Реферат: Мартин Иден как автобиографический роман (Твір Джека Лондона «Мартін Іден» як роман-автобіографія)
МІНІСТЕРСТВООСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Національний педагогічнийуніверситет ім. М.П.Драгоманова
Факультет іноземної філілогії
Кафедра російської та зарубіжноїлітератури
Курсова робота
з зарубіжної літератури
на тему:“Твір Джека Лондона «МартінІден» як роман-автобіографія”
студента5 курсу 51 групи
заочного відділення
факультета іноземноїфілології
Науковий керівник – доц.Корнієнко О.О.
Київ — 2004
План
<span Arial",«sans-serif»;mso-bidi-font-family: «Times New Roman»;font-variant:normal !important;mso-ansi-language:UK"> TOC o «1-2» h z u
Вступ. PAGEREF _Toc61738462 h 31.Основні віхи життєвого шляху Джека Лондона. PAGEREF _Toc61738463 h 6
2. «Мартін Іден» як автобіографічний роман Джека Лондона. PAGEREF _Toc61738464 h 10
3. У чому ж трагедія Мартіна Ідена?. PAGEREF _Toc61738465 h 22
Висновки. PAGEREF_Toc61738466 h 29
Список використаної літератури. PAGEREF _Toc61738467 h 32
<span Times New Roman",«serif»;mso-ansi-language:UK;font-weight:normal; font-style:normal">ВступЗ кожної книги, від кожного письменника ми беремо щось у житті. І коженсправді великий письменник дарує читачеві щось своє. Найчастіше воно заховане уйого головній книзі. Головноюкнигою видатного американського письменника Джека Лондона є роман «Мартін Іден». За формою це- роман, герой якого – робітник та морякмає хист письменника. В творі розкритийпроцес художньої творчості. Кажуть, що життя письменника – в його книгах. Щодо Джека Лондона це речення безумовно справедливе. В кожномутворі видатного американського письменника постає могутня постать автора – мибачимо людину надзвичайної енергії, виняткової сили волі, цілеспрямованості,наполегливості в досягненні мети. Майже з кожної сторінки романів постаєособистий досвід письменника, картини, бачені ним, події, ним пережиті.Певнаріч, це не означає, що Джек Лондон просто переносив на папір свої думки, подіївласного життя. Ні, відштовхуючись від них, письменник створював узагальнюючіправдиві картини, що виходять далеко за межі його особистого життєвого досвіду.
Багато хто з читачів роману та його критиків не зуміли зрозуміти справжній смисл твору. У своїй статті «Про письменницьку філософію життя» Д.Лондон так говорить про працю письменника: ««Вы должны научиться с пониманиемвсматриваться в лицо жизни. Чтобы постичь характер и фазы того или иногодвижения, вы должны познать мотивы, которые движут личностью и массой, которыепорождают и приводят в действие великие идеи, ведут на виселицу Джона Брауна…Писатель должен держать руку на пульсе жизни, и жизнь даст ему его собственнуюрабочую философию, при помощи которой он в свою очередь станет оценивать,взвешивать, сопоставлять и объяснять миру жизнь»(11, С.287).Джек Лондон нерозумів чому багато критиків бачили у його героєві соціаліста. Адже у романісказано, що Мартін не вірить усоціалізм, а вірить у теорію англійського філософа Спенсера – виживе той, хтосильніше та у ніцшеанство. Мартін – яскравий індивідуаліст, і саме це призвелойого до загибелі. Проблему автобіографічності роману досліджувало багатолітературознавців, зокрема, І.Антропова, В.Биков, Т.Денисова, В. Бурбан таінші. Якщо переглянути їх статті, то стає зрозумілим, що однозначного висновкупро роман вони все ж таки не дійшли. З одного боку головний герой роману тайого автор мають багато чого спільного, а з іншого – Мартін не витримав тягарясвого таланту та своєї загубленості на межі двох світів – буржуазного таробітничого, в той час як Джек Лондон ані на хвилину не переставав нестисвій власний тягар письменника на межі тих самих світів.
Серед усіх літературних статей, які існують на цей час, дуже мало творів,надрукованих пізніше 1980-х років. В основному зустрічаються статті російськихавторів. В Україні ця проблема практичнозовсім не розроблена. Проблема автобіографічності роману «Мартін Іден»висвітлена на наш погляд недостатньо, чим і зумовлюється актуальність теми наведеної курсової роботи.
Згідно усього вищезазначеного виокремлюються такіосновні завдання даної курсової роботи:
·<span Times New Roman"">
розглянути основнікритичні статті літературознавців з даного питання;·<span Times New Roman"">
вивчити біографіюписьменника Дж.Лондона та порівняти основні її факти з основними подіями ужитті Мартіна Ідена;·<span Times New Roman"">
простежити, що єспільного та відмінного у реальному житті автора та у літературному житті його героя;·<span Times New Roman"">
проаналізуватироман Джека Лондона «Мартін Іден» з точки зору його автобіографічності;Метою цієї курсової роботи є грунтовний аналіз роману Джека Лондона «Мартін Іден» зточки зору автобіографічності цього літературного твору та розгляд головногогероя роману як створеного автором за власною подобою.
1.Основнівіхи життєвого шляху Джека ЛондонаДжек Лондон прожив недовгі життєвігони – лише сорок років. Але всього, що він пережив, через що пройшов та про що написав, вистачило б на добрий десяток енегрійних людей. Він завжди ішов непроторенним шляхом, був невтомним шукачем. Як зазначаєодин з його товаришів:«Він був одержимий прагненням до правди, до релігії, доекономіки, до всього на світі він підходив з однією міркою. «Що таке правда?»Вголові його народжувалися великі ідеї»(10, С.6). Життєвий гарт, незламністьдуху Джек Лондон здобув ще в дитинстві. 12січня 1876 року у Сан-Франціско народився майбутній великий письменник — Джек. Ріс у бідності. Його батько У.Х.Чейні залишив дружину донародження дитини. Мати Джека, Флора Уеллман, була жінкоюневрівноважною, жила різними проектами – захоплювалась то спіритизмом, топублічними лекціями, то музикою. Син її ріс майже без материнської уваги. Батька Джекові замінив вітчим – ДжонЛондон, який і дав хлопцеві своє прізвище. Хлопцеві змалку довелосяпрацювати.Він продавав газети, працював на консервній фабриці, перебивався на випадкових роботах. Підлітком Джек став «устричним піратом» — віндобуває забороненим чином устриці і продає їх. Невдовзі переходить у рибальський патруль і вже ловить тихбракон´єрів, до яких учора належав сам.Потім він стає матросом шхуни, якаполювала на котиків у Японії. Учитися йому не пощастило: короткочаснепребування у початковій школі у дитячі роки – от і все навчання. І у дев´ятнадцять роківвін вступає до середньої Оклендської школи, — у той час він заробляє на хлібтим, що прибирає приміщення тієї ж таки школи. Він пише і його твори друкуютьсяв шкільному журналі «Егіда». У 1898 році Джек Лондон складає іспити доКаліфорнійського університету, але після першого семестру залишає навчання. На Клондайкузнайдено золото,і Джек Лондон вирушає доАляски з надією розбагатіти, щоб присвятити себе творчій праці –зайнятися літературою. Джек захворів на цингу і через два рокиповертається додому не розбагатівшим щасливцем, а знесиленим бродягою. Але вінвсе одно продовжує писати – пише про те, що пережив і побачив. Він створюєчимало північних оповідань, які друкуються у різних журналах, зокрема у«Трансконтинентальному місячнику». 1900 виходить у світ перша збірка творівписьменника. Лондона цікавить життя у всіх його проявах. Він вирушає до Англіїу 1902 році, декілька тижнів живе у лондонських нетрях і потім пише нариси про їхніх мешканців…Зрештою Джек Лондон стає відомимписьменником. Навесні 1907 рокуписьменник вирушає у довколосвітню подорож на своїй яхті «Снарк». І хоча він не зумів здійснитисвій намір в повній мірі (перешкодила хвороба), але подорож тривала понад двароки і дала письменникові чимало вражень. Перебуваючи на «Снарку», письменник створює працю свого життя – роман «Мартін Іден».
З біографії Дж.Лондона бачимо, що він пережив почуттяюнацького палкого кохання до дівчини. Ще юнаком, навчаючись уОклендській середній школі, Джек Лондон часто бував у «дискусійному клубі», назборах міської інтелігенції. Саме тут він познайомився зі своїм розумним, освіченим ровесником – ЕдвардомЕпплгартом, а через нього – з його сестрою Мейбл. Невдовзі вона цілкомзаволоділа його серцем.Їй також подобавсяДжек Лондон, і вона бажала, щоб він якнайшвидше зайняв стійке становище усуспільстві та обійняв яку-небудь посаду, хоча б листоноші. Думки ж юногоЛондона були зайняті зовсім іншим: і вдень, і вночі він творив свої перші розповіді і на останні грошірозсилав їх до редакцій різноманітних літературних журналів. Нарешті, його оповіданнявийшли друком, і він одержав свій першийгонорар — сім з половиною доларів за оповідання.
Щасливий черезопубліковані оповідання і натхненний перспективами, що відкриваються перед ним,Джек, захлинаючись від радощів, розповів Мейбл про все, додавши на закінчення,що він відмовився від посади листоноші, яку йому пропонували. Мейбл стримано вислухаларозповідь Джека Лондона і тільки спитала його, скільки йому платять за оповідання.Почувши у відповідь точну цифру — сім з половиною доларів, вона розридалася — як листоноша він заробляв би більше. Такою прикрістю і закінчився перший романЛондона з дівчиною його мрії.
Після виходудруком його творів письменник багато мандрував. Але у його творчості стає всеменше і менше реалістичних мотивів. Добившись успіху на літературному поліЛондон стає власником величезної садиби, заводить господарство. І пише вінтепер задля того, щоб збільшити красу, яка йому належить, тобто вдосконалитисвою садибу. Зрештою Джек втрачає смак до літературної діяльності. І зрештоювтрачає волю, любов до життя, набуває байдужості...22 листопада 1916 року ДжекЛондон помирає.
Його творчийдоробок просто величезний – на 1915 рікДжека Лондона за кількістю видань перевищували тільки В.Шекспір, Л.Толстой, Г.‑К. Андерсен.
2. «Мартін Іден» як автобіографічний романДжека ЛондонаЗвернувшись до твору «Мартін Іден»,ми можемо побачити як розпочиналося життя його героя. Отже, в місті Сан –Франціско жив простий, грубуватий хлопець, герой роману, Мартін Іден. Вінзостався сиротою і собі на життязаробляв важкою працею моряка.«Хлопецьрушив за своїм супутником, перевалюючись і мимоволі розставляючи ноги, начерівна підлога під ним підіймалася й опадала в такт морським хвилям».(10, С.21) Він добре пізнав похмурі нетрі. ДжекЛондон народився у тому ж самому місті.
Роман Джека Лондона «Мартін Іден» (1908) починаєтьсяз опису першого візиту головного героя до респектабельного буржуазного будинкуМорзів, де він познайомився із сестрою студента, також студенткою університету Рут.
Випадково життяМартіна змінилося. На паромі він заступився за студента Артура Морза, якогохотіла побити група хлопців напідпитку.Усе б на цьому і закінчилося, але врятований студент на подяку запросив до себе додому наобід Мартіна.
Рут – це бліде і тендітне створіння з великиминатхненними очима й розкішним золотавимволоссям, і з першої ж хвилини справила незабутнє враження на Мартіна, і нетільки своєю зовнішністю, але й гарним знанням поезії, умінням легко і вільновикладати свої думки, зі знанням справиговорити про мистецтво і літературу. Вона здалася йому блідо-золотою квіткою натоненькому стебельці. Він порівнює її з божеством, усвідомлює її духовну чистоту.Одразу ж пригадавши усіх жінок, яких він знав, та порівнявши Рут з тими жінкамивін усвідомив її винятковість. Її гра на роялі приголомшила Мартіна. Знайомствоз Рут і всім сімейством Морзів перевернуложиття Мартіна Ідена. Він зрозумів, що кохає її, і що за все життя нічого таксильно не прагнув, як прагнув Рут.
«Жінка– правду сказати, німфа, хмарка ефірна,
радасебе віддати, наче ягня офірне,
справжньомучоловіку, мурові кам'яному,
щобислужити довіку тільки йому одному».(23, С.74)
Звернувшись до біографії Дж.Лондона бачимо, що вінпереживав таке ж саме почуття до дівчини, як і Мартін. На зборах міської інтелігенції вінпознайомився зі своїм ровесником – Едвардом Епплгартом, а через нього – з йогосестрою Мейбл. То була тендітна вродливадівчина, зовсім не схожа на тих дівчат, яких досі зустрічав Джек. Невдовзі віндо нестями закохався у Мейбл. Точнісінько так само, як і його герой, Мартін Іден.
Це перше кохання Джека було майже безнадійне, бо хто ж він, матрос, безосвіти і культури, проти неї – вишуканої панянки з буржуазної сім´ї? А проте юнак намагається досягтисвоєї мети. Він з величезною жадобою накидається на літературу, вчить економіку, філософію, природознавство.Намагається вдосконалити культуру своєї мови. І пише, пише… Адже він вжестільки бачив і стільки пізнав у цьому житті. Він урізає свій сон до шести,п´яти і навіть чотирьох годин надобу. Але чотири години сну – замало. Він спить по п´ять годин на добу, арешту часу віддає праці. Він працює по 18 – 20 годин на добу, виконуючи собою жпридуману норму – 1000 слів на день. Він сам вивчив себе на письменника.
Дія роману «МартінІден» розкривається через любов Мартіна до Рут, їхні відносини та завзяті заняття Мартіна самоосвітою, атакож через боротьбу Ідена за місце у суспільстві, за те, щоб це суспільствопризнало його як письменника. Чистота Рут, як тілесна так і духовна, викликалау Мартінові непереможну жагу доохайності.Глибока, вразлива натура Мартіна саме в образі вихованої, красивої й одухотвореної Рутпобачила те, заради чого варто жити, чого варто домагатися, через що вартоборотися і заради чого варто вмерти… Вона окрилила його уяву, і величезніяскраві полотна виникали перед ним, і на них роїлися таємничі, романтичніобрази, сцени любові і героїчних подвигів в ім'я коханої жінки. І крізь ці трепетні бачення, як чудовий міраж,він бачив Рут, яка говорила йому про мистецтвоі літературу. Він поглинав книжки закнижками, творив оповідання, кожна хвилина його життя була наповнена працею,йому здавалися важкими пятигодинні перерви без активності. Він розумів, що Рут живев іншому світі і намагався за будь-яку ціну досягти цього світу. І хоча вінпрагнув краси і бажав творити до болю, але боровся він заради своєї любові. Іколи одного разу він побачив на її вустах плями від вишень, то це ще більшенадало йому натхнення, він зрозумів, що Рут, як і будь-яка інша жива жінка зплоті й крові, може його покохати....
Мартінзакохався у Рут з першого погляду, насмілився«любити дівчину, яка намільйони миль вища… й живе серед зір»(10, С.97), але й вона одразу жзацікавилася його яскравою особистістю, неначезаворожена слухала його розповіді про морські пригоди.«І поки він розповідав,дівчина дивилася на нього зачарованими очима. Його вогонь грів її...Їй хотілосяпригорнутися до цього палкого, могутнього чоловіка, який, немов вулкан, так іклекотів силою та здоров´ям. Бажання було таке сильне, що вона ледвестримувалась»(10, С.35). А він з чуттям справжнього художника обирав середподробиць найяскравіші та найбільш вражаючі, описував картини, сповнені світла,фарб, захоплював слухачів своїм красномовством, натхненням і силою. «Мартін бувподібний до еолової арфи: те, що він пережив і зазнав на своєму віку, булострунами, а потік музики – вітром, що торкався цих струн і примушував їхбриніти спогадами й мріями… Кожне відчуття набирало форми, кольору й блиску, івсе, що виникало в його уяві, перетворювалося у щось величне й чарівне»(10, С.37).
Мартін Іден добре розумів, що між ним, простимгрубуватим матросом, і Рут, дівчиною із заможної буржуазної родини, лежить прірва.Точнісінько так само як автор роману, Дж.Лондон усвідомлював свою прірву міжним та Мейбл Епплгарт. Вони по-різному дивилися на життя, говорили різними мовами.Рут не завжди розуміла жаргон Мартіна, Мейбл не розуміла мови Джека. Своєрідність поглядів Ідена вражала юну місМорз. А він же навіть не знав змістубагатьох уживаних нею слів. І Мартін розвиває у собі чуття мови, за вісіммісяців він навчився правильно говорити, поважно мислити.
На початку роману відносини Мартіна та Рут розвиваються,здавалося б, сприятливо (як тільки можуть розвиватися відносини між такими різними за своїми характерами івихованням людьми). Рут охоче зустрічається з Мартіном, прихильно сприймає йогозалицяння, із задоволенням відзначає зміни у ньому: він став правильно говорити, охайно вдягатися, з нимне соромно з'явитися на людях.Але з часом їхні відносини змінилися. Рутзрозуміла, що вона змінилася. «Проживши до двадцяти чотирьох років спокійно ібезтурботно, без ніяких любовних захоплень, вона не навчилася глибше розумітисьна своїх почуттях і, ані разу не запалившись коханням, не могла збагнути, щозапалилась тепер». (10, С.87)
Коли ще почуття Рут до Мартіна було не зовсімусвідомлене нею, вона вирішила перекроїти цю людину за зразком людей її кола. Таким був молодший партнер її батька по бізнесу, Чарльз Бетлер, що у дитинстві лишивсясиротою і зумів ціною самозречення досягти становища, яке давало йому тридцятьтисяч річного доходу. Рут сподівалася, що Мартін вивчить стенографію і підепрацювати до її тата в контору юристом.
Але Мартіна, сповненого життєвою енергією і обравшегособі гідну мету в цьому житті, такаперспектива ніяк не надихала. Він не збирався відмовляти собі в усьому, щоб устарості мати прибуток, який не зможе принести йому аніякої радості. Ні, у ньогозовсім інша мрія: «… Він писатиме. Вінстане одним оком з тих очей, що ними дивиться світ, чодним вухом із тих, якимисвіт слухає, серцем – одним із сердець, що ними світ відчуває. Він писатиме все — поезію й прозу, романи й нариси, п'єси, як Шекспір…Адже письменники —це велетні світу...»(10, С.76)
Але згодом ׃«Це, певно,кохання, подумала Рут, коли на мить у неї прояснів розум.А коли не кохання, тоце ж сором! Ні, це не інакше як кохання.Вона кохала цього чоловіка...»(10, С.152)
По один бік —Мартін, що жадає стати письменником і упевнений, що саме цим він скорить серцекоханої дівчини.По інший— Рут, спочатку більше впевнена, ніж Мартін. Але з часом вонавтратила свою впевненість, тому що не зуміла зрозуміти глибини його думок ісуджень. Мартін, який навчився глибокорозуміти життя і серйозно займався вивченням філософії і літератури, висловлює думки, які занадто глибокі для розуміння Рут.
Винятковий розум Мартіна Ідена жадав рівних собі співрозмовників. Йому не спадалона думку, що щирих і глибокихмислителів потрібно шукати не у вітальніМорзів… Мартін уперто домагався свого місця в житті, він мандрував по життю, не знаючи спокою, поки не знайшов,нарешті, книги, мистецтво і любов. Черпаючинатхнення з усіх цих знахідок, він довгі місяці завзято працював, перебиваючисьз хліба на воду, голодував, підтримуючи себе лише обідами у Морзів. Такпрацював і Джек Лондон, прагнучи досягти своєї мети. «Нічим жити? Алезалишається кохання! Вічне кохання! Залишається Рут». (10, С.13)
На останні гроші він купував поштові марки й розсилав свої статті, розповідіі оповідання до редакцій літературних журналів. Через якийсь час усі йоготвори поверталися назад.Він віддавав узаставу свої речі, знову купував марки ізнову відсилав усі на нові адреси. Але успіху все ж не було. Щастязагубило адресу Мартінового помешкання.Відносини з Рут зайшли у безвихідь. Длянеї головне було в тому, що вони неможуть одружитися через шедеври, яких ніхто не купує. Рут ніяк не моглазрозуміти пошуків Мартіна.
Замкнена у вузькірамки свого світу, вона не розуміє, що між ними з Мартіном далека відстань: вона не допомагаєМартіну в його літературних шуканнях,намагається зштовхнути його з літературного шляху на шлях чиновницької служби. Рутмріє про своє одруження з коханим, а задля того, на її думку, він повинензнайти справжню роботу, у який-небудь конторі, а не літературне поприще. Вонанамагається обрати для нього кар´єру, а бажання писати вважає маленькоюслабкістю, якої він згодом позбудеться.Дівчина критикує всі його твори, але цякритика лише розчаровує Мартіна.Адже суть не в тому, щоб робити школярськіпоправки, а в тому, щоб осягнути все величне, що він намагався вкласти у твори.
Батькові Рутнапрям думок Мартіна також був незрозумілий.Не дивно, що під час одного з обідів у Морзів висловлюваніМартіном судження здалися усім блюзнірськими. Іден висловив свої думки проНіцше, та про Спенсера. А через те, що батько Рут дотримувався протилежнихпоглядів, виникла суперечка. Іден дуже палко відстоював свої позиції, щовидався усьому товариству грубим. А так як усі вважали суддю Блаунта людиноювидатною і впливовою, грубість Мартіна шокувала їх. Він же просто не зумівстерпіти те, що суддя ображав істину. Після цієї події Мартін вирішує не з´являтись на званихобідах у Морзів.Та на жаль, його спробизаговорити до Рут на вулиці також стали марними. Вона зізналась, що не бажаєспілкуватися з ним з власної волі, через те, що він зганьбив її перед усімадрузями.
Описаний в романі розвиток подій підтверджувався власнимжиттєвим досвідом автора роману. Коли Джек Лондон ступав на шлях літератури, йому подобалася МейблЭпплгарт, витончена красуня, дочка інженера. Їй також подобався Джек Лондон, і вонабажала, щоб він якнайшвидше зайняв стійке становище у суспільстві та обійняв яку-небудьпосаду, хоча б листоноші. Думки ж юного Лондона були зайняті зовсім іншим: і вдень,і вночі він творив свої перші розповідіі на останні гроші розсилав їх до редакцій різноманітних літературних журналів. Нарешті, коли його оповіданнявийшли друком, і він одержав свій першийгонорар — сім з половиною доларів за оповідання,він, викупивши від лихваря свій єдинийскарб – велосипед, запросив Мейбл напрогулянку. Щасливий через опубліковані оповідання і натхненний перспективами,що відкриваються перед ним, Джек, захлинаючись від радощів, розповів Мейбл про все,додавши на закінчення, що він відмовився від посади листоноші, яку йому пропонували. Мейбл стримано вислухаларозповідь Джека Лондона і тільки спитала його, скільки йому платять за оповідання.Почувши у відповідь точну цифру — сім з половиною доларів, вона розридалася,через те, що як листоноша він заробляв би більше.
Розрив Рут та Мартіна переростає рамки особистих відносин героїв і стає відображенням відносин, що панують у суспільстві того часу.Адже проблема полягає не в тому, що Рут виявляється слухняною дочкою і ненасмілюється піти всупереч батькам і припиняє розмови з Мартіном. Все набагато глибше. Кордони моралі вузького світуМорзів виявляються сильнішими за кохання— от у чому суспільний відзвук розриву Рут та Мартіна. Любов у такому світіможлива тільки у рамках його моралі.
Мартіна ж неможливоніякими силами перекроїти за зразком Морзів, неможливо змусити кинути своїписання і піти на «нормальну службу». Він самозаглибленно продовжує писати й завзято бомбардувати редакції і видавництвасвоїми творами. І, нарешті, приходить той день, коли з отриманого від видавця листа він дістав не повернутий рукопис, а чек. Наполегливістьі здатність усім жертвувати для досягнення своєї мети зрештою перемагають. Тутми знову впізнаємо Джека Лондона: «Наполегливість – ось законний батько віри всебе… Я прийшов до висновку, що такої речі, як натхнення не існує, та йталантів малувато. Наполегливість – ось таємниця літератури»(10, С.14). Такписав письменник, автор роману, у одному з листів ще 1899 року. Але Мартін вжене здатен завмирати від захвату, побачившивидавничий чек. Раніше чеки здавалися йому запорукою майбутніх великих успіхів,а зараз перед ним лежали просто двадцять два долари, на які можна було купитищо-небудь поїсти. Ото і все.
Колесо фортуниповернулося до Мартіна обличчям. Усі його праці, які так завзято відкидалисявсіма редакціями на протязі двох років, тепер приймалися. Велика видавничафірма прийняла і опублікувала невеликим тиражем його критико-філософську книгу«Ганьба сонця». Вона відразу ж викликала великий відгук у пресі. За першимвиданням було друге, третє, книгу перевидали в Англії, перевели французькою, німецькою і скандинавською мовами.Видавництво навіть запропонувало Мартіну великий аванс за його наступну книгу,не висунувши при цьому ніяких умов щодоїї змісту. Таким чином Мартін Іденстав визнаним письменником.
Усі, хто байдужепроходив повз голодного Ідена, тепер почали запрошувати його на банкети, бо він– модний письменник, уславлений письменник, популярний письменник. Здавалося б,тепер він досяг всього, про що тільки мріяв: його книги охоче друкувалися видавцями і дуже швидкорозкуповувалися читачами; усе, що коли-небудь було ним написане, дісталосясвого місця на сторінках журналів і газет; критики на всі лади обговорювали йоготвори; газетні репортери пробивалися до нього, щоб одержати інтерв'ю; на йогопоточному рахунку в банку лежали сто тисяч доларів. Але бентежна душа Мартінане знаходила в тому ніякого задоволення.Тепер, коли журнали і видавництва готові були друкувати усе, що виходило з-підйого пера, він раптом утратив всякебажання писати. Його думки були зайняті одним — як зрозуміти все те, щовідбулося з ним, що узагалі відбувається в людському житті.
На Мартіна дужесильно вплинули дві події — розрив з Рут та самогубство Реса Брісендена, з якимМартін якось познайомився у Морзів. Спочатку Брісенден здавався Мартіну блідим і нецікавим. Але незабаромрозмови з хворим на сухоти поетомпереконали його в протилежному: у ційлюдині був якийсь вогонь, надзвичайнапроникливість і чутливість, якась особлива воля польоту думки. А його розумовийпогляд проникав у якісь далекі області, якіне можливо осягнути людським мозком, про які, як здавалося не можливо було розповісти звичайноюмовою.
Молоді люди сталидрузями, проводили разом багато часу, ходили до соціалістичного клубу. Мартін умовив Брісендена надіслати до редакціїодного з журналів його поему«Ефемерида». Одержавши згоду журналу на публікацію поеми, Мартін відправився до Брісендена, щоб розповісти йому про цю радісну звістку. Але у готелі, де жив поет, йому повідомили, що він п'ять днів тому покінчив життя самогубством.Приголомшений цією звісткою, Мартін все ж таки знову пише дні і ночі,безперервно. Але пише він немов уві сні.Закінчивши повість, названу ним «Запізнілий», він перестає писати взагалі.Життя для нього стало схожим на величезну пустку, порожнечу після самогубствадруга та розриву з Рут, і він не знав, чим заповнити його.
У цей час вийшов у світ журнал з «Ефемеридою» Брісендена. Поеманаробила багато шуму, її автора висміювали в пресі, проклинали з амвонів церков.Мартін з гіркотою усвідомлював, що, якби Брісенден був живий, то увесь цей шум був би йому дуже неприємний.Самому ж Мартіну «після того, як звалився його світ, увінчаний любов'ю,катастрофа віри до друку й у публіку вже не здавалася катастрофою… Він хотів злетіти в надхмар'я, а валився у смердючеболото».(10, С.291)
3. У чому ж трагедіяМартіна Ідена?Мартін болісно міркувавпро зміст людського життя та свою роль уньому, у цьому житті. Ходіння по ресторанах і захоплення єгипетськими сигаретамизаспокоєння не принесли. Гроші, яких у нього тепер було так багато, не втішали.Він щедро обдарив своїх сестер, свого друга по роботі у пральні Джо, свою квартирну господарку. І навітьРуф, яка готова тепер стати його дружиною, не цікавить його – кохання до неї давновже померло у серці юнака. Іноді йому здається, що найкращий вихід із тогостановища, яке над ним тяжіє, — повернутися до своїх колишніх занять. Алезанадто глибока прірва пролягла між створеним власноруч відомим письменником і простими звичайними матросами. Ні, назад дороги йому більшене було, його старий рай вже загубленийназавжди.
З листів ДжекаЛондона ми спостерігаємо такий самий відчай і розчарування.
«Навіщо розвиватирозум? – Це не потрібно для щастя»(25, С.1), — стверджує він. Але на відміну відІдена, Лондон не збирається припиняти свою боротьбу.«Загину я чи ні, але мушуборотись до останнього – сам… Мені байдуже, якщо я втрачу все, що маю, — ястворю собі нове; якщо я завтра буду голий і голодний – що ж, я йтиму даліголий і голодний, поки не впаду; якби я був жінкою, я продавав би себе всімчоловікам аби досягти свого. Одне слово, я не здамся»(25, С.4).
Але Мартін новогораю так і не знайшов, незважаючи на багатство і славу, нащо звалилися нанього. Ззовні все виглядало цілком нормально: його безперервно запрошували наобіди та вечері, з ним жадали знайомства, на нього заглядалися красиві жінки.Але душа його не знаходила задоволення у всій цій мішурі життя. Він ніяк не мігзрозуміти, що власне змінилося в ньому,людині на ім’я Мартін Іден, настільки що його тепер всі намагаються запроситидо себе на обіди. Адже всі його праці були написані ще два роки тому, сам він зтого часу зовсім не змінився, але тоді його не запрошували на обіди навіть йогородичі і близькими знайомі, адже ж він цілими днями не мав у роті ні шматкахліба. А тепер навіть суддя Блаунт вважає за честь запросити його до обіду. Тойсамий Блаунт, якого він колись ненавмисно образив у Морзів і через якого, власне кажучи і відбувся йогорозрив з Рут.
Мартін зрештоюрозуміє, що зміна у відношенні до нього викликана єдиним — «Увесь свій доробок він кинув публіці однимвеличним жестом, і цим, очевидно, пояснювалася його неймовірна слава»(10, С.322).Мартінуздається, що він зуміє знайти своє щастя, утікши на острови у південних морях,живучи в очеретяній хатині, займаючись ловом акул і полюванням на диких кіз,торгуючи перлами і копрой. Він замовляє квиток на пароплав «Маріпоза», що відправляєтьсяна острів Таїті, і готується до від'їзду. І от він — на пароплаві. Але і тутусі дивляться на нього, як на знаменитість, яка тільки-но народилася. Вінрозуміє обмеженість буржуа, які є духовно вгобими. Йому здавалось, що світбуржуа – рай і він над усе прагнув його досягти, а коли досяг – оглядаєтьсяназад і шукає там свого втраченого раю. Він не розумі