Реферат: Література Австралії

Зміст

Вступ

Розділ 1. Австралія та її культурний спадок

1.1 Становлення культурного життя Австралії

1.2 Короткий огляд літератури

Розділ 2. Література Австралії в розвитку та її національні особливості

Розділ 3. Представники становлення австралійської літератури

3.1 Генрі Лоусон (1867-1922) та зародженння австралійського оповідання

3.2 Катріна Сусанна Прічард (1884-1969)

3.3 Патрік Віктор Мартіндейл Уайт (1912-1990)

3.4 Творча спадщина інших творців австралійської літературної скарбниці

Висновки

Список використаних джерел


Вступ

Дослідження присвячене розгляду літературиАвстралії та її національним особливостям. Також розглядається літературнаспадщина деяких австралійських письменників та на прикладі їх творівпростежується своєрідність викладу та втілення в ній саме національнихособливостей країни.

Адже, як відомо відсутність власногодосвіду австралійської літератури була компенсована її відношенням до скарбниціхудожніх традицій англійської літератури, з якою вона об`єднана історично та намовному рівні. Саме тому в процесі становлення національної поезії, здатноївиразити австралійську дійсність, вирішувалося питання щодо відносин художниківдо англійського літературного наслідування та традиціям, що складалися вкраїні.

Актуальність дослідження зумовленаневичерпним багажем знань щодо австралійської літератури як на певному етапі їїрозвитку, так і в наш час. Протягом багатьох років реалістичний роман, йогоджерела та традиції знаходились в центрі ідейно-естетичної боротьби. Саме томуочевидню є актуальність всебічного дослідження такого значного явища вфілології, як австралійська література, соціалістичний роман, які входять впевну типологічну загальність в зарубіжній літературі певного періоду. Крімтого, питання впливу естетики англійського романтизму як частини величезноїпроблеми синтезу англійських та нових національних австралійських традицій єлише крихітною причиною вивчення такої проблеми. Саме вивчення особливостейбалади, що безпосередньо пов`язана із розвитком національного самовизнаннянароду, якраз і допоможе виявити важливі гілки літературного життя, необхідногодля визначення національного характеру поезії Австралії.

Мета дослідження полягає у встановленні тарозгляді особливостей формування та розвитку австралійської літератури,враховуючи всі чинники, що прямо або безпосередньо на неї впливали. В центрідослідження знаходяться питання еволюції літературних засобів. В роботівивченню підлягають твори письменників критичного реалізму; всі вони –представники демократичної літератури та продовжувачі національної традиції.Серед них і такі великі письменники як Катаріна Прічард, Алан Маршал, ДжонМорісон, Патрік Уайт, Генрі Лоусон. Реалізація поставленої мети передбачаєрозв`язання низки конкретних завдань: 1) висвітлити Австралію як країну та їїкультурний спадок; 2) вказати на деякі історичні чинники, які спрямувалинапрямок розвитку австралійської літератури та визначили її особливості; 3)здійснити комплексний аналіз деяких творів найяскравіших представниківлітературного кладу Австралії та коротко оглянути їх деякі твори, визначаючи тавказуючи на певні особливості та відмінні риси; 4) розкрити своєрідністьхарактерів; 5) виявити національно-самобутній перелом критичного реалізму вавстралійській новелі, появу нових тем та образів; 6) звернути увагу назростання рис мовних прийомів індивідульної творчої манери письменників.

Об`єктом дослідження є розгляд літературиАвстралії відповідно до її національних особливостей, виявлення ролі впливуінших країн та деяких інших чинників на розвиток творчої спадщини країни.

Предметом дослідження є твори та власнийстиль написання деяких творів письмениками Австралії, особливості становленняавстралійської літератури на історичному етапі та в процесі утворення новогостилю написання.

Фактичним матеріалом дослідженняавстралійської літератури були художні твори таких письменників, як ПатрікУайт, Генрі Лоусон, Катаріна Прічард та ін. У роботі використано дослідженяО.В. Зернецької, М.Г. Андрєєвої, А.С. Петриковської, інтернет-джерела та ін.

Практична цінність роботи полягає углибокому вивченні австралійської літератури та її національних ообливостей задопомогою перегляду та дослідження їх творів. Запропонаваний матеріал можнавикористовувати при вивченні літератури Австралії та як допоміжний матеріал прирозгляді австралійської культури в лінгвокраїнознавстві.


Розділ 1. Австралія та її культурний спадок

1.1 Становлення культурного життя Австралії

Австралійці – представники найбільш ранньоїз доступних нашому безпосередньому спостереженню стадій розвитку людства:стадії майже недоторканого общинно-родового устрою. Тому їх культура являєвиключний інтерес для сучасної людини. І тут ми зустрічаємося з цікавим явищем.Які б різні природно-географічні зони земної кулі не заселяли первіснімисливці, рибалки та збирачі, принципи їх соціально-економічних структурспівпадають, мають універсальний характер [10, c. 165].

У релігійній, політичній, ідеологічній таекономічній сферах діяльності – майже у всьому виявилася повна несумісністьаборигенів і європейців. Культура аборигенів не була орієнтована наматеріальний добробут, вони концентрували свою увагу на відношеннях між людьмита людини з навколишнім середовищем. Вторгнення європейців призвело до того, щоодних аборигенів загнали до резервацій, інші корінним чином змінили культурнийзміст свого життя. Однак традиційне життя остаточно не згасло, хоча аборигени йнаслідують європейський спосіб життя [5, c. 12].

Австралійський Союз розташований наматерику Австралія, що лежить між Тихим та Індійським океанами, островіТасманія та ряді малих прибережних островів. В адміністративному відношенніАвстралійський Союз (загальна площа материкової території 7 682 300 кв. км.)поділяється на шість штатів (Новий Південний Уельс, Вікторія, Квінсленд,Південна Австралія, Західна Австралія і Тасманія) і дві території (Північнатериторія та Територія Федеральної Столиці).

Переламними в культурному житті Австраліїстали 30-ті роки XX сторіччя, коли в країну на постійне місце проживанняпереїхала велика кількість емігрантів з Центральної Європи. Після закінченняДругої світової війни еміграція набула масового характеру, що сприялопроникненню на п’ятий континент європейських культурних традицій і надалонового імпульсу культурному розвитку. І, нарешті, прогрес в засобах сполученняі зв’язку завершив епоху ізоляції Австралії від усього іншого світу [2, c. 47].Основні напрямки розвитку культури, дозвілля та добробуту населеннявизначаються у відповідності до широко розповсюджених ідей «постіндустріальногосуспільства».

Література в Австралійському Союзірозвивається з початку ХІХ століття на англійській мові. В колоніальний періодформування літератури австралійські письменники вважали себе продовжувачамитрадицій англійської літератури 18-19 віків. Найбільш популярні в цей часжанри: ода, пастораль, елегія, памфлет, мемуари, сімейно-побутовий тапригодницький роман: патріотична поема У.Уентуорта “Австралія” (1823), романХ.Сейвері “Квінтус Сервінтон” (1830-1831), вірші Ч.Томпсона. У творчості поетівЧ.Харпура, А. Гордона, з`являються риси національного [18].

У наступному етапі (кінець ХІХ ст. )література Австралії набуває більш чіткого національного характеру. У цей часмали перевагу малі жанри. В літературу увійшли новелісти Прайс Уорунг, СтілРадд, Х.Лоусон та ін. Формується перша поетична школа, т. зв. баладистів:Е.Дайсон, В.Дейлі, Е.Брейді. На межі сторіч виступили поети Мері Гілмор, класикавстралійської літератури, та К. Бреннан, що знаходився під впливом німецькихромантиків та німецьких спеціалістів. Для австралійської поезії кінця 19 –початку 20 сторіч характерна лірична тенденція (Дж. Шоу Нільсон, Дж. Бритон),яка збереглася і в творчості Джудіт Райт (збірки “ Образ що змінюється”, 1946,«Жінка чоловіку», 1949). У 1938 році поет Р. Інгамельс заснував “Джиндіуоробакклуб”, об’єднавши поетів, що мали за мету розвиток національної літератури,шляхом засвоєння усної поезії аборигенів (Дж. М’юді, Ф. Хадсон). Разом з тимвже у 20-ті роки з’явилась група так званих поетів-інтелектуалів, яківикористовували засоби модерністичної поетики і приймали модерністичнуконцепцію абсурдності світу: К. Слесор, Х. Мак-Кре, М. Фіцджеральд та ін [24].

Після Другої світової війни розпочинаєтьсяновий етап в розвитку австралійської літератури, що був відмічений успіхамиреалізму. Епічного розвитку набуває роман, що розповідає про долюавстралійської нації: історичні романи Е. Дарк “Країна поза часом” (1941),“Немає перешкод” (1953), трилогія Причард: “Дев’яності роки” (1946), “Золотімилі” (1948). Набуває розквіту жанр розповіді. Стає професійною драма, якавідображає сучасні проблеми: п’єси А. Тернера, С. Лок-Еліота, К. Данкан та ін.Для сучасної поезії характерний відступ від сюрреалістичного бачення світу,намагання повернутися до реалістичних образів [15, c. 356].

1.2 Короткий огляд літератури

Поезія Рання австралійська поезіяперебувала під сильним впливом англійської романтичної поезії XVIII ст.Внаслідок цього перші лірики, наприклад Баррон Філд (1786-1846), Вільям ЧарльзВентворт (1790-1872) і Чарльз Херпар (1813-1868), незважаючи на технічнумайстерність, бачили Австралію очима англійців і писали про неї англійськоюпоетичною мовою.

Перші визначні поети — уродженці АвстраліїГенрі Кендол (1839-1882) і Едам Ліндсей Гордон (1833-1870) — популяризувалибалади про сільське життя в Австралії. Найбільш значними письменникамипрославлених «дев'яностих років» австралійської літератури були ЕндрюБартон («Банджо») Патерсон (1864-1941) і Генрі Лоусон (1867-1922) [3,c. 15]. Бернард О'Дауд (1866-1953), який перебував під великим впливом УолтаУїтмена, був майстром повчальної демократичної поезії. Джон Шоу Нейлсон(1872-1942) і Хью Мак-Кре (1876-1958) – два видатних поети Австралії. Однаклише кілька поетів змогли перевершити Кеннета Слессора (1901-1971), «П'ятьдзвонів» якого посідають унікальне місце в австралійській літературі.Доротея Маккеллар (1883-1968) видала багато збірок віршів, але найбільшупопулярність їй принесла поема «Моя країна» (1945), яку визнаютьперлиною австралійської поезії. Серед інших значних поетів – Джеймс Маколі(1917-1976), Гвен Харвуд (1920-1995), Уджеру Нунакал (1920-1993, псевдонім КетУокер), А.Д. Хоуп, Джудіт Райт і Кріс Уоллес-Краббе.

В останні роки Лєс Маррі став, ймовірно,найвідомішим із сучасних поетів Австралії. Його удостоєно багатьох літературнихнагород, включаючи престижну міжнародну премію Т.С. Еліота в 1997 р. Марріопублікував понад 30 книг. Останні його твори — «Батрацькі поеми»(1996) і роман у віршах «Фреді Нептун» (1998) [17, c. 154].

Романи До 1880 р. було опубліковано близько300 творів белетристики, в основному це були романи для читання в дорозі,присвячені життю на ранчо, кримінальній тематиці і пошукам злочинців, щопереховуються в чагарниках. Проте до 1900 р. в австралійській літературіз'явилися принаймні три чудових романи. Це роман Маркуса Кларка «Довічнозасуджений» (1874), Рольфа Болдрвуда (Т.Є. Брауна) «Збройнепограбування» і роман «Таке життя» (виданий окремою книгою лишев 1903), автором якого був Джозеф Ферфі, що писав під псевдонімом Том Коллінз.Інші провідні романісти першої половини XX ст. — Генрі Хендель Річардсон (паніДж.Г.Робертсон), автор «Успіхів» Річарда Мехоні (1917-1929); КетрінСьюзан Прічард Кунарду (1929), Луїс Стоун Джона (1911) і Патрік Уайт, авторроманів «Щаслива долина» (1939), «Живі і мертві» (1941),«Тітчина історія» (1948), «Древо людини» (1955), «Восс»(1957), «Вершники на колісниці» (1961), «Тверда мандала»(1966), «Око бурі» (1973), «Бахрома листя» (1976) і«Справа Туайборна» (1979). Уайт був удостоєний Нобелівській премії злітератури в 1973 р. [10, c. 345].

За останні 30 років з'явилося багаточудових романів австралійських письменників. Томас Кеніллі, один з найбільшплодотворних авторів, здобув популярність завдяки роману «КовчегШиндлера» (1982), на основі якого був знятий знаменитий голлівудськийфільм «Список Шиндлера». Елізабет Джоллі опублікувала 13 романів, зяких найвідоміші «Загадка містера Скобі» (1983), «Колодязь»(1986), «Місяць мого батька» (1989) і «Дружина Джорджа»(1993). Теа Астлі тричі була удостоєна престижної премії Майлса Франкліна заромани «Добре одягнутий дослідник» (1962), «Повільнітубільці» (1965) і «Хлопчик-прислужник» (1972), а ДжессікаАндерсон двічі отримувала цю премію за романи «Тірра-Лірра біля ріки»(1978) і «Пародисти» (1980). Пітер Кері завоював приз Букера за роман«Оскар і Люсинда», який друкувався в 1985 в Ілліуокері; інші йоготвори — «Блісс» (1981) і «Джек Меггс» (1997). Девід Малуф — лауреат багатьох літературних премій, у т.ч. Букеровської премії 1994 р. зароман «Згадуючи Вавилон»; інші відомі твори цього автора — «Вигадане життя» (1978), «Відлітай, Пітере» (1982) і«Бесіди біля ріки Керлі-Крік» (1996). Маррі Бейл написав три хорошихромани: «Ностальгія» (1980), «Вчинок Холдена» [6, c. 169].

Новели Короткі розповіді Лоусона,опубліковані в збірках «По сліду і по слизькому шляху» (1900) і«Джо Вільсон і його товариші» (1901), нагадують «Щастя ревучогостану» Брета Гарта. Мабуть, найкращою з коротких розповідей Лоусона є«Дружина гуртівника», в якій реалістично змальоване життя сімейства вглибинці. Полінезійські повісті Луїса Беке і гумористичні новели Стіла Раддасклали перехідну ланку до творів більш сучасних письменників, таких як БарбараБейнтон, Дел Стівенс, Гевін Кейсі, Венс Палмер, Джуда Уотен і Хол Портер.Нещодавно Крістіна Стід (1902-1983) зробила помітний внесок у вдосконаленняформи короткої розповіді. У збірках «Спалені» (1964) і «Кокату»(1974) Патрік Уайт затвердився як майстер розповідей про диваків, що ведутьсамотнє некорисне життя. Серед сучасних письменників Хелен Гарнер завоювалавизнання збірками коротких розповідей «Справжні історії» (1997) і«Моє тверде серце» (1998). Нещодавно були видані представницькіантології австралійських розповідей, у тому числі «Оксфордська збіркаавстралійських розповідей» (1995), «Вибрані австралійськірозповіді» (1997), «Фаберівська збірка австралійськихрозповідей» (1998) і «Оксфордська збірка австралійських нарисів»(1998) [1, c. 56].

Драматургія

В австралійській драматургії виділяютьсядва імені – Луїс Ессон (1879-1943) і Дуглас Стюарт. Ессон під впливом ДжонаМіллінгтона Сінджа і Вільяма Батлера Йітса намагався досягнути подібнихрезультатів у п'єсах на австралійські теми. Успіх п'єс Рея Лоулера «Літосімнадцятирічної лялечки» (1955) і «Селюк на Пікаділлі» (1959) вЛондоні і Австралії значно сприяв подальшому розвитку австралійськоїдраматургії. П'єса Алана Сеймура «Один день року» (1962) також вважаєтьсяшедевром [20].

Найвідомішим із сучасних драматургів єДевід Уїльямсон, п'єси якого не сходять зі сцен австралійських театрів. Часто вних порушуються соціальні і політичні проблеми: «Компанія ватажкамафії» (1971), «Відчужені» (1971), «Кафедра» (1975), «Ті,хто мандрує на північ» (1980), «Смарагдове місто» (1987),«Діамантові ілюзії» (1993) і «Мертві білі чоловіки» (1995).Патрік Уайт зробив свою літературну кар'єру як романіст і згодом ставплодотворним драматургом, найвідоміші його п'єси – «Сезон у Сарсапарільї»(1965), «Ніч на безлісій горі» (1965) і «Бакенщик» (1983).Інші відомі сучасні драматурги – Луїс Наура і Олександр Б'юзо [3, c. 20].

Музеї та бібліотеки

Поява перших бібліотек в Австраліївідноситься до початку XIX ст., коли в знов заснованих містечках і поселенняхколоністів почало поступово налагоджуватися життя, запрацювали друкарні, щопочали випускати книги, газети і журнали. У 1825 р. відкрилася Веслеанськамісіонерська бібліотека в Хобарте, а через рік — публічна в Сіднеї.

До моменту утворення Австралійського Союзу,вже повсюди працювали публічні та парламентські бібліотеки, бібліотеки різнихКоролівських суспільств, що мали фонди наукової і технічної літератури. У 1851р. в Сіднеї, в 1855 р. — Мельбурні, 1876 р. — Аделаїде, а в 1889 р. — Хобартібули установлені університетські бібліотеки; почали формуватися першіспеціальні і галузеві бібліотеки при деяких суспільствах і асоціаціях;створювалися бібліотеки релігійних общин і місій, коледжів і шкіл [18].

Утворення Австралійського Союзу висунулозавдання створення Національної бібліотеки. У 1902 р. з схвалення Кабінетуміністрів була організована бібліотека при Федеральному парламенті в Мельбурні,а опісля ще п'ять років Об'єднаний бібліотечний комітет рекомендував прийнятиза зразок Бібліотеки Конгресу США. Відповідно до Закону про обов'язковийекземпляр (1912 р.), в основу якого покладений білль про реєстрацію авторськогоправа, бібліотека почала отримувати обов'язковий екземпляр друкарськоїпродукції не тільки Австралії, а також Нової Зеландії і інших володінь Британіїв Океанії. До цього часу в її фондах налічувалося більше 10 тис. томів, 6,5тис. періодичних видань і інших матеріалів, зокрема що поступили як дари іпожертвування. Крім того, бібліотека почала купувати рукописи. Наприклад, однієюз перших придбана колекція раритетів Джеймса Кука, капітана Королівськогофлоту, що першим з європейців, обстежив в 1770 р. східне побережжя Австралії.За 15 років Союзна Національна бібліотека (таку назву вона отримала в 1923 р.)опублікувала 34 томи "Історичних записів про Австралію", що містятьцінні відомості про освоєння і життя п'ятого континенту [13, c. 287].

З організацією Федеральних органів влади інової столиці, в 1927 р. бібліотека переїхала до Канберри. Функції бібліотекипостійно розширювалися. На неї були покладені обов'язки Національного архіву іцентральної бібліотеки знов освіченої Столичної Території. Пізніше, в 1960 р.,прийнятий Закон, що передубачав створення трьох самостійних установ:національної бібліотеки, парламентської бібліотеки і державного архіву.Утворена Австралійська консультативна рада з бібліографічних служб, що сталаефективним інструментом координації діяльності найбільших бібліотек країни [15,c. 265].

Найбільші в Австралії – Бібліотека штатуВікторія (Мельбурн), Національна бібліотека (Канберра), Бібліотека штату НовийПівденний Уельс (Сідней) та Бібліотека Фішера при Сіднейському університеті –нараховують більше ніж по два мільйони томів. Бібліотека Мітчелла в Сіднеї –основне джерело з історії Австралії; крім того, там розташована безціннаколекція рукописів. (див. Додаток А) [22].


Розділ 2. Література Австралії в розвитку

Зародження літератури в Австраліївідноситься до кінця XVIII ст., коли почалася британська колонізація материка.До 60-х років ХІХ соліття австралійська література створювалася тільки білимипоселенцями. З п'ятисот мов аборигенних племен не менше трьох чвертей зниклиразом з їх носіями.

Специфіка освоєння Австралії (з 1788 р. досередини XIX ст. вона була англійською колоніальною каторгою) визначилаособливості формування національної самосвідомості австралійців і становленняїх літератури. Серед засланців, разом з кримінальними елементами, знаходилисяполітичні ув`язнені, багато хто з яких робив значний вплив на суспільне життяперших поселень [5, с. 20].

В кінці XVIII — першій половині XIX ст. вАвстралії виходять в основному книги документального, етнографічного,історичного і мемуарного характеру. Деякі з книг того часу, наприклад «Життя іпригоди Уїльяма Баклі» (1852 р., в російському пер. «Австралійський робінзон»)— спогади збіглого каторжника, що прожив 32 роки серед аборигенів Австралії, невтратили свого неабиякого значення і до наших днів.

Тема каторги і тяжкого шляху каторжникалягла в основу романів «Квінтус Сервінтон» (1830—1831) Генрі Сейвері(1791—1842) і «Пригоди Ральфа Решлі» (1829—1845) Дж. Таккера (1808—1888), атакож нарисів, щоденників [1, c. 87].

Розкриваючи реальну ситуацію суспільного ідуховного життя Австралії епохи колонізації, всі ці твори намічаютьнаціонально-історичну проблематику літератури, в них зароджуються національнітрадиції австралійської прози.

Вже в першій половині XIX ст. позначилисядва напрями, по яких розвивався літературний процес в Австралії колоніальногоперіоду: демократичне і консервативне. Письменники консервативної орієнтаціїстворювали твори, розраховані головним чином на сприйняття читацької аудиторіїв Англії і на вищі австралійські адміністративно-чиновницькі круги. Так, МайклРобінсон (1747—1826), англійський адвокат, засланець за хабарництво, ставпридворним поетом губернатора Нового Південного Уельсу. До «Сіднея газетт» вінпублікував оди, присвячені коронованим персонам. Поет і політичний діяч УїльямУентворт (1791—1872) з оптимізмом оспівав майбутнє Австралії як процвітаючій«новій Британії» (поема «Австралазія», 1823). Друк соціально-історичної іпсихологічної залежності від метрополії лежить на творах Чарльза Роукрофта(1771—1850) «Розповіді про колонії, або Пригоди емігранта» (1843), «ДжорджМейфорд. Емігрант у пошуках колонії» (1851), написаних в наслідування«робінзонові Крузо» Дефо і багатих романтичними пригодами і екзотичнимикартинами австралійського життя. Ці романи сприяли створенню буржуазного міфупро «щасливу Австралію» — землю обітовану [7, c. 74].

Виразником поглядів демократичних верствнаселення Австралії був найзначніший поет першої половини XIX ст. Чарльз Харпур(1813—1868). Нащадок ірландських каторжан, він із відчуттями, властивимисинові, дивився на австралійську землю як на «землю вічного спокою» свого отця,як на «колиску свободи» і мріяв про час, коли «всі люди встануть гордо під широкимнебесним зведенням, як рівні...». Цивільна поезія Харпура ввібрала в себетираноборський пафос Мільтона і раннього Вордсворта. Визначаючи місце Харпура вісторії національної поезії, австралійські критики відзначають, що він заклавоснови адаптації англійських поетичних традицій до австралійської дійсності.

З величезної літературної спадщини Харпурабуло опубліковане небагато що і не краще («Думки. Серія сонетів», 1845;«Бушрейнджери. П'єса і вірші», 1858; «Притулок поета», 1862; «Замок марень»,1865). Велика ж частина — 25 рукописних томів — зберігається в Мітчелловськойбібліотеці в Сіднеї. Поезія Харпура стоїть у витоків австралійськоїдемократичної літератури [10, c. 245].

У зародженні демократичної гілкинаціональної культури, що формується, важливу роль зіграли внутрішні, віддаленівід побережжя землі Австралії — буш.

Буш з'явився колискою національнихпереказів і легенд, з яких черпали сюжети для своїх творів багато художників [13,c. 145].

Соціально-духовні і естетичні устремліннякаторжників, сільськогосподарських робочих, золотошукачів знайшли вираз в уснійнародній творчості. Найбільш представницькими його жанрами стали балада і піснябуша.

Баладно-пісенний репертуар, частковозавезений до Австралії в кінці XVIII, — початку XIX ст., частково створенепоселенцями, було різноманітне: це і злодійські пісні (наприклад, «Пісня юногозлодія»), і наївні ліричні пісеньки типу «Коня в горах», і комічні балади пропригоди матросів («Мегі Мей», «Пісня американських матросів»). У основі такихбалад, як «Ботані Бий», «Земля Ван Діємена», «Мортон Бий», «Бунтівнийпоселенець» і ін., що розспівувалися каторжанами, лежить виклик суспільству, щозакувало в ланцюзі рабства вільних духом людей. Нерідко ці балади булипереробкою лондонських вуличних балад і ірландських «пісень протесту» [7, c. 78].

Найцікавіші баладні цикли про бушрейнджерах(благородних розбійниках). На всіх подальших етапах національної історіїпрогресивні письменники Австралії зверталися до образів бушрейнджеров як досимволу демократичних ідеалів австралійців.

У 50-і роки XIX ст. починається новий етапв історії британських колоній в Австралії. «Золота лихоманка», викликанавідкриттям золотоносних районів в Новому Південному Уельсі і Вікторії (1851),дала поштовх бурхливому розвитку економіки і спричинила масову імміграцію. Цевизначило прискорений розвиток капіталізму, зростання класової диференціації вкраїні. Міцніюча австралійська буржуазія добивалася розширення прав колоній всправах місцевого самоврядування, обмеження опіки метрополії [18].

Еврікське повстання золотошукачів (1854),що виступили з програмою чартиста, скоректованою стосовно австралійських умов, виявилосяколискою революційних традицій народу. У 50—80-і роки готувалися ті економічніі політичні передумови, які в 90-і роки привели до загального зіткнення праці ікапіталу в Австралії, до боротьби за об'єднання австралійських колоній інадання ним незалежності.

Соціальні і ідеологічні процеси тих роківстимулювали художнє самовизначення австралійської культури. У формуваннінаціональної думки значну роль зіграли періодичні видання. Центром тяжінняпрогресивних літературних сил країни став тижневик «Буллетін» (1880), що очоливборотьбу народу за право на самобутнє мистецтво [4, c. 56].

Період з 50-х по 80-і роки XIX ст. — часлітературного учнівства, але вже з відчутними проявами самостійностіестетичного мислення, з пошуками національного матеріалу і національнихпринципів його художнього втілення. На цьому етапі розвитку австралійськоїлітератури переважає поезія, в якій сильні фольклорні традиції.

Основна особливість літературного процесудругої половини XIX ст. — формування романтичної і реалістичної тенденцій, якіспівіснували, а деколи і зливалися в художньо-цілісній єдності.

Романтична концепція художньої творчості,її духовний досвід самовизначення особи відповідали суспільній психології,умонастрою австралійців в колоніальний період їх життя з її динамізмом,драматичними колізіями, трагічними поворотами людських доль, очікуванням новихможливостей на новій землі, ілюзіями особливого соціально-політичного розвиткуАвстралії і розчаруваннями, пов'язаними із загостреннями суперечностейбуржуазної дійсності [10, c. 64].

Розвиток романтичної тенденції вавстралійській художній культурі визначався не тільки соціально-історичнимичинниками, але і впливом англійської романтичної естетики.

Грунтом, на якому зріли сходи національногореалістичного мистецтва, була об'єктивна реальність Австралії часів їїосвоєння, коли героїчними зусиллями, волею і мужністю простих трудівниківстворювалася економічна потужність країни [5, c. 15].

Австралійський фольклор, що відобразив вжанрових формах ярна (усної розповіді), балад і пісень буша сторінки народногожиття і сукупність народних характерів, служив каталізатором розвиткуреалістичних тенденцій національної літератури.

У роки «золотої лихоманки» набуваютьширокого поширення етологічні (етологія — вивчення звичаїв, характерів і вдач)балади (наприклад, «Біллі Барлоу в Австралії», «Справжній австралієць» і т. п.).У злободенних пісеньках, складених менестрелем золотих копалень ЧарльзомТетчером (1831—1878), сатирично зображені поліцейські, власті власників, щостояли на варті, разючі стріли сатири направлені і проти уряду колонії НовогоПівденного Уельсу («Де ваша ліцензія?»). У ці ж роки розвивається жанр такзваної професійної балади, яка виросла з балади фольклорної. Герої цих балад різні,але об'єднати їх можна за професійною або соціальною ознакою [3, c. 12].

Їх авторами були гуртівники, стригальщики,об'їждчики коней, моряки і т. д. Професійні балади в більшості своїй напіванонімні.Їх друкарські варіанти підписані ініціалами або псевдонімами. «Балади буша»еволюціонували від фольклорного ліро-епічного твору до літературного.

На початку XIX століття на далекомуавсталійському континенті, що був колонією Великої Британії, з’являєтьсялітература англійською мовою. Це в основному фольклор аборигенів, пов’язаний зранньонародною суспільною організацією [18].

Початковий період австралійської літературиназивається колоніальним. Перші письменники наслідували англійських літераторівXVIII-XIX століть Найрозповсюдженіші жанри – ода, пастораль, елегія, політ,сатира. Проза відображає страждання каторжників та досвід вільних поселенців. УПоезії Ч. Харпура, насиченій демократичними та свободолюбивими ідеями,з’являються національні риси. Г. Кендалл оспівував красу австралійськоїприроди. А. Л. Гордон був засновником австралійської літературної балади.

На рубежі XIX—XX ст. закінчується колоніальнийетап історії австралйської літератури. На основі національної та державноїконсолідації, яка призвела до об`єднання колоній у федерацію зі статусомдомініона (1901), та росту національного самовизнання відбувається становленнясаме австралійскої культури, що перемогла духовну та культурну залежність відметрополії. «Люди, розсіяні по обширній території, родом зі всіх куточківБританських островів і Європи, раптово побачили себе нацією, зі своїмхарактером і своєю історичною значимістю, — писав Венс Палмер в книзі нарисів„Легенда дев'яностих років“, — і свідомість цю збудили плідні творчі сили».

Національна література складалася в умовахсоціальної активності народних мас, які вже в середині XIX ст. виступили звимогами демократичних реформ [3, c. 8].

Був встановлений законом восьмигодиннийробочий день — вперше в світі (1856 р.), введено загальне виборче право,наділені землею фермери, стала обов'язковою початкова освіта.

Рух за реформи та боротьба за національнунезалежність перепліталися. Бойовий тредюніонізм 90-х років включав в своюпрограму позбавлення від влади англійського капіталу, а прихильників суверенноїАвстралії заманював образ демократії, очищеної від пороків Старого Світла.

Якщо міф про «щасливу Австралію», який вжедруге століття залишається актуальним в історіографії і соціології, маскувавприроду суспільних відносин, то його породжували реальні переваги розвитку ізавоювання молодої демократії. «Великі страйки» 90-х років в Австралії виявили,що вона страждає загальними хворобами для країн Заходу, хоча багато з радикаліві винили у всіх бідах заморських підприємців, продовжуючи вірити у винятковістьавстралійського шляху. Широкого поширення набули ідеї утопічного соціалізму.

Такий був соціальний грунт, який зумовив, зодного боку, переважаючий соціально-критичний і реалістичний характер новоїлітератури, її вірність національного життя і демократичну орієнтацію («пронарод і для народу»), з іншої — її стійкі романтичні мотиви [8, c. 67].

Література, що формується, спиралася нанакопичений нею в колоніальний період досвід естетичного освоєнняавстралійської дійсності і на художні традиції генетично споріднених культур,перш за все англійською і американською. Завдяки тісним зв'язкам з масовиминародними рухами в австралійській літературі яскраво виявилися тенденціїдемократизації героя: головна роль відводилася рядовому трудівникові —стригалю, гуртівникові, фермерові, саме тому, хто весь час прагнув цього.

Колискою австралійської літератури ставтижневик Сіднея «Буллетін», рупор національно-патріотичних, демократичних іреспубліканських ідей. Відкривали їй дорогу і робочі газети. У літературі,пов'язаній з цими виданнями, переважали злободенність, лаконічність,дохідливість [9, c. 24].

З англомовних літератур XIX ст. в Австраліїзнаходили відгук раніше всього твори, відмічені демократичним пафосом,шанобливим відношенням до трудівника-простолюдина, сатирою на елітарнідомагання пануючих класів (Діккенс, Твен, Уїтмен), те, що безпосередньоперепліталося з австралійським досвідом (Брет Гарт), поетизувало прозу буднів,мужність і стійкість (Кіплінг).

Найважливіша роль тут належала іавстралійському фольклору, де яскравіше, ніж в літературі колоніальногоперіоду, проступили риси нації, що народжується.

Письменники, що групувалися навколо«Буллетіна», зверталися до жанрів, що мали фольклорні витоки, — до балади ікороткої розповіді. Балада близька до пісенного фольклору сільських робочих іісторій подвигів розбійників-бушрейнджеров; розповідь, подібно до американської,вбирала культуру усного оповідання, бувальщини і небилиць. І до балади, і дорозповіді часто приєднується визначення «буш». Неосяжний буш, головне джерелобагатств країни — шерсть, м'яса, пшениці, корисних копалини, був втіленнямавстралійського початку; «бушмен» являв собою справжнього австралійця [16, c.345].

Твори власне художні, та видані вАвстралії, можна перерахувати на пальцях. Переважання матеріальних інтересівнад духовними, загальне прагнення багатства, перевага вузького практицизмувпадали в очі.

Дослідження, зроблені в післявоєнний періодавстралійськими істориками та літературознавцями, а також вченими інших країн,зокрема американцем Дж. Наделем, автором книги «Колоніальна культура Австралії»(1957 р.), направлені на те, щоб визначити наше уявлення про австралійськеколоніальне минуле, показати, що культурне життя колоній було все ж таки дещобагатшим, ніж вважають деякі історики, вичерпувати із забуття найдрібнішіподробиці творчих праць [5, c. 7].

До 1850 р. виникли і школи, і бібліотеки, іперший университет— Сідней. Народилося на світ близько 170 газет, столичних тапровінційних. Щоправда, більшість з них швидко зазнала поразки, але деякідожили і до наших днів: «Сідней морнінг геральд», мельбурнський «Аргус»,брисбенський «Кур'єр», пертська «Вест Остреліен». В кінці 40-х роківвипускалося близько десятка журналів різноманітного змісту, в яких друкувалисявірші та ліричні романи з продовженням, найчастіше англійські.

Рання австралійська проза була розрахованаголовним чином на європейського, англійського читача і покликана задовольнятийого інтерес до життя на краю землі, «у антиподів». Перші романи, схожі намемуари, та мемуари, прикрашені вигаданими епізодами, об'єднують дух«колоніального досвіду», знайомства з новою, нікому не відомою країною. Досвідцей проявлявся головним чином в двох формах: шлях каторжника, засланця, та шляхвільного поселенця [13, c. 329].

Першу половину XIX ст. Австралія, по суті,залишалася виправним будинком, обширною в'язницею.

Серед каторжників разом з професійнимизлодіями, грабіжниками і шахраями були тисячі людей, яких важко назватизлочинцями. Адже страта вважалася за крадіжку на суму в декілька шилінгів, і неодного бідняка – чергову жертву промислової революції та законів про бідних –суд засудив до семи, а то і до чотирнадцяти років каторги за вкрадений вхвилину відчаю коровай хліба або зайця, зацькованого в парку сквайра.

Каторга так чи інакше торкнулася майжекожного з австралійських письменників XIX ст. [2, c. 85].

І перші австралійські романи — «КвінтусСервінтон» Генрі Сейвері і «Пригоди Ральфа Решлі» Джеймса Таккера — написанікаторжниками і оповідають про їх сумну долю.

Генрі Сейвері (1791—1842), нащадокстаровинного дворянського роду та журналіст, був арештований за фабрикаціюфіктивних рахунків. Йому загрожувала шибениця, але смертний вирок замінилидовічним посиланням. Сейвері — автор першої книги нарисів, виданої в Австралії,— «Відлюдник на Землі Ван Дімена». Нариси ці були написані під часп`ятнадцятимісячного перебування в хобартській борговій в'язниці та в 1829—1830рр. друкувалися в хобартській газеті «Колоніел Таймі» під псевдонімом, оскількикаторжникам не дозволялося виступати у пресі [7, c. 43].

Сейвері мав на меті «повідомити данні простан норовів та стану життя суспільства в колонії Земля Ван Дімена, виставитина заслужене осміяння деякі з пороків та чудасій, якими воно відрізняється,оглянути, як у відображенні, хороші якості». Персонажі або не мають імен, абоназвані вигаданими іменами. Проте жителі Хобарта впізнали себе. Проти видавцябуло збуджено судову справу, і йому довелося сплатити штраф. Все ж такисатиричні домагання Сейвері серйозних підстав не мають. Він – прихильникгубернатора, полковника Артура, цілком вірнопідданий, і дозволяє собі лишезачепити його супротивників – скватерів, установи Законодавчої ради, щодобивалися, а також суддівських хижаків, особливо адвокатський стан,прокритикували порядок видачі ліцензій на прибуткові підприємства.

Сейвері завіряє майбутніх колоністів, що вАвстралії їм не треба боятися насильства: право приватної власності охороняєтьсяналежним чином, та система виправлення каторжників є досить плідною та дієвою[19].

Але виходило і безліч справжніх мемуарівкаторжників – Джеймса Харі В, Ч. Козенса, Ю. Юргенсена.

«Пригоди Ральфа Решлі» — роман-життєпис.Стиль його видає турботу про книжкову гладкість і недосвідченість автора, щоугрузає в подробицях і описах. Проте діалоги не позбавлені живого звучання. Утексті ми зустрінемо і латинь, і слова злодійського арго. Автор беретьсяпровести освіченого читача по сходинках, що ведуть до пекла злочинного світу[1, c. 56].

Прагнучи до цікавості, Таккер додаєабсолютно вигадані епізоди до тих, що мали автобіографічну основу: Ральф тужитьв полоні у бушрейнджеров; його усиновляє старійшина племені аборигенів; вінрятує жінку з дитиною, залишену командою на напівзатонулому судні.

Ми переконалися, що для ранньоїавстралійської прози інформаційно-пізнавальна функція була найголовнішою; томуїї твори понині зберігають значення історичних документів. У своєму прагненніповідомити європейського читача про те, яке життя поселенця на далекомуконтиненті, письменники спиралися на традиції англійського просвітницькогороману. Причому це стосується не тільки поведінки людини, початківця «від нуля»в оточенні невинної природи, але і зображення злочинного світу [10, c. 26].

«На честь ім'я літератури, — пише проавстралійських письменників XIX ст. австралійський літературознавець Дж. Барнс,— вони запозичували відчуття і мову англійських письменників. Тому не дивно, щоаж до кінця сторіччя найцікавіші та виразніші картини австралійського життязнайти можна в листах та щоденниках, де письменники мали справу з конкретноюреальністю свого життя, не прагнучи створювати «літературу». Але ця конкретнареальність присутня і в ранніх романах через їх напівмемуарний, автобіографічнийхарактер. У властивому їм автобіорафізмі закладена сила достовірності, суцільнаобмеженість одиничного випадку [6, c. 43].

«Що таке Австралія? Величезна дика пустеля,де все на світі гине з голоду та спраги; є там одне чи два більш-менш путящіміста, в яких облагороджують свої справи іноземні спекулянти, та ще кількаскупчень розмаїтих халупок, що їх там містами називають, — також до послугіноземним спекулянтам; а населяюь ту країну переважно миршаві вівці, а ще –дурні, що нидіють у містах, батракуючи та поневірячись по європейцях, а в бушіживотіють, як дикі собаки динго, та ще й ляпають язиком про «демократію», асамі здатні хіба що тільки на те, щоб напихати кишені тим лондонським жевжикам,які здебільшого напропале гуляють у Парижі… Гай-гай! Прокляття Австралії! –вівці, а австралійський бойовий поклик – «бе-е-е!» — саме так говорив про свійрідний край один з героїв славетного австралійського письменника Генрі Лоусона,подорожуючи в диліжансі по Новій Зеландії. Здавалося б, усе ясно: цей блуднийсин Австралії відцурався своєї батьківщини і тому поганить її чимдуж. Та осьпогляд його натрапляє на дивне для Нової Зеландії дерево – пересаджений з п`ятогоконтиненту евкаліпт. Австралієць жадібно вдихає аромат евкаліпта і весь нібиміняється. З пахощами евкаліптового листя до нього приходять спомини проАвстралію, виникає туга за цим куточком землі. І виявляється, що прикипів віндо батьківщини серцем. Тому на недбалу репліку пасажира-англійця про п`ятийконтингент, австралієць войовничо озивається: «О, сто чортів!.. Та що ви,британці, про Австралію знаєте? Так чи інак – вона така сама самісінька, як іАнглія – не гірша!» [13, c. 390].

В цій чудовій лоунсонівській зарисовцівлучно схоплені риси австралійського національного характеру. Це відсутністьпоказного милування рідним краєм, суворий і тверезий погляд на життя в країні,нещадне засудження всього того, що заважає її розвиткові. Та водночас це і щиревболівання за долю свого народу, мовчазна, але палка любов до рідної землі,глибокий патріотизм та переконання, що Австралія нічим не гірша за метропоію,що в молодої країни свій шлях і свої плани на майбутнє.

Саме ці риси прагнули втілити в своїхтворах засновники національної австралійської літератури – новеліст та поетГенрі Лоусон і романіст Джозеф Ферфі, — які творили на рубежі ХІХ-ХХ ст. Вонипрокладали шлях реалістичній демократчній літературі Австралії, що звільняєтьсявід сліпого наслідування англійської літератури і приходить до національноїсамобутності, обираючи своїми героями не заїжджих «благородних джентельменів»,а простих трударів, чиїми руками зводились і зводяться міста, хто вирощуєврожаї хліба й цукрової тростини, випасає худобу, доглядає овець, видобуваєкорисні копалини, валить ліс, плекає сади [6, c. 176].

Розквіт оповідної прози в Австралії припадаєна 1930-ті роки, коли формується австралійський реалістичний соціальний роман,позначений багатством проблематики, різноманітністю художніх форм, цікавими йплідними пошуками та знахідками. Відмінна риса прогресивної австралійськоїлітератури з перших кроків її існування – яскраво виражений демократизм, пильнаувага до життя простих трудівників.

Після другої світової війни австралійськалітература й далі успішно розвивається, художньо осмислюючи нові явища всоціально-політичному і духовному житті Австралії та інших країн світу.Розширюється та урізноманітнюється її жанровий діапазон. У сучаснійавстралійській прозі зустрічаємо і роман-епопею, і повість, і новелу, імікророман, і цікаві різновиди романів-автобіографій, документально-художніхтворів тощо [18].

Проблематика сучасної австралійської прозизасвідчує, що складному процесові її розвитку притаманні мінливість,сперечності, гострі ідеологічні зіткнення. Провідним художнім методомавстралійської літератури в 1950-1960-і роки залишається реалізм, представникиякого продовжують кращі традиції демократичної літератури попередніх десятидіть[3, c. 9].


Розділ 3. Представники становленняавстралійської літератури

Австралійська балада, романтизуючипоселенця-піонера, несе в собі заряд національного самоствердження. Цей образвідмічений типово національними рисами, які переважають над всіміндивідуальним. Для балади характерна розмовна інтонація, чіткий ритм(хореїчний і ямбічний вірш з дзвінкою кінцівкою, а нерідко і внутрішньоюримою). Поети «Буллетіна» малювали і картини повсякденного життя, піднімалисоціальні теми, писали політичні вірші.

3.1 Генрі Лоусон (1867—1922) та зародженняавстралійського оповідання (див. Додаток Б) [23].

Однією із значних фігур серед них був ГенріЛоусон (1867—1922), поетична спадщина якого вельми велика. За його життя вийшлизбірки «Коли світ був широкий» (1896), «Вірші, популярні і гумористичні»(1900), «Коли я був королем» (1905) та ін. У поезії Лоусона виразнопростежуються суперечності, властиві „соціалістові відчуття“, але спектр її невичерпується політичною лірикою [9, c. 64].

Син норвезького моряка Петера Ларсена, щоосів в Австралії в період «золотої лихоманки» 1860-х рр. і що змінив своєпрізвище на англійський лад. Ще в школі Лоусон почав писати вірші, а в 1887 р.вірш «Пісня республіки» з'явилося у пресі; незабаром побачили світло ще іншійого поетичні твори, а також розповіді. Літературну діяльність письменниквимушений був поєднувати з трудовою, змінивши в різних напрямках безліч професій.Творчість Лоусона досягла розквіту в 1890-х – початку 1900-х рр. – часі гострихсоціальних конфліктів, що виплеснулися назовні. За першою книгою «Розповіді впрозі та віршах» (1894), послідували поетична збірка «В дні, коли світ бувширокий» (1896), книги розповідей «Поки кипить казанок» (1896), «По дорогах іза огорожами» (1900), збірка віршів і розповідей «Діти буша» (1902). У себе набатьківщині Лоусон завоював популярність перш за все як поет-демократ. У йоговіршах просто і виразно мовилося про те, що турбувало міських бідняків імешканців сільської Австралії, чиє життя він знав «з перших розповідей»; багатойого творів тих років пройнято революційним пафосом [10, c. 239].

Проте світову популярність принесли Лоусонусаме розповіді, що склалися в свого роду сагу про Австралію і в той же часнаповнені глибоким загальнолюдським змістом. Віра в духовні можливості людини,через товариську солідарність не покидала письменника, тому його розповіді, щомають нерідко трагічну кінцівку, не залишають враження безнадійності. Чуйність,великодушність, готовність допомогти в біді, глузливий гумор — ці якостілоусоновских героїв, простих австралійців, допомагають їм переносити життєвізнегоди.

Разом з тим тональність творів письменниказ роками мінялася, про що свідчать книги «Коли я був королем та інші вірші»(1905), «Вершники на горизонті та інші вірші» (1910), книга розповідей«Трикутники життя» (1913), нарешті останнє прижиттєве видання — «Вибрані вірші»(1918). «Бурхливі дев'яності», що живили творчість Лоусона, пішли в минуле,понісши з собою багато надій; позначилися і сімейні нелади, постійна потреба,незборима тяга до спиртного. В останніх віршах відчувається втома людини, щовидихалася в безплідній боротьбі з людськими і соціальними пороками.Сентиментальність, що знімалася раніше гумором, охоче допускається їм тепер впрозу. Але писати Лоусон продовжував до кінця днів — його життя обірвалося умомент роботи над новим віршем [9, c. 45].

Лоусон абсолютно непросто так вважав себепоетом народу. Син моряка, який в Австралії став золотошукачем, фермером,теслярем, сам в молоді роки тесляр і маляр, Генрі Лоусон вважав себе рядовимвеликої армії праці, у якої «єдина форма у всіх гарнізонах світу» («Арміє, омоя арміє»). У ранні роки співак “людей, що створили Австралію“, з радістюпровидить прийдешню революцію:

Бурлит-кипит людской поток, все на путисметая; Над головою красный флаг, в руках мечи сверкают. И грозно озаряет стальсуровость лиц людских И Революции пожар в глазах горящих их...

(«Обличчя серед міських вулиць». Переклад М.Кудінова)

Узагальнений образ — Червона Революція,традиційна фігура «королеви» в червоному ковпаку, з мечем в руці, — сходить досимволіки Великої французької революції, до «Свободи, що веде народ» Делакруа.Пам'ять «великих страйків» і плам`я революційних надій незламно жили в душіЛоусона, який вніс значний внесок до світової поезії соціалістичного руху [18].

3.2 Катріна Сусанна Прічард (1884-1969)

Правдивість, ясність, лірична,публіцистична пристрасність і глибокий демократизм творів Прічард привернулиувагу до її творчості читачів багатьох країн. Про своє життя письменницярозповіла в автобіографічній книзі «Дитяти урагану». Її батько, журналіст іперекладач, зазнавав великих матеріальних труднощів, та з юних років К. С.Прічард працювала — спочатку гувернанткою, а пізніше журналісткою в Англії.Вона брала участь в організації Ліги австралійських письменників, яку довгіроки очолювала, сприяючи об'єднанню літературних сил Австралії. Вже першийроман «Піонери» (1915) приніс письменниці популярність і премію на Лондонськомувсебританском конкурсі. Роман «Кунарду, або Колодязь в тіні» (1929) також маввеликий успіх: вперше в художньому творі з'являється героїня-аборигенка,наділена добротою, гордістю та незалежністю. Герої Прічард — робочі золотихкопалень, лісоруби, скотарі. Найвизначніший твір письменниці — трилогія, щовключає романи «Дев'яності роки», «Золоті милі», «Крилате насіння» [4, c. 45].

Дев'яності роки (The roaring nineties.1946)

Перша книга трилогії, присвяченої долямстарателів і рудокопів Австралії, де в кінці XIX ст. було виявлено золото.Перед читачем проходить низка людей, охоплених золотою лихоманкою; діярозгортається в ті часи, коли в країні ще не було міст, залізниць, коли людигинули в боротьбі за воду, яку «відбивали» у тубільців. Поступово руйнуютьсяпатріархальні взаємини, що панували в середовищі старателів, і наступає ерапідприємництва: спекуляції, обман, експлуатація, кар'єризм, моральнадеградація. Але одночасно росте політична свідомість людей, стихійний протестпоступово перетворюється на усвідомлені переконання. Така еволюція Салі Гауг,сім'я якої знаходиться в центрі всієї трилогії. Міняється і її чоловік, повнийзабобонів, безвольний і безвідповідальний Моріс. Трагічна доля їх друга Ольфа,що відірвався від старих товаришів і збагачення, що заразилося спрагою, ікар'єризмом. Переконливо і психологічно вірно показаний шлях Фрісько, щоперетворився на нечистого на руку, безпринципного ділка [11, c. 289].

Золоті милі (Golden miles. 1948)

Роман, в якому, продовжуючи історію сім'їГауг, письменниця звертається до періоду Першої світової війни і допіслявоєнних років. Сини Салі і Моріс стали дорослими, і в особистій долікожного з них відбито суспільне, політичне життя країни. Не дивлячись нагігантські прибутки, що отримуються гірськими компаніями, прості трудівникипродовжують жити в жалюгідних будиночках, битися за шматок хліба, страждати відбезробіття. Тома Гауга, з юності що працював в шахтах, держава засадили ув'язницю, звинувативши в «незаконному привласненні золота». Поступово Том, одинз профспілкових лідерів, і багато його товаришів починають звільнятися віділюзій реформістів. Перемога шахтарів в страйку 1919 р. ще більше укріплює їхсолідарність [12, c. 278].

Крилате насіння (Winged seeds. 1950)

Роман, в центрі якого і досі знаходитьсясім'я Гауг, що розрослася з роками. Салі, що була вже в роках, зберегла своючарівність і життєрадісність. Твердість духу виявилася їй абсолютно необхідноюв роки важких втрат: під час Другої світової війни загинув улюблений онук Салі— Біл; померли сини Ден і Том. Важко і складно складалося особисте життя іншихдітей і внуків Салі. Та і сама вона на старість років залишається самотньою.Гіркі розчарування спіткали Салі, коли її онук Дік виявився бепринциповимкар'єристом. Хоча Біл до кінця залишився непохитним антифашистом. У цій книзібагато уваги приділено різним політичним настроям, що виникли в робочомусередовищі під час Другої світової війни і під впливом перемоги РадянськогоСоюзу. Салі впевнена, що «крилате насіння» майбутнього, посіяне нею самою, їїдрузями, дітьми і внуками, і вони «знайдуть грунт, який виростить їх» [4, c.78].

3.3 Патрік Віктор Мартіндейл Уайт(1912-1990) (див. Додаток В)

Письменник, чия творчість поклала основуміфу про провінціалізм та континентальну обмеженість австралійської літератури.Народився в забезпеченій сім'ї, здобув освіту в Англії — в привілейованійсередній школі-інтернаті для хлопчиків, а згодом в Кембріджському університеті.Перші книги Уайта — збірка віршів і два романи на англійському матеріалі —побачили світло у Великобританії. В роки Другої світової війни Уайт служив вбританських ВПС. У 1949 р. повернувся до Австралії, де спочатку займавсяфермерством, потім вів життя професійного літератора [17]. У романі «Тітчинаісторія» (1948) провідна тема творчості Уайта — покірність та мужність перед обличчямневідворотньої смерті, страждань людини і життя поза соціальними міфами ісамовтіхами — вперше прозвучала в повну силу. Надалі місце дії творів Уайта —романів, розповідей, п'єс — Австралія; а сама дія наповнюється загальнолюдськимзмістом і знаходить характер притчі. Загублено в австралійській «глибинці»неіснуюче на картах селище Дьюрілгей («Древо людське», 1955). Австралійський«буш» — невинна гущавина лісу і чагарника: там проходить «виховання відчуттів»англійки XIX ст., що потрапила до аборигенів (роман «Пояс соромливості», 1976);туди йде декілька дослідників, які один одного не знають, і нещасних, кожнапо-своєму, людей, яких зібрав і повів до загибелі безумець-першопроходець,одержимий ідеєю чи то довести Богові, що здатний його подолати, чи то вселитисамому собі віру в те, що він і є Бог (роман «Фосс», 1957). Вигаданесередньобуржуазним передмістям Сіднея Сарсапарілла та сам Сідней з романів«Їдуть в колісниці» (1961), «Амулет» (1966), «Вівісектор» (1970), «Око бурі»(1973), збірок розповідей «Обпалені» (1964) і «Какаду» (1974). Для Уайта все це— різні іпостасі того, що він назвав «Великою Австралійською Пустелею», де таківерховні, в очах письменника, форми залучення людини до абсолюту, природі ісобі подібним, як любов, праця, мистецтво, віра і здатність творити добро,піддаються випробуванню і нарузі. Носії ідеалу того, що Ф.М.Достоєвськийназивав «позитивно прекрасною людиною», у книгах Уайта, як правило, наділені якоюсьфізичною або психічною вадою, що робить їх несумісними з каноном, обов'язковимдля образу справжнього австралійця в офіційній міфології країни, здоровоготілом і (не дуже розвиненим) духом, гарного фізично і що сповідає віру вматеріальне забезпечення. Художня досконалість в розкритті метафізичних проблембуття людини принесла Уайту Нобелівську премію по літературі (1973).Особливості стилю Уайта — співіснування та сплав різнорідних манер і прийомівлиста — від майже біблейської патетики до тваринної бурлески, від витонченоговнутрішнього монологу до вуличного різноголосся, від вишуканої метафоричної допростонародної мови, від трагічного до смішного в поєднаннях неспівсумісності —високого і низовинного, прекрасного і потворного, життя і смерті, — якістворюють гротеск [10, c. 174].

Древо людське (The tree of man. 1955)

Роман про становлення і шляхиавстралійського сімейного роду. «У цій книзі я прагнув виразити всерізноманіття життя, узявши за основу існування двох звичайних людей», — писававтор. Хроніка праць і днів скватера Стена Паркера і його дружини Емі, їхвзаємного відчуття з його приливами і відливами, смертю і відродженням; історіїїх дітей — недолугого сина, що загинув в гонитві за «австралійською мрією»; щовийшла за спроможного адвоката, але приреченій на безпліддя дочці — такаподієва канва сюжету, що розвивається в хронологічних рамках одній, хоча ідовгому людському життю: від дитячих років Стена Паркера до його смерті.Стрижень цього життя — праця, яка для Паркера перетворюється з рутини в ритуал,служіння, в якому вони знаходять свою людську гідність. Роль праці, природнихстихій і мови плоті як засобів збагачення світу головними персонажами і їхсамовираження тим більше велике, що вони фактично позбавлені можливостівиразити себе в мові, слові — і не тільки унаслідок неписемності. Уайт вважав,що звичайне слово не здатне виразити людський досвід у всій йогобезпосередності і ціліності; що є верховним таїнством буття, абсолютноюгармонією, яку людині дано спіткати лише інтуїтивно, шляхом осяяння, бо слова,відчуття і навіть віра тут безсилі. Творчий акт, по Уайту, є ланцюг осяянь, вякому художникові відкривається недоступна звичайним людям істина; він передаєїї іншим — в цьому його призначення та його виправдання. Надію на відродження родуПаркера, що присікся в їх дітях, письменник пов'язує їх з онуком, хлопчиком, вякому прокидається талант поета [3, c. 20].

3.4 Творча спадщина інших творцівавстралійської літературної скарбниці

Новелістика звернулася також до історичногоминулого Австралії. Декілька книг Прайса Уорунга (псевдонім Уїльяма Естлі,1855—1911) — «Розповіді про каторгу» (1892), «Розповіді про давню пору» (1894),«Розповіді про острів смерті Норфолке» (1898) та ін. — продовжили викриттястрахіття англійської каторги, зроблене в найвідомішому з романів колоніальноїепохи, — «Засуджений довічно» Маркуса Кларка. У контексті руху за незалежністьпохмурі картини, засновані на документальних даних, сприймалися як вагомийдоказ жорстокості та непорозуміння англійського правління [20].

Література того часу знаходилася ще на підходідо роману, який був би не менш австралійським, ніж розповідь Лоусона. Інерціявікторіанського роману любовної інтриги та колоніальних пригод відчуваласядовго, хоча і цей жанр не залишився чужим національно-патріотичним віянням.

Прообразом національного реалістичногороману стала книга Джозефа Ферфі (псевдонім — Том Коллінз, 1843—1912) «Такежиття. Декілька витягань з щоденника Тома Коллінза» (1903), що має значенняестетичного маніфесту австралійського реалізму. Ставлячи перед собою завданняправдиво показати австралійське життя в її національній характерності, Ферфірозвінчує колоніальний роман з його любовно-пригодницькими кліше. Вінвідмовляється від сюжетної інтриги, віддаючи перевагу формі щоденника. Переднами сім «обраних навмання» днів з життя дрібного чиновника Тома Коллінза, якийроз'їжджає по сільському краю, зупиняючись біля табірних костриць і в хатинахоб'їждчиків, на фермах і в скваттерских садибах. Фрагментарність імітуєприродний перебіг життя. Проте за зовнішньою уривчастістю таїться продуманістьзагальної картини, що відобразила національні та соціальні типи, заняття,вдачі, суспільні суперечності [13, c. 265].

Важлива роль відведена в оповіданні ТомуКоллінзу — в його коментарях, численних ілюзіях та обширних відступах на різнітеми поміщений історико-філософський сенс. Оповідач, проте, не ідентичнийавторові, хоча і схожий на нього — книжник з буша, філософ-самоучка.Проникливий і разом з тим «короткозорий», Том Коллінз намальований з ізюминкоюлукавства.

«Дух — демократичний, напрям — зухвалоавстралійський» — так сам Ферфі в авторецензії визначив суть своєї книги. Уконфліктах, що переживаються бушменами і скватерами, він приймає сторонунеімущих і вірить, що справедливість все ж таки візьме своє разом зсоціалістичними принципами. Соціалізм для Ферфі — втілення християнськогогуманізму: «Вихід з труднощів простий — підтвердити закони, дані Богом,добросовісним управлінням, яке відповідатиме їх духу. Що є єдиною метоюсоціалізму» [7, c. 21].

У творах Лоусона, Ферфі, О’дауда,балладистів і новелістів буша Австралія вперше побачила себе і знайшла власнийголос. Вони поклали початок демократичної та реалістичної традиції, яка зробилавеликий вплив на розвиток літератури країни в першій половині XX ст.

Національне самоствердження, соціальнийпротест і соціальна утопія домінували в літературі на рубежі століть, але булив ній ще інші тенденції. Джон Шоу Нілсон (1872—1942), хоч і написав немалобалад, залишився поетом ліричного складу: оповідний елемент у нього ослаблений,опис імпресіоністичний. З ранніх років Нілсон заробляв свій хліб на фермах, набудівництві, в каменоломнях. Прогресуюча сліпота привела до того, що Нілсонлише задиктовував друзям рядки своїх віршів. Його основні книги вийшли в першідесятиліття: збірка «Серце весни» (1919), «Баладні та ліричні вірші» (1923),«Нові вірші» (1927).

Нілсона називають примітивістом, маючи наувазі безпосередність його сприйняття і природи, і людського життя, щозображуються як цикл дозрівання та в'янення, що вічно повторюється, а такождеяку шорсткість і простоту форми (римовані двовірші та чотирьохрядкові строфипереважно коротких віршів). Проте цій простоті супроводять тонкість зображення,суггестія, відчуття неможливості виразити сокровенне [1, c. 65].

Перша світова війна викликала вавстралійській літературі хвилю казенно-патріотичних і шовіністських відгуків,яким піддалися і такі поети, як Лоусон і Бреннан. Широко розповсюджувалися увійськах поеми і вірші Кларенса Денніса (1876—1938), написані не без впливуКіплінга, — на жаргоні міських низів, баладним складом, вгрубувато-гумористичному стилі, але з відтінком сентиментальності.

Антивоєнна нота міцніла у світі прозріннямас і наростання протесту проти тривалої бійні. Участь Австралії в першій світовійвійні стала в становленні нації новою віхою, що утілилося в легенді прохрещення в кривавій купелі, коли австралійці пред'явили незаперечні доказисвоєї національної самостійності, зберігаючи при цьому імперську лояльність.Насправді уроки першої світової війни, невіддільної від глибоких змін в доляхнародів, і для Австралії були також соціальними і означали вихід на нові рубежісуспільної свідомості [7, c. 17].


Висновки

У роботі висвітлено питання розглядустановлення та розвитку літератури Австралії та її національних особливостей,особистісного стилю деяких відомих письменників Австралії. Дослідження далозмогу дійти таких висновків:

1. Австралія є досить цікавою країною, щомає свою культуру та багату спадщину. Але вона насьогодні, та особливо в першіроки свого становлення, не мала значного успіху серед інших країн. Отож,розглядати культуру Австраліїї необхідно та цікаво саме з погляду на їїнаціональні особливості та деяку унікальність. Отож, перегляд основнихпринципів становлення культури дає змогу глибоко зануритись у розгляд їїлітератури.

2. Переломними в культурному життіАвстралії стали 30-ті роки XX сторіччя, коли в країну на постійне місцепроживання переїхала велика кількість емігрантів з Центральної Європи. Післязакінчення Другої світової війни еміграція набула масового характеру, щосприяло проникненню на п’ятий континент європейських культурних традицій інадало нового імпульсу культурному розвитку.

3. Літературне багатство Австралії постійнопоповнювали своїми плодами письменники, які залишилися літературними титанами вкультурі країни. Найяскравіше та найбільш конкретно до національнихособливостей в своїх творах зверталися такі письменники, як Генрі Лоусон,Катаріна Сусана Прічард, Патрік Уайт та деякі інші, що вклали не менший відсотоксвого таланту у скриньку літературної спадщини Австралії.

4. Необхідно звернути увагу на те, що коженз творців літературної спадщини мав свої власні особливості та характерні риси,що відрізняли його від усіх інших. Кожен з них мав свій стиль написання. Так,наприклад, чуйність, великодушність, готовність допомогти в біді, глузливийгумор — це якості лоусоновских героїв, простих австралійців, які допомагають їмпереносити життєві знегоди. Правдивість, ясність, лірична, публіцистичнапристрасність і глибокий демократизм творів властиві власному стилю КатаріниПрічард.

5. Соціальні та ідеологічні процесистимулювали художнє самовизначення австралійської культури. У формуваннінаціональної думки значну роль зіграли періодичні видання. Австралійський фольклор,що відобразив в жанрових формах ярна (усної розповіді), балад і пісень бушасторінки народного життя та сукупність народних характерів, служивкаталізатором розвитку реалістичних тенденцій національної літератури.

6. Відповідно до територіальних особливостейкожного письменника, кожному з них були властиві свої мовні особливості тастилістика. Використовуючи характерну їм лексику, вони старанно та вміловиражали своє відношення до навколишнього світу та інших людей, що їхоточували, вміло вказуючи на національні особливості за допомогою виокремленнятонкощів їх характеру.


Список використаних джерел

1. Австралийская литература: Сб. статей / АН СССР,Ин-т востоковедения; [Отв. Ред. Петриковская А.С.]. – М.: «Наука», 1978. – 176с.

2. Австралия и Океания. История, география, культура.[Сборник статей. Ответ. ред. Малаховский К.В.]. – М.: «Наука», 1974. – 345 с.

3. Андрева М.Г. Становление национальной австралийскойпоэзии (жанр баллады): Автореф. дис. на соиск. учен. степени канд. филол. наук(10.01.05). – М., Изд-во Московского ин-та, 1977. – 24 с.

4. Домбровская Е. В. Основные проблемы и чертытрилогии Причард. К. С. — Учен. зап. МОПИ, 1956. т. 45. Труды кафедры зарубежн.лит., вып. 4, с. 97—124 с.

5. Зернецкая О.В. Австралийский социальный роман1930-х годов: Автореф. дис. на соиск. учен. степени канд. филол. наук(10.01.05). – Киев, 1980. – 24 с.

6. Зернецкая О.В. Вэнс Палмер и австралийский роман. –К.: Наук. думка, 1984. – 278 с.

7. Мартынова Л.С. Проблемы реализма в австралийскомрассказе 40-50-х годов ХХ века: Автореф. дис. на соиск. учен. степени канд.филол. наук (10.01.05). – М., 1978. – 24 с.

8. Народы Австралии и Океании. Под ред. С. А. Токареваи С. П. Толстова. – М., 1956. – 297 с.

9. Петриковская А.С. Генри Лоусон и рождение австралийскогорассказа. – М.: Наука, 1972. – 372 с.

10. Петриковская А. С. Австралийский роман. (Литератураи общество)/ АН СССР. Ин-т востоковедения. – М.: Наука, 1990. – 278 с.

11. Причард К. С. Дитя урагана / Пер. И. Полетаевой, Б.Ростокина. – М.: Прогресс, 1977. – 315 с.

12. Петриковская А. С. Рождение писателя. Иностр. лит.,1970, № 1 – 300 с.

13. Сучасна австралійська повість: Зб. Пер. З англ. /Упоряд., післямова Зернецької О. – К.: Дніпро, 1982. – 399 с.

14. Clark M. A short history of Australia. – London,1969.

15. James Brian. Australian short stories secondseries. – London: Oxford University Press, 1963. – 362 p.

16. Moore T. Inglis, Currey John. The Australia Book. –O`Neil Publishers. – Pty Ltd, South Yarra, 1961. – 267 p.

17. Southern festival. A collection of South AustralianWriting. – Rigby Adelaide, 1973. – 208 p.

18. Australia. Література. — www.aroundaustralia.ru/kultura/literatura

19. www.australiafoto.com/

20. Наследие. Искусство. Величие. Литература Австралии.– www.culture.niv.ru/doc/literature/world-encyclopedia

21. История всемирной литературы: В 9 томах. ЛитературыАвстралии и

22. Новой Зеландии [на рубеже XIX и ХХ веков]. Австралийскаялитература. –

23. www.feb-web.ru/feb/ivl/vl8/vl8-5733.htm

24. www.images.google.com.ua

25. www.images.yandex.ru/yandsearch

26. Википедия: Страницы-сироты. Персоналии по алфавиту.Писатели Австралии. – ru.wikipedia.org/wiki

27. www.uadream.com/tourism/Australia_&_Pacific_ocean/Australia

еще рефераты
Еще работы по литературе: зарубежной