Реферат: Трудові ресурси

ЗМІСТ

Вступ

1.        Теоретичніоснови діагностики трудових ресурсів підприємства

·          Показникиефективності використання трудових ресурсів

·          Методикаоцінки продуктивності праці в сільськогосподарському виробництві

·          Факторивпливу на ефективність використання трудових ресурсів

·         Аналізефективності використання трудових ресурсів підприємства

·          Загальнахарактеристика об’єкту дослідження

·          Аналізпродуктивності праці

·          Аналіздинаміки заробітної плати

2.        Резервипідвищення ефективності використання трудових ресурсів підприємства

·          Стимулюваннятрудових ресурсів

·          Удосконаленняорганізації виробництва і праці

·          Підвищеннякваліфікації працівників

·          Висновкиі пропозиції

Список використаної літератури

Додатки

ВСТУП

Із переходом доринкової економіки аналіз трудових відносин стає вагомішим, оскільки робочасила має вартісну оцінку і є конкурентною на ринку праці. Зростання виробництвапродукції сільського господарства може бути досягнуте або за рахунок збільшеннякількості застосовуваних ресурсів, або за рахунок підвищення ефективності їхвикористання. Важливу роль у цьому зв’язку відводять раціональному використаннютрудових ресурсів.

Трудові ресурси –особливий і надзвичайно важливий вид економічних ресурсів, оцінка якоговизначається чисельністю працівників, що мають певні професійні навички та знанняі можуть використовувати їх у трудовому процесі.

Планування іаналіз трудових ресурсів є одним з напрямків економічної роботи напідприємстві, мета якого – виявити підвищення ефективності виробництва зарахунок збільшення його обсягу при кращому використанні трудових ресурсів, щобезпосередньо залежить від умов праці і розмірів заробітної плати.

Необхідною умовоюефективного ведення сільськогосподарського виробництва є досягнення високогорівня продуктивності праці, економічна суть якої полягає у зменшення їїкількості на виробництво одиниці продукції. Тому значну увагу в даній роботібуде присвячено саме цьому показнику.

Одним із резервівпідвищення продуктивності праці є мотивація праці, а отже неможливо провестидіагностику трудових ресурсів без аналізу стимулювання праці. Мотивація праці єсоціально-економічною основою активізації зусиль персоналу підприємства, щоспрямовані на підвищення результативності їх трудової діяльності. Необхідністьформування нової мотиваційної системи пов’язана з тим, що в умовах колишньогосоціально-економічного механізму, який протягом тривалого часу діяв в аграрнійсфері, утворилась суперечність між інтенсивними перетвореннямиматеріально-майнових факторів виробництва та екстенсивними змінами увідновлення робочої сили. Це суттєво підірвало мотиваційну основу трудовоїповедінки і діяльності працівників сільського господарства.

Кадровийпотенціал суб’єктів господарської діяльності формується за рахунок трудовихресурсів, які пропонує ринок праці. Мета аналізу кадрового потенціалупідприємства полягає в якісній оцінці трудових ресурсів, ефективності їхвикористання та виявлення внутрішньовиробничих резервів підвищенняпродуктивності праці, виправданого зниження матеріаломісткості продукції тасоціального захисту працівників.

Для реалізаціїмети аналізу кадрового потенціалу підприємства необхідно вирішити такі основнізавдання: вивчення й оцінка забезпеченості підприємства і його структурнихпідрозділів робочою силою в цілому, а також за категоріями і професіями; оцінкаефективності використання робочих кадрів за рівнем продуктивності праці татрудомісткості продукції; дослідження організації праці на підприємстві; оцінкадинаміки і структури коштів на оплату праці працюючих; виявлення резервівпокращення використання кадрового потенціалу підприємства з огляду навиробничо-фінансові результати.

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДІАГНОСТИКИ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВА

 

1.1. Показники ефективності використання трудових ресурсів підприємства

 

Діяльністьпідприємств, організацій, фірм оцінюють за допомогою великої кількостіпоказників, які характеризують різні аспекти процесу виробництва. Усі вонизведені в єдину групу оцінних показників – техніко-економічні показ-никивиробничо-господарської діяльності підприємства. Один із розділів системи техніко-економічнихпоказників становлять показники з праці та заробітної плати, тобто трудовіпоказники.

Під системоютрудових показників слід розуміти сукупність кількісних і якісних вимірниківступеня ефективності застосування живої праці в процесі виробництва. Доосновних трудових показників належать: трудомісткість виробництва продукції;продуктивність праці; чисельність персоналу; фонд заробітної платипідприємства, в т.ч. за категоріями персоналу і структурними підрозділами;середня заробітна плата (середньомісячна, середньорічна по підприємству); загальнийфонд робочого часу; фонд робочого часу одного середньоспискового робітника;середня тривалість робочого дня; кількість відпрацьованих днів, годин однимпрацівником тощо.

Досягтизбільшення виробництва продукції і зниження її собівартості за статтею «оплатапраці з нарахуваннями», а також забезпечити економію матеріальних витрат можналише за умови раціонального використання всіх категорій працівників аграрногопідприємства. Для оцінки такого використання застосовують декілька показників,зокрема показники найму і вибуття. Перший із них (Кн) розраховують за формулою:

/>

де ЧПпр –чисельність працівників, прийнятих на роботу до підприємства протягом року;ЧПнр – чисельність працівників на підприємстві на початок року.

Коефіцієнтвибуття (Кв) можна розрахувати з виразу:

/>

де ЧПв –чисельність вибулих працівників протягом року.

За допомогоюданих коефіцієнтів можна визначити темп зміни чисельності працівників напідприємстві (Тз) та коефіцієнт валового обороту робочої сили (Орс), а саме:

Тз = (Кн – Кв) ·100,

Орс = Кн + Кв.

Будь-якепідприємство має бути зацікавлене у збереженні стабільності трудовогоколективу, оскільки завдяки цьому досягається за інших однакових умов вищийрівень продуктивності праці. А це означає, що бажаною тенденцією зміниабсолютного рівня даних показників є тенденція до їх зниження. Якщо, скажімо,коефіцієнт валового обороту робочої сили зростає, то це означає, що напідприємстві посилюється плинність кадрового персоналу, створюються умови допогіршення використання робочої сили. Тобто показники динаміки робочої силиповинні бути детально проаналізовані, насамперед, з погляду з’ясування причин,що зумовили зміну їх абсолютної величини.

Аналізефективності використання трудових ресурсів на підприємстві здійснюють і затаким показником як коефіцієнт використання запасу праці – частка від діленняфактичної кількості відпрацьованих постійними працівниками людино-годин уцілому по підприємству на запас праці. В свою чергу запас праці визначають зурахуванням ефективного річного фонду робочого часу одного працівника. Останнійрозраховують так: від 365 днів віднімають 60 вихідних і святкових днів, а також29 днів відпустки і невиходів на роботу через хворобу. В результаті отримуютьявочний фонд робочого часу в кількості 276 днів. Множенням цієї кількості днівна середню тривалість робочого дня (6,83 год) отримують ефективний річний фондробочого часу одного працівника – 1885 год. Звідси запас праці можна визначитиз виразу:

ЗП = 1885 · ЧПп,

де ЧПп –чисельність постійних працівників підприємства.

За раціональноговикористання трудових ресурсів коефіцієнт викорис-тання запасу праці можедорівнювати одиниці.

З розглянутимпоказником тісно пов’язаний показник трудової активності працівників. Йогорозраховують діленням відпрацьованих по підприємству постійними працівникамилюдино-годин на їх кількість. Із зростанням даного показника підвищується такожкоефіцієнт використання запасу праці, і навпа-ки.

Коефіцієнт(ступінь) виконання норм виробітку є часткою від ділення фактичного обсягувиконаних робіт (виробленої продукції) на змінну норму виробітку. Якщо данийпоказник дорівнює одиниці або більший за неї, то це свідчить про раціональневикористання на підприємстві трудових ресурсів.

Такожзастосовуються наступні показники:

1) рівень використання трудовихресурсів:

/>

де Кт –коефіцієнт участі трудових ресурсів у суспільному виробництві; Тф – трудовіресурси, зайняті у виробництві, чол.; Тн – середньоспискова чисельність наявнихтрудових ресурсів, чол.;

2) коефіцієнт використання робочого часупротягом року:

/>

де Рф – фактичновідпрацьований робочий час, год.; Рм – можливий річний фонд робочого часу,год.;

Для визначенняефективності трудових затрат на виробництво найчастіше використовують показникпродуктивності праці.

Продуктивністьпраці – це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістюпродукції, виробленої за одиницю часу (година, зміна, місяць, рік) абокількістю часу, витраченого на одиницю продукції. Зростання продуктивностіпраці означає збільшення кількості продукції, виробленої за певну одиницю часу,або економію робочого часу, витраченого на одиницю продукції. Продуктивністьпраці визначає ступінь ефективності процесу праці. Ріст продуктивності працівиявляється в збільшенні кількості продукції, виробленої в одиницю часу, або векономії робочого часу, затрачуваного на одиницю продукції.

Загалом, продуктивністьпраці є найважливішим економічним показником, що служить для визначенняплодотворності трудової діяльності працівника – головної продуктивної силисуспільства.

Роль і значеннятрудових показників необхідно розглядати з двох сторін – економічної ісоціальної. Економічний аспект полягає у тому, що зміна абсолютних і відноснихзначень трудових показників безпосередньо впливає на кінцеві результати роботипідприємства, а саме на обсяг виробництва, собі-вартість, прибуток ірентабельність. Соціальне значення трудових показників визначається їх впливомна мотивацію праці, рівень зацікавленості працівників у підвищенні ефективностіпраці, їх соціальний захист. Крім цього, трудові показники тісно пов’язанііншими оцінними показниками, зокрема товарної продукції, собівартості, вартостіосновних виробничих фондів, прибутку тощо.

1.2. Методика оцінки продуктивності праці в сільськогосподарськомувиробництві

Особливостісільськогосподарського виробництва зумовлюють систему показників і методикуобчислення продуктивності праці. Рівень продуктивності праці в сільськомугосподарстві визначається співвідношенням обсягу виробленої продукції і затратживої праці. Обсяг валової продукції сільського господарства може обчислюватисьяк у натуральному, так і вартісному виразі. У галузях сільського господарства,де виробляється однорідна продукція (зерно, молоко, вовна тощо), обсяг валовоїпродукції виражається в натуральних або вартісних показниках.

Оскільки угосподарствах виробляється багато видів продукції різної споживної вартості,валовий обсяг її виражається у вартісній формі і оцінюється в порівняннихцінах.

При визначенніобсягу виробленої валової продукції сільського господарства враховуються нелише кількісні, а й якісні показники за встановленими стандартами якості певноїпродукції. Наприклад, виробництво молока різної жирності обчислюється вперерахунку на базисну жирність (3,6 %).

Затрати праці всільському господарстві виражаються в одиницях робочого часу (людино-годинах,людино-днях), а також у чисельності середньорічних працівниківсільськогосподарських підприємств. При виробництві сільськогосподарської продукціїзатрачається праця безпосередніх виробників (механізаторів, операторів машинногодоїння, скотарів тощо) та спеціалістів і керівників господарств. В умовахпідвищення рівня технічної озброєності сільського господарства прямі затрати скорочуються,а затрати праці інженерно-технічних працівників (агрономів, зооінженерів,ветеринарних лікарів), які обслуговують рослинницькі і тваринницькі галузі,постійно зростають.

Продуктивністьпраці в сільському господарстві характеризується системою прямих і непрямихпоказників (додаток А).

Прямі показникивизначаються кількістю продукції, що виробляється за одиницю робочого часу. Вони безпосередньо характеризують їїрівень в окремих галузях, сільськогосподарських підприємствах або в сільськомугосподарстві в цілому. Вони виражаються в натуральній і вартісній формі.

До прямихпоказників продуктивності праці належать:

1)    виробництво окремих видівсільськогосподарської продукції (зерна, молока, приросту живої маси тварин,яєць тощо) в натуральному виразі з розрахунку на 1 люд.-год;

2)    прямі затрати праці(люд.-год) на виробництво 1 ц продукції (характеризують трудомісткістьпродукції);

3)    вартість валової продукції рослинництва,тваринництва або сільського господарства в цілому з розрахунку на 1 люд.-год;

4)    вартість валової продукціїсільського господарства з розрахунку на одного середньорічного працівника.

Продуктивністьпраці визначають не тільки за вартістю валової продукції,  а й за масоюствореної чистої продукції. Це новостворений продукт, або валовий доход, розмірякого обчислюють як різницю між вартістю валової продукції і матеріальнимивитратами сільськогосподарського виробництва. В умовах підвищення технічноїозброєності сільського господарства і відповідної зміни співвідношення міжживою і уречевленою працею обчислення показників продуктивності праці заваловим доходом (чистою продукцією) дає змогу більш повно оцінити дійсний вкладокремих галузей і підприємств у масу новоствореного продукту. На основіпорівняння показників за валовою і чистою продукцією можна більш  глибоковивчити ефективність використання живої праці і обґрунтувати резерви подальшогоїї підвищення.

У сільськомугосподарстві, як правило, кінцеву  продукцію обліковують в кінці року, а нещодня і щомісяця, як у промисловості.  Тому й продуктивність праці визначаютьза кінцевою продукцією. Проте при її визначенні в різних галузях сільськогосподарськоговиробництва слід враховувати і їхні специфічні особливості. Наприклад, умолочному і м’ясному скотарстві, птахівництві продуктивність праці можнавизначати в різний час, тобто в період лактації корів, нагулу і відгодівлі тварин,утримання курок-несучок щоденно, щотижнево і щомісячно, тоді як у рослинницькихгалузях – після завершення виробництва, наприкінці року.

Продуктивністьпраці протягом року обчислюють і аналізують системою непрямих показників, яківизначають із співвідношення обсягу виконаних робіт і затрат робочого часу. Доних відносять:

1)    затрати праці на вирощування 1 га посіву сільськогосподарських культур (люд.-год);

2)    затрати праці на 1 головуокремих видів худоби (люд.-год);

3)    навантаження посівних площ зрозрахунку на одного середньорічного працівника;

4)    навантаження поголів’я худобиі птиці на одного середньорічного працівника відповідної галузі тваринництва.

Непрямі показникипродуктивності праці характеризують обсяг виконаних робіт з розрахунку наодиницю робочого часу. Вони лише приблизно оцінюють рівень продуктивностіпраці, проте дають змогу своєчасно протягом усього періоду виробництвасільськогосподарської продукції визначати його динаміку. Звідси їх значення дляконтролю і аналізу змін у затратах праці в процесі виконання різних сільськогосподарськихробіт. Непрямі показники дають можливість робити висновки про рівеньпродуктивності праці в період до одержання продукції, після чого можна визначатиосновні показники продуктивності праці. Отже, значення додаткових показниківполягає в тому, що вони дозволяють вишукувати та використовувати резервипідвищення ефективності праці безпосередньо під час виконання сільськогосподарськихробіт, чим сприяють підвищенню продуктивності сільськогосподарської праці.

Натуральніпоказники визначають діленням прямих затрат людино-годин, що виникають упроцесі виконання технологічних операцій, на обсяг виробленої продукції. Це –обернені показники продуктивності праці, і їх називають технологічноютрудомісткістю продукції. Вони відповідають на питання, скільки витрачено робочогочасу на виробництво центнера продукції. Трудомісткість, розрахована за кожнимвидом продукції, за економічним змістом є найбільш зрозумілим і порівняннимпоказником праці у часі та просторі, а тому широко використовується для зіставленняв динаміці, між підприємствами, регіонами і країнами. Крім технологічної трудомісткостіцентнера продукції, доцільно також визначати загальновиробничу трудомісткістьцентнера продукції, враховуючи не лише прямі затрати живої праці (праціпрацівників, які безпосередньо зайняті на виробництві відповідної продукції), ай непрямі, пов’язані з управлінською діяльністю виробничих підрозділівпідприємства.

Слід розрізнятитакі поняття, як трудомісткість центнера продукції і трудомісткість виробництвапевного виду продукції. Останній показник визначається діленням загальноїкількості відпрацьованих прямих людино-годин на площу посіву культури або накількість поголів’я тварин, від якого отримана продукція. Розуміння суті цихдвох показників є важливим при аналізі результатів виробництва і пошукурезервів подальшого підвищення продуктивності праці. Адже в сільському господарствінерідкі випадки, коли трудомісткість центнера різних видів продукції приблизнооднакова (наприклад, трудомісткість центнера зерна і центнера цукровихбуряків), тоді як трудомісткість виробництва таких видів продукції істотновідрізняється. З метою визначення продуктивності праці по сільськомугосподарству країни, по окремих підприємствах з урахуванням усіх видівсільськогосподарської продукції, що ними виробляється, розраховують вартісніпоказники – погодинну, денну і річну продуктивність праці – відношеннямвартості валової продукції в порівнянних цінах відповідно до відпрацьованихгодин, людино-днів, середньорічної кількості працівників, зайнятих усільськогосподарському виробництві. При визначенні погодинної і денної продуктивностіпраці враховують прямі і непрямі затрати живої праці.

Між річною іпогодинною (денною) продуктивністю праці існує тісний взаємозв’язок, який уформалізованому вигляді можна зобразити виразом:

Рп = Чп3Іп,

де Рп – річнапродуктивність праці; Чп – погодинна (денна) продуктивність праці; Іп –інтенсивність праці – кількість відпрацьованих одним середньо-річнимпрацівником людино-годин (людино-днів) за рік.

Неповні абсолютніпоказники розраховуються (за окремими культурами) за кожною технологічноюоперацією (підготовкою ґрунту до посіву, посіву, догляду за посівами,збиранням) діленням затрачених на цій операції людино-годин на площу посівувідповідної культури. У тих тваринницьких галузях, де виробничий цикл займаєтривалий період ( дорощування і відгодівля рогатої худоби і свиней, овець), зметою контролю за витрачанням живої праці обчислюють її затрати на голову тваринза певний календарний період – місяць, квартал, рік.

Важливим неповнимабсолютним показником є норма закріплення певного виду тварин за однимпрацівником і норма обслуговування ним певних засобів праці (машин, верстатів,обладнання тощо). За інших однакових умов вказані норми зростають з підвищеннямрівня механізації та автоматизації виробництва, поліпшенням організації праці.При цьому знижуються затрати живої праці на голову тварин (об’єктобслуговування), і за тих самих показників (надій молока на корову, середньодобовийприріст живої маси тварин тощо) зростатиме її продуктивність.

Наведениймеханізм визначення повних показників продуктивності праці побудований на прямопропорційній залежності їх рівня від обсягу виробництва продукції та оберненопропорційній залежності від затрат живої праці. Для оцінки дії цих двохфакторів на продуктивність праці визначають показник – коефіцієнт випередженняз виразу:

/>,

де Кв –коефіцієнт випередження; Пп1 і Ппо –продуктивність праці відповідно у звітному і базовому періодах; ВП1 іВПо – обсяг виробництва валової продукції відповідно узвітному і базовому періодах.

Дані по країнахЗаходу з розвинутим сільським господарством переконують, що швидке зростанняефективності  виробництва в цій галузі відбувається тоді, коли на кожнийпроцент збільшення обсягу виробництва продуктивність праці зростає на 2-5% зарахунок зниження технологічної трудомісткості виробництва.

 

1.3. Факторивпливу на ефективність використання трудових ресурсів підприємства

 

Як вжезазначалось вище, основним показником ефективності використання трудовихресурсів є продуктивність праці, яка найбільше відображає результати впливурізноманітних факторів. Тому доцільно аналізувати фактори впливу наефективність використання трудових ресурсів підприємства саме через цейпоказник. Важливою особливістю показника продуктивність праці є йогодинамічність. Він постійно змінюється під дією величезної кількості чинників.Одні з них сприяють підвищенню продуктивності праці, інші – навпаки, їїзниженню. Крім цього, на рівень і динаміку продуктивності праці впливають такожумови, в яких відбувається процес праці, об’єктивні або суб’єктивні причини,які можуть підсилювати дію того чи іншого чинника, або послаблюють його.

Чинники зростанняпродуктивності праці – це ті рушійні сили або об’єктивні і суб’єктивні причини,під впливом яких змінюється її рівень. Такими силами (чинниками) є: технічнийпрогрес; удосконалення організації виробництва, управління і праці; зміна формвласності тощо. Різноманітність конкретних шляхів і засобів досягнення вищоїпродуктивності праці викликає необхідність класифікації чинників її зростання.Сучасні економісти пропонують розрізняти чинники та умови (передумови) заступенем дії на рівень продуктивності праці. Якщо перші безпосередньовизначають стан знарядь праці, предметів праці, робочої сили та ефективність їхвзаємодії, то останні безпосередньо не діють на продуктивність праці, астворюють базу для активного прояву чинників, що визначають змінипродуктивності праці.

Умови поділяютьна природні й суспільні. Природні умови – це природні ресурси, клімат, грунттощо; суспільні умови – система виробничих відносин. Від виробничих відносинзалежать форми суспільної організації праці, характер відтворення івикористання робочої сили, ставлення працівників до праці і засобіввиробництва.

Усі чинники, якідіють на продуктивність праці, можна поділити на дві групи. Перша група включаєчинники, які діють у напрямку підвищення проду-ктивності праці, поліпшенняорганізації праці і виробництва та соціальних умов життя працюючих. Другу групустановлять чинники, які негативно позна-чаються на продуктивності праці. До нихналежать несприятливі природні умови, погана організація виробництва і праці,напружена соціальна обста-новка.

З огляду насутність праці як на процес споживання робочої сили, матеріальних елементів, щовимагає деяких зусиль щодо їх раціонального поєднання, розрізняють три основнігрупи чинників продуктивності праці, а саме:

—  матеріально-технічні чинники, щохарактеризують рівень розвитку, якість, ступінь використання засобів виробництва,передусім знарядь праці;

—  соціально-економічні чинники, щохарактеризують склад робочої сили, її кваліфікацію, характер та умови праці,ставлення робітників до праці;

—  організаційні чинники, щохарактеризують рівень організації праці, організації виробництва, управліннявиробництва.

Доматеріально-технічних чинників зростання продуктивності праці належитьпідвищення технічної та енергетичної озброєності праці на основінауково-технічного прогресу (впровадження комплексної механізації таавтоматизації, удосконалення технології виробництва, зниження матеріало-місткостіпродукції, комп’ютеризація виробництва тощо).

Велике значеннядля підвищення продуктивності праці мають соціально-економічні чинники. Вонивизначаються якісними характеристиками людської складової виробництва таметодами мотивації праці, ставленням робітників до своїх обов’язків, характеромта умовами праці, соціально-психологічним кліматом у трудових колективах. Доних належать: матеріальна і моральна зацікавленість у результатах праці кожногопрацівника і колективу в цілому; рівень кваліфікації працівників, якість їхпрофесійної підготовки та загальний культурно-технічний рівень; ставлення допраці, підвищення дисципліно-ваності, активності, творчої ініціативипрацівників; зміна форм власності на засоби виробництва і результати праці.

До організаційнихчинників зростання продуктивності праці відносять такі, що характеризуютьрівень організації праці, організації виробництва, управління виробництвом:удосконалення форм організації суспільного виробництва, спеціалізаціяпідприємств і їх надійна наступна кооперація; організаціяматеріально-технічного постачання, енергопостачання, ремонтного обслуговування;підвищення якості планування, організаційно-технічної підготовки виробництва;своєчасне впровадження нової техніки і технології, модернізація діючогообладнання; раціональні поділ і кооперація праці між різними категоріями ігрупами працівників; удосконалення організації та обслуговування робочих місць;поліпшення нормування праці, впровадження підрядних, орендних форм організаціїта стимулювання праці; удосконалення системи управління виробничим процесом;організація внутрішньо-господарського розрахунку.

В.Г.Андрійчукпропонує усі фактори, що впливають на рівень продуктивності праці, захарактером дії на цей показник об’єднати у три групи: перша – фактори, щосприяють збільшенню виробництва продукції, друга – скороченню затрат живоїпраці, третя – соціальні фактори, що спонукають працівників до ефективнішоїпраці [3, с.237].

2. АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВА

 

2.1. Загальнахарактеристика об’єкту дослідження

 

Сільськогосподарськетовариство з обмеженою відповідальністю ”Нове життя” розташоване у селі РашівкаГадяцького району Полтавської області у 115 кілометрах від обласного центру.СТОВ є правонаступником КСП ”Нове життя” і  було зареєстровано 1 березня 2000року у місті Гадяч.

Оскільки у сільськомугосподарстві земля – це головний засіб виробництва, без якого неможливий сампроцес виробництва продукції рослинництва і тваринництва, то доцільно розпочатизагальну характеристику досліджуваного підприємства з аналізу складу іструктури його земельного фонду, а саме земель сільськогосподарськогопризначення (таблиця 2.1). Землі сільськогосподарського призначення включаютьрізні за продуктивністю угіддя. У складі сільськогосподарських угідь найбільшуцінність має рілля – з підвищенням її частки підвищуються якість і ефективністьвикористання земельних ресурсів. Враховуючи вищесказане, проаналізуємо станземельного фонду СТОВ ”Нове життя”.

Таблиця 2.1

Склад і структураземельного фонду СТОВ «Нове життя» за 2003-2005 роки

Види угідь 2003 р. 2004 р. 2005 р. 2005 р. у  % до 2003 р. га % га % га % Рілля 3434,2 81,5 3232,0 81,5 3132,9 81,0 91,2 Сінокоси 477,5 11,3 428,0 10,8 427,5 11,1 89,5 Пасовища 305,3 7,2 305,0 7,7 305,3 7,9 100,0 Всього с/г угідь 4215,0 100 3965,0 100 3865,7 100 91,7 Загальна земельна площа 4428,3 х 4188,5 х 4171,6 х 94,2 Навантаження на 1 працівника, га: с/г угідь 12,8 х 12,4 х 11,9 х 92,0 ріллі 10,4 х 10,1 х 9,7 х 93,3

Аналіз данихтаблиці 2.1 показує, що загальна земельна площа в 2005 році склала 4171,6 га, що менше у порівнянні з 2003 роком на 5,8 %. Структура землекористування характеризуєтьсядосить високим рівнем залучення земельних угідь до сільськогосподарськогообороту (93,3%), а також досить високою розораністюостанніх (частка ріллі у 2005 році склала 81 %). Характерною ознакоюземлекористування є те, що значні площі сільськогосподарських угідьвикористовуються як природні кормові угіддя, причому площа пасовищ незмінилась, а сінокосів – зменшилась на 11,5%.

Економічнаефективність використання земельних угідь у сільському господарствіхарактеризується системою натуральних і вартісних показників. До натуральнихпоказників належать урожайність сільськогосподарських культур та виробництвоокремих видів сільськогосподарської продукції з розрахунку на 100 га відповідних земельних угідь. До вартісних показників відносять вартість валової продукції,валовий доход та прибуток з розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь. Вартісні показники найбільш повно характеризують економічнуефективність використання землі. За даними таблиці 2.2 можна оцінити рівеньекономічної ефективності використання землі у СТОВ «Нове життя».

Таблиця 2.2

Ефективністьвикористання землі у СТОВ «Нове життя» за 2003-2005 роки

Показники 2003 р. 2004 р. 2005 р. 2005 р. у % до 2003 р. Вироблено на 100 га с/г угідь: валової продукції, тис. грн. 77,4 87,6 67,0 86,6 валового доходу, тис. грн. 6,8 4,1 4,0 58,8 молока, ц 237,5 194,1 147,7 62,2 приросту ВРХ (в живій масі), ц 20,2 22,5 20,6 102,0 Вироблено на 100 га ріллі: зерна, ц 965,4 1326,3 921,4 95,4 соняшника, ц 111,0 123,4 142,7 128,6 цукрових буряків, ц 617,9 551,4 409,8 66,3 приросту свиней, ц 2,4 3,2 3,5 145,8 Вироблено на 100 га посівів зернових: м’яса птиці, ц 1,6 0,9 0,2 12,5

Слід зазначити,що вартісні показники ефективності використання землі характеризуються зменшенням.Так, виробництво валової продукції в розрахунку на 100 га с/г угідь у 2005 році становило 67 тисяч гривень, що в абсолютному виразі на 10,4 тисячгривень менше у порівнянні з 2003 роком (тобто зниження склало 13,4%). Суттєвезменшення валового доходу протягом 3 років на 41,2% є безумовно негативноюрисою діяльності підприємства.

Однак більшреальну картину дозволяють одержати натуральні показники ефективностівикористання земельних угідь. Їх аналіз показує, що нарощування обсягіввиробництва спостерігалось лише по соняшнику (на 28,6 %), приросту ВРХ (на 2 %)та свиней (45,8 %). Виробництво решти видів продукції рослинництва ітваринництва скоротилось, зокрема найсуттєвіше знизилось виробництво молока (на37,8 %) і м’яса птиці (на 87,5 %).

Розвитоксільського господарства значною мірою залежить від стану матеріально-технічноїбази, головною ланкою якої є основні фонди, їх якісний склад і раціональнеспіввідношення. Збільшення активної частини основних фондів і раціональневикористання оборотних фондів забезпечують підвищення їх ефективності. Станматеріально-технічної бази СТОВ ”Нове життя”, його забезпеченість виробничимифондами характеризується зменшенням середньорічної вартості основних іоборотних фондів (відповідно на 4,6% та 17,4% протягом 3 років). Про цесвідчать дані таблиці 2.3.

Таблиця 2.3

Показникиефективності використання основних фондів СТОВ «Нове життя» за 2003-2005 рр.

Показники 2003 р. 2004 р. 2005 р. 2005 р. у % до 2003 р. 1 2 3 4 5 Балансовий прибуток, тис. грн. 2,5 1,9 2,2 88,0 Середньорічна вартість оборот-них фондів, тис. грн. 790,5 804,4 652,8 82,6 Середньорічна вартість основних фондів, тис. грн. 5737,0 5572,6 5485,1 95,6 Фондозабезпеченість, тис. грн. 1,4 1,4 1,4 100,0 1 2 3 4 5 Фондоозброєність, тис. грн. 17,4 17,4 16,9 97,1 Забезпеченість основних фондів оборотними, грн. 0,14 0,14 0,12 85,7 Фондомісткість, грн. 1,76 1,60 2,12 120,5 Фондовіддача, грн. 0,57 0,62 0,47 82,5 Норма прибутку, % 0,04 0,03 0,04 х

Аналізвищенаведеної таблиці дозволяє стверджувати, що у досліджуваному господарствіфондозабезпеченість не змінилась. Однак зменшення фондоозброєності (на 2,9 % у 2005р. в порівнянні з 2003 р.) зумовлене саме зменшенням вартості основних фондівпідприємства. Спостерігається зменшення забезпеченості основних фондівоборотними. Як негативний факт слід було б відзначити значне зростанняфондомісткості ( на 20,5 % у 2005 році в порівнянні з 2003 роком), що збільшуєвідповідно собівартість продукції; і зменшення фондовіддачі ( на 17,5 % за тойже період), що свідчить про випереджаючі темпи зменшення валової продукції упорівнянні з вартістю основних фондів.

Оснащеннясільськогосподарського підприємства основними фондами, особливо технікою(найбільш активною частиною) поряд з широкою хімізацією землеробства татваринництва являє собою інтенсифікацію виробництва, що є головним напрямом упідвищенні продуктивності сільського господарства. У СТОВ ”Нове життя” складнаситуація з матеріально-технічним забезпеченням, значна кількість одиницьтехніки несправна, через нестачу коштів машинно-тракторний парк не оновлюється,а лише закуповуються нові запчастини. Зокрема, станом на 1 травня 2005 року вгосподарстві налічувалось 44 трактори (з них справних 32), 8 зернозбиральнихкомбайнів (справних 2).

В цілому, вдосліджуваному підприємстві ще не досягнуто оптимальної структури основнихвиробничих фондів, їх належного співвідношення з оборотними фондами,відповідної норми прибутку. Економічне значення основних фондів полягає в тому,що вони є мірилом і основою розвитку продуктивних сил сільського господарства,забезпечуючи відповідний рівень і темпи збільшення виробництва продукції та підвищенняпродуктивності праці.

Достатнязабезпеченість підприємства трудовими ресурсами, їх раціональне використання,високий рівень продуктивності праці відіграють важливу роль у підвищенніефективності підприємницької діяльності. Основними завданнями аналізу слідвважати вивчення та оцінку забезпеченості підприємства (у розрізі йогоструктурних підрозділів) персоналом в цілому, а також за категоріями іпрофесіями; визначення та дослідження показників плинності кадрів,продуктивності праці тощо; визначення резервів підвищення ефективностівикористання трудових ресурсів, розроблення програм реалізації виявлених резервів.

Трудовийпотенціал кожного аграрного підприємства характеризується абсолютним показником– середньообліковою кількістю працівників і питомим показником –працезабезпеченістю виробництва, що визначається як частка від діленнясередньооблікової кількості працівників на площу сільсько-господарських угідьпідприємства. Таким чином, у СТОВ ”Нове життя” працезабезпеченість виробництвау 2005 році становила 0,08 (розрахунки не наводяться). За сучасногонедостатнього рівня механізації та автоматизації виробництва, високого ступенязношеності машинно-тракторного парку, гостра нестача окремих видів техніки длясвоєчасного  та якісного виконання технологічних операцій зумовлює істотнузалежність результатів господарської діяльності підприємства від рівня працезабезпеченостівиробництва.

Основоюзбільшення виробництва сільськогосподарської продукції і підвищенняматеріального добробуту населення є раціональне використання трудових ресурсівгалузі. Вони є головною складовою частиною продуктивних сил сільського господарства,а їх праця – вирішальним фактором сільськогосподарського виробництва.

В умовахзменшення чисельності працівників сільського господарства важливо забезпечитиїх найбільш повне і раціональне використання у виробництві. Основнимипоказниками, що характеризують рівень використання трудових ресурсів, єкількість відпрацьованих людино-днів (людино-годин) за рік одним працездатнимта коефіцієнт використання трудових ресурсів. Останній визначають з відношенняфактично відпрацьованого в суспільному виробництві робочого часу до можливогойого річного фонду.

Виходячи з данихтаблиці 2.4 можна говорити про зменшеннячисельності працівників на підприємстві (за досліджуваний період воназменшилась на 1,8 %), а також про зменшення кількості відпрацьованих ними людино-днів.Спостерігається невелике зростання коефіцієнта використання трудозапасу, щобезпосередньо обумовлено зростанням відпрацьованих людино-днів в розрахунку наодного працівника господарства на 1,4%.  У 2003 році наявний трудозапасвикористовувався на 55,1 %, а у 2005 –  на 55,8 %.

Таблиця 2.4

Ефективністьвикористання трудових ресурсів у СТОВ «Нове життя» за 2003-2005 рр.

Показники 2003 р. 2004 р. 2005 р. 2005 р. у % до 2003 р. Середньорічна чисельність праців-ників, чол. 330 320 324 98,2 Ними відпрацьовано за рік, люд.-днів 78210 72960 75816 96,9 Відпрацьовано на 1 працівника за рік, люд.-днів 237 228 234 98,7 Коефіцієнт використання трудозапасу 0,551 0,543 0,558 101,3 Рівень забезпеченості господарства робочою силою: навантаження на 1 працівника ріллі, га 12,8 12,4 11,9 93,0

Найповніше рівеньвикористання трудових ресурсів відображає продуктивність праці, якавизначається відношенням виробленої продукції (в натуральній або вартіснійоцінці) до затрат праці. Зазначений показник детально аналізується у підрозділі2.2 даного курсового проекту.

Економічнаефективність сільськогосподарського виробництва означає одержання максимальноїкількості продукції з одного гектара земельної площі, від однієї голови худобипри найменших затратах праці і коштів на виробництво одиниці продукції.

Показникиекономічної ефективності виробництва характеризують ефективність використанняземлі як основного засобу виробництва, рівень продуктивності праці, тобтоефективність використання трудових ресурсів, фондовіддачу і фондомісткістьпродукції, рівень рентабельності виробництва.

Усі зазначеніпоказники розраховано і наведено в таблиці 2.5. Її аналіз свідчить прозменшення фінансових результатів підприємства по всіх пунктах таблиці, тобтогосподарство має негативну динаміку. Зокрема, слід відзначити суттєве зменшеннявартості валової продукції в розрахунку на 1 га угідь, на 1 працівника і на 1000 грн. основних фондів ( у 2005 році порівняно з 2003 роком зниження склаловідповідно 14,4 %, 19,1 %, 16,9 %).  В першу чергу це пов’язано із зменшеннямза останні 3 роки основного засобу виробництва сільськогосподарськогопідприємства – землі.

Таблиця 2.5

Аналіз фінансовихрезультатів діяльності СТОВ «Нове життя» за 2003-2005 роки

Показники 2003 р. 2004 р. 2005 р. 2005 р. у % до 2003 р. Вартість валової продукції, грн.: на 1 га сільськогосподарських угідь 773,71 875,71 669,76 85,6 на 1 середньорічного працівника 9880,0 10850,63 7991,05 80,9 на 1000 грн. основних фондів 568,31 623,08 472,02 83,1 Валовий доход, грн.: на 1 га сільськогосподарських угідь 68,34 41,11 39,71 58,1 на 1 середньорічного працівника 872,73 509,38 473,77 54,3 Прибуток, грн.: на 1 га сільськогосподарських угідь 0,59 0,48 0,57 96,6 на 1 середньорічного працівника 7,58 5,94 6,79 89,6 Рівень рентабельності, % 0,07 0,06 0,08 х Норма прибутку, % 0,04 0,03 0,04 x

Більш яскравеуявлення про фінансово-економічний стан досліджуваного господарства можнаодержати за допомогою показників рівня рентабельності і норми прибутку. Рівеньрентабельності незначно зріс і склав у 2005 році 0,08 %. Цей показникнадзвичайно низький і є свідченням того, що господарство не може здійснюватирозширене відтворення, оскільки виробництво ледь окупає себе. Це найвірогіднішепов’язано із перевищенням собівартості виробництва продукції над закупівельнимицінами. Низький рівень норми прибутку показує, що основні і оборотні засобивикористовуються недостатньо ефективно.

Таким чином, СТОВ”Нове життя” є низько прибутковим господарством, однак з достатньо високимпотенціалом.

Оскількинеможливо охопити усі напрямки виробництва досліджуваного господарства,визначимо, на якій саме продукції воно спеціалізується. Спеціалізаціягосподарства визначається структурою його грошових надходжень від реалізаціїтоварної продукції. На основі аналізу даних таблиці 2.6 (додаток Б) можназробити висновок, що у СТОВ ”Нове життя” розвиток галузі рослинництва значнопереважає розвиток галузі тваринництва (питома вага у структурі товарноїпродукції складає відповідно 58,8 % і 31,1 %). Якщо сконцентрувати увагу лишена галузях рослинництва, то аналіз діяльності господарства буде однобічним інеповним, тому визначимо, яка саме продукція з кожної галузі має найвищу питомувагу.

Розрахункипоказують, що пріоритетним видом продукції господарства є зерно, питома вагаякого становить 35,4 %. Друге місце займає виробництво молока (15,1 %), третє –виробництво м’яса ВРХ (14,7 %). Нині є мало аграрних підприємств, які можнабуло б віднести до однієї з груп спеціалізації. В більшості з них є дві-трипровідні галузі, кожна з яких не є домінуючою і в структурі товарної продукціїзаймає від 10 до 35 %. По таких підприємствах визначається їх виробничийнапрям. У його назву доцільно включити дві (максимум три) відносно переважаючиху господарстві галузі. Таким чином, виробничий напрям господарства «Нове життя»можна сформулювати як зерново-молочний з розвинутим м’ясним виробництвом.

Ефективністьвиробництва в аграрних підприємствах залежить не лише від розміру галузей, яків них є провідними, а й від того, як розвинуті й інші галузі, що мають товарнийхарактер. Чим більше в господарстві таких галузей, тим, як правило, менші їхрозміри і нижча концентрація виробництва. Щоб врахувати ступінь розвитку усіхтоварних галузей у підприємстві, необхідно визначити і проаналізуватикоефіцієнт спеціалізації (коефіцієнт зосередження товарного виробництва):

/>

де Пві– питома вага і-ї галузі в структурі товарної продукції, %; Nі – порядковий номер і-ї галузі вранжированому ряду, побудованому за спадаючою ознакою: перше місце присвоюютьгалузі з найбільшою питомою вагою в структурі товарної продукції, а останнє – знайменшою.

Оскільки в нашомугосподарстві коефіцієнт спеціалізації (розрахунки не наводяться) становить 0,33,то можна сказати, що СТОВ ”Нове життя” є підприємством із середнім рівнемспеціалізації. За інших однакових умов ефективність функціонування аграрнихпідприємств підвищується із збільшенням абсолютного значення коефіцієнтатоварного зосередження галузей, але при цьому посилюється ризик втратифінансової стабільності через можливе погіршення кон’юнктури ринку на продукціюгалузей спеціалізації.

Таким чином,господарство ”Нове життя” займається основними галузями: землеробством ітваринництвом, а також переробкою промислової продукції (виробничий напрямок –зерново-молочний з розвинутим м’ясним виробництвом). Головна галузь –зерновиробництво – є найбільш рентабельною і стабільною. Підприємство достатньозабезпечене земельними ресурсами, основними фондами, однак наявні ресурсивикористовуються не досить ефективно.

2.2. Аналізпродуктивності праці

 

Основнимпоказником, що характеризує ефективність використання трудових ресурсів, єпродуктивність праці, на яку впливає значна кількість факторів, зокрема:

зміна структуриперсоналу підприємства;

змінасередньорічного виробітку на одного робітника;

зміна виручки(чистого прибутку).

Для пошуку напідприємстві резервів зростання продуктивності праці потрібно визначити іпроаналізувати найважливіші фактори, які впливають на зміну рівняпродуктивності праці. Скажімо, із формули визначення річної продуктивностіпраці випливає, що вона може збільшуватися (зменшуватись) за рахунок зменшення(збільшення) кількості працівників.

Для обчисленнязміни продуктивності праці (DПП) завдяки зміні чисельності персоналу використовуютьформулу:

DПП />,

де ЧПо,ЧП1 – чисельність персоналу відповідно в базисному і звітномуперіоді (тут і далі будемо вважати за базисний 2003 р., за звітний – 2005р.).

DПП />

Отже, завдякизбільшенню на 6 осіб працівників зростання річної про-дуктивності праці угосподарстві «Нове життя» складає 1,9 відсотка.

Оскількитрудомісткість виробництва (Т) є одним із чинників, які визначають рівеньпродуктивності праці, то обраховують кількісний вплив на неї окремих факторів(за допомогою індексного методу), наприклад урожайності зернових і витрат на 1 га посіву:

/>,

де ЗПо,ЗП1 – затрати праці на 1 га, люд.-год;

У – урожайністькультури.

/>

Перший частковийіндекс показує кількісний вплив на трудомісткість витрат праці, а другий –урожайності. Таким чином, за 2004 – 2005 роки трудомісткість виробництва зерназросла на 13,6%, в тому числі за рахунок зростання затрат праці на 1 га на 14,5% і підвищення  урожайності на 1,1%.

Резерв зростанняобсягу виробництва за рахунок зростання чисельності персоналу визначається якдобуток приросту чисельності та планової продуктивності праці одногопрацівника, а резерв зростання обсягу виробництва за рахунок підвищення рівняпродуктивності праці – приросту продуктивності праці та фактичної чисельності персоналу.

У таблиці 2.7 додаткуВ наведено трудомісткість продукції, яка визначає виробничий напрямок СТОВ«Нове життя» за 2003-2005 роки. На основі аналізу даних цієї таблиці  можназробити висновок, що серед видів продукції, які виробляє досліджуване господарствонайвища трудомісткість характерна для виробництва молока (15,8 люд.-год. на 1 цу 2005 році). Це пов’язано із недостатньою розвиненістю тваринницької галузі,відсутністю комплексної механізації молочного виробництва, низькоюпродуктивністю корів, спричиненою незбалансованими кормами і недостатнімвідтворенням стада. Загалом, за 3 роки суттєво знизилось виробництво як молока,так і зерна (на 12,9 % і 42,9 % відповідно). Це негативно позначилось на рівні продуктивностіпраці і зумовило зростання трудомісткості на одиницю продукції на 16 % і 81,6 %відповідно. Зменшення виробництва зерна у першу чергу було зумовлено зменшеннямпосівних площ під зернові.

Важливоюскладовою аналізу трудових ресурсів підприємства є вивчення ефективностівикористання фонду робочого часу. Повноту використання трудових ресурсів можнаоцінити за кількістю відпрацьованих днів і годин одним працівником за період,що аналізується. З метою полегшення цього аналізу доцільно скласти допоміжнутаблицю 2.8.

Таблиця 2.8

Використання фондуробочого часу у ТОВ «Нове життя» у 2003-2005рр.

Показник 2003 р. 2004 р. 2005 р. 2005 р. у % до 2004 р. Середньорічна чисельні-сть робітників, осіб 320 330 324 98,2

Відпрацьовано за рік од-ним робітником:

днів

211 199 207 98,1 годин 1561 1493 1511 96,8 Середня тривалість робо-чого дня, год. 7,4 7,5 7,3 98,6

Фонд робочого часу, год.:

в т.ч. позаурочно від-працьований час, тис. год.

515262 477600 489596 95,0 5801 5824 5717 98,6

Фонд робочогочасу (ФРЧ) залежить від чисельності працівників (ЧП), кількості відпрацьованиходним працівником днів (Д) у середньому за рік та середньої тривалості робочогодня (ТРД):

ФРЧ = ЧР ´ Д ´ ТРД .

Вплив факторів навеличину фонду робочого часу можна визначити методом ланцюгових підстановок:

DФРЧЧР = (ЧР1 –ЧРо) ´До´ТРДо =(324 – 330) ´ 211 ´ 7,4 = – 9368;

DФРЧД = (Д1 –До) ´ ЧР1´ТРДо = (207 – 211) ´ 324 ´ 7,4 = – 9590;

DФРЧТРД = (ТРД1– ТРД0) ´Д1´ЧР1 = (7,3 – 7,4) ´ 211 ´ 324 = – 6836.

Отже, меншакількість робітників у 2005 році в порівнянні з базисним 2003 роком зумовилазменшення фонду робочого часу на 9368 людино-годин, в той же час негативназміна кількості відпрацьованих днів (зменшилась на 1,9 %) викликала зменшенняфонду робочого часу у розмірі 9590 грн. Внутрішньозмінні втрати робочого часусклали 6836 людино-годин. Виявлення резервів скорочення затрат часу повинно ґрунтуватисяна ліквідації його втрат, які є значними при виконанні багатьох технологічнихпроцесів (технічна несправність машин і обладнання; нечітке узгодження взаємозв’язківміж працівниками, які виконують різні технологічно послідовні процеси;недисциплінованість окремих працівників тощо). Ліквідація цих втрат черезудосконалення організації трудових процесів і зниження трудомісткостівиробництва є резервом збільшення обсягу випуску продукції на підприємстві.

 

2.3. Аналіздинаміки заробітної плати

 

Витрати на оплатупраці є однією з основних статей витрат і займають значну частку в структурісобівартості сільськогосподарської продукції. Тому наступним кроком діагностикитрудових ресурсів є аналіз вивчення фонду оплати праці, що проводиться наоснові форми №1-ПВ статистичної звітності. Для полегшення аналізу складемоаналітичну таблицю 2.9.

Таблиця 2.9

Вихіднаінформація для факторного аналізу фонду оплати праці у господарстві «Новежиття» за 2003-2005 рр.

Показники Умовні позначення 2003 р. 2004 р. 2005 р. 2005 р. у % до 2003 р. Середньооблікова чисельність працівників, чол. ЧП 330 320 324 98,2 Кількість відпрацьованих 1 працівником днів Д 211 199 207 98,1 Середньоденна оплата 1 працівника, грн. ЗП 11,4 14,9 18,8 164,9 Фонд оплати праці, грн. ФОП 793782 948832 1260878 158,8

ФОП = ЧП ´ Д ´ ЗП.

I.         Розрахунокзначень результативного показника у базовому періоді, звітному та умовнихзначень шляхом послідовної заміни базових значень факторних показників назвітні значення.

Показник базовогоперіоду: ФОПо = 793782;

Показник умовний1: ФОПум1 = 324 ´ 217 ´ 11,4 = 779350;

Показник умовний2: ФОПум2 = 324 ´ 207 ´ 11,4 = 764575;

Показник звітногоперіоду: ФОП1 = 1260878.

II.       Розрахунокзагальної зміни результативного показника, у тому числі за рахунок кожногофактора, які включені у модель.

Загальна зміна(+,–) фонду оплати праці, грн.:

DФОП = ФОП1 – ФОПo = 1260878 – 793782 = 467096;

у тому числі зарахунок факторів:

ЧП: DФОПчп = ФОПум1– ФОПo = 779350 – 793782 = – 14432;

Д:    DФОПд = ФОПум2– ФОПум1 = 764575 – 779350 = – 14775;

ЗП:  DФОПзп = ФОП1– ФОПум2 = 1260878 – 764575 = 496303.

Отже, зменшеннячисельності працівників на 1,8 % викликало зниження ФОП на 14432 грн., в той жечас ФОП зріс на 496303 грн. через збільшення заробітної плати (на 64,9 % упорівнянні з 2003 роком). Зменшення відпрацьо-ваних робітниками днів зумовилозменшення фонду оплати праці на 14774 грн.

Аналізу підлягаєвикористання фонду оплати праці (ФОП) на підприємстві. Такий аналіз проводитьсяв цілому по підприємству, по його промислово-виробничому персоналу, по кожнійкатегорії цього персоналу.

У процесіпроведення аналізу враховується питома вага працівників виробничого персоналу,невиробничого персоналу, їх оплати праці в загальному ФОП по підприємству. Якщомає місце зниження питомої ваги оплати праці невиробничого персоналу ізбільшення питомої ваги оплати праці виробничого персоналу – це розглядаєтьсяяк позитивне явище.

Проведенняаналізу передбачає визначення абсолютного і відносного відхилення фактичногоФОП від запланованого. При здійсненні такого розрахунку робиться коригуваннязапланованого ФОП на рівень виконання завдань з випуску продукції. Привизначенні відносного відхилення фактичного ФОП від запланованого враховуєтьсятакож поправочний коефіцієнт, який розраховується щодо питомої ваги оплатипраці робітників-відрядників в загальному ФОП, і для більшості підприємств вінстановить 0,6.

Враховуючи важкефінансове становище в умовах переходу до ринкових відносин та важливістьстимулювання збільшення виробництва в господарстві валової продукціїзастосовується акордно-преміальна система оплати праці. Суть її полягає в тому,що основна оплата праці складається з тарифних виплат за виконану роботу,відпрацьований час, або за отриману продукцію в межах встановленого плановогофонду оплати праці.

Мінімальнірозміри посадових окладів керівників і спеціалістів встановлюються у штатномурозписі, затвердженому директором сільсько-господарського товариства зобмеженою відповідальністю.

Крім грошовогофонду оплати, господарство формує натуральну частину оплати праці – зерно тацукор, яке видається по пільгових цінах працівникам. Обсяги видачі зерна тацукру встановлюються в залежності від можливостей господарства, але не повинніперевищувати по зерну 15% валового збору, по цукру – згідно норм нарахування завиконані роботи.

Рівень середньоїоплати праці в господарстві по окремих роках істотно коливається, тому йогодинаміку вивчають за середніми даними за 3-5 років. Динамічні ряди аналізуютьсяза допомогою ряду показників, які визначають напрямок, інтенсивність, характеркількісних змін явищ суспільного життя у часі. До них належать рівень ряду,середній рівень, абсолютний приріст, темп зростання, коефіцієнт зростання, темпприросту.

В основірозрахунку показників рядів динаміки лежить порівняння їх рівнів. Для одержанняузагальнюючих показників динаміки соціально-економічних явищ визначаютьсясередні величини: середній рівень ряду, середній абсолютний приріст, середнітемпи приросту і зростання.

В даному проектіусі перераховані вище показники обчислено ланцюговим способом, тобто коженнаступний рівень ряду порівнюється з попереднім, і наведено у таблиці 2.10. Їїаналіз показує, що у 2005 році порівняно з 2003 роком рівень середньої оплатипраці по господарству збільшився на 83,5 грн. (абсолютний приріст становив 83,5грн.,  відносний – 29,5 %).

Таблиця 2.10

Аналітичніпоказники ряду динаміки середньомісячної оплати праці у господарстві «Новежиття» за 2003-2005 рр.

Показники Символи 2003 р. 2004 р. 2005 р. Середньомісячна оплата праці 1 працівника, грн. У 225,2 283,1 366,6 Абсолютний приріст А – 57,9 83,5 Коефіцієнт зростання К – 1,257 1,295 Темп зростання Т – 125,7 129,5 Темп приросту Тпр – 25,7 29,5

Для загальноїхарактеристики рівня явища за досліджуваний період часто обчислюється середнійрівень членів динамічного ряду.

/>,

/> (грн.).

Середнійабсолютний приріст у найпростішому випадку визначається як частка від діленнясуми усіх абсолютних ланцюгових приростів на їх кількість.

/>(грн.).

Дляхарактеристики темпів зростання і приросту в середньому за увесь період,охоплений рядом динаміки, обчислюють середній темп зростання і приросту.

У тих випадках,коли абсолютні дані динамічного ряду відсутні, але є ланцюгові коефіцієнтизростання (у порівнянні з попереднім періодом), середній коефіцієнт зростаннявизначається за формулою:

/>,

де К1, К2, …, Кn – коефіцієнти зростання за коженперіод, а n – кількість ланцюгових коефіцієнтівзростання.

/>.

Середній темпприросту дорівнює середньому темпу зростання мінус 100%.

/>.

Отже, за 2003-2005роки середня оплата праці становила 291,6 грн. на одного працівника, середнійабсолютний приріст – 70,7 грн., середній відносний приріст (темп приросту) –27,7 %.

Для виявлення закономірностіпроцесу, який характеризується динамічним рядом, останній можна піддатидодатковій обробці.Аналітичне вирівнювання рядів динамікивважається найдосконалішим способом обробки ряду з метою встановлення загальноїтенденції розвитку явища. Сутність методу аналітичного вирівнювання полягає узаміні емпіричного ряду динаміки теоретичним рядом з плавно змінюваними рівнямизгідно рівняння прямої чи кривої лінії. Це рівняння, якщо його тип обраноправильно, буде математико-статистичною моделлю основної тенденції динамікидосліджуваного показника. Рівні ряду розглядаються як функція часу, а вирівнюваннязводиться до визначення виду функції, її параметрів за емпіричними даними тарозрахунку теоретичних рівнів за знайденою формулою.

Проведемоаналітичне вирівнювання ряду динаміки середньомісячної оплати праці вдосліджуваному господарстві у 2000-2005 роках за рівнянням прямої лінії.Рівняння прямої лінії має загальний вигляд:

/>

де t – час, тобто порядковий номер періоду абомоменту часу; ao таa1 – параметри шуканої прямої.

Параметри прямоїao і a1 обчислюютьсяза формулами:

/>,             />.  

Для зручностірозрахунків побудуємо таблицю 2.11. Розрахуємо ао та а1,підставивши відповідні значення з таблиці у формули:

/>;      />.

Знайденіпараметри дають змогу побудувати рівняння основної тенденції середньомісячноїоплати праці:

у = 239,7 + 54·t.

Дані одержаногорівняння свідчать про те, що середня оплата праці за місяць в базовому році вдосліджуваному господарстві становила 239,7 грн. на одного працівника, апідвищення її в кожному наступному році – у середньому 54 грн., тобто те ж самеозначає середньорічний приріст продуктивності праці протягом досліджуваногоперіоду.

Таблиця 2.11

Аналітичневирівнювання ряду динаміки середньомісячної оплати праці в господарстві «Новежиття» за 2000-2005 роки

Роки Фактичний рівень оплати праці за місяць, грн. Розрахункові величини Теоретичний рівень оплати праці за місяць, грн. n y t ty

t2

a1t

/>

2000 153,1 -2 -306,2 4 -108 131,7 2002 170,3 -1 -170,3 1 -54 185,7 2003 225,2 239,7 2004 283,1 1 283,1 1 54 293,7 2005 366,6 2 733,2 4 108 347,7 Σ 1198,3 539,8 10 1198,5

Підставивши урівняння почергово значення t, одержимо вирівняний ряд динамікисередньомісячної оплати праці одного працівника, який абстрагований відвипадкових коливань і характеризується систематичним підвищенням рівнів.Графічне зображення фактичного і вирівняного ряду представлене у додатку Г.

3. РЕЗЕРВИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВПІДПРИЄМСТВА

 

3.1.Стимулювання трудових ресурсів

 

Підвищенняпродуктивності праці, зниження собівартості продукції та забезпечення на ційоснові високої конкурентоспроможності підприємства, його прибутковостібезпосередньо пов’язані з пошуком і використанням внутрішніх резервів, зокремазі зниженням трудомісткості продукції (робіт).

Успішне виконанняцього завдання значною мірою залежить від ефективності механізму стимулювання,від того, наскільки економічні умови сприяють широкому застосуваннюпрогресивних норм трудових затрат.  

Система мотиваціїі стимулювання працівників підприємства характеризує сукупність взаємопов’язанихзаходів, які стимулюють окремого працівника або колектив до досягненняіндивідуальних та загальних цілей діяльності підприємства. В її основі лежатьпсихологічні аспекти, які включають функції потреб, очікування та сприйманняпрацівником справедливості винагороди.

У господарстві «Новежиття» вона базується на таких вимогах:

×  однакові можливості щодопосадового зростання за результативністю праці усім працівникам;

×  однакова оплата за одну й туж працю;

×  розподіл доходу міжпрацівниками в залежності від продуктивності праці;

×  створення умов охорони праціта безпеки життєдіяльності;

×  надання можливості дляпрофесійного зростання, підвищення кваліфікації;

×  здоровий психологічний кліматв колективі.

На їх підставівикористовуються такі методи мотивації:

−  економічні прямі: відрядна тапогодинна оплата, преміювання, оплата за навчання, участь у прибутках;

−  економічні непрямі: пільговехарчування, користування житлом, транспортом;

−  негрошові: престижність праці,просування по службі, гнучкі графіки роботи, охорона праці, можливість братиучасть у вирішенні питань на високих рівнях.

Системастимулювання праці повинна бути заснована на таких принципах: зацікавленостікожного працівника підприємства в підвищенні ефективності використання виробничихресурсів; збільшенні прибутковості; відповідності між особистимиінтелектуальними і фізичними зусиллями працівників і розміром індивідуальногоотриманого доходу (оплати праці); обґрунтованості співвідношень в оплаті працірізних груп і категорій працівників, виходячи з кваліфікації, досвіду таскладності виконуваних робіт і функцій.

Для реалізаціїцих принципів у господарстві доцільно запровадити наступне:

прибуток (оплатупраці) працівників первинних підрозділів можна визначати шляхом відрахування звиручки від реалізації продукції (послуг) матеріальних і прирівняних до нихвитрат, тобто за результативно-залишковим принципом;

комбінуватиіндивідуальні і колективні форм стимулювання праці із спрямованістю зусильпрацівників підрозділу на отримання максимального прибутку;

встановитинадбавки і доплати у загальному обсязі особистих доходів працівників, що маютьстимулюючий вплив, на рівні не менше 50 %;

здійснюватимомент оплати праці наближено до часу виконання робіт, по можливості затехнологічними циклами;

при реалізаціїправа підприємства на самостійне визначення системи стимулювання працівраховувати обов’язковість державного і договірного регулювання оплати праці;

систему оплатипраці своєчасно доводити до працівників у простій і доступній формі при укладенніколективного договору між власниками та трудовим колективом підприємства;

широкозастосовувати погодинну оплату праці при встановленні нормованих завдань длянаселення, не зайнятого на постійній роботі в підприємстві.

Значна роль упідвищенні трудових показників відводиться матеріальному стимулюваннюпрацівників сільського господарства. Основна і додаткова оплата праціпрацівників забезпечує їх зацікавленість в результатах виробництва. Темпизростання продуктивності праці мають випереджати темпи зростання її оплати. Вцьому полягає економічна сутність продуктивності і матеріального стимулюванняпраці. На жаль, в умовах переходу до ринкових відносин цей важливий принципгосподарювання порушується і рівень оплати праці у багатьохсільськогосподарських підприємствах значно випереджає рівень продуктивностіпраці, зокрема, і в досліджуваному господарстві «Нове життя». За результатамирозрахунків таблиці у додатку Д спостерігається зниження продуктивності праці ізростання річної оплати праці. В першу чергу це пов’язано із суттєвимзменшенням виробництва валової продукції, тому основні заходи мають бутиспрямовані на виявлення резервів її підвищення. Однак необхідно також визначитиобсяг валової продукції, за якого співвідношення темпів росту продуктивності праціі оплати праці буде більше 1 (тобто діятиме основний економічний закон). Оскількизниження темпів росту оплати праці може негативно позначитись на вмотивованостіпрацівників до праці та викликати їх незадоволення, при плануванні слідспиратись на збільшення темпів росту продуктивності праці. Тому припустимо, щоу прогнозному році коефіцієнт зростання оплати праці залишиться на рівніусередненого (1,276), а коефіцієнт зростання продуктивності праці встановимо нарівні 1,3. В цьому випадку середньорічна оплата праці одного працівника маєбути 5613 грн., а продуктивність праці – 10388 грн. В свою чергу вартістьвалової продукції становитиме 3371,1 тис. грн., що відповідає можливостям іпотужностям підприємства «Нове життя» і є об’єктивно реальним показником,зважаючи на обсяг продукції у 2003-2004 роках (збільшення становитиме 787 тис. грн.у порівнянні з попереднім роком).

Таким чином,коефіцієнт випередження складатиме у плановому році 1,019 (1,3: 1,276), тобтосправджується основний економічний закон. В той же час суттєве збільшенняоплати праці працівників (на 2114 грн.) дозволяє використовувати різні формистимулювання. Наприклад, лише 30 % цієї суми використати безпосередньо напідвищення заробітної плати, а решту розподілити як преміальні за підвищенняпродуктивності праці і виконання планових показників тощо. Складовою механізмузаохочення працівників підприємства є одноразові премії та винагороди, якімають цілком конкретне призначення. Доповнюючи системи оцінювання трудовоговнеску працівників, ці елементи значно підвищують гнучкість і дійовістьорганізації заробітної плати. Одноразові премії та винагороди є ефективноюформою матеріального і морального стимулювання тому, що, як свідчить практика,людям властива висока адаптивність і швидке звикання до незмінної, сталоїсистеми стимулювання. Якщо позитивне заохочення стає очікуваним, то воновтрачає свою мотиваційну силу – працівник просто перестає реагувати на нього.Також запроваджуючи виплату одноразових премій і винагород, роботодавець можезаохочувати і розвивати в працівників якості, що безпосередньо впливають наефективність роботи, проте не підлягають точній кількісній оцінці (авторитет вколективі, відданість підприємству, творче ставлення до роботи, загальна йпрофесійна культура, сумлінність тощо). За критерій ефективності будь-якоїсистеми преміювання слід брати реальну зацікавленість працівників у досягненніякомога кращих індивідуальних і колективних результатів праці, у якомогаповнішому використанні свого творчого потенціалу.

Вибір показниківі умов преміювання залежатиме від завдань, які поставлено перед об’єктомстимулювання (робітником, бригадою тощо). Для працівників основного виробництвапоказниками преміювання можуть бути:

у разістимулювання поліпшення якості продукції (робіт, послуг) – збільшення кількостіпродукції, зданої з першого подання; скорочення випадків повернення неякісноїпродукції; поліпшення сортності продукції; зниження браку тощо;

у разістимулювання освоєння нової техніки і прогресивної технології – скорочення термінівосвоєння; підвищення коефіцієнта змінності роботи нових типів машин,високопродуктивного обладнання; підвищення коефіцієнта його завантаження;зниження експлуатаційних витрат;

у разістимулювання зниження матеріальних витрат – зменшення технологічних втрат протипланового рівня; зменшення відходів на одиницю продукції проти фактичнодосягнутого рівня; економія сировини і матеріалів;

у разістимулювання зростання продуктивності праці – збільшення виробітку продукції,зниження її трудомісткості; виконання тих самих обсягів робіт меншою кількістюпрацівників тощо.

Оскільки середнійрівень заробітної плати у господарстві залишається низьким і не відповідаєринковим умовам, основним джерелом грошових доходів працівників підприємства єведення власних підсобних господарств і тому основним стимулом до праці за цихумов є забезпечення власного господарства сільськогосподарською продукцією,зокрема кормами. З огляду на це можна запропонувати організувати виробництвопродукції рослинництва на умовах трудового договору між правлінням СТОВ ібригадами механізаторів (88 осіб). Останні мають виростити на кожному з 1535 га по 29 ц/га зернових культур. У свою чергу господарство має зобов’язатися передати їм 8 %зерна від отриманого урожаю. При цьому оплату можна здійснити в два етапи: напершому – за виконану роботу за існуючими розцінками, на другому – зазначенийвідсоток виробленого зерна. У разі невиконання працівниками умов договорурівень натуральної оплати зменшується на 50 %.

Таким чином, привиконанні умов договору, підприємство одержить валовий збір зернових у розмірі44515 ц, що на 3684 ц більше за попередній рік. Механізатори одержать 2671 цзернових, а чистий приріст урожаю внаслідок такого стимулювання для СТОВ складе1013 ц.

Зрозуміло, щотаке суттєве розширення межі натуральної оплати зумовлене економічною кризою іматиме тимчасовий характер. Головним мотивуючим чинником до праці мусить статиоплата праці в грошовій формі. Разом з тим натуральна оплатасільськогосподарською продукцією має і матиме на перспективу для селян істотнезначення хоча б через наявність худоби і птиці в особистих господарствах.

Пропонується такожзапровадити «Положення про матеріальне заохочення працівників за вдосконаленнянормування праці і зниження трудомісткості», яке передбачатиме, що робітникам іслужбовцям, з ініціативи яких переглядаються чинні норми, виплачуєтьсявинагорода. На преміювання спеціалістів і службовців спрямовувати 20–50%розрахункової економії від зниження трудомісткості продукції. Для подальшогопідвищення ефективності стимулювання за зниження трудомісткості продукціїнеобхідно дотримуватися таких умов: заохочувати робітників до якомога скорішогоосвоєння нових норм виробітку, а спеціалістів – до створення необхідних умовдля високо-продуктивної праці робітників; ширше залучати робітників до розробкиі впровадження заходів з плану технічного розвитку та організації виробництва,а також нових норм праці; створювати на кожному робочому місці умови дляшвидкого освоєння нових, технічно обґрунтованих норм.

Таким чином,підприємство має застосовувати різні засоби стимулювання для досягненнянайбільшого економічного ефекту, однак основними мають бути негрошові, оскількинизька прибутковість господарства не дозволяє впроваджувати широку системуматеріального стимулювання.

 

3.2. Удосконаленняорганізації виробництва і праці

 

Організація праці– це система науково обґрунтованих заходів, спрямованих на створення умовраціонального використання робочої сили в процесі виробництва.

Суть організаціїпраці полягає у встановленні порядку побудови трудового процесу, якийскладається з окремих операцій і елементів.

До основнихелементів організації праці в колективі відносять:

поділ ікооперація праці;

раціональніприйоми і способи праці;

організація робочогомісця і його обслуговування.

Поділ праці – цепроцес відокремлення різних видів діяльності, спеціалізація працівників навиконанні певного кола функцій, за якої окремі працівники виконують різніроботи або операції, що доповнюють одна одну. До економічних критеріїв поділупраці відносять затрати робочого часу і матеріальні затрати на виконання робіт,рівень використання кваліфікації працівників, тривалість виробничого циклувиготовлення продукції, рівень продуктивності праці, витрати виробництва, прибутокпідприємства. Психофізіологічними критеріями поділу праці є показникипрацездатності людини, яка залежить від санітарно-гігієнічних умов праці,ступеня важкості та напруження праці, поєднання фізичних навантажень зрозумовими. Соціальними критеріями поділу праці є стабільність колективу,низька плинність персоналу, висока дисципліна праці, хороший станміжособистісних відносин між працівниками, задоволеність змістом і умовамипраці.

Безпосереднімнаслідком поділу праці є кооперація. Праця, поділена за функціями, професіями,операціями, не може привести до створення готової продукції без об’єднаннятрудової діяльності спеціалізованих робітників. Таке об’єднання окремихвиконавців для досягнення спільної кінцевої мети виробництва називаєтьсякооперацією праці.

Одним із основнихнапрямків удосконалення поділу та кооперації праці є розвиток суміщенняпрацівниками фахів і трудових функцій, розширення зон обслуговування.

В першу чергунормативи встановлюються на умови праці робітників. Умови праці – це сукупністьвзаємопов’язаних виробничих, санітарно-гігієнічних, психофізіологічних,естетичних і соціальних факторів конкретної праці, обумовлених рівнем розвиткупродуктивних сил суспільства, які визначають стан виробничого середовища тавпливають на здоров’я і працездатність людини. До основних факторів виробничогосередовища відносять фізичне зусилля, нервове напруження, робоче положення,монотонність роботи, температуру, вологість, теплове випромінювання в робочійзоні, забруднення повітря, виробничий шум, вібрацію, освітленість у робочійзоні тощо. На працездатність людини також впливають особистісні фактори:настрій, ставлення до праці, стан здоров’я та ін. Тому в першу чергугосподарство має слідкувати за дотриманням санітарних норм, розробленихнауково-дослідними установами.

Раціональнаорганізація трудових процесів означає правильну організацію і обслуговуванняробочого місця. Кожне робоче місце в сільському господарстві має своїспецифічні особливості, які необхідно враховувати при його організації. Однак єзагальні вимоги при організації будь-якого робочого місця. Серед них такі:суворе дотримання встановленої технології, організація та оснащення робочогомісця, у тому числі повне забезпечення і раціональне розміщення знарядь праці іматеріалів, організація безперебійного обслуговування робочого місцяматеріалами, раціоналізація робочих рухів, створення та підтримка оптимальних ісприятливих санітарно-гігієнічних та естетичних умов праці, підтримкаритмічності і безперервності процесів праці.

У досліджуваномугосподарстві ”Нове життя” встановлено двозмінну роботу тваринників імеханізаторів з 5-денним робочим тижнем і двома вихідними днями (тривалістьробочого дня – 8 годин 12 хвилин). Організація праці як у рослинництві, так і утваринництві представлена у формі комплексних бригад, які обслуговують багатооб’єктів.  

Щодовищеперерахованого, то особливістю праці у сільському господарстві євідсутність вузької спеціалізації праці; досить низький рівень механізованихробіт; праця в сільському господарстві мало приваблива та не естетична (погодніумови, опади, забрудненість, сонячна радіація). Тому основним засобомпокращення організації виробництва і праці є впровадження нових механізованихкомплексів та підвищення рівня автоматизації виробничих процесів. Це дозволитьпідвищити ефективність виробництва і скоротити затрати робочої сили, адженайбільш радикальним фактором, що впливає на скорочення затрат живої праці, єзаміна її капіталом. Результатом такої заміни є механізація й автоматизаціявиробництва, завдяки чому не лише підвищується продуктивність праці, а йзростає прибутковість підприємства.

Як показуютьстатистичні дослідження, одним з найбільш трудомістких і травматичних усільському господарстві є кормовиробництво. Тому пропонується покращити організаціювиробництва в цій галузі шляхом впровадження нової модернізованої лініїприготування та роздачі кормів. Для визначення суми інвестицій, якупідприємство може дозволити собі вкласти у виробництво (придбання обладнання),щоб заощадити таку кількість живої праці, завдяки вивільненню якої досягаєтьсявища ефективність виробництва, можна використати методику, запропоновануАндрійчуком В.Г. [1, с.239-241]. В даний час у СТОВ «Нове життя» основукормоцеху складають стаціонарні машини типу РВК-Ф-74, які мають ряд суттєвихнедоліків. Вони не забезпечують 100 % надійності технологічного процесу,громіздкі, матеріало- та енергомісткі, вимагають значних експлуатаційних витратна підтримку їх у працездатному стані. Також недоліком є низький коефіцієнтвикористання (наприклад, кормороздавальні транспортери працюють лише декількахвилин вранці та ввечері). Кращі показники мають мобільні машини. Мобільнийкормороздавач може обслуговувати не одну, як стаціонарний транспортер, групутварин, а кілька або усю ферму. У випадку виходу з ладу одного кормороздавачайого легко можна замінити справним. Мобільні машини більш універсальні,маневрені, їх краще пристосувати до умов технології. Господарству доцільно булоб переходити на систему годівлі кормосумішами, що значно підвищуєпродуктивність корів і спрощує процес приготування кормів. Однак ця технологіяпотребує значних капіталовкладень на закупівлю роздавачів-змішувачів,переобладнання тваринницьких приміщень тощо. Тому на даному етапі можнаобмежитись оснащенням господарства «Нове життя» мобільними кормороздавачами.Пропонується впровадження мобільних кормороздавачів КПТ-5 (модель розрахованана 500 корів), які можуть роздавати як здрібнені стеблові корми, так і нездрібнене сіно, солому, обслуговувати кормозбиральні машини, засобистаціонарного завантаження кормосховищ і роздачі кормів, тобто вони єуніверсальними. Ефективним є використання кормороздавачів КПТ-5 притранспортуванні кормів з поля і їх роздача в період зеленого конвеєра. Нижченаведено основні технічні та економічні характеристики роздавачів (табл. 3.1,

Таблиця 3.1

Основні технічніта економічні показники мобільних кормороздавачів КПТ-5

Показники Значення Об’єм корму, що роздається, т 1890 Продуктивність роздавача, т/год 6,8 Строк служби машини, років 7 Вартість паливо-мастильних матеріалів, грн./кг 0,081 Питомі витрати праці на одиницю корму, який роздається, люд.-год/т 0,147 Вартість роботи оператора, грн./год 2,42

Використаннябагатофункціональних мобільних кормоагрегатів дає змогу скоротити витрату основнихкормів на 19-27 %, знизити затрати праці на годівлю у 3,5-5 разів, а витрати намеханізацію операцій з підготовки й роздачі кормів зменшити на 35-42 %.Важливою перевагою є практично цілковите вивільнення доярок від трудомісткихробіт із кормороздачі (працюють на фермі здебільшого жінки). Це дає змогузбільшити навантаження на оператора машинного доїння з обслуговування корів. Угосподарстві за дояркою можна закріпити по 50-60 лактуючих корів (за умовидоїння в молокопровід), за дворазового доїння на день вона працюватиме небільше як 6 год.

Не менш важливимє підвищення продуктивності праці та зниження трудомісткості у тваринництві,адже ця галузь є менш механізованою у порівнянні з рослинництвом. Як ужезазначалось у підрозділі 3.1, однією з найбільш трудомістких галузей єкормовиробництво, зокрема процеси приготування та роздавання кормів.

Так, заробітнаплата із соціальними нарахуваннями двох працівників, які можуть бути вивільненізавдяки використанню мобільних кормороздавачів, становить 4344×2 = 8688грн. за рік. Вартість нового обладнання коштуватиме підприємству 24800 грн.Строк експлуатації обладнання – 7 років. Залишкова його вартість становить 10 %від первісної вартості. Податок на майно і страхування (3 %) – 744 грн. на рік.Витрати на ремонт і технічний догляд приймаються нормативно – 6,5 % відпервісної вартості. Витрати на електроенергію становитимуть 967 грн. на рік.При розрахунку процента на вкладений капітал ставка береться на рівні 10 %.Дана інформація є достатньою для визначення усіх статей витрат.

Зокрема, витратина амортизацію в розрахунку на 1000 грн. інвестицій обчислюють з виразу:

/>

де ЗВ – залишковавартість основного засобу в розрахунку на 1000 грн. інвестицій.

Оскільки в нашихрозрахунках залишкова вартість становить 10 % від первісної вартості, то ЗВдорівнюватиме 100 грн. (1000×0,1). Отже, витрати на амортизаціюстановитимуть при Т = 7 років (1000 – 100): 7 = 129 грн.

Процент навкладений капітал (Пр) відповідно до методики його визначення в країнах зринковою економікою розраховують за формулою:

/>

де Пс – процентнаставка, коефіцієнт.

Підставивши уформулу відповідні дані, одержимо /> = 55грн.

Витрати на сплатуподатку на майно і страхування за рік ділять на кількість тисяч інвестицій іотримують суму цих витрат на 1000 грн. інвестицій. У нашому випадку ця сумастановитиме 744: 24,8 = 30 грн.

Розрахованівитрати на амортизацію, процент на вкладений капітал і на сплату податку тастрахування є постійними і їх загальна сума дорівнює 214 грн. (129 + 55 + 30).

Витрати на ремонті технічний догляд нормативно дорівнюють, як уже зазначалось, 6,5 % балансовоївартості, тобто (1000×6,5): 100 = 65 грн. Витрати на енергію врозрахунку на 1000 грн. інвестицій визначають діленням їх річної суми накількість тисяч інвестицій, тобто вони дорівнюватимуть 967: 24,8 = 39 грн.

Разом зміннихвитрат – 104 грн., а загальна сума витрат на 1000 грн. капіталовкладень – 318грн. (214 +104).

Таким чином,зрівноважена сума інвестицій у нашому випадку становить 27320 грн. (8688: 318 ×1000).Як бачимо, вартість обладнання, яке пропонується придбати підприємству длязаміни двох працівників кормоцеху, менша зрівноважених капіталовкладень на 2520грн. Отже, такий варіант інвестицій є економічно вигідним для підприємства,адже за таких умов господарство позбавляється щорічної оплати живої праці всумі 8688 грн., однак несе додаткові витрати, пов’язані з даною інвестиційноюдіяльністю, в сумі 7886,4 грн. (318×24,8). Звідси економія коштівстановитиме 8688 – 7886,4 = 801,6 грн. щорічно.

Як бачимо,наведений варіант інвестицій є доцільним для підприємства і може бутиприйнятним для практичного впровадження. Водночас, крім фінансового виграшу,підприємство скоротить затрати живої праці на 4526 людино-годин (276 робочихднів × 8,2 годин × 2 працівники), отже, підвищить їїпродуктивність.

Таким чином,удосконалюючи процеси виробництва, господарство може досягти суттєвої економіїкоштів і затрат часу шляхом вивільнення трудових ресурсів, які можна вмайбутньому використати на більш трудомістких виробництвах.

3.3. Підвищеннякваліфікації працівників

Підвищеннякваліфікації спрямоване на послідовне удосконалення професійних знань, умінь інавиків, зростання майстерності. Підвищення кваліфікації – це навчання,направлене на підтримку та удосконалення професійного рівня, знань і уміньперсоналу. Для цього організовуються виробничі курси, курси цільового характеру,школи передового досвіду і методів праці.

Потребапідприємства в підвищенні кваліфікації її співробітників обумовлена: змінамизовнішнього і внутрішнього середовища, удосконаленням процесу управління,освоєнням нових видів і сфер діяльності.

Конкретнимизавданнями підвищення кваліфікації є:

−  забезпечення ефективного виконаннянових завдань;

−  підвищення гнучкості управління іпридатності до інновацій;

−  просування по посаді або вгоризонтальному переміщенні;

−  освоєння нових професій;

−  підвищення розряду і адаптаціяпрацівників до нової техніки та технології.

Підвищення кваліфікаціїробітників здійснюється на виробничо-технічних курсах та курсах цільовогопризначення; керівників і спеціалістів – в інститутах і на факультетахпідвищення кваліфікації при вузах, на аналогічних підприємствах.

Підвищеннякваліфікації є досить поширеною формою професійного навчання, оскільки вона єдешевшою, цілеспрямованою. менш тривалою, ніж нова підготовка.

У господарстві«Нове життя» застосовуються як основна форма підвищення кваліфікації виробничо-технічнікурси, головною метою яких є підготовка робітника до надання йому наступноготарифного розряду.

Підприємстворозробляє свій план підготовки та підвищення кваліфікації кадрів, що єскладовою частиною планів з праці. Такий план складається на основі аналізуфахового складу працюючих і має на меті встановлення такої їх структурипрацюючих і має на меті встановлення такої їх структури, яка найбільшезадовольняла б потреби даного виробництва і передбачала розвиток підприємства,його технічне переозброєння у майбутньому, можливі зміни обсягів виробництва.

Однією з проблемгосподарства «Нове життя» є відсутність ефективного менеджменту, тому в першучергу підвищення кваліфікації має стосуватись керівників підрозділів тапровідних спеціалістів. Пропонується цільова інтенсивна підготовка на основінабору навчальних модулів шляхом поєднання дворівневого навчання: протягом 1тижня – курс проблемних лекцій; 3-5 днів – спеціалізовані семінари з однієї зобраних слухачем дисциплін. Інтенсивне навчання – 8-12 годин дозволить одержатинові знання протягом короткого періоду.

За розрахункамизахідних спеціалістів ефективність капіталовкладень у підвищення кваліфікаціїкерівників складає до 800 % [7, с.103].

Враховуючинедостатній рівень прибутковості підприємства, можна запропонувати у плановомуроці здійснити підвищення кваліфікації керівника господарства і завідуючоговиробництвом, виділивши на це кошти у розмірі 50 % чистого прибутку (1,1 тис. грн.).

ВИСНОВКИ ІПРОПОЗИЦІЇ

 

У ході виконанняпроекту було проведено діагностику використання трудових ресурсів аграрногопідприємства «Нове життя» з метою виявлення резервів підвищення ефективностівиробництва за рахунок збільшення його обсягу при кращому використанні трудовихресурсів.

Проведений аналіздав змогу зробити наступні висновки:

підприємство маєсередній коефіцієнт спеціалізації і зерново-молочний напрям. В той же часгалузь рослинництва більш розвинута і має більшу питому вагу у структурітоварної продукції (58,8 % );

підприємство маєневисокий рівень прибутковості при значному забезпеченні земельними ресурсами,основними фондами та трудовими ресурсами. Залучення земель досільськогосподарського обороту складає 93,3 % у 2005 році, однак зменшуютьсявартісні показники використання земель. Більшість показників ефективностівикористання основних фондів характеризуються зменшенням, так само як іфінансові показники (наприклад, валовий доход за 3 роки зменшився на 41,2 %);

тривалий час непоновлюється машинно-тракторний парк господарства, ступінь зношеності йогоскладає 58 %;

найбільштрудомісткою галуззю СТОВ «Нове життя» є тваринництво, особливо виробництвомолока і м’яса птиці; у рослинництві спостерігається негативна тенденціяпідвищення трудомісткості виробництва зерна (з 2003 по 2005 рр. – на 13,6 %);

забезпеченістьпідприємства трудовими ресурсами знизилась на 1,8 % у 2005 році в порівнянні з 2003р., що ще не вимагає вжиття негайних заходів, однак потребує ретельногопланування і аналізу. В той же час надзвичайно сильно знизилось використаннянаявного трудозапасу за той же період – на 55,8 %;

аналіз динамікиоплати праці показав, що темпи її зростання випереджають темпи зростанняпродуктивності праці на підприємстві, що означає, що не справджується принципефективного виробництва.

Враховуючивищезазначені висновки, можна запропонувати ряд заходів, які сприятимутьпідвищенню ефективності використання трудових ресурсів і забезпечать зростаннявиробництва валової продукції.

По-перше,економічний ефект у вигляді економії коштів в розмірі 801,6 грн. щороку можнаодержати, переобладнавши кормоцех на молочно-товарній фермі. Для цьогонеобхідно встановити сучасну лінію приготування і роздачі кормів вартістю 24,8тис. грн., що дозволить вивільнити двох працівників і підвищити продуктивністьпраці.

По-друге,необхідно переглянути наявну систему матеріального стимулювання працівників ізапровадити нову на основі «Положення про матеріальне заохочення працівників завдосконалення норм праці і зменшення трудомісткості», переглянути показники, заякими здійснюватиметься преміювання.

По-третє,пропонується здійснити підвищення кваліфікації керівника підприємства ізавідуючого виробництвом, оскільки ефективна робота підприємства у великій мірізалежить від ефективного менеджменту (на цей захід підприємство у змозівиділити 1,1 тис. грн., а, як показують дослідження, ефективністькапіталовкладень у навчання є значним).

По-четверте,необхідно переглянути норми продуктивності праці і встановити її зростання нарівні 1,3, щоб досягти випереджаючих темпів зростання продуктивності праці упорівнянні з темпами зростання її оплати.

Зазначені заходисприятимуть ефективнішому використанню трудових ресурсів, зниженню собівартостіпродукції, збільшенню обсягів її виробництва і зростанню рівня продуктивностіпраці. Підвищення продуктивності праці є економічно прогресивним лише в тому випадку,якщо воно забезпечує збільшення виробництва валової продукції сільськогогосподарства.

СПИСОКВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.        БурякП.Ю. Економіка праці й соціально-трудові відносини: Навч. посібник. – К.:«ЦУЛ», 2004. – 440 с.

2.        ЄсіноваН.І. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник длявузів. – К.: Кондор, 2004. – 430 с.

3.        Економікааграрних підприємств: Підручник. – 2-ге вид., доп. і перероблене. / В. Г.Андрійчук. – К.: КНЕУ, 2002. – 624 с.

4.        Економікапідприємства: Підручник/ за заг. ред. С.Ф. Покропивного. _ Вид. 2-ге, перероб.та доп. – К.: КНЕУ, 2001. – 528 с.

5.        Коваленко Н.Я.Экономика сельского хозяйства с основами аграрных рынков: Курс лекций. – М.:Тандем, 1999. – 448 с.

6.        КолотА.М. Мотивація персоналу: Підручник. – К.: «КНЕУ», 2002. – 367 с.

7.        КрушельницькаО.В., Мельничук Д.П. Управління персоналом: Навчальний посібник. – К., Кондор.– 2003. – 296 с.

8.        СідунВ.А. Економіка підприємства: Навч. посібник. – К.: «ЦУЛ», 2003, – 436 с.

9.        ТимошІ.М. Економіка праці: Навч. Посібник. – Тернопіль: Астон,2001 –347 с.

10.      Фінансово-економічнийаналіз: Підручник/ за ред. П.Ю. Буряка. – К.: «Професіонал», 2004. – 528 с.

11.      Шваб Л.І.Економіка підприємства: Навч. посібник. – К.: «Каравела», 2004. – 568 с.