає змогу оплачувати сукупність їїімпорту. Цей закон міжнародної вартості, або «теорія міжнародноївартості», — важлива заслуга Дж. Ст. Мілля. Теорія міжнародної вартостідоводить, що існує ціна, яка оптимізує обмін товарів між країнами. Ця ринковаціна залежить від попиту і пропозиції. На думку сучасного американськогоекономіста Д. Чіпмена, цей закон — «одне з найбільших досягнень людськогоінтелекту». Той факт, що робота одержала визнання лише через 100 років, Д.Чіпмен пояснював тим, що «цей закон був занадто великим відкриттям длясвого часу».

Запропоновані Дж.Ст. Міллем закони міжнародної конкуренції зводяться, в основному, до двохнайважливіших положень. Перше: природне прагнення до міжнародної виробничоїспеціалізації веде до встановлення рівноваги у вигодах, одержуваних від цієїспеціалізації. Друге: умови повної або часткової спеціалізації визначаютьсянерівністю в прибутках, одержуваних від виробництва. Можливості ж повноївиробничої спеціалізації залежать від еластичності заміни в споживанні, щоіснує між виробленими товарами і тенденцією до відносного вирівнюванняабсолютних вигод держав, що беруть участь у міжнародному обміні.

1.2.2.Регулятивні теорії розвитку

Теорія Хекшера- Оліна.Основи сучасних уявлень про те, чим визначаються напрямки і структураміжнародних торгових потоків, заклали шведські вчені-економісти Елі Хекшер іБертіль Олін. Вони висунули теорію «вирівнювання цін на чинникивиробництва», суть якої полягає в тому, що національні виробничірозходження визначаються різною кількістю чинників виробництва — працею,землею, капіталом, а також різною внутрішньою потребою в тих або інших товарах.

У 1948 р.американські економісти П. Самуельсон і В. Столпер удосконалили теорію Хекшера- Оліна, запропонувавши свою: у випадку однорідності чинників виробництва,ідентичності техніки, досконалої конкуренції і повної мобільності товарівміжнародний обмін вирівнює ціну чинників виробництва між країнами.

У концепціях,заснованих на моделі Д. Рікардо з доповненнями Е. Хекшера, Б. Оліна і П.Самуельсона, торгівля розглядається не просто як взаємовигідний обмін, але і якзасіб, за допомогою якого можна скоротити розрив на рівні розвитку міжкраїнами.

ПарадоксЛеонтьева.Подальший розвиток теорія зовнішньої торгівлі одержала у роботі американськогоекономіста В. Леонтьева під назвою «Парадокс Леонтьева». Сутьпарадокса полягає в тому, що, використовуючи теорію Хекшера — Оліна, В.Леонтьев показав: американська економіка повоєнного періоду спеціалізувалася натих видах виробництва, що потребували відносно більше роботи, ніж капіталу.Іншими словами, американський експорт, порівняно з імпортом, більш трудомісткийі менш капіталомісткий. Цей висновок суперечив усім уявленням про економікуСША, що існували раніше. На загальну думку, вона завжди характеризуваласянадлишком капіталу і відповідно до теорії Хекшера — Оліна можна було очікувати,що США експортують, а не імпортують висококапіталомісткі товари.

В наступні рокиекономісти з різних країн багато дискутували з приводу «парадоксаЛеонтьева». Завдяки цьому теорія «порівняльних переваг» одержалаподальший розвиток. Вона стала включати поняття технічного прогресу інерівномірності його розподілу, позафірмової економії засобів, різниці міжкраїнами в заробітній платі та ін.

Кейнсіанство. На початку 30-х років XX ст.Дж. М. Кейнс створив свою теорію управління національною економікою, включаючиі зовнішню торгівлю. Підсумкова праця Дж. М. Кейнса «Загальна теоріязайнятості, відсотка і грошей» (1936 р.) стала фундаментом сучасноїекономічної думки і практики. У подальших роботах було доведено, щоінтернаціоналізація господарського життя і.взаємозалежність стали всеосяжнимпроцесом і роль зовнішньоекономічних зв'язків як чинника зростання і розвиткузначно зросла. Саме в цей період узгодження національної зовнішньоекономічноїполітики і її координація на багатосторонній основі набули особливого значеннядля справи стабільності й економічного зростання.

Участь країни вміжнародному поділі праці, з одного боку, і забезпечення її міжнародноїекономічної безпеки, — з іншого, є стратегічними напрямками управліннязовнішньоекономічною сферою країни.

Монетаризм був реалізований у практицідержавного регулювання на початку 80-х років XX ст. Інтелектуальним лідероммонетаристів став професор Чиказького університету Мілтон Фрідман.

Головнівідмінності між кейнсіанством і монетаризмом полягають: а) у підході довизначення чинників, що впливають на зміну сукупності попиту (кейнсіанцівважають, що сукупний попит формується під впливом різноманітних чинників, амонетариста головним чинником вважають пропозицію грошей); б) у трактуванніролі держави (кейнсіанці виступають за більш широке втручання останньої векономіку, монетаристи дотримуються протилежної думки, відстоюючи дерегулювання).

На початку 80-хроків XX ст. монетаристські концепції були використані для подоланняструктурної кризи у світовій економіці і вже сформованої взаємозалежності міжкраїнами. Структурні реформи і макро-економічна адаптація, проведені спочатку вСША, а потім і в Західній Європі, мали на меті дерегулювання в макро- ізовнішньоекономічній сфері на національному рівні, зсув у бік міжнароднихмеханізмів конкуренції і регулювання і, у зв'язку з цим, перехід до більшліберальних і «демократичних» форм управління фінансовими імонетарними важелями, здійснюючи при цьому координацію внутрішньоїмакроекономічної політики і попиту.

Такий підхід,застосований на практиці американською адміністрацією президента Р. Рейгана напочатку 80-х років XX ст., а потім і в Західній Європі, дав змогу переборотистагфляційний процес, що затягнувся, створити нову систему, яка сприяєзростанню регулювання світогосподарських зв'язків монетарними засобами,враховує реалії національних суверенітетів, дозволяє уникнути надмірної національноїдирективності.

Структурніреформи і макроекономічна адаптація стали стрижнем Стратегії на чотиридесятиліття розвитку ООН, обговореної і прийнятої в 1990 р. 18-ю Спеціальноюсесією Генеральної Асамблеї ООН. Делегація України зробила значний внесок урозробку, узгодження і прийняття підсумкового документа «Декларації проСтратегію на IV десятиліття розвитку ООН».

Результатомреалізації цілей Стратегії в промислово розвинутих і нових індустріальнорозвинутих країнах став десятилітній період без-кризового розвитку і високихтемпів економічного зростання та становлення нової системи багатосторонньогорегулювання й національного управління зовнішньоекономічною діяльністю.

Теоріязовнішньоторговельного мультиплікатора одержала поширення в західних дослідженняхз проблем міжнародної торгівлі. Відповідно до цієї теорії, ефект впливузовнішньої торгівлі (зокрема експорту) на динаміку зростання національногодоходу, розмір зайнятості, споживання й інвестиційну активністьхарактеризується для кожної країни цілком визначеними кількісними залежностямиі може бути розрахований і виражений у вигляді визначеногокоефіцієнта-мультиплікатора (множника). Спочатку експортні замовленнябезпосередньо збільшать випуск продукції, отже, і заробітну плату в галузях, щовиконують ці замовлення. А потім починають зростати вторинні споживчі витрати.

1.2.3.Сучасні концепції міжнародної торгівлі

З другої половиниXX століття, коли міжнародний обмін набуває «вибухового характеру»,світова торгівля починає розвиватися високими темпами. В період 1950-1994 pp.світовий торговий обіг зріс у 14 разів. За оцінками західних спеціалістів,період між 1950 і 1970 pp. можна охарактеризувати як «золоті часи» урозвитку міжнародної торгівлі. Саме тоді було досягнуто щорічного 7 %-гозростання світового експорту. Проте вже в 70-ті роки XX ст. він знизився до 5%, ще більше скоротився у 80-ті роки. Наприкінці 80-х років світовий експортпродемонстрував помітне пожвавлення (до 8,5 % у 1988 p.). Після явного спаду напочатку 90-х, у середині 90-х років він знову набирає високих темпів.

Природно, щозазначені зміни сприяли появі сучасних поглядів на управління міжнароднимбізнесом. Вони належать не окремим групам дослідників, а представникам вищогоменеджменту головних транснаціональних корпорацій. Як основний виділяєтьсяресурсний підхід. Оскільки компанії мають у своєму розпорядженні обмеженіресурси, вони повинні вирішити, використовувати їх усередині країни чи наміжнародному рівні. Переконавшись, що можливості на міжнародному ринку можутьвиявитися більшими, ніж на вітчизняному, компанії спрямовують свої ресурси взакордонний сектор. Тому, щоб зрозуміти, чому все ж проводяться торговіоперації, необхідно визначити, які вигоди одержують окремі підприємства.

Концепція експортнихможливостей включає чотири підходи.

1. Використаннянадлишкових потужностей. Часто компанії мають у своєму розпорядженні виробничіпотужності в поточному або довгостроковому періодах, що не користуютьсяадекватним внутрішнім попитом. Це можуть бути розвідані запаси природнихресурсів чи конкретні потужності для виробництва визначеної продукції, яківажко переключити на виробництво інших товарів, що мають, можливо, відповіднийвнутрішній попит.

Разом з тим, малікраїни прагнуть торгувати набагато ширше, ніж великі. Одна з причин полягає втому, що технологія виробничого процесу може дозволити фірмі рентабельновипускати продукцію тільки при багатосерійному виробництві, у більших обсягах,ніж це потрібно для задоволення попиту у своїй країні. Для прикладу візьмемоавтомобільну промисловість: у «Вольво» потреба експорту з невеличкогошведського ринку значно більша, ніж у «Дженерал моторс» — зі значногоамериканського.

2. Зменшеннявитрат виробництва. Дослідження показали: компанії можуть зменшувати свої витратина 20-30 % тоді, коли подвоюється випуск продукції, це явище відоме як«крива акумулювання досвіду» (experience curve). Наприклад, якщо мивізьмемо 20 %-ве зменшення витрат виробництва і початкову вартість в 100 дол.на одиницю продукції, то собівартість другої одиниці продукції буде дорівнювати80 дол., четвертої — 64 дол. і т.д. Зменшення може бути пов'язане з декількомачинниками: покриттям умовно-постійних витрат за рахунок випуску більшого обсягупродукції; підвищенням ефективності за рахунок досвіду, набутого привиробництві великих партій продукції; масовими закупівлями матеріалів іперевезенням їх значними партіями. Тому очевидно, що лідер ринку може одержатипереваги стосовно зменшення витрат виробництва перед своїми конкурентами. Одниміз засобів збільшення випуску продукції компанією є визначення ринку зглобальної, а не внутрішньодержавної точки зору.

3. Підвищенняприбутковості. Виробник може за певних умов продавати ту саму продукцію збільшою вигодою за кордоном, ніж у себе вдома. Це може бути пов'язано звідмінністю конкурентного середовища на закордонному ринку від вітчизняного,тому що там товар знаходиться на іншому етапі життєвого циклу. Таким чином,етап зрілості всередині країни може призвести до зниження внутрішніх цін, у тойчас як етап зростання за кордоном може звести нанівець актуальність зниженняцін. Підвищення прибутковості може також відбуватися у зв'язку з розходженнямивсередині країни і за кордоном державних заходів, які впливають наприбутковість (наприклад, розходженнями в оподатковуванні прибутків аборегулюванні цін).

4. Розподілризику. Виводячи збут за межі ринку тільки однієї країни, виробник маєможливість зводити до мінімуму коливання попиту, оскільки цикли діловоїактивності країн перебувають в різних фазах, а ті самі товари знаходяться нарізноманітних етапах життєвого циклу. Ще один чинник розподілу ризику задопомогою експорту полягає в тому, що виробник зможе придбати більше клієнтів,зменшуючи свою вразливість при втраті якогось одного чи декількох клієнтів.

Концепціяімпортних можливостей. Імпульс до участі в торгівлі може надійти або відекспортера, або від імпортера. У будь-якому випадку мають бути як продавець,так і покупець. Імпульс від імпортера полягає в тому, що фірма шукає дешевші івисокоякісні сировинні та інші комплектуючі матеріали, готові вироби, щобвикористовувати їх на своїх виробничих підприємствах. Або ж вона може активношукати нові товари, розроблені за кордоном, щоб доповнити наявні асортиментнігрупи. Це дозволить компанії більше продукції запропонувати на продаж, аімпортеру — використовувати надлишкові потужності своєї торгово-розподільчоїмережі.

Якщо міжнародніпостачання сировини, матеріалів і комплектуючих зменшують витрати виробництвачи підвищують якість готових виробів, то компанія, що їх закуповує, має більшустійкість проти конкуренції з боку імпортованих готових виробів або ж сама можебільш ефективно конкурувати на експортних ринках. Автомобільна промисловістьподає приклад глобальної конкуренції, що залежить від субпідрядників, у томучислі іноземних, у напрямку зменшення витрат виробництва.

Імпортер, як іекспортер, має можливість розподілити свої операційні ризики. Розширюючи колопостачальників, фірма буде менше залежати від диктату або долі єдиногопостачальника. В США, наприклад, багато значних споживачів, зокремаавтомобільна промисловість, диверсифікували свої закупівлі сталі із залученнямєвропейських і японських постачальників. Ця стратегія знизила ризикнедостатнього постачання американської автомобільної промисловості у випадкувиникнення страйку серед сталеливарників США, але одночасно посилила проблеми всталеливарній промисловості країни.

Розділ2. Сучасні тенденції розвитку зовнішньої торгівлі України2.1 Аналіз експортногопотенціалу

Україна володієзначним експортним потенціалом, який зосереджений у видобувних і обробнихгалузях промисловості, а також в агропромисловому і енергетичному комплексахкраїни, однак використовується він, на жаль, недостатньо і вкрай неефективно.

Про великіпотенційні можливості України в сфері експортної діяльності наочно свідчить тойфакт, що у 2004 р. вона здійснювала зовнішньоторговельні операції з партнерамиіз 167 країн світу і обсяги зовнішньої торгівлі товарами складали 33,4млрд.дол.США, хоча, на жаль, збереглося негативне сальдо у зовнішній торгівлітоварами — 0,26 млрд.дол.США.

Найбільший впливна такий несприятливий результат спричинив, насамперед, незадовільний станторгівлі з Росією, де за вказаний період спостерігається від’ємне сальдо увзаємопоставках товарів в розмірі близько 3,2 млрд.дол.США.

Сальдо зовнішньоїторгівлі України з усіма країнами світу в січні-серпні 2005 року булопозитивним і склало $527,77 мільйона в порівнянні з позитивним сальдо на суму$57,94 мільйона за січень-серпень 2004 року (табл. 2.1, додаток А).

Таблиця 2.1

Зовнішня торгівля України зусіма країнами світу

(за даними Держкомстату)

січ. – серп. 2005 січ. – лип. 2005 січ. – серп. 2004 експорт (млн… дол. США) 11 679,0 10310,5 9 294,8 імпорт (млн… дол. США) 11 151,3 9 915,8 9 236,9 сальдо (млн… дол. США) +527,7 +394,7 +57,9

Динаміказовнішньої торгівлі України з країнами СНД наведена у табл. 2.2. та додатку Б.

Таблиця 2.2

Зовнішня торгівля України зкраїнами СНД

(за даними Держкомстату)

січ. – серп. 2005 січ. – лип. 2005 січ. – серп. 2004 експорт (млн… дол. США) 3 791,6 3 284,2 2 707,1 імпорт (млн… дол. США) 6 630,2 5 904,9 5 543,7 сальдо (млн… дол. США) -2 838,6 -2 620,7 -2 836,6

Динамікузовнішньої торгівлі України з іншими країнами наведено у табл. 2.3 та додаткуВ.

Таблиця 2.3

Зовнішня торгівля України зіншими країнами

(за даними Держкомстату)

січ. – серп. 2005 січ. – лип. 2005 січ. – серп. 2004 експорт (млн… дол. США) 7 887,4 7 026,3 6 587,7 імпорт (млн… дол. США) 4 521,1 4 010,9 3 693,2 сальдо (млн… дол. США) 3 366,3 3 015,4 +2 894,5

Найбільші обсягиукраїнського експорту в січні — серпні 2005 року, повідомляє Reuters, булиспожиті Росією — 23,8% від загального обсягу експорту, Туреччиною — 6,1%, США — 5,5%.

Несприятливітенденції, які склалися у зовнішній торгівлі України товарами (підсиленнясировинного перекосу в структурі експорту, збільшення розриву міжекспортоспроможністю і імпортоємністю), не залишають сумнівів в тому, щонеобхідною умовою щодо інтенсифікації зовнішньоторговельної діяльності країнина сучасному етапі економічної депресії стає, перш за все, підвищенняефективності використання її експортного потенціалу. Значущість експорту, якфактору підвищення вітчизняного виробництва і основного джерела валюти дляпершочергових потреб народного господарства, особливо зростає в умовахнеухильного звуження внутрішньої потреби на продукцію українськихтоваровиробників, коли приблизно 39% ВВП країни реалізується на зовнішніхринках (в Росії близько 20% ВВП).

В зв’язку з цимцілком закономірно, що подальший розвиток експорту, особливо продукції обробнихгалузей промисловості з високим ступенем обробки, повинен стати важливимелементом структурної перебудови і технічної модернізації національногогосподарства країни. Незважаючи на це, успіхи України в нарощуванні обсягівекспорту в теперішній час доволі посередні. Український експорт розвиваєтьсязначно повільніше ніж світовий, що призвело до скорочення його питомої ваги вміжнародному обсязі до 0,2% (в Росії — 1,7%) [10].

Значнийстримуючий вплив на український експорт справляє комплекс ендогенних іекзогенних факторів, серед яких можна виділити такі найважливіші:

·    низькаконкурентоспроможність вітчизняної промислової продукції, насамперед,машинотехнічних виробів;

·    важкийфінансовий стан більшості підприємств обробної промисловості і конверсійнихвиробництв, що робить практично неможливим інвестування в перспективні,орієнтовані на експорт проекти за рахунок внутрішніх ресурсів;

·    штучнестримування курсу гривні в рамках «валютного коридору» звужуєможливості використання курсового фактору з метою просування експорту;

·    недостатнійрозвиток вітчизняних систем сертифікації і контролю якості експортної продукціїна фоні значного підсилення в останній час вимог до споживчих і екологічниххарактеристик, а також до безпеки продукції, яка реалізується на ринкахпромислово розвинутих країн;

·    випереджаючийріст цін на продукцію та послуги природних монополій в порівнянні з збільшеннямцін на вироби обробної промисловості і продукцію АПК;

·    недостачаспеціальних знань і досвіду роботи в сфері експорту у більшості українськихпідприємців, а також недостатня координованість їх діяльності на зовнішніхринках;

·    розривтрадиційних виробничих зв’язків на пострадянському економічному просторі і зкраїнами колишньої РЕВ без завоювання нових постійних «ніш» насвітовому ринку;

·    збереженняелементів дискримінації українських експортерів за кордоном, застосуванняметодів обмежувальної ділової практики, зокрема картельних угод для витісненнячи недопущення України на перспективні, ємні ринки;

·    низькийсвітовий рейтинг надійності України для кредитів та інвестицій, що утрудняєвикористання іноземних фінансових ресурсів для розвитку експортного потенціалукраїни;

·    нормиукраїнського законодавства, які закріплюють відповідальність постачальника занедоброякісну продукцію, не відповідають принципам, що прийняті в міжнароднійпрактиці.

Враховуючи веськомплекс факторів, що визначають стан і перспективи розвитку українськогоекспорту, назріла необхідність невідкладних кроків щодо формування цілісноїсистеми заходів державного стимулювання експорту, які повинні знайтивідображення в спеціальній Національній програмі розвитку і реалізаціїекспортного потенціалу України.

2.2Фактори динаміки експортного потенціалу України

         Відкрита експортоорієнтованаринкова економіка, моделі якої успішно реалізовані в багатьох країнах світу, єдобрим взірцем для національної економічної стратегії України в сучасних умовахїї розвитку. В цілому можна виділити дві групи факторів, які визначаютьдинаміку експорту: внутрішні або ендогенні, джерела впливу яких знаходятьсявсередині країни і піддаються певному управлінню, і зовнішні – екзогенні, впливяких на експорт не залежить від здійснюваної країною внутрішньої та зовнішньоїполітики.  

Позитивний впливна обсяги експорту з України справлятимуть, відповідно, зростання виробництва іВВП країн-торгових партнерів, збільшення світового попиту і покращення кон’юнктурищодо товарів, які складають основну частину нашого експорту, зниження тарифнихі нетарифних бар’єрів з боку інших країн та відмова від політикиімпортозаміщення, послаблення позицій конкурентів, скорочення кількостіантидемпінгових розслідувань проти України, ефективне розв’язання торговихспорів, підвищення світових цін на товари експорту і їх зниження на імпортніскладові, що застосовуються у подальшому експортному виробництві.           

Фактично насьогоднішній день зовнішні фактори здебільшого не сприяють збільшенню обсягівекспорту з України. Це проявляється у сповільненні в останні роки темпівекономічного зростання розвинутих країн Європи, куди експортується більшачастина української продукції; мінливості попиту на основні статті вітчизняногоекспорту – металургійну продукцію, сировину, напівфабрикати; підвищенні з бокуокремих країн нетарифних бар’єрів (зокрема, за останні 40 років частка імпорту,охоплена нетарифними обмеженнями, збільшилась у Японії на 64%, у країнах ЄС –на 198%); виході на ринки нових постачальників, розширенні пропозиції ізбільшенні внаслідок цього можливостей вибору споживачів на користь кращої заспіввідношенням “ціна-якість” продукції. Так, сьогодні експорт українськоїсталі ускладнюється появою російських, китайських конкурентів, експорт машин іустаткування – нових конкурентів з країн, що розвиваються (Китай, Індія,Таїланд), експорт продовольства – розширенням пропозиції з боку країн Європи,США, Туреччини, Ірану, експорт у країни Азії – сильнішими у порівнянні з українськимипозиціями Франції, Росії, Білорусі, Болгарії, Польщі.

Проблема експортуускладнюється також відсутністю в України статусу держави з ринковою економікоюі членства у Світовій організації торгівлі, що часто призводить донеправомірного встановлення фактів демпінгу. З 1992 р. в результатіантидемпінгових процедур українські виробники зазнали втрат в розмірі близько1,5 млрд. дол. Підвищуються вимоги споживачів-імпортерів до показниківенергомісткості, екологічності, якості, технічного та технологічного рівня,післяпродажного обслуговування продукції.

Результатипроведеного фахівцями Інституту світової економіки НАН України регресійногоаналізу на основі квартальних даних за 1997-2004 роки показують, що найбільшийвплив на експорт з України до країн Організації економічного співробітництва ірозвитку (ОЕСР), які займають найбільшу частку у структурі нашого експорту,мають обсяги ВВП країн ОЕСР (β=2,28). Серед інших включених у модельфакторів (валютний курс, обсяги прямих іноземних інвестицій, індекси світовихцін, процентні ставки за кредити) помітний вплив на експорт здійснюють валютнийкурс (β=-0,88) та індекси вільних ринкових цін (β=0,673). Іншіпояснювальні змінні є статистично незначущими. На основі аналізубета-коефіцієнтів можна стверджувати, що експорт зростає зі збільшенням обсягівВВП країн ОЕСР та світових цін і зі зменшенням курсу національної валюти.

Основними шляхамизабезпечення високих обсягів вітчизняного експорту, що стримуватимутьнегативний вплив ряду факторів, є зміна товарної структури експорту в біквисокотехнологічних, наукоємких товарів; географічна диверсифікація експорту;підвищення якості, конкурентоспроможності продукції з врахуванням останніхвимог споживачів; забезпечення стабільного макроекономічного, інституційного іполітичного середовища; створення привабливого інвестиційного клімату;прискорення вступу України до СОТ; посилення її участі в інтеграційнихпроцесах; підтримка малого і середнього бізнесу; збільшення кількостіінфраструктурних об’єктів, що сприяють розвитку технологій; реалізаціяефективної державної політики підтримки експорту.

Розділ 3. Перспективирозвитку зовнішньої торгівлі України3.1 Концептуальні основиформування стратегії міжнародної торгівлі України

Економікабудь-якої країни на сучасному етапі не може обійтися без виходу на світовіринки. Розширення рамок такого виходу за допомогою збільшення обсягів іасортименту продукції національних товаровиробників забезпечує нарощуванняпотужності держави і сприяє зміцненню її конкурентоспроможності на світовихринках.

З розпадомєдиного радянського простору перед молодими суверенними державами виниклапроблема проникнення на світові ринки зі своїми товарами. Глибока ступінь їхглобалізації і вже існуюча структура привели до того, що молодим державамдоводиться вступати в конкурентну боротьбу з більш економічно розвиненимикраїнами або об'єднаннями країн. При цьому держави, що знаходяться на шляху доринкових реформ, мають витрачати значні зусилля, концентруючи їх на окремихнапрямах, найбільш доступних з огляду на існуючі умови господарювання. У цихумовах і виникає питання про конкурентоспроможність національної економіки якможливості реалізації конкурентних переваг країни на зовнішніх ринках.

З одного боку,конкурентоспроможність є однією з форм прояву об'єктивної економічної категорії- конкуренції, а проблема її підвищення звичайно розглядається в контекстірозвитку міжнародних економічних відносин і просування країни на зовнішніхринках. З іншого боку, внаслідок міжнародного розподілу праці і необхідностідля всіх економік, незалежно від надбудовних чинників, виходу на ринки,економіки всіх країн номінально конкурентоспроможні. [3, 1]

Сучасне розумінняконкурентоспроможності національної економіки неможливе без вирішення цілогоряду методологічних проблем, пов'язаних, по-перше, із з'ясуванням самої сутіконкуренції, по-друге, створенням чіткої, структурованої системи показників дляїї аналізу і, по-третє, з'ясуванням можливості їх використання з метоюотримання моделі, придатної для комплексної оцінки конкурентоспроможності іпрогнозування її динаміки.

Динамікапоказників конкурентоспроможності національної економіки формується під впливомвалютного курсу, який є важливим регулятором зовнішньоекономічних відносин івпливовим важелем у розвитку економіки, особливо української, у зв'язку іздовготривалою загальною кризою і незавершеністю формування ринковоїінфраструктури.

Сучасний етапрозвитку світового господарства характеризується процесом глобалізації. Українабере участь у сучасних процесах глобалізації як невід’ємна складова світовоїекономіки. Але цей об’єктивний процес відбувається досить повільно,супроводжується значним ускладненням та загостренням суперечностей. Вітчизнянаекономіка ще має пройти тривалий шлях ефективного інтегрування у системіміжнародного поділу праці і товарообміну, подолати певні технологічні та іншіперешкоди на цьому шляху, вирішити проблеми здійснення прогресивних структурнихзрушень, це зокрема передбачає посилення уваги до раціональної організаціїзовнішньоекономічних зв’язків нашої країни, забезпечення їх динамічногозростання і оптимізації в умовах глобалізації.

Використаннявигод від участі у міжнародному поділі праці дозволяє кожній країні постійнопідвищувати свою економічну ефективність і результативність, даючі їйможливість зосереджуватись на виробництві тих товарів та послуг, по яких вонамає переваги у конкурентоспроможності у порівнянні з іншими країнами.Збільшення частки країни у світовому експорті спричиняє покращення їїекономічного стану, якщо зростання експорту продукції галузей з високоюпродуктивністю супроводжується підвищенням питомої ваги цієї продукції взагальному обсязі виробництва даної країни. Проте важлива не стільки часткакраїни у світовому експорті, скільки те, що саме країна експортує. Перехід наекспорт більш складних наукомістких товарів підтримує зростання продуктивностіу країні, навіть якщо обсяг експорту зростає повільно.

         У зв’язку з цим не можнавизначити раціональною структуру вітчизняного експорту, в якому домінуютьсировина та продукція з низьким рівнем переробки. Експортний профіль Українивизначають продукти з низькою часткою доданої вартості, а також товари, випускяких пов’язаний з шкідливим, екологічно небезпечним виробництвом (продукціячорної металургії та основної хімії). Подібна експортна спеціалізація Українисклалася ще за радянських часів, певною мірою визначалася наявністю відповіднихприродних ресурсів (вугілля, залізна і марганцева руда тощо). До того ж виробництвота експортування цих товарів є значно більш простою справою, ніж виробництво іреалізація на зовнішньому ринку продукції високотехнологічних галузейекономіки. Цим зумовлена переважно сировинна спрямованість вітчизняногоекспорту, що призводить до невигідних пропорцій міжнародного товарообміну.

         Рівень розвитку продуктивнихсил – один з вирішальних чинників, які насамперед сприяють підвищеннюефективності участі України у системі міжнародного поділу праці і міжнародномутоварообміні. За кількісними характеристиками виробничого науково-технічного таінтелектуального потенціалу наша країна може бути гідним партнеромсвітогосподарських взаємовідносинах. За сприятливих умов цей потенціал дозволяєпослідовно вирішувати завдання оптимізації її зовнішньогосподарських зв’язків.Крім того, розв’язанню цього завдання сприяють такі об’єктивні чинники, якбагаті природні ресурси, вигідне географічне положення нашої країни, наявністьнеобхідної інфраструктури, що обслуговує зовнішньоекономічні зв’язки тощо.Проте націленість України на більш ефективне включення у систему міжнародногоподілу праці і світового товарообміну в умовах глобалізації потребує здійсненняпрогресивної структурної перебудови економіки і відповідного реформування їїорієнтованого на експорт сектора. [10]

         Основу цього сектору, крімтрадиційних галузей видобувної та металургійної промисловості, які виступаютьзараз основним джерелом валютних надходжень від експорту, можуть скластивисокотехнологічні, наукомісткі галузі, пов’язані зі створенням, зокрема, новихпоколінь літаків, ракетоносіїв, створенням нових матеріалів, розвиткомелектрозварювального виробництва, рівень яких не поступається кращимзакордонним аналогам. За даними світового банку, щодо розвитку науки ітехнологій Україна посідає досить високе місце, що виступає необхідноюпередумовою для її прогресивної переорієнтації з експорту сировинних матеріалівна готову наукомістку продукцію та на нові технології.

         Значний експортний таконкурентний потенціал мають також галузі агропромислового комплексу,модернізація яких спроможна вивести наше сільське господарство до складувисокоефективних галузей, які поряд з іншими визначатимуть економічний профільУкраїни у системі міжнародного поділу праці. При цьому розширення експортноїорієнтації сільськогосподарського виробництва може стати одним з основнихфакторів економічного зростання галузі та підвищення конкурентоспроможності їїпродукції.

         Нарешті, необхідно кращевикористовувати вигідне географічне положення України. Транзитні перевезеннявантажів, використання створеної мережі нафто- і газопроводів виступають такожсуттєвим джерелом валютних надходжень. Біля двох десятків європейських країнотримують газ, що надходить через українські газові магістралі. Але існуючасистема газопроводів потребує значного оновлення та нарощення потужностей,оскільки 17% газопровідної мережі вже відпрацювали свій строк, а 15%наближаються до нього.

         Разом з тим необхідноздійснювати додаткове більш глибоке обґрунтування наших зовнішньоекономічнихпріоритетів, зумовлених розгортанням процесів глобалізації світової економіки.

         За цих обставин важливоюумовою зміцнення позицій України на світових ринках є коригування їїзовнішньоекономічної політики у напрямку створення конкурентоспроможнихтранснаціональних корпорацій, озброєних технологіями стратегічного маркетингуна глобальному ринку. Державна підтримка таких високотехнологічних корпораційоб’єктивно необхідна для реалізації великих коопераційних проектів. Специфікаефективної міжнародної спеціалізації України теж вимагає розробки обґрунтованихмаркетингових програм та організації державної підтримки щодо створенняміжнародних конкурентних переваг для вітчизняних товарів на світових ринках. [4]

3.2 Напрямки розвиткузовнішньої торгівлі України

Перехід  до ринкової  системи  господарювання  об’єктивно  вимагає  піднести  ефективність використання  основного  капіталу,  посилити  інноваційний  процес  в  усіх галузях  національної  економіки.

 З  метою  усунення  зазначених  вище негативних явищ  в  сфері зовнішньоекономічних  відносин   Україні  необхідно  розв’язати  такі завдання:  по-перше,  обмежувати  ввіз  продукції  чорної  металургії, покращувати  якість  металу,  зменшувати  масу  готових  виробів,  домагатися міжнародних  сертифікатів  на  свою  продукцію   тощо.

По-друге, визначити  пріоритетні  напрямки  розвитку  експортної  спеціалізації, переорієнтуватися  на  виробництво  наукомісткої  продукції  і ресурсозберігаючих  технологій  у  сфері  верстатобудування,  літакобудування, ракетно-космічної  техніки,  створення  нових  видів  металів.  Я  вважаю,  що ці  напрямки  повинні  стати  сферою  всебічної  підтримки  держави.

По-третє, відмінити  імпортне  (ввізне  мито)  на  такі  стратегічні  для  України товари,  як  нафтопродукти,  ліс,  кольорові  метали,  целюлоза.  У  той  же час  доцільно  обмежити  імпорт  алкогольних  напоїв,  цигарок  тощо.

По-четверте, виготовляти  в  Україні  імпортозамінну  продукцію:  зернові, кормо-  і картоплезбиральні  комбайни,  тролейбуси,  автобуси,  холодильники,автомобілі,  тканини  та  ін.  Водночас,  експортуючи  переважно  товари паливноенергетичної  групи,  слід  значно  поліпшити  обробку  сировини (титану,  граніту,  урану,  сільськогосподарської  продукції).  Так, глибина переробки  сільськогосподарської  сировини  в  Україні  становить  лише близько  50 %  від  рівня  розвинутих  країн. [7]

По-п’яте, враховуючи  низьку  конкурентоспроможність  продукції  в  Україні,  не  слід поспішати  з  подальшою  лібералізаціею  експортно-імпортних  відносин,  на яку  нашу  державу  активно  підштовхує  Міжнародний  валютний  фонд  та Світовий  банк.  Йти  таким  шляхом  можна,  лише  зміцнюючи конкурентоспроможність  товарів.  Навіть  у  США  понад  35 %  товарів  захищені нетарифними  бар’єрами.

По-шосте,  слід  заохочувати  іноземних  інвесторів.   Найважливішою  умовою  цього  є стабільньсть  чинного  законодавства  у  зонішньоекономічній  діяльності.  На жаль,  в  Україні  так  часто  переглядаються  закони,  що  стабільною  можна вважати  лише  постійну  зміну  законів.  Тому  наша  держава,  згідно  з оцінкою  міжнародних  експертів,  щодо  створення  надійного  інвестиційного клімату  посідає  139  місце  у  світі (дані 2002 року).

По-сьоме, важливо  налагодити  надійний  митний  контроль.  Так,  у  розвинутих  країнах світу  держава  бере  на  себе  облік  і  всебічно  контролює  експорт  та імпорт  товарів.  В  Австрії,  зокрема,  їй  відома  адреса  кожного постачальника,  ціни   його  товару,  обсяг,  сертифікація  товарів.  Цей процес  супроводжується  контролем  податкових  і  банківських  установ.  В Україні  недосконалий  сам  Митний  кодекс:  у  ньому  налічується  лише  164 статті,  тоді,  як  у  Митному  кодексі  Росії – понад  400  статей. [10]

Це, звичайно, не  всі  проблеми  входження  України  в  світове  господарство,  на  наш погляд  треба  також  звернути  увагу, по-перше, на   успішно  функціонуючі економіки  інших  країн,  які  б  могли  стати  певним  взірцем  для  нашої країни.   По-друге,  на  запозичення  досвіду  впровадження  радикальних економічних  реформ,  трансформацію  соціально-економічної  системи   до принципово  нового  якісного  стану.

По-третє,  на вивчення  економічного  потенціалу  інших  країн  з  метою  встановлення  з ними  розгалужених  дво-  та  багатосторонніх  господарських  зв’язків, поглиблення  міжнародного  поділу  праці  та  ін.

Як  вже  було зазначено, важливу  роль  у  подальшому  розвитку  зовнішньої  торгівлі України  відіграватиме  структура  перебудова  її  економіки.  У  цьому  плані одним  із  першочергових  структурних  пріоритетів  є  збільшення  обсягів виробництва  і  продажу  на  світовому  ринку  продукціївійськово-промислового  та  аерокосмічного  комплексів,  стимулювання  експортного потенціалу  інших  галузей,  захист  внутрішнього  ринку.  Для  розв’язання цієї  проблеми  передбачено:  розробити  урядову  програму  щодо  переведення  теплових  електростанцій  на  тверде  паливо  з  одночасною  модернізацєю вугільної  промисловості;  розширення  експорту  електроенергії, що виробляється  на  давальному  паливі;  проведення  комплексу  економічних  та організаційних  заходів  для  стимулювання  скорочення  споживання енергоресурсів;  розширення  наукових  досліджень  і  розробок  з  проблеми видобутку  власної  нафти  з  виходом  на  конкретні  науково-технічні  і наукові  проекти;  збільшення  обсягу  переробки  нафти  на  давальних  умовах заводами  України  з  розрахунками  за  неї  частиною  готової  продукції; розвиток  атомної  енергетики  з  дотриманням  необхідного  рівня  безпеки; розробка  системи  плати  за  транзитне  транспортування  паливно-енергетичних ресурсів  через  територію  України;  подолання  залежності  економіки України  від  поставок  продукції  з  країн  СНД.

Одним із  шляхів  заохочення  іноземних  інвесторів  і  формування  міжнародних економічних  відносин  є  створення  спільних  підприємств. [9]

Нині прилавки  українських  магазинів  переповнені  імпортними  товарами.  Значною мірою – це  результат  непродуманої  зовнішньо-економічної  політики  держави, внаслідок  якої  придушується  вітчизняний  виробник.  Так,  програма розробки  і  освоєння  виробництва  електронних  касових  апаратів  передбачає створення  вітчизняного  масового  виробництва цих  апаратів  для  задоволення потреб  всіх  галузей  господарства.  Якби  при  цьому  враховувався позитивний  досвід  Китаю,  то  на  внутрішній  ринок  були  б  допущені  лише 2  зарубіжні  фірми,  які  виробляють  подібну  продукцію.  У  той  же  час на  український  ринок  допущено  приблизно  40  різних  іноземних  фірм, продукція  яких  не  завжди  відповідає  вимогам  сертифікації.  Такі приклади  не  поодинокі,  і  наше  завдання  полягає  в  тому,  щоб розглядати  ці  нагальні  для  держави  проблеми  негайно,  не  затягуючи прийтяття законів  у  парламенті  перетворюючи  їх  на  політичні  дебати.

З проблемою  міжнародних  економічних  відносин  тісно  повязане  питання зовнішнього  боргу  України.  Ця  проблема  має  два  аспекти.  По-перше, зовнішній  борг  України  після  розпаду  СРСР.  Величина  його  поставлена  в залежність  від  частки  України  у  ВНП  колишнього  СРСР  і  встановлена  на рівні  16,37 %.  Рівноправний  розподіл  боргів  передбачає  справедливий  розподіл інших  активів  колишнього  Союзу – алмазного,  валютного,  золотого  фонду, зарубіжних  активів  за  кордоном  (майно  посольств,  консульств  та  ін.). ці  активи  становили  близько  33  млрд.  дол.

Згідно з  підписаною  між  Росією  і  Україною  угодою  прийнято  “нульовий  варіант” щодо  розподілу  активів  і  боргів.  Це  означає,  що  Росія  сплачує іноземним  державам  частку  колишнього  боргу  СРСР,  а  Україна  не претендує  на  свою  частку  майна  та  активів.  Щорічно  по  зовнішньому боргу  України  Росія  сплачує  близько  700  млн.  дол.  Проте  розподіл активів  і  боргів  відбувається  не  на  користь  України,  оскільки  на  її частку  припадало  майже  вдвічі  більше  активів.

По-друге, це  борги,  причиною  яких  є  пасивний  торговий  баланс,  пов’язаний  з оплатою  енергоносіїв.  До  2010  р.,  згідно  з  оцінками  спеціалістів, Україна  матиме  36 – 40  млрд.  дол.  зовнішнього  боргу.  Його  зростання зумовлене  її  неспроможністю  позбутися  сировинної  та  енергетичної залежності  від  інших  держав  і  радикально  перебудувати  власну економічну  систему,  насамперед  зовнішньоекономічну  діяльність.

Перспективним напрямком  інтегрування  України  в  економіку  світового  господарства  є створення  вільних  економічних  зон,  українських  транснаціональних корпорацій,  банків,  торгівля  об’єктами  інтелектуальної  власності –патентами,  ліцензіями,  “ноу-хау”  та  ін.[9]

/>Висновок

Підсумовуючинаведене вище, слід зазначити особливості сучасних світових процесів, щосуттєво впливають на зовнішню торгівлю України.

1.   Посилення монополізації татиску на «слабкі країни» (сьогодні транснаціональні компанії контролюють до 40%світового промислового виробництва та понад 50% світової торгівлі).

2.   Посилення ціновоїконкуренції.

3.   Диспаритетність розвиткусвітових економічних систем і прискорення процесу їхнього зближення;

4.   Часткова зміна якостіконкурентної боротьби (через оволодіння певною кількістю напрямів унаслідокштучного ослаблення конкурентів, наприклад, на території колишнього СРСР).

5.   Структурні зрушення усвітовому господарстві.

6.   Переважання факторіврентабельності над факторами ефективності (через відсутність паритетногорегулювання економічних відносин між країнами з різними умовами розвитку).

Створенняефективної системи сприяння розвитку зовнішньоторговельного потенціалу вУкраїні повинно здійснюватися за наступними основними напрямками:

·  кредитно-страхова підтримкаінновацій і розвитку пріоритетних, експортоорієнтованих виробництв;

·  надання податкових пільгвиробникам пріоритетної продукції й експортерам;

·  розробка і фінансуванняпрограм розвитку пріоритетних експортоорієнтованих проектів у рамках спеціальностворених фондів;

·  адміністративно-організаційнапідтримка національних виробників;

·  розвиток міждержавноголізингу;

·  розробка і прийняттяміждержавних документів про координацію ринків цінних паперів, єдині принципизаставних операцій, страхування ризиків, валютний й експортний контроль;

·  розробка і впровадження новихсистем обслуговування торгово-економічних відносин, у т.ч. механізму клірингу;

·  створення сприятливих умовдля організації і функціонування двосторонніх і багатосторонніхторгово-промислових палат, бізнес-центрів і представництв у країнах найближчихторгових парнерах України;

·  створення сприятливих умов інадання допомоги суб'єктам господарювання у розвитку різних форм спільногопідприємництва: транснаціональних фінансово-промислових груп, лізинговихкомпаній і інших фірм і організацій;

·  заохочення прямих інвестиційнаціональних інвесторів;

·  використання бюджетних формпідтримки національних виробників і експортерів.

/>Списоквикористаної літератури

1.   Василенко  Ю.  Експортна діяльність  України// Економіка  України. – 2003.- №7, с.17-20

2.   Ватманюк  Г.  та  ін. Макроекономіка  /Київ.  Заповіт.- 1997.-275с. 

3.   Климко  Г., Нестеренко В. та ін. Основи  економічної  теорії / Київ.  Вища  школа.,  2002р.-328с.

4.   Кокорін В.Конкурентоспроможність економіки України // Бізнес & Економіка – 2003 — №5.- с.9-11

5.   Макконел  К. Р., Брю  С. Л. Економікс /Москва. Республіка.- 1992. — 621с.

6.   Мочерний  С.  Основи економічних  знань / Київ.  FEMINA.- 1996. – 346с. 

7.   Новицький В.Є. Міжнароднаекономічна діяльність України. Підручник. Київ: КНЕУ, 2003. – 465с.

8.   Паламарчук  В. Важлива умова  економічного  зростання// Економіка  України.- 2000.- №6, с.21-23

9.   Ревенчук  К.  Проблеми іноземних  інвестицій //Економіка  України.-    2001.- №1, с.8-10

10.         Філіпенко А.,  Шнирков  О. Новий  етап   зовнішньоекономічних  зв’язків  України//Економіка  України.- 2002.-  №1, с.11-14

Додатки

Додаток А

/> Зовнішня торгівля України зусіма країнами світу

Додаток Б

/> Зовнішня торгівля України зкраїнами СНД

Додаток В

/>Зовнішня торгівля України зіншими країнами