Реферат: Життя та діяльність І.П.Котляревського (Жизнь и деятельность Ивана Петровича Котляревского)

<img src="/cache/referats/10314/image002.gif" v:shapes="_x0000_i1025">

Реферат на тему:

“Життя та діяльністьІ.П.Котляревського”

 

Працювали:

                                                                                                                               Ю.Марченко, П.Хегай.

Вступ

 ІванПетрович Котляревський – класик нової української літератури – автор перших,справді національних творів – нев’янучої “Енеїди” і безсмертної “НаталкиПолтавки”, поява яких знаменувала собою початок нової доби в історії нашоїкультури. Котляревський був талановитим національним поетом і драматургом, що всвоїх книгах, написаних живою народною мовою, виступив яскравим самобутнімспівцем рідної землі, підніс ряд гуманних ідей на захист простих людей з народуі гостро засудив паразитизм, неуцтво, розбещеність панівних верствфеодально-кріпосницького суспільства. Звернувшись до народного життя і народноїмови, ввівши їх у свої твори, Котляревський спрямував українську літературу нанові шляхи – становлення і розвитку національної літератури. Саме тому йому, якнайбільш талановитому із попередників основоположника нової українськоїлітератури Т.Г.Шевченка, й належить одне з найпочесніших місць у літературіпершої половини ХІХ ст.

Біографія письменника

   Іван Петрович Котляревський народився 9 вересня (29 серпня

ст. ст.) 1769 року в родині дрібногодворянина, що служив канцеляристом в Полтавському магістраті. Тут, у Полтаві,серед мальовничої природи над Ворсклою й пройшли дитячі та шкільні рокиКотляревського в обстановці, дуже близькій до сільської. З будиночкаКотляревських відкривався чарівний краєвид: тиха, спокійна річка Ворскла,оспівана в багатьох піснях, стародавній монастир, собор, потопаючі у вишневихсадках невеликі будиночки. Полтава в ті часи була спочатку “полковим” містом, апотім (з 1796 р.) стала повітовим центром Малоросійської губернії. Лише з 1802 року, коли було утвореноПолтавську губернію і Полтава стає їїцентром, місто починає зростати і впорядковуватися.

-2-

    Певнихвідомостей про початкову освіту Котляревського немає. Відомо лише, що в 1780-1789 роках він перебуває у Полтавській духовній семінарії, де учителями буликолишні вихованці Київської академіїі Харківського колегіуму, які в навчанні й вихованні дотримувалися ще старихсхоластичних традицій. Дуже багато часу приділялося вивченню латинської мови.Котляревський протягом якихось 5 років знайомився в оригіналі з кращими творамиримської літератури, зокрема з “Енеїдою” Вергілія.

    Але в семінарії під впливом віянь нового життя поруч зстарими, мертвими мовами запроваджується вивчення російської, французької танімецької мов. Семінаристи вивчають також твори російських поетів ХVІІІст. – Ломоносова, Сумарокова, Тредіаковського, що, звичайно, не могло незбудити в них інтересу й до сучасної російської літератури.

   Все це мало вплив на початок літературної діяльності Котляревського, найого захоплення віршуванням. Як свідчить перший біограф письменника С.П.Стеблін­­­­­-­Камінський, Котляревський ще в юному віці “мав пристрасть довіршування і вмів до всякого слова майстерно добирати рими, дотепні і вдалі, щотовариші його по семінарії прозвали “рифмачем”.

    ­­­­­1789 р.Котляревський вибуває з семінарії, не закінчивши її повного курсу. Хоч точнихпояснень причин залишення ним семінаріїнемає, але, напевно, життєрадісного, жвавого юнака ніяк не приваблювала кар’єра церковнослужителя. Спочатку він служить чиновником урізних полтавських канцеляріях, далі був домашнім учителем у поміщицькихродинах в різних місцевостях Полтавщини. У ці роки уважно приглядається дожиття українського народу, вивчає його побут, звичаї, фольклор, мову. На цейчас – середина 90-х років ХVІІІ ст. – і припадає початок роботи Котляревського надпоемою “Енеїда”.

-3-

    Дванадцятьроків (1796 – 1808) перебував Котляревський на військовій службі. Сіверськийполк, в якому він служив, приймав участь у задунайському поході російськоїармії 1806 – 1807 рр. під час російсько­-­турецької війни. За виявленухоробрість у боях та за уміле виконання ­­­­­дипломатичних доручень його булодекілька разів нагороджено, надано офіцерський чин капітана. Але і в періодвійськової служби Котляревський продовжував писати: про це свідчить його “Пісняна новий 1805 год князю Куракіну”, написана в 1804 році.

    Слід зауважити,що на початку ХІХ ст. Котляревський уже був широко відомий як письменник, якавтор поеми “Енеїда”, перші три частини якої з’явились двома виданнями (1798 і 1808 рр.) навіть без йоговідома і згоди. І хоч Котляревський був незадоволений цими діями видавця –конотопського поміщика Максима Парпури, що проживав тоді в Петербурзі (про цесвідчать і висловлювання автора в передмові до видання поеми 1809 р.,підготовленого вже ним самим, і згадки про “якусь особу мацапуру” в доданійстрофі третьої частини твору), проте ініціатива Парпури у виданні “Енеїди” заслуговуєлише схвалення і є фактом позитивним в історії літератури. Крім того, поемабула поширена і в рукописних списках.

    Вийшовши увідставку і не влаштувавшись на службі в Петербурзі, Котляревський через деякийчас оселяється у Полтаві і займає в 1810 р. посаду наглядача в “Будинку длявиховання бідних дворян”. Це був своєрідний навчально-­виховний заклад, в якомуздобували освіту діти не тільки дворян, але й вихідців з інших верствсуспільства. Якщо в духовних школах панували схоластичні, богословськіпредмети, то в цьому “Будинку” головна увага приділяється вивченню природнихнаук, літературі, а також музиці, танцям, гімнастиці. Котляревський з любов’ю ставився до вихованців, дбав про їх щоденний побут інавчання.

-4-

    Коли почаласяВітчизняна війна 1812 року, Котляревському як офіцерові було дорученосформувати 5-­й козачий полк, з чим він справився швидко й успішно. Проте йомуне довелося брати безпосередньої участі в боях.

    Післязакінчення війни з Наполеоном Котляревський з запалом віддається театральнійдіяльності. Він бере участь в улаштуванні любительських вистав, виконуючи рядкомічних ролей в популярних тоді п’єсах Княжніна. У 1816 р. його було призначено директоромПолтавського театру, і, коли незабаром в Полтаві виступила трупа Штейна, вскладі якої був талановитий актор-­кріпак Щепкін, Котляревський багато робить усправі піднесення культури сценічного мистецтва. Він здружується з Щепкіним,сприяє викупові його з кріпацтва, пише спеціально для нього п’єси “НаталкаПолтавка” і “Москаль-­чарівник”, які й були з успіхом поставлені в 1819 р.Спільна театральна діяльність Котляревського і Щепкіна протягом чотирьох років(1818-1821) приносить відчутні результати: Полтавський театр стає провідним наУкраїні, про нього далеко поширюється добра слава.

    Взагалі,Котляревський у ці роки був глибоко обізнаний з культурно-мистецьким життямкраїни, тримав тісні зв’язки з цілим рядом письменників, журналістів,науковців.

    Ніхто в Полтавікраще за нього не знав пам’яток старовини, ніхто краще не розбирався вукраїнському фольклорі та етнографії. Котляревський багато допомагав вченим –історикам і етнографам – Б.Бантиш-­Каменському, авторові кількатомовної“Истории Малой России”, І.Срєзнєвському, В.Пассекові.

    Зокрема слідвідзначити близькість українського поета до декабриста М.М.Новикова, якийслужив управителем канцелярії полтавського генерал-губернатора. Один ізорганізаторів товариства “Союз благоденства”, палкий прихильникреспубліканського ладу, М.М.Новиков увів Котляревського в засновану ним масонсь-

-5-

ку ложу “Любов до істини”, очевидно, підготовляючи йогодо вступу в товариство. Поруч з Пестелем, Рилєєвим, Муравйовим-Апостолом,Бестужевим-Рюміним­ М.М.Новиков був одним із видатних діячів декабристськогоруху, і його, коли б не передчасна смерть у 1822 році, напевно, теж не минула бнайсуворіша кара царя.

    Невідомо,наскільки глибоко розкрив Новиков перед Котляревським мету й завданнядекабристів, як поставився письменник до їх програми, але і характергромадської діяльності і творчість Котляревського свідчать про те, що ідеїдворянських революціонерів були йому не чужими. Знаменним є й те, щоукраїнського письменника у 1821 р. було обрано почесним членом “Вільноготовариства любителів російської словесності”, в якому на той час керівну рольвідігравали поети-декабристи і літератори, ідейно близькі до них – Ф.Глінка,К.Рилєєв, М.Бестужев, О.Бестужев, М.Гнєдич, А.Корнілович.

    Звичайно,вплив ідей декабризму відбився на творчості Котляревського (це виявилося ущирій симпатії до простих людей, в засудженні жорстокості кріпосників, увикритті зловживань чиновників тощо), проте не можна твердити, що письменникстояв за революційний характер оновлення суспільства. У своїх  суспільно-політичних поглядах він залишавсяна позиціях поміркованого просвітительства, надіючись на мирне розв’язання соціальних суперечностей.

    В ці рокиКотляревський майже безвиїзно живе в Полтаві. У 1827 р. йому довелося зайнятище й посаду попечителя “богоугодных заведений” (так називалися тоді лікувальні заклади і богадільні).І на цій службі він виявив себе простою, щирою, гуманною людиною. Як показуютьсвідчення сучасників, будинок Котляревського намагалися відвідати всіпроїжджаючі через Полтаву. Письменник теж любив бувати в сім’ях жителів Полта-

-6-

ви, завжди тепло й щиро розмовляв з людьми.

    ЖивКотляревський скромно і просто. “Під скромною простотою українця, — пише йогобіограф С.П.Стеблін-­Камінський, — Котляревський приховував найпіднесенішудушу, доступну всім благородним почуванням… подавав тим, що зверталися донього, добрі й корисні поради і по змозі допомагав, покриваючи всі дії своєїдоброчинності присмерком таємниці. Він любив бувати в товаристві, був любленийі шанований у вищому колі і в середньому; був душею всякої бесіди, особливодружньої, мав чудовий дар розповідати розумно й весело, часто вживавалегорично, завжди до речі і з вигадливістю, приказок і різних місць з книг…Мова його відтінювалась малоросійським наріччям, але була жвава, оригінальнаусмішка раз у раз вигравала на устах”.

    Інші сучасникитакож одностайно підкреслюють такі риси вдачі Котляревського, як веселість,дотепність, природний нахил до гумору й сатири. Гуманний і доброзичливий, вінбув одночасно гостро уїдливим і нещадним у висвітленні негативних життєвих явищі осіб. Письменник виявляв виключне знання народного гумору й сатири, глибокуобізнаність з українською етнографією і фольклором. Він знав безліч приказок іприслів’їв, афоризмів і пісень, якимизавжди пересипав свою мову; любив розповідати анекдоти, часто вигадуючи їх сам.

    У 1835 р. черезхворобу Котляревський залишає службу і виходить у відставку. Останні роки життявін зовсім мало виходив з дому, але його безперервно відвідували друзі йзнайомі. Незадовго перед смертю він відпустив на волю дві сім’ї своїх кріпаків і роздав родичам та знайомим все своємайно. Помер Котляревський 29 жовтня 1838 року. На похорон зійшлося населеннявсього міста, виявляючи свою глибоку шану великому письменникові і простій,щирій, гуманній людині.

    30 серпня 1903року в Полтаві було урочисто відкрито  

-7-

пам’ятник першому класикові нової української літератури.

   М.Коцюбинський у своїй промові на цьому святі образно визначив рольІ.П.Котляревського в розвитку української культури, підкресливши, що “забуте йзакинуте під сільську стріху слово, немов фенікс з попелу, воскресло знову… іголосно залунало на весь світ” з його творів.

   Ці слова М.Коцюбинського ніби розшифровували рядки Т.Г.Шевченка з йогопоезії “На вічну пам’ятьКотляревському”, що вибиті бронзою красувалися на постаменті пам’ятника,встановленого на могилі письменника:

Будеш,батько, панувати,

                                           Поки живуть люди;

                                           Поки сонце з неба сяє,

                                            Тебе не забудуть!

Джерело:

1. П.К.Волинський. ІванКотляревський. Життя і творчість. Держлітвидав України, вид. І.К., 1951, вид.2, К.,1955.

2.Є.П.Кирилюк. І.П.Котляревський і його значення вісторії української літератури. Передмова до 2 тома Повного зібрання творівІ.П.Котляревського, В-во АН УРСР, К., 1953.

3. І.І.Пільгук. Життя і творчістьІ.П.Котляревського. Стенограма публічної лекції, К., 1954.

еще рефераты
Еще работы по литературе, лингвистике