Реферат: Тарас Григорьевич Шевченко

<img src="/cache/referats/10510/image002.jpg" v:shapes="_x0000_s1027">ТАРАС ГРИГОРОВИЧ ШЕВЧЕНКО

1814 — 1861

<div v:shape="_x0000_s1026">

Він був сином мужика — і став володарем в царстві духа. Він був кріпаком — і став велетнем у царстві людської культури.

Іван Франко

У літературі кожногонароду, серед її великих творців, є поети, імена яких оповиті невмирущоюлюбов'ю і славою. Таким поетом українського народу є Тарас Шевченко, чия безсмертна спадщина — одна знайбільших вершин людського генія. Т. Шевченко — велетень духу, митець могутньої творчої сили,непримиренний борець проти будь-якого гноблення людини людиною. Поезія,мистецтво слова поєдналися в його творах з соціальною боротьбою і становлять з нею суцільний органічний сплав.Боротьбою за визволення народу, за соціальнусправедливість і духовне розкріпачення мас Т. Шевченко здійснив найвищесуспільне призначення поета. В історію людської культури він ввійшов не тількияк геніальний народний поет України, а й як найбільший, поряд з О. Пушкіним і А. Міцкевичем, поет слов'янства, якпоет-гуманіст світового значення.

Т. Шевченко виступивяк поет-новатор, приніс з собою в українську літературу «слово нове», новийсвіт поезії, неповторні образи, картини й барви, небачене раніше багатство йширочінь тем, ідей, мотивів, жанрових форм, вивів українську літературу на шляхреалізму й народності.

Писати вірші ТарасШевченко почав ще до звільнення а кріпацтва. Перша згадка про один із йогоранніх віршів, що дійшла до нас, датована 31 березня 1837 року. Про неабиякіхудожні здібності Тараса свідчить виконаний у Вільно найранішийвідомий його малюнок, підписаний: «1830 года рисовал Тарас Шевченко».

У доробку Т. Шевченка на кінець 1839 року були поеми«Катерина», «Тарасова ніч», «Іван Підкова», балада «Тополя», послання «До Основ'яненка», вірші «Перебендя», «Нащо мені чорні брови… ». Вони й склали першу його поетичну збірку — «Кобзар», яка побачила світ у 1840 році. Спеціально длянеї Т. Шевченко написав вступний вірш-заспів «Думи мої, думи мої...» —програмний вірш «Кобзаря». Майже одночасно з «Кобзарем», 12 березня 1840 року,був поданий до цензури Є. Гребінкою альманах «Ластівка», до якого він долучив іперший розділ з нового твору Т. Шевченка ,-—поеми «Гайдамаки» (розділ «Галайда»). За короткий час«Кобзар» і «Гайдамаки» набули широкої популярності. Листування й спогадисучасників поета дають чимало свідчень того, яке велике й сильне враженнясправили ці перші твори Т. Шевченка на всіх. Друкованих книжок не вистачало, і твори Т. Шевченкапочинають копіювати, переписувати. Такі списки, повні й вибіркові, поширюютьсяв численних примірниках не тільки на Україні, а потрапляють і в Білорусію, і наКавказ, перетинають кордони, їх пересилають у Варшаву, Прагу...

Захоплюючисьтеатром, Т. Шевченко пробує свої сили ів драматургії, створює історичну трагедію «НикитаГайдай» (1841), працює над соціально-побутовою драмою «Слепаякрасавица». Російською мовою написана й драма «Назар Стодоля», згодом перекладена (частково—самим Т. Шевченком)українською мовою для постановки на сцені аматорського студентського театруМедико-хірургічної академії в Петербурзі. Слава поета росте. Внього просять творів для друку видавець альманаху «Молодик» І. Бецький та видавець «Снопа» О. Корсун.Першому Т. Шевченко надсилає баладу «Утоплена», «Тяжко, важко в світі жити...»,поезію «Н. Маркевичу» та «Песнюкараульного у тюрьмы» з драми «Невеста»,другому — початок поеми «Мар'яна — черниця» та вірш «Вітер з гаєм розмовляє..». Восени 1842 року Т. Шевченко написав поему «Гамалія». Цією поемоюзавершується перший період творчості поета.

11 травня 1843 року,одержавши відпустку, надану йому Академією мистецтв, Т. Шевченко з Є. Гребінкоювирушив у рідний край, який залишив чотирнадцять років тому безправнимпідлітком — кріпаком. Тепер вінповертався сюди славетним поетом. Провівши близькодев'яти місяців на Україні, лише наприкінці лютого 1844 року він повернувся доПетербурга. Подорож на Українулишила глибокий слід у свідомості й творчості Т. Шевченка. Свідченням цього єросійська поема «Тризна» та соціально — побутова поема «Сова», написана незабаром після поверненняз України. 8 липня 1844 року Т.Шевченко завершує поему «Сон» («У всякого своя доля...»), у якій виступає знещадним сатиричним викриттям самодержавної монархії. Це один з найгеніальніших творів світової революційної поезії.Поїздка на Україну була дуже плідною і для Шевченка — художника. Сотніначерків та етюдів з натури привіз він до Петербурга. У нього визрів задумсистематичного видання великої серії офортів під назвою «Живописна Україна» —своєрідної енциклопедії історії, побуту, народної творчості минулого йсучасного життя українського народу. Але здійснити свій задум Т. Шевченкові непощастило через брак коштів. Наприкінці 1844 року вийшов єдиний випуск «ЖивописноїУкраїни», який став визначним здобутком українського мистецтва.

Осінь 1845 року —час виняткової творчої продуктивності для поета. Протягом жовтня — грудня він написав поеми «Єре­тик», «Сліпий», «Наймичка»,вогненну інвективу «Кавказ», по­слання «І мертвим, і живим...», цикл переспівів«Давидові псал­ми», вірші «Холодний Яр», «Минають дні, минають ночі...», «Якумру, то поховайте...» («Заповіт») та інші твори. Поет працює з величезнимтворчим натхненням та енергією. Однією з могутніх вершин революційно — викривальної поезії Т. Шевченка цього часу став «Кавказ» —рідкісної емоційної наснаженості твір, надзвичайно глибокий і значущий своїмисуспільно-політичними ідеями. Через одинадцять днів після завершення «Імертвим, і живим...» поет пише нове послання — «Як умру, то поховайте...», звернене вже недо інтелігенції, а до народу, до селянства, яке єдине, за Шевченком, здатне іповинне повалити ненавис­ний самодержавно — кріпосницький лад інатомість створити нове суспільство, суспільство здійснених ідеалів волі, нову,велику, вільну сім'ю вільних народів. У цьому творі, а любов'ю прийнятомународом як його «Заповіт», поет — трибун вже не «усовіщає», а кидає палкий революційний клич:

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров'ю

Волю окропіте.

На початку 1846 року Т. Шевченко звів усі свої твори, написаніпротягом трьох попередніх років, у велику рукописну збірку під назвою «Триліта». 1846 року Т. Шевченком були написані балади «Лілея» й «Русалка», напочатку наступного року — поема «Відьма». Разом в такими творами збірки «Триліта», які могли витримати цензурний контроль («Сова», «У неділю не гуляла...»,«Єретик», «Наймичка» та ін.), вони мали ввійти до нового видання «Кобзаря», надпідготовкою якого поет активно працювавнавесні 1847 року, але якому, одначе, не судилося побачити світ.

5 квітня за участь уКирило — Мефодіївському товаристві Т.Шевченко був заарештований і відправлений до Петербурга. Було вирішено «Художника Шевченко за сочинениевозмутительных и в высшей мере дерзких стихотворений, как одаренного крепким телосложением,определить рядовым в Оренбургский Отдельный корпус, с правом выслуги, поручивначальству иметь строжайшее наблюдение,дабы от него, ни подкаким видом, не могло выходить возмутительных и пасквильных сочинений». Затверджуючи це рішення III відділу, Микола І власноручнозбоку написав: «Под строжайший надзор и с запрещениемписать и рисовать».31 травня 1847 поета всупроводі фельд'єгеря було відправлено доОренбурга, де містився штаб Окремого Оренбурзького корпусу. Десять роківтривало заслання Т. Шевченка. Позбавлений праватворити, він, проте, криючись від стороннього ока, продовжує писати поетичнітвори. З-під його пера з'являються поеми «Княжна» та «Варнак», історична поема«Чернець» і ряд ліричних віршів: «Не гріє сонце начужині…», «Сон» («Гори мої високії…»), «Самому чудно, а де ж дітись?», «А. О. Козачковському» та інші. Т Шевченко з великою поетичноюсилою відтворив тягар свого підневільного життя в солдатській казармі. Під часпереходу з Орської фортеці до укріплення Раім ускладі Аральської описової експедиції Т. Шевченконаписав вірш «У бога за дверми лежала сокира...», а під час зимівлі 1848—1849років на Косаралі — «Царі», «Марина» і великий циклліричних поезій.

Творчість була длянього не тільки духовною потребою, а й формою протесту проти царськогосвавілля. Записуючи рядок за рядком, він підтверджував свої ж слова: «Караюсь,мучуся… але не каюсь!.. »

Одна за одноювиникають «захалявні книжечки» — таємні рукописні збірочки «невольничоїпоезії» Т. Шевченка. На третьому році заслання, після повернення з Аральської описової експедиції до Оренбурга, поет переписавсвою «невольничу поезію» у нові маленькі саморобнікнижечки, яких набралося двадцять сім. З'єднані разом, вони склали знамениту«Малу книжку» — перше чистове зведення віршів і поем1847 — початку 1850 років. За доносом одного з офіцерів-«землячків», поета відправили в одну зрот у віддалене Новопетровськеукріплення, розташоване на півострові Мангишлак, підякнайсуворіший нагляд. Настали найтяжчі часи Шевченкового заслання, періоднайбільшої ізольованості поета від світу, коли обірвалися навіть листовнізв'язки з нечисленними друзями на волі, встановлені у попередні роки. Протягомперших двох років перебування в Новопетровському укріпленні Т. Шевченко неписав. Тільки 1853 року, він потай відновив літера­турну творчість, алезвернувся до нового для себе жанру — повісті. В одному з листів 1858 року Т.Шевченко зазначав, що повістей у нього «десятків коло двох набереться», нинівідомі тексти лише дев'яти: «Наймичка», «Варнак», «Княгиня», «Музикант», «Несчастный», «Капитанша», «Близнецы», «Художник», «Прогулка с удовольствием и не без морали». Усі вонинаписані російською мовою на засланні, і тільки другу частину «Прогулки с удовольствиеми не без морали» поет закінчив 1858 року в Нижньому Новгороді. Місцезаслання Т. Шевченко покинув 2 серпня 1857 року. Повернення із заслання викликало в Т. Шевченка припливнових творчих сил. Він почав переписувати свої твори з «Малої книжки» до«Більшої книжки», значно їх виправив і відредагував, написав поему «Неофіти»,вступ до сатиричної поеми «Юродивий», триптих «Доля», «Муза», «Слава».

Злободенним бувперший вірш Т. Шевченка, написаний після повернення з заслання,— «Сон» («Напанщині пшеницю жала...»). В ньому з великою художньою силою змальовано мріїселян про давно очікуване звільнення з кріпацького ярма, висловлено народнерозуміння «сподіваної волі». У вірші «Я не нездужаю, нівроку...» поет, тавруючиантинародну сутність царизму, проголошує революційний шлях розв'язання селянського питання за допомогою «сокири»:

Добра не жди,

Не жди сподіваної волі —

Вона заснула: цар Микола

Її приспав. А щоб збудить

Хиренну волю, треба миром,

Громадою обух сталить;

Та добре вигострить сокиру—

Та й заходиться вже будить.

Влітку 1859 року Т.Шевченко востаннє побував на Україні, де його знову заарештували за«недозволені» розмови. Київський генерал-губернатор визнав перебування поета наУкраїні небажаним і зажадав його повернення до Петербурга. Під час цієїподорожі Т. Шевченко написав ліричні поезії «Ой по горі роман цвіте...», «Оймаю, маю я оченята...», «Сестрі» («Минаючи убогі села...»), «Колись дурноюголовою...», а повернувшись до Петербурга, завершив велику поему «Марія», задум якої плекав іще в рокизаслання. Наприкінці 1859 року Т. Шевченко написав поезії «ПодражанієІєзекіїлю. Глава 19» та «Осії.Глава XIV. Подражаніє», вяких висловив глибоку віру в неминучий кінець самодержав­ного ладу.

Біблійна образність,до якої вдавався поет, була формою звеличення сучасної йому революційноїборотьби, вираженням революційно-демократичного пафосу своєї поезії. У вірші «ІАрхімед, і Галілей...»(1860) Т. Шевченко пророкує торжество майбутнього вільного демократичногосуспільства:

Буде бите

Царями сіянеєжито!

А людевиростуть. Умруть

Ще не зачатиєцарята..

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть людена землі.

Поряд з антимонархічними сатирами («ВоІудеї во дні они…», «Саул», «Хоча лежачого й не б'ють...», «О люди! людинебораки!», «Якось-то йдучи уночі...») Т. Шевченко пише сатири надуховенство, серед них — «Гімн черничий», сатирична епіграма на смертьпетербурзького митрополита Григорія «Умре муж велій ввласяниці...» та інші. До найпалкіших і найгострішихантицерковних творів не тільки української, а й світової поезії належить йоговірш «Світе ясний! Світе тихий!»:

Будем, брате,

З багряниць онучі драти,

Люльки з кадил закуряти,

Явленими піч топити,

А кропилом будем,брате,

Нову хату вимітати!

23 січня 1860 року вПетербурзі вийшло нове видання «Кобзаря», хоч і понівечене в окремих місцяхцарською цензурою, проте в цілому значно повніше, ніж «Кобзар» 1840 року. І вПетербурзі, і на Україні «Кобзар» 1860 року був зустрінутий з захватом. Але арешти, переслідування, тяжке заслання підірвали здоров'япоета. 29 січня 1861 рокув одному з листів на Україну він писав: «Так мені погано, що я ледве перо вруках держу».

10 березня життя Т.Шевченка обірвалося. У травні 1861 року тіло поета перевезено на Україну йпоховано біля Канева, над Дніпром. Час не став для Т. Шевченка мірилом відстаніміж ним і наступними поколіннями. Свободолюбні, гуманістичні ідеї, якимипройнята його творчість, мали своїм джерелом настрої селянських мас, зросталина грунті поєднання революційної думки й передової художньої культури з визвольними прагненнями народу. І хоч, здавалося б, царизмзробив усе, щоб приборкати геній Т. Шевченка, він не зміг скувати йогореволюційної думки, відірвати творчість поета від народу. Т. Шевченко з геніальною художньою силою висловив ідеї, які підіймали наборотьбу проти рабського становища все ширші народні маси. Життєвий талітературний подвиг Т. Шевченка, поета, що, вийшовши з найпригніченіших народних низів —кріпосного селянства,—піднісся до вершин передової суспільної думки свого часуі передової світової літератури, не можна не визнати явищем світового значенняв історії культури.