Реферат: Виробнича програма підприємницької зовнішньоекономічної діяльності
МІНІСТЕРСТВООСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙНАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
іменіВолодимира Даля
КУРСОВАРОБОТА
здисципліни: Підприємництво ЗЕД
натему: «Виробнича програма підприємницької зовнішньоекономічної діяльності»
Студенткагр… УП-253 Іванова О.М.
Перевірилаас. Свірідова О.В.
Луганськ2009р
ЗМІСТ
Резюме
1. Загальнахарактеристика організації
2.Дослідженняринку та характеристика продукції
3.Планмаркетингу
4.Виробничийплан
5.Організаційнийплан
6.Оцінка ризиківі страхування
7.Фінансовийплан
8.Стратегіяфінансування
9.Списоквикористаної літератури
РЕЗЮМЕ
Підсумки конкурсу із продажу 76% акцій«Лугансктепловоза» Фонд держмайна (ФГИ) України оголосив 23 березня,визнавши переможцем керуючу компанію «Брянський машинобудівний завод»(БМЗ), «дочку» «Трансмашхолдинга». Пакет обійшовся йому в292,5 млн. гривень ($57,9 млн.) при стартовій ціні 292 млн. гривень. До продажуФГИ повідомляв, що ціна угоди складе порядку 430 млн. гривень ($86 млн.).
У квітні президент України Віктор Ющенкодоручив генпрокуратурі й Службі безпеки України (СБУ) перевірити дотриманнязаконодавства при проведенні торгів. Генпрокуратура вже звернулася в суд звимогою повернути акції «Лугансктепловоза» державі й провестиповторний приватизаційний конкурс. Розгляд у Господарському суді Києвапризначено на 26 червня, повідомив представник ФГИ.
Фонд порушив законодавство, несповістивши про проведення конкурсу за 75 днів, говориться в позові прокуратури(копія є в «Відомостей»). Другим порушенням прокурори вважаютьвідмову ФГИ допускати до участі в конкурсі «Днепровагонмаш» іМарганецкий ГОК — вони не були визнані промисловими інвесторами, хоча першийкупує продукцію «Лугансктепловоза», а другий може поставляти сировинана підприємство. СБУ напередодні конкурсу з, що БМЗ аффилирован з єдинимконкурентом.
Співробітник секретаріату Ющенко з«Відомостям», що президент засумнівався в законності приватизаціїтільки через занижену ціну. Це й стало помилкою покупця, погоджується керівникМіжнародного інституту приватизації Олександр Рябченко, в іншому ж«Трансмашхолдинг» — кращий покупець, здатний урятувати«Лугансктепловоз» від банкрутства. По даним ФГИ, російський інвесторуже забезпечив підприємство замовленнями, які на 40% збільшать обсягвиробництва. Співробітник «Лугансктепловоза» підтверджує, що новийвласник уже замовив 30 тепловозів для російської залізниці й забезпечивзамовлення з боку «Укрзализницы». Перевірку діяльності іноземногоінвестора ФГИ планує на кінець червня перед розглядом позову генпрокуратури всуді.
Представник ФГИ впевнений, що фондувдасться відстояти правоту в суді. Представник покупця запевняє, що БМЗ непорушував ні закон, ні умови конкурсу. «Якщо госорганы перевищили своїповноваження, покупець не повинен нести за це відповідальність», — відзначає юрист української компанії «Магістр і з» Олексій Рєзников.Політолог Костянтин Бондаренко вважає, що влада не ризикне викликати нову хвилюреприватизації на Україні.
«Лугансктепловоз» уипускаємагістральні й маневрові тепловози, електропоїзди. Виторг в 2006 р. — 442,2 млн.гривень ($87,6 млн.), чистий збиток — 15,8 млн. гривень ($
1.ЗАГАЛЬНАХАРАКТЕРИСТИКА ОРГАНІЗАЦІЇ
3 травня 1896 року – заснування заводу.1900 — випущений перший паровоз.1906 — Луганський паровозобудівний завод засвоїми виробничими потужностями зрівнявся з такими великими заводами Росії, якБрянський і Путилівський. Збільшився випуск паровозів. Завод випускав паровозинаступних серій: вантажні — «Од»", «Ов»,«Е», пасажирські — «З» і «Б». З метою залученнязамовників у всіх економічних районах Росії (від Варшави до Іркутська) булизасновані постійні представництва заводу. Велика реконструкція заводу,проведена в 1928-1933 роках, дала можливість освоїти найбільш могутні вантажнілокомотиви типу 1-5-1, яким було привласнене ім'я Фелікса Дзержинського(«ФД»). По своїй технічній оснащеності новий завод був на той чассамим досконалим у світі і найбільшим у Європі. У порівнянні зі старим заводом наньому більш ніж у три рази зріс верстатний парк, у 3,5 рази збільшилася сумарнапотужність піднімальних кранів. Завод мав власну могутню енергетичну базу. Уцей же час був освоєний випуск пасажирського локомотива серії «ЙС»(Йосип Сталін). За паровози серії «ФД» і «ЙС» завод бувнагороджений золотою медаллю на виставці в Парижі. З початком ВеликоїВітчизняної війни завод переходить на випуск продукції, необхідної фронтові.Після евакуації й окупації заводчани вже в 1943 році приступають до відновленнязруйнованого виробництва. Переборюючи неймовірних труднощів, колектив заводу вжовтні 1945 року випустив перший післявоєнний паровоз серії «СО»(Серго Орджонікідзе). За успішне виконання завдань уряду по відбудові заводу йорганізацію випуску важливої продукції для народного господарства, у зв'язку з50-річчям завод наказом Президії Верховної Ради СРСР від 7 червня 1947 року бувнагороджений орденом Леніна. До 1956 року завод спеціалізувався на випускуосновної продукції — паровозів. За цей час було зроблено понад 12000 паровозіврізниці типів потужністю від 600 до 1800 л. с.
Починаючи з 1956 року — року побудовипершого тепловоза ТЕЗ по кресленнях Харківського заводу транспортногомашинобудування. 19 жовтня 1956 року паровозобудівний завод був перейменований утепловозобудівний. За короткий час було переустатковане виробництво на випусктепловозів. Для зміни організаційно-технічної структури цехів були створеніавтоматичні, механізовані і потокові лінії, замкнуті ділянки, без яких бувнеможливий багатосерійний випуск тепловозів. Спостерігаючи історію розвиткутепловозобудування на заводі, можна виділити найбільш яскраві віхи, відзначеністворенням принципово нових локомотивів, що обумовлюють нові напрямки врозвитку вітчизняного тепловозобудування .1956-1957 роки — створення й освоєннявиробництва маневрових тепловозів з електричною передачею для роботи в умовахтропічного клімату на Бхилайському металургійному комбінаті в Індії. Це булиперші тепловози, продані на експорт. 1958-1962 роки — створення гами магістральнихтепловозів з гідропередачею (ТГ101, ТГ102, ТГ105, ТГ106) із секційноюпотужністю від 1500 до 4000 к. с.
1962 рік — початок виробництва тепловоза2ТЕ10Л потужністю 2х3000 к. с. з електричною передачею постійного струму.Тепловози цього типу стали згодом основними для залізничних доріг СРСР, їхнязагальна кількість — більше 12000 секцій. Згодом постійно проводилася робота зудосконалювання технічних параметрів, підвищенню надійності, економічностіцього тепловоза, унаслідок чого були створені його модифікації ТЕП10Л, ТЕ10В,ТЕ10М, 4ТЕ10С, ТЕ10У. Тепловозу типу ТЕ10У в 1977 році одержав державний Знакякості. 1965 рік — почалося постачання тепловозів серії М62 потужністю 2000 к.с. в Угорську Народну Республіку. Згодом на його базі було створено більше 15модифікацій для різних країн і регіонів СРСР. 1967 рік — створений тепловозТЕ109, що заклав перспективний ряд нових тепловозів з електричною передачеюзмінно-постійного струму. Цей тепловоз став згодом основною базовою моделлю побагатьом вузлам і схемам серії тепловозів 07, 130, 131, 132, 142, TЕ114, щопоставлялися на експорт, а також тепловоза 2ТЕ116 для МШС. Високі технічні йексплуатаційні показники тепловозів серії 07, 132, 142 були відзначені великимизолотими медалями і дипломами на Пловдівській і Лейпцігській міжнароднихярмарках у 1972, 1974, 1975 роках, а сам завод був відзначений міжнародноюпремією «Золотий Меркурій» за великий внесок у розвиток міжнародноготоргівельного співробітництва. Тепловози ТЕ114 і 2ТЕ116 випускалися зі знакомякості. У 1960-70-і роки на заводі виконувався великий обсяг робіт з випускуширокої номенклатури інших важливих виробів для народного господарства країни іна експорт, у т.ч. хімобладнання, залізничні транспортери більш 10 типів різноївантажопідйомності.
З 1992 року завод переключився настворення й освоєння виробництва нових видів рейкового транспорту для залізниці, міського комунального господарства і гірничорудної промисловості. Роботипроводяться в рамках національної програми разом з найбільшими підприємствамиУкраїни: Харківськими заводами «Електроважмаш» і транспортногомашинобудування ім. Малишева, Запорізьким НДІ «Перетворювач» таіншими підприємствами й інститутами. Практично усі вантажні магістральніперевезення на неелектрифікованих ділянках залізниці країн бувшого СРСРздійснюються Луганськими локомотивами. За останні кілька десятків роківстворено і побудовано більше 40 типів і модифікацій маневрових, вантажнихмагістральних і пасажирських тепловозів потужністю від 1471 до 4411 квт усекції. Усього підприємством створено і поставлено більш 44000 тепловозів, ут.ч. більш 4000 локомотивів потужністю від 1020 до 2941 квт у 11 країн Європи,Азії, Африки і Латинської Америки. Крім рейкових транспортних засобів, які єосновною продукцією підприємства, освоєне виробництво інших видів продукції:поворотного кола для рухомого складу, гірничошахтного устаткування (конвеєршахтний скребковий, вагонетки, тяговий привід для шахтних електровозів, колісніпари); плавучих транспортних інженерних машин, для забезпечення воднихпереправ; сільськогосподарського устаткування, споживчих товарів. 19 травня1995 року Президент України видав Указ «Про створення Державноїхолдингової компанії „Луганськтепловоз“, а 3 жовтня Луганськийміськвиконком провів її державну реєстрацію. Створення компанії повиннезабезпечити концентрацію сил і коштів головного і дочірнього підприємств,сприяти ще більш тісній взаємодії і поглибленню виробничо-технологічнихзв'язків в інтересах успішного виконання завдань освоєння нових, пріоритетних вУкраїні і конкурентноздатних видів продукції, прискоренню процесів структурноїперебудови.
У період з 1997 по 2003 роки ВАТ»ХК «Луганськтепловоз» були створені нові види рухомого складудля залізниць: уніфікований пасажирський причіпний вагон для приміськихперевезень. Виготовлено дослідний зразок у 1997 році, прийнятий МВК і запущенийу виробництво; дизель-потяг локомотивної тяги ДПЛ1 з модернізованою секцієютепловоза 2М62У і причіпним головним вагоном з кабіною керування. Досліднийзразок побудований у 2001 році, прийнятий МВК і запущений у виробництво;
дизель-потяг локомотивної тяги ДПЛ2 змодернізованою секцією тепловоза 2ТЕ116 і причіпним головним вагоном з кабіноюкерування. Дослідний зразок побудований у 2001 році, прийнятий МВК і запущенийу виробництво;
дизель-потяг ДЕЛ-01 з електропередачеюзмінного струму. Дослідний зразок виготовлений у 1998 році. Здійснюєтьсякомплекс приймальних іспитів і доводочних робіт з погодженого з замовникомпрограми;
дизель-потяг ДЕЛ-02 з електропередачеюзмінного струму, з підрамним розташуванням силового і допоміжного устаткування.Дослідний зразок побудований у 2003 році. Здійснюється комплексналагоджувальних і приймальних іспитів;
електропоїзд постійного струму ЕПЛ2Т.Дослідний зразок побудований у 2001 році, прийнятий МВК і запущений увиробництво;
електропоїзд перемінного струму ЕПЛ9Т.Дослідний зразок побудований у 2001 році, прийнятий МВК і запущений увиробництво;
грузопасажирський магістральний тепловозТЕ114І. За своїм конструктивним виконанням може експлуатуватися в умовахтропічного клімату і високої запиленості повітря
У 2001 році ДХК «Луганськтепловоз»вдалося вийти на беззбиткову діяльність (за підсумками 2000 року балансовізбитки підприємства досягли 35 млн. грн.).
У 2002 році Міністерство транспорту тазв'язку і Укрзалізниця забезпечили компанію замовленнями та фінансуванням на102,3 млн грн. 2002 року ДХК «Луганськтепловоз» виконала договори пропостачання тепловозних вузлів і деталей Коломенському тепловозобудівному заводуна суму 4,3 млн грн, Зеленодольському заводу ім. Горького (Татарстан) — на суму141 тис. грн.
Для компанії «Мосгортранс» (Москва)підприємство виготовило перший трамвай ЛТ-5 і розпочало його випробування, щетри трамваї виготовлені в першому кварталі 2003 року.
Чистий прибуток ДХК за 2001 рік — 18,9млн. грн. — був спрямований на погашення збитків попередніх років.
Послуги: Ремонт і оперативна поставказапасних частин, модернізація випускаємої продукції.
Продукція: тепловози магістральні типу2ТЕ116, 2ТЕ10У, М62У їхня модернізація і капітально-відновлювальний ремонт, атакож запасні частини до них;
поворотний круг для локомотивних деповіялового типу;
дизель-поїзд ДЕЛ-01 та дизель-поїзд ізлокомотивною тягою — ДПЛ (секції тепловоза 2ТЭ116 і М62);
причіпні вагони приміського пасажирськогосполучення для водіння модернізованими тепловозами 2ТЭ116 і 2М62;
електропоїзди постійного і змінногоструму, устаткування гірничо-шахтне (скребковий конвеєр, мотовіз, вагонетки дляперевезення людей);
плаваючі гусеничні транспортери;
трамваї.
Компанія «Луганськтепловоз» відзначила в1996 році сторічний ювілей, це одне із найкрупніших підприємств в світі звиробництва залізничних транспортних тягових засобів.
2.ДОСЛІДЖЕННЯРИНКУ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОДУКЦІЇ
Основні етапи дослідження
Центральне місце в маркетинговійдіяльності займає дослідження ринку. Адже саме на ринку найбільш чітковиявляються попит на ті чи інші товари, інтереси і потреби споживачів. Вивченняїх є головним завданням для кожного підприємця.
На ринку завжди присутні чотири«господарі»: попит, пропонування, ціна, конкуренція. Однак жоден зних не піддається строгому плануванню. Наприклад, попит як представлену наринку потребу в товарах не можна планувати хоча б тому, що він включає в себене лише матеріально-вартісні, а й духовні засади. Попит формується під впливомвеликої кількості факторів, частина яких не може бути виміряна на стадіїрозробки плану (мода, психологічні, естетичні, соціальні фактори). Він походитьвід людини, в поведінці якої на ринку дуже багато суб'єктивного, непередбаченого.
Ціна також непідвладна адміністративномувпливу. Вона залежить від вартості та корисності товару, попиту й пропонування.Так само і пропонування товарів не можна чітко установити, оскільки воновизначається поставками продукції і нормативними запасами.
Якщо поставки продукції можна спланувати(хоча наша практика свідчить, що плани поставок часто не виконуються), тотоварні запаси лише нормуються, бо вони прямо залежать від попиту, а саме попит- величина, точно не визначена..
Дослідження в галузі маркетингу можутьбути постійні й епізодичні. Систематичне проведення досліджень має істотнезначення, бо підприємство при цьому одержує можливість оперативно змінюватисвою політику у разі відповідних змін в основних факторах, що визначають попит.Водночас багато ситуацій маркетингу своєрідні (наприклад, надходження на ринокнового товару), що вимагає проведення окремих спеціальних досліджень. Можнавиділити такі основні етапи дослідження маркетингу:
1. Обґрунтування необхідності проведеннядослідження.
2. Аналіз факторів, що обумовили потребув інформації, і формулювання проблеми.
3. Чітке формулювання цілі дослідження.
4. Визначення необхідних вихідних даних,методів їх збору і видів аналізу, які слід провести.
5. Збір даних: а) складання планувибіркового обстеження (при використанні вибіркового методу); б) збір даних здругорядних джерел інформації — публікації в пресі і звітність підприємства, атакож з первинних джерел — на місцях шляхом особистих інтерв'ю, опитування потелефону і розсилання поштою анкет.
6. Систематизація й аналіз даних.
7. Інтерпретація результатів іформулювання висновків і результатів.
8. Підготовка звіту про результатидослідження.
9. Аналіз прийнятих на основідослідження заходів. До початку складання плану дослідження необхідно вивчитиголовні аспекти проблеми на основі аналізу вузького кола джерел даних і архівупідприємства, опитати керівництво підприємства і фінансові підрозділи. Інколицінну інформацію вдається виявити навіть при поверховому переглядіопублікованих матеріалів. Одержавши необхідні дані, можна розробити детальнийплан із зазначенням видів інформації та джерел її одержання і скласти програмудослідження.
План повинен включати тимчасовий графікреалізації програми досліджень. Для цього важливо передбачити й оплату закомерційну інформацію, витрати на проведення опитування споживачів, розсипкупоштових анкет, відрядження і телефонні розмови, пов'язані зі збором необхіднихданих. У плані слід указати способи і методи збору кожного окремого видуінформації.
Збір даних є найбільш трудомістким ідорогим етапом дослідження маркетингу і вимагає особливої пунктуальності.Акцент має бути зроблений на вивчення опублікованих матеріалів, звітів та іншихдоступних і порівняно дешевих джерел. Якщо цих даних недостатньо, можна скористатисякомерційною інформацією територіальних органів постачання і спеціальнихкооперативів, проте вартість одержаної таким чином інформації значно вища.Безпосереднє опитування споживачів (особисті інтерв'ю) — найдорожчий методзбору даних. Він може бути замінений дешевшим — розсипкою анкет і опитуваннямпо телефону. Останні два методи дають, однак, менш точну інформацію. Тому вибірметодів збору інформації має бути обґрунтований, з одного боку, з точки зорувитрат, з іншого — корисності, достовірності одержаних даних.
Наступний етап дослідження маркетингуполягає в аналізі, оцінці та інтерпретації зібраних даних з метою одержанняякомога результативнішої інформації. Тут можна виділити, по-перше, отриманнявідповідних середніх даних і дисперсії (зміщення); по-друге, складаннякомбінаційних таблиць для з'ясування найскладніших взаємозв'язків; по-третє,обчислення коефіцієнта кореляції і кореляційних відносин (ступеня тіснотизв'язку між показниками й факторами); по-четверте, проведення багатоваріантногоаналізу даних з використанням таких статистичних методів, як регресивний,кореляційний та факторний аналізи і т. д. Аналітична робота дуже трудомістка, ідля її виконання необхідно використовувати обчислювальну техніку.
2.Загальні методи дослідження ринку
На основі одержаних даних роблятьсявисновки щодо основних тенденцій ринкової збалансованості і прогноз подальшихперспектив збуту. При цьому доцільно скористатися досвідом західних фірм. Так,американські вчені рекомендують три основні методи аналізу ситуації на ринку.
Відповідно до першого методу остаточнуоцінку ситуації на ринку робить призначене правлінням компанії«журі». Воно керується базою даних, яку надає управляючий збутом.Управляючий, в свою чергу, одержує їх від агентів по збуту, зіставляє із статистичнимиданими по ринку в цілому і на цій основі робить оцінку темпів зміни попиту напродукцію, яку передає «журі». Другий метод пов'язаний звикористанням залучених зі сторони спеціалістів-консультантів для внесеннякоректив у початкову оцінку збутового відділу компанії. Емпіричний прогноз тутпоєднується з науковим, у результаті відпрацьовується остаточна оцінкамайбутньої ситуації на ринку. Третій метод застосовується за умови відноснообмеженого числа замовників. Він полягає в опитуванні безпосередньо замовника зметою виявлення його потреб, претензій і смаків. Наприклад, одна з оптовихкомпаній США по збуту розчинників пластмас щорічно опитує 500 замовників,причому до опитувального листа додається невеликий подарунок (калькулятор тощо)для стимулювання заінтересованості адресата. Через тиждень компанія направляєнагадування з подякою за відповідь, яку ще не надіслали, і просить у випадкузайнятості відповісти на запитання по телефону. Одержавши таким чином 200письмових відповідей, інші вона забезпечує через телефонні дзвінки й візитки.
Загалом групи і спеціалісти відділудослідження маркетингу мають проводити роботу за такими напрямами:
1) дослідження ринку;
2) аналіз і прогнозування збуту;
3) дослідження товару;
4) аналіз діяльності конкурентів.
У процесі вивчення ринку мають бутивизначені: його розмір і сегментація; розрахована питома вага товарів, щовипускають конкуренти; установлена частка держзамовлення у загальному обсязівиробництва; досліджені структура, склад і організація робіт збутової мережі,що обслуговує ринок; проаналізовані загальноекономічні та інші зовнішнітенденції, які впливають на його структуру; запрогнозовано розвиток ринку. Всіпитання, що стосуються ринку, мають досліджуватися окремо для товарів широкогоспоживання і товарів виробничо-технічного призначення. Аналіз ринку взагальному вигляді зводиться до кількісної оцінки наявного товарногопропонування й попиту і порівняння їх між собою за існуючого або прогнозованогорівня цін. Якщо між ними спостерігаються розходження, то робиться висновок продиспропорції ринку, з'ясовуються причини цих диспропорцій і шляхи їх усунення.
Дослідження попиту
Вивчення попиту або, за термінологієюмаркетологів, «аналіз споживача» — перший етап у дослідженнікон'юнктури ринків збуту. В практиці маркетингу він ділиться на три складові:а) сегментація ринку; б) вивчення мотивів попиту споживачів; в) виявленнянезадоволених потреб.
Сегментація ринку передбачає насампередвизначення меж територіальних ділянок ринку. З цією метою він розбивається нагеографічні зони (республіка, область, район, місто, населений пункт),характеристика яких дається за такими показниками:
кліматичні умови, потреби, галузевіознаки. Після того, як окреслені географічні зони, за звітними матеріаламиміністерств і відомств, виконкомів можна досить точно визначити кількість івеличину підприємств кожної зони збуту товару. На основі звітних данихпідприємств, а також інформації про покупців оцінюються потреби кожного клієнтав товарах підприємства-виробника.
Далі ринок треба розбити на окремісектори, виділивши групи основних покупців, які визначають диференціаціюпродукції і методи її збуту. Це дає змогу на практиці реалізувати принципорієнтації на споживача. Наприклад, у маркетингу предметів споживаннявиділяються такі групи критеріїв сегментації:
географічні — географічні особливостіпопиту на продукти в різних регіонах, виходячи з історичних, кліматичних таінших особливостей. Треба виділити окремі райони, за якими вивчається ринок. Це- так звані сфери впливу:
демографічні — вік, стать, склад сім'ї,рівень доходів, професійна належність, освіта і т. д. Наприклад, обсяг ринкудитячих товарів визначається передусім кількістю дітей, ринок шкільнихпідручників — кількістю школярів у даній місцевості;
Соціально-психологічні — різні соціальніта психологічні мотиви поведінки споживача («стиль життя», типособистості). Приміром, одним треба щоденно сигарети, а іншим — шоколаднеморозиво чи кава, у холостяків стиль життя й запити одні, а в багатосімейних — інші;
економічні — відмінності у попиті різнихза рівнем доходів верств населення;
ставлення споживача до даного товару.
Масові дослідження різноманітностіпотреб споживачів дають змогу виділити численні варіанти й способи задоволенняїхнього попиту. Кінцева мета таких досліджень полягає у визначенні сегментівринку, для яких доцільне застосування різних стратегічних планів маркетингу.Наприклад, сегментація ринку споживачів цигарок дає можливість знайти такі видипопиту: на сорти з низьким вмістом нікотину, на міцний тютюн, на цигарки безфільтру і т. д.
Не існує єдиного методу сегментаціїринку, який забезпечував би незаперечний успіх у пошуках потенційногоспоживача. Скажімо, виробник хлібобулочної продукції може сегментувати свійринок за географічною ознакою або за видами споживачів (особисте споживання,школи, ресторани і т. п.).
Сегментація ринку засобів виробництва(включаючи сировину, матеріали, машини та обладнання) має цілий рядособливостей порівняно з ринком предметів споживання. Основна характерна риса — це відносно обмежене число важливіших критеріїв сегментації. Так, присегментації ринку засобів виробництва, як правило, рекомендується виділяти такікритерії: а) виробничо-економічні характеристики споживача; б) специфікуорганізації закупок, особливості запитів споживача; в) особисті характеристикиосіб, що представляють підприємство-замовника.
Провідну роль відіграютьвиробничо-економічні характеристики споживача. Вони включають: галузь, до якоїналежить підприємство-споживач; технологічний процес, що застосовується напідприємстві; розмір підприємства-споживача; економічний регіон, дерозташований споживач засобів виробництва.
Слід окремо виділити роль такогокритерію, як технологія, котрий фактично є вирішальним при виборі споживачемпостачальника. Так, господарства, що застосовують передову технологію,орієнтуються переважно на провідних постачальників обладнання і матеріалів,продукція яких позитивно зарекомендувала себе на ринку. Вони виявляють попит нанайскладніші види техніки, електронну апаратуру і т. п., надають перевагудорожчим техніці й сировині, якщо останні мають вищу якість.
Друга група критеріїв пов'язана зіспецифікою організацій закупок, особливостями запитів споживачів. Це, по-перше,певні вимоги у замовника щодо закупки засобів виробництва наприклад, швидкістьпоставок, особливі вимоги до параметрів обладнання і матеріалів;
по-друге, фактори, що враховуютьсязамовником у закупівельній політиці (умови оплати, методи розрахунків,централізація або децентралізація операцій щодо закупки та ін.);
по-третє, форми взаємовідносин зпостачальником (контрактна тривала основа, разові закупки тощо).
Третя група — це характеристикисуб'єктів, що представляють підприємство-замовника. На ринках промисловихматеріалів і обладнання, де укладаються крупні угоди, число замовників укожного постачальника часто досить обмежене; при цьому один замовник можепредставляти цілий економічний район або навіть країну. В даних умовахпідприємство-виробник розробляє не тільки "індивідуальну" схемусегментації ринку, а й нерідко особливу стратегію маркетингу для кожногоіндивідуального замовника. В ній враховуються не лише індивідуальні параметриостаннього за наведеними вище критеріями, а й особисті якості керівників, утому числі схильність до прийняття ризикованих технічно нових рішень, ставленнядо змін у збутовій політиці, підхід до вибору продавця і т. Поряд зсегментацією ринку величезне значення має вивчення мотивів попиту споживачів.Наприклад, один покупець магнітофона може керуватися мотивами дозвілля, тоді якдля іншого він необхідний для виробничих потреб. Основна група мотивів, щовизначають попит покупців на засоби виробництва, — це економічні мотиви:підвищення прибутковості на одиницю капіталовкладень, більш високапродуктивність нового обладнання та економія з його допомогою сировини йматеріалів. Економічні фактори визначають і попит того чи іншого сегмента напередову технологію у вигляді досконаліших машин і обладнання.
Одним з мотивів попиту споживачів назасоби виробництва може виступати також ритмічність їх поставок згідно зграфіком і стандартами якості. Це має особливе значення для компаній із вчаснимвисокотехнічним виробництвом, для галузей з безперервним технологічним циклом,а також для замовників обладнання, які здійснюють прискорену модернізацію ірозширення виробничих потужностей. І навпаки, традиційні виробництва з тривалимвиробничим циклом, що вимагають великих запасів сировини й матеріалів,пред'являють відносно менше претензій до ритмічності поставок.
До важливих факторів мотивації попиту упокупців машин і обладнання слід віднести їхню ціну, комплектність поставок таінжинірингових послуг, стабільність взаємовідносин з постачальником відповіднодо загальноприйнятих норм.
Названі фактори мотивації попитупокупців засобів виробництва відносяться до найістотніших, але все ж вони невичерпують усієї різноманітності форм і мотивів ринкової поведінки цього типутоварів. Додаткову роль відіграє цілий ряд критеріїв, починаючи з юридичних іполітичних тенденцій і закінчуючи особистими мотивуваннями підприємств-покупців.
Заключним етапом вивчення попиту наринку є виявлення незадоволених потреб. У практиці маркетингу використовуєтьсяряд підходів до визначення «ринкових ніш» незадоволеного попиту:
обговорення питань незадоволеного попитуз керівниками підприємств, які представляють найперспективніші сегменти ринку;
визначення проблем, з якими стикаєтьсявикористання даного типу продукції, після чого 100-200 фірм-замовників (абовідповідне число індивідуальних споживачів) просять ранжиру вати виявленіпроблеми за ступенем їхньої важливості, і відповідно розробляються заходи щодовдосконалення продукції;
аналіз структури необхідних якостей іступеня їх наявності У продукції, що поставляється.
Врахування інтересів споживачів не лишесприяє виявленню нових потреб, а й дає змогу одержати готові шляхи їхньогозадоволення. Досвід розвинутих країн свідчить, що в деяких галузях більшачастка нових моделей продукції розробляється самими споживачами. В США,наприклад, близько 80% нових моделей інструментів, що випускаються компаніями звиробництва наукової апаратури, розробляються самими науково-досліднимиінститутами, які споживають дану продукцію.
Визначення ємності ринку і становища наньому фірми Після того, як здійснено поділ ринку на цілий ряд окремихсегментів, визначаються їхня ємність та вимоги до якості, ціни і формпісляпродажного обслуговування. Загальна приблизна характеристика ємності(обсягу) ринку — один з його найважливіших якісних показників.
Маючи загальні відомості про ринок,підприємство визначає своє місце на ньому. З цією метою проводиться аналіз іпрогнозування збуту й попиту на товари, що поставляються підприємством наринок. Насамперед необхідно з'ясувати свої виробничі потужності і можливостіподальшого розвитку виробництва. Центральне місце тут займає аналіз продажу.Причому важливо проаналізувати збут конкретних товарів окремому споживачеві. Наоснові таких зв'язків виробників і споживачів можна досить чітко прогнозуватизбіг попиту й пропонування. При цьому треба використати дані про виробничіпрограми підприємств, загальні тенденції науково-технічного прогресу, зростаючівимоги до якості продукції.
Аналіз діяльності конкурентів
Завершальним етапом дослідження ринку єаналіз діяльності конкурентів. Звичайно, в сучасних умовах в Україніконкуренція товаровиробників ще тільки зароджується. Проте у міру розвиткуринку, становлення різноманітних форм господарювання, зниження монополізаціївипуску продукції неминуче зростатиме потреба у вивченні всіх аспектівдіяльності конкурентів. Найбільш вірогідними конкурентами будуть підприємства,що виробляють товари аналогічного типу. Інформацію про їхню частку на ринкуможна одержати в планово-економічних управліннях міністерств на основіщомісячних звітів підприємств. Вивчення конкуренції здійснюється в три етапи:
а) виявлення діючих і потенційнихконкурентів;
б) аналіз показників їхньої діяльності,цілей і стратегії;
в) з'ясування сильних і слабких сторінконкурентів.
Існує чимало джерел інформації продіяльність конкуруючих підприємств. До них відносяться: рекламні проспекти,торгові виставки та ярмарки, щорічні звіти й тексти виступів керівництвапідприємств, огляди в комерційній періодиці, матеріали конференцій. Крімзазначених відкритих даних, дослідження діяльності конкурентів повинноспиратися на оперативні джерела інформації, в тому числі на відомості, одержанівід економістів, з біржі, від ринкових експертів, матеріали від державнихправових та економічних установ. Важливий метод одержання даних про діяльністьконкурентів — опитування споживачів, їх дилерів щодо збуту продукції на ринку.Розрізняють два підходи до виявлення діючих і потенційних конкурентів. Першийпов'язаний з оцінкою потреб, що задовольняються на ринку основнимиконкурентами. Другий орієнтується на класифікацію конкурентів відповідно дотипів ринкової стратегії, яка ними застосовується.
Підхід з точки зору споживацького попитудає змогу згрупувати конкурентів за типами потреб, які задовольняє їхняпродукція. При цьому виділяються такі основні групи конкурентів:
перша — підприємства, що пропонуютьаналогічний вид продукту на тих же ринках, у тому числі:
а) підприємства, які орієнтуються назадоволення всього комплексу запитів, що пред'являє споживач до даного товару;
б) підприємства, які спеціалізуються назадоволенні специфічних потреб окремих сегментів ринку;
в) фірми, що намічають вихід на ринок заналогічною продукцією;
друга — фірми, що обслуговують іншіринки аналогічною продукцією, вихід яких на даний ринок є вірогідним;
третя — підприємства, які виробляютьтовари-замінники, здатні витіснити даний продукт з ринку.
Прогноз поведінки конкурентів спираєтьсяна врахування таких факторів: розміру, темпів зростання і прибутковостіпідприємств конкурента; мотивів і цілей виробничо-збутової політики;
На грунті аналізу зазначених факторівформулюються висновки щодо сильних і слабких сторін стратегії конкурентів.Звичайно, не всі фактори поведінки на ринку можуть бути всебічнопроаналізовані. Особливо складними виявляються дослідження структури затрат івитрат конкурента. Проте і в цій галузі, як правило, можуть бути отримані такіприблизні дані: чисельність зайнятих; структура прямих і опосередкованихвитрат; порівняльна вартість сировини, матеріалів і комплектуючих частин.
3.ПЛАНМАРКЕТИНГУ
Для того, щоб потенційні клієнтиперетворилися в реальних, малому підприємству необхідно мати план маркетингу.Цей план повинен показати, чому клієнти будуть купувати вашу продукцію. Якщопри оцінці обсягів збуту не приводяться всі дрібні подробиці, як він будедосягнутий, то це неминуче викличе недовіру з боку потенційного інвестора.
Тут вам необхідно продумати й пояснитипотенційним партнерам або інвесторам основні елементи свого плану маркетингу:ціноутворення, схему поширення товарів, рекламу, методи стимулювання продажів,організацію послепродажного супроводу, формування іміджу. Якщо у вас немаєфахової освіти, варто почитати книги по маркетингу, звернутися за консультацієюдо фахівця.
Ціноутворення. Як правильно встановитиціну на товар? От основні з:
Ціна товару повинна бути вище йогособівартості.
Ціна визначається з ринку.
Ціна повинна з максимальний прибуток!(не за одиницю продукції, а за який — те період часу). Ціноутворення не з допростого з'ясування питання про собівартість товару, щоб потім просто додатиприбуток. Калькуляція витрат уиробництва це щось саме собою що розуміє, аціноутворення — це питання політики. Щоб залучити з, зовсім не обов'язковоробити товар або послугу дешевими. Дешевина товару часто буває основним мотивомпокупки, але далеко не завжди. Якщо товар коштує занадто дешево, це може дуженегативно позначитися на обсягах реалізації. Ціни можна легко скинути, апідняти їх потім буде набагато сутужніше.
Витрати виробництва. Загалом кажучи,витрати виробництва розпадаються на дві категорії: постійні й змінні.
Нульовий канал сбуту.
До постійного ставляться витрати, щозалишаються незмінними относи-тельно обсягів реалізації продукції: наприклад,орендна плата, плата за телефон, адміністративні та інші накладні витрати.
До змінного ставляться витрати,безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції. До них ставляться витрати насировину й матеріали, витрати на впакування й доставку, заробітна плата. Зізбільшенням обсягів реалізації ці витрати також зростають.
На малюнку показані характернізалежності доходу й витрат від обсягу продажів. За допомогою цього методу можнарозрахувати крапку беззбитковості. Це крапка, у якій сумарний обсяг реалізаціїдорівнює сумарним витратам. Понад цей обсяг продажів
Методи ціноутворення.
«Витрати плюс прибуток».Застосовувати його можна тільки в тому випадку, якщо немає конкурентів. Упротивному випадку в конкурента може виявитися рівень витрат нижче, ніж у вас.Тоді йому не важко буде витиснути вас із ринку.
Інший метод — «Дурне проходження законкурентом». Ви вибираєте фірму — лідера продажів по вашім продукті йустановлюєте такий же рівень цін, як у нього. У нього більші обсяги, вінвитрачається на маркетинг і йому видніше. І проте в назві цього методу не зрячиє присутнім слово «дурне». Справа в тому, що ви в такий спосібвтрачаєте самостійність і контроль над ситуацією. Фірма — лідер може провестимодернізацію й зменшити ціни. Ви можете виявитися неготовим до цього.
І нарешті, самим складним, але й самнадійним є метод ціноутворення, якому можна назвати затратно — маркетинговим,тому що він сполучить у собі аналіз собівартості й формування цін з облікомвашої маркетингової тактики. Цей метод неможливо звести до набору формул — вінвимагає творчості, але зате й результати може приносити винятково високі.Прикладом може служити історія про відому американську фірму«Хьюблин», що робить горілку «Смирновская».
Етап установлення остаточних цінреалізується вже в ході конкретних переговорів із клієнтами, але готується доцьому треба заздалегідь. Тут потрібно вирішити наступні завдання:
створити власну систему знижок інавчитися нею користуватися.
визначити механізм коректування цін умайбутньому з урахуванням стадій життя вашого товару й інфляційних процесів.
Всі знижки із цін пропозиціїпереслідують завдання залучити клієнта. Найпростіша знижка — за платіжготівкою. Причина — прискорення обороту грошей.
Що стосується коректування цін у часі зурахуванням етапів життя товарів, те тут треба нагадати про теорію життєвогоциклу товару. Зміст її в тім, що будь-який товар подібно людині проживає наринку своє життя, що включає молодість, зрілість, старіння й смерть. І накожному із цих етапів питання ціноутворення вирішуються по-своєму.
Наприклад, коли товар молодий, то цінамитреба стимулювати ріст попиту на нього. І отут цілком виправдує себе стратегіятимчасового заниження цін (ІBM). Зовсім інша справа, коли товар досяг зрілостій попит на нього сформувався. У цей момент можна стимулювати ріст обсягупродажів за рахунок умілого маневрування цінами на модифікації первісноготовару, трохи завищуючи їх для одержання найбільшого прибутку. Коли ж товарпочинає старіти й попит на нього падає, і попит на нього падає, то життя товаруможна продовжити за рахунок різкого зниження цін (наприклад, таке зниження цінна мікрокалькулятори привело до різкого стрибка в обсягах їхніх продажів і масиприбутку виробників, тому що при новій ціні такий товар виявився доступнийбудь-якому школяреві).
Стимулювання збуту. Перш ніж приступатидо планування кампанії по стимулюванню збуту, необхідно чітко визначитися, якізасоби будуть виділені вами для цього. Найкраще в такій ситуації — проводитиподібного роду витрати по статті «постійні витрати». Гарна реклама йстимулювання збуту — це не витрати, а інвестиції, причому такі, які принесутьдивіденди у вигляді розширення виробництва.
4.ВИРОБНИЧИЙПЛАН
Досвідчені підприємці часто кажуть:«Конкурентну боротьбу виграють на ринку, а програють у себе вдома». Цей вислівпідкреслює значущість раціональної організації виробничого процесу на фірмі.Тому інвесторів завжди інтересують не тільки ринкові, а й виробничі аспектинового бізнесу. Водночас, з погляду практичної користі для фірми, виробничийплан відіграє дуже важливу роль, полегшуючи у майбутньому управлінняопераційною системою фірми. Виробничий план грунтується на маркетинговихпрогнозах обсягів продажу й номенклатури продукції фірми. Кожний вид продукціїмає свої стандарти й нормативи щодо організації виробництва, матеріальнихвитрат, необхідних матеріальних запасів тощо. Інформація, яка наводиться увиробничому плані, далі використовується для опрацювання виробничих графіків,складання кошторису операційних витрат, планування доходів і грошових потоків.Використання різних виробничих систем і зміни в політиці товаро-матеріальнихзапасів впливають на ефективність операцій фірми і можливості управління грошовимипотоками. Отже, бізнес-план як документ для внутрішньофірмового користуваннямає бути детальним планом виробничої діяльності. Це дає змогу розв’язати багатопроблем фірми ще заздалегідь, на папері, раніше ніж підприємець перейде доконкретних практичних дій.
Невід’ємною складовою бізнесу,орієнтованого на виробничу діяльність, є оцінка того, як фірма вироблятиме своюпродукцію. Основне завдання виробничого плану — довести, що фірма:
реально спроможна організувативиробництво;
здатна виготовляти необхідну кількістьтоварів відповідної якості;
має можливості придбати необхідні дляцього ресурси.
Виробничий план доцільно розпочинати зкороткої характеристики виробничого процесу, тобто з опису основних виробничихоперацій у їх послідовності.
Розкриваючи технологічний процесвиготовлення продукції на фірмі, підприємець має чітко визначити:
які саме машини, обладнання таінструменти необхідні у виробничому процесі;
яка сировина, матеріали і комплектуючівироби будуть використовуватися для виготовлення продукції;
робітників яких професій і кваліфікаційнеобхідно найняти;
які конкретно приміщення необхідні;
які роботи будуть виконуватися самоюфірмою, а які на стороні за контрактами.
У виробничому плані необхідно такожвказати і на зовнішні фактори, які впливатимуть на виробничий процес абообмежуватимуть виробничі можливості фірми.
Отже, у складі виробничого плану, якправило, виділяють такі блоки (підрозділи):
основні виробничі операції;
машини та устаткування;
сировина, матеріали і комплектуючівироби;
виробничі та невиробничі приміщення;
вплив зовнішніх факторів.
Обсяг і ґрунтовність виробничого планузалежать від характеру бізнесу фірми та сфери, до якої він належить. Зрозуміло,що цей розділ бізнес-плану буде найдокладнішим для виробничого підприємства. Більшетого, у певних випадках саме виробничий процес (особливості його технологій,унікальність обладнання тощо) може бути одним з найпривабливіших факторів длязовнішніх інвесторів. Навпаки, фірми, які займаються, наприклад, оптовою абороздрібною торгівлею, можуть взагалі обійтися без цього розділу.
5.ОРГАНІЗАЦІЙНИЙПЛАН
Інформація про менеджерів проектупоказує хто є керівником проекту, які функції, обов’язки, повноваження маєкерівник, відповідальність та форми стимулювання керівника та інших менеджерівпроекту. Для інвесторів важливо бачити, хто та за що буде відповідати в ходіреалізації проекту.
План-графік реалізації проекту будуєтьсяу вигляді таблиці, де показано, які витрати і коли будуть здійснюватись поналагоджуванню діяльності, та коли планується пуск виробництва.
Такий план-графік дозволяєзорієнтуватись у тому, коли саме і які суми потрібні для налагодженнядіяльності.
6.ОЦІНКАРИЗИКІВ І СТРАХУВАННЯ
До цього моменту просто припускалося, щов разі реалізації кожного проекту можна отримати дану послідовність грошовихпотоків. Потім аналізувалися ці грошові потоки та вирішувалося, чи вартореалізувати проект. Очевидно, неможливо з точністю прогнозувати грошові потоки.Тепер увага буде звертатися на визначення ризику в процесі оцінки доцільностікапіталовкладень, тобто розглядатимуться способи визначення ризику, щопритаманний проекту, та прийняття рішення на цій основі.
Необхідність аналізу ризиківінвестиційного проекту полягає в тому, що інвестиційні проекти розробляються наоснові визначених передбачень щодо капітальних і поточних витрат, обсягівреалізації продукції, цін на товари та послуги тощо. Незалежно від якості такількості даних передбачень, майбутній розвиток подій завжди є неоднозначним,тому практика планування капітальних інвестицій розглядає й аспектиневизначеності та ризику.
В інвестиційному і фінансовомуменеджменті під ризиком найчастіше розуміють міру непевності в одержанніочікуваних доходів від заданих інвестицій. У ринковій економіці завжди наявнийризик.
Якщо конкретизувати загальне визначенняризику для аналізу проекту, то ризик проекту – це міра непевності в одержанніочікуваного рівня дохідності при реалізації даного проекту.
Метою аналізу проектних ризиків є:
– надання оцінки всім видам ризиківпроекту;
– визначення ступеня доцільностіреалізації проекту за наявного рівня ризику та способів його зниження;
– визначення можливих шляхів зниженняризиків.
Проектні ризики бувають зовнішні тавнутрішні. Зовнішні ризики, у свою, чергу поділяються на непередбачувані і передбачувані.
В інвестиційній фазі оцінюють структурууправління проектом, перебіг його реалізації і якість виконання проектнихробіт.(табл. 6.2)
ОЦІНКА РИЗИКІВ
Таблиця 6.3
Експерти ВесризикуСеред
арифметичне
Всього 1 2 3 Економічні -6 валютні 3 5 1 0,10 3 0,3 -7 кредитні 2 1 3 0,15 2 0,3 -8 операційнй 1 2 4 0,40 2,6 1,04 Політичні 4 3 3 0,10 3,3 0,33 Страхові 1 4 2 0,15 2,3 0,35 Транспортні 5 1 3 0,10 3 0,3Загальна оцінка ризиків 2,6
В експлуатаційній фазі оцінці підлягаютьфактори, які негативно впливають на реалізацію проекту – затримка будівництва,перевищення витрат, непогодженість щодо фінансування, неспроможністьконтрагентів, втручання держави, виникнення збитків, підвищення цін на сировинута енергоносії, некваліфіковане управління персоналом.
Аналіз ризиків у передінвестиційній фазілежить в основі вибору варіанта інвестування, однак при цьому прогнозуютьсяризики і в інвестиційній та експлуатаційній фазах.
Співвідношенняризику і доходу
Ризик можна поділити на дві категорії – зарівнем і за часом.
Рівень ризику. Різні інвестиціїзабезпечують різний рівень доходу. Якщо справа цілком надійна, то важкосподіватись на високі доходи. Але якщо пропонується вкласти гроші у ненадійнуабо ризикову справу, тоді закономірно вимагається високий дохід. Тобтоінвестори повинні одержувати компенсацію за ризик.
Малий ризик пов’язаний із низькимидоходами, великий – із великими. Взаємозалежність ризику (Х) і доходу (У)показана на рисунку
Коли ризик відсутній, інвесториодержують дохід Y1, за ризик Х1 інвестори одержать дохід Y2, за ризик Х2 –дохід Y3. Тобто у звичайних умовах діяльності низький ризик передбачає низькувіддачу, а в умовах високого ризику доходи будуть вищими.
Рівень ризику залежатиме від того, чипов’язаний бізнес із добре освоєною галуззю діяльності. Залежно від надіностіінвестованої справи рівень ризику може бути високим, середнім або низьким.
Визначити рівень ризику можна шляхомпорівняння ризикованості вкладів у ту чи іншу справу. Наприклад, меншризиковано мати справу з відомими фірмами (підприємствами), в яких справи йдутьдобре, або відкривати бізнес у добре освоєній галузі із забезпеченим ринкомзбуту. Шанси повернути інвестиції, вкладені у надійні компанії, значно вищі,ніж вкладені у невідомі фірми. Значно легше прогнозувати доходи від меншризикованих компаній (бізнесу), і навпаки, зайняття ненадійним бізнесом чиспівробітництво з невідомими фірмами є ризикованим, оскільки доходи від нихможуть бути несталими. Таким чином, рівень доходу (ставка дисконту) нижче унадійній справі, а інвестування ризикованої справи вимагає більшої компенсаціїза ризик.
Фактор часу також значно впливає нарівень ризику. Готівка для інвестора важить більше, ніж гроші у майбутньому.Коли інвестор вкладає свій капітал у певний бізнес, він завжди ризикує абовідчуває непевність, що капітал у майбутньому принесе очікуваний прибуток. Ічим триваліший термін вкладу, тим більший ризик, тобто ризик є зростаючоюфункцією часу. Щоб примусити інвестора розлучитися із своїми грошима надовго,потрібно його переконати, що він отримає добру компенсацію. Інвестор повиненодержати винагороду за те, що взяв на себе ризик часу.
Коли гарантовано, що інвестиції незавдадуть збитків і вкладаються на дуже короткий період, їх називаютьбезпечними.
Таким чином, рівень ризику можнаподілити на безпечну ставку і премію за ризик, пов’язаний із фактором часу.
Безпечна ставка – це процентна ставка,що сплачується за неризиковані активи або ті, що мають гарантований дохід. Вонаі є критерієм для оцінки ризикованості інших активів.
Премія за ризик – це необхідна нормадоходу понад безпечний дохід на капітал. Як свідчить практичний досвід, преміяза ризик на цінні папери з багаторічним терміном погашення завжди вища запремію на ті цінні папери, що випускаються на рік.
Коли ризик відсутній, інвесториодержують дохід Y1, за ризик Х1 інвестори одержать дохід Y2, за ризик Х2 –дохід Y3. Тобто у звичайних умовах діяльності низький ризик передбачає низькувіддачу, а в умовах високого ризику доходи будуть вищими.
Рівень ризику залежатиме від того, чипов’язаний бізнес із добре освоєною галуззю діяльності. Залежно від надіностіінвестованої справи рівень ризику може бути високим, середнім або низьким.
Визначити рівень ризику можна шляхомпорівняння ризикованості вкладів у ту чи іншу справу. Наприклад, меншризиковано мати справу з відомими фірмами (підприємствами), в яких справи йдутьдобре, або відкривати бізнес у добре освоєній галузі із забезпеченим ринкомзбуту. Шанси повернути інвестиції, вкладені у надійні компанії, значно вищі, ніжвкладені у невідомі фірми. Значно легше прогнозувати доходи від меншризикованих компаній (бізнесу), і навпаки, зайняття ненадійним бізнесом чиспівробітництво з невідомими фірмами є ризикованим, оскільки доходи від нихможуть бути несталими. Таким чином, рівень доходу (ставка дисконту) нижче унадійній справі, а інвестування ризикованої справи вимагає більшої компенсаціїза ризик.
Фактор часу також значно впливає нарівень ризику. Готівка для інвестора важить більше, ніж гроші у майбутньому.Коли інвестор вкладає свій капітал у певний бізнес, він завжди ризикує абовідчуває непевність, що капітал у майбутньому принесе очікуваний прибуток. Ічим триваліший термін вкладу, тим більший ризик, тобто ризик є зростаючоюфункцією часу. Щоб примусити інвестора розлучитися із своїми грошима надовго,потрібно його переконати, що він отримає добру компенсацію. Інвестор повиненодержати винагороду за те, що взяв на себе ризик часу.
Коли гарантовано, що інвестиції незавдадуть збитків і вкладаються на дуже короткий період, їх називаютьбезпечними.
Таким чином, рівень ризику можнаподілити на безпечну ставку і премію за ризик, пов’язаний із фактором часу.
Безпечна ставка – це процентна ставка,що сплачується за неризиковані активи або ті, що мають гарантований дохід. Вонаі є критерієм для оцінки ризикованості інших активів.
Премія за ризик – це необхідна нормадоходу понад безпечний дохід на капітал. Як свідчить практичний досвід, преміяза ризик на цінні папери з багаторічним терміном погашення завжди вища запремію на ті цінні папери, що випускаються на рік.
Особливість методів аналізу ризикуполягає у використанні категорій імовірності та статистичного аналізу. Такздійснюється аналіз ризиків за світовими стандартами.
Ризик можна оцінити, враховуючимінливість очікуваних доходів. Якщо мінливість висока, важко точно передбачити,якими будуть надходження (доходи, прибуток). Якщо мінливість сподіваних доходівнезначна і не дуже змінюється, результати вкладення інвестицій чи інших видівдіяльності легше передбачити.
7.ФІНАНСОВИЙПЛАН
За ринкової економіки для вирішеннявиробничих та комерційних завдань, які потребують вкладання коштів, необхідноює розробка внутрішньофірмового документа — бізнес-плану.
Узагальнення ще не дуже великого досвідускладання бізнес-планів вітчизняними підприємствами дає змогу виділити такігалузі їх застосування:
вибір економічно вигідних напрямків таспособів досягнення позитивних фінансових результатів підприємствами за новихумов господарювання, неплатоспроможності суб'єктів;
підготовка підприємствами інвестиційнихпроектів для залучення інвестицій та банківських кредитів;
складання проектів емісії акцій,облігацій та інших цінних паперів підприємств; залучення іноземних інвесторівдля розвитку підприємств;
обґрунтування пропозицій щодо приватизаціїпідприємств державної та комунальної власності.
Фінансовий план — це найважливішийелемент бізнес-плану, який складається як для обґрунтування конкретнихінвестиційних проектів, так і для управління поточною та стратегічноюфінансовою діяльністю.( табл. 7.4)
8.СТРАТЕГІЯФІНАНСУВАННЯ
В теорії фінансового менеджментуприйнято виділяти різні стратегії фінансування поточних активів в залежностівід відношення фінансового менеджера до вибору джерел покриття варійованоїчастини оборотних активів.
Ідеальна модель побудована виходячи зпонять “поточні активи” та поточні зобов”язання”. Термін “ідеальний” означає нев прямому значенні ідеал, а рівність поточних активів з короткостроковимизобов”язаннями. Сутність цієї стратегії полягає в тому, що довгострокові пасививстановлюються на рівні необоротних активів, тобто ця модель має такий вигляд:
Довгострокові пасиви включають: власнікошти (статутний капітал, додатковий капітал, резервний капітал, нерозподіленийприбуток) та запозичені (довгострокові кредити банку, інші довгострокові позичці).
Агресивна модель фінансування поточнихактивів полягає в тому, що довгострокові пасиви є джерелом покриття необоротнихактивів та постійної частини поточних активів, тобто їх мінімуму, якийнеобхідний для здійснення господарської діяльності. В цьому разі варійованачастина поточних активів в повному обсязі покривається короткостроковоюкредиторською заборгованістю.
Таким чином, можна зробити висновок, щоз точки зору оптимізації прибутковості і ризику найбільш оптимальною єстратегія комерційного фінансування. Дана стратегія оптимально поєднує рівеньприбутковості і середній рівень ризику, забеспечує достатньо високий рівеньфінансової стійкості та платоспроможності підприємства. Проте, виходячи зпріоритетності цілей фінансово-господарської діяльності підприємства на окремихстадіях його розвитку, оптимально може стати інша стратегія фінансування.Взагалі, при виборі стратегії фінансування необхідно знайти бажанеспіввідношення між рівнем рентабельності і використання власного капіталу ірівнем ризику зниження фінансової стійкості підприємства, яка оцінюєтьсявеличиною його чистого оборотного капіталу.
СПИСОКВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1.Бажин Й. Информапионньїе системьі менеджмента. — М.: ГУ ВШЗ, 2000. — 688 с.
2.Басовский Л.Е. Прогнознрованис и планнрование в условиях рьінка: Учеб нособие,-М., 2001.-260с.
3.Букалков М.И. Внутрифирменное ііланмрование: Учеб. для вузов. — М., 2000. — 392с.
4.Економіка та менеджмент: Навч. посібник / Під ред. проф. О.Є. Кузьміна. — Львів:Вид-во Державний університет «Львівська політехніка», 1996. — 828 с.
5.Енциклопедія бізнесмена, економіста, менеджера. / Під ред. Р. Дяківа. — К.: Міжнароднаекономічна фундація, 2000. — 706 с.
6.Ильин А.И., Синица Л.М, Планнрование на предприятаи. Стратегическоепланиро-вание. Учеб. пособие для вузов. Т. 1. — Минск, 2000. -416с.
7.Ильин А.И., Синица Л.М. Планирование на предприятии. Тактическое планирование: Учеб.пособие для вузов. Т.2. — Минск., 2000. — 312 с.
8.Кредісов А.1. Управління зовнішньоекономічною діяльністю: Навч. посібник. — 2-ге вид. — К.: Віра-Р, 2002. — 552 с.
9.Кузьмін О.Є., Мельник О.Г. Теоретичні та прикладні засади менеджменту: Навч.посібник. — Львів: Національний університет «Львівська політехніка»(Інформаційно-видавничий центр "Інтелект +" Інституту післядипломноїосвіти), "Інтелект-Захід", 2002. — 228 с.
10.Павлов В.І. Основи підприємництва: бізнес-планування: Навч. Посібник. У 2 т.-Луцьк: Надстир'я, 1998.
11.Сизоненко В.О. Сучасне підприємництво: Довідник. — К.: Знання. 2001. — 250 с
12.Тян Р.Б. Планирование деятельности предприятня: Учебное пособие. — К.'МАУГ1-1998,-156с.
13.Чавкин А.М. Методьі й модели рационального управлення в рьіночной шіночшье: разработкауправленческих решений. — М., 2001. — 320 с.
14.Черняк В.З., Черняк А.В., Довдиенко И.В. Бизнес-планирование: Учеб- — практич.пособие. — М.: 2000. — 272с.
15.Янковский Н.А. Повьішение зффективности внешне'жономической деятельностикрупного производственного комплекса. — Донецк: АО«Издательство»Донеччина"", 2000. -447 с.