Реферат: Захист прав споживачів в Україні та система розподілу товарів

з дисципліни “Маркетинг”

Зміст

1. Громадський рух споживачів. Захист правспоживачів в Україні

2. Договірні системи розподілу товарів тапослуг

3адача

Список літератури

ТЕОРЕТИЧНІПИТАННЯ

1.Громадський рух споживачів. Захистправ споживачів в Україні

Батьківщиноюспоживчого руху є США. Починаючи з 60-х років ХХ століття цей рух поширився вбагатьох країнах Європи і зараз має величезне значення у всіх сферахсуспільного і політичного життя, економіки. А починалося воно ще в 60-80 рокахХІХ століття, коли в США пройшли перші компанії з захисту прав споживачів відзалізничних монополій, що завищували ціни на перевезення пасажирів і вантажів.У результаті вдалося добитися того, щоб держава контролювала залізничні тарифи,створивши спеціальний орган — сенатську Комісію з торгівлі між штатами. У 1899році була організована Національна ліга споживачів.

На початку ХХстоліття боротьба за права споживачів розгорілася навколо законодавства проконтроль за якістю харчових продуктів і медикаментів. У 1935 році був створенийСоюз споживачів, що нараховує сьогодні у своїх рядах понад п'ять мільйонівчоловік. Саме діячі цієї організації першими призвали до бойкоту товарів зфашистської Німеччини в 30-і роки.

У 1966 роцівідомий суспільний діяч Р. Нейдер створив Центр з досліджень якості продукціїрізних виробників, вірогідності реклами, стандартів рівня життя, безпекипромислових підприємств для екології. У цей же період з'явилося декілька«однопроблемних» груп: Центр безпеки автомобіля, Дослідницька група зохорони здоров'я, Центр дослідження телекомунікацій та ін. Ці групи займалисязаявленими в їх назвах проблемами, збором і публікацією матеріалів, щостосуються інтересів і прав споживачів. Підсумки досліджень публікувалися вспеціальних споживацьких виданнях «Multinational monitor» і«Consumer Report». Стратегія Р.Нейдера передбачає пряме урядоверегулювання тих областей економіки і соціальної сфери, де ринкові сили не маютьможливості забезпечувати, зокрема охорону навколишнього середовища, безпекупрацівників на робочих місцях. Разом зі своїми численними послідовниками,прозваними «десантом Нейдера», він домігся прийняття федеральнихзаконів про безпеку газопроводів, упакування харчових продуктів, контроль зарадіаційною обстановкою і заборону використання ДДТ як пестициду.

У 1968 роцібагато розрізнених загальнонаціональних і місцевих суспільств об'єдналися вАмериканську федерацію споживачів зі штаб-квартирою у Вашингтоні. Її основніцілі — координація програм захисту споживачів від низької якості товарів,високих цін на продукти харчування, медичні препарати, медичне обслуговування,електроенергію і паливо.

Поступовоспоживчий рух став ще активніше впливати на політичне життя держави. 15 березня1962 року президент США Дж. Кеннеді направив Конгресу США «Спеціальнепослання про захист інтересів споживачів», у якому проголошувалися основніправа споживача: право на вибір, право на безпеку, право бути вислуханим, правона інформацію. У посланні говорилося про значну роль споживача в економіці: беззбільшення здатності громадян споживати і купувати товари і послуги, немаєекономічного розвитку і неможливий збалансований економічний ріст. ОрганізаціяОб'єднаних Націй згодом оголосила 15 березня Всесвітнім днем прав споживачів.Улітку 1962 року за вказівкою Дж. Кеннеді була заснована Консультативна рада усправах споживачів, перетворена у 1971 році в Управління у справах споживачів.У деяких комітетах Конгресу США (з торгівлі, банків і фінансів, науці ітранспорту й ін.) працюють підкомітети з проблем споживачів, їхні засіданняпроводяться за участю зацікавлених осіб і представників споживацькихорганізацій. За підсумками слухань окремими виданнями публікуютьсястенографічні звіти.

У США бувпокладений початок масовому руху споживачів, що нині поєднує більш 180 суспільнихі державних організацій у 72 країнах світу.

Після 1945 рокуспоживчий рух одержав широке розповсюдження в багатьох західноєвропейськихдержавах.

У Швеції з 1971року заснована посада омбудсмена з захисту прав споживачів. Він призначаєтьсяна певний строк законодавчою владою держави. Інститут омбудсмена вперше бувстворений у 1810 році саме у Швеції і є службою, передбаченою актамизаконодавчої влади й очолюваною незалежною посадовою особою високого рангу. Вінприймає скарги на державні органи, чиновників, наймачів чи діє за власнимрозсудом й уповноважений проводити розслідування, рекомендувати коригувальнідії і представляти інформацію владі про свою діяльність. Тільки після другоїсвітової війни багато держав визнали інститут омбудсмена.

На сьогоднішнійдень у багатьох державах світу інститут омбудсмена став незамінною частиноюправової системи. Існує безліч його модифікованих законодавчих форм, серед якихі спеціальні служби для захисту прав споживачів. Інститут омбудсмена даєможливість переборювати протиріччя між державою й особистістю, що, сприяєформуванню цивільного суспільства.

Відповідно достатистики, у Державне управління у справах споживачів щорічно надходить білячотирьох тисяч справ. Однак лише близько 20 з них передаються на слухання вКомерційний суд. Це свідчить про те, що більшість юридичних конфліктів вирішуєтьсяна основі переговорів за допомогою такого посередника, як омбудсмен, і їхнірезультати задовольняють усі сторони конфлікту

Споживчий руху Росії

У 80-х роках ХХстоліття в колишньому СРСР почали зароджуватися об'єднання, клуби й асоціації ззахисту прав споживачів. У 1987-1988 роки вони об'єдналися у Федераціюоб'єднань споживачів, президентом якої став Анатолію Собчак. До початку 1992року Федерація перетворилися в Міжнародну конфедерацію об'єднань споживачів(Конфоп). У її склад увійшли об'єднання споживачів з колишніх союзних республікСРСР — Росії, Беларусі, України, Казахстану, Туркменістану, Таджикистану й ін.Представники споживчих організацій утворили Координаційну раду. На початку 1992року пройшов перший конгрес Конфедерації. Базою Конфопа є численні суспільніспоживчі організації, створені цивільними ініціативами. Громадські організаціїз захисту прав споживачів тісно співробітничають з іншими об'єднаннями, наприклад,з радами ветеранів Великої Вітчизняної війни, організаціями інвалідів, клубамиавтолюбителів, регіональними центрами стандартизації, метрології ісертифікації, незалежними експертами, державними органами з захисту правспоживачів.

Однією з основнихцілей Конфоп є надання правдивої інформації про товари, роботи і послуги,реалізовані на російському ринку; формування споживчої культури в населення,безупинне споживацька освіта, що охоплює всі рівні системи освіти учнів і ін.Восени 1992 року разом з організацією з тестування товарів ФРН «ШтифтунгВарентест» Конфоп організував випуск спеціалізованого споживчого журналу«Попит», що є популярним виданням у Росії.

З 1994 рокуКонфоп проводить порівняльні споживчі іспити, є членом міжнародної організації«International Testing» («Міжнародні організації»). Їїчлени постійно обмінюються результатами іспитів, а деякі з них проводятьспільно. Конфедерація веде активну роз'яснювальну політику, видає великукількість матеріалів (статті, книги, брошури, буклети, методичну літературу іт.д.), що сприяють споживчій освіті громадян і допомагають суспільнимоб'єднанням з захисту прав споживачів.

Заразспоживацьким організаціям належить ведуча роль у справі пропаганди споживацькихзнань у суспільстві, захисті населення від монополістів і несумліннихвиробників, у рішенні проблеми безпечного виробництва, пропаганді ідейраціонального споживання і пошуках рішень проблем взаємодії людини інавколишнього середовища.

Державнаспоживча політика України.

Законодавчаоснова для здійснення споживацької політики в Україні була закладена ще змоменту прийняття в 1991 році Закону «Про захист прав споживачів».Посилення захисту прав споживачів відбувалося поступово, з прийняттямвідповідних законодавчих актів і втіленням їх у життя. 28 липня 1996 року булаприйнята Конституція України, відповідно до якої людина, її життя і здоров'я,честь і гідність, недоторканність і безпека визначені як найвища соціальнацінність. Так, у статті 42 Конституції України говориться: «Державазахищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпекою продукції усіхвидів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організаційспоживачів».

У січні 2002 рокуПрезидент України Л.Кучма підписав Указ «Про заходи для посиленнядержавного захисту прав споживачів», у якому визначив цей напрямок якпріоритетне в державній політиці. Указ став могутнім імпульсом для всієїдержавної діяльності і надійною основою для продовження складної і необхідноїроботи з захисту прав споживачів на якісно новому рівні. Його реалізація даламожливість кожному споживачу відчути турботу і захист держави.

Наступнимважливим етапом стало підписання в жовтні 2002 року Президентом України Л.Кучмою Указу «Про Державний комітет України з питань технічногорегулювання і споживацької політики», що змінив вектор державноїдіяльності й усунув дисбаланс пріоритетів за рахунок значного підвищення увагидо проблем споживачів. Метою реорганізації став перехід до наступної фазиреформування, вдосконалення і розвитку технічного регулювання в державі, щоповинна бути орієнтована саме на людей, на забезпечення якості і безпекиїхнього життя. Створення умов для захисту прав споживачів, підтримка споживчогоруху стала важливою складовою частиною державної політики.

ДіяльністьДержавного Комітету України з питань технічного регулювання і споживчоїполітики, визначається його основними задачами. Вони сформульовані таким чином:участь у формуванні державної споживацької політики в сфері якості,стандартизації і метрології, забезпечення її реалізації; координація діяльностіцентральних і місцевих органів виконавчої влади, пов'язаних з підготовкою ізабезпеченням виконання програм у сфері споживацької політики за рахунокзалучення державних засобів; здійснення контролю за дотриманням законодавстваУкраїни про захист прав споживачів і рекламу; сприяння розвитку суспільногоруху споживачів і співробітництво з громадськими організаціями споживачів упобудові загальнодержавної системи захисту прав споживачів і сумлінної реклами;здійснення держнагляду за дотриманням законодавства в сфері стандартизації,метрологічного контролю і нагляду, багато іншого.
11 грудня 2002 року Президент України Л. Кучма підписав Указ " ПроПрограму захисту прав споживачів на 2003 — 2005 роки". З метою підвищенняефективності реалізації державної політики в сфері захисту прав споживачів урамках Указу затверджена Програма захисту прав споживачів.

Програма єунікальною у своїй концептуальній спрямованості, активну особисту участь у їїстворенні приймав Голова Державного Комітету України з питань технічногорегулювання і споживацької політики Леонід Школьник.

Задоволенняпотреб споживачів у продовольчих і промислових товарах, побутових і комунальнихпослугах, говориться в цьому необхідному для кожного громадянина Українидокументі, повинне здійснюватися на основі неухильного дотримання вимог щодоїхньої якості і безпеки, постійного контролю за цією сферою з боку держави. Вумовах збільшення обсягів споживання і насичення ринку непродовольчимитоварами, переважно іноземного виробництва, проблема забезпечення їхньоївідповідності вимогам якості і безпеки усе більш загострюється. А зізбільшенням обсягів реклами викликає занепокоєння і низький рівеньоб'єктивності і вірогідності інформації про реальні споживчі характеристикипродовольчих товарів, робіт і послуг. Сформована ситуація свідчить пронеобхідність підвищення рівня захисту прав споживачів, що повинний знаходитисяв центрі постійної уваги органів виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Метою Програми єрішення комплексу проблем у сфері захисту прав споживачів, зокрема шляхомудосконалення самої системи захисту; створення відповідних умов для насиченняспоживацького ринку якісними і безпечними товарами, роботами і послугами;підвищення рівня захисту здоров'я і безпеки споживачів; удосконаленнязаконодавства України в сфері захисту прав споживачів, його адаптація дозаконодавства Європейського Союзу; створення відповідних умов для реалізаціїгромадянами — споживачами своїх законних інтересів і прав на території України.Реалізація заходів щодо забезпечення виконання Програми буде здійснюватися зарахунок засобів державного і місцевого бюджетів. Її виконання дає реальнуможливість значно активізувати діяльність органів виконавчої влади ззабезпечення захисту прав споживачів; підвищити рівень захисту споживацькогоринку України від насичення його неякісними товарами чи товарами, небезпечнимидля здоров'я споживачів; розширити можливості доступу споживачів до корисноїдля них інформації, підвищити рівень споживацьких знань.

Урозділу третьому ЗУ „Про захист прав споживачів” (статті 25-26) визначенозначеня громадських організаційспоживачів.

Зметою захисту своїх законних прав та інтересів громадяни мають правооб'єднуватися на добровільній основі у громадські організації споживачів(об'єднання споживачів).

Об'єднанняспоживачів є громадськими організаціями, що здійснюють свою діяльністьвідповідно до Закону України «Про об'єднання громадян» .

Державапідтримує діяльність об'єднань споживачів.

Об'єднанняспоживачів мають право:

-     вивчати споживчі властивості продукції, попит на неї, проводитиопитування населення для виявлення громадської думки про якість товарів, щовипускаються і реалізуються, та ціни на них;

-     проводити експертизу та випробування товарів (робіт, послуг);

-     одержувати від органів державної влади і управління, органівмісцевого самоврядування інформацію, необхідну для реалізації своїх цілей ізавдань;

-     сприяти державним органам у здійсненні контролю за якістю товарів(робіт, послуг), торговельного та інших видів обслуговування;

-     організовувати юридичну і консультаційну допомогу споживачамвідповідно до законодавства;

-     вносити пропозиції щодо розробки нормативних документів, щовстановлюють вимоги до якості товарів (робіт, послуг);

-     представляти і захищати інтереси споживачів в органах державноївлади та управління та місцевого самоврядування відповідно до законодавства;

-     вносити в органи державного управління і суб'єктам господарськоїдіяльності пропозиції про заходи щодо підвищення якості товарів (робіт,послуг), про тимчасове зупинення випуску та реалізації товарів (робіт, послуг),які не відповідають встановленим вимогам щодо якості, про припиненнявиробництва, вилучення з реалізації та продажу товарів (робіт, послуг), щостановлять небезпеку для життя, здоров'я та майна громадян або завдають шкодинавколишньому природному середовищу, а також про скасування цін, встановлених зпорушенням чинного законодавства;

-     звертатися з позовом до суду про визнання дій продавця, виробника(підприємства, що виконує їх функції), виконавця протиправними щодоневизначеного кола споживачів і припинення цих дій. При задоволенні такогопозову суд зобов'язує порушника довести рішення суду у встановлений ним строкчерез засоби масової інформації або іншим способом до відома споживачів. Рішеннясуду, що набрало законної сили, про визнання дій продавця, виробника(підприємства, що виконує їх функції), виконавця протиправними щодоневизначеного кола споживачів є обов'язковим для суду, що розглядає позовспоживача щодо цивільно-правових наслідків їх дій з питань, чи мали місце цідії і чи були здійснені вони цими особами;

-     відповідно до законодавства захищати в судовому порядку праваспоживачів, які не є членами громадських організацій споживачів (об'єднаньспоживачів);

-     звертатись до правоохоронних органів та органів державногоуправління про притягнення до відповідальності осіб, винних у випуску тареалізації неякісних товарів (робіт, послуг);

-     інформувати громадськість про права споживачів;

-     сприяти розвитку міжнародного співробітництва у галузі захиступрав та інтересів споживачів.

2. Договірнісистеми розподілу товарів та послуг

Системамаркетингова договірна — різновид вертикальної маркетингової системи, у якійучасники розподілу товару — виробники, посередники, оптові і роздрібні продавціутворять ланцюг незалежних фірм, підприємців, зв'язаних між собою договірнимивідносинами, на основі яких досягається координація їхньої спільноїдіяльності.( Маркетинг: Словник / Азоев Г.Л. і ін.-М., 2000). У залежності відможливостей каналів розподілу і частки займаних ринкових сегментів підприємстваможуть використовувати наступні системи розподілу: одноканальну,багатоканальну, комбіновану.

Одноканальнасистема розподілу — для виходу на визначений сегмент (сегменти) ринкувикористовується тільки один канал розподілу. Багатоканальна система розподілу- для виходу на один чи кілька сегментів ринку використовуються два і більшеканалів розподілу. Комбінована система розподілу — багатоканальна системарозподілу, при якій підприємство з метою охоплення двох і більше сегментівринку формує або один, або кілька каналів розподілу для кожного сегмента. Крімтого, системи розподілу можуть класифікуватися по числу торгових місць. Тодіговорять про екстенсивний, інтенсивний, ексклюзивний чи селективний розподіл.

Екстенсивнийрозподіл — продукція розміщається і продається в тих торгових крапках,

Інтенсивнийрозподіл — виробник прагне забезпечити своєю продукцією максимально можливечисло торгових місць. Даний метод ефективний у тому випадку, якщо споживачнадає особливого значення зручності розташування торгових місць ізастосовується в системах розподілу продукції повсякденного попиту (тютюновівироби, мило, продукти харчування, солодощі, напої, батарейки, фотоплівки).Метод дозволяє найбільш інтенсивно покрити ринок збуту.

Ексклюзивний(винятковий) розподіл — виробник надає ексклюзивні права на розподіл продукціїна визначеній території обмеженому числу торгових підприємств, а іноді ієдиному продавцю. Застосовується даний метод у тому випадку, якщо виробник встановлюєконтроль над діяльністю продавців і рівнем обслуговування споживачів іреалізується шляхом заключення ексклюзивних дилерських (дистрибуторських) угод,однією з умов яких може бути зобов'язання виключення зі свого асортиментуконкуруючих виробників.

Селективний(вибірковий) розподіл — виробник співробітничає з обмеженим числом торговихпідприємств, що бажають здійснювати продаж даного виду продукції. Методрозрахований на задоволення особливих потреб окремих споживачів. Постачальниквибирає з можливих місць продажів найбільш наближені до споживачів.

Крім зазначених,виділяють також горизонтальні і вертикальні системи розподілу.

Горизонтальнасистема розподілу — схема побудови каналу розподілу, у якій два і більшенезалежних підприємства поєднують свої ресурси для просування продукції. Кожнепідприємство окремо не має можливості скористатися каналами розподілу, тому щоне має достатні ресурси, технічними і технологічними інноваціями, виробничим чимаркетинговим потенціалом, або керівництво підприємства не бере на себе ризики.

Вертикальнасистема розподілу — це така структура каналу розподілу, у якій виробники,торгові підприємства (оптові і роздрібні) функціонують як єдина система. Утакій системі один з учасників каналу є власником інших підприємств — учасниківканалу розподілу, укладає з іншими учасниками договір і, крім того, має вплив,достатній для об'єднання учасників каналу в єдину систему з метою забезпеченняефективних продажів продукції.

Розрізняютькорпоративні і договірні вертикальні системи розподілу.

Корпоративнавертикальна система розподілу — підприємства, що функціонують на послідовнихстадіях руху продукції, знаходяться в єдиному володінні.

Договірнавертикальна система розподілу — незалежні підприємства, що виконують функції повиробництву і розподілу продукції, поєднують свої зусилля на основі договорудля спільного досягнення економії і/чи великих результатів продажів, чим вонимогли б досягти поодинці.

Зустрічаютьсянаступні форми вертикальних договірних систем розподілу:

— добровільнімережі роздрібних торговців під егідою оптових продавців — оптові підприємстваорганізують добровільне об'єднання підприємств роздрібної торгівлі, щобдопомогти їм у конкурентній боротьбі з великими роздрібними мережами. Оптовепідприємство розробляє програму стандартизації діяльності підприємствароздрібної торгівлі і зниження витрат на здійснення закупівель продукції;

— кооперативипідприємств роздрібної торгівлі. У даній системі підприємства роздрібноїторгівлі створюють самостійні підприємства (кооперативи), що виконуютьоперації, зв'язані з оптовою торгівлею, а в ряді випадків і з виробництвом.Закупівлі продукції здійснюються через кооператив, спільно планується рекламнакомпанія. Прибуток поділяється між учасниками пропорційно обсягу зробленихзакупівель. Роздрібні торгові підприємства, що не є членами кооперативу, можутькористатися його послугами, але не беруть участь у розподілі прибутку;

— керованавертикальна система розподілу. У ній здійснюються координація послідовнихетапів процесів виробництва і розподіли продукції. Звичайно це найбільшийучасник системи розподілу, як правило, виробник продукції під відомою торговоюмаркою.

Крім того, існуєподіл каналів розподілу по ступеню усвідомленої взаємозалежності учасників.Така класифікація виявляє розходження між структурами, обумовленими потребамиконкретних угод і ділових зв'язків. У структурах першого типу взаємозалежністьучасників мінімальна чи зовсім відсутня. Учасники таких каналів не відповідаютьдруг за друга. Єдиною підставою для передачі власності тут є закони ізобов'язання, що регулюють процес купівлі-продажу. У каналах другого типумаються більш широкі можливості для розвитку співробітництва між учасниками.

Багато компанійволіють закріплювати свої господарські зв'язки документально оформленимиугодами (контрактами). Найбільш типові форми таких контрактів у логістичнихвідношеннях — франшизи, дилерські (представницькі) угоди, контракти міжпостачальниками спеціалізованих послуг і їхніх клієнтів. У контрактних системахна місце кооперації приходять узаконені взаємні зобов'язання. Така формалізаціязабезпечує деяку стабільність, тому багато фірм віддають перевагу саме ційформі взаємин.

Найпоширеніша формадобровільних об'єднань на контрактній основі — наймання транспортних фірм длявантажоперевезень. Контрактні відносини також широко поширені в галузіскладських послуг. Оскільки багато коли логістичні взаємодії вимагають великихкапіталовкладень, акціонери компаній, що беруть участь, і постачальникифінансових ресурсів для підстрахування від ризиків воліють покладатися наофіційні угоди. Таким чином, деякі риси контрактних відносин присутні практичноу всіх формах добровільних об'єднань.

Деякі логістичнівзаємодії відрізняються занадто великою капіталомісткістю, щоб їх міг забезпечуватиєдиний постачальник послуг. З цієї причини окремі фірми, зв'язані такимивзаєминами, іноді воліють інвестувати в них спільно. Найбільш міцні спільніпідприємства являють собою таке економічне об'єднання декількох фірм, щозрештою привело до утворення єдиного господарського організму. Подібна форма незанадто характерна для логістики, однак існують прогнози по її активномупоширенню в майбутньому. Найбільш ймовірний сценарій створення спільногопідприємства в логістиці: відправник вантажу приймає рішення передати всілогістичні функції і потужності посереднику — контрактній сервісній фірмі. Утакому випадку одним із природних шляхів для відправника вантажу є створенняпартнерства із сервісною фірмою. Подібна форма господарських відносин, у керівництвіякої беруть участь представники всіх причетних сторін, сприяє зниженню ризику,особливо якщо мова йде про довгострокові виняткові зв'язки.

3адача

ШосткінськеВО „Імпульс", яке випускає дитячі іграшки, має наступну структуру витрат:

постійнівитрати — 100 грн. на тиждень;

нормальнийобсяг виробництва — 100 іграшок на тиждень;

зміннівитрати:

сировината матеріали — 7 грн.

заробітнаплата — 4 грн.

торговівитрати — 3 грн. Завдання:

1.За якою ціною з економічної точки зору неможливо більше продовжувативиробництво та збут дитячих іграшок?

2. 3а яких умов ціна 14 грн. може розглядатися як мінімальна?

3. 3а яких умов може виявитися:

а) економічна;

б) маркетингова доцільність продаватиодну іграшку за ціною 10 грн.?

Пояснітьсуть отриманого результату.

Рішення:

1)Постійні витрати (Спос)_ 100 грн. у тиждень

Нормальнийобсяг виробництва (К) — 100 іграшок у тиждень

Зміннівитрати (Сзмін) — 14 грн.

Ц-?                                                                                                              Ц= Сзмін + Спос/К

Ц= 14 + 100/100 = 15 грн.

Зекономічної точки зору неможливо продовжувати виробництво дитячих іграшок ідіставати прибуток при ціні, нижче 15 грн. за одну іграшку.

2)Мінімальна ціна, що може установити Шосткінське ВО "Імпульс" на своюпродукцію, дорівнює змінним витратам підприємства (Сзмін) = 14 грн.

3)Постійні витрати (Спос) — 100 грн. у тиждень. Нормальний обсягвиробництва (К) — 100 іграшок у тиждень. Ціна однієї іграшки (Ц) — 10 грн.

Зміннівитрати (Сзмін) — ?

Ц= Сзмін + Спос/К

Сзмін= Ц — Спос/К

Сзмін=10 — 100/100 = 9 грн.

а)З економічної точки зору ціна 10 грн. за одну іграшку можлива за умови, щоперемінні витрати підприємства в цьому випадку рівні приблизно 9 грн.

б)З маркетингової точки зору ціна 10 грн. за одну іграшку можлива за умовисильного затоварення ринку, коли підприємству, щоб одержати хоч якийсь прибутокі реалізувати свою продукцію необхідно знизити ціну на свій товар до 10 грн.

Список літератури

1.  Армстронг,Г. Маркетинг. Загальний курс [Текст]:: пер. с англ / Гарі Армстронг, Ф.Котлер; Ун-т Північної Кароліни, Північно-Західний ун-т. — 5-те вид. — М.,СПб.: Діалектика, 2007. — 608 с.

2.  БагиевГ.Л. Маркетинг: учебник для студ. вузов, обучающихся по экон. спец. / ГеоргийЛеонидович Багиев (общ.ред.). – 3-е изд., перераб. и доп. – СПб.; М.; НижнийНовгород; Воронеж: Питер, 2007. – 733с.

3.  Бєлявцев,М. І. Маркетинг [Текст]: навчальний посібник / М. І. Бєлявцев, Л. М. Іваненко; Мін-во освіти і науки України, Донецький національний університет. — К.:ЦНЛ, 2005. — 328 с.

4.  Котлер,Ф. Основы маркетинга [Текст]: краткий курс: пер. с англ / Ф. Котлер. — новоеизд. — М.-СПб.-К.: Вильямс, 2007. — 656 с.

5.  Маркетингдля магістрів [Текст]: навчальний посібник / ред. Ілляшенко. — Суми:Університетська книга, 2007. — 928 с.

6.  Маркетингу прикладах і завданнях [Текст]: навчальний посібник / ред. Ілляшенко. — Суми: Університетська книга, 2006. — 400 с.

7.  Маркетинг:Стратегии, с которыми побеждают / Алена Мальцева (сост.). – К.: ИздательскийДом «Максимум», 2006. – 314с.

8.  Новітніймаркетинг [Текст]: навчальний посібник / ред. Є. В. Савельєв. — К.: Знання,2008. — 420 с.

9.   ІваніловО.С. Маркетинг: навч. посіб. для студ. ВНЗ. – [2-ге вид., доп. і перероб.]. –Донецьк: [Східний видавничий дім], 2009. – 311с.

10. ПавленкоА. Ф., Решетнікова Ірина Леонідівна, Войчак Анатолій Володимирович, Куденко Н.В., Бєляєв О. О., Оболенська Т. Є. Маркетинг: підручник / Державний вищийнавчальний заклад «Київський національний економічний ун-т ім. ВадимаГетьмана» / А.Ф. Павленко (наук.ред.). – К.: КНЕУ, 2008. – 600с.

11. ПарсякВ.Н. Маркетинг: від теорії до практики: навч. посіб. для студ. вищ. навч.закл… – К.: Наукова думка, 2007. – 256с.

12. ШубинА.А., Бритченко И.Г. Маркетинг менеджмент: новые решения: моногр. / Донецкийнациональный ун-т экономики и торговли им. Михаила Туган-Барановского / АлександрАлександрович Шубин (ред.). – Донецк: ДонНУЭТ, 2007. – 326c.