Реферат: Інтернаціоналізація підприємств
Міністерство освіти і науки України
Національний університет харчових технологій
Кафедра маркетингу
Контрольна робота
з дисципліни: “Міжнародний маркетинг”
Виконав:
студент 6 курсу
(з.ф.н.) спеціальність МЗЕД
Корнілішин Олексій
Перевірив:
Викладач
Крайнюченко Ольга Феодосіївна
Київ – 2009
Зміст
1. Питання 8. Мотиви та етапи інтернаціоналізації підприємства
2. Питання 40.Основні типи стратегій виходу на зарубіжні ринки
3. Задача 8
4. Списоквикористаної літератури
1.Питання 8. Мотиви та етапи інтернаціоналізації підприємства
Суть і фактори глобалізації
Глобалізація — посилення взаємозалежності національних економік,переплетіння соціально-економічних процесів, що відбуваються у різних регіонахсвіту і спонукають фірми до пошуку кращих умов діяльності.
а) Рушійні фактори глобалізації
• Подолання нерівномірного розміщення сировинних і енергетичнихресурсів по території планети.
• Природно-кліматичні і економічно-географічні відмінності, щозумовлюють територіальний поділ праці, спеціалізацію країн і викликаютьрозвиток і поглиблення взаємозв'язків між ними.
• Досягнення транспорту і комунікацій.
• Наростання відкритості ринків і міжнародних відносин.
• Прискорення темпів технологічних нововведень і виведеннявинаходів на ринок.
• Кооперація зусиль багатьох держав в екологічній сфері.
б) Гальмуючі фактори глобалізації
• Відмінності соціально-економічних систем.
• Втручання держав в економіку і політика протекціонизму.
•Коливання обмінних валютних курсів.
•Традиційні конфлікти.
• Ідеологічні розбіжності.
• Релігійні обмеження.
в) Ключові фактори глобалізації
• Інтернаціоналізація.
• Етика.
• Підприємництво.
• Ділові комунікації.
Інтернаціоналізація бізнесу і менеджменту
Інтернаціоналізація бізнесу і менеджменту — поєднання зусильнаціональних і міжнародних компаній різних країн у здійсненні різноманітнихділових операцій. Багатонаціональні компанії, корпорації (multinational company — MNC) — це такі організаціїщо роблять бізнес в двох або більше країнах, тобто здійснюють значні діловіоперації і мають інтереси на ринках іноземних країн.
• Метод поступового переходу від однієї фази інтернаціоналізаціїдо наступної (Phased intemationalization) — компаніяпропонує продукти в іншій країні (країні — господаря) після ретельногодослідження ринку.
б) Вихід на міжнародні ринки з новими продуктами, що відповідаютьпотребам клієнтів в країні-господаря
в) Використання різних форм інтернаціоналізації бізнесу
Шляхи і обмеження інтернаціоналізації бізнесу і менеджменту
• Розвиток міжнародних економічних відносин і розширення сфериміжнародного менеджменту
• Використання досвіду управління провідними міжнароднимикорпораціями • Розширення міжнародної підготовки кадрів менеджерів
• Спільні дослідження проблем міжнародного бізнесу і менеджменту.
Два основних типи виробництва у багатонаціональних корпораціях:
• Багатонаціональне виробництво — компанія має окрему стратегіющодо кожної країни і конкурує з місцевими підприємствами.
• Глобальне виробництво — міжнародні компанії конкурують між собоюпо всьому світі.
Основнітипи міжнародних корпорацій
а)Американські корпорації
•Дженерал Моторз
•Дженерал Електрик
• Ай-Бі-Ем
• Мобіл Ойл
• Ай-Ті-Ті
• Форд Моторз
• Америкен Експрес
• Банк Америка
• Кока-Кола
• Проктер енд Гембл
б) Корпорації іноземного володіння
• Юнілевер
• Ройял Дати Шелл
• Нестле
• Філіпс
• Тойота Моторз Соні
• Вольксваген Хонда
в)Неприбуткові корпорації
•Червоний Хрест
•Римська Католицька Церква
•Армія США
г)Іноземні корпорації з американським володінням
•Ліптон Бантам
•Букс
•Сакс-фіфс Авеню
•Капітал Декордс
Методивиходу корпорацій на міжнародні ринки
а)Обслуговування зарубіжних ринків продуктами, що виготовляються вдома
• Метод сліпого пошуку ( Shot — in — the — dark method) — компанія пропонує навмання один або декільканайкращих продуктів, які виробляються вдома.
Таблиця1.
Деякіобмеження, що застосовуються до неєвропейських фірм при виході на ринокЄвропейського Союзу
Товари
Основні засоби обмеження
Автомобілі
Японські автомобілі і легкі траки імпортуються в обсязі до 9,5% ринку ЄС, хоча нещодавно цей обсяг становив 11%
Фінансові послуги
Зарубіжні банки і торговці цінними паперами не допускаються на ринок ЄС, якщо їх країни не гарантують їм взаємні права
Комп'ютери
Політичний тиск використовується для переконанню американських і японських компаній організовувати — більше виробництва і досліджень в Європі
Побутова електроніка
Європейські стандарти більш сприятливі для компаній ЄС; жорсткі митні тарифи встановлені на імпорт нових технологій, зокрема таких як телевізори високої чіткості, домашня автоматика
Засоби масових комунікацій
Субсидії на нові культурні програми на телебаченні виробництво фільмів зменшені, оскільки це пов'язується із збільшенням впливу американських розважальних груп.
Державні замовлення
Державні контракти в телекомунікаціях, транспорті, водопостачанні і енергозабезпеченні не надаються компаніям тих країн, які не відкривають подібні проекти для компаній ЄС.
Телекомунікації
Державним агентствам дозволяється утримувати монополію в телефонному зв'язку, передачі даних і надається підтримка їм як локальним постачальникам для таких найважливіших закупок як великі телекомунікаційні комутатори
2.Питання 40. Основні типи стратегій виходу на зарубіжні ринки
Вихід підприємства на зовнішній ринок, депанує жорстка міжнародна конкуренція, можливий лише за умови використаннясучасних методів управління, насамперед маркетингу. Маркетинг в перекладі занглійської означає «дію на ринку», тобто діяльність у сфері ринківзбуту. У класичному розумінні маркетинг — це підприємницька діяльність,пов'язана із просуванням товарів і послуг від виробника до споживача. Сучасніспеціалісти у сфері економіки розглядають його більш широко — як філософіюбізнесу, що визначає стратегію і тактику підприємства в умовах конкуренції.
Принципових відмінностей між маркетингомдля внутрішнього і зовнішнього ринків немає. І в першому, і у другому випадкувикористовуються різноманітні методи, засоби, прийоми та принципи маркетинговоїдіяльності. Але вибір ринку та можливість виходу з нього — це суттєвавідмінність міжнародного маркетингу від внутрішнього. Саме тому управлінськерішення щодо виходу на певний закордонний ринок може мати як позитивні, так інегативні довгострокові наслідки.
Міжнародниймаркетинг — це систематична, планомірна та активна обробка міжнародних ринківна різних етапах руху товарів до покупця, яка має враховувати особливостіокремих закордонних ринків.
Міжнароднийринок є надзвичайно складним утворенням. Він характеризується значноюмісткістю, що створює значні перспективи для підприємств, але одночасно висуваєі додаткові вимоги до маркетингу. Підприємство має забезпечити відповідністьякості товару, упаковки, дизайну, реклами міжнародним стандартам, а виробничогокомплексу — сучасному науково-технічному рівню. Персонал повинен вмітиналагоджувати тісні зв'язки із закордонними представниками та організовувати нависокому професійному рівні міжнародні торги, виставки, ярмарки, конференціїтощо. Експортно-імпортна політика підприємства потребує специфічного підходу допідтримання конкурентоспроможності як з кількісних, так і з якісних параметрів,більш старанного дотримання принципів і методів маркетингу.
Маркетинговезабезпечення зовнішньоекономічної діяльності підприємства включає:
ü дослідження основних характеристик зовнішніх ринків, їх динаміки,тенденцій розвитку та пріоритетів;
ü визначення основних суб'єктів, що діють на цих ринках,особливостей їх поведінки і мотивації;
ü характеристику основних параметрів міжнародного маркетинговогосередовища;
ü розробку стратегії виходу та діяльності на потенційномузарубіжному ринку;
ü визначення проблем та специфіки зовнішньоекономічної діяльності наконкретних зовнішніх ринках.
Залежновід глибини обґрунтування управлінського рішення можна виділити три підходи довибору зовнішнього ринку: суб’єктивний, дискретний, комплексний.
Суб’єктивнийпідхід до вибору зарубіжного ринку — метод, що ґрунтується на суб’єктивнихвідчуттях, очікуваннях, досвіді осіб, які приймають рішення щодо виходу наконкретний ринок.
Дискретнийпідхід до вибору зарубіжного ринку — метод, що ґрунтується на оцінці декількохнайважливіших для фірми показників розвитку ринку та інших критеріїв.
Комплекснийпідхід до вибору зарубіжного ринку — метод, що передбачає кількісну оцінкукожного ринку за системою показників або глибоке аналітичне обґрунтуваннярішення щодо виходу на конкретний ринок.
Суб'єктивнийпідхід ґрунтується на суб'єктивних відчуттях, очікуваннях, досвіді осіб, якіприймають рішення про вихід на конкретний ринок. Цей підхід має тільки однуперевагу — відсутність витрат на обґрунтування рішення. Ризик при цьомумаксимальний, а ступінь обґрунтованості рішення, відповідно, мінімальна. Слідзазначити, що у чистому вигляді цей підхід майже не застосовується. Найчастішевін буває пріоритетним, але доповнюється елементами дискретного. Найбільшпоширеними причинами застосування суб'єктивного підходу є:
ü позитивне ставлення осіб, що приймають рішення, до країни або їїкультури;
ü наслідки закордонного відрядження або несподіваних зустрічей;
ü інтуїтивна довіра до зарубіжного партнера;
ü прагнення працювати на новому або дуже складному ринку, бутипершим;
ü бажання легалізувати за кордоном певні дії.
Дискретнийпідхід ґрунтується на оцінці 2—3 найбільш важливих для підприємства показниківрозвитку ринку або інших критеріїв. Успішність використання дискретного підходузалежить від правильного вибору цих показників, які мають відповідати цілямвиходу підприємства на зовнішній ринок; об'єктивно характеризувати стан чиособливості розвитку зарубіжного ринку; бути дослідженими за певний періодчасу. Загальною вимогою до інформаційної бази за дискретного підходу єнадійність, правдивість, перевіреність обраних показників. Єдиних правилвідбору показників не існує, але найчастіше для обґрунтування рішення щодовибору закордонного ринку в разі дискретного підходу використовуються такіпоказники та критерії: розмір ринку, динаміка зростання ринку, власніконкурентні переваги, потенціал ринку, доступність ринку, сприймання ринку,стабільність (оцінка ризиків) тощо. Різновидом дискретного підходу можнаназвати дискретно-матричний, у якому використовуються три критерії — привабливістьринку, власні конкурентні переваги, — ризик (політичний, комерційний, валютнийтощо). [Рис. 1]
/>
Рис.1. Матриця визначення найефективнішого для фірми зовнішнього ринку
Нарисунку 1: В — висока, високі, високий; С — середня, середні, середній; Н —низька, низькі, низький; X, Y, Z, L, h — країни, що досліджуються; l —абсолютно сприятлива зона; 2 — абсолютно несприятлива зона.
Найпоширенішимипоказниками оцінки привабливості ринку є: розмір (ємність) ринку; тенденціїзростання; різноманітність ринку — асортимент товару; прибутковість; стабільністьзбуту; інтенсивність капіталовкладень; технологічні прориви; соціальне таправове середовище тощо.
Показникамиоцінки власних конкурентних переваг можуть бути: різноманітність товарів;динаміка збуту (зростання зацікавленості споживачів у товарі); теперішня часткаринку; широта асортименту порівняно з конкурентами; патентний захист тощо.
Комплекснийпідхід передбачає кількісну оцінку кожного ринку за системою показників абоглибоке аналітичне обґрунтування. Цей підхід є найбезпечнішим, оскільки вінмінімізує ризик від виходу підприємства на неадекватний ринок, підвищуєобґрунтованість управлінського рішення, але і потребує значних витрат напроведення дослідження. Тому за обмеженості фінансових ресурсів підприємстванайчастіше застосовують дискретний підхід.
Ідеякомплексного підходу до обґрунтування вибору зарубіжного ринку полягає увсебічному аналізі та оцінці системи показників, яка характеризує не тількиринок певного товару, а й економічні, політико-правові та соціально-культурніпроцеси, що відбуваються в країнах, які досліджуються.
Дляорганізації такого дослідження розробляється спеціальна таблиця, яка містить:
ü перелік показників, що аналізуються;
ü кількісну чи якісну характеристику показника;
ü кількість балів за кожну кількісну та вартісну характеристикупоказника;
ü перелік країн, що досліджуються.
Дляпорівняння ринків кожної країни, що досліджується, складають таблицю показниківта їх характеристик, проставляють бали, а потім підсумовують ці бали (ваговікоефіцієнти) за кожною країною окремо. Ринок, який набрав максимальну кількістьбалів, вважається найбільш сприятливим.
Другаметодика, що також базується на складанні аналогічних таблиць, але охоплюєширше коло показників та критеріїв, отримала назву концепції «чотирьохфільтрів» відбору закордонного ринку.
Рішення щодо вибору цільового закордонногоринку тісно пов’язано з рівнем інтернаціоналізації діяльності фірми танинішньою чи такою, що формуються стратегією регіональної присутності.
Дляекспортерів-початківців вибір зарубіжного ринку, як правило, пов’язаний ізнадією знайти, визначити найкращу країну, де не лише будуть реалізованіфінансові цілі експортування, а й існують умови для створення позитивногоіміджу фірми, що вкрай важливо на перших стадіях міжнародної діяльності. Прицьому основними елементами контролю є складові міжнародного маркетинговогокомплексу (товар, просування, розподілення, ціна), які розглядаються під кутомзбалансованості двох завдань: прибутковість експортування — створенняпозитивного іміджу.
Длявибору експортного ринку необхідно порівняти як мінімум такі дані: ринковийпотенціал (нинішній та перспективний кошт); транспортні витрати (за видамитранспорту та можливими маршрутами); рівень конкуренції (які зарубіжні фірмиприсутні, їх частки ринку, перспективи); особливості регулювання імпорту вкраїні, що приймає (імпортні квоти, обмеження, ставки митного оподаткуваннятощо); необхідність адаптації товару, її вид та ступінь; можливістьналагодження сервісного обслуговування (якщо необхідно).
На стадії зміцнення експортних позицій тапочатку експансії на закордонні ринки основною проблемою в регіональнійстратегії стає зростання сукупності країн, у яких згодом буде розширенадіяльність фірми. Це можуть бути: найближчі країни; подібні за мовою,соціально-культурним середовищем або рівнем економічного розвитку країни;привабливі з маркетингового погляду країни (ринки), що розташовані в різнихрегіонах. Метою вибору країн буде досягнення високих фінансових результатів дляподальшої експансії та створення ефекту синергії в міжнародній діяльності. Націй стадії фірму-експортера вже цікавитимуть не стільки параметри майбутньогомаркетингового комплексу, скільки стратегії виходу на зарубіжні ринки, які бзабезпечили довгострокову присутність на них.
Стадіятранснаціоналізації та глобалізації діяльності також пов’язана з проблемоювибору адекватних іноземних ринків. При цьому домінантою регіональної стратегіїє присутність у країнах Тріади.
Длятранснаціональних компаній метою вибору зарубіжного ринку є реалізаціястратегії глобалізації маркетингової діяльності, а основними елементами, щоконтролюються у процесі вибору, є можливості стандартизації міжнародногомаркетингового комплексу.
Післявибору найадекватнішого конкурентним перевагам та потенціалу фірми зарубіжногоринку, логічно постає питання щодо форм присутності на цьому ринку, а отже істратегій виходу на нього. Під моделлю виходу фірми на зовнішній ринокрозуміють організаційно-правову форму, що забезпечує проникнення товарів,технологій, людських ресурсів, управлінського досвіду та інших ресурсів фірми взарубіжну країну.
Міжнароднабізнесова практика виділяє три основні стратегії виходу на зовнішній ринок:експорт, спільне підприємництво, пряме інвестування.
Експортє найпростішим способом виходу на зовнішній ринок. За інтенсивністю і обсягамирозрізняють нерегулярний і регулярний експорт. Нерегулярний експорт — цепасивний рівень зовнішньоекономічних відносин, коли підприємство час від часуекспортує свої надлишки і продає товари місцевим оптовикам, що представляють закордоннихпокупців. Про регулярний експорт можна говорити тоді, коли підприємство має замету розширити свої зовнішньоторговельні операції на конкретному ринку.
Застосовуючистратегію експорту, підприємство виготовляє свої товари у власній країні,пропонуючи їх на експорт у модифікованому або в немодифікованому вигляді.Перевагами цього способу є те, що він потребує мінімальних змін у товарномуасортименті підприємства, його структурі, а також мінімальних інвестиційнихвитрат та поточних грошових зобов'язань, та забезпечує мінімальний ризик привході на ринок та легкість виходу.
Експортбуває двох різновидів: непрямий і прямий. За непрямого експорту підприємствокористується послугами посередників, а за прямого проводить експортні операціїсамостійно. Підприємства, що тільки починають свою експортну діяльність,частіше використовують непрямий експорт. Вони віддають перевагу цьому варіантуз двох причин. По-перше, такий експорт потребує меншого обсягукапіталовкладень, оскільки підприємству не доводиться створювати за кордономвласний торговий апарат або налагоджувати мережу контактів. По-друге, занепрямого експорту підприємство менше ризикує. Оптовою реалізацією товарузаймаються посередники, які застосовують у цій діяльності свої специфічніпрофесійні знання, уміння і послуги, і тому продавець, як правило, робить меншепомилок.
Використанняпосередників при експорті має не тільки переваги, а й недоліки:— ізольованістьвиробника від ринку, відсутність інформації про реакцію споживача на товар;—залежність експортера від посередника;— недостатня увага посередника до роботиз товаром експортера;— відсутність у посередника в силу різних причин прагненняпросувати товар експортера на всі доступні сегменти цільового ринку.
Непрямийекспорт, або делегування повноважень без інвестування, має різноманітні форми.
1.Передача повноважень з експорту передбачає використання системи збуту, щознаходиться в одній або декількох країнах і належить іншому підприємству. Такусистему збуту експортер використовує тоді, коли його потенціал слабкий, щобдіяти самостійно на зовнішньому ринку.
2.Експортна франшиза — такий спосіб організації справи, за якого франчайзі купуєу відомої компанії право на продаж її товарів під її товарним знаком.
3.Комерційні посередники активно беруть участь в експортних операціях. їхрозрізняють за двома ознаками: винагороді (торгова націнка або комісійні) істалості зв'язків з експортером. Основні види посередників, що працюють у сферіміжнародної торгівлі, такі:
· міжнародний маклер шукає і налагоджує контакти, не одержуючиповноважень продавця і покупця, працює за комісійні (куртаж) з обох сторінугоди;
· агент із закупівлі виконує доручення покупця знайти за кордономтовар визначеної якості і за визначеною ціною, з конкретним терміномпостачання;
· агент з продажу виконує доручення експортера вивчити ринок,продати і поставити товар, виписати рахунок на умовах одержання комісійних увідсотках від ціни. Може бути гарантом покупця за додаткову плату; комісійнийагент представляє експортера — постачальника товару за кордоном, працює наоснові контракту; агент з міжнародної торгівлі купує і продає від своговласного імені;
· концесіонер — посередник міжнародної торгівлі, у якого тіснийзв'язок з експортером, працює на умовах контракту і виконує три основні функції:торгову, технічну, фінансову;
· імпортер-дистриб'ютор укладає контракт з експортером, інколипрацює на умовах виключності.
Основавзаємовідносин із експортером — традиція. Сам виписує рахунки й інформує пропокупців.
Прямийекспорт передбачає прямий продаж через власний торговий персонал. Вінзастосовується у випадку, коли легко визначити споживачів або вони самізнаходять продавця. Організація прямого експорту може здійснюватися задопомогою експортного відділу, що вирішує всі питання з просування товару назовнішній ринок; або торгового представника, який відряджений за кордон іпрацює тільки на своє підприємство. Він добре знає товар і просуває його наринок. Також це може бути представництво — команда, яка постійно працює закордоном, головним завданням якої є стимулювання збуту, укладання угод,контроль за їх виконанням.
Спільнапідприємницька діяльність. Ця стратегія виходу підприємства на зовнішній ринокґрунтується на поєднанні його зусиль із ресурсами комерційних підприємствкраїни-партнера з метою створення виробничих і маркетингових потужностей. Навідміну від експорту при спільній підприємницькій діяльності (СПД) формуєтьсяпартнерство, у результаті якого за рубежем створюються певні потужності.Законодавство ряду країн передбачає, що присутність на їхньому ринку іноземноїкомпанії можлива лише при укладанні контракту з місцевими фірмами провиробництво товарів у цих країнах. Навіть промислово розвинені країни інодічинять тиск на експортерів, щоб вони створювали спільні виробництва за рубежем.
Міжнародниймаркетинг виділяє чотири види СПД:
1)ліцензування;
2)виробництво за контрактом;
3)управління за контрактом;
4)підприємства спільного володіння.
Ліцензуванняє одним із найпростіших шляхів виходу на зовнішній ринок. Ліцензіар укладає на закордонномуринку угоду з ліцензіатом, передаючи права на використання виробничого процесу,товарного знаку, патенту, торгового секрету в обмін на гонорар або ліцензійнийплатіж. Ліцензіар одержує вихід на ринок з мінімальним ризиком, а ліцензіату недоводиться починати з нуля, тому що він відразу набуває виробничого досвіду,добре відомий товар або ім'я. Використання ліцензування при СПД має економічні,стратегічні і політичні мотиви. Економічні мотиви полягають у тому, щоліцензіар знижує ризик створення виробництва за рубежем з огляду на невеликийобсяг продажу, небезпеку удосконалення товару конкурентом, обмеженість ресурсівтощо. Великі підприємства з диверсифікованим виробництвом, переглядаючиасортимент, зосереджують зусилля на сильних сторонах своєї діяльності, що даютьвисокий прибуток. Продаючи ліцензії, вони відмовляються від продукції ітехнології, що не становлять інтерес сьогодні. У цьому полягає стратегічниймотив ліцензійної угоди. Політичні і правові мотиви лежать в основі ліцензійноїугоди тоді, коли є обмеження на придбання іноземцями власності вкраїні-реципієнті або відсутній захист іноземної власності.
Длязазначеного способу є характерним наявність патентно-ліцензійного продукту абоноу-хау; використання для проникнення на новий ринок; обмежені інвестиційнівитрати та поточні зобов'язання.
Однакліцензування має й недоліки — підприємство має менший контроль над ліцензіатом,ніж над своєю філією. До того ж, у випадку великого успіху ліцензіата, прибуткипідуть саме йому, а не ліцензіару. У результаті, виходячи на зовнішній риноктаким способом, підприємство може саме створити собі конкурента. Передаючиправа на об'єкт ліцензійної угоди, підприємство втрачає контроль над своїмиактивами.
Іншимрізновидом стратегії СПД є виробництво за контрактом, тобто укладання контрактуз місцевими виробниками на випуск товару. Причини, що зумовлюють використаннятакого способу — це дефіцит власних потужностей; наявність перешкод дляекспорту у відповідну країну; високі транспортні витрати; економія на факторахвиробництва.
Загальнасхема виробництва за контрактом на практиці має різні модифікації. Значногопоширення набуло виробництво комплектуючих. До різновидів виробництва законтрактом відносять переробку давальницької сировини — толінгові операції. Технологічнасхема їх виконання полягає у постачанні вітчизняних матеріалів, напівфабрикатіві компонентів за кордон, де вони обробляються, монтуються, а потімреімпортуються як готова продукція.
Цейспосіб виходу на зовнішній ринок також має недоліки. Застосовуючи його,підприємство менше контролює процес виробництва, що може мати наслідком втратучастини потенційних прибутків. Однак підрядне виробництво дає підприємствуможливість розгорнути свою діяльність на зовнішньому ринку швидше, зі меншимризиком і з перспективою вступу в партнерство з місцевим виробником або купівлійого підприємства.
Щеодним способом виходу на зовнішній ринок, що відносять до стратегії СПД, єуправління за контрактом. За такого способу підприємство надає закордонномупартнеру «ноу-хау» у сфері управління, а той забезпечує необхіднийкапітал. Інакше кажучи, підприємство експортує не товар, а скоріше управлінськіпослуги. Частіше за все це відбувається у формі консультацій для іноземнихкомпаній. З погляду країни-реципієнта контракт на управління усуває потребу впрямих інвестиціях як засобі, обов'язковому для одержання управлінськоїдопомоги. Підприємству, що надає такі послуги, контракти допомагають уникнутиризику втратити капітал, коли прибуток від інвестицій не високий, а капітальнівитрати непомірно великі.
Управлінняза контрактом широко застосовується у країнах, що розвиваються, які маютькапітал і виконавчий персонал, але не мають «ноу-хау» ікваліфікованих працівників. Пропозиції щодо кооперації за участю закордонногокапіталу в цих країнах нерідко відхиляються через острах допустити іноземнезасилля. Угода ж на здійснення комплексу робіт в галузі менеджменту обмежена вчасі, і в остаточному підсумку закордонні фахівці будуть замінені місцевими.
Цейспосіб виходу на зовнішній ринок характеризується мінімальним ризиком іодержанням прибутку із самого початку діяльності. Недолік його полягає в тому,що для виходу на зовнішній ринок підприємству необхідно мати достатній штаткваліфікованих управлінців, котрих можна використовувати з більшою вигодою длясебе. До цього способу також недоцільно вдаватись у тому випадку, колисамостійне здійснення всього бізнесу принесе підприємству, що виходить назовнішній ринок, набагато більші прибутки. Крім того, управління за контрактомна якийсь час позбавляє підприємство можливості розгорнути власний бізнес у ційзакордонній країні.
Щеодним способом проникнення на зовнішній ринок є створення підприємстваспільного володіння. Таке підприємство є результатом об'єднання зусильзакордонних і місцевих інвесторів з метою створення місцевого комерційногопідприємства, яким вони володіють і управляють спільно. Існують різні шляхизаснування такого підприємства, наприклад закордонний інвестор може купитичастку в місцевому підприємстві, або місцеве підприємство може купити собічастку у вже існуючому місцевому підприємстві закордонної компанії, або обидвісторони можуть спільними зусиллями створити нове підприємство.
Підприємствоспільного володіння може виявитися необхідним або бажаним з економічних або політичнихміркувань. Зокрема, виходячи на зовнішній ринок, підприємство має дефіцитфінансових, матеріальних або управлінських ресурсів для здійснення проектусамотужки. Інша можлива причина — іноземний уряд тільки в такий спосіб допускаєна ринок своєї країни товари іноземних виробників.
Цейспосіб, як і інші, не позбавлений недоліків. Партнери, що походять з різнихкраїн, можуть розійтися в думках з питань, пов'язаних із капіталовкладеннями,маркетингом та іншими аспектами діяльності. Наприклад, багато американськихфірм, вивозячи капітал у ті або інші країни, прагнуть використовувати заробленікошти для повторного інвестування на розширення виробництва, а місцевіпідприємства цих країн нерідко надають перевагу вилученню цих надходжень зобороту. Американські підприємства велику роль відводять маркетингу, а місцевіінвестори найчастіше покладаються винятково на організацію збуту. Крім того,створення підприємств спільного володіння може ускладнити для транснаціональноїкомпанії втілення в життя конкретних заходів у сфері виробництва і маркетингу усвітовому масштабі.
Стратегіяпрямого інвестування. Велика кількість підприємств, що ведуть зовнішнюторгівлю, з часом засновують за кордоном власні виробничі філії длявиготовлення товарів, споживаних на іноземному ринку. Цей спосіб виходу назовнішній ринок передбачає інвестування капіталу в створення за кордономвласних складальних або виробничих підрозділів, забезпечуючи найбільш повнезалучення підприємства до ЗЕД. У міру накопичення компанією досвіду експортноїроботи і за досить великого обсягу такого зовнішнього ринку виробничіпідприємства за кордоном дозволяють очікувати на значні вигоди. Основні рисицього способу:
— максимальні інвестиційні витрати та поточні грошові зобов'язання;
— максимальна відповідальність за результати діяльності;
— максимальний контроль за діяльністю;
— складна процедура виходу з ринку.
Створеннязакордонної виробничої філії є формою прямих інвестицій в економіку іноземноїдержави. Фірма може керуватися такими мотивами:
— вертикальна інтеграція, коли необхідний контроль над різнимиетапами проходження товару від стадії сировини до його розподілу. Товари імаркетинг досить складні і вимагають об'єднання ресурсів декількох країн;
— міждержавна раціоналізація виробництва, коли є істотні розходженняу вартості робочої сили, капіталу, сировини. Виготовлення комплектуючих частину країні-експортері, а складання здійснюється в іншій країні, де дешевша робочасила;
— теорія життєвого циклу товару, коли він перебуває на різнихстадіях життєвого циклу у різних країнах;
— державне стимулювання інвестицій, коли надаються певні пільги дляіноземних інвесторів, що і мотивує їх до відкриття своїх філій або самостійнихпідприємств;
— політичні мотиви, коли інвестиції в економіку певної країнипов'язані з її політичними рішеннями щодо інших країн.
Одназ переваг такої стратегії полягає в тому, що підприємство може заощадити коштиза рахунок більш дешевшої робочої сили або сировини, за рахунок пільг, наданихіноземними урядами закордонним інвесторам, за рахунок скорочення транспортнихвитрат тощо. Створюючи робочі місця в країні-партнері, підприємство забезпечуєсобі тим самим сприятливіший клімат у цій країні. Застосовуючи стратегіюпрямого інвестування, підприємство налагоджує глибші відносини з державнимиорганами, клієнтами, постачальниками і дистриб'юторами країни, на ринок якоївоно виходить. Це дає можливість краще пристосовувати свої товари до місцевогомаркетингового середовища.
І,нарешті, важлива характеристика прямого інвестування полягає в тому, щоздійснюючи його, підприємство зберігає повний контроль над своїмикапіталовкладеннями і, отже, може розробляти такі установки у сфері виробництваі маркетингу, які будуть відповідати її довгостроковим завданням у міжнародномумасштабі.
Однакце і найбільш ризикована форма організації ЗЕД — всі ризики інвестуванняпідприємство бере на себе. Адже має місце певний контроль з боку урядуіноземної держави, особливо в питаннях вивезення прибутку, орендної плати тощо.Потенційно можливі націоналізація інвестиції, військові перевороти, жорсткіурядові обмеження тощо.
3. Задача варіант № 8
Наоснові наведених у таблиці 1 даних оцінити рівень інтенсивності конкуренції натоварному ринку за допомогою показників, що характеризують рівень монополізаціїта ступінь концентрації ринку (індекс Харфіндела-Хіршмана та чотирьохдольногопоказника).
Методичнірекомендації до вирішення задачі
Існуєкілька методів оцінки ступеню інтенсивності конкуренції на зарубіжному ринку:чотирьохдольний показник (ЧДП), індекс Лернера, індекс Харфіндела-Хіршмана(ІХХ), індекс Розенблюта, показник ентропії, коефіцієнт варіації тощо. Найбільшпоширеними є ЧДП та ІХХ.
Чотирьохдольнийпоказник (CR – Concentration Ratio) – (ЧДП) являє собою загальну часткучотирьох перших підприємств ринку, що реалізують максимальні обсяги продукції взагальному обсязі реалізації продукції на ринку, що розглядається.
/>
деОРi — загальний обсяг реалізації продукції заданого асортименту, тис. грош.од.;
ОР1;ОР2; ОР3; ОР4 – обсяг реалізації продукції заданого асортименту, відповіднопершим, другим, третім та четвертим виробником за розміром реалізації, тис.грош.од.
З1968 по 1984 рр. цей показник використовувався Департаментом юстиції США дляоцінки ступеня концентрації товарних ринків. У випадку, коли ЧДП перевищував0,75 (75%), вводилися обмеження для злиття підприємств, оскільки даний ринокрозглядався як об’єкт монопольної практики.
Сьогоднікоефіцієнти концентрації розраховуються і відслідковуються національноюстатистикою Франції та США для 4, 8, 20, 50 та 100 ведучих підприємств ринку, вНімеччині, Англії, Канаді – для 3, 6 і 10. З середини 1980-х CR4 ставвикористовуватися в країнах Східної Європи.
Середпоказників, що використовуються для оцінки рівня монополізації ринку,найпоширенішим є індекс Харфіндела-Хіршмана (ІХХ) — сума квадратів ринковоїчастки фірм, що діють на ринку:
/>,
де хі- частка ринку і-ї фірми, виражена у відсотках;
n — загальна кількість фірм на ринку.
Індексможе набирати значення від 0 (повна децентралізація виробництва) до 10 000(абсолютна монополія). Емпірично визначено, що при значенні індексу:
0 –1000 – ринок є немонополізований (нормальний для конкуренції – конкурентний)ринок;
1000-1800– перехідний від конкурентного до монополізованого;
≥1800 (1800 – 10000)– монополізований (неконкурентний) ринок.
Окрімрозглянутих показників, що характеризують рівень монополізації ринку, дляоцінки інтенсивності конкуренції приймаються до уваги так звані умовибезпечності конкуренції.
Розрізняютьумови безпечності конкуренції:
1) теоретичні, рекомендовані науковцями з маркетингу;
2) затверджені законодавчо.
3) Теоретичними умовами безпечності конкуренції є такі:
4) на ринку діють 10 і більше підприємств;
5) одне підприємство займає не більше 31% ринку;
6) два – не більше 44%;
7) три – не більше 54 %;
8) чотири – не більше 63%.
Затвердженізаконодавчо умови безпечності конкуренції розглянемо на прикладі України.Згідно зі статтею 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції»,монопольним вважається такий стан, коли на ринку один суб’єкт господарюваннязаймає більше 35%, не більше трьох суб’єктів господарювання займають часткуринку, яка перевищує 50%, або не більше п’яти суб’єктів займають частку ринку,що перевищує 70%.
Наоснові наведених у таблиці 1 даних оцінити рівень інтенсивності конкуренції натоварному ринку за допомогою показників, що характеризують рівень монополізаціїта ступінь концентрації ринку (індекс Харфіндела-Хіршмана та чотирьохдольногопоказника).
Таблиця1.
Рейтингвиробників
Назва підприємства Обсяг реалізації продукції, тис. одиниць продукції ВАТ "Імперія" 2683,30 Концерн «Надія» 646,10 ЗАТ «Зеніт» 509,50 ЗАТ «Візар» 377,10 ЗАТ «Дніпро» 325,80 ВАТ «Октава» 280,10 ВАТ «Меридіан» 217,00 Концерн «Вітал» 150,20 ЗАТ «Весторіс» 165,10 ВАТ «Тікаб» 155,20 ВАТ" Іберус" 30,30 Концерн «Терра» 190,40 ВАТ «Корал» 70,50 ЗАТ «Троянда» 103,90 ЗАТ «Спектр» 72,30 ЗАТ "Інфут" 63,70 Концерн «Глобус» 74,80 ЗАТ «Вікос» 41,40 ТОВ «Кенді» 26,00 Концерн "Інком" 0,00 ВАТ «Сігма» 0,00 Всього 6182,70Дляоцінення ступеня інтенсивності конкуренції на даному товарному ринку застосуємодва найбільш поширені методи оцінки рівня монополізації ринку: індекс ринковоїконцентрації Харфіндела-Хіршмана (ІХХ) та чотирьохдольний показник (CR –Concentration Ratio) як це і оговорено умовою задачі.
Розрахунокпоказника «індекс Харфіндела-Хіршмана» передбачає обчислення ринкових частоквсіх виробників (у %), квадратів цих ринкових часток та знаходження сумарнихзначень останніх по всім виробникам. Означені розрахунки будемо виконувати таподавати у табличній формі (таблиця 2).
Таблиця2.
Розрахунок показника«індекс Харфіндела-Хіршмана»
Назва підприємства Обсяги реалізації, млн. одиниць продукції Частка ринку, % Квадрат частки ринку ВАТ "Імперія" 2683,30 43,40 1883,57 Концерн «Надія» 646,10 10,45 109,21 ЗАТ «Зеніт» 509,50 8,24 67,91 ЗАТ «Візар» 377,10 6,10 37,20 ЗАТ «Дніпро» 325,80 5,27 27,77 ВАТ «Октава» 280,10 4,53 20,52 ВАТ «Меридіан» 217,00 3,51 12,32 Концерн «Вітал» 150,20 2,43 5,90 ЗАТ «Весторіс» 165,10 2,67 7,13 ВАТ «Тікаб» 155,20 2,51 6,30 ВАТ" Іберус" 30,30 0,49 0,24 Концерн «Терра» 190,40 3,08 9,48 ВАТ «Корал» 70,50 1,14 1,30 ЗАТ «Троянда» 103,90 1,68 2,82 ЗАТ «Спектр» 72,30 1,17 1,37 ЗАТ "Інфут" 63,70 1,03 1,06 Концерн «Глобус» 74,80 1,21 1,46 ЗАТ «Вікос» 41,40 0,67 0,45 ТОВ «Кенді» 26,00 0,42 0,18 Концерн "Інком" 0,00 0,00 0,00 Концерн "Інком" 0,00 0,00 0,00 Разом: 6182,70 100,00 2196,20 Значення показника «ІХХ» - - 2196,20Розрахованізначення індексу Харфіндела-Хіршмана для виробників даного товарного ринкусвідчать про те, що цей ринок є монополізованим (розрахункове значенняпоказника ІХХ знаходиться в інтервалі від 1800 до 10000), тобто ненормальнимдля конкуренції. Окрім того, цей ринок повністю не задовольняє умовам безпекиконкуренції як на теоретичному, так і на законодавчому рівнях.
Таблиця 3.
Становище суб’єктів господарюваннявідносно норм теоретичних
Показники За теоретичними умовами безпечності конкуренції Фактично на ринку Кількість підприємств на ринку 10,00 19,00 Питома вага одного підприємства на ринку, % 31,00 43,40 Питома вага двох підприємств на ринку, % 44,00 53,85 Питома вага трьох підприємств на ринку, % 54,00 62,09 Питома вага чотирьох підприємств на ринку, % 63,00 68,19Так,згідно з теоретичними умовами безпеки конкуренції ситуація на даному товарномуринку була така:
1) Кількість виробників дорівнювала 19 (що в 1,9 рази більше за 10 );
2) Ринкова частка лідера ринку (ВАТ «Імперія») становила 43,40 %(більше 31 %, необхідного для дотримання умови конкурентного ринку);
3) Частка ринку двох провідних виробників (ВАТ «Імперія» і концерну«Надія») дорівнювала 53,85 % (більше 44 %);
4) Три провідні виробники (ВАТ «Імперія», концерну «Надія» і ЗАТ«Зеніт») займали частку ринку у розмірі 62,09 % (більше 54 %);
5) Частка ринку чотирьох найбільших виробників (ВАТ «Імперія»,концерну «Надія», ЗАТ «Зеніт» і ЗАТ «Візар») дорівнювала 68,19 % (значно більше63 %).
Такяк теоретичні умови для даного ринку не дотримано, то цей ринок ємонополізованим.
Так само і за законодавчо затвердженимиумовами безпеки конкуренції даний товарний ринок є абсолютно небезпечним, тобтомонополізованим, бо законодавчі умови безпеки конкуренції не дотримано, про цесвідчать дані табл.4.
Таблиця 4.
Становище суб’єктів господарюваннявідносно норм українського законодавства
Показники За законодавчими умовами безпечності конкуренції Фактично на ринку Питома вага одного підприємства на ринку, % 35,00 43,40 Питома вага трьох підприємств на ринку, % 50,00 62,09 Питома вага пяти підприємств на ринку, % 70,00 73,46Попереднівисновки цілком підтверджує розрахунок ще одного показника, що характеризуєінтенсивність конкуренції на ринку.
Розрахуємочотирьохдольний показник (CR – Concentration Ratio), що являє собоюзагальну частку чотирьох перших підприємств ринку, що реалізують максимальніобсяги продукції в загальному обсязі реалізації продукції на ринку, щорозглядається:
Чотирмапершими підприємствами ринку є ВАТ «Імперія», концерну «Надія», ЗАТ «Зеніт» іЗАТ «Візар». Їхня загальна ринкова часткаскладає:
43,40 + 10,45 + 8,24 + 6,10 = 68,19 %.
Розрахунковізначення чотирьохдольного показника – менші за (0,75) 75 %, свідчать, що данийтоварний ринок близький до монопольного стану, може бути об’єктом монопольноїпрактики і можуть існувати обмеження щодо злиття підприємств, якщо часткачотирьох найбільших підприємств перевищуватиме 75%.
Висновок:виконані розрахунки промовисто свідчать про те, що входження на даний товарнийринок є непростим.