Реферат: Лексико-стилістичні особливості творчості Еріка Еммануеля Шміта на прикладі роману "Оскар та Рожева пані"

ЗМІСТ

ВСТУП 

РОЗДІЛ 1. Особливості стилютворчості Еріка Еммануеля Шміта    

1.1.   Визначення поняття стилю влінгвістиці та літературі   

1.2. Індивідуальний стиль автора 

1.3.   Носії стилю. Стиль і мова   

1.4. Особливості індивідуального стилю ЕрікаЕммануеля Шміта   

РОЗДІЛ 2. «Оскар та Рожевапані» — роман у листах    

2.1.   Епістолярний роман як об’єктлінгвістичного досліження   

2.2.   Структурно-композиційні тасемантико-прагматичні особливості  епістолярного роману  

2.3.   Дитячі листи до Бога у романі«Оскар та Рожева пані  

РОЗДІЛ 3. Лексичніособливості роману «Оскар і Рожева пані»   

3.1.   Лексичні особливості дитячогомовлення в романі  

3.2.   Особливості власних назв уромані  

3.3.   Особливості лексики розмовногостилю в романі 

ВИСНОВКИ    

СПИСОК ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ 

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІЛЮСТРАТИВНОГОМАТЕРІАЛУ 

ВСТУП

Сучаснафранцузька література представлена у всьому світі численними авторами талітературними стилями. Ми маємо можливість вибирати серед романів, поезії,театральних п’єс і серед багатьох інших жанрів.

Один із найбільшпопулярних у світі сучасних французьких авторів є Ерік Еммануель Шміт, утворчості і манері письма якого ми безперечно знаходимо переплетення різнихжанрів та стилів письма. Це винятковий автор, який пише театральні п’єси,романи, розповіді, ессе та інш.

Ерік ЕммануельШміт – це ім’я, яке супроводжує успіх, але все ж таки він залишається складнимавтором для розміщення його на літературній ниві. Драматург, романіст чифілософ… складно сказати, так як людина він цікава і різностороння. За десятьостанніх років Ерік Еммануель Шміт став оним із найпопулярніших франкомовнихавторів і одним із найбільш представлених у світі. Його книги перекладені 40мовами, а його п’єси ставляться в 50 країнах по всьому світу.

Спочатку мипознайомились з Еріком Еммануелем Шмітом як з драматургом. В його доробку єтеатральні п’єси на один акт: «Школа диявола» (1996), «Тисяча і одиндень»(2000); та п’єси на багато актів: «Валонська ніч» (1991),«Відвідувач»(1993), «Вільнодумець»(1997), «Фредерік або бульвар злочинів»(1998)та багато інших, які отримали визнання критики та ставляться в багатьох країнахпо всьому світу. Його успіх в театрі безперечно пояснюється  прагненнямпоєднати два типи письма: літературний та популярний, вправно пов’язуючи гуморта метафізичні концепції, тим самим «провокуючи думки спостерігача, щобвтягнути його в діалог», відповідно до філософа Дені Дідро, який надихав його.

Зрештою йогопотреба писати, вражати, хвилювати не могла залишитись лише в межах театру,тому з’являється Шміт романіст. Ерік Еммануель Шміт з успіхом пише низку романів:«Секта егоїстів»(1994), «Євангеліє від Пілата»(2000), «Участь іншого»(2001).Особливе місце в творчості письменника займає «Цикл незримого», присвяченийнайбільшим релігіям, до якого входить чотири короткі романи: «Міларепа», «ПанІбрагім та квіти Корану», «Оскар і Рожева пані», «Діти Ноя».

Саме третійчастині «Циклу незримого» присвячена дана робота. «Оскар і Рожева пані» — цехвилююча сентиментальна розповідь, в якій ставляться глибокі і серйозніфілософські питання. Вона привернула увагу критики, вона з успіхом ставиться утеатрах по всьому світу, зрештою ця невеличка розповідь є втіленнямнеповторного і незвичайного стилю Еріка Еммануеля Шміта.

«Coup decœur, Oscar et la Dama Rose est de ces livres auxquels on penselongtemps après la dernière page refermée. Une leçonde vie express, pleine d’émotions et d’humour»(Questions de femmes,janvier 2003), «Un pur chef d’œuvre! Oscar et la Dame Rose,cocasse, tendre ou rosse, est un cocktail d’espérance pour tous ceux quicroisent la maladie. Pour tout le monde, donc»(Témoignage chrétien,6 décembre 2002), «Il y a des moments où un écrivainest au mieux de sa forme, de son art. Un livre qui restera pour les ages àvenir.»(sur Télé-matin, FR2, chronique littéraire).З вище поданих та багатьох інших критичних статей в пресі та на телебаченні мибачимо, що науковці, літератори та критики не залишились байдужими до даногороману, називаючи його справжнім шедевром, тим самим ставлячи високу оцінкустилеві та манері письма автора.

 Не слідзабувати, що Ерік Еммануель Шміт являється філософом. В своїх творах вінпоказує проблеми, що турбують людство сьогодні, але не дає вирішення данихпроблем. Він пише для того, щоб змусити читачів задатись важливими питаннями іпідштовхнути їх до дії. В цьому ми вбачаємо актуальність даної роботи. Всвоєму романі «Оскар і Рожева пані» автор непомітно і ненав’язливо піднімаєактуальні проблеми сьогодення, взявши за основу життя маленького хлопчика.Просте дитяче мовлення, легка і відверта інтонація та гумор використовуютьсяавтором для підняття серйозних і важливих проблем – відношення людини до Бога,смерть, сенс життя.

 Виходячи із вищесказаного, ми поставили перед собою мету: дослідити особливості стилюЕріка Еммануеля Шміта на прикладі його роману «Оскар і Рожева пані», тавизначити як реалізуються ці особливості на письмі, в мовленні та лексиціроману.

         Метароботи визначила коло завдань:

-        Обгрунтуватипоняття стилю в літературі та лінгвістиці;

-        Дативизначення індивідуальному стилю автора;

-        Дослідитияк проявляється стиль на письмі;

-        Визначитиособливості індивідуального стилю Еріка Еммануеля Шміта;

-        Дативизначення та дослідити особливості епістолярного роману;

-        Розглянутистилістичні особливості роману Еріка Еммануеля Шміта «Оскар і Рожева пані»;

-        Дослідитиособливості лексики в романі «Оскар і Рожева пані»;

-        Визначитиособливості вираження дитячого мовлення в романі;

Об’єктом дослідження даної роботи єтретя частина «Циклу незримого» роман «Оскар і Рожева пані». Ми вибрали самецей роман тому, що він є найбільш відомим і найбільш представленим в Україні.

 Предметомдослідження являються стилістичні та лексичні особливості творчості ЕрікаЕммануеля Шміта, на прикладі його роману «Оскар і Рожева пані».

Незважаючи на те,що Ерік Еммануель Шміт є досить молодим автором, що недавно з’явився налітературній ниві, його творчість була предметом дослідження, як зарубіжних такі вітчизняних науковців. Науковим підгрунтям даної роботи являються досліженняКатрін П’єр,  Мартіна Драгоцалова та інших.

Новизна даної роботи полягає в тому,що за предмет дослідження вперше були взяті саме особливості стилю письмаавтора та лексичні особливості його роману «Оскар і Рожева пані».

 Структурароботи. Дана робота складається з вступу, трьох розділів, висновків ісписку використаних літературних джерел.

 У вступібула визначена мета дослідження та коло завдань, об’єкт та предмет дослідження,актуальність і новизна роботи. Також представлена структура роботи та науковепідгрунтя.

 У першомурозділі ми приділили увагу теоретичному підгрунтю роману і  визначилипоняття стилю з точки зору літератури та лінгвістики. Ми виокремили таобгрунтували поняття індивідуального стилю автора, та особливості прояву стилюна письмі. В останньому підрозділі ми дослідили особливості індивідуальногостилю саме Еріка Еммануеля Шміта на основі його останніх творів.

 Другий розділпредставляє дослідження жанрових та структурно-композиційних особливостейроману «Оскар та Рожева пані». Було визначено поняття епістолярного роману тапредставлені його особливості.

 У третьомурозділі даної роботи ми дослідили особливості лексики роману «Оскар іРожева пані». Були проаналізовані особливості репрезентованого дитячого мовленняроману, власні назви та розмовне мовлення твору.

 У висновкахпредставлені результати проведеного дослідження та зроблені висновки щодостилістично-лексичних особливостей роману «Оскар та Рожева пані».

 Список літературнихджерел включає 53 одиниці, з яких 12 на французькій мові. Також в данійроботі було використано 7 джерел ілюстративного матеріалу на французькій мові.

РОЗДІЛ 1

ОСОБЛИВОСТІСТИЛЮ ТВОРЧОСТІ ЕРІКА ЕММАНУЕЛЯ ШМІТА

1.1.Визначення поняття стилю в літературі та лінгвістиці

Ми вважаємо, щоперш ніж приступити до стилістичного аналізу роману, нам необхідно визначитипоняття стилю. Термін “стиль” є багатозначним, тому навколо нього часто пануєплутанина і невизначеність.

 У найширшомурозумінні цього слова під стилем розуміють напрям, чи течію, чи мистецтвопевної епохи, вважаючи ці терміни синонімами або вважаючи стиль складовоючастиною цих понять. Звужуючи послідовно значення цього терміну, під ним маютьна увазі певні особливості художньої творчості митців одного часового проміжку,літературної школи, естетичних уподобань, зрештою, творчості одного митця чиодного твору мистецтва.

 Як зазначаютьавтори «Теорії літератури» О.Галич, В.Назарець та Є.Васильєв [8, с.34],стиль є індивідуальним втіленням художнього методу. Якщо метод визначаєзагальний напрям творчості, то стиль віддзеркалює індивідуальні властивостіхудожника слова. За висловом Л.Тимофєєва, «у методі знаходять насампередте загальне, що пов'язує митців, а в стилі — те індивідуальне, що розділяє їх:особистий досвід, талант, манера письма та ін.». Стиль— це сукупністьхудожніх особливостей літературного твору. У ширшому розумінні стилем такожназивають систему художніх засобів і прийомів у творчості окремого письменника,групи письменників (течії або напряму), цілої літературної доби [8, с.45].

 Поняттястилю сьогодні є багатогранним, а в багатьох аспектах — невизначеним. Про стильговорять не лише в літературознавстві, а й у лінгвістиці, мистецтвознавстві,естетиці, культурології. У мовознавчій науці постановка проблеми стилюпов’язана з іменем Ш.Баллі, зокрема з його вченням про експресивні засоби мови,що дало поштовх для розвитку лінгвостилістики.

За справедливимзауваженням Одинцова В.В., жодна галузь мовознавчих досліджень не має такоїрозбіжності суджень щодо об’єкта свого вивчення, як стилістика [26, с.11].Певною мірою причина такої невизначеності криється в невиразності, розмитостіуявлень про мовний стиль.

У загальномусеміотичному значенні стиль можна виявити в будь-якій знаковій системі, дедозволяється варіювання одиниць у межах існуючої системи правил та принципів.Визначення мовного стилю, яких чимало в сучасній лінгвістиці, залежить відтого, наскільки широко уявляється сам об’єкт стилістики. Для більшостівітчизняних мовознавців — це сфера мовної варіативності, яка співвідноситься зконтекстом ситуації та функцією висловлювання [15, с.23]. При такому підходідосягається максимальне охоплення мовного варіювання в різноманітнихфункціональних виявах мови.

При іншому,вужчому підході, який характерний для зарубіжної лінгвістики, об’єкт стилістикиобмежується мовою художньої літератури (як зазначав Ж.Бюффон «Le style c’estl’homme même»). Мета стилістичних досліджень зводиться до опису текстівхудожньої літератури методами, запозиченими з лінгвістичної теорії. Увітчизняному мовознавстві Р.А.Будагов визначає стилістику як загальну теоріюекспресивних засобів мови [3, с.54].

На нашу думку,найбільш плідним є перший підхід до об’єкта стилістики, оскільки він дозволяєнайбільш повно враховувати характерні ознаки мовного застосування, тобто датирізносторонній опис стилю. Підхід до стилю як до однієї з форм системи мовноїваріативності [24, с.40] передбачає виявлення стилістичного потенціалу мовниходиниць, що належать до певного функціонального стилю (варіанта використаннямови в різних, екстралінгвістично заданих ситуаціях) [40, с.10].

Поняття «стиль»не можна окреслити з належною повнотою, не беручи до уваги соціальний аспект.Останній передбачає врахування таких критеріїв:

1) історичносформована функція, яку виконує стиль у суспільній діяльності та суспільній свідомості;

2) лінгвальнізасоби, які використовуються для реалізації цієї функції в мовленні, їх відбірта організація, що мають нормативний характер [35, с.11].

Визначенняпоняття мовного стилю знаходимо у багатьох вітчизняних дослідників. Так,Л.А.Булаховський, який заслужено вважається основоположником лінгвостилістики вукраїнському мовознавстві, вважав, що «засоби нашої мови, що припускаютьможливість їх вибору, бувши відповідним чином використані тим, хто пише абоговорить, утворюють те, що ми звемо словесним стилем» [4, с.2].

 Для російськоговченого Виноградова В.В. стилі мови — це мовні системи, що виникають у процесіфункціонування мови в різних сферах людської діяльності (спілкування) та врізних цілях, це структурні обриси функції мови в її багатогранних проявах. [7,с.13]. Функціональний стиль за Кожиною М.М. — це своєрідний характер мовленнятого чи іншого його різновиду, який відповідає означеній сфері суспільноїдіяльності та співвідносній з нею формі свідомості, що створений особливостямифункціонування в цій сфері мовних засобів та специфічною мовленнєвоюорганізацією, яка утворює її загальне стилістичне забарвлення [15, с.49].О.Д.Пономарів визначає мовний стиль як сукупність засобів, вибір якихзумовлюється змістом, метою та характером висловлювання [29, с.5].

Не ставлячи замету дати власне визначення стилю, ми скористаємося як відправним формулюваннямО.І.Чередниченка: стиль — це різновид мови, який використовується в типовійсоціальній ситуації та який відрізняється від інших варіантів своїми мовними,граматичними та фонетичними рисами [40, с.87].

На формуваннястилю, на думку М.М.Кожиної, впливає ще ціла низка факторів, зумовлених,наприклад, формою реалізації (усно-писемна), способом(монологічно-діалогічний), мовленнєвим жанром (оповідання, нарис) [15, с.68].

Отже, стиль — цене тільки сукупність певним чином стилістично забарвлених одиниць мови, він єтакою організацією мовлення, елементи якої найтіснішим чином функціональновзаємопов’язані в одне ціле на основі реалізації ними якоїсь однієї функції;всі вони, як і все ціле, спрямовані на виконання конкретного комунікативногозавдання.

1.2.Індивідуальний стиль автора

Найпоширенішим унауці про літературу є розуміння стилю як індивідуальної творчої манери,«творчого обличчя» окремого письменника. Олександр Блок стверджував «Поетицікаві не тим, що в них є загального, а тим, чим вони відрізняються один відодного». Стиль письменника пов'язаний не лише з обраним художнім методом, а йіз творчою індивідуальністю митця. Цікаво, що такий підхід до стилю мав місцеще в античну добу. Видатний давньогрецький філософ Платон, відзначаючи зв'язокстилю з творчою індивідуальністю, писав: «Яким є стиль, таким є характер». Адавньоримський драматург Сенека говорив, що стиль «є обличчям душі» [19, с.63].

Термін«стиль» походить від латинського слова «stilos», щопозначало загострену паличку для писання на вощаних дощечках. Згодом, завдякиметонімії, стилем іменують саме письмо, почерк, своєрідність складу, а пізніше— індивідуальні особливості творчості письменника загалом [8, с.45]. «Словник літературознавчихтермінів» В.М.Лесина та О.С.Пулинця [18, с.358] визначає стиль авторський чи індивідуальний якідейно-художню своєрідність творчості письменника, риси його творчоїіндивідуальності, зумовлені життєвим досвідом, світоглядом, загальноюкультурою, характером, уподобаннями, орієнтацією на певні літературні напрямитощо.

         Кожнийвидатний письменник має свій стиль, тобто улюблені теми і проблеми, найбільшвідповідні жанри, найчастіше вживані засоби побудови творів, ліплення образів ірозкриття характерів персонажів, свою творчу манеру, свій «почерк» інеповторні інтонації, по-своєму підходить до використання досвіду попередниківі сучасників, своєрідно користується скарбами загальнонародної мови тощо.

Звуженимтрактуванням є індивідуальний стиль, як певний набір мовно-стилістичнихприйомів, однак своєрідність твору чи творчості одного митця не визначаєтьсялише мовленнєвими особливостями. Така невизначеність із цим поняттям призводитьдо того, що виникають сумніви у будь-якій можливості дефініціювання терміну“індивідуальний стиль”.

Стиль — це явищецілісне. За висловом В. Жирмунського, поняття стилю "… означає не тількифактичне співіснування різних прийомів..., а внутрішню взаємну їхнюзумовленість, органічний чи систематичний зв'язок, що існує між окремимиприйомами" [20, с.69]. І хоча стиль пов'язаний з категорією художньоїформи, з оригінальним використанням певних художніх прийомів і засобів,необхідно вбачати в стилі також і зв'язок зі змістом твору, з його ідеєю,проблематикою, письменницьким світоглядом. В.Жирмунський стверджує:«Художній стиль письменника являє собою вираження його світогляду, втіленев образах мовними засобами». Тому стиль як явище форми «неможливовивчати у відриві від ідейно-образного змісту твору» [7, с.20].

Індивідуальнийстиль — явище неповторне. При дослідженні стилю письменника потрібно уважнопроаналізувати зміст і форму його творів, а також порівняти з творчістюпопередників і сучасників. Письменник-прозаїк творить, спираючись нанеординарний стиль та оригінальність світобачення. Перший — це «такийспосіб духовного втілення, який настільки ж підлягає умовам, продиктованимматеріалом, наскільки й відповідає вимогам певних видів мистецтва і законам,котрі формуються із поняття предмета»[11, с.37]. Оригінальність полягає увідмінному від інших баченні світу кожної окремої людини. Автор, як і будь-якапересічна особа, керується не тільки власним, а й загальнолюдським досвідом іпостулатами попередніх поколінь.

Стиль єсвідченням мистецького таланту автора. Недарма великий Гете вважав, що далеконе всі письменники мають свій стиль. Стиль, на думку Гете, є найвищим ступенемхудожньої довершеності, якого досягають лише окремі майстри. Видатніписьменники завжди приділяють величезну увагу своєму стилю, роботі над ним.«Все, що в мене є, — це мій стиль», — говорив блискучий стилістВолодимир Набоков. А великий французький письменник Гюстав Флобер мріявнаписати книгу, яка б трималася виключно на внутрішній гідності стилю.

Завдяки стилюмитець творчо відтворює чи перетворює, художньо опрацьовує життєвий матеріал.Загальні теми, проблеми, події набувають в індивідуальному стилі письменникасвоєї художньої неповторності, адже вони «перепускаються» черезособистість митця. Стиль, «стилос» — колись загострена паличка, анині «перо», є, за виразом Франца Кафки, не просто "інструментом",але «органом письменника»[24, с.56].

Маючи стильове“обличчя”, письменник з кожним твором видозмінює його. Така еволюція природна ізакономірна, оскільки змінюються тематика й проблематика, які є стилетвірнимифакторами. Крім того, письменник як автор, що пильно вдивляється в новийматеріал, “дослухається” до його “мови”, також перевтілюється, виповнюєтьсяіншим світовідчуттям, що неминуче позначається на стилі його нових творів” [20,с.656].

         Таким чином, індивідуальний стильписьменника – це ідейно-художня своєрідність творчості письменника, риси йоготворчої індивідуальності, зумовлені життєвим досвідом, світоглядом, загальноюкультурою, характером, уподобаннями, орієнтацією на певні літературні напрями

1.3. Носіїстилю. Стиль і мова.

Деякі вченірозглядають індивідуальний письменницький стиль як своєрідність мови, оскількиіснують явища стилю, що приводять до особи автора; в зародку це можнаспостерегти у звичайному оповіданні: особливості лексики, синтаксису, аголовне, інтонаційний фразовий малюнок — усе це більш-менш підказує якісьневловимі і разом з тим конкретні риси оповідача; якщо розповідь ця ведеться зустановкою на оповідача, від імені його, то ці невловимі риси стають конкретно відчутними,складаються в образ [17, с.95].

Проте такийпогляд, характерний для стилістики як розділу мовознавства, для дослідження явищлітератури є занадто вузьким [8, с.184]. В.Жирмунський писав: «У поняттястилю літературного твору входять не лише мовні засоби, але також теми, образи,композиція твору, його художній зміст, втілений словесними засобами, але нетакий, що вичерпується словами [14, с.71]. Все це – носії стилю. До нихможна віднести також сюжет і жанр.

Спробою поєднатиполярні позиції стає застосування поняття “стилетвірні фактори”, під якиммаються на увазі елементи змісту, які визначають формальні особливості, тобтовласне риси стилю. “Стиль є художньою закономірністю, яка об’єднує в якостійого носіїв усі елементи форми художнього цілого і визначається в якості йогофакторів ідейно-образним змістом, художнім методом і жанром даного цілого” [32,с.130]. Такої ж позиції дотримувався і В.Виноградов, для якого індивідуальнийстиль – це “своєрідна, історично зумовлена, складна, але структурно єдина івнутрішньо пов’язана система засобів і форм словесного творчого виразу…” [6, с.105].Цій системі “структурної єдності і внутрішньої пов’язаності” надають ті ж такистилетвірні фактори, але вчений об’єднує їх під поняттям “образу автора”,стверджуючи, що стиль зумовлюється образом автора. У відповідності до цьоговизначається згодом, що ж є власне об’єктом вивчення художньої стилістики.

На думкуВ.Виноградова, стилістика художньої літератури має багато спільного і похідноговід стилістики мови і стилістики мовлення, але на неї накладаються специфічніестетичні закони мистецтва, що призводить до того, що вона отримує свій окремийстатус і виходить за межі вивчення тільки мови чи мовлення художніх творів.“Потрапляючи у сферу стилістики художньої літератури, матеріал стилістики мовиі стилістики мовлення піддається новому перерозподілу і новому групуванню условесно-естетичному плані, набуваючи нового життя і включаючись в іншу творчуперспективу. Він стає будівельною базою для оформлення динамічної структуриобразу автора, оповідного, ліричного і драматичного стилів, мовлень персонажів,їх образів і т. п.”[7, с.75].

В.Кожина вважає,що стилістика – це “категорія художньої форми”, тобто теж ширша за мову чимовлення твору. Правда, зустрічаються дослідники, які й досі обмежують вивченняіндивідуального стилю вивченням мовного рівня твору. Так, на погляд авторівзбірника “Индивидуально-художественный стиль и его исследование”, завданнястилістичного аналізу полягає в тому, щоб визначити, ЩО і ЯК з мовних засобів(синтаксичного, лексичного, морфологічного, фонетичного рівнів)використовується у творі [14, с.5].

Значна більшістьдослідників відмовляється від такого звуженого розуміння стилістичного аналізу.Я.Ельсберг до елементів стилю зарахував такі особливості художньої форми, якхудожнє мовлення, жанр, композицію, темп, ритм, тон, інтонацію тощо [14, с.25].Погоджуються з таким підходом до розуміння стилетвірних факторів і елементів індивідуальногостилю В.Фащенко, О.Кухар-Онишко[17, с.56].

Отже,світовідчуття, світобачення письменника, його естетичний досвід зумовлюютьоригінальність стилю його творів. Стиль письменника – це сукупністьособливостей його творчості, якими його твори відрізняються від творів іншихмитців. Сукупність виражально-зображальних засобів письменника тоді дає ефектстилю, коли закономірно поєднується в художньо мотивовану систему, зумовленуіндивідуальністю митця. Дослідники проблем стилю (О.Соколов, В.Фащенко та ін.)розрізняють у сукупності зумовлень, причетних до стилю, стилетвірні чинники іносії стилю. До чинників зараховують: світовідчуття (образне мислення)письменника; тематику і проблематику, яка його переймає; закони і нормиобраного ним жанру. Носіями стилю виступають елементи форми художнього твору:від фабули і сюжету, композиції, які перетворюють тематику твору, формуючи її зжиттєвого та уявного матеріалу, до мовних виразових форм (оповіді, розповіді,описи, монологи, діалоги) з їх лексико-синтаксичними структурами,інтонаційно-звуковими особливостями. Все це “несе” на собі стильову домінанту,яка відчувається у процесі естетичного сприймання твору, але важко піддаєтьсядослідженню і логічному поясненню, якщо елементи, які виражають стильовувизначеність твору, беруться окремо чи навіть у сукупності. Тому й виникаєнеобхідність характеристики стилю як художньої закономірності, що породжуєтьсяфункціонуванням носіїв стилю у взаємодії між собою, в контексті твору.

         Отже, наформування індивідуального стилю письменника впливають ряд стилетвірнихчинників: світовідчуття (образне мислення) письменника; тематику іпроблематику, яка його переймає; закони і норми обраного ним жанру. Носіямистилю виступають елементи форми художнього твору, з їх лексико-синтаксичнимиструктурами, інтонаційно-звуковими особливостями.

1.4.Особливості індивідуального стилю Еріка Еммануеля Шміта

Ерік ЕммануельШміт – досить складний і надзвичайно цікавий автор, що постійно дивує насактуальними, із філософським підгрунтям творами. В його творчості ми знаходимопереплетення різних літературних жанрів та стилів письма. В романах та п’єсахЕріка Еммануеля Шміта безперечно відчувається індивідуальна, своєрідна манераписьма автора та його неповторний стиль.

Перш ніжвизначати стилістичні особливості творчості Шміта, ми розглянемо ті фактибіографії письменника, які безперечно мали вплив на його світобачення і зрештоюна його стиль письма.

Драматург,есеїст, романіст і сценарист Ерік Еммануель Шміт народився 28 березня 1960 рокув Ліоні. Готувався до кар’єри композитора, вчився грати на фортепіано. З тихпір музика, наряду з теологією і метафізикою – захоплення його життя. «Музиказавжди каже правду, інтелект вступає пізніше… Те ж саме відбувається, коли япишу п’єсу. Я завжди намагаюсь почути музику душі, тобто дещо більше, ніжпросто слова», — скаже він пізніше в одному з інтерв’ю.     Однак, крім музики,хлопчик захоплювався написанням творів: в одинадцять років написав першу книгу,в шістнадцять – першу п’єсу «Грегуар, або Чому горошок зелений», сатиру на темусексуального виховання. В кінці кінців слово одержало верх над музикою.Закінчивши престижний Вищий педагогічний інститут і захистивши філософськудисертацію, присвячену Дені Дідро, Шміт починає викладати філософію спочатку вліцеї Шербура, потім в університеті Шамбері. Але надовго він там незатримується: наукова кар’єра була принесена в жертву літературі.

Успіхсупроводжував Шміта з першого дорослого драматургічного досвіду: «Валонськаніч» (1991) була поставлена Шекспіровським королівським театром. Друга п’єса, «Відвідувач»(1993), в якій до Зигмунда Фрейда чи то наяву, чи то уві сні з’являється чи тобожевільний, чи сам Господь Бог, і де ведеться глибоко філософський, але ненудний діалог про людську сутність, про смерть і про релігію – забезпечила йомувизнання критики. В 2001 році  французька Академія присуджує драматургуГран-прі.

Окрім п’єс, Шмітпише романи. І теж отримує за них премії. Премію «Перший роман» отримала його«Секта егоїстів»(1994). Але найбільший успіх припав на долю «Євангеліє відПілата»(2000), над яким письменник працював 8 років. Роман складається з двохчастин. Перша частина – «Ісус» — про людину під владою сумнівів за декількагодин до смерті. В своєму монолозі (улюблений літературний прийом автора) Ісусявляється скромною, простою людиною, що довгий час не підозрює про свою місію.Друга частина – «Пілат» — написана у формі епістолярного щоденника: в листі добрата Титуса, Понтій Пілат, з його незворушною вірою в силу розуму, намагаєтьсяретельно і прагматично дослідити нез’ясований факт – зникнення тіла Ісуса;намагається перебороти екзальтацію і нетерпимість оточуючих. В результатіримський розум пасує перед іудаїстськими сумнівами.

В наступному 2001році, Шміт випускає «Участь іншого», де готує Адольфу Гітлеру долю художника, врезультаті чого той не стає диктатором, і історія людства складається по іншому.

Як бачимо, авторв багатьох своїх творах піднімає тему релігії і проблему відношення людини зБогом, хоча народився Ерік Еммануель Шміт в родині атеїстів, був вихований якатеїст і залишався ним до одного випадку. Так трапилось, що подорожуючи поСахарі він заблукав і йому довелось провести ніч в пустелі в цілковитійсамотності. «Я б сказав, що це була містична ніч для мене, я багатопередумав, і вийшов звідти переосмисливши своє відношення до Бога. Зараз яназвав би себе віруючим агностиком. Тепер коли мене питають: «Чи є Бог?», явідповідаю: «Я не знаю чи є БОГ, але я вірю!» [51], коментує сам автор водному з інтерв’ю. Хоча вірить він, як сам зізнається, не в Бога якоїсь окремоїрелігії чи конфесії, він вірить в єдиного Бога, як істоту. Він став вивчатирізні релігії, і це знайшло своє відображення в його творах.

Повністюочевидним являється той факт, що філософське виховання, схильність досистематичного і глибокого осмислення світу впливає і визначає творчістьписьменника. В якості героїв він часто вибирає універсальні фігури світовоїісторії та міфології – Ісус, Понтій Пілат, Дідро, Гітлер та інші.

         В Шміті живе просвітитель і вдеякій мірі місіонер. Тому особливе місце в його творчості посідає «Циклнезримого», куди входить чотири тексти: «Міларепа»(1997), «Пан Ібрагім і квітиКорану» (2001), «Оскар і Рожева пані» (2002) і зовсім недавні «Діти Ноя»(2004). Об’єднуюча «Цикл незримого» тема – духовність та релігія. Релігійні конфесії– буддизм, іслам та іудаїзм, і християнство художньо проілюстровані і поєднаніз конкретними людськими (насамперед дитячими) історіями. Форму цих невеликихтворів можна класифікувати по різному. Дехто відносить їх до романів, дехто до моноп’єс (тому що вони написані від першої особи), інші – до дитячих казок.

 Існує міф,відповідно до якого за останніми 12 днями року можна дізнатись яким буде коженнаступний місяць. Це і стає підгрунтям до написання «Оскар і Рожева пані».Оскар, десятирічний хлопчик, хворий на рак і йому залишається жити лишедекілька днів. Рожева пані повинна переконати хлопчика, що проживши 12 днів вінпроживе повноцінне людське життя. «Був час, коли я сам був серйозно хворим іневідомо як все могло закінчитись. Бувало, що я супроводжував людей на шляху досмерті, я бачив як помирають люди. Звичайно, я міг взяти для книги дорослулюдину, але взяв дитину. Яка різниця, в якому віці людина помирає. Вона всеодно проживає ціле життя. Я вважаю, що є дар життя, але є і дар смерті, іобидва ці дари дані людині. І це невідворотно. Ще мене вразила фразаДостоєвського: «як можна вірити в Бога, дивлячись, як помирає дитина?». Цяп’єса ще і роздуми про це – про відносини людини і бога»[51].

Шлях, який раночи пізно пройде кожен. Цю невідворотність усвідомлює розум і відмовляється знею миритися серце. Особливо, якщо сьогодні на цей шлях став десятирічнийхлопчик, хворий на лейкемію, що доживає свій короткий вік у лікарні. Його зватиОскар, він — герой роману «Оскар і Рожева пані» сучасного французькогодраматурга Еріка Еммануеля Шмітта.

Тема смерті —одна з ключових тем мистецтва і цей роман — це не спроба розповісти про медичнупроблему, це привід для роздумів. Привід, треба зауважити, виявився доситьжорстоким, безжальним і прицільним. Кого залишить байдужим історія хлопчика, щопомирає і знає про це? Але Ерік Еммануель Шміт розповів її так, щоб ті, хточитатимуть цю історію, гостріше відчули життя, його прекрасність ішвидкоплинність.

«Оскар несписаний з конкретної дитини, — пояснював у одному з інтерв'ю Ерік Еммануель Шмітт. — Цесписано з усіх дорослих, яких я проводжав в останній шлях. Головне — розумітицей момент і розуміти, що він невідворотний. Я вклав слова про смерть у вустадитини тому, що спостерігав у лікарні різницю між тим, як ставляться до смертідорослі й діти. Діти не ховають від себе поняття хвороби та смерті. А дорослібояться зізнатися навіть собі» [53].

 Чарівність«Оскара і Рожевої дами» — в пафосі терпимості. Немає протиріч і агресивностіміж людьми, що належать до різних національностей та релігій. Є можливістьвибору – віри, друзів, навіть сім’ї. Є мудрість прийняття всього. Виявляється,повноцінне життя можна прожити і за десять днів, що тобі залишились. Звичайно,якщо вірити… і тут Шміт з властивою йому вправністю балансує на тонкій грані:ще трошки і можна закінчити сентиментальністю. Рятує інтонація – дуже проста,без будь- якої емоційної забарвленості, і ще гумор.

Таким чином,головною особливістю індивідуального стилю Еріка Еммануеля Шміта являєтьсявміння майстерно поєднувати серйозні, філософські проблеми із простоюінтонацією, гумором та розмовною лексикою. Автор ставить перед читачамипроблеми та не дає їх вирішення.

РОЗДІЛ 2 «ОСКАР І РОЖЕВА ДАМА» — РОМАН УЛИСТАХ

2.1.Епістолярний роман, як об’єкт лінгвістичного дослідження

У вітчизнянійлінгвістиці епістолярний роман як специфічний жанр художнього тексту, якийпоходить від сполучення певної форми вираження – листа – та літературного жанру– роману, досі залишається недослідженим. Композиція епістолярного романувиявляє характеристики свого подвійного походження: з одного боку, форма листазобов’язує до особливої комунікативної структури, а жанр роману, з іншого боку,модифікує його зміст і значення шляхом інтроспекції та пошуку вірогідностітвору [31, с.56]. Можна було б стверджувати, що роман в листах походить ізперетину форми листа та жанру роману, але, насправді, виявляється, що неможливорозділити ці два явища, до того ж їхні складники та їх поєднання формуютьепістолярний роман  як жанр [33, с.132].

Незважаючи на те,що проблема статусу епістолярного мовлення досліджується вже досить давно,цілковитої єдності поглядів на його місце у системі функціональних стилів досіне існує. Думки вчених діаметрально протилежні. Так, деякі лінгвісти, зокремаІ.Чередниченко, С.Єрмоленко, О.Гвоздєв та ін., не виділяють епістолярний стиль[33, с.52].

І.Чередниченкокваліфікує його як різновид або писемну форму розмовно-побутового стилю,зважаючи на те, що він досить точно фіксує і відбиває активні зміни вусно-розмовному мовленні і зауважує, що “… невимушеність і безпосередність удоборі засобів мовного спілкування, характерні для розмовно-розповідної мови,властиві також мові неофіційного листування. Отже, в загально стилістичномуплані немає підстав виділяти особливий епістолярний стиль” [40, с.46].

Прихильникиіншого погляду (В.Наєр, Т.Радзієвська, С.Гіндін та ін.) пропонують визначитиепістолярне мовлення як “міжстильове явище, здатне існувати врамках чи на базі того чи іншого функціонального стилю, або поза їх межами” [25,с.45]. Свою думку В.Наєр мотивує тим, що епістолярна форма писемного мовленнянаявна в усіх стилях мови, зокрема, ділове листування – в офіційно-діловому,науковий лист – у науковому, листування на шпальтах преси – в публіцистичному.При цьому епістолярні тексти в мовному плані відповідають вимогам цих стилів, ау структурно-композиційному – зберігають властиву їм сталу форму [25, с.32].

 Листи, якістоять поза будь-яким функціональним стилем, “підпорядковуються в цілому іголовному (за певних відмінностей у частковому) одній інваріантнійкомпозиційній моделі і, таким чином, об’єднуються в єдиній формі мовленнєвоїваріативності” [25, с.45], яка є специфічною ознакою епістолярного жанру.

Поділяючи поглядиТ.Винокур, М.Кожиної, Л.Кецби на статус епістолярного мовлення, С.Комарова [16,с.78] визначає його як гібридний чи синтетичний функціональний різновид мови,що займає особливе проміжне місце серед інших функціональних стилів іхарактеризується певною функціонально обумовленою лінгвістичною структурою,високим рівнем проникливості й комунікативною спрямованістю.

Поряд із думкоюпро те, що епістолярний стиль не виокремлюється серед інших стилів, всебільшого поширення набуває погляд про виділення епістолярного стилю в системіфункціональних стилів (С.П.Бибик, С.Я.Єрмоленко, Л.М.Кецба, О.Г.Тодор) [31,с.145].

Крім того,епістолярний стиль визначається специфічними позамовними факторами, до числаяких відносяться віддаленість комунікантів у часі та просторі, бажаннявстановити контакт за допомогою листа, сфера письмового особистісногоспілкування, та мовними факторами, серед яких виділяється наявністькомпозиційної рамки, використання лексики, пов’язаної з процесом письмовоїкомунікації, синтез розмовних та книжних конструкцій. Усе це свідчить про те,що епістолярний стиль є окремим різновидом літературної мови, що дозволяєвиділити його в системі функціональних стилів. У текстах, що належать доепістолярного стилю, реалізуються комунікативна, когнітивна, емотивна тафатична функції мови.

Ми вважаємо, щоепістолярне мовлення належить до міжстильових жанрів, що передбачає змішуваннястилістично різнорідних елементів. М.Бахтін, основоположник теорії мовленнєвихжанрів, виділяє три компоненти, що породжують стійкі типи висловлювань (тобтожанри), які обумовлюються специфікою певної сфери спілкування – це тематичнийзміст, стиль і композиція [1, с.428]. Оскільки мовленнєвий жанр є явищемпередусім структурно-композиційним, то і листування має набір специфічнихмовних засобів та стандартизованих формул, у яких відбився процес становлення йрозвитку публіцистичного та офіційно-ділового стилю, частково – наукового йхудожнього і, звичайно, усного мовлення. До того ж кожен лист складений завідповідними правилами написання епістолярних текстів.

Таким чином, усеце дає підстави говорити про те, що епістолярне мовлення не варто розглядати вмежах розмовно-побутового стилю чи як окремий функціональний різновид мови,доцільніше виділити епістолярний жанр, що сформувався на основі різностильовихелементів, вибудуваних за відповідними структурно-композиційними моделями.

2.2.Стуктурно-композиційні та семантико-прагматичні особливості епістолярногороману.

Усі епістолярнітексти позначені певними структурно-композиційними, комунікативними тазмістово-тематичними особливостями. На підставі аналізу наукової літератури,присвяченої дослідженню будови та мовного наповнення листа (С.Антоненко,В.Кузьменко, Н.Журавльова, Л.Вашків, С.Богдан, Е.Вєтрова та ін.), ми зробиливисновок, що його загальну структуру визначають такі компоненти: 1) специфічністандартизовані формули звертань, початку і кінця епістолярного утворення, щонадають йому вигляду цільнооформленої одиниці, різноманітні побажання,поздоровлення; 2) директивна спрямованість; 3) наявність питальних та окличнихречень; 4) повідомлювані формули; 5) викладення змісту від першої особи тазалучення займенників і дієслів другої особи, звернення до конкретногоадресата. Складові листів сталі за зовнішніми ознаками, але засоби оформленняпочатку і кінця тексту досить різноманітні .

Залежно відкількості персонажів епістолярного роману, які перебувають у ситуаціїепістолярної комунікації, нами створена типологія, що ґрунтується навідношеннях між джерелом та ситуацією висловлювання. Ми розрізняємо монофонічніепістолярні романи, романи з діалогом голосів та поліфонічні романи :

Монофонічнийепістолярний роман базується на одноголоссі. У творі даної форми  представлені листи одногоперсонажа, адресанта, який надсилає їх своєму постійному адресатові.

Діалогголосів. Уданій формі епістолярного роману присутні два персонажі, які листуються міжсобою. Така форма є найбільш природною для власне листування, хоча доситьрідкою для епістолярного роману.

Поліфонічнийепістолярний роман базується на багатоголоссі. Особливість поліфонічної форми епістолярногороману, де представлено листи різних персонажів, полягає не в кількостіучасників листування, а в багатстві сплетінь та комбінацій листувань. Уполіфонічному листуванні не всі суб’єкти мають однакові ролі, пишуть ту саму кількістьлистів.

Роман «Оскар іРожева пані» складається з 14 листів різного розміру, з яких 13 підписані ім’ямОскар, а останній – Рожевою мамою, і всі написані до одного адресата. Або,відповідно до театральної постановки цього роману, всі ці листи знаходяться вруках Рожевої мами, єдиного персонажу роману, яка їх озвучує і, яка являєтьсяїх натхненницею і охоронницею. Ось в чому полягає оригінальність роману.

Взагалі книга непротиставляє листи, написані різними кореспондентами, як це практикують традиційніепістолярні романи, так як більшість листів підписана одним і тим же персонажем– Оскаром. Отже, ми можемо віднести даний роман до монофонічних епістолярнихроманів. Хоча насправді мова йде про обмін між Оскаром і його адресатом, звідповіддю останнього Оскару. Причину незвичності даного листування слід шукатив особі адресата – Бога. Так як сферою йому підвладною являються «духовніречі», то для спілкування він не має необхідності звертатися до традиційноїформи листа.  Оскар це дуже швидко помічає: в постскриптумі до свого першоголиста він пише: «Je n'ai pas ton adresse, comment je fais?» (p. 22), і потім на початку наступного листа: «Tu es trèsfort. Avant même que j’aie posté la lettre, tu me donnes la réponse»(p. 23).

В епістолярномуромані передача чужого мовлення відбувається за допомогою прямої танепрямої мови, відповідно синтаксично оформлених залежно від головної ідеїтвору та естетичної мети автора.

Передача чужогомовлення в романі «Оскар і Рожева пані» здійснюється за допомогою прямої мови.Оскар з точністю передає свої розмови з Рожевою Мамою, друзями та батьками: «-qui aimes-tu bien, Oscar ?

-        Ici?A l’hopital ?

-        Oui.

-        Bacon,Einstein, Pop Corn.

-        Etparmi les filles ?»(p. 41).

Автор застосовуєпряму мову для того, щоб читачі точніше відчули і пережили разом з Оскаром всіостанні 12 днів його життя, цим, ніби створюючи ефект присутності, що й даломожливість грати даний роман в театрі.

В епістолярномуромані, як і в будь-якому іншому, художній образ персонажа є концентрованоюформою відображення дійсності в естетичному плані, тобто засобом вираженнясуб’єктивної модальності тексту. Вивчення категорії художнього образу персонажав епістолярному романі ґрунтується на детальному аналізі мовлення персонажів урізних комунікативних ситуаціях з урахуванням структурних особливостейепістолярного роману, специфіка якого полягає у незначному обсязі авторськогомовлення як такого поряд із персонажним мовленням, яке переважає [16, с.23].

Мовленняперсонажа вепістолярному романі виконує подвійну функцію: з одного боку, воно виступаєзасобом розкриття образу героя через самоаналіз персонажа, мотивацію вчинківтощо, з іншого, – як мовний узус персонажа, його індивідуальні мовні навички,що, відповідно, свідчить про рівень його культури, освіти, професії, соціальноїприналежності, психіки, характеру. Використання стилістичних засобів у мовленніперсонажа зумовлене його статусною поведінкою.

В романі «Оскар іРожева пані» нас перш за все дивує звернення до адресата «Cher Dieu»,що є незмінним у всіх листах. Це звертання прекрасно розкриває особистістьголовного героя, десятирічного хлопчика, і надає віповідного тону листуванню івсьому роману. Лексика роману також підкреслює і прекрасно розкриваєособистість Оскара, так як його мовлення є часто фамільярним, розмовного типу.

Якщо Богзвертається до засобів спілкування властивих лише йому, то Оскар пишучи своїпослання широко використовує коди і формули властиві епістолярному стилю письмаіз звертанням до адресата, фінальною формулою, підписом і часто постскриптумом.

В кожному листіми знаходимо звертання до адресата, завжи незмінне: «Cher Dieu» тапідпис адресанта в кінці кожного листа: «A demain, bisous, Oscar». Зіншого боку не з’являється жодної вказівки на місце і дату, які слід було бшукати на початку листа. Єдине згадування точної дати ми знаходимо в кінцідругого листа  в розмові Оскара з Рожевою мамою: « On est le 19 décembre».Отже, розповідь починається 18 грудня щоб закінчитися 31 грудня, по одномулисту кожного дня, всі написані в лікарні в кінці дня.

В дев’яти зчотирнадцяти листів є постскриптум, в якому Оскар висловлює свої бажання абозадає питання: « P.-S. Je n’ai pas ton adress: comment je fais? » (p. 22).

Останній лист,підписаний Рожевою мамою, інформує Бога і, звичайно, нас читачів і адресатівцих послань, про смерть Оскара.

Отже, як мибачимо, Ерік Еммануель Шміт, дотримується тих структурно-композиційнихособливостей, які вимагає обраний ним жанр, епістолярний роман, хоча з певнимивідмінностями: ми не знаходимо жодної вказівки на дату та місце, які повиннібути присутні в листі.

2.3. Дитячілисти до Бога у романі «Оскар і Рожева пані»

Оскар вибираєдосить дивну довірену особу для своїх листів, зважаючи на те, що він навіть невірить в його існування: «Je ne t’ai jamais adressé la parole parceque je crois même pas que tu existes» (p. 10).  Запропонувала йому цезробити Рожева мама, яка розповіла Оскару про всю користь звернених до Богалистів: «Livre-lui tes pensées. Des pensées que tu ne dis pas,ce sont des pensées qui pèsent, qui s’incrustent, quit’alourdissent, t’immobilisent, qui prennent la place des idées neuveset qui te pourissent. Tu vas devenir une décharge à vieilles penséesqui puent si tu ne parles pas» (p. 20). 

Дивним у цьомулистуванні є не тільки особа адресата, але навіть сам факт написання листівОскаром. З першого листа ми дізнаємось, що для нього писання – це вигадки длядорослих, те ж саме, що обманювати, пропускаючи реальність крізь фільтр письма.«J’ai horreur d’ecrire. Faut vraiment que je sois obligé…Ecrire,c’est rien qu’un mensonge qui enjolive. Un truc d’adultes»(p. 9). І все ж таки Оскар переконує Бога вцілковитій своїй щирості і відвертості своїх послань, так як хлопчику необхідноотримати його допомогу: «J’ai besoin que tu t’intéresses. Çam’arrangerait même que tu aies le temps de me rendre deux ou troisservices»(p. 10).

 Ці щоденнілисти, без яких Оскар не зможе пізніше обходитись, так як навіть дужеослаблений, він, незважаючи ні на що, буде знаходити в собі сили тримати ручку,стануть зрештою для дитини втіленням свободи, допомагаючи йому втекти відхвороби, яка його забирала.

         Крізьпризму дитячого світобачення Оскара, ми знайомимося із головними тадругорядними героями твору. Насамперед, ми дізнаємося про життя самого Оскара,від якого ведеться мова. Хлопчик сам представляється, вказуючи свій реальнийвік: «j’ai dix ans» і той на який він виглядає: «j’ai l’air d’avoirsept ans». Оскар називає також своє прізвисько, що заміняє фізичний опис іщиро розповідає про стан свого здоров’я: «On m’appelle Crane d’œuf… jevis à l’hopital à cause de mon cancer ». Стає зрозумілим, щотаке дивне прізвисько з’явилось через лису голову хлопчика, що втратив волоссявнаслідок лікування хіміотерапією. Та пізніше ми знаходимо більш детальний,хоча і саркастичний фізичний опис Оскара: «moi, avec mon crane d’œuf,qui ne ressemble ni à un garçon ni à une fille mais plutôtà un Martien»(p. 36).

Ще однієюголовною героїнею роману є Рожева Мама, як її називає Оскар. Своє ім’я, ця дамаотримала від своєї рожевої кофтинки, які в лікарні носять сторонні, щоприходять туди подарувати свій час і своє серце хворим дітям: «parmi lesdames en blouse rose qui viennent de l’extérieur passer du temps avecles enfants malades, c’est la pus vieille de toutes» (p. 12). Точного віку цієї дамими так і не дізнались: « — C’est quoi votre age, Mamie-Rose ?

— Tu peuxretenir les nombres à treize chiffres, mon petit Oscar ?»(p. 12).

         Читаючисьомого листа Оскара до Бога ми розуміємо, що Рожева Мама «qui vient de mecoucher dans le lit de son fils ainé qui était vétérinaireau Congo» (p.86), втратила свого старшогосина, що пояснює її прагнення працювати в лікарні з хворими дітьми. Вонадоглядає за Оскаром, як за власним сином: «je t’aime, Oscar» (p. 70), і Оскар в свою чергуповодиться з нею краще, ніж з власними батьками: «je veux vous adopter» (p.70).

Крім головнихперсонажів, Оскара і Рожевої мами, в творі присутні батьки Оскара, лікарі тамедсестри, інші хворі діти, що теж живуть в лікарні.

Через своюхворобу Оскар змушений жити в замкненому приміщенні, лікарні, яку він лише раз,таємно від усіх, залишав. Оскар має можливість пересуватись в межах будівлі: вкімнату відпочинку, ігрову кімнату, в кімнату Пегі та в парк.

В романі ми незнаходимо детального опису лікарні, а лише дізнаємось про оточення та обставинив лікарні через сприймання та відношення до нього Оскара, яке постійнозмінюється. Спочатку він описує лікарню, як «un endroit super-sympa, avecplein d’adultes de bonne humeur qui parlent fort, avec plein de jouets…» (p. 10), але дуже швидко, з тих пір, яквін розуміє, що його лікування не було ефективним і він перетворюється на «unmauvais malade, un malade qui empêche de croire que la médecine,c’est formidable» (p.11), лікарня стає не дуже привабливим місцем: «Maintenant tout l’étage,les infirmières, les internes et les femmes de ménage, me regardepareil. Ils ont l’air tristes quand je suis de bonne humeur; ils se forcent àrire quand je sort une baguе»(p.12).

За той короткийчас, який даний йому, Оскар переживає ціле життя і ми спостерігаємо еволюціюйого відношення до оточуючих, зміну його світогляду та розуміння життя ісмерті, ми спостерігаємо зміну самого Оскара. Протягом 12 днів, що охоплюєрозповідь, маленький хлопчик перетворюється на підлітка, потім на одруженогочоловіка і відповідального батька родини, тобто він переживає весь той досвід,що трапляється в житті дорослого чоловіка.

На початкурозповіді, Оскар з’являється нам маленьким, худеньким хлопчиком, залежним відбатьків та медичного персоналу. Це яскраво проявляється в його, ще зовсімдитячих, інтересах: гратися, сміятися, спілкуватись з друзями: «avec pleinde jouets et de dames roses qui veulent s’amuser avec les enfants, avec descopains toujours disponibles comme Bacon, Einstein ou Pop Corn» (p. 10). Його бачення явищ оточуючогосвіту, зумовлюється дитячим світоглядом: він порівнює вік людини з терміномпридатності йогурта:

«  -   Vous êtespérimée ?

-        oui.

-        Commeun yaourt ?»(p.13);

В його розмовахчасто з’являються герої чарівних казок: «Il est nul, votre Dieu, Mamie-Rose.Aladin, il avait droit à trois vœux avec la génie de lalampe»(p.21).

В третьому листі,Оскар оголошує, що став пілітком. В цей період, як не дивно, він переживає всіскладності і душевні переживання перехідного віку: «J’ai eu plein d’ennuisavec mes copains, avec mes parents et tout ça à cause des filles»(p. 40).

Зрештою віндосягає віку зрілого чоловіка і розповідає, що являється тепер одруженим,уточнюючи, що: «on a fait tout ce que font un homme et une femme qui sontmariés» (p. 60). Зцих пір, Оскар називає Пегі «ma femme» (p. 72, p.73) і отримує всі необхідні почестівід батьків останньої, що відповідає його новому становищу: «Ils m’ont traitéavec beaucoup de respect, il m’ont posé une chaise entre eux et j’ai puveiller ma femme avec mes beaux-parents» (p. 72).

Нарешті, Оскарстає батьком, незважаючи на те, що: «Pour les enfants, Peggy Blue et moi ona décidé qu’on verra ça plus tard. En fait, je croisqu’elle n’est pas prête» (p. 61). Він вдається до всиновлення. Спочатку, він всиновлюєсвого старого ведмедика, після того як його батьки подарували йому нового, щовказує на його, вже далеко не дитячу, силу і зрілість, і демонструєвідповідальність дорослої людини. І нарешті він не знаходить кращого способупроявити свою любов до Рожевої мами, ніж удочерити її:

« — je t’aime,Oscar.

— Moi aussi.Qu’est-ce que je peux faire pour vous si vous avez des ennuis? Est-ce que vousvoulez que je vous adopte ?»(p. 70)

Щоб зрозуміти,який складний шлях пройшов Оскар і, як, в процесі, він змінився, достатньо лишепрочитати бажання, які висловлював Оскар до Бога в кінці кожного листа.

Як тільки Рожевамама пояснила Оскару, що він може кожного дня висловлювати одне прохання доБога, вона запропонувала йому ідею, що це прохання може бути: «faveurs pourles autres» (p. 21). Реакція Оскара була миттєвою і прекрасно продемонструвала бажання іподреби хлопчика на той момент: «Un vœu par jour, Mamie-Rose, faut pasdéconner, je vais d’abord le garder pour moi !» (p. 21).

Таким чином йогоперше прохання стосувалося лише його: «j’aimerais te demander un éclairissement: est-ce que je vais guérir? Tu réponds oui ou non» (p.22).  Оскар дуже швидко отримуєвідповідь на своє запитання. Наступне його бажання теж відноситься лише донього і спровоковане скоріше цікавістю: «Je serais d’accord pour une petitevisite. Une visite en esprit. Je trouve ça très fort»(p.39).

Кохання змінюєхлопчика. Він переживає нові емоції і хвилювання, що виливаються в йогонайпотаємніше бажання: «je voudrais que Peggy et moi on se marie» (p. 55). Це прохання спрямоване такожна Оскара, але він вже не являється єдиним його користувачем – він включає всвоє бажання Пегі. Серце хлопчика починає розкриватись для його оточення. Церозкриття безперечно підтверджується в наступних чотирьох листах.

Незважаючи на те,що проходить зовсім мало часу, здається, що Оскар стає старшим на декількароків, так як центром його бажань і прохань стають інші. Перш за все це Пегі,яку він щиро кохає, що проявляється в його наступному бажанні: «fais ensorte que l’opération de Peggy Blue, demain, se passe bien» (p.68), а особливо у поправці до цьогопрохання, висловлену в постскриптумі: «Fais en sorte que quel que soit le résultatde l’opération, Peggy Blue le prenne bien» (p. 68). Спочатку надаючи значеннятехніці проведення операції і конкретному результату, він починає розуміти, щоце не являється гарантом щастя, Оскар поміщає Пегі та її переживання в центрсвоїх бажань. «Fais en sorte que je me réconcilie avec Peggy» (p. 76) пише він у наступному листі,перед тим як запитати Бога про подарунок йому на день народження. Це відображаєподвійне перетворення Оскара: він відкриває для себе світ, в якому центром неявляється він сам, а його близькі, яких він любить, з їх бажаннями іпереживаннями; більше того Оскар починає розуміти, що він сам може не тількипросити, але і дарувати.

Зрештою, Оскарцілковито відкривається навколишнім, так як його бажання в сьомому листістосується його батьків, яких він довгий час ненавидів: «Je voudrais que mesparents restent toujours comme ce soir»
(p.86).

Спершу, Оскар ізнаївністю дитини шукає визначення «життя» в «Медичному словнику»: «Mamie-Rose,j’ai l’impression que, dans le Dictionnaire médical, il n’y a que destrucs particuliers, des problèmes qui peuvent arriver à tel outel bonhomme. Mais il n’y a pas les choses qui nous concernent tous: a Vie, laMort, a Foi, Dieu»(p. 90). Не знайшовши точного визначення іне отримавши пояснення від Рожевої мами, він приходить до висновку: «Il n’ya pas de solution à la vie sinon vivre» (p. 91).

В кінці кінців, асаме після «візиту Бога» до нього, в своєму передостанньому листі, в момент,коли він майже помирає, Оскар розуміє і розкриває нам значення життя: «lavie c’est drole de cadeau. Au départ, on le surestime, ce cadeau: oncroit avoir reçu la vie éternelle. Après, on lesous-estime, on le trouve pourri, trop court, on serait presque prêt àle jeter. Enfin, on se rend compte que ce n’était pas un cadeau, maisjuste un prêt»(p. 97).

Отже, ми бачимо,який складний і корисний шлях пройшов Оскар і як еволюціонувало його бачення іставлення до світу: від егоцентризму маленького хлопчика до альтруїзму зрілогодорослого чоловіка. Він прожив десять років, особливо не задумуючись над сенсомжиття, що властиво для дитини його віку. Але зрештою через свою хворобу, своєнове народження та кардинальну зміну свого світогляду він починає задаватисьдосить серйозними питаннями про життя і смерть.

РОЗДІЛ 3 ЛЕКСИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОМАНУ«ОСКАР І РОЖЕВА ПАНІ»

3.1. Лексичніособливості дитячого мовлення в романі

Особливості стилюписьменника реалізуються на письмі, тобто в мовленні персонажів, в лексиці тасинтаксисі твору. «Оскар та Рожева пані» — це яскравий приклад епістолярногороману, особливості якого розглядалися в попередньому розділі. В епістолярномуромані, художній образ персонажа є концентрованою формою відображення дійсностів естетичному плані, тобто засобом вираження суб’єктивної модальності тексту.Вивчення категорії художнього образу персонажа в епістолярному романі ґрунтуєтьсяна детальному аналізі мовлення персонажів у різних комунікативних ситуаціях.

Мовленняперсонажа вепістолярному романі відіграє дуже важливу роль: з одного боку, воно виступаєзасобом розкриття образу героя через самоаналіз персонажа, мотивацію вчинківтощо, з іншого, – як мовний узус персонажа, його індивідуальні мовні навички,що, відповідно, свідчить про рівень його культури, освіти, професії, соціальноїприналежності, психіки, характеру. Використання стилістичних засобів у мовленніперсонажа зумовлене його статусною поведінкою.

Головним героємроману є десятирічний хлопчик Оскар, від якого ведеться мова, тобто в творіпредставлене дитяче мовлення. Листи юного героя побудовані, як розмова з Богом,в них він висловлює свої думки, враження, переживання. Крім цього, Оскардослівно передає свої розмови з батьками, друзями та Рожевою пані. Особистістьгероя яскраво відображється на мовному рівні. Про те, що мова ведеться віддитини ми розуміємо не лише з сюжету твору, а й проаналізувавши лексику використанув романі.

Аналіз  романудозволив встановити, що дитяче мовлення не копіюється в літературному творі, асвоєрідно відтворюється. Репрезентоване дитяче мовлення відрізняється більшсуворішою синтаксичною організацією ніж спонтанне мовлення дітей, щовиявляється у відсутності пропусків підметів та присудків: «- Allez –y. Embrassez-moi. Je le dirai pas aux autres. Je veuxpas casser votre réputation d’ancienne catcheuse » (p. 35).

Спостерігаються відмінності в лексичній когезії. Якщо для спонтанного  мовлення  є  характерноювідсутність синонімічних відносин [23, с.52], то в романі вже відзначаєтьсявживання синонімів, які передають підвищену емоційність  дитини: «Parcequ’écrirec’estguirlande, pompon, risette, ruban, etcetera. Ecrire, c’estrienqu’unmensongequiengolive »(p. 9).

      Спостерігаються також відмінності в передачі емоційного стану дітей. Якщо вспонтанному  мовленні  діти  передають  свій емоційний стан в основному задопомогою вигуків, та завдяки підвищеній емоційності спостерігаються накладкивисловлювань різних мовців, то письменник, крім вище згаданих засобів,використовує інші образні засоби:

епітети: «On l’appelle la Chinoise parcequ’elle a une perruque noire, brillante, aux cheveux raides,avec une frange, et que ça la fait ressembler à uneChinoise ». (p. 47)

порівняння: «Jeseraimuetmêmesijetrouveétonnant, vutouteslesridesqu’ellea, commedesrayonsdesoleilautourdesyeux, quepersonnenes’ensoitdouté » (p.13).

метафори: «Si tu dis «mourir»dans un hopital, personne n’entend.Tu peux être sur qu’il va y avoir un trou d’air et que l’on vaparler d’autre chose »(p.17).

 прислівники зі  значенням вищої  ступені  інтенсивності: «Tu parles, Crane d’œuf ! Lesmédecins, c’estinusable !»(p. 16).

вищий ступіньпорівняння прикметників: «j’ai l’impression que le film passait au ralenti, que l’airdevenait plus aérien, la silence plus silencieux…»(p. 45).

         Важливемісце у дитячому мовленні відіграє лексичний повтор, який вживається дітьми з різними цілями:при уточненні, при перепитуванні, для привертання уваги, висловлює ємоційнийстан, вживається в підтвердження репліки попереднього мовця: «Moi, jenefaisplusplaisir. Depuismagreffedemoelleosseuse, jesensbienquejenefaisplusplaisir»(p. 11) (уточнення)

«- Tes parentssont là.

— Mesparents ? C’est pas possible.»(p. 23) (перепитування)

«— je veux voir Mamie-Rose.

— Mais oùétais-tu passé, Oscar ? Comment te sens-tu ?

— Je veux voirMamie-Rose»(p.29)(емоційний стан дитини)

«Et c’est làque j’ai compris que mes parents étaient deux laches. Pire : deuxlaches qui me prenaient pour un lache ! »(p. 27) (привертання уваги)

«— Tuasraison. Mais le fait que tes parents qui,selon toi, sont des cons…

— Oui. Desvrais cons, Mamie-Rose !»(p. 34) (підтвердження репліки попередньогомовця).

 Слід такожпідкреслити, що особливості репрезентації дитячого мовлення в значній  мірі залежать  від  образу  персонажу, від тих художніх задач,  які  поставив передсобою письменник. Так специфіка репрезентації дитячого мовлення в творах зустановкою на  гумористичний, ексцентричний ефект полягає у виборі особливиххудожніх  засобів  для  відтворення дитячого  мовлення. “Дитячі” неологізми, граслів, “дитячі” помилки, каламбури служать для створення  ексцентричного,гумористичного ефекту репрезентованого мовлення дітей у художньому творі.

 Ми бачимо наприкладі Оскара, як автор застосовує різні стилістичні засоби, залежно від тогохудожнього образу, який він прагне створити в той чи інший момент, в чому й проявляєтьсявитонченість індивідуального стилю Еріка Еммануеля Шміта. Він уміло і майстернопоєднує гумор, дитячу щирість і наївність в ліричній і трагічнійсентиментальній історії. В певні моменти ми відчуваємо жаль та співчуття доОскара, в інші – його слова викликають щиру посмішку.

 Наївність ідитячу щирість автор передає за допомогою гри слів. Оскар порівнює похилий вікРожевої пані з терміном дії йогурта:

«— Vous êtes perimée ?

- Oui.

- Commeun yaourt ?»(p.13).

Для відображенняемоційного стану хлопчика, автор часто застосовує гіперболу: «J’avaisenvied’embêterlaterreentière» (p.28). Ліричні почуття кохання Оскара,автор передає за допомогою порівняння та метафор, завдяки чому хвороба дівчинкиперетворюється на прекрасне диво: «Ondiraituneféequisereposeunmomentà l’hopital» (p. 42) ;  «Elleétaitposéesursonlit, onauraitditBlanche-Neigelorsqu’elleattendleprince, quandcescouillonsdenainscroientqu’elleestmorte» (p. 44).

Автор частовикористовує іронію, що викликає в нас співчуття до юного Оскара, який чудоворозуміє свій стан: «Faudraitqu’elleapprécielesextraterrestres, etça, j’ensuispassur» (p. 42). Стилістичні засоби  сприяють  створенню образності, зігрівають дитяче мовлення  ліризмом.

 Таким чином, мибачимо, що автор у своєму романі не копіює дитяче мовлення, а своєрідно йоговідтворює, використовуючи різні стилістичні засоби.

3.2.Особливості власних назв в романі

В романі «Оскар іРожева пані» ми знаходимо дуже багато власних назв, які мають свої особливостіі відіграють важливу роль у творі. Перш за все це імена, а точніше прізвиськахворих дітей, що фігурують в романі. Здається, що ці діти існують тільки всвоїх хворобах і ми замість опису зовнішності, знаходимо лише опис фізичнихпроявів хвороб у дітей, на основі чого і формуються прізвиська, які отримуютьдіти.  Хоча імена хлопців та дівчат утворюються по різному.

 Імена хлопцівформуються за допомогою метафор:

Craned’œuf - Оскар, головний герой роману,отримує це прізвисько через свою лису голову, що в дитячій уяві асоціюється зяйцем: «moi,avecmoncraned’œuf, quineressemblenià ungarçonnià unefille, maisplutôtà unMartien» (p.36);

PopCorn– піджарені зерна кукурудзи, жирні іпідсолоджені, для позначення ожиріння у хлопця: «onn’apasledroitdedonnerà mangerà PopCornvuqu’ilestlà pourmaigrir. Quatre-vingt-dix-huit kilos àneuf ans, pour un mètre dix de haut sur un mètre dix delarge !»(p.24);

Bacon– підпечене м’ясо для позначеннязначного опіку на шкірі: «En fait il s’appelle pas Bacon, mais Yves, mais nous on l’aappelé Bacon parce que ça lui va beaucoup mieux, vu qu’il est ungrand brulé»(p.16);

Einstein– це прізвисько підкреслюєнепропорційно велику голову хлопця: «Si on l’appelle Einstein, c’est pasparce qu’il est plus intelligent que les autres mais parce qu’il a la têtequi fait le double de volume. Il parait que c’est de l’eau à l’intérieur»(p. 23).

Все по іншомувідбувається з дівчатами:

PeggyBlue – Пегі зберегла своєсправжнє ім’я, до якого додається прикметник «блакитна», що характеризує колірїї шкіри. Це прізвисько зовсім не являється смішним чи дивним, навпаки, в очахОскара воно оповите меланхолічною, поетичною ніжністю: «Elleaunemaladiecompliquée, lamaladiebleue, unproblèmedesangquidevraitallerauxpoumonsetquin’yvapasetqui, ducoup, rendtoutelapeaubleutée. Elle attend une opération quila rendra rose. Moi je trouve que c’est dommage, je la trouve très belleen bleu, Peggy Blue»(p. 42);

LaChinoise – єдина з дівчат, що не маєсправжнього імені. Вона відіграла негативну роль в житті Оскара, томусприймається певним чином безособистісно: «On l’appelle la Chinoise parcequ’elle a une perruque noire, brillante, aux cheveux raides, avec une frange,et que ça la fait ressembler à une Chinoise»(p. 46);

Brigitte – використання лише її імені означаєнезначущість її хвороби: «Brigitte, la trisomique, qui colle toujours tout le mondeparce que les trisomiques, c’est normal, c’est affectueux»(p. 75).

Роман «Оскар таРожева пані» являється зібранням історій спортивних досягнень Рожевої мами:змагань з кетчу. Ці розповіді відіграють дуже важливу роль в житті Оскара ізвичайно являються невід’ємною композиційною частиною роману, несучи в собісимволічний сенс. Звичайно, перш за все вони розважають хлопчика, змінюють йогодумки, змушують його мріяти і переносять його в чарівний світ, але насправдівони приносять Оскару значно більшу користь.

Оскар подумкистає частиною світу, в якому немає ні хвороб, ні смерті і він може уявити себена місці Рожевої мами і стати до бою із набагато сильнішими, ніж вінсупротивниками: «Moi, çamefaitrêversescombats, parcequej’imaginemacopinecommemaintenantsurlering, unepetitevieilleenblouseroseunpeubranlanteentraindefoutrelapatéeà desogressesenmaillot. J’ai l’impression que c’est moi. Je deviens le plus fort. Jeme venge»(p.15). Крім цього, розповіді про кетчдопомагають Оскару прожити ті останні дні, які йому залишились і змінитись.Завдяки цим вигаданим, але таким зрозумілим для дитячої уяви історіям, Рожевамама передає йому дуже важливі і повчальні послання. Ось чому ці розповідіз’являються в певному визначеному порядку — вони співвідносяться з життєвимиситуаціями, які переживає Оскар.

В історіяхРожевої мами ми знаходимо багато вигаданих імен, які мають символічний сенс втворі:

SarahYoupLaBoum – перший розказаний Рожевоюмамою бій, в якому вона постає проти супротивниці, що була прозвана «вужемрингу». З тілом натертим олією, вона завжди вислизала з рук і Рожева мамавідчувала себе переможеною в такій безвихідній ситуації, але на допомогу їйприйшли друзі.

Оскар щойнодізнався, що помре, а його батьки не наважились навіть поговорити з ним.Відчуваючи себе нікому не потрібним, він шукає відповіді на свої запитання, алевсі хто його оточує уникають щирої розмови і правда, здається, вислизає з рук,як вуж. Метафора, яку в даній ситуації використовує Рожева мама доситькрасномовна. Оскар також потребує допомоги, і звернення до Бога надало йому необхідної сили. Ця історія – посланнянадії: «Y a toujours une solution, Oscar, y a toujours un sac de farine quelquepart. Tu devrais écrire à Dieu. Il est plus fort que moi»(p. 31).

TétonRoyal – Рожева мама постає протисупротивниці, до якої навіть наблизитись не можливо без відрази. Щоб захиститисебе від смороду Рожева мама змушена надягнути шолом-маску, що пахла лавандою іназватись Палачем із Карпантра : «Pourlavaincre, Mamie-Roseavaitduimproviserunenouvelletactique : mettreunecagoule, l’imprégnerdelavandeetsefaireappelerlaBourrelledeCarpentras. Le catch, elle dit toujours, çademande aussi des muscles dans la cervelle » (p.41).

   В житті Oскара є моменти, які б зламали йнайсильніших. Його завданням є навчитись не боятись смерті, а насолоджуватиськожним моментом життя.

PlumPudding – Рожева мама нагадуваламишку у порівнянні із своєю супротивницею, але вона зуміла перетворитивеличезну вагу ворога у його ж недолік, завдяки чому і перемогла.

 Оскар відчуваєсебе переможеним у порівнянні з великою масою Поп Корна, який теж домагавсяприхильності Пегі. Рожева мама повертає хлопчику впевненість у собі. В тому, щостосується зваблення дівчат фізичні дані не такі важливі, як душевні: «Toi, mon petit Oscar, tu asl’ossature légère et tu n’as pas beaucoup de bifteck, c’estcertain, mais la séduction, ça ne tient pas qu’à l’os etqu’à viande, ça tient aussi aux qualités de cœur. Et ça,des qualités de cœur, tu en as plein»(p. 53).

         ПлюмПудінг з’являється в історіях Рожевої мами двічі – ця героїня так бояласьсмерті, що наблизила її і зруйнувала своє життя, яке могло бути кращим:  «Tuvois, elleestmortequandmême, commetoutlemonde, maisl’idéedemourirluiagaché lavie» (p. 65). Оскар знає, що має померти,але цей факт не повинен зруйнувати ні ті 9 днів, що йому залишилось прожити, нісаму смерть. Перш за все йому потрібно довіритись життю, а потім навчитисьвідноситись до смерті, як до таємничої подій, тобто з цікавістю : «Enfait, jen’aipaspeurdel’inconnu. C’est juste que ça m’ennuie deperdre ce que je connais»(p. 66).

 LessœursGiclette – їхньою перевагою буланевичерпна енергія. Кетчистка Гіклет, здавалося, володіла безкінечними силами,які постійно відновлювались. Щось на зразок вічної молодості. Але Рожева мамане впала в безнадію, вона зрозуміла, що сестер Гіклет аж троє і вони змінюютьодна одну на ринзі: «Toutlemondecroyaitqu’iln’yavaitqu’uneGiclette, quec’étaitunesauteuseinfatigable. Mamie-Rose a découvert le pot aux roses, a enferméles deux remplaçantes aux toilettes en jetant la clé par la fenêtreet elle est venue à bout de celle qui restait. C’est astuucieux, lecatch, comme sport»(p. 67).

 Оскар відчуває, що безсилий вборотьбі з хворобою, але він повинен навчитись боротись із своїми страхами ізрозуміти, що всі люди смертні і немає нікого, хто б був вічно здоровим імолодим.

 Послання Рожевоїмами стає досить зрозумілим: не можливо уникнути боротьби, що іноді здається нерівною і програною заздалегіть, та не слід опускати руки. Скільки б днів нам незалишилось жити, яким би не був наш супротивник, навіть якщо це сама смерть, неможна втрачати надію, потрібно вірити і знаходити сили в самому собі.

Всі ці історіїРожевої мами – це послання віри в себе, послання надії. Незважаючи нарізноманітний зміст, ці алегоричні історії відіграли ключову роль в життіОскара, направляючи його роздуми та саме життя.

 Таким чином, мибачимо, що численні власні назви, які присутні в романі, відіграють важливуроль, надаючи роману художньої та стилістичної своєрідності.

3.3.Особливості лексики розмовного стилю в романі

Як було вжезазначено вище, роман «Оскар та Рожева пані» — це дитячі листи до Бога. Хочазважаючи на ствердження хлопчика: «Jeprevienstoutdesuite : j’aihorreurd’écrire» (p. 9), ми можемо розглядати ці листи,як розмову з Богом. Крім цього, в романі ми зустрічаємо багато діалогів, якіОскар дослівно відтворює.

 Аналіз романудозволив знайти ряд синтаксичних, граматичних та лексичних особливостей, щовластиві розмовній французькій мові (le français parlé).

 Розмовне мовлення є найдавнішим стилем  будь-якої  національної  мови. Розмовним мовленням користуються люди різного віку в побуті, в  неофіційному й офіційному спілкуванні, в навчальній,  науковій, виробничій,  суспільно-політичній та в інших сферах життя. Інтонаційною особливістю  розмовного стилю є розмаїття ритміко-мелодійних варіацій, неодноманітність, що відтворює природну безпосередність  мовців [13, с.62].

Сферавикористання – усне повсякденне спілкування в побутів, у сім’ї, на виробництві.

 Основне призначення – бути засобом впливу й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з’ясування виробничих і побутових стосунків [21, с.167].

Норми розмовногостилю встановлюються не граматиками, як у книжних стилях, а звичаєм,національною традицією – їх відчуває і спонтанно обирає кожен мовець. Жанри реалізації – бесіда, лист.

 З синтаксичного погляду  розмовне  мовлення  характеризується  широким використанням неповних речень, наявністю стереотипних конструкцій. Розмовне мовлення  здебільшого спонтанне, тобто безпосереднє,   непідготовлене. Компонентами його є позамовні елементи – міміка, жести, конкретна  ситуація, наявність чи відсутність об'єкта мовлення [45, с.98].

В романі «Оскар та Рожева пані» ми знаходимо багато коротких, неповних, еліптичних речень: «Jet’explique»(p. 10); «Lapreuve ?»(p. 9). Такі ж речення, властиві для розмовного стилю, часто зустрічаються в діалогах роману: «- Elletel’adit ?

                — Non, lui.

               — Du bluff !» (p. 52) ;

«— A sa façon. Pas souvent. Rarement même » (p. 32).

Для логічного та емоційного виділення в романі, застосовуються формули: c’est…qui, c’est…que, cequi…c’est, реприза та антисипація: «- C’estvousquimeditesça, Mamie-Rose ?»(p. 32);

«Elle est ratée, mon opération, Mamie-Rose ? » (p.18);

«comme si on avait peur que, la nuit, les balais, les seaux et les serpières, ils se barrent»(p. 27).

В розмовній мові спостерігаються певні особливості вживання займенників, яким надається  експресивне значення. Для розмовної французької мови властивим є одночасне вживання двох форм одного й того ж займенника, для виділення тої чи іншої особи: «Moi, jenefaisplusplaisir» (p.11).

В романі спостерігається опущення займенника il в безособових конструкція, що є властивим для розмовноо стилю французької мови:

«- Peut-être que tu les inspires.

— Fautcroire» (p. 17).

Особливим є також вживання безособового займенника on, що зазвичай являється нейтральним і нормативним для всіх стилів. Для розмовного стилю цей займенник має експресивне значення, заміняючи будь-який інший займенник (je, tu, nous, vous) :

«— Ons’enfout.

-  Ce sont de braves gens, Oscar.

-  Je m’en fous»(p. 30).

Найчастіше в розмовному мовленні роману використовується демонстративний займенник ça, що є відповідником більш нейтрального cela:

«ça, ça m’a plu. J’ai trouvé ça très fort»(p. 34);

«Ses lèvres se sont posées sur ma joue et ça m’a fait plaisir, ça me donnait chaud, avec des picotements, ça sentait la poudre et le savon » (p. 35).

На лексично-фразеологічному рівні розмовного мовлення слід відзначити велику кількість експресивних та емоційно-оцінних слів і зворотів. Використовуються й просторічні елементи  –  несвідомо(при недостатньому опануванні норм літературної  мови)  або свідомо(як  певний стилістичний засіб) [12, с.256].

Перш за все, необхідно відзначити, що в романі часто вживаються вигуки, що мають експресивне значення і є типовими для розмовного стилю:

«— Ah, ça y est, vous avez son adresse ?»(p. 62);

«— Hein, Peggy ? Toi et moi, on est copains, non ? » (p. 46).

Також, потрібно відзначити вигуки, чи репрезентовані звуки, які  властиві лише для усного розмовного мовлення: «— Ouais. J’aisommeil»(p. 50);

«— Mouais…Mouais…»(p. 44).

Розмовна мова, зазвичай, є емоційно забарвленою, тому в романі ми знаходимо багато метафор, порівнянь, синонімів:

«- j’aideplusenplussommeil. Comme une fringale»(p. 66);

«Nous oublions que la vie est fragile, friable, éphémère»(p. 18);

«Du granit. Une falaise. Une dalle de béton. Rien à faire. Je n’écoutais même plus ce qu’on me disait»(p. 29).

Також, знаходимо в романі сталі фразеологічні сполуки, з афективним значенням, що часто вживаються в розмовній мові і побуті:

Gueuler dessus (p. 11);

Tomber sur le bon numéro (p. 13);

Devenir dure de la feuille (p. 17);

Bourrage de crane (p. 19);

Piquer des petits roupillons (p. 39);

Faire le guignol (p. 41);

Avoir la bouche comme s’il gobait un œuf (p. 93);

Крім цього, ми знаходимо в тексті приклади грубої розмовної лексики: «Merde ! lemome, bouge-toilecul» (p. 14);

«Lassez tomber. Mes parents, ils sont cons»(p. 33);

«Deuxtarés,je vous dis, Mamie-Rose !» (p. 34);

«Avec deuxcrétins pareils, qui ont l’intélligence d’un sac-poubelle»(p. 78);

«Dubluff !»(p. 52);

«T’es même pas capable, minus»(p. 47);

«Je suis simoche que ça ?»(p. 82).

емоційно-експресивної лексики:

«- Alors, c’estdusérieux, Oscar, avec Peggy?

— C’est du béton,Mamie-Rose. Je suis super-heureux»(p. 60);

«C’est sur qu’au matin…çaété de l’opéra » (p. 59);

«C’est agréabled’entendre ce genre de chose, ça fait frissonner les poils»(p.43).

експресивнісиноніми загальновживаних, нейтральних слів:

les médecins– les toubibs (p. 16);

petit –riquiqui (p.89);

devenir sourd– devenir dure de la feuille (p.17).

 Отже, в даномуромані автор відтворює розмовне мовлення, про що свідчать використання нимбрутальної, простонародної лексики, фразеологічних конструкцій, експресивної таафективної лексики, а токож синтаксичні та граматичні особливості роману.

ВИСНОВКИ

 Дана роботапредставляє собою дослідження лексико-стилістичних особливостей роману відомогосучасного письменника Еріка Еммануеля Шміта «Оскар і Рожева пані». Слідуючивизначеному колу завдань, ми розглянули та дослідилиосновні теоретичні положення даної роботи.

Перш за все, ми визначили поняття стилю, щоявляється одним з ключових як в літературі так і в лінгвістиці. Таким чином, стиль літературної мови– це різновид мови (її функціонувальна підсистема), щохарактеризується відбором таких засобів із багатоманітних мовних ресурсів, якінайліпше відповідають завданням спілкування між людьми в певнихумовах. Це своєрідне мистецтво добору й ефективного використання системи мовнихзасобів із певною метою в конкретних умовах й обставинах. Д. Свіфт влучнозауважив, що стиль – це власне слова на власному місці [28,с.84].

У науці про літературунайпоширенішим є розуміння стилю як індивідуальної творчої манери,«творчого облич­чя» окремого письменника. Стиль письменника – це сукупністьособливостей його творчості,якими його твори відрізняються від творів інших митців. Сукупністьвиражально-зображальнихзасобів письменника тоді дає ефект стилю,коли закономірно поєднується в художньо мотивовану систему, зумовленуіндивідуальністю митця.Завдяки стилю митець творчо відтворює чи перетворює, художньоопрацьовує життєвий матеріал. Загальні теми, про­блеми, події набуваютьв індивідуальному стилі письменника своєї художньої неповторності, адже вони«перепускаються» через особистість митця.

Саме своєрідність індивідуального стилюЕріка Емануеля Шміта і стала предметом нашого дослідження.  Перш за все мивизначили, що на формування неповторного індивідуального стилю письменникавплинули ряд стилетвірних чинників: світовідчуття (образне мислення) письменника; тематика і проблематика, яка його переймає; закони і нормиобраного ним жанру.

Безумовно величезний вплив на творчість таформування стилю письменника мали факти його життєвого досвіду, під впливомяких формувалась особистість митця. Вивчення музики, навчання та робота в сферіфілософії, звернення до Бога та вивчення релігій, все це безсумнівно знаходитьвідображення в його твогах. На прикладах його романів ми бачимо, що головнимигероями в них найчастіше стають відомі історичні особистості (Гітлер, ПонтійПілат, Ісус), а висвітлює він філософські, актуальні і важливі проблеми, щозавжди турбували суспільство: відношення людини і Бога, смерть, сенс життя.

На нашу думку, яскравим прикладомнеповторного індивідуального стилю Еріка Еммануеля Шміта став його роман «Оскарі Рожева пані», що є частиною «Циклу незримого», присвяченого світовимрелігіям. Проблематика твору дуже складна і піднімає найактуальніші сьогодніпитання, хоча автор із властивою йому майстерністю розкриває серйозні іфілософські проблеми на основі життєвої трагедії десятирічного хлопчика, відякого і ведеться мова в романі. Тобто питання про віру, сенс життя і ставленнядо Бога звучать із вуст дитини.

Як було зазначено вище, одним ізстилетвірних чинників являється обраний автором жанр твору. Ерік Еммануель Шмітне дарма надав перевагу епістолярному роману, що являється ще однієюособливістю його стилю. В результаті нашого дослідження ми дійшли висновку, що епістолярнемовлення є міжстильовим жанром, який характеризується змішуванням стилістичнорізнорідних елементів, оформлених за певними структурно-композиційними моделями,у яких відбився процес становлення й розвитку усного мовлення, публіцистичногой офіційно-ділового стилю, частково наукового й художнього.

Стиль характеризується як художня закономірність, що породжується функціонуванням носіїв стилю у взаємодії між собою, в контексті твору.  Носіями стилю виступають елементи форми художнього твору: від фабули і сюжету,композиції,які перетворюють тематику твору, формуючиїї з життєвого та уявного матеріалу, до мовних виразових форм,з їх лексико-синтаксичними структурами,інтонаційно-звуковими особливостями.

Роман «Оскар таРожева пані» представляє собою роман у листах, написаних від іменідесятирічного хлопчика Оскара. Листуванню властивий певний комплекс мовних імовленнєвих засобів та стандартизованих формул. Також ми розглянулиструктурно-композиційні особливості роману, що зумовлені вимогами обраногоавтором жанру.

Стилістичні тажанрові особливості відображаються на письмі, тобто в мовленні роману. Вромані, як зазначалось вище, спостерігається переплетення різних функціональнихстилів: розмовного та художнього стилів, епістолярного мовлення. Все цезнаходить своє відображення в лексиці роману: ми знаходимо синтаксичніособливості розмовного мовлення, приклади грубої, брутальної простонародноїлексики, мовлення роману афективне і емоційне, що підкреслюється вживаннямсинонімів, метафор, фразеологічних конструкцій, разом з тим ми знаходимостандартизовані лексичні сполуки і формули, властиві епістолярному мовленню.

Таким чином, врезультаті проведеного дослідження, ми зробили висновок, що незважаючи на те,що Ерік Еммануель Шміт являється молодим автором, його стиль та манера письмадосить витончені і майстерні. Його неповторний індивідуальний стиль представляєцікавий матеріал для дослідження в літературному та лінгвістичному плані. 

СПИСОК ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ 

1. БахтинМ.М. Проблема речевых жанров// Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. — 2-е изд.- М.: Искусство, 1986.- 445с.

2.  Бенвенист Э. Общаялингвистика.- М.: Прогресс, 1974.- 448с.

3.  Будагов Р.А. Литературныеязыки и языковые стили.- М.: Высшая школа, 1967.- 375с.

4. БулаховськийЛ.А Стилістичні засоби мови// Лекції з основ мовознавства.- Харків, 1931.

5. Вашків Л.Епістолярна літературна критика: становище, функції в літературному процесі. –Тернопіль: Поліграфіст, 1998. – 134 с.

6.  Виноградов В. О теориихудожественной речи. – М., 1971.

7.  Виноградов В. Стилистика.Теория поэтической речи. Поэтика. – М., 1963.

8.  Галич О., Назарець В.,Васильєв Є. Теорія літератури. – Л.: Либідь, 2001. – 344 c.

9.  Гвоздев А.Н. Очерки постилистике русского языка.- М.: Просвещение, 1965.- 408 с.

10.  Гіндін 1989 – Гиндин С.И. Биография вструктуре писем и эпистолярного поведения // Язык и личность. – М.: Наука,1989. – 230 c.

11.  Григорян А. Художественныйстиль и структура образа. – Ереван, 1974.

12. ДолининК.А. Стилистика французского языка.- Ленинград: Просвещение, 1978.- 343с.

13.  Дудик П.С. Стилістика українськоїмови. К., 2005 – с. 97.

14.  Индивидуально-художественныйстиль и его исследование. – К.- Одесса, 1980.

15. КожинаМ.Н. Стилистика русского языка.- М.: Просвещение, 1983.- 223с.

16.  Комарова 1990 – Комарова С.И.Функционирование перифразы в эпистолярном стиле вт. п. ХVІІІ века: Автореф.дис.… канд. филол. наук: 10.02.01 / Днепропетр. гос. ун-т. – Днепропетровск,1990. – 17 с.

17.  Кухар- Онишко О. Індивідуальний стиль письменника:генезис, структура, типологія. – К., 1985.

18.  Лесин В.М., Пулинець О.С. Словниклітературознавчих термінів. – К.: „Радянська школа“, 1965. – 360 c.

19.  Лосев А.Ф. Материалы для построениясовременной теории художественного стиля // Контекст-1975:литературно-теоретические исследования. – М., 1977. – 224 c.

20.  Літературознавчийсловник-довідник: За ред. Гром’яка Р., Коваліва Ю. – К., 1997.

21.  Мацько О.М. Стилістикаукраїнської мови: Підручник. – К.: Вища шк., 2003. – 462 с.

22. Мова ічас. Розвиток функціональних стилів сучасної української літературної мови/Відп. ред. В.М. Русанівський.- К.: Наукова думка, 1977.- 237 с.

23.  Моісеєнко О.Ю. До питання проконтекст культури та його взаємодію з мовою // Лінгво-методичні спективикладання іноземних мов: Збірник статей і доповідей Міжвузівської науко — практичної конференції.  Івано-Франківськ, 15-17 вересня 1997 р. Прикарпатськийуніверситет імені Bасиля Стефаника.- Коломия:  Вік, 1997.- 111 c.

24. Наер В.Л.Стиль и текст и стиль текста // Сб.н.тр.МГПИИЯ им. М. Тореза.- М.: МГПИИЯ.-1986.- 456 c.

25.  Наер В.Л. К проблеме жанра всистеме функционально-стилистической дифференциации языка // Стилистическиеаспекты устной и письменной коммуникации. – М.: МГПИИЯ, 1987. – 347 c.

26.  Одинцов В.В. Стилистика текста. — М.:Наука, 1980.- 263 с.

27. ПанфиловА.К. Лекции по стилистике русского языка.- М.: МГПИ им. В.И. Ленина, 1968.- 80с.

28. ПилинськийМ.М. Мовна норма і стиль.- К.: Наукова думка, 1976.- 288 с.

29. ПономарівО.Д. Стилістика сучасної української мови.- К.: Либідь,1992.- 248 с.

30.  Рогоза О.В. Прагматичні особливостіепістолярного тексту // Наука і сучасність: Зб. наук. пр. – К.: Нац. пед. ун-тім. М.П.Драгоманова, 2003. – Том XXXVII. – 253 c.

31.  Рогоза О.В. Епістолярний стиль всистемі функціональних стилів // Матеріали  ІІ міжнар. науково-практичн. конф.“Динаміка наукових досліджень 2003”. – Дніпропетровськ; Дніпродзержинськ; Київ.– Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. – Т. 19: Філологічні науки. – 187 c.

32.  Соколов А. Теория стиля. – М., 1968.

33.  Специфіка епістолярного жанру якміжстильового явища // Лінгвістика: Зб. наук. пр.: Луганськ: Видавництво ЛНПУім. Т.Шевченка “Альма-матер”, 2005. – 248 c.

34.  Станіславський К.С. Стилістичніпараметри стилів. – К., Наукова думка, 1967 – 173 c.

35. СтепановГ.В. О границах лингвистического и литературоведческого анализа художественноготекста// Теория литературных стилей.- М.: Наука, 1982.- 136 c.

36.  Стиль автора и стиль перевода/Новикова М.А., Лебедь О.Н., Лукинова М.Ю. и др.- К.: УМК ВО, 1988.- 81 с.

37.  Стиль і час 1983 – Стиль і час:Хрестоматія. – К.: Наукова думка, 1983. – 249 с.

38.  Фефелов А.Ф. К типологическойхарактеристике разговорного и книжного вариантов современного французского языка: Автореф. дис.…к. филол. н. – М., 1978

39.  Функциональные типы русской речи/Кожин А.Н., Крылова О.А., Одинцов В.В.- М.: Высшая школа, 1982.- 223 с.

40. ЧередниченкоІ.Г. Нариси з загальної стилістики сучасної української мови.- К.: Радянськашкола,1962.- 495с.

41.  Чичерин А. Идеи и стиль. –М., 1968.

42. DucrotО.et Todorov Т. Dictionnаire еncyclopédique des sciences du langage.-Paris: Seuil, 1972.- 586 p.

43.  Frei H. Grammaire des fautes. –Paris, 1929.

44.  Guiraud P. Le français parlé. – Paris, 1965.

45.  Gougenheim G. Les mots français dans l’histoire et dans la vie.T. III. – Paris, 1975.

46.  MEYER M. Eric-Emmanuel Schmitt ou les identitésbouleversées, Paris, Albin Michel, 2004.

47.  Pierre C. Dossier pedagogique :Oscar et la dame rose. – Paris, Antigone 2005.

48.  Sauvageot A. Analyse du français parlé– Paris, 1972.

49.  Vinaу J., Darbelnet J. Stilistiquecomparée du français et de l’anglais.-Paris:Didier, 1958.- 332 p.

50.  www.eric-emmanuel-schmitt.com/

51.  fr.wikipedia.org/wiki/%C3%89ric-Emmanuel_Schmitt.

52.  perso.orange.fr/mondalire/schmitt.htm.

53.  perso.orange.fr/mondalire/schmitt.htm.                    

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІЛЮСТРАТИВНОГОМАТЕРІАЛУ

1.  Allary, Guillaume, « La méthodeSchmitt », Elle, 29 novembre 2004

2.  Bronckart J.P. L’acquisitiondes discours// Le français dans le monde. Le discours: enjeux etperspectives.- 1996.- № spéc.- P.55- 65.

3.  Duplat, Guy, « La folle et riche annéed’Eric-Emmanuel Schmitt », La Libre Belgique, 23 décembre 2003.

4.  Ono-Dit-Biot, Christophe, « Les grands sentimentsd’Eric-Emmanuel Schmitt », Le Point, 19 août 2004.

5.  Questions de femmes, janvier2003

6.  Schmitt, Eric-Emmanuel. Oscar et la damerose. Paris: Albin Michel, 2002. 99 p.

7.  Témoignage chrétien,6 décembre 2002