Реферат: Аналіз управління персоналом на ТОВ "Рондо"
Зміст
Вступ
Розділ 1. Методологічні основи управління персоналом на підприємстві
1.1 Сучасні концепції використання людського фактора
1.2 Суть та зміст управління персоналом
1.3 Основні класи організаційних структур управління виробництвом
Розділ 2. Шляхи вдосконалення ефективності управління персоналом
2.1 Організаційно-економічна характеристика ТОВ “Рондо”
2.2 Принципи та методи побудови системи управління персоналом
2.3 Розробка методики оцінки персоналу
2.4 Вдосконалення системи інформаційного забезпечення з управління персоналом
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Соціально-економічна ситуація, що склалася в Україні в результаті економічних реформ, характеризується спадом виробництва в багатьох галузях промисловості, зубожінням значної частини населення, втратою ідеалів, порушенням морального устрою суспільства. На думку вчених, треба чітко розрізняти питання про необхідність економічної реформи, її логіки й етапів з одного боку, і питання про стратегію і тактику її здійснення з іншого. Без кардинального перетворення сформованої системи соціально-економічного устрою Україна не може стати великою державою.
Перехід нашої країни до ринкових відносин спонукає вчених і практиків до найретельнішого вивчення досвіду управління фірмами та підприємствами економічно розвинених країн, до пошуку шляхів та засобів, які дали б змогу забезпечити стабільно високий рівень добробуту населення нашої країни. Таке вивчення передбачає не сліпе копіювання системи взаємовідносин у процесі виробництва і управління, а відбір вирішальних моментів, що впливають на ефект виробничої та управлінської діяльності.
Вивчення досвіду економічно розвинених країн показує, що своїми успіхами вони багато в чому завдячують системі управління персоналом, виробництвом та обміном матеріальних благ, що дістала назву менеджменту.
Менеджмент є породженням ринкової системи господарювання, її. невід’ємним складовим елементом. Слід зазначити, що менеджери на Заході утворюють особливий соціальний прошарок розпорядників економічного життя суспільства.
Успіхи чи невдачі ринкових перетворень в економіці України багато в чому будуть залежати від людей, які здійснюватимуть ці перетворення та керуватимуть цими процесами. Йдеться про підготовку нової генерації фахівців та керівників, здатних організувати виробництво і управління за законами ринку.
З огляду на перелічене коло проблем тема роботи є надзвичайно актуальною.
Дані фінансової звітності є основними джерелами інформації для аналізу господарської діяльності підприємства. Також для аналізу і розробки системи управління персоналом використаємо табель обліку використання робочого часу Ф № П – 13, розрахункову відомість Ф № П – 51, платіжну відомість Ф № П – 53, “Звіт з праці” Ф № 1 — ПВ.
Метою роботи є розробка системи оцінки персоналу на ТОВ “Рондо”.
Щоб досягти поставленої мети, у роботі були розглянуті найбільш важливі моменти і напрямки у проведенні аналізу персоналу підприємства, планування його кількості тощо. Також буде розроблено проект організації управління персоналом підприємством, який будується на найновіших інформаційних технологіях.
Об’єктом дослідження є товариство з обмеженою відповідальністю “Рондо”.
Практична цінність даного дослідження полягає у тому, щоб розробити проект управління персоналом підприємства, зробити висновки та пропозиції щодо удосконалення оцінки персоналу підприємства.
Розділ 1. Методологічні основи управління персоналом на підприємстві
1.1 Сучасні концепції використання людського фактора
Управління персоналом у широкому розумінні становить цілеспрямовану координацію суспільного процесу відтворення, який включає управління людськими ресурсами.
Розвиток продуктивних сил суспільства супроводжується поглибленням поділу праці, розчленуванням її на окремі процеси. Тому виникає об’єктивна необхідність координувати ці процеси в організованих системах (трудовий колектив, підприємство, об’єднання, галузь, народне господарство). Управління – обов’язковий елемент доцільної форми організації колективної діяльності людей, а також технічних і технологічних систем. Тобто воно здійснюється скрізь, де треба відповідно впливати на об’єкт або систему з метою упорядкування чи переведення її з одного стану в інший. Отже, управління іманентне суспільному виробництву на будь-якій стадії його розвитку.
Правомірно говорити про три види управління:
1) управління неживою природою (технічні науки);
2) управління живою природою (біологічні науки);
3) соціальне управління (суспільні науки).
У соціальному управлінні виділяють такі його підвиди: політичне управління; державне управління; управління культурою; управління духовним розвитком; господарське управління.
Соціальне (господарське) управління передбачає вивчення інформаційного аспекту, а також факторів вольового, морально-етичного й емоційного характеру. При цьому слід ураховувати складність соціальної системи, різноманітність факторів, що впливають на її організацію, слабке виявлення кількісних співвідношень між різними її елементами тощо.
Соціально-економічні системи мають здатність самовдосконалюватися, підвищувати свій організаційний рівень.
Суть управління можна визначити з позиції організаційної теорії, кібернетики, соціології, психології, права.
За принципами комплексного, системного підходу управління – це цілеспрямована діяльність управлінського апарату в соціально-економічній системі, пов’язана з виконанням специфічних функцій (планування, організації, регулювання, координації, мотивації, контролю) на основі пізнання і використання об’єктивних законів та закономірностей виробництва, в інтересах постійного підвищення його ефективності.
Управління охоплює сукупність взаємозв’язаних технічних, організаційних, економічних, соціально-психологічних та інших факторів. Технічні фактори – це рівень механізації і автоматизації виробничих процесів, забезпеченість основними виробничими фондами та структура їх, розвиток засобів комунікації тощо. Організаційні фактори включають територіальне розміщення виробництва, організаційну структуру підприємств, форми організації праці і виробництва, чисельність і склад працівників. До економічних факторів належать розміри підприємств та спеціалізація їх, рівень економічного розвитку і використання виробничого потенціалу, рентабельність виробництва тощо. Соціально-економічні фактори включають розвиток соціальної інфраструктури, демографічну ситуацію, потреби працівників, ціннісні установки, згуртованість колективу та ін.
Дослідження з питань організації праці і управління персоналом успішно вели П.М. Керженцев, П. О. Попов, О. А. Єрманський, О. Ф. Розмировнч, М.А. Вітке та ін.
Одним з ініціаторів наукової організації праці був П. М. Керженцев (1881–1940). У своїх працях він пропагував основні ідеї НОП, з критичних позицій розглядав систему Тейлора, виклав положення про стандартизацію продукції, створення нормальних умов праці на кожному робочому місці, правильне використання матеріальних засобів і кадрів.
В 39-і роки на Україні дослідження в галузі управління персоналом успішно велись у Харківському інституті праці. Колишній директор цього інституту Ф.Р. Дунаєвський обґрунтував необхідність особливої науки управління виробництвом. Він сформулював концепцію «адміністративної ємкості», під якою розумів здібність керівника безпосередньо працювати з певною кількістю осіб. На думку Ф. Р. Дунаєвського, «адміністративна ємкість» може значно варіювати залежно від обдарованості керівника, його особистих якостей.
У довоєнні роки центрами дослідження проблем управління персоналом були Центральний науково-дослідний інститут організації виробництва і управління промисловістю, Всесоюзна планова академія, Московський і Ленінградський інженерно-економічні інститути тощо.
Предметом досліджень і дискусій була теорія господарського розрахунку. Вже тоді стверджувалося (Г. Дукор, Л. Гінбург), що госпрозрахунок – це така система управління, яка передбачає єдність керівництва певним організаційним формуванням як цілим і відповідну самостійність його складових частин. Проте не обійшлося і без помилок в результаті певних ідеологічних перекручень. і нашарувань. Зокрема, для умов нашої країни заперечувався комерційний розрахунок, переоцінювалися можливості централізованих планів і планового ведення народного господарства. На відміну від колгоспів, державні підприємства почали розглядатися як підприємства послідовно соціалістичного типу.
Починаючи з 30-х років значна увага приділялась вивченню людського фактора у виробничій організації. Перші соціологічні дослідження було проведено у Петрограді під керівництвом С. Г. Струмиліна.
Згорнута в кінці 30-х років науково-дослідна робота з проблем управління персоналом відновилася лише в 50-ті роки. Обсяг досліджень зростав з кожним роком. З 1950 р. проводяться роботи із створення автоматизованих систем збирання і обробки інформації для планування та управління персоналом, а також дослідження щодо застосування математичних методів розв’язання важливих економічних завдань. Значна заслуга в цьому належить акад. В.С. Немчинову.
Велику роботу з впровадження математичних методів і обчислювальної техніки в планування і управління здійснювали колективи київських учених, очолюваний акад. В. М. Глушковим, і московських учених під керівництвом акад. В.П. Федоренка. Нині вчені працюють над теоретичним обґрунтуванням системи управління сучасним господарством, що передбачає оптимальне функціонування економіки.
Важлива роль відводиться створенню загальної економіко-математичної моделі структури апарату управління на базі моделей окремих її параметрів.
Імпульсом у розвитку науки про управління виробництвом стали Перша Всесоюзна науково-технічна конференція з проблем наукової організації управління промисловістю (1966 р.) і Друга Всесоюзна науково-технічна конференція з проблем вдосконалення управління промисловим виробництвом (1972 р.).
На сучасному етапі, крім моделювання, прогнозування, прикладної математики, активізувалися дослідження з удосконалення господарського механізму, переведення підприємств, об’єднань, галузей і республік на умови повного господарського розрахунку і самофінансування. Помітний внесок у це зробили акад. А. I. Абалкін, П. Г. Буніч, В. А. Тихонов, І. І. Лукінов та ін.
Останнім часом опубліковано багато праць вітчизняних авторів з проблем теорії і методології управління, оптимізації галузевої структури підприємств і структури управління, раціоналізації апарату управління, теорії і практики прийняття управлінських рішень.
Помітний внесок у загальну теорію управління зробили вчені Росії В.Г. Афанасьев, Д. М. Гвішіані, О. А. Дейнеко, О.В. Козлов, Г.X. Попов, М. М. Федоренко, В. О. Трапезников, та України В. М. Глушков, В. I. Терещенко, та ін.
Розв’язанню теоретичних і практичних питань управління сільськогосподарським виробництвом присвятили свої праці академік РАН Г.М. Лоза, професори Г. І. Будилкін, В. Г. Галанець, Л. Д. Залевський, І.Ф. Пискуненко, І. Г. Ушачов, професор Завадський Й. С. та ін.
На сучасному етапі вдосконалюється система управління на різних рівнях, розробляються і вносяться зміни в економічний механізм господарювання, робляться спроби надати процесу вдосконалення управління планового характеру, ставляться завдання забезпечити високу віддачу і зростання економічної ефективності потенціалу АПК на основі тісної інтеграції науки з виробництвом.
У галузі соціально-економічних досліджень першочерговими є проблеми вдосконалення виробничих відносин, розвиток демократичних засад і принципів самоуправління у трудових колективах, різноманітних форм кооперації, підрядних форм організації і оплати праці, формування дійового ринкового механізму господарювання.
Дослідження і розробки з управління виробництвом на Україні здійснюють Інститут економіки, Український науково-дослідний інститут економіки агропромислового виробництва, Інститут держави і права, Інститут кібернетики ім. В. М. Глушкова, Інститут науково-технічної і економічної інформації, Інститут психології, Інститут світової економіки і міжнародних відносин.
Значна увага приділяється проблемі вивчення громадської думки, щоб механізм зворотного зв’язку з населенням використати для оцінок соціально-економічних процесів, що відбуваються, та прогнозування їх. Цими питаннями займається Інститут соціології АН України.
Систематичну підготовку і підвищення кваліфікації керівних кадрів здійснюють Вища школа управління в АПК, Інститут підвищення кваліфікації і перепідготовки керівних працівників і спеціалістів харчової і переробної промисловості, Інститут підготовки спеціалістів статистики і ринку, Міжнародний інститут менеджменту, Міжнародний «БІЗНЕС-ЦЕНТР» КПІ.
1.2 Суть та зміст управління персоналом
Успішне подолання економічної кризи і розвиток економіки у вирішальній мірі залежить від кадрів. Поняття «управління персоналом» або кадрова політика, охоплює широкий діапазон діяльності: підбір, підготовка, оцінка і розстановка керівних кадрів, розробка системи заробітної плати (і мотивації в широкому розумінні), підвищення кваліфікації кадрів, здійснення соціально-побутових заходів (включаючи систему пенсійного забезпечення) та ін. Для успішного вирішення усіх цих задач насамперед потрібно чітко з’ясовувати особливості управлінської праці як об’єкта менеджменту.
Управлінська праця – це особливий вид людської діяльності, в якій відображується реальна взаємодія об’єктивних і суб’єктивних факторів суспільної діяльності людей. Відоме теоретичне положення про первинність матеріального, об’єктивного і похідність суб’єктивного ні в якій мірі не зменшує ролі останнього, оскільки використання в управлінні економічних законів реалізується через свідому діяльність людей.
Роль суб’єктивного в управлінні підприємствами виявляється при аналізі зв’язку результативних показників їх господарювання із забезпеченістю управлінськими кадрами, їх стабільністю і кваліфікацією тощо.
Підкреслюючи важливість суб’єктивного фактора, не можна разом з тим фетишизувати, недооцінювати об’єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві і в окремих трудових колективах. Для високоефективної організації процесу менеджменту потрібен аналіз об’єктивних факторів, які існують незалежно від свідомості, волі і бажання людей, а також певне врахування свідомих, творчих засад у діяльності, глибоке пізнання суті і взаємозв’язку об’єктивного і суб’єктивного в управлінні.
Управлінська праця безпосередньо не створює певних споживчих вартостей, а здійснює регульований вплив на процес виробництва і цим забезпечує необхідні умови для його розвитку.
Продуктом діяльності управлінської праці є рішення, і управлінських працівників правомірно віднести до найбільш активної частини трудового колективу, що бере участь у створенні матеріального продукту за рахунок впливу на матеріальні елементи виробництва і через інші колективи. Тому ефективність цієї праці може визначатися виробничими результатами. Проте слід враховувати, що, на відміну від фізичної, цілі управлінської праці, засоби їх досягнення, а також результати є менш визначеними. Управлінська праця здійснюється в широкому діапазоні умов, не має прямих вимірників, і це ускладнює оцінку її ефективності. При оцінці її якості не можна випускати з виду ту обставину, що результати цієї праці у великій мірі опосередковується її колективною діяльністю.
Сфера впливу на виробництво управлінської праці значно ширша, ніж праця робітників, безпосередньо зайнятих у сфері виробництва. Тому не випадково недоліки і упущення діяльності менеджерів більше позначаються на результатах виробництва, ніж недоліки в роботі безпосередніх виконавців (машиністів, операторів та ін.). При недоліках у роботі апарату управління знижується індивідуальна продуктивність праці не тільки робітників, а й усього колективу. Тому раціональна організація праці у сфері менеджмету є важливою складовою частиною проблеми планомірного підвищення продуктивності всієї суспільної праці.
Істотна особливість управлінської праці полягає в тому, що вона пов’язана з перетворенням інформації як специфічного предмета праці, тоді як діяльність працівників виробничих спеціальностей спрямована на численні предмети праці (сировина, пальне, запасні частини) і пов’язана з перетворенням предметів праці у продукти споживання. Управлінська праця характеризується іншими специфічними особливостями, зокрема складністю порівняння її затрат з результатами, визначення розміру корисного ефекту, а також переважанням у більшості трудових процесів елементів розумової діяльності, перенесенням центра ваги на психічні процеси сприйняття, запам’ятовування і мислення.
Праця в сфері менеджменту потребує спеціалістів більш високої кваліфікації і характеризується більшою складністю. Ступінь складності управлінської праці залежить від характеру виконуваних функцій та ієрархічного рівня менеджменту, чисельності підлеглих, їх кваліфікації, рівня розвитку і складності виробництва, напруженості планових завдань, ресурсної забезпеченості тощо. Потрібно раціонально розподіляти управлінські роботи за складністю відповідно до кваліфікації виконавців, щоб одна людина не займалася справою, яку може виконувати інший, менш кваліфікований працівник, що займає менш оплачувану посаду.
Управлінська праця як різновид розумової праці характеризується слабкою фізичною енергоємкістю і водночас високим рівнем використання енергії блоків пам’яті людини і психічною напруженістю. Тому слід більше уваги приділяти умовам, за яких відбувається процес управлінської праці, механізувати і автоматизувати її процеси.
На відміну від фізичної, розумова праця часто триває і в неробочий час, причому іноді поза волею людини відбувається пошук альтернатив розв’язання складних проблем і використовуються інші операції. Матеріали спостережень показують, що протягом 1–2 год. службові обов’язки продовжують виконувати вдома 40 – 45% керівників підприємств і 30–35% спеціалістів сільського господарства.
Особливістю праці менеджерів є її специфічно виражений творчий характер, пов’язаний з постійним пошуком і розв’язанням завдань, на які не завжди можна знайти відповіді, керуючись тільки досвідом.
До особливостей управлінської праці треба віднести опосередкування і дистанційність менеджменту об’єктами і процесами, необхідність одночасного керівництва відношеннями людей до засобів виробництва, і, нарешті, управління засобами виробництва. Праці менеджерів властивий імовірний характер: важко встановити не тільки строки виконання ними конкретних завдань, а й результати праці. Праця в сфері менеджменту не піддається механізації і автоматизації у такій мірі, як праця безпосередньо зайнятих продуктивною працею. Це одна з серйозних причин випереджаючого збільшення чисельності управлінських працівників, на яких припадає дедалі зростаюча частина праці у виробництві.
Кількісні, якісні і структурні перетворення в економіці країни зумовлюють диференціацію та інтеграцію окремих видів діяльності, підвищення ролі і збільшення обсягу робіт, пов’язаних з управлінням та обслуговуванням виробництва. Тому ефективність господарювання підприємств і об’єднань стає функцією певного рівня організації апарату управління.
Докорінне покращання забезпеченості народного господарства керівними кадрами вимагає суттєвих змін в методах підбору і оцінки кадрів.
В управлінській діяльності, на відміну від відомого математичного правила, результат сумарних зусиль колективу залежить від того, як розставлені його члени. Тому кадрова політика, принципи, форми, методи й напрями роботи з управлінським персоналом завжди були і залишаються в центрі уваги суспільства.
Формально-номенклатурний підхід до формування відповідальних кадрів апарату управління слід повністю замінити науковими методами добору кадрів. Це створить умови, за яких на керівні посади призначатимуться (обиратимуться) обдаровані, освічені і гідні люди, які поєднують відданість справі з великими організаторськими здібностями.
Правильний підбір кадрів дає змогу здійснити принцип «кожна людина на певному місці і кожне місце – для певної людини». Людина забезпечує максимальну віддачу, якщо виконує посильну роботу, що відповідає її нахилам, здібностям, рівню загальної і спеціальної підготовки. Ігнорування цих вимог на практиці призводить до плинності керівних кадрів, і зниження економічних показників господарювання, зумовлене організаційними, економічними і психологічними причинами, внаслідок складності праці керівника і тривалого періоду «входження» його в посаду. Керівникам потрібно від 3 до 5 років, щоб пройти професійну і соціально-психологічну адаптацію, перш ніж їх діяльність стане ефективною.
Удосконалення роботи з керівними кадрами включає прогнозування і планування потреб у них, формування резерву на підготовку, розстановку і використання кадрів, забезпечення потрібної кваліфікації кадрів, використання ефективних методів вивчення і підбору кадрів, оцінки праці, особистих і ділових якостей, періодичну переатестацію працівників, що вимагає встановити більш чітку відповідальність за підбір, ріст і просування кадрів, ввести в дію комп’ютеризовану інформаційну систему кадрового забезпечення.
Підкреслюючи доцільність підвищення стабільності кадрів керівників підприємств, не можна тлумачити проблему так, що, чим більше керівник працюватиме на тій же самій посаді, на тому ж самому підприємстві, тим ефективніше його праця. Із збільшенням стажу роботи керівників спостерігаються і деякі негативні моменти в їхній діяльності: певна стереотипність мислення, тенденція до організаційного консерватизму, опір раціональним нововведенням; зниження творчої активності, пізнавальної ініціативи, схильність до конформності та ін. Фактичний строк перебування керівника на посаді слід суворо індивідуалізувати, тому що тривалість його ефективної роботи детермінується багатьма змінними, що мають суб’єктивний і об’єктивний характер.
Для оцінки претендентів на посаду менеджера використовуються різні методи і прийоми: 1) оцінка за анкетними даними, відгуками і результатами співбесіди; 2) атестація у вигляді екзаменів з окремих дисциплін; 3) соціометричний метод (із використанням анкет і інтерв’ю); 4) узагальнення думки громадських організацій і трудових колективів; 5) оцінки за результатами практичної перевірки; 6) бальна оцінка всієї сукупності ділових і особистих якостей атестованого; 7) тестологічні методи.
Нині при підборі кадрів і, насамперед, спеціалістів широко використовують метод відповідності формальним критеріям (освіта, виробничий стаж, досвід роботи в конкретній галузі діяльності та ін.).
Як додаток до цього методу використовують відгуки (характеристики) з попереднього місця роботи кандидата на посаду, встановлюють випробувальний строк і дістають об’єктивну оцінку про його діяльність. Причому в характеристиках поряд з морально-політичними і діловими якостями слід повніше відображати риси характеру: ставлення до роботи, товариськість, активність, тактовність тощо.
Деякі підприємства й об’єднання для підбору кадрів використовують конкурс. Зокрема, при можливості через газету сповіщають про заміщення вакансій і відбір комісією (радою) кандидатів з числа тих, хто виявив бажання взяти участь у конкурсі. Конкурсні оцінки кандидатів дають змогу уникати помилок при відборі кадрів, випадків протекціонізму та ін.
Ефективною формою роботи з кадрами є їх атестація, яку проводять один раз на 3–5 років. У Положенні про порядок проведення атестації керівників, інженерно-технічних працівників та інших спеціалістів підприємств і організацій перелічуються посади, по яких проводиться атестація. Атестації не піддягають молоді спеціалісти в період обов’язкової роботи з розподілом після закінчення навчання у вузах, вагітні жінки, а також жінки, які мають дітей до 1,5-річного віку. На кожного працівника, який підлягає атестації, складають характеристику, де відображують виробничу діяльність, кваліфікацію. Не пізніше як за 2 тижні до атестації характеристику подають до атестаційної комісії, яка з урахуванням обговорення результатів роботи і ділових якостей відкритим голосуванням оцінює діяльність працівника. У процесі атестації роблять висновки про дальше використання працівника (готовий до зайняття більш високої посади і висування; зможе зайняти вищу посаду в перспективі; добре підготовлений для своєї роботи, а до зайняття вищої посади поки що не готовий; посада, яку займає працівник, перевищує його можливості і, щоб залишитися на цій посаді, йому потрібно працювати над собою). У процесі проведення атестації кадрів, поряд з оцінкою професійно-кваліфікаційного рівня і ділових якостей працівників, складностей і результативності їх праці, слід враховувати ефективність практичного застосування економічних знань в організаційних та виробничо-технічних умовах.
Атестація, безперечно, важливий і корисний захід. Проте вона не завжди може забезпечити об’єктивну інформацію про працівника.
Серед методів оцінки управлінських працівників найбільш поширені метод узагальнення незалежних характеристик і метод експертної оцінки. Суть методу експертної оцінки полягає в тому, що група експертів за спеціально розробленою анкетою оцінює наявність і ступінь виявлення у працівника, якого вивчають, певних якостей.
В деяких підприємствах Вінницької області для об’єктивної і різносторонньої оцінки атестованих створюють експертні комісії, до складу яких включають експертів чотирьох рівнів:
перший – безпосередній керівник і 1–2 експерти посадою вище працівника, діяльність якого оцінюється; другий – два експерти однакової з оцінюваним посади; третій – два експерти із числа безпосередньо підлеглих; четвертий – голова профспілки. Експертами обираються особи з незалежним судженням, вимогливі до себе і до оточуючих, які користуються пошаною і авторитетом, мають стаж роботи в господарстві не менше трьох років.
Оцінку проводять за 5-бальною системою, де оцінка 5 балів означає, що якість виявляється постійно; 4 бали – якість виявляється часто (майже завжди); 3 – кількість виявлень і невиявлень якості приблизно однакова; 2 – якість виявляється рідко; 1 бал – якість виявляється дуже рідко або не виявляється зовсім. Після опитування експертів здійснюють математичну обробку оцінок з метою узагальнення незалежних думок.
Знайдені дані використовують для порівняльної оцінки кандидатів на висування, для стимулювання працівників, перепідготовки й цілеспрямованої виховної роботи з кадрами.
1.3 Організаційний контекст управління персоналом
Розглядаючи організацію як соціальний інститут, ми можемо виділити кілька елементів, що складають її структуру і визначають її як особливе утворення, відмінне від багатьох інших.
Мета. Жодна організація (як формальна комерційна структура, так і неформальне суспільне об'єднання) не зможе сформуватися і тим більше далі існувати, якщо не буде визначена її мета — те, заради чого дана організація формується і буде діяти надалі. Визначення мети може бути дано двояким чином — для зовнішніх спостерігачів, учасників, користувачів продукцією організації і для її власних учасників, співробітників, включених у процес функціонування.
Місія. Ми спостерігаємо, що усе більша кількість організацій починають свої презентації і рекламні кампанії з представлення власної місії — твердження, що розкриває сенс існування організації, специфіку її діяльності й основні соціальні зобов'язання. Прикладом подібного роду заяв можуть бути наступні: — разом з нами в майбутнє (комп'ютерна техніка); зручна техніка — для зручного життя (побутова техніка) і ін. Таким чином, місія — це представлення про стратегічні цілі, і в цьому змісті — про майбутнє, у якому запрошується клієнт, партнер конкретної організації.
Бачення. Для опису мети організації важливий такий аспект, як бачення тобто те, як організація припускає рухатися до досягнення стратегічних цілей, як вона бачить шляхи й етапи досягнення цілей. Звичайно це представлення орієнтоване не стільки на клієнтів, скільки на співробітників організації і її стратегічних партнерів. Подібне представлення фіксується в програмних документах організації і називається „видіння” (від англ. vіsіon — передбачення).
Структура. Наступний важливий елемент, без якого не може існувати жодна організація, — її структура. Під структурою організації розуміється її архітектоніка, наявність окремих частин і співвідношення між ними, ступінь твердості/гнучкості організаційної конфігурації, типи взаємодій між внутрішніми елементами. У літературі й управлінській практиці виділені три основних типи організаційних структур:
лінійна;
функціональна;
адаптивна.
Лінійна організаційна структура, що часто називається пірамідальної, бюрократичною, — строго ієрархічно організована, що характеризується поділом зон відповідальності і єдиноначальністю.
Виділяються два підтипи лінійних організаційних структур: плоскі і високі, що розрізняються кількістю ієрархічних рівнів стосовно загального числа працівників.
Переваги лінійних організаційних структур:
чітка система взаємних зв'язків;
швидкість реакції у відповідь на прямі накази;
погодженість дій виконавців;
оперативність у прийнятті рішень;
ясно виражена особиста відповідальність керівника за прийняті рішення.
Основна проблема організаційних структур цього типу — обмеженість кількості підлеглих, що можуть ''замикатися'' на одного керівника, тобто обмеженість діапазону (сфери) контролю.
Діапазон контролю визначається кількістю зв'язків у підрозділі (організації). Ефективність управлінської діяльності залежить від типу і кількості зв'язків, число яких незмінно росте зі збільшенням кількості співробітників, що істотно ускладнює діяльність керівника.
Типи зв'язків:
прямі одиничні між підлеглими;
перехресні між підлеглими;
прямі між керівником і будь-якою комбінацією підлеглих.
Чим більше кількість зв'язків і чим вони більш неформальні, тим же повинний бути діапазон контролю для збереження ефективного управління над структурою. Тому при реалізації складних видів діяльності, що вимагають від співробітників великого числа узгодження, уточнень, консультацій з боку керівника, необхідний вузький діапазон контролю і висока (багаторівнева) організаційна структура.
Функціональна організаційна структура побудована за принципом розподілу функцій усередині організації і створення наскрізних підструктур по керуванню функціями.
Часто функціональна організація існує одночасно з лінійної, що створює подвійне підпорядкування для виконавців. Функціональні підрозділи одержують право віддавати розпорядження в рамках своєї компетенції як нижчестоящим підрозділам, так і рівним по статусу, але включеним у реалізацію єдиних функцій.
Переваги функціональних організаційних структур:
більш глибоке пророблення рішень по функціональних напрямках;
висока компетентність фахівців, що відповідають за виконання функцій;
вивільнення лінійних менеджерів від частини задач, розв'язуваних функціональними керівниками.
Одним з варіантів функціональної структури є дивізіонна (департаментна), що може бути побудована по продуктному, регіональному (географічному), споживчому (групі споживачів, що мають загальні властивості) принципам.
До основних проблем функціональних організаційних структур можна віднести орієнтацію на реалізацію в основному закріплених функцій, відсутність інноваційності і гнучкості при зміні ситуації як в організації, так і поза нею.
Адаптивна організаційна структура — гнучкі структури, здатні змінюватися (адаптуватися) до вимог середовища (за аналогією з живими організмами). Саме адаптивні організаційні структури здатні, використовуючи всі ефективні аспекти лінійних і функціональних структур, успішно функціонувати в постійно мінливому світі.
Виділяються наступні типи адаптивних організаційних структур:
проектна — тимчасова структура, створювана для рішення конкретної задачі. Зміст цієї структури полягає в тому, щоб для вирішення задачі зібрати в одну команду усіх фахівців, здійснити проект якісно й у короткий термін, після чого проектна структура розпускається;
матрична — функціонально-тимчасово-цільова структура. Це особливий вид організації, цілком побудованої по проектному типі, яка діє тривалий час, і характерна для організацій, що постійно існують у проектній формі.
По вертикалі будується управління по окремих сферах діяльності організації, по горизонталі здійснюється управління проектами. Для матричної структури характерне створення зв'язків між фахівцями, організація робіт з визначених задач, поза залежністю від позиції в організації, включеності в конкретний підрозділ.
Переваги матричної організаційної структури:
активізація діяльності керівників за рахунок створення програмних підрозділів і різкого збільшення контактів з функціональними підрозділами;
гнучке використання кадрового потенціалу організації.
Недоліки структури такого типу полягають у складності самої структури, викликаної накладенням великої кількості вертикальних і горизонтальних зв'язків, а також у складності управління організацією в ситуації відсутності єдиноначальності.
Технологія. Технологія — це спосіб перетворення сировини в продукти і послуги, механізм роботи організації по перетворенню вихідних елементів праці в підсумкові результати, що є метою діяльності організації. В історії можна виділити кілька рівнів технологічності, що проходило виробництво.
Перший рівень — дотехнологічний, при якому кожен виріб створювався як унікальний.
Другий рівень був пов'язаний із упровадженням стандартизації і механізації. Почався він з виробництва першої стрілецької зброї — мушкетів і був покликаний здешевити виробництво за рахунок взаємозамінності окремих елементів. Наслідком цього з'явився розвиток спеціалізації у виробництві. Спеціалізації піддалися як окремі виконавці, так і підрозділи, і фірми, включені в технологічний процес.
Наступний рівень був пов'язаний з появою конвеєрних складальних ліній початку ХХ ст. У перших конвеєрних лініях робітник не мав свого власного робочого місця і прямував за виробом. Так продовжувалося доти, доки не був винайдений конвеєр, що рухається, у якому передбачалося окреме робоче місце для кожного виконавця, повз якого просувалися самі предмети праці. Уведення конвеєрів, що рухаються, Генрі Фордом дозволило в десять разів зменшити собівартість виробництва машин.
Для управління персоналом важливо враховувати, що тип використовуваної технології задає кілька важливих параметрів, що визначають особливості самих виконавців, у тому числі тип спільної діяльності, характерний для тієї чи іншої технології, що побічно впливає на добір людей, які володіють особливими психічними властивостями і характерологічними особливостями.
Тип спільної діяльності — це спосіб взаємодії в рамках колективного вирішення задач чи проблем. Тип спільної діяльності описує спосіб організації колективної праці. Л. И. Уманський описав три типи взаємодії.
Спільно-взаємодіючий тип характеризується обов'язковістю участі кожного в вирішенні загальної задачі, інтенсивність праці виконавців приблизно однакова, особливості їхньої діяльності визначаються керівником і, як правило, маломінливі. Ефективність загальної діяльності в однаковій мірі залежить від праці кожного з учасників. Ілюстрацією такого варіанта організації спільної діяльності може послужити спільне пересування ваг.
Спільно-послідовний тип відрізняється від спільно-індивідуального тимчасовим розподілом, а також порядку участі кожного в роботі. Послідовність припускає, що спочатку в роботу включається один учасник, потім — другий, третій і т.д. Особливості діяльності кожного учасника задаються специфікою цілей перетворення засобу в результат, характерних саме для цієї ділянки технологічного процесу. Так, наприклад, при виготовленні дощок, спочатку хтось спилює дерево, потім хтось перевозить його на фабрику, потім хтось відокремлює стовбур від галуз, потім хтось вимірює стовбур і розраховує, скільки і який розмір дощок може одержати і яка повинна бути схема розпиляння, і лише потім стовбур надходить на розпилювання. Типовий приклад спільно-послідовного типу взаємодії — конвеєр, коли продукт діяльності одного з учасників процесу автоматично переходить до іншого і стає для нього предметом праці.
Спільно-індивідуальний тип діяльності відрізняється тим, що взаємодія між учасниками праці мінімізується. Кожний з виконавців виконує свій обсяг роботи, специфіка діяльності задається індивідуальними особливостями і професійною позицією кожного. Кожний з учасників процесу представляє результат праці в обговореному виді й у визначене місце. Особиста безпосередня взаємодія може практично бути відсутня і здійснюватися в непрямих формах (наприклад, через сучасні засоби зв'язку — телефон, комп'ютерні мережі і т.д.). Поєднує різних виконавців лише предмет праці, що кожен з учасників обробляє специфічним образом. Приклади цього типу діяльності — індивідуальне перенесення ваг чи незалежний аналіз різних аспектів того самого явища різними фахівцями.
Останнім часом стали виділяти особливий тип спільної діяльності — спільно-творчий. Подібний тип організації колективної діяльності зародився в сферах науки і мистецтва, де учасники наукового чи творчого проекту створювали щось зовсім нове, найчастіше унікальне, що не можна було створити за наявними правилами і технологіям. У цих колективах створюється особливий тип діяльності — співтворчість, коли кожен учасник процесу є рівноправним творцем нового. Закони творчості вимагають врахування кожного, навіть самого неймовірного бачення, тому що в казані загального обговорення із самої абсурдної ідеї може з'явитися відкриття. Цей тип характеризується особливою активністю кожного з учасників процесу взаємодії, а саме: активністю в плані підвищення власної професійної компетентності за рахунок участі в колективній діяльності. З одного боку, особливості спільно-творчого типу діяльності дають можливість кожному учаснику пробувати різні способи діяльності, збагачуватися способами роботи, властивим іншим фахівцям і сферам праці, а з іншого боку, — синергетичний (взаємозбагачуючий) ефект дає могутній імпульс розвитку самої групи, що виконує діяльність.
Особливість участі кожного в спільно-творчому типі діяльності полягає ще й у тім, що члени такого колективу одержують можливість працювати в зовсім різних професійних позиціях і виконувати різні колективні ролі в залежності від того, яка задача зараз коштує перед групою. Тому дані групи звичайно мають високу гнучкість, мінливістю у склад, і внутрішній структурі, у залежності від поставлених задач і умов їхнього виконання. Приклад такого типу діяльності — робота творчих колективів, у яких кожному дається повна можливість власного самовираження і проте досягається мета групи в цілому — створення нового, культурно вартісного добутку чи продукту.
Особливості персоналу, що діє в різних типах взаємодії. Для людей, що працюють у ситуації спільно-взаємодіючої діяльності, характерна висока орієнтація на колективні цілі, прихильність авторитету лідера, орієнтація на групову моральність (норми і цінності), а також традиційні способи поводження. Для учасника організації з подібним типом технології характерна висока прихильність до групи, і самим тяжким покаранням буде вигнання з групи собі подібних.
Для співробітників організації із спільно-послідовним типом діяльності характерні висока технологічна дисциплінованість, проходження нормам і правилам, сформульованим в інструкціях, положеннях і інших нормативних документах. Такого роду технології характерні для складного промислового виробництва.
Для учасників процесу спільно-індивідуальної діяльності характерні висока ініціативність, орієнтація на результат і індивідуальні досягнення. Такі фахівці в главу кута ставлять свої власні мети і цінності, схильні самостійно розробляти способи досягнення мети і здатні ефективно діяти в ситуації внутріорганізаційної конкурентності. Такого роду технології характерні для сучасних наукомістких виробництв, складних технологій, що вимагають дуже високої підготовки. У трудових колективів, що працюють у подібній технології, можуть виникати проблеми організації загальної діяльності між різними фахівцями, що добре знають власну справу, але мало орієнтованими на розуміння особливості роботи колег, що концентруються скоріше на проблемах власної діяльності, чим на проблемах організації в цілому.
Учасникам спільно-творчої діяльності властива, як ми відзначали вище, особлива орієнтація — орієнтація на професійний розвиток. Вона в корені відрізняється від прагнень учасників спільно-індивідуальної діяльності, у даному випадку мова йде не стільки про поглиблення в рамках однієї проблеми, спеціальності, скільки про роботу в прикордонних областях людської діяльності. Професіонал на відміну від фахівця здатний і навіть прагне виходити за рамки своєї спеціальності і працювати користуючись інструментами інших фахівців, що дозволяє йому не тільки знаходити нове, але і поглиблювати своє розуміння проблем. Таким чином, учасники спільно-творчого типу діяльності мають яскраво виражену орієнтацію на співробітництво з фахівцями різних областей, гнучкістю зміни позицій, орієнтацією на індивідуальний розвиток. Для колективів, що працюють у такому типі діяльності основною цінністю стає досягнення нового знання, створення умов для індивідуального розвитку, повага прав кожного учасника. На відміну від спільно-взаємодіючого типу діяльності в організаціях спільно-творчого типу неможливо вирішувати проблеми більшістю голосів і вводити диктатуру більшості. Проблеми повинні зважуватися консенсусом, і підсумкове рішення в обов'язковому порядку повинне залишати можливість реалізації законних інтересів меншості, їхні права ніколи не можуть бути порушені.
Управління. Термін ''управління'' первісне означав уміння об'їжджати коней і ними правити. Англійське слово ''manage'' (керувати, управляти) походить від кореня латинського слова ''manus'' (рука). Потім цим словом стали позначати уміння володіти зброєю і керувати колісницями.
Сучасне поняття ''управління'' означає процес координації різних діяльностей з урахуванням їх мет, умов виконання, етапів реалізації.
Говорячи про управління як елемент організації, ми в першу чергу повинні визначити, які задачі виконує управління в конкретній організації і як воно це робить, тобто зрозуміти, які області є предметом координації і регулювання і яким способом ця координація здійснюється.
Зупинимося на тих типах управління, що можуть бути реалізовані в організації.
Тип управління — це характеристика того, як приймаються (управлінська форма) і яким способом реалізуються (важіль управління) управлінські рішення. Типи управління, звичайно, повинні відповідати культурі організації, і отже, особливостям персоналу, що у ній працює. Одна з істотних причин неефективності управління — неузгодженість між цими параметрами організації. Які типи управління можуть бути виділені?
Перший тип характеризується колективістською управлінською формою, що припускає одноособове прийняття рішень лідером колективу, його вождем. Така управлінська форма відповідає органічній організаційній культурі, при якій співробітники організації є слухняними виконавцями, включеними в сімейний тип відносин. Головний важіль управління в цьому випадку — авторитет керівника. Авторитет припускає великий аванс довіри з боку колективу. Авторитетний керівник одержує практично беззаперечне підпорядкування, засноване на прийнятті його думки як самого вірного, продуманого і вигідного для співробітників. Якщо керівник діє відповідно до норм колективу, сформульованими у виді традицій, правил поведінки, то він сприймається як ''правильний'', ефективний керівник, що користається довірою підлеглих. Однак аванс довіри не нескінченний. Якщо керівник починає порушувати встановлені норми, порушувати традиції, то він може бути ''скинутий''. Аванс порушення норм, чи ідеосинкразичний кредит, у кожного керівника свій. Якщо керівник має великий авторитет, він може більш істотно і протягом тривалого терміну порушувати правила, якщо авторитет менший, то терпіння співробітників мине раніш, і він буде змінений.
Наступний тип характеризується ринковою управлінською формою. При її використанні рішення приймаються відповідно до законів ринку, і ринок є основним мірилом їхньої ефективності. Головним важелем впливу на персонал служать гроші, що цілком відповідає розгляду персоналу як суб'єктів ринку праці. Керівник буде здаватися сильним, ефективним, якщо він зможе забезпечити своїм співробітникам винагороду, що відповідає витраченим силам, більш вигідні фінансові умови, чим інший керівник. Така управлінська форма відповідає підприємницькій організаційній культурі, у якій існують, як правило, активні, пасіонарні співробітники, орієнтовані на таке підвищення в посаді, що буде сполучено зі збільшенням відповідальності, обсягу виконуваної роботи, і відповідний ріст рівня винагороди.
Ще один тип управління пов'язаний з бюрократичною управлінською формою. У цьому випадку рішення приймаються, як правило, вищестоящим керівником. Головним важелем впливу на підлеглих виявляється силовий вплив, часто заснований на використанні методів прямого впливу (наказів, покарань). Головним мірилом ефективності й успішності керівника виявляється ступінь його впливу на підлеглих. Сильним керівником у такому типі управління ми будемо називати такого, чиї накази не обговорюються, а відразу ж виповнюються. Такого типу управлінська форма характерна для бюрократичної організаційної культури, що характеризується наявністю технологічно дисциплінованих співробітників, строго виконуючих свої функції і накази начальства.
Відносно новий тип управління, що виник у партиципативній організаційній культурі, характеризується демократичною управлінською формою. Цей тип управління пов'язаний з використанням закону як головного важеля управління. Для партиципативної організаційної культури характерна присутність професіоналів, з одного боку, орієнтованих на досягнення результату (одержання нового знання), з іншого боку, до власного професійного розвитку. Досягнення подібних цілей у групі, що включають по-різному орієнтованих, активних, пасіонарних особистостей, неможливо якщо не будуть установлені визначені правила поведінки — закони. Але ці закони повинні бути демократичними і забезпечувати як досягнення інтересів законослухняної більшості, так і дотримань законних прав меншості.
Останнім часом дослідники стали згадувати ще один новий, тільки виникаючий тип управління, що характеризується діалоговою управлінською формою. Для цього типу управління характерна розподіленість управлінських функцій, що можуть бути ефективно реалізовані тільки при активній, рівноправній участі всіх суб'єктів управління. Основна його особливість — використання як головний важіль управління — знань. Говорити про виникнення такого підходу до управління можливо в тому випадку, коли ефективна управлінська діяльність не може бути здійснена без використання знань безлічі різних професіоналів, що володіють своїми специфічними представленнями і фактами, які описують керовану реальність. У такому підході цілісне представлення про керований об'єкт, його стан, шляхах зміни й етапах досягнення мети не буде повним при втраті хоча б одного бачення. Прикладом такого управління може служити робота управлінської команди на рівні держави, у яку повинні бути включені професіонали, здатні побачити найбільшу кількість аспектів прийнятих рішень, угадати їхні наслідки і мінімізувати можливий збиток.
Таблиця 1.1
Зв'язок організаційних культур, управлінських форм і типів спільної діяльності
| Тип спільної діяльності | Управлінська форма | Важіль управління |
| Взаємодіючий-спільно-взаємодіючий | Колективістська | Авторитет |
| Індивідуальний-спільно-індивідуальний | Ринкова | Гроші |
| Послідовний-спільно-послідовний | Бюрократична | Сила |
| Творчий-спільно-творчий | Демократична | Закон |
| ? | Діалогова | Знання |
Персонал. Під персоналом ми будемо розуміти сукупність усіх людських ресурсів, якими володіє організація. Це співробітники організації, а також партнери, що залучаються до реалізації деяких проектів, експерти, що можуть бути залучені для проведення досліджень, розробки стратегії, реалізації конкретних заходів і т.д.
Саме організація ефективної діяльності персоналу і є основною турботою управління персоналом організації і відповідно менеджера по персоналу. Для досягнення цієї мети необхідно добре представляти собі такі особливості персоналу організації:
особливості індивідуального поводження;
особливості групового поводження;
особливості поводження керівників, членів управлінської команди.
Особливості індивідуального поводження детермінуються багатьма параметрами, серед яких:
індивідуальні здібності, схильності й обдарованість — схильність до реалізації будь-якої діяльності, орієнтація на її виконання;
специфіка мотивації — специфіка потреб людини, представлення про цілі професійної діяльності;
індивідуальні цінності — загальні переконання, віра, світогляд, представлення про світ;
демографічні – статеві і вікові особливості;
національні і культурні особливості — засвоєні в досвіді способи, правила і норми поводження, що детермінують конкретні реакції людини в конкретних ситуаціях.
Особливості групового поводження пов'язані з багатьма параметрами, серед яких основні:
особливості корпоративної культури — цінності, правила поведінки, характерні для конкретного трудового колективу;
феномени групової динаміки — етап розвитку колективу, особливості лідерства, способу поводження в ситуації конфлікту.
Особливості поводження керівників є однією із самих комплексних проблем, оскільки самих керівників можна розглядати і як:
суб'єктів, що мають індивідуальні особливості;
членів деякої групи, що володіють корпоративною культурою;
функціонерів визначеної управлінської технології (типу управління), що володіє своїми правилами поведінки.
Розділ 2. Шляхи вдосконалення кфективності управління персоналом
2.1 Організаційно-економічна характеристика ТОВ “Рондо”
Об’єктом дослідження в роботі є товариство з обмеженою відповідальністю “Рондо” яке знаходиться в м. Кривий Ріг.
ТОВ “Рондо” здійснює свою діяльність на принципах самоокупності та господарського розрахунку. Має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в банках, в тому числі й валютні як в середині так і за межами країни.
Трудова діяльність здійснюється власником самостійно, а також громадянами які залучив власник підприємства на основі трудових договорів, договорів підряду або контракту.
На ТОВ “Рондо” забезпечується оплата праці, соціальні та юридичні гарантії, передбачені чинним законодавством. Кількість працюючих по договору працівників на підприємстві не може перевищувати числа визначеного діючим законодавством.
ТОВ “Рондо” має круглу печатку та штамп зі своєю назвою “Рондо” та іншими реквізитами.
Досліджуване підприємство несе відповідальність в межах належному йому майна. На майно підприємства може бути накладене стягнення на підставі діючого законодавства.
Основною діяльністю ТОВ “Рондо” є:
найбільш повне і якісне задоволення потреб підприємств і організацій та громадян в продукції (роботах, послугах) виробляємою підприємством, у відповідності із статутними видами діяльності;
ефективне використання виробничого і фінансового потенціалу, комерційного і управлінського досвіду.
Видами діяльності ТОВ “Рондо” є:
надання торговельно-посередницьких, консультаційних, експортно / імпортних послуг, пов’язаних з предметом діяльності підприємства, а також по замовленнях вітчизняних та зарубіжних організацій;
торговельно-закупівельна діяльність, створення мережі магазинів;
маркетингові послуги і консультації ;
виготовлення і установка метало пластикових вікон ;
будівельні роботи, виробництво будівельних матеріалів;
організація автотранспортних послуг по перевезенню вантажів;
встановлення пожежної сигналізації ;
ведення зовнішньоекономічної діяльності;
проведення любої іншої діяльності, не забороненої чинним законодавством України.
ТОВ “Рондо” може укладати господарські договори, набувати майнові, авторські а також особисті немайнові права, нести відповідальність, бути позивачем і відповідачем в суді, арбітражному і третейському суді; самостійно вести експортно-імпортні операції на зовнішньому ринку, керуючись при цьому діючим списком ліцензованих та квотованих товарів і діючим законодавством.
Досліджуване підприємство має право:
здійснювати як на Україні, так і за кордоном всякого роду угод і юридичних актів, в межах своєї компетенції, з українськими і закордонними установами, організаціями, товариствами, фірмами, приватними особами, в тому числі купівлі-продажу, міни, оренди, застави нерухомості та інші;
будівництво, купівля, відчуження, взяття і здача в оренду на Україні підприємств, всякого роду рухомого і нерухомого майна для здійснення своєї діяльності;
підприємство надає і набуває права на володіння і використання технологій, “ноу-хау” й іншої технічної інформації;
одержання для виконання статутних програм кредитів і фінансової допомоги від юридичних і фізичних осіб як в гривнях, так і в іноземній валюті, оплата відсотків по кредиту;
встановлення договірних цін на платні послуги, виробляєму і реалізуєму продукцію, в тому числі у ВКВ;
самостійне використання своїх грошових коштів;
має право на добровільній основі вступати і об’єднання з іншими підприємствами і організаціями на Україні й за кордоном, бути засновником і бути учасником асоціацій, акціонерних й інших товариств на території України і за кордоном;
створювати дочірні підприємства, філії на Україні і за її межами;
участь у міжнародних ярмарках, конгресах, симпозіумах, виставках і аукціонах;
має право здійснювати випуск акцій й інших цінних паперів у відповідності з чинним законодавством.
Управління підприємством здійснюють збори засновників.
Збори засновників підприємства:
затверджує статут і вносить до нього зміни і доповнення;
вирішує питання про створення і зміну розміру статутного фонду підприємства;
назначає і звільняє, підписує договори з найманими працівниками;
визначає програми діяльності й штатний розклад підприємства;
затверджує річний звіт, баланс і розподіл прибутку підприємства;
роздивляється результати ревізії та міри прийняті по усуненню виявлених недоліків;
вирішує питання про покращення діяльності підприємства і назначає ліквідаційну комісію, визначає її задачі та компетенцію, роздивляється і затверджує результати роботи комісії;
керує поточною роботою підприємства і несе відповідальність за виконання покладених на підприємство задач;
затверджує кошторис адміністративно-господарських витрат підприємства;
визначає порядок використання фондів підприємства;
без доручення діє від імені підприємства, підписує договори в тому числі трудові, розпоряджається майном, видає доручення, в тому числі генеральні, відкриває розрахункові та інші рахунки.
Початковий статутний фонд ТОВ “Рондо” складав 5000 гривень. Майно підприємства складається із позичених коштів, технічних засобів, інтелектуальної власності, споруд, обладнання які відображаються в його балансі.
На ТОВ”Рондо” по рішенню зборів засновників створюються наступні фонди:
статутний фонд;
фонд оплати праці;
валютний фонд;
фонд виробничого розвитку;
фонд соціального розвитку;
амортизаційний фонд;
страховий фонд;
резервний фонд;
благодійний фонд;
інші в тому числі і цільові фонди.
Управління на ТОВ “Рондо” має таку структуру (рис.2.1):
Бухгалтерський облік ведеться на підприємстві по правилам, які діють на території України. Операційний рік рахується з 31 січня по 31 грудня. Реорганізація і припинення діяльності (ліквідація) підприємства проводиться по рішенню власника і у відповідності з чинним законодавством України.
Таблиця 2.1 Економічні показники діяльності ТОВ “Рондо” за 2006 р. – 2008 рр.
| Показники | 2006 р. | 2007 р. | 2008 р. | Відхилення 2008 р. від | |
| 2006 р. | 2007 р. | ||||
| Обсяг випуску продукції, тис.грн. | 794,13 | 554 | 472 | -322,13 | -82,000 |
| Обсяг реалізації продукції, тис.грн без ПДВ | 752,68 | 462 | 393,1 | -359,58 | -68,900 |
| Собівартість реалізованої продукції, тис.грн. | 720,7 | 433 | 484,7 | -236 | 51,700 |
| Фінансовий результат від реалізації, тис.грн. | 31,97 | 29 | -91,6 | -123,57 | -120,600 |
| Рівень рентабельності, % | 0,051 | 0,067 | -0,189 | -0,24047 | -0,256 |
| Результат позареалізаційних операцій, тис.грн. | 51,35 | 4,4 | -46,95 | 4,400 | |
| Кінцевий фінансовий результат, тис.грн. | 37,11 | 29 | -87,2 | -124,31 | -116,200 |
| Коефіцієнт абсолютної ліквідності | 0,076 | 0,053 | 0,010 | -0,06579 | -0,043 |
| Середня вартість основних фондів, тис.грн. | 359,520 | 341,230 | 322,500 | -37,02 | -18,730 |
| Фондовіддача | 2,209 | 1,624 | 1,464 | -0,7453 | -0,160 |
З таблиці 2.1 видно, що обсяг випуску продукції на досліджуваному підприємстві поступово зменшується. Він становив у 2006 році 794,13 тис.грн., у 2007 – 554 тис.грн а у 2008 р. 472 тис.грн.(рис.2.2) Тобто якщо порівняти 2006 рік з 2007 роком, то відхилення між цими роками становить –322,13 тис.грн.
Обсяг реалізації продукції на підприємстві становить в 2006 р. 752,68 тис.грн. у 2007 р. 462 тис.грн., а у 2008 р. даний показник зменшився до 393,58 тис.грн.(рис. 2.3) Відхилення 2008 р. від 2006 р. становить –359,58 а від 2007 р. –68,90 тис.грн.
Собівартість реалізованої продукції на підприємстві і становить у 2006 р. 720,7 тис.грн., у 2007 р. 433 тис.грн. а у 2008 році 484,7 тис.грн. Відхилення 2008 року від 2006 року становить –236 тис.грн., а порівнюючи 2007 рік з 2006 роком, то даний показник збільшився і становить 51,70 (таблиця 2.1).
Фінансовий результат від реалізації на досліджуваному підприємстві у 2006р. дорівнював 31,97 тис.грн., у 2007 р. 29 тис.грн. а у 2008 р. на підприємстві даний показник був від’ємним –91,6 тис.грн. (рис.2.4).
За наведеними даними побудуємо лінію тренда із прогнозом на три періоди і виведемо рівняння лінії тренда. З коефіцієнту рівняння тренда легко бачити, що фінансовий результат спадає за аналізуємий період.
Зробивши ж прогноз на наступні три періоди (2009-2011 рр.), та вивівши рівняння лінії тренда, ми бачимо що якщо не вжити кардинальних заходів щодо покращення роботи підприємства то воно не буде працювати прибутково і надалі.
Рівень рентабельності на підприємстві становить в 2006 р. 0,051 %, у 2007 р. 0,067 %, а у 2008 р. даний показник зменшився до –0,189 % (рис. 2.5) Відхилення 2008 р. від 2006 р. становить –0,24047% а від 2007 р. –0,256 %.
Результат позареалізаційних операцій зображено у вигляді гістограми (рис.2.6) і цей показник по аналізуємих періодах становить у 2006 р. 51,35 тис.грн., у 2007 р. 0, а у 2008 році 4,4 тис.грн. Відхилення 2008 року від 2006 року становить –46,95 тис.грн., а порівнюючи 2008 рік з 2007 роком, то даний показник збільшився і становить 4,40 (таблиця 2.1).
Кінцевий фінансовий результат на ТОВ “Рондо” становить у 2006 р. 37,11 тис.грн., у 2007 р. 29 тис.грн. а у 2008 році –87,2 тис.грн. (рис.2.6)
Відхилення 2008 року від 2006 року становить –124,31 тис.грн., а порівнюючи 2008 рік з 2007 роком, то даний показник становить –116,20(таблиця 2.1).
Коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності розраховується відношенням найбільш ліквідних активів підприємства до поточних зобов’язань (термінових і короткострокових). Він показує, яку частину поточних зобов’язань можна погасити за рахунок коштів наявних у підприємства. З розрахункової таблиці видно, що у 2006 року значення коефіцієнту абсолютної ліквідності надзвичайно низьке і становить 0,076 відсоткового пункту, при мінімально необхідному значенні цього показника 0,2 – 0,35. Ситуація у 2007 році не змінилась, і залишається небезпечною і становить 0,053. У 2008 році коефіцієнт абсолютної ліквідності становив 0,010 відсоткового пункту. Відхилення 2008 року від 2006 року становить -0,06579 відсоткового пункту, а порівнюючи 2008 рік з 2007 роком, то даний показник становить –0,043 (таблиця 2.1).
З рисунка 2.7 видно, що коефіцієнт абсолютної ліквідності на досліджуваному підприємстві невпинно зменшується.
Середня вартість основних фондів на ТОВ “Рондо” була відносно сталою в 3-х аналізуємих періодах (також спостерігається поступове спадання) і становила 359,520 тис.грн. в 2006 р., у 2007 р. 341,230 тис.грн., у 2008 р. 322,500 тис.грн.(рис.2.8). Відхилення також не значне. Порівнюючи 2008 рік з 2006 року то воно становить –37,02 тис.грн., а порівнюючи 2008 рік з 2007 роком, то даний показник становить –18,730 (таблиця 2.1).
Рис.2.9. Фондовіддача ТОВ «Рондо», тис.грн
Фондовіддача на досліджуваному підприємстві, зображена на графіку (рис.2.9) і становить у 2006 р. 2,209, у 2007 р. 1,624 а у 2008 році 1,464. Відхилення 2008 року від 2006 року становить –0,7453, а порівнюючи 2008 рік з 2007 роком, то даний показник становить –0,160. Отже, як можна бачити з проведених розрахунків, фінансовій службі підприємства є над чим працювати. Необхідно чітко визначати, як і коли раціонально вкладати вільні кошти для отримання максимального ефекту, шукати вигідні ринки збуту продукції.
2.2 Принципи та методи побудови системи управління персоналом
Управління персоналом фірми – багатобічний, надзвичайно складний, специфічний процес. Головним елементом усієї системи управління фірми є кадри, які одночасно можуть виступати як об’єктом, так і суб’єктом управління. Здатність кадрів одночасно виступати як об’єктом так і суб’єктом управління являє собою головну специфічну особливість управління персоналом. Під управлінням кадрами розуміється процес планування, підбора, підготовки, оцінки і безупинного утворення кадрів, спрямований на раціональне їхнє використання, і підвищення ефективності виробництва.
Обсяги реалізації і рівень продуктивності праці, як основні показники ефективності використання персоналу підприємства, залежать, в значній мірі, від забезпеченості підприємства кадрами, їх якісного складу. Забезпеченість персоналом виражається показником відносного недоліку надлишку працівників.
Як видно з даних, наведених в таблиці 2.3 підприємство в 2007 році забезпечене кадрами в порівнянні з попереднім роком на 98,7%. Абсолютне зменшення склало 2 чоловіка або 1,3%.
Розглянемо детальніше зміну в структурі працівників у 2008 р. в порівнянні з 2007 р. Кількість працівників підприємства зменшилась на 1 чоловіка або на 0,7% в загальному об’ємі. Адміністративно-управлінський персонал підприємства склав 39 чоловік, тобто збільшився на 5 чоловік. Склад інших робітників (торговельно-оперативних, продавців, виробничників, тощо) зменшився на 6% і склав 95 чоловік.
Чисельність працівників підприємства залежить від зміни обсягу продажу. При його зменшенні, зменшилась і кількість працюючих.
На підприємстві зменшився фонд оплати праці у зв’язку із зменшенням загальної кількості працюючих, але на 3,62% збільшився рівень витрат на заробітну плату. Це пов’язано перш за все із значним зменшенням обсягу продажу на підприємстві.
Таблиця 2.3
Забезпеченість трудовими ресурсами та їх використання на ТОВ «Рондо»
| № п/п | Показник | Одиниця виміру | 2007 р. | 2008 р. | Відхилення від попереднього кварталу | |
| Сума | % | |||||
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 |
| 1. | Обсяг продажу | тис грн | 949 | 582,5 | -366,5 | 38,62 |
| 2. | Середньоспискова чисельність працівників в т.ч.: | чол. | 152 | 150 | -2 | 1,31 |
| робітники | чол. | 118 | 111 | -7 | 5,9 | |
| питома вага в загальному складі | % | 11,2 | 10,7 | -0,5 | 4,5 | |
| адміністративно-управлінський | чол. | 34 | 39 | +5 | 14,7 | |
| персонал питома вага в загальному складі | % | 22,4 | 26 | +3,6 | 16,1 | |
| 3. | Продуктивність праці на одного працівника | грн | 6243 | 3883 | -2360 | 37,8 |
| 4. | Продуктивність праці на одного робітника | грн | 5582 | 3640 | -1841 | 34,8 |
| 5. | Фонд оплати праці | тис грн | 21,1 | 21,1 | -0,3 | 1,4 |
| 6. | Рівень витрат на заробітну плату в % до обсягу продажу | % | 2,25 | 3,62 | +1,37 | 60,88 |
| 7. | Середньоквартальна заробітна плата | грн | 340,8 | 340,7 | -0,1 | 0,07 |
Крім забезпеченості трудовими ресурсами важливу роль відіграє встановлення режиму праці, ефективність використання робочого часу та підвищення продуктивності праці.
Розглянемо розрахунок впливу чисельності працівників і продуктивності праці на обсяг продажу, використовуючи метод різниць (таблиця 2.4) на підставі даних таблиці 2.3.
Для вимірювання впливу зростання чи зменшення чисельності працівників на обсяг продаж необхідно продуктивність праці на одного робітника за 2007 рік помножити на різницю чисельності працівників по кварталам:
На підприємстві зменшення штату на 2 чоловіки приведе до зменшення обсягу продажу на 12,5 тис. грн. (таблиця 2.4)
Вплив зміни продуктивності праці на обсяг продажу розраховується множенням відхилення від 2007 року продуктивності праці на середньоспискову чисельність працівників:
Таблиця 2.4
Розрахунок впливу продуктивності праці і чисельності працівників на обсяг продажу
| № п/п | Фактор | Розрахунок впливу | Сума, тис. грн. |
| 1. | 2. | 3. | 4. |
| 1. | Чисельність працівників (недоукомплектованість порівняно з ІІ кварталом 1997 року.) | -2×6,243 | -12,5 |
| 2. | Продуктивність праці (недовиконання по виробітку) | -2,36×150 | -354 |
| 3. | Загальний вплив факторів: недовиконання обсягу продаж | -12,5+(-354) | -366,5 |
Таблиця 2.5
| № п/п | Показник | 2007 р. | 2008 р. | Відхилення в сумі |
| 1. | Відпустка та невихід на роботу по поважній причині, днів | 78 | 75 | -3 |
| 2. | Невихід на роботу по неповажній причині, днів | 5,12 | 5,55 | +0,43 |
| 3. | Фонд ефективного робочого часу (пункт 1-2-3), днів | – | – | – |
| 4. | 72,88 | 69,45 | -3,43 |
Використання фонду робочого часу, в розрахунку на одного працівника, в днях
На підприємстві зменшення продуктивності праці викликало зменшення обсягу продажу на 354 тис. грн. Загальний вплив зміни чисельності працівників і продуктивності праці складає 366,5 тис. грн.
Таким чином, зменшення обсягу продажу відбувається за рахунок зменшення продуктивності праці. Це негативно характеризує роботу підприємства, зокрема рівень організації праці.
Про ефективність використання фонду робочого часу можливо судити з даних таблиці 2.4. Ефективний робочий час з розрахунку на одного працівника підприємства у 2008 року зменшився в порівнянні з 2007 роком на 3,43 дні, що свідчить про можливості (резерви) кращого використання персоналу підприємства. Позитивним є те, що на підприємстві не було нез’явлень на роботу з неповажних причин. Для визначення впливу втрат робочого часу на обсяг продаж, необхідно втрати робочих днів помножити на попередній середньоденний виробіток на одного працівника й на середньоспискову їх чисельність у 2008 році. На підприємстві обсяг продаж на 2007 рік склав 949 тис. грн. й попередня продуктивність праці на одного робітника складає 6,243 тис. грн.
Середньоденний виробіток на одного працівника складає:
949,0: (72,88 · 155) = 0,08 тис. грн.
Ефективний робочий час в розрахунку на одного працівника в 2008 році зменшився в порівнянні з 2007 роком на 3,43 дня. Таким чином, за рахунок попередження втрат робочого часу обсяг продаж міг збільшитися в 2008 році на 41,16 тис. грн.
(3,43 · 0,08 · 150) = 41,16 тис. грн.
Для того, щоб визначити вплив всіх трудових факторів на обсяг продажу в 2008 році необхідно осяг виразити як добуток чотирьох показників: середньоспискової чисельності працівників, середньої кількості робочих днів в періоді, тривалості робочого дня і середньогодинного виробітку (таблиця 2.5.). це дасть можливість за допомогою метода ланцюгових підставок розрахувати вплив всіх чотирьох факторів у 2007 році по обсягу продажу у 2008 році. Для цього необхідно попередньо розрахувати обсяг продаж, послідовно замінюючи величину одного фактора 2007 року на величину у 2008 році:
ОП1 =152 ´ 72,88 ´ 8,1 ´ 10,58 = 949,0 тис. грн. (2007 р.)
ОП2 =150 ´ 72,88 ´ 8,1 ´ 10,58 = 936,8 тис. грн.
ОП3 =150 ´ 69,45 ´ 8,1 ´ 10,58 = 892,7 тис. грн.
ОП4 =150 ´ 69,45 ´ 8,0 ´ 10,58 = 881,7 тис. грн.
ОП5 =150 ´ 69,45 ´ 8,0 ´ 6,99 = 582,5 тис. грн. (2008 р.)
Таким чином, на обсяг продажу у 2008 році мали вплив наступні фактори:
Таблиця 2.6
Обсяг продаж, чисельність робітників й використання робочого часу за 2007 – 2008 р.р.
| № п/п | Показники | 2007 р. | 2008 р. | Відхилення (+; -) |
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 |
| 1. | Середньоспискова чисельність працівників, чол. | 152 | 150 | -2 |
| 2. | Середня кількість робочих днів на одного працівника, дн. | 72,88 | 69,45 | -3,43 |
| 3. | Тривалість робочого дня, годин. | 8,1 | 8,0 | -0,1 |
| 4. | Середньогодинний виробіток на одного робітника, грн. | 10,58 | 6,99 | -3,59 |
| 5. | Обсяг продажу, тис. грн. | 949 | 528,5 | -366,5 |
Зменшення середньоспискової чисельності працівників:
Т2 – Т1 = 936,8 – 949,0 = -12,2 тис. грн.
Зменшення кількості робочих днів, відпрацьованих одним робітником:
Т3 – Т2 = 892,7 – 936,8 = -44,1 тис. грн.
Зменшення тривалості робочого дня одного працівника:
Т4 – Т3 = 881,7 – 892,7 = -11 тис. грн.
4. Зменшення середньогодинного виробітку на одного робітника:
Т5 – Т4 = 582,5 – 881,7 = -292,2 тис. грн.
Загальний вплив факторів:
Т5 – Т1 = 582,5 – 949,0 = -366,5 тис. грн, або (-12,2) + (-44,1) + (-11) +
+(-292,2) = -366,5 тис. грн.
Отже падіння обсягу продаж на підприємстві обумовлено негативним впливом всіх факторів, особливо зменшення продуктивної праці. Втрати обсягу продажу в результаті неефективного використання робочого часу склали 55,1 тис. грн. (44,1 + 11). Це невикористана підприємством можливість росту обсягів продаж, і таким чином, резерв зростання у майбутньому.
Для визначення залежності продуктивності праці від складу кадрів й використання робочого часу, а також для виявлення резервів її підвищення використовують такі показники: продуктивність праці в середньому на одного працівника, за весь період і в середньому за один день та годину роботи (таблиця 2.7.).
З таблиці видно, що фактична продуктивність праці в 2007 році на одного працівника складає 3883 гривень (62,20 до попереднього року), а на одного робітника – 3640 гривні (65,22% до попереднього року). Різниця між цими показниками залежить від питомої ваги робітників у складі всіх працюючих. Зменшення питомої ваги робітників в загальній чисельності працюючих в порівнянні з попереднім роком означає, що на 100 робітників припадає працівників підприємства менше, ніж у попередньому році. Адже, незначне зменшення цієї питомої ваги знизило загальний показник продуктивності праці на одного працівника на 37,80%. Рівень продуктивності праці в цілому по підприємству залежить від питомої ваги адміністративно-управлінського персоналу в загальній кількості працюючих. Виміряти вплив цього фактору на зміну рівня продуктивності праці можливо по такій формулі:
,
де DПП – темп зміни продуктивності праці за рахунок зміни питомої ваги адміністративно-управлінського персоналу, %;
А0, А1 – питома вага, цього персоналу відповідно за 2007 р., та 2000 рік, %.
На підприємстві вага адміністративно-управлінського персоналу у 2008 році збільшилась на 3,6% (таблиця 2.3). У зв’язку з цим показник продуктивності праці знизився проти 2007 року на 4,64%
або на 289,67 грн. ( 6243 · 4,64: 100 = 289,67 грн. )
Рівень продуктивності праці в загальному ступені залежить від раціонального використання робочого часу. Продуктивність праці в розрахунку на одного працівника зменшилась у 2008 році в порівнянні з 2007 роком: за рік – на 37,8%; в середньому за квартал – на 34,7%; за день на 33,9%. Різниця між цими показниками продуктивності пояснюється тим, що кожен працівник в середньому відробив менше днів протягом року і менше годин протягом дня, ніж у 2007 році.
Таблиця 2.7
Показники продуктивності праці за 2007 – 2008 р.р. на ТОВ «Рондо»
| № п/п | Показники | Одиниця виміру | Фактично за 2007 рік | Фактично 2008 рік | Відхилення від 2007 р. | |
| Сума | % | |||||
| 1. | 2. | 3. | 4. | 5. | 6. | 7. |
| 1. | Продуктивність праці одного робітника за рік | грн. | 6243 | 3883 | -2360 | 37,8 |
| квартал | 85,66 | 55,91 | -29,75 | 34,73 | ||
| день | 10,58 | 6,99 | -3,59 | 33,93 | ||
| 2. | Продуктивність праці одного працівника за рік | грн. | 55823 | 36406 | -19417 | 34,8 |
| квартал | 765,96 | 524,21 | -241,75 | 31,56 | ||
| день | 94,56 | 65,53 | -29,03 | 30,70 | ||
| 3. | Середня кількість робочих днів, відпрацьованих одним робітником | днів | 291,52 | 277,80 | -13,72 | -4,71 |
| 4. | Тривалість робочого дня | годин | 8,1 | 8,0 | -0,1 | -1,23 |
Зміна коефіцієнтів ефективності використання робочого часу і структури кадрів впливає на продуктивність праці одночасно. Тому розрахунок спільного впливу дає можливість більш докладно визначити важливість кожного фактору, підрахувати невикористані можливості (резерви) підвищення продуктивності праці. Математична взаємозалежність між продуктивністю праці і показниками використання трудових ресурсів можливо виразити формулою:
,
де ПР – продуктивність праці одного працівника за квартал;
ПВ – питома вага робітників підприємства, %;
Дср – середня кількість днів, відпрацьованих одним працівником;
Рср – середня тривалість робочого дня, годин;
ЧП – середньогодинна продуктивність одного робітника.
За допомогою цієї формули можна виміряти спільний вплив зміни використання робочого часу і структури кадрів на величину (рівень) продуктивності праці і темпи його росту. Здійснимо розрахунки методом ланцюгових підстановок на підставі даних вищезгаданих таблиць:
Пр1 = (11,2 · 72,88 · 8,1 · 94,56): 100 ≈ 6243 (2007 рік)
Пр2 = (10,7 · 72,88 · 8,1 · 94,56): 100 ≈ 5973
Пр3 = (10,7 · 69,45 · 8,1 · 94,56): 100 ≈ 5692
Пр4 = (10,7 · 69,45 · 8,0 · 94,56): 100 ≈ 5621
Пр5 = (10,7 · 69,45 · 8,0 · 65,53): 100 ≈ 3883 (2008 рік)
Отже вплив:
структури кадрів:
Пр2 – Пр1 = 5973 – 6243 = -270
кількості відпрацьованих днів:
Пр3 – Пр2 = 5692 – 5973 = -281
тривалості робочого часу:
Пр4 – Пр3 = 5621 – 5692 = -71
середньогодинної продуктивності праці:
Пр5 – Пр4 = 3883 – 5621 = -1738
загальний вплив факторів:
Пр5 – Пр1 = 3883 – 6243 = -2360 або: (-270) + (-281) + (-71) + (-1738) = 2360
Таким чином, зменшення питомої ваги робітників і підвищення питомої ваги управлінського персоналу в 2008 році у порівнянні з попереднім роком призвело до зниження загальної продуктивності праці на 270 грн. Втрати робочого часу в середньому кожним працівником в звітному періоді призвели до зниження рівня продуктивності праці на 71 грн. Значний вплив на падіння загальної продуктивності здійснило також зниження середньогодинної продуктивності праці на 1738 грн. Загальний результат впливу всіх чотирьох факторів: 2360 грн., що співпадає з падінням рівня продуктивності праці у 2008 році в порівнянні з 2007 роком.
2.3 Розробка методики оцінки персоналу підприємства
Одним з основних способів підвищення ефективності праці повинна бути атестація персоналу. Як відомо, вона являє собою форму комплексної оцінки кадрів, за результатами якої приймаються рішення про подальший службовий ріст працівника, його чи переміщенні звільненні. Атестація проводиться з метою найбільш раціонального використання потенціалу фахівців, підвищення ефективності їхньої праці і відповідальності за доручене їм справа. Вона сприяє подальшому поліпшенню підбора, розміщення і виховання кадрів, підвищенню їхньої кваліфікації, допомагає визначити ділові якості працівника й установити чи відповідає він займаної посади, виявити його слабкі і сильні сторони, а також створити резерв кадрів на підвищення.
Існує багато методів атестації управлінського персоналу: “мозковий штурм”, анкетування, порівняльний аналіз, соціологічне опитування й експертні оцінки.
Пропонована методика атестації розроблена експериментально і передбачає оцінку (по шестибальній системі) результатів праці і ділових якостей працівника по 10 критеріям. Кожний з них містить в собі 10-15 показників.Кожний із критеріїв, що входять у систему оцінки, по-різному впливає на оцінку загальних результатів роботи фахівця, тобто має визначену питому вагу в групі критеріїв. Його визначають керівники підприємства в залежності від специфіки праці як підприємства, так і кожного працівника. У табл. 3.1 і 3.2, приведені критерії оцінки персоналу і керівників підприємства.
Ці критерії можуть бути узяті за основу, а питому вагу кожного з них доцільно коректувати з врахуванням коефіцієнта виправлення (КПР), який розробляється на кожну посаду відповідно до її специфіки.
Експерти проставляють оцінки працівникам, які атестуються по кожному з десяти критеріїв.
Так, для персоналу досліджуваного підприємства оцінки проставлялися таким чином:
За першим критерієм – “Виконання виробничих завдань” – показником, що використовується для оцінки працівників, є відсоток виконання робіт за звітний період.
Оцінка по цьому показнику залежить від ступеня виконання виробничих завдань.
Таблиця 3.1.
Питома вага критеріїв оцінки результатів праці і ділових якостей персоналу ТОВ “Рондо”
| № | Критерій | Питома вага критерію, КЗН |
| 1 | Виконання виробничих завдань | 0,16 |
| 2 | Оперативність виконання | 0,16 |
| 3 | Якість виконання робіт (бездефектність праці) | 0,16 |
| 4 | Професійно важливі якості і навички | 0,1 |
| 5 | Компетентність, професійні знання і практичний досвід | 0,1 |
| 6 | Освіта | 0,1 |
| 7 | Стаж роботи зі спеціальності | 0,07 |
| 8 | Трудова дисципліна | 0,05 |
| 9 | Інноваційна діяльність | 0,05 |
| 10 | Соціально-психологічний фактор | 0,05 |
| Всього | 1 |
При цьому можливі наступні варіанти:
– заплановані роботи і доручення виконані протягом оцінюваного періоду на 95-100% – оцінка “добре”; заплановані роботи виконані на 90-95% – оцінка “задовільно”; виконано менш 90% запланованого обсягу робіт – оцінка “погано”.
За кожен відсоток перевиконання роботи оцінка підвищується, а при невиконанні – знижується на 0,2 бали. Тобто, якщо працівник виконав завдання на 98%, отже, оцінка (ПРО1) складе 3,6 бали, тобто 3 бали за 95% і 0,6 – за перевиконання.
Якісні оцінки показників і критеріїв у балах переводяться у відносні величини, що називаються коефіцієнтами відповідності (Кв). Принцип розрахунку коефіцієнтів відповідності наступний: якісна оцінка “добре” приймається за оптимальний рівень вимог до працівника за всіма критеріями і показникам його оцінки. При цьому коефіцієнт відповідності встановлюється рівним одиниці. Інші можливі значення коефіцієнтів визначаються відношенням відповідної якісної оцінки в балах до 4 (оцінка “добре”). Так, за першим критерієм оцінці 4 відповідає 1, а 3,6 — 0,9; 3,7 — 0,925; 3,8 — 0,95; 3,9 — 0,975; 4,1 — 1,025; 4,2 — 1,05; 4,3 — 1,075; 4,4 — 1,10 і т.д.
За другим критерієм – “Оперативність виконання” – показником оцінки є відсоток робіт, виконаних у чи термін достроково (ПВ):
де VВ – обсяг робіт, виконаних у чи термін достроково за звітний період; VО – загальний обсяг робіт, виконаних працівником за звітний період.
У залежності від отриманого результату ставляться оцінки.
Таблиця 3.2.
Питома вага критеріїв оцінки результатів праці і ділових якостей керівників підрозділів ТОВ “Рондо”
| № | Критерій | Питома вага критерію, КЗН |
| 1 | Рівень організації робіт у підрозділі | 0,16 |
| 2 | Виконання посадових і функціональних обов’язків | 0,12 |
| 3 | Оперативність виконання | 0,12 |
| 4 | Якість виконання | 0,12 |
| 5 | Професійно важливі якості і навички | 0,1 |
| 6 | Компетентність, професійні знання і досвід роботи | 0,1 |
| 7 | Освіта | 0.09 |
| 8 | Стаж роботи зі спеціальності | 0.09 |
| 9 | Інноваційна діяльність | 0,05 |
| 10 | Соціально-психологічний фактор | 0,05 |
| Всього | 1 |
За третім критерієм – “Якість виконання робіт (бездефектність праці)” – оцінка залежить від часу, що затрачається на чи доробку виправлення помилок.
За четвертим критерієм – “Професійно важливі якості і навички” – оцінка залежить від ступеня відповідності професійно важливих якостей і навичок працівника прийнятим вимогам.
Для визначення професійно важливих якостей і навичок доцільно для кожної посади розробити професіонограми, які складаються з посадових характеристик і моделей посади. Перша частина (посадова характеристика) розкриває змістовну сторону професіонограми, тобто коло обов’язків працівників, функції, права, місце в системі управління, зміст праці. Друга частина професіонограми характеризує структуру вимог до працівника. У залежності від сукупності вимог, до працівника по кожній посаді, доцільно розробити систему тестів для визначення відповідності професійно важливих якостей і навичок працівника еталону якостей. Так, для менеджера ТОВ “Рондо” доцільно виділити дев’ять основних груп вимог: розумові здібності, організаційні здібності, морально-психологічні якості, стресостійкість, працездатність, володіння усною і письмовою мовою, темперамент, відсутність шкідливих звичок, стан здоров’я.
По кожній групі вимог ставиться оцінка в балах у залежності від результатів тестування і порівняння з еталоном. Кожна група вимог має питому вагу в загальній системі вимог. Загальна оцінка (ПРО4) тому критерію визначається по формулі:
де Кi – питома вага відповідної групи; ПРО4 – оцінка по групі.
Для проставлення оцінки за п’ятим критерієм
– “Компетентність, професійні знання і практичний досвід” – доцільно розробити одне-два контрольних завдань у залежності від специфіки діяльності. Наприклад, для менеджера по збуту це може бути маркетинговий аналіз нових ринків збуту і 100-150 контрольних питань. Щоб полегшити визначення оцінки за цим критерієм, доцільно використовувати комп’ютерну програму, що складається з блоків питань і відповідей (по кожній посаді).
Кожне питання має п’ять варіантів відповідей, що повинні бути представлені врозкид, і тільки один з них правильний. За правильну відповідь ставиться оцінка “п’ять” (у залежності від того, наскільки він неправильний, відповідно “4”, “З”, “2”, “1”). Кожне питання має питома вага в загальній групі питань. Загальна оцінка (Од) визначається по формулі:
де ОБ5 – питому вагу кожного питання;
Кi – питома вага кожного питання;
Оi – оцінка по результаті відповіді.
За шостим критерієм – “Освіта” – оцінка залежить від рівня отриманої освіти. Наприклад, вища освіта + магістратура – оцінка “відмінно”, відсутність фахової освіти – оцінка “незадовільно”.
За сьомим критерієм – “Стаж роботи зі спеціальності” – оцінка ставиться в залежності від кількості відпрацьованого років за фахом, наприклад стаж 5-10 років відповідає оцінці “відмінно”.
За восьмим критерієм – “Трудова дисципліна” – оцінка залежить від кількості порушень трудової дисципліни.
За дев’ятим критерієм – “Інноваційна діяльність” – оцінка ставиться в залежності від кількості винаходів, раціоналізаторських пропозицій і публікацій. Загальна оцінка (ПРО9) розраховується по формулі:
де Кi; – питома вага (наприклад, ДО1 = 0,8 – питома вага раціоналізаторських пропозицій і винаходів; ДО2 — 0,2 – питома вага публікацій.
Oi – оцінка по кожному з показників, що залежить від кількості раціоналізаторських пропозицій, винаходів і публікацій працівника за оцінюваний період).
За десятим критерієм – “Соціально-психологічний фактор” – оцінка проставляється з врахуванням числа конфліктних ситуацій, які виникли з вини працівника. При цьому доцільно використовувати характеристики керівників і підлеглих на атестуємого працівника.
Критерії, по яких оцінюються керівники функціональних підрозділів і служб, хоча і подібні з критеріями, по яких оцінюється персонал підприємства, усе-таки мають і деякі відмінності. Керівник – це насамперед працівник, однак він відповідає не тільки за результати своєї праці, але і за організацію роботи в очолюваному їм підрозділі.
Так, перший критерій, по якому оцінюється керівник – “Рівень організації робіт у керованому підрозділі”, – складається з 8 компонентів:
Обсяг виконання виробничих завдань у колективі.
Оперативність працівників.
Якість виконання завдань.
Підвищення кваліфікації працівників.
Інноваційна діяльність у колективі.
Участь колективу в суспільних роботах.
Трудова дисципліна.
Знання роботи й уміння трактувати законодавчу і нормативно- технічну документацію співробітниками підрозділу.
За цими показниками можна судити про ефективність роботи керівника функціонального підрозділу. Оцінки проставляються в залежності від дійсної картини оперативного виконання запланованого обсягу робіт і дисципліни праці в колективі.
Детальніше зупинимося на восьмому показнику – “Знання роботи й уміння трактувати законодавчу і нормативно-технічну документацію”. Він визначається за результатами тестування співробітників за допомогою формули:
де ППР – відсоток правильних відповідей; КПР – кількість правильних відповідей підлеглих, КОБ – загальна кількість питань.
При ППР = 95-100% – ставиться оцінка “відмінно”; 90-95% – “добре”; 85-80% – “задовільно”; менше 80% – “незадовільно”. Цей показник характеризує можливості керівника довести до підлеглі знання, необхідні їм для виконання посадових обов’язків і функцій, навчити трактувати нормативно-технічну і законодавчу документацію, необхідну для роботи відділу.
За критерієм “Рівень організації робіт у керованому колективі” розраховується загальна оцінка (ПРО1):
де Аi – оцінка по кожному з показників; – КЗНi питома вага кожного показника в залежності від його значимості.
Після оцінки по кожному з критеріїв визначається підсумковий коефіцієнт відповідності займаної посади (Квзп ):
де Квзп – питома вага кожного критерію (див. табл. 1 і 2); КСi – коефіцієнт відповідності, принцип розрахунку якого описаний вище.
За результатами оцінки ділових якостей працівників їх доцільно розділити на наступні групи:
по своїх ділових якостях ідеально відповідають займаної посади (КСЗД = від 0,85 до 1,05);
ділові якості знаходяться на верхньому рівні відповідності (КСЗД > 1,05);
ділові якості знаходяться на нижньому рівні відповідності (КСЗД = від 0,75 до 0,85);
якості цілком не відповідають вимогам (КСЗД < 0,75).
Таблиця 3.3
Результати вибіркової оцінки персоналу ТОВ “Рондо”
| Прізвище, ім’я, по батькові працівника | Значення коефіцієнту відповідності займаній посаді |
| 1. Білоус І. В. | 0,763 |
| 2. Голубчук В. Д. | 0,812 |
| 3. Гуменюк С. О. | 0,912 |
| 4. Кучерук В. Л. | 0,962 |
| 5. Соколянський Б. Є. | 1,120 |
| 6. Тімофєєв С. С. | 0,714 |
| 7. Кобильченко О. О. | 0,692 |
За результатами вибіркової оцінки ефективності праці і ділових якостей персоналу ТОВ “Рондо” можливі такі рекомендації:
– Голубчук В. Д.,, Кучерук В. Л. відповідають займаній посаді;
– Гуменюк С. О. підвищити на посаді;
– Білоус І. В., Кобильченко О. О. – звільнити;
– Соколянський Б. Є. – переглянути рівень окладів і премій;
– Кобильченко О. О. – депреміювати;
З огляду на коефіцієнти відповідності працівників займаній посаді, можна скласти наступну сітку виплати премій і дати рекомендації щодо подальшого перебування працівника на займаній посаді:
При КСЗД < 0,75 – працівник підлягає чи звільненню зниженню по службі за умови проходження курсів підвищення кваліфікації на новій посаді. Премія не виплачується.
КСЗД = від 0,75 до 0,85 – працівника можна залишити на займаній посаді, рекомендувати пройти курси підвищення кваліфікації; якщо після цього результати роботи не зміняться – понизити в посаді. За кожну 0,1 зниження КСЗД у порівнянні з нормативним коефіцієнтом (у даному випадку нормативний коефіцієнт складає 0,85-1,01) працівник деприміюється на 4% запланованого обсягу премії.
КСЗД – від 0,85 до 1,01 – працівник залишається на займаній посаді, може просуватися по службі за умови проходження курсів підвищення кваліфікації на новому робочому місці. Переходить у резерв на підвищення. Премія виплачується в повному обсязі.
КСЗД = 1,02 і вище – рекомендується підвищення по службі. При відсутності вакантного місця працівника заносять у резерв на підвищення. За кожну 0,1 збільшення КСЗД розмір премії зросте на 2%.
2.4.Вдосконалення системи інформаційного забезпечення з управління персоналом
Аспекти застосування нових інформаційних технологій найчастіше торкаються вирішення питань впровадження сучасних засобів обробки інформації для аналізу, оцінки і прогнозування діяльності підприємств. Широке коло цих задач охоплює створення нових методик аналізу якісних показників із використанням персональних комп’ютерів. Безумовно, сучасний стан розвитку науки і техніки робить можливим проведення цих трудомістких розрахунків за досить короткий термін часу.
Без сумніву, при оцінці персоналу математичні методи використовуються широко, і ефективний підбор і оцінка персоналу неможлива без використання математичних обчислень. Однак, оцінка якісних факторів – це надзвичайно складний процес, підданий впливу безлічі факторів, що не можуть бути виражені кількісними величинами. Якісний характер безлічі факторів, які найчастіше мають вагоме значення для підприємства, робить неможливим використання чисто математичних методів і підсилює роль людини в прийнятті рішень.
Тому, складовою частиною комплексного дослідження проблеми оцінки персоналу підприємства є використання методики експертних оцінок персоналу. Розв’язок даної задачі можливо здійснити лише за допомогою використання ПЕОМ. Для оцінки персоналу скористаємося специфічним програмним забезпеченням “Персонал”. У головне вікно програми вводиться список персоналу підприємства і також список експертів, яким необхідно оцінити якісні сторони кожного окремо взятого працівника підприємства. Після введення списку працівників і експертів із поля зі списком обирається працівник, якого оцінюють і прізвище експерта, який буде проводити якісну оцінку. Формально, кількість експертів необмежена, проте, рекомендується щоб кількість експертів не перевищувала 10 – 15 чоловік.
Після цього натискається кнопка “Експертиза”. Перед користувачем з’являється діалогове вікно.Діалогове вікно містить у верхній частині ПІБ працівника підприємства, ПІБ експерта і назву експертного листа. У полі критеріїв введено список критеріїв за якими оцінюють робітника пiдприємства.
Кожний критерій має свою вагу, і питання. У нижньому полі передбачено п’ять відповідей на запитання.
Експертиза проходить наступним чином, обраний експерт відповідає на встановлені питання по кожному критерію, шляхом встановлення прапорця біля варіанту відповіді і натискає кнопку “Ввод”. Після цього він переходить до наступних питань. Після відповідей на усі поставлені запитання з’являється діалогове вікно “Результат”.Програма виводить наступні показники по кожному експерту: максимальний рейтинг, середній рейтинг, і невизначеність (коефіцієнт варіації). Інтерпретація результатів проведення експертних оцінок творчій процес, проте можна надати декілька рекомендації. По-перше, якщо оцінюється група претендентів на посаду, то обирають того, хто набирає за результатами експертизи максимальний рейтинг і значення коефіцієнту варіації мінімальне +/– 10 % (експерти зійшлися у своїх думках). Якщо невизначеність більше за 10 % експертизу повторюють ще раз. По-друге, якщо оцінюється працюючий персонал підприємства то рекомендують звільняти того працівника, який за думками експертів набрав мінімільний рейтинг і значення коефіцієнту варіації мінімальне.
Підводячи підсумки проведеного аналізу програмного забезпечення для оцінки персоналу підприємства можна відзначити, що розвиток інформаційних технологій зробив можливим використання числових економіко-математичних методів для оцінки якісних параметрів економічних процесів.
Висновки
При виконанні роботи було опрацьовано достатню кількість літературних джерел, монографій, наукових статей, навчальних посібників, публікацій з питань управління персоналом підприємства. У теоретичній частині роботи був розроблений алгоритм дослідження організації управління персоналом підприємства. У роботі проведено розрахунок основних фінансово-економічних показників діяльності ТОВ “Рондо”, зокрема розраховані показники абсолютної ліквідності, фондовіддачі тощо. Проведено детальний аналіз цих показників,
також, у роботі проведено детальний аналіз використання трудових ресурсів підприємства, зокрема, розраховане ціле коло показників використання персоналу підприємства.
Запропонована методика бальної оцінки персоналу підприємства, за допомогою якою було вибірково оцінено якість робітничого персоналу підприємства. Завдяки цьому намічено основні шляхи покращення використання персоналу ТОВ. “Рондо”. Так, у результаті проведення аналізу було встановлено, що з восьми працівників підприємства два працівника не відповідають займаній посаді і потребують негайного звільнення. Три працівника підприємства потребують матеріального стимулювання і мають високий рейтинг. Решту працівників необхідно відправити на курси підвищення кваліфікації.
У роботі розроблена система інформаційного забезпечення для організації управління персоналом підприємства. При побудові інформаційного забезпечення використовували як специфічне програмне забезпечення для виконання функцій управління так, і програмні додатки загального призначення. Було обраховано затрати підприємства на впровадження нової інформаційної системи. Також було запропоновано відповідні кадри для виконання управлінських функцій.
Виконавши детальний аналіз отриманих результатів зробимо наступні пропозиції:
1. Впровадити запропонований проект з організації управління персоналом на підприємстві.
2. Постійно коригувати цілі і програми в залежності від стану ринку, змін зовнішнього середовища.
3. Орієнтуватися на досягнення запланованого кінцевого результату діяльності підприємства.
4. Використовувати сучасну інформаційну базу для різноманітних розрахунків при прийнятті управлінських рішень.
5. Зміну функції планування – від поточного до перспективного .
6. Здійснювати управління на основі гнучкості рішень.
7. Проведення глибокого економічного аналізу кожного управлінського рішення.
Список використаних джерел
1. Закон України “Про підприємництво” від 7 лютого 1991 p.// Відомості Верховної Ради України, 1991р., № 8.
2. Закон України “Про підприємства в Україні” 27 березня 1991 p.// Відомості Верховної Ради України, 1991р. №16.
3. Постанова Кабінету Міністрів України від 27 грудня 1991 p. № 376 «Про систему цін у народному господарстві і на споживчому ринку України».
4. Наше глобальне завдання – системна перебудова економіки. Виступ Президента України Л.Д.Кучми на науково-економічній конференції в Пущі-Озерній 4 березня 1999 р. // Урядовий кур`єр.-1999.-10 березня.
5. Арманд Хаммер. Мой Век — двадцатый. Пути и встречи. Пер. з англ.— М.: Прогресс, 1988, с. 188
6. Баланов И.Т. Основы финансового менеджмента.— М.: Финансы и статистика, 1995.— 384 с.
7. Бланк И.А. Инвестиционньій менеджмент.— К.: МП «ИТЕМ» ЛТД. «Юнайтед Лондон Трейд Лимитед», 1995.— 444 с.
8. Бойдел Т. Как улучшить управление организацией: Пособие для руководителя.- М.: А0 «ИНФРА»-М — АОЗТ «Премьер», 1995.-204 с.
9. Глухов В.В. Основы менеджмента.— Санкт-Петербург: Специальная литература, 1995.— 327 с.
10. игалов I. T. Основи менеджменту і управлінської діяльності: Підручник. К·: Вища школа. 1994.— 224 с.
11. Завадський Й.С. Менеджмент: Management. – Т.1. – Вид. 2-е – К.:, Українсько-фінський інститут менеджменту і бізнесу. 1998. – 542с.
12. Карнеги Д. Как завоевать друзей и оказывать влияние на людей: Как вырабатывать уверенность в себе и влиять на людей, выступая публично: Как перестать беспокоиться и начать жизнь: Пер. с англ.– С.-Пб.: Лениздат, 1992.- 708 с.
13. Кенде Г. Развитие и совершенствование служб управления.- М.: Прогресс, 1970, с. 34.
14. Кузьмін О.Е. Сучасний менеджмент: Навч. прикладний посібник.- Львів: Центр європи, 1995.— 176 с.
15. Лэнд Питер Э. Менеджмент — искусство управлять. Секреты и опыт практического менеджмента: Пер. с англ.– М.: ИНФРА-М, 1995.- 144 с.
16. Мельник А.Ф. Державне регулювання економіки перехідного періоду (світовий досвід і проблеми України).— Тернопіль.: Збруч, 1995.- 179 с.
17. Менеджмент организации. Учебное пособие / Под ред. д. е. н. проф. З.П. Румянцевой и д. э. н., проф. Н.А. Саламатина.– М.: ИНФРА- М, 1996.- 432 с.
18. Тарнавська Н.П., Пушкар Р.М. Менеджмент теорія та практика. Підручник для вузів. – Тернопіль.: Карт-Бланш, 1997 – 456с.
19. Третяк В.И. Менеджеру о менеджменте.- К.: УФИМБ, 1995. — с.103
20. Червінська Л.П. Основи мотивації в менеджменті.— Суми, ВВП «Мрія-1» ЛТД, 1997.- 191 с.
21. Шапель В.М. Настольная книга безнесмена и менеджера: Управленческая гуманитология.— М.: Финансы и статистика, 1992-240 с.
22. Щекич Г.В. Практическая психология менеджмента: Как делать карьеру. Как строить организацию. Научно-практическое пособие. – К.: Украина, 1994.— 399 с.
23. Шекшня С.В. Управление персоналом современной организации (учебно-практическое пособие).— М.: Бизнес-школа «Интел- Синтез», 1996.— 300 с.
24. Хміль Ф.І. Менеджмент: Підручник. – К.: Вища школа, 1995. — 351с.
25. Энциклопедический словарь бизнесмена: менеджмент, маркетинг, информатика / Под общей ред. М.И.Молдаванова.– К.: Техніка, 1993.- 856 с.