Реферат: Операції з міжнародної торгівлі науково-технічними знаннями і досвідом

Операціїз міжнародної торгівлі науково-технічними знаннями  і досвідом

 

У операціях з міжнародної торгівлі науково-технічнимизнаннями та досвідом – як об'єкти продажу – виступають продукти інтелектуальноїпраці у формі: патентів на винаходи, промислових зразків, корисних моделей,копірайтів, ноу-хау, ліцензій, товарних марок (торгових знаків), знаківобслуговування, найменування місць походження товарів, програм для ЕОМ, базданих та топології інтегральних схем.

Патент на винахід – офіційний документ, який видаєтьсякомпетентним урядовим органом винахіднику та засвідчує його монопольне право наволодіння, використання та розпорядження винаходом на визначеній територіїпротягом встановленого часу (15-20 років).

Винахід – цетехнічне рішення, яке представлене у документарній формі, а також у виглядікорисної моделі або промислового зразка, яке має технічну новизну,неочевидність та явну виробничу чи іншу корисність. Винахід може належати фізичнійчи юридичній особі, які мають право використовувати його на свою користь та запатентуватиу державних органах для захисту від несанкціонованого використання іншимиособами.

Якщо автор зробиввинахід у зв'язку з виконанням своїх службових обов'язків і якщо трудовимдоговором не передбачено інше, то власником патенту є працедавець, а автор маєправо на одержання винагороди в залежності від вигоди працедавця; якщо протягом4 місяців працедавець не подасть заявку на патентування винаходу, то автор самможе запатентувати свій винахід.

У країнах світу діють різні системи видачі патентів:

а) явочна системи видачі патентів, при якій патент видається винахіднику без попередньоїперевірки на новизну та пріоритетність. Якщо потім виявиться, що аналогічнийвинахід був раніше запатентований іншою особою, то така особа може звернутись варбітраж із позовом про визнання більш пізнього патенту недійсним;

б) перевірочна системи видачі патентів, при якій подані винахідником у спеціальнуекспертну організацію заявки спочатку перевіряються по комп'ютерній картотеціна новизну, практичну цінність та пріоритетність. У разі відсутності патенту нааналогічний винахід винахіднику видається патент на його ім'я, за що віннаперед має сплатити певне мито.

Патентування винаходів, яке забезпечує їх законодавчий захиствід самовільного використання іншими особами та організаціями, суттєво підвищуєїх ціну. Для підтримки патенту у силі власники патентів повинні регулярноплатити патентні мита. Тому власник патенту часто поступається правами на використаннявинаходу тій стороні, яка зможе комерційне використовувати його, шляхомукладання з нею патентної або ліцензійної угоди.

Промислові зразки – конструкторське або художнє рішеннявиробу, яке має суттєву новизну. Вони можуть бути запатентовані (патентвидається на 10 років) та зареєстровані.

Корисна модель – виріб, який має суттєву новизну танеочевидність технічного рішення при існуючому рівні техніки. Вона може бутизапатентована (патент видається на 5 років) та зареєстрована.

Копірайт – ексклюзивне право автора літературного, аудіо-,відеотвору на показ та відтворення своєї роботи.

Ноу-хау – розроблені оригінальні пристосування (корисні моделі), технічний досвідта секрети виробництва, які включають відомості технологічного, економічного,адміністративного, фінансового характеру, які не мають суттєвої новизни, алемають комерційну цінність і їх використання забезпечує певні переваги. Ноу-хауне мають правового захисту. Ноу-хау може включати способи та навички у проектуванні,будівництві, монтажі, методи лікування та управління тощо. Споживчі властивостіноу-хау полягають у корисності та конфіденційності інформації, яку вонимістять.

Ліцензія – оформлений письмовим договором дозвіл, якийвидається власником винаходу (ліцензіаром), захищеного чи незахищеногопатентом, зацікавленій особі (ліцензіату) на промислове та комерційневикористання винаходу протягом обумовленого строку за певну винагороду.

У практиці торгівлі винаходами та ноу-хау ліцензії можнаподілити на два види:

1) чисті (самостійні) ліцензії – продаються за самостійнимидоговорами, які передбачають передачу прав на використання винаходів таноу-хау. Якщо продаж чистих ліцензій супроводжується поставкою зразківобладнання та наданням інжинірингових послуг з їх освоєння, то у ліцензійніугоди, крім основних ліцензійних зобов'язань, включають додаткові зобов'язанняз поставки та надання послуг;

2) супутні ліцензії – продаються шляхом включенняїх у контракти з поставки товарів, зокрема машин, обладнання, приладів, причомуціни та умови платежу за такі ліцензії можуть бути виділені окремо або включеніу загальні суми контрактів.

Держателі патентів та ноу-хау подають про них відомості унаціональні і міжнародні електронні інформаційні системи, проводять рекламнікомпанії й укладають із зацікавленими юридичними та фізичними особами ліцензійніугоди. Перед продажем ліцензії на винахід за кордон патентодержатель зазвичайпрагне запатентувати його через патентних повірених у тих країнах, куди вінзбирається продати ліцензію.

Ліцензійні угоди – це угоди про передачу ліцензіаромліцензіату прав на промислове і комерційне використання у певних межахвинаходів, «ноу-хау», товарних знаків тощо на обумовлений термін запевну винагороду. Ці угоди, крім надання права на використання винаходів,включають комплекс додаткових зобов'язань ліцензіарів з надання допомогиліцензіатам у використанні предмета угоди.

Ліцензійна угода встановлює вид ліцензії (патентна,безпатентна), характер та обсяг прав на використання винаходу (проста,виключна, повна), виробничу сферу та територіальні межі використання об'єкталіцензії.

Патентна ліцензія – це документ, який підтверджуєпередачу права використання патенту без відповідного ноу-хау.

Безпатентна ліцензія – це документ, який підтверджує правовикористовувати незапатентоване ноу-хау на винахід.

Невиключна (проста) ліцензія – це ліцензія, яка дає ліцензіару правосамостійного використання винаходу та ноу-хау і видачі ліцензій на нихбудь-яким зацікавленим особам.

Виключна ліцензія (ексклюзивна) – це ліцензія, яка передбачає монопольнеправо ліцензіата використовувати винахід або секрет виробництва на даній території,при цьому ліцензіар відмовляється від самостійного використання винаходу таноу-хау і продажу ліцензій на них іншим особам на цій території. На практиціліцензіар надає виключну ліцензію з чисельними застереженнями, які суттєво обмежуютькомерційну діяльність ліцензіата: збут продукції через збутову мережуліцензіата; заборона експорту продукції; встановлення максимального обсягувиробництва та мінімального обсягу обороту; зобов'язання закуповувати уліцензіара сировину, матеріали, комплектувальні вироби, необхідні длявиробництва продукції за ліцензією.

Повна ліцензія – це ліцензія, яка надає ліцензіатувиключне право на використання патенту або ноу-хау протягом строку дії угоди іяка передбачає відмову ліцензіара від самостійного використання об'єкталіцензії протягом цього строку.

Ліцензіат може передати надане йому право використовувативинахід третім особам від свого імені шляхом надання їм субліцензії, але тількиз письмового дозволу ліцензіара.

Оскільки конфіденційність ноу-хау не захищена патентом, тоіснує небезпека, що покупець після переговорів не укладе контракт на придбанняліцензії, а отримані під час переговорів відомості використає з комерційнимицілями, Тому перед переговорами про продаж ліцензії на ноу-хау укладають з можливимпокупцем опціонну угоду про нерозголошення суті ноу-хау та невикористання йогоу своїх цілях, якщо не буде укладена угода на продаж ліцензії.

Угоди на продаж ноу-хау мають певні особливості:

—  сторониповинні чітко визначити зміст ноу-хау, його корисність, конфіденційність абосекретність, причому інтереси експортерів та імпортерів тут протилежні:імпортери прагнуть звуження змісту ноу-хау;

—  більшдокладно викладається весь комплекс зобов'язань з передачі знань;

—   особливо проробляються гарантійнізобов'язання експортерів щодо завершеності розробок, які передаються, їхсучасного технічного рівня та патентної чистоти використаних рішень;

—   серйозна увага звертається назобов'язання імпортера зі збереження конфіденційності або секретності ноу-хау,що передається.

Визначення цін ліцензійних угод є складною проблемою,оскільки технічна суть ліцензії, яка визначає її споживчі властивості, сувороіндивідуалізована, надзвичайно рідко можна знайти конкурентні матеріали нааналогічні винаходи та ноу-хау. Проблема ускладнюється тим, що споживчавартість ліцензій визначається індивідуальною корисністю для кожного споживача.Ціни ліцензій, на відміну від цін на товари, не визначаються їх вартістю,кількістю витраченої праці, а формуються на базі оцінки можливого прибутку відвикористання права продукувати продукцію в результаті впровадження винаходу,ноу-хау. В залежності від можливого прибутку сторони визначають, в якійпропорції вона буде розподілятись між ліцензіаром та ліцензіатом. Фактичнорозподіл прибутку здійснюється у вигляді певної суми або певного відсотка відприбутку. У міжнародній практиці торгівлі ліцензіями частка, яка йде навинагороду ліцензіарам, становить 20-40% від суми додаткового прибутку.Розрахунок ціни ліцензії враховує ряд факторів технічного, економічного та правовогохарактеру, які можуть вплинути на рівень ціни.

Ліцензіат, оцінюючи доцільність купівлі ліцензії, передусім калькулюєсвої затрати на освоєння виробництва, прогнозує можливе зниження витратвиробництва, збільшення цін на новий для ринку товар, збільшення обсягів реалізації,розмір очікуваного прибутку, цінність використання товарного знака. Ліцензіатможе також використати порівняння своїх затрат на альтернативні рішення длядосягнення тих же результатів, які можуть бути отримані при використанніліцензій.

Ліцензіар оцінює обсяг, новизну, значимість, комерційну привабливістьправа використовувати винахід, ноу-хау, а також попит, життєвий цикл продукціїта розмір очікуваного прибутку від впровадження

Якщо об'єктом ліцензії є унікальний винахід, використанняякого дає значний ефект, що поєднує різке поліпшення якості продукції зізначною економією у виробництві, то продавець ліцензії на такий винахід,здійснивши широку рекламу, може відкрити торги між покупцями, що дозволить йомувизначити оптимальну світову ціну, уточнити території для патентування тапродати максимальну кількість ліцензій.

Якщо можливість використання винаходу та ноу-хау обмежена йочікуваний ефект не дуже перспективний, то для визначення цін ліцензій використовуютьнепрямі методи, серед яких можуть бути такі:

—  задопустимою ціною, яка має, як мінімум, у 1,5-2 рази перевищувати усі витратипродавця, пов'язані із розробкою винаходу чи ноу-хау до стадії, на якій передбачаєтьсяїх продаж, та перевіркою їх ефективності;

—  запрецедентами раніше укладених ліцензійних угод на близькі за характеромвинаходи та ноу-хау;

—  методперевірки реакції ринку шляхом пропозиції ліцензій за заздалегідь завищенимицінами з поступовим їх зниженням до прийнятних для покупців значень.

Вартість ліцензійзалежить від ступеня їх технічної проробки та патентного захисту. Вартістьбезпатентних ліцензій у середньому на 10-20 % нижча, ніж на винаходи, захищеніпатентами; ціни на виключні ліцензії зазвичай більш ніж у 2 рази перевищують цінипростих ліцензій.

Ліцензійні угоди можуть передбачати декілька основних видівліцензійних платежів:

роялті – періодичні, поточні відрахування, які встановлюються у вигляді фіксованихставок у процентах та виплачуються через погоджені проміжки часу (щороку, разна півроку, квартал, щомісяця або на певну дату). Роялті можуть нараховуватисьу погоджених пропорціях до таких показників: додаткового прибутку ліцензіатавід використання ліцензії; загального прибутку ліцензіата; загальній вартостіреалізації продукції, яка вироблена за ліцензією; одиниці реалізованоїпродукції у вигляді процента до ціни або собівартості; фізичному обсягувипущеної продукції; вартості або потужності виготовленого за ліцензієюобладнання, вартості переробленої сировини. Для визначення розмірів роялті уліцензійні угоди включають зобов'язання ліцензіатів передавати ліцензіарампідтверджені аудиторськими звітами відомості про ті показники діяльності, якіпокладені в основу підрахунків роялті. Сторони можуть передбачати як незмінніза розміром поточні відрахування на весь строк дії угоди, так і змінні, яківраховують моральне старіння або збільшення обсягів виробництва. Наприклад,ставка роялті знижується на 25% при збільшенні обсягу виробництва у 2 рази тана 50% — при збільшенні у З рази. Рівень ставок роялті коливається від 2 до10%, в середньому він становить 3-5%, він залежить від: галузі економіки, видуліцензії, строку дії угоди, обсягу виробництва, внутрішніх та експортних цін напродукцію, яка виготовлена за ліцензією, ступеня ризиків у діяльності приосвоєнні ліцензії. Більш високі ставки використовуються при продажу виключноїліцензії на перші роки угоди та експортної орієнтації продукції; більш низькі –при невиключній, простій, ліцензії та продажу на внутрішньому ринку. Для виключенняризику невиплати роялті у наміченому обсягу через те, що у ліцензіара може не вистачитифінансових ресурсів при освоєнні ліцензії, ліцензіар включає в угоду застереженняпро мінімально гарантовану суму винагороди (75% передбаченої суми) протягом певногостроку та зобов'язання виплатити у подальшому різницю між фактично виплаченоюта гарантованою сумами. Оскільки роялті зазвичай оплачуються банківськимипереказами, ліцензійні угоди повинні містити банківські гарантії на частку абовсю суму платежів з можливим поетапним зменшенням гарантованої суми;

паушальнийплатіж – платіж заздалегідьобумовленої, твердо зафіксованої в угоді суми, яка не підлягає зміні протягомусього строку дії угоди. Він не зв'язаний у часі з фактичним використаннямліцензії, а встановлюється на підставі експертних оцінок. Цей тип платежувикористовується: при поставках комплектів обладнання, якщо вартість технологіївключається у вартість обладнання; у випадку, коли ліцензіат хоче уникнутиконтролю ліцензіара за наступним використанням технології; коли існуютьпобоювання відносно можливості переказу періодичних платежів за кордон; привидачі ліцензії маловідомій фірмі, коли важко проконтролювати показники їїдіяльності; при видачі ліцензії на використання ноу-хау, що є своєрідною гарантієювід розголошення секретів виробництва. Паушальний платіж може виплачуватись: а)одноразово авансом; б) одноразово проти передачі ліцензіату передбачених угодоюкомплектів наукової, технічної, конструкторської або технологічної документаціїразом зі зразками машин та приладів; такий платіж здійснюється з безвідкличногодокументарного акредитива проти документів, передбачених у ліцензійній угоді;в) поетапно, наприклад, за такою схемою: 20% паушальної суми авансом шляхомбанківського переказу протягом тижня після підписання ліцензійної угоди, 20% — проти документів ліцензіара з безвідкличного документарного акредитива, 60% — одноразово або періодичними рівними частинами протягом встановленого у договорістроку; виплата періодичних платежів має бути гарантована, наприклад, шляхомповернення ліцензіару виписаних ним перевідних векселів (тратт), акцептованихліцензіатом та авальованих його банком. Розмір паушальної суми можна визначитискладанням погоджених сторонами середніх розрахованих величин роялті завстановлений період;

комбінований, або змішаний, платіж – це платіж, який поєднує виплати твердозафіксованої паушальної суми та роялті. Цей платіж використовується, коли вобсяг зобов'язань ліцензіара входить: а) продаж винаходу та/або ноу-хау; б) поставкатехнологічного обладнання; в) надання інжинірингових послуг. У цьому разі повнийплатіж може передбачати комбінацію із трьох частин: 1) одноразовий або урозстрочку платіж за поставлене обладнання з безвідкличного документарного акредитивапроти документів, які підтверджують поставку та (у разі розстрочки) зкомплектом акцептованих та авальованих банком ліцензіата тратт; 2) щомісячніабо щоквартальні платежі за надання інжинірингових послуг за встановленими вугоді ставками з наданням гарантії платежу на 20-30% їх передбачуваноїзагальної суми; 3) поточні відрахування платежів роялті або паушальний платіжза власне ліцензію з відповідними гарантіями;

участь у прибутках – відрахування на користь ліцензіарачастини прибутку, отриманого ліцензіатом від комерційного використання об'єкталіцензії. Зазвичай участь ліцензіара у прибутку ліцензіата фіксується на рівнідо 30% при наданні виключної та 10% при наданні невиключної ліцензії; цейплатіж інколи вважають різновидом роялті;

участь у власності – передача ліцензіатом ліцензіаручастини акцій своїх підприємств та інших цінних паперів, які допускають участьліцензіара у структурі капіталу ліцензіата як платежу за надану ліцензію. Цейвид платежу використовують ТНК, що прагнуть встановити контроль над власністюза тими іноземними підприємствами, які використовують їх технологію.

В Україні діє дозволяючий порядок продажу ліцензій, згідно з яким держава даєдозвіл за кордон кожної конкретної ліцензії. При підготовці ліцензійної угодиповинна бути підтверджена патентна чистота об'єкта ліцензії.

Торгівля ліцензіями може здійснюватись безпосередньо міжвласниками і споживачами патентів та „ноу-хау” або через посередників.Посередниками виступають, як правило, спеціалізовані брокерські фірми, яківиконують комплекс послуг патентування і захисту винаходів, укладання угод ізабезпечення умов їх дотримання. Окремі спеціалізовані фірми купляють за свійрахунок ліцензії, розробляють технології для промислового використання іпередають їх у комплексі з обладнанням та послугами.

На практиці передача науково-технічних знань та досвідуздійснюється також у рамках операцій з надання управлінських таінженерно-технічних послуг (інжинірингу), зовнішньоторгових операцій припродажу наукоємного обладнання, угод про промислове співробітництво, пронаукову-технічну та виробничу кооперацію, про інвестиційне співробітництво.

Товарна марка,або товарний знак, та знак обслуговування –позначення, символ певної організації, який використовуєтьсядля індивідуалізації виробника товару, послуги і який не може бути використанийіншими організаціями. Це може бути малюнок, графічне зображення, сполученнябукв, ім'я засновника або власника корпорації. У своїй країні товарний знакможе використовуватись, якщо його приналежність ніким не оскаржена протягомустановленого законодавством строку.

У випадку експорту товарна марка через патентних повіренихреєструється у країнах експорту. Товарний знак повинен мати правовий захист. Міжнароднапрактика правового захисту товарних знаків одноманітна та містить такі головніелементи:

1) перевірочну систему визначення їх новизни та відповідності встановленимзаконодавством вимогам;

2) явочну систему реєстрації товарних знаків після їх введення фірмами. Пріоритет має знак,зареєстрований першим.

Реєстрація здійснюється компетентним органом (в Україні –Патентним відомством) на підставі заявки, яка подається резидентом абонерезидентом через уповноваженого патентного повіреного; власникузареєстрованого товарного знака видається свідоцтво.

Продаж прав на використання товарного знака може:

1) супроводжувати експорт-імпорт машин та обладнання. У контракт на поставку обладнаннявключають: а) продаж обладнання; б) продаж ліцензії на ноу-хау у сферітехнологічних новин; в) продаж прав на використання товарного знака виробника,відомого якістю своєї продукції та іміджем добросовісного партнера;

2) здійснюватись самостійно на підставі договору, сторони якого мають права та обов'язки,аналогічні таким у ліцензійній угоді.

Міжнародна торгівля товарними знаками має ті ж особливості,що і торгівля ліцензіями на винаходи та ноу-хау. Розрахунок винагородиздійснюється у вигляді роялті або паушальних платежів. Товарні знаки можутьпродаватись з виключним та невиключним правом їх використання.

Для запобігання ризику недобросовісного використаннятоварного знака та шкоди власному іміджу продавці прав використання товарногознака при продажах з невиключним правом залишають за собою право контролюватиякість замаркованих знаком продукції та послуг.

Товарний знак повинен мати здатність психологічного впливу напокупця, викликати у нього асоціації високої якості, надійності, престижності,добросовісності. Він використовується як ключовий елемент рекламного стиляфірми (виробника чи продавця). У незмінному вигляді він має бути на будь-якійрекламній продукції, упаковці, комерційній документації, бланках ділового листування.Для того щоб відповідати таким вимогам, товарний знак повинен мати новизнуідеї, бути лаконічним, мати сучасний дизайн.

Ринкова вартість прав використання товарного знака, як і у випадку ціни ліцензіїна винахід, ноу-хау, визначається на основі оцінки можливого прибутку. Усі існуючіметодики оцінки зводяться до визначення вартості товарного знака, як капіталізованогонематеріального активу, який відображає зростання прибутку підприємства, щовипускає продукцію із вже відомим на ринку товарним знаком порівняно з тими жпоказниками, але без знака. Наприклад, ринкова вартість товарного знакаСоса-Соlа оцінюється у 3 млрд. дол. США. При продажі підприємств з відомим товарнимзнаком загальна ціна у 4-5 разів перевищує балансову вартість їх активів.

Найменуваннямісць походження товару – це назва країни, місцевості, населеного пункту та іншогогеографічного регіону, яка використовується для позначення товару та для йогоособливої відмінності. Наприклад, Шампань, Єсентуки.

Найменування місць походження товару реєструється у патентнихорганах країн на підставі заявок виробників товарів, яким видаються спеціальнісвідоцтва. Власник свідоцтва не має права надавати ліцензії на використаннянайменування місця походження товару іншим особам, наприклад, виробнику в Одесіна виробництво Шампанського.

Використання програм для ЕОМ, баз даних та топологіїінтегральних схем передбачає реєстрацію та правовий захист державою, а передачаправ здійснюється на відплатній основі. Умови договору про продаж ліцензій напередачу прав на програми, бази даних та топологію передбачають: виключне таневиключне право, розрахунки роялті або паушальний платіж та інші статті,аналогічні змісту ліцензійної угоди. Договір про повну поступку прав навикористання програм, баз даних, топології підлягає у багатьох країнахобов'язковій реєстрації у агентствах правової охорони або інших компетентнихорганах. Відомості про зареєстровані договори публікуються у бюлетенях, що єофіційною публікацією про передачу прав.

 


Література

 

1.  КозикВ.В., Панкова Л.А., Карп'як Я.С., Григор’єв О.Ю., Босак А.О. Зовнішньоекономічніоперації та контракти: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури,2008. – 608 с.

2.  Грачев Ю.Н. Внешнеэкономическаядеятельность. Организация и техника внешнеторговых операций:Учебно-практическое пособие. – М.: Бизнес-школа „Интел-Синтез”, 2009. – 592 с.

3.  Учет и техникапроведения внешнеэкономических операций: Учебное пособие /Ермаченко В.Е., ЛабунскаяС.В., Маляревская О.Г., Маляревский Ю.Д. – Харьков: ИНЖЭК, 2009. – 468 с.

4.   Мамутов В., Кияненко Б., Чиленко А. Толлинговые схемы:плюсы и минусы – Экономика Украины. – 2009. — №1. – с.44-50.

еще рефераты
Еще работы по маркетингу