Реферат: Украинские народные думы
УДК 811.161.2’373.2
Т.П. Беценко (Сумський педагогічний університет)
ОНОМАСТИЧНИЙ ПРОСТІРУКРАЇНСЬКИХ НАРОДНИХ ДУМ
У статтірозглядаються особливості функціонування ономастичних одиниць в українськихдумах — самобутніх зразках народної творчості нашого народу. Зокрема,викликають інтерес різні види топонімів (ойконіми, ороніми, гідроніми та ін.),антропоніми (агіоніми, андроніми) як певні складники мовної системи, щофокусують в собі різні часово – просторові, ідейно-змістові, художньо –естетичні комплекси.
Увагазосереджена на систематизації та семантико-стилістичному аналізові названиходиниць у структурі поетичного тексту.
Українські народні думи, належачи дотворів фольклорних і яскраво вирізняючись з-поміж інших зразків цього жанрубагатьма тільки їм притаманними ознаками, характеризуються своєріднимономастиконом, який, окрім того, що надзвичайно багатий за своїмкількісно-виражальним складом, виявив ще й певну специфіку, пов’язану зсистемою художньо-образних символів.
Своєрідність функціонування ономастичниходиниць у названих творах вбачається насамперед у певній виокремленості колавласних найменувань, що введене условесну тканину: використовуються власні найменування не довільного, художньовимисленого, безпідставного жанру з погляду інформаційної точностіповідомлюваного тощо, а такі, що зіставлювані з окремими документальнимиподіями, постатями, зафіксованими в ході історичного розвитку. Фактично, власні найменування (у даному випадку ті, щовиявлені в українських думах) є відправними точками певної доби, епохи, а отже– знаками національної пам’яті, яка сягає різних рівнів людськоїжиттєдіяльності: релігії, етики, естетики, мови, історії, культури...
Частотність функціонування власних назв,їх значне поширення в думах особливо помітне. Проте тут, поряд з чистоюінформативністю, тяжінням до точності описуваних подій, простежуєтьсявикористання названих одиниць з власне художньо-образним задумом: частодосягається шляхом багаторазового повтору в контексті думи однойменних одиниць(напр., у думі “Богдан Хмельницький і Василь Молдавський” м. Чигирин уживається2 рази, м. Сороки – 6 раз, м. Січава- 2 рази) своєрідна акцентуація на важливихмоментах, спостережених у ході боротьби і відображених таким чином у поетичнихтворах героїчного змісту.
Чітка окресленість власних найменувань(насамперед, топонімів і антропонімів) виявляється в тому, що всі найменування, як правило, не вигадані, а такі, що реально й документально зафіксовані.Окрім того, вони позначають назви об’єктів і осіб історично значущих. Такимчином, їх уживання обумовлене насамперед точністю, достовірністю, правдивістюінформації, що подається. Можна сказати, що в даному випадку власнінайменування, виконуючи свою первинну функцію, – інформативно-національну,створюють інформаційне поле. Наприклад, згадка в тексті думи “Втеча трьохбратів з города Озова, з турецької неволі”Савор-могили вже свідчить про подальший хід подій, зокрема вказує на трагічнийкінець, адже могила асоціюється зі смертю:
Про теє промовляв,
До Савор-могили прибував,
Од голоду, ран знемагав,
Під Савор-могилою спочивав.
В той час сизі орли налітали...
...................................................
...................................................
За час за годину Богу душу оддав.
[2, 156-157]
Звичайно, ономастичні одиниці в текстіпоетичних творів не позбавлені емоціонального змісту, що є закономірним явищем.Художньо- зображальне, естетичне наповнення власних найменувань в українськихдумах – це вторинна функція названих одиниць, їх емоційно – експресивне, художньо–образнеполе, що ґрунтуєтьсяна сприйнятті цих лексем як певних символічних знаків(Запорізька Січ – символ козацької слави, мужності, нескореності, героїзму таін., Дніпро – символ України, Чигирин – символ гетьманської влади).
Проте часом важко визначити, яка функція– інформативно-довідкова чи художньо-зображальна буде домінуючою: наприклад,коли текст думи фіксує антропонім Богдан Хмельницький. Не викликає сумніву, щоце ім’я завше сприймалося українцям з вираженими позитивними емоціями, якіобумовлені життєвою позицією цього ватажка повстанців, його діями, вчинками іпрагненнями, скерованими високими патріотичними почуттями. Позитивні емоції,можемо стверджувати, були домінуючими: досить назвати це ім’я (навіть в текстідуми) і не подавати детальних описівйого дій, вчинків, — і текст одразу набере певної емоційної тональності, аджеім’я цього героя ще за часів його життя є символом мужності, патріотизму,любові до народу України. Те, що Богдан Хмельницький — гетьман-ватажок,сприймається на другому плані, хоча цей, так званий другий план, і породивпервинний емоційний фон, який домінує у сприйнятті цієї лексеми – власноїназви.
Таким чином, ономастична одиниця передаєподвійний заряд – художньо-естетичний і інформаційно-довідковий.
Отже, ономастичний ряд як такий з усімайого особливостями і визначає оригінальність цих творів. Іншими словами,самобутність дум прослідковується вже на прикладі ономастичного простору.
Найпродуктивнішими з-поміж ономастичниходиниць виступають топоніми. Кожен топонім, уживаний в думах, іменує певний(такий, що реально існував чи існує) географічний об’єкт. І в творах цьогожанру народнопоетичної творчості на перше місце ставляться географічні об’єкти,а не самі по собі слова-топоніми. Наприклад, функціонування в думі “Плачневільника в турецькій неволі” [2,c.101-102]назв пристань Козловська, город Царьград, Червонеморе, Чорне море слугує називанню об’єктів, які мають надзвичайну вагу дляправильного, точного і повного розуміння оповіді: в XV-XVII ст. в Козлові (на Козловськійпристані) був великий турецький базар, на якому продавали невільників; Царьград– турецьке місто; Червоне море та Чорне море асоціювалось з чужиною (отже,неволею)-з арабського та турецького землею – таким чином, знаючи це, не важкозрозуміти, чому бідний невольник згадує ці назви:
То не знатиме отець, либонь матерь,
У котороїкаторзі шукати:
Чи у пристані Козловської,
Чи у городі Царьградіна базарі,
Будуть ушкали, турки-яничари набігати,
За Червоне море у арабськуюземлю запродати...
[2,101]
У іншому випадку стає зрозумілим, чомусаме топонім Кодима долина виноситься узаголовок думи: “Смерть козака в долині Кодимі”.Відомо з історичних джерел, що в Кодиній долині дужечасто проходили сутички з татарськими завойовниками. Тому саме це місцезаслуговує на особливу увагу, яке так відчайдушно проклинає “козакпростріляний, порубаний”, що перший раз тут “коня вороного втеряв”, другий раз–“товариша сердечного”, а третій раз-сам голову козацькую покладає. При цьомутопонім Кодина долина набуває символічного значення івиступає синонімом до поняття смерть.
Знаючи, що город Килія– це місто, розташоване в Одеській області, яке в 1484р. захопила Туреччина іпобудувала там укріплення –свій опорний пункт в гирлі Дунаю, стає зрозумілим,чому “Ой десь, ой десь за Килимом–городом козаченько гуляє, А з Килима–городататарин поглядає” [ 72]. Фактично, цим самим вказується намісце сутичок. А текст думи “Козак Голота”, часто фіксуючи топонім Килія, засвідчує значущість цього топографічногооб’єкта як військового укріплення для тодішнього розгортання подій.
Топоніми як найчисельніші одиниці вдумах представлені хоронімами: Украйна[с.167, с. 224, с. 231 та ін.], Туреччина (Турещина)[с.158,с.162, с.212, с.221], Брацлавщина [с.434], Білограбськаземля [с.389], Вінниччина [с.с.434], Запоріжжя [с.248, с.312, с.315 та ін.],Карпатська Украйна [с.426], Польща [с.276, с.422, с.423], Грабськаземля [с.386, с.388, с.393 та ін.], Поділля [с.434], Подністров’я [с.434],Полтавщина [с.434], Прикарпаття [с.426], Чорномор”є[с.170], підгрупу цих топонімів утворюють природні хороніми, як-от: луг Базавлуг [2, 86], долина Кодина[2, 99,100], долина Кайнарська[79], Черкес-долина[2, 243, 245, 255], Черкень-долина[2, 224]; ойконімами (комонімамиі астіонімами): Азов (Озов)[с.150, с.157, с.163, с.164 та ін.], Біла церква [с.263, с.267, с.271 таін.], Богуслав [с.123, с.125 та ін.], Боровиця[с.260], Брайлов [с.237], Кам”янськийПоділець [с.278], Кефа (Кафа)[с.135, с.141, та ін.], Килим-город [с.72-74], Килия[с.72, с.73, с.75 та ін.], Козлов [с.119, с.120 та ін.], Корсунь [с.224, с.231,с.246 та ін.], Крилов [с.232, с.236, с.337, с.247 та ін.], Кумейки[с.260], Мерефа [с.295, с.296], Пирятин [с.385,с.387, с.396], Ситники [с.277], Стеблів [с.277], Суботів [с.292], Сучава [с.279, с.281], Тор [с.295],Трапезунд [с.135, с.136, с.140], Цареград [с.101,с.102, с.104 та ін.], Черкаси [с.224, с.226, с.229, с.231 та ін.], Чигирин[с.254, с.262, с.263 та ін.], Ясси [с.279, с.281]; гідронімами, літонімами: Семенів Ріг [с.79]; пелагонімами:Чорне море [с.98, с.101-104, с.106-110 та ін.], Червоне море [с.101, с.103],Азовське море [с.424, с.427], Сиваш [с.427], потамонімами:Базавлуг [с.82, с.86, с.87], Буг [с.284], Вісла[с.287, с.289, с.434], Вітка [с.72], Волганка [с.221,с.223], Дніпро [с.83, с.86, с.147 та ін.], Дністр[с.167, с.169, с.223 та ін.], Дон [с.311, с.423, та ін.], Дунай [с.258, с.324та ін.], Жовті Води [с.276, с.282, с.434], Кодима[с.99, с.100], Полтавка [с.169], Прут [с.276], Рось [с.259], Салтанка [c.166,167,218], Самара [с.89-97,153 таін.], Сула [с.261], Супай(Супонь)[с.261], Ташлик [с.294], Хортиця[с.258]; гелонімами: болото Супій[с.261]; інсулонімами:Крим [с.426,427], Тендра[с.135,147,398]; дромонімами: Муравський шлях [с.152,156,185 та ін.]; оронімами:Осаур-могила(Савур-могила,Савір-могила) [с.171], Саура-могила[с.152], Осавур-могила [с.167,169], Савор-могила,Загребельна могила [156,186].
Майже всі топоніми в думах, що єприкметою цих творів, подаються приладковимсловосполученням: як правило, до власної назви додається родове поняття:болото, луг, долина, город, село. Така конкретизація зумовлена припиненнямякнайточнішої передачі інформації, визначенням точної локалізації описуванихподій, підкресленням значущості того чи іншого об’єкта у томі опису тощо.
Антропоніми дещо поступаються щодочастотності вживання перед топонімами. Проте їх функціонування такожспецифічне: переважає насамперед ????????????, ???????????, реальністьзображуваного, що переплітається з возвеличенням -оспіванням чи (значно рідше)осудом, зневагою тієї чи іншої дійової особи, яка виноситься в епіцентрпоглядів, подій з усіма своїми якостями.
До розряду власних назв, зафіксованих удумах, насамперед відносимо теологічні найменування вищого порядку (теоніми).
У кожній думі (особливо в кінцівках)вживається ім’я Бога, що має ряд варіативних найменувань: Господь, ГосподьБог, милосердний Бог, праведний Суд”я, милосерднийГосподь, Отець Небесний, милостивий Господь.
Концентраціяуваги слухачів (а пізніше і читачів) наповсякчасному зверненні до Бога, а також часте функціонування в текстахцерковнослов’янських слів – термінів, звернення в окремих думах до релігійнихобрядів наштовхує на роздуми про джерело виникнення цих творів.
Українські думи наскрізно пронизанілюбов’ю до своєї віри, влаштуванням Бога. При цьому християнська віра єуособленням рідної землі – України і протиставляється бусурменській, щоасоціюється з неволею, каторгою, чужою землею, смертю. Відповідно додержання своєї віри – найвищий закон длякозака.
У думах спостерігаємо повсякчасне звернення до Бога, що проявляється у власнезвертаннях та вихваленнях Бога, християнської віри, у розумінні важливої ролівиконання заповідей Божих, і, що особливо цікаво, у власних найменуваннях осібсмертних – козаків прізвищами з коренем Бог та близькими до християнствапоняттями, як-от: Іван Богун, Маруся Богуславка, Олексій Попович.
З-поміж антропонімів досить широкопредставлені імена, прізвища осіб, іноді по батькові: Самійло Кішка, ОлексійПопович, Івась Коновченко, Івась Вдовиченко Коновченко, Хома Замойко, Василь Молдавський та ін..
Однією з прикметних ознак дум є те, щочасто прізвища подаються у складі приладкового словосполучення: козак Голота;курінний Сулима; лях Бутурлак; пен Потоцький; отаман Остряниця; отаман Торскій; Ясько Лохвицкій, визначаючи цим самим походження, рід занять,соціальний стан названих героїв тощо. Це зумовлює граничну чіткість талаконічність передачі й сприйняття висловлюваного.
У думах засвідчені, окрім усього, Іменасвятих (аніоніми): Миколая, Петра, Василія, які вживаються для позначеннякультових споруд, названих іменами цих святих, або ж свят.
Андроніми хоча і засвідчені в думах,проте в поодиноких випадках типу:
То, правда, панове, була в городіЧеркасі вдова,
Вона по мужу Грициха,по прозванію Коновчиха.
[ , 235],
Жила вдова, старенькаяжена,
Сірчиха– Іванчиха… [ ,295].
Антропоніми в думах, поряд з топонімами,відіграють чи не найвирішальну роль. Можна сказати, що вони навіть поступаютьсятопонімам за силою та значимістю своїх виражальних функцій (властивостей). Цезакономірне явище і пояснюється тим, що в епіцентрі творів названого різновидуперебуває людина – як правило, постать визначна, історично значуща, національносвідома і обов’язково–безмежний патріот рідної землі — України — тільки занаявності таких характеристик називається ім’я особи. (Так, наприклад, у думі“Втеча трьох братів із города Азова, з турецької неволі ” імена козаківвідсутні, розглядається не власне їх внесок у хід боротьби за національневизволення тощо, а розглядаються міжособистісні стосунки: поведінка, мораль,ставлення до ближнього, милосердя тощо. Це ж саме маємо і в думах “Сестра і брат”, “Бідна вдова і три сини” таін.).
Саме людина визначає хід розгортанняподій, вирішує різноманітні проблемно-ситуативні моменти, які зрештою набуваютьзагальнонародного значення. Подібні висновки якнайпереконливіше засвідчуютьзаголовки дум, зокрема історико-героїчних творів XV-XVII ст.: наприклад “Козак Голота”, “Атаман Матяш старий”, “Федір безрідний, бездольний”, “Іван Богуславець”, “Іван Богун”, “Самійло Кішка” та ін..
Для дум характерне описове найменуванняосіб, зокрема широке використання відокремлених прикладкових сполучень.
Особа, яка виноситься в епіцентр подій іяка має персональне ім’я, обов’язково поширюється додатковими найменуваннями,що, окрім усього, чи то на її походження, соціальний стан, чи то на рід занять,також визначають ставлення з боку оповідача, якому доручено говорити від іменінароду:
Як безбожні ушкали налетіли,
Федора безродного, Отаманакурінного,
Постріляли, порубали [ 83];
Маруся – бранка, попівнаБогуславка[ 128];
Кішка Самійло, гетьманзапорозький[ 140];
Іван Луговський, писар військовий[ 290];
Ей, Єврасю Хмелниченьку,гетьмане молодий [ , 294];
Козак — нетуга, Хвесько Дендиберя [ 305];
ХвеськоКханжа Андибер,гетьман запорозький[ , 302].
Унайменуванні осіб насамперед простежується ставлення до них з бокугромадськості, що досягається різними мовновиражальнимиспособами, зокрема додаванням до імен (чи прізвища) відокремлених означень звідповідним забарвленням: позитивним чи негативним. Таким чином, частоутворюється поширений, розгалужений ряд нанизуваних відокремлених прикладок,кожна з яких уточнює, доповнює попередню:
Гей, Олексію Поповичу, славнийлицарю і писарю! [399];
Гей, ХвеськоДендибере, батьку козацький, славний лицарю! [ 305],
додаванням лексем-вторинних найменувань, позначених найвищим ступенемпозитивного емоційно-експресивного забарвлення (слів типу батько, пан:
Ой, обзоветьсяпан Хмельницький,
Отаман — батькочигиринський [277];
Пане Филоненку,корсунський полковнику
Батькукозацький! [238])
найменуванням, що базуються налексико-семантичному переосмисленні: емоційний план у таких лексем виступаєскладником змісту і виноситься на перше місце:
“Ей, пане, пане Хмельницький,
Богдане– Зиновій, наш батю,
Гетьманечигиринський!” [ 275]
— у цьому звертанні, що включає відокремлені прикладкові сполуки, здопомогою яких ?????.
Окрім того,в думах функціонують геортоніми (назви свят, зокремахристиянських): Великдень, Різдво, Василія, Петра.
Геортонімив текстах цих творів виконують щонайменше три функції:найперше, як одиниці, що служить для називання свят, як мовні ознаки, якізасвідчують любов до своєї християнської віри і всього того, що пов’язане зцією вірою, і, як елементи художньо-поетичного тексту – що також не маловажливо-акумулюють в собі цілі узагальнено-символічні картини. Наприклад, уконтексті:
“Сестро,-каже,-мила,
Родиносердешна!
Ой сподівайся мене тоді в гості,
Як будуть о Петрі бистриї ріки-озера замерзати,
Об Різдві калина в лузіпроцвітати...” [ 330] –
вживанням назв свят Петра (12 липня за новим ст.) та Різдва (7 січня зановим ст.) напрочуд виразно передається змалювання неможливості здійсненнятого, що просить сестра у брата. При цьому назви великих християнських святспіввідносяться з часовим виміром і тією закономірною реальністю, щосупроводжує їх. Таким чином, сполуки будутьо Петрі бистриї ріки-озера замерзати та ОбРіздві калина в лузі процвітати можна розглядати як оксюморонні – у планіпоетичного оформлення. А при глибшому сприйнятті та осмисленні поданої у творідумки приходимо до інших висновків: два ряди оксюмороннихсполук побудовані на взаємному перехрещенні ознак, властивих названим поняттям:свято Петра співвідноситься з літнім часом, а Різдво — з зимовим; отже,протиставляються, з одного боку, літо (тепло): зима (холод), іншими словами –любов, потяг до рідної душі (теплота почуттів): відмова (холод почуттів). Цепротиставлення на зовнішньому рівні. На внутрішньому – інша опозиція: шляхомпоєднання, зіставлення несумісних понять: свята Петра з замерзанням рік-озер,та Різдва з процвітанням калини в лузі. Схематично це можна подати так:
А В
В А
<img src="/cache/referats/9018/image001.gif" v:shapes="_x0000_s1026 _x0000_s1037 _x0000_s1038">
Ці два рівніхудожніх протиставлень зовнішнього і внутрішнього – взаємодіють між собою,утворюючи, що очевидно, складний комплекс чуттєво-почуттєвих(емоційно-експресивних) та ідейно-змістових вражень, покликаних образно, сильно і переконливо передати сутністьвисловленої думки.
У іншому випадку геортонім концентрує не менший спектремоційно-змістових вражень, проте їх розгортання відбувається в іншому ключі.Так, дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка, яка “потурчилась,побусурменилась”, намагається спокутувати свій гріх перед народом,Україною, вірою християнкою і звільнити всіх бідних невільників саме “насвятий празник, роковийдень Великдень” [ 123].Великдень тут –як найбільше свято християн – є уособленням безмежної любові до рідного народу,Батьківщини, а відтак і – міцності віри в душі “побусурмениної”Марусі Богуславки; це свято воскресіння Ісуса Христа, свято перемоги життянад смертю – тому така велика подія – рокова подія – має відбутися в день цьогосвята: козаки ніби вдруге воскресають після тридцятилітньої неволі.
Еклезіоніми(назвицерков, монастирів) представлені тільки найменуванням християнських культовихспоруд, що є насамперед підкресленням значущості для козаків своєї віри. Окрімтого, ці одиниці є свідченням й іншого, про що можна судити з контексту:
Мимо церков їхав, мимо святого
Миколая, шапки не знімав [ 387].
Отже, ономастичний простір, представлений в думах як творах історичних,широкий і своєрідний.
Найперше впадає в око різноманітність функціонування ономастичниходиниць (топонімів, антропонімів та ін.), що підпорядковується в цілому ідейно-художньомузадумові, всій сюжетно-композиційній канві цих творів. Окрім того, цимодиницям, як структурним компонентам тексту, властиві певні поетичні функції,які в свою чергу обумовлюються.
ЛІТЕРАТУРА
1.<span Times New Roman"">
Єрмоленко С.Я. Фольклор ілітературна мова. – К.: Наукова думка, 1987.2.<span Times New Roman"">
Украинские народные думы. – Москва, 1972.РЕЗЮМЕ
В статье рассматриваются особенностифункционирования ономастических единиц в украинских думах. Вниманиесосредоточено на систематизации и семантико-стилистическом анализе топонимов,антропонимов и других единиц этого планав структуре поэтического текста фольклорного жанра.
SUMMARY
In article are considered theparticularities of operating the onomasiology unitsin Ukrainian Dumas. Attention is concentrated on systematizations andsemantics-stylistic analysis an toponims, anthroponimsand other units ofthis plan in structure of poetical text of folkloregenre.