Реферат: Демонология украинского народа

I.

Вступ.

II.

Народні вірування про вовкулаків :

1)

передумови формування уявлень про вовкулаків;

2)

походження назви “вовкулак”;

3)

особливості вовкулаків як персонажів української демонології.

III.

Образ русалки в українській народній уяві:

1)

відмінності русалок від подібних персонажів європейської

демонології;

2)

звичаї та обряди пов'язані з русалками.

IV.

Мавки та чугайстер:

1)

аналоги мавок в зарубіжних віруваннях;

2)

відмінність між мавками та русалками;

3)

поняття про чугайстра.

V.

Повір'я про упирів:

1)

слов'янські корені поняття “вампір”;

2)

узагальнене поняття про упирів на Україні;

3)

види упирів.

VI.

Відьми:

1)

народні вірування, пов'язані з відьмами;

2)

сутність відьмацької натури в народній уяві;

3)

способи визначення та знешкодження відьом.

Не є таємницею, щовірування та повір

¢я – ця основа світоглядних уявлень людей і найважливішаскладова їхнього духовного життя – до останнього часу або залишались позаувагою науковців, або ж описувалися ними досить однобічно. Ставлення до нихбуло переважно негативним — як до пережиткових явищ культури. Постулатомвважався відомий вислів Ф.Енгельса про те, що релігійні вірування — не що інше,як фантастичні відображення в головах людей тих зовнішніх сил, котрі пануютьнад ними в їхньому повсякденному житті. Ця в цілому вірна теза у більшостінаукових досліджень нерідко гіпертрофувалася, що призводило до звуженнявеличезного спектра народних вірувань та повір¢їв. Адже безперечним є той факт, що всі міфологічні йдемонологічні уявлення, магічні обряди та ритуали не тільки пов¢язані з фантастичною сферою — вони, як правило,відбивають і багатющий міжпоколінний досвід людей, а часом відтворюють їхнівікові прагнення. Тому це зобов¢язує нас пильніше придивитись до даного феномена, що гравнеабияку роль в становленні та розвитку духовності народу.

Зростаннянаціональної самосвідомості населення, підвищений інтерес до витоківтрадиційної культури, етнічної історії диктує звернення до цієї проблеми, аджерозпочатий процес національного відродження України може бути прискорений,зокрема, через засвоєння духовних багатств народу, накопичених поколіннями.Збіднення духовного етносу, а відтак і криза суспільства, є безперечнимнаслідком кожної незаповненої прогалини у системі міжпоколінної передачікультурної інформації, що і визначає практичний інтерес до вивчення народнихвірувань та уявлень.

Не менш важливий аспект цього інтересу –суто науковий, історичний. Народні вірування та уявлення вбирали в себе всебагатоманіття ідей, що панували в різні епохи, хоча їх не можна вважатисвоєрідним “музеєм”, де ці ідеї постійно зберігаються. Аналіз різночасовихідей, що втілені у народні вірування, виявляє насамперед історичні зв

¢язкитих слов¢янськихплемен, що колись проживали на території України, з іншими народами, дозволяючи“прочитати” не тільки історичну долю країни, а й духовний рух її народу.

Система віруваньта повір

¢їв українців є надзвичайно строкатою і складається зцілого ряду регіональних варіантів, що єнаслідком зародження в суперечливих умовах. З одного боку — це тісні культурнівзаємини з сусідніми народами (росіянами, білорусами, молдаванами, болгарами, греками), з іншого– боротьба зчисленними державами, котрі зазіхали на українські землі. Такими у різний часбули і Велике князівство Литовське, і Річ Посполита, і османська Туреччина, ікоролівська Румунія та Угорщина, і буржуазна Чехословаччина, і, звичайно,царська Росія. Кожна з цих держав, підкорюючи окремі землі України, привносиласвій культурний чи релігійний фон: чи то полонізацію, румунізацію, русифікацію,чи то покатоличення, омусульманення тощо.

По мірі прискіпливого розгляду походження міфологічних тадемонологічних уявлень народів виразніше проступає стадіальність їхньогорозвитку, що була викликана передусім соціальними умовами – різними для різних історичних періодів. Певнимрубежем якісної трансформації цих уявлень було прийняття християнства, якерадикально позначилось на розумінні сутності вірувань та повір

¢їв. Найдавніші дохристиянські уявлення людей, як правило,пов¢язувались із нагальними господарськими інтересами і грунтувалисяна вірі в особливу силу тих чи інших явищ природи, а у деяких випадках – навірі в їх надприродну силу. Через віру, шляхом виконання магічних дій, людинанамагалася вплинути на досягнення поставленої мети: захистити врожай, забезпечити спокій домашнього вогнища, вилікувати хворого. Словом, людина виступалатут переважно як активне начало, а не тільки як жертва сил природи. Щодо другорядних побутових проблем, то їх реалізаціяздійснювалася, як правило, за допомогою активних методів впливу - прикмет, вірувань, передбачень – усього того,що отримало назву повір¢їв.

Із впровадженням християнства у віруваннях та повір

¢ях зростає елемент надприроднього, але він обов¢язково пов¢язується з вірою в реальне його існування, отже, з віроюв реалізацію будь-якого бажання, якщо звернутися по допомогу до надприроднихсил – богів, наприклад.Усе, що стосувалосьфантастичного, надприродного, але не пов¢язувалось з вірою, не відносилося до релігії та вірувань;воно могло відноситися до традиції, до поезії, чи до казок: в них був елементфантастичного, вигаданого, але людьми він не сприймався як реальність.

Варто зазначити, що духовну культуру українського народунаші пращури почали творити ще задовго до християнського періоду на Україні.Разом із християнством Візантія принесла нам свою культуру, але саме своюкультуру, а не культуру взагалі. Зустріч Візантії з Україною – це небула зустріч бідного з багатим; це була зустріч якщо не рівних, то близькихпотугою, але різних характером культур. Ще й тепер ми маємо у своїх звичаях іусній народній творчості ознаки зустрічі, поєднання староукраїнської,дохристиянської та християнської культур. Проте ми так звикли до цього, щоіноді не можемо розпізнати, де кінчається в народних повір

<img src="/cache/referats/7821/image002.gif" v:shapes="_x0000_s1026">
<img src="/cache/referats/7821/image004.gif" align=«left» hspace=«12» v:shapes="_x0000_s1032">Отож, торкнувшись такої обширної та багатогранної теми,якою є слов

Обряди та звичаїзустрічають людину при народженні, супроводжують на її життєвому шляху, неполишають навіть біля труни. Вони складають спадок предків, в якому зібране всерозумове багатство і в якому коріняться всі національні особливості нащадків.Серед такої спадщини окремо виділяються вірування в перетворення, в перевертництво,які відображені не тільки в казках про перевтілення героїв, але і в сучаснихпереказах про відьом та вовкулаків.

Тимчасово полишаючи оповідь про відьом, сутність якихописуватиметься в окремому розділі, докладніше зупинюся на не менш поширених внароді розповідях про вовкулаків. Готуючи матеріали для написання даногорозділу, я зрозуміла, що з відомих фактів та розповідей важко вивести певнеуявлення про цих перевертнів, риси яких цінителі та збирачі народних повір

¢їв змішують інколи з деякими рисами, притаманними упирямчи вампірам. Спираючись на матеріали усної народної творчості, етнографічнінариси та інші опрацьовані матеріали, переді мною постала необхідність з¢ясування походження, витоків повір¢я про цих персонажів .

Звідкиж взагалі з

¢явилисьповір¢япро вовкулаків та хто це такі? З найдавніших часів людина ділила навколишнійсвіт на дві нерівні частини: Своє та Чуже. Своє — це своя сім¢я,своє плем¢я,свій рід, своя територія, знайомата обжита. Чуже — це дикий, ворожо налаштований світ, що оточує Своє, і завждинесе загрозу та небезпеку, виштовхуючи людину із звичного середовищапроживання. І посланцем з того, інакшого, світу, людина вбачає йогоспоконвічного жителя — дику тварину, або покійника (тобто того, хто відійшов зцього, свого, світу, на той, чужий). Уявлення про Своє та Чуже, можливо,найдревніше для людства, і служить воно джерелом забобонів, одне з яких – вірав перевертнів-вовкулаків.

Синонімом слова “вовкулак” є “вурдалак”, особливістюякого є можливість точно вказати дату виникнення — 1835 рік. Саме тоді бувнаписаний, а тоді і надрукований відомий вірш О.С. Пушкіна з циклу “П

еснизападных славян”:

Трусоват был Ванябедный:

Раз осеннею порой

Весь в поту, отстраха бледный

,

Чрез кладбище шёлдомой.

Бедный Ваня еледышит,

Спотыкаясь, чутьбредёт

По могилам; вдруг онслышит,

Кто-то кость, ворча,грызёт.

Ваня стал; шагнуть неможет.

Боже, думает бедняк,-

Это, верно, костигложет

Красногубый вурдалак!

Горе

! Малый я не сильный!

Съест упырь менясовсем

,

Если сам землимогильной

Я с молитвою не съем!

Что же

? Вместо вурдалака

(Вы представьте Ванизлость!)

В темноте пред нимсобака,

На могиле гложеткость.

До заголовка відсилає зноска “Вурдалак.Вудкоглак. Упир.” Іншими словами, це мрець, що встає з могил та смокче кровживих людей. Людина, яку вкусив упир, сама стає упирем, а врятувати від ньогоміг лише шматок землі, взятої з могили, який треба з

¢їсти.Проте всі ці відомості стосуються лише упиря, а з вурдалаком справи складніші.Дійсно, в міфології наших далеких предків існував персонаж із схожим ім¢ям–“волколак”. Подібно до упиря, це був перевертень, який випивав всю кров злюдини, котра сама ставала “волколаком”. Проте перетворювалась вона не в мерця,а у вовка, ім¢яякого вимовлялось по-різному — “вулколак”, “вурколак”. Цікаво, що ці варіаціїзгадує і персонаж драми О.В.Сухово-Кобиліна “Смерть Тарелкина” Расплюєв.Розповідаючи про страшне чудовисько, яке п¢єкров петербуржців, Расплюєв з жахом каже: “Вурдалак, вудкоглак, упир”. Тому,можливо, О.С.Пушкін, нечітко почувши вимовлене ім¢явовкулака, відтворив його як вурдалака. Замінивши його, він ототожнив вовкулаказ упирем. Обидва чудовиська дійсно мають спільні риси: обидва – перевертні, щохарчуються кров¢ю,прибульці із ворожого світу, які затягують в той світ своїх жертв.

Походження слова “вовкулак” не викликаєособливих труднощів, адже споріднені слова є і у інших слов

¢янськихмовах: болгарське “върколак”, сербо-хорватське “вукодлак”, чеське “vlkodlak”, польське “wilkodlak”.

Перша частина його – “вовк” – взагалізрозуміла, а другу частину порівнюють з церкоснослов

¢янським“шкіра, волосся”. Отже, “вовкулак” – “вовча шкіра” – влучна назва для того, хтоїї раз від разу скидає.

За Афанасьєвим, на Україні розрізняютьвовкулаків двох видів: це або чарівники у звіриній подобі, або прості люди,перетворені чарами на вовків. Чарівники бродять вовками переважно вночі, вденьже вони знову набувають людського вигляду. Вовкулаки, перетворені з простихлюдей, істоти не злі, а страдницькі;вони живуть в барлогах, бродять лісами, виють, проте зберігають людські риси.За народним повір

¢ям,чаклуни чи відьми, бажаючи когось перетворити на вовка, накидають на нього звірину шкіру, приказуючи прицьому магічні слова. Інколи говорять, щочаклун кладе пояс під поріг хати: хто переступить через цей пояс, той іперетвориться на вовка. Самі ж чаклуни, бажаючи перетворитись на тварину,накидають на себе особливе кільце чи перекидаються через обручі. Головна силатут – у чарівних словах.

Люди, що перетворились на вовків,переступивши через пояс, набувають людської подоби тільки після того, як вінперетреться чи трісне. Є, проте, й інший спосіб, котрим можливо в будь-який час повернути перевертню людськийвигляд: потрібно, щоб хтось надів на нього знятий з себе пояс, попередньо нав

¢язавшина ньому вузлів, примовляючи щоразу: “Господи, помилуй!”. Кажуть, що при цьомузвірина шкіра впаде, і перед визволителем з¢явитьсялюдина.

Х.П.Ящуржинський вовкулаком називаєлюдину, наділену здатністю перетворюватись на вовка; така здатність дається загріхи тих батьків, котрі перед святами чи постами мали тілесні стосунки або жпрацювали у свята. За його даними, у вовкулака перетворюються тимчасово, аленіхто не може з вовка зробитись людиною, бо дається це як кара від Бога. Проперетворення вовкулака народ каже: “Вовкулак ходить у ліс до справжніх вовків,і там вони бігають, щоб зловить що-небудь і з

¢їсти.Світом вовкулак йде додому і перед селом знову перекидається на чоловіка, ажінка його вже знає, нічого йому й не каже.” Взагалі вовкулак видається людиноюпохмурою, а якщо стає вовком, то тільки давить, але не їсть овець.

В доробку В.М.Гнатюка

[1]вказано, що вовкулаки бувають двоякі: вроджені– і тоді вони періодично переміняються у вовків, як прийде на це пора, ібігають з ними,- і зачаровані; в останньому випадку бігають вони вовками, докихтось не здогадається, що вони несправжні, та не відчарує. За його даними, якщовагітна жінка побачить вовка або з¢їстьм¢ясозвірини, яку роздер вовк, то породить вовкулака. Цікаво, що за народними повір¢ями

[

1]Гнатюк В.М. “Знадоби до українськоїдемонології”, Львів, 1903р., ст.208

вовкулакимають під пахвою таку ямку, в котрій сходяться кінці шкіри. Через неївивертається шкіра і людина входить досередини, а назовні виходить вовк.

“Коли чоловік забуде за Бога, відьма виводить його на гору,застромлює в землю ніж і каже йому перекинутись через нього три рази; тодічоловік обростає волоссям і стає вовкулаком”.

[2]

В деяких місцевостях (колишня Київськагубернія) вовкулак і упир в уяві народу ототожнювались, і їм приписували ті жсамі риси.

Весною, як тільки вкриються травамилуки, розпустяться верби й зазеленіють поля, тоді “з води на берег виходять русалки”.

Вивчаючи повір

¢япро русалок, необхідно відділити від них класичні та романські оповіді проподібних жіночих істот – сирен: ці напівжінки-напівриби своїм співом зваблювалимореплавців у смертельно небезпечні місця. Проте сирени, білі, з золотистимволоссям та риб ¢ячимхвостом, нагадують русалок лише своїм дитячим віком.

За народною уявою, русалки – це дівчатаабо молоді жінки, котрі втопилися під час купання. Утоплениці-русалкинавіки-вічні відійшли від буденного земного буття й переселилися в таємничусферу, на дно глибоких рік і озер, у казкові палати, що дивом збудовані зпрозорого кришталю.

У всіх мешканців Європи з давніх-давенбули відомі русалки, щоправда, під різними іменами. Так, у Німеччині вониназивались водяні німфи (wasser-nymphe) і дунайські діви; в Англії – морськідівчата (seamaid) і теж water-nymph; у литовців – дугни, вундани і вілії (відріки Вілія). У скандинавських народів нараховується аж дев

¢ятьрізновидностей водяних дів: HimiÜglofa,Dufa, Hadda, Hefridg, Udur, HroÜn, Bylgia, Bara i Kolga; в Польщі –свитезянки, а в Сербії – віли, що живуть у горах, в скелях і на берегах рік таозер. В уяві сербів – це молоді, дуже гарні дівчата в білотканій одежі, здовгим волоссям, що хвилями розвівається по спині і пишних грудях; шкоди вониніякої людям не роблять, а при нагоді ще й допомагають. Віли мають і деякі обов¢¢язки: вони збирають хмари, готуютьблискавку і грім, а часом збираються на розвагу й танцюють; буває й так, щовони пророкують людям майбутнє. Отже, вірування в існування русалок – це єзагальне вірування всіх європейських народів.

Заукраїнськими повір

¢ями,місяці і зорі викликають русалок з води. Русалки не маютьна собі одягу, у них біле знекровлене тіло (за деякими оповідями – блакитне,синє або темне), довге, хвилясте волосся, зелене, як трава; стан високий ігнучкий, а очі палкі і сині., як морська глибочінь.

[

2] Гнатюк В.М.“Знадоби до української демонології”, Львів, 1903р., ст.212

Наголові у кожної русалки – вінок з осоки, і тільки в старшої, царівни, вінок зводяних лілей. Вийшовши з води, русалки сідають на березі, розчісують своєдовге волосся, або беруться за руки і водять дивовижні хороводи. Іноді русалкивилазять на дерева й гойдаються на гіллі, як на гойдалці, співаючи пісень.Русалчині пісні небезпечні: хто почує їх, той, як зачарований, підійде близькодо русалок, а вони тоді заманять його до себе, візьмуть в своє коло, будутьбавитися з ним, а потім залоскочуть і затягнуть у річку, на дно.

[3]

Русалки можуть перетворюватись навивірок, щурів або жаб, що

сідаютьна кладочках, де жінки перуть білизну. Вони поділяються на дві групи:

<img src="/cache/referats/7821/image009.gif" align=«left» hspace=«12» v:shapes="_x0000_s1033">русалкиз іменем та без імені. Тих дітей, яким мати сама дає ім

¢я (хоч живому, хоч неживому), називаютьіменними, а тих, яким мати не дасть імені, - безіменними. Русалки з іменем подібні домаленьких дівчаток, без імені– також дівчата, але страшні, безволосі… Впереддень Купала розкладають іменні русалки вогонь коло ріки і скачуть черезнього, а безіменні вибігають з води, хапають попіл з іскрами, посипають голову,щоб росло волосся, і знов скачуть у воду.

В

Україні довго зберігавсязвичай серед жінок – в русалчин тиждень розвішувати по деревах полотно, що його ніби русалки брали собі насорочки. В одній з русалчиних пісень співається, що русалки просять у жінокнамітки, а в дівчат – сорочки :

Сиділа русалонька набілій березі,

Просила русалка у жінок намітки:

«Жінки-сестрички, дайте намітки:

Хоч не тоненької, аби біленької ».

Сиділа русалка на білій березі,

Просила русалка у дівчат сорочки:

«Дівчата-сестрички, дайте сорочки,

Хоч не біленької, аби тоненької ».

[

3] Воропай Олекса“Звичаї нашого народу”, Київ, 1991р., IIтом, ст..159

Врусалчин тиждень на вікнах розкладали гарячий хліб, гадаючи, що його пароюрусалки будуть ситі. Вважалось, що не слід кидати лушпиння з яєць, бо якпотрапить воно на воду, то серед нього плаватимуть русалки і робитимуть шкодулюдям; не можна сіяти муку просто в діжу, бо буде багато русалок. В русалчинтиждень ніхто не відважується купатись у річці. У четвер (цей день ще називаютьРусалчин Великдень) ніхто не повинен працювати, щоб не розгнівати русалок.Ранком, як тільки зійде сонце, дівчата йдуть у поле “на жита” і беруть з собоюхліб із житнього борошна, спечений окремо та замішаний на свяченій воді. Вполі дівчата ламають хліб на кілька шматків, діляться ним порівну, а потімкожна йде на ниву свого батька, де росте жито, і там на межі кладе той хліб длярусалок – “щоб жито родило”.

Крімтого, дівчата в цей день ще ходять таємно в ліс, маючи при собі полин талюбисток, і там у лісі кидають завиті вінки русалкам, щоб ті насилали їмбагатих женихів. Вважалось, що у тих вінках русалки бігають по нивах та лісах.За народними віруваннями, у цей день русалки виходять на поверхню землі ідивляться, чи шанують люди їхню пам

¢ять. Якщо хтось в цей день займаєтьсяроботою в полі, то русалки заважають працювати й насилають на посіви якесьлихо; а ті, хто шанує це свято, сподіваються, що русалки берегтимуть їхні полявід шкоди.

В цейдень селяни варять просто неба різноманітні страви і взаємно частуються.

Середрусалок є й лоскотниці – це душі дівчат, що померли зимою; вони з

¢являються на полях і до смерті залоскочутьдівчат та хлопців, якщо ті потрапляють до них.

НапередодніТрійці русалки ховаються в корчах, а коли дівчата виходять вдосвіта по воду,випадають несподівано і питають: “Полин чи петрушка?”. Як дістануть відповідь“полин”, утікають, як “петрушка”, залоскочуть дівчину й затягнуть у воду.

Якщопомре на Троїцькі свята маленька дитина, то мати плаче і каже: ”Боже мій, тирусалочкою будеш і не зійдеш за ними, за великими; тебе будуть там щипати,лоскотати”.

[4]

Русалки ще уявляються семилітніми дітьми –це душі дітей, які померли нехрещеними. Протягом семи років до свого оберненняв русалки, душі цих дітей носяться в повітрі, а в день Трійці просять собіхреста: “Мене мати породила, нехрещену положила”. Якщо хтось із християн почуєцей голос, то мусить сказати:

“Іван таМарія! Хрещу тебе в ім

Сина і Святого Духа. Амінь, “ –

[

4] Злагода Н. “Село Старосілля. Відділ монографічного дослідження

села”, Київ, 1930р., ст.

146-147

і кинути рушник, чи бодай хустку. В такомуразі душа дитини піде до раю й русалкоюне буде. Якщо ж до семи років дитинаотак не буде охрещена, то йде в русалки.

Проводи русалок – спеціальні обряди, щобпозбутися них, — відбувалися на перший день Петрівки, а часом і на Вознесіння.В ці дні дівчата в полі, на житах, роблять спільний обід – тризну в честьрусалок. Після тризни дівчата ходять по полях з розплетеними косами і вінкамина голові, співаючи проводи русалкам:

Проводилирусалочок, проводили,

Щобв

еще рефераты

Еще работы по культурологии

Реферат по культурологии

Открытие гробницы Тутанхамона

19 Июня 2015

Реферат по культурологии

Культура Древнего Рима

19 Июня 2015

Реферат по культурологии

Культура, её структура и функции

19 Июня 2015

Реферат по культурологии

Буддизм, наряду с Христианством и Исламом

29 Августа 2013