Реферат: Трансформацiя образу Фауста у творчостi Й.В. Гете та О.С. Пушкiна
Творчий духФауста лине до нас iз загадкових i химерних вiкiв Середньовiччя iВiдродження, коли людина пройнялася вiрою у свою всемогутнiсть, озброївшисьсилами таємничої науки алхiмiї, шукала філософський камiнь, за допомогою якого збиралася перетворити будь-який метал на золото, шукала «елiксиржиття», щоб повернути собi молодість. У цей час з`являються перекази про магiв i чорнокнижникiв, якi продавали душу дияволу, щоб той допомiг осягнути таємницю буття.
Одназ найпопулярнiших легенд Середньовiччя - легенда про доктора Фауста, якавиникла навколо історичної особистостi, що вразила уяву народу.
Фауст- особа iсторична, про що свiдчать численні спогади його сучасників. Вiн живна межi 15 i 16 столiть, мав iм`я Йоган-Георгiю згiдно з католицьким iлютеранським звичаєм, прізвище Фауст. Вчені по рiзному пояснюють походження його прізвища. Одні стверджують, що воно походить вiд нiмецького Faust, що в перекладi означає кулак. iншi вбачають в ньомупсевдонiм, утворений вiд латинського Faustus - щасливий. Цей псевдонiмпiдкреслював успiшний характер дiяльностi вченого, мага, астролога, віщуна.Сам Фауст називав себе i лiкарем i хiромантом. Отже, точки зорулютеранської церкви вiн прагнув недозволених знань, а значить заслуговував засудження, був грiшником, бо з точки зору людини того часу цi знання можна здобути тiльки в союзi з дияволом. Письмові джерелаповiдомляють також, що Фауст був професором, читав лекції в рiзнихунiверситетах, мав учнів — послідовників. Ще за життя вченого про нього ходилирiзнi розповiдi про його вчинки, в яких вбачали щось незвичайне,фантастичне.
Загинув Фауст внаслідок несподіваної катастрофи, яка вразила сучасникiв. Передбачають, що це був вибух у лабораторії вченого. Iсторичний Фауст померблизько 1540 року. Ця остання подiя в життi вченого надала подальшого iмпульсу розвитку легенди. Фауст стає популярним улюбленим героєм народноїлегенди. Його образ в легендi несе на собi вiдбиток часу. Вiн людина, яказаради знання готова знатися i з нечистою силою, i тому вкiнцi легендидиявол забирає Фауста до пекла. Водночас вiн типовий представник епохи Вiдродження, смiливий i безстрашний шукач таємних знань i забороненихшляхiв отримання цих знань.
Яквiдомо, найбiльш яскравi, глибокi, художньо довершенi образи створенiфольклором, наприклад Геракл, Прометей, Микула Селяникович, ВасилисаПрекрасна, Петрушка, до них належить i Фауст. Всi цi герої гармонiйнопоєднували думку i почуття.
Головнасуть фаустiвського сюжету — жага безмежного знання, допитливiсть, свободадуху — приваблювала багатьох письменникiв наступних епохи зумовила світову популярнiстьобразу Фауста.
Нижче в роботi ми намагатимемося з`ясувати питання, як легенда про Фауста трансформувалася в творчостi Й.В.Гете i О.С.Пушкiна, видатного нiмецького просвiтника i класика російської лiтератури. Вiдомо, що наО.С.Пушкiна трагедiя «Фауст» справила неабияке враження, i поет у1825 роцi пише вiрш «Сцена iз Фауста». Один росiйський мандрiвникпознайомив з ним Й.В.Гете, i той послав Пушкiну О.С. в подарунок своє перо, яким писав «Фауста».
Гетез його тонким сприйманням старовини, вiдчув красу та значимiсть цьогосюжету ще в юностi. Письменник вiддав основнiй книзi 62 роки свого життя.Безперечно, Гете знав не тiльки легенду про Фауста, а й лiтературнi обробки. Використав вiн також i легенду про Симона-мага. Гете знайшов простий спосiб,як поєднати цi два сюжети: Мефiстофель омолоджує вченого i перетворює його наюнака. Такий задум, за словами нiмецького письменника Томаса Манна, мігнародитися тiльки «з юнацького ритму кровi» поета. ГетевськийФауст мало чим схожий зi своїми праобразами. Він надiлений рисами людинине Середньовiччя, а епохи Вiдродження. Мабуть, тому вся культура нової добибула визначена Шпенглером,
як «фаустiвська».
Твiрскладається з Посвяти, Театрального вступу, Прологу та двох частин. В«Пролозi на небi» показується зустрiч Господа та його архангелiв iз Мефiстофелем, яка набуває символiчного значення. Основний предметрозмови — це людина. Хто вона така? Яке ii мiсце в свiтi? У пролозi Господьутверджує силу людської особистостi, ii здатнiсть до розвитку, пошуку смислужиття, хоча погоджується, що вона не досконала. Саме такою людиною Богуявляє Фауста. Але Господь також не визнає Мефiстофеля як уособленнязла, i це пiдтверджують його слова :
Таким, как ты, яникогда не враг.
Из духов отрицанияты всех мене
Бывал мне втягость, плут и весельчак.
Из лени человеквпадает в спячку.
Ступай, расшевелиего застой,
Вертися пред ним,томи и беспокой
И раздражай егосвоей горячкой.
Цимисловами Господь дав волю Фаустовi у виборi мiж ним i дияволом, знаючи, щосильна, мисляча людина завжди сумнiвається, але сама доходить до бажанихвисновкiв. Зустрiч з Мефiстофелем такiй людинi лише допоможе вибратися зi своїх протирiч. Мефiстофель навпаки говорить про мiзернiсть людську, яка не дозволяє людству наблизитися до вершин духу. Що є людина наземлi — «божествене створiння», яке прагне iстини, чи «тварина iз тварин»? Це головна проблема прологу, що визначає iдейний змiсттрагедії «Фауст». На вiдмiну вiд трагедії легенда не має такогопрологу.
Образ Фауста упоемi уособлює все людство, але попри цьому вiн не є iдеальною особистiстю. Фауст не задоволений знаннями. якими вiн володiє i прагне бiльшого. Саме в такi хвилини вiн звертається до Бiблii i починає ii перекладати, але не погоджується з першими ж словами. Вiдчай героя настiлькивеликий, що вiн вирiшує покiнчити життя самогубством. Мефiстофель знаходитьФауста в його кабiнетi, де той уже багато разiв б`ється над розкриттям таємниць свiту, i укладає з ним угоду. Вiн задовольнить будь — якiбажання i забаганки вченого, нi в чому не буде перешкоджати. Але в ту мить, коли Фауст вiдчує цiлком задоволеним життям i щасливим, вiн мусить померти, а душа його належатиме Мефiстофелю. I це буде плата за земнеблаженство. Цей епiзод поеми має також розбiжностi з легендою, оскiльки влегендi Мефiстофель i Фауст укладають угоду тiльки на 24 роки (згiдно з неюМефiстофель, залишаючись незримим, повинен з`являтися до Фауста на йогобажання i виконувати всi його розпорядження, Фауст же зрiкається Бога i вiддає душу сатанi). Згодом Мефiстофель повертає нашому герою молодiсть i врезультатi вiн закохується в молоду вродливу дiвчину Гретхен (ця сюжетна лiнiя- любов Фауста i Маргарити є нововведенням Й.В.Гете). Мефiстофель вважає, щосаме в цьому Фауст знайде ту прекрасну мить, але помиляється. Спочатку заволею Мефiстофеля помирає мати Гретхен, а потiм i брат Валентин. Молода дiвчина карає себе за цi смертi i потрапляє до в`язницi. Попри всiблагання Фауста втекти з ним Маргарита не погоджується, бо вважає себевинною i помирає у в`язницi. Але навiть пiсля всiх ii грiхiв душа Маргарити потрапляє до раю. Фауст тяжко пережив смерть Гретхен, але неприпинив пошукiв iстини.
Отжев першiй частинi свого твору Гете в основному провiв свого героя через тiвипробування, якi вiдомi з легенди.
У другiй частинi твору Фауст служить при дворi iмператора i надає йомурiзнi послуги за допомогою всесильного Мефiстофеля.Вiд шлюбу з давньогрецькою красунею Єленою Прекрасною нього народжується синЕвфорiон, який згодом гине.Фауст намагається виростити людину в колбi — Гомункулуса, але той теж гине. Життя Фауста пiдходить до кiнця, йому 100рокiв. Вiн мрiє про свiтлi та щасливi мiста, якi, за його бажанням мусятьз`явитися для людей. Свою мрiю вiн хоче здiйснити на островi, який подарував йому iмператор, i який був майже не придатний для життя. Фауст поспiшає з роботами. Нарештi герой вiдчуває мить найвищогожиттєвого задоволення:
Вот мысль, которойвесь я предан,
Итог всего, что умскопил.
Лишь тот, кем бойза жизнь изведан,
Жизнь и свободузаслужил.
Так именно,вседневно, ежегодно,
Трудясь, борась,опасностью шутя,
Пускай живут муж,старец и дитя.
Народ свободный наземле свободной
Увидеть я б хотелтакие дни.
Тогда бы могвоскликнуть я:«Мгновенье!
О, как прекрасно ты,повремени!
Воплощены следымоих борений,
И не сотрутсяникогда они».
И, это торжествопредвосхищая,
Я высший миг сейчаспереживаю.
БiльшеФаустовi нiчого бажати. Вiн помирає, але його душа потрапляє в рай, iзустрічається з душею Маргарити. Вона вже постила йому i любить його, як iранiше.
Фаустбагато страждав, постiйно сумнiвався i шукав, знаходив i втрачав, частовiдчував невдоволення. Тiльки серед природи, вiдчуваючи ii частиною себе, вiн сприймає свiт, як гармонiю. Життя принесло йому короткi моменти щастя iдовгi роки страждання i вiдчаю, але все це було не даремно. Вже наприкiнцiсвого життя Фауст це зрозумiв.
Отже,в другiй частинi Гете вiдiйшов вiд легенди, логiчно розвиваючи храктерлюдини, яка бачила своє покликання в активному пошуку iстини i смислу буття.
Основниймотив у вiршi Пушкiна — нудьга, вiдчай.
Фаустне знаходить собi мiсця тому, що всi його бажання давно збулися. Вiн не хочебiльше нiчого, Фауст не знає жодного бажання, виконання якого могло б йогозахопити i примусити забути нудьгу життя. Вiн нудьгує, бо завжди у владiроздумiв.
Пушкiнський Фауст страждає хворобою «світової скорботи». Автор не знаходить по вiдношенню до свого героя спiвчуття, скорiше засуджує його i трохи знущається над ним. Це можна помiтити в останнiх реплiках Фауста iМефiстофеля:
Фауст
Что там белеет? Говори.
Мефистофель
Корабль испанскийтрехмачтовый,
Пристать в Голландиюготовый:
На нем мерзавцев сотни три,
Две обезьяны, бочки злата,
Да груз богатый шоколата,
Да модная болезнь: она
Недавно вам подарена.
Фауст
Все утопить.
МефистофельСейчас.
Пушкiнне протиставляє гетевському тлумаченню Фауста свого тлумачення. Вiндоповнює Гете, описує ще один трагiчний етап на шляху Фауста. Звiдси i назва вiрша: «Сцена iз Фауста». Пушкiнський Фауст — це людина,яка пiзнала всi муки розчарування i весь жах спустошення.
ДляГете i для Пушкiна Фауст був iх сучасником. Муки героя для Гете i Пушкiна булипроблемами iх часу. Але якщо основним для всієї епохи Гете було прагненнядо оновлення свiту, то основним для Пушкiна був вiдчай, зневiра.
Оптимiстична кiнцiвка трагедії «Фауст» зумовлена просвiтницькою вiрою в розум i моральнi якостi людини, особистостi, яка свiдомовiдмовилась вiд традицiй i постiйно шукає нове, прагне досконалостi.
ПушкiнськийФауст — син i жертва свого часу, коли людина почала сумнiватися вможливостi перетворення свiту на розумних началах, а розчарування iневдоволення собою породжували свiтову тугу i печаль.
Фауст — вiчний образ, не випадково став надбанням світової культури, бо в кожний iсторичний перiодвтiлював характернi риси того часу, в якому жив i творив його автор:середньовiчний народ Європи, просвiтник Й.В.Гете, романтик i реалiст О.С.Пушкiн.
Список використаноi лiтератури:
1. А.С.Пушкин:«Избранные сочинения» - Москва, «Художественная
литература», 1990 г. 654 ст.
2. «ЗамокМонсальват»: Легенды средневековья — Москва, «Энигма»,
1994 г. 352 ст.
3. И.В. Гете:«Фауст» - Москва, «Художественная литература»,
1978 г. 512 ст.
4. Аникст: «Фауст»Гете || И.В. Гете «Фауст» ст. 5-26.