Реферат: Тарас Шевченко

<span Times New Roman",«serif»; mso-font-kerning:0pt;mso-ansi-language:EN-US;font-weight:normal">                           Тарас                                Григорович        Шевченко

<img src="/cache/referats/20703/image002.jpg" v:shapes="_x0000_i1025">

                                                 Исполняла ученица 6- 5 класса школы № 10 города Одессы.

Тарас Шевченконародився 9 березня (за новім стилем) 1814 р. В. Моринцях, Звенигородського повіту, Київської губернії (ниніЧеркаська область), в родині кріпака Григорія Івановича Шевченка, який належавпоміщику Василю Енгельгарду. Батько був родом із с. Кирилівки (нині с.Шевченкове), мати Катерина Якимівна Бойко із с. Моринців.

Перші вісім років післяодруження Шевченкові батьки жили в с. Кирилівці в хаті Тарасового діда Івана.Тут народилася старша Тарасова сестра –Катерина.

Родинна була велика, втісній оселі жило тринадцятеро душ. І 1810 р. Григорій Шевченко з родиноюпереїхав у с. Моринці в хату, що належала раніше кріпакові Колесникувасбунтарство засланому до Сибіру. Тут через рік народився старший. І абрисівсрат-Микита,34 стр, а майже через три рокипісля нього Тарас. Хата ця до наших часів не збереглася. На її місті стоїтькамінь великий український поет, революціонер-демократ Т.Г.Шевченко”.

Коли із заслання повернувсявласник хати, Шевченко десь наприкінці 1815 р. Переїхали в Кирилівку, до дідаІвана. Незабаром вони купили в селянина Тетерюка хату, в якій і оселилися. УКирилівці народилися молодші сестри Ярина й Марія та брат Йосип. Ставши пізнішехудожником, Шевченко 1843 р. Відвідав Кирилівку ( за тодішньою місцевоювимовою і написанням – Кирилівку) і намалював олівцем в альбомі хату, в якійминуло його дитинство, а в повісті “Княгиня”, написаній на засланні давдокладний опис садиби. Уже тоді, в дитинстві, у хлопчика зароджувалась любовдо чарівної природи рідного краю. Пізніше у своїх творах він дав неповторніхудожні образи української природи, в основі яких лежали враження дитячих іюнацьких літ.

Про незвичайну допитливістьмалого Тараса свідчить автобіографічний епізод, про який розповідається уповісті “Княгиня”: селянський хлопчик пішов шукати легендарні залізні стовпи,що підпирають небо, заблудився й уже з чумаками повернувся в село (III,175-176)

Батьки тяжко працювали напанщині, а малих дітей доглядала старша сестра Катерина, про яку Тарас завжди згадував як про ніжну, терплячу няню.Згодом Катерина вийшла заміж за кріпака Антона Красицького в сусіднє селоЗелену Діброву. стр35

Коли Тарас трохи підріс,батько, чумакуючи, брав його із собою. Пізніше в автобіографічному відступі вповісті “Наймичка” Шевченко назвав міста й села, що лишили слід у його пам’яті:Гуляйполе, Новомиргород, Дев’ята рота, Дідова Балка, Грушівка, Елисаветград(нині Кірововоград). Такі подорожі розширювали виднокруг допитливого хлопця.

Кріпаки були переважнонеписьменні, але Тарасів батько знав грамоту. У поемі “Гайдамаки” згадується,як бувало, в неділю він читав у сім’ї четьї мінеї (збірку житій святих та релігійних переказів до певного днякожного місяця ). Коли Тарасові сповнилось вісім років, його віддали в наукудо дяка Павла Рубана, прозваного Совгирем. Дякова хата в Кирилівці, де вчивсямайбутній поет, збереглася до наших днів. Над нею, як редіквіею, в наш часспоруджено спеціальне накриття.

Як і скрізь тоді, дяк учивчитати за церковнослов’янськими книжками. Пізніше, в автобіографічному листі,Шевченка писав, що  протягом двох роківопанував він “Граматику” (абетку), “Часослов” (збірка релігійних пісень тамолитов), “Псалтир” (книжка релігійних пісень псалмів частина  Біблії).

Тяжко жилося кріпакам.Осоружна панщина страшенно виснажувала їх, і вони преред вчасно вмирали. КолиТарасові було дев’ять років, померла його мати:

“Там матір добру мою Щемолодую у могилу нужда та праця положила “  стр 36

Тарасовій матері тоді щеминав сороковий рік. Катря вже вийшла заміж.Лишившись із малими дітьми,батько змушений був одружитись з удовою Оксаною Терещенко, в якої було троєсвоїх дітей. Незабаром, коли Тарасові ледве сповнилось одинадцять років, помербатько. У повісті “Княгиня” Шевченко назвав життя зведених дітей у мачухисправжнім пеклом (III, 179). Біографія поета, очевидно, із його слів,розповідали такий епізод. У хаті Шевченків у солдата, поставлено на постій,вкрадено гроші. Як потім з’ясувалося, украв їх мачушин син Степан, але звинуватилий жорстоко покарали Тараса,нараз тікав він у бур’яни, куди йому носилаїсти сестра Ярина, або в сусіднє село Зелену Діброву до Катрі.

Деякий час Тарас жив у свогодядька Павла. Пас свиней, працював разом із наймитом. Але дядько Павло бувтакож надто суровою людиною, Тарас не витримав і незабаром оселився у дякаПетра Богорського. Як зазначав пізніше сам Шевченко, жив він тут  як “щколяр-попикач”, читав над померлими“Псалтир”, за що й одержував для заохочення десяту копійку. Та це не рятувалоТараса від “суботок”, Коли учнів поспіль по суботам карали різками.

Е відомості, що деякий часШевченко жив І вчився у священика Нестеровського, а потім повернувся доБогорського. Зрештою, терпець Тарасові увірвався: одного разу коли дяк бувп’яний, Шевченко помстився його власною зброєю – різками –й утік од нього. Утіквін у Лисенку до діякона-маляра, щоб навчитись малювати, але й тут опинився вролі наймита-попихача: носив із річки воду, розтирав фарби. На четвертий деньутік у с. Тарасівку до іншого дияка-богомаза. Маляр уважно подивився на лівудолоню свого учня й відмовив, не знайшовши в ньому таланту ні до малярства, нідо бондарства...

Тарас змушений бувповернутись до Кирилівки, де наймався пасти громадську череду. Не раз потім увіршах він тепло й зворушливо згадував подругу дитинства Юліану Коваленко, ізякою разом пас череду Так, у  37стр Коваленко. На пам’ять того, що давно минуло”.Поет, очевидно, знав уже тоді, що вона вийшла заміж, тому й назвав її“чужою”      

І ти згадаєш того сироту, Щов сірій свитині-твою красату. Кого ти без мови, без слова навчила Очима, душею,серцем розмовляти. З ким ти усміхалась, плакала, журилась, Кому ти любилаПетруся співати (I/ 145)

Це було перше й ясне чистепочуття дитячого захоплення, яке, безперечно, мало вплив на духовний розвитокюнака. Прообразом героїні названої поеми була Оксана:

Виливаю сльози на моюМар’яну, На тебе дивлюся… (I? 145)

Не випадково є й те, щодорогим ім’ям-Оксана-він називав героїнь своїх творів, зокрема, в поемі“Гайдамаки” (1841). Очевидно, її образ відтворив Шевченко в поезії “N.N”(“Мені тринадцяти минало”), писаний на засланні (1847). Узагальнений, типовийобраз Оксаночки-покритки у вірші “Ми вкупочці колись росли” (1849) не слідобожнювати з Оксаною Коваленко, яка вийшла заміж за кріпака в с. Пединівку ймала двох дітей.

Деякий час Тарас служив усвященика Григорія-Кошиця. Спочатку був “креденсовим” (буфетником): мив посуд,палив груби, а згодом став фураманом-возив попового сина до Богуславі бурси йКиївської духовної стр 38   

На прохання Сошенка, Ширяєшдозволяв своєму учневі у вільні години відбувати учбові рисувальні класиТовариства заохочення художників. Не випадково у цей період з’являється низкайого малюнків на теми, характерні для “академічного” живопису :”Смерть Акреції”(дочка римського сенатора, збезчещена харя Тарквінія Горого заподіяла собісмерть), “Смерть Олега, князя “Древлянського” ( загинув підчас міжусобноїборотьби між синами Святослава-напода київського князя Ярополка), “ОлександрМакедонський виявляє довіру своєму лікареві Філіпу” ( записку з повідомленнямпро намір лікаря отруїти його Олександр передає лікареві і п’є його ліки),“Смерть Вергілії” (батько вбиває свою дочку щоб врятувати її відрабства),”Смерть Сократа”. Поза академічною тематикою виконані малюнки зукраїнської історії: “Смерть Богдана Хмельницького” та “Козацький Бенкет”.

Ще до звільнення зкрипатцтва Шевченко почав писати Віші. Сам поет зазначав, що його перші спробиналежать із часу зустріли із Сошенком у Літньому саду. Про це є також свідченнякількох учасників ( А. Мокрицького, І. Панаєва ).

Десь приблизно 1836 р.подовжено контракт із Ширяевим про навчання Шевченка.

1836 р. Після тривалогоперебування за кордоном повернувся до Петербурга великий російський художникБрюллов. Про Шевченка він почув от багатьох своїх знайомих зокрема, учнів:українця А. Мокрицького, І. Петровського, Г. Михайлова. Брюллов узявнайактивнішу участь у звільненні талановитого художника з кріпацтва. Спочаткувін сам відвідав Енгельгарда й умовив його відпустити Шевченка на волю-як дужеобдаровану людину,-але зазнав  стр 45 невдачі. Тоді до поміщика пішов О. Венаціанові довідався про ціну, за яку Енгельгард погодився відпустити кріпака:2500 крб.Вирішено було, що Брюллов намалює портрет В. Жуковського, розіграють його влотерею, і таким чином здобудуть потрібну суму. Певну участь в організації взявтакож російській музичний діяч М. Вієльгорський.

Історія з лотереєю дужескладна й до кінця не з’ясована. Реакційними біографами поширювалася думка, щоШевченка викупили за гроші царя. Тепер документально доведено, що членицарської родини витратили на лотерею лише одну тисячу карбованців. Сама лотереявідбулася в Анічковому палаці (нині палац піонерів на Невському проспекті ) 23квітня 1838 р. А Шевченка викуплено у поміщика 22 квітня. Тому висуваєтьсядумка, що було дві лотереї. Художник М. Биков пізніше згадував, що М.Віельгорський замовив йому копію з портрета, виконаного Брюлловим, і що портретрозігрувався в домашньому гуртку, але чи оригінал, чи копія,-він не знав.

В усякому разі, гроші навикуп зібрано до лотереї в Анічковому палаці. Оригінал портрета експонуєтьсянині в Державному музеї Т. Г. Шевченка в Києві. Доля копії невідома.  Ст 46

Бурхливе захоплення йогозмінювалось тихою усмішкою радості. У всі ці дні він хоч і брався до роботи, тайому не працювалось. І він, бувало, покладе свій малюнок у папку, витягне з кишені відпускну, прочитає їїмало не по складах перехреститься, поцілує й заплаче.

Кріпаки не мали правонавчатись в Академії мистецтв. Тому тільки після одержання відпускної Шевченкопочав відвідувати класи Академії, ставши незабаром, за власним виразом поета,одним із найулюбленіших учнівтоварішив Брюллова. Певний час Шевченко навіть живу Брюллова

Курс навчання в академіїтривав шість років. Основну групу учнів (студентів) становили академісти. Кримних, були сторонні учні – ті, що не мали середньої освіти. Стороннім учнем буві Шевченко. Проте у процесі навчання цієї різниці не відчувалось. Сторонні учніскладали іспити з усіма разом й мали право на одержання звання класного, або некласного художника.

Академія мистецтв, оскількивона звалася “імператорською”, загалом була казенною установою. Тому й    стр 47  усталився вираз “академізм” як виявивусього застарілого, віджилого. Але академізмові протистояли поступові сили, якібули окрасою російського мистецтва, до них належав і Карл Брюллов, художник ізсвітовою славою. У своїй творчості він пройшов складний шлях-од класицизмучерез романтизм, прямуючи до реалізму. Реалістичні риси виявились в йогопортретах: Н. Куольника, В. Петровського, В. Жуковського, І. Крилова та ін. Відсвоїх учнів Брюллов вимагав відтворення правди життя. А. Мокрицький такпередавав поради вчителя:”Душа художника, подібно до дзеркала, повиннавідображати в собі всю природу”. Разом з тим великий митець був далекий віднатуралістичного копіювання життя.

Шевченко творчо сприймавнауку Брюллова. Спочатку він копіював деякі картини вчителя: “Голова матері”-із картини “Останній день Помпеї”, “Прерване побачення” ( подарована В.Жуковському ), “Сон бабусі й унучки”. Але чим далі, тим більше молодий художникшукав свою власну манеру.

Учився Шевченко спочаткудобре. Комітет заохочення художників ухвалив надати йому грошову допомогу. З 1січня 1839 р. Шевченко став пенсіонером ( степпендіатом ) Товариства, одержуючи30 крб. На місяць.

Через рік після вступу вАкадемії відбувся іспит. За малюнок із натури Шевченка відзначено срібноюмедаллю 2-го ступеня. На жаль, малюнок цей не зберігся, ми навіть не знаємойого теми.

ФормуванняШевченка-художника пояснити досить легко. Від дитячих спроб, за допомогоюрізних учителів, молодий художник прямував усе далі й далі, до висотсправжнього мистецтва. Значно важче розкрити як формувався Шевченко-поет. Мивже висловили припущення, що ще на Україні в саморобній книжечці, куди вінпересував стр 48 вірші Сковороди, могли бути ійого власні дитячі спроби. На жаль, ми нічого про це не знаємо. Писати віршіШевченко почав привняно пізно, в ті самі літні теплі ночі, в період знайомстваіз Сошенком; йому сповнилось тоді 22 роки.

І в образотворчому мистецтвіШевченко згодом став новатором, та значно більшим новатором із перших своїхроків був він у поезії. Це було друге, але набагато сильніше його покликання вжитті. Згадуючи в кінці заслання часи, коли він жив у майстерні Брюллова,Шевченко написав у свій журнал (щоденник): “І, що ж я робив? Чим займався вцьому святилищі? Дивно подумати. Й займався тоді створенням малоросійськихвіршів, які потім упали таким страшним тягарем на мою убогу душу. Перед йоготворами я замислювався й плакав у своєму серці свого сліпця Кобзаря і своїхкровожерних Гайдамаків. У тіні його витонченно-розкішної майстерні, як успекотливому дикому степу наддніпрянському, пере домною проходили мученицькітвнв наших бідолашних гетьманів. Переді мною стелився степ усіяний могилами.Переді мною красувалася моя прекрасна моя бідолашна Україна в усій непорочніймеланхолійній кросі своїй. І я замислювався, я не міг одвести своїх духовнихочей цієї рідної чаруючої краси. Покликання, і нічого більше.

Але що ж саме збудило цедруге, але значно дужче, сильніше покликання? Та ще й збудило так пізно, коливін був уже, художником. Ми попереду зазначили, що виростав він в атмосферіукраїнських народних пісень, що знав він їх безліч, що любив їх співати. Алевід народної пісні до літератури, ще далеко. Треба було знати, зразки цієїпоезії, яка повинна була захопити письменника так, щоб він саме поезії віддавперевагу перед малярством. Ще на Україні почалось його знання з українськоїлітератури. У вільно він, можливо, читав, або слухав поезії  Міцкевича. У Петербурзі  стр 49  

Перші свої поетичні твориШевченко передав Гребінці для друкування в алмансі “ластівка”. Про це в кінці1838 р. Квітку-Основ'яненка Як що напише, тільки цмокнита вдар руками об поли”

Друкування “Ластівка” трохизатрималось, і вона вийшла у світ тільки 1841 р. Уже після виходу “Кобзаря”.Тут уміщено ранню баладу”Причинна” (1837).

Під впливом звідки просмерть автора “Енеїди” написана елегія “На вічну пам’ять Котляревському” (1838)про безсмертну славу поета:

Всю славу, козацьку засловом Єдиним

Переніс в убогу хату сіроти

Стр53   сироти

Протест проти людей, винниху заподіяному горі, проти несправедливих соціальних обставин

Тому доля запродала від краюдо краю,

А другому оставила

Те, де заховають (І, 28-29)

У реалістичній в уіломупоемі є чимало романтичних елементів. Самий жанр ліро-епічної поеми пов’язанийз романтичною традицією. Емоційна піднесеність, схвильованість і епічноїрозповіді, і ліричних відступів пов’язані з романтичною поетикою. Проте всіподії розгортаються на тлі реалістичних типових обставин, реалістичногопейзажу, на що звернув увагу свого часу М. Рильський.

До розкриття трагедіїжінки-матері поет повертався й пізніше, зокрема намалював картину “Катерина”(1842)

Першим твором на історичнутему була поема “Тарасова ніч” (1838) про перемогу козацько-слов’янськоговійська на чолі з Тарасом Федоровичем (Трясилом) над польським військом підПереяславом 1630 р. Повторенням образу “панків” Шевченко підкреслювавсоціальний характер визвольної боротьби проти феодалів.

Визвольним козацьким походаму Туречену присвячено невеличку поему “Іван Підкова” (1839). Воскресивши впам’яті народній героїчну сторінку української історії, поет славив боротьбу заволю. Стр56

Поема “Гамалія” загаломромантична, але є в ній такий реалістичний, “приземлений” образ Босфору:

Босфор аж затрясся, бо зродуне чув Козацького плачу; застогнав широкий

І шкурою сірий бугасрепенув.

“морська затока у виглядісірого бугая, в якого здригається шкура! 3несподівано І дуже сильно”,-зауважувавМ. Рильський,

поетична мова Шевченкамузична, мелодійна Їй властиві ритмічна могутність і метрична розмаїтість.

Виконання портрети назамовлення, ілюстрування книжок, очевидно не могло матеріально забезпечитиШевченка, і він змушений був у лютому 1843 р. Укласти з продавцем книжок Іюлисенковим кабальну угоду: право на вічне видання “Кобзаря”. Ні сам Шевченко, нійого спадкоємці немали права на перевидання. Тому після смерті поета привиданні “Кобзаря” 1867 р. Виникла судова справа (на підставі  позору І. Лисенко ).

І. Лисенко у 1844 р. видавкнижку під назвою “Чигиринський  КобзарГайдамаки. Дві поеми на малоросійській мов”. Видання здійснювалось без участіШевченка, він на той час був уже на Україні. Цим пояснюється підзаголовоккнижки, бо насправді в ній було не дві, а кілька поем. Зовсім не відповідалозмісту художнє оформлення збірки: пальми, єгипетські піраміди, пелікан тощо.Текст “Гайдамаків” І. Лисенко не передрукував, бо купив у Шевченка тільки 800примірників першого тиражу поеми. У бібліотеці автора стр66 цих рядка

С примірки книжки під назвою“Чигиринський Кобзар і Гайдамаки....”, але без тексту великої поеми.

Коли питання про виїзд закордон відпало, десь після 17 травня 1843 р. Шевченко виїхав на Україну.

Минуло понад тридцять років,як Шевченко виїхав з України. Давно вже він збирався відвідати рідний край. Щев березні 1840 р. Поет писав братові Микиті: Може я літом приїду побачитися,коли матиму час. У січні 1843 р. Він писав Г. Тарновському вКачанівку:”… згадую нашу Україну. Ох якби-то мені можна було приїхати досолов’я...” В кінці травня мрія ця здійснилась.

нез'ясована офіційно він непоривав з Академією. У листі до конференц-секретаря академії в. Григоровича вінвагається: чи слід йому повертатись до Петербурга, в разі позитивної відповіді– прохання вислати йому вид документ на право проживання в Україні. На жаль,відповіді Григоровича мине знаємо, але можна ждати, що вона була позитивна, боу вересні 1843 р. Академія вислала Шевченкові “вид” на право проживання на Україніпротягом двох місяців.   Стр 67 

Це міг бути певний художнійприйом, бо до виїзду на Україну Шевченко приблизно уявляв собі життя в рідномукраї: “… там, окрім плачу, нічого не почую”-писав він до Я. Кухаренка. І все жтаки те, що він побачив на власні очі, перевершило всі його побоювання.стр 68

Не пригадую, в який книгіяпрочитав цей афоризм, що коли бачимо мерзотника й не показуєш на нього пальцем,то й ми майже такі ж самі мерзотники. Чи правда це? Мені здається, що правда!

Кінець травня Шевченкопрожив у Качанівці. Може тоді він виїжджав у сусідні села: Сокоринці ГригоріяГалагана, з якими поет був знайомий (із Петербурга), Григорівку-маєток Петрасковороди, якому на засланні присвячено вірш “П, С”; Григорівці поет побачив такісамі картини, як і в Канівці. Можливо, відвідав він Дігтярі, Івану,Іржавець,Батурин, Власівну.

З Качавнівки в череніШевченко виїхав до Києва. Він заглянув його історичні пам’ятки, милувавсякраєвидами. З ним постійно був альбом, початий ще в Петербурзі. Слідом заПетербурзькими малюнками  першим етюдомна Україні був малюнок олівцем “ У Києві”, на якому зображено берег Дніпра ікілька людських постатей.стр 69 інші етюдилягли потім в основу офорта “ У Києві”. Намалював він також “ Краєвид Києва”-Волдимерську гірку. Пізніше в альбомі з’явилися малюнки “Дальні печериКиєвсько-Пичерської лаври”, “Лаврська дзвіниця” та “Київ за Дніпра”. Наокремому аркуші зображено “Видубицький монастир”. Немає сумніву, що Шевченкооглянув інші історичні міста Києва.

Познайомився він у Києві професоромуніверситету М. Максимовичем, про якого чув ще в Петербурзі, читаючи видані нимзбірки українських народних пісень (1827, 1834). Від Максимовича Шевченко мігпочути багато потрібних йому відомостей у зв’язку з майбутніми подорожами доМежгир’я(зокрема, про Семена Палія) на Хортицю, на місце, де була ЗапорізькаСіч, а також у Зв*язку з офортами на історичні теми підготовленого альбому“Живописна Україна”.

На початку червня Шевченкопознайомився з П. Кулішем, який тоді вчителював на Подолі і друкував збіркупоезій “Україна” у формі українських народних дум стр70

В альбомі Шевченко намалював“Києво-Межгірський монастир”, а також записав українські народні пісні пропалія, Бондаренка, Шевченка. Деякі записи зроблено рукою Куліша. Очевиднопобували вони у Вишгороді, бо в поемі “Чернець”, написаній на засланні, згаданіМежгіррський монастир із Дзвонкуваю криницею та Вишгород.

Шевченко працював у цей часнад ескізами до офорта “Судна рада”. На одному с ескізів, де є кінець записународної пісні, рукою П. межигір'ї

П. Куліш-дуже складнапостать в історії української літератури. Свого часу, ще за життя письменника,стр 71 одним із перших оцінку його діяльності дав І.Франко, підкреслив ший антинародний характер поглядів Куліша-невіру”у власнийнарод, котра у “Хуторній поезії” повела його до прямої і безпідставної наругинад тим народом”.

У Києві Шевченкопознайомився також з художниками: О Сенчилов-Стефановським, який викладав у тійже повітовій школі на Подолі, що й Куліш, а викладачем малювання в університетіКапітоном Павловим, про якого тепло згадано в одній з повістей на засланні.

Познайомився він із багатьмастудентами унівірсетету. Прогресивна революція молодь вітала його як свогоулюбленого поета. У середовищі викладачів та студентів і склалося пізнішеКирило-Мифодіевське товариство.

З Києва Шевченко поїхав, якце доводить П. Жур, до Кирилівки. За спогадами поетового родича Варфолуну віндвічі бував у рідному селі. Раніше вважали, що поет із Києва поїхав до маєткуГребінки, та виявляється, що саме в червні Гребінкив його маєтку небуло, бо він гостював усвого брата Аполлона в Єлисаветграді. Погостювавши в Кирилівці, Шевченко назапрошення Гребінки прибув до його маєтку в с. Мар’янівку біля Пирятина, звідсивони разом із Гребінкою 29 червня прибули в село Мойсівку, маєток Т.Волховської яка двічі на рік улаштовувала бали. Власниці маєтку тоді було 80років. Порівняно з іншими вона була гуманною людиною. В одному з листівзаслання до

В. Репіної Шевченкозапитував, чи вона жива — “добра старенька”, а у вірші “Г. З” звернувся до неї із задушевнимисловами: “Мати! Старесенька мати!” Син Т. Волховської, військовий після смертіматері, за довго до реформи, відпустив на волю своїх кріпаків.

У кінці серпня Шевченко буву селі Березані в Лукашевича. Про це відомоЛукашевича з листаЛукашевича до галицького письменника Івана Вагилевича. Платон Лукашевич бувавтором збірки “Малороссийские и червонорусские народные думи и песни”(1836)року, яку поет, безперечно,стр 73 прочитав ще вПетербурзі. У кінці 30-их років Лукашевич подорожував по слав’янсьикхкраїнах, зупинявся в Галичині, де познайомився з багатьма українськимиписьменниками й культурними діячами. Стр 74

У сире лині вересня 1843 р. поет знову прибув до Кирилівки. Відомо, що 20вересня він гостював у свого молодшого брата кріпака Йосипа. Були тоді тут йогодід Іван, та сестра Ярина та інші родичі та Знайомі, Шевченка. Цим і викликанісумнів слова поета в листі до Кухаренка.

На власні очі Шевченко побачив шле раз страждання кріпаків, і великий гнівзапал у його серці. Він міг ще писати вірші, бо писати так, як писав раніше,було несила, а писати по іншому ще не наважувався. Він думав і думав… Ітільки пізніше враження від України втілив у полум’яних поезіях рукописноїзбірки “Три літа”. Можливо, тоді ж зародився план викупу рідних ізкріпацтва  на кошти від видання альбому“Живописна Україна”.

Шевченко не розлучався зі своїм альбомом для малювання. В різні часи, врізних місцевостях зроблено перші малюнки до офортів “Живописної України”:“Селянська родина”, “Старости”, “Судна рада”, а також малюнки з натури:“Курінь стрічка”, “Постать силенна”, “Хата біля річки” та ін. Деякі з цихмалюнків виконано в Кирилівці. стр76

Чимало рядків Шевченко знав на пам’ять. Кілька разів він починавперекладати ліричні твори Міцкевича, але розривав ці спроби на шматочки.Цікаво, що в архіві М. Чалого серед паперів Шевченка є рукописний переклад двохсонетів польського поета російською мовою. На одному з них заголовок російськоюмовою”Американские степи” рукою Шевченка виправлено на “Аккерманские степи”

В Яготині поет в основному займався малюванням. Він майстерно скопіював удвох примірниках портрет М. Репніна роботи Й. Горнуга. Перша копія збереглася вКиєві, друга-в Ермітажі в Ленінграді. Десь на початку 1844 р. Виконано портретдітей Василя Репніна ( брата Варвари)варвари та Василя. Зберігся портрет у В.Репніної.

Наприкінці листопада 1844 р. Шевченко виконав автопортрет і подарував йогоВ. Репніної. У загаданому листі Варвара Миколаївна писала:“Шевченко відав мені зошит, увесь списаній його рукою, і сказав, що до цьогорукопису належить ще портрет автора, який він і вручить мені завтра”. Назвороті була спроба малюнка “Сліпий” (“Невільник”). Пізніше була написана поема“Сліпий” (1845).    Стр 84

Як ос туплять тебе, доле, Діточки-Дівчата                    Й защебечуть по-своєму          Доброму звичаю,             Може й мене ненароком                  Діточки згадають...

Олівцем намальовано портрет Віктора Закревського. Далі працював Шевченконад малюнками до “Живописної України”:“Дари в Чигирині 1649 року” і“Судна рада”.

На особливу увагу заслуговує малюнок “Вдова хата на Україні” (1843). Тутзображено надзвичайно убоге житло, власне, тільки половину хати, другаполовина, або недобудована, або згоріла. Внутрішні двері, осуілкі сіней немає,ведуть одразу на по двір’я. Хата майже без покрівлі. Стр85

роз'їхатись Є відомості також про портрет. Волховського й карикатурніпортрети членів» товариства мочемордія”. Усі вони до нас не дійшли.

З Моїсівкі Шевченко ще раз їздив до Селюцьких, а 15 січня був у с.Линовищах у Якова де Дольмена.

Бував поет у с. Турівці, в маєтку Миколи Маркевича. 22 січня 1844 року.Маркевичу надіслано колективного листа, написано рукою В. Закревського, алепідписаного Шевченком. У цьому жартливому листі пародії на гетьманськіуніверсали Маркевичу передавався наказ прибути у с. Вейсбахівку-один із маєтківЗакревських. М. Маркевич на звороті цього ж листа відповів поетові жартівливимвіршем.

Наприкінці тижня Шевченко був у Києві на контрактовому ярмарку на Подолі.Ярмарок цей славився на усю Україну, на нього з’їжджалися сила-селеналюдей.вдіому, що під час ярмарку ту зустрічались декабристи а пізніше польськіреволюціонери. У дні ярмарку відбувались цікаві театральні вистави, ставилисьпо п’єсі Шекспіра Гоголя Котляревського Квітку-Основ’яненка та ін. На засланніШевченко згадав Контрактовий ярмарок “Близнеці”.стр 92

Десь на початку лютого 144 р. Поет виїхав із Києва до Москви. Закінчилосьйого дев*ятимісячне перебування на Україні. В цей період завершується формуванняреволюційно-демократичних поглядів Шевченка. Ще в Петербурзі поет уявляв собіжиття народу :“Там окрім плачу, нічого не почую”. І в Петербурзі Шевченко відчувавпанську природу українських поміщиків типу Г. Тарновського. Але тільки вУкраїні він до кінця розпізнав, що таке кріпосники: Лукашевичі, Трепови,Скоропадські, Галагани та ін. Він побачився зі своїми рідними братами йсестрами-крипаками, у багатьох маєтках спостерігав жахливе життя кріпаків.

Побувавши в багатьох сторічних митцях, пов’язаних з визвольною війноюукраїнського народу під проводом Богдана Хмельницького, зокрема, в місцевості,де була розположена запорізька січ, Шевченко ще гостріше став відчувати не лишесоціальне, але й національне гноблення українського народу, здійснюване царськимисатрапами, а також українськими кріпосниками.

Революційно-демократичний світогляд поета зумовив відповідні зміни в йоготворчості. Віднині він свідомо ставить поетичне слово безпосередньо на службувизвольний на творчості поета“Три літа»- від назви альбому, куди куди вінзгодом переписував свої вірші 1843-1845 рр. Новий етап почався й в образотворчому мистецтві Шевченка-це широкезвернення до натури:пейзажі портрети жанрові сцени. Художник-демократ зробивще один великий крок до реалізму. На Україні почав здійснюватись задум“Живописної України”-була готова основна частина малюнків до майбутніх офортівдо майбутнього випуску альбому.

Враження від дев'ятирічного перебування еа Україні. Особливу його увагупривернув сипом Боденським на історичні теми. Цілком імовірно, що в цьому містіпоет був ще в дитинстві. У поемі “Гайдамаки”, написаний у Петербурзі, є розділ“Свято в Чигирині”. Початок розділу свідчить про те, що місто йому булознайоме.стр 93

Восени 1843 р., відчуваючи рідні місця, Шевченко побував у Чигирині і вСуборові. Згодом він малював пером і тушшю, а відтак виготував офорт “Дари вЧигирині 1649 року” з таким текстом: “із Царяграда, із Варшави й Москвиприбували посли з великими дарами єднати Богдана і народ український, ужевільний і сильний. Султан окрім великого скарбу, прислав Богданові червонийоксамитовий жупан на горностаєвим хуторі на кшталт княжої Парфії, булаву йшаблю. Одначе рада (опріч славного рицаря Богуна) присудила єднати царямосковського.

У Москві Шевченко, очевидно, розповів про свої враження друзям, зокрема,колишньому кріпакові М Щепкіну. Стр 94

Отож Шевченко змушений був сам розбиратись не тільки в сучасному становищіукраїнського народу, але й у його минулому.Збагатьох висловлюваннях Шевченка відомо, що вінпозитивно оцінював історичний акт роз’єднання України з Росією.

До оцінки історичних подій Шевченко підходив не з точки зору тодішньоюофіційної історіографії, а з погляду народу. Важко поневоленому народові. Томусерце поета плаче, вимагає правди на землі. Проте Шевченко не впадає в відчай,серце поета болить од того, що “заснула країна”, і йому хочеться збудити народ,закликати його до нової боротьби за волю, за землю, за правду “на сім світі”. Стр 95 

Боденського в травні того ж року. В ньому він писав, що  “Гамалія” не направлений. Обмінялись вонидумками з приводу альбому “Живописна Україна”, до якого автор спочатку мавнамір подати пояснення істориків.

західнослов'янські й. Шафариком. Шевченко познайомився з правцями видатногочацького і словацького вченого:“Слав’янскі сторонності” та “Слав*янський народ опис”, ЩО БУЛИПЕРЕКЛАДЕНІ Боденським Українською мовою. Консультантом Шафарика в питанняхукраїнської мови й літератури під час праці над “Слав”ямськимнарод описом” був Боденським. Перебуваючи тривалий час за кордоном, Боденськимне відразу довідався про вихід “Кобзаря” і “Гайдамаків”, а коли познайомився,то написав про це Шафарикові.

Шевченко який уже в ранях творах закликав до єдності слав’ян, неміг не зацікавитись глибше життям та історією цих братів народів. Розмови зБоденським якоюсь мірою спричинились до задумів поеми “Єретик” або “Іван Гус”та посвяти її “Шафарикові”.

Через Боденського поет познайомився з деякими професорами московськогоуніверситету, з людьми, що належали до гуртка Бєлінського, Герцена таГрабовського. Так відомо про його знайомство з проф. П’ю редьковим. У пізнішихзаписах у “Журналі” Шевченко згадує як давніх знайомих ще деяких людей,близьких до цього прогресивного кола:Олену Сенкевич, дружину О.Сенкевича (дівоче приз віще Басисько, походила зі зніжена), брата М. Сенкевича,сестру в других Грабовського, О. Міницьку, знайому родині Грановських, та ін.Згадуючи після заслання про обід у сина Щепкіна Миколи, поет перелічує:”Тут язустрів Бабства, Чигирина, Кучера і багато ін. Стр 96  я зустрівся і познайомився з ними, як з давнознайомими рідними людьми” запис у журналі зроблено у такій форм, яка дає змогуприспускати, що з деякими людьми цього кола Шевченко був знайомий раніше, бозапам*ятати всіх, кого він зустрів уперше було б досить важко.

Таким чином, і це нетривале перебування в Москві (ми не знаємо коли поетвиїхав до Петербурга) ідейно збагатило Шевченка. Він зблизився з багатьмапрогресивними людьми Росії.

Десь на при кінці лютого Шевченко виїхав із Москви й прибув до Петербурга.Оселився він на Василевському острові разом із художником  О. Козловим. Поет прожив у столиці більшероку. Весь цей час він напружено працював і навіть улітку не виїхав на Україну.

Основною метою повернення Шевченка до Петербурга було закінчення навчання вакадемії мистецтв. Нажаль, ми маємо дуже мало відомостей про твори Шевченкацього періоду. Знаємо тільки три дати складання ним іспитів:29квітня, 31 травня, 29 жовтня. З академічних робіт художника збереглася лишеодна-малюнок олівцем і вугіллям “Натурник” із цифрою оцінки “<st1:metricconverter ProductID=«33”» w:st=«on»>33”</st1:metricconverter>. Оцінка не з перших.

Не одержуючи стипендії, Шевченко змушений був викопувати різні замовлення.Так, він ілюстрував книжку М. Полевого “Руские полководцы...”вийшла вона з друку 1845 р., але гравюри з малюнками Шевченка й інших художниківвиготовлялись в Лондоні. Потрібен був час, щоб їх переслати й одержати назад.Малюнки виготовлені ще в першій половині 1844 р.

Шереметьєва У передмов зазначило:”Портретимальовані відомим художником. Стр 97

Поступово Шевченко почав розбиратись в людях, їх соціальній природі. Минеще рік, і він напише

Кругом мене

еще рефераты
Еще работы по литературе, лингвистике