Реферат: Управління ціновою політикою підприємства

ВСТУП

Підприємництво— цесамостійна, ініціативна господарська діяльність громадян, що спрямована наотримання прибутку (доходу) і здійснюється від свого імені на власний ризик тапід свою особисту майнову відповідальність чи юридичної особи — підприємства (організації).

Виходячиіз зазначених характеристик підприємця, підприємництво можна визначити якуміння починати та вести справу, генерувати і використовувати ініціативу,зважуватися на ризик, долати протидію середовища тощо. Воно виступає, головнимчином, як прояв економічної та організаційної творчості й новаторства.

Натомість,кожне підприємство потребує грамотного та ефективного ціноутворення, щопередбачає побудову на відповідних організаційно-методичних системінформаційного забезпечення, знання основних механізмів формування ціни,використання сучасних методів її аналізу і планування.

Проблемамціноутворення приділяється багато уваги вітчизняними та зарубіжними фахівцями,такими як І.А. Бланк, М.Д. Виноградський, М.Я. Коробов, Г.В. Савицька, А.Д. Шереметта ін. В їх працях детально розглянуті теоретичні засади і методи управлінняціноутворенням на підприємствам, основні заходи з оптимізації цього процесу.

Такимчином, тема даної дипломної роботи «Управління ціновою політикою підприємства»набуває значної актуальності, оскільки в дослідженні висвітлюються принциповіпитання ціноутворення, його інструменти та особливості їх практичногозастосування на окремому підприємстві.

Предметомдослідження є цінова політика підприємства.

Об’єктомдослідження є оптимізація ціноутворення ТОВ «Едемо», котре спеціалізується нанаданні послуг з охорони приміщень і осіб.

Метоюроботи є розкриття теоретичних основ формування цінової політики, узагальненняпрактичного досвіду ТОВ «Едемо» і розробка рекомендацій щодо оптимізаціїціноутворення на підприємстві.

Длядосягнення мети поставлені наступні завдання:

1)        розглянути теоретико-методологічні основи управління ціновоїполітикою підприємства;

2)        провести оцінку стану управління фінансами ТОВ «Едемо»,звертаючи увагу на показники рентабельності, ділової активності, ліквідності,фінансової стійкості, проаналізувати зовнішні та внутрішні чинникиціноутворення;

3)        подати пропозиції щодо оптимізації цінової політики напідприємстві;

4)        виконати індивідуальне завдання із охорони праці інавколишнього середовища

Структурноробота складається з чотирьох розділів, в кожному із яких послідовновирішуються поставлені завдання. В кінці роботи наведено висновки, щоґрунтуються на проведеному дослідженні, подано список використаної літератури ідодатки.


Розділ 1. Теоретичні аспекти цінової політикипідприємства в ринкових умовах

 

1.1.Основні фактори та умови ціноутворення

 

Ціна— найбільш важливий показник для компанії, оскільки її головна функція полягаєв забезпеченні доходу від продажу товарів; всі фірми, крім тих, що продаютьстандартні вироби на ринку чистої конкуренції, змушені приймати рішення поцінах. В ряді галузей (де панують монополії або мають місце такі тенденції)ціноутворення відіграє вирішальну роль в комплексній програмі маркетингу і,крім того, є об’єктом пильної уваги, а нерідко і прямого впливу законодавства ідержавних служб.

Факториціноутворення можна поділити на зовнішні та внутрішні.

Основнимиціноутворюючими факторами є величина і динаміка попиту та пропозиції продукції.Ринок та попит встановлюють верхню границю рівня цін, а витрати — нижній.Кінцеві споживачі та покупці промислових товарів врівноважують ціну на товарита види послуг із врахуванням отриманої вигоди від можливості мати чикористуватися товаром чи послугою. Проте степінь свободи формування продавцемціни змінюється в залежності від типу ринку.

Економістивиділили чотири типів ринків, кожний із яких вказує на свої вимоги вціноутворенні. Явище у світі рідкісне, однак цілком реальне, коли монополістомвиступає державна організація або компанія з товаром-новинкою, аналога якомупоки що немає. Йдеться про чисту монополію. У цій ситуації організація поводитьсебе по-різному. Може відпускати продукцію за ціною, нижчою за собівартість.Покриває збитки за рахунок дотацій з бюджету, що має місце при продажу деякихконтрольованих державою промислових товарів. Допускається варіант, коли державачи сама фірма встановлює певну мінімальну або так звану справедливу нормуприбутку. Це дає змогу забезпечувати нормальну роботу виробничих структур.Зустрічається варіант, коли фірма-монополіст встановлює високу ціну (аби лишесприйняв її ринок), одержуючи прибуток. Трапляється це рідко, адже черезподатки держава обмежує встановлення високої ціни, та й конкуренти завждинапоготові — починають пропонувати ідентичні товари за нижчою ціною.

Примонополістичній конкуренції ринок містить велику кількість покупців тапродавців, при чому останні змінюють окремі характеристики товарів і,відповідно, їх ціну. Продавці можуть розмножити характеристики і якість самоготовару, його стилю чи супроводжуючого обслуговування, що призводить довиникнення деякого діапазону цін. Покупці готові платити різні суми, беручи доуваги відмінні якості товару. Продавці намагаються індивідуалізувати пропозиціюдля різних споживчих сегментів, і за винятком ціни, широко використовують дляцього торгові марки, рекламу та персональний продаж. Оскільки на ринку дієбагато конкурентів, кожна окрема компанія попадає під менший впливмаркетингових стратегій інших конкурентів, ніж на олігополістичних ринках.

Приолігополістичній конкуренції ринок складається із декількох продавців, кожен зяких значно відчуває вплив цінової політики та маркетингової стратегії іншого.Продукція може бути однорідною (сталь, алюміній) чи неоднорідною (автомобілі,комп’ютери). На ринку функціонує незначна кількість продавців, оскільки новимпродавцям проникнути на такий ринок нелегко. Кожний продавець постійно слідкуєза змінами стратегій та діями конкурентів. Якщо сталелітейна компанія знизитьціну на 10%, покупці швидко переметнуться до цього постачальника. Іншівиробники сталі повинні відповісти зниженням своїх цін чи збільшенням рівняобслуговування. Олігополіст ніколи не впевнений в тому, що, знижуючи ціну вінотримає постійні переваги. І навпаки, якщо олігополіст збільшує свої ціни, йогоконкуренти можуть не наслідувати його приклад, і йому прийдеться вибирати:повертатися до попередніх цін чи втратити своїх покупців на користьконкурентів.

Причистій конкуренції ринок складається із великої кількості продавців та покупціводнорідних товарів. Жоден покупець чи продавець не має великого впливу наіснуючу ринкову ціну. Продавець не може встановити ціну вище існуючої, тому щопокупці можуть знайти будь-яку необхідну кількість такого товару по більшнизькій ціні. Якщо ціна та прибуток збільшуються, на ринку можуть легкоз’явитися нові продавці. На ринку чистої конкуренції роль маркетинговихдосліджень, розвитку виробництва, ціноутворення, реклами та стимулювання збутує мінімальною або взагалі прямує до нуля. Таким чином, продавці на цьому ринкуне витрачають багато часу на створення маркетингової стратегії.

Отже, виходячи зкороткої характеристики різних типів ринку, можна переконатися в тому, що укожному з них, за винятком ринку чистої конкуренції, фірмі слід передусімзайнятись підготовкою продуманої методики розрахунку цін на виробленупродукцію, чи на ту, яка тільки народжується у дослідних лабораторіях.

Політикаціноутворення — це комплекс заходів, до якого належить визначення ціни, знижок,умов оплати за товари чи послуги з метою задоволення потреб споживачів ізабезпечення прибутку фірми. [16, c.194]

Політикацін традиційно є одним із елементів конкурентних стратегій з кількох причин.По-перше, ціна — один із основних інструментів у конкурентній боротьбі.По-друге, за низького рівня доходів населення відповідна ціна дає змогувиробникам продати, а покупцям придбати товари чи послуги. По-третє, ціна — цечітко і просто вимірювана змінна, яка традиційно використовується в економічнихрозрахунках фірми. По-четверте, в ринковій економіці ціна є надійнимзрівнювачем попиту та пропозиції товарів чи послуг.

Ціноваполітика підприємства в умовах ринкової економіки тісно пов’язана з його цілямиу сфері комерційної діяльності. Підприємства можуть мати різні цілі івідповідно впроваджувати різну цінову політику. Чим краще компанія орієнтуєтьсяв своїх цілях, тим простіше їй встановити ціну на товар.

Найбільшчастіше зустрічаються наступні цілі ціноутворення:

q  Виживання — у випадку, коли фірма працює з перевантаженням, вумовах інтенсивної конкуренції, різкого спаду платоспроможного попиту. Цінизнижуються: в даному випадку не до великого прибутку, необхідно хоча биперекрити витрати. Це задача лише на найближче майбутнє, вона не може бутидовготерміновою. Але в кризовій ситуації дана стратегія дозволяє залишитися наринку, зберегти кадровий, виробничий та збутовий потенціал.

q  Максимізація поточного прибутку — політика швидкого одержаннянайбільш можливого прибутку, готівки, найбільш швидкого обороту капіталу. Прицьому фірма, перебільшуючи ціну продажу, концентрує увагу на поточній ситуації,як правило, не на користь довготерміновим перспективам, не звертаючи уваги наконкурентів і навіть на юридичні обмеження. Така політика на практиці вбільшості випадків виявляється недоречною. Оскільки, це саме той випадоквиявлення недалекоглядності, коли компанія задовольняється поточнимифінансовими показниками, не думаючи про довготермінові досягнення і промайбутнє.

q  Максимізація поточних доходів— основана на максимізаціїдоходу від продаж в умовах, коли встановити з точністю витрати (включаючинепрямі) виявляється неможливо. Більшість керівників фірм впевнені, що такастратегія дозволяє забезпечити довготермінову максимізацію прибутку ізбільшення ринкової частки.

q  Максимізація росту продажів — стратегія, що допускає найнижчііз можливих ціни в розрахунку на те, що завоювання найбільшої ринкової часткипризведе в кінцевому результаті до отримання великого прибутку. Ця так званапроникаюча ринкова ціна допустима, якщо: ринок надто відчутний до цінових змін,так що їх зниження забезпечує ріст ринкової частки; витрати на виробництво тарозподіл (збут) продукції можуть суттєво знизитися із вдосконаленням навиків упраці з даним товаром; низькі ціни здатні позбавити від наявних та можливихконкурентів.

q  Різновидом цієї цілі є досягнення визначеної частки ринку.Наприклад, компанія намагається збільшити свою ринкову частку з 10% до 15% врік. У зв’язку з цим вона намагатиметься встановити таку ціну та проводити такумаркетингову програму, щоб досягнути поставленої мети.

q  “Знімання вершків”, максимальне ковзання по сегментам ринку —стратегія, основана на швидкому оновленні продукції, на зміні сегментів ринків.На новий продукт встановлюється максимально можлива ціна; після цього, якпродажі знизяться, встановлюється нова ціна — для наступного (за рівнемдоходів) сегменту ринка і т.д. Така стратегія доцільна, якщо: значна кількістьпокупців створює терміновий попит на товар; витрати на виробництво товарумалими партіями не настільки високі, щоб знищити всі його переваги, досягнуті врезультаті високої ринкової мобільності; висока ціна не приверне увагу іншихконкурентів; висока ціна підтримує думку про те, що даний продукт—найвищоїякості.

q  Лідерство за якістю товару—компанія здатна підтримати високіціни на свої товари, що обумовлені вищим рівнем якості і значними витратами нарозробку питань якості. Вона в змозі собі дозволити досягнення цілі лідерства вякості, при більш низьких цінах, чим у її конкурентів.

Атакож,

q  Створення відповідного уявлення (іміджу) про фірму.

q  Проникнення на нові, в тому числі й зовнішні ринки.

q  Максимізація прибутку від продажу всієї наявної номенклатуритоварів, а не якого-небудь одного з них.

q  Підвищення репутації фірми серед оптових фірм, які реалізуютьїї товари.

q  Підтримка основних складових комплексу маркетингових засобів.

Компанії такожможуть використовувати ціну для досягнення більш специфічних цілей, наприклад:низькі ціни встановлюються для захисту від проникнення на ринок конкурентів,ціни, аналогічні цінам конкурентів, — для стабілізації ринку тощо.

Цінаможе встановлюватися з метою збереження заохочення покупців до появи новоготовару, підтримки торгових посередників чи навіть для захисту від втручаннядержави. Для популяризації товару чи привернення більшої кількості споживачів вроздрібній торгівлі ціни можуть бути тимчасово зниженими. Ціни на одні видитоварів можуть встановлюватися таким чином, щоб сприяти збуту інших товарів асортиментноїгрупи. Отже, ціни можуть відігравати вирішальну роль в досягненні поставленихцілей на всіх рівнях товарної політики компанії. Проте вказані цілі ціновоїполітики співвідносяться між собою, далеко не завжди співпадаючи. На різнихетапах свого розвитку фірма приділяє пріоритетну увагу різним цілям.

Увиробничих галузях більше значення приділяється одержанню прибутку наінвестований капітал. При виробництві унікальних товарів і товарів назамовлення найважливішою метою може бути збереження кадрового потенціалу ізавантаження унікального устаткування. При цьому ціни не будуть постійними,встановленими раз і назавжди. При зміні обставин (витрат, умов ринку)керівництво може переглянути пріоритетність цілей, що призведе до коригуванняцінової політики. У будь-якому випадку цінову політику слід розглядати як засібдля здійснення програми маркетингу, яка в свою чергу підпорядкована цілямглобальної політики фірми. Цілі, поставлені вищим керівництвом, визначаютьтакож можливу політику у сфері цін для кожного конкретного товару.

Проте,на жаль, до цих пір підприємства і організації допускають багато помилок вцінових стратегіях. Основні із них—надлишкова орієнтація цін на собівартість;запізнювання (чи тимчасове випередження) в орієнтації цін на ринкові зміни;недостатнє урахування реальної ситуації на ринку; відсутність варіацій ціни взалежності від різних складових частин, характеристик товару і сегментів ринку.

Такимчином, серед головних проблем ціноутворення можна виділити наступні:

-    вибір способу ціноутворення,

-    адаптація ціни до змін обставин та можливостей;

-    сприймання зміни цін споживачами та еластичність попиту;

-    цінова політика в умовах конкурентної боротьби.

Розв’язанняданого комплексу проблем вирішальним чином залежить від рівня фаховоїмайстерності керівництва організації.

1.2. Сутність основних методів ціноутворення

Вибірринкової стратегії визначається трьома основними факторами: витратами, попитомі конкуренцією. Відповідно, всі методи ціноутворення також можна поділити натри групи [24, c.196]:

·          методи, орієнтовані на витрати:

—       метод витрати плюс прибуток (оправданий при встановленнібазової ціни на новий товар, на товари, що виготовляються на замовлення; ввійськово-промисловому комплексі, космічних програмах, масштабному будівництві,урядових замовленнях);

—       аналіз беззбитковості та забезпечення цільового прибутку(більш гнучкий інструмент, за допомогою котрого визначається гранична ціна, якадорівнює змінним витратам; ціна беззбитковості, що відповідає точцібеззбитковості; цільова ціна, що забезпечує отримання запланованого прибутку).

·          методи, орієнтовані на попит:

—       параметричні методи ціноутворення (визначається залежністьміж ціною або витратами на виробництво і реалізацію продукції та параметрами,що належать до параметричного ряду. Методика доцільна при визначенні ціни нановий товар на стадії проектування): метод питомої ціни;кореляційно-регресивний аналіз; метод структурної аналогії; агрегатний метод;метод визначення ціни на основі коефіцієнта технічного рівня;

—       метод встановлення ціни на основі економічної цінності товарудля споживача;

—       метод визначення цінових порогів;

—       сумісний аналіз;

—       експеримент;

—       метод „кидання стріл”;

·          методи, орієнтовані на конкуренцію:

—       метод поточних цін (на рівні цін конкурентів при виборістратегії наслідування лідера; трохи нижче цін конкурентів – для стратегіїзахоплення сегменту ринку; трохи вище цін конкурентів – для стратегії ціновоголідера);

—       тендерне ціноутворення (відбувається на основі закритихторгів, де завданням фірми-учасника є призначення найбільшої ціни, котраводночас була б меншою за найнижчу ціну, запропоновану іншими учасникамитендеру).

Найпростішийметод ціноутворення — прейскурантний, — є простим додаванням до розрахованоїсобівартості одиниці товару величину, що відповідає заданому відсотку прибутку.Це так звана первинна ціна, регулювання якої і є змістом цінової стратегіїмаркетингу. Відповідна формула для визначення первинної продажної ціни виглядаєнаступним чином:

Ц=В: (1- Нп),                (1.1)

де:

—    Ц – ціна продажу;

—    В – витрати виробництва (прямі та непрямі ) та оборот;

—    Нп – планова норма прибутку в процентах від цінипродажу.

Прейскурантнийметод ціноутворення надто простий і на перший погляд привертає увагу тим, щодозволяє фірмі створити своїм підлеглим на місцях чіткий алгоритм для рішенняокремих задач ціноутворення. Більшість вважає, що такий метод—найнадійніший ідля продавця, і для покупця: при загостренні попиту покупець гарантований відспроб взяти із нього зайве; продавці, у свою чергу, із гарантією повернутьвкладений капітал. Ще одна перевага такого підходу лежить у збереженні суттєвоїзалежності ціни від величини витрат виробництва. Але він багато в чомунелогічний та неефективний, оскільки не враховує поточний попит і тому не даєможливості встановити оптимальну ціну. Проте ефективність прейскурантногоціноутворення ( визначення ціни в залежності від витрат виробництва )виявляється при умові напруженої роботи над мінімізацією витрат виробництва,даний підхід доцільний при забезпеченні абсолютного лідерства за витратами істворює можливість для реалізації стратегії “ціна—кількість”.

Також,ціна може бути орієнтована на прискорення обороту капіталу. При величиніінвестицій 1 000 000 грн., запланованому об’ємі продаж в 50 000 од. і потребі20% обороту капіталу, при собівартості одиниці товару 16 грн., цінадорівнюватиме:16+0,20х 1000000: 50000=20грн.

Протев цьому випадку виробник повинен передбачити, що об’єм продаж може не досягнутизапланованого рівня. Тут визначальну роль відіграє інформація про постійнівитрати та витрати, що знаходяться в залежності від об’єму виробництва тапродаж.

Встановленняконкурентної ціни—формування цін у відношенні із існуючими нормами ринку, зорієнтацією на ціни, встановлені конкурентами. Цей підхід особливо поширений волігополізованих галузях промисловості—у виробництві сталі, паперу, міндобрив.Використовується він і в стратегії “слідування за лідером”. В деяких випадкахфірми можуть застосовувати невеликі надбавки чи скидки, але—із певноюобережністю.

Методпоточної ціни. Такий підхід приваблює компанії, які в своїй роботі бажають йтиза лідером, що вже має тверді позиції на ринку. При цьому припускається, щофірма, яка має досвід роботи, знає ціни, прийняті для даного ринку. До такогометоду вдаються і в тих випадках, коли рівень витрат важко виміряти. В такомуразі припускають, що ціна, яка встановилась на ринку, є результатомоптимального спільного рішення фірм даної галузі промисловості. Така цінадозволяє досягти прийнятого рівня окупності капіталовкладень. В першу чергу цейметод використовується на ринку однорідних товарів, таких, як харчові продукти,сировинні матеріали. Тут в умовах дуже сильної конкуренції фірмам навіть недоводиться приймати рішень по цінах. Основним їх завданням є контроль власнихвитрат виробництва.

Наолігополістичному ринку рівень цін визначається метою, яку ставить перед собоюдомінуюча на ринку фірма або негласна угода між всіма учасниками. За цієїситуації компанія, яка бажає збільшити свою частку на ринку, повиннакористуватися іншими, ніж цінова конкуренція, засобами для збільшення попиту насвій товар. Це може бути досягнуто за допомогою реклами, поліпшення сервісногообслуговування, підвищення надійності виробів, внесення інших змін, щовпливають на рішення покупця про придбання. Істотним недоліком цього методу єте, що компанія практично відмовляється від проведення самостійної ціновоїполітики, прирікаючи себе на пасивне наслідування інших.

Ціниможуть встановлюватися у розрахунку на максимізацію математичного очікуванняприбутку. Такий метод часто застосовується, якщо необхідно експериментальнимшляхом знайти оптимальну ціну продажу товару, аналоги якого відсутні на ринку.Його суть в наступному. Припустимо, що відносно низька ціна продукту(наприклад,8.5 грн.) дає невеликий прибуток (наприклад, 1 грн.) з високоюімовірністю здійснення продажу (наприклад, 0,81 на умовах раніше обумовленогоперіоду часу); тоді математичне очікування прибутку може бути оцінене величиною0,81 грн. При ціні одиниці товару в 11 грн. прибуток від його продажузбільшується до 3.5 грн., проте імовірність продажу явно знизиться, наприклад,до величини 0.3; тоді математичне очікування прибутку складе 3.5х0.3=1.05 грн.Із збільшенням ціни до 1.5 грн. прибуток від продажу одиниці товарузбільшується до 7.5 грн., проте імовірність укладання договору понизиться(наприклад, до 0.01); в останньому випадку очікування прибутку відповідає сумі0.075 грн.

Достатньопобудувати дещо більш детальний графік і вияснити ціну, при якій очікуванняприбутку максимізується, — і задача вирішена.

Якщоринок стабільний і на ньому немає тих, хто самостійно може вплинути на ціну,тим самим створюються умови для стабільності кінцевих цін продажу тавикористання методу узгодження претензій партнерів по збуту. Наведемо прикладцього методу.

Так, наприклад, якщо відома роздрібна ринкова ціна на запропоновану до виробництвата продажу пральну машину в розмірі 150$, то може бути розрахована наступнакалькуляція: прибуток роздрібного торговця—20%, а його витрати—ще 10% ціни,внаслідок чого оптова ціна, за якою він отримує товар, повинна бути150(1-0.2-0.1)= 105$; прибуток оптового торговця—20%, а його витрати—5%, томуціна машини, по якій він купує її у фірми-виробника, повинна скласти105(1-0.2-0.05)=78.75$.

Орієнтуючисьна цю ціну, фірма-виробник, якщо вона намагається отримати більш високий, чим вторгівлі, прибуток в розмірі 25%, змушена поставити задачу зведення витратвиробництва до 78,75(1-0.25)= 59.1$. Якщо це неможливо, фірмі приходиться чизнизити особисті претензії на прибуток, чи добитися цього від своїх партнерів,чи загальними зусиллями скоротити витрати просування товарів.

Методмаркетингових оцінок передбачає визначення ціни залежно від ринковоїкон’юнктури, стану внутрішнього та зовнішнього середовища. Він має кількавидів:

v  метод реакції покупців, коли продавець намагається з’ясуватиціну, за яку покупець з найбільшою ймовірністю придбає товар;

v  метод придатної ціни, що орієнтується на цінові факторипідвищення конкурентоспроможності (без урахування власного фінансового стану);

v  тендерний метод, коли покупці самі беруть участь упропонуванні й визначені ціни. Перемагає той споживач, котрий забезпечуєвласнику товару найбільший прибуток. У країнах з розвинутою ринковою економікоютендерний метод застосовується, як правило, при розміщенні державних замовлень.

Увизначенні граничної норми заміщення товарів практичну допомогу працівникампідприємств можуть надати ті методи, що використовувалися і раніше в нашійпрактиці ціноутворення: нормативно-параметричні методи.

Уцих методах присутня відома спрощенність, в деяких випадках вона може приводитидо істотних прорахунків. Тим часом, як і завжди в практичній діяльності,потрібна реальна оцінка здатності реалізувати товар з найбільшою вигодою дляпідприємства. Цьому можуть сприяти при умілому їх використаннінормативно-параметричні методи ціноутворення. Вони включають досить-таки простіпорівняння товару підприємства з аналогічними товарами конкурентів і з різнимитоварами самого підприємства, що заміняються. Їх використання переважно моженаочно переконати споживача (замовника) в перевазі того або іншого товару впорівнянні з іншим товаром, що задовольняє аналогічну потребу.

Дотих нормативно-параметричних методів, що найчастіше застосовується вціноутворенні як іноземних фірм, так і вітчизняних підприємств, відносятьсянаступні методи:

·       порівняння питомих показників товару;

·       метод регресивного аналізу;

·       агрегатний метод порівняння і формування ціни;

·       баловий спосіб співставлення цін;

·       методи експертної оцінки споживчих достоїнств і пропозиції націй основі рівня його ціни.

Зрозуміло,що в практичній роботі можуть використовуватися і інші методинормативно-параметричного ціноутворення, які часом отримують назву в залежностівід специфіки математичного апарату, що застосовується, методів експертноїоцінки, вивчення споживчого ринку та ін.

Метод питомихпоказників використовується для порівняння споживчої цінності товарів, щозаміняються, гранична корисність яких може характеризуватися одним головнимспоживчим параметром. Приватне від розподілу ціни на головний параметр кожноговиробу даного параметричного ряду дає питомі показники, які можутьвикористовуватися в поточній аналітичній роботі по перевірці і обгрунтуваннюціннісних відносин:

                   р1р2 р3

                   — = — = — =… = Іпараметр,               (1.2)

                   п1п2 п3

дер1, р2, р3,.… — ціни відповідно товару 1, товара2, товару 3 і т.д. даногопараметричного ряду; п1, п2, п3,.… — значення головного параметра товару 1,товару 2, товару 3 і т.д. в прийнятих одиницях вимірювання; І. параметр — ціна головного параметра даного параметричного ряду.

Методпитомих показників відноситься до найбільш простих методів параметричногоаналізу і обгрунтування цін. Однак він застосуємо в основному до рядів доситьпростих виробів, скажемо до таких, у яких головним показником служать вага,площа, ширина або довжина, тривалість служби, зміст головного компонента і т.п.

Звичайно,розрахунок по одному, нехай навіть і головному параметру, недостатній дляоцінки ринкової цінності сучасних складних видів продукції. У таких випадкахданий метод може використовуватися як груба попередня оцінка продукту, зокрема,на початку проектування досить складних виробів. Більш вузькі кордони йогозастосування в складному машинобудуванні, мабуть, дещо розширяються вприладобудуванні, радиотехніці і электроніці. Мабуть, в більшій мірі він можебути застосовний в паливних, сировинних галузях і в галузях, що виробляютьматеріали.

Методрегресивного аналізу застосовується для визначення техніко-економічнихпараметрів продукції, що відноситься до даного параметричного ряду, побудови івирівнювання ціннісних співвідношень. Цей метод використовується для аналізу іобгрунтування рівня і співвідношень цін продукції, що характеризуєтьсянаявністю одного або декількох техніко-економічних параметрів, щовідображають основні споживчі властивості. Регресивний аналіз дозволяє знайтиформулу залежності ціни від техніко-економічних параметрів виробів. Цінавиступає як функція параметрів:

р= f(x1, x2, ...xn),                            (1.3)

дер — значення ціни в грн. за одиницю виробу;

(x1,x2, ...xn) — техніко-економічні параметри виробів.

Методрегресивного аналізу — найбільш довершений з нормативно-параметричних методів,що використовуються, ефективний при проведенні розрахунків на ЕОМ.Застосування його включає наступні основні етапи: визначення класифікаційнихпараметричних груп виробів; відбір параметрів, в найбільшій мірі що впливаютьна ціну виробу; вибір і обгрунтування форми зв'язку зміни ціни при змініпараметрів; побудова системи нормальних рівнянь і розрахунок коефіцієнтіврегресії.

Основноюкваліфікаційною групою виробів, ціна яких підлягає вирівнюванню, єпараметричний ряд, всередині якого виробу можуть групуватися по виконанню,різному в залежності від міри застосування, умов і вимог експлуатації і т.д.При формуванні параметричних рядів можуть бути застосовані методи автоматичноїкласифікації, які дозволяють із загальної маси продукції виділяти її одноріднігрупи.

Агрегатнийметод полягає в підсумовуванні цін окремих конструктивних частин параметричногоряду продукції з доданням вартості оригінальних вузлів (деталей).

Цейметод застосовується, коли нова продукція складається з різних поєднаньосновних конструктивних елементів (вузлів, що комплектують виробів), ціни якихвідомі, а сукупна ціна продукції обчислюється як сума окремих конструктивнихелементів або визначається шляхом підсумовування (віднімання) цін або зміннихелементів, що додаються (вузлів, що комплектують виробів).

Баловийметод полягає в тому, що на основі експертних оцінок значущості параметрів виробівдля споживачів кожному параметру привласнюється певне число балів,підсумовування яких дає свого роду інтегральну оцінку техніко-економічногорівня виробу. Множенням суми балів на новий вигляд продукції на вартісну оцінкуодного бала визначається загальна орієнтовна оцінка нового виробу. />/>

Баловийметод застосовується для порівняльної оцінки продукції, коли відсутній абосильно обмежена інформація про кон'юнктуру ринку, і зводиться до вирівнюванняцін на виріб з різним рівнем одних і тих же параметрів в залежності від сумипривласнених балів. При цьому необхідно мати на увазі, що зміна витрат призміні техніко-економічних і інших характеристик виробів не обов'язкова в тій жепропорції, що і бальна оцінка продукції. При бальному методі кожний вирібпараметричного ряду зіставляється з виробом-еталоном по показниках,зафіксованим в діючих стандартах і технічних умовах і що має найбільш важливезначення для споживача.

Кількістьпоказників, що оцінюються балами, повинна бути обмеженою і в той же час доситьповно характеризувати споживчі властивості виробів. Обмеження числа показників,що оцінюються пов'язане з тим, що при великій кількості показників відносноменша питома вага займає кожний з них і в результаті знижується значущістькожного конкретного показника.

Закожним конкретним технічним показником, що зазнає оцінки, встановлюються йогодопустимі межі. Вони можуть бути задані різними методами: за даними стандартіві технічних умов, за кращими і гіршими зразками, за оцінкою реально досяжного внайближчій перспективі і по мінімально обов'язковому в цей час рівням.Співвідношення меж визначається для конкретних параметричних груп виробів. Якщовсі показники продукції, що зазнають бальній оцінці, вважаються рівнозначнимипо питомій вазі, то комплексний рівень якості кожного виробу ряду визначаєтьсяшляхом простого складання балів, а ціна — подальшим множенням вартості одногобала на суму балів. Якщо відібрані для оцінки параметри не рівнозначні дляспоживача, то потрібно встановити коефіцієнт вагомості (значущість) окремихпараметрів. Оцінки виставляються по кожному показнику якості, потім виводитьсясередньоарифметичне значення по кожному показнику, який множиться навідповідний коефіцієнт вагомості. Отримані бали підсумовуються. Середня оцінкабала (вартісної показник) обчислюється як приватна від розподілу ціни базовоговиробу-еталона на суму його балів.

Методекспертної оцінки споживчої цінності товару і ціни на нього заснований нарезультатах опиту або колективної думки експертів про можливу ринкову цінністьтовару, розмірах попиту на нього і виробленні пропозицій про ціну товару. Існуєдосить велика безліч методів експертної оцінки, які отримали інтенсивнийрозвиток головним чином в зв'язку з розвитком прогнозування економічних ісуспільних явищ і процесів. Вони можуть бути з тією або іншою модифікацієювикористовуватися в прогнозуванні ринку і визначенні підприємством ціни натовари з урахуванням особливостей цільових ринків. Вони детально описуються влітературі по прогнозуванню.

Методиекспертної оцінки, як правило, вимагають уважної підготовки і продуманоїорганізації роботи з експертами

Упрактичній роботі керівництво підприємства широко користується нарадами, які вдеякому відношенні також носять характер експертних обговорень, хоч підготовкатаких нарад не завжди є продуманою. Використання вироблених наукою і практикоюфірм методів експертних оцінок дозволить більш кваліфіковано вирішувати складніпитання ціноутворення.

Застосуваннянормативно-параметричних методів ціноутворення не є винятковою новиною дляфахівців в даній області. У умовах централізованого планового ціноутвореннявони широко використовувалися як для розробки прейскурантів, так і дляобгрунтування цін на нові види продукції. Тим часом, ринкове ціноутвореннявносить в практику застосування нормативно-параметричних методів принциповонові моменти: по-перше, тепер ця справа переміщається безпосередньо напідприємства, в їх об'єднання, по-друге, в плановій практиці використовувалисяголовним чином виробничі характеристики, і передусім собівартість виробів. Уринковому ціноутворенні в нормативно-параметричному ціноутвореннівикористовуються ринкові ціни і споживчі параметри. Ці методи служать важливимінструментом оцінки позиції підприємства і його продукції на ринку взіставленні з конкурентами (оцінка конкурентоздатності товарної продукціїпідприємства).

Найбільшефективне застосування нормативно-параметричних методів аналізу і обгрунтуванняцін передбачає використання економіко-математичних моделей і різноманітнихспособів визначення цін на вироби.


1.3. Порядок ціноутворення

Як правило, порядокціноутворення передбачає етапи, представлені на рис.1.1.

/>/>/>/>/> 

 

/>/>                                                       />/>                            

                                                                      

 

/> /> /> /> /> /> <td/> />

         

/>


Рис.1.1.Методика визначення ціни в залежності від обраної цінової політики

Етап1. На першому етапі, при визначенні цілей ціноутворення, підприємство обирає зтрьох груп цілей, визначених нами в попередньому розділі: орієнтація наприбуток, на збут або на конкуренцію. Другий аспект, який потребуєуточнення на цьому етапі ціноутворення, стосується ситуації прийняття рішеннящодо цін, а саме:

·          фірма виводить на ринок новий товар або виходить з наявнимтоваром на новий ринок;

·          конкуренти змінили ціни на свої товари;

·          результати діяльності фірми не відповідають визначеним цілямтощо;

Цінає невідомою частиною комплексу маркетингу, тому оптимальне рішення щодо цінможе бути прийняте лише з урахуванням зв’язку між ціною і іншими складовимимаркетингового міксу [29, c.86].

Етап2. Оцінка попиту на товар передбачає визначення:

·          обсягу та динаміки продажу та залежність між попитом і ціною;

·          еластичності попиту;

·          економічних можливостей покупця (максимально прийнятноїціни);

·          відчутної цінності даного товару для споживачів.

Залежністьміж попитом і ціною може біти проілюстрована кривою попиту, яка має різнийвигляд для товарів масового попиту та для престижних товарів (рис.1.2).

З’ясуватиреакцію споживачів, тобто зміну попиту на зміну цін, можна аналізуючи значенняпоказника, що називається ціновою еластичністю. Цінова еластичність вимірюєтьсякоефіцієнтом цінової еластичності. Розрізняють:

·          коефіцієнт точкової еластичності;

·          коефіцієнт дугової еластичності;

·          коефіцієнт перехресної еластичності;

·          коефіцієнт еластичності за доходом.

Коефіцієнтточкової еластичності показує на скільки відсотків зміниться попит за зміниціни на 1%:

/>           (1.4)

Ц1– початкова ціна, К1 – попит при початковій ціні, DЦ – змінаціни, DК – зміна попиту.

/>

Рис.1.2. Кривапопиту. А – для товарів масового попиту, Б – для престижних товарів

Якщоабсолютна величина точкової еластичності:

·          ½Е½>1, топопит еластичний (невеликі зміни ціни призводять до значних змін попиту);

·          ½Е½<1, попитнееластичний (невеликі зміни ціни не призводять до суттєвих змін попиту);

Коефіцієнт дугової еластичності використовують, щобуникнути невизначеності щодо того, яку ціну врахувати при визначенніеластичності. Він розраховується за наступною формулою:

/>                 (1.5)

Напопит може впливати не тільки зміна ціни на нього, а й зміна ціни на іншийтовар. Ступінь чутливості попиту на один товар до зміни ціни на іншийхарактеризується перехресною еластичністю попиту:

/>                (1.6)

деЦБ – початкова ціна товару Б, КА – початкова кількістьтовару А, DЦБ – зміна ціни на тавр Б,DКА – зміна попиту на товар А.

Коефіцієнтперехресної еластичності може набирати позитивних і від’ємних значень, щовизначають характер залежності між товарами:

·          Е>0 – товари взаємозамінні, тобто задовольняють однаковіпотреби і в цьому розумінні конкурують один з одним.

·          Е<0 – товари взаємодоповнювальні, тобто один доповнюєінший, задовольняючи одну потребу.

·          Е=0 – товари незалежні.

Попитзначною мірою залежить від доходу споживачів. Це пояснює актуальність оцінки попитучерез показник еластичності попиту за доходом:

/>                  (1.7)

Д1– початковий доход споживача, DД – зміна доходу, К1– попит на продукцію при доході Д1, DК – зміна попиту.

Ринковий,як і індивідуальний попит, залежить від ціни конкре­тного товару, ціни наальтернативний та доповнюючі товари, рівня доходів і купівельної спроможностіокремих споживачів, характеру особистих потреб залежно від соціальних,національних умов і суспільних ценностей (табл.1.1)

Товари,для яких попит перебуває в прямій залежності від доходу населення, називаютьсятоварами вищої категорії. Для споживачів з низькими доходами попит при зниженнідоходу споживачів за товари вищої категорії падає, водночас зростає попит надешеві товари. При цьому попит і дохід перебувають у зворотній залежності. Цітовари належать до товарів нижчої категорії.

Таблиця1.1

Факторизміщення кривих попиту [48, c.142]

Вліво Вправо 1. Зниження ціни альтернативно­го товару 1. Зростання ціни альтернативного товару 2. Зростання ціни доповнюючого товару 2. Зниження ціни доповнюючого товару 3. Зменшення доходу споживача (нормальний товар) 3. Зростання доходу споживача (нормальний товар) 4. Зростання доходу споживача (товар нижчої якості) 4. Зниження доходу споживача (товар нижчої якості) ; 5. Сподівання споживача майбутнього зниження ціни 5. Сподівання споживача майбутнього підвищення ціни 6. Зменшення привабливості товару 6. Збільшення привабливості товару

Такимчином, практична цінність показників еластичності полягає в наступному:

·          на основі оцінки еластичності можна визначити, в якомунапрямі слід впливати на ціни, щоб збільшити виручку;

·          зіставлення еластичності для конкуруючих марок дає змогувизначити ті з них, які є менш чутливими до підвищення ціни, тобто мають більшуринкову силу;

·          порівняння еластичності для товарів, що створюють єдину гаму,діє змогу узгодити ціни в межах цієї гами;

·          перехресні еластичності дають змогу спрогнозувати змінипопиту з однієї марки на іншу, тощо.

Етап3.Попит визначає верхній рівень ціни, а її мінімальну величину – витрати. Всі витратипідприємства (загальні витрати) поділяються на операційні та інвестиційні.

Операційнівитрати — це витрати операційної діяльності підприємства, тобто його основноїдіяльності, пов'язаної з виробництвом та реалізацією продукції (товарів, робіт,послуг), яка забезпечує основну частку його доходу. Операційна діяльність невключає інвестиційної та фінансової діяльності підприємства. Операційні витратище називають поточними витратами. Частина з них є циклічними і повторюваними(витрати за сировину і матеріали, заробітну плату та ін.), а інші мають місцепостійно і незалежно від виробництва (витрати на утримання приміщень,управлінського персоналу, споруд тощо).

Витративиробництва представляють у натуральній і вартісній формах. Розрахунокнеобхідної кількості і облік витрат у натуральній формі має важливе значеннядля організації самого процесу виробництва на підприємстві.

Вартіснаформаоцінювання витрат є вирішальною в процесі визначення ефективності виробничоїдіяльності підприємства, вона відображається у вартості виготовленої продукції,виконаних робіт (послуг).

Вартісною формоювитрат на підготовку виробництва, виготовлення продукції та її збут є собівартістьпродукції.

Собівартістькомплексно характеризує використання всіх видів ресурсів підприємства, вона єодним з важливіших показників ефективності виробництва.

Собівартість продукціївключає витрати на:

§ вивчення ринку,виявлення величини попиту на продукцію;

§ підготовку таосвоєння виробництва нової продукції;

§ сам процесвиробництва продукції;

§ обслуговуваннявиробничого процесу та управління ним;

§ збут продукції;

§ дослідження,використання та охорону природних ресурсів;

§ набір і підготовкукадрів;

§ вдосконалення процесувиробництва, підвищення його ефективності.

Дляпідприємства важливо визначити витрати, які відшкодовуються за рахуноксобівартості, а які — за рахунок прибутку.

Напрактиці не завжди собівартість продукції є повним відображенням дійсних витратна її виробництво: одні з них мають відношення до процесу виробництвапродукції, але відшкодовуються за рахунок прибутку; інші — включаються всобівартість, але не мають прямого зв'язку з виробництвом.

Воснову класифікації витрат, що формують собівартість продукції, покладено такіознаки:

І.Ступінь однорідності витрат.

Всівитрати за цією ознакою поділяються на:

•одноелементні (прості) — сировина і матеріали, заробітна плата тощо;ці витрати мають єдиний економічний зміст;

•комплексні — різнорідні за своїм складом і охоплюють декількаелементів витрат, їх ще називають непрямими (загальновиробничі таадміністративні витрати, втрати від браку).

II.Спосіб віднесення на окремі види продукції.

Витратиподіляються на:

•прямі(безпосередньо пов'язані з виготовленням даного виду продукції і можуть бутипрямо віднесені на її одиницю);

•непрямі (пов'язаніз виготовленням різних виробів і не можуть прямо відноситись на той чи іншийвид продукції; до них належить заробітна плата управлінського і обслуговуючогоперсоналу, утримання й експлуатація основних фондів тощо).

III.Зв'язок з обсягом виробництва.

Витратиподіляються на:

•постійні (їх загальна сума не залежить від кількості виготовленоїпродукції в певних межах; до них належать витрати на утримання і експлуатаціюбудівель і споруд, управління).

Ускладі постійних розрізняють умовно-постійні витрати, які неістотно змінюютьсяпри зміні обсягу виробництва:

•змінні-загальна сума витрат за певний час залежить від обсягу виробництва продукції;поділяються на:

•пропорційні — змінюються прямо пропорційно до зміни обсягу виробництва — сировина, матеріали, комплектуючі, відрядна заробітна плата;

•непропорційні — поділяються на прогресуючі і дегресуючі.

IV.За економічними елементами ікалькуляційними статтями.

Згідноз Національними стандартами бухгалтерського обліку в Україні (П(С)БО 3)передбачене таке групування витрат на виробництво за економічними елементами:

—       Матеріальні витрати (сировина, матеріали, комплек­туючі,напівфабрикати, паливо, енергія, тара; віднімається вартість повернутихвідходів);

—       Оплата праці (всі форми основної заробітної плати штатного іпозаштатного виробничого персоналу підприємства);

—       Відрахування на соціальні заходи (включають відрахування напенсійне забезпечення, на соціальне страхування, страхування на випадокбезробіття, на індивідуальне страхування; величина відрахувань встановлюється увідсотках від витрат на оплату праці);

—       Амортизація основних фондів і нематеріальних активів(амортизаційні відрахування на повне відтворення основних фондів за нормами відбалансової вартості, інших необоротних матеріальних активів та нематеріальнихактивів);

—       Інші операційні витрати (вартість робіт, послуг сторонніхпідприємств, сума податків, зборів, крім податків на прибуток, втрати відкурсових різниць, знецінення запасів, псування цінностей, сума фінансовихсанкцій тощо).

Важливою єкласифікація витрат за статтями калькуляції. Статті — це затрати, які відрізняютьсяміж собою функціональною роллю у виробничому процесі і місця виникнення. Застаттями витрат визначають со­бівартість одиниці продукції, тобто калькуляцію.

Відповідно дозгаданих стандартів, перелік статей калькуляції є таким:

—       Сировина і матеріали (за мінусом зворотних відходів)

—       Паливо і енергія на технологічні цілі.

—       Заробітна плата виробничих робітників (основна і додаткова).

—       Відрахування на соціальні заходи виробничих робітників.

—       Загальновиробничі витрати.

—       Адміністративні витрати.

—       Підготовка і освоєння виробництва.

—       Інші виробничі витрати.

—       Витрати на збут (позавиробничі витрати).

Відмінність статейкалькуляції від аналогічних елементів витрат полягає в тому, що в першомувипадку враховуються тільки витрати на даний виріб, а в другому – всі витратипідприємства, незалежно від того, де і на які потреби вони були здійснені.

Зазначимо,що постійні витрати існують навіть тоді, коли фірма не виготовила жодноїодиниці продукції. На основі змінних і постійних витрат може бути розрахованасередня собівартість одиниці продукції або повна собівартість одиниціпродукції.

Сп= ЗВ + ФВ / К                             (1.8)

ЗВ– змінні витрати на одиницю продукції, ФВ – постійні витрати, К – кількістьпродукції.

Середнясобівартість зменшується зі збільшенням обсягу виробництва, оскільки загальніпостійні витрати залишаються незмінними і розподіляються на більшу кількістьодиниць продукції.

Етап4. Якщо витрати дають змогу визначити мінімальний рівень цін, попит –максимальний, аналіз цін конкурентів дає змогу визначитися щодо цін у цихмежах.

Прицьому важливим видається не тільки аналіз цін, а також структури цінконкурентів. Слід зауважити, що обізнаність з цього питання автоматичнопідсилює позицію фірми і дає можливість знайти уразливі позиції конкурентів.

Аналізцін конкурентів проводиться за допомогою прейскурантних цін, через опитуванняпокупців, а їх урахування дає можливість чітко позиціювати свій товар абопослугу.

Етап5. Вибір методу ціноутворення залежить від обраної стратегії підприємства.Основні методи, що застосовуються в сучасній підприємницькій практиці були намирозглянуті в попередньому розділі.

Етап6. Після встановлення вихідної ціни фірма коригує її, враховуючи особливостіпоточного етапу розвитку ринку.

На рис.1.3 у загальному вигляді зображеніобмеження, якими користуються при визначенні відпускної ціни.

ЗАНАДТО

НИЗЬКА ЦІНА

Отримання прибутку

при даній ціні

неможливе

ЗАНАДТО

ВИСОКА ЦІНА

Формування попиту

при цій ціні

неможливе

МОЖЛИВА ЦІНА

Собівартість продукції

Ціни конкурентів та товарів-замінювачів

Відмінні якості товару

Рис.1.3. Основні обмеження привизначенні остаточної ціни

Мінімально можлива ціна визначаєтьсясобівартістю продукції, максимальна – наявністю якихось індивідуальних якостей в товарі фірми. Цінитоварів конкурентів і товарів-замінників показують середній рівень, якого фірміі потрібно дотримуватися при визначенні ціни. Фірми вирішують проблемуціноутворення, вибираючи собі методику розрахунку цін, в якій враховується якмінімум однин із цих трьох проміжків. Фірма повинна бути впевнена, що вибранийнею метод дозволить розрахувати конкретну ціну.

Можнавиділити ряд тактичних завдань, які має розв’язати фірма, внаслідок чоговстановлюється остаточна ціна товару.

Завдання 1. Формування і використаннясистеми знижок і націнок для стимулювання збуту. Назвемо основні з них:

Þ торгівельна знижка, тобто знижкапосередникам. Чим більше зобов’язань бере на себе посередник по продажу, тимвища знижка. Сильно диференційована, вона відображає особливий характердоговірних відносин;

Þ знижка за кількість товарів, щозакуповуються. Приклад типової умови: 1 млн. грн. за 1 шт. при купівлі більше10 шт.;

Þ знижка за оплату готівкою. Типоваумова має такий вигляд: 2/10 нетто 30. Це означає, що оплата повинна бутипроведена протягом 30 днів. Якщо покупець проведе оплату за 10 днів, то вінможе сам знизити ціну на 20%;

Þ сезонні знижки, які надаютьсявиробником в період спаду попиту для підтримки збуту;

Þ товарообмінний залік—різновид знижкиз прейскурантної ціни нового товару при умові здачі старого товару. Це методпроникнення на новий, але уже зайнятий ринок.

Встановлення знижок вимагаєврахування не тільки інтересів маркетингової служби для стимулювання збуту, алей фінансових можливостей підприємства. Інший аспект політики знижок—визначенняповноважень різних осіб у використанні системи знижок.

Завдання 2. Система франкуваннятовару, тобто зміна ціни в залежності від місця розміщення клієнта.

Завдання 3. “Страхування” ціни.Передбачає прийняття ряду заходів з метою мінімізації можливих негативнихнаслідків дії неврахованих факторів ринкового середовища. Укладення і виконаннякомерційних угод на промисловому ринку на відміну від звичайної купівлі-продажувідбуваються поетапно—угоди укладають в один період, поставки здійснюються в інший,оплата—в третій. Таким чином, поставка і оплата товару неодночасно.

Однак за період укладення угод і їхнаступного виконання можуть відбутись важливі події:

Ø зміни рівня витрат;

Ø зміни ринкових цін;

Ø зміни законодавства (митного,податкового).

Як врахувати ці та інші можливі змінипри фіксованих цінах поставки? Щоб застрахувати себе від подібних “сюрпризів”,використовують різні запобіжні заходи, включаючи їх в угоди купівлі-продажу абодоговори про поставки.

1.        Запобіжнізаходи при можливості підвищення або зниження витрат. Ці заходи вживаютьсятоді, коли на ціну впливають ряд факторів (передусім інфляційний фактор). Вумовах значних цінових стрибків виробник намагається перекласти ризикпідвищення цін на споживача. З цією метою використовують таку формулу:

/>,           (1.9)

де Ц—ціна на день поставки, Ц0—цінана день підписання договору, В—вартість матеріальних елементів витрат у цінітовару на день поставки, В0—те ж само на день підписання договору.

2.        Запобіжнізаходи при коливаннях ринкової ціни. Розрізняють 3 види таких заходів:

a.        Застереженняпро підвищення ціни (hausse)—будь-яке підвищення ринкової ціни призводить допідвищення ціни, фіксованої в угоді;

b.        Застереженняпро зниження ціни (baisse)--будь-яке зниження ринкової ціни призводить дозниження ціни, зафіксованої в угоді. Жодне підвищення ціни до уваги небереться;

c.         Застереженняпро будь-які коливання—підвищенні або зниженні ціни (hausse—baisse)—залежно відвідповідної зміни ринкової ціни.

При застосуванні цих запобіжнихзасобів враховується поставка понад умови угоди при зниженні ціни інедопоставка при її підвищенні. Облік ведеться за ціною на день поставки.Можливі зміни в законодавстві можна враховувати через умову “форс-мажор”.

Завдання 4. Ініціативна зміна ціни.Може виступати: як реакція на дії конкурентів; з метою врахування психологічнихфакторів сприйняття ціни покупцями; як результат “виторговування” ціни впроцесі комерційних переговорів. Для кожної з таких ситуацій у відділімаркетингу повинні бути розроблені інструкції і рекомендації, які дозволятьпрацівникам відповідних служб приймати своєчасні рішення в межах своїхповноважень.

У процесі цієї роботи повинні бутиотримані чіткі відповіді на такі запитання:

Þ Що ми будемо робити, коли основніконкуренти почнуть змінювати ціни?

Þ Якими можуть бути відповідіконкурентів на наші можливі зміни цін?

Þ Як будуть сприйняті споживачамиможливі зміни цін?

Þ Як зміниться становище фірми приможливих змінах цін?

Þ Який рівень повноважень комерційнихпрацівників при виторговуванні ціни в процесі проведення комерційнихпереговорів?

Останній пункт особливо важливий,тому що більшість угод укладаються в процесі ведення переговорів, і умови цінинавіть на один і той самий товар відрізняються багатогранністю.

Остаточнавідпускна ціна, встановлена за допомогою методів ціноутворення, розглянутихвище, з орієнтацією на витрати, попит або конкуренцію може корегуватися внаступних періодах за допомогою:

Ø  знижок;

Ø  політики неокруглених цін;

Ø  цінового стимулювання збуту.

Залежновід реакції споживачів і конкурентів компанії змінюють ціни. Зміна цін можебути ініційована самою фірмою, одномоментно або поетапно.

Можутьбути використані три способи підвищення ціни:

Ø  встановлення незв’язаних цін на окремі елементи з наборутоварів,

Ø  зменшені знижки,

Ø  використані рухомі ціни.

Длязниження ціни фірмою можуть використані наступні тактичні заходи:

Ø  Встановлення зв’язаних цін;

Ø  Вигідніші умови надання знижок;

Ø  Зниження ціни на окрему торгову марку.

Уразі, якщо ініціатором зменшення цін виступають конкуренти, фірми необхідновизначитися з реакцією. Якщо конкуренти знизили ціни, фірмі варто наслідуватиїх дії за таких умов:

Ø  споживачі чутливо реагують на зниження ціни;

Ø  у цілому в галузі попит на товар вищий ніж пропозиція;

Ø  низькі ціни відповідають обраній фірмою стратегіїпозиціювання.

Наслідуватидії конкурентів і підвищувати ціни слід за таких умов:

Ø  метою фірми є максимізація прибутку, а не збільшення часткиринку;

Ø  в цілому в галузі спостерігається збільшення витрат абопопиту;

Ø  споживачі нечутливі до цін

Ø  імідж фірми співвідноситься з високою ціною.

Фірмаможе проігнорувати підвищення конкурентами цін, якщо:

Ø  її власні витрати на відміну від конкурентів не збільшилися;

Ø  це несумісно з її іміджем як фірми-виробника недорогихтоварів;

Ø  це несумісно зі стратегічними цілями, пов’язаними іззавоюванням більшої частки ринку.

Фірмаможе проігнорувати зниження конкурентами цін, якщо:

Ø  це несумісно з її іміджем як фірми-виробника дорогих товарів;

Ø  це несумісно зі стратегічними цілями, орієнтованими намаксимізацію прибутку;

Ø  витрати фірми зросли з тих або інших причин;

Ø  спостерігається дефіцит товару.

Швидкареакція на підвищення цін обумовлена гострою потребою у збільшенні прибутку, атака ж реакція на зниження цін дозволяє зберегти обсяг продажу і частку ринку.

Повільнепідвищення ціни має свої переваги. Фірма відводить від себе негативну реакціюспоживачів, наголошуючи, що цей захід є вимушеним і віддаючи ініціативу цьогонепопулярного заходу конкуренту. Повільному зниженню цін слід віддаватиперевагу перед швидким у тих ситуаціях, коли у фірми є об’єктивні підставирозраховувати на лояльність певної частини покупців своїх товарів, згоднихприйняти високі ціни, розраховуючи на довгострокову вигоду.

Назавершення розгляду зазначимо, що знання і вміле використання всього арсеналусучасних підходів до розробки політики ціноутворення є обов’язковим факторомуспішної діяльності підприємств в умовах конкурентної ринкової економіки.


Розділ 2. Характеристика ТА АНАЛІЗДІЯЛЬНОСТІ ДОСЛІДЖУВАНОГО ПІДПРИЄМСТВА

2.1. Характеристика організації і аналіз господарської діяльності

В даній роботіузагальнення практичного досвіду управління ціновою політикою проводиться наматеріалах ТОВ «Едемо», що спеціалізується на наданні послуг охорони об’єктів іосіб.

Підприємство булостворене в 1998 р. за ініціативою трьох фізичних осіб. На початок 2006 р. напідприємстві працювало вже 179 осіб, на його балансі нараховувалось 7,8 млн. грн.,річні обороти досягли відмітки 11,5 млн. грн. Таким чином, ми можемостверджувати, що керівництву ТОВ «Едемо» вдалося протягом семи років, щопройшли з моменту державної реєстрації, створити дієву і прибутковупідприємницьку структуру.

Основнимизаконодавчими документами, що регулюють питання діяльності ТОВ «Едемо» якохоронного підприємства є:

—       Конституція України

—       Закон України «Про міліцію»

—       Кримінально-процесуальний Кодекс України

—       Кримінальний Кодекс України

—       Кримінально-виконавчий Кодекс України

—       Кабінет Міністрів України, Постанова від 10 серпня 1993 р. N615 «Про заходи щодо вдосконалення охорони об'єктів державної та іншихформ власності».

—       Затвердження Ліцензійних умов провадження господарськоїдіяльності з надання послуг, пов'язаних з охороною державної та іншоївласності, надання послуг з охорони громадян

—       акти Президента України, Кабінету Міністрів України,нормативно-правові акти МВС.

МісієюТОВ «Едемо» є задоволення попиту на вітчизняному ринку на наданнявисокопрофесійних послуг з охорони об’єктів і громадян на контрактній основі засправедливими цінами.

Завданняпідприємства при здійсненні основної діяльності наступні:

—       здійснення за договорами заходів охорони об'єктів, вантажів, атакож грошових знаків і цінних паперів, що перевозяться, інкасації в місцях, неохоплених централізованою службою інкасації, забезпечення особистої безпекигромадян;

—       розроблення основних вимог до захисту об'єктів та громадянвід злочинних посягань, примірних договорів і вимог до інженерно-технічногоукріплення та захисту об'єктів, оснащення їх технічними системами та засобами телевідеоспостереження,тривожної сигналізації, контролювання доступу, а також інструкцій та іншихдокументів, що регламентують виконання охоронних функцій;

—       проведення єдиної технічної політики щодо впровадження технічнихзасобів охоронного призначення шляхом додержання вимог нормативних документів начас усього циклу їх життєдіяльності (проектування, промислове виробництво, монтаж,експлуатація та утилізація).

КерівництвоТОВ «Едемо» відповідно до покладених завдань:

1)визначає за погодженням із власниками майна або уповноваженими ними органами чиособами (далі — власник) вид охорони під час її організації (за допомогоюпунктів централізованого спостереження, особиста, форму одягу тощо);

2)запобігає правопорушенням і припиняє їх у місцях несення служби;

3)реалізує технічні засоби охоронного призначення і надає послуги з їхпроектування, монтажу, ремонту та обслуговування;

4)забезпечує випробування вітчизняних та іноземних зразків технічних засобів охоронногопризначення для подальшого впровадження;

5)погоджує за заявками замовників проекти в частині забезпечення технічнимизасобами охоронного призначення об'єктів і споруд, що будуються(реконструюються);

Підрозділиохорони відповідно до законодавства можуть мати на озброєнні вогнепальну зброю,а також оснащуватися спеціальними засобами індивідуального захисту та активної оборони,а саме: шоломами сталевими армійськими і типу «Сфера», бронежилетами,гумовими кийками, наручниками, електрошоковими пристроями, пристроями для відстрілюванняпатронів, спорядженими гумовими чи аналогічними за своїми властивостямиметальними снарядами несмертельної дії, баллончиками та пістолетами ізсльозоточивими речовинами типу алгоген, CN, МПК, у тому числі імпортного виробництва,пневматичною зброєю, пристроями для примусової зупинки автотранспорту«Еж-М».

Працівникипідрозділів охорони під час несення служби застосовують ці засоби в порядку, визначеномузаконодавством.

ТОВ«Едемо» є суб'єктом охоронної діяльності, що надає послуги згідно з отриманоюліцензією. Згідно з чинним законодавством до обов’язків підприємствавідноситься забезпечення наступних вимог:

—       відсутність серед засновників та свого персоналу охорони осіб,які мають не зняту чи не погашену в установленому порядку судимість за вчиненняумисних злочинів або які за вироком суду позбавлені права займатися цим видомдіяльності.

—       наявність у персоналу охорони під час виконання заходів охоронидозволів установленого зразка на право носіння та застосування спеціальних засобівсамооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії (далі — спецзасоби), а також знаків належності до конкретного суб'єкта охоронноїдіяльності, що установлюються вказаним суб'єктом, про запровадження яких у місячнийтермін інформується орган ліцензування.

—       наявність технічних засобів охорони, що сертифікованівідповідно до чинного законодавства України.

—       недопущення вчинення персоналом охорони правопорушень щодооб'єктів охорони.

Крімтого, суб'єкт охоронної діяльності, який надає послуги згідно з отриманоюліцензією, зобов'язаний:

—       Надавати послуги лише за письмово укладенимицивільно-правовими договорами. Вести письмовий облік договорів; здійснювати виконаннядоговорів з надання охоронних послуг на користь третіх осіб лише за їхписьмовою згодою. При укладенні договорів конкретно вказувати в них об'єктохорони та, якщо це — майно громадян або юридичних осіб, зазначати розмірмайнової відповідальності суб'єкта охоронної діяльності, який визначаєтьсявідповідно до вимог частини 2 статті 96 та пункту 3 частини 1 статті 980Цивільного кодексу України.

—       За згодою володільця розміщувати на видному місці нацентральному посту (посту) з охорони стаціонарного об'єкта місцезнаходження таномер ліцензії суб'єкта охоронної діяльності.

—       Негайно сповіщати орган внутрішніх справ за місцезнаходженнямоб'єкта охорони про вчинення протиправних посягань на об'єкт, що охороняється,виявлення крадіжок, інших правопорушень. Уживати заходів щодо недопущення сторонніхосіб на місце події до прибуття представників органу внутрішніх справ.

—       Дотримуватись вимог придбання, реєстрації та використання спецзасобівзгідно з постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1993 року N 706 (706-93-п ) «Про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку ізастосування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивоїта дратівної дії».

—       Дотримуватись установленого чинним законодавством порядку прийняттята оформлення громадян на роботу до суб'єкта охоронної діяльності відповідно довимог глави III Кодексу законів про працю та Інструкції про порядок веденнятрудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України,Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення Українивід 29 липня 1993 року N 584 (із змінами і доповненнями).

—       Дотримуватись вимог Закону України «Про охоронупраці» та Типового положення про навчання з питань охорони праці,затвердженого наказом Комітету по нагляду за охороною праці України від 17лютого 1999 року N27.

Зметою організації та під час здійснення охоронної діяльності забороняється:

—       Придбавати та використовувати для виконання функцій зорганізації та здійснення заходів охорони нерухомого та рухомого майна, забезпеченняособистої безпеки фізичних осіб майно, що згідно із законодавством можевикористовуватися лише військовими формуваннями та правоохоронними органамидержави.

—       Здійснювати за цивільно-правовими договорами заходи охорони майнабез наявності відповідних документів, які підтверджують повноваження замовника охороннихпослуг щодо володіння, користування або розпорядження цим майном, законністьперевезення належного йому вантажу тощо, та охорони громадян без підтвердження повноваженьзамовника представляти законні інтереси фізичної особи, на користь якоїзапропоновано укласти угоду.

—       Протидіяти представникам правоохоронних органів під час виконанняпокладених на них завдань із забезпечення правопорядку та громадської безпеки, атакож іншим посадовим особам і громадянам, які виконують службові обов'язки вмежах своїх повноважень, визначених законодавством.

—       Розголошувати відомості про вжиття конкретних заходів для організаціїта здійснення заходів охорони майна, забезпечення особистої безпеки фізичних осіб,конфіденційну інформацію про господарську діяльність, оголошену такою вустановленому порядку, а також відомості про приватне життя особи, щодо якоїздійснюються заходи безпеки, що стали відомими у зв'язку з виконанням охороннихфункцій.

—       Передавати ліцензію на здійснення охоронної діяльності длявикористання іншим юридичним особами і громадянам.

Підчас здійснення охоронної діяльності персоналу охорони суб'єктів господарюваннязабороняється:

—       Удаватися до неправомірних дій, що посягають на права і свободигромадян, ставлять під загрозу їхнє життя, здоров'я, честь, гідність та майно.

—       Видавати себе за представників правоохоронних органів.

—       Використовувати формений одяг та знаки розрізненняпрацівників правоохоронних органів, Збройних Сил України та інших військовихформувань, утворених відповідно до законів України.

—       Використовувати не сертифіковані в установленому порядку технічнізасоби спеціального охоронного призначення, засоби радіозв'язку без наявностідозволів на їх використання на наданих радіочастотах, а також інші технічнізасоби, що завдають шкоди життю та здоров'ю громадян, довкіллю.

Такимчином, діяльність ТОВ «Едемо» в значній мірі регламентується законодавством.Відповідність підприємства нормативним вимогам підтверджується ліцензією наведення охоронної діяльності, що видається МВС України.

Проаналізуємоосновні результати фінансово-господарської діяльності підприємства на основінаданого ним пакету звітності за 2005 рік (Додатки Г – М).

Дляпроведення горизонтального і вертикального аналізу складемо порівняльнийаналітичний баланс (Додаток Е).

Структураактивів фірми нетипова для підприємства, що надає послуги: частка необоротнихактивів порівняно велика (в 2004 р. –92,4%, в 2005 р. –83,5% загальної валютибалансу), що вказує на недостатню ліквідність коштів. Але підприємствопоступово нарощує обсяг і частку оборотних засобів: за останній рік їх сумавиросла в 2,2 рази. В цілому частка оборотних активів в 2005 р. виросла на8,9%, а в абсолютному вираженні – на 718,7 тис. грн.

Найбільшіпомітні зрушення в структурі активів: зменшення частки запасів основних засобівна 12,0% і зростання частки іншої дебіторської заборгованості на 8,8%. Ці змінисвідчать про зростання ліквідності активів. Натомість, насторожує зменшенняобсягів грошових активів в 2,3 рази, що погано впливає на миттєву ліквідність.

Динамікаі зміни в структурі пасивів характеризуються незначним ростом обсягів яквласного капіталу, так і поточних зобов’язань. Частка власного капіталу дещозросла: від 18,6 % в 2004р. до 20,5% в 2005 р., — але є достатньою длязабезпечення фінансової незалежності підприємства. Отже, на нашу думкукерівництву необхідно прийняти рішення щодо збільшення суми статутногокапіталу, оскільки лише такий крок може компенсувати зростання поточнихзобов’язань у зв’язку з розширенням масштабів діяльності.

Вцілому динаміка обсягів і структури активів і пасивів ТОВ «Едемо» може бутиоцінена як позитивна.

Підприємствоє прибутковим. Динаміка фінансових результатів за досліджуваний періодпредставлена на рис.2.1.

/>

Рис.2.1. Динамікафінансових результатів ТОВ «Едемо» в 2004-2005 рр.

Чистийдохід від реалізації виріс в 1,54 рази, що супроводжувалося ростом собівартостіреалізованих послуг лише на 3,4%. Таким чином, можна стверджувати, щорентабельність реалізації за валовим прибутком збільшилась.

Прирості обсягів реалізації в 1,54 рази чистий прибуток збільшився лише в 1,23рази, що з огляду на структуру доходів і витрат підприємства (Додаток Д) свідчитьпро непропорційне зростання адміністративних витрат та інших операційнихвитрат. Тому керівництву ТОВ «Едемо» необхідно звернути увагу на ці статтівидатків і провести аналіз обґрунтованості їх зростання.

Проаналізуємодетальніше показники прибутковості підприємства та вплив обсягів реалізації наїх динаміку.

Згідно[44, c. 242-246] рентабельність капіталу за «чистим прибутком» розраховуєтьсяяк співвідношення чистого прибутку до загальної величини капіталу, або до йогоокремих складових частин. Відповідно отримують наступні показники:

— рентабельність загального капіталу

Кзк= Пр / ЗГк              (2.1)

деПр — чистий прибуток діяльності; ЗГк — середній за період підсумокбалансу-нетто.

Сутністьцього показника в тому, що він показує ефективність використання всього майнапідприємства. Зниження Кзк також свідчить про падаючий попит на продукцію фірмиі про перенагромадження активів.

 -рентабельність оборотного капіталу

Коб= Пр / Об               (2.2)

деОб — середняза період величина оборотних активів.

Коб- відображає ефективність використання оборотних активів, вимірювану величиноюприбутку, що приходиться на одиницю вартості коштів. Спадання Коб припідвищенні Кзк свідчить про надлишкове збільшення мобільних коштів, що можебути наслідком утворення зайвих запасів товарно-матеріальних цінностей,затовареності готовою продукцією в результаті зниження попиту, надмірного ростудебіторської заборгованості або коштів.

— рентабельність власного капіталу

Квк= Пр/ Влк               (2.3)

деВлк — середняза період величина власного капіталу.

Квк- показує ефективність використання власного капіталу. Динаміка Квк впливає нарівень котирування акцій на фондових біржах.

Рентабельністьпродукції є співвідношенням прибутку від реалізації продукції до виторгу:

КПР= ПР/N           (2.4)

деN — виторг від реалізації продукції (робіт, послуг); Пр — прибуток відреалізації продукції (робіт, послуг).

Кпр- показує, скільки прибутку приходиться на одиницю реалізованої продукції. РістКпр є наслідком росту цін при постійних витратах на виробництво реалізованоїпродукції (робіт, послуг) або зниженні витрат на виробництво при постійнихцінах. Зменшення свідчить про зниження цін при постійних витратах навиробництво або про ріст витрат на виробництво при постійних цінах, тобто прозниження попиту на продукцію підприємства.

Відповіднідані і розрахунки представлені в табл.2.2.

Таблиця2.2

Аналізрентабельності діяльності ТОВ «Едемо»

/>

Згідно проведених у табл.2.2розрахунків, що ілюструються діаграмою на рис.2.2, ТОВ «Едемо» має високіпоказники рентабельності власного і оборотного капіталу і реалізації за валовимприбутком, що продовжували зростати протягом 2005р. Натомість, рентабельністьреалізації за операційним прибутком різко зменшилась від 8,58% до 6,84%, щосвідчить про значний ріст постійних витрат (адміністративні витрати і іншіопераційні витрати).

Отже,підприємству необхідно шукати резерви росту прибутку в зниженні витрат завказаними статтями.

/>

Рис.2.2. Показники рентабельності ТОВ«Едемо» в 2005 р.

Вцілому динаміка росту прибутку і коефіцієнтів рентабельності може бутиохарактеризована позитивно, оскільки свідчить про значні успіхи керівництвапідприємства в забезпеченні ефективності діяльності.

Одниміз найсуттєвіших факторів зростання прибутку є швидкість обертання вкладенихгрошей у будь-яке підприємство, яка вимірюється часом від їх авансування убудь-які активи (виробничі, товарні, нематеріальні тощо) до вивільнення угрошовій формі, що свідчить про готовність капіталу до чергового авансуван­ня вактиви для одержання прибутку. Поряд із такими факторами, як собівартістьпродукції, її рентабельність, інтенсивність і якість використання засобівпраці, витрати обігу, пов'язані з реалізацією продукції, прибуток залежить відтого, наскільки швидко обертаються усі частини капіталу — фінансові ресурси,вкладені в основні засоби, в оборотні засоби, в засоби обігу, інші активи.

Середняоборотність капіталу підприємства, вкладеного в основні виробничі засоби, іншінеоборотні матеріальні активи, нематеріальні активи, оборотні активихарактеризує величина, що обчислюється за формулою [32, c.232]:

/>                (2.5)

деКоб — середня кількість обертів, зроблених капіталом підприємства заперіод, що аналізується; С — вартість, що обернулася за аналізований період(операційні витрати); Ф, МА, НА, О — середні за аналізований період вкладеннякапіталу відповідно в основні виробничі засоби, інші необоротні матеріальніактиви, нематеріальні активи, оборотні активи.

Алеце умовна оборотність капіталу, оскільки різні його частини обертаються,природно, з різною швидкістю.

Відповідно,формули для визначення коефіцієнтів оборотності (кількості оборотів) капіталу,вкладеного в основні виробничі засоби (Кф), інші необоротніматеріальні активи (Кма); нематеріальні активи (Кна),оборотні активи (Ко) мають вигляд [32, c.233]:

Кф = А: Ф

Кма = а: МА                  (2.6)

Кна = в: НА

Ко = Сзм: О

деА — амортизаційні відрахування на повне відтворення основ­них виробничихзасобів за аналізований період; а — знос інших необоротних матеріальнихактивів; в — знос нематеріальних активів за той же період; Сзм —операційні витрати на виробництво та збут продукції, інші операційні витратимінус величини А, а і в.

Завсіх умов підприємство (і це одна з важливих ознак його фінансової стійкості)повинне дбати про певний рівень своєї фінансової незалежності, тобто недопускати залучення фінансових ресурсів у розмірах, які перевищують його власніфінансові ресурси, бо в такому разі воно стає неспроможним покрити своїфінансові зобов'язання власними коштами. Показни­ком, який характеризує ступіньфінансової «автономії», є коефіцієнт фінансової незалежності підприємства, якийвизначає питому вагу власного капіталу підприємства у загальній сумі йоговласних і залучених коштів. Він визначається так [32, c.281]:

/>             (2.7)

деКФНЗ — коефіцієнт фінансової незалежності підприємства;

Квл— сума власного капіталу;

К—весь капітал (власний і залучений).

Фінансованезалежність характеризується як незадовільна, якщо КФНЗ падає нижчезначення 0,5.

Підліквідністю прийнято розуміти здатність підприємства виконувати свої фінансовізобов'язання перед усіма контрагентами і державою. Необхідність аналізу стануліквідності підприємств у ринкових умовах зумовлюється насамперед тим, що жоднез них у цих умовах не гарантоване від банкрутства, тобто становища, коли вононе може розрахуватися за своїми боргами і зазнає фінансового краху.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності Кал — визначається відношеннямнайбільш ліквідних активів (А1) до поточної кредиторської заборгованостіпідприємства (П1 + П2) — (VI розділ пасиву балансу):

Кал = А1 / (П1 + П2)             (2.8)

Цей коефіцієнт є найбільш жорстким критеріємплатоспромож­ності й ліквідності підприємства і показує, яку частину коротко­строковоїзаборгованості воно може погасити в поточний момент або найближчим часом.Теоретично достатнім уважається, якщо Кал. 0,2—0,35 [32, c.184] Це означає, щопідприємство на 20—35 % може в поточний момент погасити всі своїкороткострокові борги і платоспроможність його є нормальною. Такий показник щеназивають коефіцієнтом платоспроможності;

Коефіцієнтшвидкої (проміжної, суворої) ліквідності, або коефіцієнт кислотного тесту (Кпл) —обчислюється відношенням суми грошових коштів, короткострокових фінансовихвкладень і дебіторської заборгованості (А1 + А2) до поточної кредиторськоїзаборгованості (П1 + П2), тобто до IV розділу пасиву балансу:

Кпл = (А1 + А2) / (П1 + П2)           (2.9)

Коефіцієнтдопомагає оцінити можливість погашення підприємством короткостроковихзобов'язань у разі його критичного стану. Теоретичне найнижче значення цьогопоказника — 1, найвище — 2. За світовим досвідом, цей показник має наближатисядо 1 [32, c.185].

Коефіцієнтпокриття (Кп) (загальний коефіцієнт ліквідності, коефіцієнт поточноїліквідності) — узагальнюючий показник ліквідності. Розраховується відношеннямпоточних активів (А1+А2+А3) к до поточних зобов'язань (П1 + П2):

Кп = (А1 + А2 + А3) / (П1 + П2)              (2.10)

Показниквимірює загальну ліквідність і показує, якою мірою поточні кредиторськізобов'язання забезпечуються поточними активами, тобто скільки грошових одиницьпоточних активів припадає на одну грошову одиницю поточних зобов'язань.Теоретичне значення цього показника— 1,5—2,5. За світовим досвідом цеспіввідношення має бути > 2 [32, c.186].

Українах з розвиненою ринковою економікою цьому відношенню поточних активів допоточних зобов'язань приділяється особлива увага у разі оцінювання поточноїліквідності підприємства.

Розрахуємопоказники фінансового стану за формулами (2.1) – (2.10) і складемо підсумковуаналітичну таблицю для визначення їх відповідності нормативним значенням аборекомендованій динаміці (табл.2.3).

Згідноотриманим результатам фінансовий стан ТОВ «Едемо» за рахунок результатівреалізації продукції, отриманого прибутку і рівня прибутковості діяльності вцілому покращився за останній рік. Спостерігається позитивна динаміка побільшості показників рентабельності та оборотності.

Таблиця2.3

Підсумковатаблиця відповідності нормативам основних показників фінансового стану, на якібезпосередньо впливають фінансові результати діяльності

Показник Норматив значення або динаміки 01.01.2005 01.01.2006 Висновок про відповідність нормативу Рентабельність загального капіталу за чистим прибутком Збільшення 5,24% 6,26% + Рентабельність оборотного капіталу за чистим прибутком Збільшення 69,11% 37,92% - Рентабельність власного капіталу за чистим прибутком Збільшення 28,19% 30,52% + Рентабельність реалізації за валовим прибутком Збільшення 57,77% 71,72% + Рентабельність реалізації за операційним прибутком Збільшення 8,58% 6,84% - Оборотність загального капіталу Прискорення 449,0 днів 299,4 днів + Оборотність оборотних коштів Прискорення 34,0 днів 49,5 днів - Оборотність дебіторської заборгованості Прискорення 15,5 днів 4,3 днів + Оборотність грошових коштів Прискорення 13,6 днів 42,3 днів - Оборотність запасів Прискорення 5,0 днів 2,9 днів + Коефіцієнт покриття (загальної ліквідності) 1,5 – 3 0.105 0.235 - Коефіцієнт термінової ліквідності (кислотний тест) 1,0 – 1,5 0.090 0.222 - Коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможності) 0,2 – 0,35 0.048 0.021 - Коефіцієнт фінансової незалежності > 0.5 0.186 0.205 -

Виявленінегативні тенденції і шляхи їх подолання представлені в табл.2.4.

Таблиця2.4

Виявленічинники, що негативно впливають на фінансовий стан ТОВ «Едемо» і шляхи зменшенняабо нейтралізації їх впливу

Чинник Вплив Шляхи оптимізації Непропорційно високе зростання постійних витрат Уповільнення швидкості росту чистого операційного прибутку в 2 рази в порівнянні з ростом валового прибутку Планування адміністративних та інших операційних витрат, пошук резервів їх зниження за рахунок інструментів менеджменту персоналу Недостатній коефіцієнт фінансової незалежності Значна залежність підприємства від кредиторів Розробка і обґрунтування політики збільшення статутного капіталу Недостатність в структурі активів оборотних засобів (16,5% в 2005 р.) Незадовільна ліквідність за всіма показниками

Зміна структури балансу на користь оборотних засобів за рахунок:

— розробки політики дебіторської заборгованості з впровадженням відповідної кредитної стратегії;

— розробки політики управління виробничими запасами при впровадженні сучасних логістичних схем постачання;

— прискорення обертання готової продукції за рахунок реалізації маркетингових стратегій просування на ринку.

Планування грошових потоків і формування платіжного балансу протягом року.

Рекомендується звернути увагу на резерви управління дебіторською заборгованістю, що може звільнити до 200 тис.грн. грошових коштів і вирівняє платіжний баланс.

Мивважаємо, що проведений аналіз буде корисним для керівництва підприємства,оскільки в результаті була отримана вичерпна характеристика як сильних, так іслабких сторін, що характеризують прибутковість і фінансовий стан підприємства.

Комплексзапропонованих заходів дозволить ТОВ «Едемо» оптимізувати господарські процеси,підвищити конкурентоспроможність і покращити свої позиції на ринку наданняпослуг охорони об’єктів і громадян.

2.2. Аналіз зовнішніх факторів ціноутворення

До зовнішніх факторів ціноутворення на підприємствахвідносяться фактори макро- та мікросередовища.

Фактори макросередовища, що є суттєвими для ТОВ«Едемо» визначені в табл.2.5.

Таблиця2.5

Суттєвіфактори макросередовища та їх вплив на ТОВ «Едемо»

Група факторів Фактор Прояв Можливі відповіді підприємства

Ваговий коефіцієнт

(від 1 до 20)

 

Економічні Загальний стан економіки Невисокий середній рівень прибутковості вітчизняних підприємств Орієнтація на клієнтів з високим рівнем доходів, зниження вартості послуг за рахунок впровадження нових комплексних схем 18

 

Економічна підтримка галузі Підтримка розвитку галузі на державному рівні в зв’язку зі стратегічним значенням безпеки на всіх рівнях для України Планування діяльності з врахуванням державної підтримки та регулювання 19

 

Система ціноутворення Висока ціна послуг, високі виробничі витрати Зниження витрат при впровадженні комплексного обслуговування 16

 

Політичні Стан виконавчої влади Нестабільність Обережність в прийнятті стратегічних рішень 19 Структурні Структура галузей національної економіки Недостатньо інфраструктурних елементів Розвиток взаємовигідного співробітництва з партнерами, постачальниками і замовниками 8 Науково-технічні Питома вага наукоємних виробництв і продукції Високий рівень технологій

Підвищення кваліфікації

персоналу, мотивація фахівців

16 Стандартизація і санітарно-гігієнічні вимоги Відповідність всім параметрам стандартів і нормативів Розробка системи управління якістю наданих послуг 20 Соціально-демографічні Наявна та потенційна кількість робочої сили Недостатність кваліфікованих працівників Розвиток власної бази навчання і підготовки кадрів 12 Вартість робочої сили Низька Можливість зниження витрат 15 Міжнародні Зацікавленість іноземних партнерів, спільних підприємств Зростатиме у зв’язку з розширенням ринку і дешевою робочою силою Розширення обсягу виробництва 19ф /> /> /> /> /> /> />

Таким чином, аналізмакросередовища дозволяє сформулювати наступні можливості ринку:

—       висока зацікавленістьіноземних партнерів спільних підприємств у зв’язку з розширенням своєїприсутності та кваліфікованою і відносно дешевою охороною;

—       регуляторна підтримкарозвитку галузі з боку держави;

—       високі бар’єри вступу галузь завдяки високим вимогам до іміджу з боку партнерів.

Основні загрози:

—       невисокий середнійрівень прибутковості вітчизняних підприємств, в тому числі і суб’єктів ЗЕД, щоне дає можливості значного розширення ринку послуг;

—        нестабільністьполітичної ситуації, що утруднює стратегічне планування діяльності.

Перейдемодо аналізу мікросередовища діяльності ТОВ «Едемо».

ВУкраїні охоронні послуги здійснюють більше трьох тисяч підприємств [67]. Ринокохоронних послуг характеризується наявністю достатньо великої кількостіоператорів та великою диференціацією щодо складу та якості здійснюваних послуг.Динаміка загальних обсягів ринку охоронних послуг представлена на рис.2.3.

Обсягдоходів, що поступили до ТОВ «Едемо» у 2005 році становив 9567,5 тис. грн,тобто 0,89% від загального обсягу наданих послуг підприємств охорони в Україні.

Безпосереднімиконкурентами підприємства виступають середні підприємства, персонал якихнараховує від 150 до 250 чоловік. Переваги таких охоронних підприємствполягають у більших організаційних можливостях.

Аналіздіяльності прямих конкурентів (насамперед тих, які знаходяться у Києві таобласті) показує, що сьогодні на місцевому ринку не можна виділитипідприємства, які мали б суттєві переваги щодо умов та якості послуг. В ціломуслід відмітити, що конкурентна політика підприємств, що діють на ринкуохоронних послуг, поки що знаходиться на початкових стадіях формування і не маєхарактерних рис та напрямків.

/>

Рис.2.3.Динаміка обсягів ринку послуг охоронних фірм в Україні в 2003-2005 рр. [67]

Основніконкуренти />ТОВ «Едемо»: ЗАО«Ост-Вест Секюріті»; ТОВ «Укрспецсервіс»; ТОВ «Ревайвл»; ТОВ «Орлан».

Наоснові проведеної експертної оцінки конкурентних переваг (табл.2.6), можназробити наступні висновки для ТОВ «Едемо»:

—       підприємстворозділило лідерство з ЗАО «Ост-Вест Секюріті», набравши максимальну кількістьбалів – 59;

—       сильними сторонамипідприємства є його ринкова орієнтація, імідж, охоплення каналів збуту таособисті контакти;

—       відносно слабкимисторонами є: необхідність вдосконалення інформаційної системи та можливостізниження існуючого рівня цін.


Таблиця 2.6

Рейтингова експертнаоцінка конкурентного середовища ТОВ «Едемо»

/>

Щобдістати чіткіше уявлення про мікросередовище необхідно проаналізувати місце іроль досліджуваної галузі в економіці взагалі, скласти прогнози щодо перспективїї подальшого існування та розвитку. Такі оцінки наведені в табл.2.7, що єсередніми балами за результатами опитування 5 експертів в галузі.

Таблиця 2.7

Аналіз середовищабезпосереднього оточення та конкурентного середовища в галузі надання охороннихпослуг

Параметри Оцінка за 10 бальною шкалою 1. Можливий показник зростання галузі 10 2. Легкість входження нових фірм у галузь 5 3. Інтенсивність конкуренції в галузі 9 4. Рівень використання товарів-субститутів 5. Рівень впливу замовників 8 6. Рівень технологічності в галузі 10 7. Показник інноваційної діяльності в галузі 10

Згідноданих табл.2.7 галузь характеризується значним ступенем технологічної та іноваційності.Не зважаючи на відносно високий бар’єр входження, конкуренція має вираженітенденції до загострення. На даному етапі розвитку основний вплив ринок наданняохоронних послуг відчуває не з боку замовників, що диктують свої умови.

Зарезультатами проведеного дослідження макро- і мікросередовища діяльності ТОВ «Едемо» побудуємоSWOT- матрицю (табл.2.8).

Працюючив економічному просторі України, підприємство повною мірою відчуває нестабільнийстан економіки держави, часте внесення змін у діюче законодавство, що негативновідбивається на стабільності відносин не тільки з клієнтами, але й з постачальниками.

Таблиця2.7

SWOT-матрицяпозиції ТОВ «Едемо» на ринку охоронних послуг

Сильні сторони Слабкі сторони Підприємство Імідж, наявність особистих контактів, довгострокових партнерських відносин Середній рівень інформаційної системи Висока ступінь охоплення каналів збуту Обмежені можливості зниження цін Висока якість послуг, їх комплексність Недостатність коштів для фінансування маркетингових досліджень Наявність сучасної техніки і кваліфікованих працівників Можливості Загрози Ринок Висока зацікавленість іноземних партнерів, спільних підприємств у зв’язку з розширенням їх присутності та кваліфікованою і відносно дешевою охороною Невисокий середній рівень прибутковості вітчизняних підприємств, в тому числі і суб’єктів ЗЕД, що не дає можливості значного розширення ринку послуг Регуляторна підтримка розвитку галузі з боку держави Нестабільність політичної ситуації Високі бар’єри вступ у галузь завдяки високим вимогам до іміджу з боку партнерів Активна діяльність конкурентів

Натомість,гнучкість керівництва й оперативне реагування на зміну багатьох, у тому числі йпозаекономічних факторів, дозволили ТОВ «Едемо» не тільки устояти на ринку охороннихпослуг за роки існування фірми, але й у деяких видах діяльності розширити обсягивиробництва, а також, що важливо, працювати прибутково.

2.3. Внутрішні фактори ціноутворення

Внутрішнєсередовище на відміну від зовнішнього, є контрольованим підприємством.

Характеристикавнутрішнього середовища ТОВ «Едемо» за системою показників подана в табл.2.8.

Таблиця 2.8

Сильні та слабкісторони організації внутрішнього середовища підприємства

Аспект середовища Сильні сторони Слабкі сторони 1. Операційна система Налагоджено надання послуг, що за рівнем відповідає вітчизняним і зарубіжним стандартам Недостатність інформації для ефективного оперативного управлінського контролю

2. Персонал

Висока кваліфікація, значний досвід Недостатність нових кваліфікованих кадрів 3. НДДКР Досвід в провадженні новітніх розробок, значна кількість результативних проектів обладнання приміщень пристроями охорони Недостатність можливостей фінансування завдяки невеликим обсягам виробництва і прибутку 4. Маркетинг - Недостатність можливостей фінансування 5. Менеджмент Високий професійний рівень керівників підприємства Недостатність кадрів з стратегічного планування і маркетингу

Такимчином, основною проблемою внутрішнього середовища ТОВ «Едемо» є відсутністьдостатніх коштів для фінансування маркетингових досліджень і стратегічногопланування. Натомість, для проведення зваженої політики ціноутворення ціаспекти управлінської діяльності є основними. Тому ми звертаємо увагукерівництва підприємства на необхідність проведення хоча б камеральнихдосліджень ринку.

Порівняємоціни ТОВ «Едемо» з цінами конкурентів для визначення верхньої межі. Відповіднідані за обраною групою послуг (охорона приміщень) представлені в табл.2.9 іпроілюстровані діаграмою на рис.2.4.

Таблиця2.9

Цінина послуги охорони у місті Києві (дол.)[68]

/>

Проведенийдисперсійний аналіз даних (табл.2.10) підтверджує їх однорідність (коефіцієнтваріації на рівні 10%, що менше 33,3%).

Таблиця2.10

Дисперсійнийаналіз даних

/>

/>

Рис.2.4.Рівень цін на послуги охорони об’єктів і осіб ТОВ «Едемо» на найближчих конкурентів

 

Отже,можна стверджувати, що вибірка є репрезентативною і ціни ТОВ «Едемо» на всікатегорії послуг перевищують середні ринкові ціни, а саме:

—    на охорону офісів – на 7,0%;

—    на охорону складів – на 7,0%;

—    на особисту охорону – на 11,3%.

Такезавищення не є виправданим і не дозволяє підприємству вирішувати завданнязбереження і розширення присутності на динамічному ринку послуг охорони.

Дослідимосклад собівартості послуг, що надаються ТОВ «Едемо», для визначення нижньогорівня цін.

Динамікаопераційних витрат підприємства за даними Звіту про фінансові результати(Додаток Б) представлена в табл.2.11.

Таблиця2.11

Динамікаопераційних витрат за елементами

/>

Такимчином, в 2005 р. операційні витрати виросли в 1,58 разів. При цьому зменшилисьматеріальні затрати на 8,46% і амортизаційні відрахування – на 1,98%.Натомість, значно зросли витрати на оплату праці працівників основного складу –на 39,54%, і відповідні відрахування на соціальні заходи. В складі іншихопераційних витрат значно зросли адміністративні витрати (в 2,1 рази за данимиДодатку Б).

Структураопераційних витрат, понесених протягом 2005 року, представлена на рис.2.5.

/>

Рис.2.5.Структура операційних витрат ТОВ «Едемо» в 2005 р.

Зогляду на отримані результати, доцільно проаналізувати динаміку оплати праці напідприємстві і порівняти її з динамікою росту доходності і продуктивностіпраці.

Структурарозрахунків з персоналом, що враховує посадові оклади, виплати за системоюмотивації (премії, доплати) представлена в табл.2.12.

Таблиця2.12

Структурарозрахунків з персоналом ТОВ «Едемо»

/>

Згіднонаведених даних, частка заробітної плати керівництва і охоронців склала 88,90%в 2005 р., що на 0,79% більше ніж у 2004 р. В цілому по ТОВ «Едемо» премії інадбавки складали 24,33% в 2004 р. і 23,02% в 2005 р.

Вцілому структура розрахунків з персоналом демонструє наявність розвиненоїсистеми мотивації основного персоналу, а також зростання фінансових можливостейпідприємства щодо виплати премій і різноманітних надбавок до основних окладів.

Розрахуємосередні суми окладів, премій і зарплати в цілому для основних працівників іопераційного персоналу (табл.2.13).

Таблиця2.13

Середнісуми окладів, премій і зарплати для основних працівників і операційногоперсоналу (тис.грн.)

/>

Всередньому по підприємству заробітна плата в 2005 р. склала 32022 грн. на рік,що в 1,68 разів більше ніж у 2004 р. (рис.2.5)

/>

Рис.2.5.Динаміка росту середньої заробітної плати в ТОВ «Едемо» в 2004-2005 рр.

Коженіз працівників основного складу отримав в 2005 р. в середньому 8542 грн. премійі надбавок, що на 3183 грн. більше ніж у 2004 р. середня зарплата працівниківосновного складу в 1,95 разів більша за середню зарплату операційногоперсоналу: відповідно 35387 грн. і 18179 грн… В розрахунку на місяць цівиплати складають 2949 грн. і 1515 грн. відповідно.

Такимчином, ТОВ «Едемо» забезпечує високий рівень оплати праці охоронцям ікерівництву, і має відповідні фінансові можливості для утримання операційногоперсоналу (технічних і обслуговуючих робітників).

Теперпроаналізуємо динаміку продуктивності праці працівників ТОВ «Едемо». Відповіднідані і розрахунки представлені в табл.2.14.


Таблиця2.14

Аналізпродуктивності праці

/>

Згіднорозрахунків, продуктивність праці в цілому по підприємству зросла на 44,1% ісклала в 2005 р. 53,4 тис. грн. на одного працівника. В розрахунку на одногоохоронника приріст був ще більшим – 48,6%. Кожний охоронник в 2005 р.забезпечив надходження 72,5 тис. грн. виручки від реалізації послуг для фірми.

Темпиприросту обсягів реалізації (54,4%) відстають від темпів приросту ФОП (80,9%),що є ознакою соціальної складової при розробці політики оплати праці.

Розрахуємосуму економії (перевитрат) ФОП у зв’язку зі зміною співвідношень роступродуктивності праці і його оплати [55, c.219]:

±Е = ФОП 2005 * (Ісз – Ірв) / Ісз

деІсз – індекс росту середньої заробітної плати, І рв – індекс ростусередньорічного виробітку.

±Е = 5732,0 * (1,809 – 1,441) / 1,809 = 1166,0 тис.грн.

Такимчином, перевищення темпів росту оплати праці над темпами росту продуктивностіпраці привело до перевитрат ФОП в розмірі 1166,0 тис.грн.

Порівняльнадіаграма темпів росту ФОП, продуктивності праці і обсягів реалізаціїпредставлена на рис.2.6.

/>

Рис.2.6.Співвідношення темпів росту ФОП, продуктивності праці і обсягів реалізаціїпослуг ТОВ «Едемо» в 2005 р.

Вцілому співвідношення, що спостерігається, вказує на наявність резервів ростуобсягів реалізації і продуктивності праці в плановому періоді. Основнимчинником росту витрат в 2005 р. стало зростання витрат на управління. Тому внаступному розділі ми надамо рекомендації щодо їх нормування з метою зниженнясобівартості послуг.

Наданому етапі при визначенні ціни на підприємстві користуються методом витратиплюс прибуток до витрат, пов’язаних з собівартістю послуги додаються націнки нарівні 5-10%. Слід зазначити, що використовування цього методу не є оправданимдля бізнесу, що є олігополією. В цьому випадку його слід використовувати лишедля визначення базової ціни на принципово новий товар.

Отже,ТОВ «Едемо» потребує використання сучасних інструментів для формування більшзваженої політики в області ціноутворення.


Розділ 3. Проектування заходів щодоудосконаленнЯ цінової політики підприємства

 

3.1. Резерви зниження операційних витрат ТОВ «Едемо»

За результатамианалізу собівартості послуг і структури операційних витрат ТОВ «Едемо»,проведеному в попередньому розділі, ми прийшли до висновку, що основноюскладовою, що негативно впливає на вартість послуг підприємства, єадміністративні витрати.

Почнемо аналіз динаміки адміністративних витрат звивчення темпів росту і абсолютного приросту фактичних показників 2005 р. повідношенню до базових 2004 р, а також по відношенню до плану. Відповідні дані ірозрахунки представлені в табл.3.1.

Таблиця 3.1

Динаміка росту адміністративних витрат в 2005 р. повідношенню до планових показників і рівня 2004 р. (базового періоду)

/>

Зростання досліджуваного виду витрат було запланованов 1,38 разів. Натомість, фактичний рівень перевищив рівень 2004 р. в 2,05разів.

Перевищення фактичного рівня над плановим показникомскладає 2038,1 тис. грн., щоє в 4,1 разів більше за величину чистого прибутку, отриманого підприємством впоточному році (див. Додаток Б), тобто є значною величиною для ТОВ «Едемо».

Розглянемо структуру адміністративних витрат,понесених підприємством за 2004-2005 рр. (табл.3.2).

Як видно із розрахунків, найбільш помітними змінами уструктурі адміністративних витрат стали наступні:

—       зростаннячастки заробітної плати апарату управління на 11,48%;

—       зростаннячастки відрахувань за послуги стороннім організаціям на 12,94%;

—       зменшеннячастки місцевих податків і зборів на 14,73%;

—       зменшеннячастки амортизації загальновиробничих ОЗ і НМА на 9,86%.

Крім того, у 2005 р. були понесені непродуктивнівитрати (штрафи) у сумі 31,2 тис. грн., що втім складає невелику частку загальної суми адміністративнихвитрат – лише 0,50%.

Для дослідження ефективності затрат на управління в2004-2005 рр. проведемо коефіцієнтний аналіз співвідношень витрат, доходу іприбутку. Відповідні дані і розрахунки зібрані в табл.3.3.

Яквидно з проведених розрахунків зростання масштабів реалізації послуг в 1,54рази супроводжувалось ростом зарплати апарату управління в 1,77 рази.

Часткаадміністративних витрат в операційних витратах зросла на 29,6%. Частка зарплатиапарату управління в операційних витратах виросла ще більше – в 1,77 рази. Прицьому було допущено зниження рентабельності витрат за операційним прибутком на2,1% до 7,3%, і рентабельності доходу на 1,7% до рівня 6,8%


Таблиця3.2

Адміністративні витрати ТОВ «Едемо» в 2004-2005 рр.

/>


Таблиця 3.3

Ефективність затрат на управління ТОВ «Едемо в2004-2005 рр.

/>

Такимчином, значне зростання затрат на управління в 2005 році не було забезпеченовідповідними фінансовими результатами. Натомість, розширення масштабівдіяльності не може забезпечити безпосередню віддачу у короткостроковому періодіі, як правило, супроводжується певним зниженням показників прибутковості. Мивважаємо, що основних результатів необхідно очікувати в довгостроковому періодівід 3 до 5 років. Але протягом цього періоду показники ефективності затрат науправління повинні знаходитися під постійним моніторингом.

Внаступному році ми пропонуємо керівництву ТОВ «Едемо» встановити ліміт наадміністративні витрати на рівні 55% від чистого доходу. Дослідимо, яким чином.даний захід може вплинути на ціни продажу послуг підприємства.

Плановийрівень чистого доходу від реалізації послуг – 13200 тис.грн.

Пропонованийліміт адміністративних витрат – 13200 * 55% = 7260 тис. грн.

Плановийобсяг всіх елементів витрат операційної діяльності, крім адміністративних –2600 тис. грн.

Маємозагальну суму операційних витрат в плановому періоді:

ОВпл = 7260 + 2600 = 9860 тис. грн.

Фінансовийрезультат від операційної діяльності:

ПОпл. = 13200 – 9860 = 3340 тис. грн.

Рентабельністьопераційної діяльності за доходом:

РОДпл. = 3340 / 13200 = 25,3%

Рентабельністьопераційної діяльності за витратами:

РОВпл. = 3340 / 9860 = 33,9%

Дляпорівняння — рентабельність операційної діяльності за витратами в 2005 роцісклала (Додаток Б):

РОВ2005 = 654,4 / 8943,7 = 7,3%.

Такимчином, запропонований підхід до лімітування адміністративних витрат на рівні55% від чистого доходу дозволяє підвищити рентабельність операційної діяльностіза витратами на 26,6%, що дозволяє підприємству застосовувати значно гнучкішуцінову політику і отримувати суттєву конкурентну перевагу.

Економічнийефект від запропонованого заходу можна розрахувати, виходячи із залежностічастки ринку від рівня ціни на послуги. Відповідні дані представлені втабл.3.4.

Наоснові наведених даних засобами MS Excel побудована емпірична залежність та їїлінійна апроксимація (рис.3.1).


Таблиця3.4

Залежністьчастки ринку підприємства від ціни за охорону офісу

/>

Згідноотриманого тренду, зниження ціни на 10 дол. відповідає збільшенню частки ринкуна 8,1%.

Враховуючи,що поточна відносна частка ТОВ «Едемо» на ринку даної послуги складає 8%,зниження ціни з 245 грн. до 235 грн. приводитьдо зростання цієї частки в 2 рази.

/>

Рис.3.1.Емпірична залежність частки ринку від ціни на послугу та її лінійнаапроксимація

З точки зоруотримання доходу, дана динаміка відповідає подвоєнню доходів від реалізаціїпослуг з охорони офісів. Частка доходу від цих послуг складає 45% відзагального доходу підприємства.

Отже, в кінцевомупідсумку, лімітування адміністративних витрат дозволить нам отримати додатковийдоход:

ΔД = 9567,5 *45% (2 -1) = 4305,4 тис. грн.

Крім того, ТОВ«Едемо» розширить свою присутність на ринку, що сприятиме позитивним змінам нелише в короткостроковому, а й в довгостроковому періоді.

3.2.Обґрунтування ціни на послугу на основі аналізу беззбитковості

Для формування більшзваженої політики в області ціноутворення ТОВ «Едемо» рекомендується додаткововикористовувати такі сучасні інструменти як:

—    аналіз попиту напослугу;

—    обґрунтування ціни наосновні аналізу беззбитковості.

Проілюструємовикористання цих інструментів на прикладі обраної послуги (охорона офісів), щозаймає 45% портфелю замовлень підприємства.

Аналіз попиту напослугу (рис.3.2) проведено на основі даних обліку 30 пробних продаж.

За допомогоюінструментів Microsoft Excel проведено лінійну апроксимацію. Отримане рівняннязалежності попиту (К) від рівня ціни (Ц) має вигляд:

К = -0,3429 Ц +91,571

З достовірністюапроксимації R2 = 0.989.

Отже, привстановленні цін на послуги слід використовувати залежність між ціною іочікуваним обсягом продажу:

Ц = — 2,916К + 267,0

/>

Рис.3.2. Залежністьпопиту на охорону офісів від ціни

Так, при плановомуобсязі продажу 10 замовлень на день, ціна становитиме

Цплан =237,8 грн.

Нагадуємо, що поточнаціна Цп = 258 грн, що за розрахунком відповідає обсягу продаж 3 замовлення надень.

Наступним етапом єаналіз беззбитковості, в ході котрого визначаються:

—    найнижча ціна, котруможе встановити фірма;

—    питомий маржинальнийприбуток;

—    точка беззбитковості;

—    цільова ціна,зіставлена з ціною найбезпечнішого конкурента;

—    частка ринку, якійвідповідає обсяг продажу, що збігається з точкою беззбитковості;

—    вплив постійнихвитрат на положення точки беззбитковості;

—    рівень віддачі наінвестиції, що відповідає порівнюваним цінам.

Мінімальна ціна, якуможе встановити фірма на послуги дорівнює загальним витратам і становить Цмін= 219 дол., що нижче планової ціни на 8,6%.

Валовий доход замісяць при запланованому обсязі продажів 10 за день та 22 календарних робочихднях складає:

ВД = Цплан∙10∙22 = 52316 грн.

Валові витрати:

ВВ = Цмін∙10∙22= 48180 грн.

Рентабельністьдіяльності:

Р = (ВД-ВВ) / ВВ =8,6%

Абсолютна величинаприбутку:

Пр = ВД – ВВ = 4136.грн

Для визначення точкибеззбитковості скористуємось даними обліку, згідно котрих постійні витратискладають:

ФВ = 25500 грн.

Тоді змінні витрати:

ЗВ = 48180 – 25500 =22680 грн.

Розрахована у грошовомувираженні точка беззбитковості дорівнює:

ТБЗ = ФВ / (1 –ЗВ/ВД) = 25500 / (1 – 22680 /52316) = 45014 грн.

Або у натуральномувираженні:

ТБЗн = ТБЗ / Цплан= 45014 / 237,8 = 190 замовлень

Що є меншим заочікуваний обсяг продаж – 220 замовлень.

Питомий маржинальнийприбуток:

МП = Цплан– ЗВ/220 = 134,7 грн.

Показник безпеки дляпродаж за плановою ціною Цплан:

ПБ = (ВД – ТБЗ) / ВД= (52316 – 45014) / 52316 = 14,0%

Що означає ризик,оскільки планова ціна всього на 14,0% перевищує точку беззбитковості. Нормативнийпоказник безпеки – 30% [21, c.170] Таким чином, у підприємства є незначні резервидля зниження ціни. Тому необхідно відшукати можливості для зниження витрат,особливо їх постійної частини.

Зниження цін наринку, на якому обсяг продажу товарів є стабільним, виправдано лише за умови,що витрати фірми нижчі за витрати конкурентів. Іноді зниження цін може йти дорівня, нижчого собівартості продукції конкурентів. Але воно виправдано лише вкритичних ситуаціях, коли є загроза втрати певної частки ринку. Вдовгостроковому плані (стратегії) зниження цін обов’язково повинно бутирезультатом зниження собівартості продукції.

Таким чином, запланована ціна 237,8 грн. є

—       нижчою за цінунайнебезпечнішого конкурента (на 2,2 грн. або 0,9%);

—       такою, що забезпечуєплановий обсяг продаж на рівні, вищому за точку беззбитковості (220 проти 190замовлень);

—       але неприйнятною зточки зору рентабельності продаж (8,6%) і ризиковою (показник безпеки 14,0%).

Зниженняцін стає доцільним лише за умови зниження собівартості послуг.

Пропозиціїщодо оптимізації системи управління адміністративними витратами, що були наданінами в розділі 3.1 даної роботи, якраз сприяють необхідному зниженнюсобівартості, а отже є підґрунтям для впровадження нової цінової політики. Запроведеним аналізом оптимізація системи управління адміністративними витратамизабезпечує зниження собівартості послуг на 26,6%.

Зниженняадміністративних витрат приводить до зменшення постійних витрат підприємства врозрахунку на дану групу послуг:

ФВ*= ФВ*(100-26,6)% — 1248600*45%/5,0 =

25500*97,2%-11237= 13549 грн.

що,в свою чергу, веде до зміни точки беззбитковості:

ТБЗ* = ФВ* / (1 –ЗВ/ВД) = 13549 / (1 – 22680 /52316)

= 23918 грн.

Показникбезпеки продаж при цьому складатиме:

ПБ* = (ВД – ТБЗ*) /ВД = (52316 – 23918) / 52316 = 54,3%

тобторизиковість продажів суттєво знижується, ризик неприбутковості діяльності стаємінімальним (ПБ* > 30%).

3.3. Сегментація ринку споживачів-фізичних осіб длявизначення особливостей цінової політики на кожному із сегментів

Одниміз ринків для ТОВ «Едемо» є ринок споживачів – фізичних осіб, що володіютькрупними майновими комплексами. У сучасних умовах сегментація ринку для фірмивиступає як один з головних методів конкурентної боротьби.

Сегментаціяринку — це систематизований процес виділення груп споживачів (сегментів) зметою посилення конкурентних позицій компанії. Підставою для проведеннясегментації ринку є результати заздалегідь проведених маркетингових дослідженьспоживчих мотивацій. Вибір сегмента ми здійснювали на основі демографічного іпсихографічного критеріїв (табл.3.5)

Таблиця3.5

Первиннасегментація споживчого ринку

Критерії Перемінна Значення Особливості ринкової поведінки Особливості комплексу маркетингу Демографічний Вік 25-35 років Економія часу Дистри буція Мережа дистрибуції 35-55 років Сприйняття якості, користі Послуга Рекламна компанія Прибут­ки Середні Поєднання „якість + ціна" Послуга, ціна Вдосконалення мережі постачання і спектру пропозиції Нижче середніх Економія коштів Послуга, ціна Зниження цін Вище середніх

Особливі вимоги до надійності і комплексності

послуг

Послуга, ціна «Зняття вершків» Психографічний Стиль життя Прагматики

Сприйняття

користі

Послуга Вдосконалення спектру пропозиції Естети Пошук оригінальних ідей Послуга Пропозиція нових послуг

Розглянемоструктуру споживання послуг ТОВ «Едемо» за різними сегментами споживачів(табл.3.6).

Таблиця3.6

Описпрофілів ринкових сегментів (за результатами маркетингового опитування в 1кварталі 2005 р.)

Сегмент Особливості ринкової пове­дінки Особливості комплексу маркетингу Вартісне вираження грн. % Споживач віком 25-35 років Економія часу Дистрибуція 847 263 35 Споживач віком 35-55 років Сприйняття якості, користі Послуга 1 331 406 65 Всього: 2 420 765 100 Середні доходи Поєднання «якість + ціна» Послуга, ціна 1 694 526 70 Нижче середніх Економія коштів Послуга, ціна 217 868 9 Вище середніх Особливі вимоги до надійності і комплексності послуги Послуга, ціна 508 361 21 Всього: 2 420 765 100 Прагматики Сприйняття користі Послуга 1 742 951 72 Естети Пошук оригінальних ідей Послуга 919 891 28 Всього: 677 814 100

Отже,цільова аудиторія, або аудиторія на яку сьогодні необхідно орієнтуватисяпідприємству, має такі риси:

— середній рівень прибутків;

— вік від 35 до 55 років;

— бажання мати корисну і якісну послугу за розумну ціну.

Натомість,не можна нехтувати інтересами інших сегментів ринку, котрі також замовляютьпослуги фірми. Таким чином, можна формувати наступний рейтинг сегментівспоживання (табл.3.7)

Таблиця3.7

Підсумковатаблиця рейтингу основних сегментів споживачів послуг ТОВ «Едемо» на ринку м. Києва

Рейтинг Вік Рівень прибутків Вимоги до товару Частка ринку ТОВ «Едемо» 1 35-55 Середній

Якість+ціна,

Корисність

25% 2 35-55 Вище середнього Надійність і комплексність 15% 3 25-35 Нижче середнього і середній Економія часу і коштів 10%

Нанашу думку, всі виділені сегменти доцільно розвивати і в подальшій діяльності,але необхідно застосовувати спеціальні команди менеджерів для сегментів 2 і 3,оскільки їх цільові характеристики дуже відрізняються і споживач може невірнооцінити асортимент та імідж фірми і не здійснити замовлення.

Отже,згідно з проведеною сегментацією спеціалізація надання послуг ТОВ «Едемо»повинна мати наступний вигляд:

—       спеціалізація «А» — сегменти 1 і 2 для споживачів віком 35-55років з середніми і вище середніх прибутками (40% ринку фірми);

—       спеціалізація «В» — сегменти 1 і 3 для споживачів віком 25-55років з середніми і нижче середнього прибутками (35% ринку фірми).

Занашими оцінками врахування особливостей поведінки споживачів дозволить отриматидодаткові 10% доходів від реалізації за рахунок формування у них відчуття«своєї фірми» і поширення інформації серед інших представників виділених груп.Додатковий дохід складатиме:

ΔДсегмент= 9567,5*10% * 50% = 478,4 тис.грн.

Крімтого необхідно врахувати зниження ризику помилкового вибору сегмента ринку,рівень втрат від якого оцінено в розмірі 25 тис. грн. на місяць при ймовірностіреалізації Р0= 0,4. На нашу думку, постійне проведення моніторингуспоживачів за запропонованою методикою дозволить знизити ймовірність реалізаціїданого ризику до Р = 0,1, що відповідає зниженню ризикових втрат:

ΔРсегмент=25*12*(0,4-0,1) = 90 тис. грн. на рік.

Таким чином загальнийекономічний ефект від врахування проведеної сегментації ринку споживачів –фізичних осіб складає 568,4 тис. грн.

3.4. Оптимізаціяасортименту на основі прийнятих цінових рішень

Ціноваполітика тісно пов’язана з іншими сторонами управлінської діяльності:асортиментною політикою, управлінням запасами, основними фондами, витратами вцілому тощо.

Проілюструємовзаємозв’язок цінових рішень з рішеннями щодо оптимізації асортименту іпостачання сировини. Для цього проведемо аналіз оптимального обсягу замовленьна послуги охорони офісів і складів при продажі за плановими цінами (230 і 240дол.) і забезпеченні ресурсами за одне замсовлення. Вихідні дані представлені втабл.3.8.


Таблиця3.8

Вихіднідані для визначення оптимального асортименту виробництва для прийнятих рішень щодоціни і наявних ресурсів

/>

НехайХ1 – кількість заявок на охорону офісів, Х2 – кількість заявок на охоронускладів.

Функціяоптимуму (обсяг реалізації): F = 230 ·X1 + 240 · X2 → max

/>Ресурсні обмеженнязадачі оптимізації:

12·X1 + 14 · X2 ≤ 3000

7·X1 + 9 · X2 ≤ 2000

1,5·X1 + 2,8 · X2 ≤ 500

Оптимальнийасортимент відповідає точці А на діаграмі, рис.3.3.

Дляточного пошуку оптимального плану необхідно розв’язати систему рівнянь:

/>

Розв’язуючиза методом Крамера, маємо:

/>

Отже,оптимальна структура виробництва: 111 заявок на охорону офісів і 119 — охоронускладів, що приносить максимально можливий доход:

F= 230 ∙111 + 240∙119 = 54090 грн.

/>

Рис.3.3.Графічний розв’язок задачі оптимізації

Витратиресурсів:

12∙111 + 14∙119 = 2998 грн;

7∙111+ 9∙119 = 1848 грн.

1,5∙111+ 2,8∙119 = 499,7 грн       

Разом:5345,7 грн. або 9,9% валового доходу.

Такимчином, запропонована методика дозволяє проводити оптимізацію асортиментунаданих послуг і забезпечення ресурсів на основі прийнятих цінових рішень.

Врозглянутому прикладі для планових цін 230 грн. за охорону офісів і 240 грн. заохорону складів була знайдена оптимальна структура забезпечення ресурсів«трудові ресурси: матеріальні ресурси: грошові ресурси – 3000 грн: 1850 грн: 50 грн 0» і оптимальний асортимент виробництва «офіси: склади – 111: 119 заявок».При цьому максимізований валовий доход складає 54090 грн.

В результатівпровадження в життя запропонованих заходів із оптимізації управліннявитратами, методики ціноутворення і сегментації ринків ТОВ «Едемо» можеотримати наступні економічні вигоди.

—       лімітуванняадміністративних витрат на рівні 55% від чистого доходу дозволить отриматидодатковий доход: ΔД = 4305,4 тис.грн. Крім того, ТОВ «Едемо» розширитьсвою присутність на ринку, що сприятиме позитивним змінам не лише вкороткостроковому, а й в довгостроковому періоді.

—       зниження ціни на 10дол. відповідає збільшенню частки ринку на 8,1%;

—       за умови зниження операційних витрат підприємство можезастосовувати методику ціноутворення на основі аналізу точки беззбитковості.Зокрема, для ціни 237,8 дол. за послугу отримуються наступні параметри: ця цінає нижчою за ціну найнебезпечнішого конкурента (на 2,2 дол… або 0,9%), вона єтакою, що забезпечує плановий обсяг продаж на рівні, вищому за точкубеззбитковості (220 проти 190 замовлень), при зниженні операційних витрат цяціна в достатній мірі забезпечує вимогу за показником безпеки продаж, котрий прицьому складатиме 54,3%. Тобто ризиковість продажів суттєво знижується, ризикнеприбутковості діяльності стає мінімальним;

—       сегментація споживачів-фізичних осіб дозволила віділити дваосновних сегменти для ТОВ «Едемо»: спеціалізація «А» — сегменти 1 і 2 дляспоживачів віком 35-55 років з середніми і вище середніх прибутками (40% ринкуфірми) і спеціалізація «В» — сегменти 1 і 3 для споживачів віком 25-55 років зсередніми і нижче середнього прибутками (35% ринку фірми). Ми пропонуємообслуговування споживачів сегменту «А» спеціальною командою менеджерів,оскільки вимоги цих споживачів є завищеними і вони можуть невірно оцінитиасортимент та імідж фірми і не здійснити замовлення;

—       врахування особливостей поведінки споживачів-фізичних осіб зарахунок сегментації дозволить отримати додаткові 10% доходів від реалізації зарахунок формування у них відчуття «своєї фірми» і поширення інформації середінших представників виділених груп. Додатковий дохід складатиме: ΔДсегмент= 478,4 тис. грн.;

—       постійний моніторинг ринку споживачів дозволить знизити ризикпомилкового сегментування, що відповідає річній економії ΔРсегмент= 90 тис. грн. на рік.

Загальнийекономічний ефект від запропонованих заходів оцінюється в 4873,8 тис. грн.доходу, що є суттєвим на стадії розширення діяльності ТОВ «Едемо». Крім того,підприємство отримує вигоди не лише в короткостроковому, але й вдовгостроковому періоді за рахунок розширення сегментів присутності на ринку тавчасного реагування на зміни попиту при впровадженні сучасних методикціноутворення.


РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ

 

4.1. Вступ

 

Основним нормативним документом, що регулює питання регулювання і контролю за охороною праці в Україні є Закон України «Про охорону праці» від 14.10.92 N 2695-XII зі змінами і доповненнями. Цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Згідно із ст..1 Закону «Про охорону праці», охорона праці — це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Законодавство про охорону праці складається з Закону України «Про охорону праці», Кодексу законів про працю України, Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

В законодавстві враховано основні вимоги конвенцій і рекомендацій Міжнародної Організації Праці щодо безпеки і гігієни праці та виробничого середовища, регулювання відносин охорони праці передових промислово-розвинених країнах, досвід охорони праці в Україні.

До державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці належать: правила, стандарти, положення, інструкції та інші документи, яким надається чинність правових норм, обов’язкових для виконання.

Поряд із загальними правовими нормами із питань охорони праці система законодавства України про працю містить і спеціальні, спрямовані на забезпечення підвищених гарантій для окремих категорій працівників, зокрема жінок, молоді, інвалідів та працівників, зайнятих на важких, небезпечних та шкідливих роботах.

Розділ про охорону праці входить в зміст колективних угод і договорів, що також сприяє розвитку і поліпшенню забезпечення нешкідливих і здорових умов праці.

 

4.2. Протипожежна безпека

Протипожежна безпека виробничихоб’єктів регламентується Законом України «Про пожежну безпеку», Положенням «Продержавний пожежний нагляд», нормативними документами ССБТ, СНиП, правиламипожежної безпеки, затвердженими міністерствами та відомствами.

Забезпечення пожежної безпеки єскладовою частиною виробничої та іншої діяльності посадових осіб, працівників підприємств,установ, організацій та підприємців. Це повинно бути відображено у трудовихдоговорах (контрактах) та статутах підприємств, установ та організацій.

Забезпечення пожежної безпеки підприємств,установ та організацій покладається на їх керівників і уповноважених ними осіб,якщо інше не передбачено відповідним договором.

За порушення встановлених законодавствомвимог пожежної безпеки, створення перешкод для діяльності посадових осіб органівдержавного пожежного нагляду, невиконання їх приписів винні в цьому посадові особи,інші працівники підприємств, установ, організацій та громадяни притягаються довідповідальності згідно з чинним законодавством.

Основним завданнямпожежно-профілактичної роботи в ТОВ «Едемо» є проведення комплексу заходів щодопопередження пожару, забезпечення пожежної безпеки об’єкта. Робота із пожежноїбезпеки проводиться на підприємствах в двох напрямках: адміністративному іпрофесійному.

Адміністративний напрямокпожежно-профілактичної роботи визначається відповідними документами: правилами,наказами, посадовими інструкціями осіб, що несуть відповідальність запротипожежний режим об’єкта.

Напідприємствах адміністративно-технічний персонал зобов'язаний: строго стежитиза. дотриманням правил і інструкцій з пожежної безпеки й застосовувати строгіміри відповідальності до порушників; знати пожежну небезпеку застосовуваних увиробництві речовин і матеріалів, а також найбільш пожежонебезпечні процеси йоперації й причини можливих пожеж; відповідати за справність і схоронністьпротипожежних засобів захисту; не допускати до роботи осіб, що не пройшлипротипожежний інструктаж; забезпечити проведення занять по пожежно-технічномумінімуму; при виникненні пожежі негайно сповістити про це в пожежну охоронупідприємства й міста, при цьому одночасно організувати його гасіння наявними засобами.

Протипожежнийінструктаж в ТОВ «Едемо» містить у собі первинні інструктаж і повторний.

Первиннийінструктаж проводиться начальником пожежної охорони підприємства з усіма новимипрацівниками, прийнятими на роботу. Він включає наступні питання: знайомство зпротипожежними правилами й інструкціями, що діють на підприємстві, ізпротипожежним режимом, можливими причинами пожеж і засобами їхньогопопередження, із практичними діями у випадку виникнення загоряння або пожежі(використання первинних засобів пожежогасіння, евакуація людей і матеріальнихцінностей і т.д.). Проведення інструктажу повинно супроводжуватися показомзасобів пожежогасіння й пожежного зв'язку на підприємстві.

Повторнийінструктаж проводить особа, відповідальна за пожежну безпеку в цеху, відділі йт.п. Цей інструктаж, проводиться з усіма новими працівниками, прийнятими на роботу,а також при переводі працівників з одного цеху в іншій. У результаті повторногоінструктажу працівника знайомлять: з виробничим процесом і встаткуванням,найнебезпечнішими в пожежному відношенні, мірами запобігання загорянь і пожеж,місцями паління, засобами пожежогасіння, наявними в цеху, розташуваннямнайближчого телефону й інших засобів зв'язку, планом евакуації у випадку пожежій т.п.

Важливимизасобом підвищення знань працівників із пожежної безпеки на виробництві єпроведення навчання по пожежно-технічному мінімуму. Порядок проведення занятьпо пожежно-технічному мінімуму оголошується наказом директора підприємства.Заняття, як правило, проводяться в цеху, відділі й т.д. по 2-4 год. протягомтижня. Програма проведення занять по пожежно-технічному мінімуму передбачаєвивчення з робітниками та службовцями пожежонебезпечних підприємств, цехівнаступних тем: засоби пожежної безпеки на об'єкті (2-6 год.), засоби пожежноїбезпеки в цеху й на робочому місці (4 год.), виклик пожежної допомоги (1 год.),протипожежне встаткування й інвентар, порядок використання їх на пожежі (2год.), дії при пожежі (2 год.).

Післязакінчення занять робітники та службовці здають залік. Повторний протипожежнийінструктаж і пожежно-технічний мінімум проводяться кожні два-три роки.

Строгевиконання всіх зазначених заходів сприяє підвищенню пожежної безпеки напідприємстві.

Професійний напрямокпожежно-профілактичної роботи здійснюють підрозділи воєнізованої, професійноїта державної пожежної охорони МНС України.

Посадові особи пожежної охоронизобов'язані:

—       використовувати в межахсвоєї компетенції надані їм повноваження щодо запобігання та припиненняправопорушень у галузі пожежної безпеки, а також сили та засоби при гасінні пожежі рятуванні людей;

—       брати участь у здійсненнітехнічної політики щодо удосконалення та впровадження техніки, систем та засобівпротипожежного захисту, форм і методів профілактики пожеж;

—       сприяти розвитку самосвідомостіта ініціативи громадян у питаннях боротьби з пожежами, виконання законодавства угалузі пожежної безпеки;

—       зберігати в таємницідержавну та комерційну інформацію, що стає відомою їм у зв'язку з виконаннямслужбових обов'язків.

Особи рядового та начальницького складупожежної охорони при виявленні пожежі зобов'язані повідомити про неї підрозділпожежної охорони і до його прибуття взяти на себе керівництво гасінням пожежі тарятуванням людей, організувати надання першої медичної допомоги потерпілим.

Особлива увага при проведенніпрофілактичних заходів повинна приділятися безпеці використанняелектрообладнання. Основними причинами пожеж електричного обладнання таелектромереж є:

—       коротке замкнення;

—       неправильневикористання електро-опалювальних приладів;

—       перевантаженняелектродвигунів і мереж;

—       утворення великихлокальних перехідних опорів, електричної дуги та іскріння.

Для попередження пожеж і вибухіввід коротких замкнень, електричних перевантажень та інших причин необхідніправильний вибір, монтаж і додержання встановленого режиму експлуатаціїелектричних мереж, обладнання і приладів. Конструкції, вид виконання, спосібустановки і клас ізоляції проводів, кабелів, обладнання і приладів повиннівідповідати стану оточуючого середовища, граничним тривалим перевантаженням таіншим вимогам Правил обладнання електроустаткування (ПУЭ).

Наведемо розрахунки площі перерізупроводів електромережі. При недостатній площі перерізу провідникиперегріваються, що приводить до небезпеки виникнення пожежі.

Практично максимальне перевищеннятемператури провідників з резиновою ізоляцією над температурою оточуючогосередовища повинно бути не більше 30ºС, що при середній температурі вприміщенні 25 ºС відповідає темпера ті провідника не вище 55 ºС.

Сильний перегрів провідниківвиникає про короткому замкненні. В табл.4.1 Наведені дані про граничнутемпературу нагріву провідників і кабелів при короткому замкненні.

Таблиця 4.1

Граничні температури нагрівупровідників і кабелів[1]

 

Вид і матеріали провідників

Тривала гранична температура, ºС

Короткочасна гранична температура при перевантаженні, ºС

Максимальна гранична температура провідників при короткому замкненні, ºС

з мідними жилами

з алюмінієвими жилами

Кабелі з паперовою просоченою ізоляцією до 3 кВ

80

125

200

150

Кабелі і провідники з резиновою ізоляцією

 

 

 

 

 - звичайною

55

100

150

150

 - термостійкою

65

110

150

150

Провідники з ПХВ ізоляцією

65

 -

150

150

[1]

КельбертД.Л. Проектирование и расчет средств охраны труда в текстильной и лек гойпромышленности. – М., 1979, с.231

Для визначення навантаження вмережі чи на користувачі використовують формулу:

/>                    (4.1)

де Р – потужність струму, Вт, U –напруга, В.

Формулу (4.1) застосовують длявизначення сили струму в мережах освітлення постійного і змінного струму ісилових мережах постійного струму.

Для мережі змінного струму знавантаженням електродвигунами:

/>                   (4.2)

де /> — коефіцієнт потужності (приблизно0,8).

Розрахувавши значення струму заформулами (4.1) чи (4.2) і порівнявши його значення із граничними величинамидля даного перерізу, визначають, чи перевантажені провідники.

Визначимо необхідну маркупровідника для вентиляційної системи з вентилятором потужністю Р = 71,5 кВт.Напруга в мережі U = 380 В.

Розраховуємо силу струму заформулою (4.2):

/>

За таблицями довідника знаходимомарку провідника: з резиновою або ПХВ ізоляцією, АПР, АПРТО, АПРВ, АПВ.[2]

Для визначення площі перерізупровідників і кабелів в залежності від граничної втрати напруги використовуютьнаступні формули:

—       якщо загрузказосереджена в кінці лінії

/>                   (4.3)

—       якщо загрузказосереджена в різних точках лінії

/>              (4.4)

де К – коефіцієнт, рівний 200 дляоднофазної лінії і 100 для трьохфазної лінії; l – довжина провідника, м; /> — питомапровідність матеріалу провідника, Ом/м; Р – потужність, що передається попровіднику, Вт.

При рівномірному розподілізагрузки:

/>                    (4.5)

За умов, наведених для вентилятора,при виборі провідника з алюмінієвою жилою використовуємо формулу (4.3) і маємо:

          />мм²                  (4.6)

Отже, остаточно, підійде провідникАПРВ.

4.3. Охорона праці

Забезпечення належних умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган Роботодавець повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизму і забезпечують санітарно-гігієнічні умови, що попереджують виникнення професійних захворювань. Відповідно до законодавства, в разі порушення нормативно-правових актів про працю й охорону праці сторони трудових відносин (працівник і роботодавець) несуть адміністративну, дисциплінарну, матеріальну і майнову, а також кримінальну відповідальність.

Державний нагляд за охороною праці здійснює Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю, створений відповідно до постанови Кабміну України від 30.08.2000 № 1387. До громадських органіі з нагляду і контролю за додержанням законодавства про охорону праці належать профспілкові та інші організації, що виражають інтереси робітників.

Впровадження ринкових відносин в економіку України такомерціалізація всіх сторін життя суспільства не сприяють підвищенню рівнябезпеки виробництва. Проте відомо, що покращання умов праці, підтримання наналежному рівні шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища,зниження показників виробничого травматизму та професійної захворюваностісупроводжується не лише соціальним, але й економічним ефектом. Зростає періодпрофесійної активності працюючих, зростає продуктивність праці, скорочуютьсявидатки, пов'язані з виробничим травматизмом та професійною захворюваністю,скорочуються видатки на пільги та компенсації.

Науковідослідження доводять, що раціональний комплекс заходів, скерованих на покращанняумов праці, може забезпечити приріст продуктивності праці на 15… 20% ібільше. Дослідження доводять, що великий вплив має освітленість робочих місць.Так, природне освітлення збільшує продуктивність праці на 10%, а раціональнештучне освітлення-на 6… 13 %. Правильна організація робочого місця збільшуєпродуктивність праці на 21 %, функціональна музика — до 12 %, раціональнопофарбоване приміщення та обладнання — на 25 % тощо.

Продуктивністьпраці різко знижується при високій температурі повітря робочої зони і складаєпри26...30°С всього 20… 50 % від його рівня при 18 °С.

Покращанняумов праці, впровадження заходів щодо забезпечення безпеки працісупроводжується зниженням показників виробничого травматизму та професійноїзахворюваності. Зростає ефективний фонд робочого часу, що зумовлює економічнийефект.

Щеодним резервом економії матеріальних ресурсів, пов'язаних з покращанням умовпраці, є скорочення витрат на пільги та компенсації працюючим за роботу ушкідливих умовах.

Вданій роботі ми розрахуємо параметри системи природної витяжки, виходячи ізнормативних і санітарно-гігієнічних вимог.

Істотнимелементом гігієнічних умов праці є забруднення повітря у виробничих приміщенняхі на робочих місцях. Ступінь забруднення повітря в робочій зоні визначаєтьсякількістю пари, що втримуються в ньому, газів, пилу й інших домішок.

Забруднення(запиленість, загазованість) повітря в робочих приміщеннях багато в чомузалежить від характеру технологічних процесів.

Нерідкозабруднення повітря пилом залежить від виду оброблюваних предметів праці(тканина, хутряна й шкіряна сировина, вовна й ін.) і механічних впливів на них.Виробничий пил, осідаючи на бронхах і легенях людини, може викликатизахворювання дихальних шляхів і істотно знизити її працездатність, а іноді можебути причиною передчасної інвалідності.

Граничноприпустимі концентрації пилу, пари, газів та інших домішок у повітрі виробничихприміщень зазначені в правилах і нормативах техніки безпеки. У загальному видіможна затверджувати, що гранично припустимими нормами забруднення повітряробочих приміщень є такі концентрації в ньому забруднювачів (домішок), які прищоденній восьмигодинній роботі протягом всієї трудової діяльності не викликаютьу працюючих професійних і інших захворювань і не погіршують загального стануздоров'я.

Узниженні забруднення повітря особливо велике значення надається вентиляціївиробничих приміщень і робочих зон. Втім незалежно від наявності вентиляційнихприладів і шкідливих домішок, виробничі приміщення повинні мати створи переплетіньта інші засоби для провітрювання.

Дляпосилення природної тяги при видаленні повітря через витяжні труби (шахти)служать дефлектори.

Розрахуємопараметри дефлектора для видалення із приміщення повітря обсягом 3000 м³/годпри розрахунковій швидкості повітря 5 м/с.

Швидкістьповітря в шахті: vдеф = 3,4 м/с

Потужністьдефлектора: L = 3000 м³/год

Діаметршахти для встановлення дефлектора:

/>м            (4.7)

Задовідниковими таблицями[3] даній величині Doвідповідає дефлектор Т30 з Do = 600 мм.

Визначиморух повітря в шахті при відсутності вітру, враховуючи наступні додаткові дані:висота шахти l = 5 м, коефіцієнт локального опору зонта Σξ1 = 0,3,коефіцієнт опору руху повітря для круглого дефлектора при повному напорі 0,61.

Тодішвидкість повітря в горловині дефлектора:

/> м/с           (4.8)

Використанняповітря:

/> м³/год              (4.9)

Отже,при наявності вітру використання повітря для розрахованого устаткуваннязбільшується на:

/>                  (4.10)

щосуттєво збільшує приток свіжого повітря в приміщення.


4.4. Охорона навколишнього середовища

ВУкраїніздійснюється стимулювання раціонального використання природних ресурсів,охорони навколишнього природного середовища шляхом:

а)надання пільг при оподаткуванні підприємств, установ, організацій і громадян вразі реалізації ними заходів щодо раціонального використання природних ресурсівта охорони навколишнього природного середовища, при переході на маловідходні ібезвідходні ресурсо- та енергозберігаючі технології, організації виробництва івпровадженні очисного обладнання та устаткування для утилізації забруднюючихречовин і переробка відходів, а також приладів контролю за станом навколишньогоприродного середовища та джерелами викидів і скидів забруднюючих речовин,виконанні інших заходів, спрямованих на поліпшення охорони навколишньогоприродного середовища;

б)надання на пільгових умовах короткострокових і довгострокових позичок для реалізаціїзаходів щодо забезпечення раціонального використання природних ресурсів таохорони навколишнього природного середовища;

в)встановлення підвищених норм амортизації основних виробничих природоохороннихфондів;

г)звільнення від оподаткування фондів охорони навколишнього природногосередовища;

д)передачі частини коштів позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовищана договірних умовах підприємствам, установам, організаціям і громадянам назаходи для гарантованого зниження викидів і скидів забруднюючих речовин ізменшення шкідливих фізичних, хімічних та біологічних впливів на станнавколишнього природного середовища, на розвиток екологічно безпечнихтехнологій та ииробництв;

є)надання можливостей отримання природних ресурсів під заставу.

Однакцей механізм стимулювання ще не має ефективної дієздатності внаслідоквідсутності необхідних підзаконних актів. Завдання уряду полягає у формуванніпопиту на екологічну модернізацію виробництва і створення стимулюючих умов. Цебуде важливим кроком на важкому шляху інтеграції до європейськоїеколого-економічної системи.

Вумовах дефіциту бюджетних і оборотних коштів некапіталомістка екологічнамодернізація підприємств є найбільш ефективним шляхом досягненняеколого-економічного ефекту без значних капітальних затрат. Ця ситуаціяхарактерна для України в умовах реформування економіки. При цьому досягаютьсятакі цілі:

—       екологізація функцій системи загального управлінняпідприємством із запровадженням міжнародних стандартів системи екологічногоменеджменту, екологічного аудиту, а також досвіду екологічного інжинірингу,маркетингу;

—       оновлення виробничих процесів (технологічних систем) з метою поліпшенняекологічних характеристик виробництва, і збільшення економічного ефекту;

—       модернізація очисних споруд з економічним ефектом;

—       екологічне оздоровлення промділянки і прилеглої території;

—       підвищення екологічної свідомості і кваліфікації персоналу. Відповіднодо визначених цілей надаються послуги у складі:

—       комплексної експрес-оцінки (експрес-аудит), екологічногоменеджменту підприємства, промділянки з прилеглою територією (5 км попериметру), відходів, очисних споруд, бухгалтерської звітності(екологічнівитрати);

—       поглибленого екоаудиту життєвого циклу продукції зарекомендаціями експрес-аудиту;

—       екологічного інжинірингу обгрунтування програми екологічноїмодернізації виробництва з економічним ефектом (некапіталомісткість ісамоокупність заходів);

—       екологічного маркетингу щодо забезпечення некапіталомісткоїекомодернізації;

—       екологічного лізингу для вирішення інвестиційних проблемекомодернізації;

—       підвищення екологічної кваліфікації персоналу длязабезпечення реалізації програми екологічної модернізації;

—       управлінського (менеджерського) консалтингу супроводженняреалізації програми екологічної модернізації виробництва.

Відповіднодо цього підходу формується модель поступової екологізації виробничої системипідприємства.

Значнуувагу в розвинутих країнах приділяють системі екологічної сертифікаціїпродукції.

ВУкраїні система сертифікації функціонує згідно з Декретом Кабінету МіністрівУкраїни «Про стандартизацію і сертифікацію зі змінами, внесеними ЗакономУкраїни № 333/97-ВР від 11.09r97 p., причому порядок сертифікаціївизначено у цьому Декреті тільки відносно продукції. В Декреті сертифікаціяподіляється на обов'язкову і добровільну. Добровільна сертифікація можепроводитися на підприємницьких засадах на відповідність продукції вимогам, щоне віднесені актами законодавства та нормативними документами до обов'язковихвимог, з ініціативи виробника, продавця, споживача, органів державноївиконавчої влади, громадських організацій та окремих громадян на договірнихумовах між заявником та органом із сертифікації.

Добровільнусертифікацію мають право проводити підприємства, організації, інші юридичніособи, що взяли на себе функції органу з добровільної сертифікації, а такожоргани, що акредитовані в державній системі сертифікації.

Правиладобровільної сертифікації встановлюються органами з добровільної сертифікації,які подають Держкомстандарту України інформацію для їх реєстрації вустановленому Комітетом порядку.

Враховуючите, що екологічна сертифікація не відрегульована законодавством України,викладемо основні фрагменти міжнародної практики з екологічної сертифікації заміжнародним стандартом ІSO 14040 «Оцінка життєвого циклу».

Насампередзазначимо, яке стимулююче значення має екологічна сертифікація:

—       екологічна сертифікація і знак відповідності мають вищийпріоритет відносно інших сертифікатів і знаків;

—       екологічний сертифікат є підставою для розгляду питання пронадання державної ліцензії на право природокористування;

—       екологічний сертифікат обумовлює пріоритетне право наотримання ліцензії, пільгового кредитування і пільгового оподаткування.

Екологічнийсертифікат і свідоцтво про його визнання є необхідною умовою введення натериторію країни об'єктів екологічної сертифікації.

Системаекологічної сертифікації має такі характеристики:

Екологічнасертифікація відповідності — це дія третьої сторони стосовно підтвердженнявідповідності об'єкта, що сертифікуються, екологічним вимогам.

Деклараціяпро відповідність — заява виробника (першої сторона) — постачальника,продавця, виконавця про відповідність об'єкта сертифікації визначенимекологічним вимогам (відрізняється від сертифікації формою підтвердженнявідповідності «третьою стороною»).

Екологічнийсертифікат відповідності — документ, що надається відповідно доправил Системи сертифікації (обов'язкової, добровільної чи міжнародної), якагарантує забезпечення впевненості у тому, що об'єкт екосертифікації відповідаєекологічним вимогам, які до нього ставляться.

Знаквідповідності (екологічний знак) — захищений в установленому порядку знак,що застосовується відповідно до правил Системи, які гарантують впевненість утому, що об'єкт екосертифікації відповідає екологічним вимогам. Екологічнийзнак присуджують продукції, яка має екологічні переваги перед аналогами у межахвизначеної групи однорідної продукції. Таке екологічне маркування єдобровільним і може бути використане громадськими або підприємницькими агентствами.Воно може бути національним, регіональним, галузевим чи міжнародним. Екологічнемаркування може мати форму знака, графічного зображення на виробі або тарі,може бути надане у вигляді текстового документа, технічного бюлетеня,рекламного оголошення, публічної об'яви.

Згідноз міжнародним стандартом ISO 14020, екологічне маркування є одним з видівекологічної декларації, що характеризує вплив продукції чи послуги нанавколишнє середовище на всіх стадіях життєвого циклу.

Тип1 — екологічне маркування знаком, що надається за результатами сертифікаціїпродукції третьою стороною.

Тип2 — екологічне маркування, що ґрунтується на само декларації відповідноїпродукції визначеним екологічним нормативам. При цьому виробник може маркуватипродукцію особливим знаком.

Тип3 — подібний на тип 1, але пов'язаний з визначеним обсягом інформації прохарактеристики екологічності на стадіях життєвого циклу продукції.

Оцінкажиттєвого циклу відповідно до міжнародного стандарту ISO 14040 як методоцінки екологічних аспектів продукції і потенційних впливів на навколишнєсередовище включає:

—       визначення цілей і завдань оцінки життєвого циклу;

—       формування переліку вхідних і вихідних параметрів(інвентаризаційної відомості вхідних і вихідних матеріальних та енергетичнихпотоків) на етапах життєвого циклу продукції, проведення необхідних розрахунківу межах інвентаризаційного аналізу;

—       оцінка потенційного впливу на навколишнє середовище на етапахжиттєвого циклу відповідно до вхідних і вихідних потоків ресурсів і про­дуктів;

—       інтерпретація результатів інвентаризаційного аналізу та аналізувпливу для досягнення цілей оцінки життєвого циклу.

Методологіяпроцесу оцінки життєвого циклу продукції, як бачимо з вищезазначених їїскладових, багато в чому ідентична методології екологічного аудиту. Практичноінвентаризаційний аналіз — це більш поглиблені аудиторські дослідженнятехнологічних процесів з формуванням наступних оцінок і висновків відносноекологічних ризиків. З погляду авторів, екоаудиторські фірми за наявностівідповідних цілей можуть забезпечити оцінку життєвого циклу продукції.

Такимчином, розглянуті методи проведення екологічного аудиту та сертифікаціїдозволяють підприємству суттєво оновити виробничі процеси з метою поліпшення екологічниххарактеристик виробництва і збільшення економічного і соціального ефекту.

Висновки до Розділу 4

Охорона праці — це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Основним завданнямпожежно-профілактичної роботи на підприємствах є проведення комплексу заходівщодо попередження пожару, забезпечення пожежної безпеки об’єкта. Робота ізпожежної безпеки проводиться на підприємствах в двох напрямках:адміністративному і професійному.

Особлива увага при проведенніпрофілактичних заходів повинна приділятися безпеці використанняелектрообладнання В роботі проведено розрахунки площі перерізу провідника дляпідключення промислового вентилятора. Враховані такі параметри: сила струму,напруга, довжина провідника, граничні відхилення від напруги, питомапровідність матеріалу. Отримано значення – 2,4мм², що відповідаєпровіднику АПРВ.

Роботодавець повинен впроваджуватисучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизму ізабезпечують санітарно-гігієнічні умови, що попереджують виникнення професійнихзахворювань. В даній роботі розраховано параметри системи природноївитяжки, виходячи із нормативних і санітарно-гігієнічних вимог. Доведено, щовикористання дефлектора з визначеними параметрами дозволяє збільшити притоксвіжого повітря в приміщення на 50%.

Українськапромисловість потребує переходу до нових технологій у зв’язку з інтеграцією доєвропейської еколого-економічної системи. В умовах дефіциту бюджетних іоборотних коштів не капіталомістка екологічна модернізація підприємств єнайбільш ефективним шляхом досягнення екологоекономічного ефекту без знач­нихкапітальних затрат. Розглянуті методики дозволяють оновити виробничі процеси зме­тою поліпшення його екологічних характеристик і збіль­шення економічного ісоціального ефекту.

Список літератури

1.        Закон України “Про господарські товариства ” від 19.09.91№1576-ХІІ зі змінами і доповненнями // www.kiev.rada.ua

2.        Закон України «Про захист прав споживачів» від12.05.91 N 1024-XII зі змінами і доповненнями // www.kiev.rada.ua

3.        Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність ” від16.04.91 №960-ХІІ зі змінами і доповненнями станом на 15.11.2005 //www.kiev.rada.ua

4.        Господарський кодекс України від 16.01.03 р. №436-ІУ. – К.:Атика, 2004. – 182 с.

5.        Цивільний кодекс України від 16.01.03 р. №428-ІУ. – К.:Атика, 2005. – 418 с.

6.        Постанова КМУ «Про удосконалення порядку формування цін» від18 грудня 1998 р. N 1998 із змінами і доповненнями // www.kiev.rada.ua

7.        Постанова КМУ «Порядок заняття торговельною діяльністю іправила торговельного обслуговування населення». від 8 лютого 1995 р. N 108, іззмінами і доповненнями // www.kiev.rada.ua

8.        Наказ Мінфіну України «Положення про порядок здійсненняаналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації» від26.01.2001 №49/121 // www.kiev.rada.ua

9.        Методичні рекомендації з перевірки порівнянності показниківфінансової звітності підприємства // Лист Мінфіну України від 31.12.2003 N31-04200-20-5/8622 – www.kiev.rada.ua

10.      Методичні рекомендації з формування складу витрат та порядкуїх планування в торговельній діяльності. Наказ Міністерства економіки та зпитань Європейської інтеграції України від 22 травня 2002 р. № 145 //www.kiev.rada.ua

11.      Антикризисное управление // под ред. Э.М.Короткова. – М.:Инфра-М, 2001. – 432 с.

12.      Апопій В.В,, Міщук І.П., Ребицький В.М. та ін. Організаціяторгівлі // за ред… В.В.Апопія. – К.: ЦНЛ, 2005. – 616 с.

13.      Бланк И.А. Управление использованием капитала. – К.:Ника-центр, Эльга. 2002. – 656 с

14.      Бланк И.А. Управление прибылью. – К.: Ника-центр, Эльга.2002. – 752 с.

15.      Богиня Д.П., Грішнова О.А. Основи економіки праці. – К.:Знання-Прес, 2000. – 313 с.

16.      БойчикІ.М… Економіка підприємства. – К., 2002. – 286 с.

17.      ВасиленкоВ.А. Менеджмент устойчивого развития предприятий. – К.: ЦУЛ, 2005. – 648 с.

18.      ВиноградськийМ.Д., Бєляєва С.В., Виноградська А.М., Шкапова О.М. Управління персоналом. –К.: ЦНЛ, 2006. – 504 с.

19.      ВиноградськийМ.Д., Виноградська А.М., Шкапова О.М, Менеджмент в організації. – К,: Кондор,2004. – 598 с.

20.      ВоркутА.И. Концепция, проблемы и задачи развития логистических систем.Научно-практические семинары. – К., 2004. – 184 с.

21.      ГаркавенкоС.С. Маркетинг. – К.: Лібра, 2002. – 712 с.

22.      Голов С.Ф, Управлінський облік. — К.: Лібра, 2006. – 704 с.

23.      Головко Т.В., Сагова С.В, Стратегічний аналіз. – К.: КНЕУ,2002. – 198 с.

24.      Голошубова Н., Голошубов О. Розвиток складської мережі яккомпонента інфраструктури ринку.// Економіка України — 2003. — № 3

25.      ГріфінР., Яцура В. Основи менеджменту. – Львів: БаК, 2001. – 624 с.

26.      ДжонсонДж., Вуд Д., Вордлоу Д., Мерфи-мл. П. Современная логистика. – М.: «Вильямс»,2002. – 726 с.

27.      ДорошН.І. Аудит: методологія і організація. – К.: Знання, 2001. – 402 с.

28.      Економічний аналіз./Під ред. М.Г.Чумаченка. – К., 2001. – 712с.

29.      Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовийсловник. – К.: Знання, 2000. – 684 с.

30.      Канюк В.М,, Петюх В.М,, Цимбалюк С.О. та ін… Менеджментперсоналу. – К.: КНЕУ, 2004. – 398 с.

31.      КатасоновВ.Ю., Морозов Д.С. Проектное финансирование: организация, управление риском,страхование. – М.: ФиС, 2000. – 668 с.

32.      КириченкоО.А. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності. – К.: Знання-Прес, 2002. – 486с.

33.      Ковтун С.Бюджетування на сучасному підприємстві, або як ефективно управляти фінансами. –Х.: Фактор, 2005. – 340 с.

34.      КолпаковВ.М., Дмитренко Г.А. Стратегический кадровый менеджмент. – К.: МАУП, 2002. – 280с.

35.      Коробов М.Я… Фінансово-економічний аналіз діяльностіпідприємств. – К., 2002. – 296 с.

36.      КревенсД. Стратегический маркетинг. – М.-СПб-К., 2003. – 752 с.

37.      КрутикА.Б., Муравьев А.И. Антикризисный менеджмент. – СПб: Питер, 2001. – 468 с.

38.      КрушельницькаО.В., Мельничук Д.П. Управління персоналом. – К.: Кондор, 2003. – 296 с.

39.      ЛахтіоноваЛ.А. Фінансовий аналіз сільськогосподарських підприємств. – К.: КНЕУ, 2004. –365 с.

40.      ЛюкшиновА.Н. Стратегический менеджмент. – М.: ИНФРА-М, 2000. – 484 с.

41.      МаркарьянЭ.А., Герасименко Г.П., Маркарьян С.Э. Финансовый анализ. – М.: ФБК-Пресс,2003. – 224 с.

42.       МахсмаМ.Б. Економіка праці та соціально-трудові відносини. – К.: Атіка, 2005, — 304с.

43.      МесконМ.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента. – М.: Дело, 1998. – 718 с.

44.      МочернийС.В., Довбенко М.В. Економічна теорія. – К.: ВЦ Академія, 2004. – 856 с.

45.      НападовськаЛ.В. Управлінський облік. – К.: Книга, 2004. – 544 с.

46.      НємцовВ.Д. Стратегічний менеджмент. – К.: Лібра, 2001. – 364 с.

47.      НікбахтЕ… Гропеллі А. Фінанси. – К.: ЦНЛ, 2002. – 393с.

48.      НіколайчукВ. Взаємозв’язок і відмінності логістики та маркетингу// Економіка України — 2002. — № 4

49.      ОкландерМ. Логістичний сервіс і методика розрахунку логістичних затрат// ЕкономікаУкраїни — 2004. — № 8

50.      ОпарінВ.М. Фінанси. Загальна теорія. – К.: ЦУЛ, 2002. – 386 с.

51.      ПаркінсонС., Рустомжі М. Мистецтво управляти // Галицькі контракти. – 2004. — № 7-14

52.      ПастуховаВ. Стратегічне планування на підприємстві//Економіка України — 2000. — № 11

53.      СавицкаяГ.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. – М.: Инфра-М, 2003. – 400с.

54.      Трудовеправо України // заряд. Н.М.Хуторян. – К.: АСК, 2004. – 608 с.

55.      Управліннязовнішньоекономічною діяльністю//за ред. А.І.Кредисова. – К.: ВІРА-Р, 2002. –552 с.

56.      Управлениеперсоналом организации // под ред. А.Я, Кибанова. – М.: Инфра-М, 2002. – 638 с.

57.      УткинЭ.А. Антикризисное управление. — М.: Тендем, ЭКМОС, 2000. – 516 с.

58.      Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. кол. і наук.ред. проф. А. М. Поддєрьогін. — К.: КНЕУ, 2005. — 460 с.

59.      Финансовый менеджмент / под ред. Шохина Е.И. – К.: ИДФБК-Пресс, 2003. – 408 с.

60.      ХмільФ.І. Основи менеджменту. –К.: Академвидав, 2005. – 608 с.

61.      Цал-ЦалкоЮ.С. Витрати підприємства. – К.: ЦУЛ, 2002. – 656 с.

62.      ЧерепА.В. Економічний аналіз. –К.: Кондор, 2005. – 160 с.

63.      ЧовушянЭ.О., Сидоров М.А, Управление риском и устойчивое развитие. – М.: ИЦЦ«Рассиана», 2000. – 322 с.

64.      ЧумаченькоН.Г. Економічний аналіз. – К.: КНЕУ, 2003. – 556 с.

65.      ШереметА.Д., Сайфулин Р.С., Негашев Е.В. Методика финансового анализа.- М.: Инфра-М,2001. – 208 с.

66.      www.minfin.gov.ua – офіційний сайт Мінфіну України

67.       www.ukrstat.gov.ua– офіційний сайт Державного комітету статистики України

68.      www.ufs.com.ua – український фінансовий сервер

еще рефераты
Еще работы по маркетингу